Якою є мета віри людини в Бога? (Бути спасенною.) Спасіння – це нев’януча тема в контексті віри в Бога. Тож як можна досягти спасіння? (Прагнучи до істини й завжди живучи перед Богом.) Це один із видів практики. Чого можна досягти, завжди живучи перед Богом? Якою є мета цього? (Побудувати нормальні стосунки з Богом.) (Бога боятися, а від злого втікати, а також зрозуміти істину й досягнути істинного пізнання Бога.) Що ще? (Шукати істину, зробити істину своїм життям.) Це нерідко звучить у проповідях; це духовні фрази. Що ще? (Пережити на власному досвіді Божі обтинання та розбір, Його суд і кару, а також Його випробування й рафінування задля самоаналізу та самопізнання й пошуку істини, щоб усунути наші зіпсовані характери під час цього процесу, а також досягти істинного пізнання Бога, нарешті ставши тим, хто володіє істиною й людською сутністю.) Схоже, ви багато зрозуміли з проповідей останніх кількох років. Отже, чи можна використати те, що ви розумієте, у вашому досвіді задля розв’язання певних реальних проблем і труднощів? Неправильні думки та ідеї, а іноді негативізм і слабкість, наприклад, а також певні проблеми, пов’язані з поглядами та фантазіями, – чи можна таке швидко усунути? Деякі люди можуть розв’язати кілька незначних проблем, але вони досі можуть мати труднощі в подоланні серйозних, корінних проблем. Виходячи з вашого сьогоднішнього рівня розуміння істин, чи змогли б ви бути непохитними, якби зіткнулися з такими ж випробуваннями, як Йов? (Ми б прийняли рішення залишатися непохитними, але ми не знаємо, яким би був наш справжній духовний стан, якби з нами справді щось сталося.) Але чи ви не маєте знати, яким є ваш справжній духовний стан, навіть коли з вами нічого не сталося? Не знати цього небезпечно! Чи ви знаєте, якими є практичні аспекти цих часто повторюваних духовних висловів та усталених фраз? Ви розумієте істинне значення кожної із цих фраз? Ви розумієте, у чому саме полягає істина в них? Якщо ти знаєш і випробував на собі ці аспекти, то це доводить, що ти розумієш істину. Якщо ти здатен повторювати лише кілька духовних висловів і фраз, але вони марні для тебе, коли ти дійсно щось переживаєш, і вони не здатні розв’язати твої проблеми, то це доводить, що після стількох років віри в Бога ти досі не розумієш істини та ще не мав жодного реального досвіду. У чому значення того, що Я це кажу? Дійшовши аж до цього етапу у своїй вірі в Бога, люди розуміють трохи більше істини, ніж релігійні люди або безбожники, вони розуміють певні видіння Божої роботи та здатні дотримуватися декількох нормативних питань, і можна сказати, що в них є певне розуміння й висока оцінка Божого володарювання, а також кілька істинних глибинних прозрінь щодо Його володарювання, але чи змінило все це їхній характер життя? Загалом кожен із вас може трохи розповісти про часто озвучувані істини щодо видінь: видіння Божої роботи, мету Божої роботи та Божу волю стосовно людства; і знання, про які ви говорите, набагато вищі за знання релігійних осіб, але чи може все це призвести до повної чи хоча б до часткової зміни вашого характеру? Ви можете це визначити? Це має вирішальне значення.

Нещодавно ми спілкувалися про те, як саме пізнати Бога на землі, як взаємодіяти з Богом на землі та як побудувати нормальні стосунки з Богом. Хіба це не найпрактичніші запитання? Усе це істини, що стосуються аспекту практики, і метою спілкування щодо цих питань є інформування людей про те, як вірити в Бога, як взаємодіяти з Богом і будувати нормальні стосунки з Богом у своєму повсякденному житті. Що стосується істин, пов’язаних із практикою, з-поміж усіх почутих вами та зрозумілих вам істин, які ви здатні практикувати, чи вони можуть змінити ваш характер? Чи можна сказати, що якщо люди практикують істину в такий спосіб і дійсно прагнуть досягти цього, то вони практикують істину; і що якщо вони зробили ці істини своєю реальністю, вони здатні домогтися змін у своєму характері? (Можна.) Багато людей сліпі щодо того, що являють собою зміни в характері. Вони вважають, що здатність повторювати багато духовних учень і розуміти багато істин є ознакою змін у характері. Це не так. Починаючи з етапу розуміння істини й до практики цієї істини, а потім і до зміни характеру, це тривалий процес отримання життєвого досвіду. Як ви розумієте зміни в характері? З усього, що ви пережили до цього моменту, чи відбулися будь-які зміни у вашому характері життя? Можливо, ви не спроможні зрозуміти ці речі, і все це проблематично. Слово «зміна» у фразі «зміни в характері» насправді не дуже важко зрозуміти, а що таке «характер»? (Закон людського існування, отрута сатани.) Що ще? (Те, що є природним у людині, що становить сутність життя.) Ви продовжуєте згадувати ці духовні терміни, але все це – доктрини та загальні описи, і вони не містять жодних деталей. Це не є розумінням суті істини. Ми часто говоримо про зміни в характері, і такі теми завжди обговорюються із самого початку віри людей у Бога, коли вони відвідують зібрання чи слухають проповідь; це ті питання, які люди мають намагатися з’ясувати, коли вони вірять у Бога. Але що стосується того, чим саме є зміни в характері, чи відбулися зміни у власному характері людей і чи можливо домогтися змін, багато людей нічого про це не знає, вони ніколи не замислювалися над цими питаннями й не знають, із чого почати роздуми про них. Що таке характер? Це дуже важлива тема. Щойно ти це зрозумієш, ти більш-менш розумітимеш такі питання, як-от: чи відбулася зміна у твоєму характері, наскільки він змінився, скільки змін відбулося, і чи відбувалися зміни у твоєму характері після того, як ти щось пережив на власному досвіді. Щоб обговорити зміни в характері, ти спершу мусиш дізнатися, що таке характер. Усім відоме слово «характер», воно знайоме кожному. Але люди не знають, що таке характер. Те, чим саме є характер, неможливо чітко пояснити лише кількома словами, і це не можна пояснити як іменник, оскільки він є чимось надто абстрактним і складним для зрозуміння. Я наведу приклад, який допоможе вам зрозуміти. І вівці, і вовки – тварини. Вівці їдять траву, а вовки – м’ясо. Це визначається їхньою природою. Якби одного разу вівці їли б м’ясо, а вовки – траву, чи змінилася б їхня природа? (Ні.) Якби вівця не їла траву, вона б дуже зголодніла. Дай вівці трохи м’яса, і вона з’їсть його, але вона однаково буде дуже покірною у ставленні до тебе. Це характер, це сутність овечої природи. У чому проявляється покірність вівці? (Вона не нападає на людей.) Саме так – це покірний характер. Характер, що проявляється у вівці, – це поступливість і слухняність. Вона не злісна, а слухняна й добра. Вовки ж не такі. Вовк має злісний характер і харчується всілякими дрібними тваринами. Зустріч із голодним вовком дуже небезпечна, він може спробувати з’їсти тебе, навіть якщо його не провокувати. Характер вовка не поступливий або добрий, а жорстокий і лютий, без крихти співчуття чи жалості. Таким є характер вовка. Характери вовків і овець відображають сутність їхньої природи. Чому Я це кажу? Тому що те, що в них розкривається, у природний спосіб проявляється незалежно від контексту, без участі людини чи підбурювання; це розкривається природним шляхом, без необхідності додаткової участі людини. Людині не витіснити з вовків їхню лють і жорстокість, так само людина не прищеплює вівцям доброту й покірність; вони народилися із цими якостями, ці якості проявляються в природний спосіб, вони є їхньою сутністю. Це характер. Чи дає цей приклад вам деяке уявлення про те, що таке характер? (Так.) Це не концептуальне питання, ми не пояснюємо просто якийсь іменник. У цьому є істина. Отже, у чому тут істина? Характер людини стосується природи людини. І характер, і природа людини походять від сатани, вони протидіючі й ворожі відносно Бога. Якщо люди не отримують Божого спасіння й не змінюються, то вони втілюватимуть і природно розкриватимуть не що інше, як зло, негатив і порушення істини, – у цьому немає жодних сумнівів.

Ми щойно говорили про характери овець і вовків. Це дві абсолютно різні тварини: кожна з них має свої характери й риси, які в них проявляються. Але як це пов’язано з характером людини? Повертаючись до того, що саме являє собою людський характер на цьому прикладі, які є види зіпсованих характерів? (Як правило, ми можемо дізнатися, який характер мають люди, якщо будемо взаємодіяти з ними. Наприклад, розмовляючи з людиною, ми можемо відчути, що вона говорить манівцями, що вона завжди ухиляється, через що інші не можуть сказати, що вона насправді має на увазі, а це означає, що в неї підступний характер. Ми можемо отримати загальне уявлення про те, що вона зазвичай говорить і робить, про її дії й поведінку.) Спілкуючись із людьми, можна помітити певні проблеми характеру. Здається, почувши цей приклад, ви дійшли загального розуміння того, що таке характери. Отже, які зіпсовані характери мають усі люди? Які характери люди не усвідомлюють і не здатні відчувати, і які водночас, без сумніву, є зіпсованими характерами? Скажімо, наприклад, деякі люди дуже сентиментальні, і Бог каже: «Ти дуже сентиментальний. Якщо йдеться про людину, яка тобі подобається, або про щось, що стосується твоєї родини, хто б не намагався зрозуміти ситуацію такої людини чи родини або те, що насправді відбувається, ти нічого про них не розкажеш і продовжуватимеш прикривати їх. Це сентиментальність». Вони чують і розуміють це, визнають це та сприймають це як факт. Вони визнають, що Божі слова правильні, що Божі слова – це істина, і вони дякують Богові за те, що Він їм це відкрив. Чи можна на основі цього зрозуміти їхній характер? Чи є очевидним те, що вони приймають істину, приймають факти, не чинять опір і слухняні? (Ні. Це залежить від того, як вони діють, стикаючись із проблемами, і чи їхні слова узгоджуються з їхніми вчинками.) Ти не так далеко від істини. Тоді вони сприйнятливі, але пізніше, коли з ними трапляється щось подібне, у їхніх діях відсутні зміни. Це являє собою один із характерів. Який саме характер? Свого часу вони слухали, потім подумали про це та сказали собі: «Як я міг не знати, що я сентиментальний, прослухавши стільки проповідей? Я сентиментальний, але хто не сентиментальний? Якщо я не вступлюся за свою сім’ю та близьких мені людей, то хто це зробить? Навіть здібна людина потребує підтримки ще трьох людей». Ось що вони думають насправді. Коли настає час діяти, те, що вони думають і планують у своєму серці, а також їхнє ставлення до Божих слів – усе це визначається їхнім характером. Яким є їхнє ставлення? «Бог може сказати й розкрити все, що хоче, і я прийму все, що від мене вимагається, коли постану перед Ним, але моє рішення прийнято, і я не збираюся відкладати свої емоції вбік». Чи це їхній характер? Їхній характер проявився, і їхнє справжнє обличчя було розкрито, чи не так? Чи вони приймають істину? (Ні.) Тож що це? Це непокірність. Перед Богом вони говорять «амінь» і зображають прийняття. Але їхнє серце залишається незворушеним. Вони не сприймають Божі слова всерйоз, вони не приймають їх за істину та, ба більше, не практикують їх як істину. Це один із видів характеру, чи не так? І хіба такий характер не є проявом певної природи? (Так.) Тож у чому сутність такого характеру? Це непримиренність? (Так.) Непримиренність: це один із видів людського характеру, і він притаманний усім людям. Чому Я кажу, що це характер? Це те, що випливає із сутності людської природи. Тобі не потрібно про це думати, іншим не потрібно вчити тебе або працювати над твоїми думками, і сатані не потрібно тебе обманювати; це природно розкривається в тобі, і це випливає з твоєї природи. Є люди, які завжди звинувачують сатану, які б погані вчинки вони не коїли. Вони завжди кажуть: «Сатана вклав цю ідею в мою голову, сатана змусив мене це зробити». Вони звалюють усе погане на сатану й ніколи не визнають проблем, властивих їхній власній природі. Чи правильно це? Хіба ти не був глибоко розбещений сатаною? Якщо ти не визнаєш цього, то як же виходить, що характер сатани розкривається в тобі? Звичайно, бувають і випадки, коли сатана діє руйнівно, у тому числі коли людей обманює й підштовхує до чогось хтось лихий або антихрист, або коли злий дух діє й посилає людині думки, але це лише винятки; у більшості випадків людьми керує їхня сатанинська природа й вони розкривають усілякі зіпсовані характери. Коли люди діють за власними уподобаннями й схильностями, коли вони роблять щось, покладаючись на власні засоби, погляди й фантазії, тоді вони живуть відповідно до своїх власних зіпсованих характерів, і коли вони живуть відповідно до такого, то вони живуть за своєю власною природою. Це незаперечні факти. Коли людьми керує їхня сатанинська природа, коли вони живуть за своєю сатанинською природою, все, що в них виявляється, – це їхній власний зіпсований характер; вину за це не можна перекласти на сатану, не можна сказати, що це думки, послані сатаною. Оскільки люди були глибоко розбещені, вони належать сатані, і оскільки люди нічим не відрізняються від сатани, і вони – живі демони, живі сатани, ти не повинен перекладати на сатану все сатанинське, що проявляється всередині тебе. Ти нічим не кращий за сатану, і в цьому полягає твій зіпсований характер.

Який стан виникає всередині людей, коли вони мають непримиренний характер? Головним чином вони вперті й самовдоволені. Вони завжди дотримуються своїх власних ідей, вони завжди думають, що їхні слова правильні, вони абсолютно негнучкі й самовпевнені. Це ставлення непримиренності. Вони немов заїжджена платівка, нікого не слухають, залишаючись незмінно зацикленими на одному способі дій, наполягаючи на дотриманні його до кінця, незважаючи на його правильність чи помилковість; у цьому певною мірою відсутнє каяття. Як то кажуть, «мертвим свиням окріп не страшний». Люди прекрасно знають, що є правильним, і все ж не роблять цього, а вперто відмовляються прийняти істину. Одним із характерів є непримиренність. У яких ситуаціях ви виявляєте непримиренний характер? Ви часто буваєте непримиренними? (Так.) Дуже часто! І оскільки непримиренність – це твій характер, він супроводжує тебе кожної миті в кожному дні твого існування. Непримиренність заважає людям постати перед Богом, вона заважає їм прийняти істину, і вона стоїть на заваді їхньому входженню в реальність істини. А якщо ти не здатен увійти в реальність істини, чи можуть відбутися зміни в цьому аспекті твого характеру? Тільки з великими труднощами. Чи наразі відбулися будь-які зміни в цьому аспекті вашого характеру, який є непримиренним? І наскільки значними є зміни? Скажімо, наприклад, раніше ти був надзвичайно впертим, але тепер у тобі відбулися невеликі зміни: коли ти стикаєшся з якоюсь проблемою, у твоєму серці з’являється певне почуття совісті, і ти кажеш собі: «Я маю певною мірою практикувати істину в цьому питанні. Оскільки Бог викрив цей непримиренний характер – адже я про уе почув і тепер знаю – я мушу змінитися. Коли я кілька разів стикався з таким у минулому, я йшов на поводі у своєї плоті й зазнавав невдачі, і я цим незадоволений. Цього разу я мушу практикувати істину». Із таким прагненням можливо практикувати істину, і це є зміною. Коли ти переживаєш такий досвід протягом певного часу та здатен практикувати більше істин, і це призводить до більших змін, і твої бунтарські й непримиренні характери стають дедалі слабшими, то чи відбулися зміни у твоєму характері життя? Якщо твій бунтівний характер помітно ослаб, а твій послух Богові зріс, то це означає, що відбулися реальні зміни. Отже, якою мірою ти мусиш змінитися, щоб досягти справжнього послуху? Ти досягнеш успіху в разі відсутності бодай найменшої непримиренності, коли буде присутній тільки послух. Це повільний процес. Зміни в характері не відбуваються відразу, вони вимагають тривалого досвіду, можливо, навіть цілого життя. Іноді доводиться терпіти багато великих поневірянь, що подібні до смерті й повернення до життя, труднощів болючіших і тяжчих, ніж виведення отрути із самих твоїх кісток. Отже, чи відбулися якісь зміни у вашому непримиренному характері? Це можна виміряти? (Раніше я вважав, що певні речі слід робити в певний спосіб. Коли люди пропонували іншу точку зору, я не слухав, і тільки зіткнувшись із реальними невдачами, я прийшов до тями. Тепер мені трохи краще. Я пручаюся, коли люди пропонують різні точки зору, але згодом можу прийняти щось із того, що вони говорять.) Зміна ставлення – це інший вид зміни; вона вказує на те, що відбулася незначна зміна. Це не так, як було раніше, коли людина знала, що інша особа має рацію, але відкидала й відмовлялася прийняти це, продовжуючи дотримуватися власних схильностей; тепер це не так. У ставленні людини відбулася переміна. Наскільки вона змінилася тоді, коли змінилася настільки сильно? Менш ніж на 10%. Зміна на 10% означає, що принаймні після того, як інша людина висловила свою, відмінну від твоєї, точку зору, у тебе не виникає відчуття незгоди чи думок про чинення опору; у тебе нормальне ставлення. Хоча ти й досі не цілковито приймаєш таку точку зору, у тебе немає непримиренного ставлення, ти можеш обговорити її з людиною; у твоїй практиці має місце певний послух, і твої дії не ґрунтуються виключно на твоїх власних ідеях. Опісля бувають ситуації, коли ти дотримуєшся власних ідей, і моменти, коли ти здатен прийняти те, що говорять інші люди. Зміни в характері мають нелінійний поступ. Ти мусиш пережити незліченні невдачі, щоб досягти незначних змін, і несказанні невдачі, щоб досягти успіху, і тому свій характер змінити нелегко, не пройшовши через кілька років випробувань і рафінування. Іноді, коли люди в хорошому душевному стані, вони здатні приймати щось правильне, сказане кимось іншим, але коли вони почуваються пригніченими, вони не шукають істини. Хіба це не затримує поступ? Іноді, коли ти погано ладиш зі своїм партнером, ти не шукаєш принципів істини й живеш за філософіями сатани. Іноді, коли ти співпрацюєш з іншими людьми, і їхній духовний рівень вищий за твій, і вони кращі за тебе, ти почуваєшся скутим ними й не маєш сміливості відстоювати принципи, коли стикаєшся з проблемою. Іноді ти кращий за свого партнера, і він поводиться нерозумно, а ти дивишся на нього зверхньо й не бажаєш спілкуватися з ним про істину. Іноді ти бажаєш практикувати істину, але керуєшся емоціями плоті. Іноді ти жадаєш плотських утіх, але не здатен відвернутися від плоті, хоча ти цього бажаєш. Іноді ти слухаєш проповідь і розумієш істину, але не можеш її практикувати. Чи легко розв’язати ці проблеми? Самостійно їх розв’язати непросто. Бог може лише піддавати людей випробуванням і рафінуванню, змушуючи їх сильно страждати та зрештою відчувати порожнечу всередині себе без істини, і почуватися так, ніби вони не можуть жити без істини. Це рафінує людей і дає їм можливість розвивати віру та змушує їх вважати, що вони мусять прагнути до істини, що їхнє серце не заспокоїться, доки вони не практикуватимуть істину, і що вони зазнають великих мук, якщо не зможуть коритися Богові. Такий ефект досягається завдяки випробуванням і рафінуванню. Ось наскільки важкими є зміни в характері. Чому Я кажу вам, що вони не даються легко? Хіба можливо, що Я не боюся того, що ви станете негативно налаштованими? Це для того, щоб ви знали, наскільки важливі зміни в характері. Я бажаю, щоб ви всі звернули на це увагу, перестали шукати ці нереалістичні, лицемірні й неправдиві духовні образи, припинили завжди слідувати цим химерним духовним доктринам, практикам і правилам; це заподіє вам шкоду й не принесе вам жодної користі.

Ми щойно говорили про один аспект характеру: непримиренність. Непримиренність часто є ставленням, прихованим у глибині людських сердець. Як правило, зовні вона незрозуміла, але коли вона стане очевидною, її буде легко виявити, і люди казатимуть: «Вони непокірні! Вони взагалі не приймають істину – вони такі непримиренні!». Люди з непримиренним характером зациклюються на одному підході й дотримуються тільки чогось одного, ніколи не відступаючи. Тож чи це єдина сторона характеру людей? Звичайно, що ні – є багато інших. Перевірмо, чи ви можете сказати, який тип характеру Я описуватиму далі. Дехто каже: «У домі Божому я не підкоряюся нікому, окрім Бога, тому що тільки Бог має істину; люди не мають істини, у них зіпсовані характери, на жодне з їхніх слів не можна покластися, тому я підкоряюся лише Богові». Хіба вони праві, коли кажуть це? (Ні.) Чому ні? Що це за характер? (Гордовитий і зарозумілий.) (Характери сатани й архангела.) Це гордовитий характер. Не завжди говоріть, що це характер сатани й архангела, такий спосіб висловлення надто широкий і невизначений. Зіпсовані характери сатани й архангела надто численні. Розмови про архангела, демонів і сатану разом узятих надто загальні, і людям нелегко їх зрозуміти. Просто сказати, що це гордовитий характер, було б конкретніше. Звичайно, це не єдиний тип характеру, який вони виявляють, просто гордовитий характер проявляється так очевидно. Сказавши, що це гордовитий характер, люди зможуть легко зрозуміти, тому такий спосіб висловлення є найбільш підхожим. Дехто володіє певними навичками, якимись дарами, якимись незначними здібностями та зробив низку вчинків для церкви. Ці люди думають так: «Ваша віра в Бога передбачає, щоб ви цілий день читали, переписували, записували, вивчали напам’ять слово Боже, як якась духовна людина. Навіщо? Ви можете робити щось реальне? Як ви можете називати себе духовними, якщо ви нічого не робите? У вас немає життя. У мене є життя, усе, що я роблю, реальне». Що це за характер? У них є певні особливі навички, певні дари, вони можуть робити трохи чогось доброго, і вони розглядають усе це як життя. Як наслідок, вони нікому не підкоряються, нікого не бояться вичитувати, дивляться на всіх інших зверхньо – це зарозумілість? (Так.) Це зарозумілість. За яких обставин люди зазвичай виявляють зарозумілість? (Коли в них є якісь дари або особливі навички, коли вони можуть робити щось практичне, коли в них є капітал.) Це один із видів ситуацій. Тож хіба люди, які не обдаровані чи не мають особливих навичок, не гордовиті? (Вони теж гордовиті.) Людина, про яку ми щойно говорили, часто каже: «Я не слухаюся нікого, окрім Бога», і, почувши це, люди подумають: «Ця людина така слухняна істині, вона не слухається нікого, окрім істини, її слова правильні!». Насправді в цих, здавалося б, правильних словах криється певна зарозумілість: фраза «Я не слухаюся нікого, окрім Бога» чітко означає, що така людина не слухається нікого. Я запитую тебе: чи дійсно ті, хто промовляє такі слова, здатні коритися Богові? Вони ніколи не змогли б коритися Богові. Ті, хто схильний промовляти такі слова, безсумнівно, є найгордовитішими з усіх. Зовні те, що вони сказали, здається правильним, але насправді це спосіб найбільшого потурання прояву гордовитого характеру. Вони використовують це «окрім Бога» в намаганні довести, що вони розважливі, але насправді це те саме, що закопати золото й поставити зверху табличку з написом «Тут золото не закопано». Хіба це не нерозумно? На вашу думку, який тип людей є найгордовитішим? Що такого можуть казати люди, що робить їх найгордовитішими? Можливо, раніше ви вже чули щось гордовите. Що з того було найгордовитішим? Вам відомо? Хіба людина наважиться сказати: «Я нікого не слухаюся – ні неба, ні землі, ні навіть слів Божих»? Тільки великий червоний дракон-демон наважується казати таке. Жоден із тих, хто вірить у Бога, не сказав би цього. Однак, якщо ті, хто вірить у Бога, кажуть: «Я не слухаюся нікого, окрім Бога», тоді вони мало чим відрізняються від великого червоного дракона, вони претендують на перше місце у світі, вони найгордовитіші з усіх. Усі люди гордовиті, але, як гадаєте, чи є якась різниця в їхній гордості? У чому ви вбачаєте відмінність? Усі розбещені люди мають гордовитий характер, але в їхній гордості є відмінності. Коли зарозумілість людини досягає певної міри, тоді людина втрачає всю розсудливість. Різниця полягає в наявності сенсу в словах людини. Дехто є гордовитим, але все ж має трохи розважливості. Якщо людина здатна прийняти істину, то в неї ще є надія на спасіння. Деякі люди настільки гордовиті, що в них немає розсудливості – їхній гордості немає меж – і такі люди ніколи не змогли б прийняти істину. Якщо люди настільки гордовиті, що в них немає розсудливості, тоді вони втрачають будь-яке почуття сорому й стають лише по-дурному пихатими. Усе це є виявленням і проявами гордовитого характеру. Як би вони могли казати щось на кшталт «Я не слухаюся нікого, окрім Бога», якби в них не було гордовитого характеру? Вони, звичайно, не казали б такого. Без сумніву, якщо людина має гордовитий характер, то в ній є прояв зарозумілості, і ця людина, безсумнівно, гордовито говоритиме й робитиме, і такі її дії будуть позбавлені будь-якого сенсу. Дехто каже: «У мене немає гордовитого характеру, але такі речі в мені проявляються». Чи обґрунтовані такі слова? (Ні.) Інші кажуть: «Я не можу нічого із собою вдіяти. Тільки-но я втрачаю пильність, я придумую щось гордовите». Чи ці слова обґрунтовані? (Ні.) Чому ні? У чому першопричина цих слів? (У енезнанні самого себе.) Ні – вони знають, що вони гордовиті, але коли вони чують, як інші знущаються над ними, кажучи: «Чого ж ти такий гордовитий? Через що ти такий гордовитий?» – їм соромно, тому вони говорять таке. Їхнє почуття гордості не витримує цього, вони шукають привід, щоб приховати це, замаскувати, упакувати це й звільнитися від відповідальності. Тому їхні слова не обґрунтовані. Коли твій зіпсований характер ще не подолано, ти є гордовитим, навіть коли мовчиш. Зарозумілість закладена в природі людей, вона прихована в їхніх серцях і може проявитися будь-якої миті. І тому доки не відбудуться зміни в характері, люди залишаються гордовитими й самовдоволеними. Я наведу приклад. Новообраний керівник приходить до церкви й виявляє, що те, як люди дивляться на нього, і вираз їхніх облич цілком позбавлені ентузіазму. Він думає: «Хіба мені тут не раді? Я – нещодавно обраний керівник; як ви можете так ставитися до мене? Чому я вас не вражаю? Мене було обрано братами й сестрами, тож мій духовний рівень вищий, ніж ваш, чи не так?». Тож, як наслідок, він каже: «Я новообраний керівник. Дехто може не приймати мене, але це не має значення. Улаштуймо змагання, щоб визначити, хто запам’ятав найбільше уривків із Божих слів, хто здатний спілкуватися про істини видінь. Я поступлюся посадою керівника на користь будь-кого, хто може спілкуватися про істини чіткіше, ніж я. Що скажете?». Що це за тактика? Коли люди байдужі до нього, він не задоволений і хоче завдати їм клопоту й помститися; тепер, коли він став керівником, він хоче домінувати над людьми, він хоче бути на вершині. Що це за характер? (Зарозумілість.) І чи легко позбутися гордовитого характеру? (Ні.) Гордовиті характери людей проявляються дуже часто. Дехто дратується, коли чує, як інші говорять про нове просвітління й розуміння: «Чому мені немає чого сказати із цього приводу? Так не годиться, я мушу поміркувати й придумати щось краще». І тому вони видавлюють із себе купу доктрин, намагаючись перевершити інших. Що це за характер? Це боротьба за славу й зиск; це також зарозумілість. Що стосується характеру, ти можеш сидіти нерухомо, нічого не кажучи й не роблячи, але характер однаково існуватиме у твоєму серці та у твоїх думках, і навіть вираз твого обличчя може його розкрити. Навіть якщо люди намагаються придумати способи придушити характер або контролювати його, і завжди такі обережні, щоб він не розкрився, чи це приносить якусь користь? (Ні.) Дехто відразу розуміє, коли сказав щось гордовите: «Я знову показав свій гордовитий характер – як це принизливо! Я ніколи більше не повинен говорити нічого гордовитого». Але присягатися, що ти триматимеш рот на замку, марно: це залежить не від тебе, а від твого характеру. Тому, якщо ти не хочеш, щоб твій гордовитий характер проявився, ти мусиш виправити його. Йдеться не про виправлення кількох слів або одного зі способів виконання тобою роботи, і тим паче це не випадок, який стосується дотримання певного правила. Це питання розв’язання проблеми твого характеру. Тепер, коли Я поговорив у світлі цієї теми про те, чим саме є характер, хіба у тебе немає глибшого й проникливішого розуміння самого себе? (Є.) Самопізнання – це не питання знання свого зовнішнього характеру, темпераменту, шкідливих звичок, необізнаних і дурних учинків із минулого, – характер не є нічим із перерахованого. Радше це усвідомлення свого власного зіпсованого характеру й того зла, яке людина здатна скоїти всупереч Богові. Це ключовий чинник. Дехто каже: «У мене вибуховий характер, і я нічого не можу зробити, щоб змінити його. Коли я можу змінити цей характер?». Є й інші люди, які кажуть: «Я дуже погано вмію висловлювати свої думки, я – поганий оратор. Усе, що я кажу, у кінцевому підсумку ображає людей або зачіпає їхні почуття. Коли це зміниться?». Хіба вони мають рацію, кажучи це? (Ні.) У чому полягає їхня помилка? (У не розпізнанні того, що закладено в природі людини.) Саме так. Характер не визначає природу. Якою б хорошою не була особистість людини, вона однаково може мати зіпсований характер.

Я щойно говорив про два аспекти характеру. Першим була непримиренність, а другим – зарозумілість. Нам не потрібно надто багато говорити про зарозумілість. Кожна людина проявляє багато зарозумілості в поведінці, і вам просто потрібно знати, що зарозумілість – це аспект характеру. Існує й інший вид характеру. Деякі люди ніколи нікому не говорять правду. Вони обмірковують і шліфують усе у своїй голові, перш ніж говорити з людьми. Неможливо сказати, що з того, що вони говорять, правдиве, а що ні. Сьогодні вони говорять одне, а завтра інше, одній людині вони говорять одне, а іншій – щось інше. Усі їхні слова, суперечать самі собі. Як можна вірити таким людям? Дуже важко сформувати точне розуміння фактів, і з таких людей не можна витягнути жодного правдивого слова. Що це за характер? Це хитрість. Чи легко змінити хитрий характер? Його змінити найважче. Усе, що пов’язане з характерами, стосується природи людини, і немає нічого важчого для зміни, ніж те, що пов’язано з її природою. Приказка «Горбатого могила виправить» цілковито відповідає дійсності! Якими б не були їхні слова або дії, хитрі люди завжди переслідують свої власні цілі й наміри. Якщо у них їх немає, вони нічого не скажуть. Якщо спробувати зрозуміти їхні цілі та наміри, вони замовкнуть. Якщо вони випадково проговоряться про щось правдиве, вони підуть на все, щоб придумати спосіб спотворити це, збити тебе з пантелику й не дати тобі дізнатися правду. Що б не робили хитрі люди, вони нікому не дозволять дізнатися про це всю правду цілком. Скільки б часу люди проводили з ними, ніхто не знає, що насправді відбувається в їхніх головах. Такою є природа хитрих людей. Скільки б не говорила хитра людина, інші люди ніколи не дізнаються, якими є її наміри, про що вона насправді думає або чого саме намагається досягти. Навіть їхнім батькам нелегко про це дізнатися. Намагатися зрозуміти хитрих людей надзвичайно складно, ніхто не може зрозуміти, що в них на думці. Саме так говорять і діють хитрі люди: вони ніколи не висловлюють своєї думки й не передають того, що відбувається насправді. Це один тип характеру, чи не так? Коли в людини хитрий характер, не має значення, що вона говорить чи робить: цей характер завжди всередині неї, контролює її, змушує її грати в ігри та вдаватися до обману, грати людьми, приховувати правду та прикидатися. Це хитрість. До яких іще специфічних форм поведінки вдаються хитрі люди? Я наведу приклад. Двоє людей розмовляють, і один із них говорить про своє самопізнання; ця людина продовжує говорити про те, як вона покращилася, і намагається змусити свого співрозмовника повірити в це, але не повідомляє йому жодних реальних фактів стосовно цього питання. У такій розмові щось залишається прихованим, і це вказує на певний характер – характер хитрості. Подивімося, чи ви можете розпізнати його. Ця людина каже: «Останнім часом я дещо переживаю, і я відчуваю, що всі ці роки моя віра в Бога була марною. Я нічого не здобув. Я такий бідний і жалюгідний! Останнім часом моя поведінка була не надто хорошою, але я готовий покаятися». Однак через деякий час після цих її слів у ній геть не помітно каяття. У чому тут проблема? У тому, що така людина бреше й обманює інших. Коли інші люди чують, як вона говорить таке, вони думають: «Ця особа раніше не шукала істини, але те, що вона зараз може говорити таке, показує, що вона дійсно покаялася. У цьому немає жодних сумнівів. Ми мусимо сприймати її не так, як раніше, а в новому, кращому світлі». Ось так люди розмірковують та вважають, почувши ті слова. Але чи справді поточний стан цієї людини такий, як вона каже? Насправді, не такий. Вона не покаялася по-справжньому, але її слова створюють ілюзію, буцімто вона покаялася, і буцімто вона змінилися на краще, і буцімто вона не така, якою була раніше. Це те, чого вона хоче досягти за допомогою своїх слів. Говорячи так, щоб обдурити людей, який характер вона розкриває? Це хитрість – і цей характер дуже підступний! Справа в тому, що вона абсолютно не усвідомлює, що зазнала невдачі у своїй вірі в Бога, що вона бідна й жалюгідна. Вона запозичує духовні слова й мову, щоб обманути людей і досягти своєї мети – змусити інших добре її сприймати й бути про неї хорошої думки. Хіба це не хитрість? Це так, і коли людина надто хитра, їй нелегко змінитися.

Є ще один тип людей, які ніколи не бувають простими або відкритими в тому, як вони говорять. Вони завжди ховаються та щось приховують, випитують інформацію в інших на кожному кроці й зондують їх. Вони завжди хочуть знати всю правду про інших, але не говорять того, що в них самих на серці. Ніхто з тих, хто спілкується з ними, ніколи не зможе сподіватися на те, щоб дізнатися про них всю правду. Такі люди не хочуть, щоб інші знали про їхні плани, і вони ні з ким ними не діляться. Що це за характер? Це хитрий характер. Такі люди надзвичайно проникливі, вони незбагненні для кожного. Якщо людина має хитрий характер, то вона, без сумніву, є підступною людиною, і вона підступна за своєю природою й сутністю. Чи шукають такі люди істину у своїй вірі в Бога? Якщо вони не говорять правду перед іншими людьми, то чи здатні вони говорити правду перед Богом? Звісно, що ні. Хитра людина ніколи не говорить правду. Вона може вірити в Бога, але хіба її віра істинна? Яке ставлення вона має до Бога? У її серці напевно буде багато сумнівів: «Де Бог? Я Його не бачу. Які є докази того, що Він реальний?» «Бог володарює над усім? Справді? Режим сатани несамовито пригнічує й арештовує тих, хто вірить у Бога. Чому Бог не знищить цей режим?» «Як саме Бог спасає людей? Чи Його спасіння реальне? Це не так вже й чітко зрозуміло». «Чи може віруючий у Бога увійти в Царство Небесне? Без будь-якого підтвердження важко сказати». Маючи у своєму серці стільки сумнівів щодо Бога, чи вона може повністю присвятити себе Йому? Це неможливо. Вона бачить усіх цих людей, які зреклися всього, що в них є, щоб слідувати за Богом, які повністю присвячують себе Богові й виконують свої обов’язки, і думає: «Мені потрібно дещо приховати. Я не можу бути настільки дурним, як вони. Якщо я все віддам Богові, як я житиму в майбутньому? Хто подбає про мене? Мені потрібен план на випадок непередбачених обставин». Видно, наскільки «проникливими» є хитрі люди, як далеко вони заглядають уперед. Є люди, які, коли бачать, як інші на зібранні відверто розкривають власне усвідомлення своєї розбещеності, повідомляючи у спілкуванні те, що приховано в їхніх серцях, і правдиво говорять, скільки разів вони вчинили блуд, думають: «От дурень! Це особисте; навіщо розповідати про це іншим? Із мене таке не змогли б і вибити!». Настільки хитрими бувають люди – вони радше помруть, ніж будуть чесними, і вони нікому не говорять усієї правди. Дехто каже: «Я згрішив і скоїв дещо погане, і мені трохи соромно розповідати людям про це віч-на-віч. Зрештою, це особисте, і за це соромно. Але я не можу сховати чи затаїти це від Бога. Я маю розповідати все це Богові, прямо й відкрито. Я б не наважився поділитися своїми думками чи особистими справами з іншими людьми, але я повинен повідомити Богові. Неважливо, від кого ще в мене є таємниці, та від Бога зберігати таємниці я не можу». Таким є ставлення чесної людини до Бога. Однак хитрі люди насторожено ставляться до всіх, вони нікому не довіряють і ні з ким не говорять чесно. Вони нікому не говорять всієї правди, і ніхто не може їх зрозуміти. Це найхитріші люди з усіх. У кожного є хитрий характер; різниця лише в тому, наскільки він запеклий. Навіть якщо ти можеш відкрити своє серце та спілкуватися про свої проблеми на зібраннях, чи це означає, що в тебе немає хитрого характеру? Ні не означає; у тебе також є такий характер. Чому Я це кажу? Ось приклад: ти можеш бути здатен відкрито говорити в спілкуванні про те, що не зачіпає твою гордість або марнославство, про те, що не є ганебним, і про те, за що тебе не будуть обтинати та з тобою не будуть розбиратися; але якби ти скоїв щось супроти принципів істини, щось таке, до чого кожен мав би огиду й відчував би відразу, чи ти зміг би відкрито говорити про це на зібранні? І якби ти скоїв щось невимовно погане, тобі було б іще важче відкритися й розкрити правду про це. Якби хтось зайнявся вивченням цієї справи або спробував покласти на тебе за це провину, ти б застосував усі наявні у твоєму розпорядженні засоби, щоб приховати це, і був би нажаханий тим, що цю справу може бути викрито. Ти б завжди намагався замести сліди та вийти сухим із води. Хіба це не хитрий характер? Ти можеш вважати, що якщо ти не скажеш цього вголос, то ніхто про це не дізнається, і що навіть у Бога не буде можливості що-небудь із тобою зробити. Ти помиляєшся! Бог дивиться на найпотаємнішу внутрішню сутність людей. Якщо ти не можеш цього сприйняти, значить ти взагалі не знаєш Бога. Хитрі люди обманюють не тільки інших – вони навіть наважуються намагатися обманути Бога й використовувати підступні засоби, щоб протистояти Йому. Чи можуть такі люди досягти Божого спасіння? Божий характер праведний і святий, і хитрих людей Бог ненавидить найбільше. Отже, хитрим людям найважче досягти спасіння. Люди з хитрим характером брешуть найбільше. Вони навіть брехатимуть Богові й намагатимуться обманути Його, і вони вперто не каються. Це означає, що вони не можуть досягти Божого спасіння. Якщо людина лише час від часу виявляє зіпсований характер, якщо вона бреше й обманює людей, але проста й відкрита у стосунках із Богом і кається перед Ним, то така людина досі має надію досягти спасіння. Якщо ти дійсно розсудлива людина, тобі слід відкритися Богові, щиросердо говорити з Ним, а також аналізувати й пізнавати себе. Ти більше не повинен брехати Богові, намагатися обдурити Його будь-коли, і тим паче намагатися що-небудь приховати від Нього. Справа в тому, що є дещо, про що людям знати не потрібно. Якщо ти відкритий у твоєму ставленні до Бога з цього приводу, усе гаразд. Коли ти щось робиш, дбай про те, щоб не мати секретів від Бога. Ти можеш казати Богові все те, що не гоже говорити іншим людям. Людина, яка так чинить, є розумною. Хоча, можливо, є деякі речі, стосовно яких люди не відчувають необхідності відкриватися іншим, це не слід називати хитрістю. Хитрі люди – інші: вони вважають, що мають усе приховувати, що вони нічого не можуть розповідати іншим людям, особливо коли мова йде про особисті справи. Якщо той факт, що вони щось скажуть, не принесе їм користі, то вони не скажуть цього навіть Богові. Хіба це не хитрий характер? Така людина дійсно хитра! Якщо людина настільки хитра, що не говорить Богові правду та тримає все в таємниці від Бога, то чи вона взагалі вірить у Бога? Чи є в неї істинна віра в Бога? Це людина, яка сумнівається в Богові, і в глибині душі вона Йому не вірить. Отже, хіба її віра не неправдива? Ця людина – невіруючий, неправдивий віруючий. Чи бувають у вас моменти, коли ви сумніваєтеся в Богові й остерігаєтеся Його? (Так.) Сумніватися в Богові й остерігатися Його – що це за характер? Це хитрий характер. У кожного є хитрий характер, справа тільки у ступені його тяжкості. Якщо ви зможете прийняти істину, ви зможете досягти каяття та змінитися.

Деякі люди, коли з ними щось трапляється, виявляють зіпсований характер, мають погляди й ідеї, упередження щодо інших людей, виносять судження про них й підривають їх за їхньою спиною. Вони можуть аналізувати себе й бути повністю відкритими щодо цих речей, але коли вони роблять певні ганебні вчинки, вони хочуть тримати все в собі й назавжди замкнутися у своїх серцях. Вони не тільки не говорять про ці речі з іншими, але й не розповідають про них Богові під час молитви. Вони навіть роблять усе можливе, щоб придумати неправду, аби приховати або замаскувати ці речі. Це хитрий характер. Коли в тебе виникають такі думки, коли ти живеш у такому стані, тобі слід проаналізувати себе й чітко зрозуміти, що ти не є чесною людиною, що в тобі не проявляється нічого з того, що Бог описує як чесну людину, що ти – дійсно хитрий, і що, хоча ти дурний, маєш низький духовний рівень і некмітливий, ти однаково є хитрою людиною. Ось що означає самопізнання. Найменше, чого ти маєш бути спроможний досягти в пізнанні себе, – це здатність чітко бачити й розрізняти очевидну розбещеність, яку ти виявляєш, а також здатність шукати істину, щоб усунути таку розбещеність. Якщо ти дійсно знаєш свій власний хитрий характер, тобі слід часто молитися Богові, аналізувати себе, розпізнавати й критично розглядати свій хитрий характер відповідно до слова Божого та сприймати його сутність; тоді в тебе буде надія уникнути свого розбещеного характеру хитрості. Деякі люди не можуть чітко відрізнити хитрих людей від чесних, а вказує на їхній занизький духовний рівень. Деякі люди часто використовують свої низький духовний рівень, дурість, незнання, невмілість у використанні слів, незграбність і схильність бути ошуканими як доказ чесності. Вони завжди говорять іншим: «Я надто чесний; через це мені часто дістається найгірше, я не знаю, як використовувати інших задля власної вигоди, і все ж я подобаюся Богові, адже я – чесна людина». Чи ці слова правильні? Такі слова сміховинні, вони призначені для того, щоб дурити людей, вони зухвалі й безсоромні. Як дурні й недалекі люди можуть бути чесними? Це дві різні речі. Ставитися до скоєних тобою дурниць як до чесності – це велика помилка. Кожен бачить, що навіть дурні схильні бути гордовитими й зарозумілими та бути високої думки про себе. Наскільки б неосвіченими та з яким би низьким духовним рівнем не були люди, вони однаково можуть брехати та обманювати інших. Хіба все це не факт? Невже дурні й люди з низьким духовним рівнем дійсно ніколи не роблять нічого поганого? Невже у них дійсно немає зіпсованих характерів? Однозначно є. Деякі люди також кажуть, що вони чесні, і вони відкрито говорять про свою брехню іншим, але не наважуються відкрито говорити про свої ганебні вчинки. Коли Церква розбирається з їхньою проблемою, вони не можуть прийняти це й узагалі не підкоряються, вважаючи за краще копирсатися за лаштунками й уникати правди. Такі хитрі люди взагалі не приймають істину й нічому не коряться, але однаково вважають себе чесними. Хіба це не цілковито безсоромно з їхнього боку? Це повна дурість! Така людина абсолютно не є чесною, і не є простодушною. Нерозумні люди – це нерозумні люди; дурні є дурнями. Чесними є тільки простодушні, нехитрі люди.

Як можна розпізнати хитрих людей? Як поводяться хитрі люди? Із ким би вони не контактували чи не взаємодіяли, вони ніколи нікому не дозволяють допитуватися, що з ними насправді відбувається; вони завжди насторожено ставляться до інших, завжди роблять щось за спиною інших людей і ніколи не говорять того, що вони насправді думають. Іноді вони можуть трохи поговорити про самопізнання, однак не згадують про найважливіші моменти чи ключові слова й дуже бояться у будь-чому проговоритися. Вони дуже чутливі до такого через страх того, що інші можуть помітити їхні вади. Це один із хитрих характерів. Крім того, деякі люди навмисно прикидаються, щоб інші думали, що вони простодушні, що вони можуть терпіти страждання й не скаржитися, або що вони духовні й люблять і шукають істину. Вони явно не відносяться до таких людей, але наполегливо намагаються здаватися такими іншим. Це також хитрий характер. За всім, що говорять і роблять хитрі люди, стоїть певний намір. Якби вони не мали жодних намірів, вони б не говорили й не діяли. Усередині них є характер, який спонукає їх діяти в такий спосіб, і це характер хитрості. Чи легко змінитися людині з хитрим характером? Наскільки ви змінилися? Ви вже стали на шлях пошуку чесності? (Так, ми працюємо саме в цьому напрямку.) Скільки кроків ви вже завершили? Чи ви застрягли на стадії тільки бажання це зробити? (Це й досі те, що ми ще тільки хочемо зробити. Іноді вже тільки після того, як ми щось зробили, ми усвідомлюємо, що в таких діях мала місце хитрість, що ми намагалися створити у людей хибне враження; тільки тоді ми розуміємо, що були хитрими.) Ви розумієте, що це хитрість, але чи ви змогли усвідомити, що це один із видів розбещеного характеру? І звідки тільки беруться ці хитрі речі? (Із нашої природи.) Саме так, із вашої природи. І чи заважають вам ці розбещені аспекти? Їх важко позбутися, з ними важко розбиратися, від них важко втекти, і до того ж вони дуже клопітні. Що робить їх клопітними? Що в них заподіює вам біль? (Ми хочемо змінитися, але відчуваємо сильний біль, коли нам це не вдається.) Це один із аспектів, але він не вважається клопітним. Коли людиною керує хитрий характер, вона може брехати й обманювати інших будь-коли й будь-де, і що б із нею не трапилося, вона думатиме про те, як брехати, щоб обманути та обвести людей навколо пальця. Навіть якщо вона хоче контролювати себе, вона цього не може, такі її дії мимовільні. Ось у чому полягає проблема. Це проблема характеру. Скількома способами може проявитися хитрий характер? Через випитування, обман, обережність, а також підозрілість, удавання й неправду. Такі форми поведінки розкривають і проявляють характер хитрості. Після спілкування на ці теми, чи ви сформували чіткіше уявлення про хитрий характер? Чи ще є серед вас ті, хто каже: «У мене немає хитрого характеру, я не хитра людина, я близький до того, щоб бути чесною людиною»? (Ні.) Багато людей не зовсім розуміє, якою є чесна людина насправді. Дехто каже, що чесні люди – це простодушні й прямолінійні люди, над ким знущаються й кого усувають, куди б вони не пішли, або ті, хто повільний і завжди говорить і діє на крок позаду інших людей. Деякі дурні та невігласи, які роблять такі дурниці, що інші зверхньо до них ставляться, також називають себе чесними людьми. І всі ті неосвічені люди з нижчих верств суспільства, які почуваються неповноцінними, так само кажуть, що вони є чесними людьми. У чому полягає їхня помилка? Вони не знають, що таке чесна людина. У чому джерело їхнього помилкового розуміння? Головна причина в тому, що вони не розуміють істини. Вони вважають, що «чесні люди», про яких говорить Бог, – дурні й ідіоти, що вони неосвічені, недорікуваті, є жертвами знущання та гноблення, і що їх легко обдурити й ошукати. Мається на увазі, що об’єктами Божого спасіння є ті безмозкі люди на дні суспільства, яких часто утискають інші. Кого Бог спасе, якщо не цих скромних, зубожілих людей? Хіба не в це вони вірять? Чи справді люди, яких спасає Бог, є такими? Це хибне тлумачення Божої волі. Люди, яких спасає Бог, – це ті, хто любить істину, хто має духовний рівень і здатність розуміти; усі вони – люди, у яких є совість і розсудливість, які здатні реалізувати Божі доручення й добре виконувати свій обов’язок. Це люди, здатні прийняти істину й відкинути свої зіпсовані характери, і це люди, які істинно люблять Бога, слухаються Бога й поклоняються Йому. Хоча більшість із цих людей походить із низів суспільства, із сімей робітників та фермерів, вони, безумовно, не є безглуздими, простаками чи нікчемами. Навпаки, вони – розумні люди, здатні приймати істину, практикувати її й коритися їй. Усі вони є праведними людьми, які готові зректися світської слави й багатств, щоб піти за Богом і знайти істину й життя; вони – наймудріші люди з усіх. Усі вони – чесні люди, які істинно вірять у Бога та дійсно повністю присвячують себе Йому. Вони можуть здобути Боже схвалення та благословення, і вони можуть бути вдосконалені, щоб стати Його народом і стовпами Його храму. Це люди із золота, срібла та дорогоцінних коштовностей. А вигнаними будуть саме безглузді, дурні, абсурдні й ні на що не придатні люди. Як невіруючі та безглузді люди сприймають Божу роботу та Його план управління? Як звалище, хіба ні? Ці люди не тільки мають низький духовний рівень, а ще й абсурдні. Скільки б Божих слів вони не читали, вони не можуть зрозуміти істину, і скільки б проповідей вони не слухали, вони не здатні увійти в реальність – якщо вони настільки нерозумні, то чи можуть вони все ж бути спасенними? Чи міг Бог хотіти таку людину? Скільки б років вона не була віруючою, вона досі не розуміє жодних істин, досі верзе нісенітниці, і водночас вважає себе чесною – невже в неї немає сорому? Такі люди не розуміють істини. Вони завжди неправильно тлумачать Божу волю, і все ж, куди б вони не пішли, торохтять про свої хибні тлумачення, проповідуючи їх як істину, кажучи людям: «Добре, коли над тобою трохи знущаються, люди мають трохи втрачати, бути трохи дурними – такими є об’єкти Божого спасіння, і це ті, кого спасе Бог». Люди, які говорять таке, огидні; це приносить велике приниження Богові! Це так огидно! Стовпи Божого царства й переможці, яких Бог спасає, – це всі люди, які розуміють істину та які є мудрими. Це ті, хто матиме частку в Царстві Небесному. Усі дурні й неосвічені, безсоромні й безрозсудні, у кого немає анінайменшого розуміння істини, хто є простаками й блазнями – хіба всі вони не нікчеми? Як такі люди можуть мати частку в Царстві Небесному? Чесні люди, про яких говорить Бог, – це ті, хто може практикувати істину, щойно вони її зрозуміють, хто мудрий і кмітливий, хто просто відкривається Богові, хто діє відповідно до принципів і цілковито кориться Богові. У всіх цих людей є серця, які бояться Бога, вони зосереджені на тому, щоб діяти відповідно до принципів, і всі вони прагнуть до абсолютного послуху Богові й люблять Бога у своїх серцях. Тільки вони є істинно чесними людьми. Якщо людина навіть не знає, що означає бути чесним, якщо вона не бачить, що сутність чесних людей полягає в цілковитому послухові Богові, у тому, щоб Бога боятися, а від злого втікати, або що чесні люди є чесними, тому що вони люблять істину, тому що вони люблять Бога й тому що вони практикують істину – то така людина дуже дурна, і їй дійсно не вистачає проникливості. Чесні люди – це зовсім не ті простодушні, безглузді, нетямущі й дурні особи, яких люди собі уявляють; це люди з нормальною людською сутністю, у яких є совість і розважливість. Розумним у чесних людях є те, що вони здатні слухати Божі слова й бути чесними, і саме тому вони благословенні Богом.

Ніщо не має більшого значення, ніж прохання Бога про те, щоб люди були чесними – Він просить, щоб люди жили перед Ним, щоб вони приймали Його пильне дослідження та щоб вони жили у світлі. Тільки чесні люди є істинними представниками людської раси. Нечесні люди – звірі, вони тварини, що розгулюють у людському одязі, вони не людські істоти. Щоб прагнути бути чесною людиною, необхідно поводитися відповідно до Божих вимог; ти мусиш пережити суд, кару, розбір та обтинання. Тільки тоді, коли твій зіпсований характер очиститься й ти зможеш практикувати істину й жити за словами Божими, ти станеш чесною людиною. Неосвічені, дурні й простодушні люди зовсім не є чесними людьми. Вимагаючи від людей бути чесними, Бог просить їх володіти нормальною людською сутністю, відкинути свої хитрість і маскування, не брехати й не обманювати інших, вірно виконувати свій обов’язок і бути здатними по-справжньому любити Його й коритися Йому. Тільки ці люди є народом Божого Царства. Бог вимагає, щоб люди були добрими воїнами Христа. Хто такі добрі воїни Христа? Вони мусять бути озброєні реальністю істини й бути єдині зі Христом серцем і розумом. Будь-коли й будь-де вони мусять бути здатними звеличувати Бога та свідчити про Нього, а також використовувати істину для ведення війни проти сатани. У всьому вони мусять стояти на боці Бога, свідчити й жити реальністю істини. Вони мусять бути здатними принизити сатану та здобувати чудові перемоги для Бога. Ось що означає бути добрим воїном Христа. Добрі воїни Христа – переможці; вони перемагають сатану. Вимагаючи від людей бути чесними й не хитрими, Бог не просить їх бути дурнями, але позбутися своїх хитрих характерів, досягнути покори Йому та принести Йому славу. Ось чого можна досягти, практикуючи істину. Це не зміна чиєїсь поведінки, це не питання того, говорити більше чи менше, і справа не в тому, як людина діє. Радше, мова йде про намір, що стоїть за словами й діями, думками та ідеями людини, за її амбіціями й бажаннями. Усе, що відноситься до проявів зіпсованого характеру й помилок, мусить бути докорінно змінено, щоб воно відповідало істині. Якщо людина хоче досягнути змін у характері, вона мусить бути здатною проникати в сутність характеру сатани. Якщо ти зможеш побачити крізь сутність хитрого характеру, що він є характером сатани й обличчям диявола, якщо зможеш ненавидіти сатану й відректися від диявола, тоді тобі буде легко позбутися свого зіпсованого характеру. Якщо ти не знаєш, що всередині тебе є хитрий стан, якщо ти не розпізнаєш проявів хитрого характеру, тоді ти не знатимеш, як шукати істину, щоб розв’язати цю проблему, і тобі буде складно змінити свій хитрий характер. Ти мусиш спершу усвідомити, що проявляється в тобі та яким аспектом зіпсованого характеру це є. Якщо те, що ти проявляєш, походить від хитрого характеру, чи ти зневажатимеш це у своєму серці? І якщо так, то як тобі слід змінитися? Ти маєш розібратися зі своїми намірами та скоригувати свої погляди. Ти мусиш спершу шукати істину стосовно свого хитрого стану та проявів хитрого характеру, щоб розв’язати свої проблеми, прагнути досягти того, про що просить Бог, і догодити Йому, а також стати людиною, яка не намагається обдурити Бога або інших людей, навіть тих, хто трохи нерозумний або неосвічений. Намагатися обманути когось дурного або неосвіченого дуже аморально – це робить тебе дияволом. Щоб бути чесною людиною, ти не повинен нікого обманювати й нікому брехати. Однак стосовно дияволів і сатани ти мусиш мудро підбирати свої слова; в протилежному разі вони можуть пошити тебе в дурні й накликати ганьбу на Бога. Тільки мудро підбираючи свої слова та практикуючи істину, ти зможеш перемогти й посоромити сатану. Необізнані, дурні та вперті люди ніколи не зможуть зрозуміти істину; сатана може тільки обдурити їх, погратися ними, розтоптати і, в кінцевому підсумку, зжерти їх.

Далі поговорімо про четвертий вид характеру. На зібраннях деякі люди можуть трохи спілкуватися про свої власні стани, але коли справа доходить до суті питань, до їхніх особистих мотивів та ідей, вони стають ухильними. Коли люди викривають їх у тому, що вони мають мотиви та цілі, вони, здається, кивають і визнають це. Але коли люди намагаються викрити або проаналізувати щось глибше, вони не витримують, встають і йдуть геть. Чому в найвідповідальніший момент вони вислизають? (Вони не приймають істину й не бажають дивитися у вічі своїм проблемам.) Це проблема характеру. Коли вони не бажають приймати істину, щоб розв’язати проблеми всередині себе, чи не означає це, що їм остогидла істина? Які проповіді найменше хочуть чути деякі керівники та працівники? (Проповіді про те, як розпізнавати антихристів і неправдивих керівників.) Правильно. Вони думають: «Усі ці розмови про виявлення антихристів та неправдивих керівників, а також про фарисеїв – чому ви так багато про це говорите? Ви мене заганяєте у стрес». Почувши, що мова йтиме про виявлення неправдивих керівників і працівників, вони знаходять будь-який привід, щоб піти геть. Що мається на увазі під «піти геть»? Це стосується вислизання, ховання. Чому вони намагаються сховатися? Коли інші люди говорять про факти, тобі слід слухати: тобі корисно слухати. Запиши те, що здається тобі суворим, або що тобі важко прийняти; тоді тобі слід частіше думати про ці речі, повільно приймати їх і повільно змінюватися. Тож навіщо ховатися? Такі люди відчувають, що ці слова суду надто суворі та що їх нелегко почути, тому всередині них розвиваються опір і антипатія. Вони кажуть собі: «Я не антихрист і не неправдивий керівник – навіщо й далі говорити про мене? Чому б не поговорити про інших людей? Скажіть щось про виявлення лихих людей, не говоріть про мене!». Вони стають ухильними та опозиційно налаштованими. Що це за характер? Якщо вони не бажають приймати істину й завжди переконують інших і сперечаються на свій захист, то чи немає тут проблеми зіпсованого характеру? Це характер, сутність якого полягає в тому, що людині остогидла істина. Якщо навіть керівники та працівники мають такий стан, то що вже казати про звичайних братів і сестер? (Вони теж його мають.) Коли кожен зустрічається з кимось іншим уперше, усі вони такі велелюбні та із задоволенням бездумно повторюють слова вчення. Здається, усі вони люблять істину. Але коли справа доходить до особистих проблем і реальних труднощів, багато людей втрачають розум. Наприклад, деякі люди постійно сковані своїм шлюбом. Вони втрачають бажання виконувати свій обов’язок або шукати істину, і шлюб стає для них найбільшою перешкодою й найважчим тягарем. На зібраннях, коли всі спілкуються про цей стан, вони порівнюють слова спілкування інших із собою й відчувають, що мова йде саме про них. Вони кажуть: «Я не проти того, що ти спілкуєшся про істину, але навіщо при цьому згадувати мене? Хіба у тебе немає жодних проблем? Навіщо говорити лише про мене?». Що це за характер? Коли ви збираєтеся, щоб спілкуватися про істину, ви мусите аналізувати реальні проблеми й давати кожному можливість висловити своє розуміння цих проблем; тільки тоді ви зможете пізнати самих себе й розв’язати свої проблеми. Чому люди не можуть цього прийняти? Що це за характер, коли люди не здатні змиритися зі своїм обтинанням і розбором, а також не можуть прийняти істину? Хіба ви не маєте це чітко розпізнавати? Усе це є проявами почуття відрази до істини – у цьому полягає суть проблеми. Коли людям остогидла істина, їм дуже важко прийняти істину – і якщо вони не можуть прийняти істину, чи можливо розв’язати проблему їхнього зіпсованого характеру? (Ні.) Отже, така людина, яка не здатна прийняти істину – чи вона спроможна здобути істину? Хіба вона може бути спасенна Богом? Однозначно ні. Чи щиро вірять у Бога люди, які не приймають істину? Зовсім ні. Найважливішим аспектом людей, які істинно вірять у Бога, є здатність приймати істину. Люди, які не можуть прийняти істину, точно не вірять щиро в Бога. Чи такі люди здатні спокійно сидіти під час проповіді? Чи можуть вони щось здобути? Не можуть. Це відбувається тому, що проповіді розкривають різні зіпсовані стани людей. За допомогою аналізу Божих слів люди здобувають знання, а потім завдяки спілкуванню про принципи практики їм дається шлях до практики, і в такий спосіб досягається певний ефект. Коли такі люди чують, що стан, який розкривається, стосується їх – що він має стосунок до їхніх власних проблем, – їхній сором прирводить до нападу люті в них, і вони можуть навіть встати й полишити зібрання. Навіть якщо вони не підуть геть, усередині вони можуть почати відчувати роздратування й образу, і в такому разі їм немає сенсу відвідувати зібрання або слухати проповідь. Хіба мета слухання проповідей не полягає в тому, щоб зрозуміти істину й розв’язати свої власні реальні проблеми? Якщо ти завжди боїшся, що твої власні проблеми буде розкрито, якщо ти постійно боїшся, що про тебе згадуватимуть, то навіщо взагалі вірити в Бога? Якщо у своїй вірі ти не можеш прийняти істину, то ти насправді не віриш у Бога. Якщо ти завжди боїшся бути викритим, як ти збираєшся розв’язати свою проблему розбещеності? Якщо ти не можеш розв’язати свою проблему розбещеності, то який сенс вірити в Бога? Мета віри в Бога полягає в тому, щоб прийняти Боже спасіння, відкинути свій розбещений характер і жити за подобою істинної людської істоти, і все це досягається через прийняття істини. Якщо ти взагалі не можеш прийняти істину або навіть піддатися розбору чи викриттю, тоді в тебе немає жодного способу досягти Божого спасіння. Отже, скажи Мені: скільки є в кожній церкві тих, хто може прийняти істину? Чи багато тих, хто не може прийняти істину, чи їх мало? (Багато.) Чи справді така ситуація існує серед обраних у церквах, чи є це реальною проблемою? Усі ті, хто не спроможний прийняти істину й не здатен прийняти розбір і обтинання, почувають огиду до істини. Відраза до істини – це один із видів зіпсованого характеру, і якщо цей характер не можна змінити, чи можуть такі люди бути спасенними? Звісно, що ні. Сьогодні багатьом людям важко прийняти істину. Це аж ніяк не просто. Щоб розв’язати цю проблему, людина мусить певною мірою пережити на власному досвіті Божі суд, кару, випробування й рафінування. Отже, що ви скажете: що це за характер, коли люди не здатні приймати свої розбір та обтинання, коли вони не порівнюють себе зі словом Божим або станами, розкритими під час проповідей? (Характер людини, якій остогидла істина.) Це четвертий зіпсований характер: почуття огиди до істини. Наскільки великою є їхня огида? (Вони не бажають читати Божі слова, слухати проповіді та спілкуватися про істину.) Такими є найочевидніші прояви. Коли людина каже, наприклад, таке: «Ти істинно віриш у Бога. Ти відклав убік сім’ю та кар’єру, щоб виконати свій обов’язок, і протягом кількох останніх років багато страждав і заплатив значну ціну. Бог благословляє таких людей. Слово Боже говорить, що ті, хто щиро та повністю присвячує себе Богові, отримають рясні благословення», – ти кажеш «амінь» і приймаєш такі істини. Однак, коли людина продовжує говорити: «Але ти мусиш продовжувати прагнути до істини! Якщо в діях людей завжди є мотиви, і вони постійно діють неконтрольовано, спираючись на свої наміри, то рано чи пізно вони образять Бога й викличуть у Нього огиду до себе», – коли вони говорять таке, ти не можеш цього прийняти. Чуючи спілкування про істину, ти не тільки не здатен прийняти її, але й починаєш злитися, і подумки заперечуєш: «Ви весь день спілкуєтеся про істину, але я не бачив, щоб хтось із вас потрапив на небеса». Що це за характер? (Відчуття огиди до істини.) Коли від розмов переходять до практики, коли люди підходять до тебе серйозно, у тобі проявляються крайні огида, нетерпіння й опір. Це означає відчувати огиду до істини. І в чому здебільшого проявляється тип характеру людини, якій остогидла істина? У відмові прийняти власні обтинання й розбір. Неприйняття своїх обтинання й розбору, – це один зі станів, що проявляє такий характер. У глибині душі ці люди особливо опираються своєму розбору. Вони думають: «Я не хочу цього чути! Я не хочу цього чути!» Або: «Чому б не розібратися з іншими людьми? Навіщо чіплятися до мене?». У чому значення того, що людині остогидла істина? Відраза до істини – це коли людина цілковито не зацікавлена ні в чому, пов’язаному з чимось позитивним, з істиною, з тим, чого просить Бог, або з Божою волею. Іноді вона відчуває огиду до цих речей, іноді вона віддаляється від них, іноді вона нешаноблива й байдужа та ставиться до них як до несуттєвих, і нещира й поверхова щодо них, або не бере на себе жодної відповідальності за них. Основним проявом стану, коли людині остогидла істина, є не просто відчуття огиди, коли людина чує істину. Сюди також відносяться небажання практикувати істину, відступ назад, коли настає час практикувати істину, так, ніби істина ніяк не стосується людини. Коли деякі люди спілкуються під час зібрань, вони здаються дуже жвавими, їм подобається повторювати слова вчення та проголошувати піднесені твердження, щоб ввести в оману й привернути до себе інших. У такій діяльності вони видаються сповненими енергії та в піднесеному настрої та продовжують без упину. Інші, тим часом, з ранку до ночі займаються питаннями віри, читають слова Божі, моляться, слухають гімни, роблять нотатки, ніби вони не можуть бути відокремлені від Бога ні на мить. Від світання до заходу сонця вони зайняті виконанням свого обов’язку. Чи справді ці люди люблять істину? Хіба вони не мають характер того, кому остогидла істина? Коли можна побачити їхній істинний стан? (Коли настає час практикувати істину, вони тікають і не бажають приймати свої обтинання й розбір.) Чи може це бути тому, що вони не розуміють почутого, або тому, що вони не розуміють істину про те, що вони не бажають приймати істину? Ні те, ні інше. Ними керує їхня природа. Це проблема характеру. У своєму серці ці люди добре знають, що Божі слова – це істина, що вони позитивні, і що практика істини може призвести до змін у характері людей і зробити їх здатними виконувати Божу волю, але вони не приймають Його слова й не практикують їх. Це означає відчувати огиду до істини. У кому ви бачили характер того, кому остогидла істина? (У невіруючих.) Невіруючим остогидла істина, це цілком зрозуміло. У Бога немає способу спасти таких людей. Отже, у середовищі віруючих у Бога, у яких питаннях ви бачили, що людям остогидла істина? Можливо, коли ти спілкувався з ними про істину, вони не встали й не пішли геть, а коли спілкування торкнулося їхніх власних труднощів і проблем, вони поставилися до них правильно – і все ж вони досі мають характер того, кому остогидла істина. У чому це можна побачити? (Вони часто чують проповіді, але не практикують істину.) Люди, які не практикують істину, безсумнівно, мають характер того, кому остогидла істина. Деяким людям іноді вдається незначною мірою практикувати істину, тож чи є в них характер того, кому остогидла істина? Такий характер також зустрічається в тих, хто практикує істину, лише різною мірою. Твоя здатність практикувати істину не означає відсутність у тебе характеру того, кому остогидла істина. Практика істини не означає, що твій характер життя негайно змінився, це не так. Ти мусиш розв’язати проблему свого зіпсованого характеру, це єдиний спосіб досягнути змін у твоєму характері життя. Окремий випадок практики істини не означає, що в тебе більше немає зіпсованого характеру. Твоя здатність практикувати істину в одній сфері не обов’язково означає твою спроможність практикувати істину в інших сферах. Контексти та причини, пов’язані з цим, різні, але найважливіше полягає в тому, що зіпсований характер таки існує, що й є коренем проблеми. Отже, зі зміною характеру людини усуваються всі її труднощі, приводи й відмовки, пов’язані з практикою істини, а також приходить кінець усім її непослуху, вадам і провинам. Якщо характери людей не зміняться, їм завжди буде важко практикувати істину, і завжди будуть відмовки й виправдання. Якщо ти бажаєш бути здатним практикувати істину й бути слухняним Богові в усьому, спочатку має відбутися зміна у твоєму характері. Тільки тоді ти зможеш докорінно розв’язати проблеми.

Чого здебільшого стосується характер того, кому остогидла істина? Спершу обговорімо певний тип стану. Деякі люди мають значний інтерес до слухання проповідей, і що більше вони слухають спілкування про істину, то світлішими стають їхні серця й то підбадьоренішими вони стають. Вони налаштовані позитивно та є ініціативними. Чи доводить це, що в них немає характеру того, кому остогидла істина? (Ні.) Наприклад, деяким дітям у віці семи або восьми років цікаво, коли вони чують про віру в Бога, і вони завжди читають слово Боже й відвідують зібрання зі своїми батьками, і деякі люди кажуть: «У цієї дитини немає характеру того, кому остогидла істина, вона дуже розумна, вона народжена, щоб вірити в Бога, її обрав Бог». Цілком можливо, що її обрав Бог, але ці слова правильні лише наполовину. Це відбувається тому, що вони ще молоді, і напрямок їхнього пошуку та їхні цілі в житті ще не сформувалися. Коли їхні погляди на життя й суспільство ще не сформувалися, можна сказати, що їхні молоді душі люблять позитивне, але не можна сказати, що вони не мають характер того, кому остогидла істина. Чому Я це кажу? Вони в юному віці. Їхня людська сутність досі незріла, у них немає жодного досвіду, їхній кругозір обмежений, і вони взагалі не розуміють, що таке істина. Вони просто мають смак до позитивних речей. Не можна сказати, що вони люблять істину, і тим паче, що вони володіють реальністю істини. Ба більше, у дітей немає досвіду, і тому ніхто не може побачити, що саме приховано в їхніх серцях, якою природою й сутністю вони володіють. Просто тому, що вони цікавляться вірою в Бога та слухають проповіді, люди вирішують, що вони люблять істину, що є проявом невігластва й дурості, адже діти не мають знання про те, що таке істина, і тому не можна навіть згадувати про те, чи подобається їм істина, чи вона їм остогидла. Коли людині остогидла істина, це здебільшого стосується відсутності в неї інтересу та її антипатії до істини й усього позитивного. Людям остогидла істина, коли люди здатні зрозуміти істину та знають, що таке позитивні речі, але все ж продовжують мати таке ставлення до істини й бути в такому стані відносно неї, що чинять опір, є поверховими, відчувають огиду, є ухильними й байдужими. Це характер, сутність якого полягає в тому, що людині остогидла істина. Чи у всіх є такий характер? Деякі люди кажуть: «Попри те, що я знаю, що слово Боже є істиною, мені однаково це не подобається, або я не приймаю цього, або, принаймні, я не можу прийняти це зараз». У чому тут проблема? Це означає відчувати огиду до істини. Характер, що всередині них, не дозволяє їм прийняти істину. Які є конкретні прояви неприйняття істини? Дехто каже: «Я розумію всі істини, я просто не можу їх практикувати». Це показує, що такій людині остогидла істина, і що вона не любить істину, і тому не може практикувати будь-які істини. Деякі люди кажуть: «Те, що я зміг заробити стільки грошей, – це заслуга Бога. Бог дійсно благословив мене, Бог був такий добрий до мене, Бог дав мені великі статки. Уся моя сім’я добре одягнена й нагодована, і вони не мають потреби ні в одязі, ні в їжі». Бачачи Божі благословення для себе, ці люди від щирого серця дякують Богові, вони знають, що всім цим керував Бог, і що якби Бог їх не благословив – якби вони покладалися на свої власні таланти – вони однозначно не заробили б усіх цих грошей. Такими дійсно є їхні думки у глибині душі, це вони дійсно знають, і щиро дякують Богові. Але приходить день, коли їхній бізнес зазнає краху, коли для них настають важкі часи, і вони страждають від бідності. Чому це відбувається? Тому що вони жадібні до комфорту й не замислюються про те, як належним чином виконувати свій обов’язок, і вони витрачають весь свій час у гонитві за багатством, стаючи рабами грошей, що впливає на виконання ними своїх обов’язків, і тому Бог позбавляє їх цього. У глибині душі вони знають, що Бог так рясно їх благословив і дав їм так багато, але вони не мають бажання відплатити за Божу любов, вони не хочуть іти й виконувати свій обов’язок, вони боязкі й постійно бояться арешту, і бояться втратити всі ці багатства й задоволення, і, як наслідок, Бог забирає їх у них. Їхні серця чисті, як дзеркало, вони знають, що Бог забрав у них усе це, і що Бог їх дисциплінує, і тому вони моляться Богові й кажуть: «О Боже! Одного разу Ти благословив мене, тож можеш благословити мене вдруге. Ти – вічний, і вічні Твої благословення для людства. Я Тобі дякую! Що б не сталося, Твої благословення та обіцянки не зміняться. Якщо Ти щось забереш у мене, я однаково буду Тобі коритися». Але слово «коритися» є пустим звуком, що виходить із їхніх вуст. Їхні вуста кажуть, що вони можуть коритися, але потім вони замислюються, і щось їх непокоїть: «Раніше все було так добре. Чому Бог забрав усе це? Чи залишатися вдома й виконувати свій обов’язок не те саме, що виходити на вулицю для виконання свого обов’язку? До затримки чого я призвів?». Вони завжди згадують минуле. Вони відчувають певне обурення й невдоволення відносно Бога й постійно почуваються пригніченими. Чи є Бог і досі в їхніх серцях? У їхньому серці – гроші, матеріальний комфорт і ті хороші часи. Для Бога взагалі немає місця в їхніх серцях, Він більше не є їхнім Богом. Хоча вони знають, що принцип «Бог дав, і Бог узяв» є істиною, вони люблять слова «Бог дав» і ненавидять слова «Бог узяв». Очевидно, що сприйняття ними істини є вибірковим. Коли Бог благословляє їх, вони сприймають це як істину, але щойно Бог забирає щось у них, вони не можуть цього прийняти. Вони не можуть прийняти такі розпорядження від Бога, і натомість чинять опір і стають невдоволеними. Коли їх просять виконувати свій обов’язок, вони кажуть: «Я його виконуватиму, якщо Бог подарує мені благословення й милість. Без Божого благословення та в ситуації, коли моя родина в такому тяжкому матеріальному становищі, як я можу виконувати свій обов’язок? Я цього не хочу!». Що це за характер? Хоча в глибині душі вони особисто переживають Божі благословення й те, як багато Він їм дав, вони не бажають приймати ті ситуації, коли Бог щось бере в них. Чому це відбувається? Тому що вони не можуть розлучитися з грошима і своїм комфортним життям. Хоча вони, можливо, не піднімали великого шуму із цього приводу, і, можливо, не простягали руку Богові, і, можливо, не намагалися повернути свої колишні статки, покладаючись на власні зусилля, вони вже впали в зневіру стосовно дій Бога, вони абсолютно не здатні приймати, і кажуть: «Такі дії Божі дійсно є нечуйними. Це неможливо зрозуміти. Як я можу продовжувати вірити в Бога? Я більше не хочу визнавати, що Він – Бог. Якщо я не визнаю, що Він Бог, то Він – не Бог». Це певний характер? (Так.) У сатани такий характер, сатана так заперечує Бога. Такий характер полягає в тому, що людині остогидла істина й вона ненавидить її. Коли людині так остогидла істина, до чого це її приводить? Це змушує її протистояти Богові, вперто протистояти Йому до самого кінця, а це означає, що для неї все закінчено.

Якою є природа характеру того, кому остогидла істина? Люди, яким остогидла істина, не люблять нічого позитивного й жодних дій Бога. Візьмемо, наприклад, Божу роботу суду в останні дні: ніхто не хоче приймати цю роботу. Небагато людей готові слухати проповіді про те, що Бог викриває людей, засуджує людей, карає людей, випробовує людей, рафінує людей, виправляє людей і дисциплінує людей, і все ж вони раді чути про те, що Бог благословляє людей, підбадьорює людей, і про Його обіцянки людям – цього ніхто не відкидає. Це так, як було в період Благодаті, коли Бог виконував роботу прощення, помилування, благословення й дарування благодаті людині, коли Він зцілював хворих і виганяв демонів і давав обіцянки людям – люди були готові прийняти все це, усі вони вихваляли Ісуса за Його велику любов до людини. Але тепер, коли настав період Царства, і Бог виконує роботу суду й висловлює багато істин, це нікого не хвилює. Як би Бог не викривав і не судив людей, вони не приймають цього й навіть кажуть собі: «Чи міг би Бог зробити таке? Хіба Бог не любить людей?». Якщо з ними розбираються й обтинають їх, або карають і дисциплінують їх, у них з’являється ще більше поглядів, і вони кажуть собі: «Яка є це любов Божа? У цих словах суду й засудження зовсім немає любові, я їх не приймаю. Я не такий дурний!». Це характер, сутність якого полягає в тому, що людині остогидла істина. Почувши істину, деякі люди кажуть: «Яку істину? Це лише теорія. Вона здається такою благородною, такою могутньою, такою святою, але це лише красиві слова». Хіба це не характер того, кому остогидла істина? Це характер, сутність якого полягає в тому, що людині остогидла істина. Чи притаманний вам такий характер? (Так.) Жертвою якого стану, про який Я щойно згадав, ви, найімовірніше, станете, і який ви бачите найчастіше й найбільше розумієте? (Небажання стикатися з труднощами у виконанні свого обов’язку, небажання бути засудженим і покараним Богом, бажання, щоб усе було благополучно.) Відмова від Божого панування, відмова від Божих дисциплінування й кари, чітке розуміння того, що Бог творить добро в цьому, але, попри це, опір у вашому серці: це один із проявів. Що ще? (Відчуття щастя, коли ми ефективно виконуємо свій обов’язок, і пасивність, слабкість і нездатність до активної співпраці, коли ми виконуємо обов’язок неефективно.) Що це за прояв? (Непримиренність.) Ви мусите бути точними в цьому питанні. Не впадайте в сум’яття й не проголошуйте сліпих тверджень. Іноді стани людей дуже складні; вони бувають не лише одного виду, а двох або трьох у поєднанні. Яке тоді визначення цьому дати? Іноді один характер проявляється в двох станах, іноді в трьох, але, попри те, що ці стани різні, зрештою це й досі один вид характеру. Ви мусите зрозуміти цей характер того, кому остогидла істина, і вам слід дослідити, якими є прояви стану того, кому остогидла істина. У такий спосіб ви зможете дійсно зрозуміти характер того, кому остогидла істина. Тобі остогидла істина. Тобі добре відомо, коли щось є правильним – це не обов’язково мусять бути слова Бога або принципи істини, а іноді це щось позитивне, правильне, правильні слова, правильні пропозиції, і все ж ти кажеш: «Це не істина, це просто правильні слова. Я не хочу слухати – я не прислухаюся до слів людей!». Що це за характер? Тут є зарозумілість, непримиренність і відраза до істини – присутні усі ці види характерів. Кожен вид характеру може породжувати багато видів станів. Один стан може стосуватися кількох різних характерів. Ти мусиш чітко розуміти, які характери спричиняють ці стани. Так ти зможеш розпізнати різні види зіпсованих характерів.

Із чотирьох видів зіпсованих характерів, про які ми щойно спілкувалися, будь-якого одного з них достатньо, щоб засудити людину до смерті – чи Я занадто далеко заходжу, кажучи це? (Ні.) Як виникають зіпсовані характери людей? Усі вони походять від сатани. Люди сповнюються всіма єресями й помилками, вивільненими сатаною, дияволами й відомими й видатними особистостями, і так виникають ці різні зіпсовані характери. Ці характери позитивні чи негативні? (Негативні.) На якій підставі ви говорите, що вони негативні? (На підставі істини.) Оскільки ці характери порушують істину й протистоять Богові, і вони перебувають у ворожому протистоянні щодо Божого характеру й усього, хто є Бог і чим володіє, то, якщо в людях виявляється один із цих зіпсованих характерів, вони стають особою, яка протистоїть Богові. Якщо в людині є один із цих чотирьох характерів, це створює проблеми й вона стає ворогом Бога, приреченим на вірну смерть. Яким би не був цей характер, якщо зважити його на шальках істини, буде видно, що сутність, яку проявляє кожен із них, спрямована проти Бога, чинить опір Богові та є ворожою щодо Нього. Отже, якщо твої характери не зміняться, ти не будеш сумісним із Богом, ненавидітимеш істину й будеш ворогом Бога.

А тепер поговорімо про п’ятий вид характеру. Я наведу вам приклад, і ви можете спробувати з’ясувати, що це за характер. Уявіть, що двоє людей розмовляють, і одна з них надто пряма у своїх словах, тому її співрозмовник ображається. Він думає: «Чому ти раниш мою гордість? Думаєш, я дозволяю людям знущатися наді мною?». І, отже, у стосунках між ними розвивається ненависть. Насправді цю проблему розв’язати легко. Якщо одна людина сказала щось, що образило іншу, то якщо мовець вибачиться перед слухачем, питання буде розв’язане. Але якщо ображена сторона не може залишити цю справу без уваги та вважає, що «Гідному чоловіку ніколи не пізно взяти реванш», то що це за характер? (Злостивість.) Правильно, це злостивість, і це людина зі злісним характером. У церкві деяких людей обтинають і з ними розбираються за те, що вони не виконують належно свій обов’язок. Те, що кажуть під час обтинання й розбору людини, часто призводить до того, що цій людині дорікають і, можливо, її навіть картають. Це, безумовно, засмучує її, і вона хоче шукати виправдання й огризатися. Вона каже щось на кшталт цього: «Хоча ти розібрався зі мною, сказавши правильні речі, дещо зі сказаного тобою, було дуже образливим, і ти принизив мене й зачепив мої почуття. Я вірив у Бога всі ці роки, наполегливо працював, хоч ніколи й не зробив жодного внеску – як зі мною можна було так повестися? Чому ти більше ні з ким іншим не розбираєшся? Я не можу це прийняти й не збираюся з цим миритися!». Це один із видів зіпсованого характеру, чи не так? (Так.) Цей зіпсований характер проявляється лише у скаргах, непокорі та спротиві, але він ще не досяг свого піку, не досяг свого зеніту, хоча вже проявляє деякі ознаки, і вже розпочав наближатися до точки в якій ось-ось вирветься назовні. Яким є ставлення таких людей незабаром після цього? Вони непокірні, вони відчувають роздратування й зухвалість і починають діяти на зло. Вони починають намагатися пояснити: «Керівники та працівники не завжди мають рацію, коли розбираються з людьми. Усі ви, можливо, змогли б це прийняти, але я не можу. Ви можете прийняти це, тому що ви тупі й безвольні. Я цього не приймаю! Нумо, розберімося в цьому й подивімося, хто правий, а хто ні». Потім люди спілкуються з ними, кажучи: «Хто б не був правим чи неправим, перше, що ти мусиш зробити, – це підкоритися. Чи можливо, що виконання твого обов’язку анінайменшою мірою не заплямоване? Хіба ти все робиш правильно? Навіть якщо ти все робиш правильно, розбір усе ж є корисним для тебе! Ми стільки разів розмовляли з тобою про принципи, але ти ніколи не слухав і вважав за краще просто сліпо робити те, що тобі заманеться, порушуючи роботу церкви й приносячи величезні збитки, тож як ти можеш уникнути обтинання й розбору? Формулювання може бути різким, і його може бути складно чути, але це нормально, чи не так? То про що ти сперечаєшся? Хіба слід просто дозволяти тобі коїти щось погане, ще й так, щоб іншим людям було заборонено розбиратися з тобою?». Але чи зможуть вони прийняти розбір щодо себе, почувши це? Не зможуть. Вони просто продовжуватимуть придумувати виправдання й чинити опір. Який характер вони проявили? Диявольщина; це злісний характер. Що вони насправді мали на увазі? «Я не терплю, коли люди дратують мене. Нікому не слід намагатися торкнутися навіть волосини на моїй голові. Якщо я покажу тобі, що зі мною не варто жартувати, то ти не наважишся розбиратися зі мною в майбутньому. Хіба тоді я не виграю?» Як щодо цього? Цей характер було розкрито, правильно? Це злісний характер. Людям зі злісними характерами істина не тільки остогидла – вони її ненавидять! Коли їх обтинають і з ними розбираються, вони або намагаються втекти, або ігнорують це – в глибині душі вони неймовірно ворожі. Це не просто той випадок, коли вони придумують виправдання. Їхнє ставлення взагалі не таке. Вони непоступливі й чинять опір, вони навіть огризаються у відповідь, мов хижаки. У глибині душі вони думають: «Я розумію, що ти намагаєшся принизити мене й навмисно ставиш мене в незручне становище, і хоча я не смію перечити тобі прямо, я знайду нагоду відігратися! Ти думаєш, що можеш просто розбиратися зі мною й зневажати мене? Я залучу всіх на свій бік, ізолюю тебе, а потім дам тобі скуштувати твої власні ліки!». Ось про що вони думають у глибині душі; їхній злісний характер нарешті проявився. Щоб досягти своїх цілей і виплеснути свою злобу, вони щосили намагаються придумати пояснення, які дозволять їм виправдати себе й залучити всіх на свій бік. Тільки тоді вони щасливі й заспокоєні. Це злостиво, чи не так? Це злісний характер. Коли таких людей ще не обітнули або не розібралися з ними, вони – немов маленькі ягнята. Коли їх обтинають і з ними розбираються, або коли відкривається їхнє справжнє «я», вони негайно перетворюються з ягнят на вовків, і їхня вовча сутність виходить назовні. Це злісний характер, чи не так? (Так.) То чому ж його не видно більшість часу? (Таких людей ніхто не провокує.) Правильно, їх ніхто не провокує, і їхні інтереси не поставлено під загрозу. Це так само, як у ситуації, коли вовк не з’їсть тебе, коли він не голодний – у цьому разі чи можна було б сказати, що це не вовк? Якби ти чекав, доки він спробує тебе з’їсти, щоб назвати його вовком, було б уже надто пізно, чи не так? Навіть якщо він ще не намагався тебе з’їсти, ти завжди маєш бути пильним. Те, що вовк не їсть тебе, не означає, що він не хоче тебе з’їсти, просто час ще не настав, а коли час таки настане, його вовча природа дасть про себе знати. Обтинання й розбір викривають кожен вид людей. Деякі люди думають: «Чому розбираються тільки зі мною? Чому до мене завжди чіпляються? Невже вони бачать у мені легку мішень? Я не та людина, з якою можна жартувати!». Що це за характер? Як могло статися так, що вони були єдиними, з ким розібралися? Насправді все не так. Із ким із вас не розбиралися й кого із вас не обтинали? Із усіма вами. Іноді керівники й працівники норовливі й безрозсудні у своїй роботі, або ж вони виконують її не відповідно до робочих розпоряджень, і з більшістю з них розбираються та їх обтинають. Це робиться задля захисту роботи церкви й уникнення зловживання людьми наданою їм довірою. Це не спрямоване проти певної людини. Їхні слова, очевидно, є викривленням фактів, і це також прояв зіпсованого характеру.

Як іще проявляється злісний характер? Як він пов’язаний із характером того, кому остогидла істина? Насправді, коли серйозно проявляється характер того, кому остогидла істина, виявляючи ознаки опору та суду, це свідчить про злісний характер. Характер того, кому остогидла істина, включає в себе низку станів – від відсутності інтересу до істини до презирства до неї, яке прогресує до суду над Богом та Його осуду. Коли огида до істини досягає певної точки, люди схильні заперечувати, ненавидіти Бога й виступати проти Нього. Ці кілька станів являють собою злісний характер, чи не так? (Так.) Тому ті, кому остогидла істина, знаходяться у ще серйознішому стані, і в цьому є певний характер: злісний характер. Наприклад, деякі люди визнають, що всім править Бог, але коли Бог забирає в них щось, і їхні інтереси зазнають шкоди, зовні вони не виявляють обурення або протиставлення, але всередині в них відсутні прийняття й покора. Їхнє ставлення полягає в пасивній бездіяльності й очікуванні знищення, що, очевидно, є станом людини, якій остогидла істина. Є й інший, ще серйозніший стан: вони не є пасивними й не чекають знищення, а натомість чинять опір Божим розпорядженням та влаштуванням, а також опираються тому, що Бог у них щось забирає. Як вони чинять опір? (Порушуючи роботу церкви та втручаючись у неї, або ж саботуючи щось, намагаючись створити своє власне царство.) Це одна з форм. Після того, як деяких керівників церкви замінюють, вони завжди все порушують і втручаються в те чи інше в церкві, керуючи її життям; вони чинять опір і не підкоряються всьому, що говорить новообраний керівник, і намагаються таємно нашкодити йому за його спиною. Що це за характер? Це злісний характер. Насправді вони думають так: «Якщо я не можу бути керівником, то ніхто інший не зможе втриматися на цій посаді, я вижену їх усіх! Якщо я вижену тебе силою, я буду головним, як і раніше!». Це не просто той, кому остогидла істина, це злісна людина! Обманна боротьба за статус, за територію, за особисті інтереси й репутацію, відмова зупинятися перед будь-чим заради помсти, докладання максимальних зусиль, застосування всіх своїх навичок, вжиття усіх можливих дій задля досягнення своїх цілей, задля порятунку своїх репутації, гордості й статусу або ж задля задоволення свого бажання помститися – усе це прояви злісності. Деякі моделі поведінки, притаманні злісному характеру, включають багато настирливих і руйнівних слів; деякі інші моделі передбачають скоєння багатьох поганих вчинків із метою досягнення власних цілей. Чи то в своїх словах, чи то в діях, усе, що роблять такі люди, суперечить істині й порушує її, і все це є проявом злісного характеру. Деякі люди не здатні розпізнавати це. Якщо помилкові мовлення або поведінка не є очевидними, вони не можуть побачити це таким, як воно є насправді. Але для людей, які розуміють істину, усі слова й дії лихих людей є злом і ніколи не можуть містити в собі нічого правильного або такого, що відповідає істині; те, що говорять і роблять ці люди, можна назвати лихим на 100%, і воно є абсолютним проявом злісного характеру. Якими є мотиви лихих людей до того, як вони проявляють цей злісний характер? Яких цілей вони намагаються досягти? Як вони можуть робити таке? Чи можете ви це розпізнати? Я наведу приклад. Щось відбувається в будинку якоїсь людини. Вона перебуває під спостереженням великого червоного дракона й не може повернутися, що завдає їй сильного болю. Деякі брати й сестри беруть її до себе і, бачачи, як усе добре в будинку їхніх господарів, вона думає: «Як так, що з твоїм будинком нічого не сталося? Чому це сталося з моїм будинком? Це несправедливо. Так не піде, я повинен придумати, як зробити так, щоб із твоїм будинком щось трапилося, щоб ти не зміг повернутися додому. Я дам тобі скуштувати такі ж труднощі, яких зазнав я сам». Незалежно від того, чи роблять вони що-небудь чи ні, або чи стає це реальністю або чи досягають вони своїх цілей, у них все ж є такі наміри. Це певний характер, чи не так? (Так.) Якщо вони не можуть жити хорошим життям, вони заважатимуть іншим жити добре. Що це за характер? (Злостивість.) Людина зі злісним характером – огидна! Вона, як то кажуть, прогнила наскрізь. Це точно описує, наскільки злісною вона є. Якою є природа такого характеру? Спробуй проаналізувати, якими є мотиви, наміри й цілі людини, коли в ній проявляється цей характер? Коли вона проявляють цей характер, звідки він походить? Чого вона бажає досягти? Щось трапилось у її власному будинку, і про неї добре подбали в будинку її господарів – тож навіщо вона хоче усе це зіпсувати? Невже вона щасливі лише тоді, коли зіпсувала все для своїх господарів, коли в будинку її господарів щось відбулося, і ті, хто прийняв її у себе, теж не мають змоги повернутися додому? Заради самої себе їй слід захищати це місце, не допускати, щоб із ним щось сталося, і не завдавати шкоди своїм господарям, оскільки нашкодити їм – це те саме, що нашкодити самому собі. Отже, яка саме мета лежить у основі бажання так вчинити? (Коли в неї щось не ладиться, вона не хоче, щоб у когось іншого все ладилося.) Це називається злісністю. Вона думає так: «Мій дім зруйнував великий червоний дракон, і тепер у мене немає дому. А в тебе й досі є гарний теплий дім, куди ти можеш повертатися. Це несправедливо. Я не можу змиритися з тим, що ти можеш повертатися додому. Я дам тобі урок. Я зроблю так, що ти не зможеш повертатися додому й будеш таким, як я. Завдяки цьому все буде виглядати справедливо». Хіба це не є злостивим вчинком? Якою є природа такого вчинку? (Злостивість.) Усі слова й дії лихих людей спрямовані на досягнення певної мети. Що вони зазвичай роблять? Якими є найпоширеніші вчинки людей зі злісними характерами? (Вони порушують роботу церкви, втручаються в неї й руйнують її.) (Вони намагаються завдяки улесливості сподобатися людям, коли знаходяться віч-на-віч із ними, але потім намагаються нашкодити їм за їхньою спиною.) (Вони нападають на людей, мстиві та злісно накидаються на людей.) (Вони поширюють чутки та наклеп.) (Вони обмовляють, судять і засуджують інших.) Природа цих дій полягає в тому, щоб порушувати роботу церкви, і всі вони є проявами опору Богові й нападків на Нього, усі є розкриттям злісного характеру. Ті, хто здатний на такі вчинки, безсумнівно, є лихими людьми, і всіх тих, хто володіє певними проявами злісного характеру, можна визначити як лихих людей. Якою є сутність лихої людини? Вона походить від диявола, від сатани. Це не перебільшення. Ви здатні на ці дії? На які із цих дій ви здатні? (Бути осудливим.) Отже, ви наважуєтеся нападати на людей чи мстити їм? (Іноді в мене виникають подібні думки, але я не наважуюся втілювати їх у життя.) У вас просто є ці думки, але ви не наважуєтеся реалізувати їх. Якби людина з нижчим статусом завдала тобі шкоди, ти наважився б помститися? (Іноді я б наважився, я здатний на таке.) Якби ця людина була справді грізною – якби вона дуже чітко виражалася, якби вона завдала б тобі болю – ти наважився б відплатити їй? Можливо, лише деякі люди не побоялися б це зробити. Такі люди, люди, які чіпляються до слабких, але бояться сильних, чи мають вони злісні характери? (Так.) Якою б не була ця поведінка й на кого вона не була б спрямована, якщо ти здатен зробити злий учинок помсти, спрямований супроти інших братів і сестер, це доводить, що всередині тебе є злісний характер. Зовні цей злісний характер, здається, не дуже відрізняється, але ти мусиш уміти розпізнавати його, і мусиш вміти розрізняти, проти кого спрямовані твої дії. Якщо ти лютий у ставленні до сатани та здатен підкорити й принизити сатану, чи вважається це злісним характером? Не вважається. Це відстоювання того, що є правильним, і безстрашність перед обличчям ворога. Це розуміння праведності. За яких обставин це можна вважати злісним характером? Якби ти залякував, топтав і принижував хороших людей або братів і сестер, то це був би злісний характер. Отже, ти мусиш мати совість і розсудливість, взаємодіяти з людьми та дбати про справи на основі принципів, вміти розпізнавати лихих людей і диявола, мати розуміння праведності; ти мусиш бути терпимим і терплячим до Божих обранців і братів і сестер, і ти мусиш практикувати відповідно до істини. Це цілковито правильно й відповідає Божій волі. Люди зі злісними характерами не ставляться до інших відповідно до таких принципів. Якщо людина, ким би вона не була, скоїть щось, що завдасть їм шкоди, вони намагатимуться відплатити їй – це злісність. У діях лихих людей немає жодного принципу. Вони не шукають істини. Чи то дії, що спираються на особисту неприязнь, чи знущання над слабкими й страх перед сильними, чи зухвальство для того, щоб помститися будь-кому – усе це стосується злісного характеру, і все це являє собою зіпсований характер. У цьому немає жодних сумнівів.

Що є найочевиднішим проявом людини зі злісним характером? Це коли вона зустрічає простодушну особу, над якою легко знущатися, і починає знущатися над нею та гратися нею. Це звичне явище. Коли відносно добросерда людина бачить простодушну й лякливу людину, вона матиме до неї співчуття, і навіть якщо вона не зможе їй чимось зарадити, вона не буде її цькувати. Коли ти бачиш, що хтось із твоїх братів чи сестер простодушний, як ти ставишся до такої особи? Ти цькуєш або дражниш її? (Я, мабуть, дивився б на неї зверхньо.) Дивитися на людей зверхньо – це спосіб бачити їх, сприймати їх, це певний менталітет, але те, як ти дієш і що говориш щодо них, має стосунок до твого характеру. Скажіть Мені, як ви поводитеся з лякливими й боягузливими людям? (Я командую ними й чіпляюся до них.) (Коли я бачу, що вони неправильно виконують свої обов’язки, я дискриміную й усуваю їх.) Те, про що ви згадуєте, є проявами злісного характеру та стосується характеру людей. Є ще набагато більше такого, тож немає необхідності вдаватися в подробиці з цього приводу. Ви коли-небудь стикалися з такою людиною, яка бажала смерті тому, хто її образив, і навіть молилася Богові, просячи Його проклясти його, стерти його з лиця землі? Хоча жодна людина не володіє такою силою, у глибині душі вона думає про те, як було б добре, якби вона таку силу мала, бо в іншому разі вона молиться Богові й просить Його зробити це. Чи є такі думки у ваших серцях? (Коли ми поширюємо Євангеліє та стикаємося з лихими людьми, які нападають на нас і повідомляють про нас до поліції, я відчуваю до них ненависть, і в мене виникають думки на кшталт «настане день, коли Бог покарає тебе».) Це цілком об’єктивний випадок. На тебе напали, ти зазнав страждань, тобі було боляче, твою особисту порядність і самоповагу було повністю розтоптано – у таких обставинах більшості людей було б важко це пережити. (Деякі люди поширюють чутки про нашу Церкву в інтернеті, вони висувають багато звинувачень, і я дуже злюся коли читаю це, і в моєму серці багато ненависті.) Це злісність чи це необачність, чи це нормальна людська сутність? (Це нормальна людська сутність. Не відчувати ненависті до демонів і ворогів Бога – це не нормальна людська сутність.) Правильно. Це одкровення, прояв і реакція нормальної людської сутності. Якщо люди не ненавидять негативне й не люблять позитивне, якщо в них немає стандартів совісті, то вони не люди. За таких обставин, які дії може вчинити людина, що призведуть до розвитку в ній злісного характеру? Якщо ці ненависть і огида трансформуються в певну форму поведінки, якщо ти цілковито втрачаєш розум, і твої дії переходять певну червону лінію для людської сутності, якщо ти здатен навіть вбити іншого й порушити закон, тоді це зіпсованість, це дія зопалу. Коли люди розуміють істину та здатні розпізнавати лихих людей, і коли вони зневажають лиходійство, це є нормальною людською сутністю. Але якщо люди діють зопалу, вони діють без принципів. Це відрізняється чимось від лиходійства? (Так.) Є різниця. Якщо людина вкрай погана, украй злісна, украй нечестива, украй аморальна й ти відчуваєш сильну відразу до неї, і ця відраза досягає такої міри, що ти просиш Бога проклясти її, тоді це нормально. Але чи нормально тоді, коли, якщо Бог не діє після того, як ти помолився два-три рази, ти береш справу у свої руки? (Ні.) Ти можеш молитися Богові й висловлювати свої погляди, потім шукати принципи істини, і в цьому випадку ти зможеш правильно впоратися з ситуацією. Але ти не маєш вимагати або намагатися змусити Бога відплатити від твого імені, і тим паче тобі не слід робити дурні речі через власну запальність. Тобі слід підходити до справи раціонально. Тобі слід бути терплячим, чекати Божого часу та проводити більше часу в молитвах до Бога. Поглянь, як Бог мудро поводиться відносно сатани диявола, і так ти зможеш бути терплячим. Бути раціональним означає довірити все це Богові й дозволити Йому діяти. Це те, що має робити сотворена істота. Не дій зопалу. Діяти зопалу неприйнятно для Бога, Він це засуджує. У таких ситуаціях характер, що проявляється в людях, – це не людська слабкість або швидкоплинний гнів, радше це злісний характер. Щойно буде визначено, що це злісний характер, ти опинишся в біді, і навряд чи будеш спасенним. Причина цього полягає в тому, що коли люди мають злісні характери, вони схильні діяти проти совісті й розважливості, і вони стають дуже схильними порушувати закон та адміністративні постанови Бога. Тож як цього можна уникнути? Як мінімум, є три червоні лінії, які не можна перетинати: перша – це не робити вчинків, що суперечать совісті й розважливості, друга – не порушувати закон, і третя – не порушувати адміністративні постанови Бога. Окрім того, не роби нічого надмірного або такого, що може порушити роботу церкви. Якщо ти дотримуватимешся цих принципів, то це забезпечить принаймні твою безпеку, і тебе не буде вигнано. Якщо ти злісно чинитимеш опір своїм обтинанню й розбору у зв’язку зі скоєнням усіляких лихих дій, то це ще небезпечніше. Імовірно, ти безпосередньо образиш Божий характер і тебе буде вичищено або виключено з церкви. Покарання за образу Божого характеру набагато суворіше, ніж за порушення закону – така доля гірша, ніж смерть. Порушення закону тягне за собою щонайбільше тюремний термін; кілька важких років – і ти на волі, ось і все. Але якщо ти образиш Божий характер, тебе спіткає вічне покарання. Отже, якщо люди зі злісними характерами не мають раціональності, вони знаходяться в крайній небезпеці, вони схильні коїти зло й обов’язково будуть покарані й понесуть відплату. Якщо в людей є трохи раціональності, вони здатні шукати істину й коритися їй, а також можуть утримуватися від скоєння надто великої кількості зла, тоді в них однозначно є надія на спасіння. Людині вкрай важливо мати раціональність і розважливість. Людина, що володіє розважливістю, імовірно прийме істину й правильно ставитиметься до своїх обтинання й розбору. Людина без розважливості перебуває в небезпеці, коли її обтинають і коли з нею розбираються. Скажімо, наприклад, людина дуже сердита після того, як із нею розправився та її обітнув керівник. Їй хочеться ширити чутки й нападати на керівника, але вона не наважується на це, побоюючись спричинити біду. Однак такий характер уже існує в її серці, і важко сказати, чи вона діятиме відповідно до нього. Якщо такий характер присутній у серці людини, якщо присутні ці думки, тоді, хоча вона може й не діяти відповідно до них, вона вже перебуває в небезпеці. Якщо дозволяють обставини – коли в неї з’являється нагода – вона цілком може діяти у відповідний спосіб. Доти, доки в людині присутній злісний характер, якщо його не буде усунуто, то рано чи пізно вона скоїть зло. Отже, які ще існують ситуації, у яких людина проявляє злісний характер? Скажіть Мені. (Я недбало виконував свої обов’язки й не досяг жодних результатів, а потім керівник замінив мене згідно з принципами, і я почувався певною мірою готовим чинити опір. Потім, коли я побачив, що він демонструє зіпсований характер, я думав про те, щоб написати листа й донести на нього.) Ця ідея виникла нізвідки? Зовсім ні. Її породила твоя природа. Рано чи пізно те, що закладено в природі людей, розкривається, і ніхто не знає, у якій ситуації чи в якому контексті це проявиться й буде реалізоване. Іноді люди нічого не роблять, але це тому, що в них на заваді стоїть певна ситуація. Однак, якщо вони є шукачами істини, вони зможуть шукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Якщо вони не є шукачами істини, вони робитимуть так, як їм заманеться, і щойно ситуація стане сприятливою, вони скоять зло. Отже, якщо не усунути зіпсований характер, украй імовірно, що люди потраплять у біду, і в цьому випадку їм доведеться пожинати те, що вони посіяли. Деякі люди не шукають істини й постійно поверхово ставляться до виконання своїх обов’язків. Вони не приймають, коли їх обтинають і з ними розбираються, вони ніколи не каються, і зрештою їх виганяють, щоб змусити їх замислитися. Деяких людей вичищають із церкви, оскільки вони постійно втручаються в життя церкви й загниваються; а деяких людей виключають, бо вони коять усілякі лиходійства. Отже, якою б не була людина, якщо вона часто проявляє зіпсований характер і не шукає істини, щоб розв’язати цю проблему, вона схильна коїти лиходійства. Зіпсований характер людства складається не тільки із зарозумілості, але й із нечестивості та злісності. Зарозумілість і злісність – усього лише спільні фактори.

Отже, як слід розв’язати цю проблему проявлення злісного характеру? Люди мусять усвідомити, у чому полягає їхній зіпсований характер. Характер деяких людей особливо злісний, злостивий і гордовитий, і вони абсолютно безпринципні. Такою є природа нечестивих, і ці люди найнебезпечніші з усіх. Коли такі люди утримують владу, то владу утримує диявол, владу утримує сатана. У Божому домі всіх нечестивих людей викривають і виганяють через те, що вони коять усілякі лихі дії. Коли ти намагаєшся спілкуватися про істину з нечестивими або обтинати їх і розбиратися з ними, існує велика ймовірність того, що вони нападатимуть на тебе, або судитимуть тебе, або навіть помстяться тобі, і всі ці дії є наслідком значної злостивості їхнього характеру. Насправді це дуже поширене явище. Наприклад, можуть бути двоє людей, які дуже добре ладнають, які дуже уважні одне до одного й розуміють одне одного, але в кінцевому підсумку їхні точки зору розходяться в одному питанні, що стосується їхніх інтересів, і вони розривають стосунки одне з одним. Деякі люди навіть стають ворогами й намагаються мстити одне одному. Усі вони дуже злісні. Коли мова йде про виконання людьми свого обов’язку, ви помічали, які аспекти, що проявляються й розкриваються в них, відносяться до злісного характеру? Ці речі, безумовно, існують, і ви мусите їх викорінити. Це допоможе вам розрізняти й розпізнавати їх. Якщо ви не знаєте, як їх викорінити й розпізнати, ви ніколи не зможете розпізнати лихих людей. Коли деяких людей обманули й узяли під свій контроль антихристи, життя цих людей зазнає шкоди, і тільки тоді вони дізнаються, що таке антихрист і що таке злісний характер. Наразі ваше розуміння істини надто поверхове. Ваше розуміння більшості істин зупиняється на усному або письмовому рівні, або ви розумієте тільки слова доктрини, і вони абсолютно не відповідають реальності. Після того, як ви прослухали багато проповідей, у вашому серці, здається, з’являються розуміння та просвітління; але, стикаючись з реальністю, ви досі не можете сприймати те чи інше таким, яким воно є насправді. У теорії ви всі знаєте, якими є прояви антихриста, але коли дивитеся на справжнього антихриста, не здатні розпізнати його як антихриста. Це пояснюється тим, що у вас замало досвіду. Коли ти переживеш більше, коли ти достатньо постраждаєш від антихристів, ти добре й істинно зможеш розпізнавати їх такими, якими вони є насправді. Сьогодні, хоча більшість людей сумлінно слухають проповіді під час зібрань і хочуть прагнути до істини, почувши проповідь, вони розуміють тільки її буквальне значення, вони не рухаються далі теоретичного рівня й не здатні відчути на власному досвіді реальність істини. Тому їхнє входження в реальність істини дуже поверхове що означає, що їм бракує розрізнення нечестивих людей і антихристів. Антихристи мають сутність лиходіїв, але крім антихристів і лиходіїв, чи не мають інші люди зіпсовані характери? Насправді хороших людей не існує. Коли все в порядку, вони тільки посміхаються, але коли вони стикаються з чимось, що шкодить їхнім власним інтересам, вони стають потворними. Це злісний характер. Цей злісний характер може проявитися будь-якої миті; це відбувається мимовільно. Тож що саме тут відбувається? Невже справа в одержимості злими духами? Чи це питання демонічного перевтілення? Якщо це один із цих двох аспектів, то людина має сутність лиходія, і їй уже нічим не можна допомогти. Якщо її сутність не є сутністю лиходія, і вона просто має цей зіпсований характер, то її стан не є смертельним, і якщо вона може прийняти істину, для неї досі є надія на спасіння. Тож як можна позбутися злісного, зіпсованого характеру? По-перше, ти мусиш часто молитися, коли стикаєшся з якимись питаннями, й аналізувати свої мотиви й бажання. Ти мусиш прийняти дослідження Боже й тримати свою поведінку під контролем. Ба більше, ти не повинен проявляти жодних лихих слів чи форм поведінки. Якщо людина виявляє, що в неї неправильні наміри й злість у серці, вона хоче робити щось погане, вона мусить шукати істину, щоб усунути це, вона мусить знайти відповідні слова Божі, щоб зрозуміти й розв’язати це питання, вона повинна молитися Богові, просити Його захисту, клястися Богові та проклинати себе, коли вона не приймає істину й коїть зло. Спілкування з Богом у такий спосіб дарує захист і утримує людину від скоєння зла. Якщо з людиною щось трапляється й у неї виникають лихі наміри, але вона не звертає на це уваги та просто пускає усе на самоплив або не розуміє цілковито, що саме так їй слід діяти, тоді вона – лиха людина й не є тим, хто щиро вірить у Бога й любить істину. Така людина все ж хоче вірити в Бога й слідувати за Богом, а також отримати благословення й увійти в Царство Небесне – та чи це можливо? Вона – мрійник. П’ятий вид характеру – це злісність. Це також проблема, пов’язана із зіпсованими характерами, і це, в принципі, усе, що має бути сказано з цієї теми.

Ви також маєте бути ознайомлені із шостим видом зіпсованого характеру: нечестям. Почнімо з випадків, коли люди проповідують Євангеліє. Деякі люди проявляють нечестивий характер, коли проповідують Євангеліє. Вони не проповідують згідно з принципами й не знають, які люди люблять істину й мають людську сутність; вони завжди лише шукають представника протилежної статі, з яким вони зближаються, який їм подобається і з яким вони ладнають. Вони не проповідують людям, які їм не подобаються або з якими вони не ладнають. Не має значення, чи певна людина відповідає принципам поширення Євангелія, – якщо вони в ній зацікавлені, вони від такої людини не відмовляться. Інші люди можуть сказати їм, що ця людина не відповідає принципам поширення Євангелія, але вони однаково наполягають на тому, щоб проповідувати їй. Усередині них є характер, що контролює їхні дії, змушуючи їх задовольняти свої хтиві бажання та досягати власних цілей під приводом поширення Євангелія. Це не що інше, як нечестивий характер. Деякі люди цілковито знають, що чинять неправильно та що це ображає Бога й порушує Його адміністративні постанови, але вони не зупиняються. Це певний характер, чи не так? (Так.) Це один із проявів нечестивого характеру, але нечестивим слід уважати не тільки прояв хтивих бажань; масштаби нечестя ширші, ніж сама тільки плотська хіть. Подумай: які ще існують прояви нечестивого характеру? Оскільки це характер, це більше, ніж просто спосіб дії, він включає в себе багато різних станів, проявів і виливів, і саме це визначає його як характер. (Слідування світським тенденціям, відмова відкласти вбік те, що пов’язано з тенденціями світу.) Відмова полишити нечестиві тенденції – це один із видів. Бути прив’язаним до нечестивих тенденцій світу, гнатися за ними, бути зайнятим ними, прагнути до них із неабиякою пристрастю. Деякі люди ніколи не відмовляються від цього, яким би не було спілкування з ними про істину, як би їх не обтинали та як би з ними не розбиралися; у них це навіть доходить до палкої закоханості. Це нечестя. Отже, коли люди дотримуються нечестивих тенденцій, які прояви вказують на те, що вони мають нечестивий характер? Чому вони люблять усе це? Що є причетним до цих лихих світських тенденцій, що приносить їм психологічне задоволення, що задовольняє їхні потреби, їхні пристрасті й бажання? Скажімо, наприклад, їм подобаються кінозірки: що саме в цих кінозірках рухає цією одержимістю та змушує їх слідувати за ними? Це хизування, вроджена здібність, зовнішність і знаменитість цих кінозірок, а також те марнотратне життя, до якого прагнуть їхні прихильники. Усе те, що вони повторюють, – чи все воно нечестиве? (Так.) Чому кажуть, що вони нечестиві? (Тому що вони суперечать істині й усьому позитивному й не відповідають тому, про що просить Бог.) Це доктрина. Спробуйте проаналізувати цих знаменитостей і зірок кіно: їхні спосіб життя, манеру поведінки, навіть публічний образ і вбрання, які всі так обожнюють. Чому вони ведуть такий спосіб життя? І чому вони надихають інших слідувати за ними? Вони докладають до всього цього багато зусиль. У них є візажисти та особисті стилісти, які створюють їхній образ. Тож якою є мета створення ними такого образу самих себе? Вона полягає в тому, щоб приваблювати людей, вводити їх у оману, змушувати слідувати за собою, і отримувати із цього вигоду. І тому, чи люди обожнюють славу цих кінозірок, чи їхню зовнішність, чи їхнє життя, – усе це дійсно дурні та безглузді дії. Якби людина була наділена раціональністю, то як би вона могла поклонятися дияволам? Дияволи – це ті, хто вводить людей в оману, обманює їх і завдає їм шкоди. Дияволи не вірять у Бога та взагалі не приймають істину. Усі дияволи йдуть слідом за сатаною. Якими є цілі тих, хто слідує за дияволами й сатаною та обожнює їх? Вони хочуть наслідувати цих дияволів, брати з них приклад, сподіваючись, що одного разу вони самі стануть дияволами, такими ж красивими та звабливими, як ці дияволи й знаменитості. Їм подобається насолоджуватися цим почуттям. Яку б знаменитість чи видатну особу не обожнювала людина, кінцева мета цих зірок одна: вводити людей в оману, приваблювати їх і змушувати людей поклонятися їм і слідувати за ними. Хіба це не нечестивий характер? Це нечестивий характер, і він не може бути ще очевиднішим.

Нечестиві характери проявляються також і в інший спосіб. Деякі люди бачать, що зібрання в домі Божому завжди включають у себе читання слова Божого, спілкування про істину та обговорення щодо самопізнання, належного виконання обов’язку, того, як діяти відповідно до принципів, як Бога боятися, а від злого втікати, як розуміти й практикувати істину, а також щодо різних інших аспектів істини. Коли вони слухають це протягом усіх цих років, їм починає набридати дедалі більше, що більше вони слухають, і вони починають скаржитися, кажучи: «Хіба мета віри в Бога полягає не в тому, щоб отримувати благословення? Чому ми завжди говоримо про істину та спілкуємося про слово Боже? Це коли-небудь закінчиться? Мені це остогидло!». Але вони не хочуть повертатися в мирський світ. Вони думають: «Віра в Бога така безрадісна, вона нудна – як я можу зробити її трохи цікавішою? Я мушу знайти щось цікаве», – тому вони ходять навколо й запитують: «Скільки віруючих у Бога є в церкві? Скільки в ній керівників і працівників? Скількох було замінено? Скільки серед них молодих студентів університетів та випускників? Хтось знає ці числа?». Вони ставляться до цих аспектів і цих даних як до істини. Що це за характер? Це нечестя, яке зазвичай називають «підлістю». Вони чули так багато істин, але жодна з них не викликала в них достатньої уваги чи зосередженості. Щойно в когось з’являються якісь плітки або внутрішні новини, вони відразу ж насторожують вуха, вони бояться це пропустити. Це підлість, чи не так? (Так.) Що характеризує підлих людей? У них немає анінайменшої зацікавленості в істині. Їх цікавлять тільки зовнішні питання, і вони невпинно й жадібно вишукують плітки та те, що не має жодного впливу на їхнє входження в життя або на істину. Вони думають, що розуміння всього цього, всієї цієї інформації та утримання всього цього в голові означає, що вони володіють реальністю істини, що вони справді є членами Божого дому, що вони, безумовно, отримають Божу похвалу та зможуть увійти в Царство Боже. Чи ви вважаєте, що це дійсно так? (Ні.) Ви можете бачити це наскрізь, але багато новонавернених не може. Вони зациклені на цій інформації, вони думають, що знання цього робить їх членами Божого дому, але насправді Бог зневажає таких людей найбільше, вони найсуєтніші, найповерховіші й найнеобізнаніші з усіх людей. Бог явився в плоті в останні дні, щоб виконати роботу суду й очищення людей, результатом якої є дарування людям істини як життя. Але якщо люди не зосереджуються на тому, щоб їсти й пити слово Боже, і завжди намагаються дізнатися плітки, та стараються з’ясувати більше про внутрішні справи церкви, хіба вони шукають істину? Чи є вони людьми, які виконують належну роботу? Я вважаю їх нечестивцями. Вони не віруючі. Таких людей теж можна назвати підлими. Вони завжди орієнтуються тільки на поговір. Це задовольняє їхню цікавість, але Бог має до них огиду. Це не ті люди, які істинно вірять у Бога, і тим паче не ті, хто шукає істину. Просто кажучи, вони – слуги сатани, які приходять, щоб порушувати роботу церкви. Ба більше, люди, які завжди досліджують і вивчають Бога, є слугами й посіпаками великого червоного дракона. Бог найбільше ненавидить цих людей і відчуває до них найбільшу огиду. Якщо ти віриш у Бога, то чому не довіряєш Йому? Коли ти вивчаєш і досліджуєш Бога, чи ти шукаєш істину? Чи має пошук істини якийсь стосунок до сім’ї, у якій народився Христос, або до оточення, у якому Він виріс? Хіба не огидні люди, які завжди розглядають Бога під мікроскопом? Якщо в тебе постійно є погляди на те, що має стосунок до людської сутності Христа, тобі слід приділяти більше часу пізнанню Божих слів; тільки коли ти зрозумієш істину, ти зможеш розв’язати проблему своїх поглядів. Чи допоможе тобі пізнати Бога вивчення сімейного походження Христа або обставин Його народження? Хіба це допоможе тобі розкрити божественну сутність Христа? Зовсім ні. Люди, які істинно вірять у Бога, присвячують себе Божим словам та істині, тільки це сприяє пізнанню божественної сутності Христа. Але чому ті, хто постійно досліджує Бога, постійно займаються підлістю? Ці паскудні люди, які не розбираються в духовних питаннях, повинні хутко забратися з Божого дому! Було висловлено так багато істин, так багато було предметом спілкування на зібраннях та в проповідях – навіщо тобі й досі пильно вивчати Бога? Що означає те, що ти завжди пильно вивчаєш Бога? Що ти вкрай нечестивий! Ба більше, є навіть ті, хто вважає, що отримання всієї цієї банальної інформації дає їм якийсь капітал, і вони ходять і хваляться цим перед людьми. І що ж відбувається внаслідок цього? Вони стають мерзенними й огидними для Бога. Хіба вони взагалі є людьми? Хіба вони не живі демони? Як вони можуть бути людьми, які вірять у Бога? Вони присвячують усі свої думки злу та безчесному шляху. Схоже, ніби вони думають, що чим більше чуток вони знають, тим більше вони є членами Божого дому й то більше вони розуміють істину. Такі люди цілковито безглузді. У Божому домі немає нікого, до кого було б більше огиди, ніж до них.

Деякі люди постійно зосереджуються у своїй вірі на чомусь нереалістичному. Наприклад, деякі люди завжди цікавляться, яким є царство, де знаходиться третє небо, яким є підземний світ і де знаходиться пекло. Вони завжди досліджують таємниці, а не зосереджуються на входженні в життя. Це підлість, це зло. Є такі люди, які досі не розуміють, у чому саме полягає істина, скільки б проповідей чи спілкувань вони не прослухали, і не усвідомлюють, як їм слід практикувати її. Щоразу, коли в них є час, вони копаються в слові Божому, скніючи над формулюваннями, вишукуючи якусь сенсацію, і вони також завжди ретельно перевіряють, чи сповнилися Божі слова. Якщо слова сповнилися, вони вірять, що це робота Божа, а якщо ні, то вони заперечують, що це робота Божа. Хіба вони не безглузді? Хіба це не підлість? Чи завжди люди здатні бачити, коли сповнюються Божі слова? Люди не обов’язково здатні бачити, коли сповнюються деякі з Божих слів. Людям здається, що деякі Його слова не сповнилися, але для Бога вони вже здійснені. Люди не можуть чітко бачити таке; їм пощастило, якщо вони здатні збагнути хоча б 20 відсотків. Деякі люди витрачають увесь час на вивчення слова Божого, але не звертають жодної уваги на практику істини або входження в її реальність. Хіба це не нехтування власними належними обов’язками? Вони чули так багато істин, але досі не розуміють їх, і вони постійно шукають докази сповнення пророцтв, розглядаючи це як свої життя й мотивацію. Наприклад, коли деякі люди моляться, вони кажуть щось на кшталт: «Боже, якщо Ти хочеш, щоб я це зробив, змусь мене прокинутися завтра о шостій ранку; якщо Ти цього не хочеш, то дозволь мені поспати до сьомої». Часто саме так вони діють; вони використовують це як свій принцип, практикуючи його так, ніби він – істина. Це називається підлістю. У своїх діях вони завжди покладаються на почуття, зосереджуючись на надприродному, покладаючись на чутки та інші нереалістичні речі; вони постійно зосереджують свою енергію на чомусь підлому. Це нечестя. Як би ти не спілкувався з ними про істину, вони вважають, що істина є марною й не такою точною, як спирання на почуття чи підтвердження шляхом порівняння. Це підлість. Вони не вірять, що Бог керує долями людей і влаштовує їх, і хоча на словах вони визнають, що Божі слова – це істина, у своїх серцях вони все ж не приймають істину та ніколи не розглядають те чи інше питання крізь призму Божих слів. Якщо якась відома особа каже щось, вони вважають, що це істина, і погоджуються із цим. Якщо ворожка або людина, яка читає по обличчю, каже їм, що наступного року їх підвищать до рівня начальника, вони вірять їй. Хіба це не підлість? Вони вірять у ворожіння, передбачення долі й надприродне, і тільки в ці огидні речі. Це саме так, як кажуть деякі люди: «Я розумію всі істини, просто я не можу їх практикувати. Я не знаю, у чому проблема». Тепер у нас є відповідь на це запитання: вони підлі. Не має значення, як ви спілкуєтеся про істину з такими людьми, вона не дійде до них, і ви не побачите жодного ефекту. Цим людям не тільки остогидла істина, але вони також мають нечестивий характер. Яким є найважливіший прояв того, що людині остогидла істина? Ним є те, що людина розуміє істину, але не практикує її. Вона не хоче її чути, вона чинить їй опір і обурюється через неї. Вона знає, що істина правильна й добра, але не практикує її; вона не готова йти цим шляхом і не бажає страждати або платити ціну, не кажучи вже про те, щоб зазнати будь-яких втрат. Нечестиві люди не такі. Вони вважають, що щось нечестиве – це істина, що це правильний шлях, і вони женуться за цим, намагаються це наслідувати, і постійно зосереджують на цьому свою енергію. У Божому домі часто відбувається спілкування про принципи молитви: люди можуть молитися, коли й де вони забажають, без будь-яких часових обмежень, їм просто потрібно постати перед Богом, промовляти слова, що лежать у них на серці, й шукати істину. Ці слова слід чути часто, і їх має бути легко зрозуміти, але як злі люди їх практикують? Щоранку під час світанкового хорового співу вони незмінно повертаються обличчям на південь, стають на обидва коліна й кладуть обидві руки на землю, простираючись у молитві перед Богом так сильно, як можуть. Вони думають, що тільки в такі моменти Бог зможе почути їхню молитву, тому що саме тоді Бог не зайнятий, у Нього є час, і тому Він слухає. Хіба це не смішно? Хіба це не нечестиво? А інші кажуть, що найефективніший час для молитви – це перша чи друга година ночі, коли все тихо. Чому вони так кажуть? У них теж є на це свої причини. Вони кажуть, що в цей час усі сплять; Бог має час займатися їхніми справами лише тоді, коли Він не зайнятий. Хіба це не безглуздо? Хіба це не нечестиво? Як би ти не спілкувався з ними про істину, вони відмовляються її приймати. Вони – найбезглуздіші люди, і вони не здатні зрозуміти істину. Інші ж люди кажуть: «Коли люди вірять у Бога, вони мусять робити добрі вчинки й бути добрими, і вони не повинні вбивати або їсти м’ясо. Їсти м’ясо – це вбивати, грішити, і Бог не хоче людей, які це роблять». Хіба ці слова хоч якось обґрунтовані? Чи говорив коли-небудь Бог щось подібне? (Ні.) Тож хто це сказав? Це було сказано безбожником, абсурдним типом. Насправді, люди, які це говорять, не обов’язково не їдять м’яса або, можливо, вони не їдять його в присутності інших людей, але їдять багато м’яса наодинці. Ці люди справді добре прикидаються й поширюють помилкові думки скрізь, куди б вони не пішли. Це нечестя. Ці люди такі підлі. Вони ставляться до цих єресей і хиб як до заповідей і правил, і вони навіть практикують і дотримуються їх так, ніби це істина чи Божі вимоги, енергійно й безсоромно навчаючи інших робити те саме. Чому Я кажу, що спосіб дій цих людей, їхня манера висловлювати свої думки й засоби їхнього пошуку нечестиві? (Тому що все це не має нічого спільного з істиною.) Отже, усе, що не пов’язане з істиною, є нечестивим? Таке тлумачення є вельми проблематичним. У повсякденному житті людей є те, що в жоден спосіб не пов’язано з істиною. Якщо сказати, що воно нечестиве, то хіба це не спотворює факти? Те, що не засуджує Бог, не можна назвати нечестивим; тільки те, що Бог засуджує, можна описати як щось нечестиве. Було б великою помилкою визначити все, що не пов’язане з істиною, як нечестиве. Елементи життєвих потреб – наприклад, їжа, сон, пиття, відпочинок – чи пов’язані вони з істиною? Чи є ці речі нечестивими? Усе це нормальні потреби, вони є частиною щоденного режиму людей, вони не є нечестивими. То чому ж дії, які Я щойно згадав, класифікують як нечестиві? Тому що такі способи виконання дій відводять людей на шлях, який був неправильним і безглуздим, це виводить людину на шлях релігії. Те, що вони практикують у такий спосіб і вчать інших діяти так само, виводить людей на шлях зла. Це неминучий наслідок. Коли люди поклоняються лихим світським тенденціям і йдуть шляхом зла, яким є їхній кінець? Вони стають розпусними, втрачають розум, у них немає сорому і, в кінцевому підсумку, їх цілковито захоплюють тенденції цього світу й вони йдуть до загибелі, нічим не відрізняючись від безбожників. Деякі люди не тільки розглядають ці єресі та хиби як правила, яких слід дотримуватися, або заповіді, яким слід коритися, але й тримаються за них як за істину. Це безглузда людина, абсолютно позбавлена духовного розуміння. Зрештою, їх можна лише вигнати. Чи може Святий Дух працювати в будь-якій людині, у якої розуміння істини настільки спотворене? (Ні.) Святий Дух не працює в цих людях, і в такому разі діють злі духи, тому що шлях, яким ідуть ці люди, є шляхом зла, вони поспішають шляхом злих духів – і це саме те, що потрібно цим злим духам. І до чого це призводить? Ці люди одержимі злими духами. Раніше Я говорив, що «Диявол сатана блукає по землі, як гаркучий лев, що шукає людей на пожертя». Коли люди йдуть безчесним і злим шляхом, їх неминуче вхоплять злі духи. Богу немає необхідності віддавати тебе злим духам. Якщо ти не прагнутимеш до істини, ти не будеш захищений, і Бог не буде з тобою. Бог не піклуватиметься про тебе, якщо Він не зможе тебе здобути, і злі духи скористаються цією можливістю, щоб проникнути всередину й оволодіти тобою. Це і є наслідок, чи не так? Усі ті, кому остогидла істина, і хто постійно засуджує роботу Божого втілення, і хто йде вслід за мирськими тенденціями, хто явно невірно тлумачить Божі слова й Біблію, хто поширює єресі й хиби – усі ці їхні дії породжені нечестивими характерами. Деякі люди прагнуть до духовності, і оскільки їхнє розуміння спотворене, вони придумують багато помилок, щоб вводити людей у оману, і вони стають утопістами та теоретиками, що також є вчиненням підлості. Вони нечестиві люди. Так само й фарисеї: усе, що вони робили, було лицемірним, вони не практикували істину та вводили людей у оману, щоб ті рівнялися на них і поклонялися їм. Коли Господь Ісус явився задля виконання роботи, вони навіть розіп’яли Його. Це було зло, і зрештою Бог прокляв їх. Сьогодні релігійний світ не тільки чинить суд і засуджує явлення й роботу Бога, але, що найогидніше, також виступає на боці великого червоного дракона, об’єднавшись із лихими силами в переслідуванні Божих обранців і одночасно виступаючи ворогом Бога. Це нечестиво. Релігійна спільнота ніколи не відчувала ненависті до нечестивих сил сатани, вона не ненавидить нечестя країни великого червоного дракона, і натомість молиться за них і благословляє їх. Це нечестиво. Будь-яку поведінку, що є співпрацею із сатаною та злими духами або пов’язана з ними, сукупно можна назвати нечестивою. Ті способи практики, які дійсно є збоченими, злими, крайніми й непомірними, теж нечестиві. Дехто постійно неправильно розуміє Бога, і таке неправильне розуміння неможливо усунути, як би з ними не спілкувалися про істину. Вони завжди проповідують власну аргументацію, наполягаючи на власних помилках. І хіба в цьому теж певною мірою немає нечестя? Деякі люди мають певні погляди щодо Бога; після того, як із ними багато разів поспілкувалися про істину, вони кажуть, що зрозуміли, і що їхні погляди було усунено, але після цього вони подовжують триматися за свої погляди, завжди налаштовані негативно й міцно чіпляються за свої власні виправдання. Це нечестиво, чи не так? Це також є одним із видів нечестя. Отже, кожен, хто вчинив щось нерозважливе й відмовляється це визнати, як би з ним не спілкувалися про істину, є підлим і певною мірою нечестивим. Цим людям, які мають нечестиві характери, нелегко бути спасенними Богом, адже вони не можуть прийняти істину й відмовляються позбутися своїх нечестивих хиб; насправді їм ніяк не можна зарадити.

Ми щойно поспілкувалися загалом про шість характерів: непримиренність, зарозумілість, хитрість, нудота від істини, злісність і нечестя. Чи дав вам аналіз цих шести характерів нові знання та розуміння змін у характері? А що таке зміни в характері? Чи вони означають позбавлення від певної вади, виправлення певної поведінки або зміну певної риси характеру? Зовсім ні. Отже, тепер вам трохи зрозуміліше, чого стосується характер? Чи можна ці шість характерів описати як зіпсовані характери людини, як природу й сутність людини? (Так.) Ці шість характерів позитивні чи негативні? (Вони негативні.) Вони, просто кажучи, є зіпсованими характерами людини, вони є основними гранями зіпсованих характерів людини. Абсолютно кожен із цих зіпсованих характерів є ворожим щодо Бога й істини, і жоден із них не є чимось позитивним. Отже, ці шість характерів є шістьма аспектами, які сукупно називаються зіпсованим характером. Зіпсовані характери – це природа й сутність людини. Як можна пояснити термін «сутність»? Сутність стосується природи людини. Природа людини означає те, від чого залежить існування людини, те, що визначає, у який спосіб вона живе. Люди живуть відповідно до своєї природи. Чим би ти не жив, якими б не були твої цілі й напрямок, за якими б правилами ти не жив, твої природа й сутність не змінюються – це беззаперечно. І тому, коли ти не володієш істиною й живеш, покладаючись на ці зіпсовані характери, усе, чим ти живеш, спрямоване проти Бога, суперечить істині й не відповідає Божій волі. Тепер ти маєш розуміти ось що: чи зможуть люди досягти спасіння, якщо їхні характери не зміняться? (Ні.) Це було б неможливо. Отже, якщо характери людей не зміняться, чи зможуть вони бути сумісними з Богом? (Ні.) Це було б надзвичайно складно. Коли йдеться про ці шість характерів, про який би з них не йшлося, і якою б не була міра, якою він проявляється або розкривається в тобі, якщо ти не можеш звільнитися від обмежень цих зіпсованих характерів, тоді якими б не були мотиви або цілі твоїх дій, і незалежно від того, чи ти дієш навмисно чи ні, природа всього, що ти робиш, неминуче буде спрямована проти Бога й неминуче буде засуджена Богом, що є надзвичайно серйозним наслідком. Чи є засудження Богом тим, чого в кінцевому підсумку бажає кожен, хто вірить у Бога? (Ні.) І оскільки це не той результат, якого бажають люди, що для них найважливіше зробити? Вони мають пізнати свій власний зіпсований характер і зіпсовану сутність, зрозуміти істину, після чого вони мають прийняти істину – поступово, крок за кроком, звільняючись від цих зіпсованих характерів в умовах, створених для них Богом, і досягаючи сумісності з Богом та істиною. Це шлях до зміни свого характеру.

Раніше були люди, які вважали зміну свого характеру дуже легкою та зрозумілою справою. Вони вірили: «Якщо я змушуватиму себе не говорити того, що суперечить Богові, і не робитиму нічого, що порушить або перерве роботу церкви, і якщо я матиму правильну точку зору, моє серце буде правильним, і я зрозумію трохи більше істини, докладатиму більше зусиль, більше страждатиму й платитиму більшу ціну, тоді через кілька років я однозначно зможу досягнути зміни свого характеру». Чи обґрунтовані ці слова? (Ні.) У чому помилка цих людей? (Вони нічого не знають про свій зіпсований характер.) Якою є мета пізнання свого зіпсованого характеру? (Зміна.) А яким є результат цієї зміни? Здобуття істини. Щоб визначити, чи відбулися зміни у твоєму характері, необхідно подивитися на те, чи відповідають твої дії істині або суперечать їй, чи породжені вони людською волею або чи відповідають волі Божій. Щоб побачити, наскільки змінився твій характер, потрібно подивитися, чи ти можеш проаналізувати себе та зректися своїх плоті, мотивів, диких амбіцій і бажань, коли проявляєш зіпсований характер, і чи ти можеш при цьому практикувати відповідно до істини. Ступінь твоєї здатності практикувати відповідно до істини й Божих слів, а також те, чи повністю твоя практика відповідає стандартам істини, доводить, наскільки великими є зміни у твоєму характері. Це є пропорційним. Візьмемо, наприклад, непримиренний характер: спочатку, коли у твоєму характері не відбулося жодних змін, ти не розумів істини й не усвідомлював, що в тебе непримиренний характер, а коли ти почув істину, ти подумав: «Як може істина завжди оголювати шрами людей?». Почувши істину, ти відчув, що слова Бога правильні, але якщо через один-два роки жодне з них не справило на тебе глибоке враження, якщо ти не прийняв жодного з них, то це непримиренність, чи не так? Якщо через два-три роки не відбулося прийняття, якщо у твоєму внутрішньому стані не відбулося жодних змін, і хоча ти не відстав у виконанні свого обов’язку й багато страждав, твій непримиренний стан узагалі не було усунуто й анітрішки не послаблено, то чи відбулися будь-які зміни в цьому аспекті твого характеру? (Ні.) Тоді чому ти метушишся й працюєш? Якою б не була причина, ти сліпо метушишся й працюєш, адже ти вже стільки прометушився й пропрацював, і все ж у твоєму характері не відбулося анінайменшої зміни. Доки не настане день, коли ти раптом подумаєш: «Як же так, що я не можу промовити жодного слова свідчення? Мій характер життя анітрохи не змінився». У цей час ти відчуваєш, наскільки серйозною є ця проблема, й думаєш: «Я справді бунтівничий і непримиренний! Я не є людиною, яка шукає істину! У моєму серці немає місця для Бога! Як же це можна назвати вірою в Бога? Я вірю в Бога вже кілька років, але й досі не втілюю образ людини, і моє серце не є близьким до Бога! Я також не закарбував слова Божі глибоко у своєму серці, і в мене немає почуття докору чи схильності каятися, коли я роблю щось не так – хіба це не непримиренність? Хіба я не син бунту?». Ти почуваєшся стривоженим. І що означає те, що ти почуваєшся стривоженим? Це означає, що ти бажаєш покаятися. Ти усвідомлюєш свою непримиренність і непокору. І тепер твій характер починає змінюватися. Без твого відома у твоїй свідомості є певні думки й бажання, які ти хочеш змінити, і ти більше не опиняєшся в глухому куті в стосунках із Богом. Ти виявляєш, що хочеш покращити свої стосунки з Богом, більше не бути таким непримиренним, мати можливість практикувати Божі слова у своєму повсякденному житті, практикувати їх як принципи істини, – у тебе є ця усвідомленість. Добре, що ти це усвідомлюєш, але чи це означає, що ти зможеш відразу змінитися? (Ні.) Ти мусиш здобути кілька років досвіду, протягом яких у твоєму серці формуватиметься дедалі чіткіше усвідомлення, і в тебе виникне сильна потреба, і у своєму серці ти думатимеш: «Це неправильно – я мушу перестати гаяти свій час. Я мушу прагнути до істини, я мушу робити щось належне. У минулому я нехтував своїми належними обов’язками, думаючи лише про матеріальне, зокрема їжу та одяг, і я прагнув лише до слави й зиску. Як наслідок, я взагалі не здобув жодної істини. Я шкодую про це й мушу покаятися!». У цей момент ти стаєш на правильний шлях віри в Бога. Якщо люди починають зосереджуватися на практиці істини, хіба це не наближає їх на крок до змін у їхньому характері? Як би довго ти не вірив у Бога, якщо ти можеш відчути свою власну заплутаність, – те, що ти завжди просто пливеш за течією, і що за декілька років самого лише плину за течією ти нічого не здобув і досі відчуваєш порожнечу – і якщо це змушує тебе почуватися некомфортно, і ти починаєш аналізувати себе, і ти вважаєш, що відсутність прагнення до істини означає марнування часу, тоді в такий момент ти зрозумієш, що Божі слова вмовляння є Його любов’ю до людей, і ти ненавидітимеш себе за те, що не слухав Божих слів, і за те, що тобі так бракує совісті й розважливості. Ти відчуєш жаль, і тоді тобі захочеться поводитися по-новому й істинно жити перед Богом, і ти скажеш собі: «Я більше не можу ранити почуття Бога. Бог сказав так багато, і кожне слово спрямоване на благо людини та вказує їй правильний шлях. Бог такий любий і такий гідний любові людей!». Це початок перетворення людей. Мати таке правильне розуміння – так добре! Якщо ти настільки онімів, що навіть не знаєш цих речей, то в тебе проблеми, чи не так? Сьогодні люди усвідомлюють, що ключ до віри в Бога полягає в читанні більшої кількості Божих слів, що розуміння істини є найважливішим, що розуміння істини й самопізнання є вирішальними, і що лише здатність практикувати істину та робити істину своєю реальністю означає вихід на правильний шлях віри в Бога. Отже, скільки років досвіду, на вашу думку, вам потрібно, щоб мати ці знання та почуття у своєму серці? Кмітливі, проникливі люди, у яких є сильне прагнення до Бога, – такі люди, можливо, зможуть змінитися за один або два роки й почати входження. Але люди з плутаниною в голові, заціпенілі й твердоголові, яким не вистачає проникливості, проведуть три або п’ять років у заціпенінні, не усвідомлюючи, що вони нічого не здобули. Якщо вони виконують свої обов’язки з ентузіазмом, то можуть провести більше десяти років у заціпенінні й однаково не мати очевидних здобутків і не бути здатними говорити про свої досвідні свідчення. Тільки після того, як їх відсилають або виганяють геть, вони, нарешті, прокидаються й думають: «У мене дійсно немає жодної реальності істини. Я дійсно не є людиною, яка шукає істину!». Чи не запізніле їхнє пробудження станом на цей момент? Деякі люди заціпеніло пливуть за течією, постійно сподіваючись, що прийде день Божий, а проте геть не прагнучи до істини. Як наслідок, проходить більше десяти років, а вони не мають жодних здобутків і не можуть поділитися жодними свідченнями. Тільки після того, як їх суворо обітнуть, розберуться з ними й попередять їх, вони, нарешті, відчують, як Божі слова проникають у їхнє серце. Якими непримиренними є їхні серця! Чому для них нормально, коли з ними не розбираються, не обтинають і не карають їх? Чому для них нормально, що їх не піддають суворому дисциплінуванню? Що потрібно зробити, щоб вони усвідомили це, щоб вони відреагували? Ті, хто не прагне до істини, не проллють ані сльозинки, доки не побачать труну. Тільки після того, як вони вже скоїли чимало демонічних і злих вчинків, до них приходить усвідомлення, і вони кажуть собі: «Невже моїй вірі в Бога прийшов кінець? Хіба я більше не потрібен Богові? Мене було засуджено?». Вони починають аналізувати. Коли вони негативно налаштовані, вони вважають, що всі ці роки віри в Бога були даремними, і вони сповнені обурення та схильні махнути на себе рукою як на безнадійних. Але коли вони приходять до тями, вони усвідомлюють: «Хіба я просто не шкоджу собі? Я мушу знову звестися на ноги. Мені сказали, що я не люблю істину. Чому мені це сказали? Як же я не люблю істину? О, ні! Я не тільки не люблю істину, але я навіть не можу практикувати ті істини, які я розумію! Це прояв того, що мені остогидла істина!». Думаючи про це, вони відчувають певне каяття, а також певний страх: «Якщо я продовжуватиму так і далі, мене, безумовно, буде покарано. Ні, я мушу швидко покаятися – Божий характер не можна ображати». Чи тоді знижується їхній рівень непримиренності? Це так, ніби голка пронизала їхнє серце; вони щось відчувають. І коли в тебе виникає це почуття, твоє серце хвилюється, і ти починаєш цікавитися істиною. Чому в тебе така зацікавленість? Тому що тобі потрібна істина. Без істини, коли тебе обтинають і з тобою розбираються, ти не можеш підкоритися цьому або прийняти істину, і не можеш бути непохитним, коли проходиш через випробування. Якби ти став керівником, ти зміг би утриматися від того, щоб бути неправдивим керівником і йти шляхом антихриста? Не зміг би. Ти можеш піднятися вище за володіння статусом і похвалу з боку інших? Ти можеш подолати ситуації, у які тебе поміщають, і випробування, які тобі даються? Ти знаєш і розумієш себе надто добре, і скажеш: «Якщо я не зрозумію істину, я не зможу подолати все це, я сміття, я ні на що не здатний». Що це за менталітет? Це потреба в істині. Коли ти нужденний, коли ти найбезпорадніший, ти захочеш покладатися тільки на істину. Ти вважатимеш, що більше ні на кого не можна покластися, і що лише покладання на істину може розв’язати твої проблеми й дозволити тобі пережити свої обтинання й розбір, випробування та спокуси, і допомогти тобі впоратися з будь-якою ситуацією. І що більше ти покладатимешся на істину, то більше ти відчуватимеш, що істина хороша, корисна й допомагає тобі найбільше, і що вона здатна розв’язати всі твої труднощі. У такі моменти ти почнеш жадати істини. Коли люди досягають цієї точки, чи починає їхній зіпсований характер зменшуватися або потроху змінюватися? Відколи люди починають розуміти та приймати істину, сприйняття ними того чи іншого починає змінюватися, слідом за чим починають змінюватися і їхні характери. Це повільний процес. На ранніх стадіях люди не здатні сприймати ці крихітні зміни; але коли вони дійсно розуміють істину та здатні її практикувати, починають відбуватися суттєві зміни, і вони здатні відчувати такі зміни. Відколи люди починають відчувати палке прагнення й жадання істини, а також бажають шукати істину, до того моменту, коли з ними щось відбувається і, ґрунтуючись на своєму розумінні істини, вони здатні практикувати істину й догоджати Богові, а не діяти за власною волею, і здатні подолати свої мотиви та свої зарозумілість, бунтарство, непримиренність і зрадницьке серце, тоді хіба істина потроху не стає їхнім життям? І коли істина стає твоїм життям, гордовиті, бунтівничі, непримиренні та зрадницькі характери всередині тебе перестають бути твоїм життям і більше не можуть тебе контролювати. А що керує твоєю поведінкою в цей час? Слова Божі. Коли слова Божі стали твоїм життям, чи відбулися якісь зміни? (Так.) І потім, що більше ти змінюєшся, то кращим усе стає. Це процес, за допомогою якого змінюються характери людей, і досягнення цього ефекту займає багато часу.

Те, скільки часу займе зміна характеру, залежить від самої людини; для цього не існує визначених часових рамок. Якщо це людина, яка любить і шукає істину, то зміни в її характері будуть помітні через сім, вісім або десять років. Якщо вона має середній духовний рівень і до того ж ладна шукати істину, може пройти близько п’ятнадцяти-двадцяти років, перш ніж у її характері будуть помітні зміни. Ключовим моментом є рішучість людини в прагненні до істини й те, наскільки вона прониклива, – це визначальні чинники. Усі види зіпсованих характерів різною мірою присутні в кожній людині, усі вони притаманні людській природі, і всі вони глибоко вкорінені. Однак, шукаючи та практикуючи істину, приймаючи Божі суд і кару, піддаючись розбору й обтинанню, а також приймаючи Божі випробування й рафінування, можна досягти зміни різного ступеня в кожному характері. Деякі люди кажуть: «Якщо це так, то чи не є зміни в характері просто питанням часу? Коли прийде час, я знатиму, що таке зміни в характері, і буду здатен на входження». Чи так це насправді? (Ні.) Зовсім ні. Якщо для досягнення змін у характері потрібен лише час, то всі ті люди, які вірили в Бога все своє життя, повинні були досягнути змін у своєму характері, як щось само собою зрозуміле. Але чи так усе відбувається насправді? Хіба ці люди здобули істину? Хіба вони досягли змін у своєму характері? Не здобули й не досягли. Людей, які вірять у Бога, так само багато, як шерстинок на тілі бика, але ті, чий характер змінився, трапляються рідко, мов єдинороги. Щоб характери людей дійсно змінилися, для досягнення цього вони мусять покладатися на прагнення до істини; вони стають досконалими, покладаючись на роботу Святого Духа. Зміни в характері досягаються через прагнення до істини. З одного боку, люди мусять платити певну ціну, вони мусять платити певну ціну, коли йдеться про прагнення до істини, і жоден обсяг труднощів, пережитих задля здобуття істини, не є замалим. Окрім того, вони мусять бути схвалені Богом як правильний вид людей: добросердечні й ті, хто істинно любить Бога, щоб Святий Дух працював і вдосконалював їх. Співпраця людей конче потрібна, але здобуття роботи Святого Духа є важливішим. Якщо люди не прагнуть і не люблять істини, якщо вони ніколи не знають, що потрібно зважати на Божу волю, а тим більше любити Бога, якщо в них немає почуття тягаря за роботу церкви й любові до інших – і якщо, зокрема, у них немає відданості у виконанні свого обов’язку, – тоді вони не улюблені Богом і ніколи не зможуть бути вдосконалені Ним. Тому люди не повинні озвучувати сліпих тверджень, а мусять розуміти Божу волю. Хай би що Бог говорив чи робив, вони мусять уміти підкорятися й захищати роботу церкви, їхні серця мусять бути правильними, і лише тоді Святий Дух може працювати. Якщо люди хочуть прагнути до вдосконалення Богом, тоді вони мусять мати серце, яке любить Бога, серце, яке кориться Богові, серце, яке боїться Бога, і, виконуючи свій обов’язок, вони мусять бути вірними Богові й догоджати Йому. Тільки тоді вони зможуть здобути роботу Святого Духа. Коли люди мають роботу Святого Духа, вони освітлюються, коли читають слова Божі, у них є шлях практики істини й принципів у виконанні своїх обов’язків, Бог спрямовує їх, коли вони в біді, і їхні серця сповнені радості й миру, скільки б вони не страждали. Якщо вони в такий спосіб підпадають під керівництво Святого Духа протягом десяти-двадцяти років, то й не зогледяться, як зміняться. Що швидше відбудуться зміни, то швидше настане мир; що швидше відбудуться зміни, то швидше вони зможуть стати щасливими. Тільки коли характер людей зміниться, вони зможуть знайти істинні спокій і радість, тільки тоді вони зможуть жити дійсно щасливим життям. Ті, хто не прагне до істини, не мають духовного спокою або радості, їхні дні стають дедалі пустішими й нестерпнішими. Дні тих, хто вірить у Бога, але не шукає істини, наповнені болем і стражданнями. І тому, коли люди вірять у Бога, немає нічого важливішого за здобуття істини. Здобути істину – це здобути життя, і що раніше буде здобуто істину, то краще. Без істини життя людей пусте. Здобути істину означає знайти мир і радість, бути здатним жити перед Богом, бути просвітленим, спрямованим і веденим роботою Святого Духа; у серцях таких людей буде дедалі більше світла, а їхня віра в Бога зростатиме дедалі більше. Тож чи зрозуміліша вам тепер істина, яка стосується змін у характері? (Так, тепер ми розуміємо.) Якщо вона вам дійсно зрозуміла, то у вас є шлях, і ви знаєте, як ефективно прагнути до істини.

28 квітня 2017 року