Скільки часу ми вже бесідуємо про обов’язки лідерів і працівників? (Чотири з половиною місяці.) Після того як ми так довго про це бесідували, чи стало вам тепер дещо ясніше, яку саме роботу мають виконувати лідери та працівники? (Так, тепер нам це дещо ясніше.) Це має бути ясніше, ніж раніше. Моя бесіда така конкретна й чітка, що якщо хтось і досі не розуміє, то це означає, що ця людина розумово відстала, чи не так? (Так.) Тож як ви думаєте, чи легко бути добрим лідером або працівником? (Нелегко.) Які якості потрібні? (Необхідно мати достатній рівень, моральність, істинне розуміння й відповідальність, які властиві справжнім лідерам і працівникам.) Щонайменше треба мати совість, розум і вірність, а після цього – рівень і працездатність. Коли людина володіє всіма цими якостями, вона може бути добрим лідером або працівником і виконувати свої обов’язки.

Пункт дванадцятий. Своєчасне та точне виявлення різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; їх зупинення й обмеження та виправлення ситуації; а також проведення бесід про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися (частина друга)

На минулому зібранні ми бесідували про дванадцятий пункт обов’язків лідерів і працівників: «Своєчасно і точно виявляти різних людей, справи та речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм; зупиняти й обмежувати їх і виправляти ситуацію; крім того, бесідувати про істину, щоб завдяки таким речам Божі обранці розвивали здатність до розрізнення та вчилися». У рамках цього пункту ми передусім побесідували про те, які люди, справи та речі переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм. Якщо лідери і працівники хочуть зупиняти та обмежувати різних людей, справи та речі, які спричиняють переривання й завади в церкві, і добре виконувати цю роботу, вони спершу мусять знати і з’ясувати, які саме люди, справи та речі переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм. Після цього вони мусять зіставляти їх із людьми, справами та речами в реальній церковній роботі й житті, а потім виконувати різні завдання, як-от зупиняти й обмежувати їх. Це вимога до лідерів і працівників. На нашому минулому зібранні ми бесідували про різних людей, справи й речі, які переривають церковну роботу й життя та заважають їм, почавши з тих, що стосуються церковного життя. Ми також класифікували людей, справи та речі в церковному житті, які за своєю природою є перериванням і завадою. Скільки всього було пунктів? (Одинадцять. Перший: часте відхилення від теми під час бесіди про істину; другий: промовляння слів і доктрин, щоб уводити людей в оману та здобувати їхню повагу; третій: теревені про домашні справи, налагоджування особистих зв’язків і вирішення особистих справ; четвертий: формування клік; п’ятий: змагання за статус; шостий: сіяння розбрату; сьомий: напади на людей і мучення їх; восьмий: поширення уявлень; дев’ятий: виплескування негативу; десятий: поширення безпідставних чуток; одинадцятий: порушення принципів виборів.) Шостий пункт – це сіяння розбрату, що за своєю природою є перериванням і завадою, але порівняно з іншими лихими вчинками це незначна проблема. Замість цього скажімо «вступати в неналежні стосунки», і природа цього серйозніша, ніж у сіянні розбрату. Сьомий пункт – це напади на людей і мучення їх. Замість цього скажімо «вдаватися до взаємних нападів і словесних перепалок» – хіба це не серйозніше за своєю природою, не конкретніше й не доречніше? (Так.) Взаємні напади та словесні перепалки – це поширений у церковному житті вид проблем, пов’язаний із перериваннями й завадами. Якщо змінити ці два пункти в такий спосіб, вони стають доречнішими й ближчими до проблем, що виникають у церковному житті. Одинадцятий пункт – це порушення принципів виборів. Замість цього скажімо «маніпулювати виборами й переривати їх». Це лише зміна у формулюванні; природа цього залишається тією самою, просто ступінь посилюється – тепер це більше стосується природи переривання й завади.

Різні люди, справи та речі, які переривають церковне життя й заважають йому

V. Змагання за статус

Минулого разу ми закінчили бесіду на четвертому пункті – формування клік. Цього разу ми перейдемо до бесіди про п’ятий пункт – змагання за статус. Змагання за статус – це проблема, що часто виникає в церковному житті, і це те, що можна побачити нерідко. Які стани, поведінка та прояви належать до практики змагання за статус? Які прояви змагання за статус належать до проблеми переривання Божої роботи й нормального церковного укладу та завади їм? Хоч би про який пункт чи категорію ми бесідували, це має стосуватися того, що сказано у дванадцятому пункті, про «різних людей, справи й речі, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм». Це має сягати рівня переривання й завади та стосуватися цієї природи – тільки тоді про це варто говорити й аналізувати це. Які люди, питання й об’єкти в житті церкви пов’язані з проблемою боротьби за статус? Які прояви боротьби за статус пов’язані з перешкоджанням роботі дому Божого та її порушенням? Найбільш поширеною є боротьба з керівниками церкви за їхній статус, яка головним чином проявляється в тому, що вони хапаються за помилки та промахи лідерів церкви, щоб очорнити й засудити їх, і цілеспрямовано викривають їхні прояви зіпсованості, а також провали й недоліки в їхній людській сутності та їхньому духовному рівні, особливо коли мова йде про помилки, яких вони припустилися у своїй роботі або в розборах із людьми. Це найчастіший і найочевидніший прояв боротьби з керівниками церкви за статус. Окрім того, вони не коряться керівникам церкви, як би добре ті не виконували свою роботу, безвідносно до того, чи відповідає вона принципам і чи є проблеми з їхньою людською сутністю. Чому вони їм не коряться? Тому що вони теж хочуть бути керівниками церкви, це їхня амбіція, їхнє бажання, і тому вони відмовляються коритися. Як би не працював або справлявся з проблемами керівник церкви, вони зводять на нього наклеп і засуджують його, і навіть доходять до того, що надмірно роздувають ситуацію й роблять із мухи слона. Вони не застосовують стандарти, яких дім Божий вимагає від лідерів і працівників, щоб оцінювати, чи відповідає робота керівника принципам, чи є він правильним, чи шукає він істину, чи є в нього совість і розсудливість. Це не їхні критерії оцінки. Натомість відповідно до своїх власних мотивів і цілей, вони постійно чіпляються за дрібниці та вдаються в непотрібні тонкощі, знаходять привід для невдоволення керівником чи працівником, поширюють позаочі чутки про те, що він порушує істину, або ставлять питання про його недоліки. Вони могли б сказати, наприклад: «Такий-то керівник одного разу зробив таку-то помилку, і з ним розібрався Вишній, про що нікому з вас нічого невідомо – ось наскільки добре він вміє прикидатися». Вони не зважають і не звертають уваги на те, чи навчається цей керівник або працівник у домі Божому та чи є він кваліфікованим керівником або працівником, але просто продовжують зводити на нього наклеп, спотворювати факти та плести інтриги проти нього поза його спиною. І з якою метою вони все це роблять? Тому що вони змагаються за статус, чи не так? У всього, що вони говорять і роблять, є мета. Вони не думають про роботу церкви, і їхня оцінка лідерів і працівників ґрунтується не на Божих словах чи істині, не кажучи вже про влаштування роботи Божого дому чи принципи, яких Бог вимагає від людини, а на власних мотивах та цілях. Вони протиставляють усьому, що говорить керівник чи працівник, свою власну «проникливість»; вони відкидають усе, що говорить керівник, на підставі своєї власної несхожої точки зору. Їм особливо приємно, коли керівник або працівник розкривається, є відвертим і говорить про самопізнання: вони вважають, що знайшли свій шанс. Який шанс? Шанс очорнити керівника або працівника, повідомити всім про проблему з його духовним рівнем, про те, що він може бути слабким, що він розбещений, що він часто припускається помилок у своїй роботі, що він нічим не кращий за інших. Це їхній шанс знайти щось, що можна було б протиставити йому, їхня можливість спонукати всіх бентежити, підривати авторитет і критикувати керівника або працівника. І мотивацією для такої поведінки й усіх таких учинків є не що інше, як боротьба за статус. Якщо дотримуватися принципів виборів і принципів зрощування та використання людей у Божому домі, то за звичайних обставин таких осіб ніколи не оберуть лідерами чи працівниками. Вони це наскрізь побачили й чітко зрозуміли, тому вдаються до будь-яких засобів, щоб нападати на лідерів і працівників та засуджувати їх. Хай хто стає лідером чи працівником, вони просто зухвалі, завжди чіпляються до дрібниць і роблять безвідповідальні критичні зауваження на адресу цієї людини. Навіть якщо в діях чи словах цих лідерів і працівників немає нічого поганого, їм завжди вдається знайти в них якусь ваду – насправді проблеми, які вони вишукують, не є принциповими, це суто дріб’язкові справи. То чому ж вони зациклюються на цих дріб’язкових справах? Чому вони здатні так відкрито судити й засуджувати лідерів і працівників за таке? Вони мають лише одну мету, і це – змагатися за владу і статус. Хай як дім Божий бесідує про різні прояви неправдивих лідерів і антихристів, вони ніколи не пов’язують ці прояви із собою, а поєднують їх виключно з лідерами та працівниками всіх рівнів. Щойно вони знаходять відповідність, то думають: «Тепер я маю докази; я нарешті знайшов, що використати як важіль впливу проти них, і отримав гарну нагоду». Тоді вони стають іще нестримнішими у розвінчуванні, осуді, критичних оцінках і засудженні всього, що роблять ці лідери та працівники. Деякі з питань, які вони порушують, на перший погляд можуть здаватися дещо проблематичними, але якщо оцінювати їх за принципами, вони не є значними. Тож чому вони їх порушують? З єдиної причини – щоб розвінчати лідерів і працівників, із метою засудити й перемогти їх. Якщо лідерів і працівників доведено до негативу, вони благають про милість і схиляються перед ними, якщо брати й сестри бачать, що ці лідери завжди негативні та слабкі, що вони часто помиляються у своїх діях, і більше не обирають їх лідерами, якщо брати й сестри більше не слухають так уважно, коли ці лідери бесідують про істину, і якщо люди більше не співпрацюють так активно й ретельно, коли ці лідери впроваджують роботу, тоді ті, хто змагається за статус, будуть задоволені, і вони матимуть нагоду цим скористатися. Це сценарій, який вони найбільше хочуть бачити, і те, на що вони найбільше сподіваються. Якою є їхня мета в усьому цьому? Це робиться не для того, щоб допомогти людям зрозуміти істину й розрізнити неправдивих лідерів і антихристів, і не для того, щоб привести людей до Бога. Натомість їхня мета полягає в тому, щоб перемогти й повалити лідерів і працівників, щоб усі бачили їх самих як найбільш підхожого кандидата на посаду лідера. У цей момент їхня мета буде досягнута, і їм залишиться лише чекати, поки брати й сестри висунуть їх на посаду лідера. Чи є такі люди в церкві? Які вони мають характери? Ці особи порочні за характером, вони зовсім не люблять істину й не практикують її; вони лише прагнуть бути при владі. А як щодо тих, хто розуміє трохи істини й має певну здатність до розрізнення – чи захотіли б вони дозволити таким людям тримати владу? Чи захотіли б вони потрапити під їхню владу? (Ні.) Чому ні? Якщо більшість людей зможе чітко побачити природу-сутність таких осіб, чи оберуть вони їх іще лідерами? (Ні.) Не оберуть, хіба що всі тільки щойно познайомилися й не дуже добре знають одне одного. Але щойно вони познайомляться ближче й чітко побачать, які особи мають низький рівень і є безтолковими людьми, які є злими людьми з порочними й лукавими характерами, які прагнуть змагатися за статус і йдуть шляхом антихристів, які можуть прагнути до істини й вірно виконувати свої обов’язки тощо, щойно вони осягнуть природу-сутність і категорії різних людей, тоді вибори лідерів будуть відносно точними й відповідатимуть принципам.

Кого більшість людей радше обере лідером – того, хто завжди змагається за статус, чи того, чий рівень і працездатність відносно середні, але хто є старанним і непохитним? Коли незрозуміло, який характер у цих двох осіб, яка їхня природа-сутність або яким шляхом вони йдуть, кого б більшість людей радше обрала лідером? (Другого, того, хто непохитний.) Більшість людей обрала б другого. Прояви тих, хто завжди змагається за статус, є доказом їхньої людськості й сутності. Хіба більшість людей не може розгледіти й розрізнити їхні прояви? Люди скажуть: «Ця людина завжди дошкуляє церковному лідеру; її амбіції спрямовані на досягнення статусу церковного лідера, вона хоче замінити його на посаді лідера. Відтоді, як ту людину обрали церковним лідером, він завжди націлювався на неї, і вона йому не подобалася. Він завжди відповідає їй зухвало і знаходить вади в усьому, що вона робить, хапаючись за що завгодно, а також судить її та розвінчує її недоліки за її спиною. Особливо під час зібрань або бесід про роботу, якщо вона на мить висловлюється нечітко, він перебиває, виявляючи велике нетерпіння. Він навіть зневажає її, глузуючи з неї, кепкуючи та сміючись із неї; він на кожному кроці створює їй труднощі й ставить її в незручне становище». Коли таку поведінку розвінчано перед усіма, хіба більшість людей не зможе розрізнити таку особу? (Так.) Тоді, чи сприяє це захопленню ним посади лідера? Безумовно, ні. Ці люди, що змагаються за статус, розумні чи дурні? Очевидно, що вони ідіоти, дурні. Є ще одна серйозна проблема: ці особи – дияволи, і їхня природа незмінна! Їхня жага до влади і статусу неконтрольована, аж до того, що вони втрачають розум, а це не те, що притаманне нормальній людськості. Ця жага виходить за межі раціональності й совісті нормальної людськості, сягаючи рівня безпринципності. Ці люди діятимуть так незалежно від часу, місця чи контексту, не замислюючись про наслідки, не кажучи вже про вплив своїх дій. Це найтиповіші прояви й підходи тих, хто змагається за статус. Щоразу, коли відбувається зібрання чи бесіда про роботу, щойно всі збираються разом, ці особи спричиняють завади, як набридливі мухи, псуючи церковне життя й нормальний порядок бесіди про істину. Така поведінка й підходи за своєю природою є перериванням і завадою. Хіба таких осіб не слід обмежувати? У серйозних випадках, хіба їх не слід вичищати чи виключати? (Так.) Іноді покладатися лише на силу церковних лідерів для обмеження злих людей може бути дещо слабким, ізольованим зусиллям – якщо, чітко побачивши серйозність переривань і завад, спричинених злими людьми, і досконало розрізнивши їхню сутність, брати й сестри зможуть об’єднатися з церковними лідерами в зупиненні та обмеженні таких злих осіб, хіба це не буде ефективніше? (Так.) Якщо хтось каже: «Обмеження злих людей – це обов’язок лідерів і працівників, це не стосується нас, звичайних віруючих. Ми цим не перейматимемося! Злі люди змагаються за статус із церковними лідерами; вони змагаються за статус із тими, хто його має. Ми не маємо статусу; вони не намагаються в нас нічого відібрати. У будь-якому разі, це на нас не впливає. Нехай собі змагаються, як хочуть. Якщо церковні лідери мають змогу, вони повинні їх обмежувати; якщо ні, то нехай дадуть їм спокій. Який це має до нас стосунок?» – це добрий погляд? (Ні.) Чому він не добрий? (Вони не підтримують нормальний церковний уклад.) Якщо висловитися точніше, що означає нормальний церковний уклад? Хіба це не про нормальне церковне життя? (Так.) Це стосується нормального й упорядкованого церковного життя – це стосується того, щоб упорядковано їсти й пити Божі слова, що означає, що люди можуть молитовно читати Боже слово й бесідувати про нього, ділитися особистим досвідом у церковному житті, де діє Святий Дух, присутній Бог і веде Бог, і водночас отримувати просвітлення і настанови від Святого Духа та здобувати світло. Це те, чим Божі обранці мають насолоджуватися в церковному житті. Якщо деякі люди руйнують цей нормальний уклад, то їх слід зупиняти та обмежувати відповідно до принципів – їх не слід терпіти. Це не лише відповідальність і обов’язок лідерів і працівників, а й відповідальність і обов’язок усіх, хто розуміє істину й має здатність до розрізнення. Звісно, було б найкраще, якби церковні лідери могли очолити цю роботу, бесідуючи з братами й сестрами про природу дій цих осіб, про те, до якого типу людей ці особи належать, судячи з їхніх проявів, і про те, як брати й сестри повинні розрізняти й бачити наскрізь таких осіб. Якщо цих злих людей не обмежувати, і брати й сестри зазнають від них завад, введені в оману та зваблені, і церковні лідери в підсумку опиняються в ізоляції замість тих злих людей, то ця церква буде паралізована й неминуче зануриться в хаос. Чи може нормальне церковне життя тривати за таких обставин? Якщо воно не може тривати, чи будуть церковні зібрання й надалі плідними? Чи будуть Божі обранці й надалі щось здобувати з таких зібрань? Якщо Божі обранці нічого з них не здобувають, то такі зібрання благословенні Богом чи огидні Йому? Звісно, вони огидні Йому. Зібрання без дії Святого Духа й без Божого благословення більше не можна вважати церковним життям, радше вони стають зборами громадської групи. Чи комусь подобається невпорядковане церковне життя? Чи є воно повчальним або корисним для когось? (Ні.) Якщо за цей період ти нічого не здобув у своєму житті-входженні з жодного зібрання, то цей час не мав для тебе жодної цінності чи значення; ти змарнував цей час. Хіба це не означає, що твоє життя-входження зазнало втрати? (Так.) Якщо під час зібрання злі люди змагаються за статус, сперечаються та сваряться з церковним лідером, і внаслідок цього люди починають відчувати тривогу, а все зібрання просякнуте огидною атмосферою та сповнене сатанинської нечестивої енергії, і якщо, крім обговорення таких тем, як хто правий, а хто ні, ніхто не приходить до Бога, щоб молитися й шукати істину, і ніхто не діє за принципами, то після такого зібрання твоя віра в Бога зросла чи зменшилася? Чи ти більше зрозумів і здобув, коли йдеться про істину, чи твій розум був засмучений суперечками, і ти взагалі нічого не здобув? Іноді ти можеш подумати: «Я не розумію, чому люди вірять у Бога. Який сенс вірити в Бога? Як ці люди можуть так поводитися? Хіба вони ще віруючі в Бога?» Через одну заваду від сатан, злих дияволів, серця людей засмучуються й каламутніють; вони відчувають, що вірити в Бога безглуздо, і не знають цінності віри в Бога, і їхній розум розсіюється. Якщо всі зможуть бути пильними й особливо чутливими та проникливими в таких питаннях, а не байдужими й повільними, то коли злі люди часто говорять або роблять щось у церковному житті заради змагання за статус, більшість людей швидко усвідомить, що є проблема, яку потрібно розв’язати. Вони зможуть швидко розрізнити, хто маніпулює цими ситуаціями і яким є їхній характер-сутність, вони швидко усвідомлять серйозність проблеми і зможуть за короткий час зупинити та обмежити злих, вичистивши їх із церкви й не дозволивши їм надалі заважати людям у церкві й сковувати їх. Хіба це не було б корисним і повчальним для більшості людей? (Так.)

Якщо ви стикаєтеся із ситуаціями, коли злі люди змагаються за статус, як ви з ними впораєтеся? Яка думка більшості? (Ми припинимо таку поведінку.) Просто припините? Як ви її припините? Забороните їм говорити або скажете: «Нам не подобається те, що ти кажеш, тож на майбутніх зібраннях говори менше»? Це спрацює? Вони тебе послухають? (Ні.) То що ж робити? Тобі потрібно ретельно викрити та проаналізувати їхні наміри, мотиви, а також природу й сутність згідно з Божим словом, щоб брати й сестри могли розрізняти таких людей і природу їхніх дій та бути напоготові, а не бути безвідмовною людиною і просто чекати, поки церковні лідери та працівники викриють злих людей, перш ніж ти займеш позицію і скажеш: «Їх більше не слід допускати на зібрання». Чи добре бути безвідмовною людиною? (Ні, недобре.) Зіткнувшись із такими ситуаціями, хіба більшість людей не воліє ухилятися й триматися осторонь цих справ, аніж вступати в конфлікт із тими злими людьми, щоб уникнути їхньої образи й незручностей у подальшому спілкуванні? Хіба більшість людей не дотримується філософії світських справ, яка полягає в тому, щоб бути безвідмовною людиною? (Так.) Тоді це проблема. Припустімо, вісімдесят відсотків людей у церкві – безвідмовні люди, і коли вони бачать, як такі злі особи змагаються за статус, перевагу й посади лідерів у церковному житті, ніхто не встає, щоб зупинити чи обмежити їх, а більшість дотримується такої думки: «Що менше клопоту, то краще. Я не можу дозволити собі їх провокувати, то хіба я не можу просто їх уникати? Я просто триматимуся від них осторонь, і на цьому все скінчиться. Нехай змагаються; коли настане час, Бог їх покарає. Який це має до мене стосунок!» За таких обставин, чи може церковне життя й надалі бути плідним? Більшість людей ліниві й залежні; щойно церковних лідерів обрано, вони вважають свою роботу виконаною і просто чекають, поки церковні лідери все зроблять. Якщо ти запитаєш їх, чи роздавали в їхній церкві книги Божих слів, чи були якісь переривання чи завади в церковному житті, чи хтось завжди виголошує слова й доктрини або змагається з лідерами за статус, вони скажуть: «Церковні лідери все про це знають. Я про це не знаю й не мушу цим перейматися. Лідери подбають про це, коли настане час». Вони нічим не цікавляться й ні про що не питають, вони ні про що не поінформовані, і вони не знають і не дбають про жодну з людей, справ чи речей, які стосуються церковного життя і про які вони повинні знати. Коли йдеться про те, що ці злі люди, що з’являються в церкві, говорять і роблять, змагаючись за статус, а також про завади та вплив, які вони спричиняють у церковному житті, вони абсолютно байдужі до цього й не розпитують і не питають про це. Після того як усе скінчиться, якщо ти запитаєш їх, чи здобули вони якусь здатність до розрізнення, чи можуть вони розрізняти злих людей і які прояви злих людей, вони не зможуть сказати нічого, крім: «Запитайте церковних лідерів; вони все знають». Хіба така людина не раб? Ці люди – раби, вони боягузливі й нікчемні та живуть мерзенним життям. Ситуації, коли злі люди змагаються за статус, вимагають розрізнення, розв’язання та вирішення. Це не лише обов’язок церковних лідерів; усі Божі обранці поділяють цей обов’язок. Більшість лідерів розуміють трохи більше істин, ніж звичайна людина, вони напоготові щодо цих питань і можуть бачити цілі та сутність дій цих людей. Водночас більшість людей також повинна практично засвоювати уроки і зростати у здатності до розрізнення та об’єднатися в згоді з тими в церкві, хто має почуття справедливості, розуміє істину й прагне до неї, щоб вжити відповідних заходів проти цих злих осіб, які заважають і переривають церковне життя. Вони мають ізолювати або вичищати їх, а не стояти склавши руки й лише трохи слухати бесіди, трохи розширюючи свій кругозір і маючи певне усвідомлення справи в серці, коли стикаються з цими питаннями, а потім вважати свою роботу виконаною. Це тому, що церковне життя – це не те, що стосується лише церковних лідерів, і жити добрим церковним життям та підтримувати нормальний порядок церковного життя – це не лише обов’язок церковних лідерів, а вимагає спільних зусиль, щоб усі стали на його захист.

Люди, що змагаються за статус, – тип, згаданий у п’ятому пункті, – часто з’являються в церковному житті. Їхній найочевидніший прояв – це змагання за статус із церковними лідерами, а потім – змагання за статус із тими братами й сестрами, які мають добрий рівень і відносно чисто сприймають істину, які мають духовне розуміння та розуміють істину-принципи, часто кидаючи виклик цим особам. Ці люди часто бесідують про деякі чисті розуміння та світло в церковному житті, діляться деяким особистим досвідом, який є цінним і передає практичне розуміння; це дуже допомагає братам і сестрам і повчає їх. Почувши їхню бесіду, брати й сестри мають шлях, знаючи, як практикувати й переживати Боже слово та як розв’язувати власні проблеми. Вони відчувають велику вдячність за Божі настанови й водночас захоплюються тими, хто має чисте сприйняття істини та практичний досвід, і поважають їх. Отож вони схильні високо цінувати цих осіб і зближатися з ними. Поява цих позитивних речей, угодних Богу, у церковному житті – це те, що ті, хто змагається за статус, хочуть бачити найменше. Щоразу, коли вони бачать, як хтось бесідує про практичний досвід, вони почуваються неспокійно й заздрісно, їм стає особливо незручно. У своїй незручності вони демонструють вираз непокори, зневаги й невдоволення, часто розраховуючи в серці, як виставити дурнями тих, хто має практичний досвід і розуміє істину, а також як змусити братів і сестер побачити їхні вади й недоліки, щоб ті більше не були про них високої думки й не зближалися з ними. Тому ті, хто змагається за статус, неодмінно кажуть щось і вчиняють певні дії. Вони нападають на тих, хто ділиться досвідними свідченнями, і тих, чия часта бесіда про істину забезпечує життя-входження братів та сестер і сприяє йому, і виключають їх. Вони часто хапаються за важелі впливу на позитивних осіб і розвінчують їхні недоліки з метою віддалити Божих обранців від усіх, хто часто бесідує про істину й ділиться досвідними свідченнями. У підсумку, ті, хто змагається за статус, – це негативні особи, які проникають у церкву й відіграють роль слуг сатани.

Одна сестра, яка до віри в Бога припускалася помилок в інтимних стосунках, покаялася, ставши віруючою, і більше ніколи таких помилок не робила. Вона відчувала особливе каяття за свої минулі переступи й тому відкрилася та побесідувала з братами й сестрами. Яка мета й принцип відкриття та бесіди? Сприяти взаєморозумінню й усувати внутрішні бар’єри між братами й сестрами. Більшість братів і сестер, зрозумівши істину, може відкриватися й бесідувати про власні вияви розбещеності та минулі переступи, водночас висловлюючи вдячність і хвалу за Боже спасіння. Чи доречні такі відкриття й бесіда? (Так.) Після розуміння істини більшість братів і сестер здатна так відкриватися й бесідувати; чи становить це проблему? (Ні.) Цілком нормально, що до того, як повірити в Бога, люди припускалися якихось помилок в інтимних стосунках або в інших аспектах. Деякі люди можуть говорити про ці помилки, тоді як деякі приховують і маскують себе, і як би інші не практикували відкриття й оголення себе, вони самі нічого не кажуть. Вони вважають, що ці помилки – це скелети в їхній шафі, про які ніхто не повинен знати, щоб вони не втратили свою репутацію, честь і становище. Однак деякі люди сприймають речі інакше; вони вважають, що оскільки вони повірили в Бога й прийняли Боже спасіння, то тепер їм слід відкриватися й бесідувати про свої минулі провини та хибні шляхи, якими вони йшли, і виносити їх на аналіз, і що це лише те, через що вони пройшли як розбещені сатаною люди. Тепер вони здатні відкриватися, оголювати себе й бесідувати. Чи то для того, щоб підсумувати минуле, чи для того, щоб покласти йому край, той факт, що ці люди можуть це робити, доводить, яке їхнє ставлення до практики істини: вони готові практикувати істину, і в них є рішучість її практикувати. Як саме людина практикує, залежить від її сприйняття й рішучості. Однак відкриття й оголення себе – це, безумовно, не помилка, і тим паче не гріх. Це не повинно використовуватися як важіль впливу проти когось, і тим паче не повинно ставати доказом, який інша людина використовує для нападу на них. Більшість людей може правильно ставитися до цієї справи, тобто їхнє сприйняття її є чистим і відповідає істині-принципам. Однак злі особи плекають неправильні наміри; вони наполягають на тому, щоб за щось чіплятися до людей, аби висміювати їх, гратися з ними й судити їх. Такі лихі вчинки досить очевидні. Ті, хто здатний оголювати себе, відкриватися й бесідувати про свою розбещеність і хибні шляхи, якими вони йшли, у своєму підході до істини та слів Бога мають серця, що відчувають голод і спрагу до праведності. Отже, читаючи Божі слова, вони несвідомо здобувають деякі практичні розуміння та прозріння. Ці практичні розуміння та прозріння допомагають їм знайти шлях до практики перед лицем труднощів і безлічі ситуацій, що трапляються в їхньому житті, що призводить до певного справжнього досвідного розуміння істини. Бесіда про ці справжні досвідні розуміння є повчальною й корисною для інших; брати й сестри дивитимуться на цих осіб із захопленням і повагою, кажучи: «Твій практичний досвід справді чудовий. Почувши про нього, я глибоко співпереживаю. Я бачу, що твій спосіб практики правильний і благословенний Богом. Я теж готовий відпустити власні уявлення й упередження та скинути свої тягарі; я хочу просто практикувати істину й отримувати Боже просвітлення та настанови, як і ти. Цей шлях – правильний». Хіба ці прояви не цілком нормальні? Хіба не дуже доречно, щоб такі стосунки виникали між братами й сестрами? Це тип міжособистісних стосунків, що відрізняється від типу стосунків серед тих, хто не вірить у Бога; це стосунки, які схвалені Богом і які Він хоче бачити. Лише коли такі нормальні стосунки існують між братами й сестрами, церковне життя може бути нормальним. Однак завжди знайдуться якісь злі люди або люди зі зловмисними намірами, які виступатимуть, щоб нападати на тих, хто має практичний досвід, тих, хто спраглий і голодний істини, і тих, хто захоплюється й поважає людей із досвідом, зневажати й виключати їх. Чому вони нападають на цих осіб? Їхня мета – не що інше, як змагатися за певний статус у церкві. Оскільки вони не люблять істину й не прагнуть до неї, вони видають себе за тих, хто прагне до істини, вигадуючи неправдивий досвід, щоб увести всіх в оману та здобути їхню високу повагу. Це використання сатанинських методів введення людей в оману та контролю над ними для досягнення бажаного статусу й влади. Такі випадки часто трапляються в церквах усюди, і всім їх видно. Якщо ви виявите, що деякі брати й сестри мають певну істину-реальність, можуть бесідувати про справжнє досвідне розуміння Божих слів під час зібрань і здобули похвалу багатьох, але з якоїсь причини зазнають нападів, помсти й занурені в страждання через когось, то ви повинні бути напоготові й розрізняти, які люди так поводяться. Чому ті, хто прагне до істини, часто зазнають нападів і виключення? Що тут насправді відбувається? Це безумовно вказує на проблему.

У церковному житті слід пильно стежити за тими, хто постійно шукає недоліки в лідерах і працівниках. Крім того, деякі люди часто глузують, кепкують з тих, хто більше прагне до істини й жадає Божих слів, або нападають на них. За такими негативними моральними якостями також слід пильно стежити й спостерігати, щоб побачити, до чого вони вдадуться далі. Якщо, беручи участь у церковному житті, хтось може без жодної виправданої причини розвінчувати недоліки церковних лідерів або нападати на людей, які мають істину-реальність, то за цим безперечно стоїть якась проблема й причина; це виникло не на порожньому місці. Брати й сестри повинні звернути на таких людей серйозну увагу, бо це не дрібниця. Буває, щойно почувши свідчення про практичний досвід і відчувши в серці повну насолоду або щойно здобувши трохи світла й розуміння, людина може бути збита з пантелику кількома оманливими словами, сказаними злими людьми, і так утратити все, що щойно здобула. Щойно людина починає вибудовувати хоч трохи віри, як злі люди їй заважають, і вона повертається до того, з чого починала; щойно в неї з’являється хоч якась жага до істини та Божого слова, а з нею й хоч якась рішучість практикувати істину, як злі люди їй заважають, і вона втрачає запал і мотивацію, а потім хоче якнайшвидше покинути це місце конфлікту. Чи серйозні ці наслідки? Дуже серйозні. Отже, якщо в церкві є хтось, хто завжди затіває суперечки через те, що щось не відповідає його бажанням, сперечається про те, хто правий, а хто винен, і навіть змагається за те, хто вищий, а хто нижчий, то такі люди мають насторожити. Подивіться, яку роль вони відіграють у церкві, до яких наслідків призводять, і завдяки цьому ви зможете розгледіти, яка їхня природа-сутність.

У церковному житті є ще один прояв боротьби за статус, який полягає в перериванні церковного життя й роботи церкви та створенні для них завад. Наприклад, буває, що брати й сестри разом бесідують про якусь проблему, і в бесіді кожного є якесь світло; що більше вони бесідують, то яснішими й зрозумілішими стають істина-принципи, і шлях практики швидко стає зрозумілим. Однак хтось може раптом висунути «блискучу ідею», власну пропозицію, перервавши хід бесіди й перевівши тему на щось інше, і так бесіда на головну тему залишається незавершеною. На позір не схоже, що ця людина створює заваду, і тим більше, що вона обмежує інших у бесіді про істину, але вона обрала невдалий час, щоб підняти цю тему. Коли в критичний момент бесіди про істину для розв’язання проблеми вставляється нове питання для бесіди й обговорення, попереднє питання обривається, так і не будучи повністю розв’язаним. Хіба це не те саме, що кинути справу на півдорозі? Хіба це не затримує розв’язання проблеми? Проблема не тільки не розв’язана, а й розуміння людьми істини затрималося. Хіба люди з розумом здатні на таке? Чи не буде перебільшенням сказати, що такі речі переривають церковне життя й заважають йому? Я думаю, що анітрохи. Заважати зібранню, на якому бесідують про істину для розв’язання проблеми, – хіба це не свідоме переривання церковного життя й створення для нього завад? Якщо хтось завжди втручається в критичні моменти, коли бесідують про істину для розв’язання проблеми, якщо він завжди намагається обірвати розмову, то це не проблема відсутності розуму; це свідоме створення завад зібранню під час бесіди про істину для розв’язання проблеми, це просто-напросто лихий вчинок переривання церковного життя й створення для нього завад – так чинять тільки антихристи та злі люди, так чинять тільки ті, хто ненавидить істину. Незалежно від контексту чи обставин, такі люди завжди мусять виступати зі своїми «блискучими ідеями», вони завжди хочуть, щоб на них дивилися, щоб бути в центрі уваги. Наскільки б важливою та ключовою не була тема, про яку бесідують люди, вони завжди мусять втрутитися, щоб відвернути увагу людей і виголосити пишномовні ідеї, бажаючи здаватися унікальними. Що це за трюк вони намагаються провернути? Хіба вони не борються за статус? Вони хочуть контролювати ситуацію. Вони не хочуть, щоб люди краще розуміли істину та мали про неї більше ясності; найбільше їх хвилює те, щоб усі звертали на них увагу, слухали їх, корилися їм і робили так, як вони кажуть. Це очевидна боротьба за статус. Деякі люди, яку б роботу вони не виконували, не можуть нічого запропонувати, коли їх просять побесідувати про конкретні ідеї та плани реалізації чогось, а також про конкретні детальні кроки для цього. Проте вони люблять виголошувати пишномовні ідеї, здаватися нетрадиційними та робити щось нове й ефектне. Незалежно від поточної ситуації, щойно їм на думку спадає якась нова ідея, вони подають її так, ніби на них зійшло натхнення, і необачно пропонують її іншим для прийняття та схвалення, не обдумавши її як слід. Але коли їх зрештою просять обговорити конкретні шляхи практики, вони втрачають дар мови. Їм бракує компетенції, але вони однаково хочуть покрасуватися, завжди прагнучи бути на видноті. Вони не бажають відігравати другорядну роль; вони не хочуть бути просто ще одним звичайним послідовником. Вони завжди бояться, що інші дивитимуться на них зверхньо, і завжди хочуть заявити про свою присутність. Тому вони завжди виголошують пишномовні ідеї, щоб бути на видноті. У чому ж річ, чому вони так роблять? Коли їм на думку спадає якась ідея, вони, не роздумуючи або ще до того, як ідея дозріє, сліпо вважають її хорошою та гідною практики. Коли вони необачно подають цю ідею, інші люди її не розуміють і, природно, ставлять деякі запитання. Не в змозі відповісти, вони все одно наполягають, що їхня думка правильна й усі мають її прийняти. Що це за характер? До яких наслідків призведе їхнє безпідставне наполягання на власних поглядах? Це корисно для роботи церкви чи створює для неї завади? Це корисно для Божих обранців чи шкідливо? Вони здатні говорити це без жодного почуття відповідальності – яка ж їхня мета? Просто заявити про свою присутність. Вони бояться, що інші не знатимуть, що в них є такі «блискучі ідеї», не знатимуть, що в них є рівень, розум і здібності; вони прагнуть цього визнання, щоб більшість людей їх високо цінувала. Що ж відбувається в кінцевому підсумку? Вони необачно вносять пропозиції, й інші спочатку думають, що в них справді є якісь здібності, щось справжнє. Але з часом стає очевидно, що вони просто телепні, яким бракує справжніх знань чи навичок, але які завжди хочуть, щоб за ними було останнє слово. Це боротьба за статус. Не маючи справжніх здібностей, вони однаково хочуть командувати; вони завжди виголошують пишномовні ідеї, не пропонуючи жодних конкретних планів, не маючи конкретного шляху практики. Якими були б наслідки, якби таким людям справді довірили завдання? Це, безперечно, призвело б до затримок. Чому вони завжди прагнуть боротися за статус, утримувати владу, коли нічого не можуть досягти? Вони просто телепні, яким бракує клепки; кажучи вишуканіше, їм повністю бракує розуму. Серед невіруючих забагато таких людей, які тільки говорять і нічого не роблять. Більшість людей може трохи розрізняти таких осіб. Якщо хтось завжди виголошує пишномовні ідеї та хоче здаватися новатором, слід бути обережним, щоб не дати себе обдурити. Якщо справді є хтось із проникливими ідеями, хто може також запропонувати конкретний план, це прийнятно лише в тому разі, якщо план здійсненний; якщо ж вони лише виголошують пишномовні ідеї, не пропонуючи конкретних планів, то до них слід ставитися з обережністю. Слід провести бесіду, щоб визначити, чи є для їхніх ідей життєздатний шлях. Якщо більшість вважає, що ідея здійсненна й має шлях практики, то її слід випробувати протягом певного періоду, щоб побачити результати, перш ніж ухвалювати рішення.

Незалежно від того, про який аспект істини церква бесідує чи яку проблему розв’язує, усілякі люди проявлять себе. Після тривалої взаємодії можна побачити, хто справді любить і може прийняти істину, а хто – ті, що переривають і заважають, не займаючись належними справами. Як ви думаєте, чи можуть ті, хто любить виголошувати пишномовні ідеї та висувати нові пропозиції, прийняти істину й стати на правильний шлях віри в Бога? Я думаю, їм це нелегко зробити. Яку роль ці люди відіграють у церковному житті? Які наслідки того, що вони часто виголошують пишномовні ідеї та не займаються належними справами? Як бачить більшість людей, це перериває церковне життя й заважає йому, і якщо так триватиме й далі, це затримає Божих обранців у прагненні до істини та входженні в реальність. Хоча ті, хто любить виголошувати пишномовні ідеї, не обов’язково є злими людьми, наслідки їхніх дій дуже шкідливі для життя-входження Божих обранців, і водночас їхні дії також затримують роботу церкви і впливають на неї. Отже, як слід розв’язати цю проблему? Як слід належним чином поводитися з людьми, які люблять виголошувати пишномовні ідеї та висувати нові пропозиції? Перший метод такий: якщо вони люблять виголошувати пишномовні ідеї та завжди мають свою думку, нехай спочатку висловляться, а потім слід застосувати розрізнення. Кожен, ким би він не був, вільний говорити й висловлювати думки; ніхто не повинен цього обмежувати. Кожному, хто справді має ідеї та мудрі думки, слід дозволити висловитися й прояснити їх, щоб усі побачили, а потім побесідувати й обговорити, щоб побачити, чи це правильно, чи відповідає істині-принципам і чи є якась частина, яку можна прийняти. Якщо це варте того, щоб повчитися, і з цього можна отримати якусь користь, це добре; якщо ж після бесіди й обговорення буде визначено, що сказане ними не має цінності й недоцільне, то від цього слід відмовитися. Практикуючи так, кожен зростатиме в розрізненні; щоразу, коли щось траплятиметься, усі знатимуть, як обміркувати це питання, і краще розумітимуть різних людей. Така практика корисна для Божих обранців і не створюватиме завад роботі церкви; такий спосіб практики правильний. Другий метод такий: коли сказане не має цінності й від нього не буде жодної користі, навіть якщо про це бесідувати й обговорювати, такі пропозиції слід прямо відхиляти, і немає потреби в жодній бесіді чи обговоренні. Якщо людина постійно піднімає такі нікчемні питання та «блискучі ідеї», викликаючи в Божих обранців роздратування й небажання її слухати, хіба таку людину не слід обмежити? Найкраще було б порадити їй проявити більше розуму, утриматися від слів, яких не слід говорити, щоб не впливати на інших. Якщо цій людині бракує розуму й вона наполягає на тому, щоб продовжувати в тому ж дусі, створюючи завади церковному життю й особливо дратуючи всіх, навіть доводячи до гніву, то вона є злою людиною, яка заважає церковному життю. З нею слід поводитися відповідно до принципів Божого дому щодо очищення церкви – вичистити її з церкви; це доречно. Скажіть мені, що за люди більшість із тих, хто любить виголошувати пишномовні ідеї? Чи це ті, хто прагне до істини? Чи вони щиро присвячують себе Богові? Звісно, ні. Тоді яку мету й намір вони мають, створюючи такі завади церковному життю? Це вимагає розрізнення. Якщо всі вже достатньо розуміють таких людей, знаючи, що їм бракує інтелекту, рівня та розуму – що вони просто телепні, – то найдоречніший спосіб поводитися з ними, коли вони висловлюють свої «блискучі ідеї», – це зупиняти й обмежувати їх, змушуючи мовчати. Якщо вони наполягають на тому, щоб говорити, створювати завади церковному життю, то їх слід вичистити з церкви, щоб запобігти подальшим проблемам. Дехто каже: «Хіба це не руйнує їхні шанси на спасіння?» Так говорити неправильно. Хіба Бог міг би спасти таких людей? Чи можуть люди з такими характерами прийняти істину? Чи можуть вони досягти спасіння, зовсім не приймаючи істини? Хіба це не вкрай нерозумно й неосвічено – не бачити навіть таких речей наскрізь? У будь-якому разі, ті, хто часто створює завади церковному життю, – це злі люди, і Бог їх не спасає. Тримати в церкві того, кого Бог не спасає, – хіба це не свідоме завдання шкоди Божим обранцям? Чи справді сповнена любові та людина, що жаліє таких злих людей? Я думаю, що ні; її любов фальшива. Істина в тому, що вони мають намір шкодити Божим обранцям. Тому Божі обранці мусять бути пильними щодо будь-кого, хто захищає злих людей, щоб не дати ввести себе в оману їхніми диявольськими розмовами. Деякі з тих, хто любить виголошувати пишномовні ідеї, хоча й не схожі на злих людей і не чинять очевидно лихих вчинків, можуть створювати завади церковному життю, постійно виголошуючи свої пишномовні ідеї; щонайменше, ці люди безтолкові. Як ви думаєте, чи можуть безтолкові люди бути спасенними? Звісно, ні. Якщо безтолкові люди постійно заважають церковному життю, їх також слід вичистити з церкви. Безтолкові люди не приймають істини, є невиправно нерозкаяними, і їхній кінець такий самий, як і в злих людей. Чи то злі, чи то безтолкові, якщо вони часто переривають церковне життя й заважають йому, не дослухаються до порад і говорять нестримно, як зламана машина, що не може зупинитися, – хіба це не ознака ненормального розуму? Якими були б наслідки, якби такі безтолкові люди продовжували заважати церкві в такий спосіб протягом тривалого часу? Ба більше, чи можуть вони справді покаятися? Чи спасає Бог таких безтолкових людей із ненормальним розумом? Щойно ці питання будуть досконало збагнуті, стане зрозуміло, як належним чином поводитися з такими людьми. Безтолкові люди, безперечно, не люблять істини, й істина для них недосяжна. Безтолкові люди не розуміють людської мови; можна сказати, що безтолковим людям бракує нормальної людськості й вони напівбожевільні – насправді вони просто ні до чого не придатні. Чи можуть безтолкові люди добре надавати послуги? Можна з упевненістю сказати, що вони навіть не здатні надавати послуги так, щоб це відповідало стандарту, бо їхній розум нездоровий; це люди, які нічого не тямлять. Якщо хтось бажає проявити любов до безтолкових людей, нехай він їх і підтримує. Ставлення Божого дому до безтолкових людей таке, що їх слід вичистити. Кожного, хто зовсім не приймає істини, кожного, хто нещиро виконує свій обов’язок, завжди роблячи це недбало, слід обмежувати, якщо він часто створює завади церковному життю. Якщо дехто з них відчуває докори сумління й бажає покаятися, їм слід дати шанс. Тих, чию сутність неможливо розгледіти, слід тимчасово залишити в церкві, дозволивши Божим обранцям наглядати за ними, спостерігати за ними та зростати в розрізненні. Якщо є ті, хто постійно перериває й заважає і, незважаючи на обтинання, залишається невиправно нерозкаяним, продовжуючи боротися за славу й вигоду, нападати на позитивні моральні якості й виключати їх – особливо нападаючи на тих, хто прагне до істини й може ділитися досвідними свідченнями, і на тих, хто щиро присвячує себе Богові та виконує свої обов’язки, – то ці люди є злими людьми й антихристами, вони маловіри. Щодо таких людей, то їх слід не просто зупиняти й обмежувати; їх слід негайно вичистити з церкви, щоб запобігти майбутнім проблемам. Такий спосіб практики повністю відповідає Божим намірам.

Це більш-менш різноманітні прояви боротьби за статус, від незначних до серйозних. До незначних проявів переважно належать глузування з лідерів і працівників їдкими словами, прискіпування до них та нападки на ініціативність лідерів і працівників із метою знищити їх і дискредитувати. Найсерйозніші прояви – це пряме протистояння лідерам і працівникам у відкритий спосіб, пошук того, що можна використати проти них, а також їхнє засудження, осуд, нападки на них і їхнє виключення, а потім їхня ізоляція та примус визнати провину й піти у відставку, щоб захопити їхній статус. Це найсерйозніші проблеми переривання й завад, що трапляються в церковному житті. Ті, хто відкрито виступає проти лідерів чи працівників і бореться з ними за статус, – це ті, хто заважає роботі церкви й опирається Богові, вони є злими людьми й антихристами, і їх слід не тільки зупиняти й обмежувати – якщо ситуація серйозна й необхідно їх вичистити або виключити, то з ними слід поводитися відповідно до принципів. Є також інший прояв боротьби за статус: виключення людей, які більше прагнуть до істини в церкві, та нападки на них. Оскільки люди, які прагнуть до істини, мають чисте сприймання, досвід та істинне знання Божих слів, і вони часто бесідують про істину, щоб розв’язувати проблеми серед братів і сестер, і так повчають Божих обранців, і поступово здобувають престиж у церкві, ці злі люди й антихристи ставляться до них із заздрістю й непокорою, і вони виключають їх і нападають на них. Будь-яка поведінка, що полягає в нападках на людей, які прагнуть до істини, або в їхньому виключенні, прямо становить переривання й заваду для церковного життя. Деякі люди можуть не націлюватися безпосередньо на церковних лідерів, але вони відчувають особливу антипатію й зневагу до людей у церкві, які розуміють істину та мають практичний досвід. Вони також виключають і гноблять таких людей, часто глузують і кепкують із них, навіть влаштовують для них пастки й плетуть проти них інтриги тощо. Хоча такі проблеми менш серйозні, ніж боротьба з церковними лідерами за статус, з погляду їхньої природи й обставин, вони також становлять переривання й завади для церковного життя, і їх слід зупиняти й обмежувати. Якщо більшість братів і сестер у церкві зазнає впливу й часто занурюється в негатив і слабкість – якщо проблеми призводять до таких наслідків, то вони рівнозначні перериванням і завадам. Таку злу людину, що створює переривання й завади, слід не просто обмежувати, її слід відправити до групи Б для ізоляції та роздумів або ж вичистити. Ті, хто чинить дії, що за своєю природою створюють для них переривання й завади, – це люди, які звично чинять зло. Слід розрізняти, як поводитися зі злими людьми, які часто чинять зло, і тими, хто чинить зло час від часу. Ті, хто чинить різноманітне зло, – це антихристи; ті, хто чинить зло час від часу, – це люди з поганою людськістю. Якщо двоє людей час від часу сперечаються або вступають у суперечки через несумісність вдачі, або через різні погляди під час виконання справ, або через різну манеру розмови, але церковне життя від цього не страждає, то це не має природи створення переривань і завад; це відрізняється від того, як злі люди переривають церковне життя й заважають йому. Усі речі, про які ми говорили, що мають природу створення переривань і завад для церковного життя, є проявами лиходійства злих людей. Коли злі люди чинять зло, це звично. Найбільше злі люди ненавидять тих, хто прагне до істини. Коли вони бачать, що хтось, хто прагне до істини, може ділитися власним досвідним свідченням і так здобуває особливе захоплення інших, вони стають заздрісними, сповненими ненависті, і їхні очі палають люттю. Кожен, хто розмірковує над собою та пізнає себе, кожен, хто ділиться своїм практичним досвідом, і кожен, хто несе свідчення про Бога, стикається з глузуванням, приниженням, гнобленням, виключенням, осудом і навіть переслідуванням із боку цих злих людей. Така поведінка є їхньою звичкою. Вони нікому не дозволяють бути кращими за себе, їм нестерпно бачити людей, кращих за себе. Коли вони бачать особу, кращу за себе, вони починають заздрити, зляться, розлючуються й думають про те, як шкодити їй і мучити її. Такі люди вже призвели до серйозних порушень церковного життя й порядку в церкві, і лідери та працівники мають об’єднати зусилля з братами й сестрами в розвінчанні, зупиненні й обмеженні таких індивідів, а якщо неможливо обмежити їх, і вони не каються й не змінюють свій напрям після того, як з ними побесідували про істину, тоді вони є злими, а злих людей слід оцінювати й поводитися з ними відповідно до принципів дому Божого щодо вичищення з церкви. Якщо в ході бесіди лідери та працівники досягають консенсусу й вирішують, що це означає, що якась зла людина турбує церкву, тоді питання необхідно розв’язувати відповідно до істини-принципів: таку людину потрібно вичистити із церкви. Більше не повинно бути терпимості до таких злих людей, які заважають життю церкви. Якщо лідерам і працівникам зрозуміло, що це означає, що якась зла людина спричиняє завади, проте вони продовжують імітувати необізнаність і терплять те, що зла людина чинить зло й спричиняє завади, то вони не виконують своїх зобов’язань стосовно братів і сестер і не віддані Богові й Божому дорученню.

Деякі люди на вигляд можуть здаватися нормальними, але насправді їхній інтелект – як у телепня. Вони говорять і діють, не розуміючи, що доречно, не маючи раціональності нормальної людськості. Такі люди також люблять боротися за статус і репутацію, боротися за те, щоб за ними було останнє слово, і змагатися за високу оцінку інших. У церковному житті вони часто висувають нібито слушні, але насправді облудні погляди й аргументи, щоб привернути увагу й отримати високу оцінку більшості інших людей, турбуючи думки людей, заважаючи їхньому правильному сприйманню та знанню Божих слів і заважаючи їхньому позитивному розумінню всього. Коли інші бесідують про Божі слова та про своє чисте розуміння, ці люди часто вискакують, як блазні, щоб заявити про свою присутність і заволодіти увагою всіх, завжди бажаючи показати братам і сестрам, що вони дещо вміють, що вони ерудовані, вельми обізнані й учені тощо. Хоча в них ще немає чітких цілей щодо того, на якого лідера націлитися або за чию посаду боротися, їхні жага й амбіції настільки великі, що їхні слова й дії спричинили завади церковному життю, тому їх також слід обмежувати відповідно до серйозності ситуації та її природи. Найкраще було б спочатку побесідувати з ними про істину, щоб правильно їх скерувати й дати напрям для їхнього життя по-людськи, даючи їм змогу виправитися й зрозуміти, як нормально жити церковним життям, як взаємодіяти з іншими, як залишатися на своєму належному місці та як бути раціональними. Якщо це через їхній юний вік, брак проникливості та юнацьку пиху, і якщо вони покаялися після неодноразових бесід, усвідомивши, що їхні попередні дії були неправильними, ганебними, викликали в усіх огиду й завдали всім клопоту, і вони висловили за це свої вибачення й каяття, то не потрібно тримати на них зла – їм можна просто допомогти з любов’ю. Однак якщо їхні неправильні дії, що заважали всім, були спричинені не юнацькою пихою чи нерозумінням істини, а радше прихованими мотивами, і вони продовжують свою поведінку, незважаючи на неодноразові застереження; і якщо, ба більше, їх було обітнуто, і брати й сестри побесідували з ними про серйозність цього питання – їм запропонували бесіду й допомогу як із негативного, так і з позитивного боку, – але вони все одно не можуть розпізнати свою власну природу-сутність, не бачать завад, які ці дії створюють для інших, та їхніх серйозних наслідків, і продовжують створювати завади й переривання, чинячи ті самі дії за першої-ліпшої нагоди, то в цьому випадку виправдані суворіші заходи. Якщо, маючи достатньо можливостей для покаяння, вони зовсім не розмірковують над собою й не намагаються пізнати себе, і як би з ними не бесідували про істину, вони не розуміють, не знають, як діяти раціонально й відповідно до принципів, а натомість уперто тримаються свого способу дій, то з цими людьми є проблема. Щонайменше, з раціонального погляду, їм бракує розуму нормальної людини. Це якщо дивитися на це поверхово. Якщо ж дивитися на це по суті, то як би з ними не бесідували, вони не можуть усвідомити серйозності питання, не можуть знайти свого належного місця, не можуть прийняти бесіду й допомогу або спробувати практикувати відповідно до шляху, про який бесідували брати й сестри, – якщо вони не можуть досягти навіть цього, то їхня проблема не просто у відсутності розуму, а в їхній людськості. Хоча на вигляд здається, що вони ненавмисно створюють переривання й завади, ці вчинки точно не є ненавмисними, а радше чиняться з певною метою й мотивами. Якщо залишити осторонь, якими можуть бути мотиви чи мета цих людей, то якщо те, що вони говорять і роблять, серйозно перериває життя-входження братів і сестер і церковне життя та заважає їм, призводячи до того, що багато людей нічого не здобуває від церковного життя, аж до того, що інші не бажають збиратися лише через їхню присутність, або щоразу, коли вони говорять, людям це набридає й вони хочуть піти, то природа цієї проблеми стає серйозною. Як слід поводитися з такими людьми? Якщо вони й далі наполягають на тому, щоб робити це, незважаючи на те, що їм неодноразово пропонували бесіду й допомогу та давали можливості покаятися, то проблема в їхній природі-сутності. Це не ті люди, які щиро вірять у Бога й можуть прийняти істину, а натомість мають якісь інші плани. Якщо подивитися на їхню природу-сутність, то переривання й завади, які вони створюють для церковного життя, точно не є ненавмисними, а радше в цих людей є мета й мотиви. Якщо таким людям давати подальші можливості, чи справедливо це щодо Божих обранців, які нормально живуть церковним життям? (Ні.) Проблема з такими людьми вже викрита до такої міри; якщо їм і далі давати шанси, очікуючи на їхнє покаяння, у результаті чого вони зрештою чинять ще більше зла, приводячи більше людей до негативу, слабкості й безвиході, то хто компенсує цю втрату? Тому, якщо цим людям запропонували бесіду й люблячу допомогу або було вжито заходів, щоб зупинити й обмежити їх, але вони однаково не змінюють своїх старих звичок і наполягають на своїй початковій поведінці, то з ними слід поводитися відповідно до принципів: у легких випадках їх слід ізолювати; у важких випадках їх слід вичистити з церкви. Як вам цей принцип? Чи йдеться про те, щоб безжально когось добивати, не даючи шансу покаятися? Або про те, щоб довільно ухвалювати рішення, не застосовуючи жодного розрізнення й чітко не розуміючи, якою насправді є їхня природа-сутність? (Ні.) Якщо, незважаючи на запропоновану бесіду й допомогу та надані можливості покаятися, манери й характер цих людей зовсім не змінилися, і вони не каються, залишаючись такими, якими були раніше, – з єдиною різницею, що те, що вони раніше робили відкрито й на видноті, тепер вони роблять таємно й потайки, але завади й переривання залишаються тими самими, – то церква більше не може їх тримати. Такі люди не є членами Божого дому; вони не Божі вівці. Їхня присутність у Божому домі – виключно для створення завад і переривань, і вони – слуги сатани, а не брати й сестри. Якщо ти завжди ставишся до них як до братів і сестер, постійно підтримуючи їх, і допомагаючи їм, і бесідуючи з ними про істину, і це закінчується марною тратою багатьох зусиль без жодного плоду, хіба це не нерозумно? Це більше, ніж нерозумно; це тупо, вкрай тупо!

Якщо подивитися на природу проблем, то різноманітні прояви та типи людей, справ і речей, пов’язаних із боротьбою за статус, можна загалом поділити на ці три типи. Боротьба за статус – це поширена проблема в церковному житті, що виникає в різних групах людей і в різних аспектах церковного життя. Щодо тих, хто бореться за статус, то в легких випадках їм слід запропонувати достатньо бесід про істину для підтримки й допомоги, щоб вони могли зрозуміти істину, і дати їм шанс покаятися. Якщо випадок серйозний, за ними слід пильно стежити, і щойно буде виявлено, що вони говорять або діють із метою досягнення певного мотиву чи цілі, їх слід негайно зупиняти й обмежувати. Якщо випадок ще серйозніший, з ними слід поводитися й розбиратися відповідно до церковних принципів щодо вичищання та виключення людей. Це обов’язок, який повинні виконувати лідери та працівники, коли в церковному житті з’являються ці люди, справи та речі, пов’язані з боротьбою за статус. Звісно, це також вимагає, щоб усі брати й сестри активізувалися та співпрацювали з лідерами й працівниками в цій роботі, спільно обмежуючи різноманітну поведінку й дії злих людей, що спричиняють переривання й завади, забезпечуючи, щоб у церковному житті більше не було переривань чи завад з боку злих людей, прагнучи забезпечити, щоб кожна подія церковного життя була просвітлена Святим Духом, наповнена миром і радістю та присутністю Бога, і мала Боже благословення й настанову, і забезпечити, щоб кожне зібрання було часом насолоди й здобутків. Це найкраще церковне життя, те, яке Бог бажає бачити. Виконання цієї роботи є відносно складним для лідерів і працівників, оскільки воно стосується міжособистісних стосунків, зачіпає репутацію та інтереси людей, а також рівень розуміння ними істини, що робить її дещо складнішою. Однак, коли виникають проблеми, не уникайте їх і не применшуйте серйозні проблеми до менших, щоб зрештою залишити їх нерозв’язаними; не слід також розбиратися з ними, використовуючи філософії світських справ, закриваючи на них очі. Тим більше не будьте безвідмовною людиною, а радше ставтеся до різних типів людей, які борються за статус, відповідно до істини-принципів. Чи зрозуміла ця бесіда? (Так.) Тоді на цьому ми завершуємо нашу бесіду з п’ятого питання.

VI. Заняття неналежними стосунками

Шостий пункт, що перериває Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважає їм, – це заняття неналежними стосунками. Щойно люди вступають у контакт і можуть збиратися разом, виникає спільне життя, а з нього – різні стосунки. Отже, які із цих стосунків є належними, а які – неналежними? Спочатку поговорімо про те, що таке належні стосунки, а потім побесідуймо про неналежні. Коли брати й сестри зустрічаються та вітають одне одного, вони можуть казати щось на зразок: «Як твої справи останнім часом? Ти здоровий? Твоя дитина наступного року йде в старшу школу? Як бізнес у твого чоловіка/дружини?». Чи вважається таке взаємне привітання належними стосунками? (Так.) Чому ви так кажете? Бо коли двоє людей, які давно не бачилися, випадково зустрічаються, сказати кілька слів привітання – це найпростіший етикет, а також найголовніший вияв турботи й вітання. Усе це слова, дії та відповідні теми, які люди порушують у межах нормальної людськості. Судячи з їхньої дотеперішньої розмови, очевидно, що їхні стосунки цілком належні. Їхній діалог ґрунтується як на етикеті, так і на нормальній людськості, і з цих двох пунктів можна визначити, що стосунки між двома співрозмовниками є належними та являють собою нормальні міжособистісні стосунки. Якщо двоє людей дуже добре знайомі, але при зустрічі обидва хмуряться й не розмовляють одне з одним, а коли дивляться одне на одного, їхні очі палають ворожістю, чи нормальні такі стосунки? (Ні.) Чому ненормальні? Як саме їх слід визначити? Коли двоє людей зустрічаються, але не вітаються й навіть не кажуть «привіт», не кажучи вже про нормальну розмову та діалог, очевидно, що їхні прояви не відображають того, що очікується від нормальної людськості. Їхні стосунки – це не нормальні міжособистісні стосунки; вони дещо викривлені, але ще не є неналежними, до цього ще є певна відстань. Загалом, якщо стосунки між людьми будуються на основі нормальної людськості, де люди можуть нормально та згідно з принципами взаємодіяти й спілкуватися, а також допомагати одне одному, підтримувати й забезпечувати одне одного, усе це свідчить про належні стосунки між людьми. Це означає вирішувати справи по-діловому, не вступати в торги, бути вільним від переплетених інтересів, а тим більше – від ненависті, і щоб дії не були продиктовані плотськими бажаннями. Усе це входить у сферу належних стосунків. Хіба цей діапазон не досить широкий? Нормальні міжособистісні стосунки передбачають діалог і спілкування в межах нормальної людськості, взаємодію та спілкування з іншими, а також спільну роботу на основі совісті й розуму нормальної людськості. На вищому рівні це передбачає взаємодію та спілкування згідно з істиною-принципами. Це загальне визначення належних міжособистісних стосунків між людьми. Вітати одне одного при зустрічі – це найприродніша форма взаємодії. Уміння нормально вітатися й розмовляти, не маніжачись, не припускаючи прихильності там, де її немає, не поводячись зверхньо, говорити, не пригнічуючи інших і не звеличуючи себе, говорити й спілкуватися нормально – ось як повинні говорити й спілкуватися ті, хто володіє нормальною людськістю, і це основний спосіб взаємодії в рамках нормальних міжособистісних стосунків. Божі обранці повинні щонайменше володіти совістю й розумом, а також взаємодіяти, спілкуватися та працювати разом з іншими згідно з принципами й стандартами, яких Бог вимагає від людей. Це найкращий підхід. Він здатний задовольнити Бога. Отже, які істину-принципи вимагає Бог? Це здатність розуміти інших, коли вони слабкі й негативно налаштовані, уважно ставитися до їхнього болю та труднощів, а потім розпитувати про це, пропонувати допомогу й підтримку та читати їм Божі слова, щоб допомогти їм розв’язати їхні проблеми, даючи їм змогу зрозуміти Божі наміри й перестати бути слабкими, і приводячи їх перед Бога. Хіба цей спосіб практики не узгоджується з принципами? Практика в такий спосіб відповідає істині-принципам. Само собою зрозуміло, що такі відносини ще більше узгоджуються з істиною-принципами. Коли люди навмисно спричиняють завади й переривання, або навмисно виконують свій обов’язок недбало, якщо ти це бачиш і здатен вказати їм на ці речі, а також зробити їм зауваження й допомогти їм відповідно до принципів, тоді це узгоджується – істиною-принципами. Якщо ти закриваєш на це очі або пробачаєш їхню поведінку й покриваєш їх, і навіть заходиш так далеко, що говориш щось приємне, щоб похвалити їх та схвалити, ці способи взаємодії з людьми, розбір питань та усунення проблем явно суперечать істині-принципам і не ґрунтуються на словах Божих. Отож ці способи взаємодії з людьми й таке поводження з питаннями питань є явно неналежними, і це справді нелегко виявити, якщо їх не аналізувати й не розрізняти згідно з Божими словами. Людям, які не розуміють істини, може бути нелегко розпізнати ці проблеми, і навіть якщо вони визнають, що це проблеми, їм нелегко їх розв’язати. Ми часто говорили, що все розбещене людство живе за сатанинським характером, і ці прояви є доказом цього. Тепер ви це ясно бачите?

Сьогодні головна увага в нашій бесіді приділяється розвінчуванню проявів чотирьох типів неналежних стосунків, які створюють переривання й завади для церковного життя. Хто ті люди, що займаються неналежними стосунками в церкві? Що саме являють собою неналежні стосунки? Які питання пов’язані із заняттям неналежними стосунками? Оскільки головна тема нашої бесіди стосується різних людей, справ і речей, які переривають Божу роботу й нормальний церковний уклад і заважають їм, це обговорення неналежних стосунків обмежене тими, що створюють переривання й завади для церковного життя. Ми не змішуємо без розбору всі види неналежних стосунків в одну купу, а справи поза церковним життям нас не стосуються. Ви повинні сприймати це питання чисто, без відхилень. Отже, коли йдеться про заняття неналежними стосунками, які справи та які стосунки між людьми є неналежними? Які неналежні стосунки створюють переривання й завади для церковного життя та для більшості людей? Чи варті ці питання того, щоб про них бесідувати? (Так.) Це питання, які необхідно чітко розглянути в нашій бесіді.

A. Неналежні стосунки між статями

Який тип неналежних стосунків у церковному житті є найпоширенішим, найзрозумілішим і таким, що його найлегше охарактеризувати як неналежний? (Стосунки між статями.) Це перший аспект, який спадає на думку, коли люди думають про неналежні стосунки. Деякі люди, опинившись у групі, завжди заграють до протилежної статі; вони роблять двозначні жести й вирази обличчя, говорять в особливо експресивній манері й люблять хизуватися. Якщо використати недоречний термін, це хизування своєю привабливістю. Вони люблять здаватися дотепними, гумористичними, романтичними, галантними, героїчними, харизматичними, ученими та демонструвати інші якості перед протилежною статтю; вони особливо люблять хизуватися. Чому вони хизуються? Не для того, щоб боротися за статус, а для того, щоб привабити протилежну стать. Що більше представників протилежної статі звертає на них увагу, кидаючи в їхній бік погляди захоплення, шанування й обожнювання, то більше вони збуджуються й надихаються. Проводячи більше часу в церковному житті та контактуючи з більшою кількістю людей, вони націлюються на кількох осіб, фліртуючи й обмінюючись поглядами з деякими представниками протилежної статі, часто говорячи в провокативній манері, навіть із натяком на сексуальне домагання. Чи є такий вид стосунків між людьми належним? (Ні.) Це і є заняття неналежними стосунками. Такі особи навіть використовують час зібрань, щоб похизуватися, говорячи так, щоб здаватися особливо дотепними й чарівними перед людиною, яка їм подобається або цікава, роблячи двозначні жести й погляди, з тріумфальним і збудженим виразом обличчя, навіть витанцьовують. З якою метою все це? Щоб звабити протилежну стать на неналежні стосунки. Незважаючи на відразу, яку багато братів і сестер відчуває до цього, і незважаючи на численні попередження від оточуючих, вони однаково не зупиняються й упираються у своєму безрозсудному звабленні. Якщо такі неналежні стосунки полягають лише в тому, що двоє людей фліртують одне з одним поза церковним життям і це не впливає на церковне життя чи роботу церкви, то це питання можна наразі відкласти. Однак якщо ті, хто займається неналежними стосунками, звично поводяться так у церковному житті та створюють завади для інших, їх слід попередити й обмежити. Якщо вони залишаються невиправними, незважаючи на неодноразові зауваження, і вже серйозно заважають церковному життю, їх слід вичистити з церкви через голосування Божих обранців. Чи доречний такий підхід? (Так.) Якщо це просто молоді люди, які нормально зустрічаються, вони також повинні бути стриманими під час зібрань, щоб не впливати на інших. Церква – це місце для поклоніння Богу, молитовного читання Божих слів і життя церковним життям; особисті почуття не слід привносити в церковне життя, щоб заважати іншим. Якщо це створює завади для інших, впливає на настрій інших під час зібрань, впливає на читання іншими Божих слів та їхнє розуміння й знання Божих слів, змушуючи більше людей відволікатися й турбуватися, тоді такі стосунки характеризуються як неналежні. Навіть законні побачення, якщо вони створюють завади для інших, будуть охарактеризовані як неналежні стосунки, не кажучи вже про зваблення протилежної статі поза побаченнями. Тому, якщо хтось у церковному житті займається неналежними стосунками, не слід мовчки це дозволяти чи цьому потурати, а слід застосовувати до них попередження, обмеження й навіть вичищання згідно з принципами. Це робота, яку повинні виконувати лідери та працівники. Якщо виявлено, що хтось займається неналежними стосунками й створив завади для більшості людей у церкві, і його присутність змушує інших відволікатися й потрапляти в пастку хтивих думок, навіть призводячи до розпаду сімей і змушуючи деяких нових віруючих втрачати інтерес до зібрань, читання Божих слів або навіть до самої віри, і натомість вони стають більш закоханими в особу, яку обожнюють, бажаючи втекти з нею, і разом прожити свої дні, і відмовитися від своєї віри, – якщо серйозність ситуації досягла такої міри, а лідери та працівники не сприймають це серйозно, думаючи, що це просто діє людська хіть, що немає нічого серйозного й так роблять усі звичайні люди, не визнаючи серйозності проблеми й тим більше не усвідомлюючи, наскільки далеко проблема може зайти, а натомість ігнорують її, будучи особливо байдужими й тупими у своїй реакції на такі справи, що в кінцевому підсумку спричиняє негативні наслідки для більшості в церкві, – тоді природа цих інцидентів становить серйозні переривання й завади. Чому Я кажу, що це становить серйозні переривання й завади? Тому що ці інциденти заважають нормальному укладу церковного життя та шкодять йому. Тому щойно в церкві з’являються такі особи, кожного з них слід обмежувати, хай би як мало чи багато їх не було, забезпечуючи розгляд кожного випадку, а якщо ситуація серйозна, їх необхідно ізолювати. Якщо ізоляція не дає результатів, і вони продовжують зваблювати протилежну стать, заважати церковному життю та шкодити нормальному укладу церкви, тоді їх слід вичистити з церкви згідно з принципами. Чи доречний такий підхід? (Так.) Вплив таких справ на церковне життя та на роботу церкви є вкрай згубним; вони подібні до чуми, і їх необхідно викорінити.

Кожен, хто схильний зваблювати протилежну стать, робить це, куди б не пішов, невпинно вдаючись до такої поведінки. Об’єктами їхнього зваблення та домагань часто є молоді й привабливі особи, але іноді це й люди середнього віку – вони ініціативно шукають можливості звабити будь-кого, хто їм здається привабливим. Якщо вони мають намір звабити інших, деякі люди не можуть протистояти звабі й будуть обмануті, що легко призводить до неналежних стосунків. Оскільки духовний зріст людей занадто малий, і їм бракує справжньої віри в Бога, а також розуміння істини, як вони могли б подолати ці спокуси й протистояти таким звабам? Духовний зріст людей занадто малий; вони особливо слабкі й безсилі, коли стикаються із цими спокусами та звабами. Їм важко не піддатися впливу. Був один лідер, який намагався звабити будь-яку красиву жінку, яку бачив; іноді звабити лише одну було недостатньо – він міг звабити трьох або чотирьох жінок, зробивши їх усіх настільки зачарованими ним, що вони втрачали апетит і не могли спати, і навіть втрачали бажання виконувати свої обов’язки. Такими були «чари» цього чоловіка. Якби він просто спілкувався з людьми нормально, не намагаючись навмисно їх звабити, його вплив не був би таким широким. Лише коли він навмисно влаштовував вистави та зваблював інших, дедалі більше й більше людей потрапляло на цей гачок, збільшуючи кількість тих, кого він звабив на неналежні стосунки. Люди ставали безсилими протистояти й потрапляли в ці спокуси. Це були «чари» хтивості; те, що він робив, створювало спокуси, зваби й завади для обох сторін. Один чоловік зваблює кількох жінок одночасно – його серце було збентежене, чи як? Якій жінці приділити увагу першою, яку задовольнити першою – хіба він не був би морально виснажений? (Так.) Якщо це було так виснажливо, чому він продовжував так поводитися? Це нечестя; ось якою він був істотою, це була його природа. Щойно жертви зваблені й потрапляють у спокусу, чи легко їм вирватися з неї? Потрапивши в спокусу, вирватися буде важко. Їдять, сплять, ходять, виконують обов’язки – що б вони не робили, їхні думки сповнені цією людиною, їхні серця поглинені цією людиною. Такі завади надзвичайно серйозні! Далі йдуть постійні думки про те, як догодити цій людині, як кинутися їй в обійми, як її завоювати, як її монополізувати, як змагатися й боротися з іншими суперниками. Хіба це не наслідки того, що їм заважають? Чи легко вирватися з такого стану? (Нелегко.) Наслідки стають серйозними. Чи може серце людини ще бути спокійним перед Богом у цей час? Коли вони читають Божі слова, чи можуть вони ще їх сприймати? Чи можуть вони ще мати світло? Під час зібрань чи будуть вони ще в настрої розмірковувати над словами Бога й бесідувати про них, а також слухати, як інші діляться Божими словами? Не будуть; їхні серця будуть сповнені хтивістю, об’єктом їхнього обожнювання, позбавлені будь-яких серйозних справ – навіть Бог зникне з їхніх сердець. Далі йдуть роздуми про те, як пережити любов, як бути романтичним тощо, і бажання вірити в Бога повністю втрачається. Чи добрі ці наслідки? Чи це те, що люди хочуть бачити? (Ні.) Чи можуть люди запобігти наслідкам того, що їх звабили й вони потрапили в спокусу? Чи можуть люди контролювати ці наслідки? Чи може це залежати від їхнього рішення? Чи можуть вони досягти такого рівня, щоб зупинитися, коли забажають у своєму серці? Ніхто не може цього досягти. Це наслідок завад, які створюють для людей такі неналежні стосунки. Коли Бога немає в серці людини, і вона більше не хоче читати Божі слова, які наслідки? Чи є ще надія на спасіння? Надія на спасіння зводиться до нуля. Усе втрачено; ті мізерні доктрини, які раніше розуміли, рішучість і воля присвячувати себе Богові й бажання здобути Боже спасіння – усе це відкидається геть. Ось такі наслідки. Люди віддаляються від Бога й відкидають Його у своїх серцях, і Бог також відкидає їх. Цей наслідок – не те, що хоче бачити будь-хто, хто вірить у Бога й слідує за Ним, і не той факт, який може прийняти будь-який послідовник Бога. Однак, щойно люди потрапляють у такі спокуси й опиняються у вирі неналежних стосунків, їм важко вирватися, і вони тим більше нездатні себе контролювати. Тому такі неналежні стосунки слід обмежувати. У серйозних випадках, тих, хто постійно заважає протилежній статі та домагається її, слід негайно й швидко вичищати з церкви, щоб вони не заважали церковному життю і, тим більше, щоб не дати більшій кількості людей потрапити в спокусу. Чи розумний такий підхід? (Так.)

У дванадцятому пункті обов’язків лідерів і працівників зазначено, що лідери та працівники повинні докладати максимум зусиль у кожному завданні, щоб гарантувати, що Божі обранці можуть вести нормальне церковне життя, захищаючи братів і сестер від будь-яких втручань чи завад у церковному житті. Це означає захищати всіх братів і сестер, які можуть вести нормальне церковне життя. Що саме слід захищати? Братів і сестер слід захищати, щоб вони могли приходити перед Бога в тиші під час зібрань і мирно молитовно читати Божі слова та ділитися ними; водночас брати й сестри повинні мати змогу молитися Богу в єдності серця й розуму, шукати Божі наміри, шукати просвітлення та освічення від Бога, здобувати Божу присутність і отримувати Божі благословення та настанови. Це найбільший і найважливіший інтерес усіх братів і сестер, і він життєво важливий для кожного; це стосується того, чи зможуть вони бути спасенними й чи зможуть мати добре місце призначення. Тому необхідно суворо обмежувати, ізолювати або вичищати тих, хто займається неналежними стосунками в церкві; зокрема, за тими, хто вступає в стосунки між статями, необхідно суворо наглядати. Що означає нагляд? Якщо це лише незначний випадок, їх слід розвінчувати й обтинати, а також негайно зупиняти й обмежувати, не даючи їм впливати на інших. Якщо випадок серйозний, необхідно діяти рішуче й без вагань; їх слід якнайшвидше вичистити з церкви, щоб вони не заважали більшій кількості людей. Якщо вони хочуть створювати завади, нехай роблять це зовні, у світі, заважаючи, кому забажають; одним словом, жоден із братів і сестер у церковному житті, що прагнуть до істини, не повинен зазнавати від них завад. Це головний принцип і мета роботи лідерів і працівників у рамках цього дванадцятого обов’язку.

Б. Гомосексуальні стосунки

Що стосується неналежних стосунків, то щойно ми переважно бесідували про неналежні стосунки між статями. Коли йдеться про спокушання, зваблювання, хизування та дражніння протилежної статі; про активне наближення та спроби зблизитися з ними; про часті навмисні чи ненавмисні намагання сісти біля них на зібраннях; а крім того, не просто про спокушання однієї людини, а про перехід до іншої, якщо перша спроба не вдалася, – так що багато представників протилежної статі в церкві зазнає домагань, – тоді це питання стає серйозним. Це – неналежні стосунки між статями. Окрім стосунків із протилежною статтю, існують також деякі неналежні стосунки між людьми однієї статі. Якщо двоє людей однієї статі перебувають у надзвичайно дружніх стосунках, давно знайомі й досить близькі, то для них є належним часто спілкуватися. Однак, щойно це переростає у хтиві плотські стосунки, такі стосунки також слід класифікувати як неналежні. Якщо між двома людьми однієї статі тілесний контакт є частим, аж до того, що вони зазвичай використовують одне з одним мову провокаційного характеру, і їх часто можна побачити в обіймах або за більш очевидними проявами поведінки, то з часом усім стає очевидно: «Справа не в тому, що ці двоє допомагають одне одному чи сумісні за вдачею; вони спілкуються не в межах нормальної людськості. Це гомосексуальність!» Зараз більшість людей розуміє, що гомосексуальність – це неналежні стосунки, навіть серйозніші за своєю природою та більш неналежні, ніж стосунки між представниками різних статей. Якщо такі стосунки існують у церкві, вони можуть поширюватися, як чума, заводячи декого в таку спокусу та звабу. Деякі люди кажуть, що в минулому мали гомосексуальні стосунки, але не з власної волі. Залишивши осторонь питання, чи справді вони гомосексуали та яка в них сексуальна орієнтація, якщо вони можуть піддатися такій спокусі під впливом зваби, – поки що не будемо говорити, чи зробили вони це добровільно, чи пасивно, – то передусім вони були цим стурбовані. Судячи з їхньої заяви про те, що вони зробили це не з власної волі, вони були жертвами. Тому, якщо гомосексуали спокушають і зваблюють інших людей тієї ж статі, ті, кого зваблюють, хоча й не обов’язково самі є гомосексуалами, можуть стати гомосексуалами після того, як їх звабить гомосексуал. Хіба це не небезпечна ситуація? Чому кажуть, що такі люди – гомосексуали? Коли гетеросексуали спокушають багатьох людей, це належить до категорії розпусти, що є неналежними стосунками. Тож коли двоє людей однієї статі, які мають близькі стосунки й добре ладнають, тримаються за руки й обіймаються, що є цілком нормальним, як це може перерости в те, щоб їх назвали гомосексуалами? Справа в сексуальних стосунках між ними: щойно виникає такий рівень стосунків, це стає гомосексуальністю. Коли вони кладуть руки одне одному на плечі, обвивають шию чи обіймають за талію, це не нормальний тілесний контакт між людьми однієї статі, а радше тілесний контакт, керований хтивістю, що відрізняється за своєю природою й тому належить до категорії неналежних стосунків. Для більшості людей у церкві бачити таких гомосексуалів – це повчально чи ні? (Ні, це не повчально.) Чи турбується більшість людей, побачивши це? Якби ти не знав про ситуацію, а вони обняли б тебе за шию чи талію або навіть поцілували в обличчя, ти б стурбувався? (Так.) Відчувши стурбованість, твоє серце почувалося б спокійно чи неспокійно? (Мені було б огидно.) Тож чи виникло б відчуття, ніби ти згрішив? Якщо ти не розумієш, у чому саме полягає сутність такого питання, і тебе просто торкнулася або фізично контактувала з тобою людина тієї ж статі, а ти потім не надаєш цьому великого значення, то великої проблеми немає. Однак, якщо ти думаєш про це і продовжуєш думати, а потім не можеш відпустити цю людину, подібно до того, як тужать за протилежною статтю, незалежно від того, чиниш ти опір у своїй суб’єктивній свідомості чи ні, поява таких думок у тебе вказує на те, що ти вже стурбований, чи не так? Тому природа гомосексуальних стосунків, цього типу неналежних стосунків, є набагато серйознішою. Деякі люди не бачать різниці між розпустою серед гетеросексуалів і гомосексуальністю та ставляться до цих двох питань як до рівнозначних. Насправді проблема гомосексуальності набагато серйозніша за проблему розпусти серед гетеросексуалів.

Якщо в церкві з’являються люди, які мають гомосексуальні стосунки, і їх не обмежують, вони становлять загрозу для всіх і створюють завади. Які саме завади? На перший погляд, більшість людей не може помітити жодних проблем із людськістю гомосексуалів під час взаємодії з ними, але тривала взаємодія затьмарює їхні думки й робить темними їхні серця. Вони втрачають ентузіазм у вірі в Бога і, не стикаючись із жодними особливими проблемами, втрачають бажання вірити в Бога, втрачають інтерес до читання Божих слів, відчувають у своїх серцях дедалі більшу віддаленість від Бога й плекають лихі думки про відмову від віри. Тому такі неналежні гомосексуальні стосунки в церкві слід не лише припиняти й обмежувати; тих, хто вступає в такі стосунки, також слід негайно вичищати з церкви. Це беззаперечно. Щойно таких людей виявляють, незалежно від того, які обов’язки вони виконують чи який у них статус, їх необхідно негайно вичищати з церкви, без жодної поблажливості! Це церковний припис. Чому запроваджено такий припис? Він має вагомі підстави. Бог створив людей як чоловіка та жінку; після створення Адама його партнеркою була Єва, а не інший Адам. Такі дії проти тих, хто вступає в гомосексуальні стосунки, ґрунтуються на Божих словах, і це абсолютно правильно. Хтось може сказати: «Чому б не дати цим людям шанс покаятися? Вони молоді; хіба їм не можна дозволити коїти якісь безглузді вчинки?» Ні! До інших безглуздих вчинків можна ставитися по-різному залежно від обставин і природи, але цей конкретний безглуздий вчинок – абсолютно не будь-який безглуздий вчинок; його абсолютно не можна терпіти, і кожного, хто чинить таке в церкві, слід негайно вичистити! Якби вся церква складалася з гомосексуалів, то всіх би вичистили. Така церква не потрібна, навіть лише одна! Ось такий принцип. Дехто каже: «Деякі люди мають гомосексуальні стосунки лише з однією людиною, але вони не спокушали інших і не почали заважати комусь іще. Чи слід розбиратися з такими людьми й вичищати їх?» Якщо вони справді гомосексуали, то дозволити їм залишитися в церкві – це те ж саме, що закласти бомбу з годинниковим механізмом серед Божих обранців: рано чи пізно вона вибухне. Навіть якщо вони ще не заважали, не спокушали й не домагалися нікого з людей тієї ж статі, це не означає, що вони не робитимуть цього в майбутньому. Можливо, вони ще не знайшли того, хто їм до вподоби, хто їм симпатичний, або зараз невдалий час, і всі ще недостатньо знайомі й не розуміють одне одного. Але щойно для таких людей настане слушний і підхожий час, вони почнуть діяти. Тому таких людей абсолютно ніколи не можна терпіти чи дозволяти їм залишатися в церкві, оскільки вони неприродні й нелюдські. Церкві такі люди не потрібні. Це ставлення до тих, хто вступає в такі неналежні стосунки, – не помилка й не надмірність. Однак дехто каже: «Деякі гомосексуали здаються досить хорошими; вони не зробили нічого поганого, дотримуються законів і приписів, виявляють повагу до старших і любов до молодих, завжди роблять добрі вчинки, дехто навіть має дари й навички, а дехто особливо милосердний і корисний у церкві. Ми повинні дозволити їм залишитися в церкві». Чи правильна ця думка? (Ні.) Незалежно від того, правильні твої думки чи ні, ти мусиш уміти бачити наскрізь природу гомосексуалів. Церковний принцип практики щодо людей, які вступають у гомосексуальні стосунки, полягає в тому, щоб їх вичищати. Це адміністративна постанова, яку ніхто не може порушувати; кожен мусить практикувати згідно із цим принципом.

Прояви цих двох типів неналежних стосунків, про які ми щойно бесідували, людям найлегше розрізнити, побачити наскрізь і охарактеризувати. Щодо тих, хто має такі неналежні стосунки, то, з одного боку, лідери та працівники мусять виконувати свої обов’язки, застосовуючи такі заходи, як припинення, обмеження, ізоляція та вичищення, щоб розібратися з ними. З іншого боку, брати й сестри також повинні розрізняти тих, хто вступає в ці два типи неналежних стосунків, і триматися від них подалі, щоб уникнути зваби й не впасти в спокусу, що може вплинути на їхню віру в Бога та їхнє прагнення до істини задля досягнення спасіння. Щойно людина потрапляє в пастку спокуси, їй важко з неї вибратися. Більшість людей повинна вміти розрізняти ці два типи людей. Не поводьтеся так, як люди поводяться в суспільстві, вдаючи, ніби не бачать, хто з ким фліртує, не маючи правильної точки зору чи позиції щодо тих, хто займається розпустою, не вміючи нормально спілкуватися з такими людьми, доки це не зачіпає їхніх власних інтересів, розмовляючи як зазвичай, ніби нічого не сталося. Чи є в таких людей принципи в тому, як вони ставляться до інших? Анітрохи. Усі невіруючі живуть за філософією світських справ, намагаючись нікого не образити, щоб захистити себе, але Божий дім цілковито відрізняється від невіруючого суспільства. У Божому домі володарює істина. Бог вимагає, щоб люди ставилися до інших на основі істини-принципів. Усі Божі обранці приймають істину й озброюються нею, а також використовують її для розрізнення інших і в ставленні до інших, і роблять це не лише для того, щоб підтримувати церковне життя й захищати братів і сестер, а, що важливіше, щоб захистити себе від страждань спокуси й не дати заманити себе в спокусу. Що раніше ти зможеш розрізнити таких людей і дистанціюватися від них, то більше ти зможеш віддалитися від спокуси й бути захищеним. Ось як ти повинен ставитися до людей, які вступають у неналежні стосунки; це відповідає істині-принципам і узгоджується з Божими намірами.

С. Неналежні стосунки, засновані на корисливих інтересах

Інший тип неналежних стосунків – це стосунки, засновані на корисливих інтересах. Заради своїх інтересів люди лестять, звеличують, хвалять одне одного та підлещуються одне до одного. Привнесення такої криводушної поведінки та нечестивої атмосфери в церковне життя серйозно заважає іншим спокійно читати Божі слова чи слухати, як діляться досвідом. Щойно вступивши в стосунки, засновані на корисливих інтересах, люди часто говоритимуть чи робитимуть щось усупереч своїм бажанням, заради власної вигоди. Наприклад, якщо хтось бачить, що інша людина може якось бути корисною для його бізнесу чи інтересів, він може обрати цю людину лідером, висунути її на виконання певного обов’язку або погоджуватися з усім, що вона каже, стверджуючи, що це правильно, незалежно від того, чи відповідає це істині, аби втертися в довіру. Щоб вислужитися перед цією людиною, інші роблять багато речей, які не відповідають принципам і суперечать істині, що заважає Божим обранцям розрізняти людей, справи та речі й входити в істину. Вони описують неправильне й викривлене як правильне, людські уявлення та фантазії – як такі, що відповідають Божим намірам тощо, у такий спосіб заважаючи думкам людей і правильному напряму та меті їхнього прагнення. Усі ці форми поведінки випливають із підтримки ними стосунків, заснованих на корисливих інтересах. Щоб захистити й підтримати власні інтереси, вони можуть говорити проти своєї совісті й діяти всупереч принципам. Те, що вони говорять і роблять, спричиняє переривання й завади в церковному житті, що зрештою призводить до того, що дедалі більше людей не може нормально й упорядковано бесідувати про Божі слова, молитовно читати Божі слова чи ділитися особистим досвідом, що завдає шкоди життю-входженню людей. Коли люди бесідують про свої особисті досвідні розуміння, вони часто стикаються з перешкодами, що виникають через корисливі інтереси в людських стосунках; деякі перешкоди є словесними, деякі – поведінковими, а інші стосуються цілей і напрямів. Людей часто переривають, коли вони бесідують про істину та молитовно читають Божі слова, їх часто збивають із теми, і вони часто зазнають різного ступеня впливу. Тому ті, хто вступив у неналежні стосунки, засновані на корисливих інтересах, і поводить себе відповідно, повинні бути обмежені. Стикаючись із цими проблемами, церковні лідери, не повинні заплющувати на них очі й, безумовно, не повинні потурати такому лиходійству, виправдовуючи виникнення таких справ у церковному житті. Натомість вони повинні бути пильними й проникливими та негайно припиняти й обмежувати їх.

Заняття неналежними стосунками, заснованими на корисливих інтересах, – це поширене явище в церкві. Наприклад, якщо хтось планує балотуватися на посаду наступного церковного лідера, він може залучити групу людей і розкрити їм свої ідеї. Ці люди не дурні; вони натякають: «Якщо ми оберемо тебе, яку вигоду ти нам забезпечиш?» Отож між ними формуються стосунки, засновані на корисливих інтересах. Щоб підтримувати свої корисливі інтереси, вони часто займають однакову позицію в питаннях під час зібрань. Коли інші не знають про ситуацію чи її передісторію, вони завжди говорять про те, яка хороша одна людина, як те, що робить інша, дозволено й благословенно Богом, хто зробив приношення і скільки, і хто зробив який внесок у Божий дім, часто вихваляючи одне одного й рекомендуючи одне одного. У церковному житті вони часто поширюють такі речі, щоб служити згоді, якої вони досягли раніше, і підтримувати свої взаємні інтереси. Наприклад, хтось може сказати: «Якщо ти обереш мене лідером, щойно я займу свою посаду, я зроблю тебе лідером групи». Хіба вони всі не шукають особистої вигоди? Щоб реалізувати свої інтереси, хіба їм не доводиться говорити певні речі чи робити певні вчинки? Так вони демонструють різноманітні прояви під час зібрань, усі спрямовані на підтримку згоди, якої вони досягли раніше, і пов’язаних із нею інтересів. Перш ніж досягти своєї мети, більшість із того, що вони роблять, керовано інтересами. Отже, хіба наміри та цілі, що стоять за тим, що вони говорять і роблять, не є досить неналежними? Хіба стосунки, встановлені між ними, не є неналежними? Хіба такі неналежні стосунки в церкві не повинні бути обмежені? Дехто каже: «Як ми можемо це обмежити, якщо цього не виявлено?» Такі справи, якщо узятися їх виконувати, а не зовсім їх уникати, зрештою можна виявити й розвінчати. Якщо люди належним чином бесідують про істину та свої особисті розуміння й досвід, не домішуючи нічого, що не стосується істини, усі можуть це помітити. Якщо є домішки, люди також можуть це розрізнити. Тому в церкві також слід обмежити різноманітні транзакційні стосунки, що виникають для підтримки взаємних інтересів; щонайменше, причетних слід попередити й провести з ними бесіду, даючи їм змогу усвідомити власні проблеми та зрозуміти серйозні наслідки таких дій, а також даючи змогу братам і сестрам розрізнити природу цих справ. Який вплив така діяльність має на більшість людей? Вона змушує людей думати, що між церквою та суспільством немає великої різниці, що і там, і там усі використовують одне одного, а люди укладають угоди заради власної вигоди. Така поведінка – це не помірна, а серйозна завада для церковного життя. Скажіть Мені, чи є доброю людиною той, хто постійно залучає людей, щоб здобути їхні голоси на виборах, використовуючи незвичайні засоби для маніпулювання виборами та здобуття посади лідера? Очевидно, що лідери, обрані в такий спосіб, не є добрими людьми. Чи можуть брати й сестри, які потрапили до їхніх рук, очікувати чогось доброго? Якщо хтось стає лідером незвичайними засобами, а не обирається на основі принципів, такий лідер, безумовно, не є доброю людиною. Якщо дозволити йому керувати, це рівнозначно відвертій передачі братів і сестер злій людині, антихристу, причому більшість людей фактично віддається в руки сатани; за такого сценарію плоди їхнього церковного життя будуть очевидними. Це тип неналежних стосунків, пов’язаних з інтересами. Чи то серед груп, чи то серед окремих людей, щойно стосунки між людьми починають стосуватися інтересів, вони у своїх діях більше схилятимуться до особистої вигоди, аніж діятимуть згідно з принципами, щоб захищати інтереси Божого дому. Такі стосунки не ґрунтуються на совісті й розумі нормальної людськості, а суперечать і совісті, і розуму, і тим більше істині-принципам. Те, що вони говорять, роблять і демонструють, разом із їхніми намірами, цілями, мотивами, походженням тощо, – усе це керується інтересами; отже, ці стосунки можна визначити як неналежні. Оскільки формування таких стосунків заважає Божим обранцям жити церковним життям, ускладнюючи для більшості людей можливість спокійно перед Богом читати Божі слова та бесідувати про істину, такі неналежні стосунки повинні бути обмежені в церкві. У випадках, які є серйозними й становлять поведінку злих людей, слід виносити попередження, і якщо причетні не каються, незважаючи ні на що, їх слід вичищати з церкви.

Г. Ненависть між людьми

Неналежні міжособистісні стосунки мають різні прояви. Ще один із них – особиста ненависть. Наприклад, у сім’ях можуть виникати тертя чи суперечки між свекрухами й невістками, між невістками або між братами, чи вони можуть виникати між сусідами. Іноді це навіть переростає в ненависть, і тоді ці люди, наче супротивники, не можуть співпрацювати чи працювати разом, аж до того, що не можуть навіть бачитися, а щоразу, коли бачаться, то сперечаються й б’ються. Коли вони бачаться на зібраннях, їхні серця також сповнені ненависті, і вони не можуть заспокоїтися перед Богом, щоб насолоджуватися Божим словом, розмірковувати над собою та пізнавати себе, і вони, звісно, не здатні відкинути свої упередження й ненависть, щоб мати нормальне зібрання. Натомість, коли б вони не зустрілися, вони сваряться й чубляться, розвінчують недоліки одне одного й нападають одне на одного, і навіть лаються, що справляє вкрай негативний вплив на Божих обранців. Такі люди – маловіри, вони невіруючі. Ті, хто щиро вірить у Бога й любить істину, здатні шукати істину, розмірковувати над собою, і пізнавати себе, і вирішувати питання згідно з істиною-принципами, незалежно від того, що трапляється, з ким у них суперечки чи до кого вони плекають упередження. Якщо вони зробили щось не так і завинили перед кимось, то можуть самі вибачитися й визнати свої помилки; вони нізащо не вдаватимуться до суперечок чи влаштування клопоту на зібраннях. Вступати в суперечки та здіймати галас у церкві – це абсолютно не відповідає пристойності святих; така поведінка тяжко ганьбить Бога. Людям, які так чинять, значною мірою бракує людяності, совісті й розуму; вони абсолютно не є щирими віруючими в Бога. Ця проблема відносно частіше трапляється серед нововірів. Оскільки нововіри не розуміють істини, а їхні розбещені характери не були очищені, їм легко вступати в суперечки через багато речей і навіть давати волю своїй запальності та встрявати в бійки. Якщо ці розбещені характери не вирішити, люди плекатимуть у серці ненависть і, навіть живучи церковним життям, однаково нескінченно сперечатимуться із цією запальністю та ненавистю. Це позначається на церковному житті, впливає на їдження й пиття Божого слова Божими обранцями, прославляння Бога та обмін їхнім досвідним розумінням Божих слів. Це також безпосередньо впливає на життя-входження Божих обранців. Деякі нововіри легко впадають у суперечки через розбіжності в дрібних питаннях. Наприклад, перед початком зібрання дехто може хотіти співати один гімн, тоді як інші віддають перевагу іншому, – навіть така тривіальна справа може легко призвести до суперечок. Так само розбіжності в поглядах на якесь питання іноді можуть швидко перерости в дебати, і навіть образа когось через необдумане слово може спровокувати суперечки. Такі інциденти поширені серед нововірів. Коли під час зібрань виникають суперечки, вони, природно, заважають церковному життю. Хіба це не заважає й Божим обранцям? Ті, хто схильний сперечатися й дебатувати про те, що правильно, а що ні, – це ті, хто найлегше заважає церковному життю. Вони дбають лише про задоволення власного марнославства й збереження обличчя, не зважаючи на інтереси Божих обранців. Чи не створюють вони, діючи так, завад церковному життю? (Так.) Церква – це місце, де брати й сестри збираються, щоб їсти, пити й насолоджуватися словами Божими; це місце для покори Богові та поклоніння Йому. Це абсолютно не місце для виливання особистих образ і, звісно, не місце для сварок чи суперечок про те, що правильно, а що ні. Коли такі люди створюють завади в такий спосіб, до яких наслідків це призводить? Це безпосередньо призводить до відсутності насолоди під час зібрань; це призводить до того, що Божі обранці не можуть отримати повчання для життя, і навіть більшість людей не може знайти спокою, невимовно страждаючи. З часом дехто стає негативно налаштованим і слабким, навіть не бажає відвідувати зібрання. Така ситуація поширена в більшості церков, і це те, що пережили всі Божі обранці. Тож як слід розв’язувати проблему частих суперечок і сутичок на зібраннях? Слід вибрати кілька уривків із Божих слів, що стосуються цієї проблеми, і прочитати їх разом багато разів під час зібрань; потім усі мають побесідувати про істину, ділячись своїм розумінням. Такий підхід може дати певні результати. Не тільки ті, хто схильний сперечатися, можуть визнати свої переступи й відчути докори сумління, але навіть спостерігачі можуть поміркувати, чи не викривали вони свої розбещені характери в подібних ситуаціях і чи здатні вони сперечатися з іншими, – у такий спосіб спостерігачі також можуть пізнати себе. Незалежно від того, чи вступає людина в суперечки, чи ні, після кількаразового прочитання кількох уривків із Божих слів вона може розпізнати власні розбещені характери й побачити, що жити за розбещеними характерами справді означає не мати совісті й розуму та не мати анінайменшої людськості. Результати такого церковного життя непогані, чи не так? Хоча на початку зібрання можуть бути суперечки, якщо після цього всі можуть читати Божі слова, заспокоюватися перед Богом, щоб розмірковувати над собою, розв’язувати проблеми за допомогою істини та щиро каятися, – якщо таких результатів можна досягти, – то це нормальне церковне життя. Тому, що б не трапилося під час зібрань, це не обов’язково погано; доки всі поєднуються серцем і розумом, щоб шукати істину, і читають разом кілька відповідних уривків із Божих слів кілька разів, навіть якщо проблеми неможливо повністю розв’язати, люди зможуть певною мірою розгледіти їхню суть і мати певне розрізнення – усі від цього отримають користь. Скажіть, хіба таке церковне життя не важко знайти? Це перетворення поганого на добре, це певне приховане благословення. Однак це не повинно спонукати людей виступати за думку, що суперечки й дебати бажані в церковному житті; цього абсолютно не можна пропагувати. Суперечки й дебати можуть легко призвести до спалахів запальності та конфліктів, що погано для всіх і завдає особистих страждань тим, хто в них бере участь. Тому пошук істини для розв’язання проблем – це найкращий підхід, а розуміння істини може ефективно запобігти подібним інцидентам у майбутньому. Мудрі люди мають виявляти терпіння й терпимість, коли виникають тертя та зіткнення. Оскільки вони також мають розбещені характери й можуть легко завдати болю іншим, то, виявляючи свої розбещені характери, вони мають негайно молитися Богу й шукати істину для розв’язання проблем. Так до часу зібрання особиста образа й ненависть повністю зникнуть, що призведе до відчуття звільнення в їхніх серцях і полегшить дружнє спілкування з братами й сестрами, сприяючи гармонійній співпраці. Щоразу, коли хтось бачить, як брат чи сестра викриває свій розбещений характер, він має запропонувати допомогу з любов’ю, а не судити, засуджувати чи відкидати їх. Може статися, що проблеми не буде розв’язано після однієї чи двох спроб допомогти, але все ж потрібні терпіння й терпимість. Доки вони не заважають церковному життю й не коять зла навмисно, до них слід ставитися з терпінням і терпимістю до кінця – настане день, коли вони схаменуться. Якщо хтось має злу людськість і відмовляється від будь-якої допомоги, не приймаючи істину, як би про неї не бесідували, то він не вірить у Бога щиро, і від таких людей необхідно триматися на відстані. Якщо вони неодноразово заважають церковному життю, з ними слід розбиратися й поводитися згідно з принципами. Якщо це не злі люди, а ті, хто просто часто викриває свій розбещений характер, ненавидячи себе, але відчуваючи безсилля щось змінити в цей момент, то таким людям слід допомагати з любов’ю; допоможіть їм зрозуміти істину, розрізнити й розпізнати свої вияви розбещеності – так їхні вияви розбещеності поступово зменшуватимуться. Якщо на братів і сестер лише зрідка впливають ці люди, їх можна пробачити; доки немає серйозних проблем із їхньою людськістю і вони не є лукавими чи злими людьми, їх слід підтримувати й допомагати їм через бесіду про істину. Якщо вони можуть прийняти істину, до них слід ставитися з любов’ю. Однак якщо вони відмовляються каятися й тривалий час негативно впливають на церковне життя, церковні лідери мають винести попередження та накласти обмеження. Якщо вони вперто відмовляються приймати істину, такі люди є злими. Злі люди не можуть ужитися ні з ким, вони – паршиві вівці та демони. Тримати їх у церкві означає лише створювати переривання й завади. Тому з тими, хто відмовляється змінюватися попри неодноразові зауваження, слід поводитися як зі злими людьми та вичищати їх із церкви. Кожен, хто часто заважає церковному життю та життю-входженню Божих обранців, є маловіром і злою людиною, і їх необхідно вичищати з церкви. Незалежно від того, хто ця людина чи як вона поводилася в минулому, якщо вона часто заважає роботі церкви та церковному життю, відмовляється від обтинання й завжди захищається хибними міркуваннями, її необхідно вичистити з церкви. Такий підхід цілком спрямований на підтримку нормального перебігу церковної роботи та захист інтересів Божих обранців, він повністю відповідає істині-принципам і Божим намірам. На життя-входження Божих обранців і роботу церкви не повинні впливати суперечки та безпідставне бешкетування кількох злих людей – це того не варте й несправедливо щодо Божих обранців.

Якщо злі люди часто створюють завади в церкві, що призводить до неефективного церковного життя, то найкраще рішення – це класифікувати людей і розділити зібрання на різні групи: ті, хто любить істину та щиро виконує свої обов’язки, збираються разом; ті, хто хоче прагнути до істини, але не виконує свої обов’язки, збираються разом; і ті, хто любить створювати переривання й завади, пліткувати про інших, а також судити й засуджувати інших, збираються разом. У такий спосіб церкву можна переважно розділити на три групи людей, – можна сказати, розподіляючи кожного за родом його, – гарантуючи, що ці групи не заважатимуть одна одній під час зібрань. Люди з поганою людськістю, як би безрозсудно вони не чинили злодіянь, не впливатимуть на інших, а шкодитимуть лише собі. Деякі люди мають порочний характер. Якщо хтось скаже щось, що їх ранить або ображає, вони ненавидітимуть цю людину й вигадуватимуть способи напасти на неї та помститися. Як би з ними не бесідували про істину чи як би їх не обтинали, вони це не приймають. Вони радше помруть, ніж покаються, і продовжують заважати церковному життю. Це доводить, що вони – злі люди. Ми не можемо далі терпіти таких злих людей. Їх слід вичистити з церкви згідно з істиною-принципами. Це єдиний спосіб докорінно розв’язати цю проблему. Які б помилки або погані вчинки ті люди з порочним характером не вчинили, вони нікому не дозволять розвінчувати або обтинати їх. Якщо хтось викриє й образить їх, вони розлютяться, завдадуть удару у відповідь і ніколи не залишать це питання без уваги. У них немає терпіння й терпимості до інших людей, і вони не виявляють до них жодної поблажливості. На якому принципі ґрунтується їхнє життя по-людськи? «Краще я зраджу, ніж мене зрадять». Інакше кажучи, вони не толерують, коли їх хтось ображає. Хіба це не логіка лихих людей? Саме такою є логіка лихих людей. Нікому не дозволено їх ображати. Для них неприйнятно, щоб хто-небудь навіть найменшою мірою спровокував їх, і вони ненавидять кожного, хто це робить. Вони продовжуватимуть переслідувати таку людину й ніколи не полишать цю справу – ось наскільки злими є ці люди. Слід ізолювати або усувати злих людей відразу після з’ясування наявності в них злої сутності злих людей, перш ніж вони зможуть скоїти будь-яке велике зло. Це зведе до мінімуму заподіяну ними шкоду; це мудрий вибір. Якщо лідери та працівники чекають, аж доки зла людина накоїть якоїсь біди, перш ніж розібратися з нею, то вони поводяться пасивно. Це довело б, що лідери та працівники дуже нерозумні та не дотримуються жодних принципів у своїх діях. Є деякі лідери та працівники, які саме такі дурні й неосвічені. Вони наполягають на тому, щоб чекати, доки в них з’являться переконливі докази, перш ніж розбиратися зі злими людьми, бо думають, що тільки так їхня совість буде спокійна. Але насправді вам не потрібні переконливі докази, щоб бути впевненими, що хтось є злим. Ви можете визначити це за їхніми повсякденними словами та вчинками. Щойно ви впевнитеся, що вони злі, ви можете почати з того, що обмежите або ізолюєте їх. Це гарантує, що ні роботі церкви, ні життю-входженню Божих обранців не буде завдано шкоди. Деякі лідери та працівники не можуть розрізнити, хто є злим, і не можуть своєчасно розбиратися зі злими людьми. У результаті робота церкви та церковне життя зазнають впливу, а життю-входженню Божих обранців чиняться перешкоди. Це дуже нерозумно. Саме так працюють неправдиві лідери. З одного боку, їм бракує розрізнення, а з іншого – вони безвідмовні люди, які бояться образити інших. Служачи лідерами, такі люди, по-перше, не можуть виконувати справжню роботу, а по-друге, шкодять Божим обранцям. Вони навіть не можуть оперативно розв’язати проблему завад, спричинених злими людьми, і не можуть захистити братів і сестер; такі люди не гідні бути лідерами та працівниками. Скажіть Мені, якщо когось охарактеризовано як злу людину, чи є ще потреба бесідувати про істину, щоб допомогти їй? (Ні.) Немає потреби давати їм шанс. Деякі люди мають занадто багато «любові», завжди даючи злим шанс покаятися, але чи може це дати якийсь ефект? Чи відповідає це принципам Божих слів? Ти бачив хоч одну злу людину, яка може щиро покаятися? Ніхто ніколи такого не бачив. Сподіватися, що злі люди покаються, – це все одно, що жаліти отруйних змій; це жаліти диких звірів. Причина цього полягає в тому, що на основі сутності злих людей можна визначити, що злі люди ніколи не любитимуть позитивних речей, ніколи не приймуть істину й ніколи не покаються. У їхньому словнику ви не знайдете слова «покаяння». Як би ти не бесідував з ними про істину, вони не відмовляться від власних мотивів та інтересів і знайдуть різні причини та виправдання, щоб обілити себе, і ніхто не зможе їх переконати. Якщо вони зазнають збитків, це для них нестерпно, і вони безкінечно надокучатимуть іншим через це. Як можуть такі люди, які не бажають зазнавати жодних збитків, щиро покаятися? Надзвичайно егоїстичні люди – це ті, хто ставить власні інтереси понад усе; вони – злі люди, і вони ніколи не покаються. Якщо ти вже достеменно зрозумів, що така людина є злою, і однаково даєш їй шанс покаятися, хіба це не безглуздо? Це все одно, що гріти замерзлу змію за пазухою, щоб потім вона тебе вкусила. Тільки дурень зробить таку дурницю. У церкві ненависть Божих обранців до злих людей – це нормальне явище, бо злим людям бракує людськості, і вони завжди чинять аморальні речі. Ненавидіти злих людей – це правильний спосіб мислення. Це частина того, чим мають володіти люди у своїй нормальній людськості.

Скажіть Мені, що це за людина, яка зовсім не має любові до братів і сестер? Чому в неї немає навіть крихти нормальних міжособистісних стосунків із братами й сестрами? Така людина, хоч би з ким вона спілкувалася, пов’язує це спілкування лише з інтересами та угодами; якщо немає інтересів чи угод, вона не буде турбувати себе спілкуванням із людьми. Хіба така людина не зла? Деякі люди не прагнуть до істини й живуть лише почуттями; до того, хто до них добре ставиться, вони наближаються, а того, хто їм допомагає, вважають хорошим. Такі люди також не мають нормальних міжособистісних стосунків. Вони живуть виключно почуттями, тож чи можуть вони ставитися до братів і сестер чесно та справедливо? Це абсолютно недосяжно. Тому кожен, хто не має нормальних міжособистісних стосунків із братами й сестрами або з тими, хто щиро вірить у Бога, – це людина без совісті й розуму, людина без нормальної людськості й, безумовно, не та, хто любить істину. Ці особи нічим не відрізняються від дрібної наволочі серед невіруючих; вони спілкуються з тим, хто їм вигідний, і ігнорують тих, хто ні. Ба більше, коли вони бачать когось, хто прагне до істини, або когось, хто може ділитися досвідними свідченнями, – когось, ким усі захоплюються й кого люблять, – вони стають заздрісними й сповнюються ненависті та всіма силами намагаються зібрати компромат, щоб судити й засуджувати цих людей, які прагнуть до істини. Хіба не так чинять злі люди? Таким людям бракує совісті й розуму – вони гірші за звірів. Вони не можуть правильно ставитися до людей, не можуть нормально ладнати з іншими, не можуть будувати нормальні міжособистісні стосунки з Божими обранцями й навіть можуть ненавидіти тих, хто прагне до істини. Такі люди, мабуть, у душі почуваються дуже самотніми й покинутими, завжди скаржачись на Небеса та інших людей. Яку радість чи сенс вони мають у житті? Ці люди порочні за характером, і хоч би з ким вони спілкувалися, вони можуть розвинути ненависть через дрібниці, засуджуючи їх, мстячись їм і приносячи їм лихо. Такі злі особи – справжнісінькі дияволи, і кожен день їхнього перебування приносить церкві лихо. Якщо вони залишаться надовго, лиха будуть нескінченними. Тільки вичистивши їх із церкви, можна уникнути лих. Крім того, є ті, хто зовні виглядає цивілізованим, але має особливу любов до вигоди. Отже, їхня віра в Бога також спрямована на здобуття вигоди. Якщо вони певний час не отримують якоїсь незаслуженої переваги, їхні обличчя вкриваються похмурістю, наче хтось винен їм велику суму грошей. Кожен, хто бачить їхні ображені й пригнічені обличчя, одразу ж зазнає емоційного впливу. Як ви думаєте, який ефект принесе таке обличчя, якщо воно з’явиться в церковному житті? Більшість Божих обранців, побачивши його, точно почуватиметься незручно, а їхнє читання Божих слів і бесіда про істину зазнають різної міри завади та впливу. Особливо на тих, хто не вкорінився в істинному шляху, часте споглядання цього вічно похмурого обличчя в церковному житті впливатиме надто легко! У церкві має бути більше людей із життєрадісною вдачею, які говорять просто й відкрито, і більше людей, чиї серця сповнені миру та радості, а дух – вільний і звільнений. Це зробить церковне життя приємним. Ті вічно похмурі зануди мають молитися Богу вдома й налаштовувати свій спосіб мислення, перш ніж приходити на зібрання. Так вони будуть у доброму настрої і отримають щось від зібрання. Крім того, це також принесе користь іншим; принаймні їм не заважатимуть. Щоб гарантувати, що Божі обранці можуть жити нормальним церковним життям, лідери та працівники мають навчитися бесідувати про істину для розв’язання проблем. Якщо хтось приходить на зібрання з похмурим обличчям, лідери та працівники мають підійти й запитати: «Тобі потрібна допомога?» Це називається ініціативно допомагати іншим із любові. Якщо лідери та працівники бачать, що в когось є проблема, й ігнорують її, уникаючи та обходячи стороною цих «кислолицих», не бесідуючи про істину, щоб прояснити їхній день, то вони не виконують справжню роботу. Щоб ефективно виконувати церковну роботу, лідери та працівники насамперед мають навчитися бути довіреними особами Божих обранців, подібно до того, кого невіруючі назвали б дбайливим урядовцем. Деякі люди не бажають виконувати таку роль, завжди воліючи бути спостерігачами, – як вони можуть так вести Божих обранців до доброго церковного життя? Насправді те, чи є в когось проблеми в серці, певною мірою можна побачити з виразу його обличчя. Якщо в когось обличчя завжди похмуре, це, безперечно, означає, що його серце темне, без жодного проблиску світла. Якщо вони цілий день занурені в суперечки про те, що правильно, а що ні, чи може на їхньому обличчі ще з’явитися посмішка? Обличчя цих людей завжди вкриті темними хмарами, без жодної миті сонця, і це також впливає на виконання ними обов’язку. Якщо лідери та працівники зволікають із розв’язанням цієї проблеми, змушуючи братів і сестер постійно страждати від завад і невимовних мук, це доводить, що лідери та працівники нездатні виконувати справжню роботу, не можуть розв’язувати проблеми за допомогою істини й абсолютно нікчемні. Якщо лідери та працівники розуміють істину, можуть виявляти проблеми братів і сестер і своєчасно надавати підтримку та допомогу, не тільки допомагаючи розв’язати проблеми людей, але й допомагаючи їм зрозуміти істину-принципи та виконувати свої обов’язки, то виконання ними обов’язку та вирішення питань будуть ефективними, і церковна робота не постраждає. Якщо лідери та працівники не можуть оперативно виявляти й розв’язувати проблеми, це впливає на роботу церкви. Якщо лідери та працівники не можуть виявляти й розв’язувати проблеми, завдаючи шкоди роботі церкви та перешкоджаючи життю-входженню Божих обранців, хіба вони не підвели Бога та Його обранців? Хіба їм не бракує принципів у вирішенні питань? Розв’язувати проблеми оперативно й без вагань, розгледівши їхню сутність, – ось це називається виконанням обов’язків і відданістю, і це означає виконувати свій обов’язок так, щоб це відповідало стандарту.

Тема сьогоднішньої бесіди – шосте питання: заняття неналежними стосунками. Проблеми такого типу, що виникають у церковному житті, в основному такі: неналежні стосунки між статями, гомосексуальні стосунки, стосунки, засновані на корисливих інтересах, і ненависть між людьми. Чи то стосунки, засновані на плотській похоті, плотських інтересах чи сентиментальних плотських переплетеннях, усі вони підпадають під категорію неналежних стосунків, оскільки виходять за межі совісті й розуму нормальної людськості. Наявність цих неналежних стосунків може певною мірою турбувати людей. Що серйозніше, вони можуть заважати життю-входженню людей, їхньому прагненню до істини та їхньому прагненню до пізнання Бога. Ці різноманітні неналежні стосунки не походять від совісті чи розуму, і вони суперечать нормальній людськості. Людям важко приймати й практикувати істину, коли вони живуть у цих ненормальних стосунках, і це також заважає їм жити церковним життям, прагнути до зростання в житті, а також порядку в церковному житті. Це шкідливо для життя-входження Божих обранців і може також зашкодити роботі церкви. Через усе це вкрай необхідно, щоб лідери та працівники своєчасно виявляли та розв’язували ці проблеми.

Щодо неналежних стосунків, ми вже перерахували різні ситуації та класифікували їх. Чи можете ви навести кілька прикладів, щоб повправлятися в розрізненні? Яка мета навчання розрізнення? Вона має дати вам змогу розрізняти й визначати сутність людей, справ і речей, щоб робити точні судження, а потім ставитися до них згідно з принципами. Це кінцевий результат. Чи казав хтось: «Ти цілий день говориш про ці питання правильного й неправильного, про ці повсякденні справи – ми більше не хочемо цього слухати; ми навіть більше не хочемо приходити на зібрання. Хіба ти не маєш бесідувати про істину? Навіщо завжди говорити про ці ситуації»? Ви помічали таких людей? Що це за люди? (Люди, яким бракує духовного розуміння.) Ми бесідуємо в такий спосіб, а вони однаково не можуть зрозуміти істину – вони не дотягують до інтелекту нормальної людини; такі люди абсолютно ні до чого не придатні. Чи слід змушувати слухати проповіді того, чий інтелект не дотягує до людського? Можливо, вони запропонували б: «На зібраннях завжди бесідують про істину, завжди говорять про такі речі, як практикування істини, – я втомився це слухати. Я більше не хочу приходити на зібрання». Якщо вони справді дотримуються такого погляду, то це той, хто відчуває відразу до істини. Щодо таких людей, Божий дім не наполягає на їхній присутності; швидко відішліть їх геть. Якщо вони самі не бажають приходити на зібрання й не сприймають того, що на них обговорюється, ми не наполягаємо – ми не прагнемо завдавати їм клопоту. Такі люди, навіть якщо вони віритимуть у Бога все життя, не зрозуміють істину й не ввійдуть у реальність; це марна трата зусиль. Якщо їм подобається слухати богословські знання, то нехай ідуть і вивчають богословські знання; одного дня, коли вони не здобудуть істину як життя, вони пошкодують про це.

29 травня 2021 року