«А Я вам кажу, що тут Більший, як храм! Коли б знали ви, що то є: Милости хочу, а не жертви, то ви не судили б невинних… Бо Син Людський Господь і суботи!» (Матвія 12:6–8). Що тут означає слово «храм»? Якщо говорити просто, це велична, висока будівля, а в період Закону храм був місцем, де священики вшановували Бога. Коли Господь Ісус сказав «тут Більший, як храм!», про кого Він казав? Очевидно, що про Господа Ісуса в плоті, бо лише Він величніший за храм. Про що ці слова говорили людям? Вони говорили людям вийти з храму: Бог уже залишив храм і більше не працював у ньому, тому люди повинні були шукати сліди Бога поза межами храму та йти слідом за Ним у Його новій роботі. Коли Господь Ісус говорив це, за Його словами стояла така посилка: за законом люди стали вважати храм більшим за Самого Бога. Тобто люди стали поклонятися храму замість Бога, тож Господь Ісус застеріг їх не поклонятись ідолам, а натомість поклонятися Богові, адже Він найвищий. Тому Він сказав: «Милости хочу, а не жертви». Очевидно, що в очах Господа Ісуса більшість людей, які жили за законом, більше не поклонялася Єгові, а просто виконувала формальні обряди жертвоприношення, і Господь Ісус визначив, що це ідолопоклонство. Ці ідолопоклонники вважали храм чимось більшим і вищим за Бога. У їхніх серцях був тільки храм, а не Бог, і якби вони втратили храм, то втратили б і свою домівку. Без храму їм би не було де поклонятись і приносити жертви. Їхня так звана «домівка» була місцем, де вони під облудним приводом поклоніння Богу Єгові перебували в храмі та займалися власними справами. Їхнє так зване «принесення жертв» було просто вчиненням їхніх особистих ганебних оборудок під виглядом служіння в храмі. Ось чому тоді люди вважали храм чимось більшим за Бога. Господь Ісус сказав ці слова як застереження людям, бо вони використовували храм як ширму, а жертвоприношення – як прикриття для ошукування людей і ошукування Бога. Якщо застосувати ці слова до сьогодення, то вони досі залишаються такими ж справедливими й такими ж доречними. Хоча люди сьогодення переживають іншу Божу роботу, ніж люди в період Закону, їхня природа-сутність не змінилася. У контексті сьогоднішньої роботи люди все одно роблять ті самі речі, які символізує вислів «храм більший за Бога». Наприклад, люди розглядають виконання свого обов'язку як свою роботу; свідчення про Бога та битву з великим червоним драконом вони бачать як політичні рухи на захист прав людини, демократії та свободи; свій обов'язок використовувати власні навички люди перетворюють на кар'єру, а богобоязливість і втікання від злого вони розглядають як усього лише частину релігійного вчення, якого треба дотримуватися, тощо. Хіба так поводитися – це, по суті, не те саме, що вважати, ніби «храм більший за Бога»? Різниця полягає в тому, що дві тисячі років тому люди чинили свої власні оборудки у фізичному храмі, а сьогодні люди чинять їх у нематеріальних храмах. Люди, які цінують правила, вважають правила вищими за Бога; люди, які люблять статус, вважають статус вищим за Бога; люди, які люблять свою кар'єру, вважають кар'єру вищою за Бога тощо, – і всі їхні прояви підштовхують Мене сказати так: «На словах люди славлять Бога як найвищого, але в їхніх очах усе вище за Бога». Причина в тому, що коли на шляху слідування за Богом люди знаходять можливість виявити власні таланти, зайнятися власним бізнесом або кар'єрою, вони відразу віддаляються від Бога й повністю віддаються улюбленій кар'єрі. А що ж до Божих намірів і того, що Бог їм доручив, то все це такі люди вже давно відкинули. Чим же стан цих людей відрізняється від стану тих, хто чинив у храмі власні оборудки дві тисячі років тому?

«Слово, т. 2. Про пізнання Бога. Божа робота, Божий характер і Сам Бог III»