Минає час, і в одну мить сьогоднішній день вже настав. Під проводом Мого Духа всі люди живуть серед Мого світла, й ніхто більше не думає про минуле та не звертає уваги на вчорашній день. Хто ніколи не жив і не існував у сьогоденні? Хто не проводив чудові дні та місяці в Царстві? Хто не жив під сонцем? Хоча Царство зійшло серед людей, ніхто по-справжньому не пізнав його тепла; людина дивиться на нього лише ззовні, не розуміючи його суті. У той час, коли утворюється Моє Царство, хто цьому не радіє? Чи можуть земні країни справді врятуватися? Невже великий червоний дракон справді може врятуватися завдяки своїй хитрості? Мої адміністративні постанови оголошуються по всьому всесвіту, вони встановлюють Мою владу серед усіх людей і набувають чинності по всьому космосу; проте людина ніколи по-справжньому цього не знала. Коли Мої адміністративні постанови розкриваються всесвіту, це також той час, коли Моя робота на землі наближається до завершення. Коли Я правитиму й пануватиму над усіма людьми, і коли Мене визнають Самим єдиним Богом, Моє Царство повністю зійде на землю. Сьогодні всі люди стоять на початку нового шляху. Вони почали нове життя, але ніхто на землі ще по-справжньому не пізнав життя, подібного до небесного. Ви справді живете серед Мого світла? Ви справді живете серед Моїх слів? Хто не замислюється про свої власні перспективи? Кого не засмучує його власна доля? Хто не борсається в морі нещасть? Хто не хоче звільнитися? Хіба благословення Царства даються в обмін на важку людську працю на землі? Хіба можуть усі бажання людини здійснюватися саме так, як вона того хоче? Одного разу я представив людині прекрасний вид Царства, але вона лише дивилася на нього захланними очима, і не було жодного, хто справді прагнув би увійти в нього. Одного разу Я «доповів» людині про справжній стан справ на землі, але вона лише слухала, не обертаючися серцем до слів, що виходили з Моїх вуст; іншим разом Я розповів людині про обставини на небі, але вона поставилася до Моїх слів як до чудесних казок і не прийняла по-справжньому те, що описали Мої вуста. Сьогодні сцени Царства спалахують посеред людей, але хіба хтось колись «перетинав гори й долини» у пошуках його? Без Мого спонукання людина досі не прокинулася б від своїх марень. Хіба вона справді так зачарована своїм земним життям? Невже в її серці справді немає високих стандартів?

Ті, кого Я визначив як Свій народ, здатні присвятити себе Мені й жити в гармонії зі Мною. Вони дорогоцінні в Моїх очах і сяють любов’ю до Мене в Царстві Моєму. Хто із сьогоднішніх людей відповідає цим умовам? Хто здатний задовольнити Мої вимоги? Невже Мої вимоги справді спричиняють труднощі для людини? Хіба Я навмисно змушую її робити помилки? Я поблажливий до всіх людей і надаю їм привілеї. Однак це стосується лише Мого народу в Китаї. Я не те щоб недооцінюю вас або дивлюся на вас скоса, але Я практичний і справжній щодо вас. Люди неминуче стикаються з невдачами у своєму житті, чи то в своїх сім’ях, чи то у ширшому світі. Але чиї труднощі були влаштовані їхньою власною рукою? Людина не здатна пізнати Мене. Вона має певне уявлення про Мій зовнішній вигляд, але вона нічого не знає про Мою сутність; вона не знає інгредієнтів їжі, яку споживає. Хто здатний уважно сприйняти Моє серце? Хто здатний по-справжньому зрозуміти Мою волю в Моїй присутності? Коли Я спускаюся на землю, вона огорнена темрявою, і людина «міцно спить». Я ходжу серед усіх місць, і все, що я бачу, подерте й пошарпане, і на це нестерпно дивитися. Це так, наче людина хоче винятково насолоджуватися й не бажає звертати увагу на «речі із зовнішнього світу». Непомітно для всіх людей Я оглядаю всю землю, але не бачу жодного місця, яке було б сповнене життям. Я відразу ж випромінюю світло й тепло та дивлюся на землю з третього неба. Хоча світло падає на землю й тепло розливається по ній, тільки світло й тепло, здається, радіють; вони нічого не пробуджують у людині, яка насолоджується в комфорті. Бачачи це, Я негайно роздаю серед людей підготований Мною «жезл». Коли жезл опускається, світло й тепло поступово розсіюються, і земля одразу ж стає пустельною й темною, і через темряву людина користується можливістю продовжити насолоджуватися. Людина має певне слабке усвідомлення прибуття Мого жезла, але вона не реагує та продовжує насолоджуватися своїми «благословеннями на землі». Потім Мої вуста проголошують кару всіх людей, і людей по всьому всесвіту прибивають до хреста догори ногами. Коли настає Моя кара, людина здригається від шуму гір, що руйнуються, й землі, що розверзається, після чого людина, перелякана, прокидається. Шокована й нажахана, вона хоче втекти, але вже запізно. Коли падає Моя кара, Моє Царство сходить на землю, і всі країни розбиваються на друзки, безслідно зникаючи та не залишаючи по собі нічого.

Щодня Я дивлюся на обличчя Всесвіту, і щодня Я виконую Свою нову роботу серед людей. Але люди всі поглинені своєю роботою, і ніхто не звертає уваги на динаміку Моєї роботи та не помічає стану речей поза собою. Це так, наче люди живуть на новому небі та новій землі, які вони створили власноруч, і не хочуть, аби хтось інший втручався. Усі вони зайняті тим, що насолоджуються собою, та всі вони милуються собою, виконуючи свої «фізичні вправи». Невже в серці людини справді зовсім немає місця для Мене? Невже я справді не здатний бути Правителем людського серця? Хіба дух людини справді її покинув? Хто бодай колись ретельно обмірковував слова з Моїх вуст? Хто бодай колись осягнув бажання Мого серця? Невже серцем людини справді заволоділо щось інше? Багато разів Я кликав людину, але хіба хоч хтось Мені співчував? Чи бодай хтось жив у людській сутності? Людина може жити в плоті, але вона позбавлена людської сутності. Хіба вона народилася в тваринному царстві? Чи вона народилася на небі та має божественність? Я висуваю до людини Свої вимоги, але виглядає так, наче вона не розуміє Моїх слів, наче Я – чуже їй неприступне чудовисько. Стільки разів Я був розчарований людиною, стільки разів Я лютував через її погану роботу та стільки разів Я був пригнічений її слабкістю. Чому я не можу збудити духовне почуття в серці людини? Чому Я не можу вдихнути любов у людське серце? Чому людина не бажає плекати Мене, як зіницю ока? Хіба серце людини не її власне? Невже щось інше оселилося в її дусі? Чому людина безперестанку голосить? Чому вона нещасна? Чому, коли вона тужить, вона ігнорує Моє існування? Чи може так бути, що Я її вколов? Чи може так бути, що Я зумисно її залишив?

У Моїх очах людина – це правитель усього сущого. Я наділив її неабиякою владою, дозволивши їй керувати усім сущим на землі – травою на схилах гір, тваринами в лісах і рибою у воді. Але замість того, щоб тішитися цим, людина почувається стривоженою. Усе її життя – це метушня й страждання, веселощі, що доповнюють порожнечу; в усьому її житті немає нових винаходів чи витворів. Ніхто не може вирватися з цього порожнього життя, ніхто ще не відкрив для себе життя, наповнене змістом, і ніхто ще не пізнав реального життя. Хоча всі люди сьогодення живуть під Моїм сяючим світлом, вони не знають нічого про життя на небі. Якщо Я не милостивий до людей і не спасу людство, значить усі люди прийшли даремно, їхнє життя на землі позбавлене сенсу, і вони підуть даремно, не маючи, чим пишатися. Люди всіх релігій, всіх верств суспільства, всіх націй і всіх конфесій знають про порожнечу на землі, і всі вони шукають Мене й чекають Мого повернення, – але хто здатний пізнати Мене, коли Я прийду? Я створив усе суще, Я створив людство, і сьогодні Я зійшов серед людей. Однак людина відбивається від Мене й мститься Мені. Невже робота, яку Я виконую над людиною, не приносить їй жодної користі? Невже я справді не здатний догодити людині? Чому людина Мене відкидає? Чому людина така холодна й байдужа до Мене? Чому земля вкрита трупами? Хіба це справді той стан світу, який Я створив для людини? Чому Я дав людині незрівнянні багатства, але у відповідь вона пропонує Мені дві порожні руки? Чому людина не любить Мене по-справжньому? Чому вона ніколи не приходить до Мене? Невже всі Мої слова справді були марними? Невже Мої слова випарувались, як тепло з води? Чому людина не бажає співпрацювати зі Мною? Невже прихід Мого дня – це справді момент смерті людини? Невже Я справді можу знищити людину в момент утворення Мого Царства? Чому протягом усього Мого плану управління ніхто так і не збагнув Моїх намірів? Чому, замість того, щоб дорожити висловлюваннями з Моїх вуст, людина ненавидить і відкидає їх? Я нікого не засуджую, але просто змушую всіх людей повернутися до спокою та здійснити роботу самоаналізу.

27 березня 1992 року