Тільки ті, хто підкоряється володарюванню Творця, можуть досягти істинної свободи

Оскільки люди не визнають Божого керівництва й Божого володарювання, вони завжди дивляться долі в обличчя зухвало та з бунтарським ставленням, і вони завжди хочуть відкинути Божу владу й володарювання, а також те, що приготувала доля, марно сподіваючись змінити свої нинішні обставини та підправити свою долю. Але вони ніколи не можуть досягти успіху та зазнають невдачі на кожному кроці. Ця боротьба, яка відбувається глибоко в душі людини, приносить такий глибокий біль, що він в'їдається в кістки, у той час поки людина нерозумно марнує своє життя. У чому причина цього болю? Він викликаний володарюванням Бога чи тим, що людина народилася безталанною? Очевидно, що ні те, ні інше не відповідає дійсності. По суті, цей біль спричинений шляхами, якими йдуть люди, і способами життя, які вони обирають для себе. Можливо, деякі люди не усвідомили цього. Але коли ти справді знаєш, коли ти справді усвідомлюєш, що Бог володарює над людською долею, коли ти справді розумієш, що все, що Бог запланував для тебе й вирішив щодо тебе, є великим благом і захистом, тоді ти відчуваєш, як твій біль починає слабшати, і все твоє єство стає розслабленим, вільним, визволеним. Судячи зі станів більшості людей, вони об'єктивно не можуть по-справжньому змиритися з практичною цінністю й сенсом володарювання Творця над людською долею, хоча на суб'єктивному рівні вони не хочуть продовжувати жити так, як жили раніше, і хочуть полегшення свого болю; об'єктивно, вони не можуть по-справжньому визнати володарювання Творця й підкоритися Йому, і тим паче вони не знають, як шукати й приймати впорядкування й улаштування Творця. Отже, якщо люди не можуть по-справжньому визнати той факт, що Творець володарює над людською долею й над усіма людськими справами, якщо вони не можуть по-справжньому підкоритися пануванню Творця, тоді їм буде важко не бути спрямованими та скутими ідеєю про те, що «доля людини – в її власних руках». Їм буде важко позбутися болю своєї напруженої боротьби проти влади Творця та долі, і, само собою зрозуміло, їм також буде важко стати дійсно визволеними й вільними, стати людьми, які поклоняються Богу. Але є надзвичайно простий спосіб звільнитися від цього стану, який полягає в тому, щоб попрощатися зі своїм колишнім способом життя; попрощатися зі своїми попередніми цілями в житті; узагальнити й проаналізувати свій попередній спосіб життя, погляди на життя, прагнення, бажання й ідеали; а потім порівняти їх із Божою волею та вимогами до людини й подивитися, чи узгоджується будь-яке з них з Божою волею та Його вимогами, чи забезпечує будь-яке з них правильні життєві цінності, чи сприяє кращому розумінню правди й дає людині можливість жити з людською сутністю й подобою людської істоти. Коли ти неодноразово дослідиш і ретельно проаналізуєш різні цілі, які люди переслідують у житті, і їхні незліченні способи життя, ти виявиш, що жоден із них не відповідає первісному наміру Творця, із яким Він створив людство. Усі вони відводять людей від володарювання й турботи Творця; усі вони є пастками, які роблять людей розпусними й ведуть їх у пекло. Після того, як ти це усвідомиш, твоє завдання полягає в тому, щоб відкинути свій старий погляд на життя, триматися подалі від усіляких пасток, дозволити Богу взяти на Себе відповідальність за твоє життя та влаштувати його для тебе; це означає намагатися тільки підкорятися Божому керівництву й спрямуванню, жити без індивідуального вибору й стати людиною, яка поклоняється Богу. Це звучить просто, але насправді зробити це складно. Деякі люди можуть витримати цей біль, а інші – ні. Деякі готові підкоритися, а інші не готові цього робити. Тим, хто не готовий, бракує для цього бажання й рішучості; вони ясно усвідомлюють Боже володарювання, прекрасно знають, що саме Бог планує та влаштовує людську долю, а проте вони й досі брикаються, борються й продовжують протистояти тому, щоб віддати свої долі в Божі долоні та підкоритися Божому володарюванню; більше того, вони обурюються Божими керівництвом та влаштуваннями. Тому завжди знайдуться люди, які захочуть самі побачити, на що вони здатні; вони хочуть змінити свою долю своїми власними руками або досягти щастя своєю власною силою, щоб побачити, чи можуть вони переступити межі Божої влади й піднятися над Божим володарюванням. Трагедія людини полягає не в тому, що вона прагне щасливого життя, не в тому, що вона женеться за славою й багатством або бореться зі своєю власною долею в тумані, а в тому, що після того, як вона побачила існування Творця, після того, як вона дізналася той факт, що Творець володарює над людською долею, вона все одно не може виправити свій шлях, не може витягнути свої ноги з трясовини, але робить своє серце ще більш черствим та настирливо продовжує перебувати у своїх помилках. Вона воліла б продовжувати борсатися в багні, вперто змагаючись проти володарювання Творця, пручаючись йому аж до гіркого кінця і без найменшого каяття. Тільки тоді, коли вона лежить розбита та стікає кров'ю, вона нарешті вирішує здатися й повернути назад. Ось це справжня людська скорбота. Тому Я кажу, що ті, хто обирає покору, – мудрі, а ті, хто обирає боротьбу й утечу, – дійсно нерозсудливі.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний III»