Ніколи людська поведінка не зворушувала Моє серце, як і не вражала Мене своєю цінністю. В очах людини Я завжди суворий до неї й завжди здійснюю над нею владу. У всіх діях людини навряд чи є щось, що зроблено заради Мене, навряд чи є щось, що непохитне перед Моїм поглядом. Зрештою, все людське руйнується переді Мною без жодного шепоту, і тільки після цього Я роблю Мої дії явними, змушуючи всіх пізнати Мене через їхні власні невдачі. Людська природа залишається незмінною. Те, що є в людських серцях, не відповідає Моїй волі – це не те, що Мені потрібно. Найбільше Я ненавиджу людську черствість і схильність повторювати власні негідні вчинки, але яка сила спонукає людство продовжувати не знати Мене, завжди тримати Мене на відстані й ніколи не чинити по Моїй волі переді Мною, натомість опираючись Мені за Моєю спиною? Їхня вірність? Їхня любов до Мене? Чому вони не можуть покаятися й народитися заново? Чому люди вічно готові жити в болоті, а не в місці, вільному від бруду? Хіба Я погано поводився з ними? Хіба Я скеровував їх у неправильному напрямку? Хіба Я вів їх до пекла? Усі готові жити в «пеклі». Коли приходить світло, їхні очі миттєво сліпнуть, тому що все в них походить із пекла. Але люди не знають про це та просто втішаються цими «пекельними благословеннями». Вони навіть притискають їх до грудей, як скарби, боячись, що Я відберу ці скарби, залишивши їх без «основи їхнього існування». Усі люди бояться Мене, тому коли Я приходжу на землю, вони тримаються від Мене подалі, не бажаючи наближатися до Мене, бо не хочуть «накликати на себе біди», а бажають натомість зберегти гармонію у своїй родині, щоб утішатися «щастям на землі». Але Я не можу дозволити людству чинити так, як воно хоче, оскільки руйнування сім’ї людини – це якраз те, для чого Я прийшов. З моменту Мого пришестя мир іде з їхніх домівок. Я маю намір розгромити всі народи, не кажучи вже про людську сім’ю. Хто може уникнути Моєї хватки? Чи може бути так, щоб ті, хто отримує благословення, могли уникати її через своє небажання? Чи можливо взагалі, щоб ті, хто страждає від кари, могли здобути Моє співчуття через свій жах? У всіх Моїх словах люди бачили Мою волю й Мої дії, але хто може вирватися з пут власних думок? Хто коли-небудь може знайти вихід – зсередини Моїх слів чи поза ними?

Людина відчувала Мою теплоту, людина щиро служила Мені, і людина щиро підкорялася переді Мною, роблячи все для Мене в Моїй присутності. Але це недосяжно для людей сьогодні; вони тільки й роблять, що плачуть у своєму дусі, наче їх схопив голодний вовк, і можуть тільки безпорадно дивитися на Мене, без кінця закликаючи Мене. Але врешті-решт вони не можуть вийти зі свого скрутного становища. Я згадую, як у минулому люди давали обіцянки в Моїй присутності, клялися в Моїй присутності небом і землею, що відплатять за Мою доброту своєю ласкою. Вони скорботно плакали переді Мною, і звук їхнього плачу був несамовитим, нестерпним. Внаслідок їхньої рішучості Я часто надавав людям допомогу. Незліченну кількість разів люди приходили до Мене, щоб підкоритися Мені, їхні чудові манери важко забути. Незліченну кількість разів вони любили Мене, непохитні у своїй відданості, з чудовою щирістю. Незліченну кількість разів вони любили Мене до такої міри, що жертвували самим своїм життям, вони любили Мене більше, ніж самих себе, і, бачачи їхню щирість, Я приймав їхню любов. Незліченну кількість разів вони приносили себе в жертву в Моїй присутності, заради Мене, байдужі перед обличчям смерті, і Я згладжував занепокоєння з їхнього чола та уважно розглядав їхні обличчя. Незліченну кількість разів Я любив їх, як заповітний скарб, і незліченну кількість разів Я ненавидів їх, як Свого власного ворога. Однак те, що Я маю на думці, залишається незбагненним для людини. Коли люди сумні, Я приходжу втішити їх, а коли вони слабкі, Я приходжу допомогти їм. Коли вони заблукали, Я вказую їм напрямок. Коли вони плачуть, Я витираю їхні сльози. Але коли Я сумний, хто може втішити Мене своїм серцем? Коли Я в найглибшій тривозі, хто є уважним до Моїх почуттів? Коли Я у скорботі, хто може зцілити рани в Моєму серці? Коли Я потребую когось, хто готовий добровільно співпрацювати зі Мною? Чи може бути так, що колишнє ставлення людей до Мене тепер втрачено й більше ніколи не повернеться? Чому нічого з цього не залишилося в людській пам’яті? Як вийшло, що люди забули все це? Чи не тому все це так, що людство зіпсоване ворогом?

Коли ангели грають музику, підносячи хвалу Мені, це не може не викликати Мого співчуття до людини. Моє серце миттєво наповнюється сумом, і Я не можу позбутися цього болісного почуття. У радощах і прикрощах розлуки з людиною й подальшого возз’єднання з нею ми не можемо обмінюватися почуттями. Розділені – на небесах нагорі та на землі внизу – рідко коли Я й людина можемо зустрітися. Хто може звільнитися від ностальгії за колишніми почуттями? Хто може перестати згадувати про минуле? Хто не сподівається на продовження почуттів минулого? Хто не тужить за Моїм поверненням? Хто не жадає Мого возз’єднання з людиною? Моє серце глибоко стурбоване, і дух людини глибоко стривожений. Хоча ми і схожі за духом, ми не можемо часто бути разом і не можемо часто бачити одне одного. Тому життя всього людства наповнене скорботою й позбавлене життєвої сили, бо людина завжди жадає Мене. Начебто люди – це предмети, збиті з небес; вони вигукують Моє ім’я на землі, піднімають свій погляд до Мене від землі, – але як їм врятуватися від пащі хижого вовка? Як вони можуть звільнитися від його погроз і спокус? Як можуть люди не принести себе в жертву, підкоряючись улаштуванню Мого плану? Коли вони голосно просять, Я відвертаю від них обличчя Моє, Я не можу більше дивитися на них; але як же Я можу не чути їхніх слізних криків? Я виправлю несправедливості людського світу. Я здійсню Своїми руками Свою роботу по всьому світу, заборонивши сатані знову завдавати шкоди Моєму народу, заборонивши ворогам знову робити все, що їм заманеться. Я стану Царем на землі та перенесу туди Свій престол, змусивши всіх Моїх ворогів впасти на землю й визнати переді Мною свої злочини. У смутку Моєму, до якого домішується гнів, Я розтопчу весь всесвіт, не шкодуючи нікого, і вселю жах у серця ворогів Моїх. Я перетворю всю землю на руїни та змушу ворогів Моїх впасти в ці руїни, щоб відтепер вони більше не могли псувати людство. Мій план уже встановлений, і ніхто, хоч хто він є, не має його змінювати. Коли Я буду велично ширяти над всесвітом, усе людство стане новим, і все відродиться. Людина більше не плакатиме, не волатиме до Мене про допомогу. Тоді серце Моє зрадіє, і люди повернуться до Мене, святкуючи. Увесь всесвіт, від верху до низу, кипітиме в радості…

Сьогодні серед народів світу Я здійснюю роботу, яку задумав звершити. Я пересуваюся серед людства, здійснюючи всю роботу згідно з Моїм планом, і все людство розділяє різноманітні народи за Моєю волею. Люди на землі зосереджені на своєму місці призначення, бо день справді наближається, і ангели сурмлять у свої сурми. Більше не буде затримок, і у зв’язку з цим усе творіння почне танцювати в радості. Хто може продовжити Мій день зі своєї волі? Земна людина? Чи зірки на небі? Чи ангели? Коли Я промовляю висловлювання, щоб розпочати спасіння народу Ізраїлю, Мій день насувається на все людство. Кожна людина боїться повернення Ізраїлю. Коли Ізраїль повернеться, це буде Мій день слави, і це також буде день, коли все зміниться й оновиться. Коли праведний суд невідворотно наближається до всього всесвіту, усі люди починають боятися й жахатися, тому що в людському світі про праведність не чутно. Коли з’явиться Сонце праведності, осяється Схід, а потім він так само осяє весь всесвіт, досягнувши кожного. Якщо людина справді може здійснити Мою праведність, чого їй боятися? Весь Мій народ очікує приходу Мого дня, всі люди жадають приходу Мого дня. Вони чекають, коли Я принесу відплату всьому людству та влаштую його місце призначення в Моїй ролі Сонця праведності. Моє Царство здобуває форму над усім всесвітом, і Мій престол панує в серцях сотень мільйонів людей. За допомогою ангелів Моє велике звершення скоро буде доведене до кінця. Усі Мої сини та Мій народ з нетерпінням чекають на Моє повернення, бажаючи, щоб Я возз’єднався з ними й ніколи більше не розлучався. Як може численне населення Мого Царства не помчати одне до одного в радісному торжестві від того, що Я разом із ними? Чи може це бути возз’єднанням, за яке не потрібно платити жодної ціни? Я пошанований в очах усіх людей, Я проголошений у словах усіх. Більше того, коли Я повернуся, Я звоюю всі ворожі сили. Час настав! Я покладу початок Моїй роботі, Я буду панувати як Цар серед людей! Я на порозі повернення! І Я ось-ось вирушу! Це те, на що всі сподіваються, це те, чого вони бажають. Я дозволю всім людям бачити настання Мого дня, і всі будуть радісно вітати пришестя Мого дня!

2 квітня 1992 року