Віра в Бога потребує звичайного духовного життя, яке є основою для пізнання Божих слів та входження у реальність. Чи можна вважати «звичайним духовним життям» увесь ваш теперішній звичай молитися, наближатися до Бога, співати гімни, прославляти, міркувати й замислюватися над Божими словами? Схоже, жоден із вас цього не знає. Звичайне духовне життя не обмежується такими діями, як молитися, співати гімни, брати участь у церковному житті та їсти й пити Божі слова. Радше це передбачає жити новим та насиченим духовним життям. Важливим є не те, як ви практикуєте, а те, які плоди це приносить. Більшість людей вважає, що звичайне духовне життя обов’язково пов’язане з тим, щоб молитися, співати гімни, їсти й пити Божі слова або розмірковувати над Його словами, незалежно від того, чи ці практики справді мають якийсь вплив або ведуть до істинного розуміння. Ці люди зосереджуються на дотриманні поверхових процедур і не замислюються про їхні наслідки; це люди, які живуть релігійними обрядами, а не люди, які живуть у церкві, і тим паче вони не люди Царства. Їхні молитви, спів гімнів, споживання та пиття Божих слів є лише виконанням правил, яке здійснюється з примусу та в прагненні дотримуватися тенденцій, а не за бажанням чи покликом серця. Скільки б ці люди не молилися та не співали, їхні зусилля будуть марними, бо те, що вони практикують, є лише релігійними правилами та обрядами; насправді вони не втілюють у життя Божі слова. Вони зосереджені лише на тому, щоб зчиняти галас навколо своїх дій, і ставляться до Божих слів як до правил, яких слід дотримуватися. Ці люди не втілюють Божі слова в життя; вони лише тішать плоть та діють так, аби інші бачили їхні вчинки. Усі ці релігійні правила та обряди створені людиною; вони не походять від Бога. Бог не дотримується жодних правил і непідвладний жодному закону. Натомість Він щодня робить щось нове, виконуючи практичну роботу. Щось схоже і з людьми в церкві трьох автономій, які обмежуються такими практиками, як щоденне відвідування ранкових богослужінь, вознесіння вечірніх молитов і подячних молитов перед їдою та подяка за все на світі, – як би багато й довго вони це не робили, вони не матимуть праці Святого Духа. Якщо люди живуть серед правил і їхні серця зосереджені на методах практики, Святий Дух не може діяти, бо серця людей зайняті правилами й людськими поняттями. Отже, Бог не може втрутитись і працювати над ними, а вони можуть лише й далі жити під контролем законів. Такі люди назавжди позбавлені можливості отримати Божу похвалу.

Звичайне духовне життя – це життя, прожите перед лицем Бога. Під час молитви людина може заспокоювати своє серце перед Богом, і через молитву вона може шукати просвітлення Святого Духа, пізнавати Божі слова та розуміти Божу волю. Коли люди їдять та п’ють Божі слова, вони можуть отримати ясніше та глибше розуміння поточної праці Бога. Вони також можуть опанувати новий спосіб практики й не будуть триматися за старе; усе, що вони практикують, буде направлене на досягнення зростання в житті. Що стосується молитви, то вона не зводиться до того, щоб сказати декілька приємних слів чи розплакатися перед Богом, аби показати, наскільки ти зобов’язаний; радше мета молитви полягає в тому, щоб навчити себе використовувати дух, даючи собі можливість заспокоювати серце перед Богом і вчити себе шукати в Божих словах настанови в усіх питаннях, аби серце людини могло щодня тягнутися до нового свіжого світла, аби людина не була пасивною чи лінивою й могла стати на правильний шлях втілення Божих слів у життя. Сьогодні більшість людей зосереджена на методах практики, однак вони роблять це не з метою пошуку правди та досягнення зростання в житті. Ось де вони збилися зі шляху. Є й ті, хто здатен прийняти нове світло, однак їхні методи практики залишаються без змін. Прагнучи отримати сьогоднішні Божі слова, вони приносять із собою старі релігійні поняття, тому те, що вони отримують, так і залишається вченням, прикрашеним релігійними поняттями; вони не отримують сьогоднішнє світло у простоті. Як наслідок їхні практики зіпсовані; це все ті ж старі практики, хоч і в новій упаковці. Як би добре вони не практикували, вони є лицемірами. Бог щодня веде людей робити щось нове, вимагаючи, щоб вони щодня отримували нову проникливість і нове розуміння, наказуючи, щоб вони не були старомодними та монотонними. Якщо ти віриш у Бога вже багато років, але твої методи практики зовсім не змінились, якщо ти й досі ревний та зайнятий зовнішніми питаннями, але все ще не заспокоїв своє серце перед Богом, аби насолоджуватися Його словами, тоді ти нічого не отримаєш. Коли справа доходить до прийняття Божої нової праці, то якщо ти не плануєш по-іншому, не підходиш до своєї практики по-новому і не прагнеш нового розуміння, а, навпаки, чіпляєшся за старе й лише обмежено отримуєш нове світло, не змінюючи способу своєї практики, тоді такі люди, як ти, лише на словах перебувають у цьому потоці, а насправді вони є релігійними фарисеями, які перебувають поза потоком Святого Духа.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Про звичайне духовне життя»