На минулій зустрічі ми говорили про задовільне виконання своїх обов’язків. Досягнення цього є першою й найголовнішою із чотирьох основоположних умов, необхідних для Божого вдосконалення людини. Минулого разу ми спілкувалися про визначення та принципи виконання обов’язку. Ми також обговорили деякі приклади, спілкуючись про різні зовнішні ознаки, які вказують на те, що люди не виконують свої обов’язки в задовільний спосіб. Цим Я давав можливість Божим обранцям чітко побачити, що такі проблеми потрібно виправляти, а також розуміти ставлення Бога до тих, хто не виконує свої обов’язки в такий спосіб. Після спілкування на цю тему ви отримали загальне розуміння того, як задовільно виконувати свій обов’язок, на що звертати увагу, чого не можна робити та які дії можуть образити Божий характер і призвести до загибелі. Беручи участь у спілкуванні про те, як задовільно виконувати свої обов’язки, чи можете ви концептуально побачити й зрозуміти щось із істини в цьому питанні? Виконуючи різні обов’язки, яких принципів повинні дотримуватися всі різні типи людей та які істини вони повинні практикувати? Чи маєте ви чітке розуміння такої специфіки? (Ми не дуже чітко це розуміємо.) Тоді нам потрібно докладніше поговорити про це. Ми повинні викласти більш детальну класифікацію, щоб обговорити, що означає задовільно виконувати свій обов’язок.

Робота Божого дому поділяється на кілька основних категорій. Робота, яка займає перше місце серед усіх видів роботи Божого дому, – це робота з поширення Євангелія. У ній задіяна величезна кількість людей, вона охоплює величезний діапазон і вимагає великих зусиль. Це перша категорія роботи й найважливіше завдання в загальній роботі церкви. Робота з поширення Євангелія є першим важливим завданням у Божому плані управління. Саме тому її конче необхідно класифікувати як першу категорію роботи. То як називаються ті, хто виконує цей обов’язок? Поширювачі Євангелія. Що ж стосується другої категорії, то яким є найважливіший обов’язок у внутрішній роботі церкви? (Обов’язок керівників і працівників.) Правильно, це обов’язок керівників і працівників на всіх рівнях у церкві, включно з кураторами й керівниками різних груп. Цей обов’язок є надзвичайно важливим, і вся робота, виконана цими людьми, є важливою. Це друга категорія. Що стосується обов’язків третьої категорії, які обов’язки є відносно важливими в роботі з поширення Євангелія? (Деякі особливі обов’язки.) Так, до третьої категорії належать люди, які виконують різні спеціальні обов’язки, зокрема пишуть, перекладають, займаються музикою, кінематографом, мистецтвом і зовнішніми зв’язками. Люди четвертої категорії переважно виконують звичайні обов’язки, пов’язані з логістичною роботою, такі як прийом, приготування їжі та закупівлі. Детальна класифікація цих обов’язків не потрібна. П’ята категорія – це люди, які можуть виконувати деякі обов’язки лише у вільний час через сімейні обставини, фізичний стан чи інші причини. Ці люди виконують свої обов’язки в міру своїх можливостей. Це п’ята категорія. Інші особи, які не виконують своїх обов’язків, відносяться до шостої категорії. Ці люди не мають нічого спільного з виконанням обов’язків, то чому їх узагалі слід відносити до якоїсь категорії? Оскільки вони значаться серед членів церкви, їх віднесено до цієї останньої категорії. Якщо вони прослухали багато проповідей, здатні зрозуміти істину й добровільно просять призначити їм обов’язки для виконання, ми повинні дозволити таким людям виконувати обов’язки й дати можливість покаятися, якщо вони мають щиру віру й не є людьми вкрай низького ґатунку або нечестивими людьми, а також за умови, що вони пообіцяють не спричиняти порушень. В основному всіх членів церкви можна розподілити за шістьма щойно згаданими категоріями. Єдині, хто залишився, – це новонавернені. Не можна сказати, що вони не виконують своїх обов’язків. Радше через слабкий духовний стан і лише поверхове розуміння істини вони не можуть нічого зробити. Навіть якщо деякі з них мають хороші якості, вони не розуміють істини або принципів і тому однаково не можуть виконувати жодних обов’язків. Вони можуть почати виконувати обов’язки після двох-трьох років віри в Бога. Тоді ми зможемо зарахувати їх до різних категорій людей, які беруть на себе обов’язки. Отже, тепер ми чітко розмежували шість категорій. Перша категорія – це ті, хто поширює Євангеліє; друга категорія – керівники та працівники на всіх рівнях церкви; третя категорія – ті, хто виконує спеціальні обов’язки; четверта категорія – ті, хто виконує звичайні обов’язки; п’ята категорія – ті, хто виконує обов’язки, коли дозволяє час; і шоста категорія – ті, хто не виконує обов’язків. Які принципи покладено в основу впорядкування цих категорій? Ці категорії визначаються відповідно до характеру роботи людей, часу, необхідного для виконання роботи, навантаження та важливості роботи. Коли ми раніше говорили про виконання обов’язків, ми в основному обговорювали різні аспекти істини щодо виконання обов’язків. Наше спілкування стосувалося істини-принципів, яких повинні дотримуватися всі люди при виконанні своїх обов’язків. Ми не створювали жодних категорій і докладно не обговорювали, ні яких принципів повинен дотримуватися кожен із цих типів людей, ні в які конкретні істини вони мають прагнути ввійти. Далі ми детальніше поспілкуємося про цей аспект істини, обговорюючи кожну категорію по черзі, щоби внести ясність.

Спершу Я розпочну наше спілкування з істин, які повинні розуміти ті, хто поширює Євангеліє. Які основні істини мають розуміти люди, які поширюють Євангеліє, і якими істинами їм слід озброїтися? Як тобі слід приступити до цього обов’язку, аби добре його виконувати? Ти повинен бути озброєний деякими істинами видіння, необхідного для поширення Євангелія, і ти повинен опанувати принципи поширення Євангелія. Щойно ти засвоїв принципи поширення Євангелія, якими ще істинами ти повинен озброїтися, аби розбиратися з переконаннями й розв’язувати проблеми інших людей? Як слід ставитися до тих, хто досліджує істинний шлях? Найважливішим є навчитися розпізнанню. Кому можна проповідувати Євангеліє, а кому не можна – це перший принцип, який ти повинен зрозуміти. Якщо ти проповідуватимеш Євангеліє людям, яким його не можна проповідувати, то це буде не тільки змарнованим зусиллям, але й може легко призвести до прихованих небезпек. Це конче необхідно розуміти. Крім того, навіть люди, яким можна проповідувати, не приймуть його, якщо ти просто скажеш кілька слів або розповіси про якісь глибокі доктрини. Це не так легко. Можливо, ти говоритимеш доти, доки в тебе не пересохне в роті, не зашерхне язик і доки ти не втратиш терпіння, бажаючи покинути тих, хто досліджує істинний шлях. Якими найважливішими якостями ти маєш володіти за таких обставин? (Любов і терпіння.) Потрібно мати любов і терпіння. Якщо в тебе відсутнє будь-яке почуття любові, то в тебе, безумовно, немає терпіння. Крім розуміння істини щодо видіння, поширення Євангелія також вимагає великої любові й великого терпіння. Тільки так ти зможеш належно виконувати обов’язок поширення Євангелія. Як визначається обов’язок поширення Євангелія? Як ти розумієш обов’язок поширення Євангелія? Чим відрізняються ті, хто поширює Євангеліє, від тих, хто виконує інші обов’язки? Вони свідчать про Божу роботу в останні дні та про Божий прихід. Дехто каже, що вони є вісниками Євангелія, що вони послані з місією, що вони є янголами, які зійшли згори на землю. Чи можна їх так визначати? (Не можна.) У чому полягає місія поширювачів Євангелія? Який образ вони мають у свідомості людей? Яка їхня роль? (Проповідники.) Проповідники, вісники, хто ще? (Свідки.) Більшість людей визначила б їх саме так. Але чи є ці визначення насправді точними? Найпоширенішими термінами є «проповідник» та «свідок», «вісник Євангелія» – престижніше звання. Ці терміни можна часто почути. Незважаючи на те, як люди розуміють і визначають звання тих, хто виконує цей обов’язок, усі ці звання невід’ємно пов’язані зі словом «Євангеліє». Який із цих трьох термінів актуальніший та більше відповідає обов’язку поширення Євангелія, роблячи його більш раціональним званням? (Проповідники.) Більшість людей вважає, що звання «проповідник» є влучнішим. Чи погоджується хтось зі званням «свідок»? (Так.) А як щодо звання «вісник Євангелія»? (Ні.) В основному ніхто не погоджується зі званням «вісник Євангелія». Спочатку обговорімо доречність звання проповідника. «Проповідувати» означає поширювати, розповсюджувати, передавати, оприлюднювати щось, – а що це за «шлях», про який згадують проповідники? (Істинний шлях.) Влучний вислів. «Шлях» – це істинний шлях Божої роботи й Божого спасіння людини. Ось так ми пояснюємо й визначаємо термін «проповідник». Далі поговорімо про свідків. Про що свідчить свідок? (Про Божу роботу в останні дні.) Не буде помилкою сказати, що свідок свідчить про Божу роботу в останні дні. Ці два звання здаються відносно доречними. А як щодо «вісника Євангелія»? Що означає слово «Євангеліє»? Це добра новина й радісна звістка про Божу роботу, Боже спасіння людини та Боже повернення. Як ми можемо пояснити слово «вісник»? Хорошим поясненням слова «вісник» є той, хто посланий Богом, той, хто безпосередньо посланий для поширення Євангелія, або певна людина, яку Бог посилає в певний час, щоби передати Божі слова або важливе послання. Ось це і є вісник. Чи виконують таку роль ті, хто поширює Євангеліє? Чи виконують вони таку роботу? (Ні.) Тоді яку роботу вони виконують? (Вони свідчать про Божу роботу в останні дні.) Чи є їхнє свідчення про Божу роботу в останні дні місією, яку вони отримали безпосередньо від Бога? (Ні.) Тоді як можна пояснити цю місію? (Це обов’язок сотворених істот.) Це обов’язок людей. Незалежно від того, чи Бог доручив тобі, чи сказав тобі, чи довірив тобі проголошувати про Його нову роботу й поширювати Євангеліє, ти несеш відповідальність та обов’язок розповідати про Євангеліє більшій кількості людей, поширювати й доносити його до більшої кількості людей. Ти несеш відповідальність та обов’язок дозволити більшій кількості людей дізнатися цю новину, постати перед Богом і повернутися до Божого дому. Це обов’язок і відповідальність людей, тому не можна сказати, що вони були відправлені й послані Богом. Тому слово «вісник» тут є недоречним. Яка природа цього слова? Воно фальшиве, перебільшене й порожнє. Слово «вісник» надто перебільшене, щоб бути доречним. Від часів Старого Заповіту до сьогодення, від початку Божої роботи управління й до сьогодення ніколи не було такої ролі як «вісник». Тобто жодна така роль не брала участі в роботі Божого плану управління для спасіння людства протягом усього часу його існування. Як звичайні люди можуть осилити те, що мається на увазі під словом «вісник»? Ніхто не може взяти на себе таку роботу. Тому ця роль закрита для людини, і ніхто не може бути пов’язаний із цим словом або асоціюватися з ним. У розумінні людей вісник – це той, кого посилає Бог, щоб щось зробити або передати послання. Така людина має мало спільного з великою та всеосяжною Божою роботою з управління людством. Тобто роль вісника практично відсутня на всіх трьох етапах Божої роботи. Отже, не використовуйте це слово в майбутньому. Так говорити наївно. Чи може людина взяти на себе звання вісника Євангелія? Ні, не може. По-перше, вона є істотою з плоті й крові. Крім того, вона є частиною розбещеного людства. Що ж це за істота – вісник? Ви знаєте? (Ми не знаємо.) Ви не знаєте, але однаково наважуєтеся використовувати це звання. Це самозванство. Можна абсолютно точно сказати, що вісники не мають нічого спільного з людством, а люди не можуть мати нічого спільного зі словом «вісник». Людство не може цього осилити. Вісники Євангелія, зішестя вісників згори, робота вісників – усе це в основному добігло кінця за часів Авраама в Старому Заповіті. Із цим уже остаточно покінчено. Відтоді як Бог формально виконав роботу зі спасіння людства, людство мало би перестати вживати слово «вісник». Чому це слово далі не слід вживати? (Людина не може це осилити.) Справа не в тому, чи може людина це осилити, а в тому, що вісники не можуть мати нічого спільного з розбещеним людством. Серед розбещеного людства немає такої ролі, а такого звання й поготів. Повернімося до слова «проповідник». Якби нам треба було дати об’єктивне, точне й глибоке визначення «шляху», про який вони проповідують, як би ми його визначили? (Слово Боже.) Це відносно загальний термін. Зокрема, чи відноситься він лише до Євангелія – і послання – Божої роботи в нинішній час? (Ні.) Тоді що ж насправді проголошують люди, які поширюють Євангеліє? Якою мірою робота тих, хто поширює Євангеліє, пов’язана зі «шляхом»? Яка робота насправді входить у сферу їхніх обов’язків? Вони просто доносять деяку основну інформацію до одержувачів Євангелія, – наприклад, що Бог прийшов в останні дні, а також розповідають про виконану Ним роботу, про Божі слова й Божу волю, – щоб люди могли почути й прийняти цю інформацію, а потім повернутися до Бога. Після того, як вони привели людей до Бога, їхній обов’язок поширювати Євангеліє виконаний. Чи в тій інформації, яку вони передають, міститься щось із того, що мається на увазі під «шляхом»? Тут терміни «інформація» і «Євангеліє» практично рівнозначні. Тож чи стосуються вони якось «шляху»? (Ні.) Чому немає такого зв’язку? Що саме мається на увазі під словом «шлях»? Найпростіше слово, яке ми можемо використати для пояснення, – це «курс». Термін «курс» – це стисле визначення слова «шлях», яке є більш характерним. Якщо говорити конкретніше, то «шлях» – це всі слова, надані Богом для спасіння людства, щоб звільнити людей від їхніх розбещених сатанинських характерів і дати їм змогу вирватися з пут і темного впливу сатани. Чи це точний і конкретний опис? Якщо зараз розглянути слово «проповідник», чи є воно відповідним визначенням для тих, хто виконує свій обов’язок поширення Євангелія? (Воно невідповідне.) Обов’язок проповідника виходить далеко за межі поширення Євангелія. Тільки ті, хто знає Бога й свідчить про Нього, можуть брати на себе це звання. Чи може звичайна людина, яка поширює Євангеліє, осилити роботу проповідника? Безумовно, ні. Поширення Євангелія – це не більше ніж проголошення доброї новини й просто свідчення про Божу роботу. Ці люди зовсім не можуть осилити роботу проповідників, вони не можуть виконувати обов’язок проповідників, тому не можуть називатися проповідниками. Звання проповідника дає вищий статус, а ті, хто поширює Євангеліє, не заслуговують на це звання. Воно їм не підходить. Тепер залишається тільки термін «свідок». Про що свідчить свідок? (Про Божу роботу в останні дні.) Чи можна сказати, що вони проголошують Божу роботу в останні дні та свідчать про неї? Якщо точно визначити значення слова «свідок», то воно має означати того, хто свідчить про Бога, а не того, хто свідчить про Євангеліє. Що як ми назвемо цих людей, які поширюють Євангеліє, свідками Божими? Чи здатні вони свідчити про Бога? (Не здатні.) Як можна пояснити термін «свідок», який тут використовується? При уважному вивченні слово «свідок» також не підходить. Оскільки ті, хто поширює Євангеліє, лише проголошують слова, сказані Богом, усім людям, спраглим до Божого слова, і розповідають слово Боже людям, які вітають явлення Бога, це не досягає справжнього значення слова «свідок». Чому Я кажу, що слово «свідчити» означає зовсім не це? Свідчення включає те, про що людина спілкується й що проголошує, щоб дати людям можливість пізнати Бога й привести їх до Нього. Зараз ті, хто поширює Євангеліє, просто приводять людей до церкви, до місця Божої роботи на землі. Вони не свідчать про Божий характер, про те, хто є Бог і чим Він володіє, або про Божу роботу. Чи підходить для них звання свідка? Якщо говорити точно, то ні, не підходить та не є доречним. Отже, ми дослідили й обміркували всі три терміни – вісники Євангелія, проповідники й свідки, – та дійшли висновку, що всі вони не підходять для тих, хто поширює Євангеліє. Незалежно від того, чи ці терміни походять із релігії, чи є загальновживаними серед членів дому Божого, ці назви не підходять і не є влучними. Тепер ми підходимо до питання: чи важливі звання? (Вони важливі.) Чи дійсно вони важливі? Наприклад, якщо тебе спочатку звали Джон Сміт, а зараз тебе звуть Джеймс Кларк, чи змінився ти сам? Хіба ти не залишаєшся собою? Це означає, що звання або ім’я, яке ти використовуєш, не важливе. Якщо це не має значення, навіщо розбирати ці слова? Я розібрав ці слова для того, щоб люди могли отримати точне уявлення про обов’язок поширення Євангелія, точно визначити, у чому насправді полягає цей обов’язок, і знати, як вони повинні правильно виконувати цей обов’язок і ставитися до нього. Насамперед необхідно, щоб ти визначив власну позицію в цьому обов’язку. Це дуже важливо. Тому це звання має бути точним.

Щойно Я в загальних рисах розібрав кілька звань чи термінів, які позначають тих, хто виконує обов’язок поширення Євангелія. Усі звання та визначення свідків, проповідників та вісників Євангелія є неточними. Чому вони неточні? Тому що люди, які лише поширюють Євангеліє, не виконують жодної суттєвої роботи, гідної цих назв. Вони не свідчать про Божі діяння, Божу роботу чи Божу сутність. Це не та робота, яку вони виконують, і це не той обов’язок, який вони виконують. Тому вони не гідні називатися свідками. Звання проповідника теж носить аналогічний характер, не кажучи вже про вісника Євангелія. Це останнє звання позбавлене сенсу, воно взагалі ні на чому не ґрунтується. Це не що інше, як звучний титул, який люди дають собі самі. Звідки з’явилося звання «вісника»? Чи не було воно породжене роздуванням людського гордовитого характеру? (Так.) Це просто бажання присвоїти собі високе звання. Ці більш змістовні звання, які на перший погляд здаються відповідними для такого роду обов’язків, не підходять. Деякі інші ще менш придатні й менш доречні, тому ми не перераховуватимемо й не розбиратимемо кожне з них по черзі. Оскільки ці звання не є відповідними, подивімося на те, що насправді становить сутність обов’язку поширення Євангелія. Як це називають у релігії, коли когось навертають через поширення Євангелія? (Принесення плодів.) Коли ті, хто поширює Євангеліє, навертають людину, то кажуть, що вони принесли плід. Коли вони зустрічаються й розмовляють, то завжди обговорюють, скільки плодів вони принесли, проповідуючи Євангеліє в тому чи іншому місці. Вони міряються один з одним, щоб побачити, хто приніс більше плодів і якого роду ці плоди. Чому вони роблять такі порівняння? Поверхово порівнюючи кількість своїх плодів, що вони порівнюють насправді? Вони порівнюють заслуги та свою кваліфікацію для входження в Царство Небесне. Якщо вони роблять такі порівняння між собою, то чи вважають вони роботу з поширення Євангелія своїм обов’язком? Чому вони надають такого значення плодам, які приносять? Вони вважають, що плоди, які вони приносять, якимось чином пов’язані з потраплянням на небеса, отриманням благословення й здобуттям винагород. Якби ці плоди не стосувалися цих речей жодним чином, то чи стали б вони так порівнювати себе при кожній зустрічі? Вони б порівнювали себе в інших аспектах. Вони б порівнювали себе в будь-якому аспекті, пов’язаному з отриманням винагород та входженням в Царство Небесне. Оскільки навернення людей і принесення плодів у поширенні Євангелія стосується потрапляння на небеса й отримання винагород, то, щоб досягти цього, людям ніколи не набридає порівнювати, хто більше навернув людей і приніс більше плодів у поширенні Євангелія. Тоді вони в своєму серці вираховуватимуть, як навернути більше людей і принести більше плодів, щоби підвищити свою кваліфікацію і впевненість у тому, що стосується потрапляння на небеса й отримання винагород. У цьому стає очевидним ставлення різних людей до поширення Євангелія. Чи є їхнє ставлення й мотивація щодо поширення Євангелія бажанням виконати свої обов’язки як створених істот? (Ні.) Це неправильний погляд. Їхньою метою є не добре виконання своїх обов’язків, не виконання Божого доручення, а отримання винагород. Очевидно, що виконання свого обов’язку в такий корисливий спосіб не відповідає істині, а порушує її. Це не відповідає Божій волі, а навпаки – огидне Йому. Незалежно від того, скільки плодів принесли ці люди, це ніяк не стосується їхніх кінцевих місць призначення. Вони розглядають поширення Євангелія як професію, як шлях чи місток до отримання благословень і винагород. Намір таких людей у виконанні своїх обов’язків і прийманні цього доручення полягає не в тому, щоб виконати Боже доручення або добре виконати свої обов’язки, а лише в тому, щоб отримати благословення й винагороди. Тому для таких людей, хай скільки плодів вони приносять, вони не є ані свідками, ані проповідниками. Робота, яку вони виконують, є не виконанням обов’язку, а лише важкою працею й служінням заради отримання благословення для себе. Тут найсерйозніша проблема полягає не лише в тому, що їхньою метою в поширенні Євангелія є отримання благословень і винагород, а в тому, що вони використовують той факт, що вони навертають людей, поширюючи Євангеліє, як фішку, яку можна обміняти в Бога на винагороди й благословення входження на небеса. Хіба це не надзвичайно серйозна проблема? У чому сутність цієї проблеми? Вони виставляють Євангеліє на продаж, «продають» його в обмін на благословення. Хіба не в цьому полягає суть угоди, яку вони сподіваються укласти з Богом? Це і є сутність їхніх намірів, практик і природи їхніх учинків. Схоже, що продаж Євангелія в обмін на винагороди є проблемою так званих «проповідників» у релігійному світі. Отже, чи ті, хто зараз виконує обов’язок поширення Євангелія в Божому домі, мають таку ж проблему? (Так.) Яка основна проблема є спільною для обох? Те, що вони продають Євангеліє в обмін на Боже вдоволення й схвалення, щоб досягти цілі отримання благословень і володіння цим прекрасним місцем призначення. Можливо, декого з вас не переконає викладення проблеми в такий спосіб, але багато людей насправді поводиться саме так.

Навернувши людей, багато хто з тих, хто поширює Євангеліє, відчуває, що вони здатні спасати людей й чудово прислужилися, і часто кажуть людям, які прийняли від них Євангеліє: «Якби я не проповідував тобі Євангеліє, ти ніколи б не зміг повірити в Бога. Тобі пощастило отримати Євангеліє лише завдяки моєму люблячому серцю». І після того, як ці люди прийняли від них Євангеліє, ця ж сама людина завжди думатиме про те, щоб запитати їх: «Хто була та людина, яка поділилася з тобою Євангелієм?». Ті люди замисляться над цим питанням і подумають: «Це правда, що ти проповідував мені Євангеліє, але це була робота Святого Духа, і я не можу поставити це тобі в заслугу». І вони не захочуть відповідати. Якщо вони не відповідатимуть, запитувачі розлютяться й далі розпитуватимуть їх. Який намір стоїть за їхніми постійними запитаннями? Вони хочуть привласнити собі заслугу. Серед тих, хто поширює Євангеліє, є й такі, хто принесе комусь Євангеліє, але відмовиться передати людину церкві, коли така людина задовольнить умови для входження до неї. Є такі поширювачі Євангелія, які принесуть Євангеліє кільком людям і не передадуть їх до церкви, а є такі, які принесуть Євангеліє 20-30 людям, – достатньо, щоб заснувати церкву, – і також не передадуть їх до церкви. Чому вони не передають цих людей церкві? Вони кажуть: «Цим людям поки бракує дуже міцного фундаменту. Почекаймо, поки вони матимуть твердий фундамент, позбудуться сумнівів, щоб їх не можна було легко ввести в оману, тоді я передам їх церкві». За пів року ці люди вже матимуть якийсь фундамент і відповідатимуть принципам входження до церкви, але ці поширювачі Євангелія однаково не передадуть їх. Вони хочуть самі вести цих людей. Які наміри за цим стоять? Якби із цього не було жодної вигоди, чи захотіли б вони вести цих людей? Яку вигоду вони шукають? Вони прагнуть отримати від цих людей особисту вигоду й користь. Якби вони передали цих людей церкві, то не змогли б отримати ці вигоди. Отже, ви повинні розпізнати цю проблему. Багато пастирів і пресвітерів у релігійному світі так само добре знають, яким є істинний шлях, але не приймають його й не дозволяють віруючим прийняти його. Насправді вони роблять це заради власного престижу й вигоди. Якби віруючі прийняли істинний шлях, ці пастирі й пресвітери не змогли б наживатися на їхній вірі. Такі поширювачі Євангелія бояться, що про них забудуть, коли їхні одержувачі Євангелія приєднаються до церкви, а отже, вони більше не зможуть отримувати вигоду від віри таких одержувачів. Ось чому вони не передають цих людей церкві. Коли ж такі поширювачі Євангелія передадуть цих людей? Коли всі ці люди їх послухають і підкоряться їм, тоді вони передадуть їх церкві. Після того, як ці люди ввійдуть до церкви, деякі з них, хто має досить добру людськість, чисте розуміння й любов до істини, часто слухатимуть проповіді й прийдуть до розуміння деяких істин, і в такий спосіб зможуть розпізнати цих людей, які поширюють їм Євангеліє. Тоді вони скажуть: «Ця людина схожа на антихриста, як і Павло». При наступній зустрічі вони не звернуть уваги на тих поширювачів Євангелія. Коли їх проігнорують, ці поширювачі розсердяться й скажуть: «Ти невдячний! Якби я не поширював тобі Євангеліє, хіба б ти увірував у Бога? Хіба б ти знайшов істинний шлях? Тепер, коли тебе веде хтось інший, ти забув мене, свою матір?». Вони хочуть, щоби їх вважали матір’ю. Чи мають глузд люди, які так кажуть? (Ні.) Якщо хтось може наважитися так говорити, то він, безумовно, ні на що не годиться. Чому Я це кажу? Коли вони поширюють Боже Євангеліє, кому належать люди, яких вони навертають? (Богові.) Хоча вони можуть наполегливо працювати над поширенням Євангелія, люди, яких вони навертають, належать не їм, а Богові. Ті, хто приймає Євангеліє, хочуть слідувати за Богом, а не вірити в тих, хто проповідував їм Євангеліє, але такий поширювач Євангелія не дозволяє їм приєднатися до церкви й слідувати за Богом. Натомість вони хочуть тримати цих людей у своїх руках та під своїм контролем і змусити їх слідувати за ними. Хіба таке поширення Євангелія не є розбоєм? Такі поширювачі Євангелія заважають людям прийти до Бога, роблячи так, щоб ці люди мали пройти через них, аби прийти до Бога, і що все повинно бути повідомлено через них. Хіба вони не намагаються нажитися на вірі цих новонавернених? Хіба не хочуть контролювати їх? (Хочуть.) Що це за поведінка? Це точнісінька поведінка сатани! Це означає, що антихрист показав своє справжнє обличчя й хоче контролювати церкву та Божих обранців. Таких людей можна зустріти в церквах усюди. У серйозних випадках вони можуть контролювати десятки чи навіть сотні людей. У легших випадках, проповідуючи Євангеліє кільком людям, вони просто повсякчас вимагатимуть від них подяки, при кожній зустрічі нагадуватимуть про борг цих людей перед ними й завжди згадуватимуть про якісь речі з того часу, коли ці люди вперше увірували. Чому вони завжди згадують такі речі? Для того, щоб ті люди не забували про їхню доброту й про те, завдяки чиїй проповіді вони потрапили в дім Божий і кому слід ставити це в заслугу. Нагадуючи про це, вони приховують певну мету, а якщо ця мета не досягнена, то лають тих людей. Що вони кажуть у першу чергу, щоб докорити таким людям? (Що ці люди невдячні.) Чи мають сенс такі їхні слова? (Ні.) Чому ви кажете, що вони позбавлені сенсу? (Тому що ці поширювачі Євангелія не займають своє законне місце. Поширення Євангелія – це їхній обов’язок, це те, що вони повинні робити. Одначе після того, як вони принесли Євангеліє людям, вони сприймають це як зроблений ними внесок, а не як свій обов’язок.) Вони завжди думають, що зробили свій внесок, поширюючи Євангеліє. Це неправильно. З одного боку, вони стоять не на своєму законному місці. Адже саме Бог спасає людей, а люди можуть лише співпрацювати в цьому. Якщо Бог не працює, чого може досягти людина? З іншого боку, поширення Євангелія серед інших людей не є їхнім внеском. Вони не зробили жодного великого внеску, це їхній обов’язок. Це Бог хоче здобути людей, а поширювачі Євангелія лише трохи співпрацюють із Ним. Спасати й здобувати людей – це Божа справа, і вона не має нічого спільного з поширювачами Євангелія. Вони не можуть цього робити. Поширюючи Євангеліє, вони просто виконують роботу з його передання, просто діляться Божим Євангелієм останніх днів з іншими людьми. Це не можна назвати якоюсь добротою, якою вони обдаровують людей, отже, якщо ці люди не звертають на них уваги, вони не є невдячними. Хіба такі речі не часто трапляються, коли люди виконують свої обов’язки, поширюючи Євангеліє? Чи не було у вас виливів такої розбещеності? (Були.) Чи було це сильним виливом? Чи зайшли ви так далеко, що лаяли інших? Чи зайшли ви так далеко, що стали ненавидіти інших? Чи зайшли ви так далеко, що бажаєте проклинати й контролювати людей? Ти хочеш домінувати над тими, хто приймає від тебе Євангеліє, і контролювати їх. Ти хочеш забрати цих людей собі замість того, щоб передати їх Богові. Ти очікуєш, що той, хто приймає від тебе Євангеліє, буде твоїм вірним послідовником. Чи є у вас такі думки? Багато людей ставиться до проповіді Євангелія як до принесення плодів. Вони думають, що той, хто приймає від них Євангеліє, стає їхнім плодом та послідовником і повинен слухняно слідувати за ними й ставитися до них як до свого Бога й господаря. А ви так думаєте? Навіть якщо ви не доходите до такої кричущої крайності, то однаково маєте цей аспект розбещеного характеру. У чому причина цього? В основному це зводиться до таких двох моментів: з одного боку, люди стоять не на своєму місці й не знають, хто вони. З іншого боку, вони не вважають поширення Євангелія своїм обов’язком. Якщо ти ставитимешся до поширення Євангелія як до свого обов’язку, то зрозумієш, що незалежно від того, що ти робиш, незалежно від того, скільком людям ти проповідуєш або скількох людей ти навертаєш, це просто виконання обов’язку сотвореної істоти, відповідальність та обов’язок, який ти повинен виконати, і що це не такий уже великий внесок, про який варто говорити. Таке розуміння цього питання відповідає істині. Але чому деякі люди, які проповідують Євангеліє, здатні контролювати тих, хто приймає від них Євангеліє, і вважати цих людей своїми? Це стається тому, що вони занадто пихаті й самовпевнені за своєю природою та не мають анінайменшої краплі розуму. Крім того, це пояснюється тим, що вони не розуміють істини й не подолали цей аспект свого розбещеного характеру. Ось чому вони можуть робити такі безглузді, пихаті й варварські речі, які викликають в інших людей огиду, а в Бога – ненависть.

Коли люди щось роблять, коли вони володіють невеликим капіталом або роблять внесок, вони хочуть цим похвалитися, хочуть контролювати людей, обміняти зроблене на винагороди або забезпечити собі гарне місце призначення. Деякі з них заходять так далеко, що намагаються укласти угоду, використовуючи Боже Євангеліє. Яку угоду вони хочуть укласти? Ось приклад. Коли така людина приходить до будинку потенційного одержувача Євангелія й бачить, що його сім’я бідна, вона думає, що, ймовірно, не отримає жодної користі від поширення Євангелія цій людині. Отже, такий поширювач не відчуває зацікавлення в ній або навіть дискримінує її. Щоразу, побачивши цю людину, він відчуває незадоволення й каже своєму керівнику: «Ця людина не зможе повірити в Бога. А якби й увірувала, то не змогла би здобути істину». Це відмовка, яку вони використовують, щоб не поширювати Євангеліє серед таких людей. Незабаром хтось інший приходить поширити Євангеліє цій людині, і вона його приймає. Як це може пояснити перший поширювач Євангелія? Як він міг сказати, що ця людина не повірить у Бога? Як він міг бути таким свавільним? Звідки він міг знати, чи повірить якась людина, якщо він не поділився з нею Євангелієм? Він не міг знати. Чому він не навернув цю людину? Він не зміг навернути її саме тому, що був упередженим до неї, подивився на неї зверхньо й не виявив до неї люблячого серця. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, він був недбалим. Він не виявив люблячого серця й не виконав свого обов’язку. Це заслуга чи недолік у Божих очах? (Недолік.) Безумовно, це переступ. Чому стався цей переступ? Чи не тому, що такий поширювач не зміг отримати жодної користі від того одержувача Євангелія? Побачивши, що поширення Євангелія цій людині не принесе йому жодної користі, він відчув відразу до неї та помстився їй, не бажаючи дозволити їй отримати спасіння, а потім знайшов усілякі причини й відмовки, аби не поширювати їй Євангеліє. Це серйозне невиконання обов’язків і серйозний переступ! Відмовлятися поширювати комусь Євангеліє, коли із цього немає жодної вигоди, – що це за ставлення? Хіба це не є типовим проявом людини, яка продає Євангеліє? (Так.) Як такі люди продають Євангеліє? Поясніть деталі й процес. (Цей поширювач Євангелія вирішив, чи хоче він ділитися з кимось Євангелієм, виходячи з того, чи може він отримати від цього користь. Це дорівнює ставленню до Божого Євангелія як до товару та його продажу заради бажаної вигоди. Коли поширювач побачив, що жодної користі йому з цього не буде, то відмовився поширювати Євангеліє.) Такі люди ставляться до Божого Євангелія як до свого особистого надбання. Якщо вони бачать когось із багатої та впливової сім’ї, ситого й гарно одягненого, то думають: «Якщо я поширю йому Євангеліє, то зможу залишитися в його будинку, матиму гарну їжу й гарний одяг», – і вирішують проповідувати Євангеліє цій людині. Що це за поведінка? Це типовий приклад людини, яка продає Євангеліє. Такий поширювач Євангелія ставиться до Божого Євангелія й радісної звістки про нову Божу роботу як до товару, як до особистого надбання, обманюючи й ошукуючи інших на кожному кроці, аби забезпечити собі прибуток і все, що йому потрібно. Хіба це є виконанням обов’язку? Це називається веденням бізнесу й отриманням прибутку від розносної торгівлі Євангелієм. Торгувати на рознос означає продавати те, що маєш, шляхом обміну свого товару на гроші або матеріальні цінності, які тобі хочеться. То як же вони торгують Євангелієм на рознос? Це залежить від того, чи можуть вони отримати вигоду від потенційних одержувачів Євангелія. Це означає: «Я поширюватиму тобі Євангеліє, якщо мені це буде вигідно. Якщо мені це не вигідно, я знайду причину, щоб не проповідувати його тобі. Це буде просто угода, яка не склалася». Чому ця угода не склалася? Вона не склалася, тому що поширювач Євангелія не зміг отримати з неї особисту вигоду. Як ми називаємо таких людей? Їх називають «мандрівними аферистами». Вони не можуть запропонувати нічого реального, але ходять скрізь, обманюючи й ошукуючи інших, покладаючись на те, що їхні слова принесуть їм гроші та прибуток. Чи виконують вони свій обов’язок, проповідуючи Євангеліє в такий спосіб? Вони коять суцільне зло. Їхні дії не мають нічого спільного з виконанням свого обов’язку, тому що вони не вважають поширення Євангелія своїм обов’язком, не розглядають його як свою відповідальність або зобов’язання, або як доручення, покладене на них Богом. Вони радше сприймають це як роботу, професію, яку виконують в обмін на те, що їм потрібно, щоб задовольнити власні інтереси та потреби. Є навіть такі люди, які не хочуть іти геть, коли йдуть проповідувати Євангеліє в багаті райони, тому що там вони добре харчуються, добре одягаються й живуть у гарних місцях. Вони починають плакатися перед одержувачами Євангелія про те, які вони бідні: «Подивіться, яка Божа благодать і благословення оточують вас тут. Кожна сім’я має власну машину, живе у власному скромному особняку, гарно вдягається. Ви навіть їсте м’ясо щодня. Там, звідки ми прийшли, це неможливо». Почувши це, одержувачі Євангелія кажуть: «Оскільки ви живете в такому бідному місці, приїжджайте до нас частіше», а потім дарують цим поширювачам Євангелія якісь речі. Це завуальована форма випрошування й вимагання грошей та матеріальних цінностей у людей. На чому ґрунтується їхнє здирництво? «Ми проповідували вам Боже Євангеліє та нічого не отримали взамін. Ми виконали Боже доручення. Ви отримали дуже великі благословення, тому повинні віддячити за Божу любов і дати нам трохи милостині. Хіба ми не на це заслуговуємо?». Отже, вони використовують різні засоби, щоби приховано, прямо чи опосередковано вимагати від людей матеріальні блага та гроші. Вони використовують поширення Євангелія як можливість отримати особисту вигоду. Першим проявом цього є продаж Євангелія, який є найсерйознішим за своєю природою. Другий прояв – це замасковане здирництво. Тому в деяких людей, які виконують обов’язок поширення Євангелія, непомітно починають випирати кишені, поки вони проповідують Євангеліє, і вони стають багатими. Деякі люди кажуть: «Хіба не добре бути багатим? Хіба це не Боже благословення?». Це нісенітниця! Ти покладаєшся на власні хитрощі та прийоми, аби вимагати та видурювати щось у людей, а потім стверджуєш, що це Боже благословення. Яка природа таких слів? Це богохульство. Це не Боже благословення. Бог не благословляє людей у такий спосіб. То чому ж у когось може виникнути така думка? Це результат їхніх амбіцій та жадібної, сатанинської природи.

Ті, хто поширює Євангеліє, дуже страждають. Іноді їх переслідують і цькують релігійні люди або навіть віддають їх у руки сатанинського режиму. Якщо вони допустять незначну необережність, то їх, імовірно, заарештує великий червоний дракон. Однак ті, хто любить істину, можуть правильно підійти до таких речей, тоді як ті, хто не любить істину, часто скаржитимуться на найменші страждання. Деякі з тих, хто поширював Євангеліє, говорили щось на кшталт: «Я проповідував Євангеліє одному чоловіку, а він після такої довгої розмови навіть не дав мені склянки води. Я не хочу йому проповідувати». Чи є проблемою те, що хтось не дав проповіднику склянку води? У словах цих поширювачів Євангелія ховається певний характер. Мається на увазі, що поширювати Євангеліє варто лише тоді, коли це приносить задоволення й прибуток. Якщо це пов’язано зі стражданнями або якщо ти за це не отримуєш навіть склянки питної води, то це не має сенсу. У цьому є намір щось випросити, укласти угоду. Якщо в тому, як людина поширює Євангеліє, завжди присутня комерційна природа, то чи щиро й повністю вона присвячує себе Богові? Якщо вона не може витримати навіть цього незначного страждання, виконуючи свій обов’язок, і якась дрібниця може викликати в неї негатив, то чи може вона задовільно виконувати свій обов’язок? Такі люди також скажуть: «Мені не дали не тільки води, а й не нагодували в обідній час». Хіба це проблема, якщо хтось не дозволив цим поширювачам Євангелія залишитися й поїсти разом із ним? Вони вже кілька років поширюють Євангеліє й завжди звертають увагу на те, як люди їх приймають, що їм дають їсти й пити, які подарунки вони отримують, – чому так відбувається? Невже вони не знають, як поводитися з людьми, які шукають істинного шляху? Це проблема їхнього характеру. Чи є в їхніх серцях хоч трохи любові до людей? І чому вони досі не розуміють, які страждання повинні переносити ті, хто поширює Євангеліє, і як вони повинні практикувати істину? Чому вони взагалі не застосовують це на практиці? Хіба це проблема, якщо люди, яким ви проповідуєте Євангеліє, не дають вам води або їжі? Це не проблема. Поширення Євангелія серед людей – це виконання наших зобов’язань; це наш обов’язок. Тут немає жодних додаткових умов. Люди, яким ти проповідуєш, не зобов’язані годувати й обслуговувати тебе чи посміхатися тобі. Вони не зобов’язані слухати все, що ти кажеш, і підкорятися тобі. Вони не зобов’язані цього робити. Якщо ти здатен так мислити, це об’єктивно й раціонально. Тоді ти зможеш правильно ставитися до цих речей. То як же слід ставитися до того, хто вивчає істинний шлях? Поки такі люди відповідають принципам Божого дому щодо поширення Євангелія, ми зобов’язані проповідувати їм його, і навіть якщо їхнє теперішнє ставлення погане й вони несприйнятливі, ми повинні набратися терпіння. Як довго та наскільки ми маємо бути терплячими? Поки вони не відкинуть тебе й не заборонять вхід до свого дому, так що не допоможе ніяке обговорення та ніякий заклик до них, і навіть якщо хтось інший піде й запросить їх на твоє прохання, вони все одно тебе не визнають. У такому разі до них неможливо донести Євангеліє, а ти виконав своє зобов’язання. Ось що означає виконати свій обов’язок. Однак поки є хоч трохи надії, ти мусиш шукати всі доступні способи та робити все можливе, щоб читати їм Божі слова та свідчити їм про Його роботу. Скажімо, ти спілкуєшся з кимось два-три роки. Ти багато разів намагався нести цій людині Євангеліє та свідчити про Бога, але вона не має жодного наміру приймати його. Водночас рівень її розуміння досить хороший і вона дійсно є потенційним одержувачем Євангелія. Що тобі варто зробити? Насамперед ти категорично не повинен ставити хрест на такій людині, натомість ти повинен підтримувати з нею нормальні стосунки й, продовжувати читати їй Божі слова та свідчити про Його роботу. Не здавайся; будь терплячим до кінця. Одного невідомого дня вона прокинеться й відчує, що настав час вивчити істинний шлях. Ось чому дуже важливим аспектом поширення Євангелія є практика терпіння й наполегливості до самого кінця. Але чому це потрібно робити? Тому що це обов’язок створеної істоти. Оскільки ти контактуєш із цією людиною, ти маєш обов’язок і відповідальність проповідувати їй Боже Євангеліє. Від моменту, коли вона вперше почула Божі слова та Євангеліє, і до того, як вона змінить своє життя, проходить багато процесів, і на все це потрібен час. Цей період вимагає від тебе бути терплячим і чекати, поки настане день, коли та людина змінить своє життя й ти приведеш її до Бога, назад до Його дому. Це твоя повинність. Що таке повинність? Це відповідальність, від якої не можна ухилитися та яка є обов’язком честі людини. Це те саме, що й ставлення матері до своєї дитини. Якою б неслухняною чи пустотливою дитина не була, навіть якби вона захворіла й не хотіла їсти, у чому полягає повинність її матері? Знаючи, що це її дитина, вона голубить її, і любить її, і ретельно піклується про неї. Неважливо, визнає її дитина своєю матір’ю чи ні, і неважливо, як вона до неї ставиться, – вона все одно залишається поруч із дитиною, захищаючи її, не відходячи ні на мить, постійно чекаючи, що дитина повірить, що це її мати, і повернеться в її обійми. Так вона постійно пильнує дитину й піклується про неї. Ось це й мається на увазі під відповідальністю; ось це й мається на увазі під обов’язком честі. Якби ті, хто займається поширенням Євангелія, чинили саме так, плекаючи в серці таку любов до людей, вони б тоді дотримувалися принципів поширення Євангелія та були б цілком здатні досягти результатів. Якщо вони постійно виправдовуватимуться й говоритимуть про свої умови, вони не зможуть поширювати Євангеліє та не виконуватимуть свого обов’язку. Деякі люди, які поширюють Євангеліє, завжди прискіпливо ставляться до потенційних одержувачів Євангелія, які мають забагато питань і труднощів та є людьми низької якості, і, як наслідок, проповідники не бажають страждати й платити ціну за те, щоб навернути їх. Але якщо їхні батьки й родичі мають багато труднощів і низьку якість, вони все одно здатні ставитися до них із люблячим серцем. Чи не означає це, що вони ставляться до людей несправедливо? Чи мають ці люди люблячі серця? Чи це люди, які зважають на Божу волю? Однозначно ні. Поширюючи Євангеліє, вони завжди шукають будь-які можливі причини й виправдання, виходячи з об’єктивних умов, щоб не проповідувати людям Євангеліє, або, хай би кого вони побачили, вони не вбачають таких людей приємними та вважають їх нижчими за себе, і їм завжди здається, що немає кому проповідувати Євангеліє, – в результаті вони не приносять Євангеліє жодній людині. Чи є якісь принципи в такому поширенні Євангелія? Людина, яка так робить, узагалі не зважає на Божу волю чи Божі вимоги. Кожен, хто може визнати, що Божі слова є істиною, і кожен, хто може прийняти істину, є потенційним одержувачем Євангелія, якщо тільки це не очевидно лихі люди або абсурдні типи. Якби люди справді зважали на Божу волю, вони б виконували свої обов’язки й ставилися б до людей відповідно до принципів. Незалежно від того, які проблеми виникають у людей, що досліджують істинний шлях, і якою мірою вони виявляють свої розбещені характери, доки вони здатні визнати й прийняти істину, ви повинні невтомно читати їм Божі слова та свідчити про Божу роботу. Це той принцип, якого слід дотримуватися в поширенні Євангелія.

Я чув, що деякі люди, які поширюють Євангеліє, зовсім не мають любові у своєму серці. Маючи справу з переконаннями й питаннями осіб, які досліджують істинний шлях, такі поширювачі Євангелія неодноразово залучають цих осіб до спілкування. Однак, коли ті особи все одно не розуміють і далі ставлять запитання знову і знову, ці поширювачі Євангелія більше не витримують і починають повчати їх. «Ви ставите забагато запитань. Ви не розумієте істини, хай скільки я з вами спілкуюсь. Ваша якість занизька, ви не здатні розуміти та не можете здобути істину й життя. Усі ви є прислужниками». Деякі люди не можуть витерпіти таких слів і на деякий час стають негативними. Усі люди різні. Хтось досліджує істинний шлях і бачить, що Божі слова – це істина. Навіть якщо в них є якісь переконання й проблеми, то люди долають їх, читаючи Божі слова. Ці люди настільки чисті, що можуть легко прийняти істину. Вони самі читають Божі слова, шукають та досліджують, а потім, коли хтось спілкується з ними, вони охоче приймають істинний шлях і приєднуються до церкви. А в інших людей виникає багато запитань. Вони мусять досліджувати, поки не знайдуть ясність у всіх аспектах. Допоки буде хоча б один момент, не досліджений ними до повної ясності, вони не приймуть істинний шлях. Ці люди обережні й обачні в усьому, що роблять. Деякі поширювачі Євангелія не мають у своєму серці ані крихти любові до таких людей. Як вони ставляться до них? «Ти можеш вірити або не вірити! Ти не будеш великою втратою для дому Божого, а великим здобутком – і поготів. Якщо ти не віриш, то просто йди геть! Як у тебе може бути стільки запитань? Тобі вже дали відповідь на кожне з них». Насправді ці поширювачі Євангелія не дають чітких відповідей на питання, які виникають у цих потенційних одержувачів Євангелія, чітко не спілкуються про істину, повністю не розвіюють сумніви в серцях людей, але хочуть, щоб ті якнайшвидше відмовилися від своїх переконань і прийняли Євангеліє. Чи можна змусити людей до цього навіть усупереч їхньому бажанню? Якщо хтось щиро каже, що не розуміє, тобі слід прочитати йому кілька уривків із Божих слів, що стосуються його проблем і переконань, а потім поспілкуватися про істину, аби в нього з’явилася можливість зрозуміти. Деякі потенційні одержувачі Євангелія люблять докопуватися до суті речей. Такі люди хочуть усе з’ясувати. Вони не ускладнюють тобі життя, не прискіпуються й не критикують, вони просто ставляться до речей серйозно. Зустрічаючись із такими серйозними людьми, деякі поширювачі Євангелія не можуть їм відповісти й відчувають, що виставили себе на посміховисько. Як наслідок, вони не хочуть спілкуватися з такими людьми, кажучи: «Я стільки років поширюю Євангеліє, але мене ще ніхто так не дратував!». Ці поширювачі Євангелія називають таких людей «колючкою в боці». Насправді ці поширювачі Євангелія мають лише половинчасте розуміння будь-якого аспекту істини, говорять про пишні доктрини та порожні слова й намагаються змусити людей прийняти їх за істину. Хіба це не ускладнює життя іншим? Якщо інші не розуміють і ставлять деталізовані запитання, вони незадоволені, кажучи: «Я пояснив тобі три етапи Божої роботи, пояснив чітко. Якщо ти досі не можеш зрозуміти після стількох пояснень із мого боку, тобі слід самому прочитати Божі слова, аби подолати свої переконання. Ось Боже слово, просто перед тобою. Якщо ти читаєш і розумієш його, тоді повір. Якщо не можеш цього зрозуміти, то не вір!». Почувши це, потенційні одержувачі Євангелія думають: «Якщо я далі ставитиму запитання, то можу втратити свій шанс на спасіння й не зможу отримати благословення. Я не задаватиму питань, а потім швидко погоджуся з ним і повірю!». Ці люди і далі приходитимуть на зібрання й уважно слухатимуть проповіді, і до них поступово прийде розуміння якихось істин, а їхні переконання поступово будуть подолані. Чи є це правильним способом поширення Євангелія, незалежно від того, як проходить процес їхнього увірування? Чи можна сказати, що ці поширювачі Євангелія виконали свій обов’язок? (Не можна.) Поширюючи Євангеліє, ти повинен насамперед виконувати своє зобов’язання. Ти повинен прислухатися до власної совісті та слідувати здоровому глузду, роблячи все, що можеш, і все, що повинен. Ти повинен із любов’ю пропонувати рішення у відповідь на будь-які переконання, що можуть виникнути в людини, яка досліджує істинний шлях, або будь-які запитання, які вона ставить. Якщо ти дійсно не можеш запропонувати рішення, ти можеш знайти кілька відповідних уривків із Божих слів, щоб прочитати людині, або відповідні відеокліпи зі свідченнями з особистого досвіду, або кілька відповідних фільмів із євангелізаційними свідченнями, щоб показати їй. Цілком можливо, що це буде ефективно; принаймні ти виконуватимеш своє зобов’язання й не будеш відчувати докорів сумління. Але якщо ти будеш недбалим і виконуватимеш цю роботу абияк, тоді ти відповідаєш за затримку, і здобути ту людину буде нелегко. Поширюючи Євангеліє серед інших, людина повинна виконувати своє зобов’язання. Як слід розуміти слово «зобов’язання»? Як саме слід утілювати його в життя й застосовувати? Що ж, тобі слід розуміти, що щиро прийнявши Господа й випробувавши на своєму досвіді Божу роботу в останні дні, ти зобов’язаний свідчити про Його роботу тим, хто спраглий до Його явлення. Отже, як ти маєш поширювати серед них Євангеліє? Чи онлайн, а чи в реальному житті, ти повинен поширювати його в будь-який спосіб, який навертає людей і є ефективним. Поширення Євангелія – це не щось, що робиться під настрій, не щось, чим ти займаєшся, перебуваючи в хорошому гуморі, і чим не займаєшся, коли не в гуморі. Це також не те, що здійснюється за твоїми вподобаннями, коли ти вирішуєш, хто отримує вибіркове ставлення, поширюючи Євангеліє серед тих, хто тобі подобається, і не поширюючи його серед тих, хто тобі не подобається. Слід поширювати Євангеліє відповідно до вимог Бога й принципів Його дому. Тобі слід виконувати зобов’язання та обов’язок створеної істоти, роблячи все, на що ти здатен, щоб свідчити про істини, які ти розумієш, про слова Божі та про роботу Божу тим, хто досліджує істинний шлях. Ось як ти виконуєш зобов’язання та обов’язок створеної істоти. Що слід робити людині, поширюючи Євангеліє? Їй слід виконувати своє зобов’язання, робити все, що в її силах, і бути готовою заплатити будь-яку ціну. Можливо, ти недовго проповідуєш Євангеліє, не маєш достатнього досвіду, не дуже красномовний та не маєш високого рівня освіти. Насправді все це не має вирішального значення. Найважливіше, щоб ти вибирав відповідні уривки зі слова Божого й спілкувався про істини, які зачіпають за живе та здатні вирішити проблеми. Твоє ставлення має бути щирим і давати тобі можливість зворушувати людей так, щоб незалежно від твоїх слів усі потенційні одержувачі Євангелія завжди були готові слухати тебе, особливо коли ти розповідаєш про свій реальний досвід і говориш від щирого серця. Якщо ти зможеш сподобатися потенційним одержувачам Євангелія, щоб вони охоче контактували й спілкувалися з тобою та охоче слухали твоє свідчення, то це вже успіх. Тоді вони ставитимуться до тебе як до довіреної особи й охоче слухатимуть усе, що ти кажеш, вважатимуть усі аспекти істини, яку ти обираєш для спілкування, добрими й дуже практичними, і будуть здатні прийняти їх усі. У такий спосіб ти зможеш легко навернути їх. Це мудрість, якою ти повинен володіти, якщо поширюєш Євангеліє. Якщо ти не можеш допомагати людям із люблячим серцем і не можеш бути довіреною особою для інших, тобі буде занадто важко поширювати Євангеліє й навертати людей. Чому ті, хто говорить просто й відкрито, хто є прямолінійним та щиросердним, так ефективно поширюють Євангеліє? Тому що такі проповідники подобаються всім, і всі з ними охоче спілкуються й будують дружні стосунки. Якщо такі поширювачі Євангелія розумітимуть істину та особливо практично й чітко спілкуватимуться про істину, якщо вони вмітимуть терпляче спілкуватися з іншими про істину, розв’язувати різні проблеми, долати труднощі й збентеження, які виникають у людей, просвітлювати їхні серця й приносити їм велику втіху, люди любитимуть їх і довірятимуть їм усією душею, сприйматимуть їх як довірену особу та охоче слухатимуть усе, що вони скажуть. Якщо ж поширювач Євангелія завжди ставить себе на п’єдестал і повчає інших, поводячись із ними, як із дітьми чи учнями, люди можуть вважати його докучливим і відразливим. Отже, ось якою мудрістю ти маєш володіти, аби поширювати Євангеліє: по-перше, справляй гарне враження на інших, висловлюючись так, щоби це було прийнятно для твоїх слухачів. Вислухавши тебе, вони повинні бути здатними здобути щось із цього й отримати якусь користь. Тоді твоє поширення Євангелія йтиме вільно, не зустрічатиме жодних перешкод і приноситиме плідні результати. Навіть якщо деякі люди можуть не прийняти Євангеліє, вони побачать, що ти хороша людина, та охоче спілкуватимуться з тобою. Ті, хто проповідує Євангеліє, повинні вміти добре ладнати з людьми. Здобути широке коло друзів – це гарний шлях. Крім того, є ще одна надзвичайно важлива річ. Незалежно від того, кому ти проповідуєш Євангеліє, ти повинен спочатку багато готуватися. Ти повинен озброїтися істиною, засвоїти принципи, вміти розпізнавати людей і використовувати мудрі методи. Необхідно наполегливо вправлятися в цій підготовчій роботі. Передусім у розмовах з людьми, які проводять дослідження, ти повинен зрозуміти й засвоїти їхнє походження, до яких конфесій вони належать, які основні переконання мають, чи є вони інтровертами чи екстравертами, які в них здібності до розуміння та характери. Це ключовий момент. Щойно ти добре пізнаєш потенційних одержувачів Євангелія в усіх аспектах, твоя проповідь Євангелія буде набагато ефективнішою, і ти знатимеш, як прописати правильні ліки для подолання їхніх переконань і проблем. Якщо ти зіткнешся зі спокусами з боку злих людей, атеїстів або дияволів, ти зможеш відчути їх, розпізнати, хто вони є, і поспіхом відкинути їх. Читання Божих слів може відкрити тобі всі типи людей. Божі слова викличуть відразу в злих людях та атеїстах, які їх почують, а дияволи ненавидять їх слухати. Зацікавляться лише ті, хто спраглий до істини. Вони шукатимуть істину й ставитимуть запитання. Саме так можна підтвердити, що вони є потенційними одержувачами Євангелія. Після такого підтвердження ми можемо залучити їх до систематичного спілкування про істину. Спілкуючись про істину, ми можемо повністю осягнути якість цих потенційних одержувачів Євангелія, те, наскільки добре вони можуть розуміти істину, а також стан їхніх характерів. У такий спосіб ми знатимемо, над якими людьми працювати та як спілкуватися з ними про істину. Хай би скільки зусиль ми докладемо, вони не будуть марними. У процесі поширення Євангелія, якщо ви не зрозумієте та не осягнете ситуацію іншої сторони й не пропишете правильні ліки, вам буде нелегко навернути людей. Навіть якщо вам вдасться навернути кількох людей, то буде лише випадково. Ті, хто розуміє істину й бачить сутність речей, здатні робити менше хибних кроків, поширюючи Євангеліє, або взагалі уникати їх. Вони проповідують тим, кому слід, і не проповідують тим, кому не слід. Вони роблять точну оцінку, перш ніж проповідувати, та уникають марної роботи. У такий спосіб вони виконують свій обов’язок із більшою ефективністю й меншими зусиллями, досягаючи гарних результатів. Отже, якщо ви хочете ефективно поширювати Євангеліє, озбройтеся істиною та проведіть достатню підготовчу роботу. Що робити, якщо ти познайомився з релігійною людиною, яка добре знає Біблію, а ти її не читав? Що ти можеш зробити? У такий момент уже запізно озброюватися біблійною істиною, тому ти мусиш швидко познайомити таку людину з поширювачем Євангелія, який розуміє Біблію. Віддай цю людину в руки того, хто розуміє Біблію. Це відповідає істині-принципам. Якщо ж ти намагатимешся сліпо хизуватися, однаково проповідуючи їй Євангеліє, ця людина не прийме його. Такий результат виникне через твою безвідповідальність. Крім того, ти повинен знайти вільний від роботи час, щоб озброїтися деякими знаннями з Біблії. Поширювати Євангеліє, нічого не знаючи про Біблію, не дуже ефективно. Багато питань, які ставлять дослідники, пов’язано зі словами з Біблії. Якщо ти розумієш Біблію, то можеш використовувати біблійну істину, аби розв’язати ці питання. Незалежно від того, яких переконань дотримуються потенційні одержувачі Євангелія, ти можеш знайти відповідні вірші з Біблії та Божі слова, щоби розвіяти їхні переконання. Тільки так можна досягти бажаного результату. Тому поширення Євангелія вимагає певного знання Біблії. Наприклад, потрібно знати, які пророцтва в Старому Заповіті та які вірші в Новому Заповіті свідчать про Боже повернення й Божу роботу в останні дні. Ти маєш частіше читати ці слова, більше роздумувати над ними й зберігати їх у своєму серці. Крім того, необхідно розуміти, як релігійні люди розуміють ці біблійні вірші, поміркувати, як спілкуватися з ними, щоби привести їх до точного й чистого розуміння цих віршів, а потім застосувати ці вірші з Біблії, щоби привести їх до розуміння Божої роботи в останні дні. Чи це означає підготовчу роботу? Саме це й означає проведення підготовчої роботи. Ти повинен зрозуміти потреби різних типів людей, які досліджують істинний шлях, а потім провести певну підготовчу роботу відповідно до ситуації. Тільки тоді ти зможеш зробити все, що у твоїх силах, і виконати свої зобов’язання. Це твоя відповідальність. Деякі люди скажуть: «Мені не потрібно все це робити. Мені необхідно лише прочитати Біблію кілька разів. Незалежно від того, кому я поширюю Євангеліє, я завжди кажу одне й те саме. Слова, які я використовую, щоби проповідувати Євангеліє, є постійними й не змінюються. Я використовуватиму ці слова, а люди можуть вірити або не вірити. Люди, які не вірять, не отримають благословення. Вони не можуть звинувачувати в цьому мене. Зрештою, я виконав своє зобов’язання». Чи виконала така людина своє зобов’язання? Яка ситуація в людини, яка веде дослідження, скільки їй років, які в неї рівень освіти, сімейний стан, хобі, особистість, людськість, сімейний стан тощо? Ти нічого про це не знаєш, але все одно йдеш і проповідуєш їй. Ти не провів ніякої підготовчої роботи й не доклав жодних зусиль. І ти однаково стверджуєш, що виконав своє зобов’язання? Хіба це не обман людей? Таке ставлення до своїх обов’язків свідчить про поверховість й безвідповідальність. Це недбале ставлення. Із таким ставленням ти проповідуєш Євангеліє, а коли тобі не вдається когось навернути, ти кажеш: «Якщо він не вірить, то йому просто не пощастило. Крім того, йому бракує духовного розуміння, тому, навіть якби він увірував, то не зміг би здобути істину й спастися!». Це безвідповідально. Ти ухиляєшся від своєї відповідальності. Очевидно, що ти погано підготувався. Очевидно, що ти не виконав своє зобов’язання, не виконав свій обов’язок сумлінно. І ти однаково виправдовуєшся, наводячи всілякі причини, намагаєшся словами ухилитися від відповідальності. Що це за поведінка? Це називається обманом. Щоб уникнути відповідальності, ти виносиш судження, робиш висновки про людей і кажеш безвідповідальні нісенітниці. Це називається зарозумілістю й самовдоволенням, підступністю й порочністю. Це також називається обманом. Це спроба обдурити Бога.

Якщо Бог довірив тобі обов’язок поширювати Євангеліє, ти повинен прийняти Боже доручення з пошаною й послухом. Ти маєш намагатися з любов’ю й терпінням ставитися до кожної людини, яка шукає істинного шляху, і бути здатним терпіти труднощі та важку працю. Старанно бери на себе відповідальність ділитися Євангелієм; давай чітке спілкування про істину, щоб ти міг прозвітувати про це перед Богом. Саме з таким ставленням слід виконувати свій обов’язок. Якщо хтось, хто досліджує істинний шлях, шукає в тебе істину, а ти відштовхуєш його, не можеш щиро спілкуватися з ним про істину й розв’язати його проблему, та ще й знаходиш відмовки, кажучи: «Я зараз не в настрої. Хай би ким вони були, хай би якими спраглими вони були до істини, до явлення й роботи Бога, це не моя справа. Не від мене залежить, чи зможуть вони повірити. Якщо Святий Дух не почне працювати, то хай би скільки я готувався, все буде марно – тож я не докладатиму таких зусиль! У будь-якому разі я вже розповів про всі істини, які сам розумію. Чи зможуть вони прийняти істинний шлях, то вже справа Бога. Я тут ні до чого», – тоді що це за ставлення? Це безвідповідальне й непоступливе ставлення. Хіба мало тих, хто поширює Євангеліє в такий спосіб? Чи може таке поширення Євангелія відповідати належному стандарту? Чи може воно прославити Бога й свідчити про Нього? Ні, анітрохи. Таке поширення Євангелія – це лише невеличке служіння; воно не має нічого спільного з виконанням обов’язку. Тож як можна задовільно поширювати Євангеліє? Незалежно від того, хто досліджує істинний шлях, спочатку тобі потрібно провести невелику підготовчу роботу та озброїтися істиною, а потім покластися на любов, терпіння, толерантність і почуття відповідальності, щоб добре виконати цей свій обов’язок. Будьте щирими й робіть усе, що можете й повинні робити. Таке поширення Євангелія є задовільним. Якщо обставини не дозволяють тобі поширювати Євангеліє або якщо особа, яка проводить дослідження, відмовляється слухати та йде геть, це не твоя провина. Ти зробив те, що повинен був зробити, і твоя совість не звинувачуватиме тебе. Це означає, що ти виконав свій обов’язок. Деякі люди можуть відповідати принципам поширення Євангелія, але час для цього може бути неналежним. Ще не настав Божий час. У такому разі роботу з поширення Євангелія потрібно поки що відкласти. Чи означає таке відкладання, що ти не поширюватимеш Євангеліє цій людині? Це не означає, що ти не поширюєш Євангеліє, це означає лише те, що ти чекаєш для цього відповідного часу. Яким ще людям не варто проповідувати? Наприклад, коли людина говорить чужою мовою – не день-два й навіть не рік-два, а довгий час, і може так говорити в будь-який час і в будь-якому місці, то ця людина є злим духом, і їй не можна поширювати Євангеліє. Є також люди, які зовні здаються добрими, але, якщо їх розпитати й розібратися глибше, виявляється, що вони вчинили перелюб з багатьма людьми. Якщо поширювати Євангеліє таким людям, це призведе до чималої біди. Такі люди можуть легко спричинити неприємності Божим обранцям, тому їм категорично не можна проповідувати Євангеліє. Є також деякі релігійні пастирі, які вимагають надмірних зусиль, щоби прийняти істину. Навіть якщо вони готові прийняти її, вони однаково ставлять умови. Вони задоволені лише тоді, коли служать керівниками й працівниками. Більшість таких людей є антихристами. Згідно з принципами їм не можна поширювати Євангеліє. Тільки якщо вони готові прислужуватися через поширення Євангелія й здатні залучити до цього багато інших, тоді дозволяється поширювати Євангеліє серед таких людей. Якщо чиясь людськість надто нечестива, і ви можете сказати, що це нечестива людина, лише за її зовнішнім виглядом, то така людина ніколи не прийме істину й ніколи не покається. Навіть якщо така людина ввійшла б до церкви, її б вигнали, тому їй ніколи не можна проповідувати Євангеліє. Проповідувати такій людині було б рівнозначно тому, щоб привести в церкву сатану й диявола. Інша ситуація виникає, коли деякі неповнолітні хочуть вірити в Бога. Однак у деяких демократичних країнах неповнолітні повинні отримати згоду своїх опікунів на участь у церковному житті й виконання своїх обов’язків. Не ігноруйте цю вимогу. Вона вимагає розумного рішення, і тут потрібна мудрість. У Китаї, якщо один із батьків веде таку неповнолітню дитину до віри в Бога, немає жодних проблем. Якщо молода людина, яка вже не є неповнолітньою, може усвідомити істину й хоче вірити в Бога, але її батьки виступають проти та обмежують її, вона може покинути свою сім’ю й прийти до церкви, щоби вірити в Бога й слідувати за Ним без обмежень і перешкод із боку своїх батьків. Це абсолютно правильно. Аналогічна ситуація склалася в Петра, коли він прийшов до віри в Бога. На завершення, незалежно від ситуації, дозволено поширювати Євангеліє, якщо для цього є об’єктивні умови й це не порушує закон. Слід підходити до цього питання згідно з істиною-принципами й велінням мудрості.

Як поширювач Євангелія може задовільно виконувати свій обов’язок? Насамперед ця людина має бути здатною осягнути й зрозуміти істину, що стосується поширення Євангелія. Тільки тоді, коли вона розуміє істину, вона може володіти правильними поглядами, знати, як поводитися з неправильними або абсурдними поглядами, як вести справи й розбиратися з проблемами відповідно до істини-принципів. Тоді вона зможе розпізнати різні неправильні практики та практики антихристів, які порушують істину-принципи. Отже, така людина природно зрозуміє, які істину-принципи слід засвоїти, щоб виконати свій обов’язок із поширення Євангелія. Щоби виконати цей обов’язок, яку істину вкрай важливо зрозуміти в першу чергу? Ви повинні розуміти, що поширювати звістку про Божу роботу – це відповідальність та обов’язок кожного з Божих обранців. Це доручення, яке Бог довірив усім. Це джерело цього обов’язку. Деякі люди кажуть: «Я не належу до євангелізаційної команди, тож чи маю я ці відповідальність та обов’язок?». Усі вони мають ці відповідальність та обов’язок. Істина щодо цього аспекту обов’язку є корисною для всіх. Я не знаю, чи ви помітили певне явище в розподілі різних працівників у церкві. Деякі люди колись були керівниками, але потім їх замінили, оскільки вони не могли виконувати практичну роботу. Після цієї заміни вони не могли виконувати особливих обов’язків, оскільки не володіли жодними навичками чи досвідом. Тож зрештою їх було призначено до євангелізаційної команди, щоби поширювати Євангеліє, поливати новонавернених або виконувати якісь звичайні обов’язки. Якщо вони однаково не здатні виконувати будь-які інші обов’язки в церкві, що з ними має статися? Такі люди є непотребом, і їх потрібно вигнати. Отже, якщо тебе звільняють із посади керівника церкви за некомпетентність, і ти не маєш якихось особливих талантів чи навичок, то ти маєш бути готовим поширювати Євангеліє. Якщо ти можеш поширювати Євангеліє й виконувати свої обов’язки в євангелізаційній команді, то істина про задовільне виконання обов’язків для тебе актуальна. Якщо ти не здатен виконувати свій обов’язок із поширення Євангелія, то істина про задовільне виконання обов’язків ніяк тебе не стосується, і в Божому домі, під час Божої роботи, виконання обов’язків тебе не стосується. У своєму серці ти мусиш чітко усвідомлювати все, що це означає. Якщо ти не виконуєш жодного обов’язку, то який стосунок має Божа робота до тебе? Тому, хай би який тип обов’язку виконувала людина, звичайно, найкраще, якщо вона може витримати до кінця й добре виконати свій обов’язок. Деякі люди кажуть: «Я не хочу поширювати Євангеліє, тому що це завжди змушує мене контактувати з незнайомими людьми. Є багато поганих людей, здатних на всілякі погані вчинки. Зокрема, релігійні люди ставляться до тих, хто поширює Боже Євангеліє останніх днів, як до ворогів і цілком здатні видати їх сатанинському режиму. Вони гірші за безбожників. Я не міг би витримати цього болю. Вони можуть забити мене до смерті, скалічити або віддати на поталу великому червоному дракону. Для мене це був би кінець». Оскільки ти не можеш витримати труднощів і маєш дуже слабкий духовний стан, тобі слід добре виконувати свою поточну роботу. Це був би мудрий вибір. Звісно, було б ще краще, якби ти міг виконувати різні обов’язки, а також поширювати Євангеліє. Поширення Євангелія – це відповідальність не тільки членів євангелізаційної команди, це відповідальність кожного. Оскільки всі почули від Бога добру новину й радісну звістку про нову Божу роботу, кожен несе відповідальність і зобов’язання проголошувати це Євангеліє, аби більше людей прийшли до Божого дому, почувши добру новину, і постали перед Богом, щоби прийняти Його спасіння. Це дозволить Божій роботі якнайшвидше досягти свого завершення. Таке Боже доручення, така Його воля.

Деякі поширювачі Євангелія цілими днями проповідують його, але за кілька років проповідей так і не спромоглися навернути жодної людини. Що ж відбувається? Вони здаються такими зайнятими, і схоже, що вони напрочуд ретельно виконують свій обов’язок. Тоді чому ж вони нікого не навернули? Істина, яку необхідно зрозуміти для виконання обов’язку поширення Євангелія, насправді подібна до істин, які необхідно розуміти для виконання інших обов’язків. Якщо хтось кілька років проповідує Євангеліє і за цей час нікого не навернув, це означає, що в цієї людини є проблеми. У чому полягають ці проблеми? Основна проблема полягає в тому, що вони не пропонують чітке спілкування щодо істини видіння в поширенні Євангелія. Чому їхнє спілкування нечітке? Або тому, що їхня якість є занизькою для цього, або тому, що вони настільки зайняті цілими днями, що не мають часу читати Божі слова чи розмірковувати над істиною, не розуміють жодної частини істини й не можуть подолати якісь переконання, єретичні ідеї чи помилки. Якщо обидві причини є актуальними, то чи може ця людина виконувати свій обов’язок із поширення Євангелія? Боюся, їй буде дуже важко навернути людей. Неважливо, скільки років вона працює над поширенням Євангелія, вона не побачить жодних очевидних результатів. Щоб поширювати Євангеліє, потрібно спочатку зрозуміти істину видіння. Незалежно від того, які запитання ставлять люди, якщо ви спілкуєтеся з ними про істину так, щоб вона стала зрозумілою, ви можете відповісти на їхні запитання. Якщо ви не розумієте істини видіння й не здатні говорити чітко, як би ви не спілкувались, то хай як ви поширюватимете Євангеліє, результатів у вас не буде. Якщо ти не розумієш істину, тобі слід зосередитися на пошуку істини й спілкуванні про неї. Якщо ти читатимеш більше Божих слів, слухатимеш більше проповідей, більше спілкуватимешся про істину поширення Євангелія й завжди наполегливо працюватимеш над спілкуванням про істину видіння, аби по-справжньому розуміти її та вміти долати найпоширеніші переконання й проблеми релігійних людей, тоді ти зможеш досягти хоч якихось результатів, а не ніяких узагалі. Тому неспроможність зрозуміти істину видіння Божої роботи є однією з причин, чому люди не можуть досягти результатів у поширенні Євангелія. Крім того, ти не здатен осягнути чи зрозуміти питання, які ставлять ті, хто досліджує істинний шлях, і не можеш зазирнути в їхні серця, щоб знайти, де криються їхні найбільші проблеми, і визначити головні проблеми, які заважають їм прийняти істинний шлях. Якщо ти напевно не розбираєшся в цих проблемах, то не можеш поширювати Євангеліє або свідчити заради Бога іншим людям. Якщо ти практикуєш проповідування Євангелія, використовуючи лише порожні теорії, це не спрацює. Щойно люди, які проводять дослідження, почнуть ставити запитання, ти не зможеш на них відповісти. Ти зможеш лише формально відмахнутися від них, розповідаючи про якісь доктрини. Чи навертатиме людей поширення Євангелія в такий спосіб? Безумовно, ні. Часто буває так, що люди, які досліджують істинний шлях, не можуть із готовністю прийняти його тому, що ти не даєш чітких відповідей на їхні запитання. У такому разі вони гадатимуть, чому ти, людина, яка так довго вірила, не можеш дати чіткого пояснення на ці питання. У глибині душі вони сумніватимуться, чи це істинний шлях, тому не наважаться повірити або прийняти його. Чи це не справжня ситуація? Це друга причина, чому люди можуть не досягати результатів у поширенні Євангелія. Якщо ви хочете поширювати Євангеліє, але не можете розв’язати реальні проблеми, то у вас немає способу поширення Євангелія людям. Якщо ви не розумієте істину, як ви можете розв’язати їхні проблеми? Отже, якщо ви хочете досягти результатів у поширенні Євангелія, ви повинні наполегливо шукати істину й досконально розуміти всі питання, які ставлять люди, що проводять дослідження. У такий спосіб ви здатні відповісти на їхні запитання, долучаючись до спілкування з ними про істину. Деякі поширювачі Євангелія завжди шукають якусь об’єктивну причину, яка може послужити виправданням, кажучи: «Із цими людьми так важко мати справу. Кожен із них більш викривлений, ніж попередній, і жоден із них не приймає істину. Вони неслухняні й уперті, і вони завжди чіпляються за релігійні переконання». Такі поширювачі Євангелія не докладатимуть значних зусиль, щоби подолати труднощі та проблеми цих людей, тому зазнаватимуть невдач щоразу, як намагатимуться проповідувати Євангеліє. Їм бракує навіть краплини любові, і вони не можуть довго й наполегливо працювати над виконанням цього обов’язку. Зовні здається, ніби вони дуже зайняті, але насправді вони не доклали достатньо зусиль для кожної людини, яка досліджує істинний шлях. Вони не ставляться до того, що запитують ці люди, із серйозністю й відповідальністю. Вони не шукають істину, щоби знайти рішення, крок за кроком розв’язати ці питання та зрештою навернути цих людей. Натомість вони просто роблять усе абияк. Хай скільки людей вони втратять, вони однаково дотримуються того ж самого підходу. Вони працюють кілька днів, а потім беруть кілька вихідних. Як вони розуміють поширення Євангелія? Вони перетворюють його на гру, на вид соціальної взаємодії. Вони думають: «Сьогодні я зустрінуся з такими-то людьми й добре проведу час. Завтра я познайомлюся з такими-то людьми, і це буде щось нове й цікаве». Зрештою вони ніколи нікого не навернуть. Вони ніколи не відчувають жодного докору чи почуття тягаря від того, що їм не вдалося нікого навернути. Чи можуть вони виконати свій обов’язок, отак поширюючи Євангеліє? Чи не є вони неуважними й недбалими, чи не намагаються обдурити Бога? Той, хто завжди так поширював Євангеліє, не виконує свого обов’язку по-справжньому, бо зовсім не виконує своє зобов’язання. Такі люди до всього ставляться недбало й неуважно. Які ще причини призводять до неспроможності навернути людей, проповідуючи Євангеліє? Скажіть Мені. (Проповідування Євангелія всупереч принципам.) Буває так, що, поширюючи Євангеліє, люди переживають лише за цифри. Такі люди проповідують із порушенням принципів і часто не можуть навернути інших. Також буває, що деякі люди в євангелізаційній команді охоче борються за потенційних одержувачів Євангелія, думаючи, що той, хто поширить Євангеліє серед більшої кількості людей, здобуде більше визнання. Коли потенційні одержувачі Євангелія побачать, як ці команди отак змагаються між собою, вони не отримають настанов. Натомість у їхній свідомості з’являться переконання: «Ви, віруючі в Бога, не об’єднані, серед вас є заздрість і ворожнеча». Тоді вони не захочуть вірити. Це камінь спотикання. Хіба це також частково не є причиною, через яку їм не вдається навернути людей, поширюючи Євангеліє? (Так.) Деякі потенційні одержувачі Євангелія вже давно живуть у суспільстві й остерігаються будь-яких людей, особливо незнайомців. Якщо немає посередника, який міг би їх познайомити, при першій зустрічі вони ставитимуться до людини насторожено. Наприклад, якщо ти щойно зустрів незнайомця, ти, звісно ж, не скажеш йому своє ім’я, адресу та номер телефону. Коли ти познайомишся з ним і ви краще пізнаєте один одного, коли ти дізнаєшся, що він не бажає тобі нічого лихого, ви потоваришуєте. Лише тоді ви могли б дати йому цю інформацію. Однак деякі поширювачі Євангелія не можуть зрозуміти людей, тому, коли люди остерігаються їх, вони називають цих людей брехливими й лихими. Вони засуджують їхню оборонну позицію, перекладаючи власну відповідальність на інших. Хіба такі поширювачі Євангелія не ставляться до незнайомців теж із пересторогою? Чому вони не засуджують себе, а вважають себе мудрими, поводячись насторожено? Несправедливо так ставитися до людей. Деякі поширювачі Євангелія питають особисту інформацію в потенційних одержувачів Євангелія, щойно познайомившись. Якщо хтось не бажає її давати, то такий поширювач Євангелія не захоче проповідувати цій людині. Що це за характер? Це зловмисний характер. Він злиться й відмовляється проповідувати Євангеліє тільки тому, що хтось не відповідає його вимогам у такій дрібниці. Яка жалюгідна поведінка! Чому ти хочеш поширювати Євангеліє іншим? Хіба це не є виконанням твого обов’язку? Якщо ти чиниш так, як тобі заманеться, хіба це досі є виконанням твого обов’язку? Хіба це не просто відбування служби? Як ти повинен звітувати про себе перед Богом? Якщо ти ніколи не покаєшся, Бог засудить тебе й вижене. Ти накликаєш на себе біду.

Я чув про випадок, коли члени двох євангелізаційних команд зустрілися з одним потенційним одержувачем Євангелія. Згодом вони посперечалися між собою, кожна команда стверджувала, що саме вони першими зв’язалися із цією людиною. Навіщо через таке сваритися? Чи це питання невігластва? Це те, чого не можна робити. То як же правильно вчинити? Усі разом повинні обговорити це питання. Не має значення, хто перший вийшов на контакт. Коли ви виявите, що контактували з однією й тією самою людиною, поширюйте Євангеліє разом, розділіть роботу й співпрацюйте. Якщо спочатку ви планували витратити два місяці на те, щоби донести Євангеліє до цієї людини, спробуйте зробити це за один місяць, оскільки у вас більше людей. Потім усі разом мають обговорити проблеми й труднощі потенційного одержувача Євангелія, те, про які аспекти істини всім слід шукати, аби розв’язати ці проблеми, як координувати роботу двох команд тощо. Для чого це робиться? Для того, щоби навернути цю людину й виконати свій обов’язок. Коли всі матимуть одне серце й одну душу, спілкуватимуться разом і спрямують усі свої зусилля на єдину мету, Святий Дух просвітить та поведе їх. Коли люди об’єднані, вони можуть легко досягати мети та отримають Божі благословення й провід. Утім, якщо ти не вчиняєш у такий спосіб, якщо ти завжди змагаєшся з іншими, завжди ведеш власні справи, завжди проводиш чітку межу між собою та іншими, і якщо ти дбаєш лише про те, щоби самому навернути людей, поширюючи Євангеліє, – ти проповідуй для себе, а я сам наверну людей, – чи можеш ти виконувати свій обов’язок з одним серцем та однією душею? Іноді люди можуть виконувати свої обов’язки самостійно, а в інших випадках усім потрібно гармонійно працювати разом, аби належно виконувати роботу церкви. Якщо кожен діятиме сам по собі й не співпрацюватиме злагоджено, це зашкодить роботі церкви. Хто візьме на себе відповідальність за це? Відповідальність несе кожен, а головний куратор несе найбільшу частку відповідальності. Розвалюючи роботу церкви, ти не тільки не виконуєш свій обов’язок як слід, але й коїш велике зло, накликаючи на себе Божу огиду й відразу. Тоді ти потрапив у біду. Якщо Бог засудить тебе як нечестивця або антихриста, який заважає роботі Церкви, буде ще гірше. Тебе неодмінно викриють і виженуть, і тобі навіть доведеться отримати покарання. Якщо ти відмовляєшся від свого обов’язку, до чого це прирівнюється? Ти не матимеш жодної частки в Божій роботі та не отримаєш Божого спасіння. Ти належатимеш до безбожників, і твоє життя втратить сенс. Для чого ти живеш сьогодні? Яку цінність ти приносиш євангелізаційній команді? Як ти можеш відобразити свою цінність як особистості? Ти повинен практично виконувати свої зобов’язання, добре виконувати свій обов’язок і бути здатним запевнити Бога, кажучи: «Я навернув декількох людей, поширюючи Євангеліє. Я зробив усе, що було в моїх силах. Хоча моя якість низька і я володію лише декількома істиною-реальностями, я зробив усе, що міг. Я виконував свій обов’язок, не опускаючи рук, не засмучуючись, не відчуваючи негативу й не розслабляючись, не намагаючись здобути славу чи прибуток. Натомість, проповідуючи Євангеліє, я зазнав неабиякого приниження, терпів образи та вигнання з релігійних кіл, ночував на вулиці. Хоч я й переживав негатив і слабкість, я не відмовився від свого обов’язку, а завжди наполегливо далі поширював Євангеліє. Я дякую Богові за захист і провід, які Він мені дав». Ось що означає по-справжньому виконувати свої обов’язки. Настане день, коли ти зможеш постати перед Богом із отаким чистим сумлінням і відзвітувати про себе. Можливо, ти зустрів чимало потенційних одержувачів Євангелія, але зміг навернути небагатьох людей. Тим не менш, виходячи із твоїх якостей та вчинків, ти навернув усіх, кого міг, докладаючи максимум зусиль. Як Бог оцінить тебе в такому разі? Ти задовільно виконав свій обов’язок. Ти намагався зробити все можливе і вклав у цю справу все своє серце. Для того, щоб нести Євангеліє його потенційним одержувачам, ти наполегливо працював, аби озброїтися істиною видіння, а також ознайомився з відповідними віршами з Біблії. Ти запам’ятав те, що потрібно було запам’ятати, і записав те, що не зміг запам’ятати. Хай би кого ти зустрів, поширюючи Євангеліє, і хай про що б тебе запитали, ти міг запропонувати рішення. Отже, твоя робота з поширення Євангелія ставала дедалі ефективнішою, і тобі вдалося навернути більше людей. Для того, щоб навернути більше людей, проповідуючи Євангеліє, щоб добре виконувати цей обов’язок та свої зобов’язання, ти подолав у собі багато труднощів, зокрема, власні недоліки, слабкості та негативні емоції. Усе це ти подолав і присвятив цьому завданню багато часу. Хіба не є подолання таких труднощів необхідним для того, щоби добре виконувати свій обов’язок? (Так, є.) Ба більше, аби допомогти тим, хто досліджує істинний шлях, почути Божий голос, зрозуміти й пізнати Божу роботу та прийняти істинний шлях, тобі потрібно розуміти більше істини, аби ти міг краще свідчити про Божу роботу. Незалежно від того, наскільки глибоким чи поверховим є твоє спілкування про істину, ти повинен мати любов і терпіння. Можливо, твої слухачі висміюють тебе, ображають, відкидають або не розуміють тебе – неважливо, якщо ти можеш правильно упоратися із цим і терпляче спілкуватися з ними про істину, і ти доклав багато зусиль, і заплатив за це високу ціну, тоді ти виконав свої зобов’язання. Таке виконання свого обов’язку – це задовільне його виконання.

Коли деякі поширювачі Євангелія зустрічають потенційного одержувача Євангелія, який є зарозумілим через багатство своєї сім’ї та соціальний статус, перед ним вони завжди почуваються неповноцінними та не у своїй тарілці. Чи вплине цей дискомфорт на виконання твого обов’язку? Якщо це впливає на тебе так, що ти не можеш добре виконувати свій обов’язок та свої зобов’язання, то ти не виконуєш свій обов’язок. Якщо це впливає лише на твій настрій – робить тебе нещасним і спричиняє дискомфорт, – але ти не кидаєш свій обов’язок і не забуваєш про свої зобов’язання та відповідальність, так, що зрештою завершуєш свою роботу й виконуєш її добре, тоді ти справді виконав свій обов’язок. Чи це істина? (Так.) Це істина, і кожен повинен її прийняти. Чи можливо опинитися в такій ситуації? Наприклад, деякі одержувачі Євангелія можуть дивитися на тебе зверхньо, тому що ти походиш із сільської місцевості. Вони можуть навіть принижувати тебе. Як тобі із цим справлятися? Ти скажеш: «Я народився в бідності в селі, тоді як ти народився в кращих житлових умовах у місті. Це було визначено Богом. Однак Бог милостивий незалежно від того, де ми народилися. Ми живемо в цю епоху, і всі ми благословенні тим, що залучені до Божої роботи в останні дні». Ці слова є істиною, а не спробою піддобритися. Одержувачі Євангелія скажуть: «Тоді ти не такий благословенний, як ми. Ми насолоджуємося й цим світом, і наступним, а ви можете насолоджуватися лише наступним життям. Отже, ми насолоджуємося більше, ніж ви». А ти скажеш: «Усе це з Божої милості». Оскільки вони не знають Божої роботи, чи варто з ними сперечатися? Якщо ти не цінуєш такі речі, то не сперечатимешся з ними. У своєму серці ти повинен чітко розуміти: «У моєму серці є обов’язок, а на моїх плечах – тягар, завдання й зобов’язання. Я не сперечатимуся з ними про це. Якщо настане день, коли вони увірують і повернуться в дім Божий, коли вони почують більше проповідей і зрозуміють дещо з істини, вони подумають про свою сьогоднішню поведінку та вчинки, і їм стане соромно». Якщо ти думатимеш про це так, твоє серце відкриється. Насправді так і відбувається. Якщо ти справді навернеш їх і вони дійсно прагнутимуть до істини, то після трьох-п’яти років віри вони зрозуміють, що поводитися з тобою так, як вони поводилися при першій зустрічі, було недоречно, цьому бракувало людськості й це суперечило істині. Тоді їм доведеться вибачитися перед тобою, коли вони побачать тебе наступного разу. У процесі поширення Євангелія ти часто стикатимешся з подібними ситуаціями. Як Я поводжуся в таких випадках? Я не звертаю особливої уваги на такі речі. Це нічого не означає. Якщо ти не вважатимеш це чимось важливим, то їхні слова не турбуватимуть тебе. Ось що називається володіти духовним станом. Якщо ти розумітимеш істину й володітимеш істиною-реальністю, то зможеш розпізнати багато висловлювань або практик, які нібито завдають шкоди людям. Ти зможеш їх згладити. Однак якщо ти не зможеш розпізнати ці речі, то запам’ятаєш такі слова й учинки на все життя, і будь-хто зможе образити тебе підморгуванням, словом чи жестом. Наскільки серйозні такі образи? Вони залишать слід у твоєму серці. Коли ти побачиш багатих людей, людей із вищим статусом, ніж у тебе, або людей, подібних до тих, хто колись дивився на тебе зверхньо й нападав на тебе, ти боятимешся й соромитимешся. Як можна позбутися цієї боязкості? Ти маєш розпізнати їхню сутність. Хай якими величними вони є, хай який статус чи становище займають, вони є нічим іншим, як розбещеними людьми. У них немає нічого особливого. Якщо ти побачиш це, твоє серце не буде обмеженим. У роботі з поширення Євангелія ти неодмінно зіткнешся із цими проблемами. Усі ці проблеми є поширеними. Деякі люди не розумітимуть тебе або ставитимуться до тебе з упередженням, або навіть натякатимуть і непрямо говоритимуть негарні речі, щоби висміяти тебе. Дехто скаже, що ти проповідуєш Євангеліє, аби заробити гроші, знайти вигоду або романтичні стосунки. Як би ти поводився в таких ситуаціях? Чи варто сперечатися з такими людьми? Особливо якщо потенційний одержувач Євангелія походить із заможної сім’ї, що ти маєш робити, якщо їси в його домі та бачиш у нього такий вираз обличчя? Якщо ти не поїси в його домі, аби зберегти свою гідність, чи зможеш ти далі проповідувати Євангеліє на порожній шлунок? Подумай над цим питанням так: «Сьогодні я можу поїсти в домі цих людей і поширити їм Євангеліє. Вони можуть приймати тих, хто проповідує Євангеліє. Це їм пощастило». Насправді так воно і є. Їм дійсно пощастило. Вони цього не усвідомлюють, але ти повинен знати це у своєму серці. Коли люди поширюють Євангеліє, їм часто доводиться стикатися з такими насмішками, знущаннями, глузуваннями, наклепами або навіть опинятися в небезпечних ситуаціях. Наприклад, на деяких братів і сестер доносять лихі люди або викрадають їх, а на інших викликають поліцію та передають їх владі. Деяких можуть заарештувати та ув’язнити, а інших можуть навіть побити до смерті. Усі ці речі трапляються. Але тепер, коли ми знаємо про них, чи повинні ми змінити своє ставлення до роботи з поширення Євангелія? (Ні.) Поширювати Євангеліє – це обов’язок і зобов’язання кожного. У будь-який час, незалежно від того, що ми чуємо, чи бачимо, чи з яким ставленням стикаємося, ми завжди повинні дотримуватися цієї відповідальності за поширення Євангелія. За жодних обставин ми не можемо відмовитися від цього обов’язку через негатив чи слабкість. Обов’язок поширення Євангелія – це не легка прогулянка, а шлях, що таїть у собі небезпеку. Коли ви поширюватимете Євангеліє, ви не зустрінетеся з янголами, інопланетянами чи роботами. Ви зустрінетеся лише зі злим і розбещеним людством, живими демонами, звірами – усі вони є людьми, які виживають у цьому лихому просторі, у цьому лихому світі, які були глибоко розбещені сатаною й чинять опір Богові. Тому в процесі поширення Євангелія, безумовно, існують усілякі небезпеки, не кажучи вже про дрібні наклепи, насмішки й непорозуміння, які є поширеними явищами. Якщо ти справді вважатимеш поширення Євангелія своєю відповідальністю, своїм обов’язком, своїм зобов’язанням, то ти зможеш правильно ставитися до цих речей і навіть правильно з ними впоратися. Ти не відмовишся від своєї відповідальності та обов’язку через ці речі, не відступиш від свого початкового наміру поширювати Євангеліє та свідчити про Бога, і ти ніколи не відкладеш цю відповідальність, бо це твій обов’язок. Як слід розуміти цей обов’язок? Це цінність і головний обов’язок людського життя. Поширювати добру звістку про Божу роботу в останні дні та Євангеліє про Божу роботу – це і є цінність людського життя.

Сьогодні ми спілкуємося про істину виконання свого обов’язку з поширення Євангелія. Чи здобули ви щось із цього для себе? (Так.) Раніше наше спілкування про істину поширення Євангелія було зосереджене на баченні, тобто ми спілкувалися саме про істину, пов’язану з баченням, і не обговорювали чимало деталізованих питань, які обговорюємо сьогодні. Оскільки більшість людей має деякі знання про загальний зміст істини бачення, але може не дуже розуміти докладних шляхів практики й принципів у конкретних питаннях, сьогодні Я вношу ці конкретні питання в наше спілкування. Через спілкування про деякі випадки й людську поведінку – або про те, що правильно й неправильно робити, зіткнувшись із цими ситуаціями, про погляди, яких дотримуються люди, і як вони мають виконувати це зобов’язання, цю повинність, – чи відчуваєте ви через спілкування на всі ці теми, що істина поширення Євангелія стає конкретнішою й легшою для втілення в реальному житті? Я вірю, що після того, як ви послухаєте про цей аспект істини, ваші серця стануть набагато світлішими. Зіткнувшись із певними конкретними проблемами в процесі поширення Євангелія, ви отримаєте користь від цих слів, оскільки вони практичні й торкаються істини-принципів. Це не порожні слова. У вашому повсякденному житті, коли ви стикаєтеся з такими питаннями, пов’язаними з поширенням Євангелія, і живете в якихось неправильних станах або коли ви стикаєтеся з певними проблемами у своїй роботі з поширення Євангелія, чи можете ви скористатися цими істинами, щоб розв’язати проблеми, з якими стикаєтесь? Якщо ви здатні розв’язати такі проблеми, то сьогоднішні слова сказані недаремно. Якщо ж ви не можете розв’язати ці проблеми або робите все по-своєму, ухвалюєте власні рішення й дотримуєтеся їх, робите все, що вам заманеться, дієте свавільно й нерозважливо, не зважаючи на свої обов’язки та зобов’язання, тоді для вас ці істини є пустою балаканиною й не принесуть жодної користі. Від них немає користі не тому, що істина не може тобі допомогти, і не тому, що вона не на благо тобі, а тому, що ти взагалі не маєш любові до істини та не практикуєш її. Ти вбачаєш в обов’язку з поширення Євангелія лише хобі або спосіб згаяти час. Якщо ви матимете такий погляд на обов’язок із поширення Євангелія, то що станеться? Чи зможете ви задовільно виконувати свій обов’язок? (Ні.) Якщо розмова про задовільне виконання свого обов’язку здається вам дещо віддаленою, то дозвольте Мені спершу запитати вас: якщо ви маєте такий підхід до обов’язку з поширення Євангелія, чи можете ви догодити Божій волі? (Ні.) Усі ви маєте чітко розуміти це у своїх серцях. Якщо ти підійдеш до цього обов’язку з таким поглядом і таким ставленням, твоє серце почуватиметься нестійким. Ти вважатимеш, що твоє ставлення не таке, якого хотів би Бог. Якщо ти дієш у такий спосіб, то навіть якщо ти навертаєш кількох людей і зовні здається, ніби ти робиш добрі справи, твої наміри й мотиви щодо виконання свого обов’язку суперечать істині-принципам. Ти подібний до тих релігійних людей, які поширюють Євангеліє, щоб отримати благословення та укласти з Богом угоду. Такий намір і джерело мотивації є неправильними. Коли Бог розглядає, як люди виконують свої обов’язки, Він судить їхні наміри й мотиви. Бог вивчає ставлення й умонастрої, з якими люди підходять до своїх обов’язків. На основі цього Бог працює, щоб очистити людей від розбещеності та спасти їх, аби вони могли вирватися з гріха. Отже, незалежно від того, як ти поширюєш Євангеліє, ти повинен прийняти уважне Боже дослідження. Незалежно від того, якою людиною ти є, яку якість маєш, який обов’язок ти виконав та яким був твій обов’язок до того, як ти долучився до лав поширювачів Євангелія, ти повинен дотримуватися цих істини-принципів поширення Євангелія, ти маєш вважати поширення Євангелія своїм обов’язком і зобов’язанням та взяти його на себе.

Деяких керівників і працівників, які не спроможні виконувати практичну роботу або розв’язувати практичні проблеми, замінюють і призначають до євангелізаційної команди для поширення Євангелія. Вони можуть говорити кожному зустрічному: «Я був керівником. Мене відправили в євангелізаційну команду поширювати Євангеліє, тому що я погано виконував свою роботу. Можливо, Бог посилає мене поширювати Євангеліє, аби протягом певного часу загартувати, озброїти істиною й навчити мене. Це означає, що мені не потрібно докладати стільки зусиль, щоб поширювати Євангеліє. Усе, що я роблю, добре. Зрештою, я маю якості для керівної посади. Щойно мій духовний стан зросте, мене повинні зробити керівником. Оскільки я маю такі хороші якості, то не зробити мене керівником було б марнуванням таланту. Зараз церква відчуває нестачу керівників і працівників!». З їхніх слів випливає, що дім Божий не може обійтися без них як керівників. Їх відправили поширювати Євангеліє лише для того, аби дати їм можливість попрактикуватися, озброїти їх істиною й надати можливість виконувати якусь просту роботу як частину їхнього розвитку й навчання. Тому вони розглядають свій обов’язок із поширення Євангелія як тимчасовий, вони виконують його лише для того, щоб покращити своє резюме, добре провести час і розширити свій світогляд. Вони вважають, що якщо досягнуть результатів у поширенні Євангелія, зрозуміють істину й будуть здатні виконувати певну роботу, то їх підвищать до посади керівника або працівника. Якщо вони так ставляться до виконання свого обов’язку з поширення Євангелія, чи можуть вони досягти справжнього каяття? Вони не проаналізували та не пізнали себе. Їм бракує самосвідомості. Чи ці люди в біді? Вони неправильно розуміють поширення Євангелія. Вони мають зависоку думку про себе, але насправді зовсім себе не знають! Вони абсолютно не усвідомлюють, що насправді відбувається. По суті, це сталося тому, що вони не є людьми, які прагнуть до істини, і в них повністю відсутнє будь-яке розуміння. Зовні вони чітко висловлюються, їм подобається займатися справами, і здається, ніби вони мають певну якість, але коли вони служать керівниками й працівниками, то стають непридатними через свій характер та якості. Вони не можуть досягти стандартів і критеріїв, щоби бути керівниками й працівниками, тому їх виганяють. Вони не бачать власної нікчемності, а натомість безсоромно вихваляються й пишаються собою. Хоча деякі люди ніколи не скажуть цього, але за власною оцінкою вважають, що на поширення Євангелія призначаються лише ті, хто більше ні на що не годиться. У своїх серцях вони ділять усі обов’язки в домі Божому на високі, середні та низькі. Обов’язок із поширення Євангелія вони вважають найнижчим з усіх обов’язків у Божому домі. Того, хто помиляється або не виконує свій обов’язок задовільно, відправляють поширювати Євангеліє. Ось як такі люди розуміють цей обов’язок. Чи є якась різниця між таким розумінням і прийняттям поширення Євангелія як свого зобов’язання, як повинності, яку треба виконувати у своєму житті? Якщо хтось так це розуміє, чи може він добре виконувати свій обов’язок? (Ні.) Де він помилився? Він вважає, що найбільші зобов’язання й повинність, які людина повинна виконати у своєму житті – тобто поширення Євангелія, – є найскромнішою роботою. Він не сприймає її як власні зобов’язання й повинність, не розуміє, що це обов’язок. Хай як у домі Божому спілкуються про необхідність відданого виконання свого обов’язку й про те, що поширення Євангелія є одним із таких обов’язків, людина не визнає, що це саме так і є. У глибині душі вона вірить, що керівники різних рівнів, працівники та відповідальні особи в Божому домі перебувають на самому вершечку. Вони мають абсолютну владу та в кінцевому підсумку отримають великі нагороди й будуть удосконалені Богом. Підлеглі їм послідовники є лише піхотинцями, особливо поширювачі Євангелія, які постійно взаємодіють із людьми поза церквою. Серед усіх видів роботи їхня праця, можливо, є найважчою й найбільш виснажливою. Зрештою, не можна сказати напевно, чи будуть ці люди вдосконалені. Чи є їхня провина в тому, що вони так сприймають обов’язок із поширення Євангелія? Чи є такі, хто вважає це священне зобов’язання й повинність щодо поширення Євангелія найскромнішою роботою та ставить її на найнижчу сходинку в ієрархії рангів та ступенів? Такі люди дивляться на цей обов’язок зверхньо й так само зверхньо ставляться до його виконавців. Тож який погляд вони приносять із собою, виконуючи цей обов’язок? (Вони вважають його тимчасовим.) Щось іще? Коли вони когось навертають, то не вважають це чимось особливим, а коли не навертають, то їм байдуже. Вони не вважають поширення Євангелія частиною своєї роботи та не докладають усіх зусиль, аби добре виконувати цей обов’язок. У душі вони зверхньо дивляться на обов’язок із поширення Євангелія, то яким же буде результат їхньої праці з поширення Євангелія? Чи можуть вони озброїтися всіма аспектами істини, щоб виконати свій обов’язок із поширення Євангелія? Чи вивчають вони напам’ять уривки зі слова Божого, вірші з Біблії, чи знайомляться з різноманітними досвідними свідченнями, аби мати змогу розв’язувати різноманітні проблеми, з якими вони стикаються під час поширення Євангелія, щоб навернути більше людей? (Ні.) Якщо при поширенні Євангелія люди, які мають абсурдне розуміння та багато переконань, поставлять їм складні запитання, як вони поводитимуться з такими людьми? (Вони махнуть на них рукою.) Це своєрідне ставлення. Чи скаржитимуться вони Богові, кажучи: «Чому мені під час поширення Євангелія довелося зустріти таку сміховинну людину без жодного духовного розуміння? Яке нещастя!»? У них немає любові до потенційних одержувачів Євангелія, і вони сподіваються, що Бог не спасе таку людину. У такому питанні вони не моляться до Бога, не шукають Божої волі, а надто не зважають на Божу волю. Вони зважають на вподобання плоті, коли обирають, як поставитися до потенційних одержувачів Євангелія, а коли зустрічають людей із великою кількістю проблем і серйозними переконаннями, то вмивають руки щодо них. Вони воліють поширювати Євангеліє лише серед людей із незначною кількістю переконань або взагалі без них і не бажають іти ні на які жертви. Щоразу, коли щось шкодить їхньому марнославству чи гідності, їхній репутації чи статусу, коли щось іде проти вподобань плоті чи суперечить тілесним насолодам, які дії вони обирають? Вони вирішують здатися, втекти, не виконувати це зобов’язання, а радше відмовитися від нього. Водночас вони внутрішньо скаржаться Богові у своєму серці: «Чому мені довелося зустрітися з такою сміховинною людиною, з такою великою кількістю переконань? Навіщо змушувати мене так страждати? Я втратив обличчя, змарнував свої зусилля та нікого не зміг навернути». Потай їхні серця сповнені образи на Бога. Тому вони не бажають прийняти обов’язок із поширення Євангелія й також не бажають виконувати зобов’язання щодо поширення Євангелія; якщо вони так ставляться до обов’язку з поширення Євангелія, то дуже скоро будуть вигнані.

У процесі поширення Євангелія чимало поширювачів ставиться до своєї роботи поверхово й недбало. Вони ніколи не змінюються. Вони ніколи не ставляться до неї з увагою, розсудливістю й страхом Божим. Натомість вони думають: «Зі мною в будь-якому разі нічого не відбувається, я можу робити що завгодно. Здається, в євангелізаційній команді весело, тож я приєднаюся до неї». Потім такі люди слідують за євангелізаційною командою й поширюють Євангеліє. Насправді вони роблять дуже обмежений внесок у цей процес. Вони просто витрачають трохи часу, трохи подорожують, але не платять жодної реальної ціни. Вони завжди проповідують Євангеліє відповідно до вподобань своєї плоті й власних переконань та уявлень. Вони ніколи не дотримуються анінайменших істини-принципів. Багато людей любить проповідувати багатіям і людям з грошима, але не бідним. Вони люблять проповідувати гарним, а не пересічним людям. Їм подобається проповідувати людям, з якими вони добре ладнають, але не тим, з ким вони не можуть знайти контакт. Їм подобається проповідувати людям, які мають мало переконань, але не тим, у кого їх забагато. Вони полюбляють проповідувати людям, яким легко донести Євангеліє, людям, які приймуть Євангеліє без необхідності слухати чимало балачок. Вони не хочуть проповідувати людям, якщо це означає багато виснажливих розмов. Для прикладу, скажімо, жінка поширює Євангеліє й знайомиться з чоловіком із заможної сім’ї, який має будинок і машину, його батьки мають хорошу роботу, він є єдиною дитиною в сім’ї та має гарну зовнішність. Вона вважає, що могла б жити в достатку, якби вийшла за нього заміж, тому вона хоче проповідувати Євангеліє цьому чоловікові, думаючи, що було б чудово, якби він прийняв його. Дехто інший намагається її зупинити, кажучи, що ця людина не є шукачем істини, не є тим, кому можна проповідувати, але вона каже: «Якщо ми більше спілкуватимемося про істину, можливо, він із часом прийме її. Якби ми не принесли Євангеліє такій хорошій людині й не спасли її, хіба це не суперечило би Божій волі?». Насправді в неї є своя мета. Вона не намагається навернути цю людину, щоб привести її до Бога, а хоче прорекламувати себе й продатися цьому чоловікові. Після тривалого маркетингу вона врешті-решт отримує те, чого прагне, і їй вдається побудувати з ним стосунки у власних цілях. У чому тут проблема? У всіх своїх учинках вона має власні мотиви, які порушують істину-принципи. Зрештою, вона використовує різні засоби, аби «донести» йому Євангеліє, і навіть виходить за нього заміж, кажучи: «Найбільшим досягненням у моїй роботі з поширення Євангелія було знайти таку рідну душу. Це те, що я маю прийняти від Бога. Шлюб визначається Богом. Моя зустріч та одруження із цією людиною були цілком Божим упорядкуванням. Це Божа прихильність і благословення». Вона створює невелику сім’ю й живе щасливим життям – чи спроможна вона далі поширювати Євангеліє? (Ні.) За рік чи два вона час від часу йде проповідувати Євангеліє, коли почувається добре, але більшість свого часу проводить у сімейному житті, і її серце дедалі більше порожніє. Нарешті вона розуміє, що сімейне життя – це лише каструлі та сковорідки, їжа, питво, розваги та метушня. Вона відчуває, що все це безглуздо. Озираючись назад, вона все обмірковує й думає: «Віра в Бога – ось що ще має сенс. Дозвольте мені повернутися й знову прийняти віру та далі поширювати Євангеліє!». Наприкінці вона помпезно розповідає про свій досвід, кажучи: «Людина була створена Богом, тому вона не може покинути Його. Без Бога людина не може жити. Як риба помирає без води, так і людина неодмінно не матиме подальшого шляху у своєму житті, якщо покине Бога. Ось чому я повернулася. Тому що Бог покликав мене». Яка надзвичайна безсоромність! Повернувшись, вона вимагає, аби їй дали виконувати свій обов’язок, кажучи: «Це все пусте, якщо я не виконую свій обов’язок. Кожен повинен виконувати свій обов’язок». Слова людей, які не практикують істину й не мають любові до неї, викликають огиду в тих, хто їх чує. Ти кажеш, що не можеш покинути Бога, то чому б не запитати Бога, чи ти Йому потрібен? Ти знайшов собі партнера в процесі виконання свого обов’язку, а потім кинув свій обов’язок і втік. Чому ти не молився до Бога, щоб запитати Його, чи згоден Він із цим, і дізнатися Його ставлення до цього? Чи виконував ти свої зобов’язання? Чи виконував ти доручення, яке тобі довірив Бог? Чи ставився ти до Бога як до Бога? Чи вважав ти свій обов’язок обов’язком? На всі ці питання відповідь – ні. Хто для тебе Бог? Він просто приятель, якого ти зустрів на узбіччі. Ти вітаєшся з Ним та одразу ж вважаєш, що ви друзі. Якщо це служить твоїм інтересам, ти дружиш із Ним далі, але якщо це не приносить тобі користі, ти прощаєшся з Ним. Але потім знову згадуєш про Нього, коли Він тобі потрібен. Ось такі у вас стосунки. Якщо ти ставитимешся до Бога як до приятеля, якого ти колись знав, то що Бог подумає про тебе? Як Бог ставитиметься до тебе? Тобі сумно, твої дні спорожніли, тому тобі потрібен Бог. Ти повертаєшся й хочеш виконувати свій обов’язок. Чи дасть Бог тобі обов’язок так просто? (Не дасть.) Чому? Бо ти на нього не заслуговуєш! Хоча такі люди можуть виконувати свої обов’язки, щойно увірували в Бога, але, не встигнувши їх виконати, покинуть Бога без жодного попередження, залишать свої пости й покинуть свою роботу. Як на це дивиться Бог? Яка природа такої поведінки? (Зрада.) Зрада – це дуже серйозна річ. Такі люди є дезертирами! Як дезертири виконують свій обов’язок? Вони шукають власну вигоду, прикриваючись виконанням свого обов’язку. Вони будують плани, аби забезпечити собі майбутнє й засоби до існування, порушуючи при цьому початковий намір щодо виконання своїх обов’язків. Зрештою, вони тікають у процесі виконання свого обов’язку, і це робить їх дезертирами. Така людина не присвячує себе Богові повністю та щиросердно. Натомість вона має особисті наміри й цілі та намагається обдурити Бога, врешті-решт виявляючи своє справжнє обличчя. Хіба ці люди не зраджують Бога? Дехто каже: «Хіба в Божому домі не можна вільно приходити та йти?». Це правда, можна вільно прийти та піти, але при вході в дім Божий треба пройти перевірку. Ви можете вільно піти з Божого дому, і ніхто не стане вам на заваді. Однак якщо ви хочете повернутися до Божого дому, це не так просто. Ви повинні пройти іспит і перевірку від керівників і працівників церкви на всіх рівнях, щоб довести справжність свого каяття. Тільки тоді вас приймуть. Отже, можна легко піти, але важко повернутися. Я чув, що деяким людям було так важко поширювати Євангеліє й вони так страждали, що кидали свою ношу та тікали. У чому тут проблема? У тому, що вони дезертири. Що є найважливішим у роботі з поширення Євангелія? Кожен, хто поширює Євангеліє, особливо люди, відповідальні за важливі посади, відіграють важливу роль в очах Бога. Якщо ти відіграєш важливу роль у поширенні Євангелія й залишаєш свій пост без Божого дозволу, то немає більшого переступу. Чи не вважається це актом зради проти Бога? (Вважається.) Тож як, на вашу думку, Бог повинен ставитися до дезертирів? (Їх необхідно відсторонити.) Бути відстороненим означає, що тебе проігнорують і покинуть, щоб ти робив що заманеться. Якщо відсторонені люди розкаються, можливо, Бог побачить, що їхнє ставлення є достатньо покаянним, та все ж захоче їх повернути. Але Бог не має такого ставлення до тих, хто кидає свій обов’язок, – і тільки до них. Як Бог ставиться до таких людей? (Бог їх не спасає. Він їх зневажає й відкидає.) Це абсолютно правильно. Якщо конкретніше, то люди, які виконують важливий обов’язок, одержали доручення від Бога, і якщо вони залишають свій пост, то хай як добре вони працювали раніше чи працюватимуть згодом, з Божого погляду це люди, які зрадили Його, і їм більше ніколи не буде надана можливість виконувати якийсь обов’язок. Що означає «не буде надано іншої можливості»? Якщо ти скажеш: «Я дуже каюся. Я в боргу перед Богом. Я від самого початку не повинен був робити такий вибір. Тоді мене зачарували й збили зі шляху, і тепер я шкодую про це. Молю Бога дати мені ще один шанс виконати свій обов’язок, щоб я мав можливість покаятися в тому, що зробив, гідними вчинками й виправити свої помилки», – як Бог розбиратиметься із цією справою? Оскільки Бог каже, що в тебе немає можливості, Він більше ніколи не зверне на тебе уваги. Саме так Бог ставиться до дезертирів. Коли йдеться про людей, які вчиняють звичайні переступи, Бог може сказати, що це був тимчасовий переступ, або що це сталося через несприятливе середовище, слабкий духовний стан, нерозуміння істини чи з інших подібних причин. У такому разі Бог може дати їм можливість покаятися. Лише дезертирам Бог не дає другого шансу. Деякі люди кажуть: «Що означає, що Бог не дає другого шансу? Якби вони хотіли виконати свій обов’язок, хіба Бог не дозволив би цього?». Ти можеш виконувати свій обов’язок, поширювати Євангеліє, також слухати проповіді та приєднатися до церкви. Церква не викреслить твоє ім’я зі своїх списків, але що ж до Бога, то незалежно від того, як ти виконуєш свій обов’язок та каєшся, Бог не потребує й не схвалює тебе, навіть якщо ти прислужуєшся заради Нього. Таке в Бога ставлення. Можливо, дехто не розуміє цього й каже: «Чому Бог такий безсердечний та категоричний, коли має справу з такою людиною?». Людина не мусить цього розуміти. Це Божий характер. Це Боже ставлення. Ти можеш думати що завгодно. Бог має силу вирішувати. Він має силу діяти в такий спосіб і так вчиняти у вказаному питанні. А що може зробити будь-яка людина? Чи можуть люди протестувати? Хто тобі сказав не йти правильним шляхом від самого початку, зрадити Бога та стати дезертиром? Робота з поширення Євангелія не може бути виконана однією людиною самотужки, вона потребує багатьох людей. Якщо ти не можеш виконати свій обов’язок, Бог вибере когось іншого, хто зможе. Якщо ти не співпрацюєш і не виконуєш свій обов’язок, це доводить, що ти сліпий. Це доводить, що ти нетямущий та дурний. Ти не знаєш, що це благословення, тому ти його не отримаєш. Тобі слід просто піти! Якщо ти підеш, але за деякий час повернешся, чи будеш ти потрібен Богові? Ні, Богу байдуже. Так Бог ставиться до дезертирів і тільки до дезертирів. Деякі люди казали: «Після того, як я повернуся й виконаю свій обов’язок, я буду просвітлений Святим Духом!». Коли ти вперше виконував свій обов’язок, ти втік без дозволу, і Дух Святий не став тобі на заваді. Тепер, коли ти повернувся, чи може Святий Дух усе ще просвіщати тебе? Не варто перейматися своїми сентиментальними почуттями. Бог нічого не робитиме всупереч Своїй волі, і в Нього є принципи щодо розбору всіх людей. У чому тут полягає застереження для людей? Необхідно наполегливо продовжувати виконання свого обов’язку, стояти на своїй позиції й виконувати свої зобов’язання. Чи не надто суворо Бог ставиться до таких дезертирів? (Ні.) Чому ви так вважаєте? Як ви розумієте, що це не надто категорично? Незалежно від того, який обов’язок виконує людина в поточний період, чи кожен обов’язок, який виконує кожна людина, стосується того, що визначено Богом? Вони тісно пов’язані. Якщо подивитися на це під таким кутом, якщо ти здатен виконувати свій обов’язок, то чи означає це, що Бог провів велику роботу? Бог призначив тебе ще від створення світу. Він наперед визначив епоху й вік, в якому ти народишся, сім’ю, в якій ти народишся, вплив сім’ї на тебе, обов’язок, який Бог вимагає від тебе виконати, і те, чого тобі було заздалегідь дозволено навчитися. Наприклад, якщо ти вивчив іноземну мову, то тепер ти володієш цією якістю, цим талантом, який дозволяє тобі успішно виконувати свій обов’язок. Бог провів велику роботу з підготовки. З якою метою Бог робить таку підготовку? Чи для того, аби ти міг виділитися з натовпу? Чи для того, аби ти міг прагнути до світу й служити сатані? Зовсім ні! Бог хоче, щоб ти пропонував те, що Він тобі дав, у Божому домі, при поширенні Божого Євангелія та в Божому плані управління. Проте, якщо ти не можеш запропонувати те, що Бог тобі дав, а натомість служиш сатані, що відчує Бог? Як Бог поведеться із цим? Як Богу слід повестись із цим відповідно до Свого характеру? Бог відштовхне тебе від Себе одним ударом. Ти Йому не потрібен. Ти забуваєш Його доброту й зраджуєш Його довіру. Ти не визнаєш свого Творця й не повертаєшся до Нього. Ти не присвячуєш Богові те, що Він тобі дав, а натомість пропонуєш це сатані. Це серйозна зрада, і Бог не хоче такого зрадника!

У Божій роботі зі спасіння людства якості, належні кожній людині, роблять її здатною виконувати той обов’язок, який вона повинна виконати. Крім того, при виконанні свого обов’язку людина мусить використовувати досвід і знання, які вона здобуває, увірувавши в Бога, а також усі істини, які вона розуміє. Тільки так люди можуть зробити свій скромний внесок у роботу поширення Євангелія Царства. Що це за скромні зусилля? Це обов’язок, який має виконувати людина. Бог дозволяє тобі розуміти істину, мати інтелект і мудрість, щоб ти міг добре виконувати свій обов’язок. У цьому цінність і сенс твого життя. Якщо ти не живеш цими цінністю й сенсом, це доводить, що ти нічого не здобув від своєї віри в Бога. Ти став непотрібним мотлохом у Божому домі. Якщо ти живеш сатаною й плоттю, то чи можеш ти досі бути потрібним Богові? Цінність і сенс твого життя зникли. З Божого погляду ти повинен просто зникнути з Його дому, зникнути назавжди. Ти Йому більше не потрібен. Крім того, в період розширення Божої роботи управління кожен, хто слідує за Богом, виконує власний обов’язок, і всі ці люди неодноразово зазнавали придушення й жорстокого переслідування з боку великого червоного дракона. Шлях слідування за Богом є важким, вибоїстим та надзвичайно складним. Кожен, хто слідує за Богом більше ніж два-три роки, пережив це на власному досвіді. Хай би який обов’язок виконувала кожна людина – чи постійний обов’язок, чи тимчасове розпорядження, він походить від Божого володарювання та впорядкування. Часто людей можуть заарештовувати, робота церкви може бути порушена й зіпсована, може відчуватися явний брак людей для виконання обов’язків, особливо людей із добрими якостями й професійними знаннями, яких мало, але завдяки Божому керівництву, Його силі та владі Божий дім уже пережив найважчі часи, і вся його робота стала на правильний шлях. Людині це здається неможливим, але для Бога немає нічого тяжкого. Тридцять років, відколи Бог з’явився та почав працювати й до сьогодні, були позначені потрясіннями й усілякими скорботами. Якби не Боже керівництво та Його слова, які наповнюють людей вірою й силою, ніхто б не пройшов такий довгий шлях. Усі Божі обранці пережили це на власному досвіді. Жодна робота в Божому домі не проходить злагоджено, все починається з нуля, робиться з великими труднощами та обтяжене негараздами. Чому так відбувається? Тому що ми стикаємося не тільки з божевільним придушенням і переслідуванням з боку режиму великого червоного дракона, але також із дискримінацією, наклепом та осудом із боку всієї релігійної спільноти та розбещеного людства, – навіть ціла епоха відмовляється від нас і перешкоджає нам. Уся Божа робота управління розпочинається та проходить у середовищі та за умов, що сповнені сатанинських лихих тенденцій, де править сатана. Це зовсім не легко; це надзвичайно важко. Тому кожна людина, яка може виконувати обов’язок, є втіхою для Бога, а її виконання обов’язку є рідкісною цінністю. Бог цінує щирість, вірність і повне присвячення себе, які може запропонувати кожна людина, а також її ставлення до свого обов’язку зі щирістю й відповідальністю, покорою Божому дорученню й пошаною до Бога, і Він вважає всі ці речі дуже важливими. На противагу цьому, Бог має надзвичайну огиду до людей, які ухиляються від виконання своїх обов’язків або несерйозно ставляться до них, а також Він ненавидить різні види поведінки, вчинки та прояви зради проти Бога, тому що серед різних контекстів, людей, справ і об’єктів, упорядкованих Богом, ці люди відіграють роль, яка перешкоджає ходу Божої роботи, завдає їй шкоди, затримує її, заважає їй або впливає на неї. Виходячи із цього, що відчуває Бог щодо дезертирів і людей, які зраджують Його, і як реагує на них? Яке ставлення має Бог? (Він їх ненавидить.) Він не відчуває нічого, крім відрази й ненависті. Чи відчуває Він жаль? Ні – Він би ніколи не відчув жалю. Деякі люди кажуть: «Хіба Бог не є любов’ю?». Чому Бог не любить таких людей? Ці люди не гідні любові. Якщо ти любиш їх, то твоя любов нерозумна і те, що ти їх любиш, не означає, що їх любить Бог; ти можеш цінувати їх, а Бог – ні, бо в таких людях немає нічого вартого цінування. І тому Бог рішуче відмовляється від таких людей та не дає їм жодного другого шансу. Чи це розумно? Це не тільки розумно, це, перш за все, один з аспектів Божого характеру, і це також істина. У процесі поширення Євангелія деякі люди не приймають жодної частини істини. Вони завжди діють свавільно й нерозважливо, згідно з власною волею. Вони є каменем спотикання й перешкодою в роботі поширення Євангелія. Вони відіграють негативну роль, заважаючи євангельській роботі, порушують та псують її, перешкоджаючи її поширенню. Тому Боже ставлення до таких людей – це відраза й ненависть. Потрібно їх вигнати. Так проявляється Божий праведний характер. Дехто каже: «Чи не занадто суворе таке поводження із цими людьми?». У цьому немає нічого надмірного. Зіткнувшись із такими дияволами, Бог може відчувати лише огиду й ненависть. Він не маскується. Божий характер є праведним, і його чітко видно. Які два найважливіші аспекти Божого праведного характеру? (Безмежне милосердя та глибокий гнів.) Яке значення це має в нашому випадку? Хто зазнає глибокого Божого гніву? Він падає на тих, хто чинить опір Богові, відкидає істину та слідує за сатаною. Бог не хоче тих, хто твердо вирішив іти за сатаною, а також не хоче зрадників і дезертирів. Деякі люди кажуть: «У хвилину слабкості я вирішив не виконувати свій обов’язок, але насправді я не хотів залишати Бога або повертатися до світу й табору сатани». Залежно від ситуації, якщо ти був слабким чи хотів повернутися до світу, Бог може проявити милосердя й толерантність, коли розбирається з твоєю слабкістю. Бог безмежно милосердний. Люди живуть серед своїх розбещених характерів і за певних обставин неминуче почуватимуться слабкими, негативними або лінивими. Бог спостерігає за всіма й розбереться з ними відповідно до ситуації. Якщо ти не дезертир, Він не ставитиметься до тебе як до дезертира. Якщо ти слабкий, Він обов’язково поводитиметься з тобою відповідно до твоєї слабкості. Якщо ти на мить виявиш розбещеність, ослабнеш або тимчасово заблукаєш, то Бог просвітить, скерує й підтримає тебе. Він ставитиметься до тебе як до людини зі слабким духовним станом, яка не розуміє істини, тому що ця проблема не належить до твоєї природи-сутності. Чому Бог не залишає таких людей, коли розбирається з ними? Тому що вони не хочуть відкидати Його чи істину, і тому що вони не хочуть іти за сатаною. Вони лише демонструють тимчасову слабкість і не здатні піднятися, тому Бог дає їм ще один шанс. Як же тоді ставитися до цих людей, які відчувають тимчасову слабкість і не можуть виконувати свої обов’язки, але згодом повертаються, аби їх виконувати? Їх треба прийняти. Цей випадок за своєю природою відрізняється від випадку дезертирів, тому, розбираючись із ними, не можна застосовувати ті самі правила чи той самий підхід, що й до дезертирів. Деякі люди не страждають на слабкість; вони справді є дезертирами. Якщо ти приймеш їх назад, вони знову втечуть, коли зіткнуться з подібною ситуацією. Така людина не є разовим дезертиром; вона буде ним завжди. Ось чому Бог виганяє таких людей і ніколи не приймає їх назад. Це анітрохи не занадто. Оскільки їх ніколи не приймають назад, це означає, що хай би кого ще міг спасти Бог, Він не спасає цих людей. Коли Бог бачить, що в команді потенційних спасенних не вистачає однієї людини, Він може додати ще когось. Але така людина не є бажаною. Її відсікають назавжди й більше не потребують.

Є й інша категорія людей, які часто заважають євангельській роботі та псують її під час поширення Євангелія, але вони також виконали деяку роботу й навернули кількох людей. Чи можна вважати це добрими вчинками з їхнього боку? Поки що відкладімо питання про те, чи вчинили вони щось добре. Почнімо з того, що такі люди часто заважають євангельській роботі та псують її, коли поширюють Євангеліє. Наприклад, якщо людина відповідає за євангельську роботу й постійно змагається з іншими за статус і владу або часто вступає в суперечки з іншими, заважаючи євангельській роботі та псуючи її, то як Бог подивиться на це? Чи збалансує Він досягнення й недоліки такої людини, чи поставиться до неї якось по-іншому? (Бог зарахує їй це як ваду.) Чому Бог зарахує їй це як ваду? Хоча така людина проповідувала кільком людям, виконала певну роботу й досягла певних результатів, вона продовжувала чинити зло. Хоча вона не робить великих помилок, але часто припускається дрібних. Що означає часто робити дрібні помилки? Це означає не практикувати істину, боротися за славу, вигоду й статус, говорити без найменшої побожності, ніколи не шукати істину-принципи, часто діяти свавільно й нестримано, ніколи нічого не змінювати, уподібнюватися до безбожників, що згубно впливає на життя церкви й Божих обранців та змушує деяких новонавернених спотикатися. Хіба це не є лихими вчинками? (Так, є.) Якщо люди чинили таке зло, навіть якщо вони старанно працювали над виконанням своїх обов’язків, то чи справді вони виконали свої зобов’язання? Чи вони справді задовільно виконали свої обов’язки? Як Бог сприймає таких людей? Хоча вони й виконали певну роботу, але однаково можуть нерозважливо чинити зло, тож чи виконують вони свої обов’язки? (Ні.) Тоді чому вони можуть чинити зло з такою нерозважливістю? З одного боку, це пов’язано з їхніми розбещеними характерами. З іншого боку, ці люди приймають менталітет випадковості. Вони думають: «Я зробив багато добра, поширюючи Євангеліє. У тій чи іншій церкві є сотні людей, тому що я приніс їм Євангеліє. Якщо ці люди спасуться, то це буде великою заслугою для мене. То як же Бог може не згадати про мене? Коли Він візьме до уваги цих людей, Він не зможе мене засудити». Чи не переоцінюють вони себе? Чи мають вони серце, яке боїться Бога? Чи є вони людьми, які щиросердно та повністю присвячують себе Богові? Вони прагнуть отримати нагороди й вінці, як Павло. У їхніх серцях немає місця для Бога. Вони не розуміють Божого характеру й наважуються укладати з Богом угоди. Це свідчить про те, що вони не володіють жодною істиною-реальністю. Був один чоловік, який кілька років поширював Євангеліє й мав у цьому певний досвід. Він зазнав багато труднощів, поширюючи Євангеліє, і навіть був ув’язнений і засуджений до багатьох років позбавлення волі. Вийшовши на свободу, він продовжив поширювати Євангеліє і навернув кілька сотень людей, декотрі з яких виявилися видатними талантами; деяких навіть обрали керівниками або працівниками. Як наслідок, ця особа вважала себе гідною великої похвали й використовувала це як капітал, яким хвалилася, куди б не пішла, хизуючись і свідчачи про себе: «Я провів вісім років у в’язниці, і я був непохитним у своєму свідченні. Поширюючи Євангеліє, я навернув багатьох людей, декотрі з яких нині є керівниками чи працівниками. У домі Божому я заслуговую на похвалу, я зробив внесок». Де б він не поширював Євангеліє, він обов’язково вихвалявся перед місцевими керівниками або працівниками. Він також казав: «Ви мусите прислухатися до того, що я кажу; навіть ваші старші керівники мусять розмовляти зі мною ґречно. Я провчу кожного, хто не буде зі мною ґречним!». Ця людина – задирака, чи не так? Якби така людина не поширювала Євангеліє й не навернула тих людей, чи вона наважилася б бути такою пихатою? Точно наважилася б. Те, що вона може бути такою пихатою, доводить, що це закладено в її природі. Це її природа-сутність. Вона стає настільки гордовитою, що їй цілковито бракує розважливості. Після поширення Євангелія та навернення кількох людей її зарозуміла природа роздувається, і вона стає ще пихатішою. Такі люди хваляться своїм капіталом, куди б не пішли, вони намагаються домогтися визнання, куди б не пішли, і навіть чинять тиск на керівників різних рівнів, намагаючись бути з ними на рівних і навіть думаючи, що вони самі мають бути керівниками вищого рівня. Виходячи з того, що проявляється в поведінці такої людини, ми всі мусимо чітко розуміти, якою є її природа і яким імовірно буде її кінець. Коли демон проникає до дому Божого, він трохи прислуговує, перш ніж показати своє справжнє обличчя; він не слухає, хто б не розбирався з ним або не обтинав його, і веде наполегливу боротьбу проти дому Божого. Якою є природа його дій? В очах Бога він заграє зі смертю, і він не заспокоїться, аж доки не вб’є себе. Це єдиний правильний спосіб описати це явище. Термін «загравання зі смертю» має практичне значення. У чому воно полягає? Це добре, коли люди здатні виконувати свої обов’язки. Деякі люди народжуються з певними дарами, що є благословенням, але якщо вони не підуть правильним шляхом, то потраплять у біду. Наприклад, деякі люди вміють красномовно говорити. Вони знають, як розмовляти з різними людьми, і можуть легко порозумітися з будь-ким. Це також можна вважати своєрідною вродженою здатністю. Замість того, щоби спершу сказати, добре це чи погано, головне – подивитися на природу людини й на те, чи йде вона добрим шляхом, чи лихим. Під час Божої роботи з поширення Євангелія ти присвятив свої таланти, доклав чимало міркувань і навернув багато людей. За своєю суттю це непогано. Ти зробив свій внесок у євангельську роботу, і це заслуговує на Божу згадку. Якщо ти добре виконуватимеш цей обов’язок без розголосу, брати й сестри поважатимуть тебе, коли побачать твою роботу, а ті, хто чогось не розуміє, звертатимуться до тебе й питатимуть твоєї поради. Якщо ти матимеш людськість і прагнутимеш до істини, ти подобатимешся людям, і Бог благословить тебе. Однак може статися так, що ти не підеш правильним шляхом. Ти можеш вважати цей маленький Божий дар капіталом і зайти так далеко, що скрізь хвалитимешся тим, що побував у в’язниці. Насправді перебування у в’язниці – не така вже й значуща річ. У країні великого червоного дракона багато людей було заарештовано та ув’язнено за поширення Євангелія або виконання церковної роботи. Слід сприймати це не як капітал, а як вид страждань, які люди повинні терпіти. Якщо люди мають свідчення та здатні надати їх після своїх страждань, вони можуть свідчити про діяння Бога, про те, як вони покладалися на Бога, щоб перемогти сатану під час переслідувань, які страждання вони пережили та що здобули з них. Це правильний шлях. Однак вони свідомо не стають на цей правильний шлях, а ходять і вихваляються скрізь і всюди. «Я стільки років сидів у в’язниці й так багато страждав, тому ось як ви повинні зі мною поводитися. Якщо ви не ставитеся до мене так, то ви сліпі, нетямущі й безсердечні». Хіба вони не збиваються з правильного шляху? Спочатку це було добре, що вони потрапили в ув’язнення й страждали, але не продалися й були непохитними у своєму свідченні після винесення вироку. Це заслуговувало на Божу згадку. Однак вони свідомо не вчинили так, як повинні були. Хоч куди вони йшли, то скрізь вихвалялися своїми досягненнями, щоб завоювати повагу та співчуття людей. Вони навіть дійшли до того, що просили якісь матеріальні речі. Це пошук винагороди за свої досягнення. Який прихований сенс міститься в такому випрошуванні винагород від людей? Вони можуть просити винагороди від людей, але чи можуть вони просити винагороди від Бога? Вони йдуть до людей і просять належну винагороду, просять статусу, слави та вигоди, престижу, тілесних насолод, а потім ідуть просити винагороди в Бога. Хіба це не схоже на Павла? Ба більше, виконуючи цей обов’язок, вони навернули чимало людей. З погляду Бога, якщо вони зможуть далі виконувати свої обов’язки на основі розуміння істини й так само добре виконуватимуть це зобов’язання, то Бог і надалі доручатиме їм поширювати Євангеліє. Однак вони вирішують не робити цього, але думають, що мають достатню репутацію й кваліфікацію, щоби проголошувати їх усім. Отже, вони взагалі не працюють, але починають просити винагороди. Хоч куди б вони пішли, вони скрізь вихваляються, виставляють напоказ свої капітали, порівнюють заслуги й хизуються тим, скільком сотням чи тисячам людей вони принесли Євангеліє. При цьому вони не прославляють Бога й ніколи не свідчать про Божу всемогутність і мудрість. Хіба це не загравання зі смертю? Вони вірять у Бога, але не йдуть правильним шляхом. То як же вони ставляться до слухання проповідей і спілкування? Вони думають: «Мені не потрібно слухати, я був у в’язниці, я не став Юдою, я маю про що свідчити. Крім того, я навернув більше людей, ніж будь-хто інший, я заплатив найвищу ціну. Я пережив усі труднощі, я ховався в кущах і спав у печерах. Немає такого страждання, якого б я не міг знести, і немає такого місця, де б я не бував. Хто з вас може зрівнятися зі мною? Тому мені не потрібно повністю розуміти проповіді, які я слухаю. Хіба ми не слухаємо проповіді лише для практики? Я вже все це робив, я це прожив. Навіть у втіленні Бога немає нічого настільки надзвичайного». Яка людина говорить подібні слова? (Павло.) Це Павло, який повернувся до життя. Вони також кажуть: «Ви не такі вправні, як я. Якби ви були такими ж вправними, вам не довелося б слухати стільки проповідей, а щодня уважно записувати, переписувати та запам’ятовувати Божі слова й поготів. Погляньте на мене. Проповідуванням Євангелія я навернув дуже багато людей. Чи я колись учився так, як ви? Мені це не потрібно, допоки Святий Дух виконує Свою роботу, я маю все». Хіба це не велика дурість? Їхня зарозумілість не знає меж. Як вони розглядають прийняття Божої роботи та прагнення до спасіння? Вони вважають це дитячою забавкою. Вони вважають, що проявили трохи доброї поведінки й виконали трохи роботи, що вони закінчили свій біг і змагались добрим змагом, тому єдине, що їм залишилося зробити, – отримати свій вінець. Для них Бог, який не роздає вінці, не є Богом узагалі. У цьому їхні погляди збігаються з поглядами релігійних людей. Вони також кажуть: «Тепер я вистраждав усе, що можна було вистраждати, і заплатив кожну ціну. Я вистраждав майже стільки, скільки вистраждав Бог. Я повинен мати можливість отримати Божу винагороду». Хіба ці люди не схожі на Павла? Вони завжди складають рейтинг людей за кваліфікацією та старшинством. Вони практично сказали, що для них життя – це Христос. Якщо вони справді хочуть бути Христом, то потраплять у халепу. Це другий Павло. Чи є ще в того, хто йде цим шляхом, можливість повністю змінитися? Зовсім ні. Цей шлях – це глухий кут антихристів.

Чому деякі люди, які багато років вірили в Бога, стають на шлях антихристів? Це визначається природою-сутністю людини. Усі лихі люди, усі люди без совісті й розуму – це люди, які не люблять істину. Саме тому вони природно обирають шлях антихристів, увірувавши в Бога. Усі вірять у Бога, читають Божі слова та слухають проповіді, то чому ж деякі люди обирають шлях прагнення до істини? Чому інші люди стають на шлях прагнення до слави, вигоди, статусу й благословень? Вони перебувають в однакових об’єктивних умовах, але якість їхньої людськості та особисті вподобання відрізняються, тому вони обирають різні шляхи. Божі вівці слухають Божий голос. Бог промовив дуже багато слів в останні дні, і слова Божі висловлюються вже майже 30 років, але ці люди не розуміють їх. То вони Божі вівці? (Ні.) Якщо вони не є Божими вівцями, то вони не гідні називатися людьми. На чому зосереджуються ті люди, які не люблять істину й не прагнуть до неї? До чого вони прагнуть? Неважко помітити, що вони особливо сильно прагнуть до статусу й благословень і не слухатимуть істину, хоч як ви про неї спілкуєтеся. Вони не тільки не можуть прийняти істину, але вперто й далі гоняться за славою, вигодою й статусом. Їм не тільки бракує самопізнання, вони ще й завжди й усюди порівнюють заслуги та вихваляються власним капіталом. Яка природа такої поведінки й практики? (Це загравання зі смертю.) Правильно. Павло саме так загравав зі смертю. Слухаючи проповіді протягом багатьох років, люди досі здатні походити на Павла й не каятися. Вони не мають жодного розуміння істини та взагалі не приймають її. Хіба це не загравання зі смертю? Спершу, коли люди не розуміють істини, вони демонструють певну поведінку й практики, які походять від людської волі та є підтасованими, або ж вони можуть демонструвати певну схильність укладати угоди чи особисті наміри та бажання. Бог не дивиться на це, бо вони не розуміють істини. Коли Божі слова ще не були настільки пояснені людям, Бог дозволяв людині мати свою розбещеність, розпусту, слабкість і бажання укладати угоди. Тепер Бог висловився багато й достатньо, а ти й досі вперто віриш, що те, за що ти тримаєшся, і поведінка, яку ти практикуєш, є правильними. Ти заперечуєш ці Божі слова або навіть зневажаєш та ігноруєш їх, дивишся, але не бачиш, і слухаєш, але не чуєш. Як Бог ставиться до таких людей? Як Бог дивиться на такі речі? Бог скаже, що ти не любиш істину, що ти не любиш позитивних речей і що ти невіруючий. Такі люди не вірять, що існує істина, що все сказане Богом є істиною й людським шляхом до спасіння. Вони не приймають цього факту. Хоча такі люди не заперечують цих Божих слів, але й не приймають їх. З їхньої поведінки й того, що вони виявляють, видно, що вони не стоять на шляху прагнення до істини. А яким шляхом вони йдуть? Вони йдуть шляхом Павла, покладаючись на власний капітал і досягнення, щоб домагатися винагород від Бога. Хоч як би розбирали Павла, вони не знайдуть у собі його рис. Хоч як би розбирали Павла, вони не розвернуться, не покаються та не пізнають себе. Вони досі вірять, що все, що вони роблять, є правильним і відповідає істині. Хай скільки слів говорить Бог, хай як Він розбирає й засуджує таких людей, вони ніколи не аналізуватимуть себе. Їхні погляди на віру в Бога, намір отримати благословення та практика укладання з Богом угод залишаються непохитними й незмінними. Що ж є тому причиною? Вони не можуть зрозуміти Божого голосу й не слухають Його. Хай що говорить Бог, для них це не має великого значення. «Кажи що хочеш, але дозволь мені йти своєю дорогою. Ти – це Ти, я – це я. Хай там що Ти робиш, хай яка Твоя воля, яке мені до того діло? Це не має нічого спільного з моїм життям чи смертю». Що це за люди? (Невіруючі.) У кого вони вірять? Вони вірять у себе. Хіба такі люди не огидні? (Вони огидні.) Вони огидні та мають загинути. Такі люди не підлягають Божому спасінню. Тому якщо серед тих, хто поширює Євангеліє, є багато людей, які завжди спочивають на лаврах, хизуються своїм старшинством і просять у Бога нагороди за колишні заслуги, то їх спіткає лихо. Через їхню поведінку їхній результат буде визначений як загравання зі смертю. Отже, зустрівши таку людину, чи доречно тобі застерігати її, щоб вона не загравала зі смертю? Якщо такі люди ще можуть поширювати Євангеліє, не кажи їм цього. Ти можеш нагадати їм, застерегти й непрямими натяками направити їх, щоб допомогти, наскільки це можливо. Однак якщо їхня сутність і характер справді такі самі, як у Павла, то як ми повинні поводитися з ними? Знаючи, що вони заграють зі смертю, але не кажучи їм правди, підбадьорювати їх і дозволяти їм далі прислуговуватися: це називається приниженням сатани. Чи доречно так чинити? (Доречно.) Це Божа мудрість – користуватися службою сатани. Якщо ти так поводишся зі своїми братами й сестрами, то це лихий вчинок, і Бог ненавидить його. Якщо ти користуєшся службою сатани, це називається приниженням сатани. Це називається мудрістю. Великий червоний дракон, сатана й дияволи служать Божим обранцям. Чи це робота Бога? (Так.) Як ми повинні це сприймати? Це мудрість Божа. Цього не можна засуджувати. Це істина. Ти повинен використовувати сатану, цю річ, на свою користь. Якщо ти не скористаєшся цим, аби прислужитися, якась робота не буде виконана добре, і буде нелегко досягти результатів. Люди, які йдуть шляхом прагнення до істини та спасіння, також проходять етап відбування служби, але він не є постійним. Бог не використовує мудрість, щоб змусити тебе прислужуватися, а радше ти сам повинен пройти цей етап. Через нерозуміння істини ти робиш чимало речей без принципів, але згідно з власною волею. З погляду своєї сутності ти не хочеш прислужуватися, але з погляду об’єктивного факту – ти прислужуєшся. Тільки тоді, коли людина добре прислужується й поступово розуміє Божу волю та істину, вона може поступово перейти до прагнення до істини, по-справжньому виконувати свої обов’язки, слухатися Бога й підкорятися Його волі, і крок за кроком ставати на шлях спасіння. Однак це служіння – зовсім інша річ, ніж використання служби сатани. Воно має іншу природу. Бог лише використовує службу сатани; Бог не спасає сатану. Прислужники, які щиросердно вірять у Бога та здатні прагнути до істини, отримують Боже спасіння. У випадку з деякими прислужниками, їхні послуги використовуються, коли вони корисні, але якщо вони порушують роботу церкви та заважають їй, вони повинні одержати суворе попередження. Якщо вони не розкаються, то їх виженуть і виключать. Ось як треба поводитися з ними. Якщо вони можуть нормально та чесно прислужуватися й не заважають роботі, то нехай прислужуються далі. Можливо, колись вони зрозуміють істину та зможуть спастися. Це добра справа, то чому б не робити її з добрим настроєм? Не можна передчасно когось засуджувати. Чому деякі люди зазнають засудження? Їх засуджують, бо вони спричиняють надто серйозні порушення. Хай би скільки ви спілкувалися з ними про істину, вони не зможуть її прийняти й погано виконуватимуть свої обов’язки. Їхня природа й сутності подібні до природи й сутності Павла. Вони вперто відмовляються каятися. Вони безсумнівно заграють зі смертю. Такі люди обов’язково є в церкві. Вони обов’язково є серед тих, хто поширює Євангеліє. Як ви вважаєте, чи добре доносити до таких людей справжню істину? Чи не боїтеся ви, що такі люди дізнаються справжню істину? (Ми не боїмося.) Якщо такі люди можуть впізнати себе в цьому та покаятися, то це добре. Потрібно давати людям шанс. Не списувати їх як некорисних. Однак якщо вони знають справжню істину, але не змінюють свого шляху та далі спричиняють порушення, то це справді загравання зі смертю. Коли люди стають на неправильний шлях, до них не можна виявляти ввічливість. Таких людей слід усувати та виганяти.

По суті, ось принципи, які стосуються практики поширення Євангелія. Поширюючи Євангеліє, люди мусять виконувати своє зобов’язання й серйозно ставитися до кожного потенційного одержувача Євангелія. Бог спасає людей до максимально можливої міри, і люди мають зважати на Божу волю, вони не повинні безтурботно обходити стороною нікого, хто шукає й досліджує істинний шлях. Ба більше, поширюючи Євангеліє, ти повинен усвідомити принципи. Щодо кожної людини, яка досліджує істинний шлях, ти мусиш спостерігати, розуміти й осягати такі аспекти, як релігійне походження людини, те, хороший чи поганий її духовний рівень, та якість її людськості. Якщо ти знайдеш людину, спраглу до істини, яка може осмислити Божі слова та прийняти істину, то ця людина була наперед визначена Богом. Тобі слід намагатися з усіх сил поспілкуватися з нею про істину та навернути її. Однак якщо вона має погану людськість і жахливий характер, а її спрага є вдаваною, і якщо вона далі сперечається й чіпляється за свої переконання, тобі слід відкинути її вбік і відступитися від неї. Деякі люди, які досліджують істинний шлях, здатні до осмислення й мають прекрасні якості, але є гордовитими й самовдоволеними. Вони твердо тримаються релігійних уявлень, тому тобі слід спілкуватися з ними про істину з любов’ю та терпінням, щоб допомогти розв’язати цю проблему. Ти маєш відступитися тільки в тому разі, якщо вони не приймають істину, як би ти не спілкувався з ними, тоді ти зробив усе, що міг. Коротко кажучи, не відступайся легко ні від кого, хто може визнати й прийняти істину. Доки людина готова досліджувати істинний шлях і здатна шукати істину, тобі слід докласти всіх зусиль задля того, щоб читати їй більше Божих слів і більше спілкуватися з нею про істину, а також свідчити про Божу роботу, викорінювати її переконання й відповідати на її запитання, щоб ти міг навернути таку людину й привести її до Бога. Це відповідає принципам поширення Євангелія. Отже, як її можна навернути? Якщо в процесі взаємодії з такою людиною ти переконаєшся, що вона має добрі якості й володіє хорошою людськістю, ти мусиш зробити все можливе, щоб виконати своє зобов’язання; ти мусиш заплатити певну ціну й застосувати певні способи й засоби, і не має значення, які це способи й засоби, якщо ти використовуєш їх, щоб навернути цю людину. Загалом, щоб навернути її, ти мусиш виконати своє зобов’язання, а також діяти з любов’ю й робити все, що у твоїх силах. Ти мусиш спілкуватися про всі істини, які ти розумієш, і робити все те, що тобі слід робити. Навіть якщо цю людину не буде навернено, ти залишишся із чистою совістю. Ти зробиш усе, що можеш. Якщо ти не спілкуватимешся щодо істини чітко, а людина продовжить триматися за свої уявлення, і якщо ти втратиш терпіння й відмовишся від неї з власної волі, це буде нехтуванням твого обов’язку, це буде переступ із твого боку й ти заплямуєш себе. Дехто питає: «Чи означає така заплямованість, що мене засудив Бог?». Такі питання залежать від того, чи роблять люди таке навмисно чи за звичкою. Бог не засуджує людей за випадкові переступи; їм потрібно тільки каятися. Але коли вони свідомо чинять неправильно й відмовляються каятися, Бог засуджує їх. Як може Бог не засудити людину, коли вона чітко усвідомлює істинний шлях і однаково свідомо грішить? У світлі істини-принципів це є безвідповідальністю, недбалістю й поверховістю, і щонайменше такі люди не виконали своє зобов’язання; саме так Бог судить їхні помилки. Якщо вони відмовляться покаятися, їх буде засуджено. І тому, щоб зменшити кількість таких помилок або уникнути їх, людям варто робити все можливе для виконання своїх зобов’язань, активно намагаючись відповісти на всі запитання, які виникають у тих, хто досліджує істинний шлях, і, безумовно, не відкидаючи й не відкладаючи на потім ключові запитання. Якщо людина, яка досліджує істинний шлях, неодноразово ставить якесь запитання, як тобі слід відповідати? Ти не повинен бути проти того, щоб знаходити час і зусилля, аби відповісти на нього, і тобі слід знайти спосіб чітко спілкуватися щодо її запитання, аж доки вона не зрозуміє й не перестане його повторно ставити. Тоді ти виконаєш своє зобов’язання, і твоє серце звільниться від почуття провини. Найголовніше – це те, що ти будеш вільним від почуття провини перед Богом у цьому питанні, тому що цей обов’язок, це зобов’язання довірив тобі Бог. Коли все, що ти робиш, робиться перед Богом, робиться обличчям до Бога, коли все відповідає слову Божому й виконується відповідно до істини-принципів, тоді твоя практика буде повністю відповідати істині й Божим вимогам. Так усе, що ти робиш і кажеш, принесе користь людям, і вони схвалять і легко приймуть це. Якщо промовлені тобою слова несуть освічення, є практичними та зрозумілими, тоді ти зможеш уникнути суперечок та протистоянь, дати людям можливість зрозуміти істину та повчити їх. Якщо промовлені тобою слова заплутані та неоднозначні, а твоє спілкування про істину непрозоре, не несе освічення й непрактичне, ти не зможеш розв’язати уявлення та проблеми людей, і вони будуть схильні хапатися за твої помилки, судити й засуджувати тебе. Ці проблеми тобі буде ще важче розв’язати; можливо, тобі доведеться спілкуватися про ще кілька уривків із Божих слів, перш ніж люди зможуть зрозуміти істину й прийняти її. Отже, під час поширення Євангелія потрібно бути мудрим у мовленні й прозоро спілкуватися про істину в такий спосіб, щоб викорінити переконання та уявлення людей, здобувши їхнє захоплення та щиро переконавши їх. У такий спосіб легко досягти результатів; це дає людям можливість безперешкодно приймати Божу роботу, що корисно для справи поширення Євангелія.

Що ж до принципів, яких слід дотримуватися в практиці поширення Євангелія, то, з іншого боку, поширювачі Євангелія повинні мати почуття власної гідності та високоморальну поведінку, говорити й поводитися, як святі, практикувати належну стриманість у всьому, що вони роблять у процесі поширення Євангелія, а також поводитися дисципліновано. Деякі потенційні одержувачі Євангелія не люблять, коли їх турбують незнайомці, тож як ти маєш проповідувати їм? Деякі люди проповідують Євангеліє так: телефонують тричі на день, забігають до людей додому, щойно ті повернулися з роботи, і читають Божі слова потенційним одержувачам, щойно побачивши їх та не зважаючи на їхню зайнятість. Ці люди ніколи не вибирають правильний час, тому можуть стати набридливими. А дехто настільки дурний, що говорить тим, хто досліджує істинний шлях, навіть такі слова: «Цей світ дуже лихий, тому кидай свої справи, не йди на роботу. Ти знаєш, які зараз часи? Велика катастрофа неминуча. Треба терміново увірувати в Бога!». Чи доцільно поширювати Євангеліє в такий спосіб? До яких наслідків це призведе? Це безбожники, які ще не прийняли роботу Бога. Чи необхідно говорити з ними такими словами? Крім того, не варто втручатися в приватне життя або особисті погляди потенційних одержувачів Євангелія. Наприклад, деякі люди кажуть тим, кого намагаються навернути: «Слухай, ти все ще віриш у Бога? Ми, віруючі, не носимо цей одяг безбожників». «Люди, які вірять у Бога, не їдять таку їжу, ти мусиш їсти таку-то». Хіба це не пхання носа в чужі справи? Це називається дурістю. Якщо твої слова та дії в певний момент не є доречними, вони можуть звести нанівець ту жертву, яку ти приніс, поширюючи Євангеліє. Саме тому ти повинен діяти обережно на кожному кроці, стримувати й регулювати свою поведінку, а також поводитися дисципліновано. Що ми називаємо дисципліною? Це означає робити все згідно з правилами, думати про те, які слова були б доречними для обов’язку, який ти виконуєш, і які слова хотіли б почути одержувачі Євангелія. Не робіть і не говоріть того, що їм не сподобається або що їх роздратує, не ставте настирливих запитань і ніколи не втручайтеся в їхні приватні справи. Скажімо, у когось є два сини, і ти кажеш йому: «Добре мати двох синів, але чи не краще було б мати ще й доньку?». Яке тобі до цього діло? Якщо деякі потенційні одержувачі Євангелія знають англійську мову, ти кажеш: «Твоя англійська справді чудова. Було б гарно, якби ти увірував у Бога й виконував свій обов’язок у Божому домі. Божому дому не вистачає таких людей, як ти». Чи доречно так говорити? Немає двох однакових людей. Прийшовши до віри, ці люди можуть бути активнішими та виявляти більше ентузіазму, ніж ти, але вони ще не вірять і не приймають, тому не форсуй події передчасно й ніколи не втручайся в життя інших людей. Зрозуміло?

Може статися й інша ситуація. У процесі поширення Євангелія деякі люди приймають Божу роботу останніх днів і розуміють деякі істини. А потім вони вважають себе набагато вищими за середньостатистичних, пересічних людей. Вони зневажають усіх безбожників і навіть усіх стрічних, які досліджують істинний шлях, і зверхньо дивляться на них. Вони думають: «Якщо ви, люди, не приймаєте Божу роботу останніх днів, то ви сліпі, нерозумні й неосвічені, ви придатні лише померти й абсолютно нічого не варті. Сьогодні я маю обов’язок проповідувати тобі Євангеліє, інакше я б тебе просто проігнорував!». Що це за ставлення? Ти не зробив нічого, лише прийняв Божу роботу останніх днів. Ти стоїш не вище за будь-кого іншого. Навіть якби ти був царем, хіба б ти однаково не належав до розбещеного людського роду? Чим ти кращий за інших? Не зневажай людей, які досліджують істинний шлях. Навіть якщо ти проповідуєш їм Євангеліє, ти нічим не вищий і не кращий за них. Не забувай, що ти є розбещеною людиною, як і вони. Ти повинен чітко усвідомлювати це у своєму серці. Ніколи не дивися на інших так, ніби ти робиш якусь велику послугу світові або ведеш усіх розумних істот до їхнього визволення. Ти постійно думаєш: «Ви, люди, які не прийняли Євангеліє, жалюгідні. Я щодня горю від тривоги за вас». Що це за вогонь, який палить тебе? Ти ще не розв’язав власні проблеми, але тривожишся за справи інших. Хіба це не лицемірство? Хіба ти не обманюєш інших? Не ховайся за маскою доброчесності. Насправді ти – взагалі ніщо. Навіть якщо ти прийняв нову Божу роботу 20 чи 30 років тому, ти все одно залишаєшся ніким. Навіть якщо ти щодня живеш із Богом і розмовляєш із Ним віч-на-віч, ти однаково залишаєшся звичайною людиною. Твоя сутність залишається незмінною. Нести Євангеліє іншим – це виконувати свій обов’язок. Це твій обов’язок, твоя відповідальність. Ти маєш зрозуміти, що хоч скільки людей ти навернеш, ти залишаєшся собою. Ти не став іншим, ти досі залишаєшся розбещеною людиною. Хоча ти й навернув багатьох людей, ти не повинен бути гордим, а пихатим і поготів. Не вихваляйся своїми досягненнями, кажучи: «Я багато років проповідую Євангеліє, я накопичив великий досвід і багато чого навчився. Хай кому я проповідую, то з першого погляду можу сказати, хороша це людина чи погана, і я знаю, коли треба проповідувати, а коли ні. Коли поширювати Євангеліє доречно, я знаю, чи буде це легко чи взагалі можливо. Я завжди можу знайти спосіб донести Євангеліє до тих, до кого його можна донести». Хоча ти маєш досвід у поширенні Євангелія, твоє входження в життя ще дуже неглибоке. Попри те, що ти маєш певний життєвий досвід і дещо змінився, ти іноді хвалишся, аби похизуватися. Хіба це не проблема? Люди, які мають дари, найбільш схильні до пишномовних і порожніх розмов. Вони завжди вважають себе кращими за інших, завжди полюбляють читати лекції потенційним одержувачам Євангелія й завжди хочуть, аби люди шанували їх та вклонялися їм. Хіба це не проблема характеру? Чи можна свідчити про Бога, змінивши лише свою поведінку, але не свій характер? Якщо ти не можеш свідчити про зміну характеру, якщо можеш лише говорити про істину Євангелія та свідчити заради Бога, то чи придатний ти для Божого використання? Після того, як люди приймають істинний шлях, їм потрібно зрозуміти істину входження в життя та істину практики. Якщо ти не маєш реального досвіду й не знаєш, як говорити про своє досвідне свідчення, хіба це не є недоліками? Якщо ти завжди зосереджений на розповідях про доктрини, щоб люди шанували тебе та були про тебе високої думки, якщо ти завжди хочеш займати високе становище, хіба це свідчення заради Бога? Звичайно, що ні. Це свідчення заради себе. Це наявність розбещеного характеру. Якщо ти не пройдеш суд і кару, то як зможеш досягти зміни у своєму характері? Дехто з тих, хто поширює Євангеліє, розповідає про якісь досвідні свідчення, і їхні слухачі отримують від цього велику користь, вони щиросердно зворушуються й захоплюються цими проповідниками. Проте ці проповідники Євангелія все ще мають богобоязливі серця. Вони не зневажають жодного потенційного одержувача Євангелія. Вони вміють розмовляти з людьми від щирого серця, нормально ладнати та товаришувати з ними, і їм справді притаманне певне почуття нормальної людськості. Як вони цього досягають? Це свідчить про те, що вони щось здобули у своїй вірі в Бога. Вони щонайменше розуміють деякі істини, мають певні знання про себе, їхні характери життя дещо змінилися, і вони вже не стають пихатими. Побачивши людей, які не прийняли Євангеліє, вони думають: «Я колись був таким самим, тому я не повинен їх принижувати. Я й сам не такий уже й чудовий». Їхній менталітет уже не такий, як раніше. Щойно люди усвідомлять власну природу, то, побачивши, що потенційні одержувачі Євангелія виявляють трохи невігластва, дурості чи слабкості, вважатимуть це цілком природним. Не висміюй інших і не допускай такого відчуття або ставлення, що всі інші належать до маси звичайних, пересічних людей. Якщо ти дотримуватимешся такого ставлення, це заважатиме твоїй роботі з поширення Євангелія й ставитиме її під загрозу. Однак іноді подібні розбещені стани виникатимуть у твоєму серці, коли ти бачитимеш багатьох людей, які тільки-но прийшли до віри в Бога. Наприклад, скажімо, 20 років тому ти прийняв Божу роботу останніх днів і поширюєш Євангеліє вже 10 років. Коли ти знаходишся серед потенційних одержувачів Євангелія, вони завжди відчуватимуть, що ти вищий за них, кажучи: «Ти віриш у Бога вже 20 років, а ми лише щойно прийняли Його. Наш духовний стан ще дуже слабкий, і в порівнянні з тобою ми, безумовно, стоїмо набагато нижче. Ти – дорослий, а ми – лише новонароджені немовлята». Що ти маєш думати, коли вони роблять такі порівняння? «Хоча я прийняв Бога раніше, ніж вони, і вірую довше, ніж вони, я все ще дуже відстаю в плані входження в життя та істину. Я ще не прийняв справжнього Божого суду й кари, і мені ще далеко до спасіння й удосконалення». Ти знаєш, яким ти насправді є у своєму серці. Незалежно від того, як люди шанують тебе або як високо вони тебе цінують, що ти відчуваєш? «Я звичайна людина, не варто на мене рівнятися». Тобі буде огидно, і ти не відчуватимеш ніякого задоволення, тому що в глибині душі чітко усвідомлюєш, що ти – повний нікчема, що ти не розумієш жодної істини та здатен лише вимовляти якісь слова й доктрини. Люди нерозумні та схильні рівнятися на інших. Якщо ти з радістю насолоджуєшся повагою з боку інших та отримуєш від цього задоволення, то ти в біді. Якщо тобі це набридло і ти хочеш вийти із цієї ситуації, якщо тобі не подобається, що інші так ставляться до тебе, це свідчить про те, що ти маєш певні знання про себе. Це правильний стан, і в ньому ти навряд чи робитимеш помилки або неправильні вчинки.

По суті, Я говорю про ті ситуації, з якими люди зазвичай стикаються в процесі поширення Євангелія. Негативним моментом є те, що ви повинні уникати деяких невідповідних способів висловлювань, практик і поведінки, а також стежити за тим, щоб ваш характер не виявляв невідповідних речей, які не відповідають істині. З позитивної точки зору, виконуючи цей обов’язок, ви маєте ставитися до нього як до обов’язку відданості та відповідальності до самого кінця. Так ви зможете задовільно виконувати свій обов’язок. У цьому процесі ви повинні поступово шукати істину та принципи, щоб догодити Божій волі, а також намагатися бути наполегливими й залишатися вірними до кінця у виконанні кожного свого обов’язку. Хоч який обов’язок ви виконуєте, ви повинні бути спроможні догодити Богові й запам’ятатися Йому за те, що ви виконали задовільно й похвально. У період поширення Євангелія ти повинен прагнути до того, щоб здійснювати дедалі менше переступів і припускатися дедалі менше помилок. У тебе має бути дедалі менше випадків, коли ти, виконуючи свій обов’язок, вдаєшся до укладання угод чи шукаєш винагороди, або маєш амбіції та дике бажання це зробити. Водночас ти повинен активно намагатися виконати свої зобов’язання, виконувати їх у повному обсязі та ставитися до свого обов’язку як до того, що тобі було призначено робити. Крім того, намагайся виконувати свій обов’язок так, щоб через багато років, коли ти згадуватимеш про нього, твоє сумління було чистим. Це означає, що ти повинен поступово зменшувати кількість речей, які змушують тебе почуватися в боргу. Не можна далі жити без жодних змін. Припустімо, що ти не дуже добре виконав свій обов’язок, поширюючи Євангеліє потенційному одержувачу, це викликало в тебе відчуття дискомфорту, ніби ти заборгував, і тобі здалося, що ти недостатньо підготувався. Однак коли ти згодом поширював Євангеліє, твій стан не змінився, і ти не зробив жодних змін. Це означає, що ти зовсім не виріс за цей період. Що означає ця відсутність зростання? Це означає, що ти не практикував і не здобув цей аспект істини; це означає, що ті речі, про які Я розповідаю, завжди залишалися для тебе лише доктринами. Якщо ти робиш дедалі менше переступів, припускаєшся дедалі менше помилок, почуваєшся менш зобов’язаним і відчуваєш дедалі менше докорів сумління, про що це свідчить? Це означає, що ти виконуєш свій обов’язок дедалі чистіше, а твоє почуття відповідальності тільки міцнішає. Іншими словами, ти стаєш дедалі відданішим у виконанні цього обов’язку. Наприклад, у минулому поширення Євангелія спиралося радше на людські методи, аніж на спілкування про істину чи тлумачення біблійних віршів. Зараз схоже, що такий підхід є неприйнятним, що це не те, що повинна робити людина, яка приймає Боже доручення, і що це є чимось на кшталт безчестя для Бога. Чи було у вас таке відчуття? Можливо, зараз ви не відчуваєте цього, але одного разу, після того, як ти озброїшся більшою кількістю істин різного типу й набудеш певного духовного стану, ти приймеш більш точне й практичне ставлення та перспективу, оцінюючи свої минулі вчинки. Це свідчить про те, що твій внутрішній стан став нормальним. Зараз ти нічого не відчуваєш щодо своїх колишніх практик, не ставишся до них із презирством і не маєш правильного погляду чи оцінки щодо них. Натомість ти байдужий. Хіба це не насторожує? Це доводить, що ти не володієш жодною з істин, які стосуються таких речей. Ти навіть байдуже ставишся до різних лихих учинків і хитрощів людини, до тих її практик, які не відповідають істині, приймаючи ці брудні речі, погоджуючись із ними та навіть підтримуючи їх. Тоді який твій внутрішній стан? Ти любиш неправедні речі, ти любиш речі, пов’язані з гріхом, а також речі, що суперечать істині, а не відповідають їй. Це дуже непокоїть. Якщо ти далі діятимеш відповідно до цих практик, то зіткнешся з дуже серйозними наслідками. Що це за наслідки? Ти постійно накопичуєш лихі вчинки й дедалі більше віддаляєшся від шляху спасіння. Чому Я кажу, що ти дедалі більше віддаляєшся? Тому що, виконуючи свій обов’язок, ти не шукаєш істини й не дотримуєшся принципів у тому, що робиш. Ти просто слідуєш власній волі та вподобанням. То як же можна задовільно виконати свій обов’язок? Мета, заради якої ти виконуєш свій обов’язок, полягає не у входженні в істину, а у виконанні завдання, а потім у наданні звіту про себе. Ти слідуєш зовсім не Божій волі та приймаєш зовсім не Боже доручення. Ці речі мають різну природу. Отже, поширюючи Євангеліє, ти йдеш не шляхом, який веде до спасіння, а шляхом прислужування, шляхом Павла, який укладав із Богом угоди. Рано чи пізно, виходячи з усіх твоїх учинків, Бог визначить для тебе той самий кінець, що й для Павла. Хіба це не буде результатом? Буде, з абсолютною впевненістю. І навпаки, якщо в процесі поширення Євангелія всі твої методи й засоби будуть практичними, твоя відправна точка й намір полягатимуть у тому, щоби догодити Богові та відплатити за Божу любов, а принципи, якими ти керуватимешся, і шлях, яким ти йтимеш, відповідатимуть Божим вимогам та повністю узгоджуватимуться з істиною, то який результат буде досягнутий такою практикою? Твоє розуміння істини ставатиме дедалі глибшим, ти вестимеш справи дедалі більш відповідно до принципів, твоє життя зростатиме, а віра, любов і відданість Богові поступово зростатимуть. Саме так ти станеш на шлях спасіння. Водночас, виконуючи свій обов’язок, ти поступово досліджуватимеш власну непокору й розбещеність, вивчатимеш свої різноманітні розбещені характери. Згодом у процесі виконання цього обов’язку ти зможеш чимраз більше стримувати себе та матимеш богобоязливе серце й послух. Тоді твоє почуття відповідальності ставатиме дедалі сильнішим, а чистота твоєї відданості дедалі зростатиме. Також поглиблюватиметься твій страх Божий. Одночасно із цим ти набуватимеш дедалі більше досвіду й знань про реальність різних істин. Отже, шлях, яким ти йтимеш, буде повністю протилежним до шляху, який обрав Павло. Це шлях Петра, шлях прагнення до істини. Він є шляхом спасіння. Що ж до кінцевого результату, то ти переживеш його сам. Бог прославить тебе, а твоє серце пізнає дедалі більше миру й радості. У Божих очах не має значення, скільки звивин і віражів мав твій шлях, скільки обхідних шляхів ти пройшов, скільки в тебе було негативу, слабкості, а то й невдач і падінь. Коли те, що ти зробив, те, що ти відкрив, і те, що ти проявив, розглядатиметься як єдине ціле, шлях, яким ти йтимеш, буде шляхом спасіння. Як же тоді Бог визначить твій результат? Він не поспішатиме з визначенням твого результату. Він методично, лагідно й терпляче підтримуватиме тебе, допомагатиме тобі й вестиме тебе дорогою спасіння. Він дозволить тобі прийняти Його суд і кару, випробування та рафінування, і врешті-решт удосконалить тебе. Тоді ти будеш спасенний цілком і повністю. Отже, із цього погляду хіба люди не мають можливості й здатності стати на шлях спасіння, виконуючи обов’язок поширення Євангелія? (Мають.) Вони мають таку можливість, і це цілком можливо. Все залежить тільки від того, чи зможуть вони прагнути до істини та стати на шлях прагнення до неї.

Сьогодні ми переважно спілкувалися про різні істини стосовно виконання обов’язку з поширення Євангелія. Повернімося до теми, з якої ми розпочали наше спілкування. Як слід називати тих, хто виконує обов’язок поширення Євангелія? (Люди, які виконують обов’язок поширення Євангелія.) Правильно. Їх не можна назвати свідками, проповідниками, а надто вісниками Євангелія. У кінцевому підсумку це люди, які поширюють Євангеліє. Ніколи не називай себе свідком. Людина не може бути свідком чогось, і якщо вона не ганьбить Бога, цього достатньо. Називатися проповідником – ще гірше. Ти навіть і близько ним не є. Ти проповідуєш зовсім не «шлях», і речі, про які ти проповідуєш, дуже далекі від того «шляху». Отже, якщо ми зупинимося на назві «люди, які поширюють Євангеліє», то всі матимуть точне визначення цього обов’язку, – тобто це просто люди, які виконують цей обов’язок. Вони зовсім не є ані свідками, ані проповідниками. Вони далекі від цих речей. Якщо назвати їх свідками або проповідниками, чи не вважатимуть вони себе вищими за інших? Людям потрібно зовсім небагато, аби хизуватися та бундючитися. Хизуватися й бундючитися в такий спосіб – це добре чи погано? (Погано.) Якщо ти не звеличуєш і не підносиш людей, вони завжди хочуть набундючитися. Якщо ж ти звеличуєш їх, називаючи свідками, проповідниками чи вісниками Євангелія, то чи уявляєш ти, якими вони стануть після такої похвали? Вони б так набундючилися, що просто полетіли б геть. Отже, чи маєш ти базове розуміння різних істин, пов’язаних із обов’язком поширення Євангелія? (Так.) Щоб добре виконувати обов’язок поширення Євангелія, ти повинен озброїтися багатьма істинами. Деякі люди кажуть: «Я не поширюю Євангеліє, тож чи потрібно мені озброюватися істиною?». Інші кажуть: «Я не знаю, коли зможу поширювати Євангеліє. Я ніколи цього не робив, і я поганий оратор, тож як я можу поширювати Євангеліє?». Можливо, ти не здатен цього робити, але хіба ти не можеш озброїтися істинами, які стосуються поширення Євангелія? Хіба ти не можеш попрактикуватися в спілкуванні й зустрічах із людьми? Якщо в тебе є почуття місії та відповідальності, якщо ти хочеш добре виконувати цей обов’язок і співпрацювати з Богом, тоді ти маєш озброїтися істинами стосовно поширення Євангелія. Ти зобов’язаний озброїтися істинами бачення й практики. Для Божих обранців украй важливо володіти істинами, що стосуються цих двох аспектів, тому що озброїтися ними ніколи не буває зайвим. Вони не тільки стосуються поширення Євангелія, але є істинами, які людство повинно розуміти. Яку користь люди отримують від розуміння цих істин? Які благословення це може їм принести? Мабуть, кожен може зрозуміти загальну ідею, але в міру продовження та поглиблення Божої роботи люди далі переживатимуть на собі Його роботу, і їхнє розуміння істини також далі прогресуватиме та поглиблюватиметься. Їхні стосунки з Богом ставатимуть дедалі тіснішими, а їхні зв’язки з Ним – дедалі частішими. Люди поетапно порівнюватимуть істини, що стосуються бачення та Божої роботи, з Божими діяннями та Божим ставленням до кожної особи. Цей поетапний процес порівняння і є процесом пізнання Бога. Як створена істота, ти вже давно віриш у Бога, але не знаєш, ким є Бог, як Він з’являється й працює. Чи не є така віра надто каламутною й заплутаною? Ти багато років виконував свій обов’язок. Але якщо в результаті ти досі нічого не знаєш про Бога, то твоя віра в Нього була марною. Якби ти почув, як дияволи поширюють якісь чутки про Бога, чи повірив би ти їм? (Ми б не повірили.) Ти кажеш, що зараз би не повірив у такі речі, але якщо ти справді не розумієш Бога, то в той день, коли ти почуєш ці чутки, ти засумніваєшся та обмірковуватимеш ці слова у своєму серці, думаючи: «Можливо, це правда? Чи міг Бог таке зробити?». Тобі стане некомфортно, і ти не захочеш виконувати свій обов’язок. Потрапивши під вплив чуток, ти відчуєш, що дорога попереду похмура й безрадісна, тому розгубишся та збентежишся. Люди завжди губляться й бентежаться, чому так відбувається? Вони не знають, де Бог і чи є Він узагалі, тому завжди розгублені та збентежені. За яких умов виникає це збентеження? Воно виникає тоді, коли багато нібито суперечливих речей збивають людей із пантелику, вони не можуть чітко побачити напрямок і не знають, в який бік іти. Відповідно, вони губляться та бентежаться. Чи можете ви чітко бачити й розрізнити численні речі в себе перед очима та йти правильним шляхом? Це залежить від твого розуміння Бога, твого осмислення істини й від того, наскільки ти озброєний істиною. Що це означає, коли люди постійно розгублені й заплутані? Чи справді вони не бачать дороги перед собою? Чи загублені й заплутані люди справді сліпі? Ні, це сліпота серця й повна нечутливість до істини, Бога та суджень про всіх людей, справи й об’єкти. Чому вони нечутливі? Тому що не розуміють істини, не знають про Божі діяння та Божий характер і не мають основи для винесення точних суджень про все на світі. Тому вони не мають жодного стандарту для судження про що-небудь і характеристики будь-чого. Вони не можуть визначитись, бачать усе нечітко й без розуміння та не можуть виносити судження. Вони також не можуть визначити або розпізнати суть речей. Це називається нечутливістю. Нечутливість веде до сліпоти, а сліпота викликає в людей почуття розгубленості й заплутаності. Ось як це працює. Так чому ж люди, які багато років слухають проповіді, досі не можуть розрізнити якісь речі? Причина в тому, що вони не розуміють істини. Вони нічого не можуть розпізнати, а натомість сліпо слідують правилам і роблять поспішні висновки. Чи можна вважати це сліпотою? Хоча не можна сказати, що вони геть осліпли, але частково вони все ж є сліпими. Насправді, якщо ви не розумієте істину, то нічого не можете розпізнати. Хай би як довго людина вірила в Бога чи хай би скільки проповідей прослухала, якщо вона так і не здатна зрозуміти істину, це означає, що в неї є проблема з якістю. Це безпосередньо пов’язано з тим, має вона духовне розуміння чи ні. Більшість людей, які слухали проповіді протягом багатьох років, може зрозуміти дещо з істини, і, можливо, насправді ви розумієте досить багато, але вам просто бракувало відповідного середовища, тому деякі істини на практиці не застосовувались, і тобі досі здається, що ти їх не розумієш. Коли ти по-справжньому переживеш це сам, коли тобі доведеться зробити вибір або серйозно все обдумати, можливо, тобі поступово відкриється відповідний аспект істини. Зараз же твої враження сповнені грубих, порожніх обрисів і доктрин. У міру поступового зростання твого досвіду й дорослішання чимало істин помалу стане для тебе більш практичними й реалістичними. Це дедалі краще дозволить тобі побачити суть істини. У такий спосіб ти зможеш по-справжньому добитися розуміння істини та чутливо поставитися до проблем. Хай би скільки проповідей слухали люди, які не розуміють істини, вони не зможуть розпізнати прояви людськості, розбещених характерів, усіляких людських станів та сутності різних типів людей навіть із широко розплющеними очима. Вони сліпі. Проте зовні людина, яка прагне до істини, начебто не звертає на це уваги, але в її серці виникне реакція на поведінку та вчинки інших людей і несвідомо складатиметься враження про них. Звідки береться це враження, це відчуття? Зрозумілі людям істини дають їм здатність до розпізнання. Це дає їм визначення суті тієї чи іншої поведінки, практики чи прояву. Звідки береться це визначення? Людей до розуміння приводить саме істина, і саме вона дає людям здатність до розпізнання й судження. Зараз ви розумієте деякі істини й маєте трохи розсудливості щодо певних речей. Утім, ваше розпізнання не дуже точне, тому ви досі не маєте якогось відчуття на кшталт упевненості та досі рухаєтеся вперед навпомацки. Деякі люди кажуть: «У такому разі Ти маєш спілкуватися з нами буквально про кожну річ». Це не обов’язково. Люди мають людські зобов’язання, а Бог має власний обсяг роботи. Я розповів вам про кожен аспект істини, і тепер вам залишилося самостійно одержати досвід про всілякі типи людей, справи та об’єкти в повсякденному житті. Святий Дух діятиме й керуватиме. Від людей вимагається лише одне: долучитися до людської співпраці та людського прагнення. Якщо ти не долучишся до цього прагнення, то хай як чітко Я пояснюватиму, ти все одно не зрозумієш. Я не стану насильно прищеплювати вам учення, не примушуватиму вас знати, розуміти та здобувати входження. Я не робитиму цього, а Святий Дух і поготів. Істина несвідомо принесе тобі внутрішні плоди лише завдяки твоїй охочій, добровільній та активній практиці і входженню в істину. Коли істина принесе плід, твоє серце наповниться світлом. Це і є розуміння істини. Але якщо ти не розумієш істини, то будеш нечутливим до всього, повільно реагуватимеш і ні в чому не зможеш докопатися до суті. Наприклад, коли хтось щось робить, а хтось інший каже, що це лихий вчинок і має таку-то природу, ти не знатимеш і сам не зможеш цього побачити. Коли хтось скаже тобі відповідь, можливо, ти приймеш і визнаєш її на основі доктрин, але по суті однаково не зможеш погодитися з нею. Якщо ти не можеш погодитись, то чи справді ти розумієш? Ти не розумієш, тому можеш лише дотримуватися правил, аби впоратися з тим, із чим стикаєшся. Це відбувається тому, що ти не розумієш істини.

Як можна добре виконувати обов’язок поширення Євангелія? Передусім необхідно зрозуміти різні істини, пов’язані з обов’язком поширення Євангелія. Наприклад, що стосується визначення й позиціонування обов’язку поширення Євангелія, а також правильного ставлення до нього, належного терпіння страждань, належної ціни, яку слід платити, а також практики правильних істин та входження в них при виконанні цього обов’язку, якщо буде розуміння цих істин, то добре виконувати обов’язок поширення Євангелія буде легко. На додаток, якщо говорити про мінуси, то слід обміркувати, яких неправильних практик слід уникати, які з них вважаються добрими намірами людини, і нарешті, чи відповідають людські ідеї й практики принципам поширення Євангелія. Це означає, що необхідно чітко проаналізувати кожен вид поведінки, кожну практику, кожен принцип і кожен висновок у процесі поширення Євангелія, аби зрозуміти, чи відповідають вони істині-принципам у кінцевому підсумку. Наполягай лише на тому, що відповідає істині-принципам. Усе, що їм суперечить, необхідно відкинути. Тільки так поступово покращуватимуться результати виконання обов’язку поширення Євангелія. До того ж, ти повинен практикувати гармонійну співпрацю, яка є найбільш корисною для євангельської роботи. Важко виконувати роботу без гармонійної співпраці. Брати й сестри мають бути толерантними й терплячими одне до одного та підтримувати одне одного. Аби добре виконувати свої обов’язки, необхідна злагоджена координація. Слід слухатися того, хто каже правильні речі. Не завжди поспішай із висновком, що ти маєш рацію, а інші помиляються. Ти повинен ухвалювати рішення згідно з Божими словами. Для досягнення консенсусу спілкуйся про істину згідно з принципами, встановленими Божим домом. На додачу, в ході співпраці для виконання свого обов’язку ви повинні вчитися одне в одного, аби сила однієї людини компенсувала недолік іншої, і не бути надто суворими до інших. Ба більше, потрібно проявляти турботу й обачливість та покладатися на любов у своєму поводженні з людьми, які досліджують істинний шлях. Це необхідно тому, що кожен, хто досліджує істинний шлях, є безбожником – навіть релігійні люди серед них є більшою чи меншою мірою безбожниками – і всі вони крихкі: якщо щось не узгоджується з їхніми уявленнями, вони схильні суперечити цьому, і якщо будь-яка фраза не відповідає їхній волі, вони схильні сперечатися щодо неї. Тож поширення Євангелія серед них вимагає від нас терпимості й терплячості. Воно вимагає надзвичайної любові з нашого боку, і для нього потрібні певні методи та підходи. Однак критично важливо читати їм Божі слова, повідомляти їм усі істини, які Бог висловлює задля спасіння людини, і давати їм можливість чути голос Бога та слова Творця. У такий спосіб вони отримають від цього користь. Найважливіший принцип поширення Євангелія – дати можливість читати Божі слова та чути Божий голос тим, хто жадає явлення Бога й любить істину. Тому говоріть їм менше людських слів та більше читайте Божі. Закінчивши читати, спілкуйтеся з ними про істину, щоб вони могли почути Божий голос і зрозуміти щось із істини. Тоді вони, ймовірно, повернуться до Бога. Поширення Євангелія – це відповідальність та обов’язок усіх і кожного. Неважливо, до кого приходить цей обов’язок, – людина не повинна ухилятися від нього або вдаватися до якихось виправдань чи причин, щоб відмовитися від нього. Деякі люди кажуть: «Я не вмію добре говорити, не розумію Біблії, а ще я дуже молодий. Що я зможу зробити, якщо зіткнуся зі спокусою чи небезпекою?». Так казати неправильно. Поширення Євангелія не означає, що тобі доручено робити небезпечні речі. Дім Божий не дозволить тобі йти в небезпечні місця. Церква дотримується принципів, призначаючи людей для поширення Євангелія. Йдеться не про те, щоб змусити людей ризикувати, а про те, щоб упорядкувати все розумно, виходячи з індивідуальних умов, якостей і сильних сторін. Брати й сестри співпрацюють між собою, і робота доручатиметься тим, хто до неї придатний. Не можна сказати, що ризик геть відсутній. Усі живі створіння час від часу зустрічаються з небезпекою. Якщо Бог посилає безпосередньо тебе, то ти маєш обов’язок честі це прийняти, навіть якщо для тебе це означає зіткнення зі спокусою, болем чи небезпекою. Чому прийняття такого доручення слід вважати обов’язком честі? (Це зобов’язання людей.) Правильно, тільки так ти по-справжньому сприймеш поширення Євангелія як свою відповідальність та обов’язок. Це належне ставлення, яке повинна мати людина. Це істина, і люди повинні прийняти її як істину, прийняти беззастережно. Якщо одного дня тобі буде недоречно виконувати інші обов’язки, або якщо потрібні будуть люди для поширення Євангелія, і тобі буде доручено таку роботу, що ти робитимеш? Ти маєш прийняти це як обов’язок честі, без жодних суперечливих емоцій, аналізу чи роздумів. Це Боже доручення. Це твоя відповідальність; це твій обов’язок. Ти не маєш права перебирати й обирати. Оскільки ти слідуєш за Богом, не тобі робити власний вибір. Чому ти не маєш робити вибір? Тому що поширення Євангелія – це Боже доручення, і всі Божі обранці мають свою частку в цій роботі. Деякі люди кажуть: «Мені вже понад 80 років, я не можу навіть вийти з дому. Чи Бог усе ще може доручити мені таке завдання?». Інші кажуть: «Мені лише 18 чи 19 років, я майже не бачив світу й не вмію спілкуватися з людьми. Я дуже сором’язливий і боюся говорити на людях. Чи може Бог усе-таки довірити мені цей обов’язок?». Бог дає тобі це доручення попри все. Ти маєш робити все можливе, аби виконати свій обов’язок поширення Євангелія, незважаючи на свій вік. Ділися ним якомога більше, з якомога більшою кількістю людей. Незалежно від обов’язку, який ти зараз виконуєш, ти маєш робити все можливе для поширення Євангелія. Якщо одного дня в тебе з’явиться можливість поділитися з кимось Євангелієм, чи повинен ти це зробити? (Так.) Саме так. У багатьох людей є свої обов’язки, але вони можуть поширювати Євангеліє у вільний час і навіть досягати деяких результатів. Бог це схвалює. Отже, кожен має зобов’язання з поширення Євангелія. Тобі слід не обирати самостійно чи ухилятися від цієї відповідальності, а натомість активно й добровільно співпрацювати. Не займай пасивної чи негативної позиції, не відмовляйся й не вигадуй жодних причин чи виправдань, щоб не виконувати цього обов’язку. Деякі люди кажуть: «Я знаходжуся в надто небезпечному середовищі. Чи можна мені утриматися від поширення Євангелія?». Якщо ти наразі маєш слабкий духовний стан, якщо є хтось інший, хто може тебе замінити, і ти придатний для виконання інших обов’язків, то ти можеш замінити цей обов’язок на інший. Але що робити, якщо саме ти маєш виконувати цей обов’язок? (Я маю зобов’язання честі прийняти його.) Правильно. Ти маєш зобов’язання честі прийняти цей обов’язок та отримати його від Бога. Це відповідальність та повинність кожної створеної істоти. Деякі люди кажуть: «Я фізично слабкий, тому не можу витримати труднощів, пов’язаних із виходом на вулицю та поширенням Євангелія». Якщо ти не здатен витримати ці великі труднощі, то чи можеш ти принаймні витримати менші? Якщо не можеш витримати жодних, то чи не маєш ти терпіти великі труднощі покарання? Поки ти живеш і дихаєш, ти мусиш виконувати свій обов’язок, мусиш поширювати Євангеліє. Лише це є правильним і слушним. Якщо ти відкидаєш свій обов’язок, не проповідуєш Євангеліє й вирішуєш ухилитися від своїх обов’язків та уникнути їх, це не є належним ставленням людини, і люди не повинні займати позицію опору та оборони. Люди повинні бути скрізь і завжди готові прийняти поширення Євангелія як свій обов’язок і відповідальність. Дехто каже: «Я вже багато років вірю в Бога, але церква ніколи не доручала мені поширювати Євангеліє». Це добре чи погано? Це не питання добра чи зла. Можливо, Бог поки що не потребує, щоб ти йшов поширювати Євангеліє, але Йому потрібно, щоб ти виконував інші обов’язки. Усі обов’язки є важливими, тож як тобі слід обирати між ними? Треба підкорятися церковним розпорядженням без жодних особистих бажань. Коли ти потрібен Богу для поширення Євангелія, Він каже: «Виконувати твій нинішній обов’язок не доречно й не важливо. Обов’язок поширення Євангелія важливіший». Що ж тобі тоді робити? Слід прийняти це як обов’язок честі, не аналізуючи, не судячи, не обмірковуючи, а надто не опираючись і не відкидаючи його. Це правильне ставлення, яке створена істота повинна мати до Творця. Коли люди займають таку позицію, чи можна сказати, що стосунки між ними й Богом є нормальними та прийнятними в якомусь сенсі? У чому проявляються стосунки між людиною й Богом? Вони проявляються в тому, як ти ставишся до того, що Бог хотів би тобі доручити. Якщо Бог доручає тобі щось зробити, а ти обмірковуєш і роздумуєш над цим питанням, гадаючи: «Чому Ти хочеш, щоб я це зробив? Чи це принесе мені користь?» – якщо ти можеш так думати, то твої стосунки з Богом є ненормальними, і ти не послухався Бога. Якщо ти скажеш: «Це важлива річ, яку Бог наказав мені зробити. Я не можу недбало ставитися до того, що Бог просить мене зробити. Я повинен турботливо підійти до цього. Хай що Бог просить мене зробити, хай що Він доручає мені, це мій обов’язок. Я слухатиму Бога й робитиму все, що Він улаштує. Я не можу відмовитися. Якщо я не можу бути непохитним у своєму обов’язку, якщо я відмовляюся, якщо не сприймаю його серйозно й не виконую його добре, то це означає зраду Бога», – тоді ти маєш почуття, відповідне створеній істоті, та прийняв правильне ставлення, яке має займати створена істота до свого обов’язку. Якщо ж ти, добре знаючи, що це Боже доручення, все одно відмовляєшся його прийняти й знаходиш причини, аби виправдати таке ухиляння від виконання свого обов’язку, то проблема має серйозну природу. Це не просто непослух Богові, це зрада Бога. Якщо ти віриш у Бога, ти повинен зайняти позицію та статус створеної істоти, прийняти доручення Творця та підкоритися йому. Це правильне ставлення. Якщо тобі бракує правильного ставлення до свого обов’язку, то ця проблема має дуже серйозну природу. Якщо ти тільки-но почав вірити й не розумієш істини, то немає потреби серйозно тобою займатися. Якщо ти віриш у Бога вже кілька років і розумієш деякі істини, але досі здатен відкинути Боже доручення, якщо ти не поширюєш Євангеліє й ставишся до виконання свого обов’язку недбало й поверхово, то в чому ж природа цієї проблеми? Це не тільки свідчить про брак совісті й розуму, але, що найголовніше, це бунтарство та опір проти Бога, це зрада Бога. Можна сказати, що це великий непослух. Це не буде перебільшенням. Така людина не гідна називатися людиною та неминуче зазнає покарання. Оскільки ти визнаєш, що ти створена істота, яка розсудливість є властивою для створених істот? Робити все, що скаже Творець, і підкорятися всім Його розпорядженням. Це совість і розсудливість, властиві людині. Від тих, хто розуміє істину, тим більше очікується повна покірність Божим улаштуванням і розпорядженням. Вони в жодному разі анітрохи не повинні бунтувати.

Істина про поширення Євангелія стосується широкого кола людей. Вона повинна стосуватися кожного. Спершу, коли деякі люди чули спілкування про цей аспект істини, вони вважали, що це їх не стосується. Але наразі кожен повинен мати позицію прийняття обов’язку з поширення Євангелія, і кожен повинен усвідомлювати цей аспект істини. Люди також повинні мати точне визначення цього обов’язку. Отже, в якому становищі опинилися люди? (У становищі створеної істоти.) Ти є створеною істотою, то що ж є першочерговим завданням створеної істоти? (Підкорятися Творцеві.) Що є першим конкретним проявом послуху Творцеві? (Виконувати свій обов’язок як створена істота.) Отже, який перший обов’язок має виконувати створена істота? (Поширювати Євангеліє та свідчити про Бога.) Саме так. Саме таку відповідь Я шукаю. Ви пройшли дуже звивистий шлях, перш ніж нарешті знайшли правильну відповідь. Першочерговим завданням кожної створеної істоти є поширення Євангелія, свідчення й поширення Божої роботи в усьому світі, аж до краю землі. Це відповідальність та обов’язок кожного, хто приймає Боже Євангеліє. Це їхній обов’язок честі. Можливо, зараз ти не виконуєш цей обов’язок, або цей обов’язок далекий від тебе, або ти ніколи не думав, що це обов’язок, який ти мусиш виконувати. Проте твоє серце має чітко розуміти: цей обов’язок пов’язаний із тобою. Це зобов’язання не тільки для інших, це й твоя відповідальність та твій обов’язок. Те, що зараз тебе не призначено для виконання цього обов’язку, не означає, що тебе цей обов’язок не стосується, що його виконання – не твоя справа, або що Бог не доручив тобі виконувати його. Якщо твоє розуміння може піднятися до цього рівня, чи не означає це, що перспектива щодо обов’язку поширення Євангелія, яку ти носиш у своєму серці, відповідає істині та Божій волі? Коли твоє розуміння підніметься до цього рівня, одного дня, після того, як ви закінчите всю наявну роботу, Бог дасть наказ розігнати вас і розподілити по всіх усюдах, навіть у такі місця, які здадуться вам найдивнішими, найнеприємнішими й найскладнішими. Що ви тоді робитимете? (Наш обов’язок честі – погодитися.) Це ви так говорите зараз, але коли настане той день, ваші очі можуть наповнитися сльозами. Отже, ось як ви повинні підготуватися: ти мусиш прийти до такого усвідомлення: «Це епоха, в якій я народився. Мені пощастило прийняти Божу роботу останніх днів та долучитися до роботи Божого плану управління. Отже, цінність і значення мого життя мають полягати в тому, щоби присвятити всю свою життєву енергію розширенню Божої євангельської роботи. Я не думатиму ні про що інше». Чи маєте ви таке прагнення? (Так.) Вам варто мати таке прагнення, підготуватися до нього й скласти план. Тільки так ви можете бути справжньою створеною істотою, яку любить Бог і яка Йому догоджає. Деякі люди кажуть: «Я не готовий, і я злякався б, якби мене зараз попросили поширювати Євангеліє». Не бійся, Бог не змусить тебе це робити, поки ти не будеш готовий. А якщо ти скажеш, що готовий, можливо, Бог не одразу використає тебе. Тоді коли тебе використають? Це залежить від Бога, тому тобі не потрібно про це хвилюватися. Коли Бог захоче використати тебе, Він усе підготує. Коли ти досягнеш необхідного духовного стану, набудеш досвіду й відповідатимеш усім іншим необхідним умовам, Він може розпорядитися так, що ти підеш проповідувати Євангеліє в різні місця. Коли цей час настане, чи можна буде назвати тебе вісником Євангелія? (Ні.) Тих, хто виконує цей обов’язок, ніколи не можна називати вісниками Євангелія. Це ніколи не зміниться. А як слід називати таких людей? (Люди, які поширюють Євангеліє.) Так буде точніше. Хай як називаються такі люди, це обов’язок, який вони виконують. Це істина, і вона ніколи не зміниться. Якщо зміниться назва та ідентичність цих людей, то зміниться сутність роботи. Щойно зміниться сутність, вона відхилиться від шляху істини. Щойно робота зійде зі шляху істини, вона перетвориться на релігійну поведінку. У такому разі люди дедалі більше збиватимуться зі шляху спасіння, йтимуть на південь, коли мають намір іти на північ. Тому ніколи не йдіть хибним шляхом. У всі часи, коли тих, хто поширює Євангеліє, посилають у різні місця, вони просто виконують свій обов’язок щодо поширення Євангелія та й по всьому. Вони не є ані свідками, ані проповідниками, а вісниками Євангелія й поготів. Це вічна й незмінна істина.

Після всього сказаного Мною більшість людей, безсумнівно, відчула, як у їхніх серцях засяяло світло, і багато хто з них потирає руки в нетерплячому очікуванні, думаючи: «Це чудово, майбутнє виглядає дуже обнадійливим! Шлях, який Бог приготував для нас, осяяний яскравим світлом!». Це не обов’язково так. У Бога є план для кожного з Його послідовників. Для кожного з них Бог облаштував середовище, в якому той може виконувати свій обов’язок, і кожен має благодать і прихильність Бога, якими може насолоджуватися. Бог також створює для людини особливі обставини, а ще вона має зазнати великих страждань – це зовсім не схоже на те легке життя, яке вона собі уявляє. Поза цим, якщо ти визнаєш, що ти – створена істота, ти мусиш підготуватися до страждань і заплатити певну ціну заради виконання свого зобов’язання щодо поширення Євангелія й заради належного виконання свого обов’язку. Такою ціною може бути страждання від будь-якої фізичної хвороби або труднощів чи страждання від переслідувань із боку великого червоного дракона або нерозуміння з боку світських людей, а також від скорбот, яких людина зазнає, поширюючи Євангеліє, як-от: бути запроданим, бути побитим і зганьбленим, бути засудженим, навіть бути оточеним натовпом і перебувати в смертельній небезпеці. Може статися так, що під час поширення Євангелія ти помреш до завершення Божої роботи, не доживеш до дня Божої слави й не побачиш його. Ви повинні бути готові до цього. Ці слова не мають на меті налякати вас; це факт. Тепер, коли Я це прояснив, а ви зрозуміли, якщо у вас досі є це прагнення і ви впевнені, що воно не зміниться і ви залишитеся вірними до смерті, це доводить, що ви маєте певний духовний стан. Не думайте, що поширення Євангелія в цих заморських країнах із релігійними свободами та правами людини буде безпечним, що вся ваша діяльність проходитиме безперешкодно, що все це матиме Боже благословення й супроводжуватиметься Його великою силою та владою. Усе це є плодом людських переконань та уявлень. Фарисеї теж вірили в Бога, але взяли втіленого Бога та розіп’яли Його на хресті. То що ж поганого нинішній релігійний світ здатен зробити з утіленим Богом? Вони зробили дуже багато поганого – судили Бога, засуджували й паплюжили Його, – і немає такого поганого вчинку, на який вони не здатні. Не забувайте, що ті, хто взяв Господа Ісуса й розіп’яв Його на хресті, були віруючими. Тільки вони мали можливість робити таке. Безбожникам було начхати на це. Саме ці віруючі вступили в змову з владою, щоб узяти Господа Ісуса й розіп’ясти Його на хресті. До того ж, як померли ті учні Господа Ісуса? Серед цих учнів були такі, кого побили камінням, проволокли за конем, розіп’яли вниз головою, розірвали п’ятьма кіньми – усілякі смерті їх спіткали. Що стало причиною їхніх смертей? Може, учнів Ісуса законно стратили за злочини? Ні. Їх засуджували, били, ганили та зрештою стратили за те, що вони поширювали Євангеліє Господнє й були відкинуті людьми світу – ось так вони прийняли мученицьку смерть. Не говорімо про остаточний кінець цих мучеників чи про Боже визначення їхньої поведінки, але запитаймо ось про що: коли вони дійшли до кінця, чи те, як вони зустріли кінець свого життя, відповідало людським переконанням? (Ні, не відповідало.) З огляду на людські переконання, вони заплатили величезну ціну за те, щоб поширювати Божу роботу, але кінець кінцем сатана їх убив. Це не узгоджується з людськими переконаннями, але саме це з ними сталося. Це те, що допустив Бог. Яку істину можна шукати в цьому? Чи Бог дозволив їм так померти через Своє прокляття й засудження, чи це був Його план і благословення? Ані те, ані інше. Що ж це було? Зараз люди з болем у серці розмірковують про їхню смерть, але так це відбувалося тоді. Ті, хто вірив у Бога, померли саме так, як це можна пояснити? Коли ми зачіпаємо цю тему, ви ставите себе на їхнє місце, тож чи сумують ваші серця, чи відчуваєте ви прихований біль? Ви думаєте: «Ці люди виконували свій обов’язок поширення Божого Євангелія й мають вважатися добрими людьми, тож як вони могли дійти до такого кінця й такого результату?». Насправді так померли й відійшли їхні тіла; у такий спосіб вони відійшли зі світу людей, але це не означає, що їхній результат був такий самий. Хай в який спосіб і якими засобами їх стратили та хай як вони покинули цей світ, Бог не так визначив остаточні результати цих життів, цих створінь. Ти мусиш ясно це розуміти. Навпаки, вони використали саме цей спосіб, аби засудити цей світ і засвідчити про Божі діяння. Ці створіння використали свої безцінні життя, свої останні миті, щоб засвідчити про Божі діяння, про велику Божу силу, щоб заявити сатані та світові, що Божі діяння праведні, що Господь Ісус – Бог, Господь і втілена Божа плоть. Аж до останньої миті свого життя вони так і не відреклися від імені Господа Ісуса. Хіба це не був своєрідний суд над цим світом? Вони використали свої життя, аби проголосити світові та підтвердити людям, що Господь Ісус – справді Господь, що Він Христос і втілена Божа плоть, що робота відкуплення, яку Він виконав заради всього людства, дає людству змогу жити далі: це навічно незмінний факт. Наскільки ті, хто прийняв мученицьку смерть за поширення Євангелія Господа Ісуса, виконали свій обов’язок? Чи повною мірою вони це зробили? У чому проявилася ця повнота? (Вони принесли в жертву своє життя.) Саме так, вони заплатили ціну своїм життям. Сім’я, багатство, матеріальні речі цього життя – це все зовнішнє; єдине, що стосується людського «я», – це життя. Для кожної живої людини її життя – найцінніше, найдорожчий скарб. Так сталося, що ці люди змогли віддати в жертву найцінніше, що мали, – життя, – щоб підтвердити й засвідчити Божу любов до людства. До самого дня своєї смерті вони не відреклися ні від Божого імені, ні від Божої роботи, і вони використали останні миті свого життя, щоб засвідчити існування цього факту. Хіба це не найвища форма свідчення? Це найкращий спосіб виконати свій обов’язок; саме це й означає виконати свою повинність. Коли сатана погрожував їм і залякував їх, коли вони зрештою навіть змушені були заплатити ціну власним життям, вони не відмовилися від своєї повинності. Ось що означає виконати свій обов’язок повною мірою. Що Я маю під цим на увазі? Чи маю Я на увазі, що ви мусите свідчити про Бога й поширювати Його Євангеліє таким самим методом? Ти не обов’язково мусиш учинити саме так, але ти мусиш розуміти, що це твоя повинність, і прийняти це до виконання як свій обов’язок честі, якщо Богу це потрібно. Сьогодні люди мають усередині страх і тривогу, але якій меті служать ці почуття? Якщо Богу не буде потрібно, щоб ти так учинив, то який тобі сенс про це хвилюватися? А якщо Богу знадобиться, щоб ти так учинив, тобі не слід ні ухилятися від цієї повинності, ні відкидати її. Тобі слід виявити ініціативу у своїй співпраці та прийняти свою повинність без хвилювання. Як би людина не померла, вона не має померти перед сатаною й у руках сатани. Якщо вже вмирати, то в Божих руках. Люди прийшли від Бога й повертаються до Бога – саме таке відчуття та ставлення має бути у створіння. Це остаточна істина, яку треба розуміти, поширюючи Євангеліє та виконуючи свій обов’язок: аби поширювати Євангеліє та свідчити про виконання втіленим Богом Своєї роботи й спасіння людства, треба платити ціну своїм життям. Якщо у тебе є таке прагнення, якщо ти можеш так свідчити, це чудово. Якщо ж ти досі не маєш такого прагнення, то мусиш принаймні належно виконувати повинність і обов’язок, які перед тобою стоять, ввіряючи решту Богові. Можливо, потім, коли минуть місяці й роки, коли твій досвід і вік зростуть, а твоє розуміння істини поглибиться, ти усвідомиш, що маєш обов’язок і повинність пожертвувати своє життя роботі Божого Євангелія – навіть аж до останньої миті твого життя.

Зараз настав слушний час, щоб почати говорити на ці теми, тому що поширення Євангелія Царства вже почалося. Раніше, в період Закону та в період Благодаті, деякі стародавні пророки й святі віддали своє життя, поширюючи Євангеліє, тому народжені в останні дні також можуть віддати своє життя за цю справу. Це явище не є ані новим, ані раптовим, а надто не є надмірною вимогою. Це обов’язок, який створені істоти повинні нести й виконувати. Це істина; це найвища істина. Якщо ти тільки вигукуєш гасла про те, що ти хочеш зробити для Бога, як ти хочеш виконати свій обов’язок та як сильно бажаєш повністю присвятити себе Богові, то це марно. Коли ти зіткнешся з реальністю, коли тебе попросять пожертвувати своїм життям, чи скаржитимешся ти в останню мить, чи будеш готовий, чи справді підкоришся? Це перевірка твого духовного стану. Якщо в той момент, коли в тебе от-от мають відібрати життя, ти спокійний, готовий і підкоряєшся без нарікань, якщо відчуваєш, що до кінця виконав свої обов’язки, зобов’язання й повинності, якщо твоє серце радісне й спокійне – якщо ти йдеш у такому стані, то Бог зовсім не вважатиме, що ти пішов. Навпаки, ти живеш в іншому світі та в іншій формі. Ти не зробив нічого, крім зміни свого способу життя. Ти в жодному разі не помер по-справжньому. Як це бачать люди: «Ця людина померла в такому молодому віці, як шкода!». Але в очах Бога ти не помер і не пішов на страждання. Навпаки, ти пішов, щоб насолодитися благословеннями й наблизитися до Бога. Оскільки ти як створена істота вже задовільно виконав свій обов’язок в очах Бога, ти вже завершив свій обов’язок, Богу більше не потрібно, щоб ти виконував цей обов’язок водночас із іншими створеними істотами. Для Бога твій «відхід» не зветься «відходом», тебе «забирають», «виводять» чи «відводять», і це добре. Чи бажаєте ви, щоб Бог вас забрав? (Ми бажаємо цього.) Не бажайте цього. У цьому житті є чимало речей, яких людина не розуміє. Не поспішай робити цей крок. Перш ніж цей день настане, ти повинен прагнути зрозуміти більше істини та більше дізнатися про Творця. Ні про що не шкодуй. Чому Я кажу ні про що не шкодувати? У цьому житті люди мають лише обмежений час, щоб пройти шлях від розуміння речей до того, щоб мати цю можливість, володіти цією якістю й задовольнити умови для діалогу з Творцем, щоб досягти істинного розуміння, пізнання й шанування Творця, і йти шляхом, на якому Бога боїшся, а від злого втікаєш. Якщо ти зараз хочеш, аби Бог швидко забрав тебе, то ти безвідповідально ставишся до власного життя. Щоб бути відповідальним, ти маєш більше працювати над тим, щоб озброїтися істиною, більше аналізувати себе, коли з тобою щось трапляється, і швидко компенсувати власні недоліки. Ти маєш почати практикувати істину, діяти відповідно до принципів, входити в істину-реальність, більше дізнаватися про Бога, бути здатним пізнати й зрозуміти Божу волю та не даремно жити своє життя. Ти повинен почати пізнавати, де є Творець, яка Його воля, як Він виражає радість, гнів, горе й щастя, – навіть якщо ти не можеш досягти глибшого усвідомлення чи повного знання, ти повинен принаймні мати базове розуміння Бога, ніколи не зраджувати Його, бути принципово сумісним із Богом, виявляти уважність до Нього, пропонувати Йому елементарну втіху й робити те, що є належним і в принципі досяжним для створеної істоти. Це нелегкі речі. У процесі виконання своїх обов’язків люди можуть поступово пізнавати себе й у такий спосіб пізнавати Бога. Власне, цей процес є взаємодією між Творцем і створеними істотами, і про нього варто пам’ятати впродовж усього життя. Люди мають отримувати від цього процесу задоволення, а не біль і труднощі. Тому людям слід цінувати дні і ночі, роки і місяці, проведені у виконанні своїх обов’язків. Вони мають цінувати цей етап життя, а не розглядати його як скруту чи тягар. Вони мають смакувати й здобувати досвідні знання про цей етап свого життя. Тоді вони досягнуть розуміння істини й утілюватимуть в життя людську подобу, матимуть серце, що боїться Бога, і чинитимуть дедалі менше зла. Ти розумієш чимало істини, не робиш того, що засмучує або дратує Бога. Коли ти приходиш до Бога, то відчуваєш, що Бог більше не ненавидить тебе. Як це прекрасно! Якби хтось досяг цього, хіба він не був би у спокої, навіть якщо б мав померти? То що ж відбувається з тими людьми, які зараз благають про смерть? Вони просто хочуть утекти й не хочуть страждати. Вони просто хочуть швидше покінчити із цим життям, щоб піти до Бога й відзвітувати перед Ним про своє прибуття. Ти хочеш відзвітуватися перед Богом, але Він ще не хоче тебе. Навіщо тобі звітувати перед Ним ще до того, як Він тебе покличе? Не звітуй перед Ним передчасно. Так не годиться. Якщо ти живеш змістовним і цінним життям і Бог забирає тебе, ось це чудово!

Чи всі ви зрозуміли, про що ми сьогодні говорили? Сподіваюся, що ці слова не поклали на вас додатковий тягар, і також сподіваюся, що зміст сьогоднішнього спілкування не налякав вас. Навпаки, маю надію, що воно дозволило вам зрозуміти деякі істини, які ви повинні зрозуміти, щоб краще розібратися в питанні віри в Бога та відчути, що це питання стало обґрунтованішим і зрозумілішим для вас. Чи справили Мої слова такий ефект? (Так, справили.) Опишіть його Мені. (Раніше я не вважав поширення Євангелія своїм обов’язком. У моєму серці було багато хибних поглядів. Я думав, що мені доручать поширювати Євангеліє тільки тоді, якщо я погано виконуватиму інші свої обов’язки. Мені здавалося, що поширення Євангелія було найгіршим обов’язком, і насправді я не сприймав це як доручення, яке Бог довіряє людині. Сьогодні ж Боже спілкування показало нам, що поширювати Євангеліє й свідчити про Бога – це обов’язок людини, і люди повинні вважати за честь іти й виконувати це зобов’язання. Тільки тоді я відчув, що мої погляди були надто абсурдними й призвели до того, що я не дуже хотів належно виконувати свій обов’язок поширення Євангелія. Те, що я сьогодні почув у Божому спілкуванні, змінило мої погляди.) Чудово. Хтось іще хоче висловитися? (Раніше я думав, що я лише невеличка створена істота, і не вважав виконання цього обов’язку значущою справою. Мені здавалося, що мій обов’язок не важливий і не вартий уваги. Однак сьогодні я почув, як Бог сказав, що наперед визначені Ним обов’язки, які виконує кожна людина, були призначені Ним, і що всі вони були ретельно сплановані та впорядковані Ним. Якщо люди не виконують свої обов’язки з відданістю, вони ухиляються від своїх повинностей і зобов’язань. Зокрема, коли я почув у Божому спілкуванні, що поширення Євангелія та свідчення про Бога – це доручення, яке Бог довіряє кожному, і відповідальність створених істот, це дало мені велику віру й величезне прагнення йти тим шляхом, який призначив Бог. Я хочу взяти на себе відповідальність за своє життя, добре виконати свій обов’язок і завершити свою місію. Тоді я зможу трохи розрадити Бога. Коли я послухав Боже спілкування, моє серце було особливо зворушене. Я відчув, що більше не можу недооцінювати доручення, яке дав мені Бог.) Добре сказано. Кожен відчуває те ж саме, правда? (Так.) Як бачиш, коли люди не розуміють істини, вони стають безтямними й можуть проігнорувати навіть таку важливу справу, як поширення Євангелія. Проте, якщо чітко спілкуватися про істину, люди усвідомлюють важливість цієї справи, приходять до розуміння власної позиції та пізнають цінність власного життя. Чи означає це, що вони мають напрямок? (Так.) Істина може змінювати серця людей. Чи є ще якась теорія, крім істини, яка може зворушити твоє серце та змінити твої погляди? Немає жодної, тільки шлях істини може змінити твої погляди. Чому саме цей шлях може їх змінити? Тому що ці істини настільки практичні, що ніхто не може їх спростувати. Ці істини пов’язані з людським життям та його місією. Вони тісно пов’язані з людьми та не є неактуальними для них. Вони не є чимось несуттєвим, але пов’язані з місією людського життя, із його цінністю й сенсом. Тому, коли ці слова чітко сказані, вони можуть змінити серця людей так, що люди прийдуть до прийняття цих слів і змінять свої погляди. Сьогоднішнє спілкування мало б відіграти певну роль у зміні ставлення людей до своїх обов’язків. Якщо ці істини змінять життя людей, те, як вони живуть, і напрямок, в якому вони йдуть у своєму прагненні, це було б чудово. Це означало б, що Я не даремно промовив сьогодні ці слова. Тепер, коли Я завершив Своє спілкування про ці істини, вам потрібно поступово застосовувати, переживати й засвоювати їх у повсякденному житті. Коли ці істини стануть твоєю реальністю й твоїм життям, Бог не зітре твого звання створеної істоти, і це означає, що ти справді щось здобув. Тоді, коли Бог дійсно попросить тебе віддати своє життя й використати його для свідчення про Його діяння та Його Євангеліє, ти звільнишся від тривоги й страху і, безперечно, не відмовишся. Ти приймеш це з радістю. Оскільки це доручення покладено на тебе Творцем, ти приймеш його від Бога. Отже, для того, щоб діждати цього дня й радо зустріти його, окрім здатності зрозуміти ці істини, люди вже зараз повинні наполегливо працювати, аби озброїтися Божими словами та здобути більші й глибші знання про Божу роботу та Божий характер. Це найважливіше.

25 грудня 2018 року