Шість вирішальних моментів у людському житті (Вибрані уривки)

Шостий вирішальний момент: смерть

Після такої великої штовханини й метушні, стількох розчарувань і крахів, після стількох радощів і печалей, злетів і падінь, після стількох незабутніх років, після неодноразового споглядання змін пір року, людина незчулася, як пройшла важливі життєві віхи та в одну мить опиняється на схилі своїх років. Сліди часу відбилися на всьому тілі людини: вона більше не може стояти прямо, її темне волосся біліє, а очі, колись яскраві та ясні, стають тьмяними й каламутними, і гладка еластична шкіра покривається зморшками та плямами. У людини слабшає слух, зуби розхитуються й випадають, реакції стають млявими, рухи – сповільненими… У цей момент людина остаточно прощається з пристрасними роками своєї юності та вступає в сутінки свого життя: старість. Потім людина зіткнеться віч-на-віч зі смертю, останнім вирішальним моментом у людському житті.

1.6.1. Тільки Творець має владу над життям і смертю людини

Якщо народження людини було зумовлено її попереднім життям, то її смерть знаменує кінець тієї долі. Якщо народження людини – це початок її місії в цьому житті, то її смерть знаменує кінець цієї місії. Оскільки Творець визначив фіксований набір обставин для народження людини, само собою зрозуміло, що Він також влаштував фіксований набір обставин і для її смерті. Іншими словами, ніхто не народжується випадково, нічия смерть не настає раптово, і як народження, так і смерть людини обов'язково пов'язані з її попереднім і поточним життями. Обставини народження та смерті людини визначені Творцем наперед; це – доля людини, талан людини. Оскільки існує безліч пояснень народження людини, правильно й те, що смерть людини відбудеться природним чином за свого власного, особливого набору різних обставин. У цьому причина різної тривалості життя людей, а також різних способів і часу їхньої смерті. Деякі люди сильні й здорові, але вмирають молодими; інші слабкі й хворобливі, але доживають до старості й мирно йдуть із життя. Деякі люди гинуть від неприродних причин, інші вмирають природною смертю. Деякі люди закінчують своє життя далеко від дому, інші в останній раз заплющують очі, коли поруч із ними перебувають ті, кого вони люблять. Деякі люди вмирають у повітрі, інші – під землею. Деякі тонуть під водою, інші гинуть у катастрофах. Одні вмирають вранці, інші вночі. … Кожен хоче видатного народження, блискучого життя та славної смерті, але ніхто не може перевершити свою власну долю, ніхто не може уникнути володарювання Творця. Такою є людська доля. Людина може будувати всілякі плани на своє майбутнє, але ніхто не може спланувати спосіб і час свого народження й відходу зі світу. Хоча люди роблять усе можливе, щоб уникнути приходу смерті й чинити цьому опір, все ж, без їхнього відома, смерть тихо наближається. Ніхто не знає, коли він загине та як, а тим більше, де це станеться. Очевидно, що не людство має владу над життям і смертю, не якась істота в природному світі, а Творець, Чия влада унікальна. Життя та смерть людства – це не результат якогось закону природного світу, а наслідок незалежності влади Творця.

1.6.2. Того, хто не знає володарювання Творця, буде переслідувати страх смерті

Коли людина вступає в похилий вік, проблема, з якою вона стикається, полягає не в тому, щоб забезпечити сім'ю або реалізувати свої грандіозні амбіції в житті, а в тому, як попрощатися зі своїм життям, як зустріти кінець свого життя, як поставити крапку в кінці речення свого життя. Хоча на перший погляд здається, що люди приділяють смерті мало уваги, ніхто не може уникнути вивчення цієї теми, оскільки ніхто не знає, чи лежить по той бік смерті інший світ, світ, який люди не можуть сприймати або відчувати, про який вони нічого не знають. Це змушує людей боятися зустрітися віч-на-віч зі смертю, боятися поглянути їй у вічі так, як вони повинні; натомість вони роблять усе можливе, щоб уникати цієї теми. І таким чином це наповнює кожну людину страхом перед смертю й додає завісу таємниці до цього неуникного факту життя, кидаючи стійку тінь на серце кожної людини.

Коли людина відчуває, що стан її тіла погіршується, коли вона усвідомлює, що наближається до смерті, вона відчуває невизначений жах, невимовний страх. Страх смерті змушує людину відчувати себе ще більш самотньою й безпорадною, і в цей момент вона запитує себе: звідки взялася людина? Куди людина йде? Невже так помирає людина, коли її життя стрімко проноситься повз неї? Чи є цей період кінцем людського життя? У чому, врешті-решт, сенс життя? Зрештою, чого варте життя? Чи головні в ньому слава й багатство? Чи головним у житті є виховання сім'ї? … Незалежно від того, чи замислювалася людина над цими конкретними запитаннями, незалежно від того, наскільки сильно вона боїться смерті, у глибині серця кожної людини завжди є бажання проникнути в таємниці, почуття нерозуміння життя, і до цього домішується сентиментальність щодо світу, небажання покидати його. Здається, ніхто не може чітко сформулювати, чого людина боїться, чого прагне, щодо чого вона почувається сентиментальною та що вона не бажає залишати позаду…

Оскільки люди бояться смерті, у них так багато хвилювань; оскільки люди бояться смерті, у них так багато всього, що вони не можуть відпустити. Коли люди стоять на порозі смерті, дехто бентежиться з приводу того чи іншого; вони турбуються про своїх дітей, своїх близьких, своє багатство так, ніби, турбуючись, вони можуть стерти страждання й жах, які приносить смерть, неначе, підтримуючи свого роду близькість із живими, вони можуть уникнути безпорадності й самотності, які супроводжують смерть. У глибині людського серця таїться невизначений страх, боязнь розлуки зі своїми близькими, страх ніколи більше не побачити блакитне небо, ніколи більше не поглянути на матеріальний світ. Самотня душа, яка звикла до компанії своїх близьких, не хоче відпустити свою хватку та в повній самоті відійти в невідомий і незнайомий світ.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»