Спільна проблема, що існує в усіх людях, полягає в тому, що вони розуміють істину, але їм не вдається втілити її на практиці. Відбувається це тому, що, з одного боку, вони не готові йти на жертви, а з іншого – через їхню надто слабку проникливість; вони не спроможні сприймати численні труднощі щоденного життя такими, як вони є, і не знають, як втілювати істину в життя належним чином. Оскільки досвід людей надто поверховий, їхній духовний рівень надто недосконалий, а рівень їхнього розуміння істини обмежений; вони не можуть впоратися з труднощами, з якими стикаються у щоденному житті. Вони вірять у Бога лише на словах і не здатні залучити Його до свого щоденного життя. Інакше кажучи, для них Бог – це Бог, а життя – це життя, тож люди наче не мають стосунків із Богом у своєму житті. Саме так думають усі люди. Коли люди вірять у Бога таким чином, то на практиці вони не будуть здобуті та вдосконалені Ним. Насправді це не слово Боже не виразилося уповні, а радше людська здатність до розуміння просто є надто недостатньою. Можна сказати, що майже ніхто не діє згідно з Божими первинними намірами; натомість їхня віра в Бога відповідає їхнім власним намірам, релігійним ідеям, яких вони дотримувалися в минулому, та їхнім власним поглядам. Мало хто проходить перетворення внаслідок прийняття Божого слова та починає діяти згідно з Його волею. Натомість люди вперто продовжують дотримуватися своїх помилкових переконань. Коли люди починають вірити в Бога, вони роблять це на основі звичних релігійних норм і живуть та взаємодіють з іншими виключно на основі власних життєвих принципів. Можна сказати, що це стосується дев’яти з десяти людей. Дуже мало хто, повіривши в Бога, розробляє інший план і розпочинає все з нової сторінки. Людство не змогло прийняти слово Боже як істину, або, прийнявши його як істину, втілити в життя.

Візьмімо, до прикладу, віру в Ісуса. І ті люди, які лише щойно повірили, і ті, які вірять вже дуже довго, – всі вони просто скористалися своїми талантами та продемонстрували свої навички, хоч які вони є. Люди просто додали «віру в Бога», ці три слова, до свого звичного життя, однак нічого не змінили у своєму характері, і їхня віра в Бога анітрохи не зросла. Їхнє слідування не було ані гарячим, ані холодним. Вони не казали, що відмовляться від віри, але й не присвятили все Богові. Вони ніколи насправді не любили Бога та не корилися Йому. Їхня віра в Бога поєднувала в собі щирість і фальш, вони звернулися до неї з одним розплющеним оком і одним заплющеним і не поставилися серйозно до практичного втілення своєї віри. Вони й далі жили в дурмані, і зрештою померли недоладною смертю. У чому суть усього цього? Сьогодні для того, щоб вірити у практичного Бога, необхідно стати на правильний шлях. Якщо ти віриш у Бога, тобі слід не тільки шукати благословень, а й любити Бога та знати Його. Через Його просвітлення, через свій особистий пошук ти можеш їсти та пити Його слово, розвивати реальне розуміння Бога та мати справжню любов до Бога, що походить із глибини серця. Інакше кажучи, в час, коли твоя любов до Бога є найщирішою, і ніхто не може зруйнувати твою любов до Нього чи перешкодити їй, ти стоїш на правильному шляху в своїй вірі в Бога. Це доводить, що ти належиш Богові, бо твоїм серцем вже володіє Бог, і тому ніщо інше не може оволодіти тобою. Через твій досвід, через заплачену тобою ціну та через Божу роботу ти здатен мимоволі розвинути любов до Бога – і коли ти це зробиш, ти звільнишся від впливу сатани та почнеш жити у світлі Божого слова. Лише коли ти звільнився від впливу темряви, про тебе можна сказати, що ти здобув Бога. У своїй вірі в Бога ти маєш намагатися йти до цієї мети. Це обов’язок кожного з вас. Ніхто з вас не має задовольнятися поточним станом справ. До роботи Божої не можна ставитися двозначно чи легковажно. В усьому ти маєш думати про Бога та робити все заради Нього. І у всіх своїх словах та вчинках ти маєш на перше місце ставити інтереси дому Божого. Лише так ти можеш прихилити до себе Боже серце.

Найбільша вада людської віри в Бога в тому, що люди вірять лише на словах, і Бога зовсім немає в їхньому повсякденному житті. Насправді всі люди вірять, що Бог існує, але Він не увійшов до їхнього повсякденного життя. Вуста людей промовляють багато молитов до Бога, але Йому відведено мало місця в їхніх серцях, і тому Бог знову і знову випробовує їх. Саме тому, що люди нечисті, Бог не має альтернативи їх випробуванню, щоб вони присоромилися та пізнали себе через ці випробування. Інакше людство перетворилося б на нащадків архангела й ставало б дедалі більш зіпсованим. У процесі своєї віри в Бога кожен позбавляється від багатьох своїх особистих намірів та цілей через неперервне Боже очищення. Інакше Бог не зміг би використати нікого та не зміг би виконувати в людях роботу так, як Він повинен. Бог спершу очищує людей, і завдяки цьому процесу вони можуть пізнати себе, і Бог може змінити їх. Лише тоді Бог може вмістити Своє життя в них, і лише так їхні серця можуть цілком навернутися до Бога. І Я кажу: вірити в Бога – це не так просто, як кажуть люди. З Божого погляду, якщо ти маєш лише знання, але не маєш Його слова як життя, і якщо ти обмежений лише власним знанням, але не можеш втілювати істину на практиці чи жити на основі слова Божого, то це доводить, що ти не маєш боголюбного серця, і це показує, що твоє серце не належить Богові. Пізнати Бога можливо через віру в Нього: це остаточна мета, і це мета прагнення людського. Ти маєш докладати зусиль для втілення в життя слів Божих, щоб вони могли почати приносити плоди в твоєму практичному житті. Якщо ти маєш лише теоретичні знання, твоя віра зведеться на ніщо. Тільки якщо ти після цього будеш також втілювати Його слово на практиці та жити згідно з ним, твою віру можна буде вважати повною й такою, що узгоджується з Божою волею. На цьому шляху багато хто може говорити про свої великі знання, але в момент їхньої смерті їхні очі переповнені сліз, і вони ненавидять себе за те, що змарнували час життя та даремно дожили до літнього віку. Вони просто розуміють вчення, але не можуть застосувати істину на практиці чи свідчити про Бога; натомість вони просто крутяться, як мухи в окропі, і лише знаходячись на волосині від смерті, вони нарешті бачать, що їм не вистачає істинного свідчення, що вони взагалі не знають Бога. Та чи це не запізно? Чому ти не живеш одним днем і не слідуєш за істиною, яку любиш? Для чого чекати до завтра? Якщо за життя ти не страждаєш заради істини та не прагнеш отримати її, невже ти бажаєш в годину смерті шкодувати про щось? Якщо так, для чого тоді вірити в Бога? Насправді, у багатьох питаннях, якщо люди докладуть мінімальних зусиль, вони можуть втілити істину на практиці й таким чином догодити Богові. Лише тому, що серцями людей досі володіють демони, вони не можуть працювати заради Бога та постійно спішать кудись заради своєї плоті, зрештою нічого не досягнувши. Тому люди постійно страждають від негараздів і труднощів. Хіба це не тортури від сатани? Чи це не розбещеність плоті? Не намагайся обдурити Бога, визнаючи Його лише на словах. Натомість зроби справжній вчинок. Не обманюйся – який у цьому сенс? Яка користь тобі жити заради плоті та боротися за вигоду та славу?