Який ваш особистий досвід буття чесною людиною? (Бути чесною людиною дуже тяжко.) Чому тяжко? (Я дуже хочу бути чесною людиною. Та коли я щодня перевіряю себе, то бачу, що я нещирий і мою мову забруднено багатьма домішками. Іноді я додаю до своїх слів емоції чи говорю з певними мотивами. Іноді я трошки хитрую, говорю манівцями чи кажу таке, що суперечить реальності: щось оманливе, напівправду й інші види брехні, і все це для того, щоб досягти якоїсь цілі.) Усі ці форми поведінки – наслідок розбещених людських характерів; вони належать покрученій, підступній частині людей. Навіщо люди граються в хитрих? Аби реалізувати власну мету, досягти власних цілей – тому вони й удаються до закулісних прийомів. Коли люди таке роблять, вони не відкриті, не відверті й не чесні. Саме в такі моменти люди відкривають, що вони віроломні та хитрі або злі й варті презирства. Ось чому тяжко бути чесним: якщо в серці людини такі розбещені характери, їй справді здаватиметься, ніби бути чесною людиною дуже тяжко. Але якщо ти любиш істину та здатен її приймати, то бути чесною людиною буде не так уже й важко. Ти відчуватимеш, що це набагато легше. Люди з особистим досвідом дуже добре знають, що найбільші перепони для того, щоб бути чесною людиною, – це підступність людей, їхня хитрість, зловмисність і мерзенні наміри. Доки ці розбещені характери залишатимуться, бути чесною людиною буде занадто тяжко. Усі ви вчитеся бути чесними людьми, тож маєте в цьому певний досвід. Яким був ваш досвід? (Щодня я записую весь непотріб і брехню, які наговорив. Потім я проводжу самоаналіз і рефлексую над собою. Я з’ясував, що здебільшого за цією брехнею стоїть якийсь намір і я говорю її заради марнославства та збереження обличчя. Я усвідомлюю, що мої слова не відповідають істині, але при цьому все одно не можу не брехати й не прикидатися.) Ось чому так важко бути чесною людиною. Не має значення, усвідомлюєш ти це чи ні; головне – ти знаєш, що робиш неправильно, але все одно затято продовжуєш брехати заради досягнення своїх цілей, збереження власного іміджу й обличчя, і будь-яке твердження про незнання – це брехня. Ключ до того, щоб бути чесною людиною, полягає в подоланні своїх мотивів, намірів і розбещених характерів. Це єдиний спосіб усунути проблему брехні в самому корені. Досягнути своїх особистих цілей, тобто отримати особисту вигоду, скористатися ситуацією, виглядати добре чи здобути схвалення інших – ось які наміри та цілі стоять за тим, що люди говорять неправду. Така брехня виявляє розбещений характер, а це і є те розрізнення, яке слід мати стосовно брехні. То як же подолати цей розбещений характер? Усе залежить від того, любиш ти істину чи ні. Якщо ти зможеш прийняти істину та говорити без одночасного обстоювання власних бажань і потреб, якщо ти зможеш перестати думати про власні інтереси та натомість почнеш думати про роботу церкви, про волю Божу, про інтереси Божих обранців, тоді ти припиниш брехати. Ти зможеш говорити правдиво та прямо. Без такого духовного стану ти не зможеш говорити правдиво, і це доводитиме, що тобі бракує духовного стану й ти не здатен практикувати істину. Отже, щоб бути чесною людиною, потрібен процес розуміння істини, процес зростання духовного стану. Якщо дивитися на це саме так, то неможливо бути чесною людиною без восьми чи десяти років досвіду. Це час, який треба витратити на процес зростання у своєму житті, на процес розуміння та здобуття істини. Хтось може спитати: «Невже подолати проблему брехні та стати чесною людиною настільки важко?». Це залежить від конкретної людини. Якщо вона любить істину, то в певних питаннях зможе покинути брехню. Але якщо людина не любить істину, то їй буде ще складніше відмовитися від брехні.

Навчитися бути чесною людиною – це передусім питання розв’язання проблеми брехні, а також подолання свого розбещеного характеру. Для цього необхідна одна ключова практика: коли ти усвідомлюєш, що збрехав комусь і обдурив його, то мусиш відкритися йому, зізнатись у скоєному й попросити вибачення. Ця практика дуже допомагає подолати проблему брехні. Наприклад, якщо ти когось обманув або у твоїх словах була якась домішка чи особистий намір, тобі слід підійти до цієї людини та розібрати себе. Тобі слід сказати їй: «Те, що я тобі наговорив, було брехнею, спрямованою на захист моєї власної гордості. Коли я це сказав, мені стало незручно, тому я прошу в тебе вибачення. Будь ласка, пробач мені». Ця людина подумає, що такий твій учинок досить освіжний. Вона здивується, як так може бути, щоб якась людина, збрехавши, потім за це вибачилася. Люди дуже захоплюються такою сміливістю. Яку користь можна здобути від такої практики? Її мета не в тому, щоб здобути захоплення інших, а в тому, щоб ефективніше стримуватися від брехні, не давати собі збрехати. Отже, коли ви збрехали, практикуйте вибачення за брехню. Що більше ви вчитиметеся практикувати такий саморозбір, зізнання й вибачення перед людьми, то кращими будуть результати – а ви брехатимете дедалі менше. Практика саморозбору й зізнань для того, щоб бути чесною людиною та стримуватися від брехні, вимагає сміливості, а щоб вибачитися перед людиною після того, як ти їй збрехав, потрібно ще більше сміливості. Якщо ви практикуватимете так протягом року-двох, а може, і трьох-п’яти, то гарантовано побачите чіткі результати, і вам буде нескладно позбутися брехні. Позбавлення від брехні – це перший крок до того, щоб стати чесною людиною, і його не можна зробити без трьох-п’яти років зусиль. Другий крок після подолання проблеми брехні – це розв’язання проблеми підступів і хитрощів. Іноді хитрощі та підступи не вимагають від людини брехати, бо хитрувати можна й у самих лише вчинках. Людина може зовні не брехати, але в глибині душі все одно таїти підступи та хитрощі. Вона знатиме це краще за кого завгодно, тому що глибоко про це думала й ретельно це обмірковувала. При подальших розмірковуваннях їй буде легко це розпізнати. Після розв’язання проблеми брехні буде порівняно легше подолати проблеми підступів і хитрощів. Але треба мати богобоязливе серце, бо коли людина вдається до підступів і хитрощів, вона керується певними намірами. Інші не можуть побачити це ззовні й не можуть цього розпізнати. Лише Бог може в це заглянути, і лише Він про це знає. Тому розв’язати проблеми підступів і хитрощів можна, лише покладаючись на молитву Богу та приймаючи Його нагляд. Якщо людина не любить істину та не має в серці страху Божого, то її підступи й хитрощі неможливо подолати. Ти можеш помолитися Богу та визнати свої помилки, можеш сповідатись і покаятися, можеш проаналізувати свій розбещений характер, правдиво сказавши, як ти вдався до підступів, що тоді думав, що говорив і яким був твій намір. Це все відносно легко зробити. Однак якщо попросити тебе зізнатись іншій людині, ти можеш утратити сміливість і рішучість, бо захочеш зберегти обличчя. Тоді тобі буде дуже складно практикувати відкритість і зізнання. Можливо, ти зможеш у загальних рисах визнати, що часом помічаєш, як говориш або дієш відповідно до власних цілей і намірів, а в тому, що ти робиш або кажеш, є певний рівень підступів, домішок, брехні чи хитрощів. Але потім, коли щось трапляється й тебе змушують розбирати себе: викривати, як усе відбувалося від початку до кінця, пояснювати, які з твоїх слів були оманливими, який намір за ними стояв, про що ти думав і чи був ти зловмисним або зловісним, – ти не хочеш ні вдаватись у подробиці, ні розповідати про деталі. Деякі люди навіть замовчують певні речі, кажучи: «Просто так воно і є. Я просто доволі хитра, підступна й ненадійна людина». Це показує їхню нездатність належно зустріти лицем до лиця свою розбещену сутність і те, наскільки вони хитрі та підступні. Ці люди постійно перебувають у режимі й стані ухиляння. Вони постійно прощають себе та підлаштовуються до себе, і вони не вміють ні страждати, ні платити ціну, щоб практикувати істину буття чесною людиною. Багато людей роками проповідує слова доктрини, постійно кажучи: «Я такий хитрий і підступний, у моїх учинках часто є хитрощі, і я зовсім не щиро ставлюся до людей». Вони кричать таке багато років, але все одно залишаються такими ж підступними, як і раніше, тому що коли вони відкривають цей свій брехливий стан, від них ніколи не чутно щирого розбору й каяття. Вони ніколи не зізнаються перед іншими та не просять вибачення після того, як збрехали чи обдурили людей, і тим більше не спілкуються на зібраннях про свій досвід і свідчення щодо саморозбору й самопізнання. Коли йдеться про ці питання, вони також ніколи не розповідають, як пізнали себе чи покаялися. Вони нічого цього не роблять, і це доводить, що вони не знають себе та не покаялися по-справжньому. Коли вони кажуть, що підступні й хочуть бути чесними людьми, вони просто вигукують гасла та проповідують доктрину, не більше того. Можливо, вони це роблять тому, що намагаються пливти за течією та слідувати за стадом. А може, середовище церковного життя змушує їх виконувати ці формальності та прикидатися. У будь-якому разі такі вигукувачі гасел і проповідники доктрин ніколи по-справжньому не покаються й точно не зможуть досягти Божого спасіння.

Кожна істина, практикувати яку Бог вимагає від людей, диктує, щоб вони платили ціну та дійсно практикували й переживали цю істину у своєму реальному житті. Бог не просить, щоб люди просто на словах декламували доктрину, говорили про самопізнання та визнавали, що вони підступні, брехливі, хитрі, покручені й віроломні, і Він не просить, щоб вони кілька разів сказали все це вголос і на тому скінчили. Якщо людина все це визнає, але після цього факту нітрохи не змінюється; якщо вона продовжує брехати, обманювати, хитрувати; якщо, стикаючись із чимось, вона й надалі використовує ті ж самі сатанинські хитрощі й методи; якщо її засоби й методи ніколи не змінюються, то чи здатна ця людина ввійти в реальність істини? Чи зможе вона коли-небудь змінити свій характер? Ні, ніколи! Ти мусиш уміти розмірковувати над собою й пізнавати себе. Ти мусиш мати сміливість відкриватися та зізнаватися при братах і сестрах, спілкуватися про свій справжній стан. Якщо ти не наважуєшся зізнатися про свій розбещений характер або розібрати його, якщо ти не наважуєшся визнати свої помилки, то ти не шукаєш істину й тим більше не знаєш себе. Якщо всі будуть подібні до тих релігійних людей, які хизуються, щоб здобути чуже захоплення, і свідчать про те, як сильно вони люблять Бога та підкоряються Йому, які вони Йому віддані та як Він їх любить, і все це для того, щоб здобути повагу й захоплення інших, і якщо кожен виношуватиме власні особисті плани та зберігатиме в серці приватний куточок, то як же хтось може говорити про справжній досвід? Як би хтось міг отримати справжній досвід, щоб спілкуватись одне з одним? Ділитися досвідом і передавати його – значить спілкуватися про свій досвід і знання Божих слів. Це означає висловлювати кожну думку у твоєму серці, твій стан і розбещений характер, який у тобі виявляється. Це означає дозволяти іншим розпізнавати ці речі, а потім розв’язувати проблему за допомогою спілкування про істину. Тільки тоді, коли люди так спілкуються про свій досвід, кожен отримує користь і нагороди. Тільки це і є справжнє церковне життя. Якщо ви просто ведете пусті розмови про своє розуміння Божих слів або якогось гімну, а потім розмовляєте, як вам заманеться, не йдучи далі, не порушуючи питання про свої реальні стани та проблеми, то таке спілкування не приносить ніякої користі. Якщо всі говорять про доктринальні чи теоретичні знання, але нічого не кажуть про знання, здобуті з реального досвіду; якщо, спілкуючись про істину, люди уникають розмов про своє особисте життя, про свої реальні проблеми, про свій внутрішній світ, то який тут може бути справжній контакт? Яка може бути справжня довіра? Не може їх бути! Якщо дружина ніколи не каже чоловікові ті слова, які в неї на серці, хіба це можна вважати близькістю? Хіба ці двоє тоді знатимуть, що на думці в подружжя? (Ні.) Припустімо, що вони постійно кажуть одне одному: «Я тебе кохаю». Вони тільки це й кажуть, але ніколи не зізнаються й не розповідають одне одному, що вони насправді думають у глибині душі, чого очікують від партнера, які в них проблеми. Вони ніколи не довіряють одне одному свої секрети, і коли вони разом, то не кажуть одне одному нічого, крім поверхових приємних слів. Хіба це справжні чоловік і дружина? Звісно, що ні! Так само й брати та сестри мусять говорити про свій справжній досвід, щоб вони могли довірятись і допомагати одне одному, забезпечувати одне одного. Якщо ти нічого не говориш про свій справжній досвід, – якщо ти проповідуєш лише зрозумілі людині слово й букву доктрини, якщо ти проповідуєш лише трохи доктрини про віру в Бога й говориш плоскі банальності, але не відкриваєш того, що в тебе на серці, – то ти не чесна людина й не здатний нею бути. Повернімося до нашого прикладу: живучи разом кілька років, чоловік і дружина намагаються пристосуватись одне до одного, а час від часу буцаються. Але якщо у вас обох нормальні людські сутності й ти завжди говориш із подружжям від щирого серця, як і твоє подружжя з тобою: з якими б труднощами ви не стикалися на роботі чи в особистому житті, про що б ви не думали в глибині душі, як би не планували владнати якісь питання, які б ідеї та плани щодо майбутнього ваших дітей ви не мали, ви розповідаєте своєму партнерові про все-все-все, – то хіба ви двоє не почуватиметесь особливо близькими? Але якщо подружжя ніколи не ділиться з тобою своїми найпотаємнішими думками, а просто приносить додому зарплату; якщо ти ніколи не говориш із подружжям про свої власні думки й ви ніколи не довіряєте одне одному свої секрети, хіба між вами не буде емоційної відстані? Певно, що буде, адже ви не розумієте думок і планів одне одного. Кінець кінцем ти будеш не в змозі розпізнати, що за людина твій партнер, і він так само не бачитиме, що ти за людина. Ти не розумітимеш його потреб, а він – твоїх. Якщо між людьми немає словесного чи духовного спілкування, то між ними ніколи не буде близькості, і вони не зможуть ні забезпечувати одне одного, ні допомагати одне одному. У вас був такий досвід, хіба ні? Якщо твій друг усе тобі довіряє та висловлює все, що думає, усі свої страждання й радощі, то хіба ти не відчуваєш із ним особливої близькості? Причина, з якої він готовий розповідати тобі такі речі, полягає в тому, що ти теж довіряєш йому свої найпотаємніші думки. Ви особливо близькі, і саме завдяки цьому ви так добре ладнаєте й допомагаєте одне одному. Без такого контакту й обміну думками брати та сестри в церкві не змогли б гармонійно уживатись і добре працювати разом, виконуючи свої обов’язки. Ось чому спілкування про істину вимагає духовного контакту, вміння говорити від щирого серця. Це один із тих принципів, які потрібно мати, щоб бути чесною людиною.

Коли деякі люди чують, що аби бути чесною людиною, потрібно казати правду й говорити від щирого серця, а якщо вони збрешуть або схитрують, то необхідно відкритись і зізнатися про це, вони кажуть: «Бути чесним важко. Хіба я мушу говорити іншим про все, що думаю? Хіба недостатньо спілкуватися про позитивне? Мені ж не потрібно розповідати іншим про мою темну чи розбещену сторону, хіба ні?». Якщо ти не зізнаватимешся іншим і не розбиратимеш себе, ти ніколи себе не пізнаєш. Ти ніколи не побачиш, що ти таке, а інші люди ніколи не зможуть тобі довіряти. Це факт. Якщо ти хочеш, щоб інші тобі довіряли, то спершу мусиш стати чесним. Щоб бути чесною людиною, ти мусиш спершу відкрити своє серце, щоб кожен міг у нього зазирнути, побачити все, про що ти думаєш, і подивитися на твоє справжнє обличчя. Не намагайся маскуватися чи прикриватися. Тільки тоді інші довірятимуть тобі та вважатимуть тебе чесною людиною. Це найфундаментальніша практика та передумова для того, щоб бути чесною людиною. Якщо ти постійно прикидаєшся, постійно вдаєш святість, шляхетність, велич і високу натуру; якщо ти не даєш людям побачити твою розбещеність і вади; якщо ти малюєш перед людьми фальшивий образ, аби вони вірили, що ти доброчесний, великий, самозречений, справедливий і безкорисливий, – хіба це не хитрощі й фальш? Хіба із часом люди не зможуть побачити тебе наскрізь? Тож не вдягай масок і не прикривайся. Натомість відкрий себе та своє серце на позір іншим. Якщо ти можеш відкрити на позір іншим своє серце, усі свої думки та плани: як позитивні, так і негативні, – хіба це не чесність? Якщо ти можеш відкрити себе на позір іншим, то й Бог теж тебе узрить. Він скаже: «Якщо ти відкрив себе на позір іншим, то ти, безумовно, чесний переді Мною». Але якщо ти відкриваєшся перед Богом тільки тоді, коли інші люди не бачать, а в їхньому товаристві постійно вдаєш із себе великого, шляхетного чи безкорисливого, то що Бог про тебе подумає? Що Він скаже? Він скаже: «Ти наскрізь підступна людина. Ти наскрізь лицемірний і паскудний, і ти не чесна людина». Цим Бог тебе засудить. Якщо ти хочеш бути чесною людиною, то мусиш уміти чисто й відкрито звітувати про свій внутрішній стан і слова з твого серця незалежно від того, перед Богом ти чи перед іншими людьми. Чи легко цього досягти? Для цього потрібен певний період навчання, а також часті молитви й покладання на Бога. Ти мусиш навчитися просто й відкрито говорити щодо всіх питань саме те, що в тебе на серці. З таким навчанням ти зможеш досягти прогресу. Якщо ти зіткнешся із серйозними труднощами, помолися Богу й пошукай істину; борись у серці та перемагай плоть, поки не зумієш практикувати істину. Завдяки такому навчанню твоє серце поступово, мало-помалу відкриється. Ти ставатимеш дедалі чистішим, а наслідки твоїх слів і вчинків будуть інакшими, ніж раніше. Ти дедалі менше брехатимеш і хитруватимеш, і ти зможеш жити перед Богом. Тоді ти, по суті, і станеш чесною людиною.

Сатана розбестив усе людство, і тепер воно живе в сатанинському характері. Подібно до сатани, люди в усіх аспектах маскуються та прикривають себе, в усіх справах удаються до підступів та ігор. Немає такого питання, де б вони не вдавалися до підступів та ігор. Деякі люди грають у підступні ігри навіть у таких звичайних справах, як покупки. Наприклад, вони можуть купити наймодніше вбрання, але не наважуються надіти його в церкву, хоча воно їм дуже подобається, тому що бояться, що їхні брати й сестри говоритимуть про них і називатимуть їх поверховими. Тому такі люди просто носять це вбрання там, де інші не бачать. Що це за поведінка? Це виявлення підступного й хитрого характеру. Навіщо б людина купувала модне вбрання, якщо вона не наважується носити його перед братами й сестрами? У глибині душі вона любить модні речі та слідує світовим віянням так само, як безбожники. Вона боїться, що брати й сестри побачать її наскрізь – побачать, яка вона поверхова та що вона не поважна й не порядна. У душі така людина женеться за модними речами, і їй важко їх покинути, тому вона може носити їх тільки вдома й боїться показувати це вбрання братам і сестрам. Якщо речі, які їй подобаються, не можна показувати на світ, то чому ж ця людина не може від них відмовитися? Хіба її не контролює якийсь сатанинський характер? Ця людина постійно говорить слова доктрини та начебто розуміє істину, але все ж не здатна втілювати її в життя. Це людина, яка живе за сатанинським характером. Якщо людина постійно лукавить у словах і діях, якщо вона не дозволяє іншим побачити себе такою, яка вона є, і постійно вдає перед ними побожну людину, то чим вона відрізняється від фарисея? Вона хоче вести життя блудниці, але щоб при цьому її цнотливості поставили пам’ятник. Вона прекрасно знала, що не зможе носити своє чудернацьке вбрання на людях, – то навіщо ж вона його купувала? Хіба вона не змарнувала свої гроші? Їй просто подобаються такі речі, і вона дуже захотіла собі це вбрання, тому вирішила, що мусить його купити. Але тепер вона не може носити куплене в люди. За кілька років вона починає шкодувати, що купила це вбрання, і раптом усвідомлює: «Як я могла бути настільки нерозумною й огидною, щоб таке зробити?». Навіть їй самій огидно від того, що вона зробила. Але вона не може контролювати свої дії, бо не здатна відкинути те, що їй подобається й чого вона прагне. Тому вона вдається до криводушної тактики та хитрощів, щоб задовольнити себе. Якщо ця людина виявляє підступний характер у такій дрібниці, то чи зможе вона практикувати істину, коли справа доходить до чогось більшого? Це неможливо. Очевидно, що бути підступною – природа цієї людини, і підступи – це її ахіллесова п’ята. Якось один шести- чи семирічний хлопчик з’їв за сімейним столом щось смачне. Коли інші діти спитали, що це було, хлопчик закліпав очима та сказав: «Я забув», – хоча насправді він просто не хотів їм говорити. Хіба він міг справді забути, що він щойно з’їв? Ця шести-семирічна дитина була здатна збрехати. Чи це дорослі його такому навчили? Чи це було наслідком його домашнього середовища? Ні: це природа людини, її спадщина; людина вже народжується з підступним характером. Власне, яку б смакоту не з’їла та дитина, це було нормально: це батьки приготували для хлопця ту страву, і він не крав чужу їжу. Якщо він міг збрехати за таких обставин, коли в цьому не було жодної потреби, хіба він не був би ще схильнішим до брехні в інших питаннях? Яку проблему це ілюструє? Хіба не проблему з його природою? Зараз ця дитина вже виросла, і брехня стала її природою. Той хлопець – справді підступна людина; це було видно в ньому ще змалечку. Підступні люди не можуть не брехати й не хитрувати з іншими, і їхні хитрощі та брехня можуть проявлятися будь-де та будь-коли. Таким людям не потрібно вчитися це робити, і їх не потрібно до цього підбурювати: вони вже народжуються з такою здатністю. Якщо та дитина в настільки юному віці вже вміла точити брехню й обманювати людей, хіба б її брехня справді могла бути разовим переступом? Безумовно, що ні. Це показує, що той хлопець підступний за своєю природою й сутністю. Невже таку просту річ складно розпізнати? Якщо людина бреше з дитинства, та ще й часто, якщо вона бреше й хитрує з людьми навіть у простих справах, де для цього немає жодної потреби, і якщо брехня стала її природою, то їй буде нелегко змінитися. Це по-справжньому підступна людина. Чому ми говоримо, що підступні люди не можуть спастися? Тому що вони навряд чи приймуть істину, а отже, ніяк не зможуть очиститись і перетворитися. Ті, хто може прийняти Боже спасіння, інакші. Вони із самого початку відносно безхитрісні, а якщо трохи збрешуть, то, ймовірно, почервоніють і зніяковіють. Таким людям легше стати чесними: якби ти сказав їм збрехати чи надурити когось, їм це було б важко. Коли вони таки брешуть, то навіть не можуть договорити до кінця, і всім одразу видно, що людина бреше. Такі люди відносно прості, і в них більше шансів досягти спасіння, якщо вони зможуть прийняти істину. Такі люди брешуть лише за особливих обставин, коли їх заганяють у глухий кут. Загалом вони завжди здатні говорити істину. Якщо вони шукатимуть істину, то за кілька років зусиль зможуть позбутися цього аспекту розбещеності, і тоді їм буде неважко стати чесними людьми.

Якого стандарту для чесних людей Бог вимагає дотримуватися? Як Божі вимоги викладено в розділі Божих слів «Три застереження»? («Чесність означає віддати своє серце Богу, бути щирим із Богом у всьому, бути відкритим із Ним у всьому, ніколи не приховувати факти, не намагатися обдурити тих, хто знаходиться вище та нижче, і не робити нічого лише для того, щоб вислужитися перед Богом. Коротко кажучи, бути чесним – значить бути чистим у своїх діях і словах і не обманювати ні Бога, ні людей. … Якщо твої слова рясніють виправданнями та марними поясненнями, тоді Я кажу, що ти належиш до тих, хто цурається втілювати істину в життя. Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви» (Слово, т. 1. Явлення й робота Бога).) Тут є одне особливо важливе речення. Ви бачите, яке саме? (Бог говорить: «Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви».) Так, саме воно. Бог говорить: «Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися…». Люди зробили багато такого, про що не наважуються говорити, і в них забагато темних сторін. Жодна з їхніх щоденних дій не узгоджується з Божим словом, і вони не бунтують проти плоті. Вони роблять усе, що їм заманеться, і навіть після стількох років віри в Бога вони так і не ввійшли в реальність істини. «Якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви». Тут Бог указав людям шлях практики. Якщо ти не практикуєш саме так, а просто вигукуєш гасла й доктрини, тобі буде нелегко отримати спасіння. Це дійсно пов’язано зі спасінням. Спастися – це дуже важливо для кожної людини. Чи згадував Бог десь іще про «нелегке досягнення спасіння»? Деінде Він рідко говорить про те, як це важко – спастися, але Він таки каже про це у Своїх словах про буття чесною людиною. Якщо ти не чесна людина, то тебе дуже важко спасти. «Нелегко досягнути спасіння» означає, що якщо ти не приймаєш істину, тобі буде важко спастися. Ти будеш нездатний стати на правильний шлях до спасіння, і тому тобі буде неможливо спастися. Бог використовує це формулювання для того, щоб дати людям певну фору – тобто тебе нелегко спасти, але якщо ти втілюєш Божі слова в життя, то в тебе є надія досягти спасіння. Це зворотній зміст тих слів. Якщо ти не практикуєш за Божими словами, ніколи не розбираєш свої таємниці та проблеми, ніколи не відкриваєшся в спілкуванні з іншими, тобто не спілкуєшся, не аналізуєш і не відкриваєш іншим своєї розбещеності й фатальних вад, ти не можеш спастися. Чому ж це так? Якщо ти не відкриєшся й не розбереш себе в такий спосіб, то не зненавидиш власний розбещений характер, і тоді він ніколи не зміниться. А якщо ти не можеш змінитися, то як ти можеш навіть думати про спасіння? Божі слова ясно це показують, і вони демонструють Божу волю. Чому Бог постійно наголошує, що люди мусять бути чесними? Тому що чесність дуже важлива: вона прямо пов’язана з тим, зможе людина підкоритися Богові й досягти спасіння чи ні. Деякі люди кажуть: «Я пихатий і самовдоволений, я часто злюсь і виявляю розбещеність». Інші кажуть: «Я дуже поверховий, марнославний і люблю, коли мені лестять». Усе це речі, які людям видно ззовні, і це не такі великі проблеми. Тобі не слід і далі про них говорити. Яким би не був твій характер або натура, ти зможеш спастися, якщо зумієш бути чесною людиною, як того вимагає Бог. Отже, що скажете? Чи важливо бути чесним? Це найважливіша річ: саме тому Бог говорить про чесність у розділі Своїх слів під назвою «Три застереження». В інших розділах Він часто згадує про те, що у віруючих мусить бути нормальне духовне життя та належне церковне життя, і описує, як вони мають утілювати в життя нормальну людську сутність. Його слова на ці теми загальні; Він не обговорює ці питання надто конкретно й детально. Однак коли Бог говорить про чесність, Він указує людям шлях, яким вони мусять слідувати. Він розповідає людям, як треба практикувати, і Він говорить вельми детально та ясно. Бог говорить: «Якщо у тебе є багато таємниць, якими ти не бажаєш ділитися, якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння». Чесність пов’язана з досягненням спасіння. Отже, що скажете: чому Бог вимагає, щоб люди були чесними? Це стосується істини про людську поведінку. Бог спасає чесних людей, і ті, кого Він хоче для Свого Царства, – чесні люди. Якщо ти здатен на брехню й обман, ти хитра, нечесна й підступна людина; ти – не чесна людина. Якщо ти не є чесною людиною, то немає шансів, що Бог спасе тебе, та й тебе неможливо спасти. Ти кажеш, що тепер ти дуже побожний, що ти не пихатий і не самовдоволений, що ти здатен платити ціну при виконанні свого обов’язку або ж можеш поширювати Євангеліє та навертати багато людей. Але ти не чесний, ти досі підступний, і ти зовсім не змінився – то чи можеш ти спастися? Категорично ні. І тому ці слова Божі нагадують усім, що аби спастися, спершу потрібно бути чесним відповідно до слів і вимог Бога. Потрібно відкритися, зізнатися про свої розбещені характери, свої наміри та секрети й почати шукати шлях світла. Що означає «шукати шлях світла»? Це означає шукати істину, щоб подолати свій розбещений характер. Коли ти відкриваєш свою розбещеність, цілі та наміри, які стоять за твоїми діями, ти також розбираєш себе, після чого шукаєш: «Чому я це зробив? Чи є в цьому основа для Божих слів? Чи відповідає це істині? Коли я це роблю, чи не кою я свідомо чогось поганого? Чи не обманюю я Бога? Якщо я обманюю Бога, мені не слід цього робити; я мушу подивитися, чого вимагає Бог і що Він говорить, і з’ясувати, у чому полягають принципи істини». Ось що значить шукати істину; ось що значить ходити у світлі. Коли люди здатні практикувати це регулярно, вони можуть по-справжньому змінитися, а отже, досягнути спасіння.

Те, що Бог просить людей бути чесними, доводить, що Він справді гидує хитрими людьми та не любить їх. Божа нелюбов до хитрих людей – це нелюбов до того, як вони діють, до їхніх характерів, намірів і методів обману; Богу все це не подобається. Якщо хитрі люди здатні прийняти істину й зізнатись у своїх хитрих характерах і готові прийняти Боже спасіння, то вони теж мають надію спастися, тому що і Бог, і істина ставляться до всіх людей однаково. Отже, якщо ми хочемо стати людьми, які догоджають Богові, у першу чергу потрібно змінити свої принципи поведінки. Не можна більше жити за сатанинськими філософіями, не можна більше перебиватися брехнею й обманом. Ми повинні відкинути всю свою брехню та стати чесними людьми. Тоді погляд Бога на нас зміниться. Раніше люди, живучи серед інших, завжди покладалися на брехню, удавання й обман і використовували сатанинські філософії як основу свого існування й життя, основу своєї поведінки. Бог це зневажав. Якщо ти говоритимеш відверто, казатимеш правду та будеш чесною людиною серед безбожників, то тебе обмовлять, засудять і зречуться. Тому ти йдеш за світськими віяннями й живеш за сатанинськими філософіями; ти стаєш дедалі вправнішим у брехні, дедалі хитрішим. Ти також учишся підступними засобами досягати своїх цілей і захищати себе. Ти дедалі більше процвітаєш у світі сатани та внаслідок цього дедалі глибше впадаєш у гріх, поки не станеш неспроможним із нього вибратися. У Божому домі все відбувається з точністю до навпаки. Що більше ти брехатимеш і гратимеш у хитрі ігри, то більше Божих обранців від тебе нудитиме, і вони тебе зречуться. Якщо ти відмовляєшся покаятись і продовжуєш чіплятися за сатанинські філософії та логіку, якщо ти вдаєшся до хитрощів і заплутаних інтриг, аби маскуватися та прикриватися, то з великою ймовірністю тебе викриють і виженуть. Причина в тому, що Бог ненавидить хитрих людей. У Божому домі можуть процвітати лише чесні люди, а хитрі із часом будуть вигнані, і Божі обранці зречуться їх. Усе це наперед визначено Богом. Тільки чесні люди можуть мати частку в Царстві Небесному. Якщо ти не намагаєшся бути чесною людиною, якщо ти не отримуєш досвіду й не практикуєш у напрямку пошуку істини, якщо ти не викриваєш власну потворність і не відкриваєшся, ти ніколи не зможеш прийняти роботу Святого Духа та здобути Боже схвалення. Що б ти не робив і який би обов’язок не виконував, твоє ставлення має бути чесним. Без чесного ставлення ти не зможеш добре виконувати свій обов’язок. Якщо ти постійно виконуєш його недбало й поверхово та в тебе щось не виходить, тобі слід поміркувати над собою, зрозуміти себе й відкритися для самоаналізу. Далі тобі слід пошукати принципи істини та наступного разу постаратися зробити краще, а не бути недбалим і поверховим. Якщо ти не намагаєшся догодити Богові із чесним серцем, а постійно шукаєш вдоволення власної плоті чи гордості, чи зможеш ти працювати добре? Чи зможеш ти добре виконувати свій обов’язок? Безумовно, що ні. Підступні люди завжди поверхові у виконанні свого обов’язку; який би обов’язок вони не виконували, у них виходить не дуже, і таким людям важко досягнути спасіння. Скажіть Мені: коли підступні люди втілюють істину в життя, чи вдаються вони до підступів? Утілення істини в життя вимагає від них платити певну ціну, поступатися власними інтересами, відкриватись і зізнаватися перед іншими. Але вони щось приховують; коли вони говорять, то відкривають лише половину, а решту тримають при собі. Іншим постійно доводиться здогадуватися, що така людина має на увазі, і намагатися відтворити з розрізнених фактів цілісну картину, щоб зрозуміти, про що людина говорила. Вона завжди дає собі простір для маневру, можливість для маніпуляцій. Коли інші помічають, що вона підступна, то більше не хочуть мати з нею нічого спільного та ставляться до неї насторожено, що б вона не робила. Вона бреше й дурить людей, а інші не можуть їй довіряти, бо не знають, що в її словах істина, а що неправда та наскільки ці слова забруднені домішками. Така людина часто не тримає даного іншим слова, і в серцях людей вона не має цінності. А як щодо Божого серця? Як Бог бачить таку людину? Бог іще більше гидує нею, тому що заглядає в глибину людського серця й розуму. Люди бачать лише те, що лежить на поверхні, але Бог бачить точніше, гостріше й реалістичніше.

Не має значення, скільки ти вже віруєш, який обов’язок або роботу виконуєш, високий твій духовний рівень чи низький, добра твоя натура чи погана: якщо ти здатен приймати істину та прагнеш стати чесною людиною, то неодмінно отримаєш винагороду. Деякі люди, що не прагнуть стати чесними, думають, ніби достатньо просто добре виконувати свої обов’язки. Їм Я кажу: «Ти ніколи не зможеш добре виконувати свої обов’язки». Інші вважають, ніби в тому, щоб бути чесною людиною, немає нічого особливого, і набагато важливіше прагнути служити Божій волі, бо це єдиний спосіб догодити Богові. Що ж, уперед, спробуй і подивися, чи зможеш ти служити Божій волі, не ставши чесною людиною. Інші люди не прагнуть стати чесними, а задовольняються щоденними молитвами й тим, що вчасно приходять на зібрання, їдять і п’ють Божі слова та просто живуть не так, як безбожники: мовляв, поки вони не порушують закон і не роблять нічого поганого, цього достатньо. Але чи можна так догодити Богу? Як ти можеш догодити Богу, якщо ти не чесний? Якщо ти не чесна людина, ти не людина правильного сорту. Якщо ти не чесний, ти покручений і хитрий. Ти робиш справи недбало й поверхово, виявляєш усіляку розбещеність і не здатен утілювати істину в життя, навіть коли хочеш. Усе, що виходить за рамки буття чесною людиною, означає, що нічого не робиться добре: ти ніяк не зможеш ні досягти покірності Богові, ні догодити Йому. Як ти можеш догодити Богу хоч у чомусь, що робиш, якщо не маєш чесного ставлення? Як ти можеш догодити Богу, якщо виконуєш свій обов’язок без чесного ставлення? Хіба ти зумів би робити це як слід? Ти постійно думаєш про власну плоть і перспективи, постійно хочеш зменшити страждання своєї плоті, менше присвячувати себе Богові, менше жертвувати, платити меншу ціну. Ти постійно щось притримуєш при собі. Це підступне ставлення. Деякі люди щось зважують навіть у питанні повної присвяти себе Богові. Вони кажуть: «У майбутньому мені потрібно буде жити комфортно. Що, як Божа робота ніколи не закінчиться? Я не можу жертвувати Йому себе на сто відсотків; я навіть не знаю, коли настане Божий день. Я мушу бути розважливим. Перш ніж повністю присвятити себе Богові, я маю влаштувати своє сімейне життя, своє майбутнє». Чи багато людей так думає? Що це за характер, коли людина все зважує та продумує для себе запасні плани? Чи вірні ці люди Богові? Чи чесні ці люди? Усе зважувати та продумувати запасні плани – значить не бути єдиним із Богом серцем. Це підступний характер, і люди, які так чинять, діють підступно. Їхнє ставлення до Бога, безумовно, не чесне. Дехто боїться, що його брати й сестри, взаємодіючи з ним, побачать його проблеми наскрізь і скажуть, що в нього малий духовний стан, або подивляться на нього зверхньо. Тому, говорячи, він постійно намагається створити враження, ніби він дуже ревний, тягнеться до Бога та жадає практикувати істину. Але в душі він насправді страшенно слабкий і негативно налаштований. Він прикидається сильним, щоб ніхто не побачив його наскрізь. Це теж підступи. Словом, якщо ти в якихось своїх учинках – чи то в особистому житті, чи то при виконанні обов’язків – удаєшся до фальші та прикидання чи створюєш видимість, щоб спокусити або обхитрувати інших і змусити їх поважати тебе, поклонятися тобі чи не дивитися на тебе зверхньо, то все це підступи. Деякі жінки обожнюють своїх чоловіків, хоча насправді їхні чоловіки – демони й невіруючі. Боячись, що брати й сестри скажуть, ніби її любов занадто сильна, така жінка першою заявить: «Мій чоловік – демон». Але в глибині душі вона говорить: «Мій чоловік – добра людина». Перше вона говорить устами, але це лише для того, щоб інші почули її й подумали, що вона розпізнала натуру свого чоловіка. Насправді вона має на увазі ось що: «Не піднімайте це питання. Я висловлю цей погляд першою, щоб у вас не було потреби про це згадувати. Я вже викрила свого чоловіка як демона, а це значить, що я відкинула свою любов, і вам буде нічого про це сказати». Хіба це не хитрощі? Хіба це не видимість? Якщо ти так робиш, ти хитруєш із людьми та вводиш їх в оману, влаштовуючи показуху. Ти граєш в ігри, лукавиш на кожному кроці, щоб інші бачили твій фальшивий образ, а не твоє справжнє обличчя. Це зловісно; це людська підступність. Якщо ти визнала, що твій чоловік – демон, то чому не розлучишся з ним? Чому не відкинеш того демона, того сатану? Ти кажеш, що твій чоловік – демон, але продовжуєш проводити з ним своє життя – це показує, що демони тобі подобаються. Устами ти кажеш, що він демон, але в серці цього не визнаєш. Це означає, що ти хитруєш з іншими, дуриш їх. Це також показує, що ти в змові з демонами, що ти їх прикриваєш. Якби ти була людиною, яка вміє практикувати істину, ти б розлучилась із чоловіком, щойно визнала, що він демон. Тоді ти могла б свідчити, і це показало б, що ти проводиш чітку межу між собою й дияволом. Але, на жаль, ти не тільки не провела цієї межі, а й живеш свої дні з демоном, вводячи в оману братів і сестер брехнею та підступами. Це доводить, що ти одного роду з дияволом, що ти – ще один брехливий демон. Кажуть, що жінка слідує за чоловіком, що б він не робив. Раз ти вийшла заміж за демона й так і не відвернулася від нього, це доводить, що ти теж демон. Ти від диявола, але кажеш, що твій чоловік демон, щоб довести, що ти від Бога, – хіба це не тактика брехні й підступів? Ти добре знаєш істину, але все одно вдаєшся до таких прийомів, щоб замилювати іншим очі. Це підступно; це хитрощі. Усі підступні й хитрі люди – наскрізь демони.

Якийсь розбещений характер є в кожного. Якщо ви порефлексуєте над собою, то чітко побачите певні стани чи практики, у яких ви створюєте в інших неправдиве враження чи дієте підступно; у кожного з вас бувають моменти, коли ви прикидаєтесь або лицемірите. Деякі люди кажуть: «Чому я тоді ніколи цього не помічав? Я ж безхитрісна людина. У цьому світі мене страшенно багато цькували й дурили, а сам я ніколи в житті не хитрував. Я просто кажу те, що в мене на серці». Це ще не доводить, що ти чесна людина. Можливо, ти просто нерозумний, або не дуже освічений, або тобою легко помикають у групах, або, може, ти невправний боягуз, якому бракує навичок і мудрості в діях та який стоїть на нижчому щаблі в суспільстві, – це все одно не означає, що ти чесна людина. Чесна людина – це така людина, яка може прийняти істину, а не жалюгідний негідник, нікчема, ідіот або хтось безхитрісний. Вам слід уміти розрізняти ці речі, так? Я часто чую, як деякі люди кажуть: «Я ніколи не брешу – це мені завжди брешуть. Люди мною постійно помикають. Бог сказав, що Він піднімає нужденного зі сміття, а я якраз один із таких нужденних. Це Божа благодать. Бог жаліє таких людей, як ми: безхитрісних людей, яким не раді в суспільстві. Це воістину Боже милосердя!». Коли Бог говорить, що піднімає нужденного зі сміття, це справді має практичний бік. Хоча ти й можеш це зрозуміти, це не доводить, що ти чесна людина. Насправді деякі люди – просто телепні, ідіоти, дурні без жодних умінь, з низьким духовним рівнем і без розуміння істини. Такі люди не мають геть нічого спільного із чесними людьми, про яких говорить Бог. Він справді піднімає зі сміття нужденного, але Він не піднімає ідіотів і дурнів. Твій духовний рівень від природи дуже низький, і ти ідіот, нікчема, і навіть якщо ти народився в бідній сім’ї та належиш до нижчого класу суспільства, ти все одно не ціль для Божого спасіння. Хай ти багато страждав і терпів дискримінацію в суспільстві, хай усі помикали тобою й дурили тебе – не думай, що тільки через це ти вже можеш вважатися чесною людиною. Якщо ти так думаєш, ти глибоко помиляєшся. Чи не трималися ви за якісь непорозуміння або хибні уявлення про те, що таке чесна людина? Чи здобули ви якусь ясність завдяки цьому спілкуванню? Бути чесною людиною – це не те, що люди собі думають; це не значить бути прямолінійним співрозмовником, який уникає двозначностей. Людина може від природи бути дуже прямолінійною, але це не означає, що вона не вдається до хитрощів або підступів. Усі розбещені люди мають розбещені характери, які є хитрими та підступними. Коли люди живуть у цьому світі, під впливом сатани, керовані та контрольовані його силою, вони ніяк не можуть бути чесними. Вони можуть лише ставати дедалі підступнішими. Безумовно, бути чесною людиною, живучи серед розбещеного людства, – значить стикатися з багатьма труднощами. Імовірно, безбожники, диявольські царі та живі демони сміятимуться з нас, паплюжитимуть і засуджуватимуть нас, навіть цуратимуться й виганятимуть. То чи можливо вижити в цьому світі, будучи чесною людиною? Чи є в цьому світі місце для нашого виживання? Так, є. Безумовно, у нас є місце для виживання. Бог наперед визначив і вибрав нас, і Він, безперечно, відкриває нам вихід. Ми віримо в Бога та слідуємо за Ним повністю під Його проводом, і ми повністю живемо диханням і життям, яке Він дарує. Оскільки ми прийняли істину Божих слів, у нас з’явилися нові правила, як жити, і нові цілі в житті. Фундаменти наших життів змінилися. Ми прийняли новий спосіб життя, новий спосіб тримати себе, і все це цілковито заради здобуття істини та спасіння. Ми прийняли новий лад життя: ми живемо для того, щоб добре виконувати свої обов’язки й догоджати Богові. Це не має геть нічого спільного з тим, що ми фізично їмо, у що вдягаємось і де живемо; це наша духовна потреба. Багато людей вважає, що бути чесною людиною занадто тяжко. Частково це пов’язано з тим, що позбутися розбещеного характеру справді важко. Крім того, якщо ви живете серед безбожників, а особливо якщо працюєте з ними, то чесна людина, яка говорить істину, може викликати сміх, наклепи, осуд і навіть остракізм або вигнання. Це створює виклики для нашого виживання. Багато людей каже: «Бути чесною людиною – це нежиттєздатна практика. Якщо я говоритиму відверто, я опинюсь у невигідному становищі; без брехні я не зумію зробити жодної справи». Що це за точка зору? Це точка зору та доводи підступної людини. Такі люди говорять неправдиві, підступні речі виключно для того, щоб захистити власний статус та інтереси. Вони бояться втратити ці речі, тому не готові бути чесними людьми й говорити правду. Усе розбещене людство саме таке. Не має значення, наскільки люди освічені, наскільки їхній статус високий або низький, чиновники вони чи прості громадяни, знаменитості чи пересічні люди: усі вони постійно брешуть і дурять, і ніхто з них не заслуговує на довіру. Якщо ці розбещені характери не буде подолано, люди й далі постійно брехатимуть, дуритимуть і будуть сповнені підступного характеру. Чи можуть вони при цьому досягти справжньої покірності Богові? Чи можуть вони здобути Боже схвалення? Аж ніяк.

Чи вважаєте ви, що бути чесною людиною важко? Чи намагалися ви колись це практикувати? У яких аспектах ви практикували й переживали буття чесною людиною? На яких принципах ґрунтувалися ваші практики? Який наразі рівень такого вашого досвіду? Чи досягли ви того рівня, на якому ви, по суті, чесні люди? Якщо так, це чудово! Зі слів Бога нам має бути видно, що для нашого спасіння та перетворення Він не просто виконує якусь роботу, щоб показати, що може чекати в майбутньому, або певну підготовчу роботу й на тому закінчує. Він також не змінює зовнішню поведінку людей. Навпаки, Він хоче змінити кожну людину, починаючи з найглибших глибин її серця, з її характеру, самої її сутності, і перетворити її в самому корені. Якщо Бог працює саме так, то як же нам слід чинити з нами самими? Нам слід узяти на себе відповідальність за те, чого ми шукаємо, за зміни в нашому характері й за обов’язки, які ми маємо виконувати. Нам слід серйозно ставитися до всього, що ми робимо, не пускати нічого на самоплив і вміти розбирати будь-яке питання. Коли ти закінчуєш будь-яку справу, зроблене тобою не обов’язково відповідатиме істині, навіть якщо ти вважаєш, що все зробив правильно. Це теж потрібно аналізувати, порівнювати, перевіряти й розпізнавати відповідно до Божих слів. Так стане зрозуміло, правильно це чи хибно. Більше того – те, що, на твою думку, ти зробив неправильно, також треба аналізувати. Це вимагає від братів і сестер проводити більше часу разом, спілкуючись, шукаючи й допомагаючи одне одному. Що більше ви спілкуватиметеся, то світлішими будуть ваші серця й то більше ви розумітимете принципи істини. Це Боже благословення. Якщо ж ніхто з вас не відкриває свого серця, а всі прикриваються, сподіваючись справити гарне враження на інших і бажаючи, щоб вони були про вас високої думки, а не насміхалися з вас, то ви не відчуєте справжнього зростання. Якщо ти постійно маскуєшся та ніколи не відкриваєшся в спілкуванні, ти не отримаєш просвітління Святого Духа та не зможеш зрозуміти істину. І що буде в результаті? Ти вічно житимеш у темряві й не спасешся. Якщо ти хочеш здобути істину та змінити свій характер, то мусиш заплатити ціну за здобуття та практикування істини, відкрити своє серце та спілкуватися з іншими. Це корисно як для входження в життя, так і для зміни характеру. Коли ви обговорюєте на зібраннях свій досвід і розуміння, це приносить користь і вам, і іншим. Що буде, якщо ніхто з вас не говоритиме про своє самопізнання, про свій досвід і розуміння; якщо ніхто з вас не розбиратиме себе й не відкриватиметься; якщо всі ви чудово говоритимете про букву та доктрину, але ніхто з вас не ділитиметься своїм розумінням себе та не матиме сміливості висвітлити те невелике знання про себе, яке у вас є? Ви збиратиметесь усі разом і обмінюватиметеся ґречними словами та люб’язностями, леститимете одне одному, вихвалятиметесь і говоритимете нещирі речі: «О, у тебе останнім часом досить добре виходить. Ти дещо змінився!» – «Останнім часом ти проявляєш таку велику віру!» – «Ти такий ревний!» – «Ти присвячуєш себе Богові набагато більше за мене». – «Твій внесок більший за мій!». Ось така ситуація тоді й складається. Усі лестять одне одному, хваляться одне перед одним, і ніхто не хоче виносити на розбір свою справжню натуру, щоб усі її розпізнали та зрозуміли. Чи може в такому середовищі бути справжнє церковне життя? Ні, не може. Деякі люди кажуть: «Я живу церковним життям уже чимало років. Я ним тішився, і я завжди був задоволений. На зібраннях усі брати й сестри люблять молитися та хвалити Бога, співаючи гімни. Молитви та гімни зворушують усіх до сліз. Іноді емоційна напруга піднімається, і ми всі розпалюємося до поту. Брати й сестри співають і танцюють; церковне життя таке насичене й барвисте, таке приємне. Це дійсно втілення роботи Святого Духа! Після цього ми їмо та п’ємо слова Божі й відчуваємо, що вони промовляють просто до наших сердець. Щоразу, коли ми спілкуємося, усі сповнені запалу». Кілька років таке церковне життя дійсно тішить усіх, але який у нього результат? Майже ніхто не входить у реальність істини по-справжньому, і майже ніхто не може описати свій досвід, щоб засвідчити про Бога. У людей багато енергії на те, щоб читати Божі слова, співати й танцювати, але коли приходить час спілкуватися про істину, декому стає нецікаво. Ніхто не розповідає про свій досвід того, як він ставав чесною людиною; ніхто не розбирає себе й не відкриває власний розбещений характер, щоб інші дізналися про нього й розпізнали його для їхньої користі й напучення. Ніхто не спілкується про свій реальний досвід і свідчення для прославлення Бога. Ось так і гайнується кілька років церковного життя: у співах і танцях, радості й великій утісі. Ви скажете Мені: звідки ж беруться ця радість і втіха? Я б сказав, що це не те, що хоче бачити Бог, і не те, що Йому догоджає, бо Він хоче бачити те, як змінюється характер життя людей, як вони втілюють у життя реальність істини. Бог хоче бачити цю реальність. Він не хоче, щоб ви стискали свої збірки гімнів, співали й танцювали, хвалячи Його на зібраннях або в пориві ентузіазму: Він не це хоче бачити. Навпаки, Богу сумно, боляче та тривожно, коли Він таке бачить, бо Він сказав тисячі й тисячі слів, але жодна людина по-справжньому не виконала їх і не втілила в життя. Ось що турбує Бога. Маючи трохи миру та радості від свого церковного життя, ви часто почуваєтеся досить зарозумілими й самовдоволеними. Ви хвалите Бога та здобуваєте якусь утіху, крихту розради чи духовної повноти, а потім вирішуєте, що добре практикуєте свою віру. Ви чіпляєтеся за ці ілюзії, ставлячись до них як до капіталу, як до найбільшої вигоди від віри в Бога, і приймаєте їх замість того, щоб змінити свій життєвий характер і ввійти на шлях спасіння. Ви вважаєте, що так вам не потрібно ні шукати істину, ні прагнути бути чесною людиною, ні розмірковувати над собою, ні розбирати свої проблеми, ні практикувати й переживати Божі слова. Це вже небезпечно. Якщо люди продовжують у такому дусі; якщо вони так і не стануть чесними людьми й не зуміють виконувати свій обов’язок достатньо добре до часу, коли Божа робота добіжить кінця; якщо вони не досягли справжньої покірності Богу, і антихристи досі можуть ошукувати й контролювати їх; якщо ці люди не звільнилися з-під впливу сатани; якщо вони не виконали ці вимоги, дані їм Богом, то вони – не ті, кого Бог спасе. Ось чому Бог занепокоєний.

Новонавернені завжди сповнені ентузіазму, особливо коли чують, як Бог спілкується про істину. Вони думають: «Тепер я розумію істину. Я знайшов істинний шлях. Я дуже щасливий!». Кожен день здається їм радісним, як святкування Нового року чи весілля; кожен день вони з нетерпінням чекають, коли хтось проведе зібрання чи спілкування. Але за кілька років деякі люди втрачають запал до церковного життя, а разом із ним і до віри в Бога. Чому таке відбувається? Тому що вони мають лише поверхове, теоретичне розуміння Божих слів та істини. Вони не ввійшли в Божі слова по-справжньому, не пережили їхню реальність особисто. Як і каже Бог, на розкішну їжу на бенкеті дивиться багато людей, але більшість із них приходить просто подивитися. Вони не беруть чудову їжу, яку дає Бог, і не їдять її – не пробують цю їжу на смак і не живлять нею свої тіла. Ось чим Бог гидує та що Його турбує. Хіба не в такому стані ви зараз перебуваєте? (У такому.) Я часто спілкуюся з вами всіма, щоб допомагати вам. Найбільше Мене турбує те, що, прослухавши ці проповіді та задовольнивши свої духовні потреби, ви нічого не зробите, щоб утілити Мої проповіді в життя, і більше про них не думатимете. Тоді все, що Я говорив, було б марним. Який би духовний рівень не мала людина, за два-три роки віри по ній можна сказати, любить вона істину чи ні. Якщо людина любить істину, то рано чи пізно почне її шукати; якщо ж людина не любить істину, то довго не протримається та буде викрита й вигнана. Чи справді ви любите істину? Чи хочете ви стати чесними людьми? Чи зможете змінитись у майбутньому? Скільки із цього ви особисто зробите після поточного спілкування? Скільки із цього насправді дасть у вас результати? Усе це невідомо; це буде відкрито в кінці. Це не має нічого спільного з тим, наскільки людина ревна чи скільки страждань вона може прийняти, коли вона ще новачок у вірі. Головне – це те, чи любить вона істину та чи може її прийняти. Тільки ті, хто любить істину, після почутої проповіді обмірковують її. Тільки вони роздумують, як утілювати Божі слова в життя, як переживати їх, як застосовувати їх у своєму повсякденному житті, як утілювати в життя реальність істини в Божих словах, щоб стати тим, хто по-справжньому підкоряється Богові. Ось чому ті, хто любить істину, зрештою її здобудуть. Ті, хто не любить істину, можуть прийняти істинний шлях; вони можуть щодня збиратися та слухати проповіді, вивчати щось із доктрини, але щойно такі люди стикаються з тяготами чи випробуваннями, вони стають слабкими й негативно налаштованими та можуть навіть відректися від віри. Те, чи зможеш ти, будучи віруючим, увійти в реальність істини, залежить від твого ставлення до істини та від цілі твого пошуку: справді ти прагнеш здобути істину як своє життя чи ні. Деякі люди споряджаються істиною, щоб допомагати іншим, служити Богові чи добре керувати церквою. Це непогано, і це означає, що такі люди беруть на себе певний тягар. Але якщо вони не зосереджуються на власному входженні в життя чи практикуванні істини, якщо вони не шукають істину для розв’язання проблем, то чи можуть вони ввійти в реальність істини? Це неможливо. Як вони можуть допомагати іншим, якщо не володіють реальністю істини? Як вони можуть служити Богові? Чи можуть вони добре виконувати церковну роботу? Це теж неможливо. Не має значення, скільки проповідей ти прослухав і який шлях обрав. Я поділюся з вами правильною точкою зору: який би обов’язок ти не виконував, керівник ти чи звичайний послідовник, ти мусиш передусім докладати своїх зусиль до Божих слів. Ти мусиш читати їх і серйозно роздумувати над ними. Ти мусиш спочатку зрозуміти всі істини, які тобі потрібно знати й практикувати; перевіряй себе за ними та виконуй їх для себе. Ти не здобудеш істину, доки не зрозумієш її та не ввійдеш у її реальність. Якщо ти постійно пояснюєш іншим доктрину, яку сам розумієш, але не можеш ні переживати її, ні втілювати в життя, то це помилка – це дурість і невігластво. Ти мусиш практикувати й переживати Божі слова як істину, поступово приходячи до розуміння багатьох істин. Тоді виконання твого обов’язку почне давати дедалі кращі результати, а в тебе буде багато досвіду та свідчень, якими ти зможеш поділитися. Так Божі слова стануть твоїм життям. Ти точно добре впораєшся зі своїм обов’язком, і ти зумієш виконати доручення, яке дав тобі Бог. Якщо ж ти постійно хочеш перевіряти інших за цими словами, застосовувати їх до інших або використовувати ці слова як капітал у своїй роботі, то на тебе чекають неприємності. Роблячи так, ти стаєш на той самий шлях, що й Павло. Якщо в тебе така точка зору, ти точно ставишся до цих слів як до доктрини, теорії, і ти хочеш використовувати цю теорію, щоб виголошувати промови й виконувати роботу. Це дуже небезпечно: так роблять неправдиві керівники й антихристи. Якщо ти дивитимешся на власний стан згідно з Божими словами: спершу розмірковуватимеш над собою та здобуватимеш розуміння себе, а потім утілюватимеш істину в життя, – то отримаєш нагороди та ввійдеш у реальність істини. Тільки тоді ти будеш придатний для доброго виконання свого обов’язку та матимеш потрібний для цього духовний стан. Якщо ж ти не маєш практичного досвіду Божої роботи та Його слів, якщо ти взагалі не ввійшов у життя й можеш лише декламувати букву та доктрину, то навіть якщо ти виконуватимеш роботу, ти робитимеш її наосліп і не досягнеш нічого конкретного. Зрештою ти станеш неправдивим керівником і антихристом та будеш вигнаний. Якщо ти зрозумів якийсь аспект істини, то мусиш спочатку порівняти себе з ним і застосувати його у своєму житті, щоб він став твоєю реальністю. Тоді ти неодмінно щось здобудеш і змінишся. Якщо ти відчуваєш, що Божі слова добрі, що вони є істиною та мають реальність, але в душі не роздумуєш над істиною й не намагаєшся її зрозуміти, не практикуєш і не переживаєш її у своєму практичному житті, а просто записуєш у зошит і на тому зупиняєшся, то ти ніколи не зрозумієш і не здобудеш істини. Читаючи Божі слова чи слухаючи проповіді та спілкування, ти мусиш роздумувати й зіставляти себе з ними, пов’язуючи їх зі своїми власними станами та використовуючи для розв’язання власних проблем. Лише застосовуючи слова саме так, ти справді зможеш щось від них здобути. Чи це ви практикуєте після того, як послухали проповідь? Якщо ні, то у вашому житті немає ні Бога, ні Його слів, і у вашій вірі в Нього немає реальності. Як і безбожники, ви живете поза Божими словами. Кожен, хто вірить у Бога, але не може застосовувати Його слова в реальному житті, щоб практикувати й переживати їх, насправді не вірить у Бога – він невіруючий. Ті, хто не може практикувати істину, – це не ті, хто слухається Бога: вони люди, що бунтують проти Нього й опираються Йому. Якщо вони не привносять Божі слова у своє реальне життя, то ніяк не можуть пережити на собі Божу роботу. А якщо людина не переживає у своєму реальному житті ні Божу роботу, ні суд і кару Його слів, то вона ніяк не може здобути істину. Ви це розумієте? Якщо ви можете осмислити ці слова, це було б чудово – але як би ти їх не осмислював і скільки б не розумів, найважливіше – це щоб ти привносив осягнуті істини й Божі слова у своє реальне життя та практикував їх у ньому. Тільки тоді твій духовний стан зростатиме, а характер зміниться.

Коли Бог висловлює істини чи висуває вимоги до людей, Він завжди вказує їм принципи та шляхи практики. Візьмімо, наприклад, буття чесною людиною, про яке ми щойно говорили: Бог дав людям шлях, сказавши їм, як бути чесними людьми та як практикувати принципи чесності, щоб люди стали на правильну дорогу. Бог говорить: «Якщо ти дуже не хочеш розкривати свої секрети – свої труднощі – перед іншими, щоб шукати шлях світла, тоді Я кажу, що ти – один із тих, кому буде нелегко досягнути спасіння та кому складно буде вийти з темряви». Тут мається на увазі, що Він вимагає від нас узяти те, що ми вважаємо таємним або особистим, і розкрити його, представити на розбір. Ось про що ви не подумали: ви не розуміли й не знали, що Бог це сказав, аби ви практикували саме так. Іноді ти дієш із хитрим, підступним наміром, і тому твої дії та наміри потрібно змінити. Можливо, ніхто не бачить у твоїх словах їхньої хитрої чи підступної природи, але не дуже пишайся. Ти мусиш постати перед Богом і перевірити себе: ти можеш обдурити людей, але не Бога. Тобі треба помолитися, зізнатись у своїх намірах і методах, розібрати їх і поміркувати, приємні чи огидні Богові були б ці твої наміри, чи можеш ти в них зізнатися, чи важко про них говорити, чи узгоджуються вони з істиною. Завдяки такому розбору й аналізу питання ти виявиш, що насправді воно не відповідає істині; таку поведінку важко витягти на світ Божий, і Богові вона огидна. Тоді ти зміниш цю поведінку. Що ви відчуваєте від цього Мого спілкування? Дехто з вас, напевно, непокоїться. Ви думаєте: «Вірити в Бога дуже складно. Мені й так було важко пройти весь цей шлях, а тепер мені доведеться починати все спочатку?». Реальність така, що тепер Бог прийшов і почав вести людство до входження в реальність істини. Це початок і для вірянина, і для людини. Якщо ти хочеш почати добре, то мусиш побудувати у своїй вірі міцний фундамент, спочатку дізнавшись про істини видінь і значущість слідування за Богом, а потім зосередившись на практикуванні істини та доброму виконанні свого обов’язку. Так ти зможеш увійти в реальність істини. Якщо ти зосереджуєшся лише на промовлянні букви й доктрини та будуєш фундамент саме на них, це перетворюється на проблему. Це як побудувати фундамент будинку на піску: яким би високим не був той будинок, завжди буде ризик, що він обвалиться, і довго такий будинок не простоїть. Однак на цьому етапі у вас усіх є одна похвальна риса: ви можете зрозуміти, про що Я з вами спілкуюся, і готові слухати. Це добре. Пошук істини та входження в реальність – це найголовніше, а решта – другорядне. Якщо ти це знаєш, тобі буде неважко стати у своїй вірі на правильний шлях. Щоб іти шляхом пошуку істини, потрібно спочатку пізнати себе: необхідно чітко усвідомлювати, які в тебе недоліки та розбещені характери. Тоді ти зрозумієш, наскільки важливо спорядитись істиною, і зможеш швидко шукати істину, щоб розв’язувати проблеми. Час не чекає ні на кого! Коли ви розв’яжете свої проблеми з входженням у життя й оволодієте реальністю істини, на душі у вас стане спокійніше. Якими б великими не були лиха, ви їх не боятиметеся. Якби ви згайнували ці останні роки, не шукаючи істини, і коли щось траплялося б, по-старому впадали б у заціпеніння, залишались у пасивному стані очікування й не могли використовувати істину для розв’язання своїх проблем, а все одно жили б мирськими філософіями та розбещеними характерами, то як же це було б жалюгідно! Якщо ти не матимеш і крихти реальності істини, коли настане день великих лих, то ти пожалкуєш, що не шукав істини, не виконував свого обов’язку добре та не здобув узагалі ніякої істини. Ти житимеш у постійному стані тривоги. Зараз робота Святого Духа не чекає ні на кого. У перші роки віри Він дає людям якусь благодать, якусь милість; Він дає їм допомогу й поживу. Якщо люди так і не змінюються й не входять у реальність, а задовольняються відомими їм доктринами, то вони в небезпеці. Вони вже впустили роботу Святого Духа, впустили останній шанс на Боже спасіння та вдосконалення людства. Їм залишається тільки впасти в лиха, плачучи та скрегочучи зубами.

Коли ти тільки починаєш будувати фундамент у своїй вірі, то мусиш твердо стати на шлях пошуку істини. Ти мусиш бути на стартовій лінії входження в реальність істини, а не на стартовій лінії декламування букви й доктрини. Ти мусиш зосередитися на тому, щоб увійти в реальність істини, в усьому шукати та практикувати істину, в усьому вміти втілювати істину в життя та все з нею порівнювати. Тобі слід замислитися над тим, як практикувати істину, у чому полягають принципи практики та яке практикування істини відповідатиме Божим вимогам і догоджатиме Богу. Однак людям дуже бракує духовного стану. Вони постійно питають про речі, не пов’язані з практикуванням істини, самопізнанням або буттям чесною людиною. Хіба це не жалюгідно? Хіба це не свідчить про малий духовний стан? Деякі люди прийняли цей етап Божої роботи, щойно Він її розпочав, і вірять аж до сьогодні. Але вони досі не розуміють, що таке реальність істини та практикування істини. Дехто каже: «Заради віри я відмовився від сім’ї й кар’єри, багато чого пережив. Як Ти можеш казати, що я не маю ніякої реальності істини? Я залишив свою сім’ю – хіба це не реальність? Я покинув свій шлюб – хіба це не реальність? Хіба все це – не вираження втілення істини в життя?». Зовні ти відмовився від мирського світу й сім’ї, щоб вірити в Бога. Але чи означає це, що ти ввійшов у реальність істини? Чи означає це, що ти чесна людина, яка підкоряється Богові? Чи означає це, що твій характер змінився чи що ти володієш істиною або людською сутністю? Звісно, що ні. Ці твої зовнішні дії можуть здаватись іншим людям гарними – але вони не означають того, що ти практикуєш істину чи підкоряєшся Богові, і вони точно не означають того, що ти входиш у реальність істини. У жертвах людей і тому, як вони повністю присвячують себе Богові, забагато забруднень, і всі люди контролюються наміром отримати благословення: вони не очистилися через випробування й рафінування. Ось чому так багато з них досі виконує свої обов’язки поверхово й не отримує жодних реальних результатів – люди навіть порушують, переривають, підривають роботу церкви та всіляко їй заважають. Навіть коли церква їх усуває, такі люди не думають про покаяння, а продовжують поширювати негатив, брехати й перекручувати факти, щоб довести свою правоту. Деякі люди вірять по десять-двадцять років, але все одно бешкетують і коять усіляке зло. Тоді церква їх усуває або виганяє. Той факт, що вони здатні робити стільки жахливих речей, – достатній доказ того, що в них жахлива натура, що вони занадто покручені й підступні, а зовсім не безхитрісні, слухняні й покірні. Причина в тому, що вони ніколи особливо не переймалися тим, щоб практикувати істину й бути чесними людьми. Для них віра в Бога виглядає так: «Якщо я відмовлюся від своєї сім’ї, повністю присвячу себе Богові, постраждаю та заплачу ціну, то Бог мусить відзначити мої вчинки, а я – отримати Його спасіння». Це просто примхи та видавання бажаного за дійсне. Якщо ти хочеш отримати спасіння та справді постати перед Богом, то спершу мусиш прийти до Нього в пошуках: «Боже, що мені слід утілювати в життя? Який Твій стандарт спасіння людей? Яких людей Ти спасаєш?». Ось що нам передусім потрібно шукати та знати. Заснуй свій фундамент на істині, в усьому докладай зусиль до істини та реальності, і тоді ти будеш людиною, яка має фундамент і життя. Якщо ж ти будуєш свій фундамент на букві й доктрині, ніколи не втілюючи в життя ніяку істину й не докладаючи зусиль до жодної істини, то ти будеш людиною, яка ніколи не матиме життя. Коли ми практикуємо буття чесною людиною, то маємо життя, реальність і сутність чесної людини. Тоді ми маємо практику й поведінку чесної людини, і як мінімум ця наша чесна сторона радуватиме Бога, і Він її схвалюватиме. Однак ми досі часто демонструємо брехню, хитрощі та підступи, які потрібно вичистити. Ось чому нам потрібно шукати далі, а не застрягати в рутині. Бог чекає на нас і дає нам шанс. Якщо ти ніколи не плануєш стати чесною людиною, ніколи не шукаєш, як говорити чесно й від щирого серця, як робити справи без домішок лукавства й підступів, як поводитися як чесна людина, то ти ніяк не зможеш жити із чесною людською подобою та ввійти в реальність істини буття чесною людиною. Якщо ти ввійшов у реальність певного аспекту істини, ти здобув цей аспект істини; якщо ти не володієш цією реальністю, ти не володієш тим життям або духовним станом. Якщо ти не маєш жодної реальності, то коли ти стикатимешся з випробуваннями та спокусами чи отримуватимеш доручення, ти легко спотикатимешся й помилятимешся; ти будеш схильний ображати Бога та не слухатися Його. Ти просто не зможеш стриматися. Багато людей у виконанні своїх обов’язків влаштовує гармидер, відмовляється прислухатися до порад і залишається невиправними, серйозно порушуючи й перериваючи роботу церкви, завдаючи серйозної шкоди інтересам Божого дому. Кінець кінцем таких людей усувають або виганяють – це неминучий результат. Але якщо ти наразі практикуєш істину, щоб бути чесною людиною, твоє досвідне свідчення як чесної людини схвалюється Богом. Ніхто не може в тебе цього забрати, і ніхто не може позбавити тебе цієї реальності, цього життя. Дехто запитує: «Я вже давно чесна людина. Чи можу я знову стати хитрою людиною?». Якщо ти відкинув свій розбещений характер, володієш реальністю істини буття чесною людиною, втілюєш у життя людську подобу й у душі зневажаєш лукавство, підступи та світ безбожників, ти не можеш повернутися під вплив сатани. Причина в тому, що ти здатен жити за Божими словами; ти вже живеш у світлі. Перетворитися з хитрої людини на чесну нелегко. Знову стати хитрим із чесної людини, якою Бог по-справжньому тішиться, буде ще важче – навіть неможливо. Дехто каже: «У мене кілька років досвіду буття чесною людиною. Здебільшого я говорю правду, і я досить чесний. Але час від часу я кажу щось неправдиве, непряме чи хитрую». Цю проблему набагато легше виправити. Якщо ти зосереджений на пошуку істини та прагненні до неї, ти можеш не хвилюватися, що не зумієш змінитися. Ти неодмінно продовжиш ставати кращим, подібно до саджанця, посадженого в землю: якщо його вчасно поливають і на нього щодня світить сонце, то можна не перейматися, чи дасть він пізніше плоди, і восени неодмінно буде врожай. Зараз вам слід найбільше перейматись ось чим: чи ви хоч трохи ввійшли в буття чесною людиною? Чи говорите ви дедалі менше брехні? Чи можете ви сказати, що загалом ви чесні люди? Це ключові питання. Якщо хтось каже: «Я знаю, що я підступна людина, але я ніколи не практикував буття чесним», – то в тебе немає жодної реальності буття чесною людиною. Тобі потрібно наполегливо працювати, брати на розбір кожну маленьку грань свого життя, усі свої різноманітні форми поведінки, усі способи, у які ти практикуєш підступність, і твоє ставлення до інших. До того, як ти розбереш ці речі, ти можеш почуватися дуже задоволеним собою й тим, що ти зробив. Але щойно ти розбереш ці речі в зіставленні з Божими словами, то будеш шокований: «Я й не знав, що я такий мерзенний, такий злісний і підступний!». Ти побачиш свою справжню натуру та по-справжньому усвідомиш свої труднощі, недоліки й підступність. Якщо ти не зробиш ніякого розбору та вічно думатимеш, ніби ти чесна людина, вільна від хитрощів, але все одно називатимеш себе підступним, то ти ніколи не змінишся. Якщо ти не відкопаєш у своєму серці ті мерзенні, злі наміри, то як ти побачиш свою потворність і розбещеність? Якщо ти не поміркуєш над своїми розбещеними станами та не розбереш їх, то чи побачиш ти правду про те, наскільки глибоко ти розбещений? Без розуміння свого розбещеного характеру ти не знатимеш, як шукати істину, щоб розв’язувати проблеми; ти не знатимеш, як прагнути істини та входити в реальність згідно з Божими вимогами. Ось що насправді значить фраза: «Ти ніколи не матимеш реальності, якщо не практикуватимеш істину».

Усе, що говорить Бог, – істина: кожнісіньке слово має реальність істини, і все це реальність позитивного. Людям лише потрібно привнести Божі слова у своє повсякденне життя, щоб практикувати їх і входити в них. Кожне слово Бога спрямоване на те, що потрібно людству, і призначене для того, щоб люди могли себе з ним порівнювати. Божі слова не призначено ні для того, щоб читати їх побіжно й мимохідь, ні для того, щоб задовольняти якісь твої духовні потреби, ні для того, щоб ти шанував їх лише на словах або задовольняв свою потребу в розмовах про букву й доктрину. Кожне Боже слово має реальність істини. Якщо ти не втілюєш Божі слова в життя, то ніяк не зможеш увійти в реальність істини: ти назавжди залишишся тим, хто не має зв’язку з реальністю. Якщо ти практикуватимеш буття чесною людиною, тоді в тебе буде реальність буття чесним, і ти зумієш утілювати в життя справжній стан буття чесною людиною, а не просто створюватимеш його видимість. Ти також зможеш зрозуміти, люди якого сорту чесні, а якого ні, і збагнути, чому Бог гидує підступними людьми. Ти по-справжньому зрозумієш значення буття чесною людиною; ти відчуєш на власному досвіді, як почувається Бог, коли вимагає від людей бути чесними, і чому Він цього вимагає. Коли ти зрозумієш, що сповнений хитрощів, то зненавидиш свою підступність і покрученість. Ти зненавидиш те, як безсоромно ти жив через свій підступний, покручений характер. Тоді ти запалаєш бажанням змінитися. Так ти дедалі більше відчуватимеш, що бути чесною людиною – це єдиний спосіб утілювати в життя нормальну людську сутність і жити змістовно. Ти відчуєш, що Божа вимога до людей бути чесними неймовірно значуща. Ти відчуєш, що тільки так зможеш виконати Божу волю, що тільки чесні люди здобудуть спасіння, а те, що сказав Бог, абсолютно точне! Тепер ви Мені скажіть: чи значуща Божа вимога до людей бути чесними? (Так.) Тоді із цього моменту починайте розбирати підступні й покручені частини себе. Розібравши їх, ти з’ясуєш, що за всім підступним стоїть намір, певна ціль і людська потворність. Ти дізнаєшся, що ці підступи виявляють людську дурість, егоїзм і мерзенність. Зрозумівши це, ти побачиш своє справжнє обличчя, і коли ти його побачиш, то зненавидиш себе. Коли ти почнеш себе ненавидіти, коли ти дійсно зрозумієш, що ти таке, чи ти й далі виставлятимеш себе напоказ? Чи хвалитимешся на кожному кроці? Чи хотітимеш постійних компліментів і похвали від інших? Чи ти й далі говоритимеш, що Божі вимоги занадто високі, що в них немає потреби? Ти вже не станеш так діяти й говорити. Ти погодишся з тим, що мовить Бог, і скажеш «амінь». Ти будеш переконаний і серцем, і розумом, і очима. Коли це станеться, це означатиме, що ти почав практикувати Божі слова, ввійшов у реальність і побачив перші результати. Що більше ти втілюватимеш Божі слова в життя, то більше відчуватимеш, наскільки вони точні та необхідні. Якби ти не втілював їх у життя, а лише просторікував: «О, я нечесний, я підступний», – то й далі, стикаючись із якоюсь ситуацією, ти залишався б таким самим підступним, як і завжди. При цьому ти б думав, що це вважається не підступами, а чесністю, і тому не переймався б. Наступного разу, коли щось трапиться, ти знову грав би в ігри. Ти був би ухильним, підступним і постійно брехав би. Згодом ти б гадав собі: «Невже я знову був покрученим і підступним? Невже я знову збрехав? Та навряд чи це важить». Ти приходив би до Бога й молився: «Боже, Ти бачиш, що я покручений, підступний і постійно граю в ігри. Прошу, прости мене. Наступного разу я так не зроблю, а якщо таки зроблю, то, прошу, дисциплінуй мене». Ти згадуєш про це недбало, згладжуючи проблему. Які люди так роблять? Ті, що не люблять істину та не бажають утілювати її в життя. Можливо, ти заплатив невеличку ціну або витратив певний час на виконання свого обов’язку, служіння Богові чи слухання проповідей. Можливо, ти також пожертвував певним робочим часом і заробив трохи менше грошей. Але насправді ти навіть близько не втілював істину в життя та не ставився до справи практикування істини серйозно. Ти був поверховим і недбалим, і ти ніколи не вважав це питання вагомим. Якщо ти практикуєш істину суто формально, це доводить, що ти ставишся до неї без любові. Ти не бажаєш утілювати істину в життя; ти далекий від істини, і тебе від неї нудить. Твоя віра спрямована на здобуття благословень, і єдина причина, чому ти не відійшов від Бога, – це страх бути покараним. Тому ти віриш абияк, прагнучи проповідувати слово та букву доктрини, щоб виглядати добре, вивчаєш якусь духовну лексику та популярні гімни, заучуєш лозунги для спілкування про істину та всілякі слівця на слуху, пов’язані з твоєю вірою. Ти прикрашаєш себе як духовну особу, думаючи, що відповідаєш Божій волі та гідний бути Ним використаним. Ти стаєш самовдоволеним і забуваєш своє місце. Тебе захоплює й обманює цей поверховий образ, ця лицемірна поведінка. Вони дурять тебе до самої смерті, і хоча ти думаєш, що піднімешся на небо, насправді ти зійдеш у пекло. Який сенс у такій вірі? У цій твоїй так званій «вірі» немає нічого справжнього. Ти максимум визнав, що Бог є, але не ввійшов ні в крихту реальності істини. Отже, кінець кінцем твій результат буде таким самим, як і в безбожників: ти потрапиш у пекло, і для тебе не буде доброго результату. Бог сказав: «Я прошу не яскравих, пишних квітів, а щедрих плодів». Скільки б у тебе не було квітів і які б вони не були гарні, Богу вони не потрібні. Це означає, що наскільки б красиво ти не говорив, скільки б ти на перший погляд не жертвував, не вкладався та не присвячував себе Богу, Він не цьому радіє. Бог дивиться лише на те, скільки істини ти насправді зрозумів і втілив у життя, скільки реальності істини в Божих словах ти втілив у життя, чи відбулася справжня зміна в характері твого життя, скільки справжнього досвіду та свідчення ти маєш, скільки добрих учинків підготував, скільки зробив, щоб задовольнити Божу волю, і чи виконував ти свій обов’язок відповідно до стандартів. Ось на що дивиться Бог. Коли люди не розуміють Бога та не знають Його волі, вони постійно тлумачать її неправильно та приносять Йому в дар щось поверхове, щоб розплатитися з Ним. Вони кажуть: «Боже, я вірую вже багато років. Я подорожував по всіх усюдах, проповідував Євангеліє та навернув стільки людей. Я можу процитувати кілька уривків із Твоїх слів і заспівати чимало гімнів. Коли трапляється щось важливе чи складне, я завжди пощу та молюся, і я постійно читаю Твої слова. Як же я можу не відповідати Твоїй волі?». Тоді Бог їм говорить: «Чи ти тепер чесна людина? Чи змінилася твоя підступність? Чи ти колись платив якусь ціну, щоб стати чесною людиною? Чи ти колись відкривався переді Мною про всі свої підступні вчинки та всі способи, у які ти виявляв підступи? Чи став ти зі Мною менш нечесним? Чи помічаєш ти, коли даєш Мені фальшиві клятви чи пусті обіцянки, коли говориш красиві слова, щоб обдурити Мене? Чи ти все це відкинув?». Коли ти замислишся над цим і зрозумієш, що ти зовсім усього цього не відкинув, то будеш ошелешений. Ти усвідомиш той факт, що ніяк не можеш розплатитися з Богом. Я викриваю ваш розбещений стан, щоб ви могли пізнати себе; Я стільки говорю, щоб ви могли втілювати істину в життя й увійти в реальність. Ні слова, ні спілкування, ні істини не призначені для того, щоб люди декламували їх на кожному кроці; вони призначені для того, щоб утілювати їх у життя. Чому вам постійно кажуть, щоб ви приймали істину та втілювали її в життя? Тому що тільки істина може очистити вас від розбещеності та змінити ваші цінності й погляд на життя, і тільки істина може стати життям людини. Коли ти приймаєш істину, то мусиш і втілювати її в життя, щоб вона стала твоїм життям. Якщо ти думаєш, що розумієш істину, але не практикуєш її й вона не стала твоїм життям, ти ніяк не можеш змінитися. Оскільки ти не прийняв істину, твій розбещений характер ніяк не можна вичистити. Якщо ти не можеш практикувати істину, ти не змінишся. Зрештою, якщо істина не пустила коріння у твоєму серці та не стала твоїм життям, то коли твій час як вірянина добіжить кінця, твою долю та результат буде визначено. Чи ви всі у світлі цього спілкування відчуваєте певну нагальну потребу втілювати істину в життя? Не чекайте три роки, п’ять чи й більше, щоб почати її практикувати. У питанні практикування істини не буває зарано чи запізно; якщо ти почнеш практикувати її незабаром, то змінишся незабаром, а якщо почнеш пізніше, то й змінишся пізніше. Якщо ти проґавиш свій шанс на роботу Святого Духа та Боже вдосконалення людства, то опинишся в небезпеці, коли прийдуть великі лиха. Потім, коли Божа робота зі спасіння людства завершиться, у тебе не залишиться жодних шансів. Якщо, втративши свій шанс, ти скажеш: «Тоді я геть не старався, але зараз я візьмуся до практики», – уже буде запізно, і навряд чи Бог тебе вдосконалить. Причина в тому, що Святий Дух тоді вже не працюватиме, і твоє розуміння всіх речей і всіх істин буде дуже поверховим. Зараз виникають усілякі ситуації, і завдяки спілкуванню про істину ваша віра зростає, а у вас з’являється більше запалу слідувати за Богом. Якби певний час жодних ситуацій не було, ви б неодмінно стали недисциплінованими, негативно налаштованими та почали дедалі більше віддалятися від Бога. Ви б стали такими самими, як і люди в релігійному світі: ви просто дотримувалися б форматів зібрань і релігійних церемоній, але були б геть позбавлені реальності істини. Яка б тоді користь була від того, що ви били б себе в груди та плакали?

Скажіть Мені, чи виснажливо жити поруч із підступними людьми? (Виснажливо.) А вони хіба не виснажені? Насправді вони теж утомлені – просто вони цього не відчувають. Причина в тому, що чесні люди відрізняються від підступних: вони простіші. Їхні думки не такі хитромудрі, і вони кажуть те, що думають. Підступні люди, навпаки, постійно змушені говорити манівцями. Вони нічого не кажуть прямо – натомість вони завжди грають у підступні ігри та приховують свою брехню. Вони постійно напружують свій розум, постійно думають, боячись, що якщо вони будуть хоч трохи недбалі, то про щось пробовкаються. Якою мірою певні люди грають у підступні ігри? З ким би вони не спілкувалися, вони постійно намагаються побачити, хто розважливіший, хто розумніший, хто вищий, і зрештою їхня змагальність переростає в невроз. Вони не можуть спати ночами, але не відчувають болю та навіть думають, що це нормально. Хіба це не значить, що вони стали живими демонами? Коли Бог спасає людей, Він дає їм змогу звільнитися від розбещених характерів і впливу сатани, стати чесними людьми й жити за Його словами. Жити чесною людиною – це свобода й визволення, і це зовсім не так болісно. Це найщасливіше життя. Чесні люди простіші. Вони говорять те, що в них на душі та на думці. У своїх словах і діях вони слідують за совістю й розумом. Вони готові прагнути до істини, а коли розуміють її, то втілюють у життя. Коли вони не можуть розібратись у якомусь питанні, то готові шукати істину, а потім роблять те, що з нею узгоджується. Вони шукають Божу волю скрізь і в усьому, а потім слідують їй у своїх діях. Можливо, у кількох сферах вони нерозумні та мусять споряджатися принципами істини, а це вимагає від них постійного зростання. Такий досвід означає, що вони можуть стати чесними, мудрими людьми та повністю відповідати Божій волі. Але підступні люди не такі. Вони живуть за сатанинськими характерами, демонструючи свою розбещеність, але бояться, що інші можуть знайти в цьому щось, що зможуть використати проти них. Тому у відповідь вони вдаються до покручених і підступних прийомів. Вони бояться часу, коли все розкриється, тому використовують усі можливі засоби, щоб фабрикувати брехню та приховувати її, а коли в ній з’являється якась прогалина, вони говорять іще більше брехні, щоб її заповнити. Хіба це не виснажливий спосіб життя – завжди брехати та приховувати свою брехню? Вони постійно ламають голову, вигадуючи брехню та приховуючи її. Це аж надто обтяжливо. Ось чому життя підступних людей, які цілими днями вигадують брехню та приховують її, таке виснажливе й болісне! Проте із чесними людьми все інакше. Коли чесна людина говорить і діє, їй не потрібно зважати на стільки факторів. У більшості випадків чесна людина може просто говорити правдиво. Вона трохи напружує розум, лише коли якесь питання зачіпає її інтереси, і тоді вона може трохи збрехати, щоб захистити свої інтереси, потішити своє марнославство й гордість. Така брехня обмежена, тому чесним людям не так виснажливо говорити й діяти. Наміри підступних людей набагато складніші, ніж у чесних. Їхні міркування занадто багатогранні: їм треба думати про свій престиж, репутацію, прибуток і статус; їм треба захищати свої інтереси – і все це так, щоб інші не помітили жодного недоліку й не розкусили їх, тому їм доводиться ламати голову, щоб вигадувати всіляку брехню. Крім того, у підступних людей великі, надмірні бажання та багато вимог. Їм доводиться вимишляти способи досягнення своїх цілей, тому вони мусять і далі брехати й дурити людей, і що більше вони брешуть, то більше брехні їм потрібно приховувати. Ось чому життя підступної людини настільки виснажливіше й болючіше за життя чесної людини. Деякі люди відносно чесні. Якщо вони зможуть шукати істину, розмірковувати над собою, яку б брехню не сказали, розпізнавати свої хитрощі, якими б ті не були, розглядаючи їх у світлі Божих слів, щоб розібрати та зрозуміти їх, і потім переходити до змін, то такі люди зуміють позбутися більшої частини своєї брехні та хитрощів за кілька років, не більше. Тоді вони стануть, по суті, чесними людьми. Таке життя не тільки звільнить їх від значної частини болю та виснаження, а й принесе їм мир і щастя. У багатьох питаннях такі люди будуть вільні від обмежень престижу, прибутку, статусу, марнославства й гордості, і їхнє життя природно буде вільним і розкутим. А от у словах і діях підступних людей завжди є приховані мотиви. Такі люди вигадують усіляку брехню, щоб спокушати й дурити інших, а щойно цих людей викривають, вони винаходять способи приховати свою брехню. Мучачись так і сяк, вони теж відчувають, що їхнє життя виснажливе. Для них виснажливо вже говорити стільки брехні в кожній ситуації, з якою вони стикаються, а необхідність приховувати цю брехню ще виснажливіша. Усе, що вони говорять, спрямоване на досягнення певної цілі, тому вони витрачають багато душевної енергії на кожне вимовлене слово. А закінчивши говорити, вони бояться, що ти побачив їх наскрізь, тому їм доводиться ще й ламати голову, як приховати свою брехню, наполегливо тобі щось пояснюючи й намагаючись переконати тебе, що вони не брешуть і не хитрують із тобою, що вони добрі люди. Підступні люди до такого схильні. Коли двоє підступних людей опиняються вкупі, між ними обов’язково будуть інтриги, конфлікти й каверзи. Їхні суперечки будуть нескінченними, що призводитиме до дедалі глибшої ненависті, і зрештою ці люди стануть заклятими ворогами. Якщо ти чесна людина та маєш справу з підступною людиною, така поведінка неодмінно викличе в тебе огиду. Якщо та людина робить так лише час від часу, ти скажеш, що всі люди мають розбещений характер і таких речей важко уникнути. Але якщо вона робить так постійно, ці методи викликатимуть у тебе особливу нудоту й огиду; тобі буде огидно від цієї сторони такої людини та від її намірів. Коли тобі стане настільки огидно, ти зможеш зневажити й відкинути цю людину. Це цілком нормально. З такими людьми не можна водити компанію, доки вони не покаються й хоч трохи не зміняться.

Що скажете – хіба життя підступних людей не виснажливе? Вони витрачають весь свій час на те, що хитрують і брешуть, а потім брешуть ще більше, щоб приховати попередню брехню. Вони самі винні у своєму виснаженні. Вони знають, що таке життя виснажує, – то чому ж вони все одно хочуть бути підступними й не бажають бути чесними? Ви колись замислювалися над цим питанням? Це наслідок того, що людей обманює їхня сатанинська природа; вона не дає їм позбутися такого життя й характеру. Люди готові змиритися з тим, що їх так обманюють, і жити в цьому; вони не хочуть практикувати істину та йти шляхом світла. Ти думаєш, що таке життя виснажливе та що так діяти не потрібно, – але підступні люди вважають, що це конче необхідно. Вони думають, ніби якщо вони цього не робитимуть, то це принизить їх, зашкодить їхньому іміджу, репутації й інтересам, і вони забагато втратять. Вони дорожать цими речами – дорожать власним іміджем, репутацією та статусом. Це справжнє обличчя людей, які не люблять істини. Словом, коли люди не бажають бути чесними чи практикувати істину, причина в тому, що вони не люблять істину. У серці вони дорожать такими речами, як репутація та статус, люблять слідувати світським віянням і живуть під впливом сатани. Тут проблема з їхньою природою. Зараз є такі люди, що вірять у Бога роками, чули багато проповідей і знають, у чому суть віри в Бога. Але вони досі не практикують істину й не змінилися ні на йоту – чому так вийшло? Тому що вони не люблять істину. Навіть якщо вони розуміють трохи істини, вони все одно не здатні її практикувати. Для таких людей віра в Бога буде марною, скільки б років вони не вірили. Чи можуть спастися люди, які не люблять істину? Це категорично неможливо. Нелюбов до істини – це проблема із серцем і природою людини. Її не можна подолати. Те, чи може людина спастись у своїй вірі, здебільшого залежить від того, любить вона істину чи ні. Тільки той, хто любить істину, може її прийняти; тільки така людина може заради істини терпіти тяготи та платити ціну; тільки така людина може молитися Богу й покладатися на Нього. Тільки вона може шукати істину, розмірковувати й пізнавати себе через свій досвід, мати хоробрість зректися плоті, і тільки така людина може досягти практики істини й покірності Богові. Тільки ті, хто любить істину, можуть її так шукати, йти шляхом спасіння та здобути Боже схвалення. Іншого шляху немає. Тим, хто не любить істину, дуже важко її прийняти. Причина в тому, що за своєю природою вони ненавидять істину, і їх від неї нудить. Якби вони захотіли не коїти зла чи перестати опиратися Богові, їм було б дуже важко це зробити, бо вони від сатани та вже стали дияволами й Божими ворогами. Бог спасає людей, а не дияволів і не сатану. Деякі люди ставлять запитання на кшталт: «Я справді розумію істину, чесно. Я просто не можу втілювати її в життя. Що мені робити?». Така людина не любить істину. Якщо людина не любить істину, то вона не може й утілювати її в життя, навіть якщо розуміє її, бо в глибині душі вона не хоче цього робити й не полюбляє істину. Таку людину не спасти. Дехто каже: «Мені здається, що чесна людина багато втрачає, тому я не хочу таким бути. Підступні люди ніколи нічого не втрачають – вони навіть отримують вигоду від того, що використовують інших у своїх інтересах. Тому я краще буду підступною людиною. Я не хочу розкривати свої приватні справи іншим, щоб вони могли мене зрозуміти чи збагнути. Моя доля має бути в моїх власних руках». Що ж, тоді спробуй і подивися. Подивися, який результат на тебе чекає; подивися, хто потрапить у пекло та хто кінець кінцем буде покараний.

Чи готові ви бути чесними? Що ви плануєте робити після прослуховування цих спілкувань? Із чого почнете насамперед? (Я почну з того, що більше не брехатиму.) Це правильна практика, але не брехати нелегко. Часто за брехнею людей стоять певні наміри, але часом люди брешуть ненавмисно, без жодних намірів і планів збрехати – просто воно так виходить саме собою. Таку брехню легко побороти, а от брехню, за якою стоять певні наміри, побороти важко. Причина в тому, що ці наміри походять від природи людини та відображають сатанинські хитрощі, і люди обирають ці наміри свідомо. Якщо хтось не любить істину, він не зможе зректися плоті – тому такій людині слід молитися Богу, покладатися на Нього та шукати істину, щоб розв’язати цю проблему. Але брехню не можна повністю подолати за раз. У тебе будуть періодичні рецидиви – може, навіть кілька. Це нормальна ситуація, і якщо ти наполегливо долатимеш кожну брехню, яку говориш, то настане день, коли ти подолаєш їх усі. Подолання брехні – це затяжна війна: виплеснулася одна брехня – поміркуй над собою, а потім помолися Богу. З язика зірвалася інша брехня – знову поміркуй над собою та помолися Богу. Що більше ти молитимешся Богу, то більше ненавидитимеш свій розбещений характер і прагнутимеш практикувати істину й жити нею. Так у тебе з’явиться сила відмовитися від брехні. За деякий час такого досвіду та практики ти побачиш, що став брехати набагато менше, і тобі живеться набагато легше й уже не потрібно ні брехати, ні приховувати свою брехню. Хоча день у день ти можеш говорити небагато, але кожне речення буде правдивим, від щирого серця, з дуже малою часткою брехні. Як ти почуватимешся, коли станеш так жити? Хіба не вільно й розкуто? Твій розбещений характер тобою не керуватиме, ти не будеш ним зв’язаний і як мінімум побачиш перші результати буття чесною людиною. Звісно, в особливих обставинах іноді буває, що люди випадково трохи прибріхують. Часом, бува, стикаєшся з якимось ризиком або неприємностями чи не хочеш наражатися на небезпеку, і в таких випадках без брехні не обійтися. Проте над такими випадками все одно слід поміркувати, зрозуміти їх і розв’язати проблему. Потрібно помолитися Богу та сказати: «У мені досі є брехня й хитрощі. Хай Бог раз і назавжди спасе мене від мого розбещеного характеру». Коли людина навмисно виявляє мудрість, це не вважається виявленням розбещеності. Це те, що треба пережити, щоб бути чесною людиною. Так ти брехатимеш дедалі менше: сьогодні ти збрешеш десять разів, завтра – дев’ять, післязавтра – вісім, а ще пізніше – лише два-три. Ти дедалі частіше говоритимеш правду, і твоя практика буття чесною людиною дедалі більше наближатиметься до Божої волі, Його вимог і стандартів – і як же добре це буде! Щоб практикувати чесність, потрібно мати шлях і ціль. По-перше, подолай проблему брехні. Потрібно пізнати сутність того, що стоїть за твоєю брехнею. Необхідно також розібрати, які наміри й мотиви спонукають тебе брехати, чому ти наділений такими намірами й у чому їхня сутність. Прояснивши всі ці питання, ти наскрізь побачиш проблему брехні, і коли з тобою щось траплятиметься, у тебе будуть принципи для практики. Якщо ти й далі так практикуватимеш і отримуватимеш такий досвід, то неодмінно побачиш результати. Одного дня ти скажеш: «Чесним бути легко. Бути підступним – це так утомлює! Я більше не хочу бути підступною людиною, яка постійно мусить думати, що збрехати та як приховати свою брехню. Це все одно, що бути психічно хворим, який у своїй мові сам собі суперечить, – тим, хто не заслуговує називатися людиною! Таке життя дуже втомлює, і я більше не хочу так жити!». Тоді в тебе з’явиться надія стати по-справжньому чесним, і це доведе, що ти почав просуватися до буття чесною людиною. Це буде прорив. Звісно, дехто з вас, почавши практикувати, почуватиметься приниженим, коли відкриватиметься й говоритиме чесні слова. Ти червонітимеш, тобі буде соромно, і ти боятимешся, що інші з тебе сміятимуться. Що ж тобі робити? Тобі все одно слід помолитися Богу й попросити, щоб Він дав тобі сили. Скажи: «Боже, я хочу бути чесною людиною, але боюся, що люди з мене сміятимуться, коли я казатиму правду. Прошу Тебе, визволи мене з пут мого сатанинського характеру; дай мені жити за Твоїми словами, щоб я був вільним і розкутим». Коли ти так молитимешся, у твоєму серці ставатиме дедалі більше світла, і ти скажеш собі: «Практикувати так – це добре. Сьогодні я втілював істину в життя. Нарешті я хоч трохи побув чесною людиною». Коли ти так молитимешся, Бог тебе просвіщатиме. Він працюватиме у твоєму серці, і Він зворушуватиме тебе, даючи змогу оцінити, як це добре – бути чесною людиною. Ось як треба втілювати істину в життя. На самому початку в тебе не буде шляху, але ти знайдеш його через пошук істини. Коли люди починають шукати істину, у них не завжди є віра. Людям важко бути без шляху, але щойно вони осягають істину та знаходять шлях практики, їхні серця цим тішаться. Якщо люди здатні практикувати істину й діяти згідно з принципами, їхні серця знайдуть розраду, а самі вони здобудуть свободу та визволення. Якщо ти маєш якесь істинне знання про Бога, то зможеш ясно бачити все в цьому світі; твоє серце буде освітлене, і ти матимеш шлях. Тоді ти здобудеш повне визволення та свободу. Тоді ти зрозумієш, що означає втілювати істину в життя, догоджати Богові, бути справжньою людиною – і так ти опинишся на правильному шляху у своїй вірі в Бога.

Осінь 2007 року