Якщо ти хочеш добре виконати свій обов’язок, то мусиш спершу зрозуміти істину. Ти мусиш шукати істину всім своїм серцем. У пошуках істини головне – навчитися розмірковувати над Божими словами. Мета такого розмірковування над Божими словами полягає в тому, щоб зрозуміти їхнє істинне значення. Саме через пошук ти зрозумієш значення Божих слів, наміри Бога, які можна знайти в Його словах, та чого Бог вимагає від людей. Досягши такого розуміння, ти зрозумієш істину. Щойно ти зрозумієш істину, досить легко усвідомити принципи, якими слід керуватися під час практики, і тоді можна втілювати істину в життя. Навчившись практикувати істину, ти почнеш входження в реальність істини. Тоді ти зрозумієш те, чого не міг зрозуміти раніше, збагнеш те, чого раніше не міг бачити ясно, і розв’яжеш проблеми, які спочатку здавалися нерозв’язними. Багато в чому ти почнеш отримувати натхнення та нову прозорливість, перед тобою відкриються шляхи реалізації, і ти зможеш послідовно втілювати істину в життя. Так ти повністю ввійдеш у реальність істини. Однак якщо ти не вкладаєш у свій обов’язок душу, не шукаєш принципів істини, якщо ти заплутався або розгубився, просто діючи найпростішим для тебе способом, то що це за ментальність? Це ментальність недбалої людини. Якщо ти не відданий своєму обов’язку, якщо не відчуваєш себе відповідальним за нього, не маєш відчуття місії, чи зможеш ти належно виконувати свій обов’язок? Чи зможеш ти виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні? А якщо ти не здатен виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні, чи зможеш ти ввійти в реальність істини? Безумовно, ні. Якщо щоразу, виконуючи свій обов’язок, ти байдужий, не докладаєш жодних зусиль, а просто абияк доводиш справу до кінця, бездумно, ніби граючи в якусь гру, то хіба це не проблема? Що ти можеш здобути, виконуючи свій обов’язок таким способом? Зрештою, люди побачать, що коли ти виконуєш свій обов’язок, у тебе немає почуття відповідальності, ти недбалий та поверховий і працюєш формально – і в такому разі тобі загрожує небезпека бути вигнаним. Упродовж усього процесу Бог спостерігає за тим, як ти виконуєш свій обов’язок, і що скаже Бог? (Ця людина не гідна Його доручення або Його довіри.) Бог скаже, що ти не гідний довіри, і що тебе слід вигнати. Отже, який би обов’язок ти не виконував, важливий чи звичайний, якщо ти не вкладаєш у доручену роботу душу чи не живеш відповідно до своєї відповідальності, якщо ти не бачиш у ній Божого доручення чи не сприймаєш її як власний обов’язок і зобов’язання, завжди діючи поверхово, то це буде проблемою. «Не гідний довіри» – ці три слова визначатимуть, як ти виконуєш свій обов’язок. Вони означають, що ти не виконуєш належно свій обов’язок, і що тебе вигнали, і що Бог каже, що твій характер не відповідає стандарту. Якщо тобі доручили якусь справу, але ти так до неї ставишся й так її виконуєш, то чи будуть тобі надалі доручати ще якісь обов’язки? Чи можна тобі довірити щось важливе? Безумовно, ні, якщо тільки ти не продемонструєш справжнього каяття. Однак у глибині душі Бог завжди відчуватиме до тебе певну недовіру та незадоволення. Це буде проблемою, чи не так? Ти можеш утратити будь-яку можливість виконувати свій обов’язок і, можливо, не будеш спасенний.

Коли люди виконують свій обов’язок, вони, по суті, роблять те, що мусять робити. Якщо ти робиш це перед Богом, якщо ти виконуєш свій обов’язок і підкоряєшся Богу чесно й віддано, то чи не буде таке ставлення набагато більш правильним? Отже, як тобі слід застосовувати це ставлення у своєму повсякденному житті? Ти мусиш зробити «поклоніння Богу зі щирим серцем і чесністю» своєю реальністю. Щоразу, коли ти хочеш уповільнитися й просто діяти механічно, коли ти хочеш чинити фальшиво й бути ледачим, і щоразу, коли ти відволікаєшся або віддаєш перевагу власним бажанням, ти мусиш поміркувати: «Коли я так поводжуся, чи я не вартий довіри? Чи виконую я свій обов’язок зі щирим серцем? Чи я невірний, коли так чиню? Чинячи так, чи не порушую я доручення, довірене мені Богом?». Ось як ти маєш роздумувати над собою. Якщо ти виявиш, що ти завжди неуважний та недбалий до своїх обов’язків, і що ти не вірний, і що ти зробив Богові боляче, то що тобі слід робити? Тобі слід сказати: «У той момент я відчував, що там щось було не так, але я не розглядав це як проблему; я просто недбало це замовчував. Дотепер я не усвідомлював, що насправді був недбалим і неуважним, що я не дотримав покладеного на мене зобов’язання. Мені дійсно не вистачає сумління й розуму!». Ти з’ясував проблему й трохи дізнався про себе, тож тепер ти мусиш змінитися! Твоє ставлення до виконання свого обов’язку було неправильним. Ти ставився до нього недбало, як до додаткової роботи, і не старався від щирого серця. Якщо ти знову будеш таким недбалим і неуважним, ти мусиш помолитися Богу й дозволити Йому дисциплінувати й виправити тебе. Ти мусиш мати таке бажання при виконанні свого обов’язку. Тільки тоді ти можеш по-справжньому покаятися. Ти можеш виправитися, тільки коли твоє сумління чисте, а ставлення до виконання твого обов’язку змінилось. І коли ти каєшся, ти мусиш також часто роздумувати над тим, чи справді ти вклав усю свою душу, увесь свій розум і всі свої сили у виконання свого обов’язку. Тоді, використовуючи Божі слова як мірило та застосовуючи їх до себе, ти дізнаєшся, які ще є проблеми з виконанням твого обов’язку. Постійно розв’язуючи проблеми в такий спосіб, згідно з Божим словом, хіба ти не втілюєш у реальність виконання свого обов’язку всією душею, розумом і силою? Щоб виконати свій обов’язок у такий спосіб, хіба ти вже не робив цього всією душею, розумом і силою? Якщо твоє сумління більше тобі не докорятиме, якщо ти зможеш відповідати вимогам і демонструвати вірність у виконанні свого обов’язку, тільки тоді у твоєму серці справді будуть мир і радість. Ти сприйматимеш виконання свого обов’язку як відповідальність, призначену Небом і визнану землею, а не як додатковий тягар, і зовсім не як роботу, зроблену для когось іншого. Виконуючи свій обов’язок у такий спосіб, ти почуваєшся самореалізованим і відчуваєш, що живеш у присутності Бога. Така поведінка приносить душевний спокій. Чи не зробило б це тебе більш людяним і менш схожим на зомбі? Чи легко так поводитися? Насправді так, але не для тих, хто не приймає правду.

У дійсності, незалежно від того, чи справді людина здатна виконувати свій обов’язок, у її серці в будь-якому випадку є терези. Якщо вона постійно слухатиме проповіді, постійно читатиме слово Боже та постійно спілкуватиметься з іншими, то навіть якщо її розуміння істини поверхове, вона принаймні зможе зрозуміти певні доктрини. Узявши ці доктрини за мірило, вона також зможе судити, наскільки добре виконує свій обов’язок і чи правильних принципів дотримується. Ця ясність доступна всім, хто має сумління та розсудливість. Часто, виконуючи свої обов’язки, люди роблять це поверхово та недбало. Вони не присвячують цьому всі свої сили, не кажучи вже про те, щоб шукати істину та діяти відповідно до її принципів. Якими б не були їхні обов’язки, вони дивляться на них крізь пальці. Хоча вони, можливо, бачать проблему, але не прагнуть знайти її вирішення, а поводяться так, ніби це не їхня турбота, і роблять поверхові спроби її розв’язати. У глибині душі вони не бачать потреби ускладнювати собі життя, не бачать потреби серйозно підходити до цього питання. Однак, пристосовуючись у такий спосіб, вони не помічають, що їхній внутрішній стан погіршується. Якщо ти виконуєш свій обов’язок без відчуття тягаря, твоє серце неминуче стане поверховим і недбалим. Воно не зможе брати на себе відповідальність, а тим більше бути вірним. Як наслідок, просвітління та провід Святого Духа будуть відкинуті. Ти завжди дотримуєшся встановлених правил і норм без будь-якого нового світла чи прозріння, працюючи формально й не більше того. Виконувати свій обов’язок у такий спосіб безглуздо; навіть коли ти відбуваєш службу, вона незадовільна. Якщо ти навіть прислужуєшся незадовільно, то чи можеш ти бути вірним прислужником? Безумовно, ні. Тих, хто незадовільно прислужується, можна лише вигнати. Деякі нетямущі люди не мають анінайменшого розуміння істини. Вони вважають, що просте виконання їхнього обов’язку і є втіленням істини в життя. Вони думають, що просто виконуючи свій обов’язок, вони практикують істину. Якщо ти запитаєш таку людину: «Чи можеш ти втілювати істину в життя?» – вона відповість: «А хіба я не втілюю істину в життя, виконуючи свій обов’язок?». Чи має вона рацію? Це слова нетямущої людини. Щоб виконати свій обов’язок, ти маєш щонайменше вкласти в нього всю свою душу, розум і сили, щоб ефективно практикувати істину. Щоб ефективно практикувати істину, ти маєш діяти згідно з принципами. Якщо ти виконуєш свій обов’язок поверхово, він не має реального ефекту. Це не можна назвати втіленням істини в життя, це всього лише прислужування. Очевидно, що ти лише прислужуєш, а це зовсім не те ж саме, що й утілення істини в життя. Прислужуючи, ти просто робиш те, що тобі подобається, за власним бажанням, ігноруючи все те, що тобі не подобається робити. З якими б труднощами ти не стикався, ти ніколи не шукаєш принципів істини. Зовні це може виглядати так, ніби ти виконуєш свій обов’язок, але насправді ти просто відбуваєш службу. Кожен, хто не виконує свій обов’язок, діючи згідно з принципами істини, не робить нічого, окрім прислужування. У Божій сім’ї багато людей намагається виконувати свій обов’язок, покладаючись на людські переконання й уявлення. Вони трудяться роками, але нічого не досягають, вони не можуть утілювати істину в життя або діяти згідно з принципами у виконанні свого обов’язку. Тому, коли люди часто діють за власною волею та виконують свої обов’язки за власною волею, навіть якщо вони не коять зла, це також не вважається втіленням істини в життя. Зрештою, роки їхньої праці не приводять їх до розуміння істини, і вони не мають ні досвіду, ні свідчень, якими можуть поділитися. Чому так відбувається? Тому, що наміри, які спонукають цих людей виконувати їхній обов’язок, неправильні. Безсумнівно, вони виконують свій обов’язок, щоб отримати благословення, вони хочуть укласти з Богом угоду. Вони не виконують свій обов’язок просто заради здобуття істини. Вони виконують його, бо не мають іншого вибору. Із цієї причини вони завжди розгублені та працюють формально, поверхово й безсистемно. Вони не шукають істини, а отже, це всього лише прислужування. Скільки б обов’язків вони не виконували, їхні дії не мають реального ефекту. Зовсім інша справа з тими, хто має в серці страх Божий. Вони постійно розмірковують над тим, як діяти згідно з Божою волею і як діяти на благо Божої сім’ї та обраного Ним народу. Вони завжди глибоко задумуються про принципи та результати. Вони завжди прагнуть утілювати істину в життя й демонструвати послух Богові. Це правильне ставлення серця. Це люди, які шукають істину та люблять позитив. Коли така людина виконує свої обов’язки, Бог приймає та хвалить її. Що ж стосується тих, хто не любить істину, то зовні може здаватися, що вони виконують свій обов’язок, але вони анітрохи не шукають істину. Вони діють згідно з власною волею й роблять тільки те, що не завдає їм шкоди та є вигідним для них самих. Вони докладають лише мінімум зусиль та уникають будь-яких труднощів, але все одно прагнуть доброї репутації та схвалення з боку обраного Богом народу. Якщо вони зосереджені на цьому, чи зможуть вони виконувати свої обов’язки на прийнятному рівні? Безумовно, ні. Хоча зовні здається, що ви виконуєте свої обов’язки, насправді ваші серця не живуть перед Богом. Якщо вся ваша увага зосереджена на корисливих планах і розрахунках, ви не досягнете жодного прогресу, незважаючи на всю вашу багаторічну віру. Хоча ви часто збираєтеся разом, разом їсте й п’єте Боже слово, слухаєте проповіді та спілкуєтеся, але щойно ви закриваєте Боже слово й залишаєте місце зустрічі, нічого із цього не залишається у вашому серці. Жодне Боже слово, жодне слово істини не живе у вашому серці. Часом ви записуєте Його слова в зошит, але не зберігаєте їх у своєму серці, і в одну мить усе забуваєте. Крім того, ви ніколи не розмірковуєте над Божим словом та істиною у своєму повсякденному житті. Виконуючи свої обов’язки, ви ніколи не шукаєте принципів істини. З якими б труднощами ви не зіткнулися, ви ставитеся до них поверхово й недбало. Навіть під час обтинання та розбору ви ніколи не молитеся Богу й не шукаєте істину. У цьому ви нічим не відрізняєтеся від безбожників. Ви вірите в Бога вже кілька років, але зовсім не маєте ні входження в життя, ні реальності істини. Ваше виконання обов’язку – це просто прислужування, і ваш намір полягає в тому, щоб обміняти це прислужування на благословення Царства Небесного. У цьому немає жодного сумніву. Якщо такою є ваша віра в Бога, вам важко ввійти в реальність істини, важко здобути життя та правду. Серед вас є ті, в кого високий духовний рівень, але хоча їхній вірі вже більше десяти років, вони можуть виголосити лише кілька слів доктрини, і цими поверховими словами доктрини все й обмежується. Вони задовольняються розумінням невеликої частини доктрини та думають, що достатньо просто дотримуватися правил. Їм буде важко піти далі. Оскільки серце таких людей не намагалося зрозуміти правду, ступінь їхнього входження в реальність істини дуже обмежений. Усе, на що вони здатні, це дотримуватися певних правил. Якби вас запитали, як вам слід практикувати істину, виконуючи свій обов’язок, можливо, ви б відповіли: «Більше молитися, з готовністю приймати страждання, під час виконання обов’язку не лінуватися й не бути легковажними, діяти згідно з принципами та слухатися Божу сім’ю в усьому, чого вона вимагає». Ви здатні обговорювати зовнішні, доктринальні аспекти виконання свого обов’язку, але в конкретних питаннях, які стосуються принципів істини, ваше розуміння мале. Це свідчить про те, що більшість людей розуміє лише буквальне значення істини, але не розуміє її реальності. По суті, вони взагалі не розуміють істину. Люди, які не розуміють істину, можуть пропонувати деякі слова та доктрини про неї, але чи слід нам вважати, що вони здобули істину? (Звичайно, ні.) Отже, на чому ви повинні зосередитися в майбутньому? Вам слід вести нормальне духовне життя, молитися, збиратися, їсти й пити Божі слова, слухати проповіді та співати гімни, щоб прославляти Бога. Крім цього зовнішнього дотримання правил, ви мусите не відкладати свій обов’язок, а добре його виконувати. Ще ви маєте зрозуміти одну важливу річ: якщо ви хочете прагнути до істини, якщо ви хочете зрозуміти й здобути істину, ви мусите навчитися бути спокійними перед Богом, навчитися обмірковувати істину та Божі слова. Чи є якісь формальності, на які слід зважати, обмірковуючи істину? Чи є якісь правила? Чи є якісь часові обмеження? Чи потрібно це робити в певному місці? Ні, ви можете обмірковувати Божі слова в будь-який час і в будь-якому місці. Виділіть час, який ви зазвичай витрачаєте на дозвілля чи мрії, і присвятіть його розмірковуванню над Божими словами та істиною, щоб день не був змарнований. Як люди марнують час? Вони проводять свої дні в пустопорожній балаканині, займаючись тим, що їх цікавить, або легковажними справами, які не мають нічого спільного з істиною, а коли не мають чим зайнятися, то думають про безглузді речі й про те, що вже відбулося. Вони уявляють, що їх чекає в майбутньому, де буде майбутнє Царство, де знаходиться пекло тощо. Хіба це не легковажність? Якщо ви витратите цей час на щось позитивне – якщо ви будете спокійні перед Богом, присвятите більше часу обмірковуванню Божих слів і спілкуванню з істиною, поміркуєте над кожним своїм вчинком і принесете його на розгляд Богу; якщо ви замислитеся над тим, які питання залишаються у вас нерозв’язаними та які труднощі ще треба подолати у виконанні вашого обов’язку, а також над тим, чи проблеми з вашим розбещеним характером, що часто проявляються назовні, – особливо ті, що найбільш бунтівні проти Бога й найзгубніші, – були розв’язані через пошук істини в Божих словах; якщо всі ці питання можуть бути розв’язані протягом певного періоду, то ви поступово входитимете в реальність істини.

Як практикувати роздуми над Божими словами? По-перше, часто думайте та спілкуйтеся про духовні терміни й вирази, які ви зазвичай використовуєте. Запитайте себе: «Я можу знати, що вони означають буквально й теоретично, але що вони означають на практиці? Що вони практично охоплюють? Як я можу оволодіти реальністю, що міститься в цих духовних виразах? З чого мені почати втілення їх у життя та входження в них?». Ось як слід розмірковувати. Саме із цього починається розмірковування над Божим словом. Якщо людина вірить у Бога, але не навчилася розмірковувати над Божими словами, їй важко зрозуміти істину та втілити її в життя. Якщо людина не здатна зрозуміти істину, чи може вона ввійти в реальність істини? (Ні.) Чи можна здобути істину, не ввійшовши в її реальність? (Ні.) Чи можна догодити Богу, не здобувши істину? (Ні.) Не можна, це точно. Оскільки люди не розуміють істину, вони живуть тільки своїм розбещеним характером і чинять опір Богу. Як такі люди могли б догодити Богу? Це абсолютно неможливо. Як же тоді розмірковувати над Божими словами? Наприклад, коли ви розглядаєте часто повторювану фразу «Бога боятися, а від злого втікати», ось над чим вам слід замислитися: що означає Бога боятися? Чи говорити щось погане означає не боятися Бога? Чи є такі слова злом? Чи вважає Бог це гріхом? Які дії є злом? Мої думки, наміри, ідеї й погляди, мотиви та джерело моїх промов і вчинків, різні прояви мого характеру – чи все це відповідає істині? Що із цього Бог схвалює, а що ненавидить? Що Він засуджує? У яких питаннях люди схильні припускатися великих помилок? Усе це варто обміркувати. Чи властиво вам обмірковувати істину? (Ми не витрачаємо багато часу на обмірковування істини; більшу частину часу наш мозок працює на автопілоті.) Подумайте, скільки часу ви змарнували за ці роки! Як часто ви замислювалися над питаннями, пов’язаними з істиною, вірою в Бога, входженням у життя, страхом Божим і втечею від злого? Чи замислювалися ви серйозно над цими питаннями? Коли ви так замислитеся над Божими словами, щоб зрозуміти істину та втілити її в життя відповідно до принципів, тоді ви почнете бачити плоди, і саме тоді ввійдете в життя. Ви ще не вмієте замислюватися над Божими словами й не дійшли до розуміння істини. Ви ще не ввійшли в життя. Ви мусите прагнути цього й не гаяти часу. Подібним чином, коли людина, незалежно від віку, починає думати про те, як опанувати якусь професію, як заробити на життя та утримувати сім’ю, як правильно жити, як ставитися до інших, яким буде її майбутнє тощо, це означає, що розум цієї людини дозрів і вона починає жити самостійним життям. Той, хто над цим не задумується й ніколи про таке не думав, – це людина без думок і незалежних поглядів. Вона не може зрозуміти цих життєвих речей, тож змушена у всьому покладатися на своїх батьків. Вони дають їй гроші, щоб витрачати, їжу, щоб їсти, та одяг, щоб носити. Якби батьки не піклувалися про неї, вона була б нужденною, голодною й холодною. Чи може така людина жити самостійно? Чи це зріла людина? (Звичайно, ні.) На якому етапі ви зараз знаходитеся? Чи досягнули ви етапу дорослості у своїй вірі? Якби зараз ніхто не поливав вас, якби Вишній не проповідував вам, якби ніхто не вів вас, а натомість дозволив би вам самостійно їсти й пити Божі слова та слухати гімни, чи змогли б ви увійти в життя? Чи змогли б ви практикувати істину, добре виконувати свій обов’язок і діяти згідно з принципами? (Ні.) У цьому й полягає проблема. Це означає, що ваш духовний стан ще занадто малий. Ви навіть не можете добре виконувати свій обов’язок і ще не досягли зрілості. За поточних обставин, якщо хтось веде й пасе вас, ви можете вірити в Бога та виконувати свій обов’язок. Ви маєте подобу віруючої людини. Але якщо в майбутньому нікому буде вас спрямувати, хіба не виявиться те, чи зможете ви бути непохитними й належно виконувати свій обов’язок, і скільки реальності істини ви набули? Якщо до настання цього часу ви не усвідомлюєте, що не маєте жодної реальності істини, хіба це не викликає занепокоєння? Це дуже небезпечно! Коли ти зіткнешся з випробуваннями, то не знатимеш, як бути непохитним у своєму свідченні, і не знатимеш, як догодити Богу. У твоєму серці не буде ні шляху, ні напрямку, і жодна істина не пустить у тобі коріння. Як же ти тоді зможеш бути непохитним? Не володіючи реальністю істини, ти, швидше за все, спіткнешся, коли зустрінешся зі спокусами. Зустрівши неправдивих керівників або антихристів, які коять зло й намагаються перешкодити роботі церкви, ти не зможеш розпізнати, якими вони є, і вирватися з їхньої хватки. Якщо ти досі можеш слідувати за такими неправдивими керівниками та антихристами, ти опинишся в біді. Ці два питання викриють тебе, і тобі загрожуватиме небезпека вигнання. Тому віра в Бога вимагає від тебе постійних роздумів над Божим словом та обмірковування істини. Лише так ти можеш увійти в реальність істини та здобути її.

Чи багато спокус чигає на людей, які живуть зараз у цьому суспільстві? Спокуси оточують тебе з усіх боків, усілякі злі течії, усілякі розмови, усілякі думки й погляди, усілякі спокуси та зваби з боку всіляких людей, усілякі диявольські личини, які носять усілякі люди. Усе це спокуси, з якими ти стикаєшся. Наприклад, люди можуть робити тобі послуги, збагачувати тебе, дружити з тобою, ходити з тобою на побачення, давати тобою гроші, роботу, запрошувати на танці, виявляти до тебе ввічливість або дарувати подарунки. Усе це може бути спокусою. Якщо щось піде не так, ти потрапиш у пастку. Якщо ти внутрішньо не озброєний певною істиною й не маєш справжнього духовного стану, ти не зможеш побачити ці речі такими, якими вони є, і всі вони стануть для тебе пастками та спокусами. З одного боку, якщо ти не володієш істиною, то не зможеш бачити сатанинські хитрощі й не зможеш бачити сатанинські обличчя різних людей. Ти не зможеш перемогти сатану, зректися плоті й досягти послуху Богові. З іншого боку, не маючи реальності істини, ти не зможеш протистояти різноманітним злим течіям, злим поглядам, абсурдним думкам і висловлюванням. Коли ти із цим зіткнешся, це буде схоже на раптове похолодання. Можливо, ти лише злегка застудишся, а можливо, це буде щось серйозніше – ти навіть можеш отримати потенційно небезпечний для життя холодовий удар.^[a] Можливо, ти повністю втратиш віру. Якщо тобі бракує істини, усього кілька слів від сатани та дияволів світу безбожників викличуть у тебе розгубленість і збентеження. Ти сумніватимешся, чи варто вірити в Бога та чи є така віра правильною. Може статися так, що сьогодні ти йдеш на зібрання й перебуваєш у доброму стані, а завтра йдеш додому та дивишся дві серії телесеріалу. Тебе переманили. Увечері ти забуваєш помолитися перед сном, і твій розум повністю зайнятий сюжетом серіалу. Якщо ти продовжуєш дивитися телевізор упродовж двох днів, твоє серце вже далеко від Бога. Ти більше не хочеш читати Боже слово або спілкуватися про істину. Ти навіть не хочеш молитися Богу. У своєму серці ти постійно промовляєш: «Коли я зможу щось зробити? Коли я можу почати якусь важливу справу? Моє життя не повинно бути марним!». Чи це зміна точки зору? Спочатку ти хотів більше дізнатися про істину, щоб поширювати Євангеліє та свідчити про Бога. Чому ти тепер змінився? Просто дивлячись фільми й телепередачі, ти дозволяєш сатані заволодіти твоїм серцем. Твій духовний стан справді малий. Чи вважаєш ти, що маєш достатній духовний стан, щоб протистояти цим злим течіям? Зараз Бог проявляє до тебе благодать і бере тебе у Свій дім, щоб ти виконував свій обов’язок. Не забувай про свій духовний стан. Зараз ти – квітка в оранжереї, нездатна протистояти зовнішньому вітру та дощу. Якщо люди не здатні розпізнати ці спокуси та протистояти їм, то сатана може взяти їх у полон у будь-який час і в будь-якому місці. Таке у людини жалюгідне становище й малий духовний стан. Оскільки ти не володієш реальністю істини й тобі бракує її розуміння, то всі слова сатани для тебе як отрута. Якщо ти прислухаєшся до них, вони безповоротно застрягнуть у твоєму серці. У своєму серці ти кажеш: «Я заткну вуха й зав’яжу собі очі», але ти не можеш уникнути спокуси сатани. Ти не живеш у вакуумі. Якщо ти почуєш слова сатани, ти не зможеш встояти. Ти потрапиш у пастку. Ти молитимешся та проклинатимеш себе, але марно. Ти не можеш встояти. Такі речі можуть впливати на твої думки й на твої дії. Вони можуть перегородити твій шлях прагнення до істини. Вони навіть можуть контролювати тебе, завадити тобі повністю присвятити себе Богові, зробити тебе пасивним і слабким, тримати тебе далеко від Бога. Врешті-решт, ти станеш нікчемним і втратиш будь-яку надію.

Тепер ти думаєш, що присвятив себе Богові. Ти маєш амбіції, рішучість та ідеал, щоб догодити Богу. Але як ти впораєшся, коли зустрінешся з Божими випробуваннями? Ти кажеш, що будеш слухняним, але коли Бог створює для тебе труднощі, які не відповідають твоїм переконанням і фантазіям, що ти можеш зробити, якщо не в змозі підкоритися Йому? Бог винагороджує людей так, щоб це відповідало їхнім психологічним потребам, уявленням і смакам, щоб люди могли коритися Йому. Але коли Бог забере щось у тебе, як ти відреагуєш? Чи можеш ти бути непохитним у своєму свідченні посеред Божих випробувань і в середовищі, яке Він створив для тебе? Чи не буде це проблемою? Коли ти кажеш: «Я, безсумнівно, буду непохитним у своєму свідченні», твої слова – це показуха, безглуздість, невігластво та дурість. Чи знаєш ти, що Бог хоче зробити з тобою? Чи знаєш ти, чому Бог хоче тебе випробувати? Що Він хоче в тобі викрити? Ти кажеш: «Я волію прийняти страждання, я готовий, я не боюся жодних випробувань, які Бог може для мене влаштувати», але раптом трапляється щось, чого ти зовсім не очікував, до чого ти зовсім не готувався. Тоді яка користь від твоєї підготовки? Ніякої. Скажімо, твоє здоров’я завжди було добрим. Ти багато років виконував свій обов’язок, і Бог оберігав тебе від усіх хвороб. Твій шлях був гладким. Аж раптом одного дня ти йдеш на обстеження й лікарі виявляють у тебе якусь дивну хворобу, яку згодом діагностують як невиліковну. У твоєму серці неначе якась сила перенаправила могутні потоки та перевернула великий океан. «Ніхто з братів і сестер у церкві на це не хворіє, – кажеш ти. – Я найдовше вірив у Бога, найактивніше виконував свій обов’язок і найбільше страждав. Як так сталося, що я захворів на цю хворобу?» Обміркувавши це питання, ти усвідомлюєш, що це, мабуть, випробування від Бога, і ти мусиш підкоритися. Зараз ти досі маєш віру, щоб молитися Богу. Але після того, як ти деякий час молився, але все одно не зцілився, ти вирішуєш: «Це Бог дозволяє мені померти. Бог хоче забрати моє життя!». Чи підкоришся ти тепер Богові? (Навряд чи.) Ти кричатимеш: «Боже мій! Я не хочу помирати. Я ще недостатньо пожив. Я ще молодий. Я прожив лише половину свого життя. Дай мені ще кілька років. Я ще багато чого можу зробити!». Марно молитися, щоб Бог тебе зцілив. Скільки б обстежень ти не пройшов, вони покажуть, що твоя хвороба невиліковна. З лікуванням ти помреш. Без лікування ти все одно помреш. Що ти тоді робитимеш? Часто, коли Бог випробовує людей, вони спочатку думають, що дії Бога правильні та добрі, але коли результат стає зрозумілим, вони думають: «Можливо, це Божа воля, щоб я помер. Якщо Бог хоче, щоб я помер, то я помру!». Тобто вони просто пасивно, безпорадно чекають смерті. Що це за ставлення – таке очікування смерті? Чи є в ньому елемент послуху? (Ні, це просто прийняття долі.) Чи справді такі люди хочуть померти? (Ні.) Тоді чому вони чекають на смерть? Коли смерть приходить, вони не мають іншого вибору, окрім як померти. Якщо у них немає вибору, вони можуть тільки прийняти це. Таке «прийняття» є позицією пасивної опозиції, а не актом свідчення. Хтось каже: «Бог дозволяє мені померти, то що ж мені залишається засвідчити?». Хоча Бог дозволяє тобі померти, хіба ти не є Божим творінням? Чи полишив би ти свій обов’язок? Чи виконав ти свій обов’язок? Чи добре ти виконав свій обов’язок? Яке в тебе має бути серце, щоб ти був непохитним у своєму свідченні, як належить сотвореній істоті? (Дозвольте мені розповісти про свій досвід. Кілька днів тому в мене так розболівся зуб, що я три дні не міг заснути від болю. Але я все одно мусив щодня виконувати свій обов’язок. Цей біль у голові дезорієнтував мене й був занадто сильним, щоб я міг його витримати. Я трохи поскаржився в душі. Я вважав, що дуже добре виконав свій обов’язок, то чому ж це відбувається зі мною? У той час я відчував, що не можу збагнути Божу волю. Деякі брати та сестри закликали мене дослідити своє серце та пізнати себе, тому я продовжував молитися й шукати Бога. Я не знайшов, у чому я ослухався Бога. Пізніше я згадав слова Йова, які він сказав дружині під час випробувань: «Чи ж ми будем приймати від Бога добре, а злого не приймем?» (Йов 2:10). Йов міг свідчити про Бога під час своїх випробувань. Я подивився на себе та побачив, що я можу хвалити Бога, коли в мене все добре, але стаю негативним і повстаю проти Бога в часи випробувань. Я відчував, що це не шлях справжнього створіння, створеного Богом. Це остаточно стривожило мою совість. У мене з’явилося бажання зректися плоті й догодити Богу. Я подумав, що навіть якщо я хворий, мені все одно слід коритися Богу. Незважаючи на біль, я мушу добровільно продовжувати виконувати свій обов’язок. Таким був мій власний досвід.) Які б випробування не стояли перед тобою, ти мусиш прийти до Бога – це правильно. Ти мусиш вдатися до самоаналізу, не затримуючи виконання свого обов’язку. Не можна тільки роздумувати й ніколи не виконувати свій обов’язок, нехтуючи важливим, щоб зосередитися на несуттєвому – це шлях недоумства. Яке б випробування тебе не спіткало, ти мусиш ставитися до нього як до тягаря, даного тобі Богом. Скажімо, деякі люди страждають від тяжких хвороб і нестерпних страждань, а дехто навіть стоїть на порозі смерті. Як їм слід поставитися до такої ситуації? У багатьох випадках Божі випробування – це тягарі, які Він покладає на людей. Яким би великим не був тягар, покладений на тебе Богом, це та вага тягаря, яку ти маєш взяти на себе, бо Бог розуміє тебе й знає, що ти витримаєш його. Тягар, даний тобі Богом, не перевищить твого духовного стану або меж твоєї витривалості, тому немає сумнівів, що ти зможеш його витримати. Незалежно від того, який тягар Бог покладає на тебе, незалежно від виду випробування пам’ятай одне: якщо у тебе немає розуміння, то не має значення, чи розумієш ти Божу волю чи ні, і чи ти просвітлений і освічений Святим Духом після твоєї молитви, чи ні, чи через це випробування Бог дисциплінує або попереджає тебе, чи ні. Якщо ти не допускатимеш затримок у виконанні свого обов’язку й зможеш сумлінно його виконувати, Бог буде задоволений, і ти будеш твердо стояти у своєму свідченні. Усвідомлюючи, що вони страждають на важку хворобу та скоро помруть, деякі люди думають: «Саме для того, щоб уникнути смерті, я почав вірити в Бога, а виявляється, що навіть після стількох років виконання мого обов’язку Він збирається дозволити мені померти. Мені слід зайнятися своїми справами, зробити те, чого мені завжди хотілось, і насолодитися тим, чим я не насолоджувався в цьому житті. Я можу відкласти свій обов’язок». Що це за ставлення? Усі ці роки ти виконував свій обов’язок, ти слухав усі ці проповіді, але так і не зрозумів істини. Одне випробування збиває тебе з ніг, ставить на коліна й викриває тебе. Чи гідна така людина того, щоб Бог піклувався про неї? (Ні, негідна.) Вона зовсім не має відданості. То що ж за обов’язок вона виконувала всі ці роки? Він відомий як «відбування служби», і ця людина просто пнулася зі шкури. Якщо у своїй вірі в Бога та пошуку істини ти здатен сказати: «Хай би що Бог робив, якій би хворобі чи неприємності Він не дозволив мене спіткати, я мушу слухатись і залишатися на своєму місці як створіння. Передусім я мушу практикувати саме цей аспект істини – послух; я мушу втілювати його в життя та жити реальністю послуху Богові. Більше того, мені не слід відкидати те, що Бог мені доручив, і той обов’язок, який я повинен виконувати. Я мушу слідувати своєму обов’язку аж до останнього подиху», – хіба це не свідчення? Коли в тебе такий стан і така рішучість, хіба ти ще можеш нарікати на Бога? Ні, не можеш. У такий час ти думатимеш: «Бог дає мені це дихання, Він забезпечував і захищав мене всі ці роки, Він забрав від мене багато болю, дав мені багато благодаті й багато істин. Я осягнув істини й таємниці, яких люди не розуміли поколіннями. Я здобув від Бога так багато, а значить, я мушу Йому віддячити! Раніше мій духовний стан був замалим, я нічого не розумів, і все, що я робив, кривдило Бога. Можливо, у майбутньому в мене не буде іншої нагоди віддячити Богові. Скільки б часу мені не залишалося жити, я мушу віддати для Бога ті невеликі сили, які маю, і зробити все, що можу, аби Бог побачив, що всі ці роки мого забезпечення не пройшли даремно, а принесли плоди. Нехай я принесу Богові розраду та більше не кривдитиму Його й не розчаровуватиму». Чому б не думати саме так? Не думай про те, як спастися чи втекти, як-от: «Коли ж ця хвороба минеться? Коли це станеться, я зроблю все можливе, щоб виконувати свій обов’язок і бути відданим. А як я можу бути відданим, коли я хворий? Як я можу виконувати обов’язок створіння?». Чи ти не здатен виконувати свій обов’язок, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не ганьбити Бога, поки у тебе залишається хоч один подих? Чи ти здатен не нарікати на Бога, поки у тебе залишається хоч один подих, поки твій розум ясний? (Так.) Зараз тобі легко казати «так», але коли таке дійсно з тобою станеться, тобі вже буде не так легко. Тож ти мусиш шукати істину, часто й наполегливо працювати над істиною та більше часу проводити в роздумах над такими питаннями: «Як я можу догодити Богу? Як я можу віддячити за Божу любов? Як я можу виконати обов’язок створіння?». Що таке створіння? Хіба обов’язок створіння полягає лише в тому, щоб слухати слова Божі? Ні – він полягає в тому, щоб утілювати Божі слова в життя. Бог дав тобі стільки істини, стільки шляху та стільки життя, щоб ти міг жити ними та свідчити про Нього. Саме це й мусить робити створіння, і це твій обов’язок і повинність. Ти мусиш часто над цим розмірковувати; якщо ти завжди розмірковуватимеш над цим, то глибше зрозумієш усі аспекти істини.

Якщо люди не стануть на шлях прагнення до істини й не працюватимуть наполегливо над її здобуттям, рано чи пізно вони спіткнуться та впадуть. Їм буде важко встати, тому що проблеми, з якими вони стикаються, неможливо розв’язати, покладаючись на ті невеликі знання й доктрини, якими вони володіють. Як би добре ти не вмів говорити про доктрини, ти не зможеш вирішити реальні труднощі. Ти мусиш постійно роздумувати над різними істинами, щоб досягти проникливої ясності. Тільки тоді ти можеш використовувати істину для розв’язання будь-яких проблем, з якими стикаєшся. Ті, хто по-справжньому розуміє істину, не говорять про слова та доктрини. У них є проникливість і чітке бачення, вони все роблять з упевненістю. Якщо ти не вмієш шукати істину в ситуаціях, з якими стикаєшся, і завжди дієш за власною волею, ти не зможеш зрозуміти істину. Щоб зрозуміти істину, ти мусиш постійно обмірковувати те, як використовувати істину для розв’язання проблем при виконанні своїх обов’язків. Якщо ти не роздумуєш у такий спосіб, чи можеш ти осягнути ці істини? Якщо ти не роздумуєш над Божими словами, скільки б проповідей ти не чув, скільки б доктрин не розумів, ти завжди залишатимешся на рівні слів і доктрин. Якщо ти знаєш, як говорити про ці слова й доктрини, це часто може вводити тебе в оману, змушуючи думати, що твоя віра в Бога вже принесла плоди, а твій духовний стан дуже високий, тому що зараз ти палкий і заповзятий. Але коли ти станеш віч-на-віч із фактами, тобто зіткнешся з випробуваннями й лихами, ти побачиш, як мало захисту дають ці слова та доктрини. Вони не можуть захистити тебе навіть від одного випробування, не кажучи вже про те, щоб гарантувати легке проходження кожного випробування, яке Бог дає людині. Радше ти відчуєш, що ці слова й доктрини привели тебе до загибелі. У такі миті ти побачиш, як мало ти розумієш істину та що ти ще не ввійшов у реальність істини. Часто, стикаючись із випробуваннями й не бачачи виходу, люди нарешті відчувають свою безпорадність без істини й усвідомлюють, наскільки марними були всі їхні розмови про доктрини. Тільки тоді вони бачать, як багато їм бракує й наскільки вони жалюгідні. Коли все безпечно та спокійно, завжди здається, що все розумієш. Тобі здається, що твоя віра не є марною та що ти багато від неї здобув. Ти відчуваєш: що б не трапилося, тобі немає про що турбуватися. Насправді ти просто розумієш деякі слова та доктрини, але із цього немає жодної користі. Перед обличчям лиха й нещастя ти будеш розгубленим, не знаючи, як упоратись із ситуацією. Молячись Богу, ти не знатимеш, що говорити чи про що просити. Ти не можеш знайти шлях. Це свідчить про те, наскільки жалюгідна людина. У твоєму серці немає Божих слів, і тобі бракує роботи Святого Духа. Ти вже знаходишся в темряві. Твоя віра в Бога нічого тобі не дала, і тепер ти такий же нужденний, як злидар. Тільки тепер ти відчуваєш, що впродовж усіх цих років твоя віра в Бога була повністю позбавлена реальності істини. Тепер тебе повністю викрили. Якщо багаторічна віра в Бога приводить тебе до такого стану, то тобі судилося бути вигнаним.

12 лютого 2017 року

Примітка:

a. Холодовий удар – термін, що використовується в традиційній китайській медицині для позначення потенційно небезпечного для життя, сильного відчуття внутрішнього холоду, спричиненого зовнішніми факторами.