Наша сьогоднішня тема для спілкування стосується входження людини в новий період, період Царства, того, як люди повинні жити в період Царства, як вони мають пережити роботу Бога в період Царства та істинно перейти в новий період. На чому переважно зосереджуватиметься це обговорення переходу людини в новий період? Бог промовляє так багато слів у період Царства й виконує роботу суду та кару, і обраний Богом народ мусить точно розуміти, як людина має вірити в Бога в період Царства, щоб відповідати Божим вимогам. Більшість людей у минулому вірила в Господа й отримувала чимало Божої благодаті. Наразі вони починають відчувати на собі Божу роботу суду й кари, тож як їм перейти від своїх старих поглядів на віру в Бога до нових, які відповідають Божим вимогам? Незалежно від того, правильними чи помилковими були твої погляди на віру в Бога в минулому, це не буде предметом дослідження. Ти повинен подивитися правді в очі, повинен знати, як тепер вірити й прагнути. Якщо ти продовжиш своє прагнення, спираючись на віру в період Благодаті, і продовжиш вірити в Бога, виходячи зі своїх минулих поглядів, то не ввійдеш у новий період. Дозволь Мені спочатку висловити одну показову фразу, яка прояснить це питання. Що це за фраза? Її часто говорили в період Благодаті: «Коли людина вірить у Бога, то благословенна вся її родина». Тобто коли одна людина увірувала в Ісуса, то й уся родина, від найстаршого до наймолодшого, отримувала блага від причетності, і всі вони насолоджувалися миром та радістю. Оскільки Ісус виконав роботу відкуплення, Він був безмежно толерантним, терплячим, пробачливим до людини та відпускав її гріхи. Незалежно від того, яким було твоє входження в життя, який у тебе духовний рівень чи скільки гріхів ти скоїв у минулому, все, що тобі потрібно було зробити, – це сповідатися Господу, і все буде прощено, і тобі буде даровано мир та радість. Усе, що тобі необхідно було робити, – це «вірити», і цього було достатньо. Це було так просто. Чи зараз, коли одна людина вірить у Бога, вся її сім’я отримує благословення? Ні. Чому зараз ця робота не виконується? Тому що настав час, і Бог прийшов, щоб виконати роботу суду та спасти людство від впливу сатани раз і назавжди. Ось чому зараз Бог вимагає від людей бути вірними й щирими щодо Нього, поклонятися Йому й слухатися Його, мати серце, яке шанує Його. Це те, що повинні робити люди. Якщо ті, хто вірить у Бога, можуть отримати істину, прийняти істину, зрозуміти істину й здобути істину, то вони будуть повністю спасенні. Ті ж, хто не приймає істину, а лише жадає Божої благодаті, будуть вигнані. Якщо зараз ти все ще вимагаєш, щоб Бог виконував роботу періоду Благодаті, думаючи, що коли ти повіриш у Бога, то вся твоя сім’я буде благословенна, то це вкрай нерозсудливо! Бог більше не виконує роботу періоду Благодаті. Цей період закінчився. Ти це розумієш, чи не так?

Цей так званий «перехід у новий період» означає входження в сьогоднішній період Царства, і твої погляди на віру в Бога, твої наміри, твоя віра, те, як ти живеш, і те, як ти сприймаєш речі, – усе це має змінитися. Якщо ти зміниш лише щось одне, якщо раніше ти вірив в Ісуса, а сьогодні віриш у Всемогутнього Бога, і змінилося лише ім’я Бога, в якого ти віриш, то насправді спосіб, в який ти віриш, шлях, яким ти йдеш, і те, чого ти прагнеш, не змінилися. Інакше кажучи, у твоєму прагненні, у твоєму розумінні та у твоїх поглядах мають відбутися певні зміни. Лише тоді, коли твоє прагнення до істини базується на цьому, твоя віра може бути чистою й щирою. Чому деякі люди зараз постійно налаштовані негативно, думають, що віра в Бога не має сенсу та не є такою живильною, як раніше? Це тому, що їхні погляди на віру в Бога ще не трансформувалися. Вони все ще дотримуються поглядів, які мали, коли увірували в Ісуса, зосереджуючись лише на тому, щоб здобувати трохи благодаті або більше присвячувати себе Богові й більше метушитися; вони зосереджуються на дарах, на поверховій роботі та поверхових проповідях, на ентузіазмі. Але вони не встигають за поточною Божою роботою, не зосереджуються на тому, щоб їсти й пити слова Божі, не освітлюються Святим Духом, тому завжди почувають себе негативно. Здається, ніби такі люди вірять у Бога, але насправді вони не прийняли істину у своїх серцях, і тому їхній негативний стан ніколи не виправляється. Вони взагалі не входять у життя, вони продовжують чіплятися за свої старі погляди на віру в Бога без жодної трансформації. Хіба це не так? Робота Святого Духа змінилася, і віра людини в Бога має змінюватися разом із роботою Святого Духа. Якщо твої прагнення, спосіб життя й отримання досвіду, твоє ставлення до віри в Бога, наміри й погляди у твоїй вірі в Бога не змінилися, то це свідчить про те, що ти не встигаєш за етапами роботи Святого Духа. Якщо люди хочуть іти в ногу з новою роботою Святого Духа, змінюватися по-новому й здобувати нове розуміння, то вони повинні шукати істину, здійснювати входження та змінюватися в дрібницях, таких як кожен їхній рух і дія, їхні думки та ідеї, їхні наміри й погляди, – тільки тоді вони зможуть досягти прогресу. Якщо люди лише на словах говорять про це й несуттєво змінюють свою поведінку, то в такому разі про трансформацію не йдеться. Найважливіше те, що ти мусиш зазнати змін у своїх думках і поглядах, а також у тому, як ти живеш. Якщо ти зможеш відкинути свої старі переконання та уявлення, а також набути проникливості й знань про свої старі погляди на віру в Бога, це стане доказом твоєї трансформації. Досліди себе, щоб побачити, які частини тебе ще не змінилися, чи ти все ще зберігаєш старі способи висловлювання або погляди на речі, і які глибоко вкорінені речі з минулого ти ще не виявив. Якщо ти ніяк не шукатимеш, тобі може здатися, що там нічого немає, але коли ти дослідиш ретельно, то побачиш багато чого, що можна віднайти. Чому деякі люди сьогодні не здатні встигати за етапами Божої роботи? Тому що в людях є чимало того, що заважає їм це робити, вони не розуміють нового й не можуть його прийняти. Чому люди завжди таять переконання про Бога? Вони мають переконання про Божі слова й роботу, вони мають переконання також про Божий суд і кару, вони не можуть прийняти те, яких людей Бог спасає, а яких виганяє, і вони не можуть пройти повз той факт, що Бог не являє знаків і чудес. Що саме є причиною цього? Одна причина полягає в гордовитій і самовдоволеній природі людини, в тому, що люди завжди мають свої переконання й уявлення про кожне питання – це корінь проблеми. Інша причина є об’єктивною, і вона полягає в тому, що люди таять багато помилкових переконань про віру в Бога, які не були змінені, тому ті глибоко вкорінені речі досі не зазнали трансформації. Ті старі способи висловлення, виходячи з їхньої віри в Ісуса або в Єгову, все ще закарбовані в їхніх серцях. Тому, коли вони стикаються з новою Божою роботою, вони приймають істинний шлях, але не в змозі прийняти нові Божі способи висловлювання та дії. Чому ти не можеш прийняти ці нові речі? Тому що все ще застряг у минулому й не можеш його відпустити, і це змушує тебе чинити опір новому. Якби ти не мав цих речей минулого в собі, ти був би здатний прийняти те, що Бог робить зараз. Якщо ж ти не можеш відпустити те, що було в минулому, ти схилятимешся до формування переконань про Бога й повстання проти Нього, і, як наслідок, ти зазнаєш поразки. Якщо ти налаштовуєшся проти Бога, тобі загрожуватиме вигнання Богом, і ти будеш покараний Ним.

Ви всі повинні шукати й досліджувати, щоб зрозуміти, які старі способи здійснення речей, старі способи розуміння речей та старі погляди з минулого все ще глибоко вкорінені у вас. Дозвольте Мені навести вам простий приклад. Деякі люди ніколи не бачили Христа й не чули Його промов. Вони лише читали сказані Христом слова, і вважають, що такі слова добрі й авторитетні, що це слова суду, але після того, як вони стикаються з Христом у реальності, у них починають виникати переконання, і вони думають: «Чому Бог говорить так грізно? Чому Бог так вичитує людей? Чому Він говорить так претензійно? Його слова вселяють такий страх, Він завжди викриває та судить людей. Хто може це прийняти? Наша віра в Ісуса відрізняється. Усі говорять тихо й гармонійно ладнають одне з одним. Ніхто не говорить так, як Він. Я просто не можу прийняти такого Бога й не можу терпіти такого Бога, як Він. Якби Він говорив так само м’яко й сердечно, як Господь Ісус, якби Він був добрим і привітним до людей, тоді я міг би Його прийняти. Але я не можу прийняти такого Бога. Я не можу навіть спілкуватися з Ним!». Ти визнаєш, що це істинний шлях, що це слова втілення, і ти був у цьому щиро переконаний, то чому ж, коли ти стикаєшся з Христом, у тебе залишаються переконання про Його тон, слова, котрі Він вживає, і спосіб, в який Він говорить, яких ти не можеш позбутися? Що це доводить? Це доказує, що ті старі речі у твоєму серці вже взяли гору й стали переконаннями та правилами. Насправді, усі ці речі походять від людини, усі вони є вироками та уявленнями людини, і вони не відповідають істині. Якби хтось спробував нав’язати ці речі сьогоднішньому Богові, він не тільки не зміг би цього зробити, але й був би схильним протистояти Йому. Робота, яку Бог здійснює в різні періоди, є різною, тому й характер, який Він показує, є різним, і те, що Бог має й ким є, як це Він розкриває, також є різним. Ти не можеш застосувати до цього правила. Зробивши це, ти, ймовірно, створиш переконання про Бога й будеш здатний протистояти Богові. Якщо ти не проаналізуєш себе й категорично відмовишся покаятися, ти будеш засуджений Богом, і Він покарає тебе. Так діє Бог у кожному періоді – завжди будуть люди, які приймають Бога та слухаються Його, благословенні Ним, а ті, які чинять опір і засуджують Бога, будуть знищені Ним. Бог говорить так багато слів і виражає так багато істин у Своїй роботі останніх днів. Він не боїться людей, що мають переконання. Він боїться того, що люди не читатимуть Його слів, не прийматимуть істини, які Він висловлює, – ось що найстрашніше. Якщо твої переконання й погляди не узгоджуються з істинами, які висловлює Бог, то вони суперечать істині, вони протистоять Богові, і вони непереконливі. Люди мають розбещені характери, вони повстають та чинять опір, і в них є думки. Що ж домінує в їхніх думках? У них панують людські наміри, а також точка зору й ракурс, з яких люди дивляться на речі, тому твої думки не походять від Святого Духа й не виникають на основі істини. Чому я кажу, що твої переконання й погляди – це речі, що належать людині та плоті? Тому що над твоїми думками не панує істина, і вони не виникають через роздуми на основі істини. У деяких людей думки виникають із роздумів, заснованих на Біблії, і це ще більш хибно. Ми не говоримо, що Біблія сама по собі неправильна, лише про те, що недоречно порівнювати роботу, яку Бог виконував у минулому, з Його новою роботою – ви не повинні так порівнювати Його роботу. Наприклад, чи було б доречно людям у період Благодаті порівнювати роботу Єгови з роботою Господа Ісуса? Чи доречно тобі порівнювати роботу Господа Ісуса з Божою роботою сьогодні, у період Царства? Звичайно, ні, їх не можна порівнювати. Причина цього в тому, що кожен етап Божої роботи є величнішим за попередній, і Він не повторює Свою роботу. Чому кожного разу, коли Бог виконує новий етап роботи й починає новий період, завжди знаходиться група або більшість людей, які повстають проти Божої роботи та налаштовують себе проти Нього? Чому це відбувається в кожен період? Тому що, незалежно від того, приймають люди нову Божу роботу чи ні, в їхніх серцях уже сформувалися їхні минулі тлумачення Біблії, а також їхні погляди на Боже ім’я та образ, на віру в Бога й на спосіб, в який вони вірять у Бога. Ба більше, вони дорожать цими речами і, вважаючи, що досягли якихось успіхів, стають безмежно пихатими, вважають себе дивовижними й величними, а коли бачать, наскільки робота, яку Бог виконує сьогодні, відрізняється від тієї, яку Він виконував у минулому, то засуджують її. Вони завжди беруть речі з періоду Благодаті й порівнюють їх із сьогоднішнім Богом, із роботою, яку Бог здійснює зараз, та із сьогоднішніми істинами – чи можна їх порівнювати? Не застосовуй правила до речей, натомість тобі треба усвідомити наступне: «Я тепер прийняв нову Божу роботу, але є речі, які я не можу cприйняти. Я переживатиму й пізнаватиму їх поступово, я прагнутиму до них потроху, долаючи їх поволі, як мураха обгризає кістку, і з часом я прийду до їх розуміння». Божа робота нескінченно таємнича й невимірна; людина ніколи не зможе дістатися її суті. Переживши це протягом року чи двох, людина може отримати деяке розуміння; через три-чотири роки людина може отримати трохи більше розуміння, і крок за кроком вона зростатиме та змінюватиметься. Її погляди на ті старі речі мінятимуться потроху, і вона поволі їх відкидатиме. Лише відкинувши старі речі, люди зрозуміють нові. У тебе ж те старе ще глибоко вкорінене, і ти навіть не почав його виявляти, а все ж наважуєшся навмисно поширювати свої переконання й висловлювати власні думки, і говориш, що хочеш, – у цьому немає жодного сенсу. Чому Я кажу, що люди стають надзвичайно пихатими? Ось причина. Ті гнилі речі, які є в людях, нікчемні, а вони все одно наважуються вперто висловлювати й поширювати їх. Хіба це не безглуздо? Отже, деякі люди прийняли цей етап роботи та прочитали Божі слова, але насправді не відпустили ті старі речі, які вони носять у собі. Чому керівники та працівники подекуди здатні виконувати й реалізовувати роботу, яка відповідає їхнім переконанням, а коли робота не відповідає їм, і вони не хочуть її виконувати, то не реалізовують? Як виникає така ситуація? Через те, що людина не може відпустити те старе, що вона носить у собі. Чим більше це старе в тобі проявляється, тим сильніше ти опираєшся. Хіба це не так? Чому зараз у релігійному світі є такі керівники, які стають пихатішими й менш здатними прийняти Божу роботу останніх днів, чим вищий їхній статус і чим більше людей, яких вони ведуть за собою? Це пояснюється тим, що люди завжди чіпляються за речі минулого, вони не сприймають Божі слова як істину та як життя і не здатні поважати Бога як найвеличнішого й найвищого з усіх створінь. Натомість вони приймають свої власні релігійні переконання, свої власні думки й погляди за істину та за істинний шлях – хіба це не жахлива помилка? Чи зможеш ти в такий спосіб десь знайти істину? Якщо ти вважаєш ті твої речі істинними, чи зможеш ти все ще здобути істину від Бога? Чи будеш ти здатний шукати істину та прагнути до неї?

Деякі люди кажуть: «Я прочитав багато Божих слів, я чув голос Божий, я прийняв істинний шлях і знаю, як читати Божі слова. Я сам розв’язую свої проблеми, мені не потрібна допомога інших, і це гарантує, що моє життя може зростати». Коли ти так говориш, ти перебільшуєш. Якщо ти читаєш Божі слова, покладаючись лише на себе, і Святий Дух не освітлює тебе, то чи здатен ти їх зрозуміти? Якщо Божі слова не викривають тебе й ретельно не аналізують твою розбещеність, ти не будеш здатен до змін і до розуміння – тобі буде важко досягти будь-якого усвідомлення. Коли люди читають романи, вони добре їх сприймають і здатні запам’ятати багато сцен, а закінчивши читати один із них, можуть одразу ж розповісти про нього іншим. Але життєві справи не схожі ні на що інше. Вони надзвичайно глибокі, і ви мусите вірити багато років, перш ніж зможете хоч трохи зрозуміти їх. Можна переживати одне Боже висловлювання все життя, але так і не відчути його достатньо. Незалежно від висловлювання Божого, ти ніколи не відчуєш його в достатній мірі, поки живеш; незалежно від того, наскільки хороший у тебе духовний рівень, ти все одно мусиш покладатися на пізнання та практику Божих слів, перш ніж ти зможеш зрозуміти істину. Візьмімо, наприклад, чесну людину. Скільки років ти маєш прожити, перш ніж зможеш розв’язати проблему брехні? Це не так, що тобі потрібно лише один або два роки досвіду, а потім ти закінчив, ти більше не брешеш, ти більше не обманюєш і ти тепер чесна людина. Це неможливо. Ти мусиш мати кілька десятиліть досвіду, перш ніж досягнути цього результату. Причина цього в тому, що люди дуже складні, їхні розбещені характери глибоко вкорінені в них, їхні переконання заважають їм входити в істину, пізнавати Бога, їхні наміри заважають їхнім характерам змінитися, перешкоджають їм у практиці істини, а погляди й позиції, які вони займають у своїх діях і словах, заважають їм розуміти істину. Якщо ти здатен говорити й діяти на боці істини, на боці тієї істини, яку Бог вимагає від людини досягти в період Царства, тоді ти легко зможеш підкоритися Його роботі та стати на правильний шлях віри в Бога. Якщо ти не стоїш на боці істини, то ти далеко відійшов від Бога або ж ти знаходишся в опозиції до Бога. Не думай, що тільки тому, що ти прослухав стільки проповідей і так довго вірив у Бога, твоєму духовному стану нічого не бракує! Прагнення до істини – це справа здобуття життя, це здобуття вічного життя. Істина вічна, незмінна, завжди застосовна, ніколи не відкидається, неспростовна, незаперечна – у цьому цінність і значення істини. Істина – це найвища, найглибша й найцінніша річ. Вона безцінна, і є межа тому, що людина може зрозуміти та здобути протягом свого життєвого досвіду.

Хтось каже: «Я вірю у Всемогутнього Бога, і я сам сповідую свою віру вдома, так само я співаю церковні гімни й молюся Богу. Я виконую роботу, на якій би стадії вона не була, і якщо я збережу цю віру до кінця, то Бог мене не залишить». Що ти думаєш про це? Як ти можеш шукати істину, віруючи вдома? Як ти можеш переживати Божу роботу, не виконуючи свій обов’язок? Якщо ти не виконуєш свій обов’язок, то певні розбещені характери не виявляться, і як тоді ти аналізуватимеш себе? Як ти переживеш суд і кару Божих слів? Як Божі слова викриватимуть тебе й розбиратимуться з тобою? Люди не можуть пережити все це вдома. Чи можеш ти дійсно пізнати себе без практичного досвіду? Чи можеш ти по-справжньому змінитися? Змінитися так неможливо. Щоб відчути Божу роботу, ти маєш жити церковним життям, і лише виконуючи свій обов’язок, ти можеш пережити все належним чином. Якщо ти сповідуватимеш свою віру вдома протягом десь десяти або двадцяти років, а великий червоний дракон буде повалений і великі лиха скінчаться, чи зможеш ти говорити про те, що по-справжньому пережив і засвідчив? Чи страждав ти так, як страждав Бог? Божий народ, який так гарно свідчив, дійсно зміниться, дійсно підкориться Богові й буде дійсно вірним Йому – чи зможеш ти так свідчити? Боюся, що в той час тобі було б дуже соромно. Чому Бог сказав, що багато покликаних, але мало обраних? Причина цього в тому, що серед розбещеного людства тих, хто любить істину, дуже мало. Більшість людей не любить істину, а тим більше не здатна її прийняти. Чому Я так кажу? Деякі люди приходять до віри в Бога, і поки в них удома все добре, вони взагалі не скаржаться. Однак, коли щось іде не так, коли хтось із членів сім’ї захворів і потрапив до лікарні, або їхня дитина не вступила до коледжу, або сталося якесь нещастя, вони б’ють кулаками по столу й нарікають на Бога, кажучи: «Гм! Що мені дала віра в Бога? Бог мене не благословив! Ти мусиш мене благословити, благословити все, що стосується мене, зокрема всю мою сім’ю, дітей, чоловіка (або дружину), матір і батька, всіх. Якби цього не сталося з моєю сім’єю, хіба я б серйозно не шукав істини?». Вони так виправдовуються через те, що не здобули істини! Чи можуть їхні виправдання замінити істину? Вони вважають, що їхні виправдання цілком достатні й логічні, і що скаржитися – це правильно. Люди не нарікають на Бога, коли не проходять крізь випробування та страждання. Вони вигукують про те, який Бог величний і чудовий. Але як тільки приходять випробування та страждання, бажання поскаржитися на Бога може вирватися назовні будь-якої хвилини. Вони не розмірковують над речами й не приділяють часу жодним думкам. Вони просто природно дають волю своїм почуттям. Для деяких людей це не те, що трапляється з їхньою сім’єю, а з їхньою худобою, і вони нарікають на Бога. Хіба це не безглуздо? Якщо людина може дійти до того, коли, що б не трапилося з її родиною чи яке б нещастя не спіткало її, вона не нарікає на Бога й не приймає це близько до серця, коли вона не відкладає виконання свого обов’язку або повністю присвячує себе Богові, що б не трапилося, коли її послух Богові не порушується й коли те, що трапилося, не заважає їй прославляти Бога, то це свідчить, що її серце, яке вірить у Бога, є чистим. Думка «Коли людина вірить у Бога, то благословенна вся її родина» є помилковою. Якщо ти завжди дотримуватимешся цієї думки у своїй вірі в Бога, ти ніколи не здобудеш істину. Подивись на своїх членів сім’ї та родичів, – безбожників, зайнятих повсякденним життям; коли прийде лихо, чи зможуть вони уникнути його? Ні, не зможуть. У разі, коли ти не прагнутимеш до істини у своїй вірі в Бога й залишишся таким же, як і твої родичі, нездатним уникнути покарання від катастроф, ти загинеш разом із ними. Якщо ж ти, однак, прагнутимеш до істини та зможеш розпізнати їхню сутність, ти зможеш відкинути сатану й подумаєш: «Вони не вірять у Бога. Вони демони й мають бути знищені в катастрофах. Вони, бувало, намагалися зупинити мою віру в Бога, і вони говорили речі всупереч Богу, які були богохульними для Бога. Вони отримали те, що заслужили, коли загинули в катастрофах. У цьому слова Божі справді здійснилися». Раніше ти не мав такої віри й не наважувався проклинати демонів. Тепер же ти бачиш їхні справжні обличчя, і твоя душа ще більше ненавидить цих демонів, що зневажають Бога, і якщо вони помруть, все, що тобі потрібно буде зробити, – це поховати їх. Здатність підійти до них у такий спосіб свідчить про те, що твоє серце справді звернулося до Бога. Якщо ж ти все ще тримаєш у своєму серці переконання й уявлення, завжди вважаючи, що «коли людина вірить у Бога, то благословенна вся її родина, що навіть тварини, вирощені цією сім’єю, благословенні, що будинок благословенний, що врожай на землі благословенний», то ці речі заважатимуть тобі прагнути до істини, слідувати за Богом і виконувати свій обов’язок. Якщо серце людини звертається винятково до Бога, лише до Бога, тоді її серце стає таким чистим і простим, і коли приходить цей час, вона дуже мало страждає. Чому ж ти зараз так багато страждаєш? Тому що ти цілими днями квапишся та клопочеш про свою сім’ю, про своїх дітей, витрачаєш на них стільки зусиль. Якби ти присвячував себе повністю церкві, то, вважаю, ти був би набагато спокійнішим, чи не так? Саме тому, що ти зараз занадто багато займаєшся сімейними справами й занадто мало – церковними, і тому, що твої домашні справи стають настільки обтяжливими, що ти не можеш цього витримати, ти починаєш скаржитися на Бога. Але чи багато ти насправді пожертвував Богові? Ти не пожертвував нічого вартого уваги! Ти все ще поспішаєш і заклопотаний домашніми справами та власною плоттю, тож як ти можеш нарікати на Бога? Ти не повинен більше нарікати на Бога. Той, хто вірить у Бога, здатен здобути істину й має шанс пізнати Бога – це дуже важливо, важливіше за все інше, і це безпосередньо пов’язано з питанням, чи досягнеш ти спасіння чи ні. Однак, перш за все, ти маєш відкинути свої хибні наміри, погляди й розуміння з минулого, а також ті речі, до яких ти прагнеш у собі, ретельно проаналізувати та пізнати їх згідно з Божими словами. Коли ти зможеш ясно бачити ці речі, тоді ти зможеш практикувати їх зменшення й відмову від них. Чим ясніше та глибше ти зможеш бачити ці речі, тим більше їх ти зможеш відпустити, поки не зможеш відмовитися від усіх цих старих, неправильних речей. Тоді ти відчуєш себе набагато спокійніше, і коли ти застосуєш зрозумілі тобі істини на практиці та зможеш свідчити про них, ти почнеш потроху змінюватися. Тобі треба розпочати практикуватися та тренуватися в цьому напрямку, і поступово ці речі перестануть тебе контролювати й хвилювати – відтак ти станеш на правильний шлях віри в Бога.

Чи ви справді зрозуміли все, що Я вам сказав? Чи ви знаєте, як перейти в новий період? І чи знаєте, які аспекти вам потрібно змінити, з яких аспектів увійти? Можливо, ви цього не розумієте. Хоча в минулому люди здобули певне входження, але в багатьох аспектах їм ще чогось не вистачало, і вони не могли відповідати Божим вимогам. Зараз Бог говорить так багато слів, щоби ввести людей у новий період. Чому ж люди завжди мають різні переконання про Божі слова та Його роботу? Це свідчить про те, що вони не здобули істини раніше й що вони не знають реальності істини. Хоча ти можеш прийняти Божі слова, коли читаєш їх зараз, чому в реальному житті ти не можеш утілити істину на практиці, а натомість завжди поводишся непокірно щодо Бога та протистоїш Йому? Чому, коли з тобою щось трапляється, ти завжди маєш власну думку й дієш згідно з власною волею, досі нездатний підкоритися Богові? Причина цього в тому, що в тобі занадто багато тілесного та свавільного, і ти завжди думаєш, що твій шлях є правильним. Ви чудово почуваєтеся, коли слухаєте проповідь і не виношуєте жодних переконань, але коли щось трапляється з вами, ви хочете практикувати істину, але втрачаєте контроль, і бунтівні речі всередині вас дають про себе знати. Я кажу, що ви занадто непокірні, і якщо ви Мені не вірите, можете робити нотатки. Кожного разу, коли ти чуєш Боже висловлювання, занотовуй, які переконання виникають у твоєму серці та які твої думки, а потім відшукуй те, що всередині тебе, ретельно досліджуй це, зіставляй зі словами Бога, і тоді ти дізнаєшся, наскільки далеко зайшла твоя непокірність. Така практика корисна для твого входження у життя. Ти мусиш наважитися подивитися в обличчя фактам і наважитися викрити себе. Коли ти наважуєшся викрити себе, це доводить, що в тебе є серце, яке приймає істину, серце, яке відпускає переконання й підкоряється Богові. Ти маєш зректися себе, не бунтувати постійно проти Бога, бо це неправильно. Не можна вірити в Бога, але не знати, як Йому коритися. Коли тобі буде легко слухатися Бога, тоді ти матимеш мир і радість у своєму серці. Ти знайдеш велику насолоду, коли читатимеш Божі слова, ти знайдеш слова, щоб сказати, коли молитимешся Богові, і ти ставатимеш все ближче та ближче до Нього. Ті, хто постійно бунтує проти Бога, ніколи не бажають практикувати істину, і коли вони читають Божі слова, ці слова не проникають в їхні серця – що за мир і радість можуть бути в їхніх серцях? Коли люди стикаються з проблемами, їхні переконання та фантазії виходять на поверхню, і вони не в змозі їх уникнути. Тоді ти мусиш замислитися та проаналізувати, міркуючи: «Як виникла ця проблема? Як виник такий вид переконання? Де можна знайти його джерело?». Ти маєш молитися Богові, читати Божі слова, бачити це питання наскрізь, і коли проблема буде розв’язана, ти здобудеш входження у життя. Якщо ти не розв’язуєш свої проблеми в такий практичний спосіб, завжди вважаючи, що в тому, що у тебе є якісь переконання, немає нічого страшного, що вони пройдуть самі по собі через кілька днів, а якщо вони пройдуть, то це означає, що в тебе немає жодних переконань, ти завжди думатимеш, що в тебе немає жодних переконань, тоді як насправді, коли переконання виникали, ти їх ігнорував і закривав на них очі. Тоді тобі здавалося, що не було завдано жодної шкоди, а згодом ти відмовляєшся визнавати, що в тебе взагалі були якісь переконання. Зазвичай, коли люди не піддаються обтинанню та критиці, коли їм не доводиться мати справу з будь-якою несприятливою ситуацією, вони не мають жодних переконань і забувають про те, що вони колись мали будь-які. Вони думають, що вони дивовижні, що вони справді не мають жодних переконань. Однак, коли щось трапляється, з’являються переконання, і люди опираються Богові, а потім через деякий час переконання зникають, і вони забувають про це, і знову відчувають, що в них чудовий стан і що вони не мають жодних переконань про Бога – у чому ж їхня проблема? У тому, що вони дійсно не розуміють істину й не розібралися у своїх переконаннях із самого початку. Ось чому такі переконання виникають знову й знову, аж поки хтось ретельно не поспілкується з ними про істину, і тоді вони відкинуть такі переконання назавжди. Коли справа доходить до того, щоб позбутися своїх переконань, не можна не шукати істину по-справжньому – просте розуміння доктрини марне. Ті, хто не розуміє істини, мають обмежені, поверхові знання про самих себе. Іноді, коли в них з’являються переконання, вони не здатні їх ні розпізнати, ні навіть відчути. Незначне переконання, якого не позбуваються, не заведе людину на манівці, але велике переконання, якщо його не позбутися, одразу ж зіб’є її зі шляху. Щоб пізнати себе, ти маєш спочатку відкинути свої власні переконання та уявлення, а також відкинути свої хибні погляди, які часто виникають. Потім розібратися зі всіма своїми різноманітними розбещеними характерами, від поверхових до глибших, складніших, і, роблячи це, ти поступово ввійдеш у реальність істини. Пізнання себе починається з пізнання переконань та уявлень, які існують всередині тебе. У міру того, як твоє розуміння істини стає дедалі глибшим, ти пізнаватимеш себе навіть ще глибше. Коли справа доходить до пізнання себе, ти маєш бути прискіпливим. Якщо ти ніколи не зможеш пізнати себе, ти не здобудеш входження в життя; входження в життя починається з пізнання себе. Якщо ти хочеш здобути входження в життя, ти мусиш сумлінно шукати істину, використовувати можливості для розв’язання своїх проблем і не лишати поза увагою жодну з них. Після того, як ти занотував свої переконання, ти маєш шукати істину, відкриватися, брати участь у спілкуванні та ретельно аналізувати їх згідно з Божими словами. Коли ти зрозумієш істину, то повністю відкинеш такі переконання. Якщо ж ти знову зіткнешся з тим самим питанням, і твої переконання знову з’являться, а твоє серце керуватиметься ними, це свідчитиме про те, що ти не зрозумів істину по-справжньому, а лише зрозумів доктрину, і тому твої переконання залишаться. Тільки тоді, коли ти по-справжньому зрозумієш істину, твої переконання повністю зникнуть, і навіть якщо вони виникнуть знову в майбутньому, вони будуть легко відкинуті, і ти не потрапиш під їхній контроль, тому що ти розумієш істину. Скажи Мені, чи важко практикувати пізнання себе та входження в істину в такий спосіб? Чи потрібно докладати багато зусиль? Звичайно! Якщо твоє самопізнання полягає лише в побіжному визнанні поверхових речей – якщо ти просто говориш, що ти пихатий і самовдоволений, що ти повстав проти Бога й чиниш опір, то це є не істинним знанням, а доктриною. Ти маєш інтегрувати факти в це: ти мусиш висвітлити всі питання, щодо яких у тебе є помилкові наміри й погляди або абсурдні думки, для спілкування й ретельного аналізу. Тільки це є справжнім пізнанням себе. Ти не мусиш здобувати розуміння себе, виходячи лише зі своїх вчинків; ти мусиш усвідомити, що є ключовим, і розв’язати корінь проблеми. Коли пройде певний час, ти маєш проаналізувати себе й підсумувати, які проблеми ти розв’язав, а які все ще лишаються. Так само тобі потрібно шукати істину, щоб розв’язати ці проблеми. Ти мусиш не бути пасивним, ти не мусиш постійно потребувати, щоб інші вмовляли тебе або підштовхували до чогось, або навіть водили тебе на повідку; ти повинен мати свій власний шлях для входження в життя. Ти маєш часто досліджувати себе, щоб побачити, що з того, що ти говорив і робив, суперечить істині, які з твоїх намірів є хибними та які розбещені характери ти виявив. Якщо ти завжди практикуєш і входиш у життя в такий спосіб – якщо ти ставиш до себе суворі вимоги – тоді ти поступово зможеш зрозуміти істину й увійти в життя. Коли ти по-справжньому зрозумієш істину, ти побачиш, що ти дійсно ніщо. З одного боку, у тебе дуже розбещений характер, а з іншого – тобі багато чого бракує, і ти не розумієш жодної істини. Якщо настане день, коли ти дійсно володітимеш таким самопізнанням, ти більше не зможеш бути пихатим, ти матимеш здоровий глузд у багатьох питаннях і будеш здатний до послуху. Що зараз є ключовим питанням? Завдяки спілкуванню й ретельному дослідженню сутності переконань люди прийшли до розуміння причини, через яку вони формують переконання; вони здатні відкинути деякі переконання, але це не означає, що вони можуть ясно бачити сутність кожного з них. Це лише означає, що вони мають певне самопізнання, але їхнє знання ще недостатньо глибоке й недостатньо чітке. Іншими словами, вони ще не можуть ясно бачити свою власну природу й сутність, не можуть бачити, які розбещені характери вкоренилися в їхніх серцях. Існує межа того, наскільки людина може пізнати себе в такий спосіб. Дехто каже: «Я знаю, що мій характер надзвичайно пихатий, але хіба це не означає, що я знаю себе?». Таке знання є надто поверховим, воно не може розв’язати проблему. Якщо ти дійсно знаєш себе, то чому ти все ще прагнеш особистого просування, чому ти все ще прагнеш статусу й пошани? Це означає, що твоя гордовита природа не була викорінена. Тому зміни повинні починатися з твоїх думок і поглядів, із намірів, які стоять за твоїми словами й діями. Чи визнаєте ви, що багато з того, що говорять люди, є їдким й отруйним, і що в тоні, який вони використовують, є елемент пихи? Їхні слова несуть у собі їхні наміри та особисті думки. Ті, хто має проникливість, зможуть розпізнати це, коли почують. Деякі люди розмовляють певним чином і мають певні вирази обличчя більшу частину часу, коли їхня пиха не виливається з них, але їхня поведінка зовсім інша, коли їхня зарозумілість виявляється. Іноді вони будуть безперестанку теревенити про свої високі ідеї, а іноді вишкірятимуть ікла та виставлятимуть пазурі й високо підніматимуть голову. Вони думають, що є царем гори, і в цьому проявляється потворне обличчя сатани. У кожній людині є всілякі наміри й розбещені характери. Так само, як лукаві люди кліпають очима під час розмови й дивляться на людей краєм ока – в цих діях прихований розбещений характер. Деякі люди говорять ухильними словами, а інші ніколи не знають, що саме вони мають на увазі. В їхніх словах завжди є приховані помисли й хитрощі, але зовні вони дуже спокійні й зібрані. Такі люди ще підступніші, і їм ще важче прийняти істину. Їх дуже важко спасти.

Раніше, коли люди вірили в Бога, вони завжди задовольнялися тим, що в них був мирний дім і все йшло гладко, і вони вірили, що це означало, що Бог, безумовно, любить їх та вдоволений ними. Якщо ти просто задовольняєшся цим, то ніколи не станеш на шлях прагнення до істини. Не задовольняйся тим, наскільки добре або гладко складається твоє життя зовні; ці поверхові речі не є важливими. Боже спасіння людей зараз полягає в тому, щоб вичистити та змінити глибоко вкорінені в людині речі, що належать сатані, викорінити їх і витягти з людської сутності та природи. Чому Бог завжди ретельно досліджує людські погляди та наміри? Тому що людська природа так глибоко вкорінена. Бог не дивиться на те, як ти щось робиш, чи який маєш вигляд, чи якого ти зросту, чи яка в тебе сім’я, чи маєш ти роботу, чи ні, – Бог не звертає уваги на ці речі. Головне, на що Бог дивиться, – це твоя сутність, аби розв’язувати твої проблеми, виходячи із сутності, та викорінювати їх. Тому не задовольняйся лише тишею в домі й тим, що все йде гладко, думаючи водночас, що Бог тебе благословляє, – це неправильно. Не прагни цих зовнішніх речей і не дозволяй їм захопити себе. Якщо ти задовольняєшся цими речами, то це свідчить про те, що мета, до якої ти прагнеш у своїй вірі в Бога, занадто низька, і ти не досягаєш того, чого вимагає Бог. Ти маєш зосередитися на зміні характеру, починаючи з твого характеру та людської сутності, а також твоїх намірів і поглядів, яких ти дотримуєшся у cвоїй вірі в Бога. Отже, коли ти контактуватимеш із людьми, які щойно почали вірити в Бога або не прийняли Його, вони зможуть побачити по твоєму зовнішньому вигляду, що ти зазнав змін, і що те, до чого ти прагнеш, справді змінилося. Вони кажуть: «У нашій вірі в Бога ми прагнемо заробити більше грошей, мати статус, щоб наші діти вступили до коледжу, а наші дочки знайшли підхожого партнера. Чому ти не прагнеш цих речей? Ти дивишся на ці речі, як на гній та як на щось, абсолютно нічого не варте. Як же тоді ти віриш у Бога?». Потім ти спілкуєшся з ними про те, який у тебе досвід, який у тебе розбещений характер, як Бог обтинає тебе й розбирається з тобою, карає й судить тебе, як ти аналізуєш себе й розумієш речі, і як ти каєшся та змінюєшся. Коли люди зустрічаються з тобою, вони відчувають, наскільки практичним є твоє спілкування, бачать, що воно щось дає їм і приносить їм користь, і що ти не просто виголошуєш поверхові проповіді, щоб умовляти й переконувати людей. Ти зможеш говорити про входження в життя й самопізнання, і це доведе, що ти дійсно є людиною нового періоду, дійсно новою людиною. Зараз є люди, які все ще говорять про речі минулого, кажучи: «Колись я вірив у Господа Ісуса, і всюди, де я йшов працювати, Святий Дух виконував велику роботу. Коли я поширював Євангеліє, багато хто був готовий слухати мене, і за кого я молився, той дуже швидко одужував…». Вони все ще говорять про ці речі, і це так відстало! Вам треба більше говорити про те, що є важливим для входження в життя, наприклад, спілкуватися про істину, входження в життя, зміни в характері та пізнання себе. Не говоріть про питання, які не мають нічого спільного з істиною. Якщо ви часто практикуватимете в такий спосіб, то здобудете певну реальність істини. З огляду на ваш теперішній духовний стан, ви не здатні виконувати роботу, яка забезпечує життя, або застосовувати істину для розв’язання проблем. Усе, що ви можете робити, – це вмовляти й переконувати людей, кажучи: «Не будьте непокірними й не чиніть опір Богові. Попри те, що ми настільки розбещені, Бог однаково спасає нас, тому ми маємо прислухатися до Його слів і підкорятися Йому». Почувши це, люди розуміють доктрини, але їм однаково бракує енергії й вони не знають, як практикувати або переживати Божі слова. Це доводить, що ви як керівники та працівники також не володієте реальністю істини. Якщо ви самі не досягли входження, то як ви можете забезпечити інших? Ти не можеш докопатися до кореня чужих труднощів і розбещених характерів, не можеш зрозуміти, що є ключовим, бо ти ще не знаєш самого себе. Тому забезпечення життя у вашій роботі в церкві не до снаги вам, і, лише переконуючи людей, кажучи їм бути добрими й щиро коритися, ви не здатні розв’язати реальні проблеми. Це є достатнім доказом того, що ви насправді не зрозуміли істини й не досягли жодного входження в життя. Більшість із вас вміє лише проповідувати духовні доктрини й порожні богословські теорії, але ви не можете забезпечити життя, тому що ваш духовний стан занадто малий. Твій погляд на віру в Бога ще має змінитися. Твоє розуміння й наміри залишаються незмінними. Чи зможеш ти надалі просити інших змінитися, якщо сам не розв’язав свої власні проблеми? Чи зможеш ти забезпечити інших? Чи зможеш ти розв’язати їхні проблеми? Яких результатів ти можеш досягти, просячи інших змінитися, якщо ти сам не годен зробити жодної із цих речей? Якщо все, що ти можеш робити, – це проповідувати слова доктрини, читати лекції й переконувати людей, чи зможеш ти допомогти іншим зрозуміти істину? Якщо ти сам не маєш істинного розуміння роботи Бога, чи зможе обраний народ Божий зрозуміти роботу Бога, слухаючи твоє спілкування? Як ти зможеш надихнути обраний народ Божий добре виконувати свій обов’язок, якщо ти сам виконуєш свій обов’язок безпринципно? Як вони збиратимуть енергію, щоб слідувати за Богом? Ті, хто діють як керівники та працівники, мають розуміти й опановувати стани всіх різноманітних типів людей у церкві, бачити, хто з них має досвід і розуміння Божих слів і роботи Бога, а хто з них справді має самопізнання та справді кається. Ті керівники та працівники, які здатні опанувати ці речі, будуть здатні виконувати певну практичну роботу. Якщо ж ті, із ким ти виконуєш свій обов’язок, так само, як і ти, повчають інших, не маючи жодного самопізнання, то це доводить, що ти також не володієш реальністю істини, що ти не знаєш себе й що між вами немає жодної різниці. Ви коли-небудь раніше замислювалися над цим? Ви знаєте лише: «Мені дали тут владу, я маю статус, я є посадовцем у церкві й тепер маю місце, де можу повчати інших». Ти зосереджений лише на статусі та престижі, на тому, як повчати інших і виголошувати проповіді, що говорити, щоб інші тебе слухали, щоб ти мав вплив у кількох церквах і завоював високий авторитет, щоб міцно закріпився на посаді. Зосередженість лише на цих речах свідчить про те, що ти заблукав. Увійти в новий період зі старого означає не тільки зміну способів, в які люди щось роблять і говорять, але й те, що вони мусять мати вище входження, заплатити вищу ціну, бути здатними раз і назавжди зректися своєї плоті, відмовитися від пристрастей плоті, прагнути лише до істини як основи свого життя й жити за істинною людською подобою. Лише так вони можуть насправді пережити глибоку трансформацію. Виконуючи нову роботу, Бог неодмінно має ставити перед людиною нові вимоги, а чіпляючись за старі, традиційні переконання, людина лише гальмує процес. Деякі люди сліпо вірять у Біблію й ніколи не відходять від неї – чи здатні вони в такий спосіб здобути життя й пізнати Бога? Ні, абсолютно ні. Поколіннями фарисеї читали Біблію, поки врешті-решт не прибили до хреста Господа Ісуса, який висловлював істину, – як це могло статися? Якби вони справді розуміли Біблію, то мали б знати Бога, а коли прийшов Господь Ісус, то мали б вітати Його, а не засуджувати. Є ще багато людей, які не здатні вникнути в це питання з розумінням. У своєму серці вони завжди думають, що скільки би тверджень Бог зараз не висловлював, їм однаково треба читати Біблію й не відступати від неї. Це означає, що в кінцевому підсумку вони здатні запам’ятати багато з того, що написано в Біблії, але не здатні зрозуміти істини, які Бог зараз висловлює, або застосувати їх на практиці. Врешті-решт, вони реально жодним чином не свідчать про свій досвід, і тоді їх виганяють. Хіба це не ганебно? Насправді зараз є багато людей, які все ще часто читають Біблію, але занадто мало читають Божі слова – це розумно чи нерозумно? Раніше, коли люди вірили в Господа, вони вважали, що великий ентузіазм означає велике життя й добру віру. Коли зараз кажуть, що, маючи лише ентузіазм і не змінивши свого характеру, людина не здобуде похвали від Бога, дехто завжди думає, що Бог ставиться до таких людей несправедливо. Я мав справу з такими людьми раніше, і деякі з них не приймали цього й захищали таких людей, кажучи: «Вони вірили в Бога стільки років. Вони заплатили ціну й багато страждали, і вони важко працювали, навіть якщо вони не зробили жодного внеску. Як Ти можеш так із ними поводитися?». Деякі люди не здатні виправити свої погляди. Це важко зрозуміти? Люди лише ззовні бачать, як інші щось роблять, тоді як Бог бачить їхню сутність, а це зовсім інше. Ти бачиш лише те, наскільки побожною людина виглядає зовні, як гарно вона вміє говорити, і як багато вона метушиться й платить ціну. Чому ж ти не говориш, скільки в цих людях приховано уявлень, наскільки вони самовдоволені й пихаті? Чому ти цього не бачиш? Ось чому я кажу, що ваші погляди на речі все ще занадто застарілі й відсталі. Бог зараз не дивиться на ціну, яку люди платять зовні; Він не говорить про заплачену ціну або про твій капітал, або про те, скільки ти страждав, – Він дивиться на твою сутність. За якими принципами використовували людей у попередній період? Хто мав великий ентузіазм, хто міг метушитися й повністю присвячувати себе Богу, хто найдовше вірив у Бога, хто був найстаршим і неодруженим – чим більше людина підходила під цей опис, тим більший престиж вона мала й тим більше була здатною стати керівником. Ці речі більше не є важливими. Важливою є сутність людини, бо ключовим для віри в Бога є те, якою є сутність людини, чи здатна вона поклонятися Богові й чи здатна вона прийняти нову роботу Бога. Якщо тепер, коли Бог прийшов у плоті, ти не знаєш Його, що це говорить про твою сутність? Чи не те, що твоя сутність чинить опір Богові? Це залежить від того, чи твої погляди й наміри узгоджуються з Богом. Якщо ти здатен прийняти істинний шлях і зректися своїх минулих намірів та переконань, тоді Бог зможе прийняти й благословити таких людей, як ти. Є певні принципи того, як Бог використовує людей у Своїй роботі. Він не дивиться на твій капітал, сімейне походження, престиж чи статус. Він не використовує тих, хто чинить опір Йому – це лише затримало б Його роботу, чи не так? Люди завжди говорять про свій капітал, пихаті без міри – вони дияволи! Ми не говоримо про такі речі, як жертви, повне присвячення себе Богові, капітал і престиж – про це марно говорити! Хто найщиріший до Бога й найохочіший до послуху Богові, той володітиме реальністю істини, і ми схвалюємо таких людей. Чи є сенс дивитися на зовнішнє? Деякі речі можуть змінитися зовні для людини, але багато речей в її природі не зміняться, і згодом вони випливуть назовні. Тому треба знати ці речі й виявляти їх. У природі людини є так багато всього! Зазвичай природа людини пихата, самовдоволена, бунтівна, і це найзначніші, найбільш укорінені проблеми. Окрім цього, у людині є ще й низка порочних характерів. Тому пізнати себе – справа не із простих. Люди, які мають певний духовний рівень, легко усвідомлюють і розуміють, коли вони роблять щось погане або коять якийсь гріх. Однак те, що є в їхній природі, те, що є в їхньому характері, а особливо те, що стосується їхніх ключових слабкостей, – це те, що їм найважче побачити й пізнати. Не думай, що коли ти робиш щось погане й молишся Богові, або коли ти скоїв гріх і сповідаєш його перед Богом, то це означає, що ти знаєш себе, – це вкрай далеко від самопізнання! Якщо ти Мені не віриш, то продовжуй і подивися. Можливо, настане день, коли ти зіткнешся з якоюсь проблемою та впадеш, або, можливо, настане час, коли тебе заарештують і за одну ніч ти станеш Юдою, і ти будеш приголомшений. Якщо ти бажаєш увійти в життя, ти маєш спочатку пізнати себе; якщо ти бажаєш досягти зміни характеру, то ти мусиш роздумувати й пізнавати себе через Божі слова дедалі більше. Коли ти матимеш шлях до самопізнання, коли твоє самопізнання стане глибшим, і коли ти знатимеш, як утілювати істину в життя, ти природно здобудеш входження в життя. Із цього моменту також починаються зміни в характері. Якщо ти дійсно здатен пізнати себе, то в тебе з’явиться шлях до входження в життя та зміни характеру, і ці речі стануть для тебе простішими.

Наприкінці 1995 року