Те, як люди виконують свої обов’язки в Божому домі, повністю відрізняється від того, як безбожники ведуть свої справи. У чому ж різниця? Брати та сестри разом читають Боже слово, і вони об’єднані духом. Вони здатні жити в гармонії одне з одним і говорити одне одному те, що в них дійсно на душі. Вони здатні просто й відкрито спілкуватися одне з одним про істину, насолоджуватися Божим словом і допомагати одне одному. Якщо в когось виникають труднощі, вони разом шукають істину, щоб розв’язати проблему, вони можуть досягти єдності в дусі й скоритися перед істиною та перед Богом. Безбожники зовсім інші. У кожного з них є свої таємниці, вони не спілкуються відкрито, остерігаються одне одного, навіть плетуть інтриги та суперничають між собою. Зрештою, вони розходяться, маючи погані стосунки, і йдуть своїми шляхами. Найбільша різниця між перебуванням у церкві та у світі безбожників полягає в тому, що ті, хто щиро вірить у Бога, можуть прийняти істину. У кого б не виникли проблеми чи труднощі, усі можуть відкрито спілкуватися й допомагати одне одному, а якщо хтось виявляє розбещеність, його можуть розкритикувати, розібратися з ним і обітнути, щоб ця людина могла покаятися. Ось що означає любити одне одного. Усі люди ставляться одне до одного однаково, і принципи, за якими вони живуть, побудовані на фундаменті Божого слова. Якщо хтось виявляє розбещеність, некоректно говорить чи припускається помилки, він може відкрито про це спілкуватися. Коли всі шукають істину, допомагають одне одному й досягають розуміння істини, вони здобувають повне визволення та свободу. Так люди більше не почуваються відчуженими, не змагаються одне з одним, не остерігаються одне одного. Вони також здатні всі, як один, підбадьорювати й любити одне одного. Усе це є впливом слова Божого. Через церковне життя всі, хто щиро вірить у Бога, приходять до розуміння істини, позбуваються своєї розбещеності, співпрацюють у гармонії зі своїми братами та сестрами, добре виконують свої обов’язки, живуть у гармонії одне з одним і живуть перед Богом.

Якщо ти хочеш добре виконувати свої обов’язки та догоджати Богу, тобі слід передусім навчитися працювати в гармонії з іншими. Співпрацюючи з братами та сестрами, тобі слід обміркувати наступне: «Що таке гармонія? Чи в гармонії з ними моя мова? Чи в гармонії з ними мої думки? Чи в гармонії з ними мої методи роботи?». Подумайте, як співпрацювати в гармонії. Часом під гармонією мається на увазі терплячість і толерантність, але також і здатність стояти на своєму та дотримуватися принципів. Гармонія не означає поступатися принципами, щоб залагодити ситуацію, або намагатися бути «хорошою людиною», або дотримуватися шляху поміркованості – і, звісно, не означає піддобрюватися до когось. Такими є принципи. Зрозумівши ці принципи, ти й не зогледишся, як говоритимеш і діятимеш згідно з Божою волею, житимеш реальністю істини, і так із легкістю досягнеш єдності. Якщо люди живуть у Божому домі за своїми мирськими філософіями, якщо вони покладаються на власні уявлення, нахили, бажання, егоїстичні мотиви, власні дари та кмітливість у підтриманні стосунків одне з одним, то перед Богом так жити не можна, і такі люди не здатні досягти єдності. Чому? Тому що коли люди живуть за сатанинським характером, вони не можуть досягти єдності. Який же тоді в цього кінцевий наслідок? Бог не працює над цими людьми. Якщо люди покладаються на власні мізерні здібності та кмітливість, на свій невеликий досвід, на ті крихти знань і навичок, які вони здобули, то без Божої роботи їм буде дуже важко діяти згідно з Його волею та бути використаними в Божому домі. Без Божої роботи ти ніколи не зможеш зрозуміти Божу волю, Божі вимоги та принципи практики. Ти не знатимеш шляху чи принципів, згідно з якими слід виконувати твої обов’язки, і ти ніколи не дізнаєшся, як діяти згідно з Божою волею, які вчинки порушують принципи істини й ідуть проти Бога. Якщо ти нічого цього не розумієш, то просто сліпо дотримуватимешся правил і виконуватимеш їх. Коли ти виконуєш свої обов’язки в такому збентеженні, у тебе точно нічого не вийде. Ти ніколи не здобудеш Божого схвалення, Бог неодмінно матиме до тебе огиду й відкидатиме тебе, і тебе виженуть.

Співпрацюючи над виконанням свого обов’язку, двоє людей часом сперечатимуться з принципових питань. Вони матимуть різні точки зору та приходитимуть до різних висновків. Що можна зробити у цьому разі? Чи часто спостерігається ця проблема? Це нормальне явище. Розум, духовний рівень, проникливість, вік і досвід у всіх різні, і дві людини не можуть мати абсолютно однакових думок і поглядів, а отже, те, що двоє людей можуть розходитись у своїх точках зору та поглядах – це дуже поширене явище. Навряд чи є щось більш звичне. Це не привід здіймати галас. Важливо те, як при виникненні такої проблеми співпрацювати й шукати, щоб досягти єдності перед Богом та одностайності в поглядах і думках. Яким є шлях до об’єднання поглядів і думок? Для цього слід шукати відповідний аспект принципів істини, не діяти згідно з власними чи чужими намірами, а шукати наміри Бога. Це шлях до гармонійної співпраці. Тільки шукаючи Божі наміри та принципи, яких Він вимагає, ти зможеш досягти єдності. Інакше, якби все пішло по-твоєму, інша людина була б незадоволеною, а якщо по-її, то ти відчував би незадоволення й дискомфорт. Ти не мав би чіткого бачення речей, не був би здатним пустити їх на самоплив і завжди думав би: «Чи правильно я чиню?». Ти не міг би побачити, хто насправді мислить правильно, але в той же час не хотів би відмовитися від власних ідей. У такій ситуації тобі слід шукати істину, а також дізнаватися, якими є принципи та яких стандартів вимагає Бог. Знайшовши стандарти, яких вимагає Бог, поспілкуйся з тією іншою людиною. Якщо вона тоді трохи поспілкується про свої погляди та знання, твоє серце стане чистим і світлим. Ти подумаєш: «Мій спосіб мислення трохи викривлений, трохи поверховий, а її – кращий, ближчий до стандартів, яких вимагає Бог, тому я відкину свій спосіб мислення, прийму спосіб мислення цієї людини та підкорюся йому. Нехай буде по-її». Хіба те, що ти від неї чогось навчився, не було послугою тобі? Вона дала свою частку, а ти скористався вже готовим. Це називається Божою благодаттю, і тобі зробили послугу. Чи ти думаєш, що отримуєш послугу, тільки коли Святий Дух просвіщає тебе? Коли хтось ділиться з тобою своєю думкою чи якимось просвітлінням під час спілкування, або втілює щось у життя відповідно до своїх принципів, і ти бачиш непоганий результат, хіба ти щось не здобуваєш? Ти отримуєш послугу. Співпраця між братами та сестрами – це процес компенсації слабкостей однієї людини сильними сторонами іншої. Ти використовуєш свої сильні сторони, щоб компенсувати недоліки інших, а інші використовують свої сильні сторони, щоб компенсувати твої недостачі. Ось що означає компенсувати свої слабкі сторони сильними сторонами інших і гармонійно співпрацювати. Тільки коли люди співпрацюють у гармонії, вони можуть бути благословенними перед Богом, і що більше людина переживає такого на власному досвіді, то більшою реальністю вона володіє, її шлях стає яскравішим, коли вона йде ним, і вона стає дедалі більш невимушеною. Якщо ти не співпрацюєш у гармонії; якщо ти завжди конфліктуєш з іншими й ніколи не приймаєш те, що вони говорять, а вони не бажають слухати тебе; якщо ти намагаєшся зберегти гідність інших, але вони не роблять того ж для тебе, і ти відчуваєш дискомфорт; якщо ти заганяєш їх у кут із приводу того, що вони сказали, і вони це запам’ятовують, а наступного разу, коли виникає якесь питання, чинять так само з тобою, – то в чому тут проблема? Хіба не в тому, що ви запальні й суперничаєте одне з одним? Хіба це не життя за розбещеним характером? Виконуючи так свої обов’язки, ви нізащо не здобудете Божого схвалення чи благословення, а лише змусите Бога вас ненавидіти.

Ви мусите гармонійно співпрацювати у виконанні своїх обов’язків. Тільки тоді ви отримаєте гарні результати та відповідатимете Божим вимогам. Що таке гармонійна співпраця? Яку поведінку не назвеш гармонійною співпрацею? Скажімо, ти виконав свій обов’язок, а Я – свій. Кожен із нас виконав свої обов’язки, але між нами не було мовчазного розуміння, не було спілкування чи розмов. Ми не досягли жодного типу взаєморозуміння. Ми просто знали в глибині душі: «Я виконую свій обов’язок, а ти – свій. Не заважаймо одне одному». Чи це гармонійна співпраця? На перший погляд може здатися, що між двома такими людьми немає суперечок чи розбіжностей у поглядах, і вони не заважають одне одному, не обмежують одне одного. Однак у духовному плані між ними немає гармонійної співпраці. Вони не розуміють одне одного без слів, не піклуються одне про одного. Кожен із них просто робить свою справу та докладає зусиль індивідуально, без будь-якої співпраці. Чи добре це? Може здатися, що ніхто нікого не пильнує, не обмежує, не контролює й не змушує сліпо підкорятися, і це навіть може здаватися розумним, але в людях є певний розбещений характер. Кожен із них змагається за те, щоб бути героєм, бути кращим або працювати краще за інших, тому вони нікого не люблять, ні про кого не піклуються й нікому не допомагають. Чи є тут гармонійна співпраця? (Ні.) Без співпраці ти ведеш самотню битву, і багато чого ти робитимеш недосконало й недбало. Це не той стан, який Бог хоче бачити в людях. Це Йому не до вподоби.

Деякі люди полюбляють робити щось на самоті, ні з ким не обговорюючи й нікому не розповідаючи. Вони просто роблять так, як їм хочеться, не переймаючись думкою інших. Вони думають: «Я – керівник, а ви – Божі обранці, тому ви маєте робити те, що роблю я. Робіть саме так, як я кажу, – так має бути». Вони не повідомляють інших про те, що вони роблять, і їхні дії не є прозорими. Вони завжди проявляють себе приватно та діють таємно. Подібно до великого червоного дракона, який зберігає свою однопартійну монополію на владу, вони прагнуть завжди обдурювати та контролювати інших, тих, кого вони вважають незначними й нікчемними. Вони завжди хочуть залишити за собою останнє слово, не вступаючи з іншими в дискусії чи спілкування, і ніколи не цікавляться думкою інших. Що ви думаєте про такий підхід? Чи притаманний він нормальній людській сутності? (Ні, не притаманний.) Хіба це не природа великого червоного дракона? Великий червоний дракон – диктатор і любить діяти свавільно. Хіба ті, хто має такий розбещений характер, не є нащадками великого червоного дракона? Ось як люди мають пізнавати себе. Чи здатні ви діяти в такий спосіб? (Так.) Коли ви так поводитеся, чи ви це усвідомлюєте? Якщо так, то для вас ще є надія, але якщо ні, то ви напевно в біді, і в такому разі, хіба ви не приречені? Що робити, якщо ви не усвідомлюєте, що так поводитеся? (Потрібно, щоб наші брати й сестри вказали нам на це, підрізали нас і розібралися з нами.) Якщо ви спочатку кажете іншим: «Я людина, яка від природи любить керувати, і я попереджаю вас про це заздалегідь, тож якщо коли-небудь це трапиться, ви маєте із цим змиритися. Проявіть до мене терплячість. Я знаю, що це не чудово, і я працюю над тим, щоб поступово це змінити, тому я сподіваюся, що ви будете зі мною терплячими. Коли це відбувається, терпіть мене, співпрацюйте зі мною, прагнімо до гармонійної співпраці разом». Чи прийнятно так чинити? (Ні. Це безглуздо.) Чому ви кажете, що це безглуздо? Ті, хто так говорить, не мають наміру шукати істину. Вони добре знають, що так чинити неправильно, але продовжують це робити, при цьому обмежуючи інших, вимагаючи від них співпраці та підтримки. У їхніх намірах немає бажання втілювати істину в життя. Вони свідомо йдуть проти істини. Свідоме порушення – це те, до чого Бог відчуває найбільшу огиду. Ніхто, крім злих людей і антихристів, не здатен на таке, і саме так діють антихристи. Коли хтось свідомо йде проти істини та противиться Богові, йому загрожує небезпека. Це шлях антихристів. Ці люди самі не втілюють істину в життя, але обмежують і заманюють інших, намагаючись змусити інших слідувати за ними проти істини та протистояти Богові. Хіба вони свідомо не протиставляють себе Богу? Зокрема, діючи в такий спосіб, вони передбачливо інформують групу та просять людей дати їм поблажку, а потім змушують усіх підтримати їх. Така поведінка є проявом ще більшої їхньої хитрості. Такі слова – це просто демонстрація сили, ультиматум. Насправді ось що вони мають на увазі: «Послухай, зі мною краще не зв’язуватися. Звичайні люди для мене ніщо. Я хочу бути головним. Не намагайся зі мною щось обговорювати – тут немає місця для дискусій! Це моє питання: якщо ти доручаєш мені щось зробити, то останнє слово має бути за мною, і хай ніхто навіть не намагається співпрацювати зі мною – ти не впораєшся, навіть якщо захочеш!». Хіба це викриття себе? Зовсім ні. Це спосіб діяти від імені сатани, а не просто проблема виявлення розбещеного характеру. Вони хочуть царювати беззастережно, щоб усі їхні вказівки були виконані, щоб усі робили те, що вони кажуть, а потім слідували за ними та корилися їм. Хіба це не прояв диявола сатани? Це не просто одноразовий вилив розбещеного характеру. Дії антихристів продиктовані їхньою сатанинською природою. Вони вірять у Бога та приходять до церкви з наміром утримати владу. Вони намірилися протиставити себе Богові, повести обраний народ Божий на шлях спротиву Йому. Вони нічим не відрізняються від голів усіх тих релігійних деномінацій. Всі вони мають антихристову сутність і, як і сатана, хочуть поставити себе нарівні з Богом. Якщо хтось із обраного народу Божого бачить, як проявляється антихрист, як йому слід до цього поставитися? Чи має він допомогти йому з любов’ю? Він має викрити й розпізнати його, дати іншим побачити його сатанинське обличчя, а потім має зректися його. Це принцип, який Божим обранцям слід зрозуміти й засвоїти. Якщо людина приймає прояв антихриста за вилив розбещеного характеру, за одноразовий переступ, і при цьому обманюється так званим «самопізнанням» антихриста та його діями, коли він начебто розкривається й викриває себе, якщо вона при цьому спілкується з ним про істину, то вона абсолютно нерозумна і, очевидно, не має ніякої проникливості. Скажи Мені: коли така людина, як антихрист, виливає назовні свій розбещений характер, чи може вона розкритися й викрити себе перед іншими? Вона ніколи не задумується й не усвідомлює своїх хибних учинків, а її самовикриття є актом обману, не більше ніж самовиправданням. Слід розрізняти, що насправді означає «по-справжньому розкритися й викрити себе». Якщо вона каже: «У мене поганий настрій, тож не провокуй мене!», чи це викриття себе? (Ні.) Вона попереджає тебе, щоб ти не провокував її, бо провокувати її – значить напрошуватися на неприємності. Що, якби вона сказала: «У моєму домі як я скажу, так і буде. Навіть мої батьки мають робити те, що я кажу. Такий уже в мене норов, і вам доведеться вибачити мені за це – я нічого не можу із цим удіяти. Мої батьки кажуть, що великий талант тягне за собою сильний норов, і тому вони мені це пробачають»? Чи можна це назвати викриттям себе? (Ні.) Вона каже, що в людей великого таланту сильний норов, тому ти маєш їй пробачити. Якщо вона каже: «У мене такий норов із дитинства. Як я скажу, так і буде. Я прагну досконалості й того, чого хочу. Тепер, коли я вірю в Бога, мені набагато краще, і в багатьох випадках я можу стримуватися та бути терпимим, але я все одно прагну досконалості. Якщо щось не досконале, це взагалі не годиться, і я не можу із цим змиритися». Це викриття себе? (Ні.) Тоді що це? Це вихваляння й показуха. Така людина хоче викликати в інших захоплення, розповісти їм про те, яка вона грізна, як ото бандити й гангстери несамовито вихваляються та грають м’язами при зустрічі, ніби кажучи: «Думаєш, зі мною можна жарти жартувати? Якщо так, подивімося, що скажуть наші кулаки!». Хіба це не обличчя сатани? Це і є обличчя сатани. Не всі способи самовикриття однакові. Коли антихристи викривають себе, вони хочуть погрожувати, утискати та лякати інших. Вони завжди хочуть підкорювати інших. Це обличчя сатани. Це не нормальний, не простий спосіб розкритися. Як слід розкритися й викрити себе, щоб жити нормальною людською сутністю? Потрібно зізнатися про виливи свого розбещеного характеру, дозволити іншим побачити реальність свого серця, а потім, спираючись на Божі слова, проаналізувати й усвідомити суть проблеми, ненавидіти та зневажати себе всім серцем. Викриваючи себе, не слід намагатися виправдовуватися чи пояснювати свої вчинки. Натомість слід просто втілювати істину в життя й бути чесним. Деякі люди явно мають поганий характер, але завжди говорять про себе як про людей із поганим норовом. Хіба це не своєрідне виправдання? Поганий характер – це і є поганий характер. Коли хтось зробив щось безглузде або заподіяв усім шкоду, проблема полягає в його характері та людській сутності, але він завжди каже, що тимчасово втратив контроль над своїм норовом або трохи розсердився. Такі люди ніколи не розуміють проблему в її суті. Чи можна це назвати дійсно критичним аналізом і викриттям себе? По-перше, для того, щоб оцінити проблеми, критично проаналізувати й викрити себе на сутнісному рівні, людина мусить мати чесне серце та щире ставлення, а також говорити про те, що вона може зрозуміти про проблеми у своєму характері. По-друге, якщо хтось відчуває, що його характер неприпустимий, він має сказати всім: «Якщо я знову виявлю такий розбещений характер, не соромтеся вказати мені на це, розібратися зі мною й піддати мене обтинанню. Якщо я не можу прийняти цього, не опускайте руки. Ця сторона мого розбещеного характеру дуже тяжка, і щоб викрити мене, потрібні численні розмови про істину. Я з радістю приймаю обтинання та критику від кожного, і сподіваюся, що всі будуть наглядати за мною, допомагати мені й не дадуть мені збитися на манівці». Що це за ставлення? Це ставлення прийняття істини. Деякі люди почуваються трохи некомфортно, коли говорять такі речі. Вони думають: «Якщо всі встануть і викриють мене, що я тоді робитиму? Чи зможу я це витримати?». Чи слід боятися того, що інші викриють вас? (Ні.) Ви маєте прийняти це з хоробрістю. Соромно боятися викриття. Якби ти дійсно любив істину, чи боявся б ти, що тебе принизять у такий спосіб? Чи боявся б ти, що всі тебе критикуватимуть? Цей страх є наслідком слабкості, негативу та розбещеності. Розбещеність виявляють усі, відрізняється лише суть того, як вони це роблять. Доки хтось свідомо не чинить переступу, порушення й безладдя, його виявлення розбещеності цілком нормальне, і кожен зможе поставитися до цього правильно. Якщо хтось має на меті спричинити порушення й безладдя або навмисно зашкодити роботі церкви, то це люди, які найбільше бояться, що їх викриють, бо суть цієї проблеми надто серйозна, і в той момент, коли їх викриють, їх виявлять і виженуть геть. Цей їхній страх тяжіє над їхнім розумом. Як би Бог не виконував сьогодні роботу, Він робить це, щоб очистити людей від їхньої розбещеності та спасти їх. Якщо ти правильна людина та прагнеш добре виконувати свій обов’язок і завершити Боже доручення, більшість людей побачить це ясно. Вони можуть розгледіти це в тобі. Крім того, викриття, обтинання та критика людей не створюють для них проблем. Навпаки, це робиться для того, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми, щоб вони могли добре виконувати свої обов’язки та захищати роботу церкви. Це є правомірним. Людина погоджується на обтинання та критику, щоб очистити свій розбещений характер. Це також ставлення, необхідне для досягнення зміни в характері. Коли людина має таке ставлення, їй також слід знайти підхожий шлях практики, і коли для цього настане час, вона також має постраждати. Коли йде битва, вона мусить зректися плоті та скинути обмеження свого марнославства, гордості й емоцій. Щойно вона подолає труднощі плоті, їй стає набагато легше. Це можна назвати свободою та звільненням. Це процес утілення істини в життя. Страждання будуть завжди. Взагалі не страждати неможливо, тому що плоть розбещена, а люди марнославні та горді, і вони завжди відстоюють свої інтереси. Усе це найбільші перешкоди для людей у втіленні істини в життя. Тому втілювати істину в життя, нітрохи не страждаючи, неможливо. Коли людина відчуває солодкість утілення істини в життя, переживає справжній мир і радість на власному досвіді, у неї з’являється бажання втілювати істину в життя, і їй стає легше відректися від себе, зректися плоті й перемогти сатану. Так вона повністю звільняється та стає вільною.

Яку атмосферу слід розвивати в церковному житті? Атмосферу, в якій, коли щось трапляється, розбираються з проблемою, а не з людиною. Іноді розбіжності призводять до сварок, а емоції зашкалюють, але в душі немає відчуження. Усе заради того, щоб змінити характер людей і добре виконувати свої обов’язки. Усе для того, щоб утілювати істину в життя, щоб догодити Богу. Між людьми немає ненависті. Це тому, що всі люди зараз намагаються досягти спасіння. Усі мають однаковий розбещений характер, і часом, можливо, чиєсь слово лунає занадто різко, або хтось заходить занадто далеко, або має погане ставлення. Людям не слід на таке ображатися. Якщо ви досі не можете це зрозуміти чи розпізнати, є один останній засіб: помоліться перед Богом і подумайте про себе: «Ми віримо в одного й того ж Бога та слідуємо за Ним, тож якими б не були суперечності чи розбіжності в наших поглядах, що б нас не розділяло, ми єдині перед Богом. Ми молимося одному й тому ж Богу, то хіба є щось таке, чого ми не можемо подолати?». Якщо ви отак ретельно це обдумаєте, хіба ви не подолаєте ці обмеження? Бо якою, зрештою, є кінцева мета? Це гармонійна співпраця, прагнення в усьому догодити Богу та досягти єдності – єдності принципу, єдності мети, єдності наміру та джерела дій. Це легше сказати, ніж зробити. Чому? (Бо люди мають розбещений характер.) Саме так. Справа не у відмінностях у вдачі, характері чи віці людей, не в тому, що люди походять із різних родин, а в тому, що люди мають розбещений характер. Це першопричина. Якщо ви всі ясно бачите, що першопричиною є розбещений характер людей, ви можете діяти правильно, і проблему буде легко розв’язати. Отже, чи потрібно нам ще детально обговорити тут, як подолати розбещений характер? Ні. Ви прослухали так багато проповідей, що ви всі вже знаєте дещо про шлях, яким слід іти, і маєте в цьому певний досвід. Допоки люди наполегливо шукатимуть істину в усьому, щоб вирішувати питання, розмірковувати над проблемами, які існують у них самих, і продовжувати справедливо ставитися до інших, вони, по суті, зможуть гармонійно співпрацювати з іншими. Допоки люди здатні приймати правду, поки вони не бундючні й не самовдоволені та можуть правильно сприймати поради інших, вони здатні співпрацювати, а якщо проблеми все ж виникають, то легше об’єднатися в пошуках істини, щоб розв’язати їх. Допоки одна сторона може прийняти істину та відкритися у спілкуванні, інша сторона легко піддаватиметься впливу і зможе прийняти істину. Тоді налагодження гармонійної співпраці не становить великої проблеми, і мети здобуття єдності душі та розуму легко досягти.

5 вересня 2017 року