Ніколи людська поведінка не зворушувала Моє серце, як і не здавалася Мені цінною. В очах людини Я завжди суворий до неї й завжди здійснюю над нею владу. У всіх діях людини немає майже нічого, що зроблено заради Мене, немає майже нічого, що непохитне перед Моїм поглядом. Зрештою, все людське падає переді Мною без жодного шепоту, і тільки після цього Я роблю Мої дії явними, дозволяючи всім пізнати Мене через їхні власні невдачі. Людська природа залишається незмінною. Те, що є в людських серцях, не відповідає Моїм намірам – це не те, що Мені потрібно. Найбільше Я ненавиджу людську впертість і схильність повторювати минулі помилки, але яка сила спонукає людство продовжувати не знати Мене, завжди тримати Мене на відстані й ніколи не діяти згідно з Моїми намірами переді Мною, а радше опиратися Мені за Моєю спиною? Їхня вірність? Їхня любов до Мене? Чому вони не можуть покаятися й народитися заново? Чому люди вічно готові жити в болоті, а не в місці, вільному від бруду? Хіба Я погано поводився з ними? Хіба Я скеровував їх у неправильному напрямку? Хіба Я веду їх до пекла? Усі готові жити в «пеклі». Коли приходить світло, їхні очі миттєво сліпнуть, тому що все в них походить із пекла. Але люди не знають про це та просто втішаються цими «пекельними благословеннями». Вони навіть притискають їх до грудей, як скарби, нажахані, що Я відберу ці скарби, залишивши їх без «основи їхнього існування». Усі люди бояться Мене, тому, коли Я приходжу на землю, вони тримаються від Мене подалі, не бажаючи наближатися до Мене, бо не хочуть «накликати на себе біди», а бажають натомість зберегти гармонію у своїй родині, щоб утішатися «щастям на землі». Але Я не можу дозволити людству чинити так, як воно хоче, оскільки руйнування сім’ї людини – це якраз те, для чого Я прийшов. З моменту Мого пришестя мир іде з їхніх домівок. Я маю намір розгромити всі народи вщент, не кажучи вже про людську сім’ю. Хто може уникнути Моєї хватки? Чи може бути так, щоб ті, хто отримує благословення, могли уникати її через своє небажання? Чи можливо взагалі, щоб ті, хто страждає від кари, могли здобути Моє співчуття через свій жах? У всіх Моїх словах люди бачили Мої наміри й Мої дії, але хто може вирватися з пут власних думок? Хто коли-небудь може знайти вихід – зсередини Моїх слів чи поза ними?

Людина переживала Мою теплоту, людина істинно служила Мені, і людина істинно корилася Мені, роблячи все для Мене в Моїй присутності. Але це недосяжно для людей сьогодні; вони тільки й роблять, що плачуть у своєму дусі, наче їх схопив голодний вовк, і можуть тільки дивитися на Мене з жадаючою безпомічністю, без кінця закликаючи Мене. Але врешті-решт вони не можуть вийти зі свого скрутного становища. Я згадую, як у минулому люди давали обіцянки в Моїй присутності, клялися в Моїй присутності небом і землею, що відплатять за Мою доброту своєю прихильністю. Вони гірко плакали переді Мною, і звук їхнього плачу розривав серце, був нестерпним. Через їхню рішучість Я часто надавав людям допомогу. Незліченну кількість разів люди приходили до Мене, щоб коритися Мені; важко забути їхню любу манеру. Незліченну кількість разів вони любили Мене, непохитні у своїй вірності, зі щирістю, вартою захвату. Незліченну кількість разів вони любили Мене до такої міри, що жертвували самим своїм життям, вони любили Мене більше, ніж самих себе, і, бачачи їхню щирість, Я приймав їхню любов. Незліченну кількість разів вони присвячували себе в Моїй присутності, заради Мене, байдужі перед обличчям смерті, і Я згладжував занепокоєння з їхнього чола та уважно розглядав їхні обличчя. Незліченну кількість разів Я любив їх, як заповітний скарб, і незліченну кількість разів Я ненавидів їх, як Свого власного ворога. Однак те, що Я маю на думці, залишається неосяжним для людини. Коли люди сумні, Я приходжу втішити їх, а коли вони слабкі, Я приходжу підтримати їх. Коли вони заблукали, Я вказую їм напрямок. Коли вони гірко плачуть, Я витираю їхні сльози. Але коли Я сумний, хто може втішити Мене своїм серцем? Коли Моє серце палає від тривоги, хто є уважним до Мого серця? Коли Я у скорботі, хто може зцілити рани в Моєму серці? Коли Я потребую когось, хто зголоситься співпрацювати зі Мною? Чи може бути так, що колишнє ставлення людей до Мене тепер втрачено й більше ніколи не повернеться? Чому нічого з цього не залишилося в людській пам’яті? Як вийшло, що люди забули все це? Чи все це не через розбещення людства його ворогом?

Коли ангели грають музику, підносячи хвалу Мені, це не може не викликати Мого співчуття до людини. Моє серце миттєво наповнюється сумом, і Я не можу позбутися цього болісного почуття. У радощах і прикрощах розлуки з людиною й подальшого возз’єднання з нею ми не можемо обмінюватися почуттями. Я і людина розділені – на небесах нагорі та на землі внизу – і рідко можемо зустрітися. Хто може звільнитися від ностальгії за колишніми почуттями? Хто може перестати згадувати про минуле? Хто не сподівається на продовження почуттів минулого? Хто не тужить за Моїм поверненням? Хто не жадає Мого возз’єднання з людиною? Моє серце глибоко стурбоване, і дух людини глибоко стривожений. Хоча ми і схожі за духом, ми не можемо часто бути разом і не можемо часто бачити одне одного. Тому життя всього людства наповнене скорботою й позбавлене життєвої сили, бо людина завжди жадає Мене. Начебто люди – це предмети, збиті з небес; вони вигукують Моє ім’я на землі, піднімають свій погляд до Мене від землі, – але як їм врятуватися від пащі хижого вовка? Як вони можуть звільнитися від його погроз і спокус? Як можуть люди не принести себе в жертву через покору влаштуванню Мого плану? Коли вони голосно просять, Я відвертаю від них Своє обличчя; Я не можу більше дивитися на них; але як же Я можу не чути їхніх слізних криків? Я виправлю несправедливості людського світу. Я здійсню Своїми руками Свою роботу по всій землі, забороняючи сатані знову завдавати тяжкої шкоди Моїм людям, забороняючи ворогам знову діяти свавільно й безрозсудно. Я стану Царем на землі та перенесу туди Свій престол, змусивши всіх Моїх ворогів впасти ниць і визнати переді Мною свої гріхи. До смутку Мого домішується гнів. Я розтопчу весь всесвіт, не шкодуючи нікого й вражаючи та жахаючи усіх ворогів Моїх. Я перетворю всю землю на руїни та змушу ворогів Моїх впасти в ці руїни, щоб відтепер вони більше не могли розбещувати людство. Мій план уже встановлений, і нікому, хоч хто він є, не дозволено його змінювати. Коли Я буду велично ширяти над всесвітом, усе людство стане новим, і все суще відродиться. Людина більше не плакатиме, не волатиме до Мене про допомогу. Тоді серце Моє зрадіє, і люди повернуться до Мене, святкуючи. Увесь всесвіт, від верху до низу, кипітиме в радості…

Сьогодні серед народів світу Я здійснюю роботу, яку задумав звершити. Я пересуваюся серед людства, здійснюючи всю роботу згідно з Моїм планом, і все людство розділяє різноманітні народи за Моїми намірами. Люди на землі зосереджені на своєму місці призначення, бо день справді наближається, і ангели сурмлять у свої сурми. Більше не буде затримок, і після цього все творіння почне танцювати в радості. Хто може продовжити Мій день зі своєї волі? Земна людина? Чи зірки на небі? Чи ангели? Коли Я промовляю, щоб розпочати спасіння народу Ізраїлю, Мій день насувається на все людство. Кожна людина боїться відновлення Ізраїлю. Коли Ізраїль буде відновлено, це буде день, коли Я здобуду славу, і це також буде день, коли все суще зміниться й оновиться. Оскільки праведний суд незабаром постане перед усім усесвітом, усі люди стають боязкими й наляканими, тому що в людському світі про праведність не чутно. Коли з’явиться Сонце праведності, осяється Схід, а потім воно по черзі осяє весь всесвіт, досягнувши кожного. Якщо людина справді може здійснити Мою праведність, чого їй боятися? Всі Мої люди очікують приходу Мого дня, всі вони жадають приходу Мого дня. Вони чекають, коли Я прийду як Сонце праведності, щоб принести відплату всьому людству й влаштувати його місце призначення. Моє Царство формується над усім всесвітом, і Мій престол займає серця сотень мільйонів людей. За співпраці з ангелами Моя велика робота скоро буде доведена до кінця. Усі Мої сини та Мої люди з нетерпінням чекають на Моє повернення, бажаючи, щоб Я возз’єднався з ними й ми ніколи більше не розлучалися. Як може безліч людей у Моєму Царстві не мчати одне до одного й не радіти від того, що Я разом із ними? Чи може це бути возз’єднанням, за яке не потрібно платити жодної ціни? Я пошанований в очах усіх людей, Я проголошений у словах усіх. Коли Я повернуся, Я тим більше підкорю всі ворожі сили. Час настав! Я покладу початок Моїй роботі, Я буду панувати як Цар серед людей! Я на порозі повернення! І Я ось-ось вирушу! Це те, на що всі сподіваються, це те, чого вони бажають. Я дозволю всім людям бачити настання Мого дня, і всі будуть радісно вітати пришестя Мого дня!

2 квітня 1992 року