Отримуючи кару від Бога, Петро молився: «О Боже! Моя плоть непокірна, і Ти караєш мене та судиш мене. Я радію Твоїй карі та суду, і навіть якщо Ти мене не хочеш, у Твоєму суді я бачу Твій святий і праведний характер. Коли Ти судиш мене, щоб інші могли побачити у Твоєму суді Твій праведний характер, я відчуваю вдоволення. Якщо це може виявити Твій характер, і дозволити всім творінням побачити Твій праведний характер, і зробити мою любов до Тебе чистішою, щоб я міг набути подоби праведного, то Твій суд добрий, бо така Твоя милостива воля. Я знаю, що в мені ще багато бунтівничого та що я ще не гідний постати перед Тобою. Я хочу, щоб Ти ще більше мене судив, чи то через вороже оточення, чи то через великі нещастя; що б Ти не робив, для мене все це дорогоцінне. Твоя любов така глибока, і я готовий віддати себе на Твою милість без найменших нарікань». Таким є знання Петра після того, як він пережив Божу роботу, і це також свідчення його любові до Бога. Сьогодні ви вже завойовані – але як це завоювання виявляється у вас? Дехто каже: «Моє завоювання – це найвища благодать і піднесення Бога. Лише тепер я розумію, що життя людини пусте й не має значення. Людина проводить життя в метушні, народжуючи та виховуючи дітей покоління за поколінням, і врешті-решт залишається ні з чим. Сьогодні, тільки після того, як я був завойований Богом, я побачив, що в такому житті немає жодної цінності; це справді беззмістовне життя. З тим же успіхом я можу просто померти й покінчити із цим!» Чи можуть такі завойовані люди бути здобутими Богом? Чи можуть вони стати зразками та взірцями? Такі люди – зразок пасивності; вони ні до чого не прагнуть і не намагаються самовдосконалюватися. Хоча вони й вважаються завойованими, такі пасивні люди не здатні бути вдосконаленими. Наприкінці життя, коли Петра вже було вдосконалено, він сказав: «О Боже! Якби мені судилося прожити ще кілька років, я побажав би досягти ще чистішої та глибшої любові до Тебе». Коли його ось-ось мали прибити до хреста, у серці Петро молився: «О Боже! Твій час настав; час, який Ти приготував для мене, настав. Я повинен бути розіпнутим за Тебе, я повинен свідчити про Тебе, і я сподіваюся, що моя любов зможе задовольнити Твої вимоги та стати чистішою. Сьогодні те, що я маю можливість померти за Тебе, бути прибитим до хреста за Тебе, утішає мене й заспокоює, бо для мене немає нічого приємнішого, ніж мати можливість бути розіпнутим за Тебе, і виконати Твої бажання, і віддати себе Тобі, віддати Тобі своє життя. О Боже! Ти такий любий! Якби Ти дозволив мені жити, я ще більше хотів би Тебе любити. Поки я живий, я Тебе любитиму. Я хочу Тебе любити ще глибше. Ти судиш мене, і караєш мене, і випробовуєш мене, бо я не праведний, бо я грішив. І Твій праведний характер стає для мене ще очевиднішим. Це для мене благословення, бо я маю змогу любити Тебе ще глибше, і я готовий так Тебе любити, навіть якщо Ти не любиш мене. Я готовий споглядати Твій праведний характер, бо це дає мені більше змоги жити змістовним життям. Я відчуваю, що тепер моє життя стало змістовнішим, бо мене розпинають за Тебе, і в тому, щоб померти за Тебе, є зміст. І все ж я не почуваюся задоволеним, бо знаю Тебе замало, знаю, що не можу повністю виконати Твоїх бажань і замало Тобі віддячив. У своєму житті я був неспроможний повернути Тобі всього себе; мені до цього далеко. Озираючись на цю мить, я відчуваю себе в такому боргу перед Тобою, і в мене є лише ця мить, щоб спокутувати всі свої помилки й усю любов, за яку я Тобі не віддячив».

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Досвід Петра: його знання про кару та суд»