Зараз ви всі досить енергійно виконуєте свій обов’язок і здатні впоратися з незначними стражданнями; тож коли йдеться про входження в життя, чи є у вас шлях уперед? Чи отримуєте ви нове просвітління, чи бачите нове світло? Для тих, хто вірить у Бога, входження в життя, як і виконання обов’язку, є дуже важливою справою; але як досягти усього цього – здатності добре виконувати свій обов’язок, відповідності прийнятному стандарту, відданого виконання свого обов’язку? (Прагнути до істини.) Саме так, ви повинні прагнути до істини. Як же до неї прагнути? Ви повинні читати більше Божих слів; тільки Божі слова є істиною. Ви повинні застосовувати Божі слова на практиці й частіше переживати їх, щоб отримати істину, і тільки тоді ви зможете її зрозуміти. Отже, щоб зрозуміти істину, хіба не потрібно докладати зусиль до Божих слів? Деякі люди кажуть: «За всі роки своєї віри в Бога я прочитав досить багато Божих слів і дійсно зрозумів деяку істину, але коли зі мною трапляються незвичайні речі, я не можу знайти шлях і не знаю, як практикувати істину; як я можу не використовувати те, що я розумію і про що говорю? Цього разу я усвідомлюю, що всі мої знання – лише слова доктрини, і я не знаю, як практикувати істину, коли зі мною щось трапляється. Я дуже бідний і жалюгідний». Деякі люди під час спілкування зазвичай випускають безперервний потік слів і навіть здатні напам’ять процитувати деякі Божі слова, тому вони вважають, що розуміють істину, що вони духовні та мають частку реальності істини; але коли одного дня з ними трапляється щось усупереч їхнім бажанням, у них з’являються переконання про Бога. Іноді вони можуть навіть звинуватити Його. Їхні розбещені характери вихлюпуються назовні, і хай би як вони молилися, все одно не зможуть розв’язати свої проблеми. Коли інші люди спілкуються з ними про істину, вони кажуть: «Я розумію цю доктрину краще за тебе. Коли йдеться про розуміння істини, я розумію більше, ніж ти; коли доходить до проповідування доктрини, я вмію говорити краще, ніж ти; коли доходить до слухання проповідей, я прослухав більше, ніж ти; коли йдеться про докладання зусиль, я доклав більше, ніж ти; коли йдеться про віру в Бога, я вірю довше, ніж ти. Не намагайся мене вчити, я все розумію». Вони думають, що все розуміють, але коли в гру вступають їхні амбіції й бажання, і ними керують їхні розбещені характери, вони не знають, що робити. Духовні доктрини, про які вони зазвичай говорять, не здатні розв’язати їхні труднощі. Яким насправді є їхній духовний стан – значним чи мізерним? Вони вважають, що розуміють істину, то чому ж вони не здатні подолати свої нинішні труднощі? Що тут відбувається? Хіба ви не часто стикаєтесь із подібними проблемами? Це спільна проблема, з якою стикаються віруючі, коли йдеться про входження в життя, і це найбільша складність для людини. Поки з тобою нічого не сталося, ти можеш думати, що вже доволі довго віриш у Бога, маєш певний духовний стан і фундамент, і коли щось трапляється з іншими людьми, ти трохи здатен бачити їх наскрізь. Ти навіть можеш переносити певні страждання, виконуючи свій обов’язок, здатен платити велику ціну, долати багато власних труднощів, таких як фізичні хвороби, вади та недоліки; але найскладніше подолати різноманітні розбещені характери, які часто виливаються з людей. Термін «розбещений характер» знайомий людям, але не всі чітко розуміють, що саме є розбещеним характером, які прояви є розбещеним характером та які думки й дії він продукує. Якщо люди не розуміють і не усвідомлюють, що таке розбещений характер та в яких учинках він проявляється, то хіба хтось не міг би вважати, що, навіть живучи із розбещеним характером, він усе одно практикує істину, допоки не грішить? Чи є у вас такий стан? (Так.) Якщо ти взагалі не розумієш і не усвідомлюєш, що таке розбещений характер, то чи здатен ти пізнати себе? Чи можеш осягнути власну розбещену природу? Звісно, ні. Якщо тобі невідомо, що таке розбещений характер, то хіба ти можеш знати, як діяти, аби втілити істину в життя, які дії є правильними, а які – неправильними? Авжеж ні. Отже, люди, які не знають себе, не матимуть входження в життя.

Шлях входження в життя зачіпає багато станів. Усі ви, напевно, знаєте слово «стан», але що воно означає? Як ви його розумієте? (Стан – це погляди й думки, які виливаються з людини, коли з нею щось відбувається; стан може впливати на її мову, поводження й вибір та все це контролювати. Усе це – стан.) Дуже близько. Хто ще хоче висловитись? (Стан означає, що людина живе в негативному й досить ненормальному стані, тому що перебуває під владою якогось розбещеного характеру в певний період часу або в певній справі, – наприклад, коли вона зазнає жорстокого розбору та обтинання або стикається з якимись труднощами.) (Нещодавно, коли я отримав певні результати у виконанні своїх обов’язків, я перебував у якомусь самовдоволеному, благодушному стані. Я гадав, що змінився, що я маю реальність істини й неодмінно отримаю Божу похвалу; насправді ж відповідно до Божих вимог до цього було ще далеко. Тільки тепер я розумію, що це був якийсь зарозумілий, пихатий стан.) Усі стани, про які ви говорили, є негативними, а чи існують правильні, позитивні стани? (Так. Наприклад, коли я всіма силами хочу догодити Богові, я можу зректися своєї плоті й практикувати істину: такий стан є позитивним.) Досі ви лише описували деякі стани, не визначаючи, що таке стан. Отже, підсумуймо, що таке стан насправді, виходячи зі сказаного всіма вами. Що насправді означає «стан»? Це певна точка зору, яку мають люди, або становище, в якому вони перебувають, коли з ними щось трапляється, а також думки, настрої та позиції, які це становище породжує. Наприклад, коли з тобою розбираються та обтинають тебе, поки ти виконуєш свій обов’язок, ти почуваєшся нещасним і перебуваєш у негативному стані. У цей момент погляди й ставлення, які виливаються з тебе, а також твоя позиція є деякими важливими деталями, що стосуються твого стану. Хіба це не зачіпає те, що ви зазвичай переживаєте? (Так, зачіпає.) Це пов’язано з життям людей; це те, що може стосуватися кожного, – те, що людина може відчувати, переживати та з чим стикається щодня у своєму повсякденному житті. Як гадаєте, що виливається з людини, коли вона перебуває в негативному стані? (Нерозуміння, ухилення, самовизначення, повне опускання рук після будь-яких невдач; коли все серйозно, хтось може навіть повністю ухилятися від своїх обов’язків.) Коли все серйозно й людина ухиляється від своїх обов’язків, це ставлення чи позиція? Чи щось інше? (Це своєрідне становище та настрій.) Це радше становище й настрій. Як у цей час людина ставиться до виконання своїх обов’язків? (Вона негативно налаштована, лінується, їй бракує мотивації, і вона просто працює автоматично.) Це зачіпає справжній стан речей. Говорити «вони не мають мотивації» – це безглузда фраза; ти повинен говорити про справжній стан речей. Коли люди виконують свій обов’язок без мотивації, про що вони думають у своєму серці? Який розбещений характер виливається з них у цей час? (Вони просто автоматично виконують свої обов’язки, діють формально.) Це не характер, а визначення, яке застосовується до тебе після того, як ти щось зробив; це спосіб поведінки. Але хіба не потрібно копнути глибше щодо того, що саме змусило тебе працювати автоматично? Копнувши достатньо глибоко, можна виявити свій розбещений характер. Автоматична праця є виявом розбещеного характеру. Думки, що виникають у твоєму серці, можуть привести до того, що ти автоматично виконуватимеш свій обов’язок, або навіть зробити тебе менш енергійним, ніж раніше. Така думка – це розбещений характер, а те, що привело до цієї думки, – твоя природа. Деякі люди стикаються з обтинанням і критикою, виконуючи свій обов’язок, і кажуть: «Скільки я насправді можу зробити зі своїми обмеженими можливостями? Я багато чого не розумію, тож якщо хочу добре виконувати цю роботу, хіба мені не доведеться вчитися на ходу? Чи це буде легко для мене? Бог просто не розуміє людей; хіба це не за межами моїх можливостей? Нехай це робить той, хто розуміє більше за мене. Я можу це робити тільки так і не більше». Люди постійно так говорять і думають, правда? (Так.) Кожен може це визнати. Ніхто не є досконалим чи ангелом, люди не живуть у вакуумі. Кожна людина має такі думки й виливи розбещеності. Це може вилитися з кожного, люди часто живуть у таких станах не з власної волі; вони не можуть утриматися від такого мислення. Поки з людиною нічого не трапляється, вона перебуває в цілком нормальному стані, але все змінюється, щойно з нею щось стається, – негативний стан природно виливається з неї дуже легко, без перешкод та обмежень, без намовляння чи підбурювання з боку інших; якщо те, із чим стикається людина, не відповідає її волі, ці розбещені характери виливаються з неї повсякчас і в будь-якому місці. Чому вони здатні виливатися скрізь і завжди? Це свідчить про те, що люди мають такий розбещений характер і таку розбещену природу всередині. Людські розбещені характери не нав’язуються та не прищеплюються іншими, цим характерам не навчають, і тим більше вони не підбурюються й не заохочуються іншими; радше люди самі володіють ними. Якщо люди не подолають ці розбещені характери, то не зможуть жити в правильних, позитивних станах. Чому ці розбещені характери часто виливаються назовні? Власне, ви всі вже усвідомили, що ці стани неправильні й ненормальні, що їх треба змінювати; ви досі не відкинули ці розбещені характери, не відмовилися від цих неправильних думок і поглядів, і ваші стани ще не зазнали суттєвих змін. За десять-двадцять років ви досі не зазнали жодних змін і перебуваєте в тому ж стані, що й раніше, коли виявляєте розбещеність без жодного значного зменшення, то в чому ж проблема? Про що це свідчить? За всі ці роки більшість із вас не мала жодного зростання; ви лише розумієте деякі слова доктрини, але не можете застосувати істину на практиці чи дати свідчення про свій досвід; це тому, що за всі ці роки ви не прагнули до істини, і ваш розбещений характер не зазнав істотних змін. Це свідчить про те, що ваш життєвий досвід занадто поверховий і не має глибини; можна з упевненістю сказати, що ваш нинішній духовний стан надто мізерний, і ви не володієте жодною реальністю істини. Чи можете ви прийняти те, що Я вам сказав? Той, хто має невеликий практичний досвід, мав би зрозуміти Мої слова, але ті, хто не розуміє істини і ще не знає, що таке входження в життя, можуть не зрозуміти значення цих слів. Чому Я щойно запитав вас, що таке стан? Якщо ви не розумієте, що таке стан, то ви взагалі не зрозумієте, що Я говорю; ви просто слухатимете слова, сприймаючи їх так, ніби вони правильні. Якщо у вас така точка зору, то це доводить, що вам бракує досвіду, і ви не розумієте Божих слів. Якщо людина хоче ввійти в реальність істини та мати справжнє входження в життя, вона повинна розуміти досить багато станів, вона повинна розуміти власні проблеми й розбиратися в них, знати, в якому стані вона перебуває в реальному житті, чи цей стан правильний або неправильний, який розбещений характер виливається з людини, коли вона перебуває в неправильному стані, і в чому суть цього розбещеного характеру, – вона повинна осягнути всі ці речі. Якщо ти цього не розумієш та не осягаєш, то, з одного боку, не знаєш, до чого приступити, аби пізнати власний розбещений характер та дозволити собі змінитися; з іншого боку, ти не знаєш, як узятися до їдження й пиття Божих слів або входження в істину. Чи часто ви стикаєтесь із такою ситуацією? Вислухавши Мої слова про щось, ви знаєте лише про цю річ, але не знаєте, про який стан ідеться, і не можете застосувати це до себе? (Так.) Це свідчить про те, що ваш досвід іще не досягнув цієї точки. Якщо те, про що Я говорю, стосується вас і тісно пов’язане з вашим життям, – наприклад, розмови про речі, з якими люди стикаються щодня, виконуючи свої обов’язки, або про розбещені характери, які виливаються з людей під час виконання обов’язків, або про речі, які стосуються намірів людей, їхніх гордовитих характерів чи формального виконання своїх обов’язків, або про їхнє ставлення під час виконання своїх обов’язків, – послухавши про це, ви, можливо, зможете застосувати це до себе. Якщо Я говоритиму про це глибше, то є речі, які ви, можливо, не зможете застосувати до себе. Таке іноді трапляється? (Так.) Що ж до речей, які ви не можете застосувати до себе, чи слухаєте ви їх так, як слухаєте доктрину, просто дозволяючи їм пройти повз вас? Тоді як вам слід розуміти ті речі, які ви можете застосувати до себе? (Аналізувати й пізнавати себе, шукати істину, щоби подолати власну розбещеність.) Це правильний шлях отримання досвіду.

Сказати, що аналіз власного розбещеного характеру та його пізнання є важливими, – це надто узагальнене твердження. Як же насправді слід аналізувати й пізнавати себе? Тут є шлях: коли з тобою щось трапляється, ти маєш проаналізувати свій погляд і ставлення, думки, які ти маєш, і те, з якої точки зору ти дивишся на цю проблему, ставишся до неї, розбираєшся та поводишся з нею. Завдяки цим крокам можна проаналізувати себе та пізнати власний розбещений характер. Яка мета такого самоаналізу та самопізнання? Аби краще зрозуміти свій власний розбещений стан, а потім шукати істину, щоби розв’язати свої проблеми й досягти зміни характеру. Тож на якому етапі ви зараз перебуваєте? Як багато й наскільки глибоко ви себе знаєте? Наскільки ви розумієте, в якому стані перебуваєте в різні часи або коли з вами відбуваються різні події? Чи докладали ви для цього зусиль, чи досліджували це питання? Чи переживали ви якісь входження? (Коли зі мною трапляються очевидніші речі або значні події, я можу вловити деякі з власних виливів, легко пропускаючи менші проблеми. Іноді я не свідомий того, що живу в неправильному стані.) Коли ви не свідомі цього, в якому стані ви перебуваєте? В якій ситуації ви могли б бути несвідомими? (Виконуючи свій обов’язок так, ніби я просто роблю щось, не докладаючи зусиль до пошуку істини в Божих словах, тож навіть якщо б розбещений характер вилився назовні, я б не знав про це.) Ставитися до свого обов’язку як до простого виконання, як до певної роботи, завдання чи відповідальності, і виконувати його заціпеніло, не пов’язуючи його із входженням у життя, – дуже поширений стан; це ставлення до свого обов’язку як до завдання, яке потрібно виконати, а не як до шляху чи методу входження в життя. Це так само, як ходити на роботу: деякі люди ставляться до роботи як до кар’єри, інтегруючи її в своє життя, поєднуючи зі своїми інтересами та хобі, а також життєвими ідеалами та цілями. Інші ж ставляться до роботи як до певного роду обов’язку, – вони не можуть не ходити на роботу. Вони пунктуально приходять туди щодня, щоб заробити трохи грошей на утримання сім’ї, але не мають жодних життєвих цілей чи ідеалів. Хіба більшість із вас не перебуває в такому стані просто зараз? Ваш обов’язок відірваний від Божих слів чи істини. Навіть якщо ви визнаєте власні помилки, ви не досягаєте справжнього преображення; ви повертаєтеся до роздумів про входження в життя лише тоді, коли відчуваєте невеличку провину у своєму серці. Решту часу ви зазвичай просто робите все, що вам заманеться. Твій стан трохи кращий, коли ти задоволений або в дуже гарному настрої, але якщо одного дня трапляється щось, що суперечить твоїм бажанням, або якщо тобі наснився кошмар, який зіпсував тобі настрій, то це може кілька днів впливати на твій душевний стан, а також на результати твого обов’язку. Проте ти не усвідомлюєш цього у своєму серці; твої думки плутаються, і протягом цих десяти днів чи навіть двох тижнів ти гальмуєш, працюючи автоматично, аби якось протриматися. Коли людина живе в такому стані, хіба входження в життя не зупиняється? Якщо входження в життя зупиняється, то чи догоджають Богу вчинки людини, обов’язки, які вона виконує? (Ні.) Чому? В такому випадку їхні дії та обов’язки не мають нічого спільного з істиною та не є свідченням про Бога, тому виконання обов’язків у такий спосіб не може догодити Богу. Можливо, якийсь час ти не робиш помилок у виконанні свого обов’язку, тому тобі здається, що таке виконання обов’язку є цілком прийнятним; допоки ти постійно зайнятий виконанням свого обов’язку, не покидаючи роботи й не роздумуючи про щось інше, тобі здається, що виконання обов’язку в такий спосіб є чудовим. Хіба таке ставлення не є прикладом формального виконання обов’язків? Якщо ти задовольняєшся лише діями, відірваними від принципів істини, то чи можеш ти досягти результату у виконанні свого обов’язку? Коли Божа робота буде завершена, як ти звітуватимеш перед Богом? Якщо ти не береш на себе відповідальність, виконуючи свій обов’язок, не шукаєш істину й не вирішуєш справи згідно з принципами, чи відповідає таке виконання обов’язку прийнятному стандарту? Чи заслужить це Боже схвалення? Якщо ти раптом зіткнувся з випробуванням чи зазнав критики та обтинання, а потім усвідомив, що суд і кара прийшли через те, що ти образив Божий характер, і це різко вириває тебе зі сну та змушує нарешті зібратися з думками на пару днів, хіба це нормальний стан для входження в життя? (Ні.) Очевидна зміна в тобі після обтинання й критики подібна до болю після удару батогом. Ти трохи пізнав себе. Зовні може здаватися, ніби ви трохи зросли та зрозуміли дещо про обтинання, критику, суд і кару. Але суб’єктивно кажучи, якщо людина взагалі не розуміє й не усвідомлює власних розбещених характерів і різних розбещених станів, якщо вона ніколи ретельно не досліджувала ці речі й ніколи не розв’язувала ці проблеми, то чи може вона досягти нормального стану для входження в життя? Чи може вона ввійти в реальність істини? Я не думаю, що їм легко цього досягти. Деякі люди кажуть: «Я здатен зрозуміти принципи в питаннях виконання свого обов’язку; хіба це не розуміння істини й не входження в її реальність?». Правила легко виконувати й зовнішніх дій легко дотримуватися, але вони не дорівнюють практиці істини, як і не дорівнюють вирішенню справ згідно з принципами. Наприклад, скажімо, ти повинен щодня прокидатися о п’ятій ранку й лягати спати о десятій вечора; чи зміг би ти дотримуватися цього принципу у своєму повсякденному житті? (Ні.) Графік із п’ятої до десятої досить непоганий; він відповідає природним ритмам людини та корисний для її організму, але чому його важко прийняти? Тут є проблема. Не можна сказати, що люди не знають цих міркувань або не обізнані з цим загальновідомим фактом, вони пречудово його знають, то чому ж не можуть прийняти? Чому люди не хочуть дотримуватися цього розкладу, жити згідно з цим методом і розпорядком? Це пов’язано з фізичними інтересами людей. Хіба небажання рано вставати – це не те саме, що бажання більше спати, слідувати своїм фізичним уподобанням та відчуттям? Ранній підйом суперечить фізичному комфорту людей, тому вони не хочуть цього робити, і це змушує їх почуватися нещасними. Отже, чи можуть люди прийняти той факт, що «ранній підйом є корисним для вашого тіла»? Ні, не можуть. Люди не можуть відмовитися навіть від цієї маленької частки свого інтересу, і все ж вони повинні дисциплінувати своє тіло, молитися й працювати над своїми думками. Вони також мусять зазнавати впливу свого оточення: вони встають тільки тоді, коли бачать, що інші люди встали, і їм соромно за своє бажання поспати. Вони відчувають, що змушені вставати щодня, та особливо нещасні через це. Що приводить до таких думок і станів? Люди прагнуть фізичного комфорту, хочуть діяти за власним бажанням та виношують думки про лінощі й поблажливість до себе. З одного боку, вони не зважають на закономірності свого тіла, а з іншого – не думають про обов’язок, який виконують, натомість зосереджуючись насамперед на задоволенні власних фізичних інтересів. Зрештою, є щось у розбещеному характері людини, через що вона завжди хоче потурати плоті й нічим себе не обмежувати. Зазнавши критики, вона намагається виправдатися, завжди захищаючи себе, а це трохи нерозумно. Ранній підйом – це дріб’язкове питання, що не стосується здобутків чи втрат людей, – ви можете цього досягти, якщо подолаєте своє бажання більше спати, але людям дуже важко відмовитися від невеликої фізичної вигоди у формі трохи довшого відпочинку. Коли бажання більше спати впливає на твою роботу, ти усвідомлюєш, що це не відповідає принципам істини; ти не тільки не аналізуєш себе, ти навіть маєш нарікання в серці й почуваєшся нещасним, постійно думаючи: «Чому я ніколи не можу дати собі трохи волі чи хоч якийсь час робити те, що хочу?». У деяких людей часто виникають такі думки. Як же подолати цей стан? Тобі треба молитися, вміти долати свої фізичні труднощі, прагнути до зрілості, перестати прагнути комфорту, вміти страждати, бути вірним своєму обов’язку, не робити все, що заманеться, і навчитися стримувати себе. Чи легко стримувати себе? (Ні.) Чому? (Тому що люди не бажають стриманості, не люблять, коли ними керують, і хочуть потурати собі.) Люди, які не розуміють самообмеження, які не вміють себе стримувати, які погано володіють собою, завжди діють безглуздо й потурають фантазіям, мають незрілу людську сутність незалежно від віку. Коли ця дрібниця зачіпає інтереси людей, їхній розбещений характер виливається назовні. Коли це трапляється, вони повинні шукати істину, аби розв’язати цю проблему; вони повинні пізнати себе та зрозуміти істину, аби розв’язати проблему своєї розбещеності. Коли людина очищується від свого розбещеного характеру, вона мимоволі входить у реальність істини, її життя зростає й дозріває, а характер її життя змінюється.

Я навів лише простий приклад того, як щось настільки незначне, як щоденний розпорядок, може виявити розбещені характери людей і те, що насправді відбувається в їхніх думках; тепер усе це викрито. Виявивши ці розбещені характери, ти відкрив, що справді був глибоко розбещений сатаною. Хоча ти вже багато років віриш у Бога й трохи розумієш доктрину, ти ще не відкинув свій розбещений характер. Хай який обов’язок ти виконуєш, ти не можеш виконувати його за прийнятними стандартами; хай які справи ти вирішуєш, ти не можеш робити це згідно з принципами; ти ще не став людиною, яка по-справжньому кориться Богові. Отже, виходячи з теперішнього стану людей, чи справді вони спасенні Богом? Ще ні, тому що вони ще не повністю відкинули свої розбещені характери, їхня практика істини ще надто обмежена, і вони далекі від справжнього підкорення Богові; деякі люди навіть здатні йти за сатаною або іншою людиною. Ці факти достатньо доводять, що люди ще не досягли рівня, на якому могли б стати спасенними. Кожна людина повинна класифікувати себе, виходячи зі свого справжнього стану, та визначити, якою людиною вона є. Аналізуючи власні розбещені характери, деякі люди пізнають свої різноманітні внутрішні стани, а також думки, погляди й ставлення, які виникають, коли з ними трапляються різні речі. Хтось бачить, що він пихатий і самовпевнений, що любить вихвалятися, що йому подобається задаватися та ставити себе вище за інших. Хтось бачить, що він нечесний і брехливий, вдається до всіляких підступів та є злісним. Інші бачать, що вони ставлять на перше місце вигоду та люблять використовувати інших, що вони егоїстичні й підлі люди. Дехто певний час аналізує себе та розуміє, що він лицемір. Інші вважали, що вони талановиті, мають духовний рівень та добре володіють своєю професією, але, поміркувавши трохи, розуміють, що не мають жодної якості для відкуплення; вони бездарні, а крім того ще й дурні та безпринципні у своїх вчинках. Деякі люди, проаналізувавши себе, розуміють, що вони дріб’язкові скнари; для них є неприйнятним, коли інші говорять щось, що зачіпає їхні інтереси, а про толерантність вони гадки не мають. Чи отримання таких знань від самоаналізу допоможе тобі із входженням у життя? (Допоможе.) Як це допоможе? (Це може допомогти нам мати серце, яке шукає істину. Якщо ми не пізнаємо ці проблеми, то не знатимемо, що часто виявляємо розбещений характер; ба більше, ми не зможемо шукати істину, аби розв’язати наші проблеми.) (Якщо ми не знатимемо про це, то також не дізнаємось, що перебуваємо в жалюгідному становищі. Дізнавшись про свої вияви, ми захочемо шукати істину, щоб розв’язати наші проблеми. Ми захочемо скинути кайдани своїх розбещених характерів і шукати істину, щоб відповідати Божим словам.) Уявіть людину, яка вважає себе великою, праведною, великодушною, талановитою, толерантною, доброю, чесною та особливо відданою іншим, а її розбещений характер має такі ж маленькі вади, як і звичайні люди, – зарозумілість, самовдоволення, ненависть і заздрість, але при цьому вона думає, що попри ці маленькі вади вона досконала, а також чесніша, благородніша й люблячіша, ніж інші, – як гадаєте, якщо людина завжди перебуває в такому стані, чи зможе вона прийти до Бога й по-справжньому розкаятися? (Ні.) За яких обставин людина дійсно може постати перед Богом, щоб пізнати себе, по-справжньому схилитися перед Ним і сказати: «Боже, я глибоко розбещений сатаною. Я не бажаю відмовлятися від усього, що стосується моїх інтересів. Я егоїстична й підла людина та не маю жодної якості для спокути. Я готовий щиро покаятися й жити за подобою справжньої людини – я хочу, аби Бог мене врятував»? Коли людина має бажання по-справжньому покаятися, це добре; тоді їй легко стати на правильний шлях віри в Бога і досягти спасіння.

Скажімо, людина малює картину; вона задоволена, вважаючи цю картину досконалою, аж поки одного дня хтось не скаже, що картина має багато недоліків. Ще до того, як такий критик докладно все пояснить, художник відчуває, що це напад на нього. Це його засмучує, і він одразу ж відповідає: «Кажеш, я погано малюю? Та ти малюєш гірше за мене, і в твоїх роботах більше проблем! Ніхто навіть дивитися на них не хоче!». Чому він може так говорити? В якому стані він перебуває, кажучи це? Чому така дрібниця здатна викликати в нього таку сильну злобу й лють і породити агресивні думки про відплату? Що до цього призвело? (Він вважає свою картину досконалою, і коли хтось інший каже, що вона має недоліки, це його ображає.) Справа в тому, що ти не можеш зашкодити чужому ідеальному образу. Якщо людина вважає щось добрим, тобі краще не вказувати на недоліки та не висловлювати жодних сумнівів. Ти мусиш сказати: «Твоя картина дуже гарна. Її можна назвати шедевром. Гадаю, твої навички нічим не гірші за навички навіть великих майстрів. Якщо ти випустиш цю картину, вона неодмінно викличе фурор у цій галузі та стане цінним надбанням для наступних поколінь!». Тоді людина буде задоволена. Задоволення й лють походять від однієї й тієї ж особи, то як же так сталося, що вони виливаються двома різними способами? Який з них є розбещеним характером такої людини? (Обидва.) Який з цих розбещених характерів сильніший? (Другий.) Другий виявляє її лицемірство, невігластво й нерозумність. Коли хтось каже, що ти погано малюєш, чому ти такий нещасний, що в тобі розвиваються ненависть, агресія та бажання помститися? Чому ти так радієш, коли хтось каже кілька приємних слів на твою адресу? Чому ти такий самовдоволений? Хіба такі люди не є абсолютно безсоромними? Вони не знають сорому; вони дурні й жалюгідні. Хоча ці слова звучать не дуже приємно, але справа саме в цьому. Звідки беруться невігластво, дурість і потворні вирази людей? Вони походять від людських розбещених характерів. Якщо хтось має таке ставлення, коли трапляються такі речі, то з нього виливаються зовсім не розсудливість і сумління, якими повинна володіти людина з нормальною людською сутністю; такий вилив не є тим, чим повинна жити людина з нормальною людською сутністю. Тоді як слід розбиратися із подібними питаннями? Дехто каже: «У мене є спосіб. Коли хтось хвалиться, що я добрий, я мовчу; коли хтось каже, що я поганий, я також мовчу. Я до всього ставлюся холоднокровно. Це не пов’язано з тим, що я правий чи неправий, і не є виявом розбещеного характеру. Хіба це не чудово?». Як вам така позиція? Чи означає це, що ці люди не мають розбещеного характеру? Незалежно від того, наскільки добре хтось уміє прикидатися, навіть якщо він може робити це деякий час, робити це все життя нелегко. Хай як добре ти вмієш прикидатися чи ретельно все приховувати, ти не можеш замаскувати чи приховати свій розбещений характер. Можливо, ти зміг би обманути людей щодо речей, які живуть у твоєму серці, але ти не можеш обманути ані Бога, ані себе самого. Незалежно від того, виливається це назовні чи ні, зрештою те, про що людина думає і що виникає у неї в голові, хай яке воно потужне чи явне, являє собою її розбещений характер. То хіба ці розбещені характери не виливаються в природний спосіб незалежно від місця й часу? Деякі люди думають, що іноді через необережність могли б зробити зауваження, яке викриває їхні найпотаємніші думки, і вони шкодують про це. Вони думають: «Наступного разу я нічого не скажу; хто багато говорить, той багато помиляється. Якщо я нічого не скажу, то мій розбещений характер не виллється назовні, чи не так?». Однак зрештою, щойно вони починають діяти, їхні розбещені характери знову виливаються назовні, вони знову викривають свої наміри; це може статися будь-де та будь-коли, і від цього неможливо вберегтися. Отже, якщо ти не подолав свій розбещений характер, то це нормально, що він регулярно виливатиметься назовні. Існує лише один спосіб подолати його – шукати істину й докладати певних зусиль, доки справді не зрозумієш істину й не зможеш побачити сутність свого розбещеного характеру; тоді ти зможеш зненавидіти сатану й свою плоть, і тоді тобі буде легко втілювати істину в життя. Коли ти зможеш втілювати істину на практиці, те, що буде виливатися з тебе, не буде розбещеним характером, а радше виливами совісті, розсудливості й нормальної людської сутності. Отже, тільки шукаючи істину, ти можеш подолати проблему розбещеного характеру; покладання на самоконтроль, стриманість і самодисципліну не є добрим методом і взагалі не може подолати розбещений характер.

Тож як подолати розбещені характери? По-перше, ви повинні розпізнати й проаналізувати походження цих розбещених характерів, а потім знайти відповідний метод практики. Візьмемо приклад, який Я щойно навів. Ця людина думає, що її картина досконала, але врешті-решт хтось, хто розуміється на живописі, каже, що вона має багато недоліків, тому художник незадоволений і відчуває, що його самооцінка постраждала. Коли хтось зачіпає вашу самооцінку і ваш розбещений характер виливається назовні, що ви можете зробити? Інші люди висувають інші ідеї та точки зору, то що робити, коли ви не можете їх прийняти? Деякі люди не здатні правильно з цим упоратися. Коли з ними щось трапляється, вони спочатку аналізують це: «Що вони мають на увазі? Це спрямовано на мене? Це тому, що я вчора на них неприємно подивився, і сьогодні вони хочуть мені помститися? Якщо вони спрямовують це проти мене, то я цього так просто не залишу: зуб за зуб, око за око. Якщо вони не будуть добрими до мене, то і я не буду справедливим до них. Я повинен відплатити!». Що це за вилив? Це все одно вилив розбещеного характеру. На практиці такий вилив розбещеного характеру свідчить про схильність і намір помститися. По суті, який характер має така поведінка? Чи не є вона злісною? У цьому є злісна природа. Чи мстилися б люди, якби не мали злісної природи? Вони б не думали про це. Тільки коли вони думають про помсту, з них виливаються такі слова: «Кажеш, я погано малюю? Та ти малюєш гірше за мене, у твоїх роботах більше проблем! Ніхто навіть дивитися на них не хоче!». Який характер має така мова? Це свого роду напад. Як ви ставитеся до такого способу дій? Напад і відплата є позитивними чи негативними? Вони є похвальними чи принизливими? Очевидно, що вони є негативними й принизливими. Напад і відплата – це один з видів дій і виливів, які походять від злісної сатанинської природи. Це також різновид розбещеного характеру. Люди думають так: «Якщо ти недобрий до мене, то і я не буду справедливим до тебе! Якщо ти не ставишся до мене з гідністю, то чому я маю ставитися до тебе з гідністю?». Що це за мислення? Чи це не спосіб мислення відплати? З точки зору пересічної людини, хіба це не є правильною перспективою? Хіба вона не витримує критики? «Я не нападу, якщо на мене не нападуть; а якщо на мене нападуть, я обов’язково вдарю у відповідь» та «Ось тобі відплата тією ж монетою» – такі речі часто кажуть безбожники; для них такі обґрунтування витримують критику й повністю відповідають людським переконанням. Але як на ці слова повинні дивитися ті, хто вірить у Бога й прагне до істини? Чи правильні ці ідеї? (Ні.) Чому вони неправильні? Як їх розпізнати? Від кого вони походять? (Від сатани.) Вони походять від сатани, в цьому немає сумніву. З якого сатанинського характеру вони походять? Вони походять від злісної природи сатани; вони містять отруту та справжнє обличчя сатани у всій його злісності та потворності. Вони містять саму сутність цієї природи. Яким же є характер поглядів, думок, виливів, мови й навіть вчинків, які містять у собі сутність цієї природи? Без сумніву, це розбещений характер людини – характер сатани. Чи відповідають ці сатанинські речі Божим словам? Чи відповідають вони істині? Чи мають вони обґрунтування в Божих словах? (Ні.) Чи є вони діями, які повинні робити послідовники Бога, і думками та поглядами, які вони повинні мати? Чи відповідають істині ці думки та способи дій? (Ні.) Якщо вони не відповідають істині, то чи відповідають вони совісті та розсудливості нормальної людської сутності? (Ні.) Тепер ви чітко бачите, що ці речі не відповідають ані істині, ані нормальній людській сутності. Чи вважали ви раніше, що ці дії та думки були доречними, презентабельними й мали під собою підґрунтя? (Так.) Ці сатанинські думки й теорії займають панівне становище в серцях людей, керують їхніми думками, поглядами, поведінкою, діями, а також різними станами; чи можуть люди зрозуміти істину? Звісно, ні. Навпаки, хіба люди не практикують і не дотримуються того, що вони вважають правильним, так, ніби це істина? Якщо ці речі є істиною, то чому їх дотримання не розв’язує твоїх практичних проблем? Чому їх дотримання не призводить до справжніх змін у тобі попри твою багаторічну віру в Бога? Чому ти не здатен використати Божі слова, щоби розпізнати ці філософії, які походять від сатани? Чи ти досі дотримуєшся цих сатанинських філософій так, ніби вони є істиною? Якщо ти справді маєш проникливість, то хіба ти не знайшов корінь проблем? Тому що те, за що ти тримався, ніколи не було істиною, – це радше були сатанинські омани й філософії – ось де лежить проблема. Ви всі повинні пройти цим шляхом, щоб дослідити й ретельно вивчити себе; побачити, які речі всередині вас є тими, які, на вашу думку, мають підставу, які відповідають здоровому глузду й життєвій мудрості, які, на вашу думку, ви можете викласти на стіл – неправильні думки, погляди, способи дій і підвалини, які ви вже прийняли як істину у своїх серцях, які ви не вважаєте розбещеними характерами. Продовжуйте копати в пошуку цих речей; їх набагато більше. Якщо ви відкопаєте всі ці зіпсовані й негативні речі, розберете їх, поки не напрацюєте проникливість і не зможете відмовитися від них, тоді ваші розбещені характери буде легко подолати, і ви зможете очиститися.

Повернімося до попереднього прикладу. Коли художник чує від інших як негативні, так і приємні оцінки своєї роботи, яка відповідь є правильною, з поведінкою й виливами, що містять і людську сутність, і раціональність? Я щойно сказав, що такі думки в людини, незалежно від того, чи вона вважає їх правильними, чи неправильними, походять від сатани, від людського розбещеного характеру; вони неправильні та не є істиною. Навіть якщо ти думаєш правильно чи вважаєш, що інші схвалюють твої думки, вони не походять від істини; вони не є виливами або проживанням реальності істини, і вони не відповідають Божій волі. То як насправді слід ставитися до цього питання з розсудливістю та людською сутністю? Перш за все, не варто відчувати самовдоволення від слів похвали, які тобі дають інші; це один зі станів. Крім того, не варто відчувати відрази чи ненависті до поганих речей, які інші говорять про тебе, а ставитися до них злісно чи з бажанням помститися й поготів. Незалежно від того, хвалять тебе чи ні та чи говорять про тебе погані речі, ти повинен мати правильне ставлення у своєму серці. Яке саме ставлення? Перш за все, ти маєш зберігати спокій, а потім сказати критикам: «Малювання для мене – це лише аматорське хобі. Я знаю свій рівень майстерності. Незалежно від твоїх слів я можу ставитися до тебе коректно. Краще не говорімо про живопис; він мене не цікавить. Що мене цікавить, так це те, чи можеш ти мені сказати, де в мене є виливи розбещених характерів, які я ще не усвідомив, про які я не знаю. Поспілкуймося й дослідимо ці питання. Переживімо зростання в нашому входженні в життя, а також глибше входження – це було б так чудово! Який сенс обговорювати зовнішні справи? Це не допоможе людині добре виконувати свій обов’язок. Мені байдуже, що ти скажеш про мою картину – хороша вона чи погана. Якщо ти хвалиш мою картину, чи не маєш ти прихованих мотивів? Чи не хотів би ти використати мене для того, щоб зробити щось для себе? Якщо ти хочеш, щоб я допоміг тобі вирішити якусь справу, я допоможу, чим зможу, безкоштовно; якщо я не можу допомогти, то принаймні дам кілька порад. Не потрібно так зі мною спілкуватися. Це лицемірство, яке викликає в мене огиду й нудоту! Якщо ти кажеш, що моя картина погана, чи намагаєшся ти спокусити мене й змусити піддатися спокусі? Ти хочеш, щоб я діяв імпульсивно, а потім помстився й напав на тебе? Цього я не зроблю, я не такий дурний. Я не дам сатані себе обдурити». Як вам таке ставлення? (Це добре.) Як називається такий спосіб дій? Це називається дати відсіч сатані. Деякі люди, які не прагнуть до істини, не мають чим зайнятися й говорять усякі непотрібні слова: «Ах, твоя стара кар’єра була такою успішною, що можна позаздрити!», «Ах, подивися, який ти гарний! Твоє обличчя – втілення удачі». Люди дивляться, хто сильніший, хто привабливіший, хто може бути їм корисним, а потім постійно тримаються біля них, лестять їм, вихваляють їх і підлещуються до них. Вони використовують усілякі підступні, безсоромні методи, аби задовольнити свої негідні наміри та бажання. Хіба це не огидно? (Огидно.) То як слід поводитися з такими людьми при зустрічі? Чи правильно поводитися згідно з ідеєю «зуб за зуб, око за око»? (Ні.) Якщо тобі бракує часу, просто скажи кілька різких слів, щоб завдати удару у відповідь і присоромити їх. Ти можеш сказати: «Як ти можеш бути таким нудним? Хіба тобі немає чим зайнятися? Який сенс пліткувати про такі речі?». Якщо ж ти вважаєш, що їхні улесливі слова надто поверхові й нудотні, не любиш слухати та не маєш часу на довгі розмови, то відповідай цими кількома реченнями й закінчуй. Якщо маєш час, то поспілкуйся з ними. Говорячи про спілкування, тут немає жодного розбещеного характеру, жодної гарячковості чи природності, жодних нападів чи відплати, жодної ненависті чи чогось, що люди зневажають, – те, що виливається з тебе, повинно відповідати нормальній людській сутності, совісті та розсудливості, повинно мати реальність істини та здатність допомогти іншим, повинно бути конструктивним і приносити користь іншим людям. Усе це є позитивними виливами. А які бувають негативні виливи? (Відплата, напад, зуб за зуб.) Відплата, напад, зуб за зуб, око за око, а також ідеї, які люди традиційно вважають правильними: «Ось тобі відплата тією ж монетою», «Я чесний чоловік, я не підла людина і не лицемір». Чи відповідають істині ці речі, які, на думку людей, є правильними? (Ні.) Ці речі варто дослідити. Ті речі, які є простими, зрозумілими, які легко побачити з першого погляду, трохи легше розпізнати. Що ж до речей, які більшість людей не бачить, які багато хто вважає правильними й добрими, – люди їх не розпізнають, тому їм легко ставитися до них і дотримуватися їх так, ніби це істина. Дотримуючись їх, люди думають, що те, чим вони живуть, є реальністю істини й нормальною людською сутністю; вони думають про те, які вони досконалі, добрі, справедливі й чесні, які вони відкриті й сумлінні. Жити істиною та замінювати її тим, що є гарячковим, природним, плотським, етичним і моральним, наче це і є реальність істини, – це помилка, до якої схильна більшість людей, так що навіть ті, хто вірить у Бога вже багато років, не в змозі її розгледіти; майже кожен, хто вірить у Бога, повинен пройти цю фазу, і тільки ті, хто прагне до істини, здатні уникнути цієї хибної ідеї. Отже люди повинні розпізнати ті речі, що походять від гарячковості й природності, та заглибитися в них. Якщо ти зможеш побачити й подолати це, то деякі речі, що зазвичай виливаються з тебе, відповідатимуть реальності істини. Практики істини можна досягти з нормальною людською сутністю; практика істини є єдиним стандартом, який доводить наявність совісті й розсудливості в людини. Хай би скільки істини практикували люди, все це є позитивним; це зовсім не розбещений характер та не гарячкова поведінка. Якщо хтось скривдив тебе раніше, а ти ставишся до нього так само, чи відповідає це принципам істини? Якщо через те, що тебе скривдили – скривдили дуже сильно, – ти намагаєшся чесними чи нечесними способами помститися й покарати кривдника, то, на думку безбожників, це справедливо й розумно, і тут нема чого критикувати; але що це за спосіб дії? Це гарячковість. Люди тебе ображають, що є виявом розбещеної сатанинської природи, але якщо ти мстишся їм, то хіба твоя поведінка не є такою ж, як і їхня? Менталітет, відправна точка й джерело твоєї відплати такі ж, як і в них; немає жодної різниці. Отже, характер твоїх дій, безумовно, гарячковий, природний і сатанинський. Зважаючи на те, що це сатанинський і безрозсудний вчинок, чи не варто тобі змінити свій спосіб дій? Чи слід змінити джерело, наміри та мотивацію своїх дій? (Так.) Як їх змінити? Якщо з тобою відбувається щось незначне, хоч і викликає в тебе дискомфорт, але не зачіпає твоїх інтересів, не завдає тобі болю, не викликає ненависті, не змушує тебе ризикувати життям заради помсти, то ти можеш відкинути свою ненависть, покладаючись не на гарячковість, а радше на свою раціональність і людську сутність, аби правильно й спокійно розібратися з цим питанням. Ти можеш відверто й щиро пояснити це питання своєму співрозмовнику та подолати свою ненависть. Але якщо ця ненависть заглибока, така, що ти дійшов до прагнення відплати та відчуваєш гірку ненависть, то чи здатен ти все ж проявити терпіння? Коли ти можеш не покладатися на гарячковість, а спокійно сказати: «Я мушу бути раціональним. Я повинен жити по совісті й розсудливості, жити за принципами істини. Я не можу відповідати злом на зло, я повинен бути непохитним у своєму свідченні й присоромити сатану», – хіба це не інший стан? (Так.) Які стани ви мали в минулому? Якщо хтось інший вкрав або з’їв щось твоє, це ще не означає великої, глибокої ненависті, тому ти не вважатимеш за потрібне сперечатися з ним, поки не почервонієш від злості, – така поведінка не гідна тебе й не варта того. У такій ситуації ти можеш вирішити питання раціонально. Чи вміння раціонально підходити до справи дорівнює практиці істини? Чи це означає, що ти маєш реальність істини в цьому питанні? Звісно, ні. Раціональність і практика істини – це різні речі. Якщо ти стикаєшся з чимось, що викликає в тебе особливу лють, але ти здатен раціонально й спокійно із цим упоратися, не дозволяючи гарячковості чи розбещеності вилитися з тебе, – це вимагає від тебе розуміння принципів істини й покладання на мудрість, аби впоратися з цим. У такій ситуації, якщо ти не молишся Богу й не шукаєш істини, в тобі легко виникне гарячковість – аж до насильства. Якщо ти не шукаєш істини, а користуєшся лише людськими методами й вирішуєш питання відповідно до власних уподобань, то ти не зможеш вирішити його, трохи проповідуючи доктрину або сідаючи й відкриваючи своє серце. Це не так просто.

Те, про що ми зараз спілкуємося, торкається проблеми розбещених характерів та розбещеної природи людей. Деякі люди народжуються з простою, прямолінійною вдачею; коли хтось завдає шкоди їхнім інтересам або каже їм щось неприємне, вони сміються й пропускають це повз вуха. Інші ж люди дріб’язкові й не можуть не звертати на це увагу, зачаївши образу на все життя. Який із цих двох типів людей має розбещений характер? Насправді обидва, просто їхній природний темперамент різний. Темперамент не може впливати на розбещений характер людини та не визначає глибину її розбещеності. Виховання, освіта чи сімейні обставини не визначають глибину розбещеного характеру людини. То чи пов’язана ця глибина з тим, що люди вивчають? Дехто каже: «Я вивчав літературу і прочитав багато книжок; у мене гарний смак і я культурний, тому моя здатність до самообмеження сильніша, ніж в інших, моє розуміння людей краще, ніж в інших, і мій розум ширший, ніж в інших. Стикаючись із проблемами, я знаю, як їх розв’язати, тому мій розбещений характер, можливо, не такий вже й глибокий». Деякі люди кажуть: «Я вивчав музику, тому маю особливий талант. Музика піднімає душі людей та очищає їх. Під впливом кожної ноти душа людини очищується й преображається. Прослуховування різної музики вводить людей в різні душевні стани та викликає різний настрій. Коли в мене негативний настрій, я слухаю музику, щоб його подолати, тому мій розбещений характер поступово слабшає під час прослуховування музики. Мій розбещений характер також поступово долається в міру покращення моїх музичних здібностей». Деякі люди, що співають, кажуть: «Приємні пісні можуть принести щастя людським душам. Що більше я співаю, то кращим стає мій голос, моя співоча майстерність зростає разом з моєю професійністю, що в свою чергу покращує мій стан. А якщо мій стан ставатиме дедалі кращим, то чи не ставатиме мій розбещений характер дедалі меншим?». Чи вважаєте ви, що це саме так? (Ні.) Отже, багато людей мають хибні уявлення, знання та розуміння про те, що таке розбещений характер; здобувши невеличку освіту, вони думають, що їхній розбещений характер зменшився. Деякі старші люди навіть думають: «Коли я був молодим, я багато страждав, і життя було дуже простим; я зосереджувався на заощадженнях, а не на витратах. Хай би яку роботу я виконував, я був чистий, як скельце, і моя мова була ввічливою. Я говорив відверто й був простодушним. Тому в мене не так багато розбещених характерів. Деякі молоді люди потрапляють під вплив свого соціального середовища: вони вживають наркотики та слідують поганим тенденціям. Вони сильно заражені соціальною атмосферою й глибоко розбещені!». Ці хибні уявлення та знання про розбещені характери викликають у людей різні почуття та упередження щодо власної розбещеної сутності та сатанинської природи. Ці почуття та упередження змушують більшість людей вважати, що попри їхній розбещений характер, зарозумілість, самовпевненість та непокору більшість їхніх учинків все ж таки є доброю. Зокрема, коли люди здатні дотримуватися правил, мають нормальне, впорядковане духовне життя й можуть говорити про якусь духовну доктрину, то вони ще більше переконуються, що мають досягнення на шляху віри в Бога, і що їхній розбещений характер значною мірою подолано. Є навіть такі люди, які думають, що вони вже духовні, що вони святі люди, які вже удосконалилися й очистилися, і що вони вже не мають розбещеного характеру, коли їхній стан не дуже поганий, коли вони мають успіхи у виконанні свого обов’язку, або коли вони чогось досягають. Хіба такі думки людей не є різними хибними уявленнями, які виникають, коли люди по-справжньому не пізнали свої розбещені, сатанинські характери? (Так.) Хіба ці хибні уявлення не є найбільшою перешкодою на шляху людей до подолання їхніх розбещених характерів і труднощів? Це найбільша перешкода, те, що найбільше ускладнює взаємодію з людьми.

Чи зрозуміли ви, про що ми сьогодні спілкувалися? Чи засвоїли ви ключові елементи? Якщо людина не подолала свої розбещені характери, вона не може увійти в реальність істини. Якщо вона не знає, які розбещені характери має, та не пізнала власну сатанинську природу й сутність, то чи здатна вона по-справжньому визнати, що сама є розбещеною? (Ні.) Якщо люди не здатні щиро визнати, що вони є сатанинськими та належать до розбещеного людського роду, то чи можуть вони по-справжньому покаятися? (Ні.) Якщо вони не можуть по-справжньому покаятися, то хіба вони не можуть часто думати, що не такі вже й погані, що вони гідні, високопоставлені, що вони мають статус і честь? Хіба в них не часто бувають такі думки й стани? (Так.) Тоді чому ці стани з’являються? Усе це зводиться до одного речення: якщо людина не подолала свої розбещені характери, то її серце завжди неспокійне, і їй важко перебувати в нормальному стані. Іншими словами, якщо твій розбещений характер не подоланий в якомусь аспекті, тобі дуже важко звільнитися від впливу негативного стану та вийти з нього, так, що ти можеш навіть вважати цей свій стан правильним, коректним і відповідним істині. Ти триматимешся за цей стан, вперто існуватимеш у ньому та, звісно ж, застрягнеш у ньому, і тобі буде дуже важко вийти з цього стану. Тоді одного дня, щойно зрозумівши істину, ти усвідомиш, що такий стан приводить до нерозуміння Бога й протистояння Йому, до опору Богові та судження Його, до того, що ти засумніваєшся в тому, що Божі слова є істиною, засумніваєшся в Божій роботі, в тому, що Бог володарює над усім, і в тому, що Бог є реальністю і джерелом усіх позитивних речей. Ти побачиш, що твій стан дуже небезпечний. Цей тяжкий наслідок стався тому, що ти не мав справжніх знань про ці сатанинські філософії, ідеї та теорії. Тільки тепер ти зможеш зрозуміти, наскільки сатана зловісний і злобний; сатана цілком здатен обманювати й розбещувати людей, змушуючи їх ставати на шлях опору Богові й зраджувати Його. Якщо не подолати розбещені характери, то наслідки будуть дуже серйозними. Якщо ти здатний мати це знання, це усвідомлення, то це виключно результат твого розуміння істини, а також твого просвітління та освічення Божими словами. Люди, які не розуміють істини, не можуть бачити, як сатана розбещує людей, обманює й змушує їх опиратися Богові; цей наслідок є особливо небезпечним. Якщо, переживаючи Божу роботу, людина не здатна до самоаналізу, не вміє розпізнавати негативні речі, не вміє розпізнавати сатанинську філософію, то вона не може звільнитися від сатанинського обману й розбещення. Чому Бог вимагає від людей читати більше Його слів? Це робиться для того, аби люди зрозуміли істину, пізнали себе, чітко побачили, що породжує їхні розбещені стани та звідки беруться їхні ідеї, погляди, способи говорити, поводитися й вирішувати справи. Коли ти усвідомлюєш, що ці погляди, яких ти дотримуєшся, не відповідають істині, що вони суперечать усьому сказаному Богом та не є тим, чого Він хоче; коли Бог має вимоги до тебе, коли Його слова приходять до тебе, а твій стан і менталітет не дозволяють тобі підкоритися Богові, бути покірним обставинам, які Він упорядкував, і не дають тобі жити вільно й розкуто в присутності Бога та догоджати Йому, – все це доводить, що стан, за який ти чіпляєшся, є неправильним. Чи стикалися ви з такою ситуацією раніше: ти живеш тим, що вважаєш позитивним і найбільш корисним для себе, але потім із тобою несподівано щось трапляється, і те, що ти вважаєш найправильнішим, часто не має жодного позитивного ефекту, – навпаки, змушує тебе сумніватися в Богові, позбавляє тебе шляху, дає неправильне розуміння Бога, приводить до опору Богові, – чи бували в тебе такі випадки? (Так.) Звісно, ти не став би триматися за те, що вважаєш неправильним, а далі тримався би за те, що вважаєш правильним, наполягав би на цьому й завжди жив би в такому стані. Коли одного дня ти розумієш істину, то лише тоді усвідомлюєш, що те, за що ти тримаєшся, не є позитивним, – воно абсолютно помилкове, те, що люди вважають добрим, але воно не є істиною. Як часто ви усвідомлюєте, що те, чого ви дотримуєтесь, є неправильним? Якщо ви усвідомлюєте, що здебільшого помиляєтесь, але не аналізуєте це, у вашому серці чиниться опір, ви не здатні прийняти істину, не здатні правильно зустріти її та можете міркувати від власного імені, – якщо такий помилковий стан не змінити, то це дуже небезпечно. Якщо завжди триматися таких речей, то дуже легко засмутитися, перечепитися і впасти; ба більше, ви не увійдете в реальність істини. Коли люди завжди міркують від свого імені, це бунт; це означає, що вони не мають сенсу. Навіть якщо вони нічого не говорять вголос, якщо вони тримають це у своєму серці, то корінь проблеми все одно не усунуто. То в які моменти ти здатен не опиратися Богові? Ти повинен змінити свій стан і подолати коріння своїх проблем у цьому аспекті; ти повинен чітко усвідомити, де саме знаходиться помилка в тій точці зору, якої ти дотримуєшся; ти повинен докопатися до цього та шукати істину, аби розв’язати цю проблему. Тільки тоді ти зможеш жити у правильному стані. Живучи у правильному стані, ти не матимеш жодних непорозумінь щодо Бога, не матимеш жодних конфліктів з Ним, а уявлення про Нього не виникатимуть і поготів. Цього разу твоя непокора в цьому відношенні буде подолана. Коли вона буде подолана, і ти знатимеш, як діяти згідно з Божою волею, чи не будуть твої дії в цей час несумісними з Богом? Якщо ти сумісний з Богом у цьому питанні, то чи всі твої вчинки не суперечитимуть Його волі? Чи не суперечать істині дії та практика, які відповідають Божій волі? Якщо ти непохитний у цьому питанні, то ти живеш у правильному стані. Коли ти живеш у правильному стані, те, що виливається з тебе й чим ти живеш, більше не є розбещеним характером; ти здатний жити з нормальною людською сутністю, тобі легко втілювати істину в життя, і ти справді покірний. Зараз досвід більшості з вас іще не дійшов до цього рівня, тому, можливо, ви не дуже добре та не дуже чітко розумієте Божі слова. Ви можете приймати їх теоретично, і вам здається, що ви їх розумієте, але також може здаватися, що ви їх не розумієте. Частина, яку ви розумієте, – це доктрина, а частина, яку ви не розумієте, – це частина про стани й реальність. У міру поглиблення вашого досвіду ви прийдете до розуміння цих слів і знатимете, як застосувати їх на практиці. Зараз, незалежно від глибини твого досвіду, ти безумовно стикаєшся з чималими труднощами у різних речах, які з тобою трапляються то як можна подолати ці труднощі? По-перше, ти мусиш проаналізувати розбещені стани, в які тобі слід заглибитись: які різні аспекти існують? Хто хотів би спробувати описати їх? (Сюди входять п’ять таких аспектів: ідеї, погляди, умови, настрої та позиції.) Щойно ви зрозумієте доктрину, як ви повинні практикувати й переживати, коли з вами щось трапляється? (Коли щось трапляється, ми повинні дослідити, до яких характерів та природи відносяться ставлення та ідеї, що виливаються з нас, пізнати ці настрої, ідеї та погляди, а вже звідти почати їх долати.) Це правильно. Якщо ви досконало знаєте свої справжні стани, ставлення, ідеї та погляди, то ця проблема вже наполовину розв’язана, а потім, коли ви шукаєте істину й застосовуєте її на практиці, труднощі зникають.

Серед вас є чимало молодих людей, а також тих, хто ще не створив сім’ї. Ви всі покинули свої домівки, аби виконувати свій обов’язок протягом кількох років, тож чи сумуєте ви за домом? Сумуєте за батьками? Чи часто ви живете у стані туги за батьками? Послухаймо про стан туги за батьками – це реальний досвід. (Коли я щойно приїхав за кордон, я особливо сумував за мамою та сестрою; я завжди покладався на них, тому, коли я поїхав сам, я постійно сумував за ними. Але тепер, маючи великий закордонний досвід, я відчуваю, що єдиний, кого я не можу залишити, – це Бог; коли щось трапляється, я молюся до Нього та більше не сумую за ними.) Це два різні стани. Який перший стан? Завжди сумувати за домом, за мамою та сестрою. У чому специфіка цього стану? У тому, що коли щось трапляється, ти не знаєш, як зробити те чи інше, тому почуваєшся безпорадним; ти не можеш бути без своїх близьких поруч, і тобі немає на кого покластися. Розплющивши очі вранці, ти починаєш сумувати за ними, і перед сном теж думаєш про них; ти застряг у такому стані, коли тобі не вистачає близьких. Чому ж ти так сильно за ними сумуєш? Тому, що твої обставини змінилися, і ти залишив родичів. Ти хвилюєшся за них, ба більше, ти звик покладатися на них, жити й залежати від них, щоб вижити. Ви вже були невіддільні один від одного в багатьох життєвих речах, тому тобі їх дуже не вистачає; ось у якому стані ти перебуваєш. А в якому стані ти зараз перебуваєш і не сумуєш за ними? (Я відчуваю, що поїхати з дому та виконувати свій обов’язок – це любов Бога, Його спасіння, яке дало мені змогу навчитися покладатися на Нього. Мій розбещений характер дещо змінився, і моя душа відчуває втіху; крім того, визнаючи Боже володарювання, я знаю, що долі всіх людей – у Його руках. У моїх матері та сестри своя місія, а у мене – своя, тому я більше не сумую за ними.) Чи розв’язано проблему? (Мені здається, що так.) Що всі думають, проблему розв’язано? (Тимчасово.) Тимчасово розв’язано. Якби одного дня ти зустрів сестру, чия зовнішність, тон голосу чи манера поводження з тобою дуже схожі на твою матір чи сестру, що б ти відчув? (Я би знову почав сумувати за ними.) Ти би знову впав у стан думок про них, тому проблема не була б розв’язана. То як же розв’язати її в самому корені? Коли ви сумуєте за своїми близькими, чого вам не вистачає? Зазвичай, сумуючи за кимось, за коханою людиною або за домом, ти, звичайно, не сумуєш за тим, що тебе засмучує; ти сумуєш за тим, що тебе тішило, що змушувало тебе почуватися щасливим і задовольняло тебе, що тобі подобалося, наприклад, за тим, як твоя мама дбала про тебе, любила й пестила тебе, або за тими гарними речами, які купував тобі батько. Ти сумуєш за всіма цими приємними речами, тому не можеш перестати сумувати за своїми близькими. Що більше ти думаєш про своїх близьких, то важче тобі від них відмовитися, і ти не можеш стриматися. Деякі люди кажуть: «Після стількох років я ще жодного разу не залишав свою маму. Я йду за нею, хай би куди вона пішла, і вона дуже любить мене. Як я можу не сумувати за нею після такої довгої розлуки?». Сумувати за нею – це природно; така вже людська плоть. Розбещені люди живуть у своїх емоціях. Вони думають: «Лише таке життя є подобою людини. Якщо я навіть не сумую за своїми близькими, не думаю про них, не знаходжу в них підтримки, то чи я взагалі людина? Хіба я не був би подібним до тварини?». Хіба люди так не думають? Якщо вони не мають любові, дружби, не думають про інших, то інші вважають, що їм бракує людської сутності, що вони не можуть так жити. Чи правильний цей погляд? (Ні.) Насправді те, сумуєте ви за батьками чи ні, не є великою проблемою. Сумувати за ними – це правильно, так само як і не сумувати за ними. Хтось дуже незалежний, а хтось прив’язаний до своїх батьків, але ви всі змогли покинути свої домівки й батьків, щоби виконати свій обов’язок. Насамперед, у вас є бажання виконувати свій обов’язок, воля виконувати свій обов’язок, воля присвятити себе Богу й відкидати все заради Нього; але ваші труднощі неможливо подолати одним поривом зусиль, так само як і ви не можете виправити свої розбещені характери одним поривом зусиль, добрими справами й добрим поводженням. Ви ж розумієте цю доктрину, чи не так? То як же в корені розв’язати проблему туги за батьками? Є люди, які пішли з дому й живуть самостійно вже два-три роки, вони вже виросли й не так сильно сумують за батьками. Чи розв’язується проблема в такий спосіб? Ні. Якщо ти запитаєш їх, хто їм найближчий, вони дають хрестоматійну відповідь: «Я найближчий до Бога, Бог для мене найдорожчий!». Але в глибині душі вони думають: «Бог не поруч зі мною та не в змозі подбати про мене. Моя мама мені досі найближча. Я з її плоті, вона мене найбільше любить, вона мене найбільше розуміє й осягає. Коли мені найважче й найгіркіше, мама завжди поруч, аби розрадити, допомогти мені й подбати про мене. Тепер, коли я поїхав з дому, ніхто так не попіклується про мене, як мама, коли я хворію. Ви кажете, що Бог добрий, але я не бачу Його обличчя, то де ж Він? Це не практично». Такі люди вважають, що покладатися на Бога непрактично, і їхні слова про те, що Бог є найближчим до них, звучать трохи вимушено, трохи лицемірно. Насправді в глибині душі вони думають, що найближчою для них є мама. Але чому? «Я вірю в Бога завдяки Євангелію, яке донесла до мене моя мама; без неї мене б тут не було». Хіба вони так не думають? (Так.) Як гадаєте, чи розуміють такі люди істину? (Не розуміють. Твоя мати просто народила тебе й доглядала протягом двадцяти з чимось років. Чи може вона подарувати тобі істину? Чи може вона подарувати тобі життя? Чи може вона врятувати тебе від впливу сатани? Чи може вона очистити твій розбещений характер? Вона не може зробити нічого з цього. Тому батьківська благодать і батьківська любов суворо обмежені. Що може зробити для тебе Бог? Бог може дарувати людям істину, спасти їх від впливу сатани й від смерті, може подарувати їм вічне життя, – хіба це не велика любов? Ця любов простягається високо до небес і глибоко під землю. Вона неймовірно велика: в сто, ні, в тисячу разів сильніша за батьківську любов. Якщо люди дійсно пізнають велич Божої любові, чи вони досі відчуватимуть таку сильну прихильність до своїх батьків? Чи вони так само думатимуть про них цілими днями на Новий рік і свята? Якщо вони зрозуміють істину, то більше думатимуть про Божу любов. Якщо хтось роками вірить у Бога, але досі вважає, що любов батьків більша за Божу, то ця людина сліпа, і в неї взагалі немає віри в Бога. Якщо хтось вірить у Бога, але не прагне до істини, чи може він виправити свій розбещений характер? Чи може він досягти спасіння? Ні, не може. Якщо твій розбещений характер не подолано і твоє духовне життя не виросло до певного духовного рівня, то ти можеш вигукувати якісь гасла, але не зможеш їх виконати, бо не маєш духовного рівня. Велич тих речей, які ти можеш робити, співрозмірна тій силі, яку ти маєш. Ти можеш пройти через настільки значні випробування, наскільки тобі вистачить сили витримати їх. Ти можеш настільки увійти в реальність істини, наскільки здатен зрозуміти; це те, скільки реальності істини ти можеш прожити. Відповідно стільки ж можеш подолати виливів свого розбещеного характеру та своїх труднощів; та сама аналогія.

Одного дня, коли ти зрозумієш якусь частину істини, ти більше не вважатимеш свою маму найкращою людиною чи своїх батьків найкращими людьми. Ти зрозумієш, що вони також належать до розбещеної людської раси, і що їхні розбещені характери точно такі самі. Все, що їх відрізняє, – це фізична, кровна спорідненість із тобою. Якщо вони не вірять у Бога, то вони такі ж самі, як і безбожники. Ти дивитимешся на них уже не з позицій члена сім’ї чи ваших плотських стосунків, а з точки зору істини. На які основні аспекти слід звернути увагу? Ти повинен дивитися на їхні погляди на віру в Бога, на світ, на вирішення питань і, що найважливіше, на їхнє ставлення до Бога. Якщо точно оцінити ці аспекти, ти зможеш чітко побачити, хороші вони люди чи погані. Можливо, одного дня ти побачиш, що це такі ж самі люди, як і ти, з такими ж розбещеними характерами. Можливо, стане зрозуміліше, що це зовсім не ті добросердечні люди зі справжньою любов’ю до тебе, якими ти їх собі уявляв, і що вони взагалі не здатні привести тебе до істини або на правильний життєвий шлях. Ти можеш чітко побачити, що те, що вони зробили для тебе, не принесло тобі великої користі й не допомогло стати на правильний життєвий шлях. Ти також можеш з’ясувати, що багато їхніх практичних учинків і думок суперечать істині, що вони від плоті, і що це змушує тебе зневажати їх, відчувати огиду й ненависть. Якщо ти зрозумієш це, то у своєму серці зможеш правильно поставитися до своїх батьків і більше не сумуватимеш за ними, не хвилюватимешся за них та зможеш жити окремо від них. Вони виконали свою батьківську місію, тому ти більше не ставитимешся до них як до найближчих людей і не боготворитимеш їх. Натомість ти ставитимешся до них як до звичайних людей і тоді повністю вирвешся з пут емоцій та по-справжньому звільнишся від своїх емоцій і родинної прихильності. Зробивши це, ти зрозумієш, що ці речі не варті того, щоб їх плекати. Тоді ти побачиш, що родичі, сім’я та плотські стосунки є каменем спотикання на шляху до розуміння істини й звільнення від емоцій. Саме тому, що ти маєш із ними ці родинні стосунки – плотські стосунки, які паралізують тебе, збивають тебе зі шляху й змушують вірити, що вони ставляться до тебе найкраще, є найближчими, найкраще за всіх дбають про тебе та люблять тебе найбільше, – усе це робить тебе нездатним чітко розрізняти, добрі вони люди чи погані. Коли ти по-справжньому відійдеш від цих емоцій, хоч і досі можеш періодично думати про них, чи ти досі сумуватимеш за ними всім серцем, зациклюватимешся на них і тужитимеш за ними так само, як і зараз? Ні. Ти не скажеш: «Моя мама – це людина, без якої я справді не можу бути; вона єдина, хто любить мене, найбільше піклується й турбується про мене». Коли ти матимеш такий рівень сприйняття, чи ти все ще плакатимеш, коли думатимеш про них? Ні. Ця проблема буде розв’язана. Так само і з проблемами чи питаннями, які викликають у тебе труднощі, якщо ти не здобув цей аспект істини та не увійшов у цей аспект реальності істини, ти перебуватимеш у пастці таких труднощів чи станів і ніколи не зможеш вийти з них. Якщо ти ставишся до таких труднощів і проблем як до ключових проблем входження в життя, а потім шукаєш істину, аби розв’язати їх, тоді ти зможеш увійти в цей аспект реальності істини; мимоволі ти засвоїш науку з цих труднощів і проблем. Коли проблеми будуть розв’язані, ти відчуєш, що вже не такий близький до своїх батьків і членів сім’ї, ти краще побачиш їхню природу й сутність, побачиш, якими людьми вони є насправді. Коли ти чітко роздивишся своїх близьких, ти скажеш: «Моя мама зовсім не сприймає істину; вона насправді відчуває нудоту й ненависть до істини. За своєю сутністю вона є злою людиною, дияволом. Мій батько є людиновгодником і підтримує мою матір. Він узагалі не приймає й не практикує істину, він не та людина, яка прагне до істини. Судячи з поведінки моїх матері й батька, вони обоє невіруючі, обоє дияволи. Я повинен повністю зректися їх і провести чітку межу між ними та собою». У такий спосіб ти стоятимеш на боці істини й зможеш зректися їх. Коли ти зможеш розпізнати, хто вони, що це за люди, чи залишаться у тебе почуття до них? Чи ти все одно відчуватимеш прихильність до них? Чи все ще матимеш із ними плотські стосунки? Ні, не матимеш. Чи тобі досі буде потрібно стримувати свої емоції? (Ні.) То на що ж ти насправді покладаєшся, аби подолати ці труднощі? Ти покладаєшся на розуміння істини, на залежність від Бога й на шанування Його. Якщо ти розумієш ці речі у своєму серці, то чи тобі досі потрібно стримувати себе? Чи ти досі відчуваєш себе скривдженим? Чи тобі все ще потрібно терпіти такий сильний біль? Чи досі потребуєш, аби інші спілкувалися з тобою й проводили ідеологічну роботу? Ні, не потрібно, оскільки ти вже сам усе владнав, – це елементарно. Повернімося назад: як розв’язати проблему небажання думати про них або сумувати за ними? (Шукайте істину, щоби розв’язати цю проблему.) Це гучні слова, які звучать дуже офіційно, а треба говорити трохи практичніше. (Застосовуйте Божі слова, щоб побачити їхню сутність, тобто розпізнати їх, виходячи з їхньої сутності. Тоді ми зможемо відкинути нашу прихильність і плотські стосунки.) Саме так. Ваше розпізнання природи й сутності людей має базуватися на Божому слові. Без одкровення слова Божого ніхто не може побачити природу й сутність інших людей. Тільки спираючись на слово Боже та істину, можна побачити природу та сутність людей; тільки тоді можна розв’язати проблему людських емоцій у самому її витоку. Почни з того, щоби залишити позаду свою прихильність та плотські стосунки; до кого ти відчуваєш найсильніші емоції, того маєш насамперед проаналізувати та розпізнати. Що ви думаєте про таке рішення? (Це добре.) Деякі люди кажуть: «Розпізнавати й аналізувати людей, до яких я маю найсильніші почуття, – це так бездушно!». Сенс твого розпізнання цих людей полягає не в тому, аби розірвати з ними стосунки, – не в розірванні стосунків між батьками й дітьми та не в тому, щоби повністю зректися їх і ніколи більше з ними не спілкуватися. Ти маєш виконувати свої обов’язки щодо своїх близьких, але не повинен дозволяти їм обмежувати чи обплутувати себе, тому що ти є послідовником Бога; ти повинен володіти цим принципом. Якщо вони все ж можуть обмежити чи обплутати тебе, ти не зможеш добре виконувати свій обов’язок і гарантувати, що зможеш слідувати за Богом до кінця шляху. Якби ти не був послідовником Бога чи любителем істини, то ніхто не вимагав би цього від тебе. Деякі люди кажуть: «Я зараз не розумію істини; я не знаю, як розпізнати інших». Якщо ти не маєш такого духовного стану, то поки що відклади розпізнання. Коли твій духовний стан буде достатнім, і ти зможеш пройти через такі випробування та з власної ініціативи практикуватимеш цей шлях, тоді тобі ще буде не пізно практикувати цей аспект істини.

Багато людей безглуздо страждають емоційно; насправді це все зайві, марні страждання. Чому Я так кажу? Люди завжди скуті своїми емоціями, тому вони не здатні практикувати істину й підкорятися Богові; крім того, скутість емоціями зовсім не сприяє виконанню свого обов’язку або слідуванню за Богом; крім того, вона є величезною перешкодою для входження в життя. Отже, страждання від емоційної скутості не має жодного сенсу, і Бог не пам’ятає про це. Як же звільнитися від цього безглуздого страждання? Потрібно зрозуміти істину, прозріти й зрозуміти суть цих плотських стосунків, і тоді тобі буде легко звільнитися від скутості плотськими емоціями. Деякі люди, які вірять в Бога, зазнають жорстоких переслідувань від своїх батьків-безбожників; якщо їх не примушують знайти партнера, то примушують знайти роботу. Вони можуть робити що завгодно, але їм не дозволяється вірити в Бога. Деякі батьки навіть хулять Бога, тому ці люди бачать справжнє диявольське забарвлення своїх батьків. Тільки тоді їхні серця кричать: «Вони справжні дияволи, тому я не можу ставитися до них, як до рідних!». Відтоді вони звільняються від обмежень і пут своїх емоцій. Сатана хоче використати прихильність, щоб обмежити та зв’язати людей. Якщо люди не розуміють істини, їх легко обдурити. Часто заради своїх батьків і близьких вони нещасні, плачуть, терплять труднощі та йдуть на жертви. Це їхнє прокляте невігластво; вони стоїчно беруть його на себе й пожинають те, що посіяли. Ці страждання не мають жодної цінності – марні зусилля, про які Бог узагалі не згадає, і можна сказати, що такі люди проходять через пекло. Коли ти дійсно зрозумієш істину й побачиш їхню сутність, то звільнишся; ти відчуєш, що твої попередні страждання були невіглаством та обманом. Ти нікого іншого не звинувачуватимеш, крім власної сліпоти, дурості й того, що ти не розумів істину й не мав чіткого бачення речей. Чи легко розв’язати проблему емоцій? Чи ви її розв’язали? (Ще ні. Ми ще не практикували й не вступили на шлях практики, на який вказав Бог; просто у нас є основа для порівняння, коли такі речі трапляються.) Говорячи про все це, чи то про практичні речі, чи про те, що ви розтлумачили як шляхи, Я кажу вам: коли ви стикаєтеся з подібними речами, найкращий спосіб упоратися з ними – молитися до Бога й шукати істину, і тоді у вас буде спосіб розв’язання цієї проблеми. Коли ви наскрізь побачите сутність емоцій плоті, вам буде легко вирішувати справи згідно з принципами істини. Якщо ви завжди обмежені плотськими стосунками зі своїми близькими, то у вас немає способу практики істини; навіть якщо ви розумієте доктрину й вигукуєте гасла, ви все одно не зможете розв’язати свої реальні проблеми. Деякі люди просто не знають, як шукати істину. Інші здатні шукати істину, але коли люди чітко спілкуються з ними про неї, вони не дуже вірять і не можуть повністю прийняти її; вони просто слухають її, як доктрину. Отже, вашу проблему скутості власними емоціями ніколи не розв’язати; якщо її не розв’язати, ти ніколи не зможеш вийти з неї й лишатимешся скутим і зв’язаним. Якщо ти віриш у Бога, але не можеш слідувати за Ним або виконувати обов’язки, які мусиш виконувати, то, зрештою, ти не будеш гідний отримати Божу обітницю, поки одного дня не опинишся в біді й не зазнаєш покарання, – плач і скрегіт зубів будуть марними, і ніхто не зможе тебе спасти. Чи зрозуміли ви тепер, до яких наслідків може привести неподолання розбещених характерів?

Про що ми сьогодні спілкувалися? Ми спілкувалися про стани людей, про їхні розбещені характери, а також про те, як увійти в реальність істини, як правильно ставитися до речей, з якими стикаєшся, яких поглядів дотримуватися, як розібрати, пізнати й подолати свій розбещений характер. Науку входження в життя потрібно засвоювати завжди; ніколи не пізно вчитися та ніколи не пізно починати. Тож коли вже запізно? Якщо ви померли, то вже пізно; якщо ви ще живі, то ще є час. Зараз ви всі живі, а не мертві, але чи розумієте ви, що таке живі та що таке мертві? В англійській мові завжди кажуть: «I’m still alive» («Я ще живий»). Що це означає? Це коли ти розгублений, коли з тобою щось відбувається, або тебе затягнуло в течію суспільства, або ти відчуваєш, що занепав, і тоді ти приходиш до тями й можеш це сприйняти – тоді ти відчуєш, що досі живий, що твоє серце ще не померло. Якщо ти ще живий, то ти повинен мати прагнення й жити в подобі людини. Раніше ви були занепалими, ішли за земними речами й жили в потоці зла; чи не настав час узяти себе в руки й не допустити подальшого виродження? Розумієш, західні люди не знайшли істинного шляху, і вони відчувають безнадію, коли йдеться про людське життя та їхній спосіб життя, тому їхні слова сповнені глибоких емоцій і містять певну пригніченість і безнадію – тобто безпорадний настрій. У своєму житті вони часто відчувають, що не є людьми, але мусять так жити; навіть якщо вони відчувають себе примарами, тваринами чи звірами, вони повинні далі так жити. Що можна зробити? Вони нічого не можуть зробити. Якщо вони не вмирають, то мусять так жити; іншого шляху для них немає, і вони живуть жалюгідно. Хіба ви всі такі? Якщо ви одного дня сповнитеся глибоких емоцій і подумаєте: «Ах, я ще живий, моє серце ще не вмерло», – якщо людина доживе до цього моменту, що з нею станеться? Вона вже у великій небезпеці! Для віруючої людини це вже дуже небезпечно. В жодному разі не можна говорити щось на кшталт: «Я ще живий, але моя плоть – це оболонка, і я – ходячий труп. Моє серце живе, і лише деякі бажання та ідеали в моєму серці підтримують мою плоть». Не доходь до цього! Якщо ти дійдеш до цього, тебе буде дуже важко спасти. Дивлячись на вас зараз, ваша ситуація не така вже й погана. Якщо ти читаєш слово Боже безбожнику, він не отримає жодного усвідомлення; отже, якщо Я зараз вживатиму суворі слова, щоб обітнути вас, чи ви взагалі це усвідомите? (Так.) Дехто з вас усвідомлює себе тільки після обтинання та критики; тільки тоді ви відчуваєте докори сумління. Це означає, що ви все ще притомні, і ваші серця ще не повністю померли, і це доводить, що ви ще не спите, ще живі! Якщо ви можете прийняти істину й застосовувати її на практиці, то у вас є надія на спасіння. Якщо ж хтось доходить до того, що просто не хоче приймати істину, то він повністю помер, і його вже не спасти. У церкві є досить багато людей, які просто не хочуть приймати істину. Хоча ці люди дихають, насправді вони не мають духу. Вони є бездуховними мертвяками, ходячими трупами. Такі люди були повністю викриті й вигнані.

5 жовтня 2016 року