Більшість із вас уже кілька років вірить у Бога і більш-менш заклала фундамент на істинному шляху. Тепер ви можете відкинути пута сім’ї та мирського світу, щоб слідувати за Богом. Ви навчаєтеся виконувати обов’язок у домі Божому, ви бажаєте повністю присвятити себе Богові та готові прагнути до істини. Це означає, що ви почали розуміти речі та що ви маєте трохи сумління й здорового глузду. Це добре. Важливість виконання обов’язку дуже велика! Від того, чи зможете ви добре виконувати свій обов’язок, безпосередньо залежить ваше спасіння й удосконалення. Можна сказати, що досягти входження в життя можливо, тільки пізнавши Божу роботу під час виконання обов’язку, і що здобути Боже схвалення можливо, тільки добре виконуючи свій обов’язок. А отже те, що від вас вимагається трохи більше, коли йдеться про ваші обов’язки, деяке обтинання вас та розбір із вами принесуть вам користь. Щонайменше ви швидше досягнете поступу в житті. Немає нічого поганого в тому, що вимоги, які висуваються до вас, є високими, як немає нічого поганого й у тому, що вряди-годи вам дається складна проблема, щоб випробувати вас. Усе це робиться для того, щоб допомогти вам зростати в житті й виконувати волю Божу, а також для того, щоб ви могли краще засвоїти певні професійні знання і стати ефективнішими у виконанні свого обов’язку. Якби до вас не висували цих вимог, яким був би результат? Ви б могли лише проповідувати доктрини й дотримуватися правил, і ви вірили б у Бога багато років, ані на йоту не змінюючись. У такому разі, коли б ви змогли просунутися вперед? Як би ви змогли добре виконувати свій обов’язок? Ви б не лише не просунулися вперед до істини, а й не здобули б жодних професійних знань, необхідних для виконання вашого обов’язку. Хіба ви змогли б тоді виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні та свідчити про Бога? Що ж до вашого теперішнього духовного стану, то ваше розуміння істини є надто поверховим, і ви не осягнули принципів виконання свого обов’язку. Ви також дуже далекі від того, щоб досягти стандартів задовільного виконання свого обов’язку. Однак ви не усвідомлюєте цього й вважаєте, що робите все добре, а часом ви навіть дуже самовдоволені й зухвалі. Слова, які ви кажете, або речі, які ви робите, не мусять побачити денного світла, і вони не відповідають принципам істини. Коли хтось указує вам на одну з ваших проблем, ви не можете цього прийняти, але ви й не шукаєте істини і навіть виправдовуєтеся. У чому тут проблема? У тому, що ви не володієте навіть найелементарнішою розсудливістю, необхідною для того, щоб як слід поводитися. Незалежно від того, що ти робиш, це повинно принаймні сприйматися більшістю людей як належне. Ти повинен прислухатися до пропозицій кожного, – якщо те, що вони кажуть, є правильним, то ти повинен прийняти це, а потім виправити свої помилки. Якщо всі вважають, що досягнуті тобою результати є правильними, і всі їх схвалюють, тільки тоді твої дії можуть вважатися прийнятними. Так, з одного боку, ви зможете діяти згідно з принципами, виконуючи свій обов’язок, і станете більш зрілими й досвідченими у розв’язанні проблем. З іншого боку, ви зможете більше вчитися, а разом із тим ви зрозумієте істину й увійдете в життя. Отже, коли щось трапляється з вами, ви не повинні бути самовдоволеними. Потрібно стишити себе перед Богом і винести урок. Ти мусиш бути здатним відпустити себе, для того щоб навчитися більшого. Якщо ти думаєш: «Я в цьому більший фахівець, аніж ви всі, тому я маю бути за головного, а ви всі маєте мене слухати!», – що це за характер? Це пиха й самовдоволення. Це сатанинський, розбещений характер, і він не є чимось, що належить до світу нормальної людської сутності. Отже, що означає не бути самовдоволеним? (Це означає вислуховувати пропозиції кожного й обговорювати все з усіма.) Незалежно від того, якими є ваші особисті думки й погляди, якщо ви сліпо визначаєте, що вони є правильними і що саме так і треба робити, – це пиха й самовдоволення. Якщо ви маєте певні ідеї чи думки, які вважаєте правильними, але не до кінця собі довіряєте, і ви можете підтвердити їх завдяки пошуку й спілкуванню, то це й означає не бути самовдоволеним. Дочекатися підтримки та схвалення кожного, перш ніж діяти, – це розумний підхід до того, як слід усе робити. Якщо хтось не погоджується з вами, ви повинні сумлінно реагувати на це й бути прискіпливими, коли йдеться про професійні аспекти вашої роботи. Ти не можеш заплющити на це очі, кажучи: «То ти краще розумієш це чи я? Я вже стільки часу працюю в цій сфері – хіба я не повинен розумітися на ній краще за тебе? Що ти взагалі про це знаєш? Ти нічого в цьому не тямиш!». Це не добрий характер, він занадто пихатий і самовдоволений. Можливо, людина, яка не погоджується з тобою, є дилетантом, і вона не дуже добре знається на цій сфері роботи; можливо, ти маєш рацію і робиш усе правильно, але проблема полягає саме у твоєму характері. Як же тоді правильно поводитись і діяти? Як ти можеш поводитись і діяти згідно з принципами істини? Ти повинен викласти свої ідеї перед усіма й дати кожному подивитися, чи все з ними гаразд. Якщо хтось внесе пропозицію, ти повинен спершу прийняти її, а потім дати всім підтвердити правильний шлях практики. Якщо ні в кого не виникне жодних застережень до цього, ти можеш визначити найбільш відповідний спосіб виконання тих чи інших речей і діяти згідно з ним. Якщо ж виявлено проблему, тоді ти маєш спитати думку кожного, і ви повинні всі разом шукати істину й спілкуватися про неї, і в такий спосіб ви здобудете просвітління Святого Духа. Коли ваші серця освітлені і ви маєте кращий шлях, результати, яких ви досягнете, будуть кращими, ніж раніше. Хіба це не Боже наставництво? Це дивовижна річ! Якщо ти зможеш уникнути самовдоволення, якщо ти зможеш відпустити свої переконання та вигадки, і якщо ти зможеш прислухатися до правильних думок інших, ти зможеш здобути просвітління Святого Духа. Твоє серце буде освітлене, і ти зможеш знайти правильний шлях. Ти матимеш шлях, яким рухатися вперед, і коли ти втілюватимеш його в життя, він неодмінно відповідатиме істині. Завдяки такій практиці й досвіду ти навчишся, як утілювати істину в життя, і водночас ти дізнаєшся дещо нове про цей аспект роботи. Хіба це не добре? Завдяки цьому ти зрозумієш, що коли з тобою щось трапляється, ти не повинен бути самовдоволеним і маєш шукати істину, і що якщо ти будеш самовдоволеним і не прийматимеш істину, всі гидуватимуть тобою і Бог, безумовно, матиме огиду до тебе. Хіба це не пройдений урок? Якщо ти завжди так прагнутимеш до істини й практикуватимеш істину, то ти й надалі відточуватимеш професійні навички, які використовуєш у виконанні свого обов’язку, ти отримуватимеш дедалі кращі результати у виконанні свого обов’язку, і Бог просвітить і благословить тебе й дозволить тобі досягти ще більшого. Окрім того, ти матимеш шлях для втілення істини в життя, а коли ти знатимеш, як утілювати істину в життя, ти поступово осягнеш принципи. Коли ти знатимеш, які дії приведуть до Божого просвітління й наставництва, які дії призведуть до Його ненависті й відкидання, а які – до Його схвалення й благословень, ти матимеш шлях, аби рухатися вперед. Коли люди отримають Божі благословення й просвітління, їхній поступ у житті пришвидшиться. Вони щодня отримуватимуть Божі просвітління й наставництво, і в їхніх серцях будуть мир і щастя. Хіба це не принесе їм задоволення? Коли твої дії зможуть бути представлені перед Богом і прийняті Богом, ти відчуєш у своєму серці задоволення, а в душі матимеш мир і щастя. Ці мир і щастя – це почуття, які дав тобі Бог, вони є відчуттям, дарованим тобі Святим Духом.

Бути пихатим і самовдоволеним – це найпомітніший сатанинський характер людини, і якщо люди не приймуть істину, вони ніколи не зможуть очиститися від нього. Усі люди мають пихаті й самовдоволені характери, і вони повсякчас зарозумілі. Незалежно від того, що вони думають, або що вони кажуть, або як вони сприймають речі, вони завжди переконані, що їхні власні погляди та їхнє власне ставлення є правильними, і що те, що кажуть інші, є не настільки добрим чи правильним, як те, що кажуть вони самі. Вони завжди чіпляються за свої власні переконання, і хто б не говорив, вони не будуть його слухати. Навіть якщо те, що каже хтось інший, є правильним або відповідає істині, вони цього не приймуть; вони лише вдаватимуть, що слухають, але насправді не приймуть цієї ідеї, і коли настане час діяти, вони надалі робитимуть усе по-своєму, повсякчас вважаючи, що те, що вони кажуть, є правильним і розумним. Можливо, те, що ти кажеш, і справді є правильним і розумним, або те, що ти зробив, є правильним і бездоганним, але який характер ти виявив? Хіба не пихатий і самовдоволений? Якщо ти не відкинеш цей пихатий і самовдоволений характер, хіба він не позначиться на виконанні тобою своїх обов’язків? Хіба не позначиться він на твоєму втіленні істини в життя? Якщо ти не позбудешся свого пихатого й самовдоволеного характеру, хіба не завдасть він тобі серйозних невдач у майбутньому? Ти неодмінно зазнаєш невдач, це неминуче. Скажи Мені, чи бачить Бог таку поведінку людини? Бог більш ніж здатний її бачити! Бог не лише ретельно вивчає глибину людських сердець, а й спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком всюди й завжди. Що скаже Бог, коли побачить таку твою поведінку? Бог скаже: «Ти непримиренний! Зрозуміло, що ти можеш чіплятися за свої власні ідеї, коли не знаєш, що помиляєшся, але коли ти чітко знаєш, що помиляєшся, й однаково чіпляєшся за свої ідеї, і готовий померти, перш ніж покаятися, то ти просто дурний упертюх, і ти в біді. Якщо, хто б не висував пропозицію, ти завжди ставишся до неї негативно, опираєшся їй і не приймаєш ані крихти істини, і якщо твоє серце цілковито опірне, закрите й зневажливе, то ти просто смішний, ти – абсурдна людина! З тобою надто важко мати справу!». У якому сенсі з тобою важко мати справу? З тобою важко мати справу, тому що те, що ти демонструєш, є не помилковим підходом чи помилковою поведінкою, а виявом твого характеру. Це вияв якого характеру? Це вияв характеру, через який тебе нудить від істини і ти ненавидиш істину. Щойно тебе визнано людиною, яка ненавидить істину, в очах Божих ти потрапляєш у біду, і Він гидуватиме тобою, відкидатиме та ігноруватиме тебе. Із людського погляду, люди в найкращому разі скажуть: «Ця людина має поганий характер, вона неймовірно вперта, непримиренна й пихата! Із цією людиною важко ладнати, і вона не любить істину. Вона ніколи не приймала істину й вона не втілює істину в життя». У найкращому разі всі дадуть тобі таку оцінку, але чи може ця оцінка вирішити твою долю? Оцінка, яку дають тобі люди, не може вирішити твоєї долі, але є одна річ, про яку ти не маєш забувати: Бог ретельно вивчає серця людей, і водночас Бог спостерігає за кожним їхнім словом і вчинком. Якщо Бог так визначає тебе й каже, що ти ненавидиш істину, якщо Він не просто каже, що ти маєш трохи розбещений характер або що ти дещо неслухняний, хіба це не дуже серйозна проблема? (Це серйозна проблема.) Це означає біду, і ця біда полягає не в тому, яким тебе бачать люди або як вони оцінюють тебе, а в тому, як Бог сприймає твій розбещений характер ненависті до істини. Отже, як Бог сприймає його? Хіба Бог просто визначив, що ти ненавидиш і не любиш істину, і це й усе? Чи все так просто? Звідки походить істина? Кого представляє істина? (Вона представляє Бога.) Поміркуй над цим: якщо людина ненавидить істину, то, з погляду Бога, за кого Він її вважатиме? (За Свого ворога.) Хіба це не серйозна проблема? Коли людина ненавидить істину, вона ненавидить Бога! Чому Я кажу, що вона ненавидить Бога? Хіба вона проклинала Бога? Хіба вона відверто виступала проти Бога? Хіба вона судила чи засуджувала Його в Нього за спиною? Не обов’язково. Так чому ж Я кажу, що виявляти характер, який ненавидить істину, означає ненавидіти Бога? Це не означає робити з мухи слона, це реальність ситуації. Це подібне до лицемірних фарисеїв, які прибили Господа Ісуса цвяхами до хреста, бо ненавиділи істину, – наслідки цього були жахливими. Це означає, що якщо людина має характер, який нудить від істини і який ненавидить істину, то він у неї може виявлятися будь-де й будь-коли, і якщо вона живе згідно з ним, то хіба вона не протистоїть Богові? Коли така людина стикається із чимось, що стосується істини або вибору, якщо вона не може прийняти істину й живе згідно зі своїм розбещеним характером, вона, природно, протистоятиме Богові й зраджуватиме Його, тому що її розбещений характер – це характер, який ненавидить Бога та ненавидить істину. Якщо ти маєш такий характер, то навіть коли йдеться про слова, сказані Богом, ти ставитимеш їх під сумнів і хотітимеш аналізувати та препарувати їх. Відтак ти підозріло ставитимешся до слів Божих і казатимеш: «Чи справді це слова Божі? Як на мене, вони не схожі на істину, вони не обов’язково всі здаються мені правильними!». Хіба так не виявляється твій характер, який ненавидить істину? Коли ти так думаєш, хіба ти здатен підкоритися Богові? Безумовно, не здатен. Якщо ти не здатен підкоритися Богові, то чи є Він усе ще твоїм Богом? Ні, не є. Тоді ким буде для тебе Бог? Ти ставитимешся до Нього як до об’єкта дослідження, як до того, в кому можна сумніватися, кого можна засуджувати; ти ставитимешся до Нього як до звичайної пересічної людини й засуджуватимеш Його як такого. Так ти станеш тим, хто чинить опір Богові та висловлює богозневагу. Який тип характеру спричиняє все це? Це спричиняє пихатий характер, який роздуто до певної міри; в тобі не тільки виявлятиметься твій сатанинський характер, а й твоє сатанинське обличчя буде цілковито розкрите. Що станеться із взаєминами між Богом і людиною, яка досягла стадії протистояння Богові й чия непокора Богу досягла певного ступеню? Ці взаємини стають ворожими, коли людина ставить Бога в опозицію до себе. Якщо у своїй вірі в Бога ти не можеш прийняти істину й підкоритися їй, тоді Бог не є твоїм Богом. Якщо ти відмовишся від істини та відкинеш її, тоді ти вже станеш тим, хто протистоїть Богові. Чи може Бог тоді все ще спасти тебе? Безумовно, не може. Бог дає тобі можливість отримати Його спасіння й не вбачає в тобі ворога, але ти не можеш прийняти істину й ставиш Бога в опозицію до себе; твоя нездатність прийняти Бога як свою істину і як свій шлях робить тебе людиною, яка опирається Богові. Як слід розв’язати цю проблему? Ти повинен швидко покаятися та змінити курс. Наприклад, коли, виконуючи свій обов’язок, ти стикаєшся з проблемою чи труднощами й не знаєш, як їх подолати, тобі не слід сліпо розмірковувати над цим, а потрібно спершу стишити себе перед Богом, помолитися й запитати в Нього, і подивитися, що про це кажуть слова Божі. Якщо, прочитавши слова Божі, ти все ще не розумієш і не знаєш, яких істин стосується це питання, ти повинен міцно триматися одного принципу – спочатку слухатися, не мати жодних власних ідей або думок, чекати з умиротвореним серцем і побачити, як Бог має намір і хоче діяти. Коли ти не розумієш істини, ти повинен її шукати та чекати на Бога, замість діяти необачно й наосліп. Якщо хтось щось тобі пропонує, коли ти не розумієш істини, і каже тобі, як діяти згідно з істиною, ти повинен спершу прийняти це, дозволити всім про це поспілкуватися і подивитися, чи є цей шлях правильним, чи ні, і чи відповідає він принципам істини, чи ні. Якщо ти пересвідчишся, що цей шлях відповідає істині, тоді практикуй так; якщо ти визначиш, що він не відповідає істині, тоді не практикуй так. Усе настільки просто. Коли ти шукаєш істину, ти повинен шукати в багатьох людей. Якщо хтось має що сказати, вислухай його та постався до всіх його слів серйозно. Не ігноруй і не принижуй цю людину, адже це стосується питань, які належать до сфери твоїх обов’язків, і ти мусиш ставитися до цього серйозно. Це правильне ставлення і правильний стан. Коли ти перебуваєш у правильному стані, і ти не виявляєш характеру, який нудить від істини і який ненавидить істину, тоді таке практикування витіснить твій розбещений характер. Це і є практикування істини. Якщо ти так практикуєш істину, які це дасть плоди? (Нас наставлятиме Святий Дух.) Отримання наставництва Святого Духа – це один з аспектів. Іноді справа буде дуже простою і цього можна буде досягти за допомогою твого власного розуму; після того, як інші закінчать висувати свої пропозиції і ти зрозумієш, ти зможеш виправити ситуацію та діяти згідно з принципами. Люди можуть подумати, що це маленька справа, але для Бога це велика справа. Чому Я так кажу? Тому що, коли ти так практикуєш, для Бога ти є людиною, яка здатна практикувати істину, людиною, яка любить істину, і людиною, яку не нудить від істини, – коли Бог зазирає у твоє серце, Він також бачить твій характер, а це велика справа. Іншими словами, коли ти виконуєш свій обов’язок і дієш у присутності Бога, те, що ти втілюєш і що виявляєш, – це все реалії істини, якими мають володіти люди. Ставлення, думки і стани, якими ти володієш у всьому, що ти робиш, є найважливішими речами для Бога, і саме їх Бог ретельно вивчає.

Хіба це не огидно, що деякі люди люблять чіплятися до дрібниць і заходити в глухі кути щоразу, коли з ними щось трапляється? Це велика проблема. Люди з ясним розумом не зроблять такої помилки, але такими є абсурдні люди. Вони завжди беруть собі в голову, буцімто інші люди ускладнюють їм життя, що інші зумисне створюють їм труднощі, тому вони повсякчас ворогують з іншими людьми. Хіба це не збочення? Коли йдеться про істину, вони не докладають зусиль, коли з ними щось трапляється, вони вважають за краще чіплятися до неважливих речей, вимагати пояснень, намагатися зберегти обличчя, і вони завжди використовують людські рішення в підході до цих справ. Це найбільша перешкода для входження в життя. Якщо ти так віриш у Бога або практикуєш у такий спосіб, ти ніколи не досягнеш істини, тому що ти ніколи не постаєш перед Богом. Ти ніколи не постаєш перед Богом, щоб отримати все, що Бог призначив для тебе, і ти не використовуєш істину в підході до цього, а натомість використовуєш людські рішення в підході до справ. Тому в очах Божих ти занадто далеко відбився від Нього. Не тільки твоє серце віддалилося від Нього, а й усе твоє єство не живе в Його присутності. Саме такими Бог вважає тих, хто завжди надмірно все аналізує й чіпляється до дрібниць. Є люди говіркі, красномовні, кмітливі й проникливі, які думають: «Я вмію гарно говорити. Усі інші люди справді захоплюються мною, цінують мене й ставляться до мене з великою повагою. Люди зазвичай прислухаються до мене». Чи корисно це? Ти завоював авторитет серед людей, але те, як ти поводишся перед Богом, Йому не подобається. Бог каже, що ти невіруючий і ненавидиш істину. Серед людей ти можеш бути витонченим і бездоганним, ти можеш дуже добре давати всьому раду й ладнати з будь-ким; ти можеш завжди, незалежно від ситуації, бути здатним знаходити спосіб упоратися з усім і про все подбати, але ти не постаєш перед Богом і не шукаєш істини, щоб розв’язувати проблеми. Такі люди викликають чимале занепокоєння. Бог може сказати тільки одне, оцінюючи таких людей, як ти: «Ти – невіруючий, ти намагаєшся скористатися цією можливістю, щоб отримати благословення під виглядом віри в Бога. Ти не є людиною, яка приймає істину». Що ви думаєте про таку оцінку? Це те, чого ви хочете? Однозначно, ні. Можливо, декому це байдуже, і вони кажуть: «Неважливо, якими нас бачить Бог, ми однаково не бачимо Бога. Найнагальніша наша проблема полягає в тому, щоб спершу налагодити добрі стосунки з людьми, які нас оточують. Щойно ми закладемо міцний фундамент для себе, ми зможемо перетягти на свій бік керівників і працівників, аби всі захоплювалися нами». Що це за людина? Хіба це людина, яка вірить у Бога? Звичайно, що ні; це невіруюча людина. Ті, хто вірить у Бога, повинні завжди жити в присутності Бога; незалежно від того, з якими проблемами вони стикаються, вони мають поставати перед Богом і шукати істину, щоб наприкінці Бог сказав: «Ти той, хто любить істину, хто догоджає Богові і кого Бог вважає прийнятним. Бог побачив твоє серце, і Він також побачив твій послух». Що ви думаєте про таку оцінку? Лише такі люди можуть отримати Божу похвалу. Чи здатні ви це до кінця зрозуміти? Я кажу вам, що незалежно від того, який обов’язок виконує віруюча в Бога людина – чи вона займається зовнішніми справами, чи виконує обов’язок, який стосується різної роботи або сфер діяльності дому Божого, – якщо вона не постає часто перед Богом і не живе в Його присутності, і не наважується прийняти Його пильну перевірку, і не шукає істину від Бога, то така людина невіруюча, і вона нічим не відрізняється від безбожника. Чи здатні ви зрозуміти цю думку? Можливо, зараз є такі люди, які не здатні виконати свій обов’язок, оскільки їхнє оточення є невідповідним; вони живуть серед безбожників, проте вони однаково часто отримують Божі просвітління й наставництво. Як таке може бути? Найважливішим є те, що вони здатні молитися Богу, їсти й пити слова Божі, шукати істину й практикувати її, а також підтримувати нормальні стосунки з Богом. Саме ці речі є ключовими для визначення того, чи здатна людина повсякчас жити в присутності Бога. Якщо ти часто не відчуваєш Бога і часто буваєш слабким і негативно налаштованим, або якщо ти часто буваєш розпусним, або якщо ти зовсім не докладаєш зусиль, виконуючи свій обов’язок, і ти постійно спантеличений, то це добрий стан чи поганий? Це стан життя перед Богом чи стан абсолютного не-життя перед Богом? (Це стан не-життя перед Богом.) Отже, ви маєте оцінити це – чи часто ви живете перед Богом чи ні? Якщо ти живеш так дуже рідко, і ти навіть не молишся або не читаєш слів Божих, то це загрожує неприємностями, це означає, що ти безбожник. Деякі люди рідко зосереджують свою свідомість на належних справах, вони розпусні й нестримані, а коли з ними щось трапляється, вони завжди розгублені й не знають, як шукати істину. Вони навіть не знають, чи досягли вони результатів у виконанні своїх обов’язків, чи ні. Вони не знають, які з їхніх щоденних дій ображають Бога, які з них визнані Богом як прийнятні, а якими Бог гидує. Вони просто перебиваються з дня у день. Що ви думаєте про такий стан? Чи люди, які живуть у подібних станах, мають серця, що бояться Бога? Чи можуть бути якісь принципи в тому, що вони роблять? Чи здатні вони робити розсудливі речі? Чи здатні вони, виконуючи свої обов’язки, казати: «Я мушу бути стриманим, я мушу добре виконувати свій обов’язок, я мушу робити це, докладаючи всіх сил і вкладаючи все своє серце»? Чи здатні вони досягти відданості? (Ні, не здатні.) Що ж тоді роблять такі люди? Вони лише працюють! Чи здобули такі люди істину? (Ні, не здобули.) Це велика втрата. Як ця когорта дурнів може не знати, що треба прагнути до істини? Вони вірять у Бога вже десять чи двадцять років і почули стільки проповідей, але не знають, що можна здобути завдяки вірі в Бога, як їм слід прагнути до істини, як їм слід практикувати істину або як їм слід виконувати свої обов’язки. Якщо вони не розуміють навіть цих важливих речей, то хіба не є вони трохи недоумкуватими? Вони такі тупі й заціпенілі. Вони взагалі не реагують на істину, і це небезпечно. Що найважливіше у вірі в Бога? Найважливіше – здобути істину. Які проблеми буде розв’язано, коли людина здобуде істину? Насамперед буде розв’язано проблему її гріхів і проблему її розбещеного характеру, і всі труднощі в її вірі в Бога, і її хибні погляди. Усі ці проблеми можна розв’язати. Коли людина здобуває істину, де вона повинна її застосовувати? Вона повинна застосовувати її у виконанні свого обов’язку, у свідченні про Бога – це найважливіші речі. Наразі вам, можливо, бракує справжнього знання про це, можливо, ви ще не усвідомили цінності чи важливості істини, але одного дня ви це усвідомите.

Чи читали ви Книгу Йова? Коли ви читали її, чи були ви зворушені? Чи відчували ви якусь тугу, що змушувала вас бажати стати людиною, подібною до Йова? (Так, відчували.) Як довго може тривати такий стан і настрій? День чи два або місяць чи два, а може, рік чи два? (Він триває два-три дні.) Тобто цей стан і настрій за два-три дні зникнуть? Ти повинен молитися, коли відчуваєш зворушення, і сказати Богові, що хочеш бути такою людиною, як Йов, що хочеш зрозуміти істину, пізнати Бога і стати людиною, яка Бога боїться, а від злого втікає. Ти повинен благати Бога здійснити це в тобі, благаючи Його наставити тебе, забезпечити тебе правильним середовищем, дати тобі силу й охороняти тебе, щоб ти міг бути непохитним у кожній ситуації, яка тебе спіткає, не чинити опору Богові, а натомість вчиняти дії страху Божого й утечі від злого та догоджати Йому. Ти повинен повсякчас молитися й благати Бога заради цієї мети і того, чого ти сподіваєшся досягти, і коли Бог побачить твоє щире серце, Він діятиме. Не бійся, коли Бог діє. Бог у жодному разі не може покрити твоє тіло наривами й позбавити тебе всього, що ти маєш, як Він зробив це, випробовуючи Йова. Бог не зробить цього; Він поступово покладатиме на тебе більше відповідно до твого духовного стану. Ти повинен щиро закликати Бога – не просто закликати Його впродовж двох днів після прочитання Книги Йова, коли ти все ще зворушений нею, а потім забути про неї на третій день, коли ти більше її не читаєш, і перестати тримати її в своєму серці. Якщо ти так зробиш, то це загрожує тобі неприємностями! Якщо ти захоплюєшся такими людьми, як Йов, і хочеш сам бути такою людиною, то ти повинен мати шлях, як стати такою людиною, ти повинен покласти своє серце перед Богом, а потім часто молитися про це й часто розмірковувати над цим, а потім їсти й пити слова, які Бог сказав про Йова, послідовно й багаторазово обмірковуючи їх, а після цього ти повинен спілкуватися з людьми, які мають досвід і знання в цьому питанні. Ти повинен наполегливо працювати для досягнення цієї мети. Як само ти повинен наполегливо працювати? Якщо ти просто сидиш і чекаєш, то це не наполеглива праця. Ти повинен утілювати це в життя, ти повинен докладати для цього зусиль, водночас плекаючи в собі рішучість терпіти страждання і серце, сповнене туги, а потім підносити за це свої молитви, просячи Бога діяти. Якщо Бог не діятиме, то скільки б завзяття людина не мала, це буде марно. Як діятиме Бог? Бог почне керувати й влаштовувати для тебе обставини, які відповідають твоєму духовному стану. Ти повинен сказати Богові, якої мети ти бажаєш досягти у своїй вірі і які рішення маєш. Чи молився ти Богові й благав про це? Як довго ти молився й благав Бога про це? Якщо ти просто вряди-годи промовляєш пару молитв, а коли бачиш, що Бог не діє, думаєш: «Нехай уже буде, як буде. Що б не сталося, я просто пливтиму за течією. Мені байдуже, що мене спіткає», – так не годиться, і ти не щирий. Якщо все, на що ти спроможний, – це дві хвилини ентузіазму, чи може Бог діяти заради тебе й допомагати влаштовувати обставини для тебе? Бог цього не робив би! Бог хоче побачити твою щирість, побачити, як довго ти можеш бути щирим і наполегливим і чи є твоє серце щирим чи неправдивим. Бог зачекає. Він чує твої молитви й благання, Він чує рішення й бажання, які ти Йому ввіряєш, але доки Він не побачить твоєї рішучості терпіти страждання, Він не діятиме. Якщо після того, як ти закінчив молитися Богу, ти просто зникаєш, так нічого й не зробивши, чи буде Бог діяти за таких обставин? Безумовно, ні. Ти маєш більше молитися й благати Бога, докладаючи зусиль і розмірковуючи над цим, а потім до дрібниць насолодитися обставинами, які Бог приготував для тебе; вони спіткають тебе, крок за кроком, і Бог почне діяти. Якщо ти не маєш щирого серця, то це не спрацює. Ти можеш сказати: «Як я захоплююся Йовом, як я захоплююся Петром!», – але яка користь із твого захоплення? Ти можеш захоплюватися ними скільки завгодно, але ти – не вони, і все твоє захоплення не змусить Бога здійснити над тобою ту ж роботу, яку Він здійснив над ними, адже ти не така людина, як вони. Ти не маєш їхньої рішучості або їхньої людської сутності, або їхніх сердець, з якими вони прагнули до істини та шукали істину. Тільки тоді, коли ти заволодієш цими речами, Бог обдарує тебе чимось більшим.

Чи маєте ви зараз рішучість прагнути до істини, здобути істину та досягти спасіння й бути вдосконаленими Богом? (Так, маємо.) Наскільки сильною є ваша рішучість? Як довго ви можете її зберігати? (Коли я в доброму стані, то маю рішучість, але коли я стикаюся з речами, які не відповідають моїм уявленням чи інтересам моєї плоті, або коли проходжу якесь рафінування чи маю якісь труднощі, то потрапляю в пастку негативного стану, і віра та рішучість, які я мав на початку, потроху зникають.) Так не піде. Ти заслабкий. Ти повинен досягти такого рівня, коли, незалежно від обставин, з якими ти зіткнешся, ті не зможуть змінити твоєї рішучості. Тільки тоді ти будеш тим, хто по-справжньому любить істину та прагне до істини. Якщо, коли щось із тобою трапляється і ти стикаєшся з невеликими труднощами, ти відступаєш, стаєш негативно налаштованим і пригніченим, і втрачаєш свою рішучість, то так не піде. Ти повинен мати силу людини, яка готова поставити своє життя на карту й сказати: «Що б не сталося – навіть якщо я помру, – я не відмовлюся від істини або від своєї мети прагнути до істини». Тоді ніщо не зможе тебе спинити. Якщо ти справді зіткнешся з труднощами й будеш загнаний у глухий кут, Бог діятиме. Окрім того, ти мусиш мати таке розуміння: «Незалежно від того, з чим я стикаюся, це все уроки, які я мушу засвоїти в своєму прагненні до істини, – вони були влаштовані Богом. Я можу бути слабким, але я не налаштований негативно, і я вдячний Богові за те, що Він дає мені можливість засвоїти ці уроки. Я вдячний Богові за те, що Він поставив мене в таку ситуацію. Я не можу відмовитися від своєї рішучості слідувати за Богом і здобути істину. Якби я відмовився від неї, це було б те саме, що й поступитися сатані, зруйнувати себе та зрадити Бога». Саме таку рішучість ти й повинен мати. З якими б дрібними справами ти не стикався, всі вони є маленькими епізодами в розвитку твого життя. Ти не маєш дозволити їм заблокувати напрямок твого поступу. Коли ти стикаєшся з труднощами, ти можеш шукати й чекати, але напрямок твого поступу не повинен змінюватися, хіба не так? (Беззаперечно.) Незалежно від того, що кажуть інші, або як вони ставляться до тебе, і незалежно від того, як Бог ставиться до тебе, твоя рішучість не повинна змінюватися. Якщо Бог каже: «Ти геть не приймаєш істини, Я гидую тобою», а ти відповідаєш: «Бог гидує мною, тож який сенс має моє життя? Я можу з таким же успіхом померти та покінчити з цим!», – то ти би хибно зрозумів Бога. Це правда, що Бог гидує тобою, але ти повинен боротися, ти повинен прийняти істину й виконати свій обов’язок. Тоді ти не будеш нікчемою, і Бог не гидуватиме тобою та не відкине тебе. Зараз ваш духовний стан ще замалий, і ви ще не досягли стандартів, необхідних для того, щоб Бог міг вас випробувати. Що єдине ви можете зробити? Ти мусиш молитися: «Боже, будь ласка, настав мене й просвіти мене, аби я зрозумів Твою волю і мав віру й наполегливість іти шляхом прагнення до істини, щоб я Бога боявся, а від злого втікав. Хоча я слабкий і мій духовний стан незрілий, я благаю Тебе дати мені силу й захистити мене, аби я міг слідувати за Тобою до кінця». Ти повинен часто поставати перед Богом, щоб молитися. Інші люди можуть жадати мирських речей, потурати своїй плоті й слідувати за мирською модою, але ти не повинен йти за ними слідом – просто зосередься на виконанні свого власного обов’язку. Коли інші негативно налаштовані й не виконують своїх обов’язків, ти не повинен почуватися скуто, а мусиш шукати істину, щоб допомогти їм. Коли інші насолоджуються комфортом, ти не мусиш їм заздрити, ти повинен турбуватися лише про життя перед Богом. Коли інші женуться за престижем, вигодою та статусом, ти повинен молитися за них і допомагати їм, стишувати своє серце перед Богом і не дозволяти цим речам впливати на тебе. Що б не відбувалося навколо тебе, ти повинен молитися Богу про все суще. Ти повинен повсякчас шукати істину, стримувати себе, стежити за тим, щоб жити в Божій присутності, та мати нормальні стосунки з Богом. Бог постійно ретельно вивчає людей, і в таких людях працює Святий Дух. Як Бог ретельно вивчає серце людини? Він не тільки дивиться Своїми очима, Він створює для тебе обставини й торкається твого серця Своєю рукою. Чому Я це кажу? Тому що коли Бог створює для тебе певні обставини, Він бачить, чи ти обурюєшся й ненавидиш їх, чи любиш і підкоряєшся їм, чи пасивно чекаєш, чи активно шукаєш істину. Бог спостерігає за тим, як змінюються твоє серце й твої думки, і в якому напрямку вони розвиваються. Стан твого серця іноді буває позитивним, а іноді негативним. Якщо ти зможеш прийняти істину, ти зможеш приймати від Бога людей, події та речі, а також різноманітні обставини, які Він влаштовує для тебе, і ти зможеш правильно до них підходити. Завдяки читанню слів Божих і спогляданню всі твої думки та ідеї, всі твої погляди й усі твої настрої зміняться на основі слів Божих. Ти чітко це усвідомлюватимеш, і Бог також ретельно все це вивчатиме. Навіть якщо ти про це ні з ким не говорив, не молився про це, а тільки розмірковуватимеш про це в своєму серці й у своєму власному світі, з Божого погляду це вже буде дуже ясно – це буде очевидно для Нього. Люди дивляться на тебе своїми очима, але Бог торкається твого серця Своїм, ось наскільки Він близький до тебе. Якщо ти відчуваєш Божу перевірку, то ти живеш у присутності Бога. Якщо ти геть не відчуваєш Його перевірки, то ти живеш у своєму власному світі, живеш власними почуттями й розбещеними характерами, і тоді ти в біді. Якщо ти не живеш у присутності Бога, якщо між тобою і Богом велика відстань, і ти далеко від Нього, якщо ти геть не зважаєш на Божу волю та не приймаєш Божої перевірки, Бог усе це знатиме. Йому буде дуже легко це побачити. Отже, коли ти маєш рішучість і мету, і ти готовий бути вдосконаленим Богом і стати людиною, яка слідує Божій волі, Бога боїться, а від злого втікає, коли ти маєш таку рішучість, і ти здатен часто молитись і благати про ці речі й жити в присутності Бога, ніколи не віддаляючись від Бога і не полишаючи Його, ти ясно усвідомлюєш ці речі, і Бог теж їх знає. Деякі люди кажуть: «Я сам це чітко усвідомлюю, але чи знає про це Бог чи ні?». Таке питання є некоректним. Якщо ти так кажеш, це доводить, що ти ніколи не спілкувався з Богом і що між тобою і Богом немає абсолютно ніяких стосунків. Чому Я кажу, що між тобою і Богом немає ніяких стосунків? Ти не жив перед Богом і тому не можеш відчути, з тобою Він чи ні, чи Він наставляє тебе, чи Він захищає тебе і чи Він дорікнув тобі, коли ти зробив щось не так. Якщо ти не відчуваєш цих речей, то ти не живеш перед Богом, ти просто уявляєш це й потураєш собі – ти живеш у своєму власному світі, а не перед Богом, і між тобою і Богом немає взагалі ніяких стосунків.

Як люди можуть підтримувати нормальні стосунки з Богом? Від чого залежить підтримання таких стосунків? Воно залежить від того, щоб вони благали Бога, молилися Богу та спілкувалися з Богом у своєму серці. Такі стосунки дозволяють людям завжди жити перед Богом. Отже, щоб налагодити нормальні стосунки з Богом, люди повинні спершу стишити себе. Деякі люди завжди роблять речі назовні й займаються лише зовнішніми справами. Якщо вони день-два не матимуть ніякого духовного життя, вони цього й не помітять. І через три-чотири дні, і навіть через місяць-два вони все ще цього не усвідомлюватимуть. Це тому, що вони не молилися, не благали, не спілкувалися з Богом. Благання – це коли з тобою щось трапляється, і ти хочеш, щоб Бог тобі допоміг, наставив тебе, забезпечив тебе, просвітив тебе, дав тобі зрозуміти Свою волю, аби ти знав, що таке істина, розумів, якими є принципи істини, і знав, як практикувати істину – це те благання, яке відповідає Божій волі. Молитва охоплює доволі широкий спектр. Іноді ти можеш говорити про те, що у тебе на серці, – коли ти стикаєшся з труднощами або коли почуваєшся слабким і негативно налаштованим, ти можеш поговорити з Богом про ці речі від щирого серця; ти також можеш молитися Богу в той час, коли ти неслухняний, або ти можеш розмовляти з Богом про те, що трапляється з тобою щодня: як про те, що ти можеш бачити наскрізь, так і про те, що не можеш, – це називається молитвою. Молитва – це розмова з Богом про те, що в тебе на серці, або пошук істини від Бога. Іноді вона здійснюється у визначений час, іноді не має ніякого визначеного часу; ти можеш молитися будь-де та будь-коли. Духовне спілкування не набуває якоїсь конкретної форми: тебе може щось непокоїти, а може й ні; ти можеш мати, що хочеш сказати, а можеш і не мати. Коли тебе щось непокоїть, ти мусиш поговорити про це з Богом і помолитися. Спілкуючися з Богом завжди і скрізь, молячись до Бога й шукаючи у Нього, зазвичай тобі варто намагатися розмірковувати над питаннями на кшталт того, як Бог любить людину, як Він турбується про людину, навіщо Він обтинає та критикує людину, що насправді означає слухатися Бога тощо. Це і є духовне спілкування, або скорочено «спілкування з духом». Іноді в дорозі ти можеш згадати про щось, що тебе дуже засмучує; тобі не потрібно ставати навколішки або заплющувати очі. Ти можеш просто звернутися до Бога в своєму серці: «Боже, зі мною трапилося те-то й те-то, і я не знаю, як правильно дати цьому раду, тому я прошу Твого наставництва в цій справі». Коли ти відчуєш порух у своєму серці й скажеш про це Богові кілька щирих слів, тоді Він знатиме. Часом ти можеш відчути тугу за домом і сказати: «Боже, я так сумую за своїм домом». Ти не кажеш, за ким саме ти сумуєш, просто тобі сумно й ти розказуєш про це Богові. Ти можеш розв’язати свої проблеми, тільки коли молишся Богу й розповідаєш Йому про те, що у тебе на серці. Чи можеш ти розв’язати свої проблеми, поговоривши з іншою людиною? Буде не так уже й погано, якщо ти зустрінеш когось, хто розуміє істину, – ти зможеш не тільки розв’язати свої проблеми, а й отримаєш від цього користь. Але якщо ти зустрінешся з кимось, хто не розуміє істини, ти не зможеш розв’язати своїх проблем, і це може негативно на них позначитись. Якщо ти поговориш із Богом, то Бог утішить тебе й надихне тебе. Якщо ти зможеш стишитися перед Богом і прочитати Його слова, а потім розмірковувати й молитися, ти зможеш зрозуміти істину та розв’язати свої проблеми. Божі слова можуть допомогти тобі знайти шлях, як подолати твої труднощі, і коли ти долатимеш цю маленьку перешкоду, ти не спіткнешся, вона не стримає тебе, як і не вплине на виконання тобою твого обов’язку. Будуть моменти, коли ти раптом відчуєш, що твій дух занепав і ти дещо похмурий. Коли це стається, тобі слід негайно помолитися Богу й наблизитися до Нього, що означає говорити з Ним про те, що в тебе на серці, і довірятись Йому завжди і всюди, де б ти не був. Так твій стан можна змінити. Ти мусиш мати віру: «Бог поруч зі мною кожної миті, Він ніколи не полишав мене, я це відчуваю. Де б я не був і що б не робив, – чи я на зібранні, чи виконую свій обов’язок, – у своєму серці я знаю, що Бог веде мене за руку і що Він ніколи мене не полишав». Іноді, пригадуючи, як ти проводив так кожен день упродовж багатьох років, ти відчуєш, що твій духовний стан зріс, що Бог увесь цей час наставляв тебе, і Божа любов повсякчас захищала тебе. Тоді, розмірковуючи про ці речі, ти помолишся в своєму серці, висловлюючи подяку Богові: «Боже, я дякую Тобі! Я занадто слабкий, боязкий і надто глибоко розбещений. Якби я не мав Тебе, аби Ти так наставляв мене, я б нізащо не зміг дожити до сьогоднішнього дня самотужки». Хіба це не духовне спілкування? Якщо люди зможуть часто спілкуватися з Богом у такий спосіб, хіба їм не буде багато чого сказати Богові? Вони б не прожили багато днів, зовсім не маючи, що сказати Богові. Коли тобі нічого сказати Богу, Бог відсутній у твоєму серці. Якщо Бог є в твоєму серці, і ти віриш у Бога, тоді ти зможеш сказати Йому всі слова, які є в твоєму серці, в тому числі й ті речі, про які ти говорив би своїм довіреним особам. Бог є, по суті, твоєю найближчою довіреною особою. Якщо ти ставишся до Бога як до своєї найближчої довіреної особи, як до сім’ї, від якої ти найбільше залежиш, яку вважаєш найнадійнішою, яка найбільш заслуговує довіри і з якою у тебе найтісніші стосунки, тоді для тебе буде неможливо не мати, що сказати Богові. Якщо тобі завжди є що сказати Богові, то хіба ти завжди не житимеш в Його присутності? Якщо ти завжди житимеш у Божій присутності, то зможеш щомиті відчувати, як Бог просвіщає й наставляє тебе, як Він піклується про тебе й захищає тебе, приносить тобі мир і радість, як Він благословляє тебе і як дорікає тобі, дисциплінує тебе, виправляє тебе, судить і карає тебе. Усе це буде ясно й очевидно для тебе. Якщо ти просто перебиваєшся з дня у день, вірячи в Бога лише на словах, не маючи Бога у своєму серці, якщо ти просто зовні виконуєш свій обов’язок і відвідуєш зібрання, читаєш слова Божі та молишся щодня, просто автоматично виконуючи ці рухи, то це не є вірою в Бога – жоден із цих релігійних ритуалів, яких ти дотримуєшся, не має жодного відношення до істини. Ті, хто вірить у Бога, повинні щодня уважно читати уривок зі слів Божих, молитись і спілкуватись у цих словах. Вони повинні щодня отримувати трохи освітлення від слів Божих і розуміти трохи істини. Зокрема, вони повинні вміти шукати істину й вирішувати справи згідно з принципами під час виконання своїх обов’язків, а також вміти щодня здобувати життєвий досвід і пізнавати на власному досвіді Божу роботу. Це і є справжня віруюча людина й людина, яка слідує за Богом.

У вашій вірі в Бога яке питання є найважливішим і таким, що найбільш потребує вирішення? Це питання твоїх нормальних стосунків із Богом. Якщо ти віриш у Бога, але Його немає у твоєму серці, і ти розірвав свої стосунки з Ним, і ти не ставишся до Бога, як до свого найближчого, найбільш утаємниченого члена сім’ї та довіреної особи, якій ти можеш довіряти найбільше, тоді Бог не є твоїм Богом. Попрактикуйте якийсь час згідно з Моїми словами та подивіться, чи змінився ваш внутрішній стан. Практикуючи згідно з Моїми словами, ти зможеш забезпечити собі життя в присутності Божій, забезпечити собі нормальний фізичний і нормальний душевний стан. Коли стан людини нормальний і на неї не впливають жодні події, люди та речі, ані всілякі обставини, які трапляються їй на всіх етапах її життєвого досвіду, і вона здатна наполегливо нормально виконувати свій обов’язок, то вона має справжній духовний стан і є тим, хто увійшов у реальність істини.

13 липень 2017 року