Робота у свідомості людини є надто легкодосяжною для людини. Наприклад, пастирі й лідери в релігійному світі покладаються на свої дари та положення, щоб виконувати свою роботу. Люди, які тривалий час слідують за ними, будуть заражені їхніми дарами та підпадуть під частковий вплив їхньої природи. Вони зосереджуються на дарах, здібностях і знаннях людей, і вони приділяють увагу надприродним речам та багатьом глибоким, нереалістичним вченням (звичайно, ці глибокі вчення є недосяжними). Вони не зосереджуються на змінах у людських характерах, а радше на підготовці людей до проповідування й роботи, покращенні людських знань та їхніх рясних релігійних вченнях. Вони не зосереджуються на тому, наскільки змінюється людський характер, ані на тому, наскільки люди розуміють істину. Їх не турбує людська сутність, і тим більше вони не намагаються дізнатися про нормальні та ненормальні стани людини. Вони не протистоять уявленням людей, як і не викривають їхніх уявлень, і тим більше вони не обтинають людей від їхніх недоліків або розбещеностей. Більшість тих, хто слідує за ними, служить своїми дарами, і все, що вони виробляють, – це релігійні уявлення й теологічні теорії, які відірвані від реальності й цілковито не здатні наділити людей життям. Насправді, сутність їхньої роботи полягає в плеканні талантів, у тому, щоб із людини, яка не має нічого, виплекати талановитого випускника семінарії, який згодом працюватиме та керуватиме. Чи можеш ти розрізнити якісь закони у шеститисячолітній роботі Бога? У роботі, яку виконує людина, є чимало правил та обмежень, і людський мозок є занадто догматичним. Тому те, що людина виражає, – це знання та усвідомлення, які знаходяться в межах її досвіду. Людина не здатна виразити щось, окрім цього. Навички або знання людини не постають із її вроджених обдарувань чи її інстинкту; вони виникають завдяки Божому керівництву й безпосередньому пастирству. Людина має лише здатність приймати це пастирство, і не має здатності безпосередньо виразити, що таке божественна сутність. Людина не здатна бути джерелом; вона може бути лише посудиною, яка приймає воду з джерела. Це – людський інстинкт, здатність, якою людина повинна володіти як людська істота. Якщо людина втрачає здатність приймати Боже слово і втрачає людський інстинкт, така людина також втрачає й те, що є найціннішим, та втрачає обов’язок створеної людини. Якщо людина не має знання або досвіду Божого слова чи Його роботи, ця людина втрачає свій обов’язок, обов’язок, який вона повинна виконувати як створена істота, і втрачає гідність створеної істоти. Це Божий інстинкт – виражати те, ким є божественна сутність, чи то виражається це в плоті чи безпосередньо Духом; це Боже служіння. Людина виражає свої власні досвіди або знання (тобто виражає те, ким вона є) під час Божої роботи або після неї; це людський інстинкт та людський обов’язок, і це те, чого людина повинна досягти. Хоча людське вираження сильно поступається тому, що виражає Бог, і хоча людське вираження зв’язане багатьма правилами, людина мусить виконати обов’язок, який вона повинна виконати, і зробити те, що вона мусить зробити. Людина повинна зробити все, що в людських силах, аби виконати свій обов’язок, і вона не повинна мати навіть найменших застережень.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота та робота людська»