Розбещене людство любить репутацію та статус. Усі вони прагнуть влади. Ті з вас, хто зараз належить до керівників і працівників, хіба вам не здається, що ви використовуєте свій титул чи звання для впливу на свої дії? Так само роблять і антихристи та неправдиві керівники, які почуваються чиновниками в Божому домі, що стоять на голову вище за решту, мають вищу посаду, ніж інші. Без офіційних титулів і звань вони б не несли тягар у виконанні своїх обов’язків та не виконували б ревно свою роботу. Кожен вважає, що бути керівником і працівником дорівнює посаді чиновника, і кожен готовий діяти як чиновник. У сприятливому світлі ми називаємо це кар’єрою, але в гіршому світлі це називається заняттям власним бізнесом. Це створення незалежного царства заради задоволення власних амбіцій та бажань. Зрештою, мати статус – це добре чи погано? В очах людей це добре. Коли ти маєш офіційний титул, говорити й діяти можна по-різному. Ваші слова мають силу, і люди на них зважатимуть. Вони підлещуватимуться до тебе, маршируючи перед тобою з вигуками й підтримуючи тебе з тилу. Але без твого статусу й титулів вони не братимуть твої слова до уваги. Попри те, що твої слова можуть бути правдивими, сповненими здорового глузду й корисними для людей, ніхто до тебе не прислухатиметься. Про що це свідчить? Усі люди шанують статус. Усі вони мають амбіції й бажання. Усі вони прагнуть поклоніння інших і люблять керувати справами з позиції статусу. Чи може людина творити добро з позиції статусу? Чи здатна вона робити речі, які приносять користь людям? Це не відомо. Це залежить від того, який шлях ти обираєш і як ставишся до статусу. Якщо ти не прагнеш до істини, а постійно шукаєш прихильності інших, бажаючи задовольнити власні амбіції та бажання, задовольнити своє прагнення до статусу, то ти йдеш дорогою антихристів. Чи може той, хто йде шляхом антихристів, відповідати істині у своєму прагненні й виконанні свого обов’язку? Звісно, ні. Тому що обраний людиною шлях визначає все. Якщо людина обирає хибний шлях, то всі її зусилля, виконання обов’язку й прагнення ніяк не відповідають істині. Що в них суперечить істині? Чого вони прагнуть у своїх діях? (Статусу.) Що демонструють усі люди, які роблять щось заради статусу? Дехто каже: «Вони завжди промовляють слова доктрини, але ніколи не спілкуються про реальність істини, завжди хизуються, завжди говорять заради себе, ніколи не прославляють Бога та не свідчать про Нього. Люди, в яких проявляються подібні речі, діють заради статусу». Це правда? (Так.) Чому вони промовляють слова доктрини й хизуються? Чому не прославляють Бога та не свідчать про Нього? Тому що в їхніх серцях є лише статус, власна репутація й вигода, а Бога взагалі немає. Такі люди особливо обожнюють статус і владу. Для них величезне значення мають їхня репутація й вигода; статус, репутація й вигода стали їхнім життям. Бог відсутній в їхніх серцях, вони не бояться Бога, а тим більше не підкоряються Йому; вони тільки те й роблять, що прославляють себе, свідчать про себе, хизуються, аби викликати захоплення інших. Тому вони часто вихваляються собою, всім, що зробили, як багато страждали, як догодили Богові, як були терплячими, зазнаючи критики, і все це для того, щоби заслужити симпатію й захоплення людей. Ці люди належать до того ж типу, що й антихристи, вони крокують шляхом Павла. І який кінцевий результат вони мають? (Вони стають антихристами та вигнанцями.) Чи знають ці люди, що на них чекає такий кінець? (Знають.) Справді? Якщо знають, то чому продовжують так чинити? Насправді вони не знають. Вони вірять у доброту й правильність своїх учинків. Вони ніколи не аналізують себе, аби дізнатися, що з того, що вони роблять, чинить опір Богові чи не подобається Йому, або які з їхніх дій мають якийсь намір, або яким шляхом вони йдуть. Такі речі завжди опиняються поза їхньою увагою.

Як керівники й працівники, чи ви колись замислювалися над цими питаннями: Бог довірив мені особливе доручення, воно не є звичайним обов’язком пересічного послідовника. Цей обов’язок тягне за собою особливу відповідальність і має надзвичайне значення. Отже, виконуючи цей особливий обов’язок і беручи на себе цю відповідальність, яким шляхом я повинен іти, аби відповідати Божій волі або принаймні уникнути Божої відрази? Як мені слід прагнути, аби Бог удосконалив мене, а не вигнав після того, як я став на шлях антихристів? Чи ви колись замислювалися над цими питаннями? (Мені здалося, що Бог прославив мене, коли я вперше почав служити як керівник і працівник. Хоча я знав, що повинен прагнути до істини й добре виконувати свій обов’язок, але через свою зарозумілу натуру я не міг не прагнути до репутації й статусу. Усвідомивши це, я зміг молитися до Бога та знаходити в Його словах відповідні уривки, щоби знайти рішення. Тоді мені вдалося дещо змінити свій курс, але ця ситуація повторювалася в майбутньому, і хоча я в глибині душі ненавидів себе, мені було важко повністю розв’язати цю проблему.) Ти не можеш контролювати свої думки та ідеї, і твої амбіції та бажання досягти слави й статусу також непідвладні тобі. Це свідчить про те, що у твоєму серці вкоренився розбещений характер. Це не скороминущий настрій чи миттєва емоція або щось нав’язане тобі іншими. Ніхто не мусить навчати тебе цього; це природна схильність твоїх думок і природний хід твоїх вчинків. Це твоя натура. Те, що притаманне натурі, найгірше піддається змінам. Отже, з сатанинською натурою люди опиняються в небезпеці, щойно набувши статусу. Що ж тоді робити? Невже вони не мають іншого шляху? Якщо вони потрапили в таку небезпечну ситуацію, то хіба для них немає зворотного шляху? Скажіть Мені, чи стають розбещені люди антихристами, щойно набувають статусу, незалежно від того, ким вони є? Чи це абсолютне твердження? (Якщо вони не прагнутимуть до істини, то стануть антихристами, а якщо прагнутимуть до істини, то не стануть.) Саме так: якщо люди не прагнуть до істини, вони неодмінно стають антихристами. А хіба всі, хто йде шляхом антихристів, роблять це через статус? Ні, передусім вони роблять це тому, що не мають любові до істини, тому що вони не є правильними людьми. Незалежно від наявності статусу всі люди, які не прагнуть до істини, йдуть дорогою антихристів. Хай би скільки проповідей вони прослухали, такі люди не приймають істину, не йдуть правильним шляхом, а рішуче налаштовані йти до кривої стежки. Це схоже на те, як люди харчуються: хтось не споживає їжу, яка може живити їхнє тіло й підтримувати нормальне існування, а натомість наполягає на споживанні чогось шкідливого, зрештою стріляючи собі в ногу. Хіба це не їхній власний вибір? Деякі керівники та працівники після свого вигнання поширюють певні переконання, кажучи: «Не будь керівником і не дозволяй собі здобувати статус. Люди опиняються в небезпеці, щойно отримавши якийсь статус, і Бог їх викриє! Щойно їх буде викрито, вони втратять навіть право бути звичайними віруючими та не отримають жодних благословень». Що це за слова? У кращому разі це свідчить про їхнє нерозуміння Бога, в гіршому ж є богохульством. Якщо ти не йдеш правильним шляхом, не прагнеш до істини, не слідуєш Божим шляхом, але натомість наполегливо крокуєш стежкою антихристів та опиняєшся на шляху Павла, зрештою досягаючи того ж результату, того ж кінця, що й Павло, все ще звинувачуючи Бога й судячи Його як неправедного, то хіба ти не є справжнім зразком антихриста? Це проклята поведінка! Не розуміючи істини, люди завжди живуть власними переконаннями та уявленнями, часто неправильно тлумачать Бога й відчувають, що Його дії суперечать їхнім переконанням, що породжує в них негативні емоції; це відбувається через людський розбещений характер. Вони висловлюють негативні та образливі речі через свою занадто мізерну віру та заслабкий духовний стан, і вони розуміють замало істин, але Бог може все це пробачити й не згадувати. Однак деякі люди все одно не йдуть правильним шляхом, вони спеціально обирають шлях обману, опору, зради Бога й боротьби з Ним. Бог зрештою карає та проклинає таких людей, і вони йдуть на загибель і знищення. Як вони доходять до такого? Тому що вони ніколи не аналізували й не пізнавали себе, зовсім не приймають істину, є нерозважливими й свавільними та вперто відмовляються каятися, і навіть після того, як їх викрили й вигнали, нарікають на Бога, кажучи, що Бог не праведний. Чи можуть такі люди спастися? (Ні.) Не можуть. Отже, виходить, що всі викриті й вигнані є поза межами спасіння? Не можна сказати, що вони зовсім поза межами відкуплення. Є люди, які розуміють замало істин, молоді та недосвідчені, ставши керівниками чи працівниками й отримавши статус, вони керуються власним розбещеним характером, женуться за статусом, насолоджуються ним і, звісно ж, стають на шлях антихристів. Якщо після викриття й суду вони зможуть проаналізувати себе й по-справжньому покаятися, зрікаючись гріховності, як жителі Ніневії, і зійдуть із дороги зла, якою йшли раніше, то в них ще є можливість спастися. Але які умови отримання такої можливості? Вони повинні по-справжньому розкаятися та бути здатними прийняти істину. Якщо вони є такими, тоді в них ще є якась надія. Якщо ж вони не здатні проаналізувати себе, зовсім не приймають істину й не мають наміру по-справжньому покаятися, то вони будуть повністю вигнані.

Слово «статус» саме по собі не є ані випробуванням, ані спокусою. Все залежить від того, як людина поводиться зі статусом. Якщо ви сприймаєте керівну роботу як свій обов’язок, як відповідальність, яку ви повинні взяти на себе, то статус вас не обмежуватиме. Якщо ж ви сприймаєте його як офіційний титул чи посаду, ви потрапите в халепу й неодмінно впадете на землю. Яким же має бути менталітет людини, яка стає керівником і працівником церкви? На чому слід зосередити своє прагнення? Ти повинен мати шлях! Якщо ти не шукаєш істини й не маєш шляху практики, то цей твій статус перетвориться на твою пастку, і ти звалишся. Деякі люди, отримавши статус, міняються, як і їхній менталітет. Вони не знають, як одягатися, як розмовляти з іншими, який тон обрати, як взаємодіяти з людьми, які вирази обличчя носити. Як наслідок, вони починають конструювати для себе образ. Хіба це не збочення? Деякі люди дивляться на зачіски безбожників, на їхній одяг, на те, як вони говорять і тримаються. Вони наслідують їх і йдуть цим шляхом за безбожниками. Хіба це позитивне явище? (Ні.) Що тут відбувається? Хоча ці практики здаються поверховими, насправді це свого роду прагнення. Це імітація. Це неправильний шлях. Що ж, ви можете відрізнити правильне від неправильного в цих очевидних образах і маскуваннях, але чи здатні ви відкинути неправильне й відвернутися від нього? (Так, коли ми усвідомлюємо це.) Це ваш поточний духовний стан. Коли ці ідеї ще свіжі у ваших серцях, ви здатні їх розпізнати та ідентифікувати. Якщо ви вмотивовані прагнути до статусу, ви здатні самотужки стримувати це бажання, щоби не уподібнитися до одержимих фанатів, які бігають за своїм кумиром, як дикі тварини, що втратили розум. Суб’єктивно ти можеш розпізнати та ідентифікувати ці ідеї. Ти можеш зректися плоті без жодної спокуси, коли тебе не оточують люди. Але якби люди слідували за тобою, крутилися біля тебе, дбали про твої щоденні потреби, годували й одягали тебе, задовольняючи всі твої потреби? Які почуття заворушилися б у твоєму серці? Чи не став би ти насолоджуватися перевагами статусу? Чи зміг би ти тоді зректися плоті? Коли люди скупчуються навколо тебе, коли вони крутяться довкола тебе, ніби ти зірка, як би ти тоді вчинив зі своїм статусом? Те, що міститься у твоїй свідомості, тобто те, що знаходиться серед твоїх думок та ідей, – цінування статусу, насолода від нього, жадібність до нього, або навіть одержимість статусом, – чи можеш ти дослідити своє серце, аби знайти ці речі? Чи можеш ти їх розпізнати? Якщо ти здатен дослідити своє серце й розпізнати все це в ньому, чи зміг би ти зректися плоті в такій ситуації? Якщо тобі бракує волі практикувати істину, ти не відвернешся від цих речей. Ти насолоджуватимешся й упиватимешся ними. Сповнившись самозадоволенням, ти скажеш: «Мати статус як віруючий у Бога – це справді чудово. Як керівник і працівник, я наказую, і всі виконують. Яке чудове відчуття. Я той, хто веде й поливає цих людей. Вони тепер покірні мені. Коли я кажу йти на схід, ніхто не йде на захід. Коли я кажу молитися, ніхто не наважується співати. Це вже досягнення». Після цього ти почнеш насолоджуватися перевагами статусу. Чим тоді стане для тебе статус? (Отрутою.) І хоча це отрута, не варто її боятися. Саме в цій ситуації тобі потрібно мати правильне прагнення та методи практики. Часто, коли люди мають статус, але їхня робота ще не приносить результатів, вони кажуть: «Мені не подобається статус і все, що він мені дає». Однак щойно в їхній роботі з’являється певний успіх і вони відчувають, що їхній статус закріплений, вони втрачають розум і насолоджуються перевагами, які приносить статус. Чи віриш ти, що зможеш зректися плоті лише завдяки своїй здатності розпізнати спокусу? Чи справді ти досяг такого духовного стану? Справа в тому, що не досяг. Твоє розпізнання та зречення досягаються лише завдяки людському сумлінню й базовій раціональності, притаманній людині. Саме вони підказують тобі не чинити так. Саме норми совісті й та частка раціональності, яку ти здобуваєш, віднайшовши віру в Бога, допомагають тобі або утримують тебе від хибного шляху. Який контекст існує для цього? Коли ти любиш статус, але ще не здобув його, то, можливо, ще маєш трохи совісті та розуму. Ці слова ще можуть стримати тебе й допомогти усвідомити, що насолода статусом – це погано й не відповідає істині, що це неправильний шлях, що він є опором Богові та гніває Його. Тоді ти можеш свідомо зректися плоті й відмовитися від насолоди статусом. Ти здатен зректися плоті, коли не можеш похвалитися жодними досягненнями чи заслугами, але щойно зробиш гідну справу, чи стримуватимуть тебе почуття сорому, твоє сумління, твій розум і моральні переконання? Той невеликий стандарт совісті, яким ти володієш, не йде в жодне порівняння із серцем, яке боїться Бога, і твоя слабка віра не принесе тобі жодної користі. Тож чи та маленька частка совісті, якою ти зараз володієш, дорівнює реальності істини? Очевидно, що ні. А оскільки це не реальність істини, то ти здатен зробити не більше, ніж те, що випливає з обмежень людської совісті та раціональності. Оскільки зараз реальність Божих слів не стала вашим життям, то що станеться з вами, щойно ви отримаєте статус та офіційні титули? Чи підете ви дорогою антихристів? (Не впевнений.) Це час найбільшої небезпеки. Чи чітко ви це бачите? Скажіть Мені, чи небезпечно бути керівником і працівником? (Небезпечно.) Знаючи про небезпеку, ви все одно готові виконувати цей обов’язок? (Так.) Така готовність виконувати свій обов’язок – це людська воля, і це позитивна річ. Однак чи достатньо лише цього позитивного явища, аби втілити істину в життя? Чи зможеш ти зректися бажань плоті? Покладаючись на людські добрі наміри та людську волю, покладаючись на людські бажання та ідеали, чи зможеш ти здійснити свою волю? (Ні.) Тоді вам варто замислитися над тим, що треба зробити, аби твої бажання, ідеали та воля стали твоєю реальністю й перетворилися на твій справжній духовний стан. Насправді це не така вже й велика проблема. Справжня проблема полягає в тому, що з огляду на поточний духовний стан і статус людини, а також з огляду на якості її людської сутності, вона далека від задоволення умов Божого схвалення. Ваша людська природа має не більше ніж дрібку совісті та розуму, але не бажання прагнути до істини. Виконуючи свій обов’язок, ти, можливо, не хочеш бути недбалим чи легковажним, не прагнеш обдурити Бога, але все одно робитимеш це. Враховуючи ваш теперішній, справжній духовний стан і статус, ви вже перебуваєте в небезпеці. Чи ви й далі стверджуватимете, що мати статус небезпечно, а його відсутність означає бути в безпеці? Насправді брак статусу теж небезпечний. Поки ти живеш у розбещеному характері, ти в небезпеці. Отже, чи означає це, що небезпечно лише бути керівником, а ті, хто не є керівником, перебувають у безпеці? (Ні.) Якщо ти не прагнеш до істини й не маєш ані найменшого уявлення про неї, то ти в небезпеці, незалежно від того, чи ти є керівником чи ні. Отже, як слід прагнути до істини, аби уникнути цієї небезпеки? Чи замислювалися ви над цим питанням? Якщо ти маєш лише невелике бажання й просто дотримуєшся певних правил, чи це спрацює? Чи дійсно ти зможеш уникнути небезпеки в такий спосіб? Це може спрацювати в короткостроковій перспективі, але важко передбачити, що станеться в довгостроковій перспективі. То що ж робити? Дехто каже, що прагнення до істини є найкращим шляхом. Це абсолютно правильно, але в який спосіб треба прагнути, аби ввійти в її реальність? Як може зростати життя людини? Жодне із цих питань не є простим. Спочатку треба зрозуміти істину, а потім утілювати її в життя. Поки людина розуміє істину, половина цих проблем уже розв’язана. Вона зможе проаналізувати власний стан і чітко його побачити. Вона відчує небезпеку, в якій живе. Вона зможе активно застосовувати істину на практиці. Така практика природно веде до послуху Богові. Чи є людина, яка слухається Бога, поза небезпекою? Чи дійсно вам потрібна відповідь? Ті, хто по-справжньому покірний Богові, більше не повстануть проти Нього, не опиратимуться Йому, а тим більше не зрадять Його. Їхнє спасіння гарантоване. Хіба така людина не є повністю поза небезпекою? Отже, найкращий спосіб розв’язання проблем – це серйозно поставитися до істини та спрямувати на неї свої зусилля. Щойно люди по-справжньому зрозуміють істину, всі проблеми будуть розв’язані.

Що для вас є особливого в тому, щоби бути керівником і працівником? (Брати на себе більше відповідальності.) Відповідальність – частина цього. Це те, що ви всі усвідомлюєте, але як можна добре виконувати свої обов’язки? З чого почати? Добре дотримуватися цієї відповідальності по суті означає добре виконувати свій обов’язок. Слово «відповідальність» може звучати так, ніби в ньому є щось особливе, але, в кінцевому підсумку, це і є обов’язок. Вам нелегко добре виконувати свій обов’язок, тому що тобі багато що перешкоджає, наприклад, бар’єр статусу, через який вам найважче прорватися. Якщо ти не маєш жодного статусу та є звичайним віруючим, то, можливо, зіткнешся з меншою кількістю спокус, і тобі буде легше добре виконувати свій обов’язок. Ти можеш щодня жити духовним життям, як звичайні люди, їсти й пити слова Божі, спілкуватися про істину й добре виконувати свої обов’язки. Цього достатньо. Однак якщо ти маєш статус, то мусиш спочатку подолати перешкоду, яку цей статус ставить перед тобою. Спочатку треба пройти це випробування. Як можна подолати цей бар’єр? Для звичайних людей це нелегко, тому що розбещені характери глибоко вкорінені в людині. Всі люди живуть у власних розбещених характерах і за своєю природою закохані в гонитву за славою, вигодою й статусом. Нарешті здобувши статус із такими труднощами, хто б не насолоджувався його перевагами повною мірою? Якщо у твоєму серці є любов до істини й хоч трохи страху Божого, то ти поводитимешся зі своїм статусом обережно та дбайливо, але водночас будеш здатен шукати істину у виконанні свого обов’язку. У такий спосіб слава, вигода й статус не знайдуть місця у твоєму серці й не завадять тобі виконувати свій обов’язок. Якщо ти маєш заслабкий духовний стан, то мусиш часто молитися, стримувати себе Божими словами. Потрібно знайти способи робити певні речі або свідомо уникати певного оточення й деяких спокус. Наприклад, уявімо тебе керівником. Коли ти знаходишся в компанії кількох пересічних братів і сестер, чи не вважатимуть вони тебе трохи вищим за них? Розбещене людство бачило б це саме так, і це вже є спокусою для тебе. Це не випробування, а спокуса! Якщо ти також вважаєш себе вищим за них, то це дуже небезпечно, але якщо ти вважаєш їх рівними собі, то твоя ментальність нормальна, і розбещені характери тобі не заважатимуть. Якщо ти вважаєш, що твій статус як керівника вищий за їхній, як вони ставитимуться до тебе? (Вони шануватимуть керівника.) Чи вони просто шануватимуть тебе й захоплюватимуться тобою, і нічого більше? Ні. Їм доведеться говорити й діяти відповідно до цього. Наприклад, якщо ти застудишся, і звичайний брат чи сестра також застудяться, кому в першу чергу нададуть допомогу? (Керівнику.) Хіба це не привілейоване ставлення? Хіба це не одна з переваг статусу? Якщо ти вступиш у суперечку з братом чи сестрою, чи поставляться вони до тебе справедливо через твій статус? Чи стануть вони на бік істини? (Ні.) Ці речі є спокусами, з якими ти стикаєшся. Чи можеш ти їх уникнути? Як тобі поводитися в таких ситуаціях? Якщо хтось погано ставиться до тебе, ти можеш зненавидіти його й подумати, як напасти на нього, виключити його, помститися йому, хоча насправді в цій людині немає нічого поганого. З іншого боку, деякі люди можуть тобі лестити, і ти можеш не тільки не заперечувати проти цього, але й насолоджуватися цим відчуттям. Хіба це не викликає занепокоєння? Хіба ти не почав би негайно просувати й навчати свого лестуна, аби він став твоєю довіреною особою й виконував твої накази? Якби ти це зробив, на який шлях ти б став? (Шлях антихристів.) Якщо ти піддасися цим спокусам, то опинишся в небезпеці. Чи добре, коли люди цілий день крутяться навколо тебе? Я чув, що деякі люди, ставши керівниками, не виконують свою роботу та не розв’язують практичні проблеми. Натомість вони думають лише про задоволення плоті. Іноді вони навіть їдять їжу, приготовану спеціально для них, доручаючи іншим прати свій брудний одяг. Згодом їх викривають і виганяють. Що ви повинні робити, зіткнувшись із чимось подібним? Якщо ти маєш статус, люди леститимуть тобі й ставитимуться до тебе з особливою увагою. Якщо ти зможеш подолати ці спокуси, відмовитися від них і далі ставитимешся до людей справедливо незалежно від їхнього ставлення до тебе, це свідчитиме про те, що ти – правильна людина. Якщо ти маєш статус, то деякі люди шануватимуть тебе. Вони завжди крутитимуться біля тебе, підлизуючись до тебе й лестячи тобі. Чи можеш ти покласти цьому край? Як ви справляєтеся з такими ситуаціями? Коли про вас не потрібно піклуватися, але хтось простягає вам «руку допомоги» й потурає вам, ви можете потай радіти, вважаючи, що статус вирізняє вас серед інших і що особливим ставленням до вас потрібно користуватися повною мірою. Хіба такі речі не трапляються? Хіба це не справжня проблема? Коли таке трапляється з тобою, чи докоряє тобі серце? Чи відчуваєш ти огиду та відразу? Якщо хтось не відчуває огиди й відрази та не відкидає цього, і в душі вільний від звинувачень і докорів, а натомість любить насолоджуватися цими речами, відчуваючи, що мати статус – це добре, то чи має така людина совість? Чи є в неї розсудливість? Чи ця людина шукає істину? (Ні.) Про що це свідчить? Це жага до переваг статусу. Хоча це не класифікує тебе як антихриста, але ти вже став на його шлях. Коли ти звикаєш до особливого ставлення, чи не розгніваєшся ти, якщо одного дня більше його не отримуватимеш? Якщо деякі брати й сестри бідні та не мають грошей, щоби прийняти тебе, чи поставишся ти до них справедливо? Якщо вони скажуть тобі правду, яка тобі неприємна, чи використовуватимеш ти свою владу проти них і думатимеш, як їх покарати? Чи відчуватимеш ти незадоволення, коли побачиш їх, і чи захочеш провчити? Щойно ці думки прийдуть до тебе, ти опинишся недалеко від того, щоби скоїти зло, чи не так? Чи легко людям іти шляхом антихриста? Чи легко стати антихристом? (Так.) Це дуже прикро! Якщо ви не шукаєте істини в усьому як керівники й працівники, то ви йдете дорогою антихристів.

Деякі люди не розуміють Божої роботи та не знають, як і кого Бог спасає. Вони бачать, що всі люди мають характер антихристів і можуть іти шляхом антихристів, тому вважають, що такі люди напевно не мають надії на спасіння. Зрештою, про них усіх судитимуть як про антихристів. Усі вони не можуть бути спасенними та повинні загинути. Чи правильні такі думки й погляди? (Ні.) То як же розв’язати цю проблему? По-перше, треба мати розуміння Божої роботи. Бог спасає саме розбещену людину. Розбещена людина може піти шляхом антихристів та чинити опір Богові. Саме тому вона потребує Божого спасіння. Як же зробити так, аби людина справді йшла за Богом, а не крокувала дорогою антихристів? Вона повинна зрозуміти істину, проаналізувати й пізнати себе, пізнати свій розбещений характер та свою сатанинську природу. Тоді вона мусить далі шукати істину й виправити свій розбещений характер. Тільки так можна впевнитися, що ти не підеш шляхом антихристів, не станеш антихристом і не перетворишся на те, що є огидним Богові та Ним відкидається. Бог не працює надприродними способами. Він радше глибоко досліджує людські серця. Якщо ти постійно насолоджуєшся перевагами статусу, Бог лише докорятиме тобі. Він змусить тебе усвідомити цю провину, щоби ти дослідив себе й зрозумів, що це не відповідає істині та не до вподоби Богові. Якщо ти зможеш прийти до цього усвідомлення, дослідити й пізнати себе, тобі буде не складно розв’язати цю проблему. Але якщо ти живеш у такому стані тривалий час, постійно насолоджуючись перевагами статусу, не молячись Богу, не досліджуючи себе й не шукаючи істини, то Бог нічого не зробить. Він зречеться тебе, і ти не відчуватимеш, що Він із тобою. Бог змусить тебе усвідомити, що ти неодмінно перетворишся на те, що Він ненавидить, якщо далі так житимеш. Бог відкриє тобі, що цей шлях є неправильним і що твій спосіб життя є хибним. Надаючи таку обізнаність людям, Бог має на меті відкрити їм, які вчинки є правильними, а які – неправильними, аби вони могли зробити правильний вибір. Однак чи зможе людина обрати правильний шлях, залежить від її віри та співпраці. Коли Бог робить ці речі, Він веде тебе до розуміння істини, але далі Він залишає тобі право вибору, яке зводиться до того, чи ти йдеш правильною дорогою. Бог ніколи нічого тобі не нав’язує. Він ніколи насильно не контролює тебе, не наказує щось робити й не примушує до тих чи інших учинків. Бог так не діє. Він дозволяє тобі вільно обирати. Що ж робити в таких випадках? Коли ти усвідомлюєш, що вчиняєш неправильно і що твій спосіб життя неправильний, чи можеш ти одразу почати практикувати згідно з правильними методами? Це було б дуже складно. У цьому необхідно пройти певну боротьбу, тому що сатанинська філософія та логіка, які суперечать істині, є улюбленими речами людини. Часом ти знаєш, що було б правильно, а що ні, і в твоєму серці точиться боротьба. Під час такої боротьби ти мусиш часто молитися, дозволяти Богові вести тебе та докоряти тобі, аби ти усвідомив, чого тобі не слід робити. Потім активно відвертатися й тікати від таких спокус та не піддаватися їм. Це потребує твоєї співпраці. Під час битви ти все одно робитимеш помилки, і стати на хибний шлях дуже легко. Хоча ти можеш обрати правильний напрямок у своєму серці, немає гарантії, що ти підеш правильним шляхом. Хіба не так усе насправді відбувається? Миттєва необережність може призвести до того, що ти підеш неправильним шляхом. Що означає «миттєва необережність»? Це означає, що спокуса завелика. Для тебе це може зводитися до міркувань, пов’язаних із зовнішністю, твоїм настроєм, особливим контекстом чи оточенням. Найсерйознішим фактором є, власне, твій розбещений характер, який домінує над тобою й контролює тебе. Це те, що заважає тобі йти правильним шляхом. Можливо, у тебе є трохи віри, але ти досі стривожено метушишся через обставини та дозволяєш їм панувати над тобою. Лише тоді, коли ти зазнаєш критики та обтинання, коли тебе покарають і дисциплінують, коли перед тобою виникне довга низка перешкод і ти не побачиш шляху вперед, то зрозумієш, що гонитва за славою, вигодою й статусом – це не правильний шлях, а щось таке, що Бог зневажає та проклинає, що тільки шлях, якого вимагає Бог, є правильним шляхом у житті, і якщо ти не налаштуєшся на те, щоби ним іти, то будеш повністю вигнаний. Поки грім не вдарить, мужик не перехреститься! Однак якщо людина в цій боротьбі має велику віру, тверду рішучість співпрацювати й бажання прагнути до істини, їй буде легше подолати ці спокуси. Якщо ж твоєю нагальною слабкістю є особлива турбота про власну гідність і любов до статусу, жага до слави, вигоди й тілесних задоволень, і твоя недуга в цих сферах особливо сильна, тобі буде важко вийти переможцем. Що це означає, що тобі буде важко вийти переможцем? Це означає, що тобі буде важко обрати шлях прагнення до істини, тому ти можеш обрати хибний шлях, через що Бог зненавидить і зречеться тебе. Однак якщо ти завжди будеш обережним та обачним і зможеш часто поставати перед Богом, щоб отримати докір і дисциплінування, і якщо ти не насолоджуєшся перевагами статусу, не прагнеш слави, вигоди або втіх плоті, а коли в тебе з’являються такі думки, ти спираєшся на Бога, докладаючи всіх зусиль, аби їх зректися, перш ніж вони підштовхнуть тебе до якихось дій, і молишся Богові, шукаєш істину та зрештою зможеш іти шляхом практики істини й увійти в цю реальність, незважаючи на все інше, то хіба ти тоді не матимеш більше шансів обрати правильний напрямок, зіткнувшись із великою спокусою? (Так.) Це залежить від твоїх звичайних накопичених резервів. Скажи Мені: зіткнувшись із великою спокусою, чи може людина повністю догодити Божій волі, покладаючись на свій духовний стан як такий, власну волю чи свої звичайні накопичені резерви? (Ні.) Чи може вона частково догодити Божій волі? (Так.) Людина може частково їй догодити, але коли вона стикається з великими труднощами, потрібне Боже втручання. Якщо ти хочеш практикувати істину, покладаючись лише на людське розуміння істини та людську волю, ти не зможеш забезпечити собі повний захист чи догодити Божій волі й повністю втекти від злого. Головне, щоб людина мала рішучість співпрацювати, а в усьому іншому покладалася на Божу роботу. Якщо ти кажеш: «Я доклав до цього багато зусиль і зробив усе, що міг. Хай які спокуси чи обставини постануть переді мною в майбутньому, мій духовний стан досяг лише цього рівня, і це максимум, на що я здатен». Бачачи таку твою поведінку, що зробить Бог? Він охоронятиме тебе від цих спокус. Коли Бог захищає тебе від них, ти зможеш практикувати істину, твоя віра дедалі міцнішатиме, а твій духовний стан поступово покращуватиметься.

Розбещена людина любить прагнення до статусу й насолоду його перевагами. Це стосується будь-якої людини незалежно від того, чи маєш ти зараз статус, чи ні: відмовитися від статусу й позбутися його спокус надзвичайно складно. Це вимагає великої співпраці з боку людини. Що передбачає така співпраця? Головним чином, пошук істини та її прийняття, розуміння Божої волі, чітке проникнення в суть проблем. З усім цим людина матиме віру для подолання спокуси статусу. Крім того, треба думати про дієві способи, як позбутися спокуси й догодити Божій волі. Потрібно мати шляхи практики. Це гарантія, що ти залишатимешся на правильному шляху. Без шляху практики ти часто впадатимеш у спокусу. Хоча тобі захочеться стати на правильний шлях, твої зусилля в кінцевому підсумку не принесуть багато користі попри всі твої старання. Отже, з якими спокусами ви часто стикаєтеся? (Коли я досягаю певних успіхів у виконанні свого обов’язку й завойовую високу оцінку братів і сестер, я відчуваю самовдоволення та отримую від цього почуття велику насолоду. Іноді я цього не усвідомлюю, а іноді розумію, що такий стан неправильний, але все одно не можу від нього відмовитися.) Це спокуса. Хто ще висловиться? (Оскільки я керівник, наші брати й сестри іноді по-особливому ставляться до мене.) Це теж спокуса. Якщо ти не усвідомлюєш спокус, із якими стикаєшся, але погано з ними справляєшся й не здатен зробити правильний вибір, ці спокуси принесуть тобі горе й страждання. Наприклад, скажімо, особливе ставлення братів і сестер до тебе включає матеріальні вигоди: вони годують тебе, одягають, дають притулок і задовольняють твої щоденні потреби. Якщо те, чим ти насолоджуєшся, краще за те, що вони дають тобі, ти дивитимешся на це зверхньо й навіть можеш зневажити їхні дари. Однак якби ти зустрів багатого чоловіка, і він подарував би тобі гарний одяг, кажучи, що сам його не носить, чи зміг би ти встояти перед такою спокусою? Можливо, ти б обдумував таку ситуацію, кажучи собі: «Він багатий, і цей одяг для нього ніщо. Він усе одно його не носить. Якщо він не віддасть одяг мені, то просто спакує й десь покладе. Тож я залишу його собі». Що ви думаєте про таке рішення? (Людина вже користується перевагами статусу.) Чому вона користується перевагами статусу? (Тому що вона прийняла гарні речі.) Чи означає це насолоду перевагами статусу, коли ти просто приймаєш гарні речі, запропоновані тобі? Якщо тобі пропонують щось звичайне, але саме те, що тобі потрібно, і ти приймаєш цю річ, чи це також вважається насолодою перевагами статусу? (Так. Коли люди приймають щось від інших, аби задовольнити власні егоїстичні бажання, це враховується.) Здається, ви не зовсім зрозуміли. Чи ти колись замислювався над цим? Якби ти не був керівником і не мав би жодного статусу, чи запропонував би той чоловік цей подарунок? (Не запропонував би.) Звичайно, не запропонував би. Саме тому, що ти є керівником, він робить тобі цей подарунок. Природа речі змінилася. Це не звичайна благодійність, і в цьому проблема. Якби ти запитав його: «Якби я був не керівником, а звичайним братом чи сестрою, чи зробив би ти мені такий подарунок? Якби ця річ була потрібна братові чи сестрі, ти б віддав її їм?». Він відповів би: «Я б не зміг. Я не можу нікому дарувати речі з власної волі. Я даю це тобі, тому що ти мій керівник. Якби ти не мав цього особливого статусу, чому б я давав тобі такий подарунок?». Тепер бачиш, що ти не зрозумів ситуацію. Ти повірив тому чоловіку, коли він сказав, що йому не потрібен цей гарний одяг, але він обманював тебе. Його мета – змусити тебе прийняти його подарунок, аби в майбутньому ти був добрим і ставився до нього з особливою повагою. Саме цей намір стоїть за його подарунком. Справа в тому, що в глибині душі ти знаєш, що він ніколи не зробив би тобі такого подарунка, якби ти не мав статусу, але ти все одно приймаєш його. Своїм язиком ти кажеш: «Дякувати Богу. Я отримав цей подарунок від Бога, це Божа ласка до мене». Ти не тільки користуєшся перевагами статусу, але й насолоджуєшся речами Божого обраного народу, наче маєш на них повне право. Хіба це не безсоромно? Якщо людина не має совісті й позбавлена будь-якого сорому, то це проблема. Чи це лише питання поведінки? Чи приймати щось від інших – просто неправильно, а відмовлятися від цього – правильно? Що ви повинні робити, зіткнувшись із такою ситуацією? Ти повинен запитати дарувальника, чи те, що він робить, відповідає принципам. Скажи йому: «Пошукаймо вказівки в Божому слові або адміністративних правилах церкви й подивімося, чи твій учинок відповідає принципам. Якщо ні, то я не можу прийняти такий дар». Якщо дарувальник дізнається з цих ресурсів, що його дії порушують принципи, але він все одно бажає зробити тобі подарунок, що тобі слід робити? Діяти згідно з принципами. Звичайні люди не можуть це подолати. Вони прагнуть, щоб інші давали їм більше, і хочуть більшої уваги у ставленні до себе. Якщо ти правильна людина, то в такій ситуації слід негайно молитися до Бога, кажучи: «Боже, те, з чим я зіткнувся сьогодні, безумовно, є знаком Твоєї доброї волі. Це урок, який Ти дав мені. Я готовий шукати істину та діяти згідно з принципами». Люди зі статусом стикаються із завеликими спокусами, і коли спокуса приходить, її дійсно дуже важко подолати. Вам потрібні Божий захист і допомога; ви повинні молитися Богу, а також шукати істину й часто аналізувати себе. У такий спосіб ви почуватиметеся врівноваженими й спокійними. Однак якщо ти відкладеш молитву до того часу, поки не отримаєш такі дари, чи почуватимешся ти врівноваженим та вмиротвореним? (Вже ні.) Що тоді подумає про тебе Бог? Чи догоджатимуть твої вчинки Богові або викликатимуть у Нього огиду? Йому будуть огидні твої вчинки. Чи проблема полягає лише в твоєму прийманні якоїсь речі? (Ні.) То в чому ж тоді проблема? Проблема полягає в думках і ставленні, яке ти приймаєш, зіткнувшись із такою ситуацією. Ти самостійно приймаєш рішення чи шукаєш істину? Чи є в тебе якісь стандарти совісті? Чи маєш ти страх Божий у своєму серці? Чи молишся Богу, щойно зіткнувшись із якоюсь ситуацією? Чи прагнеш ти в першу чергу задовольнити власні бажання, чи спочатку молишся й шукаєш Божої волі? Це питання викриває тебе. Як варто поводитися в такій ситуації? Треба мати принципи у своїй практиці. По-перше, зовні відкинути ці особливі матеріальні міркування, ці спокуси. Навіть коли тобі пропонують те, чого ти особливо бажаєш, або саме те, що тобі потрібно, ти так само повинен відмовитися від цього. Що мається на увазі під матеріальними речами? Сюди входять їжа, одяг, житло та предмети повсякденного вжитку. Від цих особливих матеріальних міркувань потрібно відмовитися. Чому потрібно від них відмовлятися? Чи це просто питання твоєї поведінки? Ні, це питання твоєї готовності до співпраці. Якщо ти хочеш практикувати істину, догоджати Богові та уникати спокус, ти повинен спочатку мати таку готовність до співпраці. Із таким ставленням ти зможеш утекти від спокус, і твоє сумління буде в спокої. Якщо тобі запропонують щось, чого ти хочеш, і ти приймеш це, твоє серце певною мірою відчує докір твого сумління. Однак через свої відмовки й самовиправдання ти скажеш, що повинен був отримати цю річ, бо заслужив її. І тоді докори сумління вже не будуть такими чіткими та очевидними. Іноді твої думки й погляди можуть впливати на твою совість так, що докори сумління стають неочевидними. Отже, чи є твоя совість надійним стандартом? Ні. Це тривожний дзвіночок, який попереджає людей. Про що він попереджає? Про те, що не можна покладатися лише на почуття совісті, треба також шукати принципи істини. Це надійний спосіб. Без істини, яка б їх стримувала, люди все одно можуть впасти в спокусу, наводячи різні причини й виправдання, які дозволяють їм задовольнити свою жагу до переваг статусу. Тому, як керівник, у своєму серці ти повинен дотримуватися цього єдиного принципу: «я завжди відмовлятимусь, завжди уникатиму й категорично відкидатиму будь-яке особливе ставлення до себе». Абсолютна відмова – це передумова, аби втекти від злого. Якщо ти маєш передумову для втечі від злого, ти вже певною мірою перебуваєш під Божим захистом. І якщо ти маєш такі принципи у своїй практиці й дотримуєшся їх, то ти вже практикуєш істину і догоджаєш Богові. Ти вже йдеш правильним шляхом. Коли ти йдеш правильним шляхом і вже догоджаєш Богові, чи ти досі потребуєш перевірки совістю? Діяти згідно з принципами й практикувати істину – це вище, ніж стандарти совісті. Якщо хтось має рішучість співпрацювати та здатен діяти згідно з принципами, він уже догодив Богу. Це стандарт, якого Бог вимагає від людей.

Здатність людини Бога боятися, а від злого втікати значною мірою залежить від її співпраці з Богом. Співпраця має вирішальне значення. Оскільки Йов боявся Бога, а від злого втікав, то з його статусом і реальністю він не повинен був боятися впасти в жодну спокусу. Якби він сидів за бенкетним столом, то не зміг би легко образити Бога жодним словом чи вчинком. Чому ж тоді він відмовлявся відвідувати такі бенкети? (Він їх не любив.) Він не любив таких заходів. Це об’єктивна причина, але є ще й практична, яку ви, можливо, не врахували. Йов боявся Бога, а від злого втікав. Він вжив заходів і прийняв практику, аби отримати Божий захист, оберігаючи себе від вчинення гріха або образи Бога. Він прийняв людські методи співпраці. Це одна сторона справи. Крім того, є ситуації, в яких людина не може сама контролювати свій розбещений характер, тому Йов не відвідував місця, де міг би спокуситися. У такий спосіб він уникав спокуси. Тепер ви розумієте, чому Йов не ходив на такі бенкети? Це тому, що така подія була б завеликою спокусою для будь-кого. Що означає «завелика спокуса»? Людина може згрішити й образити Бога в будь-який час, хай би де вона була. Самого лише страху Божого у твоєму серці, твоєї віри в Бога й рішучості недостатньо для звільнення від спокуси. Вони не можуть утримати тебе від того, щоб ти не образив Бога, коли спокусишся. Зрозуміло? Ти повинен категорично відмовлятися від особливого ставлення, яке тобі пропонують інші. Щоразу відмовляйся. Що це за спосіб ведення справ? На яку сферу людських проблем спрямовані такі принципи й правила? (Вони спрямовані на жадібну природу людини.) Через свій розбещений характер людина схильна до спокус. Отже, ти повинен прийняти певні принципи або методи, щоб уникати таких спокус та не образити Бога. Це потужний та ефективний спосіб співпраці. Якщо ти не робиш цього, якщо ти судиш ситуацію та іноді приймаєш особливе ставлення, а іноді відмовляєшся від нього, чи добре ти розбираєшся в цьому питанні? (Ні.) Чому ти погано розбираєшся в цьому питанні? (Тому що людина має сатанинську природу й не може контролювати себе.) Ті, хто не має страху Божого в серці, не мають принципів, зіткнувшись із такими обставинами. Вони приймають все й ніколи нічого не відкидають. Якщо хтось каже їм, що це пожертва, щось присвячене Богові, навіть тоді вони не мають страху. Вони просто кладуть це собі в кишеню. Вони сміливо хапають і привласнюють такі пожертви, навіть не відчуваючи докорів сумління. Очевидно, що вони не мають ані найменшого страху Божого, природно потрапляючи в такі умови. Чи є вони взагалі віруючими в Бога? Це наслідок пошуку комфорту й легкості, насолоди перевагами статусу. Якщо ти часто впадаєш у спокусу й не тікаєш від неї, то тебе неминуче й непомітно для тебе поведуть цим шляхом. Розбещений характер людини штовхає її на неправильний шлях. Чи можуть справи йти добре, якщо цю проблему не розв’язати? Саме тому, незалежно від проблем, із якими ви стикаєтеся, слід дотримуватися принципів істини, застосовуючи особливі засоби для розв’язання особливих проблем. Жорстке дотримання правил – це не вихід. Будь-які засоби, що дозволяють здобути перемогу над спокусою, є прийнятними.

Матеріальні спокуси легше подолати. Вам це до снаги, поки у вас є їжа, одяг і задоволене серце. Тоді такі спокуси легко перемогти. А от спокуси славою, вигодою й статусом є найважчими з усіх, які доводиться долати. Наприклад, коли двоє людей працюють разом, і статус іншої людини нижчий за твій, а твій статус вищий, ніж у неї, ти почуватимешся щасливим. Але якщо твій статус нижчий, ніж у неї, ти будеш нещасним. На серці в тебе буде дискомфорт, ти почуватимешся скутим, зневіреним і слабким та не молитимешся. Чи легко розв’язати цю проблему? Вона не має простого рішення. Люди можуть відкидати матеріальні спокуси та втікати від них, уникаючи зараження ними, але статус, вигоду, славу, марнославство й репутацію подолати найважче. Хоча це нелегко, але рішення насправді існує. Допоки ти шукатимеш істину, молитимешся Богу й бачитимеш крізь порожнечу слави, вигоди й статусу їхню сутність, то з упевненістю зможеш відкинути славу, вигоду й статус. Так ти не піддасися на їх спокуси. Люди мають розбещену природу, яка змушує їх виявляти та втілювати в життя різні розбещені характери. Це спонукає їх чинити опір Богові та поставати проти Нього. Те, що вони втілюють у життя, є нелюдським і не відповідає істині. Чи то людська зарозумілість, яка відмовляється схилятися перед істиною, чи то людська брехливість, яка діє із безчесними намірами, чи то людська жадібність, амбіції та бажання, – що породжує всі ці пороки? (Розбещений характер сатани.) Вони виникають із розбещеного характеру сатани й породжуються сатанинською природою, яка керує людиною. Прагнення людини до статусу – лише один із проявів цього. Цей прояв, як і людська зарозумілість, непокора та опір Богові, походить від її сатанинської природи. Яким методом можна це розв’язати? Все одно необхідно використовувати найпростіший метод. Поки ти йдеш Божим шляхом і прагнеш до істини, всі ці проблеми можна розв’язати. Коли ти не маєш жодного статусу, то можеш часто аналізувати й пізнавати себе. Інші можуть отримати від цього користь. Коли ти маєш статус і все ще можеш часто аналізувати й розуміти себе, дозволяючи людям побачити твої сильні сторони, що ти розумієш істину, маєш практичний досвід і дійсно змінюєшся, хіба інші все-таки не можуть отримати від цього користь? Незалежно від наявності в тебе статусу, якщо ти можеш практикувати істину й маєш справжній досвід і свідчення, дозволяючи людям зрозуміти Божу волю та істину з твого досвіду, хіба це не приносить їм користі? Отже, що для тебе означає статус? Насправді статус – це просто зайва, додаткова річ, як одяг чи капелюх. Це просто прикраса. Він не має жодної реальної користі, і його наявність ні на що не впливає. Незалежно від того, чи маєш ти статус, чи ні, ти все одно залишаєшся тією самою людиною. Здатність людей зрозуміти та здобути істину й життя не має нічого спільного зі статусом. Доки ти не сприймаєш статус як щось надважливе, він не може тебе обмежити. Якщо ти любиш статус, надаєш йому особливого значення та завжди ставишся до нього як до чогось важливого, то він триматиме тебе під контролем; ти не захочеш відкритися, виявити та пізнати себе або відкласти свою роль керівника, аби діяти, говорити й спілкуватися з іншими та виконувати свій обов’язок. Що це за проблема? Хіба це не питання обмеження через статус? Це відбувається тому, що ти говориш і дієш з позиції статусу та не можеш відкинути свій гонор. Хіба ти не мучиш себе цим? Якщо ти дійсно розумієш істину та здатен мати статус, не вдаючись до такого ставлення, а натомість можеш зосередитися на тому, як добре виконувати свої обов’язки, робити все що необхідно й виконувати всі покладені на тебе обов’язки, і якщо ти вважаєш себе звичайним братом чи сестрою, то хіба ти не відкинув ярмо статусу? Коли ти не обмежений статусом і маєш нормальне входження в життя, чи порівнював би ти себе з іншими? Коли інші займають вищий статус, чи відчував би ти дискомфорт? Ти повинен шукати істину й звільнитися від обмежень статусу, а також обмежень усіх інших людей, питань та об’єктів. Немає нічого кращого, ніж добре виконувати свій обов’язок. Тільки тоді ти будеш людиною, яка володіє реальністю істини.

Усі розбещені люди страждають від спільної проблеми: не маючи статусу, вони не зазнаються, спілкуючись чи розмовляючи з кимось, не застосовують певний стиль чи тон у своїй мові; вони просто звичайні та нормальні, і їм не потрібно прикидатися тими, ким вони не є. Вони не відчувають жодного психологічного тиску й можуть спілкуватися відкрито та щиросердно. Вони доступні, з ними легко мати справу, оточуючі вважають їх дуже добрими людьми. Щойно досягши статусу, вони підносяться та стають могутніми, ігнорують простих людей, і до них ніхто не може підійти; їм здається, що вони належать до якогось дворянського роду і що вони та прості люди виліплені з різного матеріалу. Вони дивляться на простих людей зверхньо, в розмові задирають носа й перестають відкрито спілкуватися з іншими. Чому вони більше не спілкуються відкрито? Бо відчувають, що тепер у них є статус і вони стали керівниками. Вони вважають, що керівник повинен мати певний імідж, бути трохи вищим за звичайних людей, мати вищий духовний стан і кращу здатність брати на себе відповідальність; вони вважають, що керівник, як порівняти зі звичайними людьми, повинен мати більше терпіння, здатність більше страждати та більше присвячувати себе Богові, а також здатність протистояти будь-яким спокусам з боку сатани. Навіть якщо помирають батьки чи інші члени сім’ї таких людей, вони вважають, що повинні мати самоконтроль, щоби не плакати, або щонайменше плакати таємно, подалі від інших, аби ніхто не бачив їхніх недоліків, вад чи слабкостей. Вони навіть вважають, що керівник, ставши негативним, нікому не може про це розповісти; натомість він повинен приховувати такі речі. Вони вважають, що саме так має поводитися людина зі статусом. Коли вони придушують себе до такої міри, хіба статус не став їхнім Богом, їхнім Господом? А якщо так, то чи залишається в них нормальна людська сутність? Коли вони мають такі погляди, кладуть себе в цю скриньку та грають такі ролі, то чи статус не зачарував їх? Коли хтось сильніший і кращий за них, це зачіпає їхню життєву слабкість. Чи можуть вони подолати плоть? Чи можуть вони ставитися до іншої людини як належить? Безумовно, ні. Що потрібно зробити в першу чергу, аби звільнитися від контролю статусу над собою? Перш за все, необхідно очистити від нього свої наміри, думки та серце. Як цього досягти? Раніше, коли ти не мав статусу, ти ігнорував тих, хто тобі не подобався. Тепер, маючи статус, якщо ти бачиш когось непривабливого або з проблемами, то відчуваєш відповідальність за те, щоб допомогти йому, і тому проводиш більше часу в спілкуванні з ним, намагаючись розв’язати якісь практичні проблеми, які він має. І що ти відчуваєш у своєму серці, роблячи такі речі? Радість і мир. Так само й ти повинен довіряти людям і частіше відкриватися їм, коли опиняєшся в скруті чи зазнаєш невдачі, ділитися своїми проблемами й слабкостями, розповідати, як ти не послухався Бога та як потім вийшов із цього і зміг виконати Божу волю. І який ефект має таке довірливе спілкування? Без сумніву, позитивний. Ніхто не зневажатиме тебе і, можливо, навіть заздритиме твоїй здатності пройти через ці переживання. Дехто завжди думає, що людина, маючи статус, повинна поводитися як чиновник і говорити у певній манері, щоб її сприймали серйозно й поважали. Чи правильний такий спосіб мислення? Якщо ти здатен усвідомити, що такий спосіб мислення є неправильним, тоді ти повинен молитися до Бога й відвернутися від плотських речей. Не задирай носа та не йди дорогою лицемірства. Щойно в тебе з’являється така думка, ти повинен боротися з нею, шукаючи істину. Якщо ти не шукатимеш істину, ця думка, ця точка зору набуде форми і вкорениться у твоєму серці. Як наслідок, воно домінуватиме над тобою, і ти маскуватимешся і створювати свій образ до такої міри, що ніхто не зможе побачити тебе крізь нього або зрозуміти твої думки. Ти розмовлятимеш із іншими ніби через маску, яка приховує від них твоє справжнє серце. Ти повинен навчитися дозволяти іншим бачити твоє серце, навчитися відкривати його для інших і зближуватися з ними. Ти повинен зректися бажань плоті й поводитися згідно з Божими вимогами. Тоді твоє серце пізнає мир і щастя. Хай би які події з тобою траплялися, спершу проаналізуй проблеми, які існують у твоїй власній світоглядній системі. Якщо ти досі бажаєш створити собі образ і замаскуватися, то негайно молися до Бога: «О Боже! Я знову хочу одягнути маску. Я знову обманом будую інтриги. Я справжній диявол! Мабуть, я справді огидний Тобі! Я вже зовсім огидний сам собі. Благаю Тебе докорити мені, дисциплінувати й покарати мене». Ти повинен молитися, винести своє ставлення назовні й покластися на Бога, аби Він викрив, розібрав та обмежив його. Якщо ти в такий спосіб розбереш та обмежиш своє ставлення, твої дії не спричинять жодних проблем, бо твій розбещений характер буде зупинений і не проявиться. Які емоції в цей час виникають у твоєму серці? Як мінімум, ти відчуєш невелике полегшення. Твоє серце буде радісним і спокійним. Твій біль зменшиться, і ти не страждатимеш від рафінування. У гіршому випадку ти іноді на мить почуватимешся трохи розгубленим і подумаєш: «Я керівник, людина зі статусом і положенням, як я можу бути таким же, як звичайні люди? Як я можу розмовляти зі звичайними людьми щиро, відверто й відкрито? Це було б таким приниженням для мене!». Як бачиш, це трохи проблематично. Розбещеного характеру людини не можна позбутися одразу, як і не можна повністю розв’язати цю проблему за короткий час. Ти гадав, що розібратися із твоїм розбещеним характером буде так просто, що це буде так, як люди собі це уявляють, – щойно вони чітко поспілкуються про істину й визнають свій розбещений характер, то зможуть швидко його позбутися. Це не так просто. Процес практикування істини людиною є процесом боротьби зі своїм розбещеним характером. З особистою волею, уявою та екстравагантними бажаннями людини неможливо повністю розібратися, раз і назавжди зрікаючись їх та долаючи за допомогою молитви. Скоріше, їх можна остаточно відкинути лише після неодноразових битв. Цей процес справді принесе плоди тільки тоді, коли людина може практикувати істину. Битва у вашому серці стане ще інтенсивнішою, особливо у великих справах, із нескінченною метушнею, яка іноді може тривати один-два місяці, іноді півроку або навіть рік. Розбещений характер людини дуже впертий. Жоден розбещений характер неможливо подолати за допомогою одного чи двох спілкувань на тему істини. Цей характер боротиметься проти тебе знову знову, і ти повинен далі прагнути до істини, доки чітко не зрозумієш її, ретельно не пізнаєш свій розбещений характер, не зненавидиш плоть і сатану. Тоді практика істини стане для тебе звичайною справою, чимось природним і невимушеним. Саме це означає перемогти плоть і здобути перемогу над сатаною. Під час битви люди повинні постійно молитися до Бога й проводити більше часу за читанням Божих слів. Вони ніколи не повинні йти до безбожників або до сатани й дияволів, аби знайти шлях. Вони повинні покладатися на Бога й шанувати Нього. Вони повинні шукати істину та брати участь у спілкуванні про неї відповідно до Божих слів. Тільки по-справжньому зрозумівши істину, вони можуть подолати плоть і перемогти сатану. Як на це дивиться Бог? Бог бачить твоє серце. Він бачить, що ти любиш істину, боїшся Бога, хочеш відкинути неправедність та від злого втекти. Хоча твій розбещений характер породив у тобі думки, ідеї та наміри, вони не керують твоєю поведінкою, не збивають тебе на землю і не топчуть твою волю. Зрештою, ти здатен перемогти їх, і Бог пам’ятатиме про тебе. Якщо ти часто практикуватимеш це, твій внутрішній стан покращиться. В який момент можна сказати, що ти повністю подолав цей аспект свого розбещеного характеру, змінився в ньому та увійшов у реальність істини? Тобто, хоча погані думки та ідеї іноді все ще можуть приходити до тебе й досі породжують певні наміри та бажання, ці речі більше не мають влади над твоїм серцем. Ти вже відчуваєш, що ці речі неважливі, і можеш розпізнати їх, щойно вони з’являються. Тобі не потрібно штучно стримуватися й відвертатися від них, не потрібно спеціально просити Бога, щоб Він наглядав за тобою, дисциплінував і карав тебе. Такі методи тобі не потрібні. Ти можеш легко подолати це й відмовитися від такого. Твоє серце не відчуває дискомфорту, і ти не відчуваєш жодних втрат. Це добре. Ти тепер маєш духовний стан, а твій характер змінився. Чи вдалося вам тепер певною мірою увійти в життя? Чи ви бодай трохи змінилися? (Ні.) Тоді ваш духовний стан справді надто мізерний, і вам ще треба багато працювати, аби прагнути до істини, їсти й пити слова Божі. Тоді, коли такі речі траплятимуться з тобою знову, ти знатимеш, як практикувати істину та діяти згідно з принципами. Ти знатимеш, що необхідно робити, аби бути непохитним у своєму свідченні. Тоді ти дійсно матимеш духовний стан. Тільки ті, хто може практикувати істину та бути непохитним у своєму свідченні, можуть увійти в реальність істини. Поки що це за межами ваших можливостей. Ви досі рухаєтеся навпомацки. Говорячи про ці реальні ситуації, ви відчуваєте, що у вас є всі ці проблеми, але ви ніколи не шукали істину, аби розв’язати їх. Чи означає це, що ваш духовний стан заслабкий? Якщо ви не увійшли в реальність істини, чи можете ви мати життя? Ви ще не здобули істину й поки не маєте життя. Якщо ти живеш тільки плотським життям і своїм сатанинським характером, то ти живеш під владою сатани. Ти ще не отримав Божого спасіння. Спасіння не таке просте, як люди собі уявляють, коли думають, що якщо ти можеш виголошувати слова й доктрини та дотримуватися певних правил, то вже спасенний. Треба по-справжньому пізнати себе, зуміти позбутися якихось розбещених характерів, побачити суть репутації й статусу, зуміти відпустити статус і по-справжньому підкоритися Богові. Тільки так можна здобути спасіння.

Насправді розв’язання проблеми статусу аналогічне розв’язанню інших проблем. Усі ці проблеми є проявами й виявами розбещених характерів. Усі вони – людські вподобання й прагнення. Що Я хочу цим сказати? Якщо ти позбудешся свого розбещеного характеру, то статус не буде для тебе проблемою. Люди змагаються один з одним за статус, кажучи: «Сьогодні ти стоїш наді мною, а завтра я піднімуся над тобою». У чому тут проблема? Чи виникає вона виключно через статус? (Ні.) Що її породжує? (Розбещений характер людини.) Правильно. Ця проблема виникає через розбещений характер людини. Щойно розберешся із цим розбещеним характером, усі ці проблеми будуть розв’язані. Зрештою той, хто хоче стати на шлях прагнення до істини, повинен зосередитися на самоаналізі й пізнанні себе в усьому. Перш ніж стати на шлях прагнення до істини, вони повинні позбутися своїх розбещених характерів. Якщо вони не подолають свій розбещений характер, це приведе до виникнення багатьох труднощів і перешкод. Навіть якщо вони виконують свої обов’язки, вони працюватимуть автоматично, але не досягнуть жодного результату. Аби розв’язати ці проблеми, необхідно докласти всіх зусиль у прагненні до істини, докласти всіх зусиль, аби пізнати свій розбещений характер та розв’язати проблеми. Не можна просто сказати: «Достатньо прагнути до істини, більше молитися й більше читати слово Боже». Це надто неоднозначно. Без практичного шляху цього недостатньо. Із конкретними проблемами треба розбиратися конкретно. Не варто слідувати жорстким правилам і мертвим законам. Істина – це жива, практична річ, а безсистемне застосування правил – не метод. Ви повинні розв’язувати практичні проблеми відповідно до принципу істини. Якщо людина не здатна розв’язувати практичні проблеми, використовуючи істину, вона не може бути керівником і працівником. Той, хто не може скористатися істиною для розв’язання проблем, не розуміє істину. Навіть якщо така людина стане керівником і працівником, вона не зможе використати істину для розв’язання проблем, їй бракуватиме істини, і вона не зможе діяти згідно з принципами. Такий керівник і працівник не має нічого спільного з реальністю істини.

16 лютого 2017 року