Перш за все, поговорімо про те, що таке адміністративні постанови, і даймо їм визначення. Це те, що треба розуміти. Коли деякі люди чують про «адміністративні постанови», вони цікавляться: «Що таке адміністративні постанови? Можливо, це правові акти? Чи це правила? Чи це система? Якийсь набір родових заборон? Це заповіді? Що це взагалі таке?». Людям бракує розуміння. Ніхто чітко не розуміє, що таке адміністративні постанови і як вони діють. Люди часто кажуть: «Бог має Свої адміністративні постанови. Якщо ти будеш неслухняним, Він використає ці постанови, щоб узяти тебе в шори та покарати тебе». Вони сиплють словами «адміністративні постанови», не розуміючи їхньої суті. Так що ж таке адміністративні постанови? Це клас висловлених Богом слів, якими Він звертається до людської природи та розбещеного характеру, щоб тримати їх у шорах. Адміністративні постанови – це не закони й не правові акти, і тим більше їх не можна порівняти з конституціями людського світу. Це низка визначених Богом параметрів, покликаних контролювати поведінку людей. Деталі адміністративних постанов стосуються того, як боятися Бога, як поклонятися Богу, як коритися Богу, як поводитись як створена істота, як поводитися як особистість, як свідчити про Бога і як не зганьбити Боже ім’я. Деталі Божих адміністративних постанов стосуються багатьох речей. Хтось каже: «Дух Божий може багато чого робити. Він може карати людей і відплачувати кожній людині по заслузі. Бог також висловив істину, щоб настановити всіх людей. Для чого взагалі потрібні адміністративні постанови?». Ця істина стосується входження людей у життя та розуміння людьми розбещеного характеру. Адміністративні постанови – це чітко визначені положення. Яким би не був твій стан, якою б ти не був людиною, якщо ти віриш у Бога, ти маєш виконувати все, що передбачено адміністративними постановами в Божому домі. Якщо ти не можеш, твоє ім’я буде викреслене, і в очах Бога ти будеш ненависним і відкинутим. Насправді адміністративні постанови – це абсолютний мінімум необхідних дій для віруючих у Бога, подібно до того, як ізраїльтяни поклонялися Єгові, приносячи жертви та дотримуючись суботи. У період Закону Єгова виконав певну роботу, сказав багато слів і встановив численні закони. Ці закони, природно, охоплювали багато того, що слід робити людині: наприклад, як поклонятися Єгові, як приносити жертви Єгові, платити десятину, робити пожертви тощо. У той час вони називалися законами, а в період Благодаті аналогічні положення стали називатися заповідями, і всі люди були зобов’язані їм підкорятися. Зараз, у період Царства, на цьому етапі роботи останніх днів, були висловлені заповіді нової епохи, і тепер вони називаються адміністративними постановами. У період Царства ці заповіді є частиною адміністративних постанов. Однак заповіді періоду Благодаті не можуть сьогодні служити адміністративними постановами, тому що вимоги Бога до людини в кожен період різні.

У кожному періоді є заповіді, і в кожному періоді є Божі вимоги та критерії для людини. Ці критерії змінюються відповідно до змін періоду та вимог Божої роботи. Сьогодні було б недоречно використовувати деякі закони періоду Закону, але, звичайно, деякі з них досі придатні. Із тих заповідей, про які Ісус говорив у період Благодаті, більшість підходить для сьогодення, а деякі – ні. Хтось каже: «Шануй батька та матір, не гріши, не чини перелюбу, не поклоняйся ідолам – як це може бути непридатним?». Я говорю лише про деякі з них. Що стосується таких, як «Шануй батька твого та матір твою», – усе це залежить від обставин, тому не засвоюйте хибну ідею. Деякі безглузді люди кажуть: «Бог сказав, що всі колишні закони та заповіді скасовані, і дуже мало з них ще можна використовувати». Тобі не слід поширювати таке розуміння. Поширення такої думки є помилкою та спричиняє порушення. Це неправильне тлумачення Божих слів. Ті, хто неправильно тлумачить Божі слова, ображають Його характер, а ті, хто ображає Його характер, є демонами. У будь-який час ти маєш дотримуватися мінімуму, необхідного для порядності святого. Принаймні такого, який потрібен, щоб мати хоч якусь людську подобу. Усі ті закони та заповіді були створені відповідно до їхнього тогочасного періоду й контексту, а також відповідно до тогочасної роботи й потреб людини. У нинішню епоху Бог промовив ще кілька слів і дав людям ще кілька правил, щоб тримати їх у шорах. Іншими словами, Він дав їм критерії, наприклад, як вірити в Бога, що їм слід і чого не слід робити в рамках їхньої віри в Бога тощо. У період Благодаті Ісус сказав: «Я прийшов не скасувати закон, а виконати його». Проте згодом Він скасував багато законів. Ці закони не підходили для того періоду, вони не підходили для тогочасної роботи, не підходили для тогочасного середовища, тому Він їх скасував. Сьогодні, звичайно, існує ще більша необхідність у їх скасуванні. Так само й у новий період деякі заповіді Нового Заповіту потрібно скасувати, а деякі – залишити в силі, бо умови роботи сьогодні інші, і людям потрібне інше. Кожен етап роботи вищий за попередній. Деякі безглузді люди кажуть: «Господь Ісус сказав, що прийшов виконати закон, то чому ж Він скасував і знищив так багато законів? Чому Його діяння порушили закон?». Насправді це скасування було виконанням. Так сталося, бо робота, яку Він виконував, досягла такого результату, що більше не було потреби дотримуватися цих законів. Так само після того, як Ісус став жертвою за гріх, необхідність приносити жертви за гріх згідно із тим законом відпала, тому що Божа робота не слідує правилам. Деякі закони та заповіді можуть бути скасовані, і їм на заміну може прийти нова робота. Якби ви поширювали звістку: «Усі попередні заповіді скасовано. У них більше немає потреби», це було б абсурдно. Сьогодні Бог видає адміністративні постанови, які відповідають станам і потребам людства. Хтось запитує: «Навіщо Бог видає адміністративні постанови в кожен період? Це вже було зроблено одного разу, люди знають про них, і ми робимо те, що від нас вимагають. Цього досить. Навіщо видавати нові?». Скажіть Мені, хіба з такими розбещеними людьми, як зараз, можна було б не видавати адміністративних постанов? Усі люди мають розбещений характер. Чи можуть люди підкорятися Богу, коли ними керує їхня розбещена природа? Не можна стверджувати, що коли людина здобуває віру в Бога та здатність виконувати заповіді й коритися їм, вона стає святою та праведною. Так не буває. Люди мають розбещений характер і завжди живуть серед цих розбещених характерів, тому завжди існує потреба у відповідних адміністративних постановах, щоб тримати їхню поведінку в шорах. Якщо люди дійсно порушують ці адміністративні постанови, їх можуть дисциплінувати, на них можуть накласти обмеження, їх можуть вигнати або вислати. Наслідки можуть бути найрізноманітнішими. У період Закону та в період Благодаті існували закони й заповіді. Тепер, у період Царства, на додаток до заповідей мають бути й адміністративні постанови. Отже, які основні адміністративні постанови періоду Царства? Їх має бути видано десять.

1. Людина не повинна возвеличувати чи прославляти себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його.

«Людина не повинна возвеличувати чи прославляти себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його». Насправді ці чотири аспекти описують одну проблему: коли люди говорять, вони мусять займати людську позицію, і їм не слід вихвалятися. Не хвалися тим, як добре ти керуєш певною церквою, не хвалися тим, що вона належить тобі, і не хвалися тим, що Бог використовує тебе та має до тебе особливо хороше ставлення. Не просторікуй щось на кшталт: «Бог їв із нами та розмовляв із нами». Ці слова не відповідають дійсності. Бог ставиться до всіх Своїх обранців однаково. Доки людина не була викрита та вигнана, Бог має однакове ставлення до всіх. Якщо Бог спілкувався з тобою про істину, це не доводить, що ти кращий за інших. Радше це сталося тому, що тобі просто випала така нагода. Як же тоді буде розумно сказати? Якщо ти не можеш спілкуватися про істину, якщо ти не здатен забезпечити життя своїм братам і сестрам, тоді ти мусиш зайнятися самоаналізом і пізнати себе, препарувати себе, навчитися висловлювати те, що в тебе на серці, відкритися й виставити себе перед усіма напоказ. Практикуй це, і отримаєш результати. Відкриватися не означає виправдовувати себе. Це означає пред’явити свої хибні мотиви та думки для критичного аналізу, щоб усі разом могли з ними ознайомитися й також отримати із цього користь. Роблячи так, ти не звеличуєш себе. Якщо ти правильно ставишся до себе й займаєш належне місце, тобто якщо ти можеш відкласти в сторону власні мотиви та проаналізувати їх, розкрити свою внутрішню скверну й так викрити себе, це свідчить, що ти займаєш правильну позицію. Я виявив, що багато керівників здатні лише зверхньо читати людям нотації та проповідувати їм, і що вони не можуть спілкуватися з іншими на рівних. Вони не здатні нормально взаємодіяти з людьми. Коли такі люди говорять, це виглядає так, ніби вони завжди виголошують промову або виступають із доповіддю. Їхні слова завжди спрямовані лише на стан інших людей, але вони ніколи не розповідають про себе. Вони ніколи не аналізують свої власні розбещені характери, натомість лише критикують проблеми інших людей, використовуючи їх у якості прикладу для навчання інших. Чому вони так роблять? Чому вони виголошують такі проповіді та говорять такі речі? Це доказ того, що вони зовсім не знають самих себе, що їм занадто бракує розсудливості, що вони занадто бундючні та самовдоволені. Вони думають, що їхня здатність розпізнавати розбещеність інших людей доводить, що вони кращі за інших, що вони краще розрізняють людей і речі та що вони не такі розбещені, як інші. Вони здатні викривати й повчати інших, але вони не показують себе справжніх, не розкривають і не аналізують критично свій розбещений характер, не показують своє справжнє обличчя, не говорять нічого про свої власні мотиви. Вони лише вичитують інших людей за неналежну поведінку. Це звеличення та прославляння себе. Як ти можеш бути керівником і водночас бути таким безпідставно нестерпним? Чому, ставши керівником церкви, ти мимохідь лаєш інших, поводишся свавільно й дієш так, як тобі заманеться? Чому ти ніколи не замислюєшся над наслідками своїх слів, ніколи не зважаєш на власну особистість? Чому ти так поводишся? Причина цього в тому, що хоча ти керівник, ти не знаєш свого статусу чи ідентичності. Тебе призначили лідером для того, щоб просто піднести тебе, дати тобі шанс попрактикуватися, а не тому, що ти кращий за інших або володієш більшою реальністю. Насправді ти такий самий, як і всі інші. Ніхто з вас не володіє реальністю, і в чомусь ти можеш бути навіть більш розбещеним, ніж інші. Тож навіщо безпідставно створювати проблеми, свавільно повчати, ганьбити й обмежувати інших? Навіщо змушувати інших слухати тебе, навіть якщо ти не маєш рації? Що це доводить? Це доводить, що ти займаєш неправильну позицію. Ти працюєш не з позиції людини, ти робиш свою роботу з позиції Бога, з позиції вищості над іншими. Якщо те, що ти говориш, є правильним і відповідає істині, інші можуть тебе слухати. У цьому разі це прийнятно. Але якщо ти помиляєшся, чому ти змушуєш інших слухати тебе? Ти що, маєш владу? Чи ти вищий за інших? Ти є істиною? Коли деякі люди приїжджають в якесь місце проповідувати Євангеліє й бачать тамтешніх людей та умови їхнього життя, які не відповідають їхньому смаку, у кінцевому рахунку їм не подобається це місце, і вони хочуть поїхати в інше. Інша людина може сказати їм: «Хтось потрібен тут, щоб проповідувати Євангеліє. Ти затримаєш роботу, якщо поїдеш». Але вони не слухають і наполягають на від’їзді, кажучи: «Тоді сам і залишайся, а я мушу йти! Ви мусите слухати мене та вчитися підкорятися». Вони радше затримають церковну роботу, лиш би робити так, як вони хочуть, і вибрати місце, яке їм до вподоби. Вони роблять усе, що їм заманеться, і вимагають, щоб інші робили те, що вони скажуть. Хіба вони не звеличують себе? Хіба не прославляють себе? Хіба вони не бундючні люди? У своєму обов’язку вони максимально слідують власним уподобанням, анінайменшою мірою не втілюючи істину в життя. Тому коли вони ведуть інших людей, вони не просять їх утілювати істину в життя, натомість вимагаючи, щоб інші слухали їхні слова та йшли їхнім шляхом. Хіба таким способом вони не просять людей ставитися до них, як до Бога, та слухатися їх, як Бога? Чи володіють вони істиною? Вони позбавлені істини, вони демонічні та сповнені сатанинського характеру. То чому ж вони досі вимагають, щоб люди їм підкорялися? Хіба така людина не звеличує себе? Хіба не прославляє себе? Чи можуть такі люди привести людей до Бога? Чи можуть вони змусити людей поклонятися Богу? Вони самі хочуть, щоб люди їм підкорялися. Коли вони працюють таким способом, чи справді вони ведуть людей до входження в реальність істини? Чи справді вони виконують роботу, доручену їм Богом? Ні, вони намагаються встановити власне царство. Вони хочуть бути Богом і хочуть, щоб люди ставилися до них, як до Бога, і слухалися їх, як Бога. Хіба вони не антихристи? Шлях антихристів завжди був таким: як би вони не затримували роботу церкви, як би не перешкоджали й не шкодили входженню Божих обранців у життя, всі мусять їм підкорятися та слухати їх. Хіба це не природа демонів? Хіба це не характер сатани? Такі люди – це живі демони в людській шкірі. У них може бути людське обличчя, але все всередині них демонічне. Усе, що вони говорять і роблять, є демонічним. Ніщо з того, що вони роблять, не узгоджується з істиною, розсудливі люди нічого із цього не роблять, тож не може бути жодних сумнівів у тому, що це дії демонів, сатани й антихристів. Вам слід уміти це чітко розрізняти. Тому у ваших діях, розмовах і взаємодії з іншими, – у всьому, що ви робите в житті, – ви маєте тримати у своєму серці таку постанову: «Людина не повинна возвеличувати чи прославляти себе. Вона має вклонятися Богу і прославляти Його». Це накладає на людей обмеження, і вони не зайдуть так далеко, щоб образити Божий характер. Ця адміністративна постанова має вирішальне значення, і всі ви повинні добре подумати над тим, що вона означає, чому Бог вимагає від людства дотримуватись її та чого Він хоче досягти. Обдумайте це ретельно, а не так, щоб в одне вухо ввійшло, а з іншого вийшло. Це буде для вас дуже корисно.

2. Роби все, що сприяє роботі Бога, і не роби нічого, що шкодить інтересам роботи Бога. Захищай Ім’я Бога, Боже свідчення та Божу роботу.

Ти повинен захищати все, що стосується інтересів Божого дому або роботи Божого дому й Божого імені, а також брати за все це відповідальність на себе. Кожен із вас має таку відповідальність і зобов’язання, і це те, що ви мусите робити.

3. Гроші, матеріальні об’єкти та все майно в оселі Бога – це пожертви, які мають надходити від людини. Користуватися цими пожертвами можуть тільки священик та Бог, оскільки пожертви людини призначені для задоволення Бога. Бог ділиться цими пожертвами лише зі священиком; в жодної іншої особи немає дозволу чи права брати будь-яку частину цих пожертв для власної втіхи. Усі пожертви людини (включно з грішми й матеріальними предметами, якими можна користуватися) надаються Богу, а не людині, отже, людина не повинна використовувати їх задля своєї втіхи; якщо ж людина використає їх для себе, то вона краде пожертви. Той, хто це робить – Юда, бо Юда, крім того, що був зрадником, ще й дозволяв собі брати те, що клали в грошовий мішок.

Я мушу пояснити ці слова. Якщо Я цього не зроблю, то знайдуться люди настільки безсоромні й товстошкірі, що крастимуть пожертви. Наразі керівники та працівники всіх рівнів у церкві проходять тимчасовий випробувальний термін. Тих, хто підходить, будуть використовувати й надалі, а непідходящі будуть звільнені або вигнані. Ці посади не є закріпленими. Не думайте, що якщо ви керівник чи працівник, то це означає, що ваша посада закріплена за вами й вас ніколи не звільнять чи не виженуть. Не піддавайтеся цій ілюзії. Це безглузда мрія. Священник – це не звичайний керівник. Він має право та кваліфікацію служити безпосередньо Богу. Природно, що це право та кваліфікацію він отримує від Бога. Це як зі священниками в період Закону. Вони могли заходити в храм, але ніхто інший не міг, і вони могли їсти пожертви, але ніхто інший не міг. Сьогодні, в період Царства, якою людиною є священник? Людина, яку в минулому називали б священником, тепер називається тим, кого використовує Святий Дух. Отже, чи підходите ви під цей опис? Ви зовсім не священники! Священник – це той, кого використовує Святий Дух, і ніхто інший, крім нього, не може насолоджуватися пожертвами. Ніхто інший не є гідним. Якщо ти стверджуєш, що ти гідний, ти робиш цю заяву з власної ініціативи. Тобі не буде дозволено насолоджуватися пожертвами. Вони призначені не для тебе.

Я розповім про вашу ситуацію докладніше. Для таких людей, як ви, керівників і працівників, які виконують у церквах певну роботу, церква може компенсувати витрати на проїзд, але вона не відповідає за ваші щоденні потреби. Ти віриш у Бога, і повна посвята себе Богу є добровільною. Якщо ти кажеш: «Я не роблю цього добровільно, це було влаштовано Божим домом», то ти можеш піти. Хтось каже: «Бог покликав мене, Бог хотів мене використати, тому я прийшов. Я прийшов не добровільно». Якщо так, то ти Мені зараз не потрібен. Ти можеш піти. Я ніколи не примушую людей. Навіть якщо ти тут добровільно, тебе залишать, тільки якщо в тебе підходящі характеристики. Якщо ти не придатний, ти не будеш використаний. На твоє місце можна знайти когось іншого. Це принцип, за яким Божий дім використовує людей без жодних особливих винятків. Гроші Божого дому витрачаються на його роботу, вони не призначені ні для забезпечення життя окремих людей, ні для їхнього особистого задоволення.

4. Людина має розбещений характер; крім того, її захоплюють емоції. Отже, двом людям протилежної статі абсолютно заборонено працювати разом без нагляду під час служіння Богу. Якщо у когось виявлять таку поведінку, його буде вигнано, без винятків.

Деякі брати наполягають на тому, щоб спілкуватися лише із сестрами й навіть зустрічатися наодинці. Під час спілкування із сестрами вони відкриваються їм, але відмовляються робити це з кимось іншим. Такі люди не є хорошими! Деякі сестри не спілкуються з іншими сестрами, ніколи не відкриваються їм, а шукають спілкування виключно з братами. Що це за люди? Невже немає жодної сестри, яка може тебе підтримати? Чи немає жодної сестри, яка спілкуватиметься з тобою? Чи всі вони зневажають тебе? Жодна з них тобі не підходить? Ти можеш ладнати тільки з братами? Я думаю, що ти маєш інші мотиви! Є люди, які завжди фліртують із протилежною статтю. Це небезпечно. Треба стримувати себе, розвивати певну проникливість, бути розсудливим. Люди мають розбещений характер, тому не варто бездумно собі потурати. До вас мають бути застосовані певні обмеження, і в такий спосіб ваша поведінка покращиться. Не маючи обмежень і страху перед Богом, люди стають дико розпусними. Коли вони порушують адміністративні постанови, наслідки бувають важкими, тому вони повинні завжди пам’ятати про цю адміністративну постанову.

5. Не осуджуй Бога і не обговорюй мимохіть справи, пов’язані з Богом. Роби те, що повинна робити людина, кажи те, що вона має сказати, не заступай за межі й не порушуй кордони. Стримуй язика свого і слідкуй за кожним кроком, щоб уникнути будь-яких вчинків, які ображають характер Бога.

6. Роби те, що повинна робити людина, виконуй свої обов’язки й зобов’язання та тримайся їх. Оскільки ти віриш у Бога, ти мусиш докластися до Його роботи; якщо ж не докладешся, тоді ти не гідний споживати й пити слова Бога та не придатний до життя у Божій оселі.

Шоста постанова стосується обов’язків людини. Яким би не було твоє попереднє входження в життя, якими б не були твої особисті прагнення і яким би не був твій духовний рівень чи людська сутність, якщо заради роботи церкви ти мусиш щось зробити, значить тобі слід це зробити, якими б великими не були тяготи чи труднощі. Якщо ти цього не робиш, ти не гідний залишатися в Божому домі. У Божому домі не дають безкоштовного харчування, не дають притулку нікчемам! Якщо хтось не прагне істини, він мусить принаймні бути здатним прислужувати. Якщо ж він не хоче запропонувати навіть найменшого прислужування або докладає лише незначних зусиль заради шматка їжі, його треба усунути, забрати його книги зі словами Божими та поводитися з ним як із невіруючим. Щоб бути гідними залишатися в Божому домі, люди щонайменше мусять щиро вірити в Бога, бути богобоязними у своєму серці та демонструвати певні прояви поклоніння Богу. Божий дім не вимагає від людей багато. Якщо хтось має совість і розсудливість, може зрозуміти та прийняти істину й відповідально виконувати свій обов’язок, цього достатньо. Принаймні твоя поведінка та твої дії мають бути прийнятними. У твоєму серці має бути крихта страху перед Богом, і ти маєш виявляти Йому певний послух. Якщо ти не можеш зробити навіть цього, то тобі слід якнайшвидше повернутися додому та припинити вештатися в Божому домі. Якщо ти відмовляєшся навіть від найменшого обов’язку, а просто хочеш паразитувати в Божому домі, то чи є ти людиною, яка щиро вірить у Бога? На Мою думку, така людина – невіруюча, вона нічим не відрізняється від безбожника. На неї огидно дивитися! Якщо ти хочеш вірити в Бога, роби це правильно або не роби взагалі. Віра в Бога добровільна. Ніхто тебе не примушує. Якщо ти не можеш зрозуміти таку дрібницю, то що ще можна сказати про віру в Бога? Божому дому не потрібне сміття. Церква – це не рятувальна станція. Ті, кому не вистачає навіть найпростішого прийняття істини, будуть вигнані та видалені! У Божому домі панує істина. Якщо хтось намагається зробити якусь дурницю або спричиняє якесь порушення чи переривання, він має бути видалений і повністю вигнаний.

7. У роботі та питаннях церкви, крім покори Богу, дотримуйся інструкцій людини, яку Дух Святий використовує в усьому. Навіть найдрібніше порушення є неприйнятним. Будь безперечним у своїй покірливості та не аналізуй, чи це правильно, чи неправильно; що правильно, а що неправильно – тебе не стосується. Ти повинен дбати лише про повну покору.

Ти мусиш слухати людину, яку використовує Святий Дух, і підкорятися їй незалежно від того, що вона говорить або робить. Роби те, що тобі було сказано, і так, як тобі було сказано. Не кажи: «А Бог знає? Я маю запитати Бога». Не потрібно питати, просто роби те, що сказала тобі робити людина, яку використовує Святий Дух. Ти розумієш? Немає потреби більше про це говорити. Вам уже слід це ясно розуміти.

8. Люди, які вірять в Бога, мають підкорятися і поклонятися Йому. Нікого не прославляй та ні на кого не рівняйся; не став Бога на перше місце, людей, на яких рівняєшся, – на друге, і себе – на третє. Жодна людина не повинна мати місця у твоєму серці, і тобі не слід вважати людей, особливо тих, кого шануєш, на одному рівні з Богом або рівноправними Йому. Бог цього не терпить.

Деякі люди особливо вправно вміють примазуватися й підлабузнюватися до інших. Бачачи, що Я роблю іншим компліменти, добре ставлюся до них або часто проводжу з ними час у спілкуванні, вони стараються вислужитися перед цими людьми. У їхній свідомості сформувалося таке поняття: тепер цей конкретний брат іде після Бога, а після них – ця конкретна сестра. Не виношуйте у своїх думках градацій: Бог на першому місці, хтось на другому, третьому чи четвертому… Хіба такі ранжування служать якійсь меті? Чи не схоже це на імператорський двір, де імператор на першому місці, прем’єр-міністр – на другому, а інший чиновник – на третьому? У Божому домі немає таких рангів, є тільки Бог і обраний Богом народ, а обрані Богом мають тільки коритися та поклонятися Богу! Правду кажучи, ви всі рівні. Незалежно від того, прийняли ви Бога раніше чи пізніше, і незалежно від статі, віку чи духовного рівня, ви всі рівні перед Богом. Не поклоняйся людям і не думай про себе занадто багато. Не створюй рангів чи градацій. Якщо ти так робиш, це доводить таке: те, що у твоєму серці, забруднене багатьма людськими поняттями та уявленнями, і тому ти схильний до порушення постанов.

9. Зосереджуй свої думки на роботі церкви. Відкладай сподівання своєї власної плоті, май вирішальне значення у сімейних питаннях, кревно присвячуй себе роботі Бога і став її на перше місце, а своє особисте життя – на друге. Це порядність святого.

10. Не слід силою затягувати до церкви родичів, які не є вірянами (твої діти, чоловік чи дружина, твої сестри чи батьки тощо). В оселі Бога достатньо членів, і немає потреби поповнювати їхні лави людьми, від яких немає користі. Не потрібно вести до церкви всіх тих, хто радо не прийшов до віри сам. Цю постанову адресовано всім людям. Вам слід перевіряти, відстежувати та нагадувати один одному про це питання; нікому не дозволяється порушувати його. Навіть якщо родичі, що не мають віри, неохоче йдуть до церкви, не можна давати їм книги чи нове ім’я; такі люди не належать до Божої оселі, а їхнє входження до церкви конче слід зупинити у будь-який необхідний спосіб. Якщо через вторгнення демонів церкву спіткає лихо, то тебе самого буде вигнано або встановлено обмеження щодо тебе. Коротше кажучи, всі мають відповідальність щодо цього питання; втім, тобі слід бути розсудливим і не користуватися цим для зведення особистих рахунків.

Це десять Божих адміністративних постанов, яких Божі обранці мусять дотримуватися в період Царства. Запам’ятайте їх усі.

Кінець 1995 року