Буття 19:1–11: «І прибули обидва Анголи до Содому надвечір, а Лот сидів у брамі содомській. І побачив Лот, і встав їм назустріч, і вклонився обличчям до землі, та й промовив: Ось, панове мої, зайдіть до дому вашого раба, і переночуйте, і помийте ноги свої, а рано встанете й підете на дорогу свою. А вони відказали: Ні, бо будемо ми ночувати на вулиці. А він сильно на них налягав, і вони до нього з дороги зійшли, і ввійшли до дому його. І вчинив він для них прийняття, і напік прісного і їли вони. Ще вони не полягали, а люди того міста, люди Содому від малого аж до старого, увесь народ звідусюди оточили той дім. І вони закричали до Лота, і сказали йому: Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати! І Лот вийшов до входу до них, а двері замкнув за собою, і сказав: Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби… Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого. А вони закричали: Іди собі геть! І сказали: Цей один був прийшов, щоб пожити чужинцем, а він став тут суддею! Тепер ми зло гірше тобі заподієм, ніж їм! І сильно вони налягали на мужа, на Лота, і підійшли, щоб висадити двері. Тоді вистромили свою руку ті мужі, і впровадили Лота до себе до дому, а двері замкнули. А людей, що при вході до дому зібрались, вони вдарили сліпотою, від малого аж до великого. І ті попомучилися, шукаючи входу».

Буття 19:24–25: «Тоді Єгова пролив на Содом і Гоморру сірку й вогонь від Єгови з неба; і Він знищив ті міста, і всю рівнину, і всіх жителів міст, і те, що росло на землі».

Після того як Содом неодноразово виявляв до Бога ворожість і опір, Він цілковито його винищує

З людської точки зору Содом був містом, яке могло повністю вдовольнити людське бажання та людське зло. Содом був манливим і заворожливим, ніч за ніччю там була музика й танці, і його процвітання викликало в людей захват і божевілля. Його зло роз'їдало людські серця та заворожувало їх, доводячи до розпусти. Це було місто, де безчинствували нечисті й лихі духи; воно повнилося гріхом і вбивствами, а в повітрі стояв кривавий, гнилий сморід. Це було місто, від якого холонула кров у жилах, місто, від якого можна було сахнутись у жаху. Ніхто в цьому місті – ні чоловік, ні жінка, ні молодий, ні старий – не шукав істинного шляху; ніхто не томився за світлом і не прагнув піти від гріха. Вони жили під контролем сатани, під сатанинським розбещенням і обманом. Вони втратили свою нормальну людську сутність, вони втратили розум, і вони загубили первісну мету існування людини. Вони скоїли незліченні нечестиві вчинки опору Богові; вони відкинули Його провід і виступили проти Його волі. Саме їхні нечестиві вчинки крок за кроком вели цих людей, це місто й усе живе в ньому шляхом до знищення.

Хоча в цих двох уривках не описано всіх подробиць щодо ступеня розбещеності жителів Содому, а натомість висвітлено їхню поведінку щодо двох Божих служителів після прибуття останніх до міста, є простий факт, який виявляє, наскільки жителі Содому були розбещеними, злими й опиралися Богові. Разом із цим викриваються й справжнє обличчя та сутність мешканців міста. Ці люди не тільки відмовилися прийняти Божі застереження, але й не побоялися Його покарання. Навпаки, вони зневажили Божий гнів. Вони сліпо опиралися Богу. Що б Він не робив і як би Він це не робив, їхня порочна натура ставала тільки порочнішою, і вони раз за разом протистояли Богові. Жителі Содому вороже ставилися до існування Бога, до Його приходу, до Його покарання, а тим більше до Його застережень. Вони були вкрай бундючні. Вони пожирали та кривдили всіх людей, яких тільки могли пожерти та скривдити, і до служителів Божих вони ставилися так само. Що стосується всіх нечестивих вчинків, скоєних жителями Содому, то кривдження служителів Божих було лише верхівкою айсберга, а те з їхньої нечестивої природи, що було викрито таким чином, насправді було не більше ніж краплею в безмежному морі. Тому Бог вирішив знищити їх вогнем. Щоб знищити місто, Бог не скористався ні потопом, ні ураганом, ні землетрусом, ні цунамі, ні ще якимось іншим способом. Що значило те, що Бог використав для знищення цього міста саме вогонь? Воно означало повне знищення міста; воно означало, що місто безслідно зникло із землі та з буття. Тут «знищення» означає не тільки зникнення форми, структури чи зовнішнього вигляду міста; воно також означає, що душі людей у місті припинили існувати, будучи повністю винищеними. Простіше кажучи, всіх людей, події й об'єкти, пов'язані із цим містом, було знищено. Для мешканців цього міста вже не було ні наступного життя, ні реінкарнації; Бог винищив їх із людства Свого творіння на віки вічні. Використання вогню значило кінець гріха в цьому місці й те, що гріх тут був приборканий; цей гріх припинив існувати й поширюватися. Воно означало, що сатанинське зло втратило свій живильний ґрунт, а також цвинтар, який давав йому місце для притулку й життя. У війні між Богом і сатаною використання Богом вогню є клеймом Його перемоги, яким затаврований сатана. Знищення Содому є великою помилкою в прагненні сатани протистояти Богові, розбещуючи, пожираючи людей, а також принизливим знаком того часу в розвитку людства, коли людина відкинула Божий провід і віддалася пороку. Крім того, це опис істинного виявлення праведного Божого характеру.

Коли вогонь, посланий Богом із неба, перетворив Содом на просте попелище, це означало, що після цього місто під назвою «Содом» і все, що в ньому було, припинили існувати. Вони були знищені Божою люттю, зникнувши в Божому гніві та величі. Завдяки праведному Божому характеру Содом отримав своє справедливе покарання та свій заслужений кінець. Кінець існування Содому був зумовлений його злом, а також бажанням Бога ніколи більше не бачити ні цього міста, ні людей, які в ньому жили, ні життя, яке в ньому зросло. Боже «бажання ніколи більше не бачити цього міста» – це Його гнів, а також Його велич. Бог спалив те місто, бо його нечестя й гріх викликали в Нього лють, відразу й огиду до нього та бажання ніколи більше не бачити ні його, ні жодного з людей і живих істот, що в ньому жили. Коли місто догоріло, залишивши по собі тільки попіл, воно справді перестало існувати в очах Бога; навіть Його пам'ять про нього зникла, стерлася. Це означає, що вогонь, посланий із неба, не лише знищив усе місто Содом, і не лише знищив людей у місті, настільки сповнених гріха, і не лише знищив усе в місті, заплямоване гріхом; крім усього цього, вогонь також знищив пам'ять про людське зло й опір Богові. Такою була мета, з якою Бог спалив те місто дотла.

Це людство стало розбещеним до крайності. Ці люди не знали, хто такий Бог і звідки пішли вони самі. Якби ти згадав перед ними про Бога, вони накинулися б на тебе, оббрехали та богозневажили б. Навіть коли Божі служителі прийшли, щоб розповсюдити Його застереження, ці розбещені люди не тільки не виявили жодних ознак покаяння та не відмовилися від своєї нечестивої поведінки, а навпаки, зухвало скривдили Божих служителів. Те, що вони висловлювали та виявляли, було їхньою природою й сутністю, що полягали в крайній ворожнечі до Бога. Ми можемо побачити, що опір цих розбещених людей Богу був чимось більшим, ніж виявленням їхньої розбещеної вдачі, так само як він був чимось більшим, ніж поодиноким наклепом або насмішкою, спричиненими просто недостатнім розумінням істини. Причиною їхньої нечестивої поведінки не були ні дурість, ні невігластво; вони вчинили так не тому, що їх обдурили, і, безумовно, не тому, що їх ввели в оману. Їхня поведінка досягла рівня кричущо зухвалого протиборства, протистояння та нарікання на Бога. Без сумніву, така людська поведінка розлютила б Бога, і вона розлютила б Його характер – характер, який не можна спокушати. Тому Бог прямо й відкрито дав волю Своєму гніву та Своїй величі; це було справжнім виявленням Його праведного характеру. Зіткнувшись із містом, переповненим гріхом, Бог побажав якнайшвидше знищити його, якнайповніше винищити людей у ньому та всі їхні гріхи, щоб люди цього міста припинили існувати, а гріх у цьому місці припинив примножуватися. Найшвидше і найповніше це можна було зробити, спаливши його вогнем. Боже ставлення до мешканців Содому полягало не в тому, щоб покинути їх або знехтувати ними. Натомість Він Своїм гнівом, величчю та владою покарав, вразив і повністю знищив цих людей. Його ставлення до них полягало не тільки у фізичному знищенні, а й у знищенні душі, довічному знищенні. Це і є істинний підтекст того, що Бог має на увазі під словами «припинити існувати».

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»

A portion of the Ukrainian Bible verses in this video are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.