Наскільки великими є перешкоди роботі Бога? Чи це було коли-небудь комусь відомо? Коли люди перебувають в клітці глибоко вкорінених забобонних забарвлень, хто здатний пізнати справжнє обличчя Бога? Із цим відсталим культурним знанням, таким поверховим і безглуздим, як вони могли б повністю зрозуміти слова, сказані Богом? Навіть коли з ними говоритимуть віч-на-віч і годуватимуть із уст в уста, як вони могли б зрозуміти? Іноді здається, що слова Бога залишаються без уваги: у людей немає анінайменшої реакції, вони хитають головами та нічого не розуміють. Як це може не викликати занепокоєння? Ці «культурологічні знання та історія далекої стародавньої культури» виплекали таку нікчемну групу людей. Ця стародавня культура – дорогоцінна спадщина – є купою мотлоху! Вона давно перетворилася на вічну ганьбу й не варта навіть і згадки! Вона навчила людей вивертам і методам протистояння Богу, а «впорядковане, лагідне керування» національної освіти зробило людей ще більш неслухняними Богу. Кожна частина Божої роботи надзвичайно важка, і кожен етап Його роботи на землі завдавав Богу страждань. Якою важкою є Його робота на землі! Етапи Божої роботи на землі пов'язані з великими труднощами: через людську слабкість, недоліки, дитячість, невігластво й усе, що притаманне людині, Бог будує ретельні плани й використовує вдумливі міркування. Людина схожа на паперового тигра, якого ніхто не наважується дражнити чи провокувати; у разі найменшого дотику він кусає у відповідь або падає й збивається зі шляху, і це так, ніби при найменшій втраті концентрації він знову береться за старе, або іншим чином ігнорує Бога, або біжить до своїх батьків, подібних до свиней і собак, щоб тішитися в нечистотах їхніх тіл. Яка велика перешкода! Практично на кожному етапі Своєї роботи Бог піддається спокусі, і майже на кожному етапі Бог наражається на велику небезпеку. Його слова щирі й чесні, і в них немає злого наміру, але хто готовий їх прийняти? Хто готовий повністю підкоритися? Це розбиває Боже серце. Він день і ніч трудиться для людини, Його долає тривога за людське життя, і Він співчуває людській слабкості. За кожне сказане слово Він пережив багато поворотів на кожному етапі Своєї роботи; Він завжди перебуває між молотом і ковадлом і думає про людську слабкість, непокору, дитячість і вразливість… цілодобово, знову й знову. Хто це коли-небудь знав? Кому Він може довіритися? Хто був би спроможний зрозуміти? Він завжди відчуває огиду до гріхів людини, до нестачі твердості характеру, до безхребетності людини, і Він повсякчас хвилюється через вразливість людини та розмірковує про шлях, що лежить перед нею. Завжди, коли Він спостерігає за словами та вчинками людини, Він наповнюється милосердям і гнівом, і завжди те, що Він бачить, заподіює біль Його серцю. Невинні, зрештою, заціпеніли; чому Бог завжди має ускладнювати їм життя? Слабка людина абсолютно позбавлена наполегливості; чому Бог завжди мусить відчувати до неї такий невблаганний гнів? Слабка й безсила людина вже не має анінайменшої життєвої сили; чому Бог завжди повинен дорікати їй за непослух? Хто може встояти перед погрозами Бога на небесах? Зрештою, людина тендітна, і у відчайдушному стражданні Бог заховав Свій гнів глибоко у Своєму серці, щоб людина могла повільно проаналізувати себе. І все ж людина, яка перебуває в серйозній біді, не має анінайменшої вдячності за Божу волю; людину розтоптав старий цар дияволів, але вона абсолютно не усвідомлює цього, вона завжди протиставляє себе Богу, або ж є ані холодною, ані гарячою відносно Бога. Бог сказав так багато слів, але хто коли-небудь сприймав їх серйозно? Людина не розуміє Божих слів, але залишається незворушною й без жадання, і ніколи по-справжньому не знала сутності старого диявола. Люди живуть у підземному царстві, у пеклі, але вірять, що живуть у палаці на морському дні; їх переслідує великий червоний дракон, а вони думають, що країна «благоволить» до них; диявол їх висміює, а вони думають, що вони насолоджуються найвеличнішою майстерністю плоті. Що за збіговисько брудних, нікчемних негідників! Людина зіткнулася з нещастям, але не знає цього, і в цьому темному суспільстві вона зазнає невдачі за невдачею, а проте ще ніколи цього не усвідомлювала. Коли вона позбудеться своєї доброти до самої себе й рабського характеру? Чому вона така байдужа до серця Бога? Невже вона спокійно потурає цим гнобленню й труднощам? Хіба вона не бажає побачити той день, коли вона зможе перетворити темряву на світло? Хіба вона не хоче ще раз виправити кривди, завдані праведності й істині? Чи вона готова спостерігати й нічого не робити, коли люди відмовляються від істини й спотворюють факти? Чи вона щаслива продовжувати терпіти це неналежне поводження? Чи вона готова бути рабом? Чи вона готова загинути від рук Бога разом із рабами цієї неспроможної держави? Де твоя рішучість? Де твоє честолюбство? Де твоя гідність? Де твоя доброчесність? Де твоя свобода? Чи ти готовий віддати все своє життя за великого червоного дракона, царя дияволів? Чи ти згоден дозволити йому замордувати тебе до смерті? Обличчя безодні хаотичне й темне, у той час як простий народ, що страждає від такого нещастя, волає до небес і скаржиться землі. Коли людина зможе гордо підняти голову? Людина худа й виснажена, як вона могла б боротися із цим жорстоким і деспотичним дияволом? Чому вона якомога швидше не віддає своє життя Богові? Чому вона й досі вагається? Коли вона може завершити Божу роботу? Зазнаючи такого безцільного знущання й гноблення, у кінцевому підсумку вона змарнує все своє життя; чому вона так поспішає прибути й так квапиться відбути? Чому вона не зберігає щось цінне, щоб дати його Богові? Чи вона забула про тисячоліття ненависті?

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Робота та входження (8)»