На практиці дотримання заповідей має бути пов'язано з утіленням істини в життя. Виконуючи заповіді, треба практикувати істину. Практикуючи істину, не можна ні порушувати принципи заповідей, ні йти проти заповідей; треба робити все, чого вимагає від тебе Бог. Виконання заповідей і практикування істини взаємопов'язані, а не суперечать одне одному. Що більше ти практикуєш істину, то більша твоя спроможність дотримуватися сутності заповідей. Що більше ти практикуватимеш істину, то більше розумітимеш Боже слово, сказане в заповідях. Практикувати істину та виконувати заповіді – не суперечливі дії, а взаємопов'язані. На початку людина могла практикувати істину й набувати просвітління від Святого Духа, тільки якщо вже дотримувалася заповідей, але це не первісний Божий намір. Бог вимагає, щоб ти вкладав у поклоніння Йому своє серце, а не просто добре поводився. Однак ти повинен дотримуватися заповідей хоча б поверхово. Поступово, з досвідом, здобувши чіткіше розуміння Бога, люди перестануть бунтувати проти Нього й опиратися Йому та більше не матимуть жодних сумнівів щодо Його роботи. Тільки так люди можуть дотримуватися сутності заповідей. Тому саме лише дотримання заповідей без практикування істини неефективне та не є справжнім поклонінням Богові, бо ти ще не набув справжнього духовного стану. Виконання заповідей без істини – це не більше ніж суворе дотримання правил. Якщо ти так робитимеш, заповіді стануть твоїм законом, що не допоможе тобі зростати в житті. Навпаки, вони зробляться твоїм тягарем і міцно зв'яжуть тебе, як старозавітні закони, через що ти втратиш присутність Святого Духа. Тож ефективно виконувати заповіді можна, тільки практикуючи істину, а заповіді слід виконувати для того, щоб практикувати істину. У процесі виконання заповідей ти втілюватимеш у життя ще більше істин, а практикуючи істину, ти здобудеш іще глибше розуміння того, що насправді означають заповіді. Мета й зміст Божої вимоги до людини дотримуватися заповідей полягають не тільки в тому, щоб змусити її слідувати правилам, як вона може собі думати; це радше пов'язано з її входженням у життя. Ступінь твого зростання в житті диктує міру, якою ти будеш здатен дотримуватися заповідей. Хоча заповіді призначено для виконання людиною, сутність заповідей стає очевидною лише із життєвого досвіду людини. Більшість людей вважає, ніби добре виконання заповідей означає, що вони «повністю готові, залишається тільки наздогнати». Це навіжене уявлення, яке не відповідає Божій волі. Ті, хто так говорить, не бажають розвиватися, а прагнуть плоті. Це нісенітниця! Це не відповідає дійсності! Немає Божої волі на те, щоб просто практикувати істину без справжнього дотримання заповідей. Ті, хто так робить, – каліки; вони подібні до людей без ноги. Якщо просто виконувати заповіді без володіння істиною, наче дотримуючись правил, це теж не може догодити Богу; люди, які так роблять, також страждають на своєрідну інвалідність, подібно до тих, у кого немає ока. Можна сказати так: якщо ти добре виконуватимеш заповіді та здобудеш ясне розуміння практичного Бога, то ти володітимеш істиною; умовно кажучи, ти здобудеш справжній духовний стан. Якщо ти практикуватимеш істину, яку мусиш практикувати, то також дотримуватимешся заповідей, і ці дві речі не суперечать одна одній. Практикування істини та дотримання заповідей – це дві системи, які є невід'ємними частинами життєвого досвіду людини. У досвіді людини не мусить бути поділу на дотримання заповідей і практикування істини: ці дві речі мають бути інтегровані між собою. Однак між ними існують як відмінності, так і зв'язки.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Дотримання заповідей і практикування істини»