Кожен, хто читав Біблію, знає, що після народження Господа Ісуса відбулося багато подій. Найбільшою із цих подій було полювання, яке на Нього відкрив цар дияволів, удавшись до таких крайнощів, що в місті було вбито всіх дітей віком до двох років. Очевидно, що Бог пішов на великий ризик, ставши плоттю серед людей; очевидна й велика ціна, яку Він заплатив за завершення Свого управління спасінням людства. Очевидні також великі надії, які Бог покладав на Свою роботу в плоті серед людства. Коли Божа плоть змогла взяти на себе роботу серед людей, що Він відчув? Люди мають бути спроможні певною мірою зрозуміти це, чи не так? Щонайменше Бог був щасливий, бо зміг почати виконання Своєї нової роботи серед людства. Коли Господь Ісус був охрещений і офіційно почав роботу з виконання Свого служіння, Боже серце переповнювала радість, адже після стількох років очікування й підготовки Він нарешті зміг убратись у плоть звичайної людини та почати Свою нову роботу у вигляді людини з плоті та крові, яку люди могли побачити й до якої могли доторкнутися. Він нарешті зміг говорити з людьми в особі людини, віч-на-віч і від серця до серця. Бог нарешті зумів зустрітися з людством віч-на-віч за допомогою людських звичаїв і людської мови; Він зміг забезпечувати людство, просвіщати його й допомагати йому, використовуючи людську мову; Він зміг їсти з людьми за одним столом і жити з ними в одному просторі. Він також зміг бачити людей, речі й усе інше так, як це бачать люди, і навіть їхніми власними очима. Для Бога це вже була перша перемога в Його роботі в плоті. Також можна сказати, що це було виконанням великої роботи – і цьому, звісно, Бог був радий найбільше. Відтоді Бог уперше відчув від Своєї роботи серед людства певну розраду. Усі події, що відбулися, були дуже практичними та природними, а втіха, яку відчував Бог, була дуже правдивою. Для людства кожен раз, коли звершується нова стадія Божої роботи, і кожен раз, коли Бог відчуває вдоволення, – це нагода наблизитися до Бога й до спасіння. Для Бога це також початок Його нової роботи, просування вперед у Його плані управління, ба більше – це час, коли Його наміри наближаються до повного здійснення. Для людства поява такої нагоди щаслива й дуже добра; для всіх, хто очікує Божого спасіння, це знаменна та радісна звістка. Коли Бог виконує нову стадію роботи, то Він має новий початок, і коли ця нова робота й новий початок упроваджуються та вводяться серед людства, результат цієї стадії роботи в цей час уже визначений і здійснений, а Бог уже побачив її кінцевий наслідок і плід. Саме в той час ці наслідки приносять Богу вдоволення, і, звісно, саме тоді Його серце радіє. Бог заспокоюється, бо у Своїх очах Він уже побачив і визначив тих людей, яких шукає, і вже здобув цю громаду людей – громаду, яка здатна зробити Його роботу успішною та принести Йому вдоволення. Тож Він відкидає Свій сум і почувається щасливим. Інакше кажучи, коли Божа плоть спроможна взятися до нової роботи серед людей і Він починає без перешкод виконувати ту роботу, яку повинен, і коли Він відчуває, що все зроблено, тоді Йому вже видно кінець. Тому Він вдоволений, а Його серце щасливе. Як виявляється Боже щастя? Уявляєте, якою може бути відповідь? Чи може Бог заплакати? Чи здатен Бог заплакати? Чи здатен Бог плескати в долоні? Чи здатен Бог танцювати? Чи здатен Бог співати? Якщо так, то що б Він заспівав? Звісно, Бог міг би заспівати гарну, зворушливу пісню – пісню, яка могла б виразити радість і щастя в Його серці. Він міг би заспівати її для людства, для Себе та для всього сущого. Щастя Бога може виявлятись у будь-який спосіб – усе це нормально, тому що в Бога є радощі й печалі, і різні Його почуття можуть виявлятись у різні способи. Це Його право, і нічого нормальнішого та правильнішого й бути не може. Людям не слід думати про це ніяк інакше. Вам не слід намагатися читати Богові мантри, ніби в Нього на голові чарівний обруч, який стиснеться від ваших слів, указуючи Йому, що слід робити, а що не слід, як чинити, а як не чинити, і в такий спосіб обмежувати Його щастя чи інші можливі почуття. У своїх серцях люди вважають, ніби Бог не може радіти, не може проливати сльози, не може ридати – не може виявляти жодних емоцій. Завдяки тому, про що ми спілкувалися ці два рази, Я вірю, що ви більше не дивитиметеся так на Бога, а дозволите Йому певну свободу й розкутість. Це дуже добре. У майбутньому, якщо ви зможете по-справжньому відчувати печаль Бога, коли почуєте, що Він сумує, і по-справжньому відчувати Його радість, коли почуєте, що Він щасливий, то ви принаймні зможете чітко знати й розуміти, що радує Бога, а що засмучує. Коли ти зможеш сумувати, тому що Бог сумує, і радіти, тому що Бог радіє, тоді Він повністю здобуде твоє серце, і між Ним і тобою більше не буде жодної перепони. Ти більше не намагатимешся обмежити Бога людськими фантазіями, уявленнями та знанням. Тоді Бог стане у твоєму серці живим і яскравим. Він стане Богом твого життя й Паном над усім, що тебе стосується. Чи прагнете ви до такого? Чи впевнені ви, що зможете цього досягти?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»