Життя, проведене в пошуках слави й багатства, залишає людину в розгубленості перед обличчям смерті

Завдяки володарюванню Творця та Його попередньому визначенню самотня душа, яка на початку не мала нічого, отримує батьків і сім'ю, шанс стати членом людської раси, нагоду випробувати на собі людське життя й побачити світ. Ця душа також отримує шанс відчути володарювання Творця, пізнати чудесність творіння Творця і, більше того, пізнати владу Творця та підкоритися їй. Тим не менш, більшість людей насправді не користується цією рідкісною й швидкоплинною можливістю. Людина витрачає енергію всього свого життя на боротьбу з долею, витрачає весь свій час на метушню, намагаючись прогодувати свою сім'ю й кидаючись у різні боки, розриваючись між багатством і статусом. Те, чим люди дорожать, – це сім'я, гроші й слава, і вони розглядають їх як найвищі цінності в житті. Усі люди скаржаться на свою долю, однак вони відсувають на задній план питання, які найбільш важливо дослідити й зрозуміти: чому людина жива, як їй слід жити, у чому цінність і сенс життя. Вони проводять усе своє життя, як би довго воно не тривало, просто метушачись у пошуках слави й багатства, доки їхня молодість не випарується, і вони не стануть сивими й зморшкуватими. Так вони живуть, доки не побачать, що слава й багатство не можуть зупинити їхнє сповзання у старість, що гроші не можуть заповнити порожнечу серця, що ніхто не звільнений від законів народження, старіння, хвороб і смерті; що ніхто не може уникнути того, що уготовано долею. Тільки коли вони змушені зіткнутися з останнім вирішальним моментом життя, вони по-справжньому розуміють, що навіть якщо хтось володіє величезним багатством і значними активами, навіть якщо він має привілеї та високе положення, він усе одно не може уникнути смерті й повинен повернутися до свого первісного стану: самотня душа, яка не має ніякої власності. Коли в людей є батьки, вони вірять, що їхні батьки – це все; коли в людей є власність, вони думають, що гроші – це опора людини, що це – засіб до життя, коли в людей є статус, вони міцно чіпляються за нього й готові ризикувати своїм життям заради нього. Тільки тоді, коли люди мають от-от відпустити цей світ, вони розуміють, що те, на що вони витратили своє життя, – це не що інше, як швидкоплинні хмари, ні за що з того вони не можуть триматися, нічого з того вони не можуть забрати з собою, ніщо з того не може звільнити їх від смерті, ніщо з того не може скласти компанію або дати розраду самотній душі на її зворотному шляху; і тим паче ніщо з того не може спасти людину й дати їй змогу подолати смерть. Слава й багатство, які людина набуває в матеріальному світі, дають тимчасове задоволення, швидкоплинну насолоду, помилкове відчуття легкості; поступово вони змушують її збитися зі шляху. І ось людей, які борсаються в безмежному морі людства, спраглих миру, комфорту й душевного спокою, поглинає хвиля за хвилею. Коли людям ще тільки належить розібратися в питаннях, які найбільш важливі для розуміння, – звідки вони взялися, чому вони живі, куди вони йдуть і так далі, – вони спокушаються славою й багатством, вводяться ними в оману й контролюються ними, і безповоротно губляться. Час летить; роки пролітають в одну мить, і людина незчулась, як уже попрощалась із найкращими роками свого життя. Коли людині скоро належить покинути цей світ, вона поступово приходить до усвідомлення того, що все у світі спливає, що вона більше не може триматися за те, що спочатку їй належало; тоді вона дійсно відчуває, що подібна до плачучого немовляти, яке щойно з'явилося на світ, у якого ще геть нічого немає. У цей момент людина змушена задуматися над тим, що вона зробила в житті, чого вартує бути живим, що це означає, навіщо вона прийшла в цей світ. І саме в цей момент людина все більше хоче знати, чи дійсно існує наступне життя, чи дійсно існують Небеса, чи дійсно є відплата… Чим ближче людина наближається до смерті, тим більше вона хоче зрозуміти, що насправді є суттю життя; чим ближче людина наближається до смерті, тим пустішим здається її серце; чим ближче людина наближається до смерті, тим безпораднішою вона себе почуває; і тому її страх смерті зростає з кожним днем. Є дві причини, через які такі почуття проявляються в людей, коли вони наближаються до смерті: по-перше, вони ось-ось втратять славу й багатство, від яких залежало їхнє життя, ось-ось залишать позаду все, що бачить око у світі; і по-друге, вони ось-ось зіткнуться в повній самоті з незнайомим світом, таємничим, невідомим світом, куди вони бояться ступити, де в них немає близьких і засобів до існування. Із цих двох причин кожен, хто стикається зі смертю, почувається ніяково, відчуває паніку й безпорадність, яких він ніколи раніше не відчував. Тільки коли хтось дійсно приходить до цього моменту, він розуміє, що, коли людина ступає на цю землю, перше, що вона повинна зрозуміти, – це звідки беруться люди, чому люди живі, хто диктує людську долю та хто забезпечує людське існування та володарює над ним. Саме це знання є справжнім засобом, за допомогою якого людина живе, найважливішою основою людського виживання, а не те, як навчитися забезпечувати свою сім'ю або досягати слави й багатства, як навчитися виділятися з натовпу або жити більш заможним життям, не кажучи вже про те, щоб навчитися відзначатися та успішно конкурувати з іншими. Хоча різні навички виживання, на оволодіння якими люди витрачають своє життя, можуть запропонувати велику кількість матеріальних зручностей, вони ніколи не приносять справжнього миру і розради серцю, а натомість змушують людей постійно втрачати напрямок, зазнавати труднощів із самоконтролем і губити кожну можливість пізнати сенс життя; ці навички виживання створюють приховане занепокоєння про те, як правильно зустріти смерть. Таким чином руйнуються життя людей. Творець ставиться до всіх справедливо, впродовж життя даючи кожному можливості випробувати й пізнати Його володарювання, але тільки коли наближається смерть, коли нависає її тінь, людина починає бачити світло – і тоді вже стає надто пізно!

Люди проводять своє життя в гонитві за статками й славою; вони хапаються за ці соломинки, думаючи, що це їхній єдиний засіб підтримки, ніби, маючи їх, вони могли б жити далі, звільнившись від смерті. Але тільки коли вони стоять на порозі смерті, вони усвідомлюють, наскільки далекі від них ці речі, наскільки вони слабкі перед лицем смерті, як легко вони руйнуються, наскільки вони самотні й безпорадні, і їм нікуди бігти. Вони розуміють, що життя не можна купити за гроші або славу, що, якою б багатою не була людина, яким би високим не було її становище, усі однаково бідні й мізерні перед лицем смерті. Вони розуміють, що за гроші не можна купити життя, що слава не може стерти смерть, що ні гроші, ні слава не можуть продовжити життя людини ні на хвилину, ні на секунду. Чим більше люди так вважають, тим більше вони прагнуть продовжувати жити; чим більше люди так вважають, тим більше вони бояться наближення смерті. Тільки в цей момент вони по-справжньому усвідомлюють, що їхнє життя їм не належить, вони не можуть його контролювати, і що ніхто не має права вирішувати, жити йому або померти, що все це – поза їхнім контролем.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»