Деякі люди кажуть: «Павло зробив величезну роботу, і він звалив на свої плечі величезний тягар заради церков і зробив такий великий внесок у них. Тринадцять послань Павла підтверджують 2 000-річний період Благодаті й поступаються тільки чотирьом Євангеліям. Хто може зрівнятися з ним? Ніхто не може розшифрувати одкровення Івана, в той час як послання Павла дають життя, а виконана ним робота принесла користь церквам. Хто ще міг би досягти таких результатів? А яку роботу виконав Петро?» Коли людина оцінює інших, вона робить це відповідно до їхнього внеску. Коли Бог оцінює людину, Він робить це відповідно до природи людини. Серед тих, хто шукає життя, Павло був тим, хто не знав своєї власної сутності. Він у жодному разі не був смиренним або слухняним, як і не знав він своєї сутності, яка була в протистоянні з Богом. Отже, він був тим, хто не здобув детального досвіду, і був тим, хто не застосовував істину на практиці. Петро був іншим. Він знав свої недоліки, слабкості і свій зіпсований характер як творіння Боже, і тому в нього був шлях практики задля зміни свого характеру; він не був одним із тих, у кого було тільки вчення, але не було жодної реальності. Ті, хто змінюється, – це нові люди, які були спасенні, це ті, хто підхожий у пошуку істини. Люди, які не змінюються, належать до тих, хто від природи застарів; це ті, хто не спасенний, тобто ті, хто Богу огидний і кого Він відкидає. Бог не згадає про них, якою б великою не була їхня робота. Коли ти порівнюєш це зі своїм власним пошуком, має бути самоочевидним те, чи є ти в кінцевому підсумку такою ж людиною, як Петро чи Павло. Якщо в тому, що ти шукаєш, усе ще немає істини, і якщо навіть сьогодні ти все ще так само зарозумілий і зухвалий, як Павло, і досі так само говіркий і хвалькуватий, як він, то ти, без сумніву, виродженець, який зазнає невдачі. Якщо ти шукаєш того ж, що й Петро, якщо ти шукаєш практики і справжніх змін, і не зарозумілий або свавільний, але прагнеш виконувати свій обов’язок, тоді ти будеш Божим творінням, здатним досягти перемоги. Павло не знав своєї власної сутності або зіпсованості, і тим більше він не знав свого власного непослуху. Він ніколи не згадував про свою мерзенну непокору Христу й не відчував надмірного жалю. Він дав лише коротке пояснення, і глибоко у своєму серці він не підкорився Богу повністю. Хоча він упав по дорозі в Дамаск, він не заглядав глибоко всередину себе. Він був задоволений тим, що просто продовжував працювати, і не вважав пізнання себе й зміну свого старого характеру найбільш важливим із питань. Він був задоволений тим, що просто говорив істину, допомагав іншим, що було як бальзам для його совісті, і більше не переслідував учнів Ісуса, щоб утішитися і пробачити себе за свої минулі гріхи. Мета, яку він переслідував, була не більше ніж майбутнім вінцем і короткочасною роботою; метою, яку він переслідував, була рясна благодать. Він не шукав достатньої істини і не прагнув глибше проникнути в істину, яку раніше не розумів. Тому можна сказати, що його знання про себе було помилковим, і він не прийняв ані кари, ані суду. Те, що він був здатний працювати, не означає, що він володів знанням про свою власну природу або сутність; його увага була зосереджена тільки на зовнішніх практиках. Більше того, він прагнув не до зміни, а до знання. Його робота була повністю результатом явлення йому Ісуса по дорозі в Дамаск. Це не було тим, що він вирішив робити спочатку, і це не була робота, яка відбулася після того, як він прийняв обтинання свого старого характеру. Незалежно від того, як він працював, його старий характер не змінився, і тому його робота не спокутувала його минулі гріхи, а просто відігравала певну роль серед церков того часу. Для такої людини, як ця, чий старий характер не змінився, тобто хто не отримав спасіння й був ще більш позбавлений істини, він був абсолютно нездатний стати одним із тих, кого прийняв Господь Ісус. Він не був тим, хто був сповнений любові й благоговіння перед Ісусом Христом, як і не був вправним у пошуку істини, і тим більше не був тим, хто шукав таємницю втілення. Він був просто тим, хто був вправний у софістиці і не поступався нікому, хто був вищим за нього або володів істиною. Він заздрив людям або істинам, які суперечили йому або ворогували з ним, надаючи перевагу тим обдарованим людям, які представляли собою величний образ і володіли глибокими знаннями. Йому не подобалося спілкуватися з бідними людьми, які шукали істинний шлях і не піклувалися ні про що, крім істини, а натомість він спілкувався з високопоставленими діячами релігійних організацій, які говорили тільки про вчення й мали багаті знання. У нього не було любові до нової роботи Святого Духа, і він не дбав про рух нової роботи Святого Духа. Натомість він віддавав перевагу тим правилам і вченням, які були вищими за загальні істини. За своєю вродженою сутністю і всім тим, до чого він прагнув, він не заслуговує називатися християнином, який шукав істину, а тим більше вірним слугою в домі Божому, бо його лицемірство було занадто велике, а непослух – занадто тяжкий. Хоча він відомий як слуга Господа Ісуса, він зовсім не був гідний увійти у ворота Царства Небесного, бо його дії від початку до кінця не можна назвати праведними. Його можна просто розглядати як людину, яка була лицемірною і творила неправду, але в той же час працювала для Христа. Хоча його не можна назвати злим, його цілком можна назвати людиною, яка творила неправду. Він виконав багато роботи, але про нього слід судити не за кількістю виконаної ним роботи, а тільки за її якістю й суттю. Тільки так можна дістатися до суті цього питання. Він завжди вірив: «Я здатний працювати, я кращий, ніж більшість людей; я уважний до тягаря Господа, як ніхто інший, і ніхто не кається так глибоко, як я, бо велике світло осяяло мене, і я побачив велике світло, і тому моє покаяння глибше, ніж будь-яке інше». У той час саме це він думав у своєму серці. Наприкінці своєї роботи Павло сказав: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, мені призначається вінок праведности». Його боротьба, робота й курс були повністю спрямовані на досягнення вінця праведності, і він не прагнув активно просуватися вперед. Хоча він не був поверховий у своїй роботі, можна сказати, що його робота була виконана просто для того, щоб виправити його помилки, загладити звинувачення його совісті. Він тільки сподівався завершити свою роботу, закінчити свій курс і провести свою боротьбу якомога швидше, щоб якомога швидше отримати свій жаданий вінець праведності. Чого він пристрасно бажав, так це не зустрітися з Господом Ісусом, маючи свій досвід та істинні знання, а якомога швидше завершити свою роботу, щоб отримати нагороду, яку забезпечила йому його робота, коли він зустрів Господа Ісуса. Він використовував свою роботу, щоб заспокоїти себе й укласти угоду в обмін на майбутній вінець. Він шукав не істину або Бога, а тільки вінець. Яким чином такий пошук може відповідати стандарту? Його мотивація, його робота, ціна, яку він заплатив, і всі його зусилля – його чудові фантазії пронизували все це, і він працював повністю відповідно до своїх власних бажань. У всій його роботі не було анінайменшого бажання платити ціну, яку він платив; він просто залучився до укладання угоди. Його зусилля не були добровільними задля виконання його обов’язку, але були докладені добровільно задля досягнення мети угоди. Чи є якась цінність у таких зусиллях? Хто б похвалив його нечисті зусилля? Хто зацікавлений у таких зусиллях? Його робота була сповнена мрій про майбутнє, сповнена чудових планів і не містила шляху, за допомогою якого можна було б змінити характер людини. Так багато його доброзичливості було облудою; його робота не забезпечувала життя, а була удаваною ввічливістю; це було укладення угоди. Як така робота може привести людину на шлях відновлення її первісного обов’язку?

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Успіх або невдача залежать від шляху, яким іде людина»