Щира любов до Бога походить з глибини серця; це любов, яка існує лише на основі пізнання Бога людиною. Коли серце людини повністю звертається до Бога, тоді у неї є любов до Бога, але ця любов не обов’язково є чистою і не обов’язково є довершеною. Так стається з тієї причини, що все одно залишається певна відстань між повним зверненням серця людини до Бога та її справжнім розумінням Бога і справжнім благоговінням перед Ним. Спосіб, у який людина досягає справжньої любові до Бога та приходить до пізнання Божого характеру, полягає у зверненні її серця до Бога. Коли людина віддає своє щире серце Богові, тоді вона починає входити в переживання життя. Так починає змінюватися її характер, її любов до Бога поступово зростає, а також поступово збільшується її пізнання Бога. Тому звернення свого серця до Бога – це лише передумова до входження на правильний шлях життєвого досвіду. Коли люди кладуть свої серця перед Богом, у них в серці є лише прагнення до Нього, а не любов до Нього, тому що вони Його не розуміють. Хоча за таких обставин вони все ж мають якусь любов до Нього, ця любов не є невимушеною та справжньою. Це тому, що все, що походить від людської плоті, є продуктом емоцій, – воно не походить від справжнього розуміння. Це лише миттєвий імпульс, він не може привести до тривалого благоговіння. Коли люди не мають розуміння Бога, тоді вони можуть любити Його лише на підґрунті власних уподобань та своїх особистих уявлень; таку любов не можна назвати невимушеною любов’ю, не можна її назвати і справжньою любов’ю. Серце людини може по-справжньому звернутися до Бога та бути здатним у всьому думати про Божі інтереси, але якщо вона не має розуміння Бога, то вона буде неспроможною до справжньої невимушеної любові. Така людина буде здатна лише виконувати певні функції для церкви або до певної міри здійснювати свій обов’язок, але вона робитиме це без підґрунтя. Характер такої людини важко змінити; такі люди або не прагнуть істини, або не розуміють її. Навіть якщо людина цілковито звертає своє серце до Бога, це не означає, що її серце, яке любить Бога, є повністю чистим, тому що ті, хто має Бога у своєму серці, не обов’язково мають у своєму серці любов до Бога. У цьому полягає відмінність між тими, хто прагне до розуміння Бога та тими, хто не прагне. Коли в людини є розуміння Бога, це свідчить про те, що її серце повністю звернулося до Нього, це свідчить про те, що її справжня любов до Бога в її серці є невимушеною. Лише такі люди мають Бога у своєму серці. Звернення серця людини до Бога є передумовою до її входження на правильний шлях, до розуміння Бога та до досягнення любові до Бога. Воно не є показником виконання обов’язку людини любити Бога, не є воно й показником справжньої любові до Нього. Єдиний спосіб, у який людина може досягти справжньої любові до Бога, полягає у зверненні її серця до Нього. Крім того, це перше, що має зробити людина як одне з Його творінь. Ті, хто любить Бога, – це всі ті люди, які прагнуть життя, тобто люди, які прагнуть істини та щиро бажають Бога; усі вони мають просвітлення від Святого Духа, і всі вони були зворушені Ним. Усі вони здатні отримати Боже керівництво.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Щира любов до Бога є невимушеною»