Ті, хто не має страху Божого, не зміняться, як би довго вони не вірили в Нього. Тільки ті, хто боїться Бога, можуть отримати роботу Святого Духа й стати на шлях спасіння. Як важливо, щоб людина мала страх Божий! Чому деякі люди ніколи не пізнають себе? Тому, що вони не мають страху Божого. Чому деякі люди ніколи не зможуть отримати роботу Святого Духа? Це тому, що вони не мають страху Божого. Тільки ті, хто має страх Божий, здатні часто аналізувати й пізнавати себе; вони завжди бояться зробити помилку або піти хибним шляхом. Коли з ними трапляється щось, що вимагає від них вибору, вони радше образять людину, ніж Бога, і вони краще зазнають переслідувань, ніж віддаляться від Бога чи зрадять Його. Саме Йов боявся Бога й уникав зла, і він отримав хвалу від Бога.

Отже, із чого повинен початися ваш досвід, якщо ви хочете досягти спасіння у своїй вірі в Бога? Потрібно почати з прийняття Божого суду й кари, досягнення істинного пізнання себе і справжнього покаяння – це крок на шляху спасіння. Людям нелегко пізнати себе; ще важче їм пізнати власний розбещений характер і сутність, пізнати, які вони малі й нікчемні перед Богом, перед Творцем. Якщо люди не можуть пізнати свій власний розбещений характер чи свою розбещену сутність, чи пізнають вони тоді, які стосунки мають із Богом, свою міру перед Богом, чи любить їх Бог? (Не пізнають.) То що ж вони отримали після всіх цих років віри в Бога? Чи здобули вони істину? Чи ступили вони на шлях спасіння? Якщо, повіривши в Бога, вони їдять і п’ють Його слова, живуть церковним життям і виконують свій обов’язок, чи означає це, що вони мають стосунки з Богом? Що може зробити людина, чого має прагнути, на якій позиції стояти і як обрати свій шлях, щоб мати стосунки з Творцем? Чи знаєте ви? Відповіді у вас немає. Здається, вам бракує надто багато, а це означає, що ви не зосереджені на пошуку чи спілкуванні щодо істини в багатьох речах, які ви не розумієте, тому вашому церковному життю бракує конкретики, а це не може привести до гарних результатів. У вас на вустах духовні терміни та вислови, які часто говорять у вірі в Бога, але ви не сприймаєте їх серйозно, а також не повертаєтеся до свого власного духу й не заспокоюєте своє серце, щоб замислитися: «Що означають ці Божі слова? Як застосувати їх у моєму реальному житті? Як зробити ці слова конкретними – як перетворити їх на реальність? Що я можу зробити, щоб ці слова не лишилися вченням і теорією, а стали частиною мого життя, стали напрямком, у якому я йду? Як мені поводитися, щоб Божі слова стали частиною мого життя?». Якщо ви можете розмірковувати над такими речами, ви зможете зрозуміти багато деталей. Але загалом ви ніколи не замислюєтесь над такими речами, тому зупиняєтеся на буквальному розумінні більшості істин, про які зазвичай говорять. Якщо люди зупиняться на буквальному розумінні, що інші зможуть про них збагнути? Люди часто проповідують про духовні теорії, духовну термінологію та духовні висловлювання, але в їхньому житті не видно, щоб вони втілювали слова Божі на практиці або переживали Божі слова. Сьогодні ви зіткнулися з дуже великою проблемою. У чому вона полягає? Річ у тім, що, оскільки ви здатні проповідувати вчення невеликою мірою, розумієте певні духовні вислови й можете трохи розповісти про свій досвід пізнання себе, ви думаєте, що розумієте істину, що ваша віра в Бога досягла певного рівня, що ви вище більшості людей, але насправді ви не ввійшли в реальність істини, і без людей, які підтримували й забезпечували вас, без людей, які спілкувалися з вами про істину й направляли вас, ви б зупинилися на шляху і стали б розбещеними. Ви не в змозі взятися за роботу свідчення про Бога, ви не в змозі виконати Боже доручення, але всередині ви все ще високої думки про себе, ви думаєте, що розумієте більше, ніж більшість людей, але насправді вам бракує духовного стану, ви не ввійшли в реальність істини й стали зарозумілими лише через те, що змогли зрозуміти кілька слів і фраз учення. Щойно люди входять у такий стан, коли думають, що вже здобули істину, і стають самовдоволеними, яка небезпека їм загрожує? Якщо справді з’явиться балакучий неправдивий лідер чи антихрист, ви, безсумнівно, піймаєтеся на гачок і підете за ним. Це небезпечно, чи не так? Ви схильні бути зарозумілими, самовпевненими й самовдоволеними – у такому разі чи не відійдете ви від Бога? Чи не відвернетеся ви від Бога й не підете своїм шляхом? Ви не маєте реальності істини й не можете свідчити про Бога; ви можете свідчити тільки про себе й хизуватися – то хіба вам нічого не загрожує? Крім того, якщо ви потрапили в ці обставини, який розбещений характер ви проявите? Насамперед ви виявите зарозумілий і самовдоволений характер; це ясно як день. Чи не будете ви також користуватися своїм положенням і хизуватися своїм старшинством? Чи не будете ви зверхньо повчати людей? Чи не зненавидить вас Бог, якщо ви виявите цей зіпсований характер? Якщо хтось особливо зарозумілий і самовдоволений, і він не замислюється над собою, то чи може Бог зненавидіти й відкинути його? Це справді цілком можливо. Наприклад: ви, можливо, виконували свої обов’язки протягом кількох років, але не було помітного прогресу у вашому входженні в життя, ви просто розумієте кілька поверхових учень і не маєте справжнього знання про характер та сутність Бога, ніяких проривів, про які варто було б говорити, – якщо це ваш духовний стан сьогодні, що ви робитимете? Які у вас будуть вияви розбещеності? (Зарозумілість і самовдоволеність.) Ваша зарозумілість і самовдоволеність посиляться чи залишаться такими самими? (Вони посиляться.) Чому вони посиляться? (Тому що ми будемо вважати себе висококваліфікованими.) А на основі чого люди судять про рівень власної кваліфікації? На основі того, скільки років вони виконували певний обов’язок, скільки досвіду набули, чи не так? І якщо це так, чи не почнуть у вас поступово з’являтися думки про старшинство? Наприклад, якийсь брат багато років вірив у Бога і тривалий час виконував обов’язок, тому він є найбільш компетентним, щоб проводити бесіди; якась сестра недовго служить у церкві, і хоча в неї невеликий духовний рівень, вона не має досвіду у виконанні цього обов’язку і недовгий час вірить у Бога, тому вона найменш компетентна, щоб проводити бесіди. Той, хто є найбільш компетентним, щоб проводити бесіди, думає про себе: «Оскільки я старший, це означає, що я виконую свій обов’язок на належному рівні, і мої прагнення досягли своєї вершини, і мені більше нічого прагнути чи досягати входження. Я добре виконав цей обов’язок, я більш-менш завершив цю роботу, Бог має бути задоволений». І так вони починають ставати самовдоволеними. Чи означає це, що вони ввійшли в реальність істини? Вони взагалі припинили зростати. Вони ще не здобули істину чи життя, але все одно вважають себе висококваліфікованими, говорять про старшинство та чекають Божої нагороди. Хіба це не прояв зарозумілого характеру? Коли люди не є «висококваліфікованими», вони вміють бути обережними, вони нагадують собі не робити помилок; варто їм почати вважати себе висококваліфікованими, вони стають зарозумілими, починають мати високу думку про себе і схильні бути самовдоволеними. Хіба в такому разі вони не проситимуть нагороди та вінця від Бога, як Павло? (Так.) Якими є такі стосунки між людиною та Богом? Це не стосунки між Творцем і створеними істотами. Це не що інше, як ділові стосунки. І в такому разі люди не мають ніяких стосунків із Богом, і Бог, швидше за все, сховає від них Своє обличчя, – а це є небезпечною ознакою.

Деякі люди відкидають Бога, самі контролюючи Божих обранців, перетворюючи середовище, в якому люди виконують свій обов’язок, на незалежне царство антихристів; вони перетворюють церкви, які служать Богу й поклоняються Йому, на релігійні організації. Чи ввійшли ці люди в істину й життя? Чи йдуть вони за Богом, чи служать Йому, чи свідчать про Нього? Зовсім ні. Чи виконують вони свій обов’язок? (Ні.) То що ж вони роблять? Хіба вони не беруть участь у людських справах і починаннях? Незалежно від того, наскільки добре ти береш участь у людських справах і починаннях, якщо Бог не живе у твоєму серці, і якщо ти не прагнеш до істини, хіба це не означає, що ти не маєш стосунків із Богом? Хіба це не жахливо? Коли хтось вірить у Бога і йде за Ним, найбільше варто боятися, що він відійде від Божих слів та істини, щоб узяти участь у людських справах і починаннях. Зробити це – означає збитися на свій власний шлях. Скажімо, наприклад, церква обирає керівника. А той уміє лише проповідувати слова та фрази вчення, і зосереджується лише на власному престижі та статусі. Він не виконує практичну роботу. Проте ви чуєте, як він добре проповідує слова та фрази вчення згідно з істиною, і все, що він говорить, є правильним, тож ви дуже захоплюєтеся ним і вважаєте його добрим керівником. Ви дослухаєтеся до нього в усьому і, зрештою, йдете за ним, повністю підкоряючись йому. Хіба вас не обдурює й не контролює псевдокерівник? І чи не стала ця церква релігійною групою із псевдокерівником на чолі? Може здатися, що члени релігійної групи, головою якої є псевдокерівник, виконують свої обов’язки, але чи справді вони виконують свої обов’язки? Чи справді вони служать Богові? (Ні.) Якщо ці люди не служать Богові або не виконують своїх обов’язків, чи мають вони стосунки з Богом? Чи вірить у Нього банда, яка не має стосунків із Богом? Скажіть Мені, чи мають послідовники псевдокерівника чи люди під контролем антихриста роботу Святого Духа? Авжеж ні. І чому вони не мають роботи Святого Духа? Оскільки вони відхилилися від Божих слів, не слухаються Бога й не поклоняються Йому, але зважають на псевдопастирів і антихристів, Бог має до них огиду, і відкидає їх, і більше не виконує роботу над ними. Вони відхилилися від Божих слів, і Він мав огиду до них і відкинув їх, і вони втратили роботу Святого Духа. Отже, чи можуть вони бути спасенними Богом? (Ні.) Ні, не можуть, а це біда. Отже, скільки б людей не було в церкві, які виконують свої обов’язки, те, чи можуть вони бути спасенними, вирішальним чином залежить від того, чи вони справді йдуть за Христом чи за людиною, від того, чи вони справді переживають Божу роботу й прагнуть до істини, чи беруть участь у релігійній діяльності, в людських справах і починаннях. Це значною мірою залежить від того, чи зможуть вони прийняти істину й прагнути до неї, а також від того, чи зможуть вони шукати істину для вирішення проблем, коли вони їх виявлять. Саме це є найважливішим. Чого люди насправді прагнуть і якою дорогою вони йдуть, чи дійсно вони приймають істину, чи відмовляються від неї, підкоряються Богові чи противляться Йому – Бог постійно спостерігає за всім цим. Кожна церква і кожна людина знаходяться під наглядом Бога. Скільки б людей не виконували обов’язок або йшли за Богом у церкві, тієї миті, коли вони відходять від Божих слів, тієї миті, коли вони втрачають роботу Святого Духа, вони перестають відчувати роботу Бога, і таким чином вони – і обов’язок, який вони виконують – втрачають будь-яке відношення до Божої роботи та не беруть участі в ній, і в такому випадку ця церква стає релігійною групою. Скажіть Мені, якими є наслідки, коли церква стає релігійною групою? Хіба ви не сказали б, що ці люди у великій небезпеці? Вони ніколи не шукають істину, коли стикаються з проблемами, і не діють згідно з принципами істини, а підкоряються розпорядженням і маніпуляціям людей. Є навіть багато тих, хто, виконуючи свій обов’язок, ніколи не молиться й не шукає принципів істини; вони лише запитують інших і роблять, як кажуть інші, діючи за вказівками інших. Що б інші люди не сказали їм зробити, вони підкоряються. Їм здається, що молитися Богу про свої проблеми та шукати істину – це неясно й важко, тому вони шукають простого, легкого вирішення. Вони вважають, що покладатися на інших і робити те, що кажуть інші, легко й практично, тому вони просто роблять те, що говорять інші люди, запитуючи інших і роблячи в усьому те, що їм скажуть. Як наслідок, навіть після багатьох років віри, коли вони стикаються з проблемою, вони ніколи не постають перед Богом, молячись і шукаючи Його волі та істини, а потім досягаючи розуміння істини, діючи та поводячись згідно з Божою волею – у них ніколи не було такого досвіду. Чи справді такі люди вірять у Бога? Мені цікаво: чому деякі люди, увійшовши до релігійної групи, так схильні переходити від віри в Бога до віри в людину, від слідування за Богом до слідування за людиною? Чому вони так швидко змінюються? Чому, стільки років віруючи в Бога, вони все одно слухатимуться людину й слідуватимуть за нею в усьому? Стільки років віри, але в їхніх серцях насправді ніколи не було місця для Бога. Усе, що вони роблять, не має нічого спільного з Богом і Його словами. Їхня мова, вчинки, життя, стосунки з іншими, вирішення справ, навіть виконання ними обов’язків і служіння Богу, і всі їхні дії та вчинки, і вся їхня поведінка, і навіть кожна думка та ідея, що виходять із них, – ніщо не має нічого спільного з вірою в Бога або з Його словами. Чи є така людина щиро віруючою в Бога? Чи може кількість років віри в Бога визначити духовний стан цієї людини? Чи може це довести, чи їхні стосунки з Богом нормальні? Зовсім ні. Щоб зрозуміти, чи щиро людина вірить у Бога, важливо подивитися, чи може вона прийняти Божі слова у своє серце, чи може жити серед Його слів і відчувати Його роботу.

Поміркуйте над цим: якщо, віруючи в Бога, ви просто берете участь у релігійних ритуалах і дотримуєтеся деяких правил; якщо ви просто автоматично виконуєте свій обов’язок і дієте, не зосереджуючись на принципах істини; якщо ви лише говорите про слова та фрази вчення, спілкуючись про істину, але не маєте практичних знань; якщо слова у вашому спілкуванні є поверховими, коли ви поширюєте Євангеліє та свідчите; якщо ви лише промовляєте духовну букву вчення, щоб дбати про людей і підтримувати їх, – чи можете ви досягти результатів? Якщо ви прагнете лише показної духовності у своїй вірі в Бога, чи є така ваша віра досвідом Божої роботи? Чи можете ви досягти істини, виконуючи свій обов’язок у такий спосіб? Чи це справжня віра в Бога? (Ні.) Що таке справжня віра в Бога насправді? Можливо, ви багато років слідували за Богом, прочитали багато Його слів, прослухали більше кількох проповідей і зрозуміли багато вчень – і, звісно, деякі з вас частково ввійшли в реальність істини, але чи посмієте ви сказати, що вже досягли духовного стану спасіння? Чи можете ви бути впевнені, що сатана знову не обдурить і не полонить вас? Чи можете ви бути впевнені, що більше не поклонятиметеся людині та не підете за нею? Чи можете ви гарантувати, що ви підете за Богом до кінця шляху, що ви в жодному разі не відступите, що ви не просто вірите в небесного, невизначеного Бога, як це роблять релігійні люди, замість того, щоб слідувати за практичним Богом? Ви можете йти за втіленим Богом, але чи прагнете ви до істини? Чи здатні ви досягти справжнього підкорення Богові та Його пізнання? Хіба вам досі не загрожує небезпека того, що ви зрадите Бога? Ви повинні обдумати все це. Які з ваших способів вірування, поглядів і станів сьогодні такі ж, як у віруючих християн, або схожі на їхні? У чому ви поділяєте той самий стан? Якщо віруючий у Бога дотримується істини так, ніби це набір правил, чи не може ця віра перетворитися на участь у релігійному ритуалі? (Так і є.) Дотримання релігійних ритуалів насправді нічим не відрізняється від християнства – ті, хто це робить, просто більш прогресивні та пішли далі з погляду вчення та теорії, а також трохи більш піднесені та прогресивні у своїй вірі. Ось і все. Якщо віра в Бога перетворюється на релігійну віру, на вивчення теології, на набір правил чи ритуалів, чи не перетворюється вона потім на християнство? Існує різниця між новими та старими вченнями, але якщо ти лише розумієш істину як учення й не вмієш практикувати істину, а тим більше відчувати Божу роботу, – і якщо скільки б років ти не вірив у Бога, скільки би труднощів не зазнав, як би добре не поводився, те, що ти маєш, усе одно не є справжнім розумінням істини, і ти не здобув істину чи не ввійшов у її реальність, – у такому разі хіба твій спосіб віри не є християнським? Хіба це не суть християнства? (Так.) Отже, які погляди або стани у ваших діях або виконанні вашого обов’язку такі ж, як у християн, або схожі на їхні? (Ми дотримуємося правил і озброюємося словами та фразами вчення.) Дотримання правил, проповідування слів і фраз учення, сприйняття істини як слів і фраз учення – що ще? (Ми зосереджуємося на виконанні роботи, а не на входженні в життя.) Ви зосереджені лише на тому, щоб докладати зусиль, а не здобувати життя чи входити в реальність істини – на чому ще? (Ми зосереджуємося на видимості духовності та хорошій поведінці.) Ви сказали дещо зараз, тож Я резюмую: прагнути до видимості доброї поведінки, над усе намагатися загорнути себе в показну духовність і робити те, що люди вважають правильним у своїх поняттях та уявленнях, речі, які люди схильні схвалювати, – це прагнення до псевдодуховності. Така людина є лицеміром, який стоїть на своїй імпровізованій трибуні, щоб проповідувати слова та фрази вчення, який наставляє інших робити добрі вчинки та бути хорошими людьми, який видає себе за духовну особу. Однак у своїх стосунках із іншими, у вирішенні справ і виконанні своїх обов’язків така людина ніколи не шукає істини, а живе, керуючись сатанинським характером. Що б її не спіткало, така людина йде за власною волею, відкидаючи Бога. Вона ніколи не діє згідно з принципами істини; вона просто дотримується правил. Така людина взагалі не розуміє ні істини, ні волі Бога, ні стандартів Його вимог до людини, ні того, чого Він досягне, спасаючи людину. Вона ніколи серйозно не розглядає ці деталі істини й не запитує про них. Усе, що виявляють ці слова та поведінка людини, є лицемірством. Поглянувши на справжні стани в серцях таких людей, а також на їхню зовнішню поведінку, можна переконатися, що вони не мають нічого від реальності істини, що вони насправді лицемірні фарисеї, що вони невіруючі. Якщо хтось вірить у Бога, але не прагне до істини, чи є така віра справжньою? (Ні.) Чи може той, хто вірить у Бога протягом багатьох років, але взагалі не приймає істину, почати Бога боятися, а від злого втікати? (Ні.) Ні, не може. Яка ж тоді природа зовнішньої поведінки таких людей? Яким шляхом вони можуть піти? (Шляхом фарисеїв.) Чим вони озброюються, проживаючи свої дні? Хіба не словами та фразами вчення? Вони проводять свої дні, озброюючись, одягаючись словами та фразами вчення, щоб більше уподібнитися фарисеям, стати більш духовними, більше схожими на людей, які служать Богу, – але яка природа всіх цих учинків? Це поклоніння Богу? Це справжня віра в Нього? (Ні.) То що ж вони роблять? Вони обманюють Бога; вони просто проходять етапи процесу. Вони розмахують прапором віри та виконують релігійні обряди, намагаючись обдурити Бога, щоб досягти своєї мети бути благословенними. Ці люди взагалі не поклоняються Богу. Зрештою, така група людей закінчить так само, як і ті в каплицях, які нібито служать Богу, які нібито вірять у Нього та йдуть за Ним.

Чим відрізняються книжники й фарисеї, які вірили в Бога в період Закону, від пастирів, пресвітерів, отців і єпископів сучасних християнських і католицьких храмів? Іншими словами, чим відрізняється віра в Єгову від віри в Ісуса? Окрім імені, в яке вони вірять, у чому полягає різниця? Чого дотримувалися ті, хто вірив у Єгову? Яким був їхній метод віри? (Вони дотримувалися закону й заповідей.) Чи розуміли вони роботу Святого Духа? Чи розуміли вони шлях несення свого хреста? (Не розуміли.) Чи знали вони, що Бог є істина, шлях і життя? Чи мали вони таке поняття? Чи знали вони звістки, які чули віруючі в Ісуса? (Не знали.) Що про них думають ті, хто вірить в Ісуса? (Вони були відсталими, консервативними, не йшли за роботою Святого Духа.) Головне, що вони не встигали за етапами Божої роботи. Бог сказав, що Месія прийде, і коли Він прийшов у плоті, Його назвали Ісусом Христом. Але вони не прийняли Його, натомість уперто опиралися Йому. Вони не визнали, що Господь Ісус був утіленим Богом, і розіп’яли Його. Вони відстали й були вигнані в період Благодаті. Вони не знали послань періоду Благодаті, таких як відкуплення, спасіння на хресті та покаяння. Хіба не в цьому полягає різниця? (Так.) Про що ж говорять ті, хто живе в період Благодаті? Чим вони відрізняються від віруючих періоду Закону? Що ще вони знають? Насамперед, зважаючи на читання Біблії, вони читають Старий і Новий Заповіти; зважаючи на ім’я Бога, в якого вони вірять, вони більше не називають Бога тільки Єговою, натомість, передусім називають Його Ісусом Христом. Що вони практикують? Сповідь і покаяння, довготерпіння і смиренність; вони є люблячими, дотримуються заповідей, несуть свій хрест, ідуть шляхом хресних страждань і з нетерпінням чекають вознесіння на небо після смерті. Багато в чому вони відрізняються від віруючих у Бога в період Закону. Вони говорять про роботу Святого Духа, про наповнення Святим Духом і про провід Святого Духа; вони говорять про молитву, про дії в ім’я Господа Ісуса й про поширення Євангелія. Те, про що вони говорять, абсолютно відрізняється від того, про що говорили в період Закону, але врешті-решт вони отримують той самий висновок від Бога, що і юдеї – вони також належать до релігійної групи. Що це за питання? Юдейські фарисеї, первосвященники та книжники періоду Закону номінально вірили в Бога, але вони відвернулися від Його шляху й навіть розіп’яли втіленого Бога. Чи могла їхня віра отримати Боже схвалення? (Ні.) Бог уже визначив їх як юдеїв, як членів релігійної групи. І Бог так само бачить тих, хто сьогодні вірить в Ісуса, як членів релігійної групи, в тому сенсі, що Він не визнає їх членами Своєї церкви або віруючими в Нього. Чому Бог так засудив релігійний світ? Тому що всім членам релігійних груп, особливо високопоставленому керівництву різних конфесій, бракує серця, в якому живе страх Божий, і вони не є послідовниками волі Божої. Вони всі невіруючі. Вони не вірять у втілення, а тим більше не приймають істину. Вони ніколи не шукають, не запитують, не досліджують і не приймають Божу роботу останніх днів або істини, які Він висловлює, натомість відразу починають засуджувати й хулити роботу Божого втілення останніх днів. Тут чітко видно, що вони, може, номінально й вірять у Бога, але Бог не визнає їх віруючими в Нього; Він каже, що вони коять зло, що жодні їхні дії аж ніяк не стосуються Його роботи спасіння, що вони є безбожниками, які перебувають поза межами Його слів. Якщо ви вірите в Бога так, як зараз, чи не настане день, коли ви теж перетворитеся на релігійних адептів? Віра в Бога в рамках релігії не може привести до спасіння – чому саме так? Якщо ви не можете пояснити, чому це так, це свідчить про те, що ви зовсім не розумієте ні істини, ні Божої волі. Найтрагічніше, що може статися з вірою в Бога – це зведення її до релігії і вигнання її Богом. Це немислима річ для людини, і той, хто не розуміє істини, ніколи не може ясно це бачити. Скажіть Мені, якщо церква за довгі роки свого існування поступово перетворилася в очах Бога на релігію і стала деномінацією, чи є люди, які її відвідують, кандидатами на Боже спасіння? Чи є вони членами Його сім’ї? (Ні.) Не є. Якою дорогою йдуть ці люди, які номінально вірять в істинного Бога, але вважаються Ним релігійними людьми? Дорога, якою вони йдуть, – це та, на якій вони несуть прапор віри в Бога, але ніколи не йдуть Його шляхом; це дорога, на якій вони вірять у Нього, але не поклоняються Йому й навіть залишають Його; це дорога, на якій вони стверджують, що вірять у Бога, але протистоять Йому, номінально вірять в ім’я Бога, в істинного Бога, але поклоняються сатані, дияволу, беруть участь у людських справах і створюють незалежне людське царство. Ось дорога, якою вони йдуть. Зважаючи на дорогу, якою вони йдуть, стає очевидним, що вони є купкою невіруючих, бандою антихристів, угрупованням сатани й дияволів, які явно поставили собі за мету протистояти Богові й порушувати Його роботу. У цьому суть релігійного світу. Чи має група таких людей хоч якийсь стосунок до Божого плану управління зі спасіння людини? (Ні.) Скільки б віруючих у Бога не було, щойно Він визначає їхній спосіб віри як деномінацію або групу, тоді вони також визначаються Богом як ті, хто не може бути спасенний. Чому Я так кажу? Група без Божої роботи чи керівництва, яка не підкоряється й не поклоняється Йому взагалі, може номінально вірити в Бога, але вони йдуть за священниками та пресвітерами релігії й підкоряються їм, а священники й пресвітери релігії за своєю суттю є сатанинськими й лицемірними. Тому те, за чим ці люди йдуть і чому вони підкоряються, – це сатана й дияволи. У своєму серці вони практикують віру в Бога, але насправді ними маніпулює людина, вони підпорядковуються людському влаштуванню й управлінню. Отже, по суті, те, за чим вони йдуть і чому підкоряються, – це сатана, дияволи, сили зла, які протистоять Богові й ворожі Йому. Чи спас би Бог таке угруповання людей? (Ні.) Чому ні? А чи здатні такі люди на покаяння? Ні, вони не покаються. Вони беруть участь у людських справах і починаннях під прапором віри в Бога, всупереч Божому плану управління для спасіння людини, і в кінцевому підсумку на них чекає Божа ненависть і відкидання. Неможливо, щоб Бог спас цих людей; вони не здатні до покаяння, і оскільки їх захопив сатана, Бог віддає їх йому. Чи залежить схвалення Богом віри людини від тривалості тієї віри? Чи залежить воно від того, яких ритуалів чи правил дотримується людина? Чи зважає Бог на людські практики? Чи дивиться Він на їхню кількість? (Ні.) На що тоді Він зважає? Коли Бог обрав групу людей, на якій підставі Він визначив, чи можуть вони спастися, чи спасе Він їх? Це залежить від того, чи можуть вони прийняти істину, і від того, якою дорогою вони йдуть. Хоча Бог, можливо, не відкрив людині стільки істин у період Благодаті, як відкриває зараз, і хоча вони не були такими конкретними, Він усе одно міг зробити людину досконалою, і все одно були люди, які могли би бути спасенними. Отже, якщо люди нинішнього періоду, які почули стільки істин і розуміють Божу волю, не можуть іти Його дорогою або стати на шлях спасіння, то яким зрештою буде їхній результат? Їхній кінцевий результат буде таким же, як і у віруючих християнства та іудаїзму, – як і ті, вони не зможуть спастися. У цьому полягає праведний характер Бога. Скільки би проповідей ти не прослухав, скільки б істин не зрозумів – якщо ти досі йдеш за людиною, якщо ти досі йдеш за сатаною і не здатен урешті-решт іти Божим шляхом, не здатен боятися Його, а від злого втікати, то таких людей Бог ненавидить і відкидає. Релігійні люди можуть проповідувати багато біблійних знань, розуміти деякі духовні вчення, але вони не можуть підкоритися Божій роботі, не можуть практикувати й переживати Його слова, не можуть по-справжньому поклонятися Йому, не можуть боятися Його, а від злого втікати. Усі вони лицеміри, а не люди, які справді підкоряються Богові. У Божих очах такі люди визначаються як приналежні до конфесії, до людської групи, до людського угруповання, як оселя сатани. Усі разом вони є бандою сатани, царством антихристів, і Бог їх повністю зневажає і відкидає.

Зараз для вас найнагальніше – прагнути до істини. З одного боку, ви не можете зволікати з виконанням свого обов’язку, а з іншого – ви повинні швидко намагатися в короткий термін стати на шлях спасіння, щоб не бути відкинутими Богом. Як це було б жахливо! Це ваша остання швидкоплинна можливість, поки Бог виконує Свою роботу спасіння в останні дні. Якщо Бог прийме рішення по людині, кажучи, що ти ніколи не ходив Його шляхами, що ти взагалі ніколи не міг боятися Його, а від злого втікати, і коли Він вирішить зректися тебе, то Він більше не докорятиме тобі й не дисциплінуватиме тебе, не матиме з тобою справи й не обтинатиме тебе, не судитиме й не каратиме тебе – Він повністю відмовиться від тебе. У цей час ти почуватимешся абсолютно вільним. Ніхто більше не наглядатиме за тобою. Ніхто не буде втручатися в те, як ти віриш у Бога; ніхто не докорятиме тобі, які б лиха ти не накоїв. Ніхто тобі не докорятиме, не дисциплінуватиме тебе, якщо, виконуючи свій обов’язок, ти будеш невірним або шукатимеш лише задоволення власних амбіцій і бажань, або заважатимеш роботі церкви й порушуватимеш її. Навіть якщо ти маєш уявлення про Бога у своєму серці, ніхто тобі не докорятиме й не дисциплінуватиме тебе. Якщо ти чинитимеш опір або відкидатимеш те, що з тобою мають справу й обтинають тебе, якщо ти судитимеш інших за їхніми спинами, таємно шкодитимеш їм або переманюватимеш їх на свій бік, то ніхто тобі не докорятиме й не дисциплінуватиме тебе. Про що це свідчить? Чи це добрий знак? Ніхто не наглядає за тобою, ніхто не обтинає тебе й не має справу з тобою, і Бог не докоряє тобі. Здається, що все йде по-твоєму і ти можеш робити все, що заманеться. Вочевидь, це не дуже добрий знак. Коли Бог захоче відмовитися від тебе, ти більше не відчуватимеш докорів, ти більше не відчуватимеш дисциплінування, ти більше не відчуватимеш осуду й кари. Що означає, коли Бог відмовляється від людини? Це означає, що ця людина не має остаточного результату, що вона втратила свій шанс на спасіння. Коли Бог відмовляється від когось, Він насамперед не дає йому відчути докору; така людина надмірно задоволена собою щодня та вважає себе благословенною, тому мимохідь балує себе, деградуючи, потураючи бажанням свого серця, роблячи все, що їй заманеться, і чинячи, як їй схочеться. Якими б розпусними речами вона не хотіла займатися, ніхто їй не докоряє й не дисциплінує її, і тим більше вона не відчуває неспокою чи того, що не все гаразд. Той, хто залишається без Божого докору та дисципліни, опиняється на краю небезпеки. На який шлях така людина може ступити далі? Вона починає деградувати, розбещуватися, потурати собі й безперервно коїть зло. Це дуже неприємно. Ззовні здається, що деякі люди живуть досить комфортно, без жодних турбот, але ті, хто розуміє істину, бачать, що така людина в небезпеці, що вона не потрібна Богові, – Він покинув її, а вона про це навіть не здогадується! Антихристи релігійного світу цілими днями судять слова й роботу втіленого Бога, коячи багато лихих учинків, які протистоять Богові. Хоча наразі ніхто їм не докоряє й не дисциплінує їх, але це тому, що Бог уже покинув їх і врешті-решт на них усіх чекає велике покарання, якого не уникне жоден із них. Чи вбачаєте ви в цій справі волю й ставлення Бога? (Так.) Якщо ви не прагнутимете до істини, йдучи за Богом зараз, то можете опинитися в тій самій ситуації, що й вони, і тоді ви будете в небезпеці; ваш кінцевий результат буде такий самий, як і їхній, це безперечно. Отже, яку найнагальнішу річ повинні зробити люди, щоб не опуститися до того, що Бог залишить їх? (Ми повинні прагнути до істини й належним чином виконувати свій обов’язок.) Окрім належного виконання своїх обов’язків, ви повинні часто поставати перед Богом, їсти й пити Його слова, роздумувати над ними, прийняти Його дисципліну й керівництво, а також засвоїти урок покори – це дуже важливо. Ти повинен уміти підкорятися всім обставинам, людям, речам і справам, які Бог упорядкував для тебе, а коли йдеться про те, що ти не зовсім можеш збагнути, ти повинен часто молитися, шукаючи істину; тільки розуміючи Божу волю, ти можеш знайти шлях уперед. Ти повинен боятися Бога у своєму серці. Роби те, що повинен, обережно й обачно та живи перед Богом із серцем, покірним Йому. Часто втихомирюй себе перед Ним і не будь розпусним. Принаймні, коли з тобою щось трапиться, спочатку заспокойся, а потім поспішай молитись і, молячись, шукаючи й чекаючи, прийди до розуміння Божої волі. Хіба це не позиція того, хто має страх Божий? Якщо ти боїшся й слухаєшся Бога у своєму серці, вмієш утихомирювати себе перед Ним і виконувати Його волю, то з такою співпрацею та практикою ти будеш захищений, не піддасися спокусі й не зробиш нічого такого, що порушує роботу церкви або заважає їй. Шукай істину в тих питаннях, які ти не можеш ясно бачити. Не суди наосліп і не засуджуй. У такий спосіб ти не будеш огидний Богові, не будеш зневажений і відкинутий Ним. Якщо ти боїшся Бога в серці, то будеш боятися образити Його, і якщо тебе спіткає якась спокуса, ти житимеш перед Богом у страху й трепеті, прагнутимеш слухатися Його й у всьому догоджати Йому. Лише коли ти матимеш таку практику й зможеш часто жити в такому стані, повсякчас утихомирюючи себе перед Богом і часто постаючи перед Ним, ти зможеш несвідомо уникати спокус і зла. Без серця, яке має страх Божий, або із серцем, яке не стоїть перед Ним, ти будеш здатний коїти зло. Ти маєш розбещений характер, і ти не можеш його опанувати, тому здатен на зло. Чи не будуть серйозними наслідки, якщо ти скоїш таке зло, що спричинить порушення й перешкоджання? Принаймні з тобою матимуть справу й обітнуть тебе, а якщо твій учинок є серйозним, Бог матиме огиду до тебе й відкине тебе, і ти будеш вигнаний із церкви. Однак, якщо ти підкоришся Богові в серці, і твоє серце часто зможе бути тихим перед Богом, і якщо ти матимеш страх і жах перед Богом, хіба тоді ти не зможеш триматися подалі від багатьох злих речей? Якщо ти боїшся Бога й кажеш: «Я жахаюся Бога; я боюся образити Його, порушити Його роботу й накликати на себе Його огиду», – хіба це не нормальне ставлення, не нормальний стан для тебе? Що спричинить твій жах? Твій жах виникне із серця, сповненого страху Божого. Якщо ти матимеш жах перед Богом у серці, то будеш від злого втікати й уникати зла, коли бачитимеш його, і так будеш захищений. Чи може боятися Бога той, хто не має жаху Божого в серці? Чи може він утікати від зла? (Ні.) Чи не є сміливим той, хто не боїться Бога й не відчуває жаху перед Ним? Чи можна стримати сміливих людей? (Ні.) І хіба ті, кого не можна стримати, не роблять того, що спадає їм на думку зопалу? Які речі роблять люди, коли діють за власною волею, завзяттям, зіпсованим характером? Бог вважає, що вони коять лихі речі. Отже, ви мусите ясно бачити, що для людини добре мати в серці жах перед Богом – маючи його, вона може прийти до страху Божого. Коли людина має Бога в серці й може боятися Бога, вона зможе триматися подалі від зла. Саме такі люди мають надію на спасіння.

Чи легко віруючому боятися Бога, а від злого втікати? Насправді це нелегко; якщо ви не прагнете до істини, то ніколи її не досягнете. Наприклад, дехто каже: «Вірити в Бога насправді нелегко, а ще треба виконувати свій обов’язок, страждати й платити ціну». Що ви відчуваєте, коли чуєте ці слова? Що не так у цих словах? Якщо ти не маєш страху Божого, то що б ти сказав? Ти б сказав: «Саме так, я покинув свій дім, щоб виконувати свій обов’язок протягом багатьох років, я сумую за своїми дітьми й матір’ю, і я багато страждав. Якщо я не отримав би благословення, це було б несправедливо!». Чи є в цих словах страх Божий? (Немає.) Якщо людина не має страху Божого, а говорить такі слова, то якою є її поведінка? Чи не конфліктує вона з Богом, чи не нарікає на Нього? Якщо вона нарікає на Бога, то чи справді вірить, що Бог є праведним Богом? Якщо людина не має в серці жаху перед Богом, якщо вона не може боятися Його, то чи легко їй утікати від зла? (Нелегко.) Вона не може втікати від зла. Така людина каже: «Якби я не отримав благословення, відмовившись від сім’ї та кар’єри, це було б так несправедливо!». Якби ти одразу ж відповів: «Саме так», якими тобі здалися б ці слова? Чи є це втіканням від злого? Той факт, що ти можеш сказати «саме так», лише доводить, що ти, як і та людина, також нарікаєш на Бога. Нарікання вже вийшло із твоїх вуст і перетворилося на зло. Ти не тільки не можеш від злого втікати, але й здатен нарікати й коїти зло. Хоча це й мале зло, але це все одно нарікання на Бога. Якщо сьогодні не зупинити мале зло, то завтра тобі загрожує небезпека зрадити Бога – ось наскільки жахливим є зіпсований людський характер. Чи бачите ви це чітко? Якщо людина не має страху Божого, то що б вона не говорила вголос, що б не думала у своєму серці, що б не виливалося з неї природно – все це зло. Якщо ти не маєш страху Божого, то навіть маленька справа може повністю викрити твій зіпсований характер, твою вдачу, прагнення й наміри; вона може навіть виявити твоє незадоволення Богом. Хто не має страху Божого, той говорить усе, що схоче. Він говорить те, що думає, і сказане ним стає фактом. З погляду Божого, така людина не боїться Його, від злого не втікає; навпаки, вона долучається до зла, коли бачить його, і стає співучасником злочину зі злими людьми. Якщо ти маєш страх Божий, якщо ти жахаєшся Його, якщо ти живеш у Його присутності, то як ти повинен реагувати на слова такої людини? Що вона вкладає у свої слова? Вона не хоче відмовлятися від благословень. Вона хоче отримати благословення, але не бажає страждати або платити ціну, тож каже: «Вірити в Бога насправді нелегко». Чи не має в неї настрою нарікати? У цих словах міститься настрій нарікати; ця людина ображена на Бога, вона скаржиться і вважає, що Божі вимоги до людей занадто високі; вона думає, що Бог хоче, щоб вона платила занадто високу ціну за ті невеликі благословення, які Він їй дає; вона думає, що Бог не повинен так чинити, що Він не має любові до людини, що Він не відчуває справжнього співчуття до людини, що Він мучить людину; вона думає, що людині нелегко обміняти страждання на благословення, – хіба не це вона має на увазі? (Так.) Тож як ти повинен відповісти на це? Послухай цю відповідь, поміркуй, чи вважаєш ти її правильною. Ти повинен сказати: «Чого варте наше маленьке страждання? Ти бачиш, як багато постраждав Бог. Щоби спасти людство, Бог зійшов на землю з небес, смиренно й таємно втілився серед людей і зазнав великого приниження; щоби спасти людство, Він пожертвував навіть Своїм життям. Божі страждання набагато більші за ті дрібниці, яких зазнали ми. Наші страждання нічого не варті. Ба більше, ми повинні страждати; хіба наші страждання не для того, щоб ми могли бути благословенними?». Як ви вважаєте? На перший погляд, це здається правильним, і з доктринальної точки зору тут немає ніяких помилок, але чи є тут свідчення? (Ні.) Свідчення немає. Це просто побіжне промовляння вчення вголос, щоб когось заохотити. Чи може це розв’язати якісь проблеми? Якщо ти хочеш розв’язати проблеми, як ти повинен спілкуватися із цими людьми? Якби ти почув ці нарікання, що б ти відчув у своєму серці? Ти б відчув, що оскільки вони виконували свій обов’язок, вірячи в Бога, їхні страждання не були особливо добровільними, але, поміркувавши трохи, ти б подумав: «Якщо вони не хочуть, то нехай. Я тут до чого? Якщо вони скаржаться на Бога, вони не скаржаться на мене, і це не стосується моєї вигоди. Це їхні особисті стосунки з Богом, тож вони самі повинні із цим розібратися. Як це стосується мене?». Таке ставлення до них здається здоровим глуздом, і воно не є неправильним, але, коли з тобою таке трапляється, то як людина, яка має страх Божий, ти маєш передусім замислитися: «Ця людина вірить у Бога, а все одно нарікає на Нього й перекручує факти, коли говорить. Така людина не може прийняти істину. Бути спасенним – це дуже важливо, тож чи буде добре, якщо вона взагалі не страждатиме? Ба більше, чому люди страждають? Чи не через свій зіпсований характер? Бог має добрі наміри, дозволяючи людям страждати. Це приносить користь людям, удосконалює й розвиває їх; якщо люди не страждають, вони не можуть засвоїти науку, не можуть пізнати істину, не можуть відповідати Божій волі. Невелике страждання – це співчуття й милість із боку Бога; це любов Бога до людства. Це спасіння! Як вони можуть так говорити? Я мушу з ними поспілкуватися. Я не можу дозволити, щоб вони неправильно розуміли Бога й нарікали на Нього, не можу дозволити, щоб вони ходили всюди й поширювали ці слова, щоб впливати на інших. У цьому питанні я повинен говорити від імені Бога. Я повинен допомогти їм розвіяти їхні неправильні уявлення про Бога й допомогти їм правильно зрозуміти віру в Бога. Якщо вони отак неправильно розуміють Бога, чи не ставляться вони до Нього несправедливо? Божа любов і спасіння для людини такі чудові! Як вони могли так думати?». Якщо ти так думаєш, чи не означає це, що ти маєш страх Божий? (Так.) Що стосується страху Божого, то ти не просто говориш правильні слова; радше ти маєш страх Божий у собі, ти вмієш досягти покори Йому, ти не бунтуєш і не нарікаєш. У такий спосіб ти стаєш тим, хто боїться Бога. Коли ти відчуваєш страх Божий, ти здобув істину. Ти не просто вигукуєш гасло, ти здатен свідчити про Бога й бути непохитним у своєму свідченні про Нього. Маючи ці знання, що ти повинен сказати цій людині? Ти маєш сказати: «Бог дуже піклується про спасіння людини. Ті, хто не має страху Божого, часто нарікають на Нього й чинять Йому опір, а про Його волю взагалі не думають. Якщо вони трохи страждають або не бачать Божих благословень, то нарікають, їхні серця бунтують, вони стають негативними й суперечливими. Це доводить, що для людей із зіпсованим характером природно часто чинити опір Богові, і що людська природа є ворожою Богові. Люди, які платять невелику ціну, які мало чим поступаються й лише трішки присвячують себе Богові, щоб досягти спасіння, не варті Бога. Ти страждаєш через свій зіпсований характер. Якщо ти хочеш досягти істини, тобі доведеться трохи постраждати. Говорячи менш приємною мовою, люди заслуговують на страждання; Бог не посилає тобі страждань і не змушує тебе страждати. Якщо ти маєш бунтівний характер, чи можеш ти уникнути страждань? Це твій зіпсований характер змушує тебе страждати; Бог тут ні до чого. Якби ти по-справжньому зрозумів істину та в усьому підкорився Богові, то хіба ти все одно спричиняв би негатив? Хіба ти й досі нарікав би на Бога? Чи продовжував би ти страждати від цього? Отже, від чого б люди не страждали, це є наслідком їхнього зіпсованого характеру; вони не можуть звинувачувати інших, а тим більше Бога. Що посієш, те й пожнеш. Якщо ти не страждаєш, ти повинен загинути; ти повинен бути покараний. Що б ти обрав? Бог не хоче, щоб ти страждав, але чи зможеш ти без страждань підкоритися Богові? Хіба зміг би ти діяти згідно з принципами істини без страждань? Хіба зміг би ти слухати слова Божі без страждань?». Чи зможе твій співрозмовник отримати хоч якесь розуміння після цих слів? Перш за все, чи відповідають ці слова Божій волі? Чи відповідають вони істині? (Так.) Якщо вони відповідають істині, то чи не повинна людина, яка боїться Бога, промовити їх? (Так, повинна.) Той, хто здатен промовити ці слова, втікає від злого. Що ж повинна мати людина, щоб утікати від злого? (Вона повинна мати страх Божий.) Тільки зі страхом Божим вона зможе від злого втікати; тільки зі страхом Божим люди можуть підкорятися Йому й свідчити про Нього. Такі люди природним чином прийдуть до того, щоб від злого втікати.

А в якому стані, на вашу думку, часто перебувають люди, які не мають страху Божого? Чи мають вони стосунки з Богом? (Не мають.) Деякі люди кажуть: «Це неправда. Вони моляться щодня, читають Божі слова, вчасно відвідують зібрання, нормально виконують свої обов’язки. Як ви можете сказати, що вони не мають стосунків із Богом? Якби вони не вірили в Бога, чи могли б вони все це робити?». Чи правильно так говорити? (Ні. Це лише зовнішня дія. Якщо ви не шукаєте істину, коли дієте, то у вас немає страху Божого, і все, що ви робите, не має нічого спільного з Богом.) Якщо у своїй вірі в Бога люди не будуть часто жити перед Ним, то вони взагалі не зможуть боятися Його, а отже, не зможуть від злого втікати. Ці речі пов’язані між собою. Якщо в глибині душі ти часто живеш перед Богом, то стримуватимеш себе й багато в чому боятимешся Його. Ти не скажеш нічого нерозумного, не зайдеш надто далеко, не впадеш у розпусту, не зробиш нічого, що огидне Богові. Якщо приймеш Божий нагляд і Його дисципліну, то уникнеш багатьох лихих учинків. Отже, чи не будеш ти від злого втікати? Якщо ти кажеш, що віриш у Бога, але часто перебуваєш у заціпенінні в душі, не знаючи, як Бог працює, щоб спасти людину, чи як людині слід прагнути до істини, чи любиш ти істину та які події повинні стати приводом для твоєї молитви до Бога; якщо ти щодня перебуваєш у сум’ятті, несерйозно ставишся до всього, просто дотримуєшся правил; якщо твоє серце не здатне перебувати в мирі перед Богом, і ти не молишся й не шукаєш істини, коли з тобою щось трапляється; якщо ти часто дієш за власною волею, живеш згідно зі своїм сатанинським характером і виявляєш свій гордовитий характер; і якщо ти не приймаєш Божий нагляд або дисципліну й не підкоряєшся, то в глибині душі ти завжди житимеш перед сатаною й перебуватимеш під контролем сатани і свого зіпсованого характеру. Такі люди не мають ані найменшого страху Божого. Вони просто не здатні від злого втікати, і навіть якщо вони не коять зла, усі їхні думки все одно є злом, і не тільки не пов’язані з істиною, але й суперечать їй. Невже такі люди по суті не мають ніякого зв’язку з Богом? Хоча Він і керує ними, але їхні серця ніколи не приходили до Нього, і вони ніколи по-справжньому не молилися Йому; вони ніколи не ставилися до Нього як до Бога, ніколи не ставилися до Нього як до Творця, який керує ними, ніколи не визнавали, що Він є їхнім Богом і Господом, і ніколи не думали про те, щоб поклонятися Йому всерйоз. Такі люди не розуміють, що означає боятися Бога, і думають, що це їхнє право – коїти зло. Вони кажуть у своєму серці: «Я робитиму те, що схочу. Я сам розберуся зі своїми справами, це нікого не стосується!». Вони ставляться до віри в Бога як до якоїсь мантри, як до якоїсь церемонії. Хіба це не робить їх невіруючими? Вони і є невіруючими! У Божому розумінні всі ці люди є зловмисниками. Цілими днями вони лише думають про зло. Вони – виродки дому Божого, і Він не визнає таких людей членами Свого дому. Які люди є в Божому домі? Ті, які бояться Бога й від злого втікають, ті, які підкоряються Божій роботі. Ті, які просто вірять в ім’я Боже, але не приймають Його як свого Господа й Бога – чи є вони частиною Божого дому? Ті, хто не приймає Бога як свого Творця, хто не приймає того факту, що Він є істиною, – чи належать вони Богові? Абсолютно ні. Тільки ті, хто приймає істину, належать Богові; тільки ті, хто ставиться до Бога як до Бога, належать Йому. Люди, які знають, що Бог є істина, які можуть прийняти Його як свого Господа й бачать, що Він є Володарем усього сущого, як такі люди виражають себе? Який стан вони мають у своєму серці? Як вони практикують, коли з ними щось трапляється? (Вони шукають істину в усьому.) Це один аспект. А який ще? (Вони підкоряються всім обставинам, людям, справам і речам, які визначені Богом, вміють учитися в них і здобувати істину.) (Вони не сміють робити нічого, що суперечить Богові чи ображає Його.) Це теж є способами їхнього самовираження. Головне, що коли з ними щось трапляється, незалежно від того, чи вони розуміють істину, чи ні, чи вони можуть утілити істину в життя, чи ні, вони насамперед мають жах перед Богом; вони не діють необдумано, згідно з власною волею, вони вміють боятися Бога й не ображати Його. Інші бачать, що вони не говорять необдумано, що їхні вчинки спокійні, а не поривчасті чи розпусні, що вони глибоко умиротворені, що вони здатні чекати, що вони спілкуються з Богом у своєму серці й шукають Його, що вони мають серце, яке підкоряється Богові, і що вони мають страх Божий усередині себе. Люди, які втілюють ці речі, можуть пов’язати все, що з ними відбувається, з Божими словами, і їхні стосунки з Ним є нормальними. Деякі люди – ті, хто не має Бога в серці, – не здатні втілювати ці реалії, і їхній характер неодмінно буде зарозумілим, розпусним і нестриманим. Вони цілими днями сміються й жартують, не вкладають серця у виконання своїх обов’язків, говорять і роблять те, що їм спаде на думку, вишкірюють ікла й виставляють напоказ кігті, вони безрозсудні й поривчасті в усьому, що роблять. З першого погляду можна сказати, що вони схожі на безбожників. Чи людина з такими проявами й поведінкою живе перед Богом? Чи щиро вірить у Бога? Чи є Бог у її серці? Абсолютно точно, що ні. Таких людей Бог засуджує й має огиду до них.

Сьогодні ми спілкувалися на одну з найважливіших тем. Із чим пов’язана ця тема? (Зі спасінням.)

Якщо люди хочуть спастися, коли вірять у Бога, то головне – чи є в них серце, яке боїться Бога, чи є Богові місце в їхніх серцях, чи здатні вони жити перед Богом і підтримувати нормальні стосунки з Богом. Вирішальне значення має те, чи люди здатні практикувати істину й досягати послуху Богові. Таким є шлях та умови спасіння. Якщо твоє серце не здатне жити перед Богом, якщо ти не часто молитимешся Богові, і не спілкуватимешся з Богом, і втратиш нормальні стосунки з Богом, ти ніколи не будеш спасенним, тому що ти заблокував шлях до спасіння. Якщо в тебе немає стосунків із Богом, ти досягнув кінця шляху. Якщо Бога немає у твоєму серці, тоді марно стверджувати, що в тебе є віра, вірити в Бога тільки номінально. Не має значення, скільки слів вчення ти здатен промовляти, скільки ти постраждав за свою віру в Бога або наскільки ти обдарований; якщо у твоєму серці немає Бога й ти не боїшся Бога, то не має значення, як ти в Нього віриш. Бог скаже: «Відійди від Мене, лиходію». Тебе буде віднесено до лиходіїв. Твій зв’язок із Богом буде розірвано; Він не буде твоїм Господом або твоїм Богом. Навіть якщо ти визнаєш, що Бог править над усім і що Він – Творець, ти не поклоняєшся Йому й не підкоряєшся Його володарюванню. Ти слідуєш за сатаною й дияволами; тільки сатана й дияволи є твоїм повелителем. Якщо у всьому ти покладаєшся на себе й слідуєш за власною волею, якщо ти віриш, що твоя доля у твоїх власних руках, то ти віриш у себе самого. Навіть якщо ти стверджуєш, що віриш у Бога й визнаєш Його, Бог не визнає тебе. У тебе немає з Богом жодних стосунків, і тому тобі судилося в кінцевому підсумку бути зневаженим і відкинутим Ним, покараним і вигнаним Ним; Бог не спасає таких людей, як ти. Люди, які істинно вірять у Бога, – це ті, хто приймає Його як Спасителя, хто визнає, що Він – це істина, шлях і життя. Вони здатні щиро повністю присвячувати себе Йому й виконувати обов’язок творіння; вони переживають на власному досвіді роботу Бога, вони практикують Його слова й істину, і вони йдуть шляхом прагнення до істини. Це люди, які підкоряються володарюванню й улаштуванням Бога та які слідують Його волі. Тільки коли люди мають таку віру в Бога, їх можна спасти; інакше їх буде засуджено. Чи допустимо для людей приймати бажане за дійсне, коли вони вірять у Бога? Чи можуть люди у своїй вірі в Бога здобути істину, якщо вони завжди чіпляються за свої власні погляди та невизначені, абстрактні уявлення? Зовсім ні. Коли люди вірять у Бога, вони мусять приймати істину, вірити в Нього так, як Він того просить, і коритися Його керівництву та влаштуванням; тільки тоді вони можуть досягти спасіння. Іншого шляху, крім цього, немає – що б ти не робив, ти не повинен видавати бажане за дійсне. Спілкування на цю тему є дуже важливим для людей, чи не так? Це тривожний дзвінок для вас.

Тепер, коли ви почули ці слова, вам слід зрозуміти істину й чітко усвідомити, що являє собою спасіння. Ніщо з того, що подобається людям, до чого вони прагнуть, чим вони захоплені, не є важливим. Найважливіше – прийняти істину. Зрештою, здатність здобути істину – це найважливіше; і те, що може допомогти тобі здобути страх Божий і втікати від злого, є правильним шляхом. Якщо ти віриш у Бога вже кілька років і завжди був зосереджений на пошуку того, що не має жодного стосунку до істини, тоді твоя віра не має нічого спільного з істиною й нічого спільного з Богом. Ти можеш стверджувати, що віриш у Бога й визнаєш Його, але Бог не є твоїм Господом, Він не є твоїм Богом, ти не приймаєш те, що Бог керує твоєю долею, ти не підкоряєшся всьому, що Бог влаштовує для тебе, ти не визнаєш той факт, що Бог є істина, і в цьому випадку твої надії на спасіння розбито вщент; якщо ти не здатен іти шляхом пошуку істини, то ти йдеш шляхом знищення. Якщо все, до чого ти прагнеш, на чому зосереджуєшся, про що молишся та з приводу чого звертаєшся, ґрунтується на словах Бога й на тому, про що Бог просить, і якщо в тебе зростає відчуття, що ти коришся Творцеві, поклоняєшся Творцеві й відчуваєш, що Бог – твій Господь, твій Бог; якщо ти дедалі більш радо підкоряєшся всьому, що Бог влаштовує та організовує для тебе, і твої стосунки з Богом стають дедалі ближчими й нормальнішими, і якщо твоя любов до Бога стає дедалі чистішою й істиннішою, тоді твоїх образ на Бога й нерозуміння Його, а також твоїх надмірних бажань щодо Бога ставатиме дедалі менше, і ти повністю досягнеш страху Божого й утікання від злого, що означає, що ти вже став на шлях спасіння. Хоча перебування на шляху спасіння пов’язане з дисциплінуванням, обтинанням, розбором, засудженням та карою Божою, і це заподіює тобі сильний біль, та це любов Божа, що находить на тебе. Якщо, коли ти віриш у Бога, ти прагнеш лише отримати благословення, і лише прагнеш статусу, престижу й вигоди, і тебе ніколи не піддають дисциплінуванню, не обтинають і не розбираються з тобою, не судять і не карають, тоді, хоча в тебе може бути легке життя, твоє серце постійно віддалятиметься від Бога, ти втратиш нормальні стосунки з Богом, і ти також не захочеш приймати Боже дослідження; ти захочеш бути сам собі господарем – усе це доводить, що шлях, яким ти йдеш, не є правильним. Якщо ти протягом деякого часу переживав на власному досвіді Божу роботу й дедалі більше усвідомлюєш, наскільки людство глибоко зіпсоване й наскільки схильне протистояти Богові, і якщо ти хвилюєшся з приводу того, що може настати день, коли ти зробиш щось, що протистоїть Богові, і боїшся, що ти, ймовірно, образиш Бога й Він полишить тебе, і тому вважаєш, що немає нічого страшнішого, ніж протистояти Богові, тоді в тебе буде серце, яке боїться Бога. Ти вважатимеш, що коли люди вірять у Бога, вони не повинні відходити від Бога; якщо вони відходять від Бога, якщо вони відходять від Божого дисциплінування, а також від суду й кари Божих, то це рівносильно втраті Божих захисту й турботи, втраті Його благословень, і для людей усе скінчено; вони можуть тільки стати ще більш розбещеними, вони будуть такими, як релігійні люди, і далі будуть схильні протистояти Богові, одночасно вірячи в Нього, і в цьому вони стануть антихристами. Якщо ти зможеш усвідомити це, тоді ти молитимешся Богові: «О Боже! Будь ласка, суди мене й покарай мене. У всьому, що я роблю, молю Тебе, спостерігай за мною. Якщо я зроблю щось, що суперечить істині й порушує Твою волю, суворо суди мене й карай мене – я не можу обійтися без Твоїх суду й кари». Це правильний шлях, яким людям слід іти у своїй вірі в Бога. Отже, оцінюй відповідно до цього стандарту: чи ти наважуєшся сказати, що став на шлях спасіння? Ти не наважуєшся, оскільки ти ще не став одним із тих, хто шукає істину, багато в чому ти не шукаєш істини й не здатен прийняти й підкоритися розбору та обтинанню щодо тебе, а це доводить, що перед тобою лежить іще довгий шлях до спасіння. Чи легко стати на шлях спасіння, якщо ти не той, хто шукає істину? Насправді ні. Якщо люди не зазнали Божих суду та кари, якщо вони не пережили Божого дисциплінування, кари, розбору та обтинання, то їм нелегко стати тими, хто шукає істину, і, як наслідок, їм дуже важко ступити на шлях, який веде до спасіння. Якщо, почувши це звернення, ти знаєш, що це істина, але ти ще не став на шлях слідування істині й отримання спасіння й не вважаєш це чимось серйозним, думаючи, що рано чи пізно настане день, коли ти цим займешся – без поспіху, – тоді що це за точка зору? Коли ти маєш таку точку зору, ти в біді, і тобі буде важко стати на шлях, що веде до спасіння. Отже, як тобі слід зважитися, щоб мати можливість стати на цей шлях? Тобі слід сказати: «Ах! Наразі я ще не став на шлях до спасіння – це доволі небезпечно! Бог каже, що люди мусять завжди жити перед Ним і більше молитися, і що їхні серця мусять бути спокійними, а не імпульсивними, тому я маю почати практикувати все це прямо зараз». Практикувати в такий спосіб означає стати на правильний шлях віри в Бога; це аж настільки просто. Якими є люди, які чують Божі слова, а потім практикують їх? Чи це хороші люди? Так, хороші; це люди, які люблять істину. Якими є люди, які, почувши слова Божі, залишаються заціпенілими, байдужими, непіддатливими, якщо вони легковажно ставляться до Божих слів і залишаються глухими та сліпими до них? Хіба вони не нетямущі? Люди завжди запитують, чи є якісь короткі шляхи до спасіння, коли вони вірять у Бога. Я кажу вам, що їх немає, а потім Я розповідаю вам про цей простий шлях, але, почувши про нього, ви не втілюєте його в життя – це той випадок, коли ви не розрізняєте, що добре, а що погано. Чи можна спасти таких людей? Навіть якщо для них є якась надія, вона незначна; для них буде дуже тяжко отримати спасіння. Можливо, настане день, коли вони прокинуться від сну, коли вони подумають: «Я більше не молодий, і я не виконував свої належні обов’язки, вірячи в Бога всі ці роки. Бог вимагає, щоб люди завжди жили перед Ним, а я не жив перед Богом. Я мушу поспішити й молитися». Якщо вони схаменуться в глибині своїх сердець і почнуть виконувати свої належні обов’язки, тоді це не буде запізно! Але не відкладайте це занадто надовго; якщо ви чекатимете, доки вам не виповниться сімдесят чи вісімдесят років, і ваше тіло почне виходити з ладу, і у вас більше не буде енергії, чи не буде тоді вже запізно шукати істину? Якщо ви витратите найкращі роки свого життя на безглузді речі та в кінцевому підсумку відкладете або пропустите пошук істини, що є найважливішим, хіба це не вкрай нерозумно? Чи є щось дурніше? Багато людей добре знає про істинний шлях, але продовжує чекати, щоб у майбутньому прийняти його й слідувати ним; усі вони нерозумні. Вони не знають, що пошук істини вимагає докладання зусиль упродовж десятиліть, перш ніж вони зможуть здобути життя. Якщо вони змарнують найкращий час для отримання спасіння, буде надто пізно шкодувати!

Яку найнагальнішу справу ви повинні втілити в життя зараз? Коли з вами щось трапляється, ви повинні швидше шукати істину, умиротворяти своє серце перед Богом, молитися до Бога й читати Його слова з покірним серцем. Так ви зможете встановити нормальні стосунки з Богом. Якщо віриш у Бога, але не маєш із Ним нічого спільного, якщо все ще віриш у невизначеного Бога, якщо не маєш нормальних стосунків із практичним Богом, то чи може Бог визнати, що ти віриш у Нього? Якщо Бог не визнає тебе, то чи не в біді ти? У своєму серці мусиш чітко усвідомити, як прагнути до істини, щоби Бог визнав тебе як члена Свого дому, як одного з Його послідовників. Не будь непримиренним або бунтівничим, і тоді ти нізащо не зможеш віддалятися від Бога; ти повинен постати перед Богом і прийняти Його як свого Господа. Що ж робити далі? Поспішай їсти й пити слова Божі, приймати всю істину, яку Він висловив, застосовувати її на практиці, переживати її і входити в реальність – це найважливіше. Якщо ви вважаєте, що слова, про які Я бесідував із вами, є важливими, якщо ви можете застосувати їх у своєму житті, зробити їх дороговказом у своєму житті, зробити їх реальністю, якою ви живете, тоді ви досягнете певних успіхів, і Я не даремно спілкувався з вами сьогодні. Ключ до віри в Бога полягає в тому, що ви повинні мати Бога у своєму серці, бути здатними діяти згідно з Божими словами, звеличувати Бога у своєму серці й підкорятися Богові; ви повинні ставити все, що ви робите, перед Богом, і переконатися, що це стосується Бога; тобто, щоб вірити в Бога, ти повинен уподібнитися тому, хто вірить у Бога. Ти повинен мати реальність віри в Бога. Прослухавши проповідь, ти розумієш, якою є воля Божа, і можеш практикувати і входити згідно з Божими вимогами. Через деякий час Я бачу, що люди змінилися, що Мої слова принесли їм користь, змінили їхній стан, змінили напрямок, в якому вони йдуть. Коли люди дійсно змінюються, Я відчуваю, що не даремно говорив. Коли Я бачу, що ви вкладаєте ці слова у свої серця, не пропускаючи їх повз вуха, тоді Я дуже радий вас бачити. Якщо ви не слухаєте, скільки б слів Я не говорив, якщо ви не сприймаєте їх серйозно, якщо ви робите все, що вам заманеться, і чините так, як вам схочеться, то Мені боляче дивитися на вас, Я починаю відчувати огиду до вас, і для тебе марно говорити гарні слова або робити так, щоб виглядати краще ззовні. Це було б лицемірством із твого боку, а Мені неприємно на це дивитися. Тому людям дуже важливо практикувати істину, а ще важливіше – увійти в реальність істини. Ті, хто має реальність істини, природно приходять до страху Божого; ті, хто має страх Божий, природно здатні ступити на шлях спасіння.

5 лютого 2017 року