Розбещеному характеру людей притаманна спільна проблема – спільна проблема, яка існує в людській сутності кожного, найтяжча проблема. Ця спільна проблема є найслабшою, найфатальнішою частиною їхньої людської сутності, вона в самій суті їхньої природи, до неї найважче докопатися, її найважче змінити. У чому полягає ця проблема? У тому, що люди завжди хочуть бути винятковими, досконалими надлюдьми. Вони самі по собі є створеними істотами. Чи можуть створені істоти досягти всемогутності? Чи можуть вони досягти досконалості та бездоганності? Чи можуть вони досягти майстерності в усьому, зрозуміти все, бачити все наскрізь і бути на все здатними? Ні, не можуть. Однак у людях є розбещені характери та фатальна слабкість: щойно люди опановують якусь навичку чи професію, то починають думати, що вони здібні, що мають статус і цінність, що вони професіонали. Якими б невинятковими вони не були, усі вони хочуть подати себе як якусь відому чи виняткову особу, зробити із себе якусь незначну знаменитість і домогтися того, щоб інші люди вважали їх досконалими й бездоганними, позбавленими жодної вади; вони хочуть стати в чужих очах відомими, впливовими, могутніми або якимись великими діячами, здатними на все та спроможними зробити що завгодно. Людям здається, що коли вони звернуться по допомогу до інших, то виглядатимуть нездібними, слабкими, неповноцінними, а інші дивитимуться на них зверхньо. Тому люди постійно хочуть щось із себе вдавати. У декого просиш щось зробити, і він каже, що вміє, а насправді не вміє цього робити. Потім він потайки шукає, як це зробити, і пробує навчитися, але після кількох днів навчання так і не розуміє, як виконувати це завдання. Коли в нього питаєш, як просувається робота, така людина відповідає: «Скоро все буде готово!». Але в глибині душі вона думає: «Завдання ще не зроблено, я не знаю й уявлення не маю, що робити! Мені не можна випускати кота з мішка, я мушу й надалі вдавати, ніби знаю, що роблю; не можна дати людям побачити мої недоліки й невігластво, не можна, щоб вони почали дивитися на мене зверхньо!». Що це за проблема? Це справжнє пекло спроб зберегти обличчя за будь-яку ціну. Що це за характер? Пиха таких людей не має меж, вони втратили всякий розум. Вони не хочуть бути такими, як усі, – звичайними людьми, нормальними людьми, – а хочуть бути надлюдьми, винятковими особами, якимись крутеликами. Це така величезна проблема! Що ж до слабкостей, недоліків, невігластва, дурості, браку розуміння в межах нормальної людської сутності, то вони все це загорнуть, не дадуть іншим людям нічого побачити й маскуватимуться далі. Є люди, які сліпі до всього, але все одно стверджують, що в глибині душі вони все розуміють. Коли їх просиш щось пояснити, вони не можуть. Після того, як це пояснив хтось інший, вони стверджують, що хотіли сказати те саме, але не змогли вчасно висловитися. Вони роблять усе можливе, щоб замаскуватися, і намагаються мати добрий вигляд. Що ви скажете – хіба такі люди не живуть, витаючи в хмарах? Хіба вони не марять? Вони не знають, хто вони самі, і не знають, як жити нормальною людською сутністю. Вони жодного разу не діяли як практичні люди. Якщо ти проводиш свої дні, витаючи в хмарах і роблячи справи абияк, без зв’язку з реальністю, постійно живучи за власною уявою, то це біда. Шлях у житті, який ти обираєш, неправильний. Якщо ти так робиш, то як би ти не вірив у Бога, ти не зрозумієш істину й не зможеш її здобути. Направду кажучи, ти не можеш здобути істину, тому що твоя відправна точка неправильна. Ти мусиш навчитися ходити по землі, і ходити впевнено, крок за кроком. Якщо ти можеш ходити, то ходи; не намагайся навчитися бігати. Якщо ти можеш ходити по одному кроку за раз, не намагайся робити одразу два кроки. Ти мусиш у своїй поведінці твердо стояти на землі. Не намагайся бути надлюдиною, видатним чи впливовим. Людські істоти, в яких домінує сатанинський характер, таять у собі амбіції та бажання, які заховані в їхніх серцях. Вони не хочуть жити приземлено; натомість вони завжди хочуть втекти в повітря, жити серед хмар і туману. Хіба вони не мріють? Хіба люди живуть у повітрі? Це володіння сатани, а не місце для життя людей. Бог створив людину з пороху земного. Він спонукає її жити на землі, жити нормально та за правилами, вивчати загальноприйнятні знання поведінки, вчитися, як діяти, як жити і як поклонятися Йому. Бог не дав людям крила, і Він не дозволяє їм жити в повітрі. Ті, хто блукає в повітрі, – це сатана й усякі злі духи, а не люди. Якщо людина завжди така амбіційна, завжди хоче стати надлюдиною, перетворитися на когось іншого, то вона напрошується на неприємності. Так дуже легко стати повністю одержимим! По-перше, ця твоя думка та ідея є хибною. Вона походить від сатани, повністю виходить за рамки реальності, узагалі не відповідає Божим вимогам і цілком виходить за межі Божих слів. То що ж це за думка? Постійне бажання не належати до простолюддя, бути видатним, не мати собі рівних, бути вишуканим і незрівнянним, дуже успішним, стати видатним і відомим, кумиром у серцях людей – хіба це ті цілі, до яких варто прагнути? Зовсім ні. Серед усіх Божих слів немає жодного, яке б казало людям прагнути стати надлюдиною, силачем, знаменитістю чи видатною особою. Жодна із цих людських фантазій не є реальною, нічого із цього не існує. Прагнути цих речей – це копати собі могилу; чим більше ти їх прагнеш, тим швидше помреш. Це шлях до загибелі.

Оскільки Бог сказав так багато слів, чи знаєте ви, які Його вимоги до поведінки людей? (Він хоче, щоб вони поводилися сумлінно.) (Він хоче, щоб у своїй поведінці та діях вони твердо стояли на землі, були старанними й не привертали уваги.) Хоча ці кілька слів прості, більшість людей не може їх виконати; тільки чесні люди здатні на це. Насправді це можна висловити по-різному, але якщо говорити коротко, Бог вимагає, щоб люди були чесними. Тільки чесні люди здатні поводитися сумлінно, діяти, твердо стоячи на землі, не привертати до себе уваги та бути старанними, тому бути чесною людиною – це правильно, і Бог любить чесних людей. Бог зневажає брехливих людей. Ті, хто не поводиться сумлінно, хто діє, не стоячи твердо на землі, – облудні. Коли це пояснено в такий спосіб, тепер вам зрозуміло? Тож скажіть Мені ще раз: окрім того, що Бог вимагає від людей бути чесними, які ще вимоги Він має до людей? (Вони повинні стати смиренними.) Ви кажете «смиренними», але чи розумно використовувати це слово для опису людей? (Це нерозумно.) Чому це нерозумно? Спочатку розбещені сатаною люди не мали жодного статусу; спочатку вони були меншими за хробаків, тож наскільки смиреннішими вони могли бути? Якби вони опустилися ще нижче, чим би вони стали? Чи не стали б вони дияволами чи звірами? Людину створив Бог, а всі створені Богом мають людські інстинкти. Усі люди здатні досягти того, чим їм належить володіти, і все це частина їхньої нормальної поведінки та проявів. Поговорімо спочатку про щастя, гнів, горе та радість – деякі з емоцій, які притаманні людям. Коли хтось сумний або скорботний, найчастіше це проявляється через плач. Це природний вияв нормальної людської сутності. Коли вам сумно або боляче, ви можете плакати, дайте волю сльозам. Не прикидайтеся. Хтось каже: «Я не плачу, я сильний чоловік, а справжні чоловіки не плачуть!». Інші кажуть: «Хоча я жінка, але я рішуча. Я мушу бути сильною, як чоловік. Я буду героїнею, а не слабкою жінкою». Чи правильне таке мислення? Що це за людська сутність? Це вдавання, це неправда. Те, що вдаване, не є виявом нормальної людської сутності. Це радше оманлива видимість, яку пред’являють іншим, повністю перекручуючи нормальну людську сутність. Тому, коли люди мають через що сумувати чи тривожитися, коли вони зітхають, або коли вираз їхнього обличчя досить серйозний, або коли вони не хочуть їсти, усе це є виявом нормальної людської сутності, яку ніхто не може приховати. Коли хтось стикається із чимось хорошим, він посміхається, що також є нормальним виявом почуттів. Деякі люди не наважуються сміятися вголос, коли їм приємно. Вони завжди прикривають рот, щоб приховати посмішку, завжди бояться чужих жартів. Чи це нормально? (Ні, не нормально.) Це також удавання. Вони вважають, що жінкам не можна сміятися на людях, а особливо показувати зуби, інакше інші будуть дивитися на них зверхньо або зневажливо, тому вони мусять стримувати себе та не можуть бути легковажними. Це результат традиційного китайського культурного виховання. Інші не можуть побачити проявів чи потреб нормальної людської сутності того, чиї щастя, гнів, горе та радість нетипові. Чи є така людина нормальною? (Ні, вона не нормальна.) Чи не панує щось над нею в її думках? Сатана так глибоко розбестив людей. Так воно і є. Вони більше схожі на бісів, ніж на людей. Так виглядають ті, над ким панує диявольська природа. Вони надзвичайно фальшиві та дуже багато прикидаються. Чому люди, які вірять у Бога вже кілька років, майже взагалі не змінилися? По-перше, люди не мають правильних знань і чіткого уявлення про шлях, принципи, напрямок і цілі буття нормальною людиною, а також не мають чіткого уявлення про шлях прагнення до істини. З іншого боку, така людина є неосвіченою. Навіть якщо вона доживає до сорока чи п’ятдесяти років, вона нічого не знає про те, як бути чесною або яким вимогам вона має відповідати, щоб жити нормальним людським життям. Це відбувається тому, що традиційна культура занадто глибоко вкоренилась у серцях людей, і вони завжди хочуть вдавати, що вони святі, великі люди, якими вони себе уявляють, і через це їхній спосіб розуміння речей упереджений, смішний і дивний. Чи є такі люди серед вас? Деякі люди ніколи не відкривали свого серця іншим і не вміють говорити про свої найпотаємніші думки. Здається, що вони не мають жодних труднощів, що вони ніколи не були негативними чи слабкими, що вони ніколи не мали жодних проблем із входженням у життя. Їм не потрібно нічого шукати, не потрібно спілкуватися з іншими, не потрібно чужого спілкування, забезпечення, допомоги чи підтримки. Здається, ніби вони самі все розуміють і можуть з усім розібратися. Коли хтось запитує їх, чи були вони раніше негативно налаштованими, вони відповідають: «Я іноді буваю негативним, але я просто молюся Богу, набираюся рішучості, даю клятву, і тоді все в порядку». Що це за людина? Ззовні може здатися, що таких людей мало, але насправді людей, які перебувають у таких станах, дуже багато. До сьогодні така людина не знає, що означає вірити в Бога. Вона думає, що вірити в Бога – це просто визнавати Його та бути хорошою людиною, і колись вона «стане безсмертною й досягне Шляху» та ввійде в Царство Небесне, як буддисти, що говорять про свободу від людських бажань і пристрастей або про чистоту серця й відсутність бажань. Вона старанно працює й докладає зусиль у цьому напрямку, але хіба це віра в Бога? Навіть зараз вона не знає, що означає вірити в Бога, не знає, до чого їй слід прагнути, якою людиною їй слід бути. Скільки б проповідей про істину вона не слухала, мета, яку вона переслідує, не змінюється, як не змінюється і її погляд на віру в Бога. Це дуже тривожно! Якщо ти навіть не розумієш, що означає вірити в Бога, то чи можеш ти знати, хто твій Бог? Якщо ти навіть не розумієш, що означає вірити в Бога, то чи здатен ти прагнути до істини? Чи може любити істину людина, яка взагалі нічого не знає про бачення віри в Бога? Ті, хто не розуміє бачення віри в Бога, – це ті, хто не спроможний здобути істину. Таких людей марно питати, чи люблять вони істину; вони не розуміють, як це – вірити в Бога чи прагнути до істини. Вони цього не розуміють. Скільки б років вони не вірили в Бога – три, п’ять, десять чи вісім – ніхто з них не розуміє істини. Вони знають тільки, що вірити в Бога – це бути хорошою людиною, чинити добро, бути добрим і милосердним, і вони думають, що це почесний спосіб життя. Хіба така точка зору не надто поверхова й застаріла? Вона несумісна й абсолютно не пов’язана з істинами віри в Бога. Той, хто вірить у Бога вже багато років, але досі підходить до питання віри в Бога з поглядами, думками та методами безбожників, буддистів і даосистів, хто йде шляхом віри в Бога, покладаючись на традиційні переконання й уявлення, хто помилково вважає, що його розуміння є чистим, хто думає, що така віра в Бога є єдиним шляхом прагнення до істини, – чи не обманює він сам себе?

Традиційна культура китайського народу базується на даосизмі та буддизмі. У цьому великому традиційному соціальному контексті китайцям дуже важко звільнити свої думки від цих учень, тому, коли вони згадують про віру в Бога, перше, що спадає їм на думку, – це буддистські та даосистські уявлення про те, що треба бути вегетаріанцем і молитися Будді, не вбивати, давати милостиню й робити добро, допомагати іншим, не нападати та не кричати на інших, не вчиняти важке вбивство й підпал, бути доброю людиною тощо. Тоді скільки часу потрібно людині, щоб позбутися цих уявлень і зрозуміти справжній сенс віри в Бога? До розуміння яких істин слід прагнути людині, щоб повністю перевернути ці неправильні думки й уявлення, повністю викорінити їх? Лише справді зрозумівши Божі вимоги та повіривши в Бога згідно з принципами істини, людина може стати на правильний шлях віри в Бога; лише із цієї миті формально починається її життя з вірою в Бога. Якщо хтось досі має у своєму серці феодальні забобони або переконання, уявлення та правила традиційної релігії, то саме ці речі, які люди зберігають у своєму серці, Бог найбільше ненавидить і відкидає. Люди мусять шукати істину, розпізнати ці речі, а потім повністю відмовитися від них. Тільки такі люди люблять істину, тільки вони можуть отримати роботу Святого Духа. Це точно. Якщо ваша віра в Бога не базуватиметься на істинності Його слів, ви ніколи не зможете отримати Його благословення. Щойно людина стає на правильний шлях віри в Бога, щойно вона переступає цей поріг, її внутрішній стан змінюється. По-перше, її думки та погляди стають не примарними, а реальними. Її стан, думки та уявлення не порожні, а узгоджені з істиною, вони повністю відповідають Божим словам. Мета й напрямок, які вона переслідує, не є ні доктринальними, ні недосяжними, ні невидимими; радше це щось позитивне, що відповідає Божим вимогам і прославляється Ним. Увесь їхній стан, їхні думки та ідеї є практичними й реальними. Тепер ти віриш у Бога, а де ж твої думки? Якщо вони досі витають у повітрі без точного напрямку, якщо багато твоїх думок досі не відповідає реальності й багато з них порожні, доктринальні, з усілякими людськими ідеями, переконаннями та фантазіями, то ти досі живеш у повітрі уяви, і ти не спустився на землю. Це дуже небезпечно, тому що те, що ти думаєш, те, що ти робиш, і цілі, до яких ти прагнеш у своєму серці, не мають нічого спільного ні з істиною віри в Бога, ні з Божими вимогами – і близько не мають. То на якій підставі ти дієш? Ти дієш на підставі узагальненого людського досвіду, мирських філософій і того, чого ти вчишся від суспільства, сім’ї та всіляких обставин, а також того, що ти уявляєш та узагальнюєш у своїй голові. Наприклад, коли з тобою щось трапляється, ти дієш так, як вважаєш за потрібне, і думаєш, що це відповідає істині, і що те, що ти вважаєш правильним і позитивним, і є істиною. Одного дня, коли ти зайдеш у глухий кут чи зазнаєш розбору, ти зрозумієш, що твої дії, думки та ідеї – це все людські вигадки й переконання, докорінно несумісні з принципами істини. Тобто до того, як людина формально стала на правильний шлях віри в Бога, багато з того, що вона робить, не має нічого спільного з принципами істини, а базується на думках та уявленнях людей, або на їхніх уподобаннях, ентузіазмі та силі волі, або на їхніх добрих побажаннях і сподіваннях, або навіть на їхніх мріях. Усе це є відправною точкою та джерелом учинків людей.

Щодо станів, у яких мусить перебувати людина, щоб стати на правильний шлях віри в Бога, то існує стандарт, згідно з яким, переживаючи Божі слова, вона мусить перебувати в нормальному стані. Деякі люди вже живуть у цьому стані, а інші ще не ввійшли в нього, або ж періодично перебувають у ньому, але через деякий час повертаються до свого старого стану. Що це за стан? Це коли людина, яка певний час покладалась на свій ентузіазм, уподобання, уявлення й фантазії, раптом усвідомлює, що вірити в такий спосіб неприйнятно, що так істини не досягнеш, що така віра порожня й нереальна. Вона усвідомлює, що завжди була створеною істотою, що їй слід бути справжньою створеною істотою та щиро виконувати обов’язок створеної істоти всім серцем і всіма силами. Тоді вона починає робити щось, твердо стоячи на землі, і виконує свій обов’язок з усією відданістю. Роблячи щось, вона починає роздумувати й шукати, як діяти відповідно до істини, як догодити Богу і як бути прийнятою Богом. Вона не діє на основі своїх переконань, уявлень чи вподобань. Тільки в цю мить у людей з’являється бажання догодити Богу та відповісти взаємністю на Його любов. Із цієї миті вони починають шукати правду, шукати волю Божу та виконувати Його вимоги. Коли в тебе є це бажання, коли в тебе нормальний стан у серці, ти, з одного боку, перебуваєш на своєму законному місці та є справжньою створеною істотою. З іншого боку, і це головне, ти дійсно від щирого серця прийняв те, що Бог є твоїм Господом і твоїм Богом, і ти прийняв усі Божі слова й побачив, що вони є істиною. Ти також здатний практикувати та переживати Божі слова, і ти робиш так, щоб Божі слова стали реальністю твого життя, що дозволяє тобі набути істину й життя. Коли у тебе з’являться ці воля й бажання, а також потреба прийняти слово Боже та Його вимоги до тебе, коли ти захочеш підкоритися Богові й догодити Йому, тоді твій життєвий стан почне змінюватися. Починаючи із цієї миті, ти йтимеш правильним шляхом віри в Бога.

Якщо підсумувати, то ці слова, які Я щойно промовив, досить прості: щойно людина починає усвідомлювати, що вона є створеною істотою, у неї з’являється надія стати справжнім творінням, щоб догодити Богові. Водночас такі люди також приймуть Бога як свого Господа та Бога й захочуть підкорятися всім Божим вимогам, а також Його правлінню. Унаслідок цього вони перестануть діяти безцільно, шукатимуть Божі наміри та принципи істини в усьому, що вони роблять. Вони більше не будуть просто робити все, що їм заманеться, або діяти згідно з власними планами. Замість того, щоб покладатися у своїх вчинках на власні ідеї, вони почнуть постійно думати про Бога, і їхнім суб’єктивним бажанням буде догоджати Богу в усіх аспектах, відповідати істині та виконувати Божі вимоги у своїх діях. Люди в такому стані, безсумнівно, почали вчитися шукати істину, втілювати істину в життя та входити в реальність істини. Перебуваючи в такому стані й маючи таку волю, ти дуже природно почнеш учитися шукати Божу волю, почнеш шукати, як не зганьбити Боже ім’я, як звеличити Бога, як боятися Бога і як догодити Богові. Замість того, щоб задовольняти свої егоїстичні бажання або догоджати комусь іншому, ти намагаєшся догодити Богові. Коли людина входить у цей стан, вона живе в присутності Бога й більше не керується своїм розбещеним характером. Коли ти входиш у цей стан, те, про що ти думаєш у своїх суб’єктивних бажаннях, є позитивним. Навіть якщо ти час від часу виявлятимеш розбещений характер, ти це усвідомлюватимеш і зможеш вдатися до самоаналізу та пошуку істини, щоб розібратись із цим. Таким способом, хоча твій характер досі розбещений, він більше не зможе керувати всім твоїм життям, контролювати тебе. Чи в цей час істина Божого слова не царює над тобою? Чи не живеш ти Божими словами? Чи всі ви здатні дозволити істині володарювати у ваших серцях? Це залежить від того, чи є у вас бажання прагнути до істини. Якщо людина ясно розуміє багато істини, то істина природним чином матиме владу в її серці. Якщо ж вона розуміє мало істини або якщо в ній забагато сатанинських отрут, то вона не може дозволити істині володарювати в її серці. Багато людей бажає втілювати істину в життя, але коли з ними щось трапляється, вони мимоволі виставляють себе у вигідному світлі, прагнуть престижу, прибутку та статусу, нічим не стримувані й непідконтрольні, і дозволяють своєму розбещеному характеру виливатися назовні, як йому заманеться. Що це за стан? Це коли людина розуміє надто мало істини, її духовний стан надто малий, і вона не в змозі подолати плоть чи вплив сатани. Такій людині дуже важко дозволити істині володарювати в її серці. Отже, прагнути до істини – справа непроста, і розв’язати проблему розбещеного характеру без хоча б кількох років досвіду дуже важко. Наприклад, деякі люди дуже брехливі, вони ніколи не промовляють уголос свої найпотаємніші думки та не спроможні сказати й слова правди. Про що б вони не говорили, скільки б слів не вимовляли, вони не говорять чітко, завжди ходять околяса й не контролюють себе. Перед своїм розбещеним характером, перед своєю огидною сатанинською природою й сутністю люди виявляються дуже нікчемними, слабкими, безсилими та цілковито безпорадними, тому часто грішать, припускаються помилок і є пасивними. Що тут відбувається? (Вони не стали на правильний шлях віри в Бога.) Вони не стали на правильний шлях віри в Бога, і що це означає? (Вони ще не розуміють, що вони – створені істоти, і не бажають підкорятися Богові або догоджати Йому.) Це наслідок того, що вони не прагнуть до істини. Ви знаходитеся в такій ситуації, то чи можете ви сказати, що ви ще не почали входження в реальність істини? (Так.) Чи можна сказати, що людина, яка не ввійшла в реальність істини, здобула істину? (Ні.) Чи є істина в серці людини, яка не здобула істину? (Немає). Не маючи істини, хіба не діють люди, керуючись своїм розбещеним характером? Отже, щоб робити щось позитивне, виконуючи свій обов’язок, чим повинна володіти людина? Невже вона не повинна розуміти істину? Якщо людина не може втілювати істину в життя, виконуючи свій обов’язок, а натомість лише знає, як діяти за власною волею, то що це за якість? Хіба це не прислужування? Це все одно, що Бог найняв би безбожника прислужувати Собі. Якщо ти не прагнеш до істини або не входиш у реальність істини, то ти прислужуєшся. Як ти думаєш, чи бажає Бог, щоб люди, яких Він хоче спасти, просто прислужували Йому, не практикуючи згідно з Його словами, щоб досягти спасіння? (Ні, не бажає.) Чому Він не бажає? (Бог створив людину для того, щоб Він міг її здобути.) Саме так, Бог створив людину для того, щоб проявити Себе, а ще більше для того, щоб здобути її. Чому Бог незадоволений, коли люди лише прислужуються Йому? (Тому що вчинки людей не відповідають Божим бажанням.) А чого ж хоче Бог? (Бог хоче людської щирості.) Хіба прислужування Богу – це не щирість. Твоя служба може бути справжньою і щирою, але якщо ти не прагнеш до істини, то не здобудеш її, навіть прислужуючись усе життя. Якщо ти не здобудеш істину, це означає, що ти не здобудеш Бога, а Бог не здобуде тебе, тому та служба, яку ти відбуваєш, не має ні цінності, ні сенсу. Скільки б років ти не прислужувався, якщо ти не прагнеш до істини, Бог не здобуде тебе, а це означає, що ти досі чиниш опір Богові. Хто є причиною цього? Це відбувається через те, що самі люди не стараються співпрацювати, самі люди не прагнуть до істини. Це і є першопричина. З практичної точки зору, як можна пояснити те, що Бог не здобуває людину? Справа в тому, що, виконуючи свій обов’язок, вона завжди має свої власні наміри та не жертвує своє серце Богу, тому її серце не звернене до Нього, і вона не має серця для Нього. Вона не зважає на Його волю, а тим більше не намагається догодити Йому, виконуючи свій обов’язок. Найпростіше пояснення полягає в тому, що ця людина не щира щодо Бога, тому для неї немає жодної надії. Бог ретельно вивчає людей, щоб побачити, чи щиро вони вірять у Нього, Він хоче бачити їхню щирість. Що означає бути щирим? (Мати серце, звернене до Бога, серце, яке підкоряється Богу.) Правильно. Якщо серце людини не звертається до Бога, не підкоряється Йому, то чи можна її назвати доброю людиною? Чи може така людина подобатися Богу? Чи може людина, яка не одностайна з Богом, втілювати істину в життя? Чи маєте ви серце, яке підкоряється Богу? Чи можете ви в усьому підтримувати Бога? Чи звернені ваші серця до Бога? Сказати, що ви зовсім нещирі, було б несправедливо щодо вас, але сказати, що ви щиро ненавидите сатану, що ви можете зректися сатани й повністю звернутися до Бога, також було б неправильно. Для цього потрібно, щоб ваше серце було покірне Богові, щоб ви прагнули до істини та щоб ви зрозуміли ще більше істини. Яке серце Бог хоче бачити в людях? Перш за все, це серце мусить бути чесним, і люди мусять бути здатними сумлінно виконувати свій обов’язок, твердо стоячи на землі, та здатними підтримувати роботу церкви, більше не маючи так званих «великих амбіцій» або «піднесених цілей». Кожен крок залишає слід, бо вони йдуть за Богом і поклоняються Йому, вони поводяться, як створені істоти; вони більше не прагнуть стати винятковими чи видатними людьми, а тим більше особливо функціональними, і вони не поклоняються створінням на чужих планетах. На додачу, це серце мусить любити істину. Що насамперед мається на увазі під любов’ю до істини? Це означає любити позитивне, мати почуття справедливості, бути здатним щиро та повністю присвячувати себе Богові, по-справжньому любити Його, підкорятися Йому та свідчити про Нього. Звісно, усе це можливе лише після того, як зрозумієш істину. Той, хто має таке серце, має нормальну людську сутність. Той, хто має нормальну людську сутність, мусить щонайменше мати совість і розсудливість. Як можна визначити, чи має людина совість і розсудливість? Якщо її мова та дії в основному відповідають нормам совісті та розсудливості, то, з людської точки зору, вона є доброю людиною й відповідає прийнятному стандарту. Якщо вона також може розуміти істину та діяти згідно з принципами істини, то вона виконує Божі вимоги, які є вищими за стандарти совісті та розсудливості. Хтось каже: «Людину створив Бог. Бог вдихнув у нас дихання життя, і саме Бог забезпечує нас, годує й веде до дорослого життя. Совісні й розсудливі люди не можуть жити для себе чи для сатани; їм слід жити для Бога та виконувати свій обов’язок». Це правда, але це лише широкий контекст, грубий нарис. Якщо ж вдатися в деталі життя для Бога в реальності, то в ньому задіяні совість і розсудливість. То як же жити для Бога? (Добре виконувати обов’язки, які слід виконувати створеній істоті.) Правильно. Зараз усе, що ви робите, – це виконуєте обов’язок людини, але насправді для кого ви це робите? (Для Бога.) Це для Бога, це співпраця з Ним! Доручення, яке дав вам Бог, – це ваш обов’язок. Воно доленосне, визначене заздалегідь і керується Ним. Іншими словами, саме Бог дає тобі це завдання й хоче, щоб ти його виконав. Тож як ти можеш покладатися на свою совість, щоб виконати його та зробити це добре? (Ми повинні докласти всіх зусиль.) Ви повинні докладати всіх зусиль, показуючи цим, що ви покладаєтеся на свою совість. Крім того, ви мусите виконувати свої зобов’язання з усією душею – не легковажте цим. Бог має Свої очікування та ціну Його докладених до нас клопітких зусиль. Оскільки Бог визначив наперед, що ми маємо виконати це зобов’язання і цей обов’язок, нам не слід Його підводити, розчаровувати чи засмучувати. Ми маємо добре виконати свій обов’язок і дати Богові досконалу, задовільну відповідь. Ми покладаємося на Бога в тому, що не можемо зробити самі, ми більше дізнаємося про наші професії, ми більше шукаємо принципів істини. Бог дає нам життя, тому нам слід добре виконувати свій обов’язок. За кожен прожитий день нам слід виконувати обов’язок цього дня. Ми маємо зробити довірене нам Богом нашою головною місією, зробити виконання нашого обов’язку справою номер один нашого життя, щоб добре його виконати. Хоча ми не прагнемо досконалості, ми можемо докладати зусиль до істини й діяти, керуючись Божими словами та принципами істини, щоб догодити Богові, засоромити сатану й ні про що не жаліти. Саме так слід ставитися до свого обов’язку віруючим у Бога. Коли ти доживеш до сорока чи п’ятдесяти, а то й до сімдесяти чи вісімдесяти років, то, озирнувшись на те, що ти робив, коли був молодим і неосвіченим, ти побачиш, що хоча тобі було дуже мало років, ти робив усе з усією душею й силою; ти завжди чинив по совісті, не підводив Бога, не розчаровував і не засмучував Його, і у своєму серці приймав уважне Боже дослідження та перевірку. Коли все це буде зроблено, і ти здаси Богові свій складений іспит, Він скаже: «Ти не дуже добре попрацював, і твої результати були посередніми, але ти доклав усіх своїх сил і не знехтував своїм обов’язком». Хіба це не вчинок по совісті? Отже, коли люди часто виявляють розбещеність, мають свої особисті рішення, бажання та вподобання, аж до того, що повністю порушують критерій свого сумління та втрачають свою нормальну людську сутність, що слід робити? Слід помолитися Богу та зректися себе, не можна дозволяти цим речам обмежувати тебе або контролювати твої сумління й розсудливість. Коли твоє сумління зможе керувати твоїми діями, твоїми засобами до існування та твоїм життям, тоді тобі буде легко здолати егоїстичні бажання плоті, і ти зможеш здобути цей аспект істини. Це той мінімум, який тобі слід мати. Тепер щодо того, якого людського серця хоче Бог. Про скільки аспектів Я щойно говорив? (Про три аспекти: чесне серце, серце, яке любить істину, а також совість і розсудливість). Що стосується чесного серця й серця, яке любить істину, то тут ще є певні деталі; вам слід поміркувати над цим і підсумувати це пізніше. Щонайменше людині слід мати совість і розсудливість, які мають бути в кожної людини з нормальною людською сутністю. Якщо в людини немає ні совісті, ні розсудливості, вона втрачає свою нормальну людську сутність, не може нічого робити добре, не може нічого досягти й урешті-решт зазнає повної невдачі. Але якщо вона має тільки совість і розсудливість, якщо вона живе по совісті й не робить нічого злого, чи означає це, що вона входить на правильний шлях віри в Бога? Чи може вона здобути Божу хвалу, керуючись у житті лише совістю й розсудливістю? Безумовно, ні.

Входження на правильний шлях віри в Бога вимагає також мати серце, яке боїться Бога. Перш за все, говорячи про статус, люди є створеними істотами, і вони дуже низькі; Бог же є Творцем, Всевишнім. Говорячи з точки зору людської раціональності, що людині потрібно робити, щоб боятися Бога? Наприклад, уявімо, що з тобою щось стається і ти вважаєш, що діючи певним чином, суперечиш істині, але не знаєш, що тобі зробити, щоб бути в гармонії з Божою волею. Якщо ти маєш серце, яке боїться Бога, що тобі слід робити? Ти мусиш молитися Богу, шукати істину, знайти шлях втілення істини в життя, а потім діяти. Якщо хтось не має серця, яке боїться Бога, то як він поводитиметься? Він робитиме все, що захоче, думаючи: «У будь-якому разі мій намір добрий, тож нічого не станеться, якщо я це зроблю». Така людина не робить того, що радять інші, нікого не слухає; вона вирішує робити те, що сама собі запланувала, і навіть дев’ять волів не можуть її зупинити. Хіба ця людина має серце, яке боїться Бога? (Ні, не має). Деякі люди хоч і знають, що Бог любить чесних і що їм не можна брехати, але все одно думають, що якщо в якомусь питанні вони скажуть правду, то зганьбляться, втратять свій прибуток, а може й статус. Вони думають і вздовж, і впоперек, і все одно брешуть, гадаючи: «Одна брехня ні на що не впливає, і це не означає, що я брешу завжди. Навіть якщо я й брешу, я не бачу жодних наслідків, тож якщо я збрешу ще раз, нічого страшного не станеться». Усе прорахувавши, вони вирішують діяти й не відчувають докору у своєму серці, не хочуть молитися та приймати Боже уважне дослідження. Тож чи ця людина має серце, яке боїться Бога? (Ні.) Отже, якщо людина має серце, яке боїться Бога, як вона поводитиметься? (Вона не діятиме нерозважливо чи свавільно.) Ці два слова цілком підходять. Тож як ви втілюєте в життя принцип «не діяти нерозважливо чи свавільно»? (Ми повинні мати серце, що шукає.) Зіткнувшись із проблемою, деякі люди шукають відповідь у інших, але коли інший говорить згідно з істиною, вони не приймають її, не можуть підкоритися, і в глибині душі думають: «Зазвичай я кращий за нього. Якщо цього разу я прислухаюся до його пропозиції, чи не буде це виглядати так, що він перевершує мене? Ні, я не можу слухати його в цьому питанні. Я просто зроблю по-своєму». Тоді вони знаходять причину та виправдання, щоб відкинути точку зору іншої людини. Що це за характер, коли людина бачить когось кращого за себе й намагається пригнічувати його, поширюючи про нього чутки або використовуючи ганебні засоби, щоб очорнити його й підірвати його репутацію – навіть повністю розтоптати його, – аби захистити своє власне місце в умах людей? Це не просто гордовитість і марнославство, це характер сатани, це злостивий характер. Те, що така людина може нападати й відштовхувати людей, кращих і сильніших за неї, є підступним і злим. І те, що вона не зупиниться ні перед чим у намаганні понизити інших людей, показує, що в ній багато чого від диявола! Живучи згідно з характером сатани, така людина схильна принижувати інших, намагатися облудно звинуватити їх, ускладнити їм життя. Хіба це не лиходійство? І, живучи так, вона продовжує думати, що з нею все гаразд, що вона – хороша людина, але коли вона бачить когось кращого за себе, вона просто мусить принести йому неприємності, повністю розтоптати його. У чому тут проблема? Хіба люди, здатні робити такі злі вчинки, не безпринципні і свавільні? Такі люди думають тільки про свої власні інтереси, вони зважають тільки на свої власні почуття; і все, чого вони хочуть, – це досягнення своїх власних бажань, амбіцій і цілей. Їм байдуже, скільки шкоди вони завдають роботі церкви, і вони воліють пожертвувати інтересами Божого дому, щоб захистити свій статус у свідомості людей та власну репутацію. Хіба такі люди не гордовиті й самовдоволені, егоїстичні й мерзенні? Такі люди не тільки гордовиті й самовдоволені, вони також надзвичайно егоїстичні й підлі. Вони взагалі не уважні до Божої волі. Чи є у таких людей хоч якийсь страх перед Богом? У них немає анінайменшого страху Божого. Ось чому вони діють безглуздо й роблять усе, що хочуть, без жодного почуття провини, без жодного трепету, без жодних побоювань або занепокоєння й не замислюючись про наслідки. Таке вони роблять часто, і так вони поводилися завжди. Якою є природа такої поведінки? М’яко кажучи, такі люди надто заздрісні та мають надто сильне прагнення до особистої слави й статусу; вони надто брехливі й віроломні. Жорсткіше кажучи, суть проблеми полягає в тому, що серця таких людей анінайменшою мірою не богобоязливі. Вони не бояться Бога, вони вважають себе надзвичайно важливими, а кожен аспект самих себе – вищим за Бога й істину. У їхніх серцях Бог не гідний згадки й незначний, і Бог взагалі не має жодного статусу в їхніх серцях. Чи можуть ті, у кого в серці немає місця для Бога, і хто не шанує Бога, втілювати істину в життя? Зовсім ні. Отже, коли вони зазвичай веселяться, постійно себе чимось займаючи й витрачаючи досить багато енергії, що вони роблять? Такі люди навіть стверджують, що кинули все, щоб повністю присвятити себе Богові, і багато страждали, але насправді мотив, принцип і мета всіх їхніх дій – заради їхнього власного статусу й престижу, захисту всіх їхніх інтересів. Ви б сказали, що така людина жахлива, чи ні? Що це за люди, які багато років вірять у Бога, але водночас не відчувають страху перед Ним? Хіба вони не гордовиті? Хіба вони – не сатана? А яким об’єктам найбільше бракує страху Божого? Окрім звірів, його бракує нечестивим людям та антихристам, тим, хто одного типу з дияволами й сатаною. Вони взагалі не приймають істину; вони позбавлені страху Божого. Вони здатні на будь-яке зло; вони – вороги Бога й вороги обраних Ним людей.

У яких питаннях вашого повсякденного життя ви маєте серце, яке боїться Бога, а в яких – ні? Чи здатен ти зненавидіти когось, коли він ображає тебе або ущемляє твої інтереси? А коли ти когось ненавидиш, чи здатен ти покарати його та помститися? (Так.) Тоді ти дуже страшний! Якщо ти не маєш серця, яке боїться Бога, і здатний на злі вчинки, то цей твій порочний характер надто жорстокий! Любов і ненависть – це те, чим має володіти нормальна людська сутність, але ти мусиш чітко розрізняти, що ти любиш, а що ненавидиш. У своєму серці ти маєш любити Бога, любити істину, любити позитив і своїх братів і сестер, і в той же час ненавидіти диявола сатану, ненавидіти негатив, ненавидіти антихристів і злих людей. Якщо ти здатен пригнічувати своїх братів і сестер і мститися їм із ненависті, це було б дуже страшно, і це характер злої людини. Деякі люди просто мають ненависницькі думки та ідеї – злі ідеї, але вони ніколи не зробили б нічого злого. Вони не злі люди, бо коли щось трапляється, вони здатні шукати істину, і вони приділяють увагу принципам у своїй поведінці та при розв’язанні проблем. Взаємодіючи з іншими, вони не вимагають від них більше, ніж слід; якщо вони добре ладнають із людиною, то будуть і далі взаємодіяти з нею, а якщо не ладнають – то не будуть. Це майже не впливає на виконання їхнього обов’язку чи на їхнє входження в життя. Вони мають Бога у своєму серці, і вони мають страх перед Ним. Вони не хочуть образити Бога й бояться це зробити. Хоча ці люди можуть таїти певні неправильні думки та ідеї, вони здатні відкинути їх або відмовитися від них. Вони проявляють стриманість у своїх діях і не вимовляють жодного слова, яке було б нешанобливим або ображало Бога. Той, хто так говорить і діє, – це той, хто має принципи та втілює істину в життя. Твоя особистість може бути несумісною з особистістю іншої людини, і ця людина може тобі не подобатись, але коли ти працюєш разом із нею, ти зберігаєш неупередженість і не виявляєш свого розчарування у виконанні свого обов’язку, не переносиш свої розчарування на інтереси Божої сім’ї; ти можеш вести справи згідно з принципами. Що це за прояв? Це прояв базової пошани до Бога. Якщо ти маєш трохи більше, ніж це, коли ти бачиш, що хтось інший має якісь недоліки чи слабкості, то навіть якщо він тебе образив чи має проти тебе упередження, ти все одно знаходиш у собі сили поставитися до нього правильно й допомогти йому з любов’ю. Це означає, що в тобі є любов, що ти людина, яка володіє людською сутністю, що ти добра людина, яка може втілювати істину в життя, що ти чесна людина, яка володіє реаліями правди, і що ти людина, яка шанує Бога. Якщо твій духовний стан досі малий, але ти маєш волю й готовий прагнути до істини та прагнути діяти згідно з принципом, і ти здатен справлятися із ситуаціями та діяти щодо інших згідно з принципом, то це також вважається за невелике благоговіння перед Богом; це саме основне. Якщо ти не можеш досягти навіть цього й не можеш стримати себе, то ти у великій небезпеці, і ти доволі страшна людина. Якби ти здобув якусь посаду, то міг би карати людей та ускладнювати їм життя; тоді ти в будь-яку мить міг би перетворитися на антихриста. Якою б хорошою чи поганою не була людина, яким би шляхом вона не йшла та як би вона не вірила в Бога, її буде виявлено за лічені роки. Ти мусиш поводитися з нею згідно з принципами, незалежно від того, яким може бути її результат; буде вона покарана чи винагороджена – це вже справа Бога. Якщо ти в змозі розрізнити таку людину та поводитися з нею згідно з принципами, цього буде достатньо. З ким би ти не мав справу, доки Бог не вирішив, який результат матимуть ці люди, доки церква не вигнала їх, а Бог не покарав, і доки їх спасають, тобі слід допомагати їм терпляче та з любов’ю. Тобі не слід визначати результат таких людей і використовувати людські засоби, щоб їх покарати. Якщо вони демонструють розбещеність, ти можеш розібратися з такими людьми та підрізати їх, або ти можеш чесно відкрити своє серце та поспілкуватися, щоб допомогти їм. Однак якщо намагаючись виправити несправедливість в ім’я Небес, ти розмірковуєш над тим, щоб покарати цих людей, піддати їх остракізму й хибно звинуватити їх, ти вскочиш у халепу. Чи відповідатиме така поведінка істині? Такі думки були б результатом запальності; вони походять від сатани та виникають із людської образи, а також людської заздрості та ненависті. Така поведінка не відповідає істині. Це те, що накликало б на вас відплату, і вам не слід цього робити. Чи здатні ви вигадувати різні способи покарання людей, які вам не подобаються або з якими ти погано ладнаєш? Чи робили ви щось подібне раніше? Як часто? Хіба ви не завжди опосередковано принижували людей, відпускали уїдливі зауваження, були саркастичними щодо них? У яких станах ви перебували, коли таке робили? У той час ви давали волю емоціям і почувалися щасливими; ви взяли гору. Однак згодом ви думали: «Я зробив такий підлий вчинок. Я не богобоязливий, і я так несправедливо вчинив із цією людиною». Чи почувалися ви винними в глибині душі? (Так.) Хоча ви й не богобоязливі, але принаймні маєте якесь почуття совісті. Отже, чи здатен ти в майбутньому повторити подібний вчинок? Чи можеш ти досі нападати на людей і мститися їм щоразу, коли ти їх зневажаєш і не можеш із ними порозумітися, або коли вони тобі не коряться й не слухають тебе? Якою людською сутністю володіє людина, яка так чинить? Якою людською сутністю володіє людина, яка так чинить? З точки зору людської сутності її послух є зловмисним. Якщо міряти істиною, вона не шанує Бога. У її словах і вчинках немає принципів; вона діє бездумно, кажучи та роблячи, що їй заманеться. Чи володіють такі люди реаліями істини? Безперечно, ні; на сто відсотків ні. Чи може людина, серце якої не боїться Бога, по-справжньому підкорятися та поклонятися Йому? Безперечно, не може.

Деякі люди кажуть: «Коли я бачу, що насувається лихо, я часто молюся Богу, не смію покинути Його ні на мить і прошу в Нього проводу й захисту. Коли я йду вночі один дорогою, коли мені загрожує небезпека, я завжди покладаюся на Бога, не смію Його покинути та прошу Його допомогти мені. Коли я виконую свій обов’язок, моє серце постійно молиться Богу та звертається до Нього з проханням, щоб Він не дозволяв мені бути легковажним, і щоб Він узяв на себе командування. Я вже робив так раніше, і якщо Бог не виконує Свою роботу, то я нічого не можу зробити й сам нічого не маю». Чи це людина, яка має серце, що боїться Бога? (Ні.) Чи є помилкою покладатися на Бога? Чи є помилкою просити Бога про захист? У сказаних тут словах немає нічого хибного, але такий стан ненормальний. Це означає, що ти шукаєш Бога тільки тому, що тобі немає на що спертися й нікуди йти, ти змушений і не маєш вибору, і ти хочеш використати Бога, щоб він зробив щось для тебе, аби ти міг досягти своїх цілей. Чи означає це боятися Бога? Щойно в тебе не буде жодних проблем, ти взагалі забудеш про Бога. Коли ти почуваєшся найщасливішим, коли ти осяяний успіхом, коли твій статус настільки вищий, ніж у всіх інших, що вони лестять і поклоняються тобі, – як так сталося, що тоді ти не покладаєшся на Бога? Як так сталося, що ти не приймаєш Божого уважного дослідження й не шукаєш Його керівництва? Як так сталося, що ти не запитуєш Бога, чи все, що ти робиш, відповідає Його волі? Коли ти чиниш зло, коли ти звеличуєш себе та свідчиш про себе, як так сталося, що ти не питаєш Бога, чи відповідає це Його волі? Як так сталося, що ти не вдаєшся до самоаналізу й не покладаєшся на Бога, щоб Він тебе стримав? Що це за проблема? Як називаються всі ці стани? Відсутність серця, яке боїться Бога. Чи може людина, яка не має серця, що боїться Бога, добре виконувати свій обов’язок? Чи може вона стати справді доброю людиною? Чи може вона ввійти в реальність істини? (Ні, не може.) Вона справді не може. Без серця, яке боїться Бога, вона абсолютно не може добре виконувати свій обов’язок і не може втілювати істину в життя або підкорятися Богові, навіть якщо захоче. Без серця, яке боїться Бога, нелегко практикувати істину. Якщо така людина захоче добре виконувати свій обов’язок, то неодмінно зіткнеться із занадто великою кількістю труднощів і перешкод і не зможе успішно втілити істину в життя. Просто зараз ви мусите заспокоїти своє серце та на мить замислитися. Виходячи з вашого теперішнього духовного стану, вам досі дуже важко виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні, тому що більшість із вас має лише загальне уявлення про букви вчення та правила, а також має певні особисті бажання, ідеали й ентузіазм. Але ваша відправна точка та ваші стандарти практики не базуються на фундаменті Божого слова. Ви досі не ввійшли в реальність істини; ви лише дотримуєтеся правил. Якщо ви не прагнутимете до істини, у майбутньому це обернеться для вас великою небезпекою. Якщо ви вірите в Бога, але не втілюєте істину в життя й не підкоряєтеся Богові, то рано чи пізно ви будете вигнані. Істинність чи фальшивість людської віри не обчислюється роками; те, що ви вірите в Бога багато років, упродовж тривалого часу, не означає, що ви вірите по-справжньому та що Бог вас схвалить. Зрештою, люди, які не практикують істину, не будуть визнані Богом. Він викриє їх і вижене. Вам слід це розуміти.

Ми щойно спілкувалися про чотири умови, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога. Але є ще одна, остання умова, найважливіша з усіх, про яку ви також часто говорите. Задумайтесь на мить, що це може бути за умова. (Любити Бога.) Наразі ми не будемо торкатися любові до Бога, якої більшості людей дуже бракує. Торкнімося чогось більш практичного та реального, що охоплює істину, якою люди дійсно можуть жити. (Підкорятися Богові.) Правильно. Це означає мати серце, яке кориться Богові. Здебільшого, коли з людьми щось трапляється, вони насправді не знають правильних принципів практики, не знають, у якому напрямку рухатися чи до якої мети прагнути. Але в їхньому стані та ставленні є одна проблема: вони мусять мати серце, яке кориться Богові. Це те, що найбільше потрібно людям. Припустимо, наприклад, що з тобою щось трапляється, і ти не знаєш, що робити, і не чув, щоб хтось інший сказав тобі, що робити. Ця ситуація може не відповідати твоїм уявленням і фантазіям, може бути не зовсім тобі до смаку, тому в твоєму серці є певний опір, і ти трохи засмучений. Що ж тобі слід робити? Існує один найпростіший спосіб практики, який полягає в тому, щоб насамперед бути покірним. Покірність – це не показна дія чи висловлювання, не словесна претензія. Це стан, який ми відчуваємо всередині. Він має бути вам знайомий. Виходячи з вашого власного реального досвіду, як, на вашу думку, люди говорять, діють і думають, і який у них стан і ставлення, коли вони справді покірні? (Якщо це щось, чого вони досі не розуміють, вони спочатку відкидають свої уявлення й фантазії. Вони шукають істину та Божу волю. Якщо після пошуку вони досі не розуміють, тоді вони вчаться чекати Божого часу.) Це один аспект. А який ще? (Коли їх обтинають і критикують, вони не сперечаються й не намагаються захищатися.) Це ще один аспект цього стану. Хоча деякі люди й не сперечаються та не кажуть щось на свій захист вам в обличчя, проте вони сповнені скарг і незадоволення. Вони не кажуть цього в обличчя, зате легковажно говорять і розповсюджують за вашою спиною. Хіба це покірне ставлення? (Ні.) То що ж таке покірне ставлення? Насамперед ти мусиш бути позитивно налаштованим: коли тебе обтинають і критикують, ти не аналізуєш відразу, що добре, а що погано, – ти просто приймаєш це з покірним серцем. Наприклад, хтось може сказати, що ти зробив щось погане. Хоча в глибині душі ти не розумієш і не знаєш, що саме ти зробив не так, ти все одно це приймаєш. Прийняття – це насамперед позитивне ставлення. Крім того, існує дещо пасивніша позиція, яка полягає в тому, щоб зберігати мовчання й не чинити жодного опору. Яку поведінку це за собою тягне? Ти не сперечаєшся, не захищаєшся, не шукаєш собі об’єктивних виправдань. Якщо ти завжди виправдовуєшся, знаходиш для себе пояснення й перекладаєш відповідальність на інших, хіба це опір? Це бунтівний характер. Тобі не слід цуратися, чинити опір чи сперечатися. Навіть якщо ти наводиш правильні аргументи, чи в цьому істина? Це об’єктивне виправдання людини, а не істина. Зараз я не питаю тебе про об’єктивні виправдання – чому щось сталося чи як це сталося. Я радше кажу, що природа твоїх дій не відповідає істині. Володіючи знанням на цьому рівні, ти дійсно будеш здатний погодитися та не чинити опір. Коли з тобою щось трапляється, головне відразу поставитися до цього з покорою. Є люди, які, зіткнувшись з обтинанням і критикою, завжди сперечаються й захищають себе: «Я не єдиний, хто в цьому винен, то чому відповідальність звалили на мою голову? Чому ніхто не займає мою сторону? Чому я один беру на себе за це відповідальність? Це справді ситуація, коли всі пожинають плоди, але тільки одна людина бере на себе провину. Я такий нещасний!». Що це за емоція? Це опір. Хоча напоказ вони кивають головою, визнають свою помилку та приймають її на словах, у душі вони скаржаться: «Якщо ви збираєтеся зі мною розбиратися – нехай, але навіщо говорити так різко? Ви критикуєте мене перед стількома людьми, але куди мені діти обличчя? Ви розбираєтеся зі мною без любові! Я просто припустився маленької помилки, то чому ви продовжуєте безкінечно говорити?». У такий спосіб вони опираються цьому ставленню у своєму серці, відкидають його та вперто протистоять йому; вони нерозумні та схильні до суперечок. Очевидно, що людина з такими думками й почуттями чинить опір і є антагоністом, тож як вона може мати по-справжньому покірне ставлення? Коли стикаєшся з обтинанням і критикою, які дії означають прийняття та покірне ставлення? Ви принаймні мусите бути розсудливими та мати розум. Ви мусите спочатку підкоритися обтинанню та критиці, а не чинити опір і не відкидати їх, і ви мусите ставитися до них раціонально. У такий спосіб ви матимете мінімум розсудливості. Якщо ви хочете досягти прийняття й покори, ви мусите зрозуміти істину. Зрозуміти істину не так то й просто. Передусім ви мусите розуміти речі з Божої точки зору: ви бодай мусите знати, що коли вас обтинають і критикують, це відбувається з вами з дозволу Бога або походить від Бога. Незалежно від доцільності такого обтинання та критики, ви маєте проявляти прийняття й покору. Це прояв покірності Богові та водночас прийняття Божого уважного дослідження. Якщо ви просто сперечаєтеся та захищаєте себе, думаючи, що обтинання та критика походять від людини, а не від Бога, то ваше розуміння помилкове. По-перше, ви не прийняли Божого уважного дослідження, а по-друге, у вас немає ні покірного ставлення, ні покірної поведінки в тому середовищі, яке для вас створив Бог. Така людина не кориться Богу. Стикаючись з обтинанням та критикою, деякі люди не приймають істину й не вдаються до самоаналізу; вони просто сліпо слідують правилам. Їхні дії явно порушують принципи, і вони покладають всю провину на сатану. Вони кажуть: «Так йому і треба! Хто дозволив цьому старому сатані сліпо показуватися, сліпо діяти, сліпо порушувати порядок і сліпо створювати безлад? Із сатаною слід розібратися, обітнути його, зробити так, щоб йому було соромно показуватися на очі, принизити його! Сатані слід узяти на себе відповідальність за це, я тут ні до чого! Уся провина має лягти на сатану!». Тоді їхнє серце буде задоволене, і вони будуть думати, що перемогли сатану. Хіба такий спосіб мислення не абсурдний? Очевидно, що вони самі зробили щось погане, а кажуть, що це зробив сатана. То це були вони, чи це був сатана? (Це зробили вони.) Чи справді вони розуміють, що вони і є сатана? (Не розуміють.) То кого вони насправді ненавидять – сатану чи себе? Вони не кажуть чітко. Одним словом, той, хто не приймає обтинання чи критики, – це той, хто зовсім не покірний Богові. Покірність – це найважчий з усіх уроків. Коли з людьми відбувається щось, що відповідає їхнім власним уявленням і фантазіям, їхнім власним смакам, то більшість із них почувається досить добре та із задоволенням підкорюється, і все йде гладко. У них на серці легко та спокійно, вони щасливі й задоволені. Але коли вони стикаються із чимось, що не відповідає їхнім власним уявленням, або із чимось для них невигідним, вони не можуть підкоритися, хоча знають, що мали б. Їм боляче, у них немає іншого вибору, окрім як мовчки страждати, і їм важко говорити про свої труднощі. Вони почуваються пригніченими, їх переповнюють образи, яким немає виходу, тому їхні серця клекочуть: «Інші мають рацію. Вони мають вищий статус, як я можу їх не слухати? Я можу змиритися зі своєю долею. Наступного разу буду обережнішим і не підставлятиму свою шию. З тими, хто підставляє шию, розбираються. Покора – це нелегко. Це дуже важко! Вогонь мого ентузіазму згасили відром холодної води. Я хотів бути простим і відкритим, але в результаті я продовжував говорити не те, що треба, і зі мною продовжували розбиратись. У майбутньому я мовчатиму й намагатимусь бути людиновгодником». Що це за ставлення? Це перехід з однієї крайності до іншої. Коли Бог дозволяє людям засвоїти урок непокори, яка Його кінцева мета? Незалежно від того, скільки кривд і болю ви зазнаєте в цей час, як сильно ви осоромлені чи скільки шкоди завдано вашому іміджу, марнославству чи репутації, усе це вторинне. Найважливіше – змінити свій стан. Який стан? За звичайних обставин глибоко в душі люди мають певний непримиренний і бунтівничий стан. Головним чином це пов’язано з тим, що в душі вони дотримуються певної людської логіки й низки людських переконань, які полягають у наступному: «Поки мої наміри правильні, не має значення, яким є результат; тобі не слід мене критикувати, а якщо ти це робиш, я не зобов’язаний підкорятися». Вони не замислюються над тим, чи відповідають їхні дії принципам істини або якими будуть наслідки. Вони завжди дотримуються такого принципу: «Якщо мої наміри добрі та правильні, Бог має прийняти мене. Навіть якщо результат не добрий, ти не мусиш обтинати чи критикувати мене, а тим більше тобі не слід мене засуджувати». Це людські міркування, чи не так? Це людські переконання, чи не так? Людина завжди зациклена на власних міркуваннях – чи є в цьому покірність? Ти зробив свої міркування істиною, а істину відсунув на другий план. Ти вважаєш, що те, що збігається з твоїми міркуваннями, є істиною, а те, що не збігається, – ні. Чи можна бути більш безглуздим? Чи можна бути більш гордовитим і самовдоволеним? Який розбещений характер необхідно виправити, щоб засвоїти урок покори? Насправді саме характер гордовитості й самовдоволення є найбільшою перешкодою для втілення людьми істини в життя й підкорення Богові. Люди з гордовитим і самовдоволеним характером найбільш схильні до сперечання й непокори, вони завжди думають, що вони праві, і тому немає нічого більш термінового, ніж вирішити проблему зарозумілого й самовдоволеного характеру та розібратися з ним. Коли люди стануть покірними та перестануть міркувати від свого власного імені, проблема бунтарства буде вирішена, і вони будуть здатні до підкорення. Якщо люди хочуть досягнути підкорення, хіба їм не потрібно володіти певним ступенем раціональності? Вони мусять володіти розсудливістю нормальної людини. У якомусь питанні, як-от: незалежно від того, правильно ми вчинили чи ні, якщо Бог незадоволений, ми маємо чинити так, як Він говорить і ставитися до Його слів як до стандарту для всього. Чи це раціонально? Такою є розсудливість, що має бути присутня в людях перш за все. Незалежно від того, як сильно ми страждаємо, і незалежно від того, які наші наміри, цілі та причини, якщо Бог не задоволений – якщо Його вимоги не були виконані – тоді наші дії, безсумнівно, не відповідають істині, тому ми мусимо слухати Бога й підкорятися Йому, і ми не маємо намагатися сперечатися з Богом чи виправдовуватися перед Ним. Коли ти володієш такою раціональністю, коли ти маєш розсудливість нормальної людини, тобі легко вирішувати свої проблеми, і ти будеш по-справжньому покірним. Незалежно від того, у якій ситуації ти перебуваєш, ти не будеш бунтівним і не зневажатимеш Божі вимоги, ти не будеш аналізувати, чи є те, що просить Бог, правильним чи неправильним, хорошим чи поганим, і ти зможеш коритися, у такий спосіб вирішуючи проблему свого стану сперечання, непримиренності й бунтарства. Чи всі мають всередині ці бунтівні стани? Ці стани часто з’являються в людей, і вони думають собі: «Якщо мій підхід, пропозиції та зауваження є розсудливими, тоді, навіть якщо я порушую принципи істини, мене не слід обтинати чи розбиратися зі мною, бо я не вчинив зла». Це звичайний стан у людей. Їхня точка зору полягає в тому, що якщо вони не вчинили зла, їх не слід обтинати й розбиратися з ними; лише людей, які вчинили зло, слід обтинати та з ними слід розбиратися. Чи ця точка зору правильна? Однозначно ні. Обтинання та розбір в основному спрямовані на розбещені характери людей. Якщо хтось має розбещений характер, його слід обтинати й розбиратися з ними. Якби його обтинали й розбиралися з ним тільки після скоєння зла, було б уже занадто пізно, тому що проблеми вже були б спричинені. Якщо Божий характер було ображено, то в тебе проблема й Бог може перестати працювати в тобі, і в цьому разі який сенс розбиратися з тобою? Немає іншого вибору, окрім як викрити й вигнати тебе. Основна складність, яка заважає людям коритися Богу, – це їхній гордовитий характер. Якщо люди дійсно здатні прийняти суд і кару, вони зможуть ефективно впоратися зі своїм власним гордовитим характером. Яким би не був ступінь їхньої здатності розв’язати цю проблему, це корисно для практики істини та покори Богові. Прийняття суду та кари необхідне передусім, щоб виправити розбещений характер, щоб бути спасенним Богом. І якщо люди справді здатні досягти абсолютної покори Богові, чи потрібно їм досі зазнавати суду та кари? Чи потрібно їм досі зазнавати обтинання та розбору? Ні, не потрібно, бо їхній розбещений характер уже виправлений. Коли люди стикаються з Божим судом, карою, обтинанням і розбором, вони завжди люблять наводити аргументи на свій захист. Та скільки б аргументів ти не наводив, жоден із них не є істиною; це не означає, що твій розбещений характер був виправлений, а тим більше, що ти справді покірний Богові. Тому в суперечках немає сенсу; розв’язання проблеми – ось що найважливіше.

Якщо в людини немає серця, яке підкоряється Богові, вона в біді. Іноді Бог влаштовує для тебе не такі обставини, як ти собі уявляв, тож ти чиниш опір. Наприклад, скажімо, ти любиш чистоту й не любиш неохайних, занехаяних людей; коли ти їх бачиш, вони викликають у тебе огиду. Чи здатний ти тримати себе в руках? Що тобі слід зробити? По-перше, тобі потрібно мати правильне ставлення. Яке ставлення? (Покірне ставлення.) Як ти підкорюєшся? Які внутрішні думки формують покірне ставлення? Що формує реальність покори? Коли ти з таким стикаєшся, не обійтися без взаємного пристосування. Усе це не є проблемою. Дев’ять із десяти речей у житті людини не відповідають її бажанням. Тобі може не подобатися те чи інше, і що б із тобою не трапилося, ти завжди висуваєш аргументи на свій захист і скаржишся, що Бог до тебе несправедливий. Насправді ж це твоя власна проблема, тому не варто робити з мухи слона. Коли ти вже давно віритимеш у Бога та матимеш досвід багатьох невдач, тоді ти зрозумієш, що насправді ти не такий уже й поважний, нічим не кращий за інших. Згадуючи, як раніше ти вважав себе кращим, вищим і благороднішим за інших, ти почуватимешся дуже безглуздо! Коли людина розуміє трохи істини, вона стає більш розсудливою, ніж раніше, тому їй легко прийняти істину, і їй легко шукати істину та підкорятися Богу, коли з нею щось трапляється. Ти мусиш навчитися пристосовуватися до свого оточення. Віруючі в Бога мусять насамперед мати такі знання: у церкві є люди з різних країн, і кожна країна має різні звичаї та звички, але вони не відображають якість чиєїсь людської сутності. Навіть якщо людина має добрі, нормальні й упорядковані життєві звички та благородний характер, це ще не означає, що вона розуміє істину. Ти мусиш це розуміти та ставитися до цього позитивно. Крім того, у тебе самого багато недоліків, і ти занадто примхливий. Бог дає тобі середовище, яке тобі підходить, тому ти мусиш навчитися пристосовуватися до нього, не прискіпуватися до чужих недоліків, а, більше того, ладнати з іншими людьми з любов’ю, зближуватися з ними, бачити й вивчати їхні сильні сторони, а потім молитися Богу, щоб він допоміг тобі подолати твої власні недоліки. Це покірне ставлення та втілення в життя. Якщо тобі дуже не подобаються інші люди й це заважає тобі виконувати свій обов’язок, тобі слід триматися від них на певній відстані та не втручатися в їхні справи. Що таке втручання? Це коли ти говориш: «Я повинен змінити цю їхню ваду. Якщо вона не зміниться, я це так не залишу!». Що це за поведінка? Нахабна, гордовита й невігласька. Не будьте такими людьми. Ми всі звичайні люди, ми не виглядаємо особливими. У кожного з нас є голова, два ока, ніс і рот. Коли ми їмо, ходимо чи працюємо, ми всі однакові, без жодних відмінностей; ми також не кращі за інших, тому нам не слід вважати себе поважними чи видатними. Навіть якщо ти маєш трохи вміння чи таланту, тут нічим хвалитися. Насамперед ти мусиш чітко визначити свою позицію, і коли ти стикаєшся з проблемами, то мусиш дивитися на них, спираючись на Божі слова; тоді ти не здійматимеш галас через дрібниці. Якщо з тобою трапляється щось особливе, і ти дійсно не можеш підкоритися, і це впливає на виконання твого обов’язку, тоді тобі слід молитися Богу й шукати істину, щоб розв’язати цю ситуацію. Ми не ліземо туди, де нам не місце. На все є Божий добрий намір. Бог виховує людей через усілякі обставини, змушуючи їх загартовуватися та вчитися підкорятися, і врешті-решт це загартування приносить свої плоди: люди здатні Бога боятися, а від злого втікати, догоджати Богові, і тоді вони по-справжньому змінюються. Щоб прагнути до істини, ти мусиш насамперед мати бажання страждати й мусиш навчитись коритися своїм обставинам. Часто ці обставини не такі вже й прості; ти можеш контактувати з різними людьми та стикатися з різними дивними речами. Що б із тобою не трапилося, не покладайся на власну волю чи імпульсивність, а приходь до Бога в молитві. Для цього ти мусиш передусім мати покірне ставлення – це внутрішня якість, яку слід мати всім нормальним людям. Крім того, якщо ти молишся та просиш Бога діяти, а Він не діє й не відкриває для тебе вихід, тоді ти також мусиш підкоритися. Тобі слід продовжувати жити в таких обставинах, дозволяючи Богові влаштовувати все для тебе, а не намагатися щось змінити власними силами та йти поперед Бога. Це єдина можливість прожити повноцінне життя. У реальність підкорення Богу не так уже й легко ввійти, адже ніхто не живе у вакуумі. Дивлячись на життя людей, ти бачиш, що кожен має свої звички, свої суб’єктивні думки, бажання та прагнення. Дивлячись на їхні об’єктивні умови, ти бачиш, що ніхто не може повністю відповідати твоїй волі у своїх словах і діях. Отже найважливіший урок полягає в тому, щоб дозволити кожному навчитися підкорятися обставинам і шукати Божу волю в життєвих обставинах, які його спіткали. Якими б не були твої життєві обставини, – хорошими чи поганими, комфортними чи не дуже, – ти маєш засвоїти певні уроки. Ті, хто прагне комфорту й легкості, мусять засвоїти уроки послуху та страждання; вони мусять навчитися виживати за будь-яких обставин, добре виконувати свій обов’язок і бути непохитними у своєму свідченні. Тільки тоді вони можуть догодити Богу. Хіба такі життєві обставини не влаштовані й не впорядковані Богом? Кожна людина прагне доброго життя, але якщо вона живе в надто комфортних та ідеальних обставинах, узагалі не страждаючи, то чи зможе вона підкоритися Богові та свідчити про Нього? Коли Бог улаштовує для тебе певні труднощі та несприятливі обставини, ключовим питанням є те, чи здатний ти бути покірними. Якщо за цих обставин кожен здатен враховувати Божу волю й діяти згідно з Його вимогами, то ти мусиш терпіти все те, чого ти не хочеш бачити та що тобі не подобається. Більше того, усе це не повинно тебе обмежувати та впливати на твою здатність нормально виконувати свій обов’язок. Подібний досвід сприятиме твоєму життєвому розвитку. Дехто каже: «Якщо інші не втілюють істину в життя, то і я не буду. Якщо вони не підкорюються, то чому я повинен? Якщо вони не мають толерантності, то чому я мушу мати? Чому я завжди маю робити те, чого не роблять інші? Чому я завжди маю бути тим, хто докладає стільки зусиль? Я теж не збираюся цього робити». Як щодо такого ставлення? Твоє втілення істини в життя – це твоя особиста справа; це питання, яке стосується тільки тебе та Бога й ніяк не пов’язане з кимось іншим. Ніхто інший не зобов’язаний співпрацювати з тобою. Ти – це ти, а вони – це вони. Якщо вони не втілюють істину в життя й не входять у реальність істини, зрештою саме вони будуть покинуті, а не ти, і ти не програєш. Чи програли б люди, які коряться Богу? Вони не програли б. Якщо ти не можеш цього зрозуміти, значить, ти просто дуже дурний!

Що стосується питання входження в життя, то, незважаючи на те, що це всього лише кілька слів спілкування, якщо ви їх щиро приймете, зможете втілити їх у життя та зробити своєю реальністю, то значить, Я говорив недаремно. Отже, про який би аспект реальності не йшлося, нехай це навіть усього кілька слів, якщо істина ввійде до твого серця, і якщо ти практикуватимеш її як істину, то вона пустить у тобі коріння, розквітне та принесе плоди. Вона стане твоїм життям, і ти зможеш жити нею та втілювати її в життя. Це хороший результат. Якби Я спілкувався з вами щодня, але скільки б не говорив, ви б нічого не розуміли, – якби ніхто не впускав істину у своє серце, робив усе, що йому заманеться, діяв безглуздо й нерозважливо, не слухав того, що Я кажу, і жив за власною волею, уявленнями й фантазіями, – чи не говорив би я даремно? Неважливо, скільки слів Я вам про це скажу, – важливо те, чи старанно ви їх слухаєте, приймаєте та втілюєте в життя. Істина – це справді життя людини. Це не галузь науки, не знання, не народна традиція, не аргумент – це життя людини. Вона може дозволити тобі вирватися з пут сатани, звільнитися від твого розбещеного характеру, жити із силою й більшою владою, жити комфортніше, жити, маючи напрямок і мету. Істина дійсно може стати життям людини. Якщо ти Мені не віриш, то випробуй її та застосовуй на практиці деякий час, і подивися, чи є результати; тоді ти дізнаєшся. Якщо ти часто почуваєшся слабким і пасивним, то все, що Я можу сказати, – це те, що ти ще не здобув істину. Якби ти здобув істину, то не був би зараз у такому стані, таким безпорадним, слабким і кволим; не був би так часто пасивним, не стояв би так часто на роздоріжжі, не знаючи, куди йти. Це стовідсотково! Ти розумієш? (Так.)

Зараз ми закінчили спілкуватися про п’ять умов, які необхідно виконати, щоб стати на правильний шлях віри в Бога. Що це за п’ять умов? (По-перше, треба мати чесне серце; по-друге, треба мати серце, яке любить істину; по-третє, треба мати совість і розсудливість; по-четверте, треба мати серце, яке боїться Бога; по-п’яте, треба мати серце, яке кориться Богу.) Запам’ятайте ці п’ять умов, спілкуйтеся про них і згадуйте про них у молитві, коли нічого не відбувається. Подивіться, які принципи істини ви втілювали в життя за цей час, чи чесні ваші слова та вчинки, чи маєте ви серце, яке боїться Бога, чи із чесним серцем виконуєте свій обов’язок, чи не поверховий ваш стан, чи не виникають у вас думки про те, щоб знизити темп роботи, ухилитися від відповідальності або вдатися до облуди, чи прагнете ви виконання всіх Божих вимог і чи підкорюєтеся їм. Ви мусите періодично роздумувати над цим. Тільки здобуваючи результати, ви досягнете прогресу в житті.

15 вересня 2015 року