Чи істинно людина вірить у Бога, видно з того, як вона виконує свій обов’язок. Щоб визначити, чи прагне людина до істини, подивіться, чи виконує вона свій обов’язок згідно з принципом. Деякі люди виконують свій обов’язок абсолютно безпринципно. Вони послідовно слідують власним нахилам і діють свавільно. Хіба це не прояв недбалості та поверховості? Хіба вони не обманюють Бога? Чи замислювалися ви коли-небудь про наслідки такої поведінки? Виконуючи свій обов’язок, ви не проявляєте жодної уваги до Божих намірів. Ви бездумні й неефективні у всьому, що робите, вам бракує щирої відданості та зусиль. Чи можете ви в такий спосіб здобути Боже схвалення? Багато людей виконує свій обов’язок неохоче і їх не вистачає надовго. Вони не можуть витримати навіть найменшого страждання, завжди вважають, що їхні інтереси грубо порушуються, і не шукають істину, щоб розв’язати труднощі. Чи можуть вони слідувати за Богом до кінця, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб? Чи нормально це – що вони недбалі й поверхові в тому, що вони роблять? Чи може це бути прийнятним для совісті? Така поведінка неприйнятна навіть із точки зору людських стандартів, тож чи може вона вважатися задовільним виконанням обов’язку? Якщо ти виконуєш свій обов’язок у такий спосіб, ти ніколи не здобудеш істину. Служба, яку ти відбуваєш, буде незадовільною. Як же тоді можна було б здобути Боже схвалення? Багато людей боїться труднощів при виконанні свого обов’язку; вони занадто ліниві та прагнуть фізичного комфорту. Вони ніколи не докладають зусиль, щоб опанувати спеціальні навички або обміркувати істини в Божих словах. Вони вірять, що така поверховість позбавляє їх неприємностей. Їм не потрібно проводити жодних досліджень чи звертатися до інших за порадою. Їм не потрібно використовувати свій розум або глибоко задумуватися. Схоже, це економить їм багато зусиль і позбавляє фізичного дискомфорту, і їм усе одно вдається виконати завдання. А якщо ти розбираєшся з ними, вони стають непокірними та сперечаються, кажучи: «Я не лінувався й не байдикував, завдання було виконано, чого ти прискіпуєшся? Ти просто намагаєшся чіплятися до мене, хіба ні? Я вже досить добре справляюсь, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб. Чим ти незадоволений?». Як ви вважаєте, чи можуть такі люди досягти подальшого прогресу? Вони постійно виконують свої обов’язки поверхово й завжди знаходять відмовки. Коли виникають проблеми, вони не хочуть, щоб хтось їм на них указував. Що це за характер? Хіба це не характер сатани? Чи можуть люди з таким характером прийнятно виконувати свій обов’язок? Чи можуть вони догодити Богу? А ви теж так виконуєте свій обов’язок? Ззовні ви виглядаєте заклопотаними, добре працюєте з іншими, не сперечаєтесь. Однак ніхто з вас не докладає зусиль до виконання свого обов’язку, не ламає над ним голову, не непокоїться через нього. Ніхто з вас не втрачає апетит та сон через те, що не виконав добре свій обов’язок. Ніхто з вас не шукає істину й не дотримується принципів для розв’язання проблем. Ви всі просто даєте собі раду, працюючи автоматично та поверхово. Мало хто з вас бере на себе справжню відповідальність у своєму обов’язку. Незважаючи на труднощі, які виникають, ви не збираєтеся разом, щоб щиро помолитись або взятися за проблеми та спільно їх розв’язати. Результат не береться до уваги. Ви просто завершуєте завдання, лише щоб виявити, що його потрібно переробити. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, ви просто дієте поверхово, і це нічим не відрізняється від того, як виконують свою роботу безбожники. Це ставлення того, хто є прислужником. Виконуючи так свої обов’язки, ви не відчуваєте Божої роботи й не присвячуєте себе щиро та повністю Богу. Якщо ви не зміните цю ментальність, то зрештою будете викриті й вигнані.

З кожним завданням, за яке ви беретесь, із кожним проектом, який ви завершуєте, з якими труднощами ви стикаєтеся? Чи бували у вас дні без повноцінного харчування, без доброго сну? Дні, коли ви жертвували відпочинком і їжею? Чи долали ви якісь особисті труднощі? Чи платили якусь ціну? Деякі люди після виконання свого обов’язку настільки напружені, що не можуть спати вночі. Чому вони не можуть спати? Тому, що вони відчувають, що їм бракує істини, необхідної для доброго виконання їхнього обов’язку, і він стає для них стомливим. Вони стають тривожними, вважаючи, що якщо вони не можуть добре виконати свій обов’язок, то це означає, що вони не виконали його сумлінно. Їхня совість не дає їм спокою та звинувачує їх. Поки інші їдять, вони питають себе: «Як я можу зробити краще? Минулого разу я знову припустився помилки в тій самій сфері. Я не перевірив все належно. Що мені із цим робити? Справа не лише в тому, що я мушу терпіти критику, а в тому, що я не беру на себе відповідальність». Вони бачать, як інші насолоджуються їжею, але самі не мають апетиту. Їхній розум завжди зайнятий тим, як їм добре виконати свій обов’язок. Хіба це не означає, що вони вкладають у це своє серце? Хіба це не докладання зусиль? (Так.) А ви коли-небудь докладали таких зусиль? Якщо ти не відчуваєш анінайменшої відповідальності, якщо ти можеш чинити неправильно або діяти поверхово без жодних докорів сумління, без жодного усвідомлення, то як ти можеш говорити про відданість? Ти просто не можеш. Якби Божий дім доручив тобі обов’язок, який слід завершити у стислий термін і якнайшвидше, як би ти його виконав? Якщо ти просто працюєш автоматично, не думаючи, не досліджуючи, не шукаючи спілкування з обізнаними людьми, якщо ти просто коротаєш час, то яким є твоє ставлення до твого обов’язку? Ти лише даєш пусті обіцянки, без щирого серця. Що означає бути пустослівним? Це означає, що те, що ти говориш, гарно звучить, але це лише для видимості; це створює в людей хибне враження або навмисно вводить їх в оману, щоб вони думали, що ти страждаєш, що ти дуже дбайливий і працьовитий, тоді як насправді ти взагалі ні про що не задумуєшся. Якщо ти справді задумуєшся, якщо ти вкладаєш у це своє серце, якщо ти справді відданий своєму обов’язку, тобі слід діяти. Як тобі слід діяти? Тобі потрібно взятися до справи, провести дослідження або почитати більше про принципи Божого дому. Або тобі слід проконсультуватися з обізнаними людьми, які знаються на цій сфері. Часом ти будеш таким зайнятим, що не матимеш часу поїсти, але навіть коли ти зайнятий, не забувай молитися Богу й покладатися на Нього. Після того, як ти знайшов шлях уперед і більш-менш зрозумів принципи, настав час взятися за роботу. Через кілька днів ти виробиш щось відповідно до стандарту, і це вже буде досягненням. Якщо ти не докладаєш таких зусиль і натомість берешся до справи з поверховим ставленням, то, можливо, через кілька днів тобі й удасться щось виробити, але якою буде якість? На перший погляд вона може виглядати прийнятною, без явних недоліків. Але це не буде якийсь шедевр. Це не буде щось ретельно зроблене; радше це буде груба робота. Якщо ти пред’являєш щось виконане недбало та поверхово, чи можна це взагалі вважати задовільним? Зрештою тобі просто доведеться це переробляти, і хіба це не затягне всю справу?

Деякі люди працюють недбало. Вони ні в що не вкладають своє серце, ставляться до всього поверхово. Такі люди мають погану ментальність. Чи відчуває людина з поганою ментальністю якусь відповідальність? (Ні.) У свою чергу, людина, яка не відчуває відповідальності, схильна мати хорошу чи погану ментальність? (Погану.) Безвідповідальна людина – це людина з поганою ментальністю! Вона ставиться до всього поверхово, не бажаючи брати на себе відповідальність чи платити будь-яку ціну за досягнення результату. Чи можна вважати виконання ваших обов’язків із таким ставленням задовільним? (Ні, не можна.) Чи існують вимоги та стандарти для задовільного виконання вашого обов’язку, коли йдеться про час? Чи існують вимоги або стандарти для виконання вашого обов’язку, коли йдеться про ваше ставлення? Хтось каже: «Я маю стандарти. Перший – не виснажуватися, другий – не голодувати, третій – не лізти в зашморг. Якщо інші не приїхали, я не можу приїхати раніше; я не буду там першим. Якщо інші ще виконуватимуть свій обов’язок, я подумаю про те, як мені закінчити зі справами та відпочити. Я не терпітиму страждань, яких інші не терплять, і страждатиму лише стільки, скільки можуть витримати інші. Якщо всі щось роблять, то і я робитиму. Але якщо ніхто нічого не робить, то і я не буду». Що це за стандарти? (Це погані стандарти.) Дехто каже: «Якщо в мене поганий настрій, я на деякий час відкладу свій обов’язок. Я скорочу свій робочий час, і коли моя допомога буде потрібна, мені не доведеться бути таким активним. Потім, коли я буду в кращому настрої, я буду більш залученим». Як щодо цих стандартів? (Нічого хорошого; робота таких людей залежить від їхнього настрою.) А є й такі, що кажуть: «Якщо всі до мене добре ставляться й роблять те, що я хочу, коли я виконую свій обов’язок, і якщо ніхто мене не обтинає й не розбирається зі мною, навіть коли я помиляюся, то мене це влаштовує, і я викладусь десь на 70%. Але якщо хтось критикуватиме мене або вказуватиме на мої помилки, мені вже не хотітиметься належно виконувати свій обов’язок, і я просто сховаюся». Що ви думаєте про таке ставлення? (Воно погане.) Є й такі, що кажуть: «Коли йдеться про виконання мого обов’язку, ніхто не може від мене нічого вимагати. Я робитиму це тільки добровільно. Я маю власну гідність, і якщо хтось змушуватиме мене виконувати мій обов’язок, вимагатиме ефективності, я цього не прийму. Якщо мені постійно кажуть, що я йду проти принципів, значить, вони створюють мені труднощі й ускладнюють мені життя. Якщо вони продовжуватимуть використовувати принципи істини Божого дому, щоб ставити мені вимоги, то мій малий духовний стан завадить мені їх виконати. Я зроблю все можливе, щоб досягти того, що я можу, але не змушуйте мене, коли щось мені не під силу. Якщо ви це робитимете, я просто здамся й піду, і повернуся лише коли ви перестанете мене примушувати». Як вам таке ставлення? (Погане.) Жодне із цих ставлень не є добрим, це очевидно й усім відомо. Тож як ви всі виконуєте свої обов’язки? Чи демонструєте ви якусь із цих поведінок? Ви нестримані, свавільні, бундючні та самовдоволені, не бажаєте нікого слухати й лише дієте поверхово. Ви ні до чого не ставитеся серйозно. Ви гнете кирпу, коли маєте найменший талант, а коли якась дрібниця йде не так, як ви хочете, то влаштовуєте істерику, копилите губи й не хочете більше працювати. Ви завжди думаєте про те, щоб відмовитися від виконання свого обов’язку. Чи ви коли-небудь так поводилися? (Так.) Коли ви так робите, чи спілкуєтеся ви один з одним і чи намагаєтеся розв’язати ці проблеми? Чи здатні люди добре виконувати свій обов’язок за наявності таких проблем? Чи здатні вони виконувати свій обов’язок відповідно до стандарту й догоджати Богу? Очевидно, що ні.

Які б розбещені характери не виливалися з людей під час виконання ними свого обов’язку, це практична проблема, яка перешкоджає ефективному виконанню цього обов’язку. Вони повинні шукати істину і якнайшвидше розв’язати цю проблему. Якщо такі практичні проблеми залишаються нерозв’язаними, вони не зникнуть самі по собі, а лише погіршуватимуться із часом. Що означає, що вони «погіршуватимуться»? Це означає, що якщо цих розбещених характерів не позбутися, то вони заважатимуть твоєму стану, а також заважатимуть іншим людям. Із часом ці проблеми завадять тобі добре виконувати твій обов’язок, розуміти істину та втілювати її в життя, а також приходити до Бога. Це не дрібниця, а серйозна проблема. І з часом образи й обурення у твоєму серці, твої уявлення й нерозуміння Бога, твої упередження проти інших людей, а також твоє відчуження від інших ростимуть у тобі. Це неодмінно приведе тебе на хибний шлях. Усе це ні на що не придатне, окрім як викликати неспокій у серці людини, зробити її негативною та змусити її втікати від Бога. Чому так відбувається? Тому що такі речі, як людські уявлення й неправильне розуміння, – це все негатив, це все сатанинські отрути. Якщо вони довго накопичуються в чиємусь серці, вони роз’їдають віру цієї людини, виснажують її ревність і щирість. А без віри чи ревності хіба не зменшується із часом її снага для виконання свого обов’язку? Коли людина не відчуває миру й радості віри в Бога, не відчуває Божого благословення й керівництва у виконанні свого обов’язку, вона не може зібратися із силами й опиняється під контролем таких негативних речей, як уявлення, неправильне розуміння, образи й негативність. Перебуваючи в одному з таких станів, людина не може нічого робити, окрім як викладатись у виконанні свого обов’язку, тримаючись і справляючись, роблячи все силою волі, але не шукаючи істину, щоб позбутися цього стану. Так Божого керівництва чи благословення не побачиш. І що за цим слідує? Як би вона не виконувала свій обов’язок, вона не може знайти його принципів. Вона просто діє так, як їй заманеться, з дедалі меншою впевненістю, і втрачає снагу до виконання свого обов’язку. Хтось каже: «Коли я тільки почав виконувати свій обов’язок, я почувався дуже зворушеним і просвітленим, і я відчував, що Бог зі мною. У моєму серці була радість, мій погляд проникав повсюди і я міг робити все з відчуттям легкості. Однак через деякий час моє серце занадто віддалилося від Бога, у ньому більше не було молитви, і я більше не відчував Бога». Що тут відбувається? Ця людина хвора серцем. І що це за хвороба? Це розбещені характери всередині неї, які постійно дають про себе знати та спричиняють неспокій. Якщо цих розбещених характерів не позбутись, у виконанні обов’язку завжди виникатимуть проблеми, а коли вони стануть серйозними, то порушуватимуть роботу церкви й заважатимуть їй. Якщо хтось хоче досягти задовільного виконання свого обов’язку, він мусить часто шукати істину, позбутися свого розбещеного характеру та докласти зусиль, щоб позбутися свого розбещеного характеру; він мусить бути здатним страждати та платити ціну, поки не позбудеться свого розбещеного характеру. Тоді він зможе вільно й безперешкодно виконувати свій обов’язок. Деякі люди не можуть шукати істину, щоб позбутися своїх розбещених характерів. Вони можуть лише стримувати себе за допомогою добра й ревності, за допомогою людської волі; вони можуть лише запобігати миттєвим проявам свого розбещеного характеру. Але чи можуть вони розв’язати проблему розбещеного характеру в її корені? Якщо людина не шукає істину, вона не може позбутися розбещеного характеру, а якщо вона живе з розбещеним характером, вона не може втілювати істину в життя й не може досягти задовільного виконання обов’язку.

Чи можна назвати по-справжньому добрим того, хто від природи є людиновгодником? Яку людину Бог вважає по-справжньому доброю й такою, що володіє істиною? Насамперед людина мусить розуміти Божу волю й розуміти істину. По-друге, людина мусить вміти втілювати істину в життя, спираючись на своє розуміння істини. Вона здатна усунути в собі те, що не відповідає істині, – свої уявлення й фантазії, свої упередження щодо інших і своє хибне розуміння інших людей і Бога, – у ту саму мить, як виявить це. І коли вона живе в поганих або негативних станах, вона здатна вчасно змінитися; вона не чіпляється за ці розбещені речі. Тобто, щойно така людина виявляє, що в неї є проблема, вона здатна прийти до Бога в пошуках рішення та здатна підтримувати з Ним нормальні стосунки. Така людина може бути слабкою й бунтівною, може виявляти всілякі розбещені характери, такі як пиха, самовдоволення, підступність і хитрість. Однак щойно вона проаналізує себе й усвідомить ці речі, вона може вчасно їх позбутися та виправити ситуацію. Що це за людина? Це той, хто любить істину та втілює істину в життя. Який вигляд така людина має в очах Бога? У Божих очах це добра людина. Деякі люди завжди тримаються своїх старих переконань, уперто чіпляючись за особисті упередження й хибні розуміння. Вони завжди виконують свій обов’язок із негативним ставленням, добре знаючи, що вони неправі, але все одно наполягаючи на своїх ідеях. Навіть коли з ними розбираються, вони чинять опір і захищаються, кажучи: «Це просто мій спосіб дій. Я не відступлюся від свого шляху. Я вважаю підхід Божого дому до цього несправедливим, тому я не буду розв’язувати цю проблему. Навіть якщо ти говориш про справедливість, я не прийму цього. Твої слова – це не істина! Ти стверджуєш, що я не маю належного ставлення до виконання свого обов’язку, але я не вчинив жодного зла. Ти кажеш, що я виконую свій обов’язок поверхово. Тоді що мені слід робити, щоб не бути поверховим? Виконувати свій обов’язок у такий спосіб – це досить добре. Якщо Бог не задоволений тим, що я так виконую свій обов’язок, значить, Бог несправедливий, і Його праведність також несправжня». Хіба це людина, яка приймає істину? Хіба це ставлення того, хто приймає істину? Чим людина, яка так говорить, відрізняється від безбожника? Як Бог дивиться на таку людину? Яке Його ставлення? (Він відчуває огиду.) Хіба така людина не вперта й не бунтівна? Хоча ти маєш розбещення, Бог про них не пам’ятає. Бог відкидає й засуджує тебе не через те, що ти розбещена людина, а через те, що ти добре знаєш істину, але все одно свідомо чиниш опір і бунтуєш проти неї. Саме твоє ставлення засмучує Бога, викликає в Нього огиду й відштовхує Його. Це Боже ставлення. Така людина не є доброю ні в очах Бога, ні в очах інших людей.

Якщо ви вірите в Бога й хочете здобути Його спасіння, ви мусите добре виконувати свій обов’язок. По-перше, у процесі виконання свого обов’язку вам потрібно розвивати почуття відповідальності й докладати максимум зусиль. Коли Бог бачить у вас добру людину, ви вже на півдорозі. Якщо, виконуючи свій обов’язок, ви будете здатними прагнути до істини та, який би розбещений характер ви не виявляли або з якими труднощами б не стикалися, ви все одно зможете шукати істину, щоб впоратися з ними, і якщо ви матимете ставлення прийняття та послуху, зазнаючи обтинання та розбору, тоді ваша надія на досягнення Божого спасіння буде повністю непохитною. Бути в очах Бога тим, хто прагне до істини, – це висока вимога, яку ти, можливо, ще не в змозі задовольнити. Тобі бракує волі та духовного стану, а твоя віра надто слабка. Тому для початку дозволь братам і сестрам навколо тебе побачити в тобі добру людину, людину, яка має рацію, яка відносно любить позитив, яка любить справедливість і праведність і яка відносно чесна. Коли ти припускаєшся помилок, ти їх виправляєш. Коли ти усвідомлюєш свій бунтівний стан, ти швидко його змінюєш. Коли ти виявляєш свій розбещений характер, ти негайно шукаєш істину та спілкування з іншими. Щойно ти здобуваєш розуміння, ти можеш покаятися. Йдучи цим шляхом, ти обов’язково досягнеш прогресу. Спочатку дозволь твоїм братам і сестрам побачити в тобі добру людину, того, хто має рацію, того, хто ввійшов у життя. Потім, крок за кроком, намагайся стати людиною, яка любить істину й прагне до неї. Якщо ти втілюватимеш це в життя, тобі буде легше здобути входження й твої вимоги до себе матимуть більш практичний характер. Ти передусім маєш змусити своїх братів і сестер визнати тебе доброю людиною. За якими критеріями визначають, чи добра людина? По-перше, ти мусиш переглянути виконання твого обов’язку. Скількох стандартів і вимог слід дотримуватися при виконанні твого обов’язку? Ти мусиш бути старанним, відповідальним, готовим зносити труднощі, готовим платити ціну та бути скрупульозним у веденні справ, а не діяти поверхово. На трохи вищому рівні ти мусиш вміти знаходити правильні принципи в кожній справі та діяти згідно із цими принципами. Незалежно від того, хто говорить, навіть якщо це брат чи сестра, якими ти найменше захоплюєшся, якщо ця людина висловлює принцип, який є правильним і відповідає істині, тобі слід прислухатися до цього принципу, спробувати прийняти його та відійти від власних думок і переконань. Що ти думаєш про таке ставлення? (Воно добре.) Легко говорити про необхідність добре виконувати свій обов’язок; про це легко казати, але насправді виконувати свій обов’язок згідно зі стандартом важко. Це вимагає певної ціни й відмови від певних речей. Від чого тобі слід відмовитися? На найбазовішому рівні ти маєш приділяти певний час і снагу. Тобі слід щодня витрачати більше часу та докладати більше снаги, ніж іншим людям. Тобі слід продовжувати йти трохи довше й докладати трохи більше зусиль. Якщо ти хочеш виховати в собі почуття відповідальності та добре виконувати свій обов’язок, тобі потрібно постійно розмірковувати над тим, як належно виконати свій обов’язок. Тобі потрібно подумати, якими істинами тобі слід озброїтися і які проблеми тобі слід розв’язати. Потім шукай істину в молитві, висловлюючи Богу свої прагнення, і щиро благай Бога, просячи Його просвітити й направити тебе. Поки інші відпочивають вночі, тобі слід присвятити більше часу роздумам про проблеми, з якими ти зіштовхнувся, виконуючи свій обов’язок того дня, і про те, яку розбещеність ти викрив. Тобі слід поміркувати над цим і йти відпочивати тільки після того, як ти визначишся з подальшими діями, щоб цей день виявився плідним і не був змарнованим. Якщо ти не обдумаєш розв’язання цих проблем, то не зможеш ні їсти, ні спокійно спати. Це страждання, це ціна, яку ти платиш. Тобі доведеться пережити більше труднощів і заплатити більшу ціну, ніж іншим, і витратити більше часу та снаги на пошуки істини. Чи практична ця ціна, яку слід заплатити? (Так.) Чи доводилося тобі платити таку ціну раніше? Деякі сестри люблять вбиратися, витрачаючи щодня щонайменше одну-дві години на макіяж і різні зачіски. Вони ніколи нічим не жертвують, потураючи своїм фізичним бажанням, завжди приголомшують яскравою та красивою фігурою й бездоганно вдягаються. Але коли справа доходить до виконання їхнього обов’язку, вони ніколи не сприймають його серйозно й не докладають жодних зусиль. У чому проявляється недостатність їхніх зусиль? Вони виконують свій обов’язок без щирості та вдумливості. Навіть якщо вони іноді засиджуються допізна, то лише тому, що всі інші засиджуються, а не тому, що вони самі так хочуть, і не тому, що у них є незавершені справи й вони не можуть піти. Але самі вони особисто ніколи не витрачали зайвого часу чи снаги, ніколи не платили додаткової ціни й ніколи не терпіли жодних труднощів у виконанні свого обов’язку. Хоча вони виконували свій обов’язок нарівні з усіма іншими, витрачаючи стільки ж часу, це не мало якогось плідного результату. Вони працювали поверхово й формально, а всередині все ще почуваються досить жалюгідними. Що ви думаєте про таке ставлення? Чи відповідає це істині, коли обов’язок виконується з таким ставленням? Безсумнівно, ні. Як ви зазвичай беретеся за виконання свого обов’язку? Ви коли-небудь ставилися до цього серйозно? Знаючи, що вам бракує такої рішучості чи відданості, знаючи, що ваше виконання обов’язку залежить виключно від сили волі та самовладання й усвідомлюючи, що в цій ситуації щось не так, чи змінили ви щось? Що слід зробити, щоб виправити ситуацію? По-перше, потрібно заплатити ціну. Іноді це означає засиджуватися допізна, а іноді – рано вставати. Це страждання плоті. Крім того, тобі слід докладати більше роздумів і снаги, більше думати, більше розмірковувати, більше приходити до Бога, щоб молитися й шукати Його, присвячуючи свій час і снагу Богу, повністю присвячуючи себе Богу, витрачаючи цей час і снагу на виконання свого обов’язку, на виконання доручення, покладеного на тебе Богом, і на прагнення до істини. Хіба це не та ціна, яку треба платити, виконуючи свій обов’язок? (Так.)

Чого вам найбільше бракує у вашому виконанні обов’язку? Бог сказав: «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!» (Марка 12:30). Ви вклали лише свої сили, але не серце, душу та розум – ви не виконали цих трьох аспектів. Ви тільки й умієте, що вкладати сили у виконання свого обов’язку. Яка це людина в очах Бога? (Прислужник.) Чи хочете ви бути прислужниками? (Ні.) Навіть якщо ви не бажаєте бути прислужниками, ви все одно відбуваєте службу й робите це невтомно. Це шлях, яким ви йдете. Хіба це не суперечливо – що ви не бажаєте бути прислужниками, проте добровільно відбуваєте службу? Як так сталося? Це тому, що люди обирають хибний шлях. Шлях, який ти обираєш, визначає твою кінцеву мету та плід, який ти в змозі принести. Якщо ти обираєш шлях прислужування, то в кінцевому результаті стаєш прислужником. Оскільки ти завжди хочеш отримувати благословення, докладаючи зусиль, і не бажаєш шукати істину й діяти згідно з принципом у виконанні свого обов’язку, щоб виконати його задовільно; оскільки ти не бажаєш любити Бога всім своїм серцем, душею й розумом, виконуючи свій обов’язок, а задовольняєшся тим, що просто вкладаєш сили, то в результаті ти стаєш прислужником. Тут немає жодного протиріччя. Однак протиріччя виникають у серцях прислужників. Які протиріччя? Люди не хочуть бути прислужниками, але вони також не хочуть прагнути до істини чи прагнути любові до Бога. Вони досі бажають благословень. Якщо хтось називає їх служителями, то їм це не подобається й вони думають: «Хіба мене не намагаються принизити й применшити? Хіба це не упередження? Я доклав стільки зусиль і вичерпав стільки своїх сил. Як би я міг бути прислужником?». Але це так і є. Ти узагалі не втілюєш у життя жодної істини; ти задовольняєшся лише тим, що докладаєш зусиль, і це робить тебе прислужником. Не думай, що виконання твого обов’язку означає просто докласти трохи зусиль. Ти не можеш добре виконати свій обов’язок, якщо не робиш це від усього серця. Діяти від усього серця означає віддавати все своє серце, душу й розум. Ти мусиш відповідати цьому стандарту. «Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!». Це твердження повною мірою стосується й виконання обов’язку. Якщо ти істинно віриш у Бога, тобі слід добре виконувати свій обов’язок усім серцем, душею, розумом і силою. Тоді в очах Бога ти вважатимешся доброю людиною. Як слід оцінювати людину, яка є доброю в очах Бога? З якої точки зору її слід оцінювати? (З точки зору виконання обов’язків.) Насамперед її слід оцінювати з точки зору її виконання обов’язку, її ставлення й позиції при виконанні її обов’язку, її наміру й мети, а також із точки зору того, чи дотримується вона принципів істини у виконанні свого обов’язку і яких результатів може досягти, розв’язуючи питання. Оцінюючи ці аспекти, ми можемо визначити, чи любить людина істину, чи прагне до істини, чи є вона чесною людиною в очах Бога, людиною, яку любить Бог. Це найбільш безпосередні принципи та критерії оцінки людини. Чи ви це розумієте? Чи маєте ви рішучість прагнути до істини й ставати Божим народом? Не задовольняйся тим, щоб просто докладати зусиль до виконання свого обов’язку; вам слід прагнути до істини й відповідати Божим вимогам. Тільки це відповідає Божій волі. Якщо ви задовольняєтеся лише тим, що докладаєте зусиль, стандарт цієї вимоги занизький. Виконувати свої обов’язки не означає виконувати прості завдання, які не вимагають великих зусиль. Завдання, які вимагають технічних знань, неможливо добре виконати без необхідних знань. Зокрема, обов’язки в Божому домі передбачають свідчення про Бога й не можуть бути виконані, якщо вам бракує істини. Якщо ви не виконуєте свій обов’язок відповідно до принципів істини, ви не можете досягти бажаних результатів у свідченні про Бога. Отже, щоб добре виконувати свої обов’язки, люди мусять розуміти істину й усвідомлювати принципи. Якщо людина не любить істину, а лише бажає докласти трохи зусиль, щоб завоювати Божі благословення, то така ментальність негодяща. Якщо ти не виконуєш свій обов’язок задовільно, Бог не використає такого, як ти. Бог відкине тебе, тому що критерієм Божого спасіння людей є їхня здатність задовільно виконувати свої обов’язки, а не просто прислужуватися. Якщо ти, як прислужник, відчуваєш із цього приводу якийсь дискомфорт у своєму серці, то насправді Бог також журиться та сумує через тебе. Ти дійсно зовсім не розумієш Боже серце. Хіба заплатив би Бог таку велику ціну, щоб врятувати групу прислужників? Безумовно, ні. Бог бажає вдосконалити групу людей, які знають Його та виконують Його волю. Чи володіють прислужники істиною й життям? Чи варто Богові спасати прислужників? Чи є це ознакою того, що Бог здобуває славу? Чи тільки прислужування є свідченням для Бога? Бути прислужником не означає свідчити про Бога. Це не той шлях, яким слід іти людям. Хтось може сказати: «Я готовий прислужуватися Богу. Скільки б зусиль це не вимагало, я готовий віддати все. Я віддам 100% зусиль замість 80%. Я вже віддав усе, що міг, хоча мені, можливо, бракує духовного рівня й розуміння істини. Бог знає моє серце, і Він має похвалити мене, чи не так?». Чи узгоджується це твердження з Божими вимогами? Бог хвалить тих, хто задовільно виконує свій обов’язок, хто виконує його всім серцем, розумом, душею й силою. Якщо ти просто вкладаєш в обов’язок сили, не вкладаючи свого серця, то ти не виконуєш його всім серцем. Чи можеш ти втілювати істину в життя без усього серця? Чи можеш ви керувати справами, дотримуючись принципу? Якщо ти лише вкладаєш сили, не вкладаючи всього серця, то ти можеш бути лише прислужником. Чи може прислужник заслужити схвалення Бога? Це неможливо. Чого вимагає Боже слово для виконання обов’язку? («Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї!».) Це стосується істини, принципів істини та принципів практики. Що таке принципи практики? Те, що тобі слід робити у твоєму житті, те, що тобі слід робити, виконуючи свій обов’язок, – це і є твій шлях практики, а також напрям і мета твого життя. Викарбуйте слова «люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» як своє гасло. Що б ви не робили, використовуйте ці слова, щоб оцінити себе. Запитайте себе: «Чого із цього я досяг? Чого я ще не досяг? Який мій внутрішній стан? Чи є в мені непослух? Чи є себелюбство? Чи торгуюсь я з Богом, чи обговорюю з ним умови? Чи впертий я? Чи є в мені якийсь елемент негативу або ухиляння від роботи? Чи не дію я поверхово?». Коли ти викарбовуєш слова «люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» у своєму серці, ти запам’ятовуєш ці Божі слова, ці слова істини, у своєму серці. Для чого зберігати їх у своєму серці? Не для того, щоб вимовляти їх для інших, а для того, щоб виправляти свій власний стан, регулювати свою поведінку й керувати кожним своїм вчинком. Наприклад, якщо ти не знаєш, як щось зробити, швидко згадай, що говорить Боже слово, і подумай: «Бог сказав робити це всім серцем, то як я можу робити це всім серцем? Хтось інший розуміє це краще за мене, тому я повинен запитати його й поспілкуватися з ним». Після спілкування помолися й перевір себе, чи немає у тебе хибних намірів. Якщо ти не матимеш жодних особистих цілей чи себелюбства, і будеш упевнений, що це повністю відповідає істині, і зможеш утілювати істину в життя, тоді твоє серце буде в мирі, а це означає, що ти діяв від щирого серця, тобто максимально можливою мірою. Щоб досягти щиросердності, тобі потрібно шукати істину у своєму серці, роздумувати над Божими словами, молитися Богу й бути в спілкуванні з Ним. Це справа серця. Коли ти наближаєш своє серце до Бога, завжди розмірковуючи й прагнучи до істини, тоді ти той, хто живе перед Богом. Якщо ти робитимеш щось від усього серця, ти природним чином почнеш робити це всім своїм розумом, усією своєю душею й усією своєю силою. Слова «люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї» стануть твоєю реальністю.

Чому кажуть, що Боже слово – це світоч, який веде людей? Тому, що Боже слово не промовляється даремно; воно промовляється для того, щоб розв’язати реальні проблеми людей. Це не просто теорія, пишномовна риторика чи дискурс. Боже слово призначене для того, щоб ти застосовував його та втілював у життя. Опинившись у ситуації, у якій ти не маєш плану подальших дій і не знаєш, що робити, ти можеш згадати, як Боже слово спонукає тебе діяти. Розмірковуючи над Божим словом, ти знаходиш шлях, розумієш значення Божого слова, а потім починаєш утілювати його в життя згідно з Божою волею. Утіливши його в життя, ти отримуєш підтвердження й виявляєш, що цей учинок сповнює твій дух миром і радістю, а також напучує інших. У процесі втілення Божого слова в життя ти здобуваєш просвітління й досвід, ти вчишся на власному досвіді та приходиш до розуміння певних речей. Що ти розумієш? Ти розумієш мету, яка стоїть за Божим словом і за Його наміром дозволити людям діяти певним чином. Відкриваючи принципи практики, що лежать в основі всього цього, ти відкриваєш для себе джерело та значення Його слів. Це і є розуміння істини. Зрозумівши істину, ти більше не почуваєшся розгубленим, не почуваєшся таким неосвіченим і не почуваєшся боязким, коли щось робиш. Що означає не бути боязким? Це означає, що, стикаючись із труднощами, ти вмієш шукати істину, знаєш, як ці труднощі розв’язати, і точно знаєш, як діяти далі. Що означає мати план подальших дій при втіленні Божого слова в життя? Це означає, що ти розумієш принципи втілення Його слова в життя, розумієш ситуації, до яких відносяться Його слова, і знаєш, як утілювати їх у життя. Чому кажуть, що Боже слово – це життя та шлях людей? Тому що Боже слово може бути життям людини, і тільки Його слово, тільки істина може вивести людину на правильний життєвий шлях. Боже слово просте та зрозуміле. Воно дається для того, щоб люди могли легко зрозуміти та прийняти істину. Коли людина здатна визнати та прийняти істину, вона, сама того не усвідомлюючи, стає на правильний життєвий шлях. Деякі Божі слова можуть здаватися простими або легко зрозумілими, але всі вони є інструкціями про те, як жити, як поводитися в різних ситуаціях і як розв’язувати труднощі. Це істина. Вона може стати твоїм шляхом, даючи тобі мудрість, принципи та шлях практики, коли ти стикаєшся з труднощами. Якщо ти маєш шлях у виконанні свого обов’язку або в інших справах, якщо ти можеш підходити до завдань із принципом і розуміти Божі наміри, чи означає це, що ти розумієш істину? (Так.) Це означає, що ти розумієш істину та розумієш Боже слово. Прислужникам не обов’язково розуміти Боже слово, їм просто потрібно докласти зусиль. Тому прислужувати так просто. Деякі люди навіть не вміють добре прислужувати, і що ж за жалюгідне видовище вони собою являють! Що означає «являти собою жалюгідне видовище»? Це означає, що вони навіть не можуть належним чином впоратися із завданням прислужування, не можуть докласти добрих зусиль; вони завжди зловмисні, деструктивні, негативні та ліниві. Вони завжди потребують умовлянь і нагляду. Такі люди не в змозі задовільно виконати свій обов’язок і не відповідають стандартам стосовно того, що означає бути людиною. А тепер, який шлях ви маєте намір обрати? Якою людиною ви плануєте стати? Ви прагнутимете бути зразковим прислужником чи тим, хто виконує свій обов’язок усім серцем, душею й розумом? (Тим, хто виконує свій обов’язок усім серцем, душею й розумом.) Це добра справа та правильна мета. Ти не хочеш бути просто прислужником, не хочеш просто докладати зусиль. Тоді тобі слід прагнути до істини! Які істини найважливіше розуміти, прагнучи до істини? Це залежить від труднощів, з якими ти стикаєшся, і дуже важливо спочатку розв’язати ці нагальні проблеми. У наш час більшість людей зосереджена на прагненні до істини й на виконанні свого обов’язку, і істина виконання обов’язку досить важлива. Поки ти можеш виконувати свій обов’язок згідно з принципами, ти відчуватимеш мир і впевненість у своєму серці. А якщо ти також зможеш пізнати Божу роботу, відчути Його роботу та позбутися деяких зі своїх розбещених характерів, тоді ти відчуєш солодкість слідування за Богом і тобі буде легше йти дорогою прагнення до істини. Ключовим питанням у слідуванні за Богом і підкоренні Йому є належне виконання свого обов’язку. Боже слово говорить: «Виконуй свій обов’язок усім серцем своїм, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї». Хіба це твердження не є істиною? Якщо ти можеш підтвердити, що це твердження є істиною, тоді тобі слід докласти зусиль до виконання свого обов’язку. Чим більше ти розумітимеш істину у виконанні свого обов’язку, тим принциповіше та ефективніше ти його виконуватимеш. Якщо ти виконуватимеш свій обов’язок задовільно, то в твоєму серці будуть не тільки мир і радість, але й справжня віра. Це результат слідування за Богом і виконання свого обов’язку. Це абсолютна правда, що шлях слідування за Богом стає яскравішим, коли ти ним ідеш. Тому виконання свого обов’язку – це найбільш значуща річ, яку можна зробити. Якщо ти докладаєш зусиль, щоб прагнути до істини згідно з Божими вимогами, то це правильна відправна точка. Пориваючись у цьому напрямку, ти поступово побачиш результати та здобудеш людську подобу. Поступово твої стосунки з Богом стануть ближчими. Коли ти стикатимешся з випробуваннями й бідами, почуватимешся дещо негативним або слабким і в тебе виникатимуть якісь переконання та хибні розуміння, ти з легкістю шукатимеш істину, щоб розв’язати ці питання, і вони більше не становитимуть серйозних проблем.

Більшість із вас живе в країнах із демократичним устроєм, на відміну від братів і сестер з материкової китайської церкви, які страждають від переслідувань і труднощів. Комфортне життя не обов’язково йде вам на користь. Можливо, вам доводиться докладати певних зусиль, щоб прагнути до істини, і вам може бути дещо важко долати труднощі та платити ціну, виконуючи свій обов’язок. Люди, які виросли в демократичному та вільному устрої, мають схильність потурати своїм бажанням. Вони не дозволяють іншим критикувати їх чи дорікати їм. Вони мають відносно більше свободи та відкритості у своєму мисленні. Вони завжди вимагають особистого простору, свободи, завжди хочуть переслідувати кожне своє бажання й завжди вимагають самих різноманітних речей, пов’язаних із плотськими задоволеннями. Якщо ви не готові це відпустити, вам буде важко вирватися зі стану та умов, у яких ви просто докладаєте зусиль, не прагнучи до істини. Постійне наголошення на автономії та особистому просторі принесе неприємності. Ти мусиш говорити про істину, про Божі слова, про те, що є позитивним і що є правильним життєвим шляхом. Хоча свобода, демократія та незалежність – це добре, і це прогресивні соціальні устрої, вони не є істиною. Це просто прогресивні ідеї й устрої в цьому темному та злому світі. Це устрої, які відносно придатні для виживання людини і які захищають людські права. Вони зовсім не є істиною, і ви мусите це чітко усвідомлювати. Не думайте: «Я народився в такому соціальному устрої, тому маю ці права. Я можу думати, говорити й робити все, що заманеться, і ніхто не може втручатися. Це моє людське право, право, надане мені суспільством і моєю країною». Якщо ти вважатимеш це найвищою істиною, це принесе неприємності. Чи можуть ці думки свідчити про те, що ти володієш істиною? Звідки вони беруться? Вони походять від людей та обумовлені розбещеністю людства. Вони не є Божими словами, а тим більше не є істиною, володіти якою Бог вимагає від людей. Якщо ти ставишся до ідеї демократії та свободи як до істини, а в Божому домі зосереджуєшся виключно на прагненні до свободи та відмовляєшся бути обмеженим, діючи нерозважливо у виконанні своїх обов’язків, то на тебе чекають неприємності. Чи будеш ти сприйнятливим до істини, якщо дотримуватимешся таких думок? Чи зможеш ти легко втілювати істину в життя? Чи зможеш істинно слідувати за Богом? Слідування за Богом вимагає розуміти істину, розуміти, як бути слухняним, і зазнавати обмежень істини. Ти не можеш діяти свавільно. Якщо ти прагнеш до демократії та свободи, ти не можеш увійти в реальність істини. Ти не станеш послідовником Бога й не вважатимеш себе тим, хто слідує за Христом. Це принесе вам неприємності, і це та складність, з якою ви стикаєтеся. Люди мають певні переконання та фантазії, певні традиційні культурні погляди та ідеї, що пропагуються соціальними течіями. Вони створені соціальним середовищем та оточенням. Якщо вам не вдасться побачити сутність і серйозність цих питань і ви завжди ставитиметеся до виконання обов’язків, віри в Бога й доручення, даного вам Богом, як до прав і свобод людини, то ви ніколи не підете правильним шляхом і не станете на правильну дорогу віри в Бога. Люди в континентальному Китаї зараз живуть під темною пеленою авторитарного правління й не мають жодного почуття вищості. Вони народжуються зі схильністю терпіти труднощі та працювати старанно, як коні, і таке соціальне походження й середовище формує їхні життєві звички чи принципи поведінки. З іншого боку, люди, які живуть у демократичних і вільних країнах, не мають таких уявлень. Вони не хочуть бути обмеженими, відчувають, що це пригнічує, і прагнуть звільнитися від будь-яких обмежень і правил. Коли вони приходять до Божого дому, то навіть хочуть звільнитися від адміністративних устроїв, робочих домовленостей і правил церкви. Вони не хочуть бути обмеженими. Вони не хочуть, щоб із ними хтось розбирався, і відкидають будь-яку критику. Вони відмовляються трохи більше займатися роботою або терпіти невелику втому. Це принесе неприємності! Це не та поведінка, яку слід мати християнину, і це не поведінка доброго воїна Христового. У період Благодаті завжди говорили про порядність святих. Чи застосовна вона й зараз? Безумовно! Це позитивна річ, застосовна скрізь і завжди. Давай спочатку навіть не будемо говорити про подобу, яку слід мати створеному людству та яка є самою базовою Божою вимогою до людини. Просто подумай: хіба тобі, як християнину, не слід мати благопристойність християнина? Якщо ти її не маєш, то ти не гідний бути послідовником Бога, і Бог тебе не визнає. Якщо ти хочеш слідувати за Богом, то незалежно від того, хочеш ти бути створеною істотою чи просто звичайною людиною, ти мусиш жити як людина. Твоє серце має постати перед Богом. Ти можеш сказати: «Боже, ось як я планую слідувати за Тобою. Це моя рішучість і моя мета. Чи узгоджується це з Твоєю волею?». Або, можливо, ти не скажеш це безпосередньо Богу, але ти можеш прийняти Боже уважне дослідження й таємно прийняти рішення, дозволяючи Богу спостерігати за тим, що ти робиш далі. В якій би країні чи соціальному середовищі ти не народився, тепер, коли ти слідуєш за Богом, ти більше не належиш до тієї країни чи тих людей. Ти – послідовник Бога, віруючий у Бога, член Божого дому. Ти мусиш завжди й у всьому вважати себе людиною Божого дому, послідовником Бога. Тобі слід прагнути бути добрим воїном Христовим, оцінюючи себе за стандартами святих. Якщо ти постійно кажеш: «Я кореєць», «Я тайванець», «Я американець», «У кожного з нас своє життя», то чи досі ти послідовник Бога? Твоя точка зору неправильна; це явно точка зору безбожників. Це невіруючі! Якщо ти невіруючий, то нащо ти ошиваєшся в Божому домі? Ти намагаєшся прикинутися християнином? Тут не можна прикидатися. Спроби злитися з іншими абсолютно марні. Якщо ти християнин, то мусиш прийняти істину та добре виконувати свій обов’язок. Це й означає слідувати за Богом. Якщо ти не можеш добре виконувати свій обов’язок, то неважливо, з якої країни ти походиш; Бог тебе не визнає. Ті, хто вірить у Бога, мусять незалежно від національності добре виконувати свій обов’язок і приймати істину. Це й означає слідувати за Богом. Якщо ти стверджуєш, що віриш у Бога, але не приймаєш істину й не виконуєш свій обов’язок, то ти безбожник, як і невіруючі. Ти не належиш ні до тих, ні до інших. Людей, які не належать ні до тих, ні до інших, необхідно швидко видалити з Божого дому; такий тип людей небажаний у Божому домі. Якщо ти вважаєш себе людиною Царства, то мусиш дотримуватися стандартів людей Царства. Якщо ти кажеш: «Яких іще людей Царства? Я громадянин демократичної країни. Я маю гідність і права людини. Твої вимоги до мене мають відповідати стандартам демократичної країни, інакше нам немає про що говорити!». Вибач, але це Царство Бога, а не царство сатани. Бог хоче Свій обраний народ, народ Царства. Це зрозуміло? (Так, зрозуміло.) Якщо ти віриш у Бога та слідуєш за Ним, ти мусиш слухати Його слова. Якщо ти кажеш: «Я можу слідувати за Богом, але мені потрібна свобода вибору. Я люблю слухати, що говорять люди, прислухатися до того, що мені подобається, і слідувати за тими, кому я віддаю перевагу. Не заважайте мені. Для мене в пріоритеті дотримання політики та правил моєї країни; це найважливіше. Я не можу поставити на перше місце послух Божим словам та істині. Для мене моя країна й національність на першому місці, а істина – на другому чи третьому. Я можу прийняти її або відкинути», – тоді яким є ставлення Бога до такої людини? Що ж, Мені прикро, але тобі слід покинути Божий дім! Божому дому не потрібні такі, як ти. Ти не слідуєш за Богом, ти не належиш до Царства Небесного. Ти громадянин світу, і Бог не говорить з такими людьми, як ти, і не спасає таких людей. Такі особи не можуть виконувати свої обов’язки як створені істоти. Тобі слід піти якнайшвидше, і чим швидше, тим краще!

Деякі люди поклоняються відомим і видатним постатям. Вони завжди сумніваються в тому, чи дійсно Божі слова можуть спасти людей, і завжди вважають, що тільки слова відомих і видатних мають вагу та харизму. Вони завжди думають собі: «Подивіться, який вражаючий голова нашої держави! Подивіться на помпезність, видовищність і велич наших національних зборів! Хіба Божий дім узагалі може із цим зрівнятися?». Те, що ти можеш так казати, доводить, що ти безбожник. Ти не можеш ясно бачити зло політики, або чорноту нації, або розбещеність людства. Ти не можеш бачити, що в Божому домі панує істина, і ти не в змозі побачити чи зрозуміти, що демонструють досвідні свідчення обраного Богом народу. У Божому домі є істина й так багато свідчень, і весь обраний Богом народ прокидається та змінюється, усі вони починають відчувати Божу роботу та входити в реальність істини. Чи можеш ти побачити майбутнє видовище Божого народу, який підкоряється та поклоняється Йому? Це поза межами твоєї уяви. Усе, що є в Божому домі, у сто, у тисячу разів краще, ніж світ, і в майбутньому все, що є в Божому домі, може тільки продовжувати ставати кращим, регулярнішим і досконалішим. Усе це досягається поступово, і це те, що здійснить Боже слово. Божі обранці – всі обрані Ним і визначені Ним, тому, безумовно, вони набагато кращі за людей світу. Якщо хтось не може бачити цих фактів, то хіба він не сліпий? Деяким людям завжди здається, що світ великий, і в глибині душі вони поклоняються відомим і видатним світовим постатям. Хіба вони не поклоняються дияволу та сатані? Чи вірять ці відомі та видатні постаті в Бога? Чи є вони людьми, які підкоряються Богу? Чи бояться їхні серця Бога? Чи приймають вони істину? Вони всі демони, які чинять Богу опір – невже ти насправді цього не бачиш? Чому ти віриш у Бога, якщо поклоняєшся відомим і видатним світовим постатям? Як ти насправді сприймаєш усі слова, які промовляє Бог? Як ти ставишся до Божого володарювання над усім? Деякі люди не просто не мають страху перед Богом – вони не мають до Нього навіть найменшої поваги. Хіба вони не невіруючі? Хіба не слід одразу попросити таких людей піти геть? (Слід.) А якщо вони не йдуть, то що робити? Негайно вигнати й усунути їх. Невіруючі подібні до огидних мух, занадто бридких, щоб на них дивитись. У Божому домі панує істина та Його слова, і вчинки здійснюються згідно з принципами істини. Таких людей слід усувати. На словах вони кажуть, що вірять у Бога, але в душі вони дивляться на Божий дім із презирством і гидують Богом. Чи хочете ви, щоб такі невіруючі оберталися серед вас? (Ні.) Саме тому їх необхідно негайно усунути. Якими б вони не були освіченими чи здібними, їх необхідно усунути. Дехто запитує: «Хіба це не нелюбов?». Ні, це дія згідно з принципами. Що Я хочу цим сказати? Що незалежно від того, наскільки великий твій духовний стан, як сильно ти прагнеш до істини та чи маєш ти віру в Бога, одне є безсумнівним: Христос є істина, шлях і життя. Це назавжди незмінно. Це має бути твоєю твердинею, найміцнішим фундаментом твоєї віри в Бога; у своєму серці ми маєш знати це напевно й безсумнівно. Якщо ти сумніваєшся навіть у цьому, ти не гідний залишатися в Божому домі. Хтось каже: «Наша нація – велична, а наша раса – благородна; наші звичаї й культура – незрівнянно шляхетні. Нам не потрібно приймати істину». Хіба це не голос невіруючих? Це голос невіруючих, і таких невіруючих треба усувати. Деякі люди часто проявляють розбещений характер, і часом їхній характер буває безглуздим і нестримним, але їхня віра в Бога істинна, і вони можуть прийняти істину. Якщо вони проходять процедуру обтинання та розбору, вони здатні покаятися. Таким людям треба давати шанс. Люди бувають трохи нерозумними, або не можуть бачити все ясно, або їх спокушають, або в мить недоумства вони можуть казати щось безладне чи безладно поводитися, бо не розуміють істину. Це спричинено розбещеним характером; це спричинено дурістю, невіглаством і відсутністю розуміння істини. Однак такі люди не мають нічого спільного з невіруючими. Що тут потрібно – то це застосувати до розв’язання таких проблем спілкування про істину. Деякі люди, які вірять у Бога вже кілька років, зовсім не приймають істину й анітрохи не змінилися. Вони невіруючі. Вони не є людьми Божого дому, і Бог їх не визнає. Що це означає, коли Я таке говорю? Це означає, що Я кажу вам старанно прагнути до істини, а не просто докладати зусиль. Бог спасає людей через Свої слова, через істину. Найпряміший шлях – дозволити вам осягнути істину та розв’язати практичні проблеми під час виконання своїх обов’язків. Це дає вам можливість втілювати істину в життя та коритися Богу. Так Бог буде задоволеним, а Його серце – утішеним. Що Бог найбільше не любить бачити? Бог сказав багато слів, висловив багато істин, доклав багато зусиль і заплатив за вас високу ціну. Зрештою, Він здобуває групу людей, які просто докладають зусиль, і все, що залишається, – це група людей, які відбувають службу. Ці люди не розуміють істини, не розуміють Божої волі, а лише докладають зусиль. Хоча ці люди й можуть залишитися, вони не узгоджуються з Божою волею. Їх не можна вважати істинними створеними істотами. Це те, що Бог менше всього хоче бачити, і це не входить у початковий намір Божого плану управління зі спасіння людства.

Ви мусите прийняти істину всім серцем, не слідувати віянням світу й не жити за філософією сатани. Слідування за Богом вимагає виконання свого обов’язку, а добре виконання обов’язку вимагає прийняття істини. Це дуже важливо. Багато людей нехтує істиною у своїй вірі в Бога. Вони не втілюють істину в життя навіть після багатьох років віри й демонструють абсолютну байдужість. Такі люди – невіруючі, і рано чи пізно вони будуть вигнані. Деякі люди живуть виключно заради плоті, заради особистої вигоди й виснажують себе міжособистісними стосунками, поступаючись своїми обов’язками, не сприймаючи їх серйозно та прагнучи плотських утіх. Хіба це не вкрай егоїстично й мерзенно? Такі люди не люблять істину, вони люблять лише особисту вигоду й марнославство. Вони червоніють лицем і збуджуються через дріб’язкові вигоди, втрачаючи свою чесність і людську гідність. Хіба вони не невігласи, не дурні? Тим, хто щиро любить істину, незважаючи на обставини, слід шукати її передусім у присутності Бога. Їм слід намагатися не встрявати в суперечки чи словесні баталії з іншими. Така поведінка незріла, їй бракує проникливості. Коли багато людей збереться разом, виникнуть різні проблеми, тому що люди всі різні, а питанням добра і зла немає кінця. Ось це і є розбещене людство. Ще гірша ситуація серед безбожників. Кожен день наповнений ворожістю та ледь стримуваною напругою. Світ такий підступний. Оскільки в Божому домі всі вірять у Бога, там менше лихих людей і менше випадків, коли людей використовують. Суперечки та сварки там зовсім нечасті. Якщо ви не розумієте істину та постійно зациклюєтеся на цих питаннях, вони займуть та обплутають ваше серце, і ви не зможете постати перед Богом. Ви мусите звільнитися від таких станів, а така поведінка свідчить про незрілість духовного стану. Люди з незрілим духовним станом часто зациклюються на плотських питаннях, власних уподобаннях і задоволенні своїх егоїстичних бажань. Як наслідок, вони нехтують законною справою виконання своїх обов’язків. Такі люди нездатні на належне управління й часто припускаються помилок, демонструючи дитячу незрілість. Ви мусите прагнути до зрілості в житті. Що Я маю на увазі під зрілістю? Я маю на увазі, що слід розуміти істину, мати духовний стан дорослої людини та бути здатним відповідати Божим вимогам і виконувати доручені Ним завдання. Я маю на увазі здатність брати на себе обов’язок людини та здатність приймати загальні обов’язки, здатність виконувати обов’язки так само добре, як інші, і досягати того, що можуть досягти інші, наслідуючи тих, хто кориться Богу та прагне до істини, роблячи те, що слід робити людям, виконуючи обов’язки, які слід виконувати людям, і досліджуючи та шукаючи шлях прагнення до істини. Це процес зростання в житті людини. Ви мусите шукати та знати, як досліджувати таке: як діють звичайні люди, як діють люди, які виконують свої належні обов’язки, а також які стилі, підходи та принципи використовують ці люди, коли щось роблять. Дорослі мусять належним чином справлятися зі своїми зобов’язаннями. Що б не сталося, навіть якби небо впало, вони мусять виконувати свої обов’язки й не допускати затримок у їхніх належних завданнях. З іншого боку, дітей легко зацікавити тим, що відбувається навколо них. Вони хочуть вийти на вулицю та подивитися, що відбувається. Будь-який інцидент може вплинути на них і відволікти від того, що їм слід робити. Хіба це не недостатня відданість своїм зобов’язанням? Найменша проблема може вибити їх із колії. Чиєсь одне зауваження може розтривожити їхні серця або жарт може призвести до непорозумінь та емоційних спалахів, через які вони негативно поводяться протягом двох-трьох днів, затримуючи виконання своїх обов’язків. Вони можуть навіть подумувати про те, щоб звільнитися, і керівники та працівники змушені постійно задобрювати та переконувати їх, спілкуючись із ними про істини та вмовляючи їх. Хіба це не ознака малого духовного стану й незрілості? Здається, люди ніколи не дорослішають, залишаючись незрілими, як діти, – наївними та смішними. На них дивляться зверхньо, їм бракує гідності та чесності, і Бог ними не задоволений.

Ви мусите зосередитися на істині – тільки тоді ви зможете ввійти в життя, і тільки після входження в життя ви зможете забезпечувати й вести інших. Якщо виявиться, що дії інших суперечать істині, ми маємо з любов’ю допомогти їм прагнути до істини. Якщо інші здатні практикувати істину, а в тому, як вони діють, є принципи, ми маємо намагатися вчитись у них і наслідувати їх. Це і є взаємна любов. Саме такою мусить бути атмосфера в церкві: усі зосереджуються на істині та прагнуть її досягти. Не має значення, наскільки люди старі або молоді, чи є вони досвідченими віруючими. Також неважливо й те, чи мають вони високий або низький духовний рівень. Ці аспекти не мають значення. Перед істиною всі рівні. Обов’язково потрібно звертати увагу не те, хто говорить правильно й відповідно до істини, хто думає про інтереси Божого дому, хто несе найбільший тягар у роботі Божого дому, хто чіткіше розуміє істину, хто поділяє відчуття праведності та хто готовий платити ціну. Такі люди мають отримувати підтримку й підбадьорення від своїх братів і сестер. Ця атмосфера праведності, яку створює пошук істини, мусить панувати в церкві; у такий спосіб ви будете мати роботу Святого Духа, і Бог буде дарувати благословення й керівництво. Якщо в атмосфері церкви панує поширення пліток, чинення галасу довкола одне одного, незадоволення одне одним, заздрощі й суперечки між вами, то Святий Дух, безумовно, не буде працювати у вас. Боротьба одного з одним і таємні чвари, підступ, обман і плетіння інтриг одне проти одного – це атмосфера зла! Якщо в церкві панує така атмосфера, то Святий Дух однозначно не буде виконувати Свою роботу. У Біблії Господь Ісус сказав таке: «Що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в ім’я Моє зібрані, там Я серед них» (Матвія 18:19–20). Це слово Боже, це істина. Коли Бог говорить, то так і є. Якщо ти йтимеш проти Божої волі й не слідуватимеш Його словам, Бог віддалиться від тебе. Якщо ти не читаєш Боже слово, не приймаєш одкровення, суд, обтинання та критику через Його слова й відкидаєш допомогу братів і сестер, постійно зосереджуючись на недоліках і проблемах інших, думаючи при цьому, що ти сам не такий уже й поганий, і вважаючи себе кращим за інших, тоді ти в біді. По-перше, Святий Дух не буде виконувати в тобі роботу, і ти впустиш Божі благословення. По-друге, твої брати та сестри також віддаляться від тебе, залишивши тебе без допомоги, і тобі буде важко скористатися їхньою підтримкою. Без Божої роботи та благословень, без допомоги та підтримки твоїх братів і сестер ти опинишся в скрутному становищі, нездатний прогресувати. Чи можна ефективно виконувати церковну роботу, покладаючись виключно на людський дар і навички? Це все буде марно, усі зусилля даремні. Хіба не небезпечно дійти до такої точки? Яку агонію ти відчуєш у своєму серці? Хай там що, ти мусиш іти правильним шляхом, шляхом прагнення до істини, щоб отримати Божі благословення й допомогу твоїх братів і сестер. Ідучи власним шляхом, можна зайти лише в глухий кут, і ті, хто не прагне до істини, зрештою будуть вигнані. Ви почнете цінувати це з плином часу, коли поступово відчуєте це на власному досвіді. У всіх своїх починаннях ви мусите шукати принципи істини, доки не станете єдиними серцем і єдиними розумом; тільки тоді ви можете працювати разом у гармонії, подібно до скручених разом пасм мотузки. Тільки при гармонійній співпраці ви можете добре виконувати свої обов’язки та догоджати Богу.

19 вересня 2017 року