Чи всі ви зараз маєте шлях і зростаєте у своєму входженні в життя? Чи відомі вам ознаки зростання у входженні в життя? Які зміни у твоєму духовному стані або прояви, які відрізняються від тих, що в тебе були раніше, дозволяють тобі відчути, що ти маєш життєвий ріст, або дозволяють братам і сестрам побачити, що ти подорослішав, і що твій характер почав змінюватися? Дивлячись на духовний стан, коли людина переживає зростання на своєму життєвому шляху, вона більше не відчуває сумнівів щодо віри в Бога, вона не вагається, і в неї є шлях, яким вона має йти; вона знає, що віра в Бога є для спасіння, і вона знає, що тільки ті, хто прагне до істини, можуть досягти спасіння. Чітке бачення цього шляху й перші кроки на ньому приносять у серця людей мир і спокій. Чи є зараз у ваших серцях цей мир і спокій? (Так. Коли ми стикаємося з людьми, подіями чи об’єктами й здатні зрозуміти Божу волю, бачимо, що ці обставини склалися саме для того, чого нам бракує, що це саме те, чого ми потребуємо, тоді ми відчуваємо душевний спокій. Але коли ми стикаємося з труднощами й не знаємо, як із ними впоратися, ми відчуваємо тривогу). Незалежно від того, в якому стані ви зазвичай перебуваєте, зіткнувшись із труднощами, спочатку подивіться на загальну картину: Чи в глибині душі ви не вважаєте, що обраний вами шлях віри в Бога є правильним, що він відповідає принципам як неба, так і землі? Хіба ви вже не визначили, що цей шлях є правильним для життя? Хіба у вас немає рішучості й волі йти далі, не вагаючись? Хіба це не ваш стан? (Так.) Це один з мінливих аспектів, який є першою ознакою зростання вашого життя. Крім того, що стосується багатьох питань – наприклад, людей, світу, цього суспільства, життєвого шляху, життєвих цілей і напрямку, сенсу й цінностей, які ви маєте по відношенню до життя, – чи є якісь зміни у ваших думках і поглядах? (Деякі зміни є.) Коли люди регулярно слухають проповіді, то відбуваються певні зміни у виконанні їхніх обов’язків, у їхніх вчинках, поведінці й думках; але чи справді змінюються їхні погляди на людей, якісь питання, життєві цілі та напрямки? Якщо вони дійсно змінюються в цьому відношенні, то це стосується входження в життя. Ступінь, до якого ти змінюєшся, свідчить про обсяг твого входження в життя. Чимало людей досі плутаються в цьому аспекті. Вони не знають, як ставитися до людей чи питань, не знають, як переживати ситуації та обставини, з якими стикаються. Порівняно з тим часом, коли вони ще не увірували в Бога, на перший погляд здається, що вони прийняли деякі правильні погляди, які відповідають істині, але не вміють їх застосовувати, зіткнувшись із певними питаннями, і не можуть пов’язати їх з цими справами. Хіба це справжня зміна? (Ні.) Це не справжня зміна. Скільки показників було наведено, аби побачити, чи пережила людина зростання на своєму життєвому шляху? (Два.) Це перші два показники, які стосуються істинності бачень і теорій.

Коли ми судимо про те, чи пережила людина зростання у входженні в життя, є ще кілька показників, які стосуються практики. По-перше, найпростіший попередній показник такий: щодня, незалежно від твоїх занять чи обов’язків, скільки часу твоє серце спокійне перед Богом і живе в Його присутності. Це співвідношення має вирішальне значення. Якщо ти майже весь день зайнятий зовнішніми справами й працюєш, аби заробити на життя, не приділяючи трохи часу читанню Божих слів і молитві до Нього, не заглиблюючись у роздуми про істину, то твої стосунки з Богом ненормальні; у твоєму серці немає місця для Бога, і віра в Нього для тебе неважлива. Якщо твоє серце завжди живе в такому стані, то ти дедалі більше віддалятимешся від Бога, твоя віра в Нього дедалі зменшуватиметься, і ти станеш пасивним і слабким, щойно з тобою щось трапиться. Коли це відбувається, твій внутрішній стан стає дедалі ненормальнішим. Іншими словами, чи перебуваєш ти в стані віри в Бога, чи маєш нормальний стан, який повинен бути у віруючої людини, скільки часу ти живеш у такому нормальному стані та, крім багатьох питань фізичного життя, які заполоняють твоє серце, скільки часу ти проводиш перед Богом, – це перший показник, що відноситься до практики. Крім свого фізичного життя, деякі люди дуже мало часу проводять за читанням Божих слів чи спілкуванням про істину. Більшість часу вони витрачають на зовнішні справи, живуть заради плотських насолод. Хіба це не є життям із розбещеним характером? Якщо людина часто живе в розбещеному характері, її опір Богові та бунт проти Нього зростає, що призводить до ненормальних стосунків із Богом, а це дорівнює відсутності стосунків із Ним. Тож чи важливо зберігати й підтримувати нормальні стосунки з Богом, чи ні? (Важливо.) Наскільки важливо? Де саме це важливо? (Якщо людина, виконуючи свої обов’язки, не має місця для Бога в своєму серці, то вона покладається на себе, а це зовсім не є практикуванням істини. В такий спосіб вона не може отримати входження в життя). Можливо, вам це зрозуміло на теоретичному рівні, але ви не можете чітко говорити про практичний аспект; Я маю на увазі, що більшість людей не дуже чітко й не дуже добре розуміє цей аспект істини, а ви маєте лише невелике чуттєве знання, чи не так? (Так.) Тоді Я запитую вас: якщо віруюча в Бога людина у своїх діях, словах, поведінці чи виконанні своїх обов’язків часто не має нічого спільного з вірою в Бога або із Самим Богом, то чи буде все, що вона робить, якось причетним до істини? (Ні.) Для кого вона все це робить? На якому фундаменті вона будується? Звідки беруться її відправні точки, мотивації, цілі та принципи? Якщо людина не здатна мати нормальних стосунків із Богом, і все, що вона робить, не має нічого спільного з Богом, то на що вона спирається у своїх діях? Що є джерелом її дій? (Вона спирається на сатанинську філософію.) У своїх вчинках люди покладаються на сатанинську філософію, це очевидно. Якщо те, як людина діє та чим живе, виконуючи свій обов’язок, не має нічого спільного з Богом, – тобто вона не має нічого спільного з істиною, – то на що вона покладається, щодня займаючись своїми справами? Вона покладається на сатанинські отрути та свій сатанинський розбещений характер у будь-яких своїх вчинках, при виконанні свого обов’язку, в житті та поведінці. Це третій показник, за яким можна визначити, чи має людина зростання у входженні в життя, – якщо коротко, то це те, чи має людина нормальні стосунки з Богом.

Існує ще один показник практики, за яким можна судити, чи пережила людина зростання й зміни у своєму входженні в життя. Чи спадає вам на думку, що це може бути? (Чи це не та ситуація, коли з ними щось трапляється, і вони вірять, що це організовано й улаштовано Богом, і мають покірне серце?) Саме так, покірне серце; про це судять, дивлячись на те, наскільки людина покірна щодо людей, об’єктів і подій, з якими вона стикається, і наскільки вона здатна підкоритися. Чи може людина підкоритися, коли з нею щось трапляється, наскільки вона здатна підкоритися, і після того, як вона підкорилася всім Божим улаштуванням, яку істину вона здатна здобути, – який аспект входження в життя людини перевіряється цим тестом? (Він перевіряє, чи має вона справжню віру.) Він перевіряє, чи справді вона вірить у Бога та наскільки великою є її віра в Бога; це лише одна частина цього тесту. Щось іще? (Страх Божий.) Він перевіряє, чи є в людей страх Божий, це ще одна частина. Що іще? (Чи люблять вони істину.) Саме так, він також перевіряє, чи люблять вони істину, чи здатні практикувати її. Усе разом це складає три аспекти. Твоя здатність підкоритися залежить від твого ставлення до того, що з тобою відбувається, чи опираєшся ти, чи приймаєш; це найголовніше. Іноді, коли щось трапляється, ти можеш мати покірне ставлення, але якщо це не відповідає твоїм переконанням, тобі доведеться докласти певних зусиль, аби підкоритися; якщо ж це відповідає твоїм смакам і ти можеш отримати від цього користь, тобі буде легше підкоритися. Чи не означає це, що ти недостатньо покірний? Чи є випадкова або тимчасова покірність свідченням справжньої покірності Богові? Стосовно того, що походить від Бога й Божих улаштувань, є речі, які ти можеш прийняти, а те, що ти прийняти не спроможний. Це проблема. Хіба це не явний бунт проти Бога? Наприклад, скажімо, Бог назвав тебе дурнем, як би ти відреагував? Ти подумав би на мить: «Божі слова, безумовно, не помиляються», в душі прийняв би це й сказав би «амінь» Божому слову. Отже, ти підкорився б десь на вісімдесят чи дев’яносто відсотків, але в процесі переживання тобі іноді могло би здатися, що ти досить розумний, а не дурний, – це ті останні десять відсотків, які заважають тобі повністю підкоритися. Такий стан є нормальним. На якому етапі досвіду ти повністю зрозумієш цей вислів? (Одного разу, коли нас викриють, ми зрозуміємо, що дурні, й матимемо правдиве знання про себе). Саме так. Коли ти матимеш певні знання про власну природу, характер, принципи дії, а також про якість своєї людської сутності, духовний рівень тощо, тоді ти усвідомиш: «Я дурень! Мої думки зовсім не чіткі, я не вмію чітко говорити; я не вмію розв’язувати проблеми й плутаюся в тому, що зі мною відбувається; я нічого не сприймаю серйозно, а якщо й сприймаю, то не розумію, – ось що таке дурень!». Що більше ти переживатимеш, то більше відчуватимеш, що Божі слова правильні, що Він говорить про тебе; ти дедалі більше підкорятимешся цим словам. Люди мають процес прийняття цих слів, але чого насамперед хоче Бог? Коли Бог називає тебе дурнем, чи хоче Він, аби ти опирався, ставився до цього недбало чи приймав це як належне? (Щоб ми приймали це як належне.) Бог хоче, щоби люди були налаштовані на прийняття. Люди повинні мати такий стан, що спершу вони повинні навчитися приймати й підкорятися незалежно від обсягу своїх знань. Ти, звісно, можеш думати, що ти лише трохи нерозумний, а не повний дурень, яким тебе назвав Бог, однак усе одно повинен прийняти це. У процесі переживання й прагнення до зміни свого характеру ти поступово прийдеш до пізнання власної людської сутності, проявів свого зіпсованого характеру, своїх поглядів і результатів власних вчинків, а також усіх станів, у яких ти перебуваєш, виконуючи свій обов’язок. Ти зрозумієш, що ти не трохи нерозумний, а ти насправді дурень, і чималий. У цей час у тебе не буде ані думок, ані опору тому дурневі, якого викрив Бог, ані переконань, і ти зможеш прийняти це. Бог досліджує глибини людських сердець. Чи приймаєш ти Боже виявлення як факт, чи сприймеш його як власне засудження? (Як факт.) Тоді чи приймаєш ти це як правду? Насправді всі Божі виявлення людини відповідають фактам, вони є істиною, і люди повинні приймати їх як такі. Дехто каже: «Хіба слово “дурень” – це істина?». Як це пояснити? Насправді справа не в тому, що це слово є істиною, а в тому, що істиною є суть цього слова – Боже визначення й оцінка такого характеру. Це факт. Сказати, що ви дурні, ви в принципі можете прийняти це, виходячи з вашого теперішнього духовного стану. Чи є слово «дурень» образливим? (Ні.) Чому? (Тому що це факт.) Деякі люди можуть так не думати в глибині душі й кажуть: «Слово “дурень” є майже елегантним і цивілізованим, а не лайливим, то чому б нам його не сприймати? Ми чули набагато суворіші слова, ніж це, – ми можемо прийняти їх, тож наскільки більшою мала б бути наша здатність прийняти таке елегантне слово?». Чи не мається на увазі, що ви товстошкірі, і тому таке елегантне, цивілізоване слово не здається вам колючкою? Чи так воно є? Насправді це не так. Незалежно від елегантності чи суворості якогось слова, якщо ти не вважаєш себе такою людиною, якщо ти не знаєш, чи правильними є слова оцінки, чи це твоя сутність, то навіть попри елегантність та приємність цього слова ти не зможеш його сприйняти. Це пов’язано з проблемою, чи здатна людина прийняти істину та чи має вона правдиве знання про власну природу й сутність. Раніше ви чули суворіші слова та прийняли, стерпіли й визнали їх, тому менш суворе слово «дурень» вас не турбує, але по факту ви не дуже застосовуєте це слово до себе. Це не позиція справжньої покори й прийняття. Якби ти справді міг прийняти це слово як істину й застосувати його до себе, то твоє самопізнання стало б глибшим. Коли Бог називає тебе дурнем, Він не просить тебе прийняти якесь твердження, слово чи визначення, – Він просить, щоби ти зрозумів істину, яка міститься в цьому твердженні. Отже, коли Бог називає когось дурнем, яка істина міститься в цьому? Кожен розуміє поверхове значення слова «дурень». Але що стосується проявів і характерів дурня, що з людських вчинків є дурним, а що ні, чому Бог викриває людей в такий спосіб, чи можуть дурні постати перед Богом, чи здатні дурні діяти за принципом, чи здатні вони розуміти, що добре, а що погано, чи здатні розрізняти, що Бог любить, а що зневажає, – здебільшого люди нічого не знають про ці речі; для них вони неоднозначні, нечітко окреслені, абсолютно неочевидні. Наприклад, здебільшого люди не знають – їм незрозуміло, – чи певний спосіб щось робити є дотриманням правил, чи практикуванням істини. Вони також не знають – їм це не зрозуміло, – як розпізнати, чи Бог щось любить, чи зневажає. Вони не знають, чи певна практика заганяє людей в жорсткі рамки, чи є нормальним спілкуванням про істину й допомагає людям. Вони не знають, чи правильні принципи стоять за їхніми діями по відношенню до людей, і чи намагаються вони створити союзників, чи допомогти людям. Вони не знають, чи діяти в певний спосіб означає бути принциповим і твердо стояти на своїй позиції, чи бути зарозумілим, поводитися самовдоволено й хизуватися. Дехто, не маючи чим зайнятися, любить дивитися в дзеркало й не знає, чи це самозакоханість і марнославство, чи це нормально. Деякі люди мають запальний характер і трохи дивакуваті; чи можуть вони сказати, чи пов’язано це з їхнім поганим характером? Люди навіть не можуть відрізнити ці звичайні речі, які часто зустрічаються, – і все ж кажуть, що дуже багато отримали від віри в Бога. Хіба це розумно? Тож чи можете ви змиритися з тим, що вас називають дурнями? (Так.) Наразі, здається, більшість людей можуть із цим змиритися. Що ви повинні робити, прийнявши це? Ви повинні порівняти це з власним станом і конкретно проаналізувати, в яких питаннях ви поводитесь як дурні, а в яких маєте ясний розум. Порівняйте зі своїм станом, відкопайте власну розбещеність, а потім пізнайте себе в цих питаннях і прагніть бути зарахованими до лав дурнів. Що ви думаєте про таку практику? Чи є це знання вичерпним? (Ні, не вичерпним. Ми повинні прагнути до істини й переживати зміни в цьому аспекті). Саме так. А ви хочете бути дурнями все своє життя? (Ні.) Ніхто не хоче бути дурнем. Насправді спілкування й розбір у такий спосіб проводяться не для того, аби змусити тебе спробувати класифікувати себе як дурня; незалежно від того, як Бог визначає тебе, незалежно від того, що Він викриває про тебе, як Він судить і карає тебе, як розбирається з тобою та обтинає тебе, все це зрештою спрямовано на те, щоб дозволити тобі вийти з цих станів, зрозуміти істину, здобути її й постаратися не бути дурнем. Що ж робити, якщо ви не хочете бути дурнями? Ви повинні прагнути до істини. Перш за все, ви повинні знати, в яких питаннях ви є дурнями, в яких питаннях завжди проповідуєте доктрину, завжди блукаєте в теорії й словах доктрини та тупо витріщаєтеся на факти. Коли ви розв’яжете ці проблеми й чітко розумітимете кожен аспект істини, то рідше виявлятимете нерозумність. Коли ти чітко розумієш кожну істину, не зв’язаний по руках і ногах у всіх своїх діях, коли ти не загнузданий і не скутий – коли з тобою щось трапляється, і ти можеш знайти правильні принципи для практики й справді здатний діяти згідно з принципами, помолившись Богу, пошукавши істину чи знайшовши когось для спілкування, тоді ти більше не будеш нерозумним. Якщо тобі щось зрозуміло, і ти можеш правильно практикувати істину, тоді ти не будеш нерозумним, коли дійде до таких речей. Люди повинні лише зрозуміти істину, щоб їхні серця природно освітилися.

Бог називає деяких людей нерозумними, і спочатку вони можуть не прийняти цього, але за якийсь час усвідомлюють, що насправді нічого не розуміють, не знають, як розпізнати неправдивих керівників та антихристів, почуваються досить нерозумними та вважають свій духовний рівень низьким, тому вони приймають це й підкоряються. «Дурень» – відносно приємне, елегантне слово, і людям потрібен деякий час, перш ніж вони зможуть прийняти його; можливо, їм буде важче прийняти менш приємні, неелегантні слова. Серед Божих слів є такі, що влучають просто в яблучко, викриваючи й засуджуючи людей, суворіші слова. Більшість людей має надто слабкий духовний стан, щоби сприйняти їх. Почувши такі слова, вони відчувають біль і нещастя, ображення своєї гідності, а ще обтяження й ураження своїх незрілих сердець. Які слова вам особливо неприємно чути, які змушують вас думати, що Бог не повинен їх говорити, які ви не можете прийняти? Наприклад: сміття, хробак, брудний демон, нижчий від свиней чи собак, звір тощо. Сходе, що більшості людей нелегко прийняти ці слова. Чи цивілізовані люди зазвичай говорять такі слова? Ви всі добре освічені. Ви всі звертаєте увагу на вишуканість і стриманість своєї мови, а також на манеру, в якій говорите: ви тактовні й навчилися не зачіпати гідність і гордість інших людей. У своїх словах і діях ви залишаєте людям простір для маневру. Ви робите все можливе, аби заспокоїти людей. Ви не виставляєте напоказ їхні шрами чи недоліки, намагаєтеся не зачепити їх і не поставити в незручне становище. Це міжособистісний принцип, за яким діє більшість людей. Але що це за принцип? (Це догоджання людям, брехливий і підступний принцип.) Він підступний, обманливий, зрадливий і підлий. За усміхненими обличчями людей ховається багато злих, підступних і підлих речей. Наприклад, деякі люди, спілкуючись з іншими, щойно помітивши певний статус співрозмовника, думають у глибині душі: «Розмовляючи з ним, я мушу добирати приємні слова, інакше можу зашкодити його репутації – а раптом він мене покарає?». Вони просто мовчать, а якщо й говорять, то в тактовній, приємній, улесливій формі. Зустрічаючись, вони кажуть: «Ах! Я ніколи не бачив нікого, гарнішого за тебе. Ти що, фея? Ти така гарна, тобі навіть не потрібен макіяж; якби ти нафарбувалася, то була б ще незрівняннішою. Поглянь на свою статуру, все, що ти вдягаєш, виглядає гарно! Такий гарний, красивий одяг, мабуть, був спеціально розроблений для таких людей, як ти!». Вони говорять особливо приємні речі, тому той, хто їх чує, почувається невимушено, але чи справді вони в душі так думають? (Ні.) Про що вони насправді думають? Вони, безумовно, мають ганебні наміри й приховані мотиви; вони можуть бути особливо зловісними, злими або презирливими, що викликало б огиду в інших. Розійшовшись різними шляхами, вони погано відгукуються про цю людину іншим, кажучи про неї всякі образливі й гидкі речі, які тільки здатні вигадати. Їхні слова містять напад та отруту! Улесливі слова, які вони щойно закінчили говорити, викликають у них роздратування й несхильність; приниження й наклеп на інших людей поза очі повертає їм відчуття рівноваги. Такі люди мають темряву в серці, вони егоїстичні й презирливі. Така поведінка є огидною й нестерпною. Що це за людина? Це брехлива людина. Таких людей дуже багато серед безбожників, є вони навіть у Божому домі. Промовляючи ці приємні слова, вони мають ганебний і презирливий намір та прихований мотив; вони говорять все, що допоможе їм досягти своєї мети. Вони говорять усупереч фактам та перебільшують; за їхніми приємними словами стоять певні наміри й цілі. Говорячи образливо, вони промовляють будь-які гидкі речі, які тільки можуть, і здатні говорити будь-які отруйні слова. Що це за людина? Крім поверхових проявів їхніх лицемірних, підступних та брехливих характерів, що ще належить до їхньої природи? Вони отруйні – надто отруйні! Коли вони роблять компліменти іншим, хіба інші про це просять? (Ні.) Чому вони роблять їм компліменти? (У них є мета.) Правильно. Всіма правдами й неправдами вони граються з людьми заради досягнення своїх намірів і цілей; вони скажуть все що завгодно, хай би яким огидним це було. Хіба це не отрута? Потім задля усунення дисбалансу в своїх серцях вони наносять удари в спину, проклинають та оббріхують людей, кажуть все, що тільки можуть, образливі й гидкі слова. Хіба це не отрута? Це дуже отруйно! З цього можна побачити природу людини. Жоден їхній вчинок напоказ перед людьми чи за їхніми спинами не є щирим чи відвертим, не відповідає істині чи людській сутності; все це є злим та отруйним. Хіба в усьому, що говорить розбещене людство, немає отруйних елементів? (Є.) Отже, чи є слова людей надійними? Чи можна довіряти їхнім словам? Люди дуже ненадійні та не заслуговують довіри! Чому? Тому що в їхньому житті все, що випливає з їхніх дій і слів, кожен їхній вчинок та діяння, кожна думка та ідея – все це має сатанинську природу та повністю відображує сатанинську природу й сутність.

Чому люди вірять у Бога, але не вірять, що Його слова є істиною? Причина цього в тому, що вони сліпі, не розуміють, що таке істина, і не мають знання про Бога. Багато людей читає Божі слова й може визнати, що Його слова – це істина, але вони мають власні уявлення про те, що Бог говорив про «личинок», «сміття», «дияволів» та «звірів», і опираються сказаному так, що абсолютно не спроможні прийняти ці речі. Це пояснюється тим, що вони не знають власної природи. Як люди бачать людську природу й сутність? (Вони визнають свої сатанинські характери, однак вважають, що в них є ще й добра сторона, та не бачать, що самі є живим сатаною.) Чи розуміють люди свою природу й сутність так само точно, чітко й правдиво, як Бог? (Ні.) Насправді людська природа й сутність абсолютно ворожі Богові. Бог дивиться на людську сутність і природу. Він не дивиться на людські слова чи показні вчинки, Він дивиться на їхні серця, їхню сутність і природу. Звідки ж беруться ті визначення й способи звернення, які Бог має для людини? Вони визначаються на основі людської природи та сутності, а також розбещених характерів, які виливаються з людини. Після цієї розмови чи розумієте ви, що означає вислів «Бог досліджує глибини людських сердець»? Люди завжди кажуть, що «Бог досліджує глибини людських сердець», тож як ви переживаєте ці слова? Чи ви колись відчували їх по-справжньому? Яке знання й розуміння цих слів у вас є? Деякі люди заплуталися; вони думають, що це означає, що Бог знає думки та ідеї, які виливаються з них, що Він знає про їхні вчинки, які не відповідають істині, що Він знає про бруд, розбещеність та екстравагантні бажання їхніх сердець; навіть якщо вони роблять щось погане й нікому не кажуть, Бог знає про це. Коли Бог досліджує людей, чи справді Він перевіряє лише те, що на поверхні, те, що люди усвідомлюють? Чи можна це назвати Божим дослідженням глибини людських сердець? (Ні.) Що є найглибшою частиною серця людини? (Її природа й сутність.) Чи здатні люди усвідомлювати власну природу й сутність? Чи можуть вони їх відчувати? Чи можуть вони їх пізнати? (Не можуть.) Якщо люди не можуть відчувати ці речі, то як вони можуть по-справжньому пізнати себе? (Вони можуть пізнати себе тільки через одкровення Божих слів та Його викриття). Бог досліджує природу й сутність людини, яку вона не може ані відчути, ані пізнати; коли Бог викриває природу й сутність людини, коли факти викривають її, вона щиро переконується в цьому. Усі людські думки, ідеї та погляди є поверховими речами. Іноді вони промовляються вголос, а іноді це просто миттєва ідея, щиросердна думка або тимчасова жива думка, але все це – поверхові речі. Ці живі думки можуть тимчасово впливати на твої дії й керувати ними, але чи можуть вони впливати на напрямок і цілі твого життя або керувати ними? Не можуть. Що ж може вплинути на твої дії й керувати ними, а також визначати напрямок і цілі твого життя? Чи здатен ти чітко усвідомити це питання? Ось що ховається в найглибших частинах людських сердець та в їхніх головах. Це те, що контролює думки й дії людей та породжує їхні погляди. Деякі люди не розуміють значення фрази «Бог досліджує глибини людських сердець». Що тут мається на увазі під «глибинами людських сердець»? Що виникає на дні людського серця? Їхні найглибші, найпотаємніші думки? На перший погляд здається, що так, але що це насправді? Це речі людської природи й сутності, які ніхто не може зрушити з місця, найщиріші думки людини, про які вона ніколи нікому не говорить, часом навіть сама не знає, що це таке. Люди живуть відповідно до цих речей. Вони думають, що втративши ці речі та мотивацію, яку ці речі дають їм, вони, можливо, більше не зможуть вірити в Бога. Тож чи знаєте ви, що лежить у глибині людських сердець? (Віра в Бога для того, щоб отримати благословення; ось що лежить у глибині людських сердець.) Саме так, люди вірять у Бога, аби бути благословенними, отримати нагороду та вінець. Хіба цього немає в кожному серці? Є, і це факт. Хоча люди не часто говорять про це й навіть приховують свої мотиви й бажання отримати благословення, це бажання й мотив глибоко в серцях людей завжди були непохитні. Скільки б духовної теорії люди не розуміли, яким би досвідом чи знаннями вони не володіли, який би обов’язок вони не могли виконувати, скільки б страждань вони не перенесли або яку б ціну вони не заплатили, вони ніколи не полишають мотивацію до благословень, сховану глибоко в їхніх серцях, і завжди мовчки трудяться задля неї. Хіба це не те, що поховано найглибше в серцях людей? Як би ви почувалися щодо отримання благословень без цієї мотивації? Із яким ставленням ви б виконували свій обов’язок та слідували за Богом? Якими б стали люди в разі позбавлення від цієї мотивації отримувати благословення, прихованої в їхніх серцях? Можливо, багато людей стали б негативно налаштованими, а дехто втратив би мотивацію у виконанні своїх обов’язків. Вони втратили б інтерес до своєї віри в Бога, так, неначе їхня душа зникла. Вони виглядали б так, ніби у них вирвали серце. Ось чому Я кажу, що мотивація щодо здобуття благословень – це щось, приховане глибоко в серцях людей. Можливо, виконуючи свій обов’язок або живучи життям церкви, вони відчувають, що здатні зректися своїх сімей і з радістю повністю присвятити себе Богу, і що тепер вони знають про свою мотивацію отримувати благословення, і відкинули цю мотивацію вбік, і вона більше не керує ними й не обмежує їх. Тоді вони думають, що в них більше немає мотивації отримувати благословення, але Бог вважає інакше. Люди дивляться на речі лише поверхово. Без випробувань вони почуваються добре відносно власного стану. Якщо вони не залишають церкву або не заперечують ім’я Боже і наполегливо повністю присвячують себе Богу, вони вірять, що змінилися. Вони відчувають, що у виконанні свого обов’язку ними більше не рухає особистий ентузіазм або миттєві пориви. Натомість вони вірять, що можуть прагнути до істини та що вони можуть постійно шукати істину й практикувати її, виконуючи свій обов’язок, щоб їхні розбещені характери були очищені, і щоб вони досягли справжніх змін. Втім, коли трапляються речі, безпосередньо пов’язані з місцем призначення й результатом людей, як вони поводяться? Істина відкривається у всій своїй повноті. Тож, зрештою, що стосується людей, чи є ця обставина для них спасінням і вдосконаленням, чи викриттям і вигнанням? Це добре чи погано? Для тих, хто прагне до істини, це означає спасіння і вдосконалення, і це добре; для тих, хто не прагне до істини, це означає викриття й вигнання, а це погано. Хіба не всі люди, проживаючи певний період часу, стикаються з обставинами випробування та рафінування? Чому Бог це робить? Безумовно, у цьому є сенс, тому що Бог досліджує глибини людських сердець; Йому відомий справжній стан людського нутра, Він розуміє людей, чітко й досконало бачить їхню природу й сутність. За деякий час хтось може досягти певного успіху, зробити щось добре, не наробивши великих помилок, і, можливо, зможе прийняти критику й обтинання. Коли з такими людьми щось трапляється, вони можуть мати дещо покірне ставлення. Їм здається, що вони досить добрі, що вони стали на правильний шлях віри в Бога і були спасенні й удосконалені. Коли вони стають найбільш самовдоволеними й самовпевненими, приходять Божа дисципліна, суд і кара. Ці обставини викривають людей, їхній духовний стан, розбещені характери, природу й сутність, а також їхнє ставлення до Бога. Це викриття насправді йде людям на користь. Якщо вони прагнуть до істини, то це викриття, ці обставини вичищають їх. Вичищають від чого? Від нерозумних вимог до Бога та екстравагантних бажань і змусять тебе прийняти правильні погляди; ти більше не намагатимешся торгуватися з Богом, не вимагатимеш від Нього задоволення своїх надмірних бажань; навпаки, твоє серце дедалі більше по-справжньому підкорятиметься Богові. Ти нічого не проситимеш, а лише прагнутимеш до істини та бажатимеш догодити Божому серцю, завдяки чому ставатимеш дедалі чистішим, аж поки врешті-решт не зможеш досягти спасіння. Хіба цей результат досягнутий не Божою роботою? (Так і є.) Хіба Бог, роблячи це, не надає таким діям значення? Хіба це не вичищає людей? Чи потребують люди вичищення в такий спосіб? (Потребують.) Якби Бог не викривав і не вичищав людей у такий спосіб, то чи могли б люди здобути істину? (Ні.) Вони б не змогли здобути її. Виходячи з їхньої сатанинської природи, яким шляхом можуть піти люди? (Слідувати за сатаною й опиратися Богові.) Чи може така людина бути благословенною? Ні, не може, вона може бути тільки вигнана.

Чи знаєте ви, хто такий насправді фарисей? Чи є фарисеї навколо вас? Чому цих людей називають «фарисеями»? Як описати фарисеїв? Це люди, які є лицемірними, повністю фальшивими та прикидаються в усьому, що роблять. Який номер вони розігрують? Вони прикидаються хорошими, добрими та позитивними. Чи вони такі насправді? Категорично ні. Враховуючи, що вони лицеміри, усе, що проявляється й розкривається в них, є несправжнім; усе це – удавання, це не їхнє справжнє обличчя. Де сховане їхнє справжнє обличчя? Воно сховане глибоко в їхніх серцях, й інші його ніколи не побачать. Усе, що знаходиться зовні, – це гра, усе це підробка, але вони можуть обдурювати лише людей; вони не можуть обдурити Бога. Якщо люди не шукають істини, якщо вони не практикують і не переживають на власному досвіді слова Бога, то вони не можуть по-справжньому зрозуміти істину, і тому, якими б приємними не були їхні слова, ці слова – не реальність істини, а слова вчення. Деякі люди зосереджуються лише на бездумному повторенні слів вчення, вони наслідують того, хто проповідує найвищі проповіді, внаслідок чого всього за кілька років їхнє декламування вчення стає дедалі досконалішим, і вони стають об’єктами захоплення та шанування багатьох людей, після чого вони починають маскуватися та приділяти велику увагу тому, що вони говорять і роблять, виставляючи себе про людське око особливо благочестивими й духовними. Вони використовують ці так звані духовні теорії, щоб замаскуватися. Куди б вони не пішли, вони тільки про це й говорять – про показні речі, які відповідають уявленням людей, але яким не вистачає будь-якої реальності істини. І проповідуючи те, що відповідає уявленням і смакам людей, вони обманюють багатьох. Іншим такі люди здаються дуже побожними й смиренними, але насправді це фальш; вони здаються терпимими, поблажливими й люблячими, але насправді це удавання; вони кажуть, що люблять Бога, але насправді це акторська гра. Інші вважають таких людей святими, але насправді це не відповідає дійсності. Де можна знайти людину, яка справді свята? Людська святість уся несправжня. Усе це гра, удавання. Зовні вони здаються вірними Богу, але насправді вони просто грають роль про людське око. Коли ніхто не дивиться, вони аніскілечки не вірні, і все, що вони роблять, є поверховим. На перший погляд, вони повністю присвячують себе Богові й відмовилися від своєї сім’ї та кар’єри. Але що вони роблять таємно? Вони ведуть власну справу й керують власною діяльністю в церкві, мають зиск завдяки церкві й таємно крадуть пожертви під виглядом виконання роботи для Бога… Ці люди – сучасні лицемірні фарисеї. Звідки беруться фарисеї? Вони з’являються серед безбожників? Ні, всі вони з’являються серед віруючих. Чому ці люди стають фарисеями? Хтось їх такими зробив? Очевидно, що це не так. А чому ж тоді? Тому що такі їхні сутність і природа, і це зумовлено тим шляхом, яким вони пішли. Вони використовують Божі слова лише як інструмент для проповіді та наживи на церкві. Вони озброюють свій розум та уста Божими словами, проповідують неправдиві духовні теорії та видають себе за святих, а потім використовують це як капітал, аби мати пожиток із церкви. Вони лише проповідують доктрини, проте ніколи не застосовують істину на практиці. Що ж це за люди, які продовжують проповідувати слова й доктрини, хоча ніколи не йшли Божим шляхом? Це лицемірні фарисеї. Їхні мізерні так звані добрі вчинки й хороша поведінка, а також незначні пожертви й витрати досягаються виключно завдяки обмеженню та представленню власної волі в гарній упаковці. Ці дії повністю фальшиві й усі вони є вдаваними. У серцях цих людей немає ані найменшого благоговіння перед Богом, ані справжньої віри в Бога. Ба більше, вони невіруючі. Якщо люди не прагнутимуть до істини, то підуть таким шляхом та перетворяться на фарисеїв. Хіба це не страшно? Релігійне місце, де збираються фарисеї, стає ринком. У Божих очах це і є релігія, це не Божа церква, не місце, де Йому поклоняються. Отже, якщо люди не прагнутимуть до істини, то хай би скількома буквальними словами й поверховими доктринами про Божі висловлювання вони озброювалися, все це не принесе користі. Деякі люди кажуть: «Це марно, хай би як я озброївся, тому я просто взагалі не озброюватимуся». Що вони кажуть? Хіба це не нонсенс? Хіба це не абсурдні вислови? Яку мету Я переслідую, спілкуючись про ці слова? Аби завадити тобі озброюватися Божими словами? (Ні.) Ти повинен озброюватися Божими словами, але ти повинен чітко усвідомити головне: не можна використовувати Божі слова задля створення гарної обгортки для себе, ти не повинен використовувати їх як капітал для отримання прибутку від церкви, а тим більше як зброю для завдання ударів іншим. Що таке Божі слова? Божі слова – це істина, шлях і життя, які усувають розбещені людські характери. Якщо ти досконало застосовуєш і практикуєш ці слова, то ти отримаєш істину; істина не буде для тебе доктриною чи просто словами, а стане реальністю твого життя. Отримавши істину, ти отримаєш життя.

Я розповім вам одну історію на тему того, як Бог досліджує глибини людських сердець, про що Я щойно говорив. Жила собі красива жінка, що вийшла за багатого чоловіка. Як зазвичай світ дивиться на такі шлюби? Красива жінка полює на гроші багатія, а багатій полює на красиву жінку за її вроду; кожен бере те, що йому потрібно, а справжньої любові немає – це шлюб за угодою. Згідно з уявленнями світу ця вродлива жінка неодмінно була б марнотратною, живучи в розкоші, але вона цього не робила. Вона жила як звичайна домогосподарка, поралася по господарству, щодня була старанною й сумлінною, добре ставилася до свого чоловіка та його сім’ї, так, що її можна було б назвати доброчесною й доброю. Але як ставився до неї багач? По-перше, він боявся, що ця вродлива жінка не зможе по-справжньому жити з ним, боявся, що їхній шлюб не буде довговічним, тому все своє багатство й важливі речі тримав при собі. Він записав їх на своє ім’я замість віддати під контроль дружини. Але вродливій жінці було байдуже до всього цього. Хай би як чоловік ставився до неї – чи не довіряв їй, чи обмежував фінансово, – вона не виявляла жодного небажання чи невдоволення. Навпаки, вона стала ще стараннішою. За кілька років прекрасна жінка народила кількох дітей і далі дбала про всю свою сім’ю, як і раніше, як добра дружина й любляча мати; вона була слухняною, лагідною та уважною до свого чоловіка. Нарешті, якось багач відчув, що його дружина не така, якою він її собі уявляв: вона не прагнула його багатства чи матеріальних благ. У неї не було жодних додаткових вимог, окрім необхідних для нормального життя; ба більше, вона багато витрачала на управління сім’єю – свою молодість, зовнішність та свій час. Вона старанно й сумлінно працювала для сім’ї та ніколи не скаржилася. Багач був зворушений. Що він подумав спочатку, відчувши зворушення? Чи не подумав би він: «О, моя дружина така надійна, а я сумнівався в ній та остерігався її. Таке моє ставлення до неї було дуже несправедливим з мого боку. Я повинен віддати усе своє багатство й усе, що маю, під її піклування, бо вона – моя справжня любов, людина, якій я найбільше повинен довіряти, і яка найбільше варта моєї довіри. Якщо я не вірю в неї, якщо остерігаюся її, то я не справедливий до неї. У такій поведінці зовсім немає характеру. Вона вже пройшла багаторічні випробування, і я більше не можу в ній сумніватися». Чи не виникла така думка після того, як ви побачили всі факти? (Так.) Такі думки походять від людського судження. Спостереження за її поведінкою, за тим, що з нею відбувалося, породило його судження, яке в свою чергу породило його визначення щодо неї. Тому схвильований багач записав усі свої статки на ім’я дружини, демонструючи свою цілковиту довіру до неї й відповідаючи на її багаторічну вірність та її вклад у нього. Для більшості людей це відповідає людській совісті, розуму, моралі та етиці. Чи вичерпано це питання? (Ні.) Завершивши всі юридичні процедури, багач переписав усі свої статки на ім’я дружини. Одного разу багач повернувся додому поїсти і, щойно переступивши поріг, відчув, що атмосфера в домі змінилася. Дружина не привітала його вдома, не заговорила до нього, а в будинку було холодно. Чому стіл, зазвичай заставлений їжею, сьогодні був порожній? Він озирнувся й побачив на обідньому столі папірець, на якому було написано великими літерами: «Бувай!».

Ця історія вже скінчилася. Всі ви, напевно, більш-менш розумієте, про що йдеться, тож яка мета цієї історії? (Розповісти нам, що людям не можна довіряти, і вони надто добре прикидаються.) Багача ввела в оману неправдива зовнішність. Ця вродлива жінка дуже добре прикидалася; за всі ці роки вона не виказала жодної вади, і за всі ці роки життя з нею багач не побачив ані найменшого натяку. Що ж за людина ця красуня? (Вона зловісна, брехлива та особливо підступна.) Чи мала вона такий намір від самого початку, чи тільки наприкінці, отримавши все багатство? (Від самого початку.) Якими були її первинні наміри, коли вона виходила заміж за багача? Чи проявляла вона їх? (Ні, вона приховала їх.) То що ж вона випустила на поверхню? (Неправдиву видимість.) Абсолютно неправдиву видимість. А що ховалося в глибині за цією неправдивою видимістю? (Вона хотіла отримати багатство й вигоду.) Вона вийшла заміж за багача не від щирого бажання, вона хотіла лише його грошей. Хай би скільки років це зайняло, десять чи двадцять, їй було байдуже, що доведеться вийти за нього заміж, витратити всі ці роки своєї молодості й важкої праці, аби тільки видурити в нього всі статки. Це була найглибша думка її серця. Який характер мають ті речі, які вона робила заради цієї думки? (Удавання й обман.) Чи варто про це пам’ятати, чи люди повинні відкинути її? (Відкинути.) Це добро чи зло? (Зло.) Це все зло. На якій підставі всі її дії та всі принесені нею показні жертви визначаються як зло? Звідки такий висновок? (З намірів і відправної точки її вчинків.) То що ви зрозуміли з цієї історії? (Люди дивляться на зовнішність, а Бог дивиться на сутність людини.) Це точно. Чому люди дивляться на зовнішність? Чи можна дізнатися про наміри й мотиви інших людей з їхніх слів і вчинків? Чи вмієте ви їх розпізнавати? (Ми бачимо деякі очевидні, поверхові.) Ви можете бачити деякі зовнішні прояви, але коли ти розумієш істину й володієш частиною реальності істини, хіба не бачитимеш сутність людей трохи краще? (Так.) Чому Бог так добре бачить людські серця? Це тому, що Бог є істина, Він всемогутній і досліджує глибини людських сердець. Як гадаєте, чи мають люди правильний стандарт судження, за яким вони можуть судити інших так, як це робить Бог? (Ні, не мають, бо всі люди однакові, а Бог – їхній Творець). Люди однакові, тож чи існують між ними відмінності? Чи є різниця між тим, хто має істину, і тим, хто її не має? Чи є різниця між тим, хто знає Бога, і тим, хто його не знає? Чи є різниця між тим, хто боїться Бога, і тим, хто не боїться? (Є.) Яка людина може бачити наскрізь сутність іншої людини? (Та, яка знає Бога й боїться Його.) Зрештою, як людина може бачити наскрізь сутність іншої людини? Що до людей, то вони здатні розпізнати сутність лише тоді, коли вони розуміють істину й мають її реальність. Тоді, якщо говорити про Бога, чому Він здатен бачити сутність людини наскрізь? Як ви це пояснюєте? Чи можна сказати, що Бог є мірилом, за яким слід судити про всіх людей, події та об’єкти, що Він є критерієм, за яким слід оцінювати все позитивне й негативне? (Так.) Який практичний зміст мають ці слова? Зовнішня поведінка людини може бути доброю й досконалою, але якщо у тебе є реальність істини, ти можеш розпізнати, чи дотримується інша людина істини. Однак якщо ти не маєш реальності істини, то побачивши людину з досконалою поведінкою, яка дуже добре маскує свою зовнішність, бездоганне маскування, то чи зможеш ти побачити, практикує вона істину чи ні? Ти не знатимеш, як її розпізнати. Без реальності істини тобі бракуватиме стандарту, за яким ти зможеш судити інших, і ти не знатимеш, як судити про них. Якщо ти бачиш людину з гарною зовнішньою поведінкою, яка люб’язно говорить, багато страждає й присвячує себе Богу, зовні не виявляє жодних проблем і не має жодних недоліків, про які можна було б говорити, як ти можеш судити, хороша це людина чи погана, чи любить вона істину, чи вона їй остогидла? Як ти це розпізнаєш? Якщо ти не маєш стандарту для своїх суджень, то їхня зовнішня поведінка та вчинки легко засліплять тебе. Якщо вони засліплять та обмануть тебе, то чи зможеш ти розпізнати, хороші вони чи погані, добрі чи злі? Ні, не зможеш. Деякі люди кажуть: «Хіба люди, які розуміють істину, здатні досліджувати серця інших так само, як Бог?». Людям бракує такої здатності. Навіть якщо вони мають глибше розуміння істини, це не означає, що вони володіють її реальністю. Проте, якщо людина розуміє істину, то вона здатна розпізнати, чи є інша людина доброю чи поганою, чи любить вона істину чи ні, чи є вона чесною чи брехливою, чи боїться вона Бога, чи є непокірною й ворожою до Бога, чи щиро слідує за Богом, чи лицемірить. Ти зможеш розпізнати всі ці речі. Зрештою, що найважливіше? (Мати реальність істини.) Люди, які не мають реальності істини, не можуть нічого зрозуміти як слід; вони завжди чинять нерозумно, діють у спосіб, що суперечить істині, та опираються Богові. Жалюгідні люди. Це стосується важливості того, чи здатна людина здобути істину й увійти в її реальність. Як люди бачать інших, коли самі не розуміють істини? Вони можуть дивитися на інших лише крізь призму власних переконань та уявлень. Коли вони судять та оцінюють іншу людину, то дивляться лише на її духовний рівень і знання; вони дивляться лише на те, чи є її зовнішня поведінка етичною, чи відповідає вона традиційній культурі і людській моралі та чи корисні її дії для інших. Якщо вони бачать, що слова та вчинки людини в основному розумні, повністю відповідають людським уявленням про етику й мораль та догоджають смакам кожного, то вони класифікують цю людину як хорошу. Але як Бог класифікує людей? Хіба всі ці методи, якими люди користуються для висновків, та їхні відправні точки є стандартами, за якими Бог визначає сутність людини? (Ні.) На чому Бог базує Своє визначення? Бог базує Своє визначення природи й сутності людини на думках та ідеях її серця, а також на мотиві її слів і вчинків, тобто на її намірах і цілях. Саме тому про Бога кажуть, що Він єдиний, Хто досліджує глибини людських сердець. Чи може людина дослідити глибини чужих сердець? (Ні.) Люди можуть бачити лише зовнішні прояви інших людей і наміри, які виявляються у їхніх словах або через читання між рядків; у кращому випадку люди здатні бачити ці речі, тому можуть визначати поведінку інших лише на основі побаченого й почутого. З іншого боку, Бог, визначаючи людей, дивиться не лише на їхні вчинки, напрямок їхнього руху або якість конкретної дії. Бог хоче бачити їхні найщиріші думки, бачити, якими насправді є їхні наміри й цілі в кожній дії, до чого призводять їхні природа й сутність, і на який шлях усе це їх виводить. Ось на що дивиться Бог. Тож Я запитую вас: «Бог досліджує глибини людських сердець» – що означає «глибини людських сердець»? Простіше кажучи, це найправдивіші думки людських сердець. Тому в присутності Бога, незалежно від того, як ти маскуєшся, як ховаєшся або що собі вигадуєш, Бог має чітке уявлення про всі твої найщиріші думки й про те, що приховано в твоїх найглибших, найпотаємніших куточках; немає жодної людини, чиї приховані найпотаємніші речі могли б уникнути Божої пильної уваги. Ви розумієте, про що Я говорю? Десятиліттями життя і поведінки ця красива жінка обманювала найближчу їй людину – якби те саме сталося з вами, чи й ви б не обманулися так само? (Так.) Тож хіба не можна сказати, що вона обманула не лише свого чоловіка, але й вас, і всіх інших? (Так.) Вона нікому не відкрила найщиріших думок свого серця – нікому не сказала, – ба більше, її маскування було бездоганним, і ніхто не знав про це. Втім, вона дещо забула – Бог спостерігає за всім, що роблять люди. Можливо, вона й обдурила всіх інших, але тільки не Бога. Той багатий чоловік зовні здавався розумним, він зміг заробити багато грошей, але став жертвою жінки. Чи була це миттєва легковажність з його боку? (Ні.) Тоді що стало причиною? Це сталося тому, що він не бачив її наскрізь. Про які факти Я розповідаю вам у цій історії? Я кажу вам, що у своїй вірі в Бога та поведінці ви повинні йти правильною дорогою й не вступати на криві та лихі стежки. Що таке криві й лихі стежки? Віруючі в Бога завжди прагнуть покладатися на дрібні схеми, на оманливі та підступні ігри й хитрощі, аби приховати власну розбещеність, вади, недоліки та свої проблеми, наприклад, низький духовний рівень; вони завжди з усім розбираються згідно з сатанинською філософією, що, на їхню думку, не так вже й погано. Зовні вони підлещуються до Бога й своїх керівників, але не сповідують істину й діють всупереч принципам. Вони ретельно зважують слова й вирази інших, завжди розмірковуючи: «Наскільки я продуктивний останнім часом? Чи всі мене підтримують? Чи знає Бог про всі мої добрі справи? Якщо знає, то чи похвалить Він мене? Яке місце я займаю в Божому серці? Чи важливий я там?». Підтекст полягає в тому, чи отримає благословення така людина як віруюча в Бога, чи буде вигнана? Хіба постійні роздуми над цими питаннями не є кривою й лихою стежкою? Це справді крива й лиха стежина, аж ніяк не правильна. А яка ж тоді правильна? (Прагнення до істини та зміна характеру.) Саме так. Для тих, хто вірить в Бога, єдиний правильний шлях – це прагнути до істини, здобувати її та змінювати свій характер. Тільки той шлях, яким Бог веде людей до спасіння, є істинним, правильним шляхом.

Бог досліджує глибини людських сердець, Він здатен бачити найглибші їхні куточки, їхні найщиріші думки. Коли Бог каже: «Люди – це хробаки», яку підставу Він має для таких слів? (Людську природу й сутність.) Чи розбирали ви колись сутність, стан і прояви «хробаків», про які говорить і які бачить Бог? Які елементи людської сутності змушують Бога так про них висловлюватись? Чому Бог каже, що люди – це хробаки? В Божих очах зіпсоване людство, безумовно, є Його творінням; але чи виконують люди обов’язки та чи беруть на себе відповідальність, як годиться створеній істоті? Багато людей виконують свої обов’язки, але наскільки ефективно вони це роблять? Вони не проявляють ініціативи у виконанні своїх обов’язків; якщо їх не обтинати, не розбиратися з ними та не карати, то вони не рухатимуться вперед; вони завжди потребують зустрічей, спілкування й забезпечення, щоби мати хоч трохи віри, якісь маленькі активні елементи, – хіба це не є проявом їхнього розбещеного характеру? (Так.) Люди не знають свого місця, не знають, що їм робити, до чого прагнути, якою дорогою йти; часто вони навіть діють за власною волею й безчинствують. Якби не часті поливи, критика та обтинання, якби Бог постійно не влаштовував обставини, аби повернути людей до Нього, що б робили люди? Можна сказати, що така людина не тільки не могла б добре виконувати свій обов’язок, але й деградувала б до того, що стала б негативною, лінувалася б у своїй роботі, діяла би поверхово та обманювала Бога. Якщо людина не може виконувати свій обов’язок, який вона повинна виконувати, то якої якості будуть усі її вчинки? Можна сказати, що всі вони є злими вчинками, – вони роблять тільки зло! Цілими днями їхні думки не мають нічого спільного з істиною, нічого спільного з тим, щоб іти Божим шляхом. Щодня вони їдять тричі на день, не думаючи й не докладаючи жодних зусиль, а якщо й мають якусь думку, то вона не відповідає принципам істини й ніяк не стосується Божих вимог до людини. Вони вчиняють порушення й заважають, зовсім не свідчачи про Бога. Їхні серця сповнені думками про те, як дбати про своє фізичне благополуччя, як прагнути до статусу й слави, як виділитися серед інших людей, мати статус і визнання. Вони їдять їжу, яку дає Бог, насолоджуються всім, чим забезпечує їх Бог, та не беруть участі в людських справах. Бог не любить таких людей – Він їх ненавидить. Деякі люди виконують свій обов’язок як просту формальність. Вони приходять до церкви, аби поспостерігати за роботою, як невіруючі керівники: влаштують один обхід, вигукнуть кілька гасел, прочитають лекцію братам і сестрам, змусять усіх слухняно вислухати їх, і на цьому все закінчиться. Помітивши, що хтось просто виконує свій обов’язок, не беручи на себе відповідальності, вони думають: «Це мене не стосується, це не загрожує моєму статусу, тому мені на це начхати». День за днем вони пливуть за течією, не виконуючи жодної реальної роботи та не розв’язуючи жодних реальних проблем. Що це за людина? (Той, хто їсть тричі на день, не задумуючись і не докладаючи жодних зусиль.) Вона не знає, що має робити кожного дня, тому безтурботно пливе за течією день за днем, не знаючи, чи Бог задоволений нею, чи ненавидить її, чи перевіряє її. Чи відповідають їхні вчинки істині? Чи виконують вони свої обов’язки? Чи лояльні вони? Чи вони поверхові? Чи звеличують вони себе у тому, що роблять? Чи свідчать вони про Бога? Вони нічого цього не знають. Того, хто їсть тричі на день, не задумуючись і не докладаючи жодних зусиль, зазвичай називають «нахлібником». Такі люди не виконують жодної справжньої роботи, їм ліньки навіть накласти їжу собі в тарілку, і вони хочуть, щоб їх обслужили інші. Що це за людина? Вона зупиняється там, куди її щодня заносить, їсть там, де добре годують, йде туди, де є зручне місце для сну, а також туди, де є люди, які їй лестять. Немає жодної різниці між такою людиною й хробаком, чи не так? (Ні, немає.) Різниці немає. Виходячи з такої людської поведінки, хіба несправедливо називати людей «хробаками»? (Це обґрунтовано.) Люди постійно живуть у такій дегенеративній природі; виконавши дещицю справжньої роботи, вони хочуть визнання своїх досягнень. Деякі люди кажуть: «Я вже п’ять чи шість років виконую свій обов’язок. Я наполегливо виконую свій обов’язок кожного дня, і моє волосся сивіє». Хіба не огидно так говорити? Як ти можеш говорити так само, як Павло? Яку мету ти переслідуєш, намагаючись отримати визнання за свої досягнення? Чи не тому, що ти хочеш отримати нагороду від Бога? Як ми зазвичай називаємо людей, які хочуть отримати нагороду? Чи не «жебраками»? Хіба такі люди не безсоромні? Ти виконуєш обов’язок створеної істоти, а для кого твоя праця? Чи для Бога? Бог таких не цінує. Насправді ти дієш від свого власного імені, аби досягти спасіння, тож якого визнання ти хочеш та якої винагороди просиш? Хіба Бог дав тобі мало благодаті чи благословень? Хіба Бог дав тобі це життя, аби ти міг просити винагороду? Чи для того, щоб ти міг простягнути руку й попросити у Бога їжі? Просто зараз ти виконуєш свій обов’язок. Це твій обов’язок і твоя відповідальність. Бог довірив тобі обов’язок, а це милість з Його боку, тому ти не повинен нічого просити; якщо ти це робитимеш, Бог зненавидить тебе й гидуватиме тобою. Люди завжди хочуть благати Бога про милість і винагороду. Що це за люди? Хіба це не безсоромні люди з неповноцінним характером? Хіба не всі ви перебуваєте в такому стані? (Так.) Як вийти з цього стану? Ти повинен усвідомити, які з твоїх слів і вчинків належать до цього стану, а потім швидко постати перед Богом у молитві й прийняти Його пильний нагляд; препарувати свою потворність, природу й сутність. Отримавши певне знання й розуміння, розкажи про це братам і сестрам, спілкуйся з ними та розкрийся перед ними. Водночас, спілкуючись і розкриваючись у такий спосіб, ти фактично приймаєш Божий нагляд, а отже твій стан поступово виправлятиметься. Аби виправити свій розбещений характер, ти повинен спочатку чітко усвідомити, наскільки лихим та огидним є твій розбещений характер; тільки тоді ти зможеш ненавидіти й зневажати себе в своєму серці, – якщо ти не зневажатимеш себе, то не зможеш розв’язати цю проблему. Якщо тобі постійно здається, що немає нічого поганого в тому, щоб жити згідно з розбещеним характером, що інші люди не будуть проти, і що з тобою все гаразд, поки ти не робиш нічого поганого, – хіба це не безглуздя? Чи можуть такі люди здобути істину? Чи можуть вони досягти Божого спасіння? Чому Бог відкриває людям їхній зіпсований стан? Вам слід серйозно поспілкуватися про Божі слова, пов’язати зіпсовані стани людей та їхні розбещені виливи, а потім порівняти їх зі словами, якими Бог відкриває, що розбещене людство є хробаками, – чи бачите ви всю серйозність цієї проблеми? Чи здатні ви це прийняти? (Так.) Коли Бог говорить, що люди – це хробаки, до кого Він звертається в першу чергу? Які стани й розбещені характери людини Він насамперед намагається розв’язати? Яку сторону зіпсованої природи людини Він розкриває? Перш за все, хто є хробаком, той є нікчемним, без почуття сорому; в Божих очах він не вартий ані копійки! Чому Я кажу, що вони не варті ані копійки? Бог створив тебе й дав тобі життя, а ти не можеш виконати навіть мінімум своїх обов’язків, ти нахлібник. На погляд Бога, ти ні до чого не придатний, а твоє життя зайве! Хіба такі люди не є хробаками? (Так.) Що ж робити людям, які не хочуть бути хробаками? Перш за все, знайти своє місце і правдами й неправдами відшукати спосіб виконувати свій обов’язок, щоби налагодити нормальні стосунки з Творцем та звітувати перед Богом. Потім подумай, як досягти вірності у виконанні свого обов’язку, але не поверхово, а вкладаючи в це все своє серце. Не намагайся обдурити Творця. Роби все, що Бог вимагає від тебе, слухай і підкоряйся. Отже, чи є у вас якісь інші думки або опір словам Бога, коли Він називає людей хробаками? Чи можете ви приміряти це на себе? Деякі люди кажуть: «Я вже багато років виконую свій обов’язок, тож, напевно, я не хробак, чи не так?». Вони мають рацію? (Ні.) Чому вони помиляються? Хробак ти чи ні – це ніяк не стосується того, що ти робиш зовні. Бог хоче бачити, як ти виконуєш свій обов’язок, в якому стані ти перебуваєш при цьому, на що покладаєшся, виконуючи свій обов’язок, чи досягаєш результатів у виконанні обов’язку, чи береш на себе відповідальність та чи здатен ти виконувати свою роботу. Якщо ти виконуєш свій обов’язок згідно з принципами істини, досягаєш лояльності, здатен виконувати обов’язок на прийнятному рівні й догоджаєш Богові, тоді до тебе не звертатимуться як до «хробака».

Переживаючи Божу роботу, ви повинні спочатку прийняти Його слова, які розкривають людську природу й сутність. Якщо ви здатні чітко бачити розбещений характер людей та істину їхньої розбещеності, і якщо справді пізнаєте себе, то хіба це не той шлях, на якому ви можете отримати спасіння? Вирішальне значення має ваш підхід до Божих слів, які судять і викривають людину. Перш за все, ти повинен обдумати й зрозуміти слова Божі, які розкривають людську природу; якщо ти зможеш чітко побачити, що викрите Божими словами повністю відповідає твоєму реальному стану, тоді ти пожинатимеш урожай. Деякі люди, прочитавши Божі слова, завжди порівнюють їх з іншими; вони завжди думають, що ці слова адресовані іншим і що сказане Богом ніяк їх не стосується, хай би яким суворим воно було. Це дуже погано – така людина не приймає істину. Як же тоді ставитися до Божих слів? Щоразу, читаючи будь-які Божі слова, ви повинні застосовувати їх до себе, зіставляти зі своїм станом, думками й поглядами, а також зі своєю поведінкою. Якщо тебе справді можна порівняти з ними, і ти шукаєш істину для розв’язання своїх проблем, то в такий спосіб ти пожнеш урожай. Потім ти повинен використати реальність істини, яку ти зрозумів, для допомоги іншим; допомогти їм зрозуміти істину й розв’язати проблеми, допомогти їм постати перед Богом і прийняти Його слова та істину. Це прояв любові до інших, і ти можеш пожинати її плоди; це приносить користь як тобі, так і іншим, подвійний урожай. Завдяки таким діям ти стаєш корисною людиною в домі Божому; якщо ти володієш такою реальністю істини, то можеш свідчити про Бога. Хіба ти не здобуваєш тоді Боже визнання? Ти повинен використовувати ті ж методи, щоб прийняти решту слів, якими Бог викрив людей, і підкоритися їм, а потім препарувати й пізнати самого себе. Чи вмієте ви порівнювати себе в такий спосіб? (Трохи.) Якщо Бог сказав, що ти сатана, диявол, що маєш розбещений характер та опираєшся Йому, тоді ти можеш порівняти ці серйозніші речі із собою; але коли Його слова торкаються інших станів і виливів для визначення, що ти за людина, ти не здатен зіставити їх із собою й не можеш їх прийняти, – це дуже неприємно. Що це означає? (Це означає, що ми не знаємо себе по-справжньому.) Ти не знаєш себе по-справжньому й не приймаєш істину, чи не так? (Так.) Людям потрібно повільно прийти до розуміння слів, якими Бог викриває людей, таких як «хробаки», «брудний демон», «не варті ані копійки», «сміття» та «нікчеми». Чи має Бог на меті засудити людей, викриваючи їх? (Ні.) Тоді яка Його мета? (Щоби люди пізнали себе й відкинули свою розбещеність.) Правильно. Викриваючи ці речі, Бог прагне дозволити тобі пізнати себе, отримати істину в цьому процесі й зрозуміти Його волю. Якщо Бог викриває тебе як хробака, як невибагливу людину, як нікчему, то як ти маєш практикувати? Ти міг би сказати: «Бог сказав, що я хробак, отже, буду хробаком. Бог сказав, що я нікчема, тож я буду нікчемою. Бог каже, що я не вартий ані копійки, тому я буду нікчемним шматком сміття. Бог каже, що я брудний демон, що я сатана, отже, я буду брудним демоном, я буду сатаною». Хіба це шлях до отримання істини? (Ні.) Мета Бога, коли Він промовляє ці слова, Його кінцева мета у всіх Його судах, карі й викриттях – дати людям можливість зрозуміти Його волю, стати на шлях практикування істини, пізнання Бога й підкорення Йому. Якщо люди завжди неправильно розуміють Бога, йдучи цим шляхом, якщо вони часто не здатні повністю прийняти Його суд і кару, і якщо їхня непокора надто велика, то що вони можуть зробити? Ти повинен часто ставати перед Богом, приймати Його пильний нагляд, дозволяти Йому вести тебе через постійні випробування та рафінування, а ще дозволяти Йому влаштовувати обставини задля твого очищення. Розбещеність людей настільки глибока, що їм потрібен Бог для очищення! Якщо люди не мають волі до цього, завжди віддаються комфорту, завжди нетямущі та зовсім не шукають істину, то в них майже немає надії отримати істину. Бог пильно вивчає глибини людських сердець, і це має чимало практичних проявів; це можна помітити в багатьох рисах розбещених людських характерів, які викриває Бог. Тільки Бог може бачити те, що є в глибині людської природи й сутності. Отже, якщо ти не слухаєш Божих слів, не живеш так, як наказав тобі Бог, не віриш у Нього й не виконуєш свій обов’язок так, як Він тобі сказав, то ти не маєш можливості стати на шлях виконання Божої волі; ти не маєш можливості стати на правильний шлях віри в Бога, і тобі дуже важко досягти спасіння. Чи правильно Я говорю? (Так.) Чи можуть люди догодити Богові, вірячи в Нього своїми власними методами? (Ні.) Людські методи, уявлення, шляхи й засоби, до яких вони приходять, не відповідають істині, тому така віра в Бога ніколи не зможе Йому догодити.

Я щойно говорив про четвертий показник того, як судити про те, чи пережила людина зростання у своєму входженні в життя, – це ступінь, до якого людина здатна підкорятися Богові, зіткнувшись із людьми, подіями та об’єктами. Як визначити ступінь вашої здатності підкорятися Богові? Якщо ти не можеш прийняти або зрозуміти Божі слова, якщо ти взагалі не можеш збагнути те, що Бог говорить і вимагає, то чи можеш ти підкоритися Йому? (Ні.) Це надскладно. Тож, зрештою, що потрібно людині для досягнення послуху? (Розуміти істину.) Якщо людина розуміє істину, хіба це не рівнозначно розумінню Божої волі? (Так.) Тільки зрозумівши Божу волю, людина зможе поступово досягти покори Богові й догодити Його волі.

Судити, чи пережила людина зростання у своєму входженні в життя, можна за іншим ключовим показником – чи здатен ти розуміти Божу волю й отримувати істину серед усього, із чим ти стикаєшся. Тепер, коли більшість із вас стикається з якоюсь справою чи обставиною, скільки істини ви здатні зрозуміти з неї? Чи можете ви отримати істину із цього? Чи отримуєте ви істину в більшості питань, чи ви не здатні отримати її в більшості випадків, завжди дієте безтолково й кидаєте справи незавершеними? (Здебільшого ми кидаємо справи незавершеними.) Це і є ваш справжній стан: більшість часу ви не в змозі отримати істину. Про що це свідчить? Це показує твій слабкий духовний стан, і коли ти стикаєшся з багатьма питаннями, тобі бракує духовного стану або реальності істини, необхідних для розв’язання проблем. Незалежно від того, чи стикаєшся ти з випробуваннями або спокусами, ти не є непохитним у своєму свідченні, тому не маєш реальності істини. Якщо ти не можеш бачити власні проблеми наскрізь і не знаєш, як шукати істину, щоби розв’язати свої проблеми, то ти зазнав повної поразки. Якщо ти знову зіткнешся з таким самим випробуванням, все одно розгубишся й використовуватимеш той самий метод для усунення цього стану та той самий підхід до нього. Хіба це не свідчить про відсутність зростання? (Свідчить.) На якому рівні нині застряг ваш духовний стан? Коли з вами щось трапляється, ви розгублюєтеся, а потім шукаєте Божі слова, гімни, проповіді й спілкування, а також різні принципи, якими ви зазвичай користуєтеся, або ж шукаєте людей для спілкування, – це той рівень, на якому ви зараз перебуваєте? (Так.) Тож ваш духовний стан сильний чи слабкий? (Слабкий.) Чи можете ви жити незалежно в такому стані? Чи можете самостійно розв’язувати свої проблеми? (Ні.) Якщо ви зараз маєте такий духовний стан, то щойно покинете церковне життя, покинете своїх братів і сестер, обставини й місця, де виконуєте свій обов’язок, чи зможете ви й далі йти за Богом? Чи справді зможете йти за Ним до самого кінця? Це ще не відомо. Також можливо, що за три чи п’ять років ви досі слідуватимете за Богом, але ваша поведінка, цілі, які ви переслідуєте, напрямок вашого життя, ваші погляди на якісь питання, те, як ви ладнаєте з іншими людьми, і ставлення до різних речей – нічого із цього не зміниться, і ви нічим не відрізнятиметеся від безбожника. Різниця буде лише в тому, що ви лише називатимете себе віруючою людиною, віритимете в Бога лише на словах і називатимете себе одним із Його послідовників. Однак, по суті, Бог більше не перебуває у вашому серці, ви більше не тримаєте Його шлях у своєму серці, і у вас із Ним немає нічого спільного. Оскільки ти часто приходиш до Бога, не знаючи, що сказати Йому в молитві, що шукати, і не маючи нічого сказати Йому у своєму серці, ти починаєш віддалятися від Бога. Коли ти стикаєшся із чимось, Божі слова не служать тобі дороговказом, ти не знаєш, як шукати істину, і дієш згідно з власними уявленнями. Тож хіба ти не перетворився цілком на невіруючого? Що Я маю на увазі під цими словами? Поки людина не отримала істину, вона завжди плутається в тому, що з нею відбувається, не знає, як застосовувати істину чи як чинити згідно з Божою волею. Незалежно від добрих чи жахливих обставин, у яких ти перебуваєш, від наявності спокус чи випробувань, ти завжди розгублений; ти просто пасивно справляєшся із цим і не можеш використати позитивне ставлення чи істину, щоб урегулювати ситуацію. Незалежно від того, з якими обставинами ти стикаєшся, ти абсолютно не здатен протистояти їм і не можеш проявити ініціативу, аби використати істину для розв’язання проблем. Навіть якби ти просто в цей момент шукав істину, щоб вирішити їх і спробувати виконати Божу волю в цьому питанні, ти не зміг би цього зробити. Тож наскільки твоя поведінка й життя пов’язані з Богом, пов’язані з поведінкою та життям, які повинні бути у віруючої людини? Якщо з огляду на формальність та суб’єктивні бажання твого серця із Богом пов’язаний лише один відсоток, а дев’яносто дев’ять відсотків не стосуються істини, то ти є саме таким, як сказав Бог: «Ви зробили багато такого, що не співвідноситься з істиною». Хіба це не страшно й не небезпечно? (Так.) Це дуже страшно й дуже небезпечно. З якими ж проблемами стикаються люди? Якщо людина виходить з обставин, які Бог їй улаштував, то вона втрачає можливість бути вдосконаленою Богом, вона стає не гідною серйозних Божих намірів, вона відмовляється від уроків, які Бог навмисно для неї влаштовує. Це те, що найбільше засмучує Бога. Бог улаштовує відповідні обставини для людей, щоб вони могли прагнути до істини. Якщо людина відмовляється від своїх обов’язків, відмовляється від прагнення до істини, не читає Божих слів, здатна будь-коли та будь-де відступити від Бога, то чи є вона щирим послідовником Бога? Звісно, ні. Ви, напевно, чітко це бачите, – це ваш справжній духовний стан на цей момент. Люди, які не прагнуть до істини, взагалі не розуміють Божої волі. Якщо люди зовсім не розуміють обставин, які Бог для них улаштовує, не знають, як молитися до Бога чи спілкуватися з Ним, то який же в них духовний стан? Чи не надто він слабкий, і вони не знають, як прагнути до істини? Якщо вони гадки не мають, як прагнути до істини, то як вони можуть її здобути? Ти можеш суб’єктивно вважати, що все відкинув і маєш істинну віру в Бога, але насправді ти не приймаєш істину, і Бог не здобув твого серця – хіба це не так? (Так.) Бог не здобув твого серця, а це означає, що в багатьох питаннях ти досі здатен чинити опір і зраджувати Бога, відходити від Нього, аж до того, щоб навіть заперечувати існування Бога. Ти не тільки не здатен підкорятися Богові, бути вірним Йому й шанувати Бога, але ти також здатен скрізь і завжди опиратися Богу й зраджувати Його. Це ситуація, в якій перебувають люди до пізнання істини. Для чого Я говорю вам усе це? Чому Я говорю ці слова? Чи для того, щоб облити вас холодною водою? (Ні, для того, щоб дозволити нам пізнати наш справжній духовний стан.) Ці слова є для вас закликом до пробудження й підуть вам на користь. Якщо ти як віруюча людина не здобудеш істину, то ніколи не здобудеш Бога, а Він не матиме можливості здобути тебе. Отже, прагнення до істини у вашій вірі в Бога є найважливішою справою.

Щоб прагнути до істини, потрібно зосередитися на практикуванні істини, але з чого слід розпочати втілення істини в життя? Для цього немає правил. Тобі слід практикувати ті аспекти істини, які ти розумієш. Якщо ти приступив до свого обов’язку, тоді тобі слід розпочати з практикування істини у виконанні свого обов’язку. Під час виконання твого обов’язку є багато аспектів істини, які необхідно втілювати в життя, і ти мусиш практикувати ті аспекти істини, які ти розумієш. Наприклад, ти можеш почати з того, щоб бути чесною людиною, говорити чесно й відкривати своє серце. Якщо є щось, про що тобі надто ніяково говорити зі своїми братами й сестрами, тоді тобі варто стати на коліна й розповісти про це Богові через молитву. Що ти маєш сказати Богові? Скажи Богові, що в тебе на серці; не кажи пустих люб’язних слів і не намагайся обдурити Його. Почни з того, щоб бути чесним. Якщо ти був слабким, скажи, що ти був слабким; якщо ти був злим, скажи, що ти був злим; якщо ти був брехливим, тоді скажи, що ти був брехливим; якщо у тебе були порочні й підступні думки, розкажи про них Богові. Якщо ти завжди змагаєшся за статус, скажи Йому й про це. Дозволь Богові дисциплінувати тебе; дозволь Йому створити для тебе середовища. Дозволь Богові допомогти тобі пройти через усі твої труднощі й вирішити всі твої проблеми. Ти маєш відкрити своє серце Богові; не тримай його закритим. Навіть якщо ти відгороджуєтеся від Нього, Він усе одно може бачити твоє нутро. Однак, якщо ти відкриєш Йому своє серце, ти зможеш здобути істину. Отже, який шлях Тобі слід обрати? Тобі слід відкрити своє серце й розповісти Богу, що в тебе на серці. Тобі в жодному разі не варто говорити що-небудь неправдиве або маскуватися. Ти маєш почати з того, щоб бути чесною людиною. Протягом багатьох років ми спілкувалися про істину буття чесної людини, однак і сьогодні ще є багато людей, які залишаються байдужими, які говорять і діють тільки відповідно до своїх власних намірів, бажань і цілей, і яким ніколи не спадало на думку покаятися. Не таким є ставлення чесних людей. Чому Бог просить людей бути чесними? Чи для того, щоб було легше розуміти людей? Звісно, що ні. Бог вимагає, щоб люди були чесними, бо Бог любить і благословляє чесних людей. Бути чесною людиною – це бути людиною з совістю та розважливістю. Це означає бути кимось, кому можна довіряти, кого любить Бог, і хто може втілювати істину в життя й любити Бога. Бути чесною людиною – це найбільш основоположний прояв володіння нормальною людською сутністю і втілення в життя істинної людської подоби. Якщо хтось ніколи не був чесним або ніколи не розглядав можливість бути чесним, він не може зрозуміти істину, і тим паче здобути її. Якщо ти Мені не віриш, переконайся у цьому сам, або випробуй це на власному досвіді. Твоє серце може бути відкрите Богові, ти можеш прийняти істину, істина може стати твоїм життям і ти можеш зрозуміти та здобути істину, тільки якщо ти будеш чесною людиною. Якщо твоє серце завжди закрите, якщо ти не відкриваєшся, і нікому не говориш те, що в тебе на серці, так що ніхто не може тебе зрозуміти, тоді зведені тобою стіни надто товсті, і ти – найоблудніший із людей. Якщо ти віриш у Бога, але не можеш чесно відкритися Богові, якщо ти можеш брехати Богу або перебільшувати, щоб обманути Бога, якщо ти не здатен відкрити Богу своє серце й досі можеш говорити непрямо й приховувати свої наміри, тоді ти тільки нашкодиш собі, а Бог ігноруватиме тебе й не працюватиме в тобі. Ти не зрозумієш нічого з істини і не здобудеш жодної частки істини. Тепер ви бачите важливість прагнення до істини та її здобуття? Що насамперед потрібно зробити, аби прагнути до істини? Треба бути чесною людиною. Тільки якщо люди прагнуть бути чесними, вони можуть дізнатися, наскільки глибоко вони розбещені, чи дійсно вони мають будь-яку людську подобу, і чітко оцінити себе або побачити свої вади. Тільки коли вони практикують чесність, вони можуть усвідомити, як багато брехні вони говорять і як глибоко приховані їхні обман і нечесність. Тільки маючи досвід практики чесності, люди можуть поступово прийти до пізнання істини про свою власну розбещеність і пізнати свою власну природу й сутність, і тільки тоді їхні розбещені характери постійно очищатимуться. Тільки в процесі постійного очищення своїх розбещених характерів люди зможуть здобути істину. Присвятіть ваш час тому, щоб на власному досвіді пережити ці слова. Бог не вдосконалює тих, хто підступний. Якщо твоє серце нечесне, якщо ти нечесна людина, тоді ти не будеш здобутий Богом. Так само ти не здобудеш істину, а також будеш неспроможний здобути Бога. Що означає «якщо ти не здобудеш Бога»? Якщо ти не здобудеш Бога і не зрозумів істину, тоді ти не знатимеш Бога, і тому ти в жоден спосіб не зможеш бути сумісним із Богом, в такому разі ти є ворогом Бога. Якщо ти несумісний із Богом, то Бог не є твоїм Богом; а якщо Бог не є твоїм Богом, ти не можеш бути спасенним. Якщо ти не прагнеш досягти спасіння, чому ти віриш у Бога? Якщо ти не зможеш досягти спасіння, ти назавжди залишишся лютим ворогом Бога, і твій кінцевий результат буде визначеним. Тож якщо люди хочуть спастися, вони мусять розпочати з того, щоб бути чесними. Зрештою, особи, здобуті Богом, мають певну ознаку. Вам відомо, що це за ознака? Це написано в книзі Об’явлення, в Біблії: «Не знайшлося бо підступу в їхніх устах, бо вони непорочні!» (Об’явлення 14: 5). Ким є оті «вони»? Це ті, хто спасенний, удосконалений і здобутий Богом. Як Бог описує цих людей? Якими є характеристики та прояви їхньої поведінки? Вони непорочні. У їхніх вустах немає підступу. Ви всі, мабуть, можете зрозуміти й осягнути, що означає не мати підступу у вустах: це означає бути чесним. Що мається на увазі під словом «непорочні»? Це означає не чинити зла. А на якому фундаменті стоїть принцип нечинення зла? Без жодного сумніву, він стоїть на фундаменті страху Божого. Отже, бути непорочним означає боятися Бога та втікати від злого. Як Бог визначає того, хто є непорочним? В очах Бога досконалі лише ті, хто боїться Бога і втікає від злого; отже, непорочні люди – це ті, хто боїться Бога й утікає від злого; і лише ті, хто досконалий, є непорочними. Це абсолютно правильно. Якщо хтось щодня бреше, хіба це не порок? Якщо людина говорить і діє за власною волею, хіба це не порок? Якщо вона, діючи, завжди просить визнання, завжди просить у Бога нагороди, хіба це не порок? Якщо вона ніколи не звеличувала Бога, а завжди свідчила про себе, хіба це не порок? Якщо людина виконує свої обов’язки поверхово, поводиться як пристосуванець, виношує злі наміри, байдикує – хіба це не порок? Всі ці виливи розбещеного характеру є пороками. Просто люди цього не знають, поки не зрозуміють істину. Тепер ви всі знаєте, що ці розбещені виливи є пороками й брудом; тільки зрозумівши трохи істини, ви зможете здобути таке розпізнання. Усе, що стосується виливів розбещеності, пов’язане з брехнею; біблійні слова «не знайшлося підступу» є ключовим елементом для роздумів про те, чи є у вас пороки. Отже, аби судити, чи пережила людина зростання у своєму житті, є ще один показник, а саме: чи ввійшов ти в буття чесної людини, скільки брехні можна знайти у твоїх словах та чи поступово зменшується твоя брехня, чи вона залишається такою ж, як і раніше. Якщо твоя брехня, включно із маскуванням та оманливими словами, поступово зменшується, це доводить, що ти почав входити в реальність, і твоє життя зростає. Хіба це не практичний погляд на речі? (Так.) Якщо тобі здається, що ти вже пережив зростання, але твоєї брехні анітрохи не поменшало, і ти, по суті, не відрізняєшся від безбожника, то чи є це нормальним проявом входження в реальність істини? (Ні.) Увійшовши в реальність істини, людина як мінімум говоритиме набагато менше брехні; вона буде в основному чесною. Якщо ж ти забагато брешеш, і у твоїх словах надто багато домішок, це свідчить про те, що ти зовсім не змінився та ще не став чесною людиною. Якщо ти не є чесною людиною, то ти не маєш входження в життя, а отже, яке зростання ти можеш пережити? Твій розбещений характер досі не змінився, і ти безбожник і диявол. Бути чесною людиною – це показник, за яким можна судити, чи пережила людина зростання у своєму житті; люди повинні знати, як порівнювати ці речі із собою та як оцінювати себе.

Загалом, про скільки показників зростання людини у своєму входженні в життя ми говорили? (Шість.) Підсумуйте, що це за шість ознак. (Перше – чи вірить людина у своєму серці, що вибір шляху віри в Бога є правильним, істинним і належним, чи вона вже визначила, що це є правильним шляхом у житті, і чи має вона рішучість і волю слідувати за Богом, не вагаючись. Друге – чи змінилися її погляди на людей, світ, це суспільство, життєвий шлях, цілі й напрямок, сенс і цінність життя, чи ні. Третє – чи має людина нормальні стосунки з Богом. Четверте – чи вміє вона підкорятися Богові, стикаючись із людьми, подіями, об’єктами та обставинами, і наскільки вона вміє підкорятися. П’яте – чи може людина прийти до розуміння Божої волі й здобути істину, коли з нею щось трапляється. Шосте – чи ввійшла вона в буття чесної людини.) Ви повинні часто перевіряти себе, аби переконатися, чи ввійшли ви в ці аспекти, і спілкуватися про них на зібраннях. Якщо ти постійно не зосереджуватимешся на цих речах, твоє життя не зможе зростати, а твій характер не зможе змінюватися. Люди отримують результати в усьому, на чому зосереджуються, всюди, де доклали зусиль. Якщо ти завжди зосереджуватимешся на доктрині, то отримаєш лише доктрину; якщо зосереджуватимешся на здобутті статусу й влади, то твій статус і влада можуть бути стабільними, але ти не здобудеш істини, і тебе буде вигнано. Незалежно від того, який обов’язок ти виконуєш, важливим є входження в життя. Стосовно цього розслаблятися не можна, як і не можна бути недбалим.

31 січня 2017 року