Робота людини позначає її досвід та її людську природу. Те, що людина дає, і робота, яку вона виконує, представляють її саму. Проникливість людини, її міркування, її логіка, її багата уява – усе це включено в її роботу. Досвід людини особливо здатний позначати її роботу, і переживання людини стають складовими її роботи. Робота людини може виражати її досвід. Коли деякі люди переживають негативний досвід, то переважна частина їхнього спілкування складатиметься з негативних елементів. Якщо їхній досвід протягом певного періоду часу є позитивним, і вони особливо одержимі шляхом у позитивному аспекті, їхнє спілкування є дуже підбадьорливим, і люди можуть отримати від них позитивну поживу. Якщо ж робітник на якийсь період часу набуває негативних поглядів, його спілкування завжди нестиме в собі негативні елементи. Таке спілкування гнітить, а інші після спілкування з ним несвідомо впадатимуть у депресію. Стан послідовників змінюється в залежності від стану очільника. Який робітник усередині, те він і виражає назовні, і робота Святого Духа часто змінюється в залежності від стану людини. Він діє відповідно до досвіду людей, не примушує їх, але висуває до них вимоги відповідно до нормального перебігу їхнього досвіду. Це означає, що людське спілкування відрізняється від Слова Божого. Те, про що люди спілкуються, передає їхні індивідуальні уявлення й досвід, виражаючи їхні уявлення та досвід на основі Божої роботи. Їхній обов’язок полягає в тому, щоб після того, як Бог діє або говорить, з’ясувати, що з цього вони мають практикувати чи у що увійти, а потім передати це послідовникам. Отже, робота людини являє собою її входження та практику. Звичайно, така робота перемішана з людськими уроками та досвідом або деякими людськими думками. Як би не діяв Святий Дух, чи то над людиною, чи у втіленому Богові, робітники завжди виражають те, ким вони є. Хоча виконує роботу Святий Дух, ця робота ґрунтується на тому, ким людина є за своєю природою, оскільки Святий Дух не діє без підґрунтя. Іншими словами, ця робота не виникає з нічого, але завжди виконується відповідно до реальних обставин та реальних умов. Лише таким чином можна перетворити характер людини й змінити її старі уявлення та старі думки. Те, що людина висловлює, – це те, що вона бачить, переживає й може уявити, і це досяжно для її мислення, навіть якщо це вчення або переконання. Робота людини не може вийти за рамки ані людського досвіду, ані того, що вона бачить, ані того, що вона може уявити чи збагнути, незалежно від розміру цієї роботи. Бог виражає лише те, Ким є Він Сам, а це недосяжно для людини, тобто недоступно для людського мислення. Він виражає Свою роботу з управління всім людством, і це не пов’язано з деталями людського досвіду, але натомість стосується Його власного управління. Те, що виражає людина, – це її досвід, тоді як те, що виражає Бог, – це Його природа, тобто притаманний Йому характер, недоступний для людини. Досвід людини – це її розуміння та знання, набуті на основі вираження Богом Своєї природи. Таке розуміння й знання називаються природою людини, а основою їх вираження є притаманний людині характер та духовний рівень – ось чому їх також називають людською природою. Людина здатна спілкуватися про те, що вона переживає та бачить. Ніхто не може спілкуватися про те, чого він не відчував, не бачив або чого не може сягнути його мислення, – тобто про ті речі, яких він не має всередині себе. Якщо те, що виражає людина, не походить із її досвіду, тоді це її уява чи вчення. Простіше кажучи, у її словах немає реальності. Якби ти ніколи не стикався з суспільними речами, ти не зміг би чітко спілкуватися щодо складних суспільних взаємин. Якби у тебе не було сім’ї, якби інші говорили про сімейні проблеми, ти б не зрозумів більшої частини того, про що вони говорять. Отже, те, про що людина спілкується, і робота, яку вона виконує, представляють її внутрішню природу. Якби хтось спілкувався про своє розуміння кари й суду, але в тебе не було б досвіду цього, ти не наважився б заперечувати його знання, а тим більше не насмілився б бути на сто відсотків упевненим у цьому. Це тому, що їхнє спілкування щодо цього питання – це те, чого ти ніколи не переживав на власному досвіді, те, чого ти ніколи не знав, і твій розум не може цього уявити. Усе, що ти можеш почерпнути з їхніх знань, – це шлях до проходження кари та суду в майбутньому. Але цей шлях може бути лише шляхом доктринального знання; він не може посісти місце твого власного розуміння, а тим більше твого досвіду. Можливо, ти вважаєш те, що вони кажуть, абсолютно правильним, але на своєму власному досвіді ти знаходиш це нездійсненним у багатьох відношеннях. Можливо, ти відчуваєш, що дещо з почутого є цілковито неможливим; наразі ти виношуєш власні уявлення про їхні слова і хоча й приймаєш їх, але якось неохоче. Але у твоєму власному досвіді знання, з якого ти вивів свої уявлення, стає твоїм способом практики, і чим більше ти практикуєш, тим більше ти розумієш справжню цінність і сенс почутих тобою слів. Отримавши свій власний досвід, ти можеш почати говорити про знання, які ти повинен мати щодо пережитого тобою. Крім того, ти також можеш відрізняти тих, чиї знання є реальними та практичними, від тих, чиї знання засновані на вченні й нічого не варті. Отже, чи відповідає істині сповідуване тобою знання значною мірою залежить від того, чи маєш ти практичний досвід у цьому. Там, де у твоєму досвіді є істина, там твоє знання буде практичним і цінним. Через свій досвід ти також можеш здобути проникливість і розуміння, поглибити свої знання, збільшити свою мудрість і здоровий глузд щодо того, як тобі слід поводитися. Знання, виражені людьми, які не володіють істиною, є вченням незалежно від того, наскільки б піднесеними вони не були. Людина такого типу може бути дуже розумною, коли йдеться про справи плоті, але не може розрізняти, коли йдеться про духовні питання. Так відбувається тому, що такі люди не мають жодного досвіду в духовних справах. Це люди, які не є просвітленими в духовних справах і не розуміють духовних питань. Який би вид знань ти не виражав, якщо це твоя природа, то це є твоїм особистим досвідом, твоїм справжнім знанням. Те, що обговорюють люди, які говорять тільки про вчення, – а це люди, які не мають ані істини, ані реальності, – можна також назвати їхньою природою, тому що вони прийшли до свого вчення лише через глибоке споглядання, і це результат їхніх глибоких роздумів. І все-таки це лише вчення, не більше ніж уява!

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Божа робота та робота людська»