Ви завжди бажаєте побачити Христа, але я закликаю вас не нести себе так високо; узріти Христа може будь-хто, але Я кажу, що жоден не гідний Його побачити. Оскільки природа людська сповнена зла, пихи й непокірності, в ту мить, коли ти побачиш Христа, твоя власна природа знищить тебе й прирече на смерть. Твоє спілкування з братом (чи сестрою), можливо, не надто добре показує, яким ти є, але все не так просто, коли ти спілкуєшся з Христом. У будь-який момент твої уявлення можуть пустити коріння, твоя зарозумілість може дати пагони, а твоя непокірність уродити плоди. Як ти, з такою людською природою, можеш бути гідним спілкуватися з Христом? Чи справді ти здатний ставитися до Нього як до Бога щодня і щосекунди? Чи справді ти коритимешся Богові? У своїх серцях ви поклоняєтеся високоповажному Богові як Єгові, водночас ставлячись до Христа видимого як до людини. Ваша розсудливість надто слабка, а ваша людська природа надто ница! Ви не здатні завжди дивитися на Христа як на Бога; тільки час від часу, коли вам заманеться, ви хапаєтеся за Нього та поклоняєтеся Йому як Богові. Ось чому Я кажу вам, що ви не спільнота вірян, а зграя поплічників, котрі воюють проти Нього. Навіть людина, що робить добро іншим, отримує винагороду, а от Христос, який здійснив серед вас таку роботу, не отримує ні людської любові, ні вдячності, ні покірності. Як тут не краятися серцю?

Можливо, за всі роки твоєї віри в Бога ти ніколи нікого не проклинав та не зробив поганого вчинку, однак у своєму спілкуванні з Христом ти не можеш казати істини, діяти чесно, коритися слову Христа. У такому разі Я скажу, що ти найзлісніша та найпідступніша людина у світі. Ти можеш бути надзвичайно дружнім і відданим зі своїми родичами, друзями, дружиною (чи чоловіком), синами й дочками, батьками, та ніколи не використовувати інших у своїх цілях, але якщо ти не здатний бути сумісним із Христом, якщо ти не здатний гармонійно взаємодіяти з Ним, то навіть якщо ти всього себе віддаєш ближнім або ретельно дбаєш про свого батька, матір і своїх домашніх, Я скажу, що ти все одно злий, а крім того, сповнений підступних хитрощів. Не думай, що ти сумісний із Христом просто тому, що живеш у злагоді з іншими чи робиш трохи добра. Ти думаєш, що своїми добрими намірами ти можеш здобути благословення Небес? Ти думаєш, що кількома добрими справами ти заміниш покірність? Жоден із вас не здатний прийняти виправлення й обтинання, і всім вам тяжко прийняти нормальну людську сутність Христа, та попри це ви постійно проголошуєте свою покірність Богу. За таку віру, як ваша, ви отримаєте відповідну відплату. Припиніть жити в полоні фантастичних ілюзій та бажати побачити Христа, бо ваш духовний стан настільки немічний, що ви навіть не гідні бачити Його. Коли ти повністю очистишся від своєї непокірності та набудеш здатності до гармонійного буття з Христом, у цей момент Бог явиться тобі природним чином. Якщо ж ти вирушиш на зустріч із Богом, не пройшовши обтинання чи суду, то ти, поза сумнівом, станеш супротивником Бога та будеш приречений на знищення. Природа людська у самій своїй суті ворожа Богові, бо усі люди зазнали найглибшого розбещення сатаною. Якщо людина намагається єднатися з Богом із глибини власної розбещеності, певно, що нічого доброго з цього не вийде; її дії та слова на кожному кроці обов’язково виказуватимуть її зіпсутість, а в спілкуванні з Богом її непокірність відкриватиметься в усіх її проявах. Несвідомо людина приходить до опору Богові, до обману Христа і до відречення від Христа; коли таке відбувається, становище людини стає ще небезпечнішим, і якщо так триватиме, людину буде покарано.

Хтось може подумати, що якщо спілкування з Богом таке небезпечне, то, можливо, буде обачніше триматися від Бога на відстані. Чого такі люди можуть досягти? Чи можуть вони бути вірними Богу? Безперечно, спілкування з Богом справа дуже складна, але це тому, що людина є зіпсутою, а не тому, що Бог не здатний спілкуватися з людиною. Найкращим для вас було б докладати більше зусиль для осягнення істини пізнання себе самих. Чому ви не маєте Божого благовоління? Чому ваш характер викликає у Нього відразу? Чому ваші слова викликають у Нього огиду? Щойно виказавши хоч дрібку вірності, ви починаєте вихваляти себе та вимагати винагороди за малу справу; виказавши крихту покірності, ви починаєте з погордою дивитися на інших і з презирством дивитеся на Бога, виконавши якесь дрібне завдання. За те, щоб прийняти Бога, ви просите грошей, подарунків і похвали. Серце вам крається, коли ви віддаєте копійку чи дві; коли ви жертвуєте десять, ви бажаєте благословень та щоб вас виділяли поміж інших. Про таку вашу людську сутність і говорити, і чути гидко. Хіба є щось гідне похвали у ваших словах і вчинках? Ті, хто виконує свій обов’язок, і ті, хто не виконує його, ті, хто веде, і ті, хто слідує; ті, хто сприймає Бога, і ті, хто не сприймає; ті, хто жертвує, і ті, хто не жертвує; ті, хто проповідує, і ті, хто сприймає слово, тощо – усі такі люди вихваляють себе. Чи не здається це вам сміховинним? Чудово знаючи, що ви вірите в Бога, ви, незважаючи на це, не можете бути сумісними з Богом. Чудово знаючи, що ви цілковито нікчемні, ви й далі вихваляєтеся, як раніше. Хіба ви не відчуваєте, що ваша розсудливість послабилася до того, що ви вже не здатні дати собі ради? З такою розсудливістю – як вам спілкуватися з Богом? За таких обставин ви не боїтеся за себе? Ваш характер погіршився вже до того, що ви не здатні бути сумісними з Богом. А якщо так, то чи не сміховинна ваша віра? Чи не безглузда ваша віра? Як ти йтимеш у своє майбутнє? Як ти обиратимеш, якою дорогою піти?

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Несумісні з Христом, безперечно, є супротивниками Бога»