Слова Всемогутнього Бога останніх днів

У період Закону робота скерування людства здійснювалася під ім’ям Єгова, і перша стадія роботи була розпочата на землі. На цій стадії робота полягала в будівництві храму й вівтаря, а також у використанні закону для скерування народу Ізраїлю і виконання роботи серед нього. Направляючи народ Ізраїлю, Він заклав основу для Своєї роботи на землі. Виходячи з цієї основи, Він розширив Свою роботу за межі Ізраїлю, тобто, почавши з Ізраїлю, Він поширив Свою роботу назовні, щоб пізніші покоління поступово дізналися, що Єгова був Богом, і що саме Єгова сотворив небеса, землю і все суще, і що саме Єгова сотворив усіх істот. Він поширював Свою роботу через народ Ізраїлю за його межі. Земля Ізраїлю була першим святим місцем роботи Єгови на землі, і саме в Ізраїлі Бог вперше почав працювати на землі. Це була робота періоду Закону.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бачення роботи Бога (3)»

Праця, яку Єгова здійснив над ізраїльтянами, встановила серед людства земне місце походження Бога, яке також було священним місцем, де Він був присутній. Він обмежив Свою роботу народом Ізраїлю. Спочатку Він не працював за межами Ізраїлю, а натомість вибирав людей, яких вважав придатними, щоб обмежити обсяг Своєї роботи. Ізраїль – це місце, де Бог створив Адама і Єву, і з праху цього місця Єгова створив людину; це місце стало основою для Його праці на землі. Ізраїльтяни, які були нащадками Ноя, а також нащадками Адама, були людською основою роботи Єгови на землі.

У цей час значення, мета і етапи роботи Єгови в Ізраїлі полягали в тому, щоб розпочати Його роботу на всій землі, яка, маючи своїм центром Ізраїль, поступово поширилася на язичницькі народи. Це – принцип, відповідно до якого Він діє по всьому всесвіту, і який полягає у тому, щоб установити модель, а потім розширювати її до тих пір, поки всі люди у Всесвіті не приймуть Його Євангеліє. Перші ізраїльтяни були нащадками Ноя. Ці люди були наділені тільки диханням Єгови і розуміли достатньо, щоб піклуватися про основні життєві потреби, але вони не знали, яким Богом був Єгова або Його волю щодо людей, не кажучи вже про те, як вони повинні були боятися Господа всього творіння. Що стосується того, чи існують правила і закони, яким потрібно підкорятися,^a або ж чи існує обов’язок, який створені істоти повинні виконувати для Творця, нащадки Адама нічого не знали про ці речі. Усе, що вони знали, це те, що чоловік повинен у поті чола працювати, щоб забезпечувати свою сім’ю, і що дружина повинна підкорятися своєму чоловікові і продовжувати людську расу, створену Єговою. Іншими словами, такі люди, у яких було тільки дихання Єгови і Його життя, нічого не відали про те, як слідувати Божим законам або як задовольняти Господа всього творіння. Вони розуміли занадто мало. Тому, хоча в їхніх серцях не було нічого лукавого або оманливого, і між ними рідко виникали заздрість і розбрати, вони все ж не знали і не розуміли Єгову, Господа всього творіння. Ці предки людини знали тільки, що потрібно їсти речі Єгови і насолоджуватися речами Єгови, але вони не знали, що потрібно боятися Єгову; вони не знали, що Єгова був тим, Кому вони повинні поклонятися, схиливши коліна. Тож як їх можна було назвати Його створіннями? Якби це було так, хіба слова «Єгова – Господь усього творіння» і «Він створив людину для того, щоб людина могла проявляти Його, прославляти Його і представляти Його» не були б вимовлені марно? Як могли люди, яким бракувало серця боязні перед Єговою, стати свідченням Його слави? Як вони могли стати проявами Його слави? Хіба слова Єгови: «Я створив людину за образом Моїм», – не стали б тоді зброєю в руках сатани, лукавого? Чи не стали б тоді ці слова знаком ганьби для створення Єговою людини? Щоб завершити цей етап роботи, Єгова, створивши людство, не наставляв і не направляв їх від Адама до Ноя. Радше, тільки після того, як потоп знищив світ, Він формально почав вести ізраїльтян, які були нащадками Ноя, а також Адама. Його праця та твердження в Ізраїлі слугували для ведення всього народу Ізраїлю, коли вони жили своїм життям по всій землі Ізраїлю, тим самим показуючи людству, що Єгова був не тільки здатний вдихнути дихання в людину, щоб вона могла отримати від Нього життя і постати з праху як створена людська істота, але й те, що Він міг також спопелити людство, і проклясти людство, і використати свій жезл, щоб управляти людством. Так само вони побачили, що Єгова може направляти життя людини на землі, говорити й діяти серед людства відповідно до годин дня і ночі. Робота, яку Він виконав, була лише для того, щоб Його творіння могло знати, що людина походить із праху, зібраного Ним, і більше того, що людина була створена Ним. Не тільки це, але і те, що Він спочатку здійснив Свою роботу в Ізраїлі, щоб інші народи і нації (які насправді не були відокремлені від Ізраїлю, а скоріше відгалузилися від ізраїльтян, але все ж були нащадками Адама і Єви) могли отримати Євангеліє Єгови від Ізраїлю, щоб усі створені істоти у Всесвіті могли боятися Єгову і вважати Його великим. Якби Єгова не почав Свою роботу в Ізраїлі, а замість цього, створивши людство, дозволив йому жити безтурботним життям на землі, то в цьому випадку, в силу фізичної природи людини (ця природа означає, що людина ніколи не може знати того, чого вона не може бачити, тобто вона не знала би, що саме Єгова створив людство, а тим паче чому Він це зробив), вона ніколи не дізналася б, що саме Єгова створив людство або що Він є Господом усього творіння. Якби Єгова створив людину і помістив її на землю, а потім просто обтрусив би Свої руки і пішов, замість того, щоб залишатися серед людей, щоб вести їх протягом певного періоду часу, тоді все людство повернулося б у небуття; навіть небо і земля, і вся незліченна кількість речей, створених Ним, і все людство, повернулися б у небуття і, більше того, були би розтоптані сатаною. Таким чином, бажання Єгови про те, щоб «на землі, тобто посеред Його творіння, у Нього було місце для стіп Його ніг, святе місце», зазнало б краху. І ось, після створення людства, щоб Він міг залишатися серед них, щоб направляти їх у їхньому житті і говорити з ними з їхнього середовища – все це було для того, щоб здійснити Його бажання і виконати Його план. Праця, яку Він звершив в Ізраїлі, призначалася тільки для виконання плану, який Він склав до створення Ним усього сущого, і тому Його робота спершу серед ізраїльтян і створення Ним усього сущого не суперечили одне одному, але були зроблені як заради Його управління, Його роботи, так і заради Його слави, і були зроблені для того, щоб поглибити сенс створення Ним людства. Він керував життям людства на Землі впродовж двох тисяч років після Ноя, протягом яких Він навчав людство розуміти, як боятися Єгову, Господа всього творіння, як вести своє життя і як продовжувати жити, і, найголовніше, як діяти як свідок Єгови, виказувати Йому послух і виявляти до Нього боязнь, навіть вихваляючи Його музикою, як це робили Давид і його священики.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота в період Закону»

Примітка:

a У тексті оригіналу немає фрази «яким потрібно підкорятися».

Спочатку спрямування людини в старозаповітний період Закону було подібно скеровуванню життя дитини. Найперші люди були новонародженими від Єгови; вони були ізраїльтянами. У них не було ніякого розуміння того, як боятися Бога або як жити на землі. Іншими словами, Єгова створив людство, тобто Він створив Адама і Єву, але Він не дав їм здібностей, щоб зрозуміти, як боятися Єгову або дотримуватися законів Єгови на землі. Без прямого керівництва Єгови ніхто не міг би знати це безпосередньо, бо на початку людина не володіла такими здібностями. Людина знала тільки, що Єгова був Богом, але щодо того, як боятися Його, яку поведінку можна назвати боязню перед Ним, із яким розумом потрібно боятися Його або що приносити в жертву на знак боязні перед Ним, людина не мала абсолютно ніякого уявлення. Людина знала тільки, як насолоджуватися тим, чим можна насолоджуватися з усього, що створено Єговою, але про те, яке життя на землі гідне Божого створіння, людина не мала анінайменшого уявлення. Без когось, хто наставляв би їх, без когось, хто особисто спрямовував би їх, це людство ніколи б не жило життям, яке личить людям, а тільки таємно перебувало б у полоні сатани. Єгова створив людство, тобто Він створив пращурів людей, Єву й Адама, але Він не наділив їх будь-яким додатковим інтелектом або мудрістю. Хоча вони вже жили на землі, вони майже нічого не розуміли. Отже, робота Єгови зі створення людства була завершена лише наполовину і була далека від завершення. Він усього лише сформував модель людини з глини і вдихнув у неї Своє дихання, але не дарував людині достатньої готовності боятися Його. На початку людина не була мала серця боязні чи страху перед Ним. Людина знала тільки, як слухати Його слова, але не мала базових знань для життя на землі і не відала звичайних правил людського життя. Отже, хоча Єгова створив чоловіка і жінку і завершив семиденний проект, Він у жодному разі не завершив створення людини, бо людина була всього лише оболонкою, і їй не вистачало реальності людського буття. Людина знала тільки, що саме Єгова створив людство, але у неї не було анінайменшого уявлення про те, як дотримуватися слів або законів Єгови. Отже, після появи людства робота Єгови була далека від завершення. Він усе ще повинен був повністю направляти людство, щоб воно прийшло до Нього, щоб люди могли жити разом на землі й боятися Його, і щоб вони могли під Його керівництвом стати на правильний шлях нормального людського життя на землі. Тільки таким чином була повністю завершена робота, яка в основному велася під ім’ям Єгова; тобто тільки таким чином була повністю завершена робота Єгови зі створення світу. І тому, створивши людство, Він повинен був керувати життям людства на Землі протягом декількох тисяч років, щоб людство могло дотримуватися Його настанов і законів та брати участь у всіх діях нормального людського життя на землі. Тільки тоді робота Єгови була повністю завершена.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бачення роботи Бога (3)»

У період Закону Єгова встановив багато заповідей, які Мойсей мав передати ізраїльтянам, які пішли за ним із Єгипту. Ці заповіді були дані Єговою ізраїльтянам і не мали ніякого відношення до єгиптян; вони призначалися для стримування ізраїльтян, і Він використав ці заповіді, щоб накласти на них вимоги. Чи дотримувалися вони суботи, чи поважали вони своїх батьків, чи поклонялися ідолам і так далі – це були принципи, за якими вони були визнані грішними або праведними. Серед них були ті, кого вразив вогонь Єгови, деякі були закаменовані до смерті, а деякі отримали благословення Єгови, і це визначалося на підставі того, чи дотримувалися вони цих заповідей, чи ні. Тих, хто не дотримувався суботи, побивали камінням на смерть. Ті священики, які не дотримувалися суботи, були вражені вогнем Єгови. Тих, хто не виявляв поваги до своїх батьків, також забивали камінням на смерть. Усе це було схвалено Єговою. Єгова встановив Свої заповіді і закони так, щоб, коли Він керував людьми в їхньому житті, вони слухали і корилися Його слову, а не повставали проти Нього. Він використовував ці закони, щоб тримати новонароджену людську расу під контролем, щоб краще закласти основу для Своєї майбутньої роботи. Отже, ґрунтуючись на роботі, яку виконав Єгова, перший період було названо періодом Закону. Хоча Єгова виголосив багато тверджень і виконав великий обсяг роботи, Він тільки позитивно направляв людей, навчаючи цих необізнаних людей, як бути людьми, як жити, як розуміти дорогу Єгови. Здебільшого робота, яку Він виконував, полягала в тому, щоб спонукати людей іти Його дорогою і дотримуватися Його законів. Була виконана праця над людьми, які були поверхнево зіпсовані; вона не сягала так глибоко, щоб трансформувати їхній характер або забезпечити прогрес у житті. Він переймався лише використанням законів для встановлення обмежень для людей та контролю над ними. Для тогочасних ізраїльтян Єгова був просто Богом у храмі, Богом на небесах. Він був хмарним стовпом, вогняним стовпом. Усе, що Єгова вимагав від них, – це підкорятися тому, що люди сьогодні знають як Його закони і заповіді – можна навіть сказати, правила, – тому що те, що робив Єгова, призначалося не для того, щоб перетворити їх, а для того, щоб дати їм більше того, що повинна мати людина, і наставляти їх зі Своїх власних уст, тому що після створення у людини не було нічого, чим вона повинна була володіти. І ось, Єгова дав людям те, чим вони повинні володіти для свого життя на землі, допомігши людям, яких Він вів, перевершити їхніх предків, Адама і Єву, тому що те, що Єгова дав їм, перевершило те, що Він дав Адаму і Єві на початку. Як би там не було, праця, яку Єгова звершив в Ізраїлі, полягала тільки в тому, щоб направляти людство і спонукати його визнати свого Творця. Він не підкоряв і не перетворював їх, а тільки направляв їх. Це підсумок праці Єгови в період Закону. Це – передісторія, правдива історія, суть Його роботи по всій землі Ізраїлю і початок Його шеститисячолітньої праці – з тим, щоб тримати людство під контролем руки Єгови. Із цього народилася додаткова робота в Його шеститисячолітньому плані управління.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Робота в період Закону»

Ісус уособлює всю працю періоду Благодаті; Він втілився у плоті й був прибитий до хреста, а також Він розпочав період Благодаті. Він був розп’ятий, щоб звершити справу відкуплення, покласти край періоду Закону та почати період Благодаті, тому його названо «Верховним Головнокомандувачем», «Жертвою за гріх» і «Відкупителем». Як наслідок, робота Ісуса відрізнялася за змістом від роботи Єгови, хоча за принципом вони були однаковими. Єгова почав період Закону, заклавши основу – відправну точку – для Божої роботи на землі та встановивши закони й заповіді. Це дві частини роботи, яку Він виконав, і вони представляють період Закону. Робота, яку Ісус здійснив у період Благодаті, полягала не в тому, щоб видавати закони, а в тому, щоб виконувати їх, тим самим сповіщаючи про період Благодаті та завершуючи період Закону, що тривав дві тисячі років. Він був першопрохідцем, який прийшов для того, щоб розпочати період Благодаті, але основна частина Його роботи полягала у відкупленні. І тому Його робота також була двоякою: відкриття нового періоду та звершення роботи відкуплення через Його розп’яття, після чого Він відбув. І з того часу період Закону закінчився й почався період Благодаті.

Робота, яку виконував Ісус, відповідала потребам людини в той період. Його завданням було відкупити людство, пробачити їм їхні гріхи, і тому Його характер був суцільним смиренням, терпінням, любов’ю, благочестям, поблажливістю, милосердям та люблячою добротою. Він приніс людству рясну благодать і благословення, і все, чим тільки люди могли насолоджуватися, Він дав їм для їх насолоди мир і щастя, Свої терпіння й любов, Свої милосердя та люблячу доброту. У той же час, достаток утіх, із якими стикалися люди, – почуття миру й безпеки в своїх серцях, почуття впевненості в своєму дусі та їхня залежність від Спасителя Ісуса – усе це було обумовлене періодом, в якому вони жили. У період Благодаті людей уже розбестив сатана, і тому для досягнення спокути всього людства була потрібна рясна благодать, нескінченна поблажливість і терпіння, і навіть більше того, приношення, достатнє для спокути гріхів людства, щоб досягнути результату. Те, що людство побачило в період Благодаті, було просто Моїм приношенням спокути за гріхи людства: це був Ісус. Усе, що вони знали, – це те, що Бог може бути милосердним і терплячим, і все, що вони бачили, – це милосердя та люблячу доброту Ісуса. Це було виключно тому, що вони народилися в період Благодаті. І тому, перш ніж вони могли бути відкуплені, вони мали насолодитися багатьма видами благодаті, які дарував їм Ісус, щоб вони могли отримати від цього користь. Таким чином, вони могли отримати прощення своїх гріхів, насолоджуючись благодаттю, а також могли отримати можливість бути відкупленими, насолоджуючись поблажливістю й терпінням Ісуса. Тільки завдяки поблажливості й терпінню Ісуса вони здобули право отримати прощення та насолоджуватися рясною благодаттю, дарованою Ісусом. Бо ж Ісус сказав: «Я прийшов відкупити не праведників, а грішників, щоб дати грішникам можливість отримати прощення їхніх гріхів». Якби, прийшовши в плоті, Ісус приніс із собою характер осуду, прокляття та нетерпимості до людських проступків, тоді в людини ніколи не було б шансу на спокуту, і вона назавжди залишилася б грішною. Якби це було так, шеститисячолітній план управління зупинився б у період Закону, а період Закону було б продовжено на шість тисяч років. Гріхи людини стали б тільки більш численними та тяжкими, і створення людства було б марним. Люди могли б служити Єгові тільки згідно з законом, але їхні гріхи перевершили б гріхи перших створених людей. Чим більше Ісус любив людство, прощаючи йому його гріхи та виявляючи до нього достатню милість і люблячу доброту, тим більше людство мало право бути спасенним Ісусом, називатися загубленими вівцями, яких Ісус викупив дорогою ціною. Сатана не міг втрутитися в цю роботу, бо Ісус ставився до Своїх послідовників так, як любляча мати ставиться до немовляти біля своїх грудей. Він не гнівався й не зневажав їх, але був сповнений розради; Він ніколи не впадав у лють серед них, але був поблажливий до їхніх гріхів і закривав очі на їхні нерозумність і невігластво, аж до того, що говорив: «Прощайте інших сімдесят разів по сім». Так Його серце перетворювало серця інших людей, і тільки так люди отримували прощення своїх гріхів завдяки Його терплячості.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Справжня історія про роботу періоду Спокути»

Коли Господь Ісус починав Свою роботу, Він уже залишив позаду «кайдани» періоду Закону та зламав норми й принципи того періоду. У Ньому не залишилося й сліду нічого пов’язаного із законом; Він повністю відкинув його та більше його не дотримувався, і Він більше не вимагав від людства його дотримання. І ось ти бачиш, що Господь Ісус у суботу переходив ланами та що Господь не відпочивав; Він був надворі, працюючи, а не відпочиваючи. Цей Його вчинок суперечив людським уявленням і доніс до людей, що Він більше не жив за законом, що Він вийшов за обмеження суботи та явився перед людьми й серед них у новому образі, з новим способом роботи. Цим учинком Він сказав людям, що приніс із Собою нову роботу – роботу, яка почалася з того, що Він вийшов із-під закону й відійшов від дотримання суботи. Коли Бог здійснював Свою нову роботу, Він більше не чіплявся за минуле, і Його більше не хвилювали норми періоду Закону. На Нього також не впливала Його робота в попередньому періоді, а навпаки, Він працював у суботу так само, як і в будь-який інший день, і коли Його учні в суботу зголодніли, то їм можна було зірвати колосся й поїсти. Усе це в Божих очах було цілковито нормальним. Для Бога допустимо мати новий початок для багатьох нових робіт, які Він хоче виконати, і нових слів, які Він хоче сказати. Коли Він починає щось нове, Він не згадує Свою стару роботу та не продовжує її виконувати. У Своїй роботі Бог керується власними принципами, тож коли Він хоче почати нову роботу, це означає, що Він хоче перевести людство на нову стадію Своєї роботи, а Його робота входить у вищу фазу. Якщо люди й надалі діятимуть згідно зі старими приказками чи нормами або чіплятимуться за них, Він цього не запам’ятає та не схвалить. Причина в тому, що Він уже приніс нову роботу й увійшов у нову фазу Своєї роботи. Коли Він починає нову роботу, Він являється людству в абсолютно новому образі, в абсолютно новому ракурсі та в абсолютно новий спосіб, щоб люди могли побачити різні аспекти Його характеру й те, Хто Він є і чим володіє. Це одна із цілей Його нової роботи.

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»

Без спокути Ісуса людство вічно жило б у гріху та стало б потомством гріха, нащадками демонів. Продовжуючи в тому ж дусі, весь світ став би землею, де мешкає сатана, місцем його проживання. Однак робота відкуплення вимагала прояву милосердя та люблячої доброти по відношенню до людства; тільки такими засобами людство могло отримати прощення та, в кінцевому підсумку, завоювати право бути вдосконаленим і повністю здобутим Богом. Без цього етапу роботи шеститисячолітній план управління не зміг би рухатися вперед. Якби Ісус не був розп’ятий, якби Він тільки зцілював хворих і виганяв бісів, тоді люди не могли б бути повністю прощені за свої гріхи. За три з половиною роки, які Ісус провів, виконуючи Свою роботу на землі, Він завершив тільки половину Своєї роботи спокути; потім, будучи прибитим до хреста та ставши подобою грішної плоті, будучи переданий лукавому, Він завершив роботу розп’яття й опанував долю людства. Тільки після того, як Його було передано в руки сатани, Він викупив людство. Тридцять три з половиною роки Він страждав на землі, будучи осміяним, обмовленим і покинутим, аж до того, що Йому ніде було схилити голову, ніде було відпочити, і пізніше Він був розп’ятий і усім Своїм єством – святим і невинним тілом – прибитий до хреста. Він переніс усі види страждань, які тільки існують. Можновладці знущалися над Ним і били Його батогами, а солдати навіть плювали Йому в обличчя; однак Він мовчав і терпів до кінця, беззастережно підкорившись аж до самої смерті, після чого відкупив усе людство. Тільки після того Йому було дозволено впокоїтися. Робота, виконана Ісусом, представляє тільки період Благодаті; вона не представляє період Закону та не замінює роботу останніх днів. У цьому суть роботи Ісуса в період Благодаті, другий період, через який пройшло людство, – період Спокути.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Справжня історія про роботу періоду Спокути»

Коли Ісус прийшов у світ людей, Він почав період Благодаті та завершив період Закону. Протягом останніх днів Бог знову став плоттю, і з цим утіленням Він завершив період Благодаті й почав період Царства. Усі ті, хто здатен прийняти друге втілення Бога, будуть введені в період Царства, і більше того – зможуть особисто прийняти керівництво Бога. Хоч Ісус прийшов між людей і багато звершив, Він лише завершив роботу відкуплення всього людства і послужив жертвою за людський гріх; але Він не позбавив людину від усього її розбещеного характеру. Щоб уповні визволити людину з-під упливу сатани, потрібно було не лише, щоб Ісус став жертвою за гріх та взяв на себе людські гріхи, а й щоб Бог звершив іще більшу роботу, аби вповні позбавити людину від її характеру, розбещеного сатаною. Тож після того, як людині були прощені її гріхи, Бог повернувся у плоті, щоб привести людину в новий період, і почав роботу кари та суду. Ця робота піднесла людину у вищий світ. Усі ті, хто скориться Його пануванню, насолодяться вищою істиною та отримають більші благословення. Поправді вони житимуть у світлі та здобудуть і істину, і дорогу, і життя.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Передмова»

До того, як людину було відкуплено, багато отрут сатани вже було введено в неї, і після тисячоліть розбещення сатаною в ній укоренилася природа, яка чинить опір Богу. Тому, коли людину було відкуплено, це не що інше, як відкуплення. Тобто людина куплена дорогою ціною, але отруйну природу всередині неї не було видалено. Людина, яка настільки брудна, повинна пережити зміну, перш ніж стати гідною служити Богу. За допомогою цієї роботи суду й кари людина повністю пізнає брудну й розбещену сутність усередині себе, і зможе повністю змінитися та стати очищеною. Тільки так людина може стати гідною того, щоб повернутися до престолу Божого. Уся робота, виконана в сьогоденні, спрямована на те, щоб людина могла бути очищеною і зміненою; через суд і кару словом, а також через переплавку людина може відкинути своє розбещення й стати очищеною. Замість того, щоб вважати цю стадію роботи роботою спасіння, було б більш доречно сказати, що це робота очищення. Насправді ця стадія – це також робота завоювання, а також друга стадія в роботі спасіння. Саме через суд і кару словом людина приходить до здобуття її Богом, і саме через переплавку, суд і викриття словом повністю розкриваються всі домішки, уявлення, мотиви та особисті надії в серці людини. Хоча людину було викуплено, а її гріхи прощено, це можна розглядати тільки як те, що Бог не пам’ятає про переступи людини й не ставиться до людини відповідно до її переступів. Однак, коли людину, яка живе в тілі з плоті, не було звільнено від гріха, вона може тільки продовжувати грішити, нескінченно виявляючи свій зіпсований сатанинський характер. Це життя, яке проживає людина, нескінченний цикл гріхів і отримання прощення. Більшість людей грішить вдень і сповідається ввечері. Таким чином, навіть якщо жертва за гріх назавжди залишиться дієвою для людини, вона не зможе врятувати людину від гріха. Тільки половину роботи спасіння було завершено, бо в людини все ще зіпсований характер. Наприклад, коли люди усвідомили, що вони походять від Моава, вони виголосили слова нарікань, перестали прагнути до життя та стали суцільно негативними. Хіба це не показує, що людство й досі не в змозі повністю підкоритися пануванню Бога? Хіба це не саме їхній розбещений сатанинський характер? Коли ти не піддавався карі, твої руки були підняті вище, ніж у всіх інших, навіть ніж у Ісуса. І ти вигукував гучним голосом: «Будь улюбленим сином Божим! Будь близьким до Бога! Ми швидше помремо, ніж схилимося перед сатаною! Повстань проти старого сатани! Повстань проти великого червоного дракона! Хай великий червоний дракон принижено позбудеться влади! Нехай Бог зробить нас довершеними!». Твої крики були голосніші за всі інші. Але потім прийшов час кари, і знову проявився зіпсований характер людства. Тоді їхні крики припинилися, і їхня рішучість зів’яла. Це – розбещення людини; воно глибше від гріха, це щось, посаджене сатаною і глибоко вкорінене в людині. Людині нелегко усвідомити свої гріхи; у неї немає способу розпізнати свою власну глибоко вкорінену природу, і вона повинна покладатися на суд слова, щоб досягти цього результату. Тільки так можна поступово змінити людину з цього моменту й надалі.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Таїнство втілення (4)»

Христос останніх днів використовує багато різних істин, щоб навчати людину, розвінчувати її суть і аналізувати людські слова та діла. Ці слова вміщують різні істини, як-от людський обов’язок, те, як людині слід коритися Богові та бути Йому відданою, як вона має жити нормальною людськістю, а також мудрістю й характером Бога тощо. Усі ці слова спрямовані на суть людини та її розбещений характер. Зокрема, розвінчувальні слова про те, як людина відкидає Бога, сказані про те, що людина є втіленням сатани та ворожою силою, що спрямована проти Бога. Беручись за Свою роботу суду, Бог не просто кількома словами виявляє природу людини; Він розвінчує і обтинає протягом тривалого часу. Усі ці різні способи розвінчування й обтинання не можна замінити звичайними словами, а істиною, якої людина цілковито позбавлена. Тільки такі способи можна назвати судом; тільки таким судом може людина бути упокорена й повністю переконана щодо Бога, ба більше – може здобути правдиве знання про Бога. До чого приводить робота суду, то це до розуміння людиною істинного лику Божого та істини про свою власне бунтарство. Робота суду дозволяє людині здобути багато розуміння Божих намірів, мети Божої роботи й таємниць, які людина осягнути не може. Також вона дозволяє людині зрозуміти й пізнати свою розбещену сутність та корені своєї розбещеності, а також усвідомити потворність свого обличчя. Усі ці наслідки викликані роботою суду, бо сутність цієї роботи насправді полягає у відкритті істини, шляху та життя Божого для всіх, хто в Нього вірує. Ця робота є роботою суду, яку виконує Бог.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Христос здійснює роботу суду за допомогою істини»

Бог вершить роботу суду й кари, щоб людина могла здобути знання про Нього, і задля Його свідчення. Якби Він не судив розбещений характер людини, то людина ніяк не змогла б пізнати Його праведний характер, який не терпить образ, і не змогла б перетворити своє старе знання про Бога на нове. Заради Його свідчення та заради Його управління Він являє людям усю Свою повноту, таким чином через Своє публічне явлення даючи людям можливість прийти до пізнання Бога, пройти трансформацію свого характеру та дати про Бога гучне свідчення. Трансформація характеру людини досягається багатьма різними видами Божої роботи; без таких змін у характері людина не змогла б свідчити про Бога та узгоджуватися з Божими намірами. Трансформація характеру людини показує, що людина звільнила себе від пут сатани та впливу темряви і справді стала взірцем і зразком Божої роботи, свідком Бога та тим, хто узгоджується з Божими намірами. Сьогодні втілений Бог прийшов робити Свою роботу на землі, і Він вимагає, щоб людина досягла знання про Нього, покори Йому і свідчення про Нього – вона має знати Його практичну та звичайну роботу, вона має коритися Всім Його словам і роботі, які не узгоджуються з уявленнями людей, і вона має свідчити про всю роботу, яку Він робить для спасіння людства, а також про всі діла, які Він вершить для завоювання людства. Ті, хто свідчить про Бога, мусять знати про Бога; тільки таке свідчення точне й практичне, і тільки таке свідчення може осоромити сатану. Бог використовує для свідчення про Нього тих, хто пізнав Його, пройшовши Його суд, кару й обтинання. Він використовує для свідчення про Нього тих, кого розбестив сатана, і також Він використовує для свідчення про Нього тих, у кого змінився характер і хто так отримав Його благословення. Йому не потрібно, щоб людина хвалила Його своїми вустами, і Йому не потрібні хвала та свідчення від таких, як сатана, яких Він не спас. Тільки ті, хто знає Бога, гідні свідчити про Нього, і тільки ті, чий характер пройшов трансформацію, гідні свідчити про Нього. Бог не дасть людині навмисно накликати ганьбу на Його ім’я.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Лише ті, хто знає Бога, можуть свідчити про Бога»

Слова, які Я кажу сьогодні, – це суд над людськими гріхами та людською неправедністю, прокляття людському бунтарству. Людська криводушність і лукавість, людські слова та вчинки – усе, що суперечить Божим намірам, має бути піддане суду, а все людське бунтарство засуджене як гріх. Його слова зосереджено на принципах суду; використовуючи суд над людською неправедністю, прокляття людського бунтарства та розвінчання всіх потворних облич людини, Він проявляє Свій праведний характер. Святість представляє Його праведний характер, і фактично Його святість є Його праведним характером. Ваші розбещені характери – контекст сьогоднішніх слів: відповідно до них Я говорю, і засуджую, і виконую роботу завоювання. Тільки це є практичною роботою, і тільки в такий спосіб можна наголосити на Божій святості в повній силі. Якщо в тобі немає жодного сліду розбещеного характеру, то Бог тебе не судитиме та не покаже тобі Свого праведного характеру. А оскільки в тебе розбещений характер, то Бог не дасть тобі поблажки, і саме це показує Його святість. Якби Бог бачив, що людська бруднота й бунтарство завеликі, але не говорив, не судив тебе, не карав за твою неправедність, то це доводило б, що Він не Бог, бо Він не мав би ненависті до гріха; Він був би таким же брудним, як і людина. Сьогодні Я суджу тебе саме за твій бруд і караю тебе саме за твою розбещеність і бунтарство. Я не хизуюся перед вами Своєю силою та не гноблю вас навмисно; Я роблю це тому, що ви, народжені в цій землі бруду, були так сильно засмічені брудом. Ви просто втратили свою доброчесність і людську сутність, як свині, що живуть у загиджених місцях. Саме через ваш бруд і розбещеність Я суджу вас і вивергаю на вас Свій гнів. Саме завдяки суду цих слів ви зуміли побачити, що Бог є Бог праведний і що Бог є Бог святий; саме завдяки Своїй святості та праведності Він судить вас і вивергає на вас Свій гнів; саме завдяки тому, що Він бачить бунтарство людства, Він виявляє Свій праведний характер. Бруд і розбещеність людства проявляють Його святість. Цього достатньо, щоб показати, що Він – Сам Бог, який є святим і непорочним, але живе в землі бруду.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Як досягається ефект другого етапу роботи завоювання»

Насправді робота, що виконується зараз, полягає в тому, щоб змусити людей зректися сатани – їхнього давнього предка. Усі словесні суди спрямовано на те, щоб викрити розбещений характер людства та дати людям можливість зрозуміти сутність життя. Ці постійні суди пронизують серця людей. Кожен суд безпосередньо стосується їхньої долі та покликаний ранити їхні серця, щоб вони могли відкинути все це й тим самим пізнати життя та цей брудний світ, пізнати Божу мудрість і всемогутність, а також пізнати людство, розбещене сатаною. Що більше такої кари й суду отримує людина, то більше її серце може поранитися, а дух – пробудитися. Пробудження духу цих украй розбещених, найглибше обманутих із людей і є метою судів такого роду. Людина не має духу, тобто її дух давно помер, і вона не знає, що є Небо, що є Бог і, звісно, що вона борсається в безодні смерті; звідки б вона дізналася, що живе в цьому злому пеклі на землі? Звідки б вона дізналася, що цей її гнилий труп через сатанинське розбещення потрапив у підземне царство смерті? Звідки б вона дізналася, що все на землі вже давно й безповоротно зруйновано людством? І звідки б вона дізналася, що сьогодні Творець прийшов на землю та шукає громаду розбещених людей, яких Він може спасти? Навіть після того, як людина переживає всі можливі рафінування й суди, її притуплена свідомість усе одно ледве ворушиться та, по суті, практично не реагує. Яке ж людство вироджене! І хоча такий суд подібний до жорстокого граду з неба, він приносить людині найбільшу користь. Якби не цей суд над людьми, не було б жодного результату, а людей було б абсолютно неможливо спасти з безодні страждань. Якби не ця робота, людям було б дуже важко вийти з підземного царства, бо їхні серця давно померли, а дух давно розтоптано сатаною. Аби спасти вас, погрузлих у найглибших глибинах виродження, потрібно завзято волати до вас, завзято судити вас; тільки тоді можна буде розбудити ваші застиглі серця.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Тільки вдосконалені можуть жити змістовним життям»

У період Царства Бог використовує слова, щоб розпочати нову добу, змінити спосіб Своєї роботи й виконати роботу всього періоду. Це принцип, за яким Бог працює в період Слова. Він став плоттю й говорить із різних позицій, дозволяючи людині по-справжньому побачити Бога, який є Словом, що з’явилося у плоті, і споглядати Його мудрість і дивовижність. Бог працює в такий спосіб, щоб краще досягти цілей завоювання людей, удосконалення людей й відсіювання людей, що є істинним смислом використання слів для роботи в період Слова. Завдяки словам люди пізнають роботу Бога, Божий характер, суть людини й те, у що вона має ще ввійти. За допомогою слів виконується уся робота, яку Бог бажає виконати в період Слова. Через ці слова люди викриваються, відсіюються й випробовуються. Люди побачили ці слова, почули ці слова й визнали існування цих слів. Як наслідок, вони повірили в існування Бога, у всемогутність і мудрість Бога, а також серце Бога, яке любить і спасає людей. Термін «слова» може бути звичайним і простим, але слова, промовлені вустами втіленого Бога, стрясають всесвіт, перетворюють серця людей, трансформують їхні уявлення та старі характери, перетворюють те, яким зазвичай являв себе цілий світ. Упродовж століть тільки сьогоднішній Бог працює в такий спосіб, і лише Він так говорить і приходить, аби в такий спосіб врятувати людство. Від сьогодні й надалі людина живе під керівництвом слів Божих, серед пастирства й забезпечення Його словами; люди живуть у світі слів Божих, серед проклять і благословень слів Божих, і більшість людей живе під судом і карою Його слів. Усі ці слова й ця робота – заради порятунку людини, заради втілення Божої волі й заради зміни первісного вигляду давно створеного світу. Бог створив цей світ за допомогою слів, Він веде всіх людей у всесвіті за допомогою слів, Він завойовує й спасає їх за допомогою слів і, зрештою, Він використає слова, щоб покласти край усьому старому світу, у такий спосіб уповні завершивши Свій план управління.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Період Царства – це період Слова»

В останні дні Бог головним чином використовує слово, щоб зробити людину досконалою. Він не використовує ознаки й чуда, щоб пригнічувати людину або переконувати її; це не може прояснити силу Божу. Якби Бог тільки показував ознаки й чуда, тоді було б неможливо пояснити реальність Бога і, отже, неможливо зробити людину досконалою. Бог не робить людину досконалою за допомогою ознак і чудес, але використовує слово, щоб поїти й пасти людину, після чого досягається повний послух людини й пізнання людиною Бога. Це – мета роботи, яку Він робить, і слів, які Він промовляє. Бог не використовує метод показу ознак і чудес, щоб зробити людину досконалою, – Він використовує слова й використовує безліч різних методів роботи, щоб зробити людину досконалою. Чи то рафінування, розбір, обтинання, чи то надання слів, Бог говорить з різних точок зору, щоб зробити людину досконалою й дати їй більше знання про роботу, мудрість і чудовість Бога. … Я вже говорив раніше, що група переможців здобувається зі Сходу, переможців, які приходять із великої скорботи. Що мається на увазі під цими словами? Вони означають, що ці люди, які були здобуті, стають істинно покірними лише після того, як пройдуть суд, кару, обтинання та всіляку переплавку. Віра цих людей не невизначена, а реальна. Вони не бачили жодних ознак і див або будь-яких чудес; вони не здатні промовляти високі слова й доктрини або висловлювати глибокі думки; натомість у них є реальність, слова Бога та практичне, істинне знання Бога. Хіба така група не більше здатна чітко показати велику силу Божу?

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Усе досягається Словом Божим»

У Своїй заключній роботі щодо завершення періоду Божий характер – це характер кари й суду, в якому Він викриває все неправедне, щоби публічно судити всі народи і вдосконалювати тих, хто щиро любить Його. Тільки такий характер, як цей, може покласти край періоду. Останні дні вже настали. Усі речі розподілені за родом їхнім і поділені на різні категорії в залежності від своїх різноманітних якостей. Це саме той час, коли Бог відкриває фінали й місця призначення людей. Якщо люди не переживають кари й суду, тоді не можна розвінчати їхні бунтарство й неправедність. Тільки через кару й суд можна відкрити фінали всіх речей. Люди показують своє справжнє обличчя тільки тоді, коли їх карають і судять. Зло буде повернуте до зла, добро до добра, і всі люди будуть розподілені за родом їхнім. Через кару й суд будуть відкриті фінали усіх речей, щоб зло могло бути покарано, а добро – винагороджено, а всі люди упокоряться під пануванням Бога. Уся ця робота повинна бути досягнута через праведну кару й суд. Оскільки розбещеність людини досягла свого піку, а її бунтарство стало надзвичайно тяжким, тільки праведний характер Бога, який принципово складається з кари й суду і розкривається в останні дні, може повністю перетворити людей та зробити їх довершеними й виявити зло, а всі неправедні будуть суворо покарані в такий спосіб. Тому такий характер сповнений значимості періоду. Божий характер виявляється й розкривається заради роботи кожного нового періоду. Справа не в тому, що Бог розкриває Свій характер довільно і без будь-якого значення. Припустімо, що в останні дні відкриття фіналів людей Бог все ж любив би людей із нескінченним милосердям і люблячою добротою і продовжував би любити їх, не піддаючи їх праведному суду, а скоріше проявляючи до них терпимість, терпіння і прощення, і прощаючи людей, якими б тяжкими не були їхні гріхи, без найменшого натяку на праведний суд. Коли ж тоді завершилося б усе Боже управління? Коли такий характер міг би привести людей до належного місця призначення людства? Візьмемо, наприклад, суддю, який завжди проявляє любов до людей, люблячого суддю з добрим обличчям і ніжним серцем. Він любить людей, хоч би які злочини вони вчинили, і він ставиться з любов’ю й поблажливістю до людей, хоч би ким вони були. У такому випадку, коли він зможе винести справедливий вирок? В останні дні тільки праведний суд може розподілити людей за родом їхнім і привести їх у новий світ. Таким чином, увесь період приходить до кінця завдяки Божому праведному характеру суду й кари.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бачення роботи Бога (3)»

Ті, хто зможе твердо стояти під час Божої роботи суду й кари в останні дні – тобто під час завершальної роботи очищення, – стануть тими, хто ввійде до остаточного відпочинку поряд із Богом; таким чином, усі ті, хто ввійде до відпочинку, звільняться з-під впливу сатани та будуть здобуті Богом, лише зазнавши Його завершальної роботи очищення. Ці люди, які будуть нарешті здобуті Богом, увійдуть до остаточного відпочинку. Ціль Божої роботи кари й суду – це, по суті, очищення людства заради остаточного дня відпочинку; інакше жоден член людства не міг би бути розподілений за своїм родом та не міг б увійти до відпочинку. Ця робота – єдиний шлях, яким людство зможе ввійти до відпочинку. Лише Божа робота очищення очистить людей від їхньої неправедності, і лише Його робота кари й суду викриє ті бунтівничі частки людства, таким чином розрізнивши між тими, кого можна спасти, й тими, кого спасти не можна, і між тими, хто залишиться, й тими, хто не залишиться. Коли ця робота завершиться, ті люди, кому дозволено залишитися, усі будуть очищені та ввійдуть у вищий світ людства, у якому насолоджуватимуться прекраснішим другим людським життям на землі; інакше кажучи, вони ввійдуть у свій людський день спочинку та співіснуватимуть із Богом. Після того як ті, кому не дозволено залишитися, будуть покарані й засуджені, їхню справжню сутність буде повністю викрито, а потім вони всі будуть знищені, і, як сатані, їм більше не буде дозволено вижити на землі. У людстві майбутнього більше не буде такого типу людей; такі люди не гідні ввійти в край остаточного спочинку, і вони не гідні приєднатися до дня спочинку, який Бог розділить із людством, бо вони – цілі для покарання, злі, неправедні люди. Колись їх було викуплено, а також засуджено та покарано; і ще вони колись трудилися для Бога. Однак коли прийде останній день, вони все одно будуть відсіяні та знищені через своє зло і внаслідок свого бунтарства й нездатності бути викупленими; вони більше ніколи не постануть у світі майбутнього, і вони більше не житимуть поміж людського роду майбутнього. Чи вони духи мертвих, а чи люди, що досі живуть у плоті, усі злочинці та не врятовані будуть знищені, щойно святі поміж людства ввійдуть до відпочинку. Що ж до цих злочинних духів і людей, або до духів праведників і до тих, хто чинить справедливість, то в яку б епоху вони не жили, усі, хто є злим, зрештою будуть знищені, а всі праведні виживуть. Те, чи отримає спасіння певна людина чи дух, залежить не тільки від роботи останнього періоду, а й від того, чи опиралися вони Богу й чи повставали проти Бога. Люди попередньої доби, що чинили зло та не могли здобути спасіння, безсумнівно будуть цілями для покарання, і люди цієї доби, які чинять зло та не можуть бути врятовані, теж безперечно стануть цілями для покарання. Люди діляться на категорії залежно від того, добрі вони, чи лихі, а не від епохи, у яку вони живуть. Після того як людей буде поділено на категорії, вони не відразу отримають кару чи винагороду; натомість Бог звершить Свою роботу покарання лихих і нагородження добрих тільки після того, як закінчить роботу завоювання в останні дні. Власне, Він ділив людей на добрих і лихих від самого початку Своєї роботи спасіння людства. Але Він винагородить праведних і покарає злих лише після того, як Його робота завершиться; не буде такого, що Він поділить людей на категорії по завершенні Своєї роботи й відразу візьметься за завдання з покарання лихих і нагородження добрих. Натомість це завдання буде виконано лише після повного завершення Його роботи. Єдина мета остаточної Божої роботи покарання лихих і нагородження добрих – у тому, щоб повністю очистити всіх людей, аби Він зміг привести повністю освячене людство до вічного відпочинку. Ця стадія Його роботи найбільш вирішальна; це заключна стадія всієї Його роботи управління. Якби Бог не знищив злих, а натомість дозволив їм залишитися, то все людство все одно не змогло б увійти до відпочинку, і Бог не зміг би привести його в кращий світ. Така робота не була б повністю завершеною. Коли Його роботу буде завершено, усе людство буде цілковито освяченим; тільки так Бог зможе мирно жити у спочинку.

«Слово, т. 1. Явлення й робота Бога. Бог і людина разом увійдуть до відпочинку»

Пов’язані проповіді

Господь Ісус викупив людство, тож навіщо Йому виконувати роботу суду при Його поверненні в останні дні?

Пов’язані гімни

Божий праведний суд останніх днів розподіляє людей по виду