Спочатку ми послухаємо гімн із Божих слів «Слідуйте Божим словам і не зможете загубитися».

1. Бог сподівається, що ви можете самостійно їсти й пити, завжди живете у світлі Божої присутності й у манері свого життя ніколи не полишаєте Божі слова; лише тоді ви можете насититися Божими словами. Божі слова, безперечно, вестимуть тебе вперед у кожному твоєму слові та вчинку. Якщо ти воістину настільки наблизишся до Бога, ти завжди зможеш постійно спілкуватися з Богом, і жодна твоя дія не завершиться твоїм сум’яттям чи розгубленістю. Бог, безсумнівно, буде поруч із тобою, ти завжди зможеш діяти згідно з Божим словом.

2. З якою людиною, справою чи об’єктом ти б не зіткнувся, тобі щоразу являтиметься Боже слово, скеровуючи тебе до дій згідно з Його волею. Роби все за Божим словом, і Бог поведе тебе вперед у кожній твоїй дії; ти ніколи не зіб’єшся зі шляху й зможеш жити в новому світлі, маючи ще більше нових просвітлень. Роздумуючи над тим, що робити, не можна користуватися людськими переконаннями; ти маєш підкоритися проводу Божого слова, мати чисте серце, бути тихим перед Богом і більше розмірковувати. Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце.

3. Вір, що Бог є твоїм усемогутнім. Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани. Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем. Активно співпрацюй із Богом і позбався внутрішніх перешкод.

«Ідіть за Агнцем Божим та співайте нових пісень»  

Щойно ви зіграли гімн «Слідуйте Божим словам і не зможете загубитися». Чи отримали ви якесь світло чи шляхи практики після прослуховування цього гімну? Від яких слів ви отримали натхнення та світло? «Слідуйте Божим словам і не зможете загубитися» – чи правильні ці слова? Чи є вони істиною? (Так.) Які рядки із цього гімну ти вважаєш особливо корисними для свого досвіду в реальному житті? Починай читати з рядка «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш». («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце. Вір, що Бог є твоїм усемогутнім. Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани. Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем. Активно співпрацюй із Богом і позбався внутрішніх перешкод».) Які рядки цього уривка пропонують шлях практики? Які з них є принципами практики, переданими Богом людині для вирішення ситуацій у реальному житті? Чи можете ви їх знайти? Люди вважають, що в усіх газетах, журналах і різних книгах, які вони читають, є частини, варті уваги. Які це частини? Частини, які людям не байдужі, частини, які люди вважають найважливішими, і частини з важливою інформацією, яку людям необхідно знати в їхньому повсякденному житті. Тож які частини цього уривка Божих слів варті уваги? У яких частинах викладені вимоги Бога до людей? Які з них містять принципи, встановлені Богом для практикування й дотримання людьми при зіткненні із ситуаціями в їхньому повсякденному житті? Ви знаєте, що це за рядки? (Не зовсім.) Прочитайте їх ще раз. («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце. Вір, що Бог є твоїм усемогутнім. Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани. Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем. Активно співпрацюй із Богом і позбався внутрішніх перешкод».) Чи розумієте ви значення кожного рядка в цьому уривку? (Так.) Цей уривок написаний простими словами, які легко зрозуміти. Він не абстрактний. Буквальне значення цих слів легко зрозуміти, тож який принцип вони містять? Чи можете ви знайти його, читаючи ці слова? Що це за принцип? Якщо говорити ширше, Божі слова та істини і є принципами. Однак якщо так говорити, це звучить дуже поверхово й навіть дещо абстрактно. Точніше кажучи, принцип – це шлях і критерій практики, яким людині слід керуватися у своїх діях. Саме це ми називаємо принципом. Тож яким є принцип у цьому уривку? Якщо бути точним, цей уривок містить шлях практики. Бог уже сказав людям, як практикувати і як діяти, коли з ними щось стається. Ще раз прочитайте цей уривок і уважно послухайте слова. («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце. Вір, що Бог є твоїм усемогутнім. Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани. Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем. Активно співпрацюй із Богом і позбався внутрішніх перешкод».) Ви всі прочитали цей уривок тричі. Чи справив він на вас якесь враження? Прочитавши його тричі, чи відчуваєте ви щось інше, якщо порівняти з тим, коли ви слухали цю пісню звичним способом, не приділяючи їй особливої уваги? (Так.) Які принципи практики ви можете знайти й зрозуміти в цьому уривку? Який аспект істини вкладає сюди Бог? Цей аспект істини стосується принципу практики, але про який саме принцип ідеться? Які реальні питання він зачіпає? Перший рядок зачіпає реальне питання – у ньому йдеться про речі, яких ви не розумієте. Речі, які ви не розумієте, охоплюють питання щодо істини, вашої практики, зміни характеру, проблем, пов’язаних зі сферою вашої роботи та особистими станами, які ви переживаєте, виконуючи свій обов’язок, а також питання розпізнавання сутності людей тощо. Ці речі дійсно трапляються навколо тебе, і ти їх і бачив, і чув. Однак ти не розумієш ні сутності цих питань, ні істин, яких вони стосуються, і тим більше не знаєш шлях практики та які принципи задіяні. Звичайно, ти також не знаєш Божої волі щодо цього питання та інших подібних речей. Коли людина не розуміє, не знає або не бачить такі речі наскрізь, вони стають її найбільшими труднощами, і їх слід вирішувати на основі Божих слів – «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога». Є багато такого, чого ти не розумієш, і в зовнішньому світі, і в Божому домі. Оскільки ти цього не розумієш, то що ж тобі робити? Спочатку ти мусиш шукати істину й дивитися, що сказано в Божому слові та які принципи істини можна там знайти. Ти мусиш ретельно розмірковувати, читаючи Божі слова декілька разів. Спершу шукай реальність істини, а тоді зрозумій, чого Бог від тебе вимагає, потім визнач принципи практикування істини – так тобі буде легко зрозуміти істину. Ось таким є процес читання Божих слів для пошуку істини. Чи розумієш ти те, що Я сказав? (Так.) Бог упорядкував твоє оточення, а також людей, події та об’єкти навколо тебе. Отже, як до цього ставиться Бог? Ти можеш побачити це в слові Божому. Бог каже тобі не тривожитися щодо рішень, не поспішати з визначеннями, ухвалою вироків чи висловленням якихось суджень. Чому? Тому що ти ще не розумієш ту подію, яку Бог упорядкував для тебе. Коли Бог каже тобі не поспішати, що це означає? Це означає, що ця подія сталася, що Бог виклав її перед тобою й помістив тебе в це оточення, і Божа позиція дуже чітка. Бог каже тобі: «Я не поспішаю з тим, щоб ти повністю зрозумів, що відбувається в цій ситуації. Я не поспішаю з тим, щоб ти негайно ухвалив вирок, дав свій висновок чи запропонував щодо цього якесь рішення». Ти не ознайомлений із цим питанням і не розумієш його, це щось, із чим ти ніколи раніше не стикався, це урок, який ти ще не засвоїв, ба більше, у тебе немає жодних досвідних знань чи інструкцій щодо нього, і раніше ти ніколи не мав такого досвіду, тому Бог не підганяє тебе знайти на нього відповідь. Дехто запитує: «Якщо Бог упорядкував це оточення, чому Він не поспішає побачити його результати?». У цьому також полягає Божа воля. Упорядковуючи оточення, Бог не ставить за мету змусити тебе швидко видати теоретичне судження чи висновок щодо нього. Бог хоче, щоб ти отримав досвід такого оточення та події, і Він хоче, що ти зрозумів людей, події та об’єкти, які воно містить, так, щоб ти виніс урок підкорення Богу. Щойно ти здобудеш таке розуміння й особистий досвід, ця подія стане для тебе значимою й матиме для тебе великий сенс і цінність. Зрештою після такого досвіду ти здобудеш не теорію, не переконання, не уявлення, не судження й навіть не досвідні знання чи урок, узагальнений людиною, а безпосередній особистий досвід та істинне знання про нього. Це знання буде близьким до істини або відповідатиме істині. Через такі переживання ти зможеш побачити, що Боже ставлення до людини дуже чітке й виражене в простий для розуміння спосіб. З погляду Бога, Він анітрохи не підганяє тебе швидко дати відповідь чи представити твою реакцію. Бог хоче, щоб ти випробував це середовище на власному досвіді. Це Його позиція. І оскільки це Божа позиція, у Нього є вимога та стандарт для людини. Цей стандарт є принципом, який людям слід практикувати. Що таке принцип практики? Це підхід, метод і засіб, які ти використовуєш, коли стикаєшся з певною подією. Коли ти розумієш Божу волю й позицію щодо події, тобі слід утілювати Божі вимоги в життя. І чого Бог від тебе вимагає? Бог сказав: «Не тривожся про рішення». У вислову «Не тривожся про рішення» є своє підґрунтя. Тож чому Бог ставить до людини таку вимогу й такий стандарт? Чи зрозуміле вам це питання? Причина в тому, що ти звичайна людина. Ти не надлюдина, у тебе мислення звичайної людини. Ти пересічна людина. Хай до якого віку ти доживеш, – до сорока, п’ятдесяти чи навіть вісімдесяти років, – ти завжди продовжуватимеш зростати. Ти не залишаєшся назавжди таким, яким народився. Твої поточні переживання, досвідні знання, розуміння, речі, які ти бачиш і чуєш, твій життєвий досвід тощо – усе це, а також усе, що ти знаєш і розумієш своїм серцем і розумом, є сукупними результатами років відточування. Це називається нормальною людською сутністю. Це процес нормального людського зростання, визначений Богом для людини, і це вираження нормальної людської сутності. Отож, коли ти стикаєшся із чимось, чого ти не розумієш, що тобі незнайоме, Бог не вимагає, аби ти швидко дав на це відповідь і дуже хутко на це зреагував, ніби ти робот. Оскільки робот відразу вводить усю інформацію у свою пам’ять, коли ти просиш у нього відповідь, він відповідає після єдиного пошукового запиту – за умови, що в його пам’яті цю відповідь можна знайти. Із звичайними людьми так не відбувається. Навіть якщо вони вже мали попередній досвід, він не обов’язково зберігається в їхній пам’яті. Що стосується людей, то від надлюдей, роботів та осіб з особливими здібностями їх відділяють лише речі, пов’язані з нормальною людською сутністю, зокрема, досвідні знання, переживання, життєвий досвід та істинні безпосередні знання.

Бог поставив до людей вимоги та стандарти, виходячи з того, чого потребують та чим мусять володіти люди з нормальною людською сутністю, і вказав шлях практики. Що це за шлях практики? Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш. Тут ідеться про те, що ти марно поспішаєш із пошуком рішень. Чому? Ти просто звичайна людина. Хоча, можливо, у тебе є трохи досвідних знань і розуміння з попереднього досвіду, але якби те ж саме знову сталося в майбутньому, ти не обов’язково зміг би повністю зрозуміти Божу волю, практикувати в цілковитій відповідності до істини й отримати найкращі результати. Що стосується речей, яких ти не розумієш, це ще менш вірогідно, тому за таких обставин ти маєш ще менше поспішати з пошуком рішення. Що каже людям вказівка про те, щоб вони не тривожилися про рішення? Її суть полягає в тому, щоб змусити людей зрозуміти нормальну людську сутність. Нормальна людська сутність не є винятковою, екстраординарною чи особливою. Усе розуміння людей, їхні досвідні знання, розпізнавання та усвідомлення різних речей, а також їхні погляди на сутність різних типів людей досягаються впродовж набуття ними досвіду щодо різних середовищ, людей, подій та об’єктів. Ось це і є нормальна людська сутність. У ній немає нічого незвичайного, і це перешкода, яку не може подолати жодна людина. Якщо ти бажаєш вийти за межі законів, які Бог створив для людини, у цьому не було б нічого нормального. З одного боку, це лише показало б, що ти не знаєш, що таке нормальна людська сутність. З іншого боку, це б розкрило твою надмірну пиху й непрактичність. Бог сказав, що людям не слід тривожитися про рішення щодо того, чого вони не розуміють. Оскільки ти звичайна людина, ти потребуєш Божого впорядкування більшої кількості середовищ для тебе, аби ти міг отримувати досвід, розуміти та розпізнавати людську розбещеність, яка проявляється в цих середовищах, а також завдяки цим людям, подіям та об’єктам розуміти Божу волю. Ось, що слід робити людям із нормальною людською сутністю. Отож, який шлях практики можна знайти у виразі «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш»? (Не тривожитися про рішення.) Коли людина стикається з якоюсь ситуацією й не розпізнає чи не розуміє її, коли вона ніколи раніше не стикалася ні з чим подібним і не думала про це й коли вона не може навіть уявити, як вирішити це питання, покладаючись на людські переконання, що вона мусить робити? Якого принципу вимагає Бог? (Не тривожитися про рішення.) Цього від тебе вимагає Бог, то як ти мусиш практикувати? Із яким ставленням тобі слід підходити до таких речей? Коли люди з нормальною людською сутністю стикаються з тим, що вони не можуть ні розпізнати, ні зрозуміти, чого ніколи не переживали на власному досвіді, чи навіть опиняються в ситуаціях, коли вони абсолютно безпомічні, спочатку вони мають зайняти належну позицію й сказати: «Я не розумію й не розпізнаю подібних речей, ніколи не переживав їх на власному досвіді й не знаю, що робити. Я звичайна людина, тому мої можливі досягнення мають певні межі. Бути нездатним щось розпізнавати чи розуміти – не соромно, і абсолютно не соромно не мати в чомусь досвіду». Коли ти приходиш до розуміння того, що це не соромно, чи вичерпано на цьому це питання? Чи розв’яже це проблему? Не хвилюватися про те, щоб накликати на себе сором, – це лише розуміння людей і позиція, яку вони можуть щодо цього зайняти. Це не те саме, що практикувати згідно з Божими вимогами. То як можна практикувати згідно з Божими вимогами? Припустімо, що ти думаєш: «Я ніколи раніше не мав подібного досвіду й не можу цього розпізнати. Я не знаю, що означає Боже впорядкування такого середовища чи якого результату воно має досягти. Я також не знаю Божого ставлення. Тому я не бачу жодної потреби про це непокоїтися. Я просто пущу це на самоплив і не звертатиму уваги» – що ти думаєш про таку позицію? Хіба це позиція пошуку істини? Хіба це позиція практикування згідно з Божою волею? Хіба це позиція слідування слову Божому? (Ні.) Зіткнувшись із такою ситуацією, інші люди думають: «Я не можу ні розпізнати, ні зрозуміти цього питання, і ніколи раніше не переживав його на власному досвіді. Цього мене не вчили на заняттях у моєму університеті. У мене ступінь магістра, ступінь кандидата наук, і я навіть працював викладачем – якщо вже я не можу цього зрозуміти, то хто може? Хіба не було б занадто ніяково, якби всі дізналися, що я не можу цього розпізнати й не маю в цьому жодного досвіду? Хіба вони не дивилися б на мене зверхньо? Ні, я не можу сказати, що це щось, чого я не можу розпізнати. Я мушу сказати: “Що стосується таких питань, зверніться до Божого слова, пошукайте й знайдете відповідь”. Я б радше помер, ніж визнав, що не можу розпізнати чи зрозуміти це питання». Що ти думаєш про цю позицію? (Вона не хороша.) Ким себе вважає ця людина? Вона думає, що вона свята й досконала. Вона думає: «Невже справді можуть бути речі, яких я, поважний студент університету, відомий учений, власник ступенів магістра та кандидата наук, велична й знаменита особа, не можу зрозуміти або розпізнати? Неможливо! І навіть якби такі речі були, це було б щось, чого ніхто з вас не міг би розуміти, тому це не проблема. Навіть якщо я не зміг цього розпізнати, я б вас точно про це не повідомив. “Я не можу цього розпізнати”, “я не розумію”, “я не можу” – такі слова ніколи не повинні виходити з моїх уст!». Яка це людина? (Пихата.) Це пихата й самовдоволена особа, якій бракує розуму. Якщо така людина читає слова «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш», чи здобула б вона шлях практики? Чи отримала б іскру натхнення? Якщо ні, тоді все її читання цих слів було б марним. Ці слова написані просто і їх легко збагнути, то чому ж вона не може їх зрозуміти? Усі ці роки, які ти витратив на навчання та вивчення слів, були марними. Якщо ти навіть не можеш зрозуміти ці прості й прямолінійні слова, то ти дійсно нікчема!

Тепер погляньмо ще раз на те, який шлях практики міститься в рядку «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш». Спочатку ти мусиш зайняти позицію, за якою ти не тривожишся про рішення, а натомість спочатку розпізнаєш, чого ти можеш досягти з притаманними тобі здібностями, розпізнаєш, що таке нормальна людська сутність, і розумієш, що Бог має на увазі, коли говорить про нормальну людську сутність. Тобі слід розуміти, що насправді має на увазі Бог, коли говорить, що не хоче, аби люди були надлюдьми чи незвичайними, екстраординарними особами, а просто хоче, щоб вони були пересічними людьми. Спершу ти мусиш це зрозуміти. Марно прикидатися, ніби ти знаєш щось, чого насправді не розумієш. Хай би як ти не прикидався, ти однаково цього не знатимеш. Навіть якщо ти обдуриш усіх інших, ти не зможеш обдурити Бога. Коли ти стикаєшся з такими речами, якщо ти їх не розумієш, просто скажи, що ти їх не розумієш. Ти мусиш мати щире ставлення та побожне серце й дозволяти своєму оточенню бачити, що є речі, яких ти не знаєш і не можеш розпізнати, речі, яких ти раніше не переживав на власному досвіді, і що ти просто звичайна людина, яка не відрізняється від усіх інших. У цьому немає нічого ганебного. Це прояв нормальної людської сутності, і ти мусиш визнати цей факт. Ось ти прийняв цей факт, що далі? Розкажи про це всім, кажучи: «Раніше я ніколи не переживав це на власному досвіді, я не можу це розпізнати й не знаю, що робити. Я такий же, як ви, хоча, можливо, я перевершую вас в одному: я побачив світло й знайшов у Божих словах шлях практики, у мене є надія, і я знаю, як практикувати». У чому полягає ця надія? Вона полягає в Божих словах: «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце». Це означає брати це питання близько до серця й час від часу приносити його до Бога, щоб вести щодо нього пошук. Ти маєш взяти це питання до свого серця, трансформувати його у своєрідний особистий обов’язок зрозуміти істину й Божу волю в цьому питанні й перетворити його на свою відповідальність, а також напрямок і мету свого пошуку. Якщо ти так практикуватимеш, то постанеш перед Богом, зможеш розв’язати свою проблему й увійдеш у реальність цих слів. Як саме тобі слід це практикувати? Ти мусиш постати перед Богом для молитви й пошуку, а також шукати можливості ділитися цим питанням, коли спілкуєшся на зібраннях, зі всіма це обговорювати та обдумувати. «Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце». Твоє серце має бути щирим і відданим. Ти не повинен просто формально щось робити чи виконувати поверхові дії, і ти мусиш дійсно мати на увазі саме те, що говориш. Ти мусиш взяти на себе тягар щодо цього питання й мати серце, яке прагне та жадає праведності, хоче зрозуміти Божу волю в цьому питанні та розпізнати його суть, водночас бажаючи розв’язати проблеми й сум’яття, що виникають у людей, які стикаються із цим питанням, а також такі проблеми, як твій власний розбещений характер чи різні аномальні стани. «Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце». Це довершений шлях практики, про який Бог розповів людині. Що ти бачиш у цьому рядку? Що, з одного боку, Божа мета в упорядкуванні середовищ для людини полягає в тому, щоб дозволити людям пережити різні речі на власному досвіді багатьма різними способами, засвоїти від них уроки, увійти в різні реальності істини, яка міститься в Божому слові, збагатити досвід людей і допомогти їм здобути вичерпніше й багатогранніше розуміння Бога, самих себе, своїх середовищ і людства. З іншого боку, Бог хоче, щоб люди підтримували з Ним нормальні стосунки, тож улаштовує для них деякі особливі середовища й упорядковує деякі особливі уроки. У такий спосіб люди частіше приходять до Нього, а не живуть у безбожному стані, кажучи, що вони вірять у Бога, але діючи в спосіб, який не має нічого спільного ні з Богом, ні з істиною, що призведе до лиха. Отож у середовищах, упорядкованих Богом, Бог Сам приводить до Себе людей, а вони йдуть неохоче й пасивно. Це демонструє хороші наміри Бога. Що більше тобі бракує розуміння щодо певного питання, то більше ти мусиш мати богобоязливе та побожне серце й часто приходити до Бога, щоб шукати Божу волю й істину. Коли ти чогось не розумієш, тобі потрібні Божі просвітління й провід. Коли ти стикаєшся з тим, чого не розумієш, тобі слід просити Бога більше працювати над тобою. Ось хороші наміри Бога. Що більше ти приходитимеш до Бога, то ближчим до Бога буде твоє серце. Що ближчим твоє серце буде до Бога, то більше Бог житиме в ньому – хіба це не правда? Що більше Бог перебуватиме в серці людини, то кращими ставатимуть її прагнення, шлях, яким вона йде, і стан її серця. Що тісніші твої стосунки з Богом, то легше тобі буде часто приходити до Бога й пропонувати своє щире серце, і то істиннішою ставатиме твоя віра в Бога. Водночас твоє життя, дії та поводження будуть стриманими. Як виникає така стриманість? Вона виникає, коли люди часто моляться Богу, шукають істину й приймають уважне дослідження з боку Бога. Це найважливіше. Отож у якому контексті й на яких умовах людина може прийняти уважне дослідження з боку Бога? (Коли вона має нормальні стосунки з Богом.) Правильно, коли вона має нормальні стосунки з Богом. Якщо ти матимеш нормальні стосунки з Богом, хіба це не означатиме, що Бог перебуває у твоєму серці й що ти є дуже близьким до Нього? Це означатиме, що у твоєму серці завжди є місце для Бога й що Він займає дуже визначне місце у твоєму серці. Як наслідок, ти завжди думатимеш про Бога, обдумуватимеш Боже слово, обдумуватимеш Божу ідентичність і сутність, обдумуватимеш Боже володарювання й усе, що стосується Бога. Говорячи простонародною мовою, твоє серце буде по вінця заповнене Богом, і Бог посідатиме дуже визначне місце у твоєму серці. Якщо твоє серце буде сповнене Богом, тоді ти матимеш нормальні стосунки з Ним, зможеш прийняти уважне дослідження з Його боку й водночас матимеш також серце, яке боїться Бога. Лише тоді ти зможеш діяти стримано. «Частіше принось ці питання до Бога» – це просте речення, але воно містить багато пластів значення. Воно містить Божі наміри щодо людства й ставлення, з яким Бог вимагає від людей діяти, водночас виражаючи вимоги, поставлені Богом до людства. А отже, які вимоги ставить Бог до людства? Не здаватися, не втікати від того, що з тобою стається, і не займати щодо цього байдужої позиції. Що тобі слід робити, якщо ти стикаєшся із чимось, чого не розумієш і не можеш розпізнати, або що не можеш подолати, або що навіть робить тебе слабким? Не тривожитися про рішення. Бог не змушує людей робити щось поза межами їхніх здібностей. Бог ніколи не вимагає, щоб люди робили те, що перевершує людські можливості. Те, що Бог змусив би тебе робити, те, чого Він вимагає від тебе, – усе це речі, яких люди з нормальною людською сутністю можуть досягти, які вони можуть здобути й виконати. Тому Божі вимоги й стандарти щодо людини зовсім не є порожніми чи невизначеними. Божі вимоги до людини – це не що інше, як стандарт, який охоплює діапазон того, чого можуть досягти люди з нормальною людською сутністю. Якщо ти завжди слідуєш своїм фантазіям і хочеш бути кращим, вищим і здібнішим, ніж інші, якщо ти завжди хочеш перевершити інших, тоді ти неправильно зрозумів, що Бог має на увазі. Пихаті й самовдоволені люди часто є такими. Бог каже не тривожитися про рішення, Він каже, що треба шукати істину й діяти за принципами, але пихаті й самовдоволені люди не дуже уважно ставляться до цих Божих вимог. Натомість вони наполягають на тому, що слід намагатися досягати чогось із припливом сили й енергії, усе робити акуратно та красиво й перевершувати всіх в одну мить. Вони хочуть бути надлюдьми й відмовляються бути звичайними людьми. Хіба це не йде всупереч законам природи, встановленим Богом для людини? (Так, іде.) Очевидно, вони не є нормальними людьми. Їм бракує нормальної людської сутності, і вони занадто пихаті. Вони зневажають вимоги в межах діапазону нормальної людської сутності, встановленого Богом для людства. Вони зневажають встановлені Богом для людства стандарти, які можуть бути досягнуті людьми з нормальною людською сутністю. Отже, вони нехтують Божими вимогами й думають: «Божі вимоги занадто низькі. Як віруючі в Бога можуть бути звичайними людьми? Вони мусять бути екстраординарними людьми, особами, які перевищують і перевершують пересічних людей. Вони мусять бути величними й відомими особами». Вони зневажають Божі слова, думаючи, що, хоча Божі слова є правильними, істиною, вони занадто прості та звичайні, тому вони ігнорують Його слова й зверхньо дивляться на них. Однак саме цими нормальними та звичайними словами, настільки знехтуваними тими так званими надлюдьми й величними особами, Бог вказує на принципи й шляхи, яких люди мають дотримуватися і які мусять практикувати. Божі слова такі щирі, об’єктивні й практичні. Вони зовсім не ставлять до людей високих вимог. Усе це речі, яких люди можуть і повинні досягати. Поки в людей є трохи здорового глузду, їм слід намагатися не літати в повітрі, а натомість приймати Божі слова й істину, міцно стоячи на землі, добре виконувати свої обов’язки, жити перед Богом і ставитися до істини, як до принципу свого поводження та дій. Їм не слід бути занадто амбітними. Із рядка «частіше принось ці питання до Бога» людям слід ще більше розуміти, що Божі слова – це істина, і що істини – це принципи, які людям слід утілювати в життя. Кого тут стосується слово «люди»? Воно стосується звичайних людей, які мають звичайний розум і звичайні судження, які люблять позитивне й розуміють, що є об’єктивним, що є практичним, що є буденним і що є звичним. Виділіть час на те, щоб насолодитися словами «частіше принось ці питання до Бога». Хоча ці слова прості й звичні, вони описують те, що мають бути в змозі зробити люди, які володіють розумом нормальної людської сутності, і вони також є принципом істини, який людині з нормальною людською сутністю якнайбільше слід утілювати в життя, стикаючись із труднощами у своєму реальному житті. Вони є істиною, найпотрібнішою людям, які володіють розумом нормальної людської сутності. Це зовсім не порожні слова. Ви багато разів співали й слухали ці прості слова, але ніхто з вас не ставився до цих слів як до істин, які слід ретельно обдумати й про які слід уважно поспілкуватися. Так ви упустили ці дорогоцінні слова зі своїх рук. Насправді ці слова містять Божу волю, Божі нагадування й настанови для людей і Божі вимоги до них. Вони містять так багато всього. Люди безсердечні й нерозумні. Вони вважають ці слова простими; вони не цінують їх, не обдумують і не втілюють їх у життя, і хто ж тоді зрештою через це постраждає й зазнає втрат? Самі люди. Хіба це не урок?

Звичайним людям дуже легко втілювати в життя вимоги, поставлені Богом у цьому уривку. У цьому практикуванні немає нічого тяжкого чи виснажливого, і воно ефективне. Зрештою воно може допомогти тобі поступово рости й прогресувати. Звичайно, коли ти втілиш у життя принцип «Не тривожся про рішення; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце», ти досягнеш успіху стосовно істини, зміни характеру, розуміння, отриманого тобою після переживання різних середовищ, тощо. Які чудові ці слова! Якщо люди матимуть розум і втілюватимуть ці слова в життя, то під керівництвом і проводом Божих слів вони пізнають, якою є Божа воля, коли Він упорядковує різні середовища. Через деякий час вони зрештою стануть спроможними пожинати плоди, отримувати досвід і приходити до розуміння істини в тих середовищах. Пожинаючи такі плоди, ти знатимеш, чому Бог упорядкував ці середовища, у чому полягає Божа воля та що Бог хоче, щоб люди від них отримали. Ба більше, поки люди отримуватимуть досвід від цих середовищ, поступово викриються та виявляться всі обхідні шляхи, якими вони йдуть, пережиті ними невдачі, викривлене розуміння, яке вони плекають, їхні нереалістичні ідеї, переконання та опір Богу, який у них виник, тощо. Незалежно від того, позитивні ці речі чи негативні, потрібен певний період переживань, щоб чітко побачити й зрозуміти те, що викривається та виявляється в цих середовищах. Так сповнюється істинне значення Божих слів «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш». Отже, коли Бог упорядковує щось, чого ти не можеш розпізнати чи зрозуміти й раніше не переживав на власному досвіді, того, що Бог хоче, аби ти зрозумів, отримав чи особисто пережив із цієї ситуації, не можна досягти лише за кілька днів. Лише з плином часу та з Божим керівництвом, просвітлінням і проводом на кожному кроці ти поступово здобуватимеш розуміння й отримуватимеш результати. Це зовсім не відповідає уявленням людей: ти не матимеш раптового розуміння завдяки припливу просвітління й не пізнаєш, що має на увазі Бог, після спалаху натхнення. Бог не чинить нічого подібного надприродними засобами, Бог так не діє. Ось як Бог працює. Бог дозволяє тобі пережити причини й наслідки ситуації, і ти поступово приходиш до розуміння: «Отже, сутність такої-то людини полягає ось у цьому, а реальність і сутність того-то ось така, а ось це відповідає такому-то рядку Божого слова. Нарешті я розумію, що Бог мав на увазі, коли Він це сказав. Нарешті я розумію, чому Бог говорив це про такі питання й таких людей». Бог дозволяє тобі прийти до таких усвідомлень через твої переживання. Хіба на усвідомлення цього не потрібен деякий час? (Потрібен.) Знання, які ти здобуваєш, і істини, які ти починаєш розуміти завдяки певному періоду досвіду, – це не доктрини й не теоретичні поняття, а твої власні переживання й істинні знання. Це реальність істини, у яку ти входиш. У цьому й полягають причина й джерело Божих слів «Не тривожся про рішення». Коли Бог дозволяє тобі пожинати плоди подій, які ти переживаєш, Він не хоче, щоб ти просто проходив якийсь процес чи вивчав теорію; натомість Він хоче, щоб ти отримав розуміння, деякі знання, позитивну точку зору й правильний метод практики. Хоча цей уривок містить лише декілька рядків і не охоплює багато змісту, вимоги, які ставить Бог у цьому уривку, і принципи практики, які Він дає людям у ньому, є дуже важливими. Люди не повинні ставитися до Божих слів із тієї ж позиції, яку вони зайняли щодо людських знань і доктрин. Ти мусиш мати принципи, щоб практикувати Божі слова. Це означає, що ти мусиш мати принцип, метод, який слід утілювати в життя, коли ти стикаєшся з певною ситуацією. Це й означає практикувати істину. Саме це ми називаємо принципом. Отож, це не просто декілька простих слів. Хоча спосіб їх вираження та представлення непоказний і доступний, і ці слова здаються дуже прямолінійними, вони не прикрашені красивою, квітчастою мовою чи елегантними термінами або витонченими мовними зворотами, і вони, безперечно, не вимовлені поблажливим тоном, радше це просто щирі настанови й вимоги, сказані віч-на-віч, від серця до серця. Насправді вони повідомляють людям найважливіші принципи й шляхи практики.

Багато людей ніколи не сприймає всерйоз більшість простих слів, сказаних Богом. Вони вважають Божими словами лише ті глибокі й таємничі слова, які Він промовляє. Хіба це не прояв викривленого розуміння? Кожне речення Божих слів є істиною. Хай би якими не були Божі слова – звичайними чи глибокими – усі вони містять істини й таємниці, і їх розуміння й пізнання вимагає років досвіду й певного духовного стану. Ніхто не сприймає ці слова всерйоз, так само як і хороші й важливі слова Бога в гімні, який ви щойно співали. Хоча вони покладені на музику й усі роками їх співають, ніхто так ніколи й не знайшов цього найважливішого принципу практики, який вони містять. Навіть якщо у свідомості деяких людей є відчуття, що Божі слова ніби кажуть їм: «Не тривожся про рішення; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце», і вони відчувають, що це Божі вимоги до людей, хто коли-небудь воістину практикував, утілював у життя ці слова та входив у реальність цих Божих слів у своєму реальному житті? Чи хто-небудь це робив? (Ні.) Ніхто цього не робив. Ці слова Бога такі прості, але ніхто їм не може слідувати. Хіба в цьому не полягає суттєва проблема? (Так, це показує, що люди переситились істиною.) Щось іще? (Ці слова, сказані нам Богом, дуже практичні. Усі вони є словами принципу. Але ми не сприймали Божі слова всерйоз, ми не звертали на них уваги й не втілювали їх у життя.) То як ви зазвичай читаєте Божі слова? (Коли ми читаємо Божі слова, ми зазвичай просто побіжно їх переглядаємо. Зрозумівши буквальне значення слів, ми рухаємося далі. Ми не розуміємо, у чому полягає Божа воля в цих словах чи які принципи істини ми мусимо практикувати. Ми не обдумали їх настільки ретельно.) У своїх відповідях ви навели деякі теоретичні ідеї, і те, що ви кажете, звучить правильно, але ви не розгледіли ключову причину цього, а саме: люди не цінують Боже слово. Якщо ти цінуватимеш Божі слова, то зможеш відкрити скарби, золото й діаманти, які в них містяться, і все своє життя насолоджуватимешся ними. Якщо ти не цінуватимеш Божі слова, то не зможеш отримати ці скарби. Що означає «не цінувати Божі слова»? Це означає, що ти не дорожиш Божими словами. Ти вважаєш, що Божих слів так багато, що всі вони є істиною, і ти не знаєш, які з них цінувати. Ти вважаєш, що всі вони прості, а отже, це проблема. Що означає «цінувати Божі слова»? Це означає, що ти знаєш, що всі Божі слова є істинами й що ці істини найкорисніші, безцінні скарби для життя й існування людей. Це означає, що ти ставишся до Божих слів як до скарбів, які ти занадто любиш, щоб розлучитися з ними. Таке ставлення до Божих слів називається цінуванням. Цінування Божих слів означає, що ти виявив, що всі Божі слова є найціннішими скарбами, що вони в сто, у тисячу разів дорогоцінніші, ніж життєві девізи будь-якої знаменитої чи величної особи. Це означає, що ти здобув істину Божих слів і відкрив найбільші й найцінніші скарби в житті. Здобуття цих скарбів може допомогти тобі підвищити свою цінність та отримати Боже схвалення. Зважаючи на це, ти особливо цінуєш ці істини. Я наведу приклад із реального життя. Припустімо, жінка купує прекрасну сукню, повертається додому й приміряє її перед дзеркалом. Вона роздивляється і справа, і зліва й думає: «Ця сукня така чудова, тканина прекрасна, пошиття виняткове, вона зручна й м’яка на дотик. Наскільки ж я благословенна, що можу купувати такий гарний одяг. Це моє улюблене вбрання, але я не можу носити його весь час. Я вдягатиму його, коли відвідуватиму заходи найвищого рівня й зустрічатимусь із найвизначнішими людьми». Коли в неї є вільний час, вона часто виймає цю сукню, милується нею й приміряє її. Через шість місяців вона так само радіє цій сукні й не може розлучитися з нею. Ось що означає дорожити чимось. Чи дійшло ваше ставлення до Божих слів такого рівня? (Ні.) Як жалюгідно, що ви досі не цінуєте Божі слова так, як жінка цінує свою улюблену сукню! Не дивно, що ви прочитали багато Божих слів, але не спромоглися виявити так багато істин і ніколи не були здатними ввійти в реальність. Ви завжди кажете, що всі Божі слова – істина, але це лише теоретичні й словесні заяви. Якби вам навели один із найпростіших і вперше висловлених уривків із Божих слів і запитали, які істини містяться в тих словах, у чому полягає воля Бога чи які вимоги й стандарти ставить Бог до людини, ви були б безмовними й неспроможними вимовити хоч одне слово у відповідь. Ви прочитали й прослухали багато Божих слів, то чому ж у вас немає їх істинного розуміння? У чому полягає корінь проблеми? Насправді він полягає в тому, що люди недостатньо цінують слова Бога. На поточному ступені вашого цінування Божих слів ви далекі від виявлення істини в Божих словах і далекі від виявлення вимог, принципів і шляхів практики, якими Бог через них обдаровує людину. Тому ви завжди розгублені, коли з вами щось стається, і ніколи не можете знайти принципи. Тому ви переживаєте багато чого на власному досвіді, але ніколи не знаєте волі Бога, не дуже зростаєте чи змінюєтесь і пожинаєте зовсім незначні плоди. Хіба такі люди не особливо нікчемні?

Прочитайте цей уривок ще раз. («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш; частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце. Вір, що Бог є твоїм усемогутнім. Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани. Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем. Активно співпрацюй із Богом і позбався внутрішніх перешкод».) Дозвольте Мені привернути вашу увагу до важливих моментів і пояснити вам принципи читання Божих слів і знаходження в них шляху практики. Прочитайте уривок ще раз, рядок за рядком. («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш».) Цей рядок містить принцип, який люди мусять розуміти. Цей принцип такий: не квапся, не панікуй, не поспішай побачити результати. Це певна позиція. Цей перший рядок містить правильну позицію, яку людям слід зайняти. Ця правильна позиція входить до діапазону розуму нормальної людської сутності; вона перебуває в межах розуму й здібностей людей, які володіють нормальною людською сутністю. Тепер прочитайте другий рядок. («Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце».) Що це означає? (Це шлях практики, який Бог дає людині.) Правильно, це так просто. Це шлях практики. Тут «частіше» означає, що потрібно це робити не щоразу, коли тільки заманеться, і точно не дуже рідко; це означає, що тільки-но ці питання з’являються у твоїй голові, ти маєш приносити їх до Бога для молитви й пошуку. Якщо ти несеш тягар щодо цих питань, якщо ти маєш серце, яке прагне й жадає праведності, якщо ти бажаєш зрозуміти Божу волю й Божі вимоги в цих питаннях, а також сутність проблем, яку ти хочеш розпізнати, тоді тобі слід частіше приходити до Бога, а це означає приходити дуже часто. Залежно від твого середовища, коли ти зайнятий, знайди хвилинку вільного часу, щоб розглянути ці питання так, ніби ти думаєш про них чи молишся Богу й ведеш щодо них пошук. Хіба такий спосіб практики не є дуже зрозумілим? (Так, є.) Наприклад, коли ти робиш перерву після прийому їжі, подумай і помолись, кажучи: «Боже, я отримав досвід такого-то середовища. Я не розумію Твоєї волі й не можу розпізнати, чому це трапилося зі мною. У чому саме полягає намір цієї людини? Як мені слід розв’язати таку проблему? Що Ти хочеш, щоб я зрозумів із цього питання?». Цими декількома простими словами ти молишся й звертаєшся до Бога щодо питань, про які ти хочеш дізнатися, і проблем, сутність яких ти хочеш зрозуміти. У чому полягає мета такої молитви? Ти не просто викладаєш проблему перед Богом, ти шукаєш істину від Бога, ти намагаєшся спонукати Бога відкрити для тебе вихід і розповісти тобі, що робити із цим питанням, і ти просиш Бога просвітити й скерувати тебе. Які умови необхідні для того, щоб ти міг так робити? (Я не повинен тривожитися про рішення.) Не тривожитися про рішення – це просто ставлення, справа не в тому, що ти не тривожишся про рішення, а в тому, що за великої передумови, що ти не тривожишся про рішення, у тебе є серце, яке прагне й жадає праведності, і ти несеш тягар щодо цього питання. Іншими словами, це питання діє як своєрідний тиск на тебе, і цей тиск лягає тягарем на твої плечі, так що в тебе виникає проблема, яку ти хочеш зрозуміти й розв’язати. Ось твій шлях практики. У свій вільний час, протягом звичного часу для молитви або розмови зі своїми братами й сестрами ти можеш підняти тему своїх практичних труднощів і проблем і поспілкуватися та пошукати разом із братами й сестрами. Якщо ти все ще не можеш розв’язати ці проблеми, тоді принось їх до Бога для молитви й пошуку істини. Діючи в такий спосіб, говори: «Боже, я досі не знаю, як я повинен пережити середовище, яке Ти для мене впорядкував. Я досі цього не розумію й не знаю, із чого починати і як практикувати. У мене невисокий духовний стан, і я не розумію багато істин. Будь ласка, просвіти й скеруй мене. Я не знаю, що Ти хочеш, щоб я отримав чи зрозумів із цього середовища або що Ти хочеш відкрити мені через це середовище. Будь ласка, просвіти мене й дозволь мені зрозуміти Твою волю». Це шлях практики, який міститься в рядку «частіше принось ці питання до Бога». Практикуй у такий спосіб, часом думаючи у своєму серці, часом молячись Богу тихо, а часом голосно, а часом, спілкуючись зі своїми братами й сестрами. Якщо в тебе є такі прояви, це доводить, що ти вже живеш перед Богом. Якщо ти часто так спілкуєшся з Богом у своєму серці, тоді в тебе нормальні взаємини з Богом. Після декількох років такого досвіду ти природно ввійдеш у реальність істини. Чи є якісь труднощі з такою практикою? (Ні.) Це добре. Наприклад, іноді, під час читання Божих слів, що більше ти читатимеш, то світлішим ставатиме твоє серце. Це означає, що ти прочитав слова, досвід яких ти маєш, і всі твої попередні переконання й уявлення відразу розкриються. У цей час тобі слід помолитися Богу й сказати: «Боже, читання цього уривка освітило моє серце. Раптом я зрозумів проблеми, які мав раніше. Я знаю, що це просвітління від Тебе, і дякую, що дозволив мені зрозуміти цей уривок Твоїх слів». Хіба це не молитва й не повторний прихід до Бога? (Так.) Чи важко це робити? Чи можеш ти знайти для цього час? (Так.) Хіба від початку твого пошуку до цієї молитви ти не практикуєш постійно принцип із Божих слів «частіше принось ці питання до Бога»? Коли ти постійно живеш, практикуючи ці слова, і завжди залишаєшся вірним принципу практики, який вони містять, і завжди живеш у такій реальності, це називається дотриманням принципу практики. Хіба це тяжко? (Це не тяжко.) Для цього тобі потрібно лише користуватися своїм серцем, відкривати свій рот, приділяти трохи часу та трохи думати, часом знаходити хвильку на те, щоб порозмовляти з Богом, довіритися Йому й поділитися словами зі свого серця. Ось що означає частіше приходити до Бога. Це так просто, легко й без зусиль. У цьому немає нічого складного. У своєму серці ти носиш щось, що вважаєш дуже важливим і до чого ставишся, як до тягаря, ніколи про це не забуваєш і ніколи не відпускаєш – це є у твоєму серці, і час від часу ти приходиш до Бога, щоб помолитися Йому, поговорити та порозмовляти про це з Ним. Яке серце тобі слід мати, коли ти розмовляєш із Богом? (Щире серце.) Правильно, тобі слід мати щире серце. Якщо ти нестимеш тягар, тоді твоє серце буде правдивим. Коли інші займатимуться пустою балаканиною, ти молитимешся й спілкуватимешся з Богом у своєму серці. Іноді, втомившись від роботи й зробивши перерву, ти згадаєш це питання й скажеш: «Це не добре, я досі не розумію цього питання. Мені досі потрібно поговорити про нього з Богом». Чому ти згадуватимеш про це питання щоразу, коли матимеш час? Тому що у своєму серці ти серйозно ставишся до нього, вважаєш його своїм власним тягарем і певною відповідальністю, хочеш зрозуміти й вирішити його. Коли ти прийдеш до Бога й задушевно поговориш і порозмовляєш із Ним, твоє серце природно стане щирим. Коли ти спілкуватимешся з Богом у такому контексті та з таким менталітетом, ти відчуєш, що твої взаємини з Богом більше не такі холодні й стримані, як раніше; натомість ти відчуєш, що наближаєшся до Нього. Ось якими ефективними для людей є шляхи практики, дані їм Богом. Як ти думаєш, чи важко так спілкуватися з Богом? Ти береш якесь питання близько до серця, часом розмовляєш про нього з Богом, час від часу приходиш до Бога й вітаєшся з Ним, говориш із Богом про те, що в тебе на серці й про свої труднощі, розповідаєш про те, що хочеш зрозуміти, про що думаєш, про свої сумніви, свої труднощі й зобов’язання – якщо ти про все це розмовляєш із Богом, то хіба ти не живеш перед Богом, практикуючи в такий спосіб? Це і є практика згідно з Божими вимогами. Якщо ти так практикуватимеш протягом певного періоду часу, хіба ти не зможеш дуже швидко побачити результати й пожати плоди? (Так.) Але це не так просто, це процес. Якщо ти практикуватимеш у такий спосіб упродовж певного часу, твої взаємини з Богом ставатимуть дедалі тіснішими, твій менталітет покращиться, твій стан ставатиме дедалі нормальнішим, а твоя зацікавленість у Божих словах та істині дедалі більше зростатиме. Це і є нормальні взаємини з Богом. Якщо ти зможеш зрозуміти деякі істини й утілити їх у життя, ти почнеш входити в реальність Божих слів. Однак за короткий період часу цього неможливо досягти. Може пройти шість місяців, рік чи навіть два-три роки, перш ніж ти побачиш чіткі результати. Чи будуть люди вільними від розбещеності й бунтарства впродовж цього періоду? Ні. Навіть якщо ти молився Богу незліченну кількість разів і практикував у такий спосіб, чи означає це, що ти точно отримаєш результати? Чи повинен Бог показати тобі результат? Чи повинен Він дати тобі відповідь? Не обов’язково. Дехто каже: «Якщо невідомо, чи отримаю я результати, і якщо результати не гарантовані, чому Бог досі так діє? Чому Він змушує людей практикувати в такий спосіб?». Не хвилюйся, такий спосіб практики точно не залишиться без плодів. Навіть якщо ти так практикуєш протягом одного-двох років і не думаєш, що отримав якісь результати в найближчій чи короткостроковій перспективі, можливо, через п’ять-десять років, коли Бог знову впорядкує для тебе схоже середовище, ти швидко усвідомиш аспект істини, якого раніше не був спроможний зрозуміти. Однак ця істина, до усвідомлення й розуміння якої ти приходиш через п’ять-десять років, вимагає фундаменту, побудованого на твоїх поточних переживаннях, знаннях і розумінні. Це пізніше усвідомлення має ґрунтуватися на цьому фундаменті. Ти думаєш, людям легко зрозуміти якийсь аспект істини? (Це не легко.) У цьому полягає значимість і цінність сплати ціни за практикування істини. Це принцип практики, який міститься в другому рядку. «Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце» – цей рядок написано простою й доступною мовою, і його дуже легко зрозуміти. Він означає, що ти мусиш більше молитися й мати щире серце, оскільки щире серце досягає конкретних результатів. Це так невимушено й просто. Однак ці слова воістину є реальністю істини, у яку має ввійти кожна людина, і єдиним шляхом, яким вона може прийти до Бога й зрештою досягнути спасіння. Хоча цей рядок сказано звичними й простими словами, кожен має досягти такого досвіду й входження. Це схоже на зведення будівлі. Хай би скільки поверхів у ній не було, – 30, 50 чи навіть близько ста, – вона повинна мати фундамент. Якщо фундамент будівлі не міцний, то якою б вона не була високою, довго вона не простоїть, через декілька років вона впаде. Це означає, що поки люди живуть у цьому світі, їхнім фундаментом мусить бути істина. Для них це єдиний спосіб бути непохитними й заслужити на Боже схвалення. Якщо люди хочуть прийти до розуміння глибших і вищих істин, вони повинні мати найбазовіше, тобто те, що утворює фундамент. Нестійкий фундамент – це найнебезпечніше. Не дивися зверхньо на ці найбазовіші істини, ці найбазовіші принципи й шляхи практики. Якщо це істини, то це те, чим люди мусять володіти й що мусять утілювати в життя. Не має значення, великі вони чи малі, високі чи низькі. Ти мусиш почати з базових речей. Це єдиний спосіб закласти міцний фундамент.

Тепер прочитайте третій рядок. («Вір, що Бог є твоїм усемогутнім».) Чого стосується рядок «Вір, що Бог є твоїм усемогутнім»? Він стосується віри й видіння. Якщо це видіння підтримуватиме й вестиме тебе, перед тобою буде шлях. Чи буде результат від такого способу практики? Дехто каже: «Мені вже набридло все це практикування, а Бог досі не просвітив мене й нічого мені не сказав. Я не можу відчути присутність Бога. А Бог дійсно існує?». Так не можна думати. Бог залишається всемогутнім незалежно від того, говорить Він із тобою чи ні. Коли Бог хоче поговорити з тобою й говорить із тобою, Він є всемогутнім. Коли Бог не хоче говорити з тобою й не говорить із тобою, Він однаково всемогутній. Бог усемогутній незалежно від того, дозволяє Він тобі розуміти якісь речі чи ні. Сутність та ідентичність Бога незмінні. Це видіння, яке люди мають розуміти. Це третій рядок, він дуже простий. Хоча він простий, людям дійсно слід пережити його на власному досвіді. Коли вони так зроблять, то отримають підтвердження того, що ці слова дійсно є істиною, і більше не наважаться сумніватися в них жодним чином.

Далі прочитайте четвертий рядок. («Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога».) «Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога» – це те, чого Бог вимагає від людини. Людям слід розуміти, що означає «величезне». Чи є «величезними» чванливість і вихваляння, серце, повне амбіцій, пиха й самовдоволеність, домінування й диктатура, відсутність підкорення кому-небудь? Як слід розуміти фразу «величезне прагнення до Бога»? Як можна мати «прагнення до Бога»? Саме так, як сказано в попередньому рядку: тобі слід «частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце» – тобі слід мати бажання й прагнення до розуміння істини, прагнути до спасіння, і тобі слід також мати бажання прийняти Боже володарювання й Божі влаштування, здобути розуміння Божої волі й підкорення Божому володарюванню. Ось це й називається величезним прагненням до Бога. Хоча Бог використовує людську мову, щоб яскраво описати це питання, люди мають розуміти його значення в чистому вигляді, а не надмірно інтерпретувати його. Тут слово «величезне» не означає штучного застосування надмірного обсягу грубої сили для безглуздого виконання дій. Воно не передбачає насилля, не говорячи вже про невігластво чи безрозсудність. Слово «величезне» в основному стосується чийогось прагнення. Це схоже на випадок, коли людина щось так цінує, що просто мусить це мати, і коли вона сповнена рішучості оволодіти цим і не здаватиметься, поки цього не досягне. Таке «величезне прагнення до Бога» цілком позитивне та може принести лише позитивні результати. Отож яким є точне значення виразу «величезне прагнення до Бога»? (Він означає частіше приходити до Бога й мати бажання та прагнення зрозуміти істину й Божу волю в тому, із чим стикається людина.) Правильно, це дійсно ось так просто. Це просто означає, що слід покинути інтереси та задоволення своєї плоті, а також відмовитися від свого особистого дозвілля й використати цей час на щось позитивне, зокрема, звертатися до Бога, молитися Богу, приходити до Бога й намагатися зрозуміти Боже володарювання. Це стосується раціональних молитов про щось і пошуку, присвяти свого часу й зусиль та сплати певної ціни для того, щоб зрозуміти якийсь аспект істини. Це називається величезним прагненням до Бога. Чи це правильний спосіб опису? Чи відповідає це розуму нормальної людської сутності? Чи легко зрозуміти ці слова? (Так.) Отож хіба ці прояви включають у себе вискал зубів, виставляння пазурів і насильницьке захоплення бажаного? Хіба це проявляється в грубості, безрозсудності й браку мудрості? (Ні.) Тоді що означає слово «величезне»? Повторіть те, що Я вам щойно сказав. (Це означає здатність частіше приходити до Бога, маючи прагнення зрозуміти істину, будучи спроможним відмовитися від деяких насолод плоті, витрачаючи більше часу й зусиль на пошуки істини й будучи здатним докладати зусиль і платити за це ціну.) Тож як саме втілювати це в життя? Я наведу приклад. Якось ти раптом зрозумієш, що вже давно не бачив свого улюбленого актора, і зацікавишся, в яких фільмах він знімається. Ти захочеш пошукати про нього новини в комп’ютері, але потім поміркуєш і подумаєш: «Це неправильно. Яким чином фільми, в яких він знімається, стосуються мене? Увесь час дивитися фільми називається нехтуванням своєю належною працею. Я повинен прийти до Бога й помолитися». Потім ти заспокоїшся й згадаєш про проблему, розв’язку якої ти раніше шукав у присутності Бога. Тобі досі бракує будь-якого усвідомлення цього питання, і ти зовсім його не розумієш, тому ти просто стишиш своє серце перед Богом і помолишся Йому: «Боже, я хочу покласти перед Тобою своє серце. Середовище, досвід якого я нещодавно отримав, дуже вплинуло на мене. Незважаючи на це, я досі не можу підкоритися й досі не можу ясно побачити, що це Твоє володарювання. Будь ласка, просвіти мене, скеруй мене й викрий мою розбещеність і бунтарство в середовищах, упорядкованих Тобою для мене, щоб я міг зрозуміти Твою волю й підкоритися». Після молитви ти поміркуєш і подумаєш: «Ні, моя проблема досі не розв’язана. Мені потрібно почитати більше Божих слів, щоб знайти рішення». Отож ти негайно почнеш читати Божі слова й читатимеш їх протягом якогось часу. Потім ти подивишся на годинник і скажеш: «О, уже пів години пройшло! Божі слова дійсно хороші, але уривок, який я прочитав, зовсім не стосується моєї проблеми, тому моє питання досі залишається невирішеним. Не знаю, що Бог хоче, щоб я зрозумів із Його впорядкування цього середовища для мене, і не знаю Його волі. Мені треба швидко повертатися до роботи й виконувати свій обов’язок. Я не повинен відкладати важливі справи. Можливо, одного дня я прочитаю відповідні Божі слова й розв’яжу свою проблему». Чи є це присвятою часу й зусиль? (Так.) Це ось так просто. Зрікаючись своїх уподобань і відмовляючись від своїх розваг і дозвілля, ти отримаєш маленьку краплю щирості й трошки більше практикуватимеш величезне прагнення до Бога. Ти відчуєш неймовірний мир і спокій у своєму серці. Уперше в житті ти особисто відчуєш великий мир і поживу від того, що ти зрікся власної плоті й відмовився від її насолод. Ти також особисто відчуєш, як стишення перед Богом, читання Його слів, відкриття свого серця Богу та промовляння слів до Нього у твоєму серці приносить тобі мир і задоволення – яких не здобудеш, переймаючись віяннями й соціальними справами – і відчуєш, що також можеш щось від цього здобути, прийти до розуміння істини й розпізнати багато речей. Як наслідок, ти відчуєш, що Божі слова дійсно хороші, що Бог воістину хороший і що здобуття істини насправді є здобуттям скарбу. Ти не лише зможеш багато що бачити наскрізь без жодного сум’яття, ти ще й зможеш жити перед Богом і жити згідно з Божими словами. Ось таких наслідків може досягти величезне прагнення до Бога. Практикування в такий спосіб, присвята твого часу й зусиль і відмова від насолод твоєї плоті – це один із проявів величезного прагнення до Бога. То що скажете? Чи порожній цей прояв? (Він не порожній.) Чи легко його досягти? (Так.) Досягти його дуже легко. Це те, чого можуть досягти люди з нормальною людською сутністю.

Коли в людей є думки, у них є вибір. Якщо з ними щось трапиться й вони зроблять неправильний вибір, їм слід виправитися й зробити правильний вибір; вони безумовно не мусять триматися за свою помилку. Такі люди розумні. Але якщо вони знають, що зробили неправильний вибір, і не виправляються, тоді вони не люблять істину; така людина насправді не хоче Бога. Скажімо, наприклад, ти хочеш бути недбалим і неохайним, коли виконуєш свій обов’язок. Ти намагаєшся розслабитися й уникнути уважного дослідження з боку Бога. У такі моменти поспішай до Бога помолитися й поміркуй над тим, чи це був правильний спосіб дій. Тоді подумай про ось це: «Чому я вірю в Бога? Така недбалість може пройти повз людей, але чи пройде вона повз Бога? Більше того, моя віра в Бога полягає не в тому, щоб розслаблятися, а в тому, щоб бути спасенним. Те, що я так поводжуся, не є проявом нормальної людської сутності, і таку поведінку не любить Бог. Ні, я міг розслабитися й робити все, що мені заманеться, у зовнішньому світі, але зараз я перебуваю в Божому домі, я перебуваю під володарюванням Бога, під пильною увагою Божих очей. Я – людина, я мушу чинити згідно зі своєю совістю, я не можу чинити так, як мені хочеться. Я маю діяти відповідно до слів Бога, я мушу не бути недбалим і поверховим, я не можу розслаблятися. Отже, як мені слід діяти, щоб не розслаблятися, не бути недбалим і поверховим? Я маю докладати певних зусиль. Щойно я відчув, що так чинити надто складно, я хотів уникнути труднощів, але тепер я розумію: можливо, діяти так дуже складно, але ефективно, і тому саме так це й має бути зроблено». Коли ти працюєш і продовжуєш боятися труднощів, у такі моменти ти маєш молитися Богові: «О Боже! Я ледачий і брехливий, я прошу Тебе дисциплінувати мене, картати мене, щоб моє сумління щось відчуло й з’явилося почуття сорому. Я не хочу бути недбалим і поверховим. Я прошу Тебе вести й освітлювати мене, показувати мені моє бунтарство й мою потворність». Коли ти так молитимешся, роздумуватимеш і намагатимешся пізнати себе, це викличе почуття жалю, і ти зможеш зненавидіти свою потворність, а твій неправильний стан почне змінюватися, і ти будеш спроможним обмірковувати це й говорити собі: «Чому я недбалий і поверховий? Чому я завжди намагаюся розслабитися? Такі дії позбавлені будь-якої совісті чи розсудливості – чи я й досі належу до тих, хто вірить у Бога? Чому я не сприймаю все серйозно? Хіба мені не потрібно просто присвятити трохи більше часу та докласти трохи більше зусиль? Це не великий тягар. Це те, що я маю робити; якщо я навіть цього не можу зробити, чи годен я називатися людиною?». Як наслідок, ти ухвалиш рішення й даси клятву: «О Боже! Я підвів Тебе, я дійсно надто глибоко розбещений, у мене немає сумління або розсудливості, у мене немає людської сутності, я хочу покаятися. Я прошу Тебе пробачити мені, я обов’язково змінюся. Якщо я не покаюся, я хотів би, щоб Ти покарав мене». Після цього твій менталітет покращиться й ти почнеш змінюватися. Ти діятимеш і виконуватимеш свої обов’язки добросовісно, із меншою недбалістю й поверховістю, і ти будеш здатним страждати й платити ціну. Ти відчуватимеш, що виконувати свій обов’язок у такий спосіб – чудово, і на серці в тебе будуть мир і радість. Коли люди можуть прийняти уважне дослідження з боку Бога, коли вони можуть молитися Йому й покладатися на Нього, їхній стан незабаром зміниться. Коли негативний стан твого серця повністю зміниться й ти зречешся власних намірів та егоїстичних бажань плоті, коли ти зможеш відмовитися від комфорту й насолод плоті та діяти згідно з Божими вимогами й коли ти більше не будеш примхливим і нерозсудливим, у твоєму серці буде мир і твоє сумління не докорятиме тобі. Чи легко зректися плоті й отак діяти згідно з Божими вимогами? Якщо в людей є величезне прагнення до Бога, вони здатні зректися плоті й практикувати істину. І якщо ти здатен так практикувати, то й не зогледишся, як входитимеш у реальність істини. Це буде зовсім не важко. Звичайно, практикуючи істину, ти мусиш пройти через процес боротьби й процес зміни свого мислення, і це потрібно вирішувати за допомогою пошуку істини. Якщо ти людина, яка не любить істину, тобі буде важко розібратися зі своїм негативним станом, і ти не будеш здатний розуміти й практикувати істину. Обсяг труднощів, з якими стикається людина в процесі зміни свого мислення, залежить від того, чи може вона прийняти істину. Якщо вона не може прийняти істину, тоді їй буде занадто тяжко змінити своє мислення. Натомість для тих, хто може приймати істину, це буде зовсім не складно. Вони природно зможуть практикувати істину й підкорятися їй. Люди, які дійсно люблять істину, можуть покладатися на Бога в доланні труднощів будь-якої величини. Так вони отримають досвідне свідчення, а це означає серце з величезним прагненням до Бога. Оскільки у твоєму серці є величезне прагнення до Бога, чи означає це, що тобі не дозволено мати розбещеність і бунтарство? Ні. Це означає, що, оскільки у твоєму серці є величезне прагнення до Бога, ти можеш принаймні діяти згідно зі своїм сумлінням і розумом і шукати істину. Так ти можеш зробити правильний вибір у будь-якій ситуації, практикувати й здійснювати входження в правильному напрямку. Ось це називається серцем із величезним прагненням до Бога. Чи поверхові такі прояви? (Вони не поверхові.) Вони не є ні поверховими, ні невизначеними, вони дуже практичні, і конкретні, і зовсім не абстрактні. Дехто говорить: «Ох, я вірю в Бога вже багато років, але щоразу, коли настає пора практикувати істину, я завжди стикаюся з труднощами. Я так хвилююся, що обливаюся потом, але однаково не маю шляху. Я завжди хочу практикувати істину так, щоб не стикатися із жодними фізичними труднощами й щоб не завдати жодної шкоди своїм інтересам, і, як наслідок, я не можу знайти шлях. Я лише зараз розумію, що мати серце з величезним прагненням до Бога – це так просто. Якби ж я знав про це раніше й утілив ці слова в життя!». Кого тобі звинувачувати в тому, що ти не практикував Божі слова? Хто змушував тебе не цінувати Божі слова всі ці роки, а натомість просто борсатися наосліп? Отож ми можемо підсумувати таким реченням: коли ти віриш у Бога, ти мусиш практикувати й переживати Божі слова, щоб зрозуміти істину; лише досягнувши рівня, на якому ти вирішуєш питання згідно з принципами істини, ти можеш отримати Боже схвалення. Ти категорично не повинен нічого робити згідно зі своєю власною волею, не повинен прагнути слави й багатства, не повинен формувати кліки чи шукати собі прихильників у церкві. У тих, хто так робить, не буде хорошого кінця. Усі ті, хто не зосереджується на належному виконанні своїх обов’язків, хто не прагне до істини, хто завжди рівняється й покладається на інших людей, і ті, хто любить слідувати за неправдивими керівниками й антихристами у створенні безглуздої метушні, доводять себе до погибелі тим, що плутаються навколо, утрачаючи свій шанс на спасіння. Вони залишаться приголомшеними. Якщо ти хочеш перестати йти своїм власним шляхом, ти мусиш частіше приходити до Бога, молитися Йому й в усьому шукати правду. Так ти можеш досягти результату розуміння істини, стати на шлях практикування істини та ввійти в реальність істини. Тут ключовим моментом є те, що ти ніколи не повинен слідувати за іншими людьми чи йти разом із ними, сьогодні слідуючи за однією людиною, бо ти вважаєш її чудовою, а завтра слідуючи за іншою, бо вважаєш, що вона має рацію, витрачаючи стільки часу в плутанині, без здобуття істини. Хай із якими проблемами ти стикаєшся, ти маєш шукати істину й розв’язувати їх згідно з Божими словами. Якщо ти сліпо слідуватимеш за іншими людьми, слідуватимеш за кимось, хто гарно говорить і використовує пишномовні слова, швидше за все, тебе обдурять. Люди, які вірять у Бога, мають вірити лише в те, що Божі слова – це істина, вони мають слухати лише Божі слова й практикувати згідно з Божими словами. Якщо ти так чинитимеш, це завадить тобі слідувати за іншими людьми й іти разом із ними по неправильному шляху.

Перейдіть до наступного рядка й прочитайте його. («Жадібно шукати Його й одночасно відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани».) Тут також ідеться про практикування. «Жадібно шукати» стосується бажання практикувати істину, не маючи шляху, і догоджати Богу, не знаючи, як практикувати, – коли в тебе ось така жадібність, ти шукатимеш і молитимешся. Постійно відчувати, що тобі забагато чого бракує, зокрема, бачити, що тобі бракує шляху, коли з тобою щось стається, не знати, що робити, щоб догодити Богу, завжди бунтувати й робити все так, як хочеш саме ти, із важким серцем, хотіти практикувати істину, але не знати, як це робити, – ось відчуття жадібності. Якщо ти маєш відчуття жадібності, тобі слід шукати. Якщо ти не шукатимеш, у тебе не буде шляху. Якщо ти не шукатимеш, ти впадеш у темряву. Якщо ти ніколи не шукатимеш, тобі кінець. Ти будеш невіруючим. Що означає «відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани»? Це означає, що, коли люди стикаються із ситуаціями, вони завжди мають свою власну волю, завжди думають про інтереси своєї власної плоті й завжди шукають вихід для своєї плоті. У такі моменти твоє сумління докорятиме тобі, змушуючи тебе практикувати істину й коритися Богу. У таких ситуаціях у твоєму серці буде боротьба, і тобі слід відмовлятися від виправдань сатани й від різних аргументів плоті. «Відмовлятися» означає бути спроможним збагнути й розпізнати різні виправдання й аргументи, якими люди пояснюють, чому вони не практикують істину, та які є намірами й хитрощами сатани, а тоді зректися їх. Це і є процес відмови. Іноді в людей виникають певні розбещені ідеї, наміри й цілі, а також деякі людські знання, філософії, теорії й способи, засоби, хитрощі й схеми поводження тощо. Коли це стається, людям слід одразу зрозуміти, що це з них виливаються ці розбещені речі, і вони мають уловлювати їх, шукати істину, ретельно їх аналізувати, чітко бачити їхню реальність, категорично відмовлятися від них і зрікатися їх, знищуючи їх у зародку. Не має значення, коли це стається; якщо в людини виникли розбещені ідеї, думки, наміри або переконання, вона має негайно вловити, збагнути й розпізнати їх, зректися їх, а потім прийти до своєї повної трансформації. Ось який це процес. Ось як слід практикувати відмову від сатани й зречення плоті. Хіба це не просто? Насправді цей процес уже обговорювався у двох прикладах, які щойно були наведені. Це принцип практики щодо того, як поводитися з неправильними станами, які виникають у людей, коли з ними щось стається.

Продовжуйте читати. («Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем».) Це означає шукати й чекати всім своїм серцем і розумом. Ці прості чотири фрази «Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем» мають два значення. Що це за два значення? (Перше: не впадай у відчай і не будь слабким. Тобто не занепадай духом і не опускай рук, коли стикаєшся з труднощами чи не можеш одразу щось зрозуміти в процесі свого пошуку. Друге: слід шукати й чекати всім своїм серцем. Тобто ти мусиш бути наполегливим у процесі свого пошуку, ти мусиш продовжувати шукати й молитися, коли ти не розумієш, і чекати одкровення Божої волі. Це друге значення.) «Не впадай у відчай. Не будь слабким» означає, що людям слід підтримувати істинну віру в Бога, вірити, що Бог є всемогутнім і що Бог може просвітити їх і дати їм змогу зрозуміти істину. То чому ж ти не можеш зрозуміти істину прямо зараз? Чому зараз Бог не просвітлює тебе? У цього має бути якась причина. У чому полягає одна основна причина? У тому, що Божий час ще не настав. Бог випробовує твою віру й водночас хоче використати цей метод для посилення твоєї віри. Це основне, що люди мають зрозуміти й знати. Припустімо, що ти діяв згідно з принципами, яких вимагає Бог, ти молився, ти шукав, у тебе серце з величезним прагненням до Бога, ти почав цінувати Божі слова, ти зацікавлений у Божих словах і часто нагадуєш собі, що слід практикувати й переживати Божі слова, приходити до Бога, не віддалятися від Нього й шукати, коли щось робиш. Однак ти думаєш: «Я не впевнений, що чітко відчув, що Бог дав мені якесь особливе прозріння, освітлення чи настанову, і в мене немає чіткого відчуття, що Бог дав мені якісь особливі дари, таланти чи спеціальні здібності для обов’язку, який я виконую. Натомість я відчуваю, що люди, які мені не рівня, розуміють більше, ніж я, краще виконують свої обов’язки й красномовніше проповідують Євангеліє. Чому я не такий вправний, як інші? Чому я досі стою на тому ж місці й мало прогресую?». У цього є дві причини: одна полягає в тому, що самі люди мають багато проблем, зокрема, зі своїми індивідуальними методами, намірами й цілями в пошуку, а також зі своїми намірами й мотивами в молитві до Бога й висловлюванні прохань до Нього тощо. У всіх цих питаннях тобі необхідно роздумувати, здобувати знання, виявляти проблеми всередині себе й негайно змінювати свій курс. Немає потреби детально про це говорити. Друга причина така: що стосується того, скільки Бог дає різним людям і як Він їм це дарує, Бог має Свій власний метод: «Я помилую, до кого милостивий, і змилосерджуся, до кого милосердний» (Вихід 33:19). Можливо, ти є об’єктом Божої милості, можливо, ти є об’єктом Його милосердя або, можливо, ти не належиш до жодного із цих типів людей, про які говорив Бог. Можливо, Бог думає, що ти сильніший за інших або що твоє випробування й гартування вимагають більше часу, ніж чиєсь. Причин багато, але, якою б не була причина, усе, що Бог робить, є правильним. Людям не слід ставити Богу жодних екстравагантних вимог. Єдине, що ти мусиш робити, – це шукати всім своїм серцем і чекати всім своїм серцем. Перш ніж Бог дозволить тобі щось зрозуміти й дасть тобі відповіді, єдине, що тобі слід робити, – це шукати, водночас чекаючи того часу, коли Бог щось тобі дасть, часу, коли Бог буде милостивим до тебе, часу, коли Бог просвітить і скерує тебе. Усупереч людським переконанням Бог не розподіляє щось між людьми порівну, тому не можна використовувати слово «рівний», щоб ставити вимоги до Бога. Коли Бог щось тобі дає, це той час, коли тобі слід це отримати. Якщо Бог щось тобі не дає, очевидно, з Божого погляду, цей час непідходящий або неправильний, тому в цей час ти не повинен це отримати. Коли Бог каже, що ти не повинен щось отримати, і Бог не хоче це тобі давати, що тобі слід робити? Людина, яка має розум, сказала б: «Якщо Бог мені цього не дає, тоді я підкорюсь і чекатиму. Наразі я не гідний це отримати, можливо, тому що мій духовний стан не може цього витримати, але моє серце може коритися Богу без нарікань, і без підозр, і точно без жодних сумнівів». У цей час люди не повинні втрачати розум. Як би Бог не ставився до тебе, тобі слід свідомо зробити вибір – коритися Богу. Є лише одна позиція, яку мають займати створені істоти щодо Бога, – слухати й коритися, інших варіантів немає. Однак Бог може мати різні ставлення до тебе. Для цього є певна підстава. Бог має Свою власну волю. Він робить Свій власний вибір і має Свої власні методи того, як Він це робить, і позицію, яку Він займає щодо кожної людини. Звичайно, за цим вибором і методами стоять Божі наміри. Перш ніж у людей з’явиться розуміння Божих намірів, єдине, що вони мусять і можуть робити, – це шукати й чекати, уникаючи будь-яких дій, пов’язаних із бунтарством проти Бога. У такі часи, тобто коли люди не відчувають Божого просвітління, керівництва, милості й милосердя, вони категорично не повинні відходити від Бога й казати, що Він не праведний, або кричати на Бога чи навіть заперечувати Його, коли вони не можуть відчути Його просвітління й керівництва. Це саме те, що Бог хоче бачити найменше. Звичайно, якщо ти дійсно дійдеш до точки заперечення Бога, заперечення Його праведності, заперечення Його ідентичності і Його сутності, до крику на Бога, це підтвердить, що Бог мав рацію, коли ще від початку зайняв позицію не приділяти тобі уваги. Якщо ти не можеш витримати навіть це маленьке випробування й перевірку, тоді тобі бракує найменшої віри в Бога й твоя віра дуже поверхова. Коли людина не відчуває Божого просвітління й керівництва, найважливіше, що вона має робити, – це шукати й чекати всім своїм серцем. Пошук і чекання – це обов’язки людини, і вони також є сенсом, позицією й принципом практики, які люди мусять мати щодо Бога. Шукаючи й чекаючи, не плекай менталітет, який ґрунтується на випадковості. Не слід завжди думати: «Можливо, якщо я зачекаю, Бог обдарує мене зрозумілими словами. Мені просто потрібно бути трохи щирішим і подивитися, просвітить мене Бог чи ні. Можливо, Він мене просвітить. Якщо Він цього не зробить, я придумаю якийсь інший спосіб». Не плекай такий менталітет, що ґрунтується на випадковості. Бог зневажає таке ставлення в людях. Що це за ставлення? Це ставлення випадковості, яке несе в собі спокусу. Це те, що Бог ненавидить найбільше. Якщо ти збираєшся чекати, роби це щиро. Дотримуйся світогляду прагнення та жадання праведності, коли молишся Богу й шукаєш істину, коли розв’язуєш свої практичні проблеми й коли благаєш Бога про просвітління й керівництво. Не має значення, як Бог до тебе ставиться та чи Він зрештою дозволяє тобі здобути повне розуміння; ти маєш дотримуватися принципу покори без будь-яких відхилень. У такий спосіб ти міцно триматимешся статусу й обов’язку, які мусять бути у створеної істоти. Незалежно від того, чи зрештою Бог приховує від тебе Своє обличчя, чи показує Тобі лише Свою спину, чи являється тобі, якщо ти будеш непохитним у своєму обов’язку й своїй первинній позиції створеної істоти, ти засвідчиш і станеш переможцем. «Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем». Ці короткі чотири твердження дуже важливі. Вони охоплюють розум, яким має володіти людина, первинну позицію, яку вона має займати, і шлях практики, якому вона має слідувати. Дехто каже: «Усі ми шукаємо й чекаємо всім своїм серцем і розумом, то чому Бог нас не просвітлює? Чому Він не дає мені жодного натхнення?». У Бога є Своя власна воля. Не став Богу вимог. Це розум нормальної людської сутності; це розум, яким найбільше мусять володіти створені істоти. Згідно з людським розумом, думками й переконаннями є занадто багато речей, яких люди не розуміють, і Бог мусить розповісти про них людям. Однак Бог говорить: «Розповідати тобі про це – не Моя відповідальність і не Моя повинність. Якщо Я захочу, щоб ти щось знав, ти трошки знатимеш, і це вже буде Моя тобі послуга. Якщо Я не захочу, щоб ти щось знав, Я ні слова про це не скажу, і не думай, що тоді ти зможеш це зрозуміти!». Дехто каже: «Чому Ти налаштовуєш Себе в цьому проти нас?». Бог не налаштовує Себе проти тебе. Творець завжди буде Творцем, і в Нього Свої власні способи й методи дій. Хоча Його способи й методи не відповідають ні людським смакам, ні ідеям та переконанням, ні, безперечно, традиційній людській культурі, з якими б аспектами людини вони не узгоджувались, простіше кажучи, незалежно від того, чи узгоджуються вони з вимогами й стандартами людей – не має значення, що робить Творець, і не має значення, чи люди можуть це розуміти, ідентичність і сутність Творця ніколи не зміняться. Люди ніколи не повинні оцінювати Творця, використовуючи людську мову, людські переконання чи будь-які людські методи. Це той розум, який має бути в людей. Якщо тобі бракує навіть цієї дрібки розуму, тоді скажу тобі чесно – ти не здатен діяти як створена істота. Раніше чи пізніше, одного дня з тобою станеться щось погане. Якщо тобі бракує навіть такої дрібки розуму, раніше чи пізніше, одного дня твій сатанинський характер прорветься назовні. Тоді ти засумніваєшся в Богові, вербально образиш, заперечиш і зрадиш Бога. Тоді тобі остаточно буде кінець, і тебе потрібно вигнати. Отже, розум, яким повинні володіти створені істоти, дуже важливий. «Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем». Ці чотири твердження є сенсом і принципами, якими слід керуватися створеним істотам, маючи справу з різними середовищами, з якими люди часто стикаються у своєму реальному житті, і для покращення своїх взаємин із Богом.

Перша частина цього уривка говорить: «Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш», а передостанній рядок каже: «Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем». Дехто каже: «Чи полягає невисловлене значення слів “не тривожся про рішення” в тому, що кінцевий результат неминучий? Якщо ми шукаємо й чекаємо всім своїм серцем, маємо в серці величезне прагнення до Бога й жадаємо Божих слів, чи вимушений Бог дати нам відповідь і дозволити нам зрозуміти істину в якомусь питанні?». Ось тобі Моя відповідь: це не точно й не обов’язково саме так. Кожне слово в цьому уривку – це вимога, яку Бог ставить до людини, принцип практики, якого мають дотримуватися створені істоти. Бог дає людині шлях практики, принципи, які люди мають утілювати в життя і яких вони мають додержуватись у ситуаціях, з якими стикаються в повсякденному житті. Однак Бог не каже людям: «Не має значення, наскільки ви розумієте ці слова, поки ви дотримуєтеся цих принципів, Я повинен розповідати вам факти, Я повинен давати вам відповідь, і зрештою Я повинен надавати вам пояснення». У Бога немає такого зобов’язання. У Нього немає такої повинності. Люди не повинні ставити до Бога такі безглузді вимоги. Це те, що кожен із вас має розуміти. Це «не обов’язково» говорить людям про один факт: Бог ніколи не дотримуватиметься правил гри, встановлених людьми згідно з їхніми людськими переконаннями, людськими філософіями, людським досвідом та уроками, і Він не дотримуватиметься навіть людського закону. Натомість люди повинні дотримуватися принципів Божих вимог і входити в реальність кожної істини, яку висловив Бог. Чи ви це зрозуміли? (Так.) Принципи, яких мусять дотримуватися люди, чітко описані в цьому уривку. Почніть із першого рядка. («Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш».) Це принцип, який легко втілити в життя й зрозуміти. Втілення його в життя не створює жодного тягаря й не чинить на тебе жодного тиску. Це незвичайно легко. А другий рядок? («Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце».) Ти звичайна людина, яка живе у світі. Це все, що тобі потрібно, аби успішно «частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце». Якщо ти маєш серце, ти можеш це зробити. У твоїй добі є двадцять чотири години. Чи легко «частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце» на додачу до своєї звичної роботи, відпочинку, прийомів їжі й періодів особистої духовної посвяти? (Це легко робити.) Це можна робити, поки ти гуляєш, розмовляєш чи відпочиваєш, це не перешкоджатиме твоїм звичним справам, твоєму виконанню обов’язку чи поточній роботі. Це дійсно просто! Яким би не був духовний рівень людини, поки вона пропонує щире серце й прагне до істини, вона поступово приходитиме до розуміння істини й легко входитиме в цю реальність.

Який наступний рядок? («Вір, що Бог є твоїм усемогутнім».) Тепер Я підійду до цього з іншого боку й запитаю всіх вас, чи вірите ви, що «Бог є твоїм усемогутнім»? Коли ти почав у це вірити? У яких питаннях ти став у це вірити? Чи ти це засвідчив? Чи мав ти такий досвід? А якщо хтось тебе запитає: «Ти віриш, що Бог є твоїм усемогутнім?». Можливо, теоретично ти сказав би без вагань: «Бог є моїм усемогутнім! Як міг би Бог не бути моїм усемогутнім?». А якби тебе знову запитали: «Чи є Бог твоїм усемогутнім? У яких питаннях ти поклався на Бога й засвідчив Божі діяння? До якої міри особисто в тобі проявилася Божа всемогутність? Коли ти виявив, що Бог є твоїм усемогутнім? У яких питаннях ти відчуваєш, що Бог є твоїм усемогутнім? Якщо ти визнаєш, що Бог є всемогутнім і що з Ним немає нічого неможливого, чому іноді ти такий слабкий? Чому ти досі негативно налаштований? Чому ти не можеш зректися плоті й практикувати істину, коли з тобою щось трапляється? Чому у своїх справах з іншими ти завжди живеш за сатанинською філософією? Чому ти досі часто говориш неправду, не відчуваючи Божого докору? Чи дійсно Бог є твоїм усемогутнім? Як ти думаєш, чого саме стосується Божа всемогутність? Чи відповідає це сутності Бога?». Якби тобі поставили ці запитання, чи наважився б ти все ще дати таку впевнену відповідь? Коли Я так запитую, люди залишаються безмовними. У тебе немає такого досвіду, ти не сформував відносини з Богом на такому рівні. За всі роки твоєї віри в Бога ти ніколи не мав досвіду Божого домінування, ніколи не бачив Божої руки, ніколи не бачив володарювання над людьми, подіями й об’єктами, якими управляє Божа всемогутня рука. Цього ти ніколи не бачив, ніколи не чув, а тим паче не переживав на власному досвіді й не відчував особисто. Тому ти не знаєш, як відповісти на запитання «Чи є Бог твоїм усемогутнім?», і не наважуєшся говорити. Це доводить, що тобі бракує такої віри. Що стосується тебе, цей рядок має стати твоїм видінням. Це мусить бути найсильніший доказ того, що ти віриш у Бога й слідуєш за Ним. Це також один аспект видіння, який допомагає тобі йти далі. Проте ти не наважуєшся впевнено відповісти. Чому? Тому що твоя віра в Бога – це просто вірування в те, що Бог існує. До цього часу ти не слідував за Богом по-справжньому, ти не встановив взаємин із Богом по-справжньому, ти ще не ввійшов у реальність Божих слів, ти ще не брав участь у досвіді підкорення Божому володарюванню й ти ще безпосередньо не усвідомив факт Божого володарювання над усім сущим. Ти цього не бачив і не пережив, і ти не розумієш цього й поготів. Якби тебе просто запитали, «Чи є Бог твоїм усемогутнім?», безперечно, ти відповів би: «Так». Якби тебе далі запитали, як ти це пережив на власному досвіді і як прийшов до цього розуміння, безсумнівно, ти б мовчки опустив голову, не наважуючись відповісти. З чим це пов’язано? (У нас немає досвіду в цьому питанні.) Ти говориш із теоретичної точки зору. Власне кажучи, ти словесно оголошуєш себе послідовником Бога та створеною істотою. Однак, починаючи з того дня, коли ти почав слідувати за Богом, ти ніколи не виконував обов’язки створеної істоти. Приймати Боже слово як основу свого існування, сприймати Боже слово як принцип і шлях практики для виконання свого обов’язку й входити в реальність Божого слова – ось твоє зобов’язання. Якщо ти ще не ввійшов у цю реальність істини, що це означає? Це означає, що навіть якщо ти слідуєш за Богом, навіть якщо ти покинув родину, роботу й кар’єру та зміг слідувати за Богом до сьогодення, твоє серце не прийняло істини й життя, які Бог дарує людству; натомість ти прагнеш того, що сам любиш, і ніколи від цього не відмовлявся. Чи вважається це слідуванням за Богом і підкоренням Божій роботі? Якщо у своєму серці ти не приймаєш життєві цілі, напрямки й критерії життя та існування, які Бог установив для людства, а лише бездумно повторюєш слова, які ти чуєш, урочисто вимовляєш якісь доктрини, чи вважається це прийняттям істини? Хоча ти слідуєш за Богом і можеш напоказ виконувати свій обов’язок, твоє серце не прийняло істину. Хоча ти віриш у Бога впродовж багатьох років, принципи, за якими ти живеш, твої методи й шлях, яким слідує твоє життя, однаково сатанинські. Ти досі та сама стара людина, якою ти завжди був, ти досі живеш за своїм сатанинським характером і способом розбещеної людини, і ти не прийняв вимоги й принципи, які походять від Бога. Із цієї визначальної точки зору те, що ти зараз робиш, не є справжнім слідуванням за Богом. Ти просто визнаєш, що ти створена істота й що Творець – це твій Бог. Виходячи із цього теоретичного підґрунтя, ти щось трохи робиш для Бога й пропонуєш Йому якісь невеликі пожертви. Враховуючи цю передумову, ти знехотя визнаєш, що Бог є твоїм Богом і що ти – Його послідовник, але твоє серце ніколи по-справжньому не приймало Бога як своє життя, свого Господа й свого Бога. Це повертає нас до запитання, яке Я щойно ставив: «Чи є Бог твоїм усемогутнім?». Зважаючи на наведені вище причини, ти не наважуєшся впевнено відповідати. Для всього сущого й усього всесвіту Бог є всемогутнім, проте, що стосується тебе, у теорії ти можеш визнати, що Бог є всемогутнім, але насправді ти цього не переживав на власному досвіді й не бачив. У твоєму серці намальовано знак запитання щодо Божої всемогутності. Коли люди зможуть по-справжньому підтвердити слова «Бог є твоїм усемогутнім» і зробити це видіння фундаментом своєї віри в Нього? Лише тоді, коли люди приймуть Божу ідентичність, Божу сутність і Божий статус у свої серця, увійдуть у реальність Божих слів і перетворять Божі слова на фундамент свого існування, вони зможуть по-справжньому визнати, що «Бог є твоїм усемогутнім». Досягти цих слів насправді найважче, але Бог промовив їх, показуючи важливість, яку вони мають для людини. Той, хто хоче пережити ці слова на власному досвіді й усвідомити їх, мусить витратити на це все своє життя. Щоб дати щиру й упевнену відповідь на запитання, яке ставлять ці слова, із глибини свого серця, йому потрібно все життя працювати над установленням нормальних взаємин між собою й Богом, тобто над взаєминами між сотвореною істотою і її Творцем. Усього цього можна досягти на основі втілення в життя принципу «Частіше принось ці питання до Бога й пропонуй Йому щире серце». Насправді це досить просто втілити в життя, але нелегко по-справжньому досягти мети, якої вимагає Бог. Людина мусить присвятити цьому час і зусилля й заплатити за це ціну.

Який рядок наступний? («Ти мусиш мати величезне прагнення до Бога, жадібно шукати».) Усе це вимоги, які Бог ставить до людини. Якщо люди хочуть зрозуміти істину й бути спасенними, їхні серця мусять жадати цього, вони мусять мати волю прагнути цього й мусять мати справжнє сильне бажання. Далі вони мають практикувати та здійснювати входження у відповідності до шляху практики, викладеного Богом. Поступово Бог приведе цих людей у реальність істини та в правильний і нормальний стан. Такі люди розумітимуть дедалі більше істин у Божих словах у дедалі практичніший спосіб. Зрештою багато аномальних станів, притаманних цим людям, виявлене в них розбещення і їхнє бунтарство поступово будуть вирішені за допомогою різних методів Божої роботи в багатьох різних середовищах, які Він упорядковує. Отож що ви мусите зрозуміти? Ви мусите зрозуміти таке: те, що люди повинні робити, те, що вони повинні втілювати в життя, має бути виконано згідно з вимогами Бога. Коли люди практикуватимуть і діятимуть відповідно до Божих вимог, вони йтимуть правильним шляхом, який їм вказав Бог. Якщо люди йтимуть цим правильним шляхом, тоді в належний час Бог обдарує їх належною часткою у Свій спосіб і згідно зі Своїми вимогами й принципами. Що тут люди мусять зрозуміти? Співпраця людей, ціна, яку вони платять, і їхні витрати є обов’язковими. Люди мусять діяти й практикувати згідно з Божими вимогами. Вони не мусять діяти згідно з людськими бажаннями чи на підставі людських фантазій та уявлень. Те, який кінцевий результат досягається, наскільки хтось може змінитися, скільки хтось може здобути – чи визначається все це бажаннями окремої особи? Ні, це Божа справа, яка не має з тобою нічого спільного. Зрештою, що саме тобі дає Бог і скільки Він тобі дає, коли Він тобі це дає, у якому віці ти отримаєш те, що тобі дано, – це Божа справа, яка не має з тобою нічого спільного. Що Я маю при цьому на увазі? Я маю на увазі, що тобі потрібно лише зосереджуватися на практикуванні істини, здійснювати входження згідно зі шляхом, який Бог тобі дає, діяти так, як це властиво створеній істоті, і забезпечувати належну співпрацю. Що стосується того, що саме й скільки ти отримаєш, коли ти це отримаєш і як Бог розпорядиться цими питаннями, – це Божа справа, яка станеться в Божий час. Дехто каже: «Якщо я втілюватиму це в життя, чи буду я зрештою спасенним?». Скажіть Мені, ви думаєте, що такі люди можуть бути спасенними? Ці слова й істини, які Бог дарував і надав людству, є шляхом людини до спасіння. Якщо ти практикуєш згідно із цими словами й істинами Бога та входиш у реальність Божого слова, чи потрібно тобі все ще хвилюватися про те, що ти можеш не бути спасенним? Чи й досі ти проводиш кожен день у турботах і тривогах, боячись, що Бог тебе покине? Хіба це не спричинено занадто малою вірою й неспроможністю зрозуміти Божу волю? Якщо ти по-справжньому ввійшов у реальність істини, якщо у твоєму серці є мир і радість, якщо ти можеш свідчити з реального досвіду й мати нормальні взаємини з Богом у своєму серці, чи ти й досі хвилюватимешся про те, що ти не будеш спасенним? Не хвилюйся, це не твоя справа. Тобі просто потрібно практикувати Боже слово й входити в нього. У Божому слові немає жодного неважливого рядка. Уся сукупність Божого слова є істиною, і істина є тим життям, яке має бути в людини. Уся сукупність Божих слів є тим, що людям потрібно й чим вони мусять володіти, щоб досягти спасіння. Якщо ти слідуєш цим Божим словам у своїй практиці, але досі хвилюєшся, що не будеш спасенним, чи є ти нерозумним і нетямущим? Чи надмірно чутливі твої нерви? Ти б отримав більше задоволення, якби виявляв увагу до Божої волі замість того, щоб займати себе такими марними думками. Якщо ти йтимеш правильним шляхом, кінцеве місце призначення, до якого ти прийдеш, безперечно, буде правильним – місцем призначення, яке для тебе визначив Бог. Ти не помилишся. Отож якщо ти втілюєш Божі вимоги в життя та входиш у них, тобі не потрібно хвилюватися про те, можеш ти бути спасенним чи ні. Просто практикуй шлях спасіння, вказаний Богом, і прагни до нього; це і є правильний шлях. Дехто каже: «Як ми відчуємо, що здобули спасіння? Чи почуватимемося ми так, ніби пливемо по повітрі? Чи почуватимемося ми по-іншому, ніж зараз?». Це запитання дещо передчасне. Це не те, що тобі потрібно знати прямо зараз. Про це ти дізнаєшся, коли по-справжньому будеш спасенним. Дехто каже: «Коли я буду спасенним, чи явиться мені Бог так, як явився Йову?». Хіба це розважливе прохання? Не проси про це. Ти досі не знаєш, чи можеш бути спасенним, то яка користь із такого прохання? Жодної. Наприклад, припустімо, ти наразі перебуваєш у початковій школі. Тобі слід зосереджуватися на тому, щоб добре справлятися зі всіма своїми уроками й відповідати вимогам свого вчителя. Не слід завжди думати: «До якого університету я піду в майбутньому? Яку роботу я матиму пізніше в житті?». Такі роздуми марні. Це занадто віддалено й нереалістично. Поки ти практикуватимеш правильні методи й шляхи та входитимеш у них, безперечно, ти зможеш досягти кінцевої мети. Окрім того, маючи Боже керівництво, чого ви досі боїтеся? Чи віриш ти, що Бог є твоїм усемогутнім? (Вірю.) Бог є усемогутнім, то чи тяжко Богу спасти таку маленьку людину, як ти? Для Бога було б неважко взяти весь світ і дати його тобі, то як може бути тяжко спасти одну маленьку розбещену людину? Отже, чи потрібно тобі досі тривожитися? Не хвилюйся про те, чи може Бог тебе спасти, не хвилюйся про те, чи можуть Божі слова тебе спасти. Натомість тобі слід хвилюватися про те, чи можеш ти зрозуміти Божі слова й чи можеш ти знайти шлях практики в Божих словах. Тобі слід хвилюватися про те, чи ти ввійшов у реальність Божих слів і чи у своїх діях ти йдеш шляхом, вказаним Богом. Це набагато краще. Роздуми про це є практичними й реалістичними. Ні про що інше не варто хвилюватися.

Який рядок наступний? («Відмовлятися від виправдань, намірів і хитрощів сатани».) Ми щойно обговорили цей рядок, тож цю проблему має бути легко розв’язати. Людині просто слід зрозуміти, що в більшості випадків «виправдання, наміри й хитрощі сатани» походять із різних причин, виправдань, намірів і хитрощів, створених розбещеним людським характером, а також із методів, які використовують різні злі люди й невіруючі, з якими ти спілкуєшся. Що стосується того, як ти можеш розрізнити й відкинути такі речі і який вибір ти мусиш зробити, це питання твого особистого прагнення. Прочитайте наступний рядок. («Не впадай у відчай. Не будь слабким. Шукай усім своїм серцем; чекай усім своїм серцем».) Ми щойно також детально обговорили цей рядок. Кожен рядок є попередженням і нагадуванням для людини й водночас деякою підтримкою, допомогою й забезпеченням. Звичайно, ці слова містять Божу волю щодо людства й несуть Його надію на людство, яка переливається через вінця. Коли люди стикаються зі слабкістю й труднощами, Бог не хоче бачити, як вони втрачають надію, втрачають віру, втрачають своє палке бажання прагнути до істини та спасіння й втрачають можливість здобути істину й бути вдосконаленими Богом. Бог не хоче, щоб люди були боягузами. Натомість, зі скількома б труднощами вони не стикались, якими б слабкими не були і як багато їхнього розбещення не було б виявлено, Бог сподівається, що люди ніколи не здаватимуться, наполегливо крізь все це просуватимуться, продовжуватимуть прагнути до істини, слідуватимуть шляхами практики, які Бог вказав їм у їхньому прагненні, і все ще матимуть серце з величезним прагненням до Бога. З досвідом людей і їхнім розумінням Божих слів їхня віра в Бога має дедалі зростати, і їм не слід відступати, коли вони стикаються зі слабкістю, ставати негативно налаштованими, коли стикаються з труднощами, ридати, коли виявляється якесь невелике розбещення, і відступати назад замість руху вперед. Бог не хоче бачити таких проявів. Бог сподівається, що люди всім серцем спрямуються до Бога, ніколи не змінюючи курсу через час, оточення, фізичне місцезнаходження чи якісь ситуації, які можуть виникати. Якщо твоє бажання шукати Бога не зміниться й твоя рішучість у пошуку Бога не ослабне, Бог побачить твоє щире серце й знатиме його. Зрештою те, чим Бог тебе обдарує, безперечно, перевершить усе, чого ти міг хотіти. За ті десятиліття, коли Йов переживав Боже володарювання на власному досвіді, він ніколи не наважувався уявити, що Бог говоритиме з ним чи особисто явиться йому. Він ніколи не наважувався це уявляти, але Бог таки явився Йову після його останнього випробування й особисто розмовляв із ним із бурі. Хіба це не перевищує все, про що могла просити людина? (Так.) Це перевищує все, про що могла просити людина, і ніхто навіть не насмілюється допускати таку думку. Що б не робив Бог, людина має бути на належному їй місці, робити те, що мусить робити, іти шляхом, яким вона мусить іти, виконувати покладені на неї обов’язки, не виходячи за межі того, що від неї вимагається, і утримуватися від дій, які Бог ненавидить. Щоразу, коли ти відчуваєш, що просиш у Бога занадто багато, що твої прохання походять від диких бажань і браку розуму, тобі слід негайно прийти до Бога, упасти ниць перед Ним і сповідати свої гріхи. Тобі слід по-справжньому покаятися й виправитися від щирого серця. Це те, чого Бог вимагає від людства й чого Він сподівається від кожного, хто слідує за Ним і любить істину.

На цьому ми завершимо наше спілкування про цей уривок. Після стількох спілкувань Я повелів вам те, що слід повеліти, і змусив вас зрозуміти те, що людині належить зрозуміти. Мета такого спілкування полягає в тому, щоб розповісти вам, як читати Божі слова, навчити вас способу читання Божих слів і повідомити всім, що жоден уривок Божого слова не промовляється марно. Усі вони сповнені Божої волі й несуть у собі Божу надію. Із цього погляду всі Божі слова – і глибокі, і прості – є тим, чим людина має володіти й чого має дотримуватися. Лише кілька простих слів містять принципи практики, яких людина найбільше мусить дотримуватися, однак ніхто цього не робить. Ніхто не надає жодного значення цим декільком словам Бога й ніхто не зважає на них. Скажіть Мені, наскільки онімілими є люди? Насправді слово «онімілий» – гарний спосіб це виразити. У дійсності саме через свою безмежну пиху всі люди зневажають ці слова й не бажають ні бачити їх, ні читати. Що вони хочуть читати? Вони хочуть читати глибокі, піднесені, філософські й системні слова. Не говоріть про такі високі й глибокі слова; вже добре, якщо люди можуть зрозуміти декілька цих простих слів. Ці слова можуть здаватися простими, і кожен, хто їх читає, може їх зрозуміти, але хто насправді втілює їх у життя? Хто насправді може принести те, що з ним відбувається, до Бога й помолитися? Хто чекає на Божий час без тривоги про рішення? Скільки людей можуть так практикувати? Донині Я не знайшов нікого, хто дотримувався цих Божих слів і практикував їх, як і не знайшов нікого, кого ці слова привабили, хто цінував Божі слова, побачивши, які вони сердечні, щирі й дорогоцінні. Почувши, як ви щойно грали цей гімн, Я запитав вас, як ви їли й пили цей уривок Божого слова. Чи виявив хтось Божу волю в цих декількох простих, звичних і прямолінійних словах, читаючи їх молитовно? Чи читав їх хто-небудь молитовно, щоб знайти шлях практики, який людині слід зрозуміти та в який слід увійти? Чи зрозумів хтось якусь істину з них? Суть Мого запитання така: чи були істини, що містяться в них, втілені в житті окремих людей? Чи мали вони якийсь вплив? Наше спілкування показало, що насправді не мали. Ваш духовний стан занадто низький. Здається, що більшості слів, промовлених Богом за ці роки, ще належить по-справжньому вкоренитися у ваших серцях. Ви не досягли рівня, на якому ви цінуєте їх як істини. Це не добра прикмета. Це не добрий знак. Дехто каже: «Щодня ми занадто зайняті виконанням своїх обов’язків. У нас немає часу обдумувати Божі слова». Насправді питання не в тому, що в них немає часу, а в тому, що вони не докладають зусиль і не приділяють уваги. Який би обов’язок не виконували люди, чи може це вплинути на те, як вони обдумують Божі слова у своєму серці? Хіба вони не можуть обдумувати Божі слова, поки їдять і відпочивають? Усе це залежить від того, чи є в них бажання. Люди думають, що така зайнятість означає самореалізацію людини. Насправді, коли в тебе буде вільний час, щоб подумати, ти усвідомиш, що ніколи по-справжньому не обмірковував жодні Божі слова у своєму серці. Ти нічого не зберіг, і вони не стали керівництвом для твого життя й критерієм для твоєї практики. Коли ти це обдумаєш, тобі стане соромно. Твоя зайнятість – це лише ілюзія, яка тебе обманює. Вона змушує тебе відчувати, що через твою віру в Бога твоє життя радше наповнене, ніж порожнє, що ти відрізняєшся від мирських людей, що ти не женешся за віяннями світу. Натомість ти перебуваєш серед найправедніших людей, ти співпрацюєш у Божій роботі, вчиняєш праведні вчинки. Ти відчуваєш, що ти вже спасенний або вже став на шлях до спасіння. Дехто заходить настільки далеко, що вже вважає себе переможцем. Зважаючи на все це, ви навіть зайняли цю позицію щодо такого простого гімну й декількох простих Божих слів, найдавніших слів, які висловив Бог. Ніхто нічого не здобув від цих слів, не знайшов у них жодного просвітління й ніяк не втілив їх у життя. Я не бачу нікого, хто отримав для себе якісь здобутки чи результати. Це добре чи погано? (Погано.) Упродовж цих років ви клопітливо виконували свої обов’язки й головним чином займалися євангельською роботою. Ви досягли певних успіхів, і всі ваші серця прекрасно почуваються. Так чи інакше, Боже слово й євангельська робота поширилися. Боже слово було принесено людям усіх країн і регіонів, і більше людей їдять і п’ють Боже слово. Зовні здається, що ви досягли успіхів, але чи маєте ви хоч якесь уявлення про те велике питання в житті – ваше спасіння? Судячи з позиції, яку займають люди щодо цього уривку Божого слова, у них немає жодного уявлення. Якщо використовувати місцевий вираз, не було зроблено ще навіть першого розчерку пера. Скажіть Мені, як почуваюся Я, коли бачу всіх вас такими? Це просто декілька простих слів, але Мені досі потрібно детально пояснювати й обговорювати їх із вами. Мої слова занадто вичерпні й деталізовані. Чи готові ви слухати? Чи скажете, що Я занадто прискіпуюсь? Я теж не хочу так прискіпуватися. Усі ви виглядаєте відвертими. Усі ви маєте трохи мізків і знань, і більшість із вас має якісь навички. Незважаючи на це, ви не звертаєте уваги на маленькі слова цього гімну й не вклали їх у свої серця. Дотепер жодна людина не ввійшла в реальність цих слів. Це справді причина для занепокоєння й роздратування! Отож який сенс усієї роботи, яку ви робите в церкві? Чи спрямована вона на мету, про яку говорив Павло, кажучи: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности»? Якщо мета дійсно полягає в цьому, тоді ви всі Павли, і те, що буде далі, не може бути добрим! Це так? (Так.) Якщо ви не будете тяжко працювати над тим, щоб їсти й пити Божі слова, рано чи пізно вас виженуть, і цим ви нічого не здобудете. У день, коли тебе виженуть, ти скажеш: «Що я здобув?». Ти зовсім нічого не здобув, тому ти цілковито осоромлений і навіть шкодуєш, що не помер. Це надто жалюгідно. Божі слова багато й рясно описують всі питання. Як шкода, що ти ніколи не вкладав свого серця в прагнення до Божих слів, що ти ніколи не читав їх усерйоз. Жоден рядок усіх численних слів Бога не закарбувався у твоєму серці. Якщо тебе не виганяють, кого ж могли б вигнати? Чи так усе відбувається? (Так.) Їсти й пити Божі слова, утілювати Божі слова у свою реальність – ось головна подія. Це важливіше за будь-що інше, важливіше за народження наступного покоління, важливіше за виконання свого обов’язку, важливіше за вивчення професійної навички, важливіше за роботу з поширення Євангелія, важливіше за все інше. Якщо ти не ввійшов у реальність Божих слів, хай які обов’язки ти виконуєш, хай як далеко біжиш, усе це не матиме жодної цінності. Зрештою ти не досягнеш жодного результату, і все, що ти робиш, зійде нанівець. Хай би як сильно ти зараз не біг, незважаючи на твоє поточне положення, виконувану тобою роботу чи видатні досягнення, це просто цівка диму, який зрештою зникне з поля зору. Лише коли людина входить у реальність Божих слів, отримує істину, яку вони містять, і знаходить принципи, шляхи й напрямки практики в Божих словах, тоді ніхто не може забрати цього від неї. Лише коли вона ввійшла в ці реальності істини, її виконання своїх обов’язків і ціна, яку вона за все сплатила, матиме значимість і цінність. Лише тоді це догоджатиме Богу. Коли ти ввійдеш у реальність Божого слова й практикуватимеш принципи й стандарти, яких вимагає Боже слово, у всьому, що ти робиш, тоді твій обов’язок не виконується марно, і частина його догодить Богу. Ти розумієш? (Так.) Якщо ти покладаєшся лише на своє власне самовладання, людську завзятість, людський мозок і дари, а також людські способи й методи терпіти страждання й платити ціну, тоді все, що ти робиш, не має нічого спільного з Божими словами. Тобі має бути зрозуміло, яким буде кінцевий результат. Багато людей може підвести свої економічні рахунки й рахунки витрат і прибутків, але ніхто не може підвести цей рахунок. Ви здаєтеся досить розумними у вирішенні зовнішніх справ, у вас є свої засоби й методи, і ви досить проникливі, але ви нехтували питаннями своєї віри в Бога, спасіння й того, як ставитися до Божих слів, і ніколи на них не зважали. Ти думав, що через брак уваги ти міг уникнути закону, якого вимагає Бог? Ти думав, якщо докладеш трохи зусиль, тобі пощастить і ти уникнеш праведного Божого суду? Не обманюй себе! Усі закони, створені людиною, є результатом людських знань і проникливості. Усі вони – продукт людської кмітливості. Це не закони, створені праведним Божим характером. Коли йдеться про твоє спасіння, не приймай менталітет випадковості. Ти можеш обдурити лише себе, Бога ти не можеш обдурити.

Яку першу велику річ ти мусиш зробити у своєму прагненні до спасіння? Їсти й пити Божі слова, щоб зрозуміти істину й увійти в її реальність. Це перша велика річ. Яким би зайнятим ти не був у виконанні свого обов’язку, як би багато роботи для тебе не зібралося, ти однаково мусиш виділяти час, щоб їсти й пити Божі слова, знаходити в них принципи й шляхи практикування істини у всьому й входити в реальність істини. Це єдина мета віри в Бога. Щойно ти ввійдеш у реальність істини й отримаєш принципи практики, усе, що ти робитимеш, буде задовільним виконанням твого обов’язку, він стане цінним і значимим. Інакше все, що ти робиш, – це прислужування, ти не виконуєш свого обов’язку. Це прислужування, яке не допоможе спасти тебе. Якщо ти не їси й не п’єш Божі слова, не практикуєш і не переживаєш Божі слова, не вважаєш входження в реальність істини чимось серйозним і задовольняєшся тим, що просто напружуєшся й виконуєш якісь дії, не переймаючись утіленням істини в життя, хіба ти не був би дурнем? Всі думають, що вони кмітливі й надійні у своїй роботі. «Тепер я тут, тому ця робота точно буде виконана добре. Поки я буду тут, щоб стежити за роботою церкви, ніщо їй не завадить. Якщо я не лінуватимусь, якщо продовжуватиму виконувати свій обов’язок у Божому домі, тоді я буду спасенним». Не обманюй себе. Бог ніколи не говорив, що, якщо хтось виконує свій обов’язок, то буде спасенним. Це походить із власної уяви людини й видавання бажаного за дійсне. Ті, хто таке каже, зовсім не знають самих себе й не розуміють сутності й істини того, що сатана розбестив людину до найбільшої глибини. Ось чому вони говорять такі дурні слова. Хіба всі послідовники Бога не виконували свої обов’язки впродовж усіх періодів? Чи були вони спасенними? Ні. Чи відповідають вони критеріям входження до Царства Небесного? Ні. Божа робота суду в останні дні чітко розкрила істину людської розбещеності. Це дозволяє всім зрозуміти, змінити напрямок, здобути істину й увійти в її реальність, проходячи реальні зміни. Саме цього Бог вимагає від людини. Чи можеш ти досягти реальної зміни, якщо зосереджуєшся лише на постійному виконанні свого обов’язку? Чи можеш ти здобути істину? Чи можеш ти досягти покори Богові? У жодному разі! Найважливішим є те, що людина мусить прагнути до істини, підкорятися Божому суду й карі та здобувати істину, щоб відповідати Божій волі. Кажучи ці слова, Бог платить ціну кров’ю зі Свого власного серця й віддає за людину Своє життя. Якщо ти цього не цінуєш, а завжди ігноруєш і зневажаєш це у своєму серці, ніколи не сприймаючи Божі слова всерйоз, чи можеш ти бути спасенним? Чи може кінцевий результат бути добрим? Про це тобі не треба навіть думати. Якою є перша велика річ, коли віриш у Бога? Їсти й пити Божі слова, щоб зрозуміти істину, і в такий спосіб входити у реальність істини без жодних затримок. Почни з того, що відбувається навколо тебе, що ти можеш бачити й відчувати. Використовуй Боже слово, щоб аналізувати себе, шукати істину, розв’язувати всі проблеми й досягати реальних змін. Якщо ти не їси й не п’єш Боже слово й не входиш у реальність Божого слова, твої шанси на спасіння залишаються нульовими. Ти повністю втратив будь-який шанс на спасіння. Коли закінчиться Божа робота, ти скажеш: «Раніше я робив свою частину роботи з поширення Божого Євангелія. Протягом роботи з поширення Євангелія я платив ціну й присвячував свій час і зусилля на такому-то й такому-то важливому етапі». Однак до того дня ти ще не здобув істину, ти не можеш нормально їсти й пити Божі слова й не можеш нормально виконувати свій обов’язок. По суті, ти не та людина, яка підкоряється Богу. Лише тоді ти дізнаєшся, що вже втратив свій шанс на спасіння. Чи вже занадто пізно? У тебе немає жодного шансу, ти вже втрапив у біду, тому твоя смерть неминуча. Отже, цей шанс на спасіння є дуже рідкісним, і ти маєш цінувати кожен день і кожну хвилину. Спочатку почни з невеликих речей навколо себе, потім поступово переходь до дедалі більшої кількості більших речей. Шукай Божі слова й шукай істину та входь у Божі слова й реальність істини. Тобі слід часто молитися Богу у своєму серці й наближатися до Нього. Ніколи не дозволяй, аби твоє серце було зайняте бажаннями плоті, віяннями світу та іншими подібними сатанинськими речами. Натомість нехай у твоєму серці володарюють Божі слова й істина, і твоє серце почне цінувати Божі слова. Поки у твоєму серці буде місце для Божих слів та істини й вони керуватимуть твоїм життям, твоє життя матиме мету й буде скероване світлом, і твоє серце пізнає насолоду. Якщо ти зрозумієш три Божих слова, потім п’ять, а далі десять, а тоді сотню слів, ці слова накопичуватимуться, і поступово Божі слова дедалі більше займатимуть твоє серце, керуватимуть твоїми думками, керуватимуть твоїми діями й керуватимуть твоїм життям. Ти входитимеш у реальність Божих слів дедалі більше й приходитимеш до розуміння дедалі більшої кількості принципів істини. Твої дії більше не ґрунтуватимуться на твоїй власній волі й особистих бажаннях. У твоєму виконанні обов’язку буде все менше домішок, і ти дедалі більше ставитимешся до Бога зі щирим серцем. Поступово доктрини, які ти розумієш, трансформуються в реальність істини. У такий спосіб у характері твого життя відбудеться реальна зміна. Твоя надія на спасіння більше не буде мізерною чи невидимою, а ставатиме дедалі відчутнішою й більшою. Коли ти можеш побачити це світло, це насправді і є той час, коли ти починаєш цікавитися Божими словами та покладати велику надію на питання спасіння. У цей час Бог, серед іншого, дедалі більше дозволятиме тобі розуміти Його слова, дозволятиме тобі входити в Його слова, захищатиме тебе від впадання в спокусу, захищатиме тебе від потрапляння в капкани сатани й під його темний вплив, захищатиме тебе від скрут, конфліктів, заздрощів і суперечок. Так Бог дозволить тобі жити у світлі, жити під керівництвом Його слів. Це щастя, радість і мир. Досягнення всього цього починається із цінування Божих слів, практикування й переживання Божих слів для розуміння істини. Насправді це не важко. Якщо ти часто слухатимеш проповіді й зможеш практикувати й переживати Божі слова, ти поступово прийдеш до розуміння істини. У такий спосіб, поступово, потроху переходячи й крок за кроком просуваючись уперед, тобі не буде тяжко. Найголовніше – це те, любить людина істину чи ні. Якщо ти любитимеш істину, то з вірою в Бога ти зможеш справитися з відповідними питаннями, прагнути до істини й зосереджуватися на читанні й обдумуванні Божих слів. Навчись обдумувати Божі слова й навчись молитовно читати Божі слова. Тоді ти зможеш зрозуміти значення Божих слів, зможеш знайти шляхи практики в Божих словах, зможеш зрозуміти Божу волю й почнеш розуміти істину. Далі, ґрунтуючись на своєму розумінні істини, проаналізуй свій власний розбещений характер, визнай його, розглянь критично сутність свого розбещеного характеру й скористайся істиною, щоб позбутися його. Якщо ти практикуватимеш і здійснюватимеш входження в такий спосіб, ти зможеш пізнати себе по-справжньому, і тобі буде легко позбутися свого розбещеного характеру. Потроху здобуваючи знання, потроху отримуючи досвід, потроху розуміючи Божу волю й потроху позбуваючись своєї розбещеності, люди й не зогледяться, як почнуть змінюватися. Це процес життєвого досвіду. Найголовніше – це розуміння істини. Щойно якась людина зрозуміє істину, вона знатиме стандарти, дотримання яких Бог від неї вимагає. Вона також знатиме, чому Бог хоче це сказати і якого результату Він прагне досягти. Вона також знатиме, що всі стандарти, яких Бог вимагає від людини, насправді є досяжними для людей. Людські свідомість і розум можуть усього цього досягти. Усі ці процеси є питанням входження в життя. Щоб увійти в життя, тобі потрібно старанно виконувати свої обов’язки, старанно шукати й практикувати істину, молитися Богу й покладатися на Бога для належного виконання своїх обов’язків. Завдяки такому досвіду й практиці ти отримуватимеш дедалі кращі результати. Люди, які не люблять істину, не продемонструють жодної зацікавленості в таких речах. Вони не відчувають тягар входження в життя й не мають до цього жодного інтересу. Тому, хоча вони вірять у Бога протягом багатьох років, вони не можуть говорити про своє досвідне свідчення. Люди, які люблять істину, зовсім не такі. Вони можуть написати свідчення про все, що пережили, про кожен період свого досвіду. Вони дійсно мають здобутки від усіх своїх переживань, і ці здобутки накопичуються днями й місяцями. Через десять-двадцять років вони зазнають великих змін. Тоді вони можуть записувати свідчення зі свого досвіду без жодних зусиль, і їм зовсім не тяжко брати участь у спілкуванні про істину. Виконуючи свій обов’язок, вони все роблять належним чином.

Чи є ви людьми, які люблять істину? Чи маєте ви серця з величезним прагненням до Бога? Чи маєте ви щирі серця? На це важко відповісти, чи не так? Насправді в душі ви всі чітко розумієте це питання. Коли ви хочете поверхово й недбало виконати свою роботу, коли хочете стати на слизький шлях чи розслабитися, коли хочете бути свавільними й нерозважливими, чи можете ви це розпізнати? Чи можете ви зректися плоті? Що ти вибираєш? Ти вибираєш практику істини чи бажання плоті? Ти вибираєш позитив чи негатив? Ти вибираєш страждання й сплату ціни за здобуття істини чи гонитву за комфортом плоті? Саме ці запитання будуть використані для оцінки того, чи маєш ти серце, яке по-справжньому любить Бога й кориться Йому, того, чи щиро й повністю ти присвячуєш себе Богові. Якщо в тебе немає щирого серця для Бога, ти любиш діяти свавільно й нерозсудливо, ти щасливий, поки задоволений, і злишся й впадаєш в істерику, коли не задоволений, ти йдеш геть, коли щось іде не за твоїм планом, хіба це належний душевний стан? Хіба це означає мати серце, яке кориться Богові? Хіба це вірне виконання твого обов’язку? Чому ти не практикуєш істину? Чи тому, що не розумієш Божих слів? Чи тому, що ти не любиш істину? Дехто думає: «Божі слова прості, але їх тяжко втілювати в життя. Божий дім завжди вимагає, щоб люди практикували істину, але це тяжко для людей і спричиняє їм багато проблем. Якщо моєму серцю незатишно, я не практикую істину. Поки церква не позбудеться чи не вижене мене, я вибиратиму бути вільним, спокійним і робити все, що мені заманеться». Чи це людина, яка по-справжньому вірить у Бога? Хіба це не невіруючий? Це позиція, яку займають невіруючі, виконуючи свої обов’язки. Оскільки вони не приймають істину, вони люблять свободу й розпусту, вони люблять бути безладними й недбалими. Як би їх не обтинали й не критикували, це марно. На спілкуванні про істину їхні вуха не почують нічого. Не залишається нічого іншого, як усунути й вигнати їх. Оскільки вони не приймають істину, а натомість є безбожниками, пересиченими істиною, Бог не спасатиме їх. Що стосується людей, які люблять істину, навіть якщо виявляється їхній розбещений характер, вони можуть прийняти обтинання й розбір, вони можуть шукати істину, аналізувати себе, пізнавати себе та вміють каятись. Це ті люди, яких Бог хоче спасти. Коли хтось не любить істину, йому важко її прийняти. Яка найбільша небезпека від цієї нездатності приймати істину? Зрада Бога. Ті, хто не приймає істину, найбільше схильні зрадити Бога, вони можуть зрадити Бога в будь-який час чи в будь-якому місці. Вони можуть зрадити Бога, коли щось дрібне піде не так, як вони хочуть. Вони можуть зрадити Бога, бо не можуть прийняти одне обтинання й розбір. Зіткнувшись із лихом, вони ще більше схильні нарікати й зраджувати Бога. Що б там не було, ті, хто не любить чи не приймає істину, перебувають у найбільшій небезпеці. Чи може якась людина бути спасенною, залежить від того, якою мірою вона любить істину й позитив, а також чи вона може прийняти істину й практикувати її. Використовуй вимоги істини, щоб оцінити свій справжній духовний стан, розпізнати себе, пізнати істину про свою власну розбещеність та усвідомити, якою насправді є твоя природа. З одного боку, така проникливість допоможе тобі пізнати себе й бути здатним досягти справжнього каяття. З іншого боку, це дозволяє тобі пізнати Бога й зрозуміти Його волю. Нездатність приймати істину – це прояв непокори й опору Богу. Чітке розуміння цієї проблеми допоможе тобі йти шляхом спасіння. Якщо хтось любить істину по-справжньому, у нього може бути серце з величезним прагненням до Бога, щире серце й пристрасть до практикування істини й підкорення Богу. Маючи справжню силу, такі люди здатні платити ціну, присвячувати свої зусилля й час, зрікатися своїх особистих вигод і відмовлятися від усіх плотських пут, очищаючи шлях для практики Божих слів, практики істини та входження в реальність Божого слова. Якщо для входження в реальність Божого слова ти можеш відпустити свої власні переконання, відпустити інтереси своєї власної плоті, репутації, статусу, слави й насолод плоті, якщо ти можеш усе це відпустити, тоді ти дедалі більше входитимеш у реальність істини. Всі труднощі й негаразди, які в тебе є, більше не будуть проблемами, вони легко вирішаться, і ти легко ввійдеш у реальність Божих слів. Двома неодмінними умовами входження в реальність істини є щире серце й серце з величезним прагненням до Бога. Якщо в тебе є лише щире серце, але ти завжди боягузливий, тобі бракує величезного прагнення до Бога й ти відступаєш, коли стикаєшся з труднощами, цього недостатньо. Якщо у твоєму серці є лише величезне прагнення до Бога й ти дещо імпульсивний, просто маєш це прагнення, але тобі бракує щирого серця, коли з тобою щось стається, і ти відступаєш і робиш вибір на користь своїх власних інтересів, цього також недостатньо. Тобі потрібні і щире серце, і серце з величезним прагненням до Бога. Рівень щирості твого серця й сили твого величезного прагнення до Бога визначає потужність твоєї мотивації до практикування істини. Якщо в тебе не буде щирого серця й твоє серце не матиме величезного прагнення до Бога, ти не зможеш зрозуміти Божі слова й не матимеш мотивації практикувати істину. І так ти не зможеш увійти в реальність істини й тобі буде важко досягти спасіння.

Багато людей не має чіткого розуміння того, що означає бути спасенним. Дехто вважає, що якщо він вірив у Бога впродовж довгого часу, то, імовірно, він буде спасенним. Деякі люди думають, що якщо вони розуміють багато духовних доктрин, то, імовірно, вони будуть спасенними, а деякі вважають, що керівники й працівники точно будуть спасенними. Усе це людські переконання й фантазії. Найголовнішим є те, що люди мусять розуміти, що означає спасіння. Головним чином, бути спасенним означає бути звільненим від гріха, звільненим від впливу сатани й щиро звернутися до Бога й коритися Богу. Чим слід володіти, щоб бути вільним від гріха й від впливу сатани? Істиною. Якщо люди сподіваються отримати істину, вони мусять спорядитися багатьма Божими словами, вони мусять бути здатними переживати й практикувати їх, аби могти розуміти істину та входити в реальність істини. Лише тоді вони можуть бути спасенними. Чи може хтось бути спасенним, чи ні, не залежить від того, скільки часу він вірив у Бога, скільки в нього є знань, чи володіє він дарами, чи має сильні сторони або як багато він страждає. Єдине, що безпосередньо стосується спасіння, це те, чи може ця людина отримати істину. Отож скільки істин ти по-справжньому зрозумів станом на сьогодні? І скільки Божих слів стали твоїм життям? В які зі всіх Божих вимог ти досяг входження? Наскільки ти ввійшов у реальність Божого слова протягом своїх років віри в Бога? Якщо ти не знаєш або ти не досяг входження в реальність жодних Божих слів, тоді, якщо чесно, у тебе немає надії на спасіння. Ти ніяк не можеш бути спасенним. Не має значення, чи володієш ти високим рівнем знань, чи вірив ти в Бога протягом довгого часу, чи маєш гарну зовнішність, чи можеш добре говорити й був керівником або працівником протягом декількох років. Якщо ти не прагнеш до істини, не практикуєш і не переживаєш Божі слова належним чином і тобі бракує реального досвіду й свідчення, тоді немає жодної надії на твоє спасіння. Мені байдуже, як ти виглядаєш, скільки наукових знань ти маєш, скільки ти страждав або яку високу ціну заплатив. Кажу тобі так: якщо ти не приймаєш істину й ніколи не входиш у реальність Божих слів, тебе не можна спасти. Це безсумнівно. Якщо ти скажеш Мені, наскільки ти ввійшов у реальність Божих слів, тоді Я скажу тобі, скільки надії на спасіння в тебе є. Тепер, після того, як Я розповів вам, за якими критеріями це оцінювати, ви маєте бути здатними оцінювати це самостійно. Про який факт кажуть вам ці слова? Бог скористався словами, щоб створити світ, Він скористався словами, щоб здійснити всілякі факти, здійснити всі факти, здійснення яких Бог бажав, і Бог скористався словами, щоб виконати дві стадії Своєї роботи. Сьогодні Бог виконує третю стадію Своєї роботи, і на цій стадії роботи Бог промовив більше слів, ніж на будь-якій іншій. Це той час, коли Бог говорив у Своїй роботі найбільше за всю історію людства. Те, що Бог міг використовувати слова, щоб створити світ, здійснити всі факти, привести всі факти з нічого в існування, а існування в ніщо, – це влада Божих слів, і зрештою Бог також скористається словами для здійснення факту спасіння людства. Сьогодні ви всі можете побачити цей факт, протягом останніх днів Бог не виконав жодної роботи, яка не пов’язана з Його словами, Він увесь час говорив, увесь час використовував слова, щоб довести людину до сьогодення. Звичайно, говорячи, Бог також використовував слова, щоб зберегти Свої взаємини з тими, хто слідує за Ним, Він скористався словами, щоб вести їх, і ці слова надзвичайно важливі для тих, хто бажає спастися або кого Бог бажає спасти; Бог використає ці слова для здійснення факту спасіння людства. Очевидно, якщо розглядати ці слова в плані їхнього змісту чи кількості, хай би які ці слова не були, хай би якою частиною Божих слів вони не були, вони надзвичайно важливі для кожного з тих, хто бажає бути спасенним. Бог використовує ці слова для досягнення кінцевого результату Свого шеститисячолітнього плану управління. Для людства – чи людства сьогодення, чи майбутнього – вони надзвичайно важливі. Ось яку позицію займає Бог, ось якими є мета й значення Його слів. Так що ж робити людству? Людство мусить співпрацювати в Божих словах і роботі, не ігнорувати їх. Але не такою є віра деяких людей у Бога: що б не говорив Бог, здається, ніби Його слова їх не обходять жодним чином. Вони досі прагнуть до того, чого хочуть, роблять те, що хочуть, і не шукають істину на основі Божих слів. Це не є переживанням Божої роботи на власному досвіді. Інші люди не звертають жодної уваги, хай що Бог говорить, і мають у своєму серці одне-єдине переконання: «Я робитиму все, про що Бог попросить. Якщо Він велітиме мені йти на захід, я піду на захід, якщо Він велітиме мені йти на схід, я піду на схід, якщо Він велітиме мені померти, я дозволю Йому побачити, як я помираю». Але тут є лише один нюанс: вони не сприймають Божі слова. Вони думають собі: «Божих слів так багато, вони мають бути трохи яснішими й чітко казати мені, що робити. Я здатен коритися Богу у своєму серці». Не має значення, як багато слів говорить Бог, зрештою такі люди залишаються нездатними розуміти істину й не можуть говорити про свої переживання й знання. Вони схожі на мирянина, який нічого не розуміє в духовних питаннях. Чи думаєте ви, що Бог любить таких людей? Чи бажає Бог бути милосердним щодо таких людей? (Ні.) Звичайно, не бажає. Такі люди Богу не подобаються. Бог каже: «Я промовив незліченні тисячі слів. Як так може бути, що ти їх не чув і не бачив, ніби сліпий і глухий? Що саме ти думаєш у своєму серці? Я бачу, що ти не що інше, як людина, одержима гонитвою за благословеннями й прекрасним місцем призначення, – ти гонишся за тими ж цілями, що й Павло. Якщо ти не хочеш слухати Мої слова, якщо ти не бажаєш слідувати Моїм шляхом, тоді навіщо ти віриш у Бога? Ти не гонишся за спасінням, ти гонишся за прекрасним місцем призначення й бажанням благословень. А оскільки саме це ти й замишляєш, найпридатніше для тебе – це бути прислужником». Насправді бути вірним прислужником – це також один із проявів покори Богу, але це мінімальний стандарт. Залишатися вірним прислужником – набагато краще, ніж бути зануреним у загибель і знищення, як безбожник. Зокрема, Божий дім має потребу в прислужниках, і здатність прислужувати Богу також вважається благословенням. Це набагато краще – незрівнянно краще – ніж бути попихачами диявольських царів. Однак прислужування Богу не повністю задовольняє Бога, оскільки мета Божої роботи суду – спасати, вичищати й удосконалювати людей. Якщо люди задоволені простим прислужуванням Богу, це не та мета, якої хоче досягти Бог Своєю роботою в людях, і не той результат, який Бог бажає побачити. Але люди горять бажанням, вони дурні й сліпі: вони заворожені, поглинуті якоюсь дрібною вигодою й відкидають дорогоцінні слова життя, промовлені Богом. Вони не можуть навіть ставитися до них всерйоз, не говорячи вже про те, щоб дорожити ними. Не читати Божі слова чи не цінувати істину – це розумно чи безглуздо? Чи можуть люди так досягти спасіння? Людям слід усе це розуміти. Вони мають надію на спасіння лише тоді, якщо відкладуть убік свої переконання й фантазії та зосередяться на прагненні до істини.

Дехто питає: «Божі слова вимагають, щоб людина зайняла позицію створеної істоти й виконувала свій обов’язок як створена істота. Від нас не вимагається бути надлюдьми чи видатними особами, але я завжди відчуваю такі амбіції й бажання. Мені не подобається бути звичайною людиною. Що мені тоді робити?». Ця проблема дуже проста. Чому ти не бажаєш бути звичайною людиною? Якщо ти спершу докопаєшся до кореня цього питання, твоя проблема буде легко розв’язана. Бог вимагає, щоб людина була чесною. Це найзначиміша річ. Якщо ти зрозумієш істину того, що означає бути чесною людиною, ти дізнаєшся, що бути чесною людиною – це бути людиною, яка володіє нормальною людською сутністю, справжньою людиною. Якими є зовнішні ознаки чесної людини? Бути чесною людиною означає бути нормальною людиною. Якими є природні інстинкти, думки й розум нормальних людей? Як з’являються слова й вчинки нормальних людей? Нормальна людина може говорити від свого серця. Вона говоритиме все, що лежить на її серці, без будь-якої фальші чи обману. Якщо вона розумітиме питання, з яким зіткнеться, вона діятиме згідно зі своїм сумлінням і розумом. Якщо вона не зможе чітко його розпізнати, вона помилиться й зазнає невдачі, вона захопиться хибними ідеями, переконаннями й власними фантазіями, і її засліплять ілюзії перед її очима. Це і є зовнішні ознаки нормальної людської сутності. Чи задовольняють ці зовнішні ознаки нормальної людської сутності вимоги Бога? Ні. Якщо в людей немає істини, вони не можуть задовольнити Божі вимоги. Ці зовнішні ознаки нормальної людської сутності належать звичайній розбещеній людині. Це те, із чим людина народжується, що їй властиво. Ти мусиш дозволяти собі демонструвати ці зовнішні ознаки й одкровення. Дозволяючи собі демонструвати ці зовнішні ознаки й одкровення, ти мусиш розуміти, що це природні людські інстинкти, духовний рівень і вроджена натура. Що тобі робити, щойно ти це зрозумієш? Тобі слід правильно до цього поставитись. Але як тобі втілити це ставлення в життя? Це досягається читанням більшої кількості Божих слів, подальшим оснащенням себе істиною, частішим принесенням до Бога того, що ти не розумієш, про що ти плекаєш уявлення й про що ти можеш робити хибні судження, щоб аналізувати все це й шукати істину для розв’язання всіх своїх проблем. Якщо ти маєш такий досвід протягом певного часу, не біда, якщо ти зазнаєш невдачі й декілька разів спотикаєшся. Найважливіше те, що ти можеш чітко бачити ці питання в Божих словах і знаєш, як практикувати у відповідності до принципів і Божої волі. Це показує, що ти засвоїв урок. Якщо, пройшовши декілька років невдач і спотикань, ти чітко зрозумієш сутність розбещеної людини, розгледиш корінь темряви й зла у світі й розпізнаєш різні типи людей, подій і об’єктів, тоді ти зможеш діяти згідно з принципами істини. Оскільки ти не надлюдина й не видатна особа, ти не можеш усе збагнути й зрозуміти. Для тебе неможливо розгледіти світ з одного погляду, розгледіти людство з одного погляду й розгледіти все, що навколо тебе відбувається, з одного погляду. Ти – звичайна людина. Ти мусиш зазнати багато невдач, багато періодів розгубленості, багато помилок у судженнях і багато відхилень. Це може повністю викрити твій зіпсований характер, твої слабкості й недоліки, твої невігластво й дурість, що дозволить тобі заново проаналізувати й пізнати себе, а також отримати знання про Божу всемогутність, повну мудрість та Його характер. Ти здобудеш від Нього позитивне, зрозумієш істину та ввійдеш у реальність. У твоєму досвіді буде багато такого, що йтиме не так, як ти бажаєш, у світлі чого ти почуватимешся безсилим. Стосовно цього ти мусиш шукати й чекати; ти мусиш здобути від Бога відповідь на кожне питання та зрозуміти з Його слів основну сутність кожного питання та сутність кожного типу людей. Так поводиться звичайна, нормальна людина. Ти мусиш навчитися говорити: «Я не можу», «Це понад мої сили», «Я не можу цього збагнути», «Я не переживав цього на власному досвіді», «Я взагалі нічого не знаю», «Чому я такий слабкий? Чому я такий нікчема?», «У мене такий поганий духовний рівень», «Я такий онімілий і недоумкуватий», «Я такий дурний, що пройде декілька днів, перш ніж я зможу це зрозуміти й вирішити» та «Мені потрібно обговорити це з кимось». Ти мусиш навчитися так практикувати. Це зовнішня ознака твого визнання того, що ти звичайна людина, і твого бажання бути звичайною людиною. Ті, хто вважає себе видатним і могутнім, хто думає, що він не звичайна людина, а вища, надлюдина, ніколи не кажуть: «Я не можу», «Це понад мої сили», «Я не можу цього збагнути», «Я не знаю, мені потрібно повчитися, мені потрібно знайти про це інформацію, мені потрібно знайти людей для спілкування, мені потрібно шукати Вишнього». Вони ніколи не говорять таких слів. Щойно такі люди отримують статус, вони особливо не хочуть, аби інші думали про них, що вони звичайні й що є речі, які вони не можуть розпізнати, не можуть зрозуміти, як і будь-хто інший. Натомість вони завжди хочуть, щоб люди хибно вважали їх надлюдьми. Тому, коли з ними щось трапляється, їм не потрібно частіше приносити такі питання до Бога й пропонувати Йому щире серце. Їм не потрібно шукати. Вони за декілька хвилин розуміють, вивчають і розпізнають усе, що з ними стається. У них немає жодного розбещення й слабкості. Немає нічого, що вони не могли б розпізнати, немає нічого, що вони не пережили на власному досвіді. Навіть якщо є щось, чого вони ще не пережили, вони розпізнають це з одного погляду. Це просто досконалі надлюди. Чи є це проявом нормальної людської сутності? (Ні.) Тоді чи є вони нормальними людьми? Звичайно, ні. Така людина не визнає, що є звичайною, що має слабкості, недоліки й розбещений характер. То хіба вона може частіше приходити до Бога із щирим серцем, аби шукати й молитися? Звичайно, ні. Це показує, що їй ще бракує сумління й розуму нормальної людської сутності й вона не живе нормальною людською сутністю.

Скажіть Мені, як ви можете бути звичайними, нормальними людьми? Як ви можете зайняти належне місце створіння, як каже Бог, – як ви можете не намагатися бути надлюдьми чи якимись великими діячами? Як вам треба практикувати, щоб бути звичайними, нормальними людьми? Як це можна зробити? Хто відповість? (Передусім ми мусимо визнати, що ми звичайні люди, дуже пересічні люди. Ми багато чого не розуміємо, не усвідомлюємо й не можемо розпізнати. Ми мусимо визнати, що ми розбещені й маємо вади. Потім ми мусимо мати щире серце й приходити до Бога для пошуку.) По-перше, не давай собі титулу та не зв’язуй ним себе, кажучи: «Я – керівник, я – голова команди, я – куратор, ніхто не знає цю справу краще за мене, ніхто не розуміється на цих навичках краще за мене». Не впіймайся на свій самопризначений титул. Щойно ти так зробиш, він зв’яже тебе по руках і ногах, і це впливатиме на те, що ти говориш і робиш. Це також впливатиме на твоє нормальне мислення й судження. Ти маєш звільнитися від кайданів цього статусу. Спочатку спустись із висоти цього офіційного титулу й посади та стань на місце звичайної людини. Якщо ти це зробиш, твоє мислення стане нормальним до певної міри. Ти також маєш визнати й сказати: «Я не знаю, як це зробити, і я цього не розумію: мені треба буде розібратись у питанні й повчитися», – або: «Я ніколи із цим не стикався, тому я не знаю, що робити». Коли ти будеш здатен казати те, що думаєш насправді, і говорити чесно, ти станеш наділеним здоровим глуздом. Інші знатимуть тебе справжнього, а отже, матимуть нормальне уявлення про тебе, і тобі не доведеться прикидатися, на тебе не буде сильного тиску, і ти зможеш нормально спілкуватися з людьми. Таке життя вільне й легке; кожен, кому життя здається виснажливим, сам у цьому винен. Не прикидайся та нічого із себе не вдавай. Спершу відкрийся про те, що ти думаєш у душі, про свої справжні думки, щоб усі знали про них і розуміли їх. Унаслідок цього всі твої побоювання, підозри та перепони між тобою й іншими буде усунуто. Ти перебуваєш і в інших путах. Ти постійно думаєш, ніби ти голова команди, керівник, працівник або людина з титулом, статусом і репутацією: якщо ти кажеш, що чогось не розумієш, або якщо ти чогось не вмієш, хіба ти не принижуєш себе? Коли в душі ти відкидаєш ці пута й перестаєш думати про себе як про керівника чи працівника, коли припиняєш думати, що ти кращий за інших, і відчуваєш, що ти звичайна людина, така ж, як і всі, і що є сфери, у яких ти поступаєшся іншим, – то, коли ти спілкуєшся про істину та робочі питання з такої позиції, ефект є іншим, і атмосфера теж відрізняється. Якщо в душі в тебе завжди є побоювання, якщо ти завжди почуваєшся напруженим і скутим і якщо ти хочеш усього цього позбутися, але не можеш, тоді тобі слід серйозно молитися Богу, аналізувати себе, бачити свої недоліки й прагнути до істини. Якщо ти зможеш втілити істину в життя, ти отримаєш результати. Що б ти не робив, не говори й не дій із певної позиції чи з використанням певного титулу. Спочатку відклади все це вбік і постав себе на місце звичайної людини. Коли хтось говорить: «Хіба ти не керівник? Хіба не ти відповідаєш за команду? Ти маєш це розуміти». А ти відповідаєш: «Де в Божому слові сказано, що якщо ти керівник чи голова команди, то ти все розумієш? Я цього не розумію. Не суди мене своїми очима. Ти занадто багато вимагаєш. Так, я керівник, але моє розуміння істини досі занадто поверхове і я не знаю, яке рішення ухвалити, тому що не маю досвіду в таких речах і досі не можу їх розпізнати. Мені потрібно молитися й шукати. Бог сказав: Не тривожся про рішення щодо того, що ти не розумієш. Ти завжди хочеш, щоб я негайно розумів і негайно ухвалював рішення. А якщо я ухвалю неправильне рішення? Хто буде нести за це відповідальність? Ти здатен брати на себе відповідальність? Ти хочеш, щоб я припустився помилки? Чи несеш ти при цьому відповідальність за мене? Ми мусимо працювати разом, молитися й шукати разом і вирішити це питання належним чином». Чи можеш ти так робити? Чи легко так чинити? Якщо ти можеш щиросердно говорити з іншими, тоді ти можеш сказати: «Насправді мій духовний стан також дуже низький. Якщо я не шукаю й не молюсь, я можу помилитися в будь-який час. Іноді я не можу не помилятися. Наскільки високим ти вважав мій духовний рівень? Ти був занадто високої думки про мене». Коли інша людина почує твої слова, у своєму серці вона відчує, що ти дуже чесна людина, яка може говорити від душі. Тоді вона не вимагатиме від тебе занадто багато, а натомість працюватиме з тобою. Якщо ти втілиш це в життя, ти станеш раціональнішим у своїх діях, тебе не стримуватимуть і не сковуватимуть слава, вигода й статус, і твоє серце буде звільненим. Ти зможеш говорити й діяти з відкритим серцем, гармонійно співпрацювати з іншими й ставитися до братів і сестер належним чином. Тоді твій стан ставатиме дедалі нормальнішим, а твої дії – дедалі раціональнішими. Кожен зможе це побачити й скаже: «Цей керівник дійсно змінився. Він справді володіє сумлінням і розумом, і він утілив нормальну людську сутність. Маючи таку людину своїм лідером, ми також здобудемо багато переваг!». Тоді, коли ти знову берешся до роботи, чи ти шукаєш і молишся, чи йдеш до інших для спілкування, твої дії правильні й належні, і ти не матимеш жодних побоювань. Ти дієш твердо й стабільно у всьому, що робиш. Ти не тривожишся про рішення, а пускаєш все на самоплив. Із чим би ти не зіткнувся, ти можеш принести це до Бога й запропонувати своє щире серце. Це принцип, який ти можеш практикувати в усьому. Усі є звичайними людьми, ким би вони не були – керівниками й працівниками чи братами й сестрами. Усі вони повинні практикувати цей принцип. Кожен має свою частку й відповідальність за практикування Божого слова. Ти можеш бути керівником, працівником, головою команди, відповідальною особою чи людиною, яку високо цінують у команді. Хай би ким ти не був, ти повинен навчитися так практикувати. Зніми німб і титул, який ти носиш на своїй голові, зніми вінки, якими інші тебе обдарували. Тоді ти виявиш, що тобі легше стати нормальною людиною, ти легко діятимеш на основі сумління й розуму. Звичайно, після цього недостатньо просто визнати, що ти не розумієш і не знаєш. Це не остаточне рішення, яке розв’язує проблему. У чому ж полягає остаточне рішення? Принось питання й труднощі до Бога для молитви й пошуку. Одній людині недостатньо молитися на самоті. Натомість ти мусиш молитися щодо цього питання й брати на свої плечі цю відповідальність і зобов’язання разом зі всіма. Це прекрасний спосіб дій! Ти уникнеш шляху намагання стати видатною особою й надлюдиною. Якщо ти зможеш це зробити, ти несвідомо займеш належне місце створеної особи й звільнишся від кайданів амбіцій і бажання бути надлюдиною й видатною особою.

Перебувати на належному місці створеної істоти й бути звичайною людиною – чи легко це робити? (Це не легко.) У чому полягає складність? Складність полягає в тому, що люди завжди вважають, що на їхні голови покладено багато німбів і титулів. Також вони надають собі ідентичності й статусу видатних осіб і надлюдей і беруть участь у всіх тих удаваних і хибних практиках і показухах. Якщо ти цього не відпускаєш і завжди дозволяєш цьому контролювати й обмежувати твої слова й учинки, тоді тобі буде тяжко ввійти в реальність Божого слова. Буде тяжко припинити тривожитися про рішення щодо того, що ти не розумієш, і частіше приносити ці питання до Бога й пропонувати Йому щире серце. Ти не зможеш це робити. Ти не зможеш приходити до Бога саме тому, що твій статус, титули, ідентичність тощо є хибними й несправжніми, тому що вони йдуть урозріз із Божими словами й суперечать їм, тому що ці речі зв’язують тебе. Що дають тобі всі ці речі? Вони допомагають тобі добре маскуватися, вдавати розуміння, вдавати, що ти кмітливий, вдавати із себе видатну особу, вдавати із себе знаменитість, прикидатися вмілим, прикидатися мудрим і навіть прикидатися, ніби ти все знаєш, все вмієш і все можеш зробити. Усе це лише для того, аби інші поклонялися тобі й захоплювалися тобою. Вони приходитимуть до тебе зі всіма своїми проблемами, покладаючись і рівняючись на тебе. Отож ти ніби ставиш себе самого на вогонь, щоб підсмажити. Скажи Мені, чи добрі відчуття від смаження на вогні? (Ні.) Ти не розумієш, але не наважуєшся сказати, що ти не розумієш. Ти не можеш розпізнати, але не наважуєшся сказати, що ти не можеш розпізнати. Очевидно, що ти помилився, але не наважуєшся це визнати. Твоє серце болить, але ти не наважуєшся сказати: «Цього разу це дійсно моя провина, я в боргу перед Богом і перед своїми братами й сестрами. Я спричинив такі величезні збитки для Божого дому, але не маю мужності постати перед усіма й це визнати». Чому ти не наважуєшся говорити? Ти вважаєш: «Мені потрібно жити відповідно до репутації та німбу, якими мене наділили мої брати й сестри, я не можу зрадити велику повагу й довіру, які вони до мене мають, а палкі очікування, які вони плекають щодо мене вже багато років, і поготів. Отож я мушу й далі вдавати». На що схоже таке маскування? Ти успішно зробив із себе видатну особу й надлюдину. Брати й сестри хочуть прийти до тебе, щоб запитати, проконсультуватися й навіть попросити твоєї поради щодо якихось проблем, з якими вони зіткнулися. Здається, що вони навіть не можуть без тебе жити. Але хіба твоє серце не болить? Звичайно, деякі люди не відчувають цього болю. Антихрист такого болю не відчуває. Натомість вони радіють цьому, думаючи, що їхній статус – понад усе. Однак пересічній нормальній людині боляче, коли її смажать на вогні. Вона відчуває, що вона така ж нікчема, як і звичайна людина. Вона не вірить, що сильніша за інших. Вона не лише думає, що не може виконати жодної практичної роботи, але й вважає, що затримає роботу церкви й Божих обранців, тому візьме провину на себе й складе із себе обов’язки. Такою є людина, яка має розум. Чи легко розв’язати цю проблему? Людям, які мають розум, легко розв’язати цю проблему, а от тим, кому розуму бракує, – тяжко. Якщо, щойно отримавши статус, ти безсоромно насолоджуєшся його перевагами так, що тебе викривають і виганяють за твою неспроможність виконувати реальну роботу, ти сам на себе це накликав і заслуговуєш на те, що отримуєш! Ти не гідний навіть краплі співчуття чи жалю. Чому Я так кажу? Тому що ти наполягаєш на перебуванні на високому місці. Ти ставиш себе на вогонь для смаження. Ти сам собі заподіюєш рану. Якщо ти не хочеш сидіти на вогні й смажитися, тобі слід відмовитися від усіх цих титулів і німбів і розповісти своїм братам і сестрам про свій справжній статус і думки у твоєму серці. Так брати й сестри можуть правильно ставитися до тебе, й тобі не доводиться маскуватися. Тепер, коли ти відкрився й пролив світло на свій справжній стан, хіба твоє серце не почувається спокійнішим і розслабленішим? Навіщо ходити з таким важким тягарем на спині? Якщо ти оголосиш про свій справжній стан, чи будуть брати й сестри дійсно дивитися на тебе зверхньо? Чи дійсно вони покинуть тебе? Категорично, ні. Навпаки, брати й сестри схвалять тебе й захоплюватимуться тобою за те, що ти наважився говорити як на духу. Вони скажуть, що ти чесна людина. Це не перешкоджатиме твоїй роботі в церкві й не матиме на неї жодного негативного впливу. Якщо брати й сестри дійсно побачать, що в тебе труднощі, вони добровільно допоможуть тобі й працюватимуть із тобою. Що скажете? Хіба було б не так? (Так.) Завжди маскуватися, щоб інші рівнялися на тебе, – це найбезглуздіше. Найкращий підхід – бути пересічною людиною зі звичайним серцем, бути здатним чесно й просто відкриватися Божим обранцям і часто брати участь у щиросердних бесідах. Ніколи не приймай того, що люди на тебе рівняються, захоплюються тобою, надмірно хвалять тебе чи лестять тобі. Усе це слід відкидати. Наприклад, дехто може сказати: «Хіба ти не професор з університету? Оскільки ти такий обізнаний, напевно ти чудово розумієш істину». Скажи йому: «Який я професор з університету? Жодні знання не можуть зайняти місце істини. Ці знання завдали мені великого страждання. Вони абсолютно непридатні. Не треба бути високої думки про мене, я просто звичайна людина». Звичайно, деяким людям тяжко відмовитися від свого статусу. Вони хочуть бути звичайними пересічними людьми й перебувати на належному місці створеної істоти. Вони не хочуть так страждати, але нічого не можуть із собою вдіяти. Вони завжди вважають себе вищими людьми й не можуть зійти зі свого високого місця. Це проблематично. Їм подобається, коли люди крутяться навколо них, витріщаються на них із захопленням. Їм подобається, коли люди приходять до них зі всіма своїми проблемами, покладаються й рівняються на них. Їм подобається, що інші вважають їх вищими людьми, експертами в усьому, всезнайками, тому немає нічого, що б вони не розуміли, і навіть думають, що було б дуже добре й чудово, якби люди вважали їх переможцями. Цьому ніяк не можна зарадити. Дехто приймає компліменти й вінки, даровані іншими людьми, і грає роль надлюдини й видатної особи протягом певного часу. Але їм некомфортно й вони страждають від болю. Що їм слід робити? Той, хто хоче тобі лестити, насправді кладе тебе на вогонь для підсмажування, і тобі слід триматися від нього подалі. Або ж знайди можливість відкрити йому істину про свою розбещеність, поговори з ним про свій справжній стан і викрий свої вади й невдачі. Тоді він не поклонятиметься тобі й не рівнятиметься на тебе. Чи легко це зробити? Насправді, легко. Якщо ти дійсно не можеш цього зробити, це доводить, що ти занадто гордовитий і зарозумілий. Ти дійсно вважаєш себе надлюдиною, видатною особою, і ти зовсім не ненавидиш цей характер у своєму серці й не відчуваєш до нього відрази. Якщо це так, ти можеш лише очікувати на неправильний крок, який знеславить тебе в очах інших. Якщо в тебе дійсно є розум, ти відчуватимеш огиду й нудоту від розбещеного характеру, який завжди хоче грати роль надлюдини й видатної особи. Принаймні ти мусиш мати таке почуття. Лише тоді ти можеш ненавидіти себе й зрікатися плоті. Як тобі слід практикувати, щоб бути пересічною людиною, звичайною людиною, нормальною людиною? Спочатку ти мусиш відхилити й відпустити все те, за що ти тримаєшся й що вважаєш дуже добрим і цінним, а також ті гарні поверхові слова, якими інші висловлюють своє захоплення тобою й прославляють тебе. Якщо в душі ти чітко знаєш, якою людиною ти є, якою є твоя сутність, яких невдач ти зазнав і яку розбещеність виявляєш, ти повинен відкрито спілкуватися про це з іншими людьми, щоб вони могли побачити, яким насправді є твій стан, якими є твої думки й погляди, щоб вони знали, які знання ти про це маєш. Що б ти не робив, не прикидайся й не вдавай, не приховуй свою власну розбещеність і невдачі від інших, щоб ніхто про них не знав. Така хибна поведінка є перешкодою у твоєму серці, і це також розбещений характер, який може перешкодити людям покаятися й змінитися. Тобі слід молитися Богу й представляти на аналіз та розтин фальшиві речі на кшталт похвали, яку інші тобі висловлюють, слави, якою вони тебе обсипають, і вінків, якими вони тебе обдаровують. Ти мусиш бачити шкоду, якої все це тобі завдає. Якщо ти так робитимеш, ти знатимеш власну міру, отримаєш знання про самого себе й більше не вважатимеш себе надлюдиною або якоюсь видатною особою. Коли ти маєш таке самоусвідомлення, тобі стає легко приймати істину, приймати Божі слова й те, чого Бог просить від людини, у своє серце, приймати Творцеве спасіння для тебе, стійко бути звичайною людиною, кимось чесним і надійним, і встановлювати нормальні взаємини між собою, створеною істотою, і Богом-Творцем. Саме цього Бог просить від людей, і це щось абсолютно досяжне для них. Бог дозволяє приходити до Нього лише звичайним, нормальним людям. Він не приймає поклоніння від тих, хто маскується, або від фальшивих знаменитостей, видатних осіб і надлюдей. Коли ти відмовишся від цих фальшивих німбів, визнаєш, що ти звичайна, нормальна людина, і прийдеш до Бога, щоб шукати істину й молитися Йому, серце, яке ти маєш для Нього, буде набагато щирішим, і ти почуватимешся значно спокійніше. Тоді ти відчуєш, що тобі потрібні Божа підтримка й допомога, і ти зможеш частіше приходити до Бога, щоб шукати й молитися Йому. Скажіть Мені, на вашу думку, легше бути видатною особою, надлюдиною чи звичайною людиною? (Звичайною людиною.) Теоретично легше бути звичайною людиною, а бути видатною особою чи надлюдиною тяжко, і це завжди спричиняє біль. Однак, коли люди роблять свій власний вибір і втілюють його в життя, вони не можуть не хотіти бути надлюдиною чи видатною особою. Вони не можуть собі зарадити. Це спричинено їхньою природою й сутністю. Отож людині потрібне Боже спасіння. У майбутньому, коли вас хтось запитає: «Як можна припинити намагатися бути надлюдиною й видатною особою?», чи зможете ви відповісти на це запитання? Все, що вам потрібно робити, – це практикувати той метод, який Я виклав. Будь звичайною людиною, не маскуйся, молись Богу і вчись просто відкриватися й від душі говорити з іншими. Така практика природно дасть плоди. Ти поступово навчишся бути нормальною людиною, більше не будеш утомленим від життя, більше не зазнаватимеш страждань і болю. Усі люди є звичайними людьми. Між ними немає жодної різниці, окрім відмінностей у їхніх особистих дарах і деякої різниці в духовному рівні. Якби не Божі спасіння й захист, усі вони коїли б зло й зазнавали покарання. Якщо ти зможеш визнати, що ти звичайна людина, якщо ти зможеш вийти за межі людських фантазій і пустих ілюзій і намагатися бути чесною людиною й робити чесні вчинки, якщо ти зможеш свідомо коритися Богу, тоді в тебе не буде проблем і ти повністю втілюватимеш людську подобу. Це аж настільки просто, то чому ж немає шляху? Те, що Я щойно сказав, дуже просте. По суті, саме так все і є. Ті, хто любить істину, можуть повністю це прийняти, і вони також кажуть: «Насправді Бог не вимагає від людини занадто багато. Усі Його вимоги можна задовольнити людським сумлінням і розумом. Людині не тяжко виконувати свій обов’язок добре. Якщо людина чинить за серцем і має волю й бажання втілювати це в життя, тоді цього легко досягти». Але деякі люди не можуть цього досягти. Це не легко для тих, хто завжди має амбіції й бажання, хто завжди хоче бути надлюдиною та видатною особою, хоча й бажає бути звичайною людиною. Вони завжди вважають себе вищими й кращими за інших, тому все їхнє серце й розум поглинуті бажанням бути надлюдьми чи видатними особами. Вони не лише не хочуть бути звичайними людьми й зберігати свій статус створених істот, але й присягаються, що ніколи не відмовляться від свого прагнення бути надлюдьми та видатними особами. Цьому неможливо зарадити.

Деякі люди не шукають істини й не моляться Богу, із чим би вони не зіткнулись. Вони діють лише на основі своїх власних бажань, дарів і якостей. Навіть коли вони моляться Богу, вони роблять це лише автоматично, і у своєму серці вони думають: «Чи просвітить мене Бог, чи ні – це Його справа. Я просто діятиму в такий спосіб, який вважаю найкращим». Вони почуваються повністю здатними на самостійне вирішення цих питань і повністю кваліфікованими для виконуваної ними роботи. Для них молитва до Бога – це лише питання формального виконання дій. Якими є ці люди? Чи можуть вони визнати, що вони звичайні, нормальні люди? Чи можуть вони ввійти в реальність Божого слова? (Зовсім ні.) Чи думають такі люди, що вони можуть зробити що завгодно? (Так.) Вони вірять, що навіть якщо вони не діють згідно з Божими словами, вони можуть упоратися будь із чим і все виконати без жодних суперечок і труднощів, не шукаючи Божих слів. Яким шляхом ідуть такі люди? Це шлях намагання бути надлюдиною й видатною особою? (Так.) Який би великий безлад вони не зробили чи скільки б переступів вони не скоїли, для них це ніщо. Якщо вони багато чого зробили, накопичили певні здобутки й отримали певне відчуття вищості, вони думають, що володіють ресурсами й здібностями. Вони вважають себе людьми, які тяжко працювали й багато здобули для Божого дому. Їм не потрібні Божі слова. Їм не потрібна Божа робота. Вони самі будь-що можуть зробити. Такі люди ніколи не прийдуть до Бога. Вони хваляться, що немає нічого, що вони не можуть зробити. Коли вони із чимось стикаються, вони ніколи не моляться Богу, не шукають принципів істини, а спілкування зі своїми братами й сестрами й поготів. Вони також ніколи не шукають Вишнього, не кажучи вже про пошук істини в Божих словах. Вони думають, що багато що не згадується й не отримує конкретного пояснення в Божих словах, тому добре, що вони вирішують ці питання самостійно. Вони відклали Бога вбік, навіть не усвідомлюючи цього. Самі того не знаючи, вони зневажливо ставляться до інших і всіх затоптують. Шлях, яким вони йдуть, – це шлях до того, щоб стати знаменитістю, видатною особою й надлюдиною. Зрештою така людина не може бути непохитною. Якби ти їх попросив навчитися визнавати, що вони звичайні люди, здатні помилятися, коїти переступи й зазнавати невдачі, і що в них є багато вад і недоліків, чи могли б вони це зробити? (Не могли б.) Якби ти сказав їм зняти їхні німби й вінки, викинути з голови велику повагу, яку до них виявляють їхні брати й сестри, і відмовитися від свого престижу й статусу в церкві, чи погодилися б вони? (Не погодилися б.) Вони б сказали: «Як я можу залюбки віддати свою славу й вінки, які я так тяжко заробляв? Я не настільки дурний!». Вони пристрасно бажають, щоб більше людей ставилося до них як до надлюдей та видатних осіб. Їм не подобається, коли люди бачать їхні вади й недоліки й ставляться до них як до нормальних людей. Ще більше їм не подобається, коли люди викривають їхні помилки, невдачі й поводження. Чи можуть такі люди частіше приходити до Бога для молитви й пошуку істини? (Не можуть.) Навіть якщо вони приходять до Бога для молитви, чи є в них щире серце? Ні. Усе, що вони кажуть і роблять, слугує вінкам на їхніх головах і їхньому власному престижу. Вони роблять усе напоказ, щоб усі це бачили, але не приймуть уважне Боже дослідження й не можуть запропонувати Богові щире серце, якого в них немає. Вони ніяк не можуть зрозуміти Божу волю в Божому слові й діяти згідно з тим, чого вимагає Бог. Тому навіть коли така людина хоче шукати істину й хоче позбутися бажання бути знаменитістю чи видатною особою, вона не є щирою. Вона не може зректися плоті й не може практикувати істину. Яка це людина? Вона є невіруючою. Вона є антихристом. Щойно антихристи отримають статус, владу й деякий престиж серед людей, вони стрімголов кинуться влаштовувати незалежне царство, сходячи на шлях, з якого немає вороття. Скільки б разів ти не спілкувався з ними про істину чи не обтинав їх і не розбирався з ними, нічого не вийде. У Божому домі спілкування про істину, бесіди про досвід і свідчення, намагання любити Бога й свідчити про Бога, а також участь у спілкуванні про чисте розуміння й принципи істини, – ці позитивні речі ефективні лише для тих, хто любить істину й має величезне прагнення до Бога. Вони не мають жодного вжитку для тих, хто не любить істину, хто прагне лише благословень і любить грати роль надлюдини й видатної особи. Будь-які істини, правильні слова й позитивні речі – усе це для тих, хто любить істину, любить Боже слово й має величезне прагнення до Бога. Послухавши істину, ті, хто не володіє такими якостями, також скажуть, що істина правильна й хороша, але вони обміркують її й подумають: «Заради чого я живу? Я живу заради престижу, статусу, вінків, німбів і Божих винагород. Чи маю я гідність без них? У чому полягає сенс мого життя? Хіба віра в Бога не є лише засобом у гонитві за винагородами й вінками? Тепер, коли я сплатив ціну такою великою частиною свого серця й крові та стільки прочекав, нарешті прийшов час, коли Бог має винагородити хороших і покарати нечестивих. Ось коли я маю отримати вінок і свою винагороду. Як я можу віддати це комусь іншому? Бути нормальною людиною, звичайною людиною, як і всі інші пересічні люди, – у чому суть такого життя? Я не настільки дурний!». Хіба така людина не безнадійна? (Так.) Не намагайся переконати таких людей. Істина не для них, а те, чого вони хочуть, – це не істина. Така людина прагне лише благословень і вінків. Її бажання й амбіції перевищують межі необхідного для нормальних людей. Дехто не може уявити, чому така людина чіпляється за статус і владу й не відпускає їх. Це сутність і вроджена природа такої людини. Ти не можеш цього зрозуміти, тому що твоя сутність відрізняється від її сутності, а вона не може зрозуміти тебе. Вона не знає, чому ти такий дурний. Ти не хочеш готових вінків, німбів і престижу, а натомість волів би бути звичайною людиною. Вона вважає тебе незрозумілим. Така людина думає: «Ти свідомо прагнеш до істини, практикуєш те, шо Бог тобі каже, робиш те, що Бог вказує тобі робити, і коришся, що би Бог не велів тобі робити. Як ти можеш бути таким дурним?». Вона вважає, що бути чесною людиною й практикувати істину – це безглуздо, неосвічено й тугодумно. Вона вірить, що розумно прагне до знань і грає роль вищої особи. Думаючи, що вона все розуміє, вона приходить до висновку, що «життя людини, якій бракує статусу й престижу, яка не носить на голові жодного вінка, не має жодної цінності серед людей і права голосу, є нікчемним. Якщо хтось не живе заради слави, він має жити заради вигоди. Якщо він не живе заради вигоди, він має жити заради слави». Хіба це не логіка сатани? Якщо вона живе за логікою сатани, для неї немає порятунку. Вона ніколи не змогла б прийняти жодні Божі слова, позитивні речі чи належну пораду. Якщо вона не може це прийняти, що тоді робити? Ми промовляємо ці слова не для неї. Ці слова адресовані лише людям із нормальною людською сутністю, лише людям із величезним прагненням до Бога. Вони призначені лише для цих людей. Лише ці люди можуть серйозно слухати й обдумувати Божі слова, отримувати розуміння істини, діяти згідно з принципами істини, виконувати свої обов’язки так, як того вимагає Бог, практикувати й переживати Божі слова в середовищах, упорядкованих Богом, і поступово входити в реальність істини. Що ж стосується тих, хто плекає зневагу й ворожість до позитивних речей і Божого слова у своєму серці, вони не можуть примиритися з тим, щоб жити нічим не примітним і невиразним життям, бути пересічною людиною, свідомо приходити до Бога, а також шукати й чекати всім своїм серцем щодо питань, яких вони не розуміють. Вони не згодні бути такими людьми. Отож для такої людини неможливо спастися. Царство Небесне приготовлене не для таких людей. Чи ви розумієте? (Ми розуміємо.) Той, хто здатний бути звичайною, нормальною створеною істотою, про яку говорить Бог, і перебувати на належному місці створеної істоти, хто готовий бути тією дурною людиною, на яку зверхньо дивляться інші, і може приймати слова Бога й коритися їм, хай би що Він не казав, часто приходити до Бога, часто шукати та мати щире серце, може стати одним із переможців, про яких говорить Бог. Той, хто стане одним із переможців, про яких говорить Бог, зрештою отримає те, що Бог пообіцяв людству. Це точно.

Коли Бог зважує, чи якась особа добра чи погана, чи прагне вона до істини й чи може вона досягти Божого спасіння, Він розглядає її розуміння Його слів та її ставлення до Його слів. Він розглядає, чи вона може практикувати істини, які розуміє. Він розглядає, чи може вона прийняти істину, коли її обтинають і критикують та коли вона проходить випробування. Він розглядає, чи бажає й приймає вона Бога зі щирим серцем. Бог не судить рівень її освіти, її духовний рівень, кількість дарів, якими вона володіє, те, наскільки далеко вона подорожувала чи скільки роботи виконала. Бог усього цього не розглядає й не хоче. Припустімо, що ти завжди хочеш приносити свої бажання й амбіції до Бога й обмінювати їх на винагороди й вінки, але ти завжди відкидав та ігнорував Божі слова. Хоча Бог промовив тисячі й тисячі слів, жодного Божого слова не залишилося у твоєму серці. Жодного слова Божих настанов, Його попереджень чи Його нагадувань, чи навіть Його суджень, кар і вчень – у твоєму серці немає жодного із цих слів. Ти не приймаєш жодного слова, промовленого Богом, як девіз свого серця. Твоє серце не пам’ятає жодного слова від Бога й водночас ти не платиш жодної ціни заради практикування Божих слів і входження в них. Якщо все це так, тоді, з Божого погляду, твій кінець і місце призначення вже визначені. Якщо в присутності Бога, в присутності Творця ти не можеш змиритися й бути звичайною чи пересічною людиною; якщо в присутності Творця ти наважуєшся поводитися нахабно; якщо ти завжди хочеш грати роль видатної особи, надлюдини, надзвичайної особистості, і якщо ти не залишаєшся на тій позиції, яку дав тобі Бог, то що ти досі очікуєш отримати від Бога? Чи дасть це тобі Бог? Якщо люди хочуть отримати те, що Бог пообіцяв людині, спершу вони мусять слідувати шляхом Бога. Це загальний напрямок. Для окремого напрямку вони мусять слухати Божі слова й практикувати їх. Цей шлях ніколи не вестиме їх неправильно. Слухай і практикуй Божі слова, перетворюй Божі слова в реальність свого життя, в основу, принципи, напрямок і ціль того, що ти говориш, як ти поводишся, як ти щось розглядаєш і як ведеш справи. Іншими словами, в основі того, що ти говориш, і суджень, які ти виносиш, мають бути Божі слова. Щоразу, коли ти вирішуєш контактувати з одним типом людей та уникати іншого типу людей чи відкидати їх, ти мусиш спиратися на Божі слова. Навіть якщо ти сердитий і проклинаєш інших, твої дії мусять мати принципи й контекст і по суті узгоджуватися з істиною. У такий спосіб ти житимеш реальністю Божих слів та отримаєш Боже схвалення. Намагання ввійти в реальність істини – це процес прагнення до істини й утілення нормальної людської сутності, щоб стати підхожою створеною істотою. Це також процес звільнення себе від намагання бути надлюдиною, знаменитістю чи видатною особою. Якщо ти хочеш уникнути шляху намагання стати надлюдиною, знаменитістю й видатною особою або такого методу прагнення, тоді спочатку ти мусиш опуститися, упокоритися, визнати, що ти людина, незначна людина й людина, яка нічого не може робити без Божого проводу, – просто звичайна людина. Ти мусиш визнати, що ти ніщо без Бога й Божих слів. Ти людина, яка готова прийняти володарювання й керівництво Творця. Без подиху, даного тобі Богом, – без усього, що Він тобі дав, – ти труп і нікчема. Звичайно, визнаючи все це, ти мусиш прийти до Бога й прийняти всі слова життя, які Він промовив. Найважливіше – ти мусиш увійти в реальність цих слів, промовлених Богом, перетворити Божі слова на своє життя, щоб вони стали фундаментом та основою твого життя й існування, і зробити їх джерелом і підтримкою свого виживання впродовж усього свого життя. Така Божа воля і Його найвища вимога до людини.

Сьогодні головною темою нашого спілкування було те, як ставитися до Божих слів, як їсти й пити Божі слова, як люди повинні цінувати Божі слова і як вони повинні практикувати Божі слова, щоб увійти в реальність істини й досягти спасіння. Головним чином, ми спілкувалися про важливість Божого слова. Це саме те, чого вам бракує, і те, чим повинна володіти людина. Якби Я не спілкувався в такий спосіб, ви б не змогли чітко це бачити. Здається, у вас є якісь підсвідомі знання, але ви не можете пояснити чітко, що ви знаєте. Це схоже на написання статті, коли складено план, але досі не вдається наповнити його змістом. Ось ваша фактична ситуація. Сьогоднішнє спілкування про ці речі є нагадуванням і попередженням для вас. Божі слова є найважливішими для кожної людини, і істину нічим не заміниш. Щойно ви це зрозумієте, ви мусите мати шлях практикування. Ви мусите більше їсти, пити й практикувати Божі слова, щоб увійти в їхню реальність. Що робити, якщо ти відчуваєш, що твій духовний стан замалий, твоєї здатності до розуміння недостатньо, і ти не можеш збагнути глибокі Божі слова, досягнути їх і застосувати до себе? Починай їсти й пити з неглибокого. У своєму серці запам’ятовуй прості, легкі для розуміння слова, які ти можеш практикувати самостійно, зроби їх принципами, яким ти слідуєш на практиці, і дій відповідно до Божих слів. Якщо Бог велить іти на схід, тоді йди на схід. Якщо Бог велить іти на захід, тоді йди на захід. Якщо Бог велить більше молитися, тоді молися більше. Роби все, що велить Бог. Краще, щоб інші вважали тебе дурнем, ніж бути тим, кого сатана вважав би вправним і розумним. Лише ті, хто вирішує практикувати істину з єдиною метою – отримати Боже схвалення, є дійсно тямущими й мудрими.

25 вересня 2021 року