Ще один прояв Йовової богобоязливості й утечі від злого – постійне звеличення імені Божого

Йов зазнав сатанинського спустошення, але все ж не зрікся імені Бога Єгови. Його дружина виступила першою: граючи роль сатани у видимому для людського ока образі, вона напала на Йова. В оригінальному тексті це описується так: «І сказала йому його жінка: Ти ще міцно тримаєшся в невинності своїй? Прокляни Бога і помреш!…» (Йов 2:9). Це були слова, промовлені сатаною в людській личині. Вони були нападом і звинуваченням, а ще заманюванням, і спокусою, і наклепом. Зазнавши невдачі в нападі на плоть Йова, сатана безпосередньо атакував його невинність (тобто доброчесність), бажаючи так змусити Йова відмовитися від своєї доброчесності, зректися Бога та припинити жити. Так само сатана хотів спокусити Йова такими словами: мовляв, якби Йов зрікся Єговиного імені, то йому не довелося б так мучитися; він зміг би звільнитися від плотських мук. Почувши пораду дружини, Йов дорікнув їй такими словами: «Ти говориш отак, як говорить яка з божевільних!… Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов давно знав ці слова, але в той час було доведено істинність цього Йовового знання.

Коли дружина порадила йому проклясти Бога й померти, ось що вона мала на увазі: «Твій Бог так до тебе ставиться – то чому б не проклясти Його? Чого ти досі живеш? Твій Бог до тебе такий несправедливий, а ти все одно досі кажеш: "хай благословенним буде ім'я Єгови". Як Він міг наслати на тебе лихо, коли ти благословляєш Його ім'я? Мерщій зречися Божого імені та більше не слідуй за Богом. І тоді твоїм бідам настане кінець». У ту мить народилося свідчення, яке Бог бажав побачити від Йова. Жодна звичайна людина не могла б дати такого свідчення, і ми не читаємо про таке в жодній іншій біблійній історії – але Бог побачив це задовго до того, як Йов промовив свої слова. Бог просто побажав скористатися цією нагодою, щоб дозволити Йову довести всім, що Бог був правий. Почувши пораду дружини, Йов не лише не відмовився від своєї доброчесності та не зрікся Бога, але й сказав дружині: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?». Чи мають ці слова велику вагу? Тут є лише один факт, здатний довести вагомість цих слів. Вага цих слів полягає в тому, що вони схвалені Богом у Його серці, вони – те, чого Бог бажав і що хотів почути, вони – той результат, який Бог прагнув побачити; а ще ці слова – серцевина свідчення Йова. Цим було доведено Йовову досконалість і праведність, страх Божий і втечу від злого. Дорогоцінність Йова полягала в тому, що, коли він піддавався спокусам і навіть коли все його тіло було вкрите болючими гнояками, коли він терпів найтяжчі муки та коли дружина й рідні намовляли його, він усе одно говорив такі слова. Інакше кажучи, у серці він вірив, що, які б спокуси його не переслідували, які б тяжкі не були його нещастя й муки, він не зречеться Бога та не зневажить шлях богобоязливості й утечі від злого, навіть якщо його спіткає смерть. Як бачите, Бог займав у його серці найважливіше місце, і в серці Йова був тільки Бог. Саме тому ми читаємо у Святому Письмі такі описи Йова: «При всьому тому Йов не згрішив своїми устами…». Він не просто не згрішив своїми устами – навіть у серці Йов не поскаржився на Бога. Він не сказав про Бога жодного образливого слова, і він не згрішив проти Бога. Не тільки його уста благословляли Боже ім'я – у серці він теж благословляв Боже ім'я; уста й серце Йова були єдині. Таким був справжній Йов, якого побачив Бог, і саме із цієї причини Бог ним і дорожив.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»

The Ukrainian Bible verses found in this video are from Ivan Ohienko Translation and the copyright belongs to British and Foreign Bible Society. With due legal permission, they are used in this production.