Твоя віра в Бога, твій пошук істини і навіть те, як ти поводишся, – усе повинно бути засноване на реальності: все, що ти робиш, має бути практичним, і ти не повинен прагнути того, що є ілюзорним і химерним. У такій поведінці немає жодної цінності, і, що більше, у такому житті немає сенсу. Оскільки твій пошук і життя проходять серед самої лише брехні та омани, і оскільки ти не прагнеш того, що має цінність та важливість, єдине, що ти здобуваєш, – це абсурдні міркування та доктрини, які не є від істини. Такі речі не мають жодного відношення до важливості та цінності твого існування і можуть завести тебе лише у порожнечу. Таким чином, усе твоє життя буде позбавлене будь-якої цінності або сенсу, і якщо ти не будеш прагнути життя, сповненого змістом, ти можеш прожити сто років, і все це буде даремно. Як це можна назвати людським життям? Хіба це насправді не життя тварини? Так само, якщо ви намагаєтеся йти шляхом віри в Бога, але не робите жодних спроб знайти Бога, якого можна побачити, і натомість поклоняєтеся невидимому і невідчутному Богу, то хіба такий пошук не є ще більш марним? Зрештою, твоє прагнення перетвориться на купу руїн. Яка користь тобі від такого пошуку? Найбільша проблема людини в тому, що вона любить тільки те, чого не може побачити або торкнутися, те, що є найвищою мірою загадковим і дивовижним, і що є неймовірним для людини та недосяжним для простих смертних. Чим більш нереалістичними є такі речі, тим більше вони аналізуються людьми, і люди навіть прагнуть їх, не зважаючи ні на що інше, і намагаються їх здобути. Чим більш нереалістичними вони є, тим ретельніше люди їх вивчають й аналізують, аж до того, що складають про них свої власні вичерпні уявлення. І навпаки, що справжнішими є речі, тим зневажливіше люди до них ставляться; вони просто дивляться на них зверхньо, а подекуди навіть їх зневажають. Хіба не точно таким є ваше ставлення до справжньої роботи, яку Я виконую сьогодні? Чим справжнішими є такі речі, тим з більшим упередженням ви до них ставитеся. Ви не приділяєте і хвилини часу, аби вивчити їх, а просто їх ігноруєте; ви дивитеся зверхньо на ці реалістичні, невисокі вимоги, і навіть виношуєте численні уявлення про цього Бога, який є найсправжнішим, і просто не здатні прийняти Його реалістичність і нормальність. Отже, хіба ви не дотримуєтесь невизначеної віри? Ви маєте непохитну віру у невизначеного Бога минулих часів і не цікавитеся справжнім Богом сьогодення. Чи це не тому, що Бог вчорашнього дня і Бог сьогодення належать до двох різних епох? Чи це також не тому, що вчорашній Бог – це піднесений Бог на небесах, тоді як сьогоднішній Бог – це крихітна людська істота на землі? Більше того, чи це не тому, що Бог, якому поклоняється людина, породжений її уявленнями, тоді як Бог сьогодення – це справжня плоть, народжена на землі? Коли все сказано і зроблено, чи не тому, що Бог сьогодення є надто реальним, людина не шукає Його? Адже те, чого просить від людей сьогоднішній Бог, є саме тим, що люди найбільше не хочуть робити і що змушує їх відчувати сором. Хіба це все не ускладнює для людей? Хіба це не оголює людські шрами? Таким чином, багато людей не шукає справжнього Бога, практичного Бога, і тому вони стають ворогами втіленого Бога, тобто антихристами. Хіба це не очевидний факт? У минулому, коли Бог ще не став плоттю, ти міг бути релігійним діячем або побожним вірянином. По тому, як Бог став плоттю, чимало таких побожних вірян мимоволі стали антихристами. Ти розумієш, що тут відбувається? У своїй вірі в Бога ти не зосереджуєшся на дійсності або не прагнеш істини, натомість ти одержимий брехнею – хіба це не найбільш очевидне джерело твоєї ворожості до втіленого Бога? Утілений Бог зветься Христом, тож чи не є усі, хто не вірить у втіленого Бога, антихристами? Отже, чи справді той, у кого ти віриш і кого любиш, є цим Богом у плоті? Чи справді цей живий, дихаючий Бог є найсправжнішим і неймовірно звичайним? Що саме є метою твого пошуку? Вона на небесах чи на землі? Це уявлення чи істина? Це Бог чи якась надприродна істота? Насправді, істина – це найреальніший із життєвих афоризмів і найвищий із таких афоризмів з-поміж усього людства. Тому що це вимога, яку Бог ставить перед людиною, і це робота, яку особисто виконує Бог, тому вона називається «афоризмом життя». Це не афоризм як підсумок якихось слів, ані знаменита цитата видатної особи. Натомість це вислів, звернений до людства Володарем неба і землі та всього сущого; це не якісь слова, підсумовані людиною, а притаманне Богові життя. І тому його називають «найвищим з усіх афоризмів життя». Прагнення людей втілити істину в життя – це виконання ними свого обов’язку, тобто це прагнення задовольнити Божу вимогу. Сутність цієї вимоги – це найреальніша з усіх істин, а не порожня доктрина, недосяжна для жодної людини. Якщо твоє прагнення ніщо інше, як доктрина, і воно не містить ніякої реальності, хіба ти не повстаєш проти істини? Хіба ти не той, хто нападає на істину? Як може така людина бути тим, хто прагне любити Бога? Люди, які не мають реальності, – це ті, хто зраджує істину, і всі вони за своєю природою бунтівники!

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Лише ті, хто знає Бога та Його роботу, можуть догодити Богу»