Осуд Ісуса фарисеями

Марка 3:21–22: «І коли Його ближчі почули, то вийшли, щоб узяти Його, бо говорено, ніби Він несамовитий. А книжники, що поприходили з Єрусалиму, казали: Має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів».

Докір Ісуса фарисеям

Матвія 12:31–32: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься! І як скаже хто слово на Людського Сина, то йому проститься те; а коли скаже проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».

Матвія 23:13–15: «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що перед людьми зачиняєте Царство Небесне, бо й самі ви не входите, ані тих, хто хоче ввійти, увійти не пускаєте! Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що вдовині хати поїдаєте, і напоказ молитесь довго, через те осуд тяжчий ви приймете! Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що обходите море та землю, щоб придбати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєнни, вдвоє гіршим від вас!».

Ці два уривки вище різні за змістом. Спочатку розгляньмо перший уривок – «Осуд Ісуса фарисеями».

У Біблії фарисеї так оцінюють Самого Ісуса й те, що Він зробив: «…говорено, ніби Він несамовитий. … має Він Вельзевула, і виганяє демонів силою князя демонів» (Марка 3:21–22). Осуд Господа Ісуса книжниками й фарисеями не був ні просто наслідуванням чужих слів, ні безпідставним домислом – це був висновок, який вони зробили про Господа Ісуса з того, що побачили й почули про Його діяння. Хоча їхній висновок нібито був зроблений в ім'я справедливості та здавався людям нібито обґрунтованим, але зарозумілість, з якою вони судили Господа Ісуса, важко було стримати навіть їм самим. Шалена енергія їхньої ненависті до Господа Ісуса викрила їхні власні дикі амбіції та їхні злі сатанинські лики, а також їхню злостиву натуру, якою вони опиралися Богові. Те, що вони сказали, засуджуючи Господа Ісуса, було викликано їхніми дикими амбіціями, заздрістю, потворною та злостивою натурою їхньої ворожості до Бога й істини. Вони не стали розбиратися ні в джерелі діянь Господа Ісуса, ні в сутності того, що Він говорив і робив. Навпаки, вони сліпо, у стані божевільного збудження та з нарочитою злобою накинулися на те, що Він зробив, і очорнили його. Вони зайшли настільки далеко, що свідомо очорнили Його Дух, тобто Святого Духа, який є Божим Духом. Саме це вони мали на увазі, кажучи «Він несамовитий», «Вельзевул» і «князь демонів». Тобто вони сказали, що Дух Божий був Вельзевулом і князем демонів. Вони охарактеризували як божевілля роботу втіленого Божого Духа, Який убрався в плоть. Вони не тільки зневажили Божого Духа, назвавши Його «Вельзевулом» і «князем демонів», але й засудили Божу роботу, засудили та зневажили Господа Ісуса Христа. Сутність їхнього опору Богові й богозневаги була абсолютно такою ж, як і сутність опору Богові та богозневаги з боку сатани й демонів. Вони не просто представляли розбещене людство – більше того, вони були втіленням сатани. Вони були провідниками сатани серед людства, поплічниками та слугами сатани. Сутність їхньої богозневаги та паплюження Господа Ісуса Христа полягала в їхній боротьбі з Богом за статус, у їхньому змаганні з Богом, у їхньому нескінченному випробовуванні Бога. Сутність їхнього опору Богові та їхнього ворожого ставлення до Нього, а також їхні слова й думки прямо хулили та гнівили Божого Духа. Тож Бог справедливо розсудив на основі того, що вони говорили й робили, і визначив, що їхні вчинки були гріхом богозневаги Святого Духа. Цей гріх непрощенний як у цьому світі, так і у світі прийдешньому, що підтверджують такі уривки зі Святого Письма: «богозневага на Духа не проститься» та «коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Сьогодні поговорімо про істинний зміст цих Божих слів – «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Тобто розкриймо таємницю того, як Бог справджує слова «не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!».

Усе, про що ми говорили, пов'язано з характером Бога та Його ставленням до людей, справ і речей. Природно, два наведених вище уривки – теж не виняток. Чи помітили ви щось у цих двох уривках зі Святого Письма? Дехто каже, що бачить у них Божий гнів. Дехто каже, що бачить ту сторону Божого характеру, яка не терпить проступків людського роду, і що якщо люди зроблять щось богозневажливе, то не отримають Божого прощення. Незважаючи на те, що люди бачать і відчувають у цих двох уривках Божий гнів і нетерпимість до проступків людського роду, вони все одно не розуміють Його ставлення по-справжньому. У цих двох уривках приховано вказівки на справжнє ставлення Бога та Його підхід до тих, хто богозневажає та гнівить Його. Його ставлення та підхід показують справжнє значення такого уривка: «…коли скаже хто проти Духа Святого, не проститься того йому ані в цім віці, ані в майбутнім!». Коли люди хулять і гнівлять Бога, Він виносить вирок, і цей вирок є визначеним Богом результатом. У Біблії це описується так: «Тому то кажу вам: усякий гріх, навіть богозневага, проститься людям, але богозневага на Духа не проститься!» (Матвія 12:31) і «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри» (Матвія 23:13). Проте чи записано в Біблії, яким був фінал тих книжників і фарисеїв, а також тих людей, що говорили, ніби Господь Ісус божевільний, після того, як Він сказав ці речі? Чи записано, що вони понесли якесь покарання? Ні – це можна сказати точно. Сказати «ні» тут означає не відсутність таких записів, а насправді лише відсутність фіналу, який можна було б побачити людськими очима. Твердження «цього не записано» прояснює питання Божого ставлення та принципів поводження з певними речами. Бог не сліпий і не глухий ні до людей, які богозневажають Його чи опираються Йому, ні навіть до тих, хто Його лихословить, – людей, які свідомо накидаються на Нього, лихословлять Його та проклинають Його, – а навпаки, Він має до них чітке ставлення. Він ненавидить цих людей, і у Своєму серці Він їх засуджує. Він навіть відкрито проголошує, яким буде їхній результат, аби люди знали, що Він має чітке ставлення до тих, хто Його богозневажає, і аби вони знали, як Він визначатиме їхній результат. Проте після того, як Бог це сказав, люди рідко мали змогу побачити істину про те, як Бог чинитиме із цими людьми, і не могли зрозуміти принципів в основі фіналу й вироку, який Бог їм виніс. Тобто люди не бачать конкретного підходу й методів, за якими Бог із ними чинить. Це пов'язано з принципами, за якими Бог усе робить. Бог розбирається з лихими вчинками деяких людей за допомогою реалізації фактів. Тобто Він не оголошує їхніх гріхів і не визначає їхнього фіналу, а натомість напряму використовує реалізацію фактів задля покарання та належної відплати таким людям. Коли трапляються такі факти, то покарання зазнає людська плоть, і люди бачать це на власні очі. Розбираючись із лихими вчинками деяких людей, Бог просто проклинає їх словами, і їх також настигає Його гнів, але покарання, яке вони отримують, може бути непомітним для людських очей. А втім, природа цього типу фіналу може бути навіть серйознішою, ніж ті фінали, які людям видно, як-от коли грішника карають або вражають. Причина в тому, що за обставин, коли Бог визначає не спасати людей такого типу, більше не проявляти до них милосердя, не мати до них терпимості й не давати можливостей, Він починає ставитися до них інакше: Він їх відкидає. Що тут значить слово «відкидати»? Основне значення цього терміна – відкладати щось убік, ігнорувати та більше не звертати на щось уваги. Але тут, коли Бог когось відкидає, у цього терміна може бути два пояснення. Перше пояснення полягає в тому, що Він віддав життя цієї людини та все, що її стосується, на розгляд сатани, тож Бог більше не несе відповідальності за цю людину й не управляє нею. Чи божевільна ця людина, чи дурна, чи мертва, чи жива, чи покарана тим, що зійшла в пекло, – усе це вже ніяк не стосується Бога. Це пояснення означало б, що така створена істота була б ніяк не пов'язана з Творцем. Друге пояснення: Бог визначив, що Він Сам хоче зробити щось із цією людиною Своїми власними руками. Можливо, Він скористається її службою, а можливо, застосує цю людину як контрастне тло. Можливо, Він якось по-особливому поводитиметься з такою людиною, якось по-особливому з нею вчинить – як, наприклад, з Павлом. Це і є принцип і ставлення в Божому серці, за якими Він вирішив поводитися з такими людьми. Тож коли люди опираються Богові, лихословлять і богозневажають Його, якщо вони провокують Його характер або стають проти Божої крайньої межі, то про наслідки годі й думати. Найтяжчий наслідок – це коли Бог раз і назавжди віддає їхнє життя й усе, що з ними пов'язане, у руки сатани. Таким людям не буде прощення на віки вічні. Це означає, що така людина стала їжею в роті сатани, іграшкою в його руці, і відтепер Бог більше не має з нею нічого спільного. Уявляєте, яка це була мука, коли сатана спокушав Йова? Навіть за умови, що сатані було не дозволено зазіхати на життя Йова, той усе одно тяжко страждав. І чи не ще важче уявити собі спустошення, якого завдав би сатана людині, що повністю віддана в його руки, повністю опинилась у владі сатани, повністю втратила Божу опіку й милість, більше не перебуває під правлінням Творця, позбавлена права поклонятися Йому та права бути створеною істотою під Божим правлінням, людині, чий зв'язок із Господом творіння повністю розірвано? Те, як сатана переслідував Йова, можна було побачити людськими очима, але якщо Бог віддає життя людини в руки сатани, то наслідки цього виходять за межі людської уяви. Наприклад, хтось може переродитись у корову чи віслюка, а в когось можуть вселитися нечисті, злі духи тощо. Такими є фінали декого з тих людей, яких Бог віддає в руки сатани. Зі сторони виглядає так, ніби люди, що висміювали, лихословили, засуджували та богозневажали Господа Ісуса, не понесли жодних наслідків. Проте істина така, що Бог має Свій підхід, за яким Він розбирається з будь-чим. Він не завжди чітко каже людям про фінали того, як Він розбирається з людьми кожного типу. Часом Він не говорить прямо, а натомість діє напряму. Те, що Він про це не говорить, не означає, що фіналу немає: насправді в такому випадку не виключено, що фінал іще серйозніший. Зі сторони може здатися, ніби є такі люди, яким Бог не говорить про Своє ставлення прямо, але насправді Бог давно не хоче звертати на них жодної уваги. Він більше не хоче їх бачити. Через те, що вони наробили, через їхню поведінку, через їхню природу-сутність Бог хоче тільки того, щоб вони зникли з Його очей, хоче передати їх просто в руки сатани, віддати їхній дух, душу й тіло сатані та дозволити сатані робити з ними все, що він захоче. Очевидно, наскільки Бог їх ненавидить, наскільки вони Йому огидні. Якщо людина гнівить Бога настільки, що Бог навіть більше не хоче її бачити й повністю від неї відмовляється, настільки, що Він навіть не бажає Сам із нею розбиратися, – якщо доходить до того, що Він віддає таку людину сатані, дозволяючи йому робити з нею що хоче, дозволяючи йому контролювати цю людину, поглинати її та поводитися з нею так, як йому заманеться, – тоді такій людині прийшов повний кінець. Її назавжди позбавлено права бути людиною, а її право бути створеною істотою добігло кінця. Хіба це не найтяжче покарання?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»