Багато людей роками слухає проповіді, але не розуміє, що таке істина, і на якому аспекті істини їм слід зосередити свої зусилля. Вони просто слухають і все, завжди недбалі, як бездумні люди без серця. Не дивно, що вони вірять у Бога кілька років, але їм досі бракує досвіду й свідчення. Той, хто справді шукає істину, повинен замислитися над собою: чи відповідають істині твої слова та дії? Чого тобі бракує? Які недоліки слід виправити? Наскільки добре ти виконуєш свій обов’язок? Чи здатен ти діяти відповідно до принципів? Якщо в тебе немає чіткого уявлення про ці речі, то ти не є шукачем істини. Якщо ти хочеш шукати та здобувати істину, ти повинен часто читати Божі слова й обмірковувати їх. Хай би який обов’язок ти виконував, ти повинен роздумувати й з’ясовувати істини, які тобі потрібно осягнути, і ти повинен мати можливість практикувати й переживати стільки істин, скільки зрозумів. Ти завжди маєш запитувати себе: «Чи практикував я цю істину та чи ввійшов у неї? Яких аспектів життя стосується ця істина? Якого оточення? Яких обставин?». Ці питання повинні бути зафіксовані у твоєму серці, і ти маєш спробувати розібратися в них у вільний час. Якщо ти думаєш про це, але не розумієш, тоді ти мусиш молитовно читати, поставати перед Богом і відкривати Йому своє серце. Серця більшості людей не налаштовані на істину в їхній вірі в Бога. Де їхні серця? Вони завжди налаштовані на зовнішні справи, завжди надто переймаються марнославством та гординею, тим, що правильно, а що неправильно. Вони не знають, що стосується істини, а що ні, і думають: «Допоки я щось роблю в Божому домі, чимось зайнятий і терплю труднощі, аби виконати свій обов’язок, – я практикую істину». Це неправильно. Чи практикує людина істину, роблячи щось для Божого дому, метушливо бігаючи й терплячи труднощі? Чи є підстави для такого ствердження? Переносити труднощі, коли щось робиш, і практикувати істину – це дві різні речі. Якщо ти не знаєш, що таке істина, то як можеш її практикувати? Хіба це не абсурд? Ти дієш згідно з людськими переконаннями й уявленнями, перебуваючи в розгубленості та сум’ятті, вчиняєш згідно з власними ідеями. Твоє серце розгублене й не має жодних цілей, напряму чи принципів. Ти просто робиш те, що робиш, і при цьому терпиш труднощі, – як це пов’язано з практикуванням істини? Якщо люди не розуміють істини, хай би що вони робили та хай би які труднощі терпіли, вони далекі від практикування істини. Люди завжди чинять за власним бажанням, аби просто виконати якісь завдання, і зовсім не замислюються над тим, чи відповідають їхні вчинки принципам істини. Якщо ти не знаєш, чи відповідають твої дії істині, то ти, безумовно, не практикуєш її. Хтось може сказати: «Я виконую роботу для церкви. Хіба це не практикування істини?». Це просто неправильно. Чи означає якась робота для церкви те, що її виконавець практикує істину? Не обов’язково – це можна визначити, лише побачивши, чи є принципи в діях цієї людини. Якщо в діях людини немає принципів, то хай би для кого вона це робила, вона не практикує істину. Навіть якщо вона робить щось хороше, це має бути зроблено відповідно до принципів істини, щоби кваліфікувати це як практикування істини. Якщо вона порушує ці принципи, то все добро, яке вона робить, є лише доброю поведінкою, а не практикуванням істини. Сьогодні чимало людей взагалі не прагнуть до принципів істини при виконанні своїх обов’язків, це означає, що вони просто відбувають службу. Якщо людина зовсім не прагне істини, вона не може як слід виконувати свій обов’язок; така людина, безумовно, не належить до Божого народу, її можна назвати лише прислужником. Якщо вона здатна наполегливо прислужувати до кінця, то її можна вважати вірним прислужником і дозволити їй залишитися. Але якщо під час відбування служби вона коїть погані вчинки, її виганяють, як сезонного робітника, який більше не потрібен. В основному прислужників виганяють саме так. Якщо служба, яку вони відбувають, не відповідає стандартам, то вони, звичайно, не зможуть вистояти.

Що означає практикувати істину? Що означає практикувати істину при виконанні завдання або обов’язку чи не практикувати її? Не практикувати істину означає, що вчинки людини не пов’язані з істиною. Ця людина може виконувати якийсь обов’язок, але таке виконання мало стосується істини. Це просто гарна поведінка, яку можна вважати добрим учинком, але вона досі далека від практики істини, – ці речі відрізняються між собою. У чому полягає різниця? Роблячи щось, ти просто дотримуєшся певних рамок або правил. Ти не дозволяєш зашкодити інтересам Божого дому, трохи більше метушишся й терпиш трохи більше труднощів, ти досяг цього й, можливо, адекватно виконуєш свій обов’язок, якщо вимоги до тебе не надто високі. Однак варто звернути увагу на ще дещо: чи ти розкопав і виявив розбещений характер, думки та інші речі, які не подобаються Богові та які є в тобі, коли ти робиш свою справу? Чи прийшов ти до справжнього самопізнання, виконуючи цю справу та свій обов’язок? Чи знайшов ти істину, яку потрібно практикувати та в яку потрібно увійти? (Рідко; іноді я просто зіставляю себе з Божими словами, трохи пізнаю себе та й усе.) Тоді здебільшого ти маєш лише теоретичне, формульне, а не практичне знання про себе. Якщо ти не прагнеш істини, не практикуєш та не здобув її, то навіть якщо ти не припустився значних помилок і не порушив жодних важливих принципів, навіть якщо активно не коїв зла й здаєшся доброю людиною, яка має трохи людської сутності, відсутність помилок і твоя зовнішня людська сутність все одно не тотожні відповідності істині чи її практикуванню. Ці речі далекі й відмінні одна від одної. Вірячи в Бога кілька років, багато людей виявляє, що вони є типовими прислужниками. Вони дивуються, як так сталося, що вони стали прислужниками, але відповідь не приходить до них попри всі їхні роздуми. Коли людина тільки починає вірити в Бога, вона не має наміру бути прислужником. Вона планує стати добрим віруючим, досягти розуміння істини та зрештою спастися й увійти в Царство Небесне, – або принаймні зуміти вижити. Вона також думає, що як віруюча людина повинна Бога боятися, а від злого втікати, підкорятися Йому. Як же так виходить, що такі люди стають прислужниками, не усвідомлюючи цього? Це стається тому, що ти зовсім не можеш практикувати істину або входити в її реальність при виконанні свого обов’язку, і в середовищі, яке Бог влаштував для тебе, ти завжди працюєш замість виконання свого обов’язку. Ось у чому причина. Отже, після виконання свого обов’язку протягом певного часу, коли ти заспокоїшся й подумаєш: «Що я здобув за цей час? Одного разу, вийшовши на вулицю, я ледь не наразився на небезпеку, але Бог захистив мене», – хіба те, що Бог захистив тебе, вважається пізнанням Його? Такі речі не здатні надихнути тебе на посилення віри в Бога та не дадуть тобі правдивого розуміння власного розбещеного характеру, природи й сутності. Якщо згадати, як ти виконував свій обов’язок протягом цього часу, чи досяг ти якогось прогресу у своєму входженні в життя? Якщо ти, виконуючи свій обов’язок, втілював істину в життя та діяв згідно з принципами, то ти, безумовно, просунешся вперед. Якщо ти скажеш: «Що стосується позитивного боку речей, істина пізнання Бога є глибокою; але я насправді ще не зрозумів її та досі небагато чого навчився з неї. Втім, якщо говорити про негативний бік речей, то я знаю, що розбещений характер, який виявити найважче, – це розбещений характер людства, виявлений Богом, людська сутність, яка вороже ставиться до Бога й опирається Йому, зла людська природа й брехливість, а також розбещений характер, захований на самому дні людських сердець, які Бог відкрив нам. Раніше я не міг цього бачити, але тепер я це усвідомив і бачу, і моє серце потроху це відчуває». Це вже прогрес. Ти маєш ці відчуття й коли заспокоїшся та спробуєш усе ретельно обміркувати, то збагнеш, що твій досвід віри в Бога протягом кількох років є надто поверховим, і побачиш, що тобі ще багато чого бракує. Ти вже трохи зрозумів істину про власну розбещеність, але тільки починаєш каятися. Ти менше грішиш і демонструєш невеликі зміни в поведінці, але це ще далеко від зміни характеру життя. Зачекай, поки проживеш іще кілька років, коли глибше зрозумієш свій розбещений характер і трохи зміниш характер життя, – тоді ти нарешті відчуєш, що отримав велике спасіння від Бога, і скажеш: «Істинні слова Божі, які викривають людину, і я кажу амінь словам Божим. Його слова є істиною, і які ж вони правдиві!». Коли люди не знають себе, то кажуть: «Інші можуть зрадити Бога, але не я. Інші можуть зректися Бога, але не я». Хіба це не пусті слова? Викриті фактами, люди можуть вважати, що вони самі по собі занадто ненадійні, що їм потрібен Бог, аби доглядати й захищати їх, що вони дійсно не можуть залишити Божу опіку, і тільки завдяки Божій благодаті й милосердю людство дожило до сьогоднішнього дня, і що людству немає чим хвалитися. Якщо ти відчуваєш щось подібне, то це тому, що ти це пережив сам, а не тому, що тобі це прищепили інші. Це почуття походить із твоїх особистих переживань та досвіду. Це дуже практичні й глибокі речі, набагато практичніші, ніж великі порожні слова, які так часто говорять люди. Коли ти матимеш такий досвід, і твоє серце відчує це, тоді воно сповниться жагою до Бога, Його слів та істини. Ти матимеш натхнення, щоби цінувати, практикувати й переживати Божі слова та станеш на крок ближче до Бога у своїх стосунках із Ним. Це доказ того, що ти вже на правильному шляху віри в Бога й почав входження в реальність істини. Ті, хто проповідує лише слова доктрини й порожні теорії, відкидаються все далі та зазнають дедалі більше ізоляції й осоромлення в Божому домі. Вони повинні замислитися над собою; настав час їм прокинутися.

За якими критеріями можна оцінити, чи має людина реальність істини? Або щоб зрозуміти, чи практикує вона істину? Коли з людиною щось трапляється, необхідно подивитися, як вона ставиться до Бога, чи вміє шукати істину, чи має правдиве знання про себе, чи вміє Бога боятися, а від злого втікати. Отримавши чітке уявлення про ці речі, ви зможете визначити, чи сповідує така людина істину та чи має її реальність. Якщо хтось постійно проповідує слова й вислови доктрини та робить пишномовні заяви, коли з ним трапляється біда, то ясно, що він не має реальності істини. Коли щось трапляється з тим, кому бракує реальності істини, чи може він застосовувати істину на практиці? Він не може цього зробити. Така людина може сказати: «Це сталося, я підкоряюся Богові!». Чому ти хочеш підкоритися Богові? Принцип правильний, але ти, можливо, дієш на основі власних почуттів, використовуючи метод, який ти сам зважив і вирішив для себе. Ти говориш про покірність Богові, але в глибині душі завжди сумніваєшся в усіх Божих діяннях. Ти не розумієш, чому Бог чинить так, як чинить, але продовжуєш повторювати собі, що мусиш підкорятися Йому, хоча насправді не маєш жодного наміру це робити. Ти здаєшся покірним лише зовні, аби не скаржитися й робити те, що тобі наказали. Ти нібито підкорився, але ця покірність існує лише на словах, це просте дотримання правил. Ти не практикуєш підкорення. Ти мусиш виявити й проаналізувати свій розбещений характер, який заважає тобі підкорятися, та порівняти його зі словами Божими. Якщо ти здобудеш істинне знання про свій розбещений характер, якщо зможеш по-справжньому зрозуміти Бога й пізнати, чому Він діє так, як діє, якщо ти зможеш зрозуміти це в повному обсязі, тоді зможеш підкоритися Богові. Ти скажеш: «Хай би які великі були труднощі, хай би яким слабким чи сумним я почувався, я не стану негативним та підкорюся Богові, бо знаю, що Бог робить добро, що всі Його діяння є правильними. Він не зробить нічого неправильного». Коли ти досягнеш цього, твоя проблема буде повністю розв’язана. Деякі люди не шукають істину й розв’язують проблеми в такий спосіб. Вони лише проповідують слова й фрази доктрини та нібито все розуміють, але щойно їх спіткає реальна проблема, вони не можуть застосувати істину на практиці, хоча й хотіли б цього. В їхньому серці постійно живуть образи й непорозуміння, але вони не шукають істину для розв’язання проблеми. Ці образи й непорозуміння приховані всередині людей. Вони, по суті, є раковою пухлиною, яка прорветься назовні у відповідному середовищі. Поки цього не сталося, людина не може їх відчути та вважає, ніби розуміє всю істину й не має жодних труднощів. Але коли згодом із нею щось трапляється, вона не в змозі застосувати істину на практиці. Це свідчить про те, що ти не маєш справжньої віри в Бога й насправді не розумієш істину. Що це означає? Що ти можеш проповідувати кілька слів і фраз доктрини й просто дотримуватися кількох правил. Хоча іноді ти здатен підкорятися, таке підкорення є дотриманням правил та дуже обмежене. Якщо тебе спіткає щось, що не відповідає твоїм переконанням, ти не зможеш підкоритися. Отже, ти не та людина, яка може по-справжньому підкоритися Богові, і твій розбещений характер є невирішеним та залишається без змін. Ти мусиш усвідомити свій розбещений характер у світлі того, що сталося з тобою, та мусиш знати й розуміти все, що робить Бог, та зважати на все це. А потім ти мусиш досягти справжньої й добровільної покори, і хай би що тебе спіткало чи хай би як це не відповідало твоїм переконанням, ти маєш бути здатен підкоритися. Саме цього рівня ти мусиш досягти, аби бути людиною, яка по-справжньому підкоряється Богові та по-справжньому змінилася.

Більшість людей, які вірять у Бога роками, не знає, що означає підкорятися Йому. Вони знають лише, як вимовляти слова й фрази доктрини, але не розуміють, що означає практикування істини, або як практикувати, аби підкоритися Богові. Чому так відбувається? Деякі люди завжди підкоряються Богові згідно з власними переконаннями та уявленнями, а коли Божі слова не збігаються з їхніми переконаннями, вони не можуть змусити себе підкоритися. Тоді в них виникають переконання й нерозуміння Бога, і вони не шукатимуть істину. Якби вони справді були тими, хто підкоряється Богові, то могли б це робити незалежно від того, чи відповідають Божі слова людським уявленням, оскільки покора людини Богові визначена Небом і визнана землею. Якщо людина практикує в такий спосіб, вона підкоряється Богові, і якщо вона приходить до розуміння істини через цю практику, вона має реальність підкорення Богові. Коли більшість людей намагається практикувати істину, це практикування лише буквального вчення Божих слів, і вони гадають, що практикують істину. Справа в тому, що це не є практикуванням істини. У практиці істини повинні бути принципи. Якщо людина не може знайти принципів практики, вона просто слідує правилам, і в цій практиці бракує необхідної деталізації дій згідно з принципами. Чимало людей дотримується лише правил слів і фраз доктрини, але не має принципів у своїй практиці. Це не відповідає стандартам практикування істини. Кожен у релігії діє згідно з власними переконаннями та уявленнями й гадає, що це і є практикуванням істини. Такі люди можуть проповідувати, наприклад, про любов або покірливість, але всі їхні дії зводяться лише до повторення красивих слів. Їхній практиці бракує принципів, і вони не здатні осягнути найфундаментальніших речей. Як можна ввійти в реальність істини, якщо практикувати в такий спосіб? Божі слова – це істина, а реальність утілюється людиною. Людина володіє реальністю істини лише тоді, коли може практикувати істину й жити за Божими словами. Через практику й досвід Божих слів люди отримують просвітління Святого Духа та істинне знання Божих слів. Тільки тоді вони розуміють істину. Люди, які дійсно розуміють істину, здатні визначити принципи практики. Коли ти зрозумів принципи практики, твої слова та дії матимуть принципи, а виконання обов’язків відповідатиме принципам істини. Ось що означає практикувати істину; ось що означає мати реальність істини. Ти практикуєш істину лише тоді, коли живеш її реальністю, а якщо не живеш нею, то не практикуєш істину. Практикувати істину означає не просто дотримуватися правил, як це уявляють собі люди, і не можна практикувати як заманеться. Бог дивиться на те, чи дійсно ти розумієш істину в процесі практики й переживання Його слів, і на те, чи твої слова та вчинки мають принципи істини. Якщо ти розумієш істину та можеш застосовувати її на практиці, то отримаєш входження в життя. Хай би який досвід і знання Божих слів ти мав, хай би як їх цінував, усе це безпосередньо пов’язане з твоїм входженням у життя. Якщо ти багато чого пережив, часто зазнавав невдач, засвоїв справжню науку та мав практичний досвід, тоді зможеш відчути, що володієш реальністю істини. Чи це точно? Ні. Чи є таке відчуття надійним? Ні, воно також ненадійне. Люди, які мають реальність істини, можуть підкорятися Богові й свідчити про Нього, і для інших слухати їхнє свідчення є дуже повчальним. Лише про тих людей можна сказати, що вони володіють реальністю істини. Тільки та людина, яка може викликати визнання й схвалення тих, хто розуміє істину, має реальність істини. Чи маєте ви реальність істини, вирішальною мірою залежить від вашої здатності зрозуміти істину й пізнати Бога у своїй практиці та досвіді Його слів. Якщо твоя практика й досвід не пов’язані з Божими словами та істиною, то ти не маєш справжнього життєвого досвіду. Це також доводить ненормальність твоїх стосунків із Богом. Чому Я кажу, що ваші стосунки з Богом ненормальні? Тому що ти не маєш практики або досвіду Його слів і не досяг розуміння істини. Це свідчить про те, що ти не той, хто переживає Божу роботу, а тим більше не той, хто підкоряється Богові. Тільки якщо ти багато років віриш у Бога, пройшов багато випробувань і скорбот, твоя віра й любов до Бога зросли, і ти непохитний у своєму свідченні, все це покаже твою справжню віру в Бога. Така справжня віра повинна доводитися непохитністю твого свідчення; вирішальне значення має твоя здатність це робити. Це перевірка того, чи практикуєш ти істину, і це показує наявність у тебе істинної віри. Наприклад, як би ти поставився до влаштованої Богом ситуації, якби зрозумів, що Він має намір забрати людину, яку ти любиш найбільше та про яку найбільше дбаєш, або ж найдорожчі тобі речі? Ти не можеш пройти це випробування, просто сказавши: «Боже, все, що Ти робиш – добре. Я дякую Тобі й прославляю Тебе». Коли ти бачиш останній подих найкоханішої людини, твоє серце перебуватиме в агонії й потрясінні, і ти скажеш: «Я не зможу жити, якщо він помре. Я помру з ним, бо не можу без нього! Якщо він помре, я більше не віритиму в Бога». У цьому випадку ти не володієш реальністю істини, тебе повністю викрили. Чи маєш ти справжню віру? Твоя кохана людина померла, і ти не можеш жити; тобі навіть Бог не потрібен. Твоя кохана людина померла, і ти навіть не коришся Богові. Це доводить, що ти любиш лише людину й коришся лише їй. Хіба це тебе не викрило? По суті своїй ти не коришся Богові, не кажучи вже про любов до Нього. Твоє звичайне спілкування з іншими людьми напевно сповнене порожніх розмов і доктрин, а не практичних, щирих слів. При випробуванні одразу виявиться, чи походять ті доктрини, які ти промовляєш, і гасла, які вигукуєш, із твоєї віри та чи є твоїм істинним розумінням. Виявиться, що ти неправдивий віруючий, самозванець і невіруючий. Ти віриш у Бога лише на словах, але Його слова не пустили коріння у твоєму серці. Найстрашніша форма віри в Бога – це коли людина розуміє всі доктрини, але не має ані крихти справжньої віри в Бога. Як можна перевірити справжню віру? В основному, через те, чи може людина прийняти істину й застосувати її на практиці, коли з нею щось трапляється. Якщо людина ніколи не приймала істину й не втілювала її в життя, то фактично її вже було викрито, і для викриття вже не потрібно чекати випробування. Коли з людиною щось трапляється в повсякденному житті, ви можете чітко побачити, чи має вона реальність істини. Чимало людей зазвичай не шукає істину й не втілює її в життя, коли з ними щось трапляється. Чи потрібно таким людям чекати на випробування, яке їх викриє? Зовсім ні. Через деякий час, якщо нічого не змінюється, це означає, що їх уже викрито. Якщо їх обтинають та розбираються з ними, а вони все одно не приймають істину й залишаються непохитними у своєму нерозкаянні, то їхнє викриття дедалі сильніше, і їх слід усунути й вигнати. Ті, хто зазвичай не зосереджується на прийнятті істини або її втіленні в життя, є невіруючими, їм не можна доручати жодної роботи, і вони не здатні взяти на себе будь-яку відповідальність. Чи може бути непохитною людина без істини? Чи важливо втілювати істину в життя? Лише подивіться на тих людей, які ніколи не практикували істину, – за кілька років усі вони будуть викриті. Вони не мають жодного досвіду чи свідчення. Які ж вони бідні й жалюгідні, і як їм, мабуть, соромно!

Як у людини виникає справжня віра в Бога? Вона приходить із досвіду. Як вона приходить із досвіду? Якщо ви здатні шукати й обмірковувати Божу волю в кожній людині, події та предметі, які вам трапляються, і через це розуміти Його, то після великого досвіду ви поступово прийдете до справжнього розуміння Бога – не словесного, а сердечного. Бог, в якого вірить твоє серце та якого визнають твої уста, живе у твоєму серці, і ніхто не може цього забрати. Це схоже на Йова під час випробувань, коли його друзі сказали: «Ти згрішив і образив Бога. Швидко благай Бога Єгову, щоб Він простив тебе!». Йов не вважав, що згрішив або образив Бога, але чому? Тому що після багатьох років життя його розуміння Бога не ґрунтувалося на власному досвіді; він не сказав: «Бог благословляє людину, виявляє милосердя до неї та ніколи не обділяє її». Його досвід полягав у тому, що Бог дає людині, але Він також і забирає. Даючи щось людині, Він іноді також одночасно виправляє, дисциплінує й карає. Те, що Бог робить із людьми, не продиктовано людським розумом, мисленням чи уявою. Отже, багаторічний життєвий досвід привів Йова до висновку, що «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови» (Йов 1:21). Тобто, все, що робить Бог, є частиною Його влаштувань незалежно від того, чи в очах людини це вважається добрим чи поганим. Навіть якщо трапляється щось погане, сатана не сміє діяти проти людини без Божого дозволу. Людство перебуває в Божих руках, і під Його володарюванням йому нема чого боятися. Навіть якщо ти потрапив у руки сатани, це було продиктовано Богом, і сатана не посміє торкнутися тебе без Божого дозволу. Йов мав такий рівень розуміння й тому не скаржився, хай би що робив Бог. Він ясно бачив, що тільки Бог Єгова є істинним Богом, який править усім, а всі янголи, злі духи й демони не є Богом. Хто править усім? Хто править людством та володарює над усім? Бог. Якщо говорити звичайними словами, то Бог є найвеличнішим. Сім’я людини, рівень її добробуту, комфорт чи страждання, в яких проходять її дні, тривалість її життя – все це в руках Божих. Йов мав глибокий досвід у цьому плані, а не раз чи двічі у своєму житті. Якщо він у будь-якій ситуації розумів, що це відбувалося в межах Божого царювання, це глибоко закарбовувалося в його пам’яті. Він отримав глибоке відчуття й розуміння того, що все це сталося не випадково, не з волі людини або сатани, але що це було Божою роботою, і він не міг скаржитися. Що зрозумів Йов, проходячи такі великі випробування? Що Бог є найвищим, Бог є мудрим. Йов завжди міг прославляти Бога, хай би що Бог робив. Якщо щось подібне відбувається з тобою, але ти не розумієш цього, не суди й не нав’язуй свої висновки. Якщо не знаєш, у чому полягає Божа добра воля, то шукай її, чекай, а потім підкорися. Це найкращий спосіб практикувати, найкращий шлях практики, інакше ти зазнаєш приниження й сорому. Йов дуже добре все це знав. Якщо ти завжди неправильно розумієш Бога, ти ніколи не досягнеш істини й втратиш Божі благословення. Навіть зазнавши багато труднощів, ти нічого не виграєш, оскільки твої стосунки з Богом ненормальні, ти не ставишся до Бога як до Бога, не розумієш Його роботу та не підкорюєшся Йому по-справжньому. Через це тобі ніколи не досягти істинного пізнання Бога. Бог говорить і діє, і хай би якими копіткими були Його зусилля заради тебе, хай би яке середовище Він створював для тебе, все це зрештою робиться для того, аби ти міг пізнати Бога. Щойно ти пізнаєш Бога, твої стосунки з Ним стануть тіснішими й нормальнішими. Бог не діє без причини, не кажучи вже про те, щоб гратися з кимось від нудьги, і це нормально, якщо люди не розуміють, як Він працює. Але вони повинні шукати істину та принаймні не відкладати Бога в ящик – ось що означає бути раціональною людиною. Як сказав Петро, Бог, який ставиться до людей як до іграшок чи якось іще, завжди правий. «Якщо Бог ставиться до мене як до іграшки, як я можу не бути готовим і не хотіти цього?» Що спонукало Петра промовити ці слова? (На ці слова Петра наштовхнув його досвід. Він зрозумів, що Бог завжди має добрі наміри, хай би що Він робив.) Іноді тобі не збагнути Божу волю, то що тоді робити? Ти мусиш чекати, шукати й намагатися розпізнати її. Хоча Йов і Петро жили в різні часи, мали різне походження, пережили різні речі й говорили різними словами, вони мали однакові шляхи й способи практики, а також однаково ставилися до Бога, коли щось траплялося. Просто вони використовували різну мову для висловлення цієї ідеї. Але що із цього розуміють люди? Що треба практикувати покірність, шукаючи Божу волю й чекаючи на неї. Не варто хвилюватися. Для початку просто мати таке ставлення – це правильно. Якщо ти надмірно хвилюєшся, коли щось трапляється, і не знаєш, як шукати істину, але далі нарікаєш на Бога, тоді буде біда. Деякі люди кажуть: «Я просто не розумію! Чому Бог так із нами поводиться? Я не можу змиритися, коли з нами поводяться як із дияволом, сатаною. Це нерозумно й невиправдано!». Чи ти досі вартий Божого проводу, коли твій людський розум, переконання, уява, бунтарство й непокора виходять з-під контролю? Покірність – це не так просто, як підкоритися лише на словах, проповідувати доктрину або висловити трохи рішучості й трохи обмежити себе. Це не так просто. Якщо ти покірний Богові, то найвищою нагородою для тебе буде пізнання Його, розуміння середовища, в якому Він тебе розміщує, та справжній досвід. Тобто ти зрозумієш Боже серце й докладені Ним зусилля, а також Його розчарування в недосконалому залізі, яке не перетворюється на сталь. Бог не воліє бачити твоє життя із розбещеним характером, але хоче, аби ти уникнув цього. Тому Він змушений вдаватися до суду й кари, обтинати тебе й розбиратися з тобою, дорікати тобі й дисциплінувати тебе, причому так, щоб тобі здавалося, ніби Бог діє нерозумно, ніби Він засуджує й карає тебе або бавиться з тобою. Що ж тоді робити? Якщо ти розумієш, як багато зусиль докладає Бог, навіть діючи в такий спосіб, то цього достатньо – ти підкоришся по-справжньому. Під час випробування Йов сказав: «Єгова дав, і Єгова забрав; хай благословенним буде ім’я Єгови». Як він розумів ці слова? «Все, що я маю, дав мені Бог Єгова, і Він може це забрати, якщо захоче, бо Він – Бог і має таку владу. Я не маю права відмовитися, бо все, що я маю, – від Нього». Йов зрозумів та пережив це. Що він тоді вирішив? «Я повинен розуміти Бога, діяти розумно й бути розсудливим. Усе це дав мені Бог, і Він може забрати це в будь-який момент. Я не повинен пробувати домовлятися про це з Богом; це означало б не послухатися Його. Відкидаючи дії Бога, я ранив би Його серце і, зробивши це, не був би по-справжньому доброю людиною або по-справжньому створеною істотою». Так він практикував у той час, і до яких результатів це привело? Загалом, справжнім результатом було не те, що він став багатшим, отримав більше худоби й овець, ніж раніше, чи мав більше красивих дітей. Це лише речі, які даються Божою благодаттю. Через цей досвід Бог насправді дав Йову краще розуміння Його, послух, ближчі стосунки з Ним і більшу наближеність до Його серця. Йов спромігся зрозуміти всі Божі дії, більше не висловлювався абсурдно чи богохульно та не промовляв слова, які ранили Боже серце. Чи не саме це означає звільнитися від свого розбещеного характеру? Сатана більше не може контролювати тебе; тепер ти під Божим контролем, а не під сатанинським. Ти можеш підкоритися, хай би що робив Бог, і належиш Йому. Саме в такому стані перебував Йов у той час, і саме таке ставлення він мав. Крім того, оскільки він діяв так та ввійшов у цю реальність, зрештою Бог явився йому. Чи його розуміння Бога поглибилося через появу Бога, хай би в якій формі вона відбулася? (Так, поглибилося.) Так, це безумовно поглибило його розуміння. Від перших чуток про Бога в легендах до підтвердження Його існування, до бачення Його – що із цього, на вашу думку, є більшим благословенням для людства порівняно з благодаттю, яку дає Бог? (Бачити Бога є більшим благословенням.) Безумовно. Коли люди вірять у Бога, але не розуміють істини, вони завжди просять, аби Бог захистив їх, обдарував благодаттю, підніс їх над іншими й благословив всю їхню сім’ю безпекою та щастям. Вони хочуть проповідувати скрізь, хай би куди вони пішли, та щоб інші заздрили їм і захоплювалися ними. Це те, чого хочуть люди, але вони не знають про найбільше благословення, яке хоче дати Бог. Вони шукають лише зовнішньої матеріальної благодаті, але всі їхні пошуки лише віддаляють їх від Божого серця. Вони втрачають найбільше з усіх благ, а заодно й Боже благословення. Якщо ти не здатен пізнати Бога й здобути істину, то чи здатен ти жити в Його присутності? Чи дійсно можеш підкоритися всім Божим планам? Це абсолютно неможливо.

Процес утілення істини в життя та входження в реальність істини – це, власне, процес розуміння самого себе й відкидання свого розбещеного характеру. Це також процес взаємодії з Богом віч-на-віч та пізнання Його. Ти кажеш, що втілюєш істину в життя, але як так сталося, що ти не знаєш Бога? Чому твої стосунки з Ним не стали ближчими? Ти кажеш, що молишся щодня й відкриваєш Йому своє серце, то чи почуваєшся ти ближчим до Нього на цьому етапі? Чи відчуваєш зростання своєї віри в Бога? Чи відчуваєш ти, що за цей час ти став краще розуміти Бога, маєш менше нарікань на Нього та що твоє нерозуміння Бога й бунт проти Нього зменшилися? Якщо ти нічого із цього не бачиш у собі й залишаєшся таким, як і раніше, то ти не застосував істину на практиці й змарнував час, тільки доклавши сили. Ніхто не примушує тебе прислужувати або важко працювати, і так само ніхто не заважає тобі втілювати істину в життя. Це твій власний вибір, і ти йдеш шляхом прислужування. Якщо людина не втілює істину в життя або не прагне істини, їй залишається лише стати прислужником. Людям так важко втілювати істину в життя. Вони не знають, як коритися Богові, та завжди задовольняються лише працею та служінням. Коли їм нарешті вдається зрозуміти кілька теорій, вони гадки не мають, як застосувати істину на практиці. Натомість вони просто знову служать, навіть не усвідомлюючи цього. Тому ви повинні періодично витрачати деякий час на самоаналіз, перевірку себе й спілкування з братами та сестрами про свої досягнення за цей час. Ти кажеш: «Я досі багато чого не розумію про Бога та досі не вирішив цю проблему». Хтось інший каже: «Мені здається, що нині я трохи зрозумів Боже серце. Це добре, що Бог дозволяє людству страждати. Раніше я боявся страждань і хотів сховатися або втекти, зіткнувшись із стражданнями. Тепер я вважаю, що тільки люди, які трохи постраждали, можуть заспокоїтися перед Богом і не дозволити собі відволікатися на зовнішні речі. Страждання – це добре, тому Бог завжди створює умови для випробувань, аби перевіряти й рафінувати людей. Мені здається, я розумію й відчуваю частину Божого задуму та Його кропіткі зусилля. Все, що робить Бог – це добро!». Ось як ви повинні спілкуватися. Спілкування принесе вам користь. Якщо кілька людей збираються разом у вільний час задля пліток, осуду чи інших розмов, які можуть призвести до суперечок, то зовні вони наче й говорять про свою віру в Бога або життєвий досвід, але якщо в їхніх серцях немає миру, то вони повинні практикувати, як шукати істину й прагнути її, а також намагатися відповідати Божим вимогам. Якщо ви завжди прагнутимете до істини в такий спосіб, то Святий Дух працюватиме у вас та просвіщатиме вас. Сприймай брак істини в собі як тягар, який ти мусиш долати, практикуй, переживай і прагни істини. Як ти повинен утілити це в життя? Вам слід шукати й просити проводу в когось, хто розуміє істину про те, чого ви самі не розумієте або не можете осягнути. Практикуючи так постійно, ти зможеш зрозуміти більше істини й багато чого здобути. Найчастіше ви не знаєте, як спілкуватися про істину, зосереджуєтесь на обговоренні роботи або завжди говорите про методи, а не про принципи. Це відхилення, тоді як насправді, обговорюючи роботу, вам слід спілкуватися на теми, що стосуються принципів істини; це піде на користь вашому власному входженню в життя. Щойно ви чітко поспілкуєтеся з питань, що стосуються принципів істини, у вас з’явиться шлях до входження в життя. Це корисно для роботи й виконання своїх обов’язків, а також для вашого власного входження в життя. Хіба це не найкраще з обох світів? Для отримання результатів та досягнення входження в життя ви повинні спілкуватися про свій досвід віри в Бога в чистій та відкритій формі. Постійні плітки та осуд не приносять жодної користі для входження в життя й позбавляють людину шансу на спасіння через віру в Бога. У своїй вірі в Бога необхідно зосереджуватися на втіленні істини в життя. Що більше ви застосовуєте її на практиці, то більше у вас шансів на спасіння. Якщо ви розумієте занадто мало істини, ви повинні більше шукати її. Тільки отримуючи розуміння істини й застосовуючи її на практиці, ви відчуєте реальні зміни й зможете досягти більшої та певнішої надії на спасіння.

16 липня 2017 року