Бог володарює над долею всього людства й над усім у всесвіті. У чому люди вбачають факт Божого володарювання? У тому, що наскільки б великим не був світ або наскільки неосяжним – усесвіт, від макроскопічного до мікроскопічного, Бог володарює неподільно над усім і керує всім сущим. Незалежно від людських бажань, амбіцій, вимог або напрямку, в якому людина схильна розвиватися, з погляду Бога ці речі анітрохи не впливають на Його володарювання й керівництво. За яким же принципом Бог неподільно володарює над усім сущим та ним керує? На чому ґрунтується цей принцип? Що Бог має на меті, роблячи все це? Навколо чого все це обертається? (Усе обертається навколо Божого плану управління.) Ця відповідь правильна; все, що робить Бог, обертається навколо Його плану управління. Ці слова трохи спантеличують, але вони мають більш глибокий підтекст. Я маю на увазі, що вся та робота, яку виконує Бог, не залежить від людських бажань. Боже володарювання й керівництво, те, як Він керує країнами, народами чи етнічними групами, або те, що відбувається, влаштоване Ним, у ту чи іншу епоху, не залежить від людських бажань. Бог не обмежений ні часом, ні простором, ні географією, ні людьми. Усе, що Він робить, відбувається точно за Його планом, і жодна людина не може стати йому на заваді або порушити його. Незалежно від того, хочеш ти цього чи ні, і незалежно від суб’єктивних бажань людства або окремої етнічної групи, жодна людина або річ не здатна порушити, зруйнувати чи похитнути те, що Бог вирішив зробити. Що ви дізналися із цього? (Ми дізналися про владу Божу.) Такою є влада Божа. Відтоді, як Бог уперше створив людей, і доти, як вони розвивалися крок за кроком, людство включало в себе обраний народ Божий, язичників і тих, хто вороже ставиться до Бога. Бог вважає всі ці типи людей людьми, але чи є різниця в тому, як Бог ставиться до цих різних типів людей? Чи веде Бог Своїх обранців особливим чином? (Так, веде.) Бог ставиться до Свого обраного народу інакше, ніж до інших людей. Але серед обраних Богом дехто здатен слідувати за Ним і слухатися Його, а дехто неслухняний і чинить Йому опір. Тож як Бог ставиться до них? Як Бог сприймає їхнє ставлення до Себе? (Бог милостивий і люблячий до тих, хто Його слухається, але коли люди неслухняні або чинять Йому опір, Він обрушує на них Свій праведний характер.) Саме так. Незалежно від того, чи вважаєш ти себе одним із Божих обранців або одним із Його послідовників, чи ти якимось чином прислужився роботі Божого дому, з Божого погляду Він не дивиться на ці зовнішні речі. Бог має праведний характер і є принциповим у Своєму ставленні до людей: хто підлягає суду, того судять; хто має бути покараний, того карають; і хто має бути знищений, того знищують. Наприклад, що вражає вас у тому факті, що євреїв було вигнано з Юдеї, а Євангеліє Царства Небесного Господа Ісуса було поширено серед язичників? Згідно з людськими переконаннями та вигадками, а також згідно з юдаїзмом, тільки євреї є обраним народом Божим. Вони – дорогоцінні діти Божі, люди, до яких Бог найбільш прихильний, вони – зіниця Його ока. Згідно з тим, що кажуть люди, євреї – це Його найулюбленіші діти, а свою улюблену дитину слід няньчити й оберігати, не дозволяти їй у жоден спосіб бути скривдженою чи загроженою. Люди вважають: чого б не попросили євреї в молитві, Бог дасть їм це та обдарує їх більше, ніж вони просили чи собі уявляли. Але чи так зробив Бог? (Ні, не так.) Тоді що ж Він зробив? Оскільки євреї прибили Господа Ісуса цвяхами до хреста, Бог дуже розгнівався й змусив римлян послати війська, щоб завоювати Юдею та вигнати євреїв із їхньої батьківщини. Це було місце великого побоїща та кровопролиття; незліченна кількість людей загинула, а кров лилася ріками. Багато євреїв урятувалися лише завдяки втечі до різних країн по всьому світу. Виходячи із цих фактів, яку сутність ви бачите в Божому характері? (Ми бачимо, що праведний характер Божий не терпить кривди.) Не починаймо одразу говорити про Божий характер, а спершу візьмімо за приклад людей. У реальному житті, якщо хтось має дитину, яку дуже любить, і хоче, аби вона успадкувала його майно та все, що він має, що така людина робитиме? З одного боку, така людина поводитиметься зі своєю дитиною суворо, аби та виросла освіченою й вихованою та змогла перейняти естафету від батьків. Але найголовніше, така людина захищатиме свою дитину та не дозволить їй бути скривдженою чи потрапити в небезпеку. Це робиться для того, щоб дитина могла вижити й успадкувати все, що мають її батьки. Що спонукає людей все це робити? Хіба люди так само ставляться до дітей, яких не люблять, або до чужинців? Хіба вони діють так само? (Ні, не так само.) Очевидно, що все, що люди роблять для дитини, яку вони люблять найбільше, мотивовано егоїзмом, емоціями та особистими бажаннями; ці речі є складовою сутності людської природи. Чи є істина в людських емоціях та егоїзмі? Чи є там справедливість? (Ні, немає.) Ось як людство проявляє себе. Але подивіться на те, що зробив Бог, – Бог хотів, щоб Його обраний народ, євреї, поширювали Євангеліє з Юдеї до всіх язичницьких народів по всьому світу – в Азії, Європі, Африці та в обох Америках. Як вони мали його поширювати? Бог використав метод, за допомогою якого іноземні загарбники здійснили набіги на єврейські землі, загарбали їх, вигнали євреїв, які там жили, людей, які поширювали звістку про Ісуса Спасителя, і змусили їх залишити свою батьківщину, щоб більше ніколи туди не повернутися. Потім євреї розселилися по різних куточках землі, де вижили й почали поширювати Євангеліє Ісуса Спасителя, поки воно поступово не досягло кожної країни світу й усіх кінців землі. Це доводить факт: Божа робота є дуже практичною. У чому це насамперед проявляється? У тому, що Бог використав дуже особливий і незвичайний метод, щоб витіснити ізраїльтян у всі ці різноманітні країни та поширити Євангеліє Господа Ісуса. Якби Він дозволив ізраїльтянам самим прийняти рішення піти в кожну країну, поширювати Євангеліє та свідчити про Бога, вони б не змогли змусити себе покинути свої сім’ї та батьківщину своїх предків. Це так, наче Бог дав їм копняка, аби вони вирушили в дорогу, щоб вони могли піти й проповідувати Євангеліє Господа Ісуса. Це ціна, яку сплатив Бог за Євангеліє Царства Небесного; Він змусив Свій обраний народ пізнати війну, кровопролиття та вигнання. Євреї були змушені блукати землею, не маючи домівки, поширюючи Євангеліє в кожній країні. В очах людини ці методи є надто бездушними, але чи можна описати Божу сутність як «бездушну»? Вочевидь, ні, оскільки вона не бездушна. Це пояснюється тим, що в Божому характері та сутності немає ані егоїзму, ані емоцій; Він зробив усе це заради поступу всього людства, аби наступний етап людського поступу був успішним і здійснився у повній відповідності з етапами Божого плану управління. Отже, Бог мусить це робити; іншого шляху не було. Етапи Божої роботи вже просунулися до цієї межі, і Його дії принесли швидкі й добрі результати, тож вони були цілком доречними. Якщо подивитися на Божу сутність, стає зрозуміло, що тільки Бог міг це зробити, жодна інша країна чи раса на це не спромоглася б. Божий характер праведний. Якщо подивитися на Боже ставлення до євреїв, це має забезпечити нам певне просвітління щодо обраного народу Божого сьогодні. Людина була створена Богом, і Бог має любов, прихильність, співчуття й милосердя до людини, але коли Бог дає людям доручення, то ким є люди в очах Божих? Чи можете ви осягнути цей рівень значення? Деякі люди кажуть: «Із такого погляду, люди не мають в очах Божих ніякої цінності. Вони просто пішаки. Ти просто йдеш туди, куди Він каже, і робиш те, що Він каже». Чи правильні ці слова? Ні, не правильні. На поверхні здається, що це так, але насправді це не так. Говорячи людською мовою, коли Бог діє, Він не дуже цим переймається. Він не має традиційного людського мислення чи переконань, і Він нічим не обмежений. Усе, що робить Бог, є визвольним, звільняючим, публічним, прозорим і справедливим. З одного боку, Він дотримується етапів Свого плану управління, аби все розвивалося нормально; з іншого боку, це для того, щоб люди в майбутньому могли нормально розвиватися й рухатися вперед у руках Божих, згідно з Його планом управління. Людський поступ тісно пов’язаний із Божим планом управління. Якби Бог так не діяв, терплячи біль відмови від чогось, що Він любив, аби зробити цей крок, людині було б важко навіть трохи просунутися вперед. Ось чому Я кажу, що Бог продумав кожен вибір, який Він робить, кожен крок, який Він робить, і кожну річ у Своїй роботі управління; в ній міститься Його могутність, влада та мудрість. Бог завжди робить деякі речі, яких люди не розуміють. Чому вони не можуть зрозуміти? Тому що люди мають переконання. Деякі із цих переконань є вигадками, деякі сформувалися під впливом традиційної культури й мислення людини, а деякі є егоїстичними бажаннями та судженнями людини. Ці речі впливають на розуміння людиною Бога, а також на її бачення Бога.

Який висновок ви можете зробити з вигнання євреїв із Юдеї? (Що Бог не має такого егоїстичного серця, як люди. Усе, що робить Бог, є справедливим і призначене для поступу всього людства.) Якби така ситуація трапилася з вами, і у вашому домі сталося кровопролиття, потоки крові, руїна і смерть, а ваша сім’я була б пошматована на частини, як би ви це зрозуміли? (Залежно від нашої людської сутності й ступеня нашої розбещеності сатаною, у нас може виникнути багато хибних розумінь, образ і хибних тлумачень, але тепер, завдяки Божому спілкуванню, ми усвідомлюємо, що все, що робить Бог, має сенс і Його волю. Скільки б страждань ми не зазнали, ми повинні радо коритися всім Божим улаштуванням і робити все можливе, щоб співпрацювати з Ним, поширюючи Божу роботу останніх днів і свідчачи про неї.) Зважаючи на ці факти, чи є в людини вибір? Людина не має права вибирати, що вирішує зробити Бог. Почувши ці слова, чи люди досі відчувають, що Бог є любов? Вони розчаровуються й кажуть: «Якщо в людей немає вибору щодо цих фактів, то яку ж тоді роль відіграють люди в роботі Божого плану управління?». А ви знаєте? (Ми – створені істоти.) Ви не просто створені істоти; ви служите тлом. Ви є об’єктом Божого суду й кари, але понад це ви є об’єктом Його спасіння. Це та роль, яку ви виконуєте. У чому полягає ваша функція як створених істот? Це стосується практики та обов’язку людини. Ти – створена істота, і якщо Бог наділив тебе даром співу, і дім Божий влаштовує так, щоб ти співав, то ти мусиш добре співати. Якщо ти маєш дар євангелізації, і дім Божий влаштовує так, щоб ти йшов і поширював Євангеліє, то ти повинен іти й добре поширювати Євангеліє. Коли обраний народ Божий обирає тебе керівником, ти повинен взяти на себе доручення керівництва й повести обраний народ Божий їсти й пити слова Божі, спілкуватися про істину та входити в реальність. Так ти добре виконаєш свій обов’язок. Доручення, яке Бог дає людині, є надзвичайно важливим і значущим! Отже, як ти повинен прийняти це доручення й виконати свою функцію? Це одне з найбільших питань, які стоять перед тобою, і ти мусиш зробити вибір. Можна сказати, що це вирішальний момент, який визначає, чи зможеш ти здобути істину й бути вдосконаленим Богом. Якщо ти діятимеш, покладаючись на власну волю, і чинитимеш усілякі беззаконня, ти не лише не виконаєш Божого доручення, а й завадиш роботі Божого дому. Як наслідок, тобі буде необхідно зазнати покарання, як і Павлові. Коли Бог каже тобі піти й зробити щось, у чому тоді полягає твоя функція? Вона полягає в тому, щоб добре виконати завдання й не зіпсувати його. Так ти добре виконуєш службу. Незалежно від того, яку службу Бог доручає тобі виконати, ти мусиш виконати її добре й слухняно. Виконуючи це, ти є людиною, яка слухає й підкоряється. Якщо ти не виконуєш службу чесно, завжди маєш особисті наміри та повсякчас хочеш правити, наче цар, тоді ти – сатана й антихрист, і тебе слід покарати. Деякі люди не розуміють істини й не шукають її; вони докладають зусиль лише до своєї роботи. Тоді яка їхня функція як створеної істоти? Просто працювати й служити. Отже, підсумуймо, які саме обов’язки створені істоти повинні виконувати в очах Божих і яку людську подобу вони повинні втілювати в життя. Це стосується вашої практики. Згідно з людськими переконаннями й вигадками, Бог має прихильність до тих, хто в Його очах є створеними істотами, піклується про них, оберігає, доглядає та обдаровує їх благодаттю. Потім Він дисциплінує, обтинає й критикує їх, любить їх у Своєму серці й тримає їх у Своїх руках. Зрештою, Бог має єдиний намір удосконалити їх, забезпечити їхню безпеку й переконатися, що з ними нічого не станеться, доки вони не будуть удосконалені. Для них це те, чим є створені істоти в очах Божих. Коли люди відчувають це, вони думають: «Бог надзвичайно прекрасний! Який великий наш Бог! Він абсолютно гідний нашої любові! Бог милостивий і люблячий! Бог чудовий!». Але якщо порівняти це з фактами, хіба тільки так Бог поводиться зі створеними істотами? (Ні, не тільки так.) Тоді як Бог поводиться з людьми? Які ще переконання й вигадки мають люди про те, як Бог ставиться до Свого поводження з людиною? Чи є такі ставлення, які люди не можуть прийняти? Поза сумнівом, це Божий суд, кара, випробування, рафінування, обтинання, дисциплінування, обмеження та Його критика людей. Що ж це за люди, які не можуть прийняти Божі суд і кару? Можна було б сказати, що це люди, які не приймають істину, і з упевненістю можна було б сказати, що люди, які не приймають істину, є невіруючими. Якщо людина не може прийняти Божі суд і кару, то вона не може прийняти Божу роботу. У чому природа цієї проблеми? Вона полягає в тому, що такі люди не приймають істину й відкидають Божу роботу. На таких людей чекають лише катастрофа й покарання. Якою б людиною ти не був, якщо ти віриш у Бога, але не приймаєш істину, тебе неможливо спасти. Після того, як людина починає вірити в Бога, незалежно від того, якими умовами Бог оточує її, щоб її викрити, чи здатна вона в процесі викривання побачити Божі благословення, благодать, турботу або захист? (Ні, не здатна.) На поверхні вона цього не бачить, але чи зможе вона це побачити, пройшовши через випробування й рафінування? Безумовно, зможе. Тому є багато людей, які бачать Божий захист і благословення, зазнавши Його суду й кари. Але люди, які не люблять істину, взагалі не здатні побачити ці речі. Вони все ще чіпляються за свої переконання й вигадки, і вони сповнені антагонізму та бунтарства проти Бога. Саме такі люди є невіруючими, злими й антихристами. Усе, що вони роблять, є прикладом того, чого не слід робити. Павло є одним із таких прикладів. Що бачать люди, дивлячись на Павла? (Що Павло був на шляху антихриста, і що його історія служить нам застереженням.) Павло не шукав істину. Він вірив у Бога лише тому, що прагнув мати майбутнє та місце призначення для своєї плоті. Він прагнув лише здобути нагороди та вінок. Бог промовив стільки слів, стільки дисциплінував, просвіщав й освітлював його, проте він не послухався Бога й не прийняв істину. Він завжди не слухався Бога та чинив Йому опір і врешті-решт став антихристом, був засуджений і покараний. Павло служить прикладом того, чого робити не слід. Розглядаючи приклад Павла як архетипового антихриста, ми бачимо, що Павло був на шляху спротиву Богові, на шляху руйнування. Багато людей винесло із цього урок і отримало із цього користь. Вони стали на шлях пошуку істини, на правильний шлях вірянина. Якою є воля Божа для людей, здатних прийняти істину, які отримали користь з уроку Павла? (Це спасіння та любов.) Тоді який аспект Божого характеру люди можуть побачити в Божому викритті, суді й засудженні Павла? (Його праведний характер.) Тоді чим в очах Божих став Павло як створена істота? Він став об’єктом, який прислужився. Усі люди – це створені істоти, як ті, що одержують користь, так і ті, кого викривають. Однак Бог ставиться до цих двох типів людей абсолютно по-різному. Насправді в очах Божих обидва ці типи людей настільки ж нікчемні, як мурахи й личинки, але Бог ставиться до одних інакше, ніж до інших. Це праведний характер Божий. На чому ґрунтується різне ставлення Бога до цих двох типів людей? (Воно ґрунтується на тому, яким шляхом вони йдуть.) Воно ґрунтується на тому, як людина проявляє себе, свою сутність, своє ставлення до істини, а також на тому, яким шляхом вона йде. Ззовні здається, що Бог не має співчуття до людини, що Він беземоційний, що Його дії безсердечні. Згідно з людськими переконаннями й вигадками люди думають: «Бог не мав так повестися з Павлом. Павло стільки всього зробив і так багато страждав. До того ж, він був надзвичайно відданий Богові. Чому Бог так із ним повівся?». Хіба правильно людям так казати? Чи відповідає це істині? У який спосіб Павло був таким вірним або відданим Богові? Хіба вони не перекручують істину? Павло був вірним і відданим отриманню благословень для себе. Хіба це вірність Богу? Коли люди не розуміють істини, не можуть ясно побачити сутність проблеми й говорять наосліп, спираючись на свої емоції, хіба не бунтують вони проти Бога й не чинять Йому опір? Не дивно, що всі обожнюють Павла! Ті, хто від сатани, завжди обожнюють сатану й навіть говорять за нього, спираючись на свої емоції. Це означає, що хоча людям може здаватися, що вони відокремилися від сатани, вони залишаються з ним пов’язаними. Насправді, коли люди говорять за сатану, вони також говорять за себе. Люди симпатизують Павлу, тому що вони схожі на нього та йдуть тим самим шляхом, що й він. Згідно з людською розсудливістю, Бог не повинен був так поводитися з Павлом, але те, що Він зробив, було повною протилежністю здоровому глузду людини. Це праведний характер Божий, і це істина. Якщо людина говорить згідно з людською розсудливістю, вона може сказати: «Навіть якщо Павло не досягнув багато чого, він доклав чимало праці й зусиль. Його слід було б пощадити вже з огляду на те, скільки років він страждав. Навіть якщо він був просто прислужником, це було б добре. Його не слід було карати або запроторювати до пекла». Це міркування та емоції людини – це не є істиною. У чому полягає найпрекрасніша риса Бога? У тому, що Він не має людської розсудливості. Усе, що Він робить, відповідає істині та Його сутності. Він виявляє праведний характер. Бог не зважає ані на твої суб’єктивні бажання, ані на об’єктивні факти того, що ти зробив. Бог визначає, якою ти є людиною, з огляду на те, що ти робиш, що ти виявляєш і яким шляхом ти йдеш, а потім набуває відповідного ставлення до тебе. Ось як прийшов кінець Павлу. Розглядаючи справу Павла, здається, ніби Бог був позбавлений любові. Петро й Павло обидва були створеними істотами, але хвалячи й благословляючи Петра, Бог водночас викрив, розітнув, судив і засудив Павла. Ти не можеш побачити Божу любов у тому, як Він вирішив долю Павла. Отже, з огляду на те, що сталося з Павлом, чи можеш ти сказати, що Бог не любить? Ні, не можеш, адже Бог багато разів дисциплінував його, освітлював, давав йому багато можливостей покаятися, але Павло вперто відмовлявся й ішов шляхом опору Богові. Тож урешті-решт Бог засудив і покарав його. Якщо дивитися на цю справу поверхово, то здається, буцімто люди не мають вибору в Божій роботі та спасінні. Хоча Бог не втручається у вибір людей, якщо людина обирає шлях пошуку благословень, то Бог її засудить і покарає. Складається враження, наче Бог не дозволяє людям обирати власний шлях, що Він дозволяє їм обрати лише шлях пошуку істини, а те, чи буде людина осуджена, очищена чи вдосконалена, – все залежить від Бога. Чи не є абсурдною помилкою й абсолютно безглуздим так бачити Божу роботу й у такий спосіб навішувати ярлики на Бога? Людина зовсім не усвідомлює, що Божий характер є праведним і святим; вона завжди обирає слідувати своїм власним шляхом – шляхом опору Богові, але не хоче приймати Божий суд або засудження. Це абсолютно нелогічно! Є чимало людей, які думають: «Люди не можуть самі обирати, як Бог поводиться з ними, яке доручення Бог їм дає, яку справу Він змушує їх робити або який обов’язок Він змушує їх виконувати. Зрештою, кожен, хто вирішує йти своїм власним шляхом, приречений. Бог благословляє і схвалює тебе лише тоді, коли ти обираєш шлях, яким Він тебе веде, і коли ти обираєш шлях пошуку істини». Дехто розуміє це так, що Бог не справедливий і втручається у вільний вибір людини. Але чи так це насправді? (Ні.) Бог робить усе це згідно з принципом. Коли ти не розумієш фактів та істини, тобі легко хибно зрозуміти й судити Бога, але коли ти зрозумієш факти та істину, ти вважатимеш, що ці непорозуміння є абсолютно нікчемними й цілковито жалюгідними, і що вони ніколи не мають побачити світ. У цей момент ти збагнеш, що все, що робить Бог, є правильним. Люди не здатні цього побачити, тому що вони занадто егоїстичні й дурні. Вони не розуміють істини та не можуть ясно бачити речі, тому вішають на Бога ярлики відповідно до власних переконань і вигадок. Щойно ти це зрозумієш, ти більше не захищатимеш Павла й не розумітимеш Бога хибно. Ти скажеш: «Те, що робить Бог, є абсолютно правильним. Люди – це ті, хто є розбещеним. Вони обмежені й нерозумні. Вони не здатні ясно бачити ситуації. Незалежно від того, чи бачить людина праведний характер Божий або чи вбачає вона в цій справі Його любов, – усе, що робить Бог, є правильним і є проявом Його праведного характеру та сутності. Усе це відповідає істині й не є хибним!». Сьогодні, коли Бог працює у вас і спасає вас, який шлях ви маєте обрати? Чи Бог у вас втручається? Який вибір ви повинні зробити? Чи варто вчитися на помилках Павла? Чи варто наслідувати Петра й іти шляхом пошуку істини? Як ви підходите до цього питання? Це залежить від того, чи розумієте ви істину. Які проблеми розв’яже розуміння істини? Метою розуміння істини є подолання розбещеного характеру людини та різноманітних труднощів, які постають перед людиною. Коли ти зіткнешся з проблемами, які неможливо розв’язати, або з людьми, подіями та речами, які не відповідають твоїм уявленням, істина почне виконувати свою функцію всередині тебе. Тож як випадок Павла допомагає тобі у твоєму особистому входженні в життя та виборі свого шляху? (Він може спонукати нас постати перед Богом і замислитися над собою.) (Він може зруйнувати стіни й усунути непорозуміння між Богом і людиною.) Це тільки одна частина, і ви вже здобули дещо із цієї дискусії. Найважливіше, що потрібно зрозуміти, – це значущість вибору шляху пошуку істини, а також те, чому Бог схвалює й благословляє тих, хто це робить. Розуміння відповіді на це запитання є найважливішим.

Щойно Я згадував, як євреїв було відправлено у вигнання, і вони розпорошилися по всіх країнах світу. Що люди бачать у цьому факті? Яку істину вони розуміють? Ця подія має змусити людей трохи замислитися. По-перше, замислитися над тим, як люди повинні практикувати, а по-друге, замислитись, аби зрозуміти характер Божий через цю подію. Поговорімо спершу про те, як люди повинні практикувати за цих обставин. Ніщо з того, що робить Бог, людські бажання не можуть похитнути; Бог має Свій власний план і Свої власні принципи, згідно з якими Він усе робить. Отже, яке ставлення повинні мати люди? Незалежно від того, в якій ситуації вони опиняться та чи відповідає вона їхнім уявленням, люди в жодному разі не повинні суперечити Богу. Деякі люди кажуть: «Навіть попри те, що я неслухняний і чиню опір Богові, хіба не достатньо того, що я виконую свій обов’язок?». Що це за ставлення таке? Очевидно, що воно не прийнятне. Це не є справжнім послухом. Тоді як саме люди повинні практикувати «не сперечання з Богом» та втілювати це в життя? Існує два принципи практики: перший полягає в тому, щоб активно шукати волю Божу, те, які істини люди повинні зрозуміти, як співпрацювати й виконувати Боже доручення, – це активна сторона того, що люди повинні робити. Другий принцип полягає в тому, щоб дослідити й визнати, в чому твоє розуміння Бога є хибним, в чому ти Йому не слухняний, які маєш переконання та вигадки, а також речі, які з Ним не сумісні. Це забезпечить тобі можливість правильно практикувати істину під час виконання свого обов’язку, робити все згідно з принципами, виконувати Боже доручення та бути відзначеним Богом. Чи є ці принципи практикування простими? (Так, вони прості.) Що я маю на увазі під словом «прості»? Що логіка й слова є відносно зрозумілими: «Один» означає один, а «два» означає два; щойно ви це чуєте, ви знаєте, як це практикувати. Однак насправді втілити їх у життя не так просто, тому що люди мають розбещені характери. Вони повсякчас сперечаються, мають чимало переконань і вигадок, а також хибних уявлень про Бога. Люди мусять розітнути ці речі й прийняти Божий суд і кару, але це змушує людей, яким бракує духовного розуміння, вигадувати нові переконання: «Усі люди кажуть, що Бог є любов, то чому ж Бог завжди викриває та судить людські думки й переконання? Я не бачу в Богові любові; я бачу лише те, що Божий характер не терпить кривди». Хіба це не одне з людських переконань? Якби, як це уявляється в переконаннях і вигадках розбещених людей, Бог упродовж розвитку всього людства виявляв винятково співчуття й милосердя та ніколи – праведність або гнів, хіба люди змогли б дожити до сьогодення? (Ні, не змогли б.) Людину давно поглинув би сатана. Коли йдеться про демонів і сатану, а також про розбещених людей, які чинять опір Богові, те, що Бог показує та як Він проявляє Себе, є не любов’ю, про яку говорять люди, а радше праведним характером; це ненависть, огида, суд, кара, покарання та знищення. Тільки такими діями Бог може відкрити, що Його характер є праведним, святим і не терпить кривди, цілковито зганьбити сатану та дієво захистити істинну людську сутність. Саме так Бог завжди вів людство й водночас спасав його.

Люди мусять часто досліджувати все у своєму серці, що є несумісним із Богом або є хибним Його розумінням. Як виникають такі хибні розуміння? Чому люди хибно розуміють Бога? (Тому що страждають їхні власні інтереси.) Побачивши факти про вигнання євреїв із Юдеї, люди почуваються ображеними й кажуть: «Спочатку Бог дуже любив ізраїльтян. Він вивів їх із Єгипту через Червоне море, дав їм манну небесну й джерельну воду для пиття, потім особисто дав їм закони, якими керуватися, та навчив їх, як жити. Божа любов до людини текла через край – люди, які жили в ті часи, були такими благословенними! Як могло Боже ставлення змінитися на сто вісімдесят градусів за одну мить? Куди поділася вся Його любов?». Почуття людей не можуть здолати цей виклик, і вони починають сумніватися, кажучи: «Так є Бог любов’ю чи ні? Чому більше не видно Його первісного ставлення до ізраїльтян? Його любов зникла безслідно. Чи має Він узагалі хоч якусь любов?». Ось тут і починається хибне людське розуміння. В якому контексті люди формують хибні розуміння? Чи не тому так стається, що Божі дії не сумісні з людськими переконаннями та вигадками? Чи саме цей факт змушує людей хибно розуміти Бога? Чи не тому люди хибно розуміють Бога, що вони обмежують своє визначення Його любові? Вони думають: «Бог є любов. Тому Він повинен піклуватися про людей і захищати їх, обдаровувати їх благодаттю та благословеннями. Це і є Божа любов! Мені подобається, коли Бог так любить людей. Особливо я бачив, як сильно Бог любив людей, коли Він вів їх через Червоне море. У ті часи люди були такі благословенні! Хотів би я бути одним із них». Коли ти зачарований цією історією, ти ставишся до любові, яку Бог показав у ту мить, як до найвищої істини та єдиної ознаки Його сутності. Ти обмежуєш своє визначення Його у своєму серці та ставишся до всього, що Бог робив у ту мить, як до найвищої істини. Ти думаєш, що це найпрекрасніша сторона Бога, яка найбільше спонукає людей поважати та боятися Його, і що це і є Божа любов. Насправді Божі дії самі по собі були позитивними, але через твої обмежені визначення вони перетворилися на переконання у твоїй свідомості та стали підґрунтям, на якому ти визначаєш Бога. Вони змушують тебе хибно розуміти Божу любов так, наче в ній немає нічого іншого, окрім милості, турботи, захисту, напучування, благодаті та благословень, – наче це й усе, що є Божою любов’ю. Чому ти так цінуєш ці аспекти любові? Чи не тому, що це пов’язано з твоїми власними інтересами? (Так, тому.) І з якими ж інтересами це пов’язано? (Із плотськими втіхами та комфортним життям.) Коли люди вірять у Бога, вони хочуть отримувати від Нього саме це, але не інше. Люди не хочуть думати про суд, кару, випробування, рафінування, страждання за Бога, про відмову від чогось і повне присвячення себе, або навіть про жертвування власним життям. Люди просто хочуть насолоджуватися Божою любов’ю, турботою, захистом і напучуванням, тому вони визначають Божу любов як єдину характеристику Його сутності, як Його єдину сутність. Хіба те, що зробив Бог, коли вів ізраїльтян через Червоне море, не стало джерелом людських переконань? (Так, стало.) Це сформувало контекст, в якому люди формували уявлення про Бога. Якщо вони сформували уявлення про Бога, то чи можуть вони досягти істинного розуміння Божої роботи й характеру? Очевидно, що вони не тільки не зрозуміють, а й хибно витлумачать їх і сформують про це уявлення. Це доводить, що людське розуміння занадто вузьке й не є істинним розумінням. Адже це не істина, а радше тип любові й розуміння, який люди вкладають у Бога, виходячи з власних переконань, вигадок, егоїстичних бажань та аналізу; це не сумісне з істинною Божою сутністю. У які ще способи Бог любить людей, окрім як милістю, спасінням, турботою, захистом і вислуховуванням їхніх молитов? (Він любить їх виправленням, дисциплінуванням, обтинанням, розбором, судом, карою, випробуваннями та рафінуванням.) Саме так. Бог проявляє Свою любов у безліч способів: Він вражає, дисциплінує, докоряє, а також судить, карає, випробовує, рафінує і так далі. Усе це аспекти Божої любові. Лише така точка зору є всеосяжною та відповідає істині. Якщо ти розумієш це, коли досліджуєш себе й усвідомлюєш, що маєш хибні розуміння Бога, то хіба ти не зможеш тоді визнати свою помилку та добре поміркувати над тим, де ти помилився? Хіба це не допоможе тобі подолати свої хибні розуміння Бога? (Так, допоможе.) Щоб досягти цього, ти мусиш шукати істину. Доки люди шукають істину, вони здатні позбуватися своїх хибних розумінь Бога, а коли вони позбудуться своїх хибних розумінь Бога, то зможуть підкоритись усім Божим улаштуванням. Якщо ти зможеш позбутися своїх хибних розумінь Бога, то, дивлячись на вигнання євреїв із Юдеї, ти скажеш: «Бог ставиться до людей, Своїх створених істот, не лише з любов’ю: Він також веде їх, вражаючи та виганяючи. Люди не повинні залишати собі вибір у своєму ставленні до Бога; це має бути покірність, а не опір». З позиції людських переконань і вигадок Боже ставлення до євреїв здавалося бездушним, але, якщо подивитися на нього зараз, Бог зробив неймовірну роботу; все, що Він показав, було праведним характером. Бог може дарувати людям благодать і благословення, давати їм хліб насущний, але Він також може все це забрати. У цьому полягає Божа влада, сутність і характер.

Чимало людей має переконання щодо вигнання євреїв із Юдеї, але люди, які шукають істину, можуть отримати прозріння завдяки цій події. Якщо людина має здатність розуміти, тоді ця подія змусить її побачити, що Божий праведний характер не терпить кривди. Але деякі люди не мають здатності розуміти. Якщо їм здається, що зроблене Богом не відповідає їхнім уявленням, вони повинні спершу погодитися з тим, що Бог праведний і що Його характер не терпить кривди; це безсумнівно. Потім вони повинні молитися й шукати істину, а також подивитися, що зробили євреї, коли образили Божий характер і накликали на себе Його гнів. Тільки так люди зможуть докорінно змінити свої уявлення, зрозуміти Божий характер через цю подію та підкоритися Божим керівництву й улаштуванням. Зрозуміти істину – нелегке завдання для людей. Незалежно від того, чи насолоджувався ти раніше Божими благодаттю й благословеннями, чи виконував роботу, приймаючи Його керівництво й доручення, чи жертвував чимось, чи відмовлявся від чогось, – навіть якщо люди вважають, що ти зробив якийсь внесок, за жодних обставин ти не повинен розглядати ці речі як капітал. Це по-перше. По-друге, ти ніколи не повинен розглядати ці речі як козирі, які можеш тримати перед Богом і використовувати, аби диктувати, як Йому з тобою поводитися. А найважливішим є те, що коли слова Божі і Його ставлення до тебе не відповідають твоїм уявленням або суперечать звичайній увічливості, ти не повинен опиратися або протистояти Йому. Це по-третє. Чи можете ви виконати ці три пункти? Ці три пункти стосуються реальності. Чи легко ці стани виникають у людей? (Так, легко.) Чому ці стани виникають у людей? Чому вони саме так проявляються? Бог управляє всім людським родом і володарює неподільно над усім сущим, але чи розглядає Бог ці речі як капітал? Чи записує Бог це собі в заслугу? Чи проявляє Бог Себе, кажучи: «Я зробив усі ці чудові речі для вас. Чому ви Мені не дякуєте?». (Ні, Він такого не робить.) Бог не має такого на думці. Так чому ж людина очікує похвали від Бога за кожну дрібницю, від якої відмовляється або яку Йому присвячує, або за кожен малесенький внесок, який вона робить? Чому людина проявляє й показує себе такою? Відповідь проста. Причина цього в тому, що людський характер розбещений. Чому Бог не проявляє й не показує Себе таким? Тому що Божа сутність – це істина, а істина свята. Ось і вся відповідь. Люди проявляють і показують себе такими, тому що мають розбещені характери. Чи можна розв’язати цю проблему? Чи можуть три пункти, які Я щойно згадав, розв’язати цю проблему? (Так, можуть.) Жоден із трьох пунктів, які Я згадав, не легко втілити в життя, але рішення є. Почувши про ці три пункти, люди можуть подумати: «Нам не дозволено робити це й не дозволено робити те. Ми просто мусимо бути пустоголовими маріонетками». Чи так це насправді? (Ні, не так.) Тоді як? Дозвольте Мені вам сказати, що Бог не дозволяє тобі робити ці речі задля твого власного захисту. Це найперше. Твій метод пошуку не відповідає істині й не є правильним шляхом. Не повторюй помилок людей, які були до тебе. Якщо ти сприйматимеш те, від чого відмовляєшся і що присвячуєш Богові, як свій капітал і козирі, які можна на щось обміняти, а потім, коли Боже ставлення до тебе суперечить твоїм бажанням, ти протистоїш Йому, тоді твоє ставлення не відповідає істині, не має людської сутності та не є правильним. Навіть якщо в тебе є на це тисяча причин, твоє ставлення однаково є неправильним; воно аж ніяк не сумісне з істиною й дорівнює протистоянню Богові. Це не те ставлення, яке повинна мати людина. Це по-друге. По-третє, якщо ти щосили триматимешся такого ставлення, ти ніколи не зрозумієш і не здобудеш істину. Ти не тільки не здобудеш істину, а й сам спричиниш свою поразку; ти втратиш гідність і обов’язок, які повинна мати створена істота. Якщо ти думаєш: «Я дотримуюся свого ставлення, і ніхто нічого не може із цим удіяти! Я вважаю, що я маю рацію, тому я дотримуватимуся своєї думки. Моя думка відповідає здоровому глузду й увічливості, тому я стоятиму на своєму до кінця!», – таке непохитне дотримання чогось не принесе тобі ніякої користі. Бог не змінить Свого ставлення до тебе через твою рішучість або тому, що ти міцно чогось тримаєшся. Іншими словами, Бог ніколи не змінить Свого ставлення до тебе тільки тому, що ти дотримуєшся свого. Натомість Бог набуде до тебе ставлення, співмірного твоєму бунтарству й непохитному опору. Це по-четверте і це – найважливіше. Чи є щось, чого ви не розумієте в цих чотирьох пунктах? Чи щось із того, що Я згадав, є порожніми словами, які не відповідають реальному стану людини та які не мають користі для практичної сторони людського життя? (Ні, всі вони корисні.) Чи є щось із цього пустопорожньою теорією, а не шляхом до практики? (Ні.) Чи є ці чотири пункти корисними підказками, як люди повинні входити в реалії істини у своєму повсякденному житті? (Так, вони є такими підказками.) Якщо ви чітко розумієте ці чотири пункти, втілюєте їх у життя та відчуваєте їх, твої стосунки з Богом залишатимуться нормальними. Ці чотири пункти захистять тебе під час різноманітних спокус або коли ти стикатимешся з різними людьми, подіями та речами. Коли ти перебуватимеш у бунтівному стані, думай про ці аспекти істини, порівнюй себе з ними та практикуй відповідно. Якщо спочатку ти не зможеш втілювати їх у життя, ти повинен молитися й водночас усвідомлювати, чому Бог учинив саме так, як Він учинив. Ти також повинен поміркувати над тим, які розбещені стани та прояви ти маєш, що спричиняють твою нездатність практикувати або підкорятися, і визнати їх. Якщо ти здатен у такий спосіб шукати істину, твій стан залишиться нормальним і ти природним чином увійдеш у ці реалії істини.

Яким би не було питання, якщо ти не розумієш істини, ти або діятимеш на основі переконань і вигадок, або діятимеш неслухняно та чинитимеш опір. Це стовідсотково буде так. Іноді ззовні може здаватися, що ти не чиниш опору Богові, не робиш поганих речей або не спричиняєш порушення чи безладу, але це не обов’язково означає, що твої дії відповідають істині. Іноді ти можеш діяти, спираючись на переконання та вигадки, і хоча це може не бути порушенням і може не завдавати шкоди, проте якщо це не відповідає істині, то твої дії суперечать Божій волі. Бувають і інші випадки, коли ти можеш мати уявлення про Бога у своїй свідомості. Навіть якщо ти ніколи не озвучував їх, ти тримаєшся за ці переконання й вигадки всередині себе, вважаючи, що Бог має робити те чи інше, та диктуючи, яким Він повинен бути. Іззовні ти не зробив нічого поганого, але всередині ти перебуваєш у стані постійної непокори та опору Богові. Наприклад, Я щойно говорив про переконання та обмежувальні визначення любові Божої. Навіть якщо твої переконання й вигадки не спонукали тебе спричинити жодні порушення чи безлад у Божій роботі, твій стан доводить, що твоє серце постійно обмежує та хибно розуміє Бога. Який висновок ми можемо із цього зробити? Що ти повсякчас чиниш опір Богові. Хіба Я кажу неправду? (Ти кажеш правду.) Якщо настане день, коли станеться щось подібне до вигнання євреїв із Юдеї, то через свої переконання ти не зможеш сказати на Божі дії «амінь», не матимеш похвали, страху чи послуху у відповідь на Божі дії. Натомість ти хибно розумітимеш, скаржитимешся й навіть дещо вороже ставитимешся до Бога у своєму серці. Глибоко в душі ти скажеш Йому: «Боже, Ти не повинен був так чинити. Це так суперечить людським бажанням! Як Ти можеш так поводитися зі Своїми створіннями? Як Ти можеш так поводитися зі Своїми обранцями? Я не можу співати Тобі хвалу чи аплодувати Твоїм діям, побачивши, що Ти вчинив. Усередині я страждаю та почуваюся покинутим, ніби не можу покластися на Бога, якому безмежно поклоняюся. Бог, в якого я вірю, не такий. Бог, в якого я вірю, не повинен так поводитися зі Своїми створеними істотами. Бог, в якого я вірю, не такий холоднокровний або жорстокий. Бог, в якого я вірю, ставиться до людей ніжно й уважно, наче до немовлят, аби вони почувалися нескінченно благословенними й сповненими тепла, а не з крижаною холодністю чи байдужістю, як зараз». Коли ці нарікання виникають глибоко в душі, ти не сприймаєш ті факти, що мають місце просто перед тобою, як Божу роботу. Ти не визнаєш цього й не кажеш «амінь», і не прославляєш цього й поготів. Тож чим є такі твої емоції і стан: послухом Богові чи протистоянням Йому? (Вони є протистоянням.) Вочевидь це не є справжнім послухом. Тут немає послуху, є лише образа, протистояння, непослух і навіть гнів. Хіба таке ставлення повинна мати створена істота до свого Творця? Ні, не таке. У твоєму серці є суперечність; ти думаєш: «Якщо Бог так учинив, то чому ж моє серце цього не схвалює? Чому більшість людей не приймає цього? Чому Його дії так суперечать людським бажанням, і чому вони сповнені крові та різанини?». У цей момент Бог у твоєму серці і Творець, який насправді існує в реальному житті, перебувають у суперечності, в протистоянні один із одним, чи не так? (Так, вони перебувають у суперечності.) Тож у якого Бога ти повинен вірити? У цей момент ти повинен обрати, чи вірити тобі в Бога переконань глибоко у твоєму серці, чи в Бога, який виконує реальні дії просто перед тобою? (У Бога, який виконує реальні дії просто перед нами.) З погляду своїх суб’єктивних бажань люди дуже хочуть вірити в Бога, який виконує реальні дії просто перед ними, але через людські переконання, егоїстичні бажання та емоції вони обирають приховати Бога у своїх серцях і змушують себе прийняти Бога, який виконує реальні дії просто перед ними. Однак глибоко в душі вони все ще не здатні прийняти всі факти того, що робить Творець; вони все ще ховаються й живуть у своєму власному маленькому світі, невпинно розмовляючи й взаємодіючи з Богом своєї уяви, в той час як реальний Бог завжди здається невизначеним. Є навіть люди, які думають: «Краще б реальний Бог узагалі не існував. Мій Бог – це Бог, якого я уявляю у своєму серці, Він сповнений любові й дає людям відчути Своє тепло. Це і є реальний Бог. Практичний Бог не такий, як я собі уявив, адже те, що Він робить, мене розчаровує, і я не відчуваю від Нього ніякого тепла. Зокрема, я не можу не помічати, як Він судить, карає, засуджує та виганяє стількох людей». Що це за людина, яка таке каже? Так говорять невіруючі й ті, хто не приймає істину. Це все різні стани, які виникають у людей, коли вони не розуміють Божої роботи та коли є суперечність між тим, що вони собі уявляють, і тим, що Бог робить насправді. Тож як виникають ці стани? З одного боку, люди мають розбещені характери, а з іншого, коли щось відбувається й факти не відповідають переконанням і вигадкам людей, проштрикуючи цю їхню мильну бульбашку, розбиваючи їхню мрію, змушуючи їх відчути, що їхні наміри та бажання благословень не можуть бути задоволені, то що вони зрештою вирішують зробити? Утекти, піти на компроміс, впертися й наполягати. Дехто взагалі відмовляється прийняти якусь одну сторону, кажучи: «Я прийму обидві сторони. Той Бог, який був у моєму серці від початку, є Богом і любов’ю. І Той, хто робить великі вчинки й орудує Своєю владою в мене перед очима, – теж Бог. Я прийму обох і не відмовлюся від жодного». Люди часто живуть у такому стані, відмовляючись прийняти якусь сторону. Люди часто зациклюються на ідеї Бога у своїй свідомості. Вони метушаться, повністю присвячують себе, приносять жертви та працюють для цього невизначеного Бога. Вони сплатять будь-яку ціну, щоб виконати свої обов’язки, навіть відмовляться від власного життя й пожертвують усім, що мають. Як би не діяли люди, які б стани в них не виникали, добрими чи злими є їхні вчинки в очах реального Творця, коли такий Бог існує в їхній свідомості? Що це: послух чи опір? Вочевидь це не добрі вчинки, і вони не варті вшанування. Це також виявляє, що люди по-справжньому не підкорилися й не принесли себе в жертву; натомість вони сповнені опору, бунтарства та протистояння. Саме тому, що люди мають ці стани й часто живуть у них, коли вони прокидаються зі сну й живуть у реальному світі, вони розуміють, що дії Бога в реальному житті не здатні задовольнити їхні психологічні та духовні потреби. Натомість Його дії різними способами завдають людям болю, змушують їх по-різному відчувати, що Він байдужий і діє всупереч людським бажанням. Є навіть такі люди, які сумніваються, кажучи: «Чи є Бог любов’ю? Чи Він усе ще любить людей? Тут сказано, що Бог турбується про людину й любить її, як самого Себе. Із чого це видно? Чому я цього ніколи не бачив?». Це проблема! Люди часто живуть у таких станах, через що протиріччя між людиною і Богом дедалі загострюється, а відстань між ними дедалі зростає. Коли люди бачать, як Бог робить щось, що відповідає їхнім уявленням, вони думають: «Мій Бог зробив дещо приголомшливе. Він Бог, в якого я насправді хочу вірити. Лише Він є моїм Богом. Я хочу бути Його створеною істотою. Лише Він є моїм Творцем». Однак, коли в їхньому повсякденному житті виникають труднощі, пасивність або слабкість, і Бог, якого вони собі уявляють, не здатен повсякчас їм допомагати або задовольняти їхні потреби, їхня віра в Бога слабшає або навіть зникає. Що ж спричиняє всі ці стани, в яких перебувають люди, і всі ті способи, в які вони діють і проявляють себе? Причина полягає в тому, що люди зовсім не розуміють Творця. Ти не розумієш Його; це – єдина причина. Це корінь усіх суперечностей, відстані та непорозумінь між людиною і Богом. Тож як людям розв’язати цю проблему? По-перше, вони мусять розібратися зі своїми переконаннями. По-друге, люди мають переживати й шукати кожен елемент роботи, яку Бог у них виконує, розмірковувати над усіма ними й дійти до того, що зможуть цілковито скоритися кожному влаштуванню, яке Бог для них готує, а також усім людям, подіям і речам, які Бог улаштовує для них. Яка мета покори? Розпізнати та зрозуміти всі ці істини.

Чи вважаєте ви глибокою ту тему, про яку ми щойно спілкувались? Чи здатні ви її зрозуміти? Чи здатні ви її осягнути? (Так, здатні.) Ви повинні бути спроможні зрозуміти її теоретично, але чи теоретичне її розуміння дорівнює розумінню та прийняттю істини? (Ні, не дорівнює.) То що ж дорівнює розумінню та прийняттю істини? Ви маєте часто досліджувати себе у своєму повсякденному житті, але що саме ви повинні досліджувати? (Досліджувати, чи маємо ми такі стани або чи проявляємо себе так, як про це говорить Бог, а також які переконання та хибні уявлення люди мають про Бога.) Саме так. Ти мусиш досліджувати ці речі; досліджувати, яку розбещеність ти демонструєш та які переконання й вигадки маєш. Деякі люди кажуть, що не здатні дослідити себе. Це легко виправити, якщо спочатку подивитися на інших. Інші люди – це дзеркало тебе самого. Коли ти бачиш людей, які демонструють певні характери або стани, розвернись, подивися на себе й порівняй їх із собою; подивись, чи не маєш ти таких самих переконань і вигадок і чи не перебуваєш ти в такому ж самому стані. А якщо перебуваєш, то що ти повинен із цим зробити? Ти маєш оголитися й препарувати ці речі чи чіплятися за них і чекати, доки вони не «розквітнуть і принесуть плоди»? (Ми повинні оголитися й препарувати ці речі.) Ви мусите викласти ці речі перед усіма й препарувати їх, аби кожен міг отримати користь, аби завдяки цьому кожен міг точно розпізнати розбещені стани, зрозуміти істину, знайти вихід і спільно розв’язати подібні проблеми. Для чого препарувати переконання й пасивні, негативні стани? (Щоб допомогти людям знайти вихід зі своїх переконань і пасивних станів.) А для чого знаходити вихід? Щоб здобути істину. Сенс виправлення твоїх переконань полягає в тому, щоб змусити тебе визнати, що вони хибні й не є чимось, що ти повинен мати. Ти повинен відпустити їх, а не чіплятися за них. Потім активно шукай те, що є правильним, чим насправді є позитивні речі й чим насправді є істина. Коли ти приймеш позитивні речі та істину і ставитимешся до них як до принципів практики, мислення й поглядів, які ти повинен мати, тоді зміна відбулась і ти здобудеш істину. Отже, як ми повинні розглядати вигнання євреїв із Юдеї у світлі цих істин? Яке поширене переконання мають люди щодо цієї події? (Що Бог не повинен був виганяти євреїв із Юдеї, і що Він повинен був захищати євреїв. Що незважаючи на їхній опір і те, що вони прибили Його цвяхами до хреста, Він повинен був назавжди відпустити їм їхні гріхи, і що тільки в цьому полягає Божа любов.) Ось такі переконання людини. Хіба вони не абсурдні? Якби Бог діяв згідно з людськими переконаннями, хіба Він усе ще мав би праведний характер? Хоча люди були засмучені тим, що їх вигнали, їхній опір і засудження Бога перейшли в очах Бога межу; їхні дії нічим не відрізнялися від дій сатани, тож як міг Бог через це не розгніватися? Деякі люди не можуть прийняти істину й думають: «Як може Бог так поводитися з людьми? Люди не можуть прийняти подібну любов, вона цілковито суперечить здоровому глузду! Це не схоже на любов. Бог не має любові, якщо Він так поводиться з євреями». Заперечення Божої любові є людським переконанням. Що таке людське переконання? (Людина обмежує своє визначення Божої любові.) Так, коли люди обмежують своє визначення чогось, це є переконанням, і воно не відповідає істині та не є істиною. Щодо чого люди обмежили своє визначення? Вони обмежили своє визначення того, як працює Бог; вони вважають, що Бог мусить діяти в певні способи, аби це була Божа робота, і що саме в такі способи Він повинен діяти. Люди мають обмежене визначення того, як працює Бог, і це обмежене визначення є їхнім переконанням. Отже, яке визначення Божої роботи мають люди? Що в їхньому визначенні викликає у них неприязнь до того, як учинив Бог у цій ситуації, і змушує їх хибно розуміти Його й протистояти Йому? (Люди думають, що Бог мав би щедро обдарувати євреїв благодаттю й благословеннями, але натомість Він діяв поза цими переконаннями й вигадками, поза їхніми очікуваннями; Він вигнав євреїв та змусив їх блукати по землі. Люди цього не розуміють, і це породило вагомі переконання.) Багато людей має переконання та хибні уявлення про Божі дії щодо євреїв. Іншими словами, людям неприємні дії Бога, і вони думають, що Він не повинен був так чинити. Чи це переконання? (Так, це переконання.) Тоді, коли люди думають, що Бог «не повинен» був робити те, що Він зробив, хіба це не обмежує їхнє визначення Божих дій? Звідки ти знаєш, що Бог не повинен був так чинити? На якій підставі ти стверджуєш, що Бог не повинен був так чинити? Якщо ти вважаєш, що Він не повинен був, але вчинив, то чи означає це, що Бог не є Богом? Чи означає це, що зроблене Богом було неправильним і не відповідало істині? Хіба людина не дурна, коли так думає? Людина є надзвичайно нерозумною й неосвіченою, пихатою й самовпевненою; їй найлегше формувати уявлення про Бога та обмежувати своє визначення Бога. Якщо такі люди не можуть прийняти істину, це дуже небезпечно, і вони найімовірніше будуть вигнані.

Чимало людей має переконання та власні думки щодо вигнання євреїв із Юдеї, і вони не розуміють Божих намірів, але цю проблему дуже легко виправити. Я розповім вам простий спосіб, як це зробити. Послухайте й подивіться, чи зможе цей спосіб вирішити ці ваші труднощі. По-перше, найпростіший спосіб полягає в тому, що люди мають знати: вони – створені істоти і створені істоти повинні слухатися свого Творця – це визначено Небом і визнано землею. Якщо створені істоти постійно матимуть уявлення про свого Творця й не зможуть коритися Йому, то це буде великим непослухом. Люди мусять розуміти, що існує фундаментальний і найвищий принцип того, як Творець ставиться до створінь. Те, як Творець ставиться до створених істот, цілковито залежить від Його плану управління та Його вимог до роботи; Йому не потрібно радитись із жодною людиною, і Йому не потрібно, щоб якась людина з Ним погоджувалася. Що б Він не мусив робити, як би Він не мусив ставитися до людей, Він так і робить, і що б Він не робив і як би не ставився до людей, усе це відповідає принципам істини та принципам, за якими працює Творець. Єдине, що має робити створіння, – це підкорятися Творцеві; йому не слід робити вибір самостійно. Це розум, який мусять мати створіння, і якщо в людини його немає, вона не гідна називатися людиною. Люди мусять розуміти, що Творець завжди буде Господом творіння; Він має силу та якості, що дають Йому змогу керувати й правити будь-яким створінням так, як Він забажає, і Йому не потрібно для цього ніяких причин. Це Його влада. Серед створінь немає нікого, хто мав би право чи годився судити, правильно чи неправильно чинить Творець та як Йому слід діяти. Жодне створіння не має права вибирати, чи приймати правління й розпорядження Творця, і жодне створіння не має права висувати вимоги до того, як Творець править і керує його долею. Це найвища істина. Що б Творець не чинив зі Своїми створіннями, як би Він це не чинив, люди, яких Він створив, мають робити лише одне: шукати, підкорятися, пізнавати та приймати все, що встановлює Творець. Кінцевим результатом буде те, що Творець виконає Свій план управління та завершить Свою роботу, зробивши так, щоб Його план управління просувався без жодних перешкод; тим часом, оскільки створіння прийняли правління та розпорядження Творця й підкорилися їм, вони здобудуть істину, зрозуміють волю Творця та пізнають Його характер. Існує ще один принцип, про який Я мушу вам сказати: що б не робив Творець, як би Він Себе не проявляв, великі Його діяння чи малі, Він залишається Творцем; а всі люди, яких Він створив, залишаються створіннями, що б вони не робили, наскільки б вони не були талановиті чи обдаровані. Що ж до створеного людства, то скільки б благодаті, благословень, милосердя, прихильності чи люблячої доброти воно не отримало від Творця, воно не має вважати, що стоїть окремо від мас, може бути на рівних із Богом і посіло високе місце серед створінь. Скількома б дарами не наділив тебе Бог, скільки б благодаті Він тобі не послав, як би поблажливо до тебе не ставився, навіть якщо Він дав тобі кілька особливих талантів, усе це – не твоє надбання. Ти створіння, і тому ти назавжди залишишся створінням. Тобі нізащо не можна думати: «Я – маленьке сонечко в Божих руках. Бог ніколи не відкине мене, Він завжди ставитиметься до мене з любов’ю, турботою й ніжними пестощами, з теплим шепотом розради й підбадьорення». Навпаки, в очах Творця ти такий самий, як і всі інші створіння; Бог може використовувати тебе так, як Він хоче, керувати тобою так, як Він хоче, і Він може за власним бажанням улаштувати так, щоб ти грав будь-яку роль серед найрізноманітніших людей, подій і об’єктів. Це те знання, яке люди мусять мати, і той здоровий глузд, яким вони повинні володіти. Якщо людина зрозуміє та прийме ці слова, її стосунки з Богом стануть нормальнішими, і вона встановить із Ним найправомірніші відносини; якщо людина зрозуміє та прийме ці слова, вона правильно зорієнтує свою позицію, займе своє місце та виконає свій обов’язок.

Що ви думаєте, почувши ці слова? Чи будете ви й надалі хибно розуміти Бога? Дехто каже: «Зважаючи на таке ставлення Бога до людей, коли Бог сказав, що люди подібні до мурах і в Його очах вони менші за личинок, здається, що це була не просто теорія, а реальність! Людина не настільки дорога для Бога, а Бог не настільки близький людині, як люди собі уявляли». Серця людей холонуть, наче на полум’я плеснули водою, і їхнє завзяття слабшає. Як ви вважаєте, краще, аби їхні серця охололи чи щоб вони постійно мали хибні уявлення про Бога? (Краще, щоб їхні серця охололи.) Лише охолонувши на деякий час, вони зможуть зрозуміти Божий характер. Розсудливість, яку повинні мати створені істоти, полягає в тому, щоб використовувати істину як принцип для всього; вони повинні використовувати істину як основу для розгляду всього, і вони повинні використовувати істину як свій принцип і підґрунтя для всього, що вони роблять. Таким має бути правильний шлях. Але натомість люди повсякчас відчувають у своїх серцях, що їхні стосунки з Богом – це наче стосунки з іншою людиною, і що їхня взаємодія має відбуватися на рівних. Хіба це добре? (Ні, не добре.) Чому так? Люди поставили себе в неправильне становище; вони не ставляться до Бога як до Бога. Це відбувається тому, що люди мають забагато хибних уявлень про Бога, але Бог не змінить Свого ставлення через хибні людські уявлення або зацикленість. Навпаки, Він не лише не змінить Свого ставлення, а й продовжуватиме працювати в людях згідно з принципами, як і раніше, і влаштовувати життя всього людства та неподільно володарювати над ними. Однак людина схильна формувати уявлення про Бога, чинити Йому опір і бунтувати проти Нього, тому їй доводиться багато страждати. Люди прагнуть підібратися бочком до Бога й убезпечити свій зв’язок із Ним, і вони говорять про свої почуття, капітал, таланти, здібності, про те, скільки всього вони віддали, про свої минулі досягнення та про всілякі інші підстави. Хіба можуть люди здобути істину, постійно перебуваючи в таких станах? Ні, не можуть. Якщо ти не маєш серця послуху Богові, завжди маєш неправильні погляди, не здатен прийняти місце створеної істоти, маєш нестримні амбіції й повсякчас прагнеш вищого становища, це врешті-решт зробить тебе нездатним належно підходити до виконання своїх обов’язків або правильно розуміти Божі вимоги та ставлення до тебе. Незважаючи на те, що тебе постійно рафінують і ти постійно страждаєш, ти не здатен відпустити свої переконання й вигадки і навіть думаєш, що ти – той, кого Бог любить найбільше та до кого він найбільш прихильний. Як наслідок, коли ти бачиш, що насправді Бог діє не так і що зі свого боку ти просто видаєш бажане за дійсне, ти зазнаєш невдачі й почуваєшся атакованим; ти почуваєшся ображеним, наче тебе підставили. Твої почуття також опиняються під ударом. Чи це страждання того варте? (Ні, не варте.) Люди самі накликають на себе страждання через своє сприйняття бажаного за дійсне, свої переконання та вигадки. Це найпроблемніша річ для них, і їм слід виправитися! І як же їм це зробити? Визнати: Бог є праведним щодо кожного й вся робота, яку виконує Бог, спрямована на спасіння роду людського – в Нього немає іншого порядку денного. Люди повинні зайняти місце створеної істоти, підкоритися володарюванню Творця, Його влаштуванням і керівництву, прийняти все, що робить Творець, і підкоритися цьому, шукати істину й волю Божу в цих речах та визнати Боже поводження. Якщо люди завжди послуговуються своїми власними переконаннями для оцінки й визначення дій Божих, завжди висувають до Бога нерозумні вимоги й наполягають на тому, щоб Бог робив усе по-їхньому, то вони повстають проти Бога й не тільки не здатні зрозуміти істину, а й зрештою їм не залишиться нічого іншого, як бути відкинутими та вигнаними Богом. Якщо люди хочуть бути благословенними Богом, єдине, що їм потрібно зробити, – це шукати, коритися, визнавати та приймати все, що робить Творець. Це єдиний спосіб для людей зрозуміти істину, пізнати Бога, досягти справжнього послуху Богові та спастися.

18 травня 2018 року