Йов проклинає свій день народження, бо не хоче завдавати Богові болю

Я часто кажу, що Бог зазирає всередину людських сердець, а люди дивляться на те, що в людей назовні. Оскільки Бог зазирає в серця людей, Він розуміє їхню сутність, тоді як люди визначають сутність інших людей за їхньою зовнішністю. Коли Йов відкрив свої уста й прокляв свій день народження, цей учинок приголомшив усіх духовних діячів, зокрема й трьох Йовових друзів. Людина походить від Бога, і вона повинна бути вдячна за життя, плоть і день свого народження, даровані їй Богом, і не проклинати їх. Це те, що можуть зрозуміти й осягнути звичайні люди. Для всіх, хто слідує за Богом, це усвідомлення священне та непохитне, і воно є істиною, яка ніколи не зміниться. А Йов, зі свого боку, зламав правила: він прокляв свій день народження. Це вчинок, який звичайні люди вважають за порушення табу. На їхню думку, Йов не має права не тільки на людське розуміння та співчуття, а й на Боже прощення. Водночас іще більше людей починає сумніватись у праведності Йова, бо здавалося, ніби через Божу прихильність Йов став потурати своїм бажанням і ніби вона зробила його настільки зухвалим і нерозважливим, що він не тільки не подякував Богові за благословення й опіку протягом свого життя, але й прокляв свій день народження та побажав, щоб той день загинув. Що це, як не протистояння Богові? Такі поверхові речі дають людям докази для засудження цього вчинку Йова, але хто може знати, що насправді думав Йов у той час? Хто може знати, чому Йов так учинив? Тільки Бог і сам Йов знають ці таємні деталі та причини.

Коли сатана простягнув руку, щоб уразити кістки Йова, той потрапив у його пазури, не маючи ні засобів для втечі, ні сили для опору. Тіло й душа Йова страждали від неймовірного болю, і цей біль змусив його глибоко усвідомити нікчемність, немічність і безсилля людини, що живе в плоті. Водночас він також глибоко оцінив і зрозумів, чому Бог має намір дбати про людство й опікуватися ним. У пазурах сатани Йов збагнув, що людина з плоті й крові насправді така безсила та слабка. Коли він упав на коліна й молився Богу, йому здавалося, що Бог закриває Своє обличчя й ховається, тому що Бог повністю віддав його в руки сатани. Водночас Бог також ридав за ним, більше того – журився за нього; Богу було боляче від його болю й тяжко від його тягот… Йов відчував Божий біль і те, яким нестерпним він був для Бога… Йов не хотів завдавати Богові ще більшого горя, не хотів, щоб Бог ридав за ним, а тим більше не хотів бачити, як Богові через нього боляче. У той момент Йов хотів одного – позбутися своєї плоті, більше не терпіти болю, який приносила йому ця плоть, бо тоді Бог би не мучився від його болю; але це було неможливо, і Йову довелося терпіти не тільки біль плоті, але й муки від того, що він не бажав тривожити Бога. Ці дві муки – одна плотська, а друга духовна – принесли Йову біль, що розривав серце й нутро та змушував його відчути, як обмеження людини з плоті та крові можуть викликати в неї розчарування та безпорадність. За цих обставин його туга за Богом ставала дедалі палкішою, а огида до сатани – дедалі сильнішою. У той час Йов хотів би ніколи не народжуватися на світ людей, волів би, щоб його не було, ніж бачити, як Бог через нього плаче та мучиться. Йов почав глибоко зневажати свою плоть, його нудило від себе самого, від свого дня народження й навіть від усього, що було з ним пов'язано. Він більше не хотів жодних згадок ні про свій день народження, ні про будь-що з ним пов'язане, і тому він відкрив уста й прокляв свій день народження: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік! Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…» (Йов 3:3–4). Слова Йова несуть у собі його ненависть до самого себе: «Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: Зачавсь чоловік!» – а також те, як він себе звинувачував і в якому боргу почувався за те, що завдав Богові болю: «Нехай стане цей день темнотою, нехай Бог з висоти не згадає його, і нехай не являється світло над ним!…». Ці два уривки є найвищим вираженням того, що відчував тоді Йов, і вони повністю демонструють усім його досконалість і праведність. Водночас, як Йов і хотів, його віра, послух і страх Божий воістину піднеслися. Звісно, це піднесення і є саме тим результатом, якого очікував Бог.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

The Ukrainian Bible verses found in this video are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.