Божа робота серед людей невіддільна від людини, адже людина є об’єктом цієї роботи та єдиним творінням, створеним Богом, яке може свідчити про Бога. Життя людини й уся її діяльність невіддільні від Бога й контролюються Божими руками, і можна навіть сказати, що жодна людина не може існувати незалежно від Бога. Ніхто не може це заперечувати, бо це – факт. Усе, що робить Бог, має на меті благо людства й спрямоване проти підступів сатани. Усе, що потрібно людині, походить від Бога, і Бог – джерело життя людини. Отож, людина просто не в змозі піти від Бога. Ба більше, у Бога ніколи не було наміру йти від людини. Робота, яку виконує Бог, здійснюється заради всього людства, і Його думки завжди добрі. Отож, для людини робота й думки Бога (тобто Божа воля) є «видіннями», які мають бути їй відомі. Такі видіння також є управлінням Бога й роботою, яка не може бути виконана людиною. Між тим, вимоги, які Бог висуває до людини під час Своєї роботи, називаються «практикою» людини. Видіння – це робота Самого Бога, або вони є Його волею для людства, або цілями та значенням Його роботи. Можна також сказати, що видіння є частиною управління, оскільки це управління є роботою Бога й спрямоване на людину, що означає, що це – робота, яку Бог виконує серед людей. Ця робота є доказом і шляхом, яким людина приходить до пізнання Бога, і вона надзвичайно важлива для людини. Якщо замість того, щоб приділяти увагу знанню Божої роботи, люди звертають увагу тільки на вчення про віру в Бога або на незначні деталі, то вони просто не знатимуть Бога і, що більше, не будуть тими, хто Богу до душі. Робота Божа, яка надзвичайно корисна для пізнання людиною Бога, називається видіннями. Ці видіння – робота Бога, воля Божа, а також цілі й значення Божої роботи; всі вони приносять користь людині. Практика стосується того, що має бути виконано людиною, що має бути зроблено творіннями, які слідують за Богом, і вона також є обов’язком людини. Те, що має робити людина, – це не те, що людина розуміла від самого початку, а вимоги, які Бог висуває до людини під час Своєї роботи. Із поступом Божої роботи ці вимоги поступово стають дедалі ґрунтовнішими й піднесенішими. Наприклад, у період Закону людина мусила дотримуватися закону, а в період Благодаті людина мусила нести хрест. Період Царства інший: вимоги до людини вищі, ніж у період Закону й період Благодаті. У міру того, як видіння стають більш піднесеними, вимоги до людини стають усе вищими й дедалі чіткішими й реальнішими. Подібним чином, видіння також стають дедалі реальнішими. Ці численні реальні видіння сприяють не тільки послуху людини Богові, але і її пізнанню Бога.

У порівнянні з попередніми періодами, робота Бога в період Царства більш практична, більшою мірою спрямована на сутність людини й зміни в її характері та більш здатна свідчити про Самого Бога для всіх тих, хто слідує за Ним. Іншими словами, коли Бог працює в період Царства, Він показує Себе людині більше, ніж будь-коли в минулому, а це означає, що видіння, які мають бути відомі людині, є вищими, ніж у будь-який попередній період. Оскільки робота Бога серед людей ступила на безпрецедентну територію, видіння, відомі людині в період Царства, є найвищими за весь час роботи управління. Божа робота ступила на безпрецедентну територію, і тому видіння, які людина має пізнати, стали вищими за всі видіння, і як наслідок, практика людини також вища, ніж у будь-який попередній період, оскільки практика людини змінюється відповідно до видінь, і досконалість видінь також знаменує досконалість вимог людини. Щойно все Боже управління зупиниться, припиниться й практика людини, і без роботи Бога в людини не буде іншого вибору, окрім як дотримуватися вчення минулих часів, інакше їй просто нікуди буде звернутися. Без нових видінь у людини не буде нової практики; без довершених видінь у людини не буде досконалої практики; без більш високих видінь у людини не буде більш високої практики. Практика людини змінюється разом із кроками Бога, і так само знання й досвід людини також змінюються разом із роботою Бога. Незалежно від того, наскільки здібна людина, вона все одно невіддільна від Бога, і якби Бог перестав працювати хоча б на мить, людина негайно померла б від Його гніву. Людині нічим хвалитися, бо якими б високими не були знання людини сьогодні, яким би глибоким не був її досвід, вона невіддільна від Божої роботи, бо практика людини й те, до чого вона має прагнути у своїй вірі в Бога, невіддільні від видінь. У кожному випадку Божої роботи є видіння, які людина має знати, і, слідуючи їм, до людини висуваються відповідні вимоги. Не маючи цих видінь як основи, людина була б просто нездатна практикувати й не змогла б непохитно слідувати за Богом. Якщо людина не знає Бога або не розуміє Божу волю, тоді все, що вона робить, – марне й не може бути схвалено Богом. Якими б рясними не були дари людини, вона все одно невіддільна від Божої роботи й Божого керівництва. Незалежно від того, наскільки хороші дії людини або скільки дій вона робить, вони все одно не можуть замінити роботу Бога. І тому за жодних обставин практика людини не може бути відокремленою від видінь. Ті, хто не приймає нові видіння, не мають нової практики. Їхня практика зовсім не стосується істини, тому що вони дотримуються вчення та виконують мертвий закон; у них взагалі немає нових видінь, і, як наслідок, вони не застосовують на практиці нічого з нового періоду. Вони втратили видіння, а разом із тим втратили роботу Святого Духа, і вони втратили істину. Ті, у кого немає істини, є нащадками абсурду, вони є втіленням сатани. Незалежно від того, якого типу є якась людина, вона не може бути без видінь Божої роботи й не може бути позбавлена присутності Святого Духа; щойно людина втрачає видіння, вона миттєво сходить у підземне царство й живе серед темряви. Люди без видінь – це ті, хто нерозумно слідує за Богом, це ті, хто позбавлений роботи Святого Духа, і вони живуть у пеклі. Такі люди не прагнуть до істини, а натомість вивішують ім’я Бога, як вивіску. Ті, хто не знає роботи Святого Духа, хто не знає втіленого Бога, хто не знає трьох стадій роботи у всій повноті Божого управління, не знають видінь і тому позбавлені істини. І хіба всі ті, хто не володіє істиною, не є лиходіями? Ті, хто готовий застосовувати істину на практиці, хто готовий прагнути до пізнання Бога й хто дійсно співпрацює з Богом, – це люди, для яких видіння є основою. Вони схвалені Богом, тому що вони співпрацюють із Богом, і саме цю співпрацю людина має застосовувати на практиці.

У видіннях є багато шляхів до практики. Практичні вимоги, що висуваються до людини, також містяться у видіннях, як і робота Бога, яка має бути відома людині. У минулому, під час спеціальних зборів або великих зібрань, які проводилися в різних місцях, говорилося тільки про один аспект шляху практики. Таку практику необхідно було застосовувати в період Благодаті, і навряд чи вона хоч якось стосувалася пізнання Бога, оскільки видіння періоду Благодаті було тільки видінням розп’яття Ісуса, і не було більших видінь. Передбачалося, що людина не мала знати нічого, окрім роботи відкуплення Ним людства через розп’яття, і тому в період Благодаті в людини не було жодних інших видінь для пізнання. Отже, у людини було лише мізерне знання про Бога, і, крім знання любові та співчуття Ісуса, у неї було лише кілька простих і мізерних речей, які вона могла застосувати на практиці, що було далеко не так, як сьогодні. У минулому, незалежно від того, у якій формі проходили зібрання людей, людина була не здатна говорити про практичне знання Божої роботи, і тим більше ніхто не міг чітко сказати, який шлях практики є найбільш підхожим для людини. Людина просто додала кілька простих деталей до основи, якою були поблажливість і терпіння; суть її практики просто не змінилася, оскільки протягом того ж періоду Бог не виконував жодної новішої роботи, і єдиними вимогами, які Він ставив перед людиною, були поблажливість і терпіння, або ж несення хреста. Крім таких практик, не було вищих видінь, ніж розп’яття Ісуса. У минулому не згадувалося про інші видіння, адже Бог не виконував великого обсягу роботи та ставив перед людиною лише обмежені вимоги. Таким чином, що б людина не робила, вона була не в змозі переступити ці кордони, кордони, котрі були лише кількома простими та поверховими речами, які людина могла застосувати на практиці. Сьогодні Я говорю про інші видіння, тому що сьогодні виконана більша робота, робота, яка в кілька разів перевищує період Закону й період Благодаті. Вимоги до людини теж у кілька разів вищі, ніж у минулі періоди. Якщо людина не здатна повністю пізнати таку роботу, тоді ця робота не матиме великого значення; можна сказати, що людині буде важко повністю пізнати таку роботу, якщо вона не присвятить цьому свої зусилля впродовж усього свого життя. Що стосується роботи завоювання, розмови лише про шлях практики зробили б завоювання людини неможливим. Проста розмова про видіння, без пред’явлення будь-яких вимог до людини, також унеможливила б завоювання людини. Якби не говорилося ні про що, окрім шляху практики, тоді було б неможливо завдати удару по ахіллесовій п’яті людини або розвіяти її уявлення, а отже, було б неможливо повністю підкорити людину. Видіння – це головний інструмент завоювання людини, але якби не було жодного шляху практики, крім видінь, тоді в людини не було б жодного шляху, яким іти, і тим більше в неї не було б жодних засобів для входження. Це принцип Божої роботи від початку й до кінця: у видіннях є те, що можна застосувати на практиці, і точно так само існують видіння на додаток до практики. Ступінь змін у житті людини та в її характері супроводжує зміни у видіннях. Якби людина покладалася тільки на свої власні зусилля, то для неї було б неможливо досягти будь-якої значної міри змін. Видіння говорять про роботу Самого Бога й Боже управління. Практика стосується шляху практики людини та способу існування людини; у всьому Божому управлінні зв’язок між видіннями й практикою – це зв’язок між Богом і людиною. Якби видіння були видалені, або якщо б про них говорили без згадки про практику, або якби були тільки видіння, а практика людини була викорінена, тоді такі речі не можна було б вважати управлінням Бога, і тим більше не можна було б сказати, що робота Бога здійснюється заради людства; таким чином, не тільки був би усунутий обов’язок людини, але це було б запереченням мети Божої роботи. Якби від людини від початку й до кінця вимагалася лише практика, без залучення Божої роботи, ба більше, якби від людини не вимагалося знати Божу роботу, тоді ще менше було б підстав називати таку роботу Божим управлінням. Якби людина не знала Бога, не відала Божої волі й сліпо виконувала свою практику невизначеним і абстрактним чином, вона ніколи не стала б повністю придатним творінням. Отже, обидві ці речі є обов’язковими. Якби існувала тільки робота Бога, тобто, якби були тільки видіння і якби не було жодної співпраці або практики з боку людини, тоді такі речі не можна було б назвати управлінням Бога. Якби існувала тільки практика та входження людини, то незалежно від того, наскільки високий шлях, на який ступила людина, це теж було б неприйнятно. Входження людини має поступово змінюватися відповідно до роботи й видінь; воно не може змінитися за примхою. Принципи людської практики є не вільними й необмеженими, а встановленими в певних рамках. Такі принципи змінюються відповідно до видінь роботи. Отже, зрештою Боже управління зводиться до Божої роботи й практики людини.

Робота управління виникла тільки завдяки людству, що означає, що вона виникла тільки завдяки існуванню людства. Не було управління ні до появи людства, ні на початку, коли були створені небеса, земля й все суще. Якби в усій роботі Бога не було практики, корисної для людини, тобто, якби Бог не пред’являв відповідних вимог до розбещеного людства (якби в роботі, виконуваній Богом, не було відповідного шляху для практики людини), тоді ця робота не могла б називатися Божим управлінням. Якби вся повнота роботи Бога полягала тільки в тому, щоб указувати розбещеному людству, як йому слід практикувати, і Бог не здійснював би жодної зі Своїх власних справ і не виявляв ані краплі Своєї всемогутності або мудрості, то хоч би якими високими не були вимоги Бога до людини, як би довго Бог не жив серед людей, людина нічого не знала б про Божий характер; якби це було так, то робота такого роду була б ще менш гідна називатися Божим управлінням. Простіше кажучи, робота Божого управління – це робота, що виконується Богом, і вся робота, що виконується під керівництвом Бога тими, хто був здобутий Богом. Таку роботу можна узагальнено назвати управлінням. Іншими словами, Божа робота серед людей, а також співпраця з Ним усіх тих, хто слідує за Ним, у сукупності називаються управлінням. Тут робота Бога називається видіннями, а співпраця людини називається практикою. Що вища Божа робота (тобто що вище видіння), то яснішим Божий характер стає для людини, то більше він розходиться з уявленнями людини й то вище стає практика й співпраця людини. Що вищі вимоги людини, то більше Божа робота розходиться з людськими уявленнями, і як наслідок, випробування людини й стандарти, яким вона повинна відповідати, також стають вищими. Після закінчення цієї роботи всі видіння будуть завершені, і те, що людина повинна втілити на практиці, досягне вершини досконалості. Це також буде час, коли кожного буде класифіковано відповідно до виду, бо те, що людині необхідно знати, буде їй показано. Отже, коли видіння досягнуть свого апогею, робота, відповідно, наблизиться до свого завершення, і практика людини також досягне свого зеніту. Практика людини заснована на роботі Бога, і управління Бога повністю виражається тільки завдяки практиці й співпраці людини. Людина – це особливий зразок Божої роботи й об’єкт роботи всього Божого управління, а також продукт усього Божого управління. Якби Бог працював один, без співпраці з людиною, тоді не було б нічого, що могло б слугувати кристалізацією всієї Його роботи, і тоді не було б анінайменшого значення для Божого управління. Крім роботи Бога, тільки вибираючи відповідні об’єкти для вираження Своєї роботи й доказу її всемогутності й мудрості, Бог може досягти мети Свого управління й досягти мети використання всієї цієї роботи для повної поразки сатани. Отже, людина є незамінною частиною роботи Божого управління, і людина – єдина, хто може зробити так, щоб Боже управління принесло плоди й досягло своєї кінцевої мети; крім людини, жодна інша форма життя не може взяти на себе таку роль. Якщо людина хоче стати справжньою кристалізацією Божої роботи управління, тоді непослух розбещеного людства має бути повністю розсіяно. Для цього необхідно, щоб людині була дана практика, придатна для різних часів, і щоб Бог виконував відповідну роботу серед людей. Тільки в такий спосіб зрештою буде здобуто групу людей, які є кристалізацією Божої роботи управління. Божа робота серед людей не може свідчити про Самого Бога тільки через роботу Бога; для досягнення такого свідчення також потрібні живі люди, які підходять для Його роботи. Спочатку Бог працюватиме над цими людьми, через яких потім буде показана Його робота, і в такий спосіб буде засвідчено про Нього серед творінь, і в цьому Бог досягне мети Своєї роботи. Бог не працює самотужки, щоб перемогти сатану, тому що Він не може прямо свідчити про Себе серед усіх творінь. Якби Він так чинив, було б неможливо повністю переконати людину, тому Бог має працювати над людиною, щоб завоювати її, і тільки тоді Він зможе отримати свідчення серед усіх творінь. Якби діяв тільки Бог, без співпраці з людиною, або якби від людини не вимагалося співпраці, людина ніколи не змогла б пізнати Божий характер і назавжди залишилася б у невіданні щодо Божої волі; тоді Божу роботу не можна було б назвати роботою Божого управління. Якби тільки людина самотужки боролася, шукала й старанно працювала, не розуміючи роботи Бога, тоді б людина займалася пустощами. Без роботи Святого Духа все, що робить людина, походить від сатани; він – бунтар і лиходій; сатана проявляється у всьому, що робить розбещене людство, і немає в ньому нічого, що було б сумісним із Богом, і все, що робить людина, є проявом сатани. Ніщо з того, про що говорилося вище, не стосується винятково видінь і практики. На підставі видінь людина знаходить практику та шлях послуху, щоб вона могла відкинути свої уявлення й здобути те, чим вона не володіла в минулому. Бог вимагає, щоб людина співпрацювала з Ним, щоб людина повністю підкорялася Його вимогам, а людина просить споглядати роботу, виконувану Самим Богом, відчувати на собі всемогутню силу Бога й пізнавати Божий характер. Таким, якщо коротко, є управління Бога. Союз Бога з людиною – це управління, і це найвеличніше управління.

Те, що пов’язано з видіннями, у першу чергу відноситься до роботи Самого Бога, а те, що передбачає практику, має виконуватися людиною і не має жодного відношення до Бога взагалі. Робота Бога звершується Самим Богом, а практика людини досягається самою людиною. Те, що повинно бути зроблено самим Богом, не повинно бути зроблено людиною, а те, що повинно бути зроблено людиною, не має відношення до Бога. Робота Бога – це Його власне служіння, і не має жодного відношення до людини. Ця робота не повинна виконуватися людиною, і, більше того, людина була б не здатна виконати роботу, яку має виконати Бог. Людина має виконати те, що від неї вимагається, будь то жертвування своїм життям або передача його сатані, щоб витримати свідчення, – усе це повинно бути виконано людиною. Сам Бог завершує всю роботу, яку Він повинен виконати, а те, що повинна зробити людина, показано людині, і решта роботи залишається людині. Бог не виконує додаткову роботу. Він виконує тільки ту роботу, яка входить до Його служіння, і тільки вказує людині шлях, і тільки здійснює роботу щодо відкриття шляху, і не виконує роботу стосовно прокладання шляху; це повинні розуміти всі. Утілювати істину на практиці означає реалізувати слова Божі на практиці, і все це є обов’язком людини; це те, що повинна робити людина, і що не має жодного відношення до Бога. Якщо людина вимагає, щоб Бог також переживав муки й рафінування в істині, подібно до людини, тоді людина неслухняна. Божа робота полягає в тому, щоб виконувати Його служіння, а обов’язок людини – коритися всьому Божому керівництву без будь-якого опору. Те, чого людина повинна досягти, їй належить виконати, незалежно від того, яким чином Бог діє або живе. Тільки Сам Бог може ставити вимоги до людини, тобто тільки Сам Бог гідний ставити вимоги до людини. У людини не повинно бути жодного вибору, і вона не повинна нічого робити, крім як повністю підкорятися і практикувати; це – розсудливість, яку повинна мати людина. Щойно робота, яка повинна бути виконана Самим Богом, завершена, людина повинна відчути її на собі, крок за кроком. Якщо, врешті-решт, коли все Боже управління завершиться, людина все ще не зробить того, що вимагає Бог, тоді людина має бути покарана. Якщо людина не виконує вимоги Бога, це відбувається через непослух людини; це не означає, що Бог недостатньо ретельно виконував Свою роботу. Усі ті, хто не може утілити Божі слова в життя, ті, хто не може виконати Божі вимоги, і ті, хто не може проявити свою відданість і виконати свій обов’язок, усі будуть покарані. Сьогодні те, чого ви повинні досягти, – це не додаткові вимоги, а обов’язок людини, і те, що повинні робити всі люди. Якщо ви нездатні навіть виконувати свій обов’язок або не можете виконувати його добре, то чи не накликаєте ви на себе неприємності? Чи не граєтеся ви зі смертю? Як ви можете розраховувати на те, що у вас є майбутнє та перспективи? Робота Бога здійснюється заради людства, і співпраця людини дається заради Божого управління. Після того, як Бог зробить усе, що мав зробити, від людини вимагатиметься бути непохитною у своїй практиці та співпрацювати з Богом. У роботі Божій людина не повинна шкодувати зусиль, повинна проявляти свою відданість і не повинна віддаватися численним уявленням або пасивно сидіти й чекати смерті. Бог може пожертвувати Собою заради людини, то чому ж людина не може запропонувати свою вірність Богу? У Бога одне серце й один розум з людиною, то чому ж людина не може запропонувати трохи співпраці? Бог працює для людства, то чому ж людина не може виконувати деякі зі своїх обов’язків заради Божого управління? Божа робота дійшла до цього моменту, і все ж ви досі бачите, але не дієте, ви чуєте, але не рухаєтеся. Хіба такі люди не є об’єктами загибелі? Бог уже присвятив усього Себе людині, то чому ж сьогодні людина не здатна ревно виконувати свій обов’язок? Для Бога Його робота є Його головним пріоритетом, і робота Його управління має першорядне значення. Для людини втілення Божих слів у життя і виконання Божих вимог є її першочерговим завданням. Це ви всі повинні розуміти. Слова, сказані вам, досягли самої серцевини вашої сутності, і Божа робота вийшла на безпрецедентну територію. Багато людей усе ще не розуміють правдивість або хибність цього шляху; вони все ще чекають і спостерігають, і не виконують свій обов’язок. Натомість вони досліджують кожне слово й дію Бога, вони зосереджуються на тому, що Він їсть і в що одягається, і їхні уявлення стають дедалі сумнішими. Хіба такі люди не піднімають шум через дрібниці? Як такі люди можуть бути тими, хто шукає Бога? І як вони можуть бути тими, у кого є намір підкоритися Богу? Вони відкладають свою вірність й обов’язок на задвірки свого розуму, а натомість зосереджуються на місцезнаходженні Бога. Вони обурливі! Якщо людина зрозуміла все, що вона повинна розуміти, і застосувала на практиці все, що повинна застосовувати, тоді Бог, безсумнівно, обдарує її Своїми благословеннями, бо те, що Він вимагає від людини, є обов’язком людини й тим, що людина повинна робити. Якщо людина не здатна зрозуміти те, що вона повинна розуміти, і не здатна застосувати на практиці те, що вона повинна застосовувати на практиці, тоді людину буде покарано. Ті, хто не співпрацює з Богом, ворогують з Богом; ті, хто не приймає нову роботу, виступають проти неї, навіть якщо такі люди не роблять нічого, що явно суперечить їй. Усі ті, хто не застосовує на практиці істину, яку вимагає Бог, – це люди, які навмисно протистоять словам Божим і проявляють непослух щодо них, навіть якщо такі люди приділяють особливу увагу роботі Святого Духа. Люди, які не підкоряються Божим словам і не підкоряються Богу, є бунтарями, і вони знаходяться в опозиції до Бога. Люди, які не виконують свій обов’язок, – це ті, хто не співпрацює з Богом, а люди, які не співпрацюють із Богом, – це ті, хто не приймає роботу Святого Духа.

Коли Божа робота досягає певної точки, і Його управління досягає певної точки, усі ті, хто Йому до душі, здатні виконати Його вимоги. Бог ставить перед людиною вимоги відповідно до Своїх власних стандартів і відповідно до того, чого людина здатна досягти. Говорячи про Своє управління, Він також вказує людині шлях і дає їй можливість вижити. Боже управління й практика людини відносяться до одного і того ж етапу роботи й виконуються одночасно. Мова про Боже управління відноситься до змін у характері людини, а мова про те, що повинна зробити людина, і про зміни в її характері стосується Божої роботи; немає часу, коли ці два поняття можуть бути розділені. Практика людини змінюється, крок за кроком. Це відбувається тому, що Божі вимоги до людини також змінюються, і тому, що Божа робота завжди змінюється й рухається вперед. Якщо практика людини залишається в пастці вчення, це доводить, що людина позбавлена Божої роботи і керівництва; якщо практика людини ніколи не змінюється і не поглиблюється, то це доводить, що практика людини здійснюється згідно з волею людини й не є практикою істини; якщо в людини немає шляху, яким іти, тоді вона вже потрапила до рук сатани й знаходиться під контролем сатани, а це означає, що вона перебуває під контролем злих духів. Якщо практика людини не поглиблюється, тоді Божа робота не розвивається, і якщо в Божій роботі немає змін, тоді входження людини зупиниться; це неминуче. Якби протягом усієї Божої роботи людина завжди дотримувалася закону Єгови, тоді Божа робота не могла б рухатися вперед, а тим більше було б неможливо завершити весь період. Якби людина завжди трималася хреста й практикувала терпіння й смирення, тоді Божа робота не могла б продовжувати свій поступ. Шість тисяч років управління просто не можуть бути завершені серед людей, які тільки дотримуються закону або тільки тримаються за хрест і практикують терпіння й смирення. Натомість уся робота Божого управління завершується серед тих людей останніх днів, які знають Бога, кого було звільнено з пазурів сатани та хто повністю позбувся впливу сатани. Це неминучий напрямок роботи Бога. Чому кажуть, що практика тих, хто перебуває в релігійних церквах, застаріла? Це тому, що те, що вони застосовують на практиці, відірвано від роботи сьогодення. У період Благодаті те, що вони застосовували на практиці, було правильним, але оскільки період минув і Божа робота змінилася, їхня практика поступово застаріла. Вона залишилася позаду нової роботи й нового світла. Ґрунтуючись на своєму первісному фундаменті, робота Святого Духа просунулася на кілька кроків глибше. Однак ці люди досі залишаються на початковій стадії Божої роботи та продовжують дотримуватися старих практик і старого світла. Божа робота може сильно змінитися за три або п’ять років, тож чи не відбулися б ще більші перетворення протягом 2 000 років? Якщо в людини немає нового світла або практики, це означає, що вона не встигає за роботою Святого Духа. Це недолік людини; існування нової Божої роботи не можна заперечувати через те, що сьогодні ті, хто раніше мав роботу Святого Духа, усе ще дотримуються застарілих практик. Робота Святого Духа завжди рухається вперед, і всі ті, хто знаходиться в потоці Святого Духа, також мають просуватися глибше та змінюватися, крок за кроком. Вони не повинні зупинятися на єдиній стадії. Тільки ті, хто не знає роботу Святого Духа, залишаться серед Його початкової роботи та не приймуть нову роботу Святого Духа. Тільки ті, хто неслухняний, будуть нездатні здобути роботу Святого Духа. Якщо практика людини не йде в ногу з новою роботою Святого Духа, тоді практика людини, безсумнівно, відділяється від роботи сьогодення і, безумовно, несумісна з роботою сьогодення. Такі застарілі люди, як ці, просто нездатні виконувати Божу волю, а тим більше стати людьми, які в кінцевому підсумку будуть свідчити про Бога. Окрім того, вся робота управління не могла бути завершена серед такої групи людей. Щодо тих, хто колись дотримувався закону Єгови, і тих, хто колись постраждав за хрест, якщо вони не зможуть прийняти стадію роботи останніх днів, тоді все, що вони робили, буде даремним і марним. Найбільш чіткий прояв роботи Святого Духа полягає в тому, щоб приймати теперішнє, а не чіплятися за минуле. Ті, хто не встигає за роботою сьогодення й відокремилися від сьогоднішньої практики, – це ті, хто протистоїть роботі Святого Духа й не приймає її. Такі люди кидають виклик нинішній роботі Бога. Хоча вони тримаються за світло минулого, не можна заперечувати, що вони не знають роботи Святого Духа. Чому відбуваються всі ці розмови про зміни в практиці людини, про відмінності в практиці між минулим і сьогоденням, про те, як практика виконувалася в попередній період, і про те, як вона здійснюється сьогодні? Про таку різницю в практиці людини говорять завжди, тому що робота Святого Духа постійно рухається вперед, і тому практика людини повинна постійно змінюватися. Якщо людина застрягає на одному етапі, то це доводить, що вона нездатна йти в ногу з новою роботою Бога і новим світлом; це не доводить, що Божий план управління не змінився. Ті, хто знаходиться поза потоком Святого Духа, завжди думають, що вони мають рацію, але насправді Божа робота в них давно припинилася, і робота Святого Духа відсутня в них. Робота Бога вже давно була передана іншій групі людей, групі, на якій Він має намір завершити Свою нову роботу. Оскільки релігійні люди нездатні прийняти нову Божу роботу й тримаються тільки старої роботи минулого, Бог залишив цих людей і здійснює Свою нову роботу над людьми, які приймають цю нову роботу. Це люди, які співпрацюють у Його новій роботі, і тільки таким чином Його управління може бути звершеним. Управління Бога завжди рухається вперед, а практика людини завжди піднімається вище. Бог завжди працює, а людина завжди має потреби, так що обидва досягають свого зеніту, і Бог і людина досягають повного єднання. Це – прояв здійснення Божої роботи, і це – кінцевий результат усього Божого управління.

На кожній стадії Божої роботи існують також відповідні вимоги до людини. Усі ті, хто перебуває у потоці Святого Духа, мають присутність і дисципліну Святого Духа, а ті, хто не перебуває у потоці Святого Духа, знаходяться під керівництвом сатани й не мають жодної роботи Святого Духа. Люди, що знаходяться в потоці Святого Духа, – це ті, хто приймає нову роботу Бога та співпрацює у новій роботі Бога. Якщо ті, хто перебуває в цьому потоці, не здатні співпрацювати й застосовувати на практиці істину, яку вимагає Бог у цей час, тоді їх буде дисципліновано, а в гіршому випадку вони будуть залишені Святим Духом. Ті, хто приймає нову роботу Святого Духа, житимуть в потоці Святого Духа й отримають турботу та захист Святого Духа. Тих, хто готовий застосовувати істину на практиці, просвіщає Святий Дух, а тих, хто не бажає застосовувати істину на практиці, Святий Дух дисциплінує й може навіть покарати. Незалежно від того, що це за людина, за умови, що вона знаходиться в потоці Святого Духа, Бог візьме на Себе відповідальність за всіх тих, хто приймає Його нову роботу заради Його імені. Ті, хто прославляє Його ім’я і бажає втілювати Його слова на практиці, отримають Його благословення; ті, хто не кориться Йому й не втілює Його слова на практиці, отримають Його покарання. Люди, що знаходяться в потоці Святого Духа, – це ті, хто приймає нову роботу, і оскільки вони прийняли нову роботу, вони повинні належним чином співпрацювати з Богом і не повинні діяти як бунтівники, які не виконують свій обов’язок. Це єдина вимога Бога до людини. Інакша ситуація з людьми, які не приймають нову роботу: вони знаходяться поза потоком Святого Духа, і дисциплінування та дорікання від Святого Духа на них не розповсюджуються. Увесь день ці люди живуть у плоті, вони живуть у межах свого розуму, і все, що вони роблять, відповідає вченню, створеному в результаті аналізу й дослідження їхнього власного розуму. Це не те, що потрібно для нової роботи Святого Духа, а тим більше не співпраця з Богом. Ті, хто не приймає нову роботу Бога, позбавлені Божої присутності і, більше того, позбавлені Божих благословень і захисту. Більшість їхніх слів і дій додержуються минулих вимог роботи Святого Духа; вони є вченням, а не істиною. Такого вчення і постанови достатньо, щоб довести, що збори цих людей – не що інше, як релігія; вони не є обраними або об’єктами Божої роботи. Зібрання всіх таких людей можна лише назвати великим релігійним конгресом, але не церквою. Це непорушний факт. У них немає нової роботи Святого Духа; те, що вони роблять, ніби тхне релігією; те, чим вони живуть, здається наповненим релігією; у них немає присутності й роботи Святого Духа, і тим більше вони не мають права бути дисциплінованими або просвітленими Святим Духом. Усі ці люди – бездиханні трупи й гробаки, позбавлені духовності. Вони не знають про людське бунтарство й опір, не знають про всі злодіяння людини, і тим більше вони не знають усієї Божої роботи й Божої волі на даний час. Усі вони – необізнані, ниці люди, вони – покидьки, негідні називатися віруючими! Ніщо з того, що вони роблять, не має жодного відношення до Божого управління, а тим більше не може порушити Божі плани. Їхні слова й дії занадто огидні, занадто жалюгідні й просто недостойні згадки. Те, що робиться людьми, які не перебувають у потоці Святого Духа, не має нічого спільного з новою роботою Святого Духа. Через це, що б вони не робили, вони не мають дисципліни Святого Духа і, більше того, не мають просвітління Святого Духа. Бо всі вони – люди, які не мають любові до істини, зненавиджені та відкинуті Святим Духом. Вони звуться лиходіями, тому що вони ходять у плоті й роблять усе, що їм заманеться, під вивіскою Бога. У той час, коли Бог працює, вони свідомо є ворожими до Нього й біжать в протилежному від Нього напрямку. Відмова людини співпрацювати з Богом сама по собі є надзвичайним бунтарством, тож хіба люди, які навмисно йдуть супроти Бога, не отримають своєї справедливої відплати? При згадці про злодіяння цих людей деякі люди готові радо проклясти їх, у той час як Бог ігнорує їх. Людям здається, що їхні дії стосуються імені Бога, але насправді для Бога вони не мають ніякого відношення ні до Його імені, ні до свідчення про Нього. Що б не робили ці люди, це не має відношення до Бога: це не пов’язано ні з Його ім’ям, ні з Його поточною роботою. Ці люди принижують себе й проявляють сатану; вони – лиходії, які накопичують погані вчинки на день гніву. Сьогодні, незалежно від їхніх дій, і за умови, що вони не перешкоджають Божому управлінню і не мають жодного відношення до нової роботи Бога, такі люди не отримають належну відплату, бо день гніву ще не настав. Є багато чого, з чим, на думку людей, Бог уже повинен був розібратися, і вони думають, що ці лиходії повинні понести відплату якомога раніше. Але оскільки робота Божого управління все ще не добігла кінця, а день гніву ще не настав, неправедні люди все ще продовжують чинити свої неправедні справи. Дехто каже: «Релігійні люди позбавлені присутності або роботи Святого Духа, і вони ганьблять ім’я Боже; то чому ж Бог не знищує їх, натомість продовжуючи терпіти їхню розгнуздану поведінку?». Ці люди, які є проявом сатани та які виявляють плоть, – необізнані, ниці люди; вони – безглузді люди. Вони не побачать прихід Божого гніву, доки не зрозуміють, як Бог здійснює Свою роботу серед людей, і щойно їх буде повністю завойовано, усі ці лиходії отримають свою відплату сповна, і жоден із них не зможе уникнути дня гніву. Зараз не час для покарання людини, але час для виконання роботи завоювання, якщо тільки немає тих, хто завдає шкоди Божому управлінню, і в цьому випадку вони будуть покарані відповідно до ступеня тяжкості їхніх дій. Під час Божого управління людством усі ті, хто перебуває у потоці Святого Духа, мають відношення до Бога. Ті, кого Святий Дух ненавидить і відкидає, живуть під впливом сатани, і те, що вони практикують, не має жодного відношення до Бога. Тільки ті, хто приймає нову Божу роботу та співпрацює із Богом, мають відношення до Бога, бо Божа робота спрямована тільки на тих, хто її приймає, і вона не спрямована на всіх людей, незалежно від того, приймають вони її чи ні. Робота, що здійснюється Богом, завжди має мету й не робиться за примхою. Ті, хто пов’язаний із сатаною, не годяться для того, щоб свідчити про Бога, і тим більше вони не годяться для співпраці з Богом.

Кожен етап роботи Святого Духа також потребує свідчення людей. Кожний етап роботи – то битва між Богом і сатаною, і ціллю тієї битви є сатана, а той, хто стане вдосконалений завдяки цій роботі, – людина. Те, чи зможе Божа робота принести плоди, залежить від того, як люди свідчитимуть про Бога. Це свідчення – те, чого Бог вимагає від тих, хто слідує за Ним; це свідчення перед сатаною, а також доказ результатів Його роботи. Все Боже управління ділиться на три етапи, і на кожному з них до людей висуваються належні вимоги. Більше того, із плином часу Божі вимоги до всього людства стають більш високими. Тож крок за кроком ця робота Божого управління досягає своєї кульмінації, поки люди не побачать факт «явлення Слова у плоті», і тоді вимоги до людей стають навіть ще вищими, як і вимоги щодо свідчення людей. Чим більше людина здатна справді співпрацювати з Богом, тим більшої слави здобуває Бог. Співпраця людини – це свідчення, яке їй необхідно давати, і свідчення, яке людина дає, – це її практичне життя. Тож те, чи може Божа робота дати належний результат, чи ні, і чи може бути істинне свідчення, чи ні, нерозривно пов’язано зі співпрацею та свідченням людей. Коли робота буде завершена, себто коли все Боже управління дійде кінця, від людини вимагатиметься дати вище свідчення, і коли Божа праця дійде кінця, практика та входження людини сягнуть зеніту. У минулому від людини вимагалося дотримуватися закону та заповідей, бути терплячою і скромною. Сьогодні від людини вимагається коритись усім Божим настановам і мати найвищу любов до Бога, і зрештою від людини вимагається любити Бога, навіть у час скорботи. Ці три етапи – це вимоги, які Бог висуває до людини, крок за кроком, протягом усього Свого управління. Кожен етап Божої роботи глибший за попередній, і на кожному етапі вимоги до людини глибші за попередні, і таким чином поступово формується все Боже управління. Саме тому, що вимоги до людини стають дедалі вищими, її характер все більше наближається до стандартів, які вимагає Бог, і тільки тоді все людство починає поступово виходити з-під впливу сатани допоки воно не буде врятовано з-під впливу сатани, коли Божа праця дійде повного кінця. Коли цей час прийде, робота Божа досягне свого кінця, і співпраця людини з Богом із метою досягнення змін у її характері припиниться, і все людство буде жити в світлі Божому, і відтоді не буде жодного бунтарства або протидії Богу. Бог також не буде ставити жодних вимог до людини, і між людиною й Богом буде більш гармонійна співпраця, яка буде життям людини й Бога разом, життям, що настане після того, як Боже управління буде повністю завершене, і після того, як людина буде повністю врятована Богом із пазурів сатани. Ті, хто не може уважно слідувати по стопах Бога, нездатні досягти такого життя. Вони опустяться в темряву, де будуть плакати й скреготати зубами; це люди, які вірять у Бога, але не слідують за Ним, які вірять у Бога, але не коряться всій Його роботі. Оскільки людина вірить у Бога, вона повинна уважно слідувати по стопах Бога, крок за кроком; вона повинна «слідувати за Агнцем, куди б Він не пішов». Тільки такі люди шукають істинний шлях, тільки вони знають роботу Святого Духа. Люди, які по-рабському слідують словам і доктринам, – це ті, хто був вигнаний роботою Святого Духа. У кожен період часу Бог буде починати нову роботу, і в кожному періоді буде новий початок серед людей. Якщо людина дотримується тільки істин, що «Єгова є Бог» та «Ісус є Христос», які є істинами, застосовними тільки до їхніх відповідних періодів, тоді людина ніколи не буде йти в ногу з роботою Святого Духа й назавжди залишиться нездатною здобути роботу Святого Духа. Незалежно від того, як діє Бог, людина невідступно слідує за Ним без найменших сумнівів. У такому разі, як може людина бути вигнаною Святим Духом? Незалежно від того, що робить Бог, якщо людина впевнена, що це робота Святого Духа, і співпрацює в роботі Святого Духа без будь-яких побоювань та намагається відповідати вимогам Бога, то як її може бути покарано? Робота Бога ніколи не припинялася, Його кроки ніколи не вщухали, і до завершення Своєї роботи управління Він завжди був зайнятий і ніколи не зупинявся. Але людина не така: отримавши лише невелике уявлення про роботу Святого Духа, вона ставиться до неї так, як ніби вона ніколи не зміниться; здобувши трохи знань, вона не йде слідами нової Божої роботи; побачивши лише малу частину Божої роботи, вона одразу змальовує Бога у вигляді певної дерев’яної фігури й вірить, що Бог завжди залишиться в тій формі, яку вона бачить перед собою, що так було в минулому й так завжди буде в майбутньому; отримавши лише поверхове знання, людина настільки пишається, що забуває про себе та починає безглуздо проголошувати характер і сутність Бога, яких просто не існує; і, переконавшись в одній стадії роботи Святого Духа, хоч би яка людина не проголошувала нову роботу Бога, людина не приймає її. Це люди, які не можуть прийняти нову роботу Святого Духа; вони занадто консервативні й нездатні приймати нове. Такі люди – це ті, хто вірить у Бога, але в той же час відкидає Його. Людина вважає, що ізраїльтяни були неправі, тому що «вірили тільки в Єгову й не вірили в Ісуса», проте більшість людей грає роль, у якій вони «вірять тільки в Єгову й відкидають Ісуса» і «жадають повернення Месії, але виступають проти Месії, якого звуть Ісус». Тому не дивно, що люди, прийнявши одну стадію роботи Святого Духа, все ще живуть під владою сатани й не отримують Божих благословень. Хіба це не результат людського бунтарства? Християни по всьому світу, які відстають від нової роботи сьогодення, усі чіпляються за надію, що їм пощастить, припускаючи, що Бог виконає кожне їхнє бажання. Проте, вони не можуть із упевненістю сказати, чому Бог візьме їх на третє небо, і вони не впевнені в тому, як Ісус приїде за ними на білій хмарі, і тим більше вони не можуть із абсолютною впевненістю сказати, чи дійсно Ісус прибуде на білій хмарі в той день, який вони собі уявляють. Усі вони стривожені й розгублені; вони самі навіть не знають, чи прийме Бог кожного з них, ті різноманітні невеличкі жменьки людей, які походять із кожної деномінації. Робота, яку Бог виконує зараз, теперішній період, Божа воля – вони не мають жодного уявлення ні про що з цього, і вони нічого не можуть зробити, окрім як рахувати дні на пальцях. Тільки ті, хто йде по стопах Агнця до самого кінця, можуть отримати остаточне благословення, у той час як ті «розумні люди», які не можуть слідувати до самого кінця, але все ж вірять, що вони отримали все, нездатні стати свідками явлення Бога. Кожен із них уважає себе найрозумнішою людиною на землі, без жодної причини вони переривають подальший розвиток роботи Бога, і, здається, з абсолютною впевненістю вірять, що Бог візьме їх на небеса, тих, хто «має найбільшу відданість Богу, слідує за Богом і дотримується слів Бога». Незважаючи на те, що вони проявляють «максимальну відданість» словам, сказаним Богом, їхні слова й дії все рівно такі огидні, тому що вони протистоять роботі Святого Духа та вчиняють обман і зло. Ті, хто не слідує до самого кінця, хто не встигає за роботою Святого Духа й тільки чіпляється за стару роботу, не тільки не змогли досягти вірності Богу, але, навпаки, стали тими, хто протистоїть Богу, стали тими, кого відкидає новий період, і хто буде покараний. Чи є хтось більш жалюгідний, ніж вони? Багато хто навіть вважає, що всі ті, хто відкидає старий закон і приймає нову роботу, позбавлені сумління. Ці люди, які лише говорять про «сумління», але не знають роботи Святого Духа, у кінцевому підсумку перервуть свої перспективи через власне сумління. Божа робота не дотримується доктрини, і хоча це може бути Його власна робота, усе ж Бог не чіпляється за неї. Те, що має бути відкинуте, відкидається; те, що має бути вигнане, виганяється. І все ж людина ставить себе у вороже положення відносно Бога, тримаючись лише за одну малу частину роботи Божого управління. Хіба це не безглуздя людини? Чи це не невігластво людини? Чим більше люди боязкі і обережні, бо бояться не отримати Божих благословень, тим більше вони нездатні здобути більші благословення і отримати остаточне благословення. Ті люди, які рабськи дотримуються закону, усі вони виявляють найбільшу відданість закону, і чим більше вони проявляють таку відданість закону, тим більше вони є бунтівниками, що протистоять Богу. Бо зараз період Царства, а не період Закону, і не можна згадувати на одному диханні роботу сьогоднішню і роботу минулу, як не можна порівнювати минулу роботу з роботою сьогоднішньою. Робота Бога змінилася, і практика людини також змінилася; ця практика полягає не в тому, щоб дотримуватися Закону або нести хрест, тому вірність людей закону та хресту не отримає Божого схвалення.

Людина буде повністю довершеною в період Царства. Після роботи завоювання людина буде піддана рафінуванню й скорботі. Ті, хто може перемогти й бути непохитним у своєму свідченні під час цієї скорботи, – це ті, хто в кінцевому підсумку стане досконалим; вони – переможці. Під час цієї скорботи від людини вимагається прийняти це рафінування, і це рафінування є останнім прикладом Божої роботи. Це останній раз, коли людина буде рафінованою до завершення всієї роботи Божого управління, і всі ті, хто слідує за Богом, повинні прийняти це останнє випробування, і вони повинні прийняти це останнє рафінування. Ті, хто потерпає від горя, позбавлені роботи Святого Духа і Божого керівництва, але ті, хто був по-справжньому завойований і хто дійсно шукає Бога, у кінцевому підсумку вистоять; це ті, хто має людську сутність і по-справжньому любить Бога. Незалежно від того, що робить Бог, ці переможці не будуть позбавлені видінь і, як і раніше, будуть застосовувати істину на практиці, не втрачаючи свого свідчення. Саме вони врешті-решт вийдуть із великої скорботи. Хоча ті, хто ловить рибу в каламутній воді, можуть і сьогодні наживатися на цьому, але ніхто не в змозі уникнути останньої скорботи й ніхто не може уникнути останнього випробування. Для тих, хто перемагає, така скорбота є величезним рафінуванням; але для тих, хто ловить рибу в каламутній воді, це – робота повного вигнання. Як би їх не випробовували, вірність тих, у кого Бог у серці, залишається незмінною; але щодо тих, у кого Бога в серці немає, щойно робота Божа стає невигідною для їхньої плоті, вони змінюють свій погляд на Бога й навіть відходять від Бога. Такими є ті, хто не встоїть до кінця, хто шукає тільки Божих благословень і не має жодного бажання витрачати себе задля Бога й присвячувати себе Йому. Усі такі ниці люди будуть вигнані, коли Божа робота добіжить кінця, і вони недостойні будь-якого співчуття. Ті, у кого немає людської сутності, нездатні по-справжньому любити Бога. Коли навколишнє середовище є безпечним і захищеним або є можливість отримати зиск, вони цілком слухняні Богу, але щойно те, чого вони бажають, ставиться під загрозу або остаточно скасовується, вони негайно повстають. Навіть протягом усього однієї ночі вони можуть перетворитися з усміхненої, «добросердої» людини в потворного й лютого вбивцю, раптово змінивши ставлення до свого вчорашнього благодійника на ставлення до свого смертельного ворога, без будь-якої на те причини. Якщо не вигнати цих демонів, які вбивають, не моргнувши оком, чи не стануть вони прихованою небезпекою? Робота спасіння людини не досягає свого кінця після завершення роботи завоювання. Хоча робота завоювання підійшла до кінця, робота очищення людини ще не завершена; така робота буде завершена тільки тоді, коли людину буде повністю очищено, коли ті, хто дійсно підкоряється Богу, стануть досконалими, і коли ті, хто приховує, що в їхньому серці немає Бога, будуть знищені. Ті, хто не задовольняє Бога на завершальній стадії Його роботи, будуть повністю вигнані, і ті, хто вигнаний, – від диявола. Оскільки вони не здатні задовольнити Бога, вони повстають проти Бога, і навіть якщо ці люди йдуть за Богом сьогодні, це не доводить, що вони – ті, хто зрештою залишиться. У словах про те, що «ті, хто слідує за Богом до кінця, отримають спасіння», значення слова «слідувати» полягає в тому, щоб твердо стояти в скорботі. Сьогодні багато хто вірить, що слідувати за Богом легко, але коли Божа робота майже завершена, ти дізнаєшся справжнє значення слова «слідувати». Лише тому, що ти й досі можеш слідувати за Богом сьогодні після того, як тебе завойовано, це не доводить, що ти є одним із тих, хто стане досконалим. Ті, хто не в змозі витримати випробування, хто не в змозі здобути перемогу в скорботі, у кінцевому підсумку, будуть нездатні встояти й тому не зможуть слідувати за Богом до самого кінця. Ті, хто справді слідує за Богом, здатні витримати випробування своєї праці, тоді як ті, хто насправді не слідує за Богом, неспроможні витримати жодного Божого випробування. Рано чи пізно вони будуть вигнані, а переможці залишаться в Царстві. Те, чи справді людина шукає Бога, чи ні, визначається випробуванням її праці, тобто Божими випробуваннями, і ніяк не стосується рішення самої людини. Бог ні від кого не відвертається з примхи; усе, що Він робить, може цілковито переконати людину. Він не робить нічого невидимого для людини та не виконує жодної роботи, не здатної переконати людину. Те, чи істинна людська віра, чи ні, доводиться фактами й не може вирішуватися людиною. Те, що «з пшениці не можна зробити кукіль, а з куколю не можна зробити пшеницю», є поза всяким сумнівом. Усі ті, хто справді любить Бога, зрештою залишаться в царстві, і Бог не буде неправильно поводитися ні з ким, хто справді Його любить. Ґрунтуючись на своїх різних функціях і свідченнях, переможці в Царстві будуть служити священниками або послідовниками, а всі ті, хто здобуде перемогу серед скорботи, стануть групою священників у царстві. Групу священників буде сформовано, коли завершиться робота Євангелія у всьому всесвіті. Коли цей час настане, те, що повинна буде робити людина, буде виконанням її обов’язку в Царстві Божому та її спільне життя з Богом у Його Царстві. До групи священників будуть входити первосвященники та священники, а решта буде синами й народом Божим. Усе це визначається їхніми свідченнями Богу під час скорботи; це не титули, які даються за примхою. Після того, як буде встановлено статус людини, робота Бога припиниться, бо кожного буде класифіковано за родом і повернено в його початкове положення, і це є ознакою повного виконання Божої роботи, це кінцевий результат роботи Бога й практики людини, і це кристалізація бачення Божої роботи й співпраці людини. Зрештою, людина знайде спокій у Царстві Божому, і Бог теж повернеться до Своєї оселі на спочинок. Це буде остаточним підсумком 6 000 років співпраці між Богом і людиною.