Прагнення й життєві досягнення Йова дозволили йому спокійно дивитися у вічі смерті

У Писанні написано про Йова: «І впокоївся Йов старим та насиченим днями» (Йов 42:17). Це означає, що коли Йов помер, він ні за чим не жалкував і не відчував болю, а природним чином відійшов із цього світу. Як усім відомо, Йов був людиною, яка за життя боялася Бога, а від злого втікала. Його дії були схвалені Богом і увічнені іншими, і можна сказати, що його життя мало цінність і значення, що перевершують цінність і значення усіх інших. Йов насолоджувався Божими благословеннями та був названий Ним праведником на землі, а також був перевірений Богом і випробуваний сатаною. Він свідчив про Бога й заслуговував на те, щоб Бог назвав його праведником. Протягом десятиліть після Божих випробувань він жив життям, яке було ще більш цінним, осмисленим, обґрунтованим і мирним, ніж раніше. Через його праведні вчинки Бог випробував його, а також через його праведні вчинки Бог з'явився йому та говорив із ним безпосередньо. Отже, у роки після своїх випробувань Йов чіткіше зрозумів і належним чином сприйняв цінність життя, досяг більш глибокого розуміння володарювання Творця та здобув більш точне й чітке знання про те, як Творець дає й забирає Свої благословення. У Книзі Йова записано, що Бог Єгова дарував Йову ще більші благословення, ніж раніше, поставивши Йова в іще вигідніше становище для того, щоб пізнати володарювання Творця та спокійно поглянути смерті у вічі. Тож коли Йов постарів і зустрівся віч-на-віч зі смертю, він однозначно не турбувався б про свою власність. У нього не було жодних турбот, не було про що шкодувати, і, звичайно ж, він не боявся смерті, тому що все своє життя він ішов шляхом, на якому він боявся Бога, а від злого втікав. У нього не було причин турбуватися про свій кінець. Скільки людей сьогодні могли б діяти так само, як Йов, коли він постав віч-на-віч зі своєю власною смертю? Чому ніхто не здатний дотримуватися такої простої поведінки? Є тільки одна причина: Йов прожив своє життя в суб'єктивному пошукові віри, визнання й підпорядкування Божому володарюванню, і саме з цією вірою, визнанням і підпорядкуванням він пройшов через важливі життєві моменти, прожив свої останні роки й зустрів заключний вирішальний момент свого життя. Що б не відчував Йов, його прагнення й цілі в житті були не болісними, а щасливими. Він був щасливий не тільки через благословення або похвали, даровані йому Творцем, але, що більш важливо, завдяки своїм прагненням і життєвим цілям, завдяки все глибшому знанню й істинному розумінню володарювання Творця, якого він досяг, боячись Бога, а від злого втікаючи, і, більше того, завдяки його особистому досвіду як об'єкта володарювання Творця, чудесних діянь Бога й ніжних, але незабутніх переживань і спогадів про співіснування людини й Бога, а також знайомства та взаєморозуміння. Йов був щасливий через втіху й радість, які прийшли від знання волі Творця, а також завдяки благоговінню, що виникло після того, як Йов побачив, що Він – великий, чудовий, гідний любові та вірний. Йов зміг зустріти смерть без будь-яких страждань, тому що знав, що вмираючи він повернеться, щоб бути поряд із Творцем. Саме його прагнення й життєві досягнення дозволили йому спокійно зустріти смерть, дозволили йому спокійно зустріти перспективу того, що Творець забере його життя, і, більше того, дозволили йому постати незаплямованим і вільним від турбот перед Творцем. Чи можуть люди в наші дні досягти такого щастя, яким володів Йов? Чи є у вас умови, необхідні для цього? Оскільки в наші дні в людей дійсно є такі умови, чому вони не можуть жити так щасливо, як Йов? Чому вони не можуть уникнути страждання від страху смерті? Перед лицем смерті деякі люди потерпають від неконтрольованого сечовипускання; інші тремтять, непритомніють, нападають як на Небо, так і на людей; деякі навіть стогнуть і ридають. Це в жодному разі не є природними реакціями, які виникають раптово, коли наближається смерть. Люди поводяться у такий ніяковий спосіб головним чином тому, що в глибині свого серця вони бояться смерті, тому що в них немає чіткого знання й розуміння Божого володарювання та Його влаштувань, а тим більше істинного підпорядкування їм. Люди реагують таким чином, тому що вони нічого не хочуть, окрім як самим усе влаштовувати й усім керувати, контролювати свої власні долі, свої власні життя та смерть. Тому не дивно, що люди ніколи не можуть позбутися страху смерті.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»