Що таке входження в життя? Це коли, зрозумівши істину, люди пізнають Бога, підкоряються Йому, аналізують і пізнають свої зіпсовані характери, відкидають їх і, отже, здатні практикувати істину. Коли людина здатна практикувати істину й по-справжньому коритися Богові, вона ввійшла в реальність істини. Ті, хто може практикувати істину, – це ті, хто має входження в життя. Щойно істина стане життям людини, така людина більше не буде скована жодною особою, жодним питанням чи об’єктом – вона зможе істинно коритися Богові, істинно любити Бога й істинно поклонятися Йому. Ось що означає володіти реальністю істини та істинним свідченням; це кінцевий результат входження в життя. Якщо людина вірить у Бога протягом багатьох років, але досі живе за сатанинським характером, діючи відповідно до своїх власних бажань, не молячись і не шукаючи істини, вірячи роками, але не змінюючись ні на крихту, і майже не відрізняється від безбожника, то така людина не має входження в життя, вона не набула істини й не здобула життя. Якщо ти не набув істини, то ти живеш під владою сатани. Ти не зміг би коритися Богові, любити Бога, практикувати істину або бути сильним, навіть якби хотів цього. Якщо ти не можеш бути сильним, то в пастці якого стану ти опинишся? Чи не будеш ти постійно перебувати в пастці негативної налаштованості? Ти завжди зазнаватимеш коливань під впливом свого оточення, боячись, що тебе виженуть, боячись Божого невдоволення, боячись того чи іншого, пасивно й неохоче виконуючи незначну частку свого обов’язку й готуючи кілька добрих учинків. По суті, тебе тягнутимуть, вестимуть та спрямовуватимуть, і активна й ініціативна частина тебе буде дуже малою, тому отримані тобою результати у виконанні свого обов’язку будуть незадовільними. Такі люди ніколи не здатні віддавати свої серця Богові, і тому вони обмежені та скуті багатьма людьми, справами та об’єктами, і вони завжди потрапляють до пастки негативного стану. Через це їхнє життя є дуже виснажливим. Їм дуже боляче, і вони не можуть знайти свободу та звільнення. Через деякий час їхня власна сила волі вже не може їх підтримувати, і вони щодня живуть із сатанинським характером, так само як безбожники. Чи може така віра в Бога допомогти людині досягти спасіння? Дехто каже: «Я сповнений ентузіазму, я бажаю щось робити для Бога. Я молодий, у мене є енергія й рішучість, і я не боюся труднощів». Чи є якась користь від усього цього? Немає. Твоя енергія марна, скільки б її в тебе не було. Як довго та невелика кількість енергії, яка є в людини, може підтримувати її? Вона однаково часто зазнаватиме невдач і спотикатиметься, а також буде паралізованою, коли стане негативно налаштованою. Немає сенсу вірити в Бога, якщо ти не розумієш істини або якщо в тебе немає істинної віри. Якщо в тебе є лише ентузіазм чи енергія, це не принесе жодної користі. Ці аспекти – не життя, це всього лише миттєві ентузіазм та інтерес людини. У людей зіпсовані характери. І в чоловіків, і в жінок, і в старих, і в молодих – у всіх них бувають короткочасні спалахи енергії, швидкоплинний ентузіазм, швидкоплинні імпульси; у всіх них бувають моменти, коли вони загоряються, коли вони збуджуються, але це мужність, народжена запальністю, і вона не довговічна. Теорії, ідеали та мрії людей зазнають краху в одну мить, і без істини люди не зможуть бути непохитними. Чи може людина, яка живе запальністю, добре виконувати свій обов’язок? Чи може вона догодити Богові? (Ні, не може.) Отже, люди мусять мати входження в життя, вони мусять увійти в реальність істини. Дехто каже: «Чому входження в реальність істини потребує таких зусиль? Чому я скутий стількома труднощами? Що мені робити?». Чи можуть люди покладатися на себе в розв’язанні цієї проблеми? Деякі люди кажуть: «У мене є сила волі й рішучість. Я не боюся труднощів. Я прийняв рішення. Я подолаю кожну перешкоду, я прийму ці виклики. Я нічого не боюся. Як би важко не було, я наполегливо продовжуватиму до кінця!». Чи це корисно? Це дійсно може підтримувати їх протягом незначного часу, але їхні практичні труднощі однаково залишаться, і зіпсований характер все ж пустить у них коріння, і він не зміниться. Якщо ти наполегливо йдеш слідом за Богом до кінця, але не змінив свого характеру життя й не ввійшов у реальність істини, чи ти можеш отримати Боже схвалення? Усе ж не можеш. Віра в Бога – це не питання того, чи ти можеш наполегливо продовжувати до кінця. Ключовим є те, чи ти зможеш здобути істину, життя та Боже схвалення. Це найважливіше. Якщо людина не може ввійти в реальність істини, якщо вона не може зробити істину своїм життям, то чи довго триватиме її спалах ентузіазму або бадьорості? Він не може тривати довго. Люди мусять розуміти істину й використовувати істину, щоб замінити цей спалах. Коли людина позбулася свого зіпсованого характеру й володіє вірою та принципами, необхідними для того, щоб практикувати істину, вона зможе бути непохитною у своїй наполегливості та продовжувати намагатися попри всі невдачі. Із якими б умовами, перешкодами чи навіть спокусами вона не стикалася, вона завжди покладатиметься на Бога та сподіватиметься на Нього в перемозі над сатаною. Щоб досягти цього результату, ти мусиш часто поставати перед Богом, довірятися Йому, розповідати Йому про свої труднощі в молитві й говорити з Ним правдиво. Крім того, коли ти виконуєш свій обов’язок у реальності та протягом свого реального життя, ти мусиш шукати, як діяти, щоб могти практикувати істину. Ти мусиш шукати та спілкуватися з людьми, які розуміють істину, які мають здатність збагнути істину, і завдяки цьому отримати трохи просвітління й повчання, а також знайти шлях практики. Коли ти будеш здатен практикувати істину, хіба це не розв’яже твою проблему? Якщо ти завжди стримуєшся й не спілкуєшся, думаючи: «Можливо, одного дня мій духовний стан зміцніє, і я просто легко зрозумію істину, тож мені зараз не потрібно цим займатися», – таке мислення є невизначеним, нереалістичним і, ймовірно, спричинить невдачі. Цю проблему можна розв’язати, знайшовши людей, які розуміють істину, і спілкуючись із ними. Якщо в тебе є здатність розуміти істину, тоді ти також можеш розв’язати проблему, читаючи Божі слова. Чому ти не сприймаєш розв’язання цієї проблеми серйозно? Якщо ти не шукаєш істини, щоб її розв’язати, чи проблема зникне сама собою? Так думати немудро.

Коли з вами щось трапляється зараз, чи ви здатні шукати істину? Чи ви навчилися, як шукати істину? Окрім оволодіння деякими принципами у своїй професійній сфері, чи ти здатен шукати істину, коли мова йде про твоє власне входження в життя, про поліпшення твоїх різних станів і зміну твого розбещеного характеру? Якщо ти досі скаржишся, коли з тобою розбираються, тому що ти вчинив щось, що порушує принципи, якщо ти досі почуваєшся скутим, тому що тебе обтинали та з тобою розібралися, і якщо ти заходиш так далеко, що махаєш на себе рукою, думаючи, що тебе виженуть, і стаєш негативно налаштованим, і холонеш, то чи не є твій сатанинський характер настільки серйозним, що ти через нього задихаєшся? Коли люди розуміють істину, їхні труднощі надто численні й великі; коли вони стикаються з проблемами, їхні негативні сторони проявляються надто швидко й надто довго, і вони практикують істину надто повільно й надто мало. Коли люди стикаються з певним оточенням, або помічають певні погляди з боку інших, або чують певні слова, або дізнаються певну інформацію, у них виникають негативні аспекти, якими б не були час та місце. Це природні прояви зіпсованого характеру. Що це доводить? Це доводить, що в людському житті відсутній елемент істини. Те неусвідомлене, яке легко виходить із людей, чи ти думаєш про це у своїй голові чи промовляєш це своїми устами, або те, що ти маєш намір чи плануєш зробити – навмисно чи ненавмисно, – усе це пов’язане з твоїм розбещеним характером. Звідки випливають розбещені характери людей? Можна з упевненістю сказати, що розбещені характери людей випливають із їхньої сатанинської природи, ось що є джерелом. Розглядаючи усе те розбещене, що виходить із людей, стає зрозуміло, що в людей немає жодної реальності істини, що в них немає жодної нормальної людської сутності, та що в них немає жодного здорового глузду. Прямо зараз ви можете проаналізувати самих себе. Якщо ви уважні та зосереджені на самоаналізі, ви зможете дізнатися, чи правильні ваші наміри, думки та погляди й чи відповідають вони істині. Як правило, ви зможете трохи розпізнати ці речі та зрозуміти їх. Отже, після того, як ви зрозумієте ці речі, чи ви можете шукати істину задля вироблення рішення? Або ви дозволите їм розвиватися самостійно, думаючи: «Я хочу так думати, адже мені вигідно так думати. Інші люди не мають права втручатися. Якщо я не кажу це вголос і не втілюю цього в життя, якщо я просто думаю про це, то хіба це не нормально?». Хіба немає людей, які так чинять? Проявом чого це є? Вони чітко знають, що так думати неправильно, але вони не шукають істини, вони не відкидають ці думки й не зрікаються їх. Вони наполегливо продовжують так думати й діяти, зовсім не переймаючись. Ці люди не люблять істину, і вони не можуть бути непохитними.

Деякі люди не виконують свого обов’язку, і ніхто не сприймає їх серйозно – ці люди думають, що віруючому в Бога досить лише читати Божі слова, жити життям церкви і зазвичай не коїти нічого поганого й не поводитися розпусно, як безбожники; вони думають, що, можливо, зрештою вони отримають якісь благословення та зможуть вижити. Люди тримаються за таке прийняття бажаного за дійсне у своїй вірі в Бога. На перший погляд вони не припускаються жодних серйозних помилок, але в них узагалі немає входження в життя, і вони не здобули жодної реальності істини. У той момент, коли хтось починає сприймати їх серйозно, вони усвідомлюють, що сповнені проблем і недоліків, і стають негативно налаштованими, думаючи: «Усе закінчено, чи не так? Я вірив у Бога роками, і нічого завдяки цьому не здобув. Здається, вірити в Бога насправді непросто!». Вони холонуть і більше не бажають прагнути до істини. Через деякий час вони почуваються порожніми і їм здається, що потрібно шукати істину, щоб мати надію. Коли вони починають виконувати свій обов’язок, і люди знову ставляться до них серйозно, вони, нарешті, вважають так: «Люди мусять володіти істиною, інакше їм надто легко припускатися помилок. Якщо люди не шукають істини, вони завжди вчинятимуть переступи, і з ними розбиратимуться. Якщо вони покладатимуться на свій ентузіазм у виконанні будь-яких дій, з ними теж розбиратимуться. Я мушу бути обережним у всьому. Я в жодному разі не повинен говорити чи діяти необачно. Мені не слід пхати свого носа не у свою справу. Краще бути боягузом, ніж виділятися». Вони вважають, що така практика є цілком доречною, що ніхто не може вказати їм на будь-які помилки в ній, але вони пропустили найважливіший момент, який полягає в тому, що вони мають шукати істину. Вони не шукають ані істини, ані свого власного входження в життя, і це їхня фатальна помилка. Коли вони виконують свій обов’язок, вони задоволені просто виконанням роботи. Щоб завершити свою роботу, вони працюють від світанку до сутінків, а іноді вони настільки зайняті, що їм навіть байдуже, коли вони пропускають два прийоми їжі поспіль. Вони дійсно можуть страждати й платити певну ціну, але в них немає входження в життя. На кожному кроці вони з пересторогою ставляться до інших, побоюючись, що припустяться помилки, і з ними розбиратимуться. Чи такий стан правильний? Чи це людина, яка шукає істину? Якщо люди так виконуватимуть свій обов’язок до кінця, чи вони зможуть здобути істину або ввійти в реальність істини? (Ні.) Хіба серед вас не багато таких людей? Хіба ви не часто буваєте саме в такому стані? (Так.) Ви перебуваєте насторожі, думаючи, що це поганий спосіб діяти, що ви живете в негативному стані? Коли з вами щось трапляється, ви завжди поводитеся як боягузи, ви завжди поводитеся як чоловіковгодники, завжди йдете на компроміс, завжди вибираєте серединний шлях, ніколи нікого не ображаєте й не пхаєте носа не у свою справу, ніколи не заходите надто далеко – так, ніби ви стоїте на своєму місці, дотримуєтеся свого обов’язку, робите все, що б вас не попросили зробити, не стоїте ні попереду, ні позаду та пливете за течією; скажіть Мені, ви думаєте, що якщо продовжуватимете так виконувати свій обов’язок до самого кінця, то зможете здобути Боже схвалення? Чи ви усвідомлюєте, що такий стан є досить небезпечним, що ви не тільки не зможете набути Божої досконалості, але, найімовірніше, ще й образите Божий характер? Чи шукає така літепла людина істини? Чи є вона тим, хто Бога боїться, а від злого втікає? Людина, що живе в такому стані, часто виливає назовні думки чоловіковгодника, і в ній немає страху Божого. Якщо людина просто відчуває жах і переляк без жодної на те причини, хіба це серце, яке боїться Бога? (Ні.) Навіть якщо вона усю себе повністю присвятить своєму обов’язку, звільниться з роботи й відречеться від своєї сім’ї, якщо вона не віддасть своє серце Богові й оберігатиме себе від Бога, чи хороший цей стан? Чи є це нормальним станом входження в реальність істини? Хіба майбутній розвиток цього стану не жахливий? Якщо людина продовжує перебувати в такому стані, чи може вона здобути істину? Чи вона може здобути життя? Чи вона може ввійти в реальність істини? (Ні.) Чи ви усвідомлюєте, що самі маєте такий стан? Коли ви усвідомлюєте це, ви думаєте: «Чому я завжди захищаюся від Бога? Чому я завжди так думаю? Думати так страшно! Це протистояння Богові й відкидання істини. Захищатися від Бога – це те саме, що протистояти Йому»? Стан захисту від Бога подібний стану злодія – ти не наважуєшся жити у світлі, ти боїшся викрити свої демонічні обличчя, і водночас ти наляканий: «Із Богом жарти погані. Він може судити й карати людей будь-де й будь-коли. Якщо ти розгніваєш Бога, у нетяжких випадках Він обітне тебе й розбереться з тобою, а в тяжких Він покарає тебе, зробить тебе хворим або змусить тебе страждати. Люди не можуть цього терпіти!». Хіба в людей немає такого неправильного розуміння? Чи це серце, яке боїться Бога? (Ні.) Хіба такий стан не жахає? Коли людина перебуває в такому стані, коли вона захищається від Бога, і в неї завжди такі думки, коли в неї завжди таке ставлення до Бога, то чи ставиться вона до Бога як до Бога? Чи є це вірою в Бога? Коли людина так вірить у Бога, коли вона не ставиться до Бога як до Бога, хіба це не проблема? Люди щонайменше не приймають праведний характер Божий та факт Його роботи. Вони думають: «Це правда, що Бог милостивий і люблячий, але Він також гнівний. Коли Божий гнів обрушується на людину, це велике лихо. Він може будь-коли смертельно вразити людину, знищити, кого забажає. Не накликай на себе Божий гнів. Це правда, що Його величність і гнів не дозволяють жодних образ. Тримайся від Нього на відстані!». Якщо в людини таке ставлення й такі ідеї, чи може вона повністю й щиро постати перед Богом? Не може. Хіба тоді між нею й Богом немає відстані? Хіба не є так багато того, що розділяє їх? (Так.) Що заважає людям постати перед Богом? (Їхнє майбутнє та їхні долі.) (Слава, зиск і статус.) Що ще? Що змушує людей відчувати огиду до істини, відкидати істину, відкидати Боже забезпечення життя та Його спасіння? Поміркуйте над цим: які аспекти людей заважають їм щиро постати перед Богом, практикувати істину й віддати свої тіла й серця Богові, щоб Він узяв на себе керівну роль і правив ними? Що змушує людей боятися Бога й неправильно Його розуміти? Люди мають зіпсовані характери, а також сатанинські філософії й сатанинські думки; вони підступні, вони захищаються від Бога на кожному кроці, не довіряючи Йому й неправильно Його розуміючи. Коли людина сповнена всіх цих домішок, чи може вона істинно довіряти Богові? Чи може вона прийняти Божі слова як своє життя? Деякі люди кажуть: «Я їм і п’ю Божі слова щодня. Коли я читаю Його слова й відчуваю, що зворушений ними, я молюся. Я дорожу Божими словами як істиною. Я читаю їх щодня, і я часто молюся в тиші та співаю гімни, прославляючи Бога». Хоча таке духовне життя добре, якщо ці люди досі покладаються на власні ідеї, реагуючи на те, що з ними трапляється, якщо вони взагалі не шукають істини, і жодна з доктрин, які вони розуміють, не впливає на них, то що відбувається? Люди не люблять істину. Вони стверджують, що дорожать Божими словами, але не аналізують себе в їхньому світлі й не практикують їх. Це дуже клопітно, і людям дуже важко потім увійти в реальність істини. Люди ніколи не розуміють істини, і вони не мають анінайменшого знання про Бога, тому вони, безумовно, мають погляди та неправильне розуміння щодо Бога, і між ними та Богом стоїть стіна. Хіба в усіх вас немає такого особистого досвіду? Ти кажеш: «Я не хочу захищатися від Бога, я хочу по-справжньому довіряти Йому, але коли зі мною щось трапляється, я не можу не захищатися від Нього. Я хочу згорнутися й відокремитися від Бога, а також застосовувати сатанинські філософії задля свого захисту. Що зі мною не так?». Це показує, що люди не мають істини, вони досі живуть за сатанинськими філософіями й досі перебувають під контролем сатани. Це та жалюгідна подоба, яка є в людей через їхню сатанинську природу, – їм важко практикувати істину. Відсутність практики істини – це найбільша перешкода входженню в життя. Якщо ця проблема не розв’язана, людині важко віддати своє серце Богові, здобути Його роботу або ввійти в реальність істини. Чи всі ви пережили це на власному досвіді? Як можна розв’язати це питання? Ти мусиш аналізувати й намагатися пізнати себе, а також побачити, що саме заважає тобі практикувати істину. Розв’язання цієї проблеми є вирішальним.

Чи є пошук істини настільки складним, як вивчення будь-якої галузі науки? Насправді цей пошук не такий і складний, він просто залежить від того, чи любить людина істину. Сам по собі пошук істини не складний; він вимагає менше зусиль, ніж вивчення спеціалізованої галузі науки, він навіть легший, ніж заробіток грошей. Чому так? Реальність істини – це те, чим мають жити й володіти люди з нормальною людською сутністю. Цей пошук стосується нормальної людської сутності людей, тому він не відірваний від їхніх думок та ідей, від усього, що вони думають, від усіх їхніх дій і поведінки в повсякденному житті й від їхнього розуму. Істина – це не теорія, не наукова сфера й не професія. Істина не пуста. Істина тісно пов’язана з нормальною людською сутністю, істина – це те життя, яке мусить мати людина з нормальною людською сутністю. Істина може виправити всі твої недоліки, твої погані звички, а також твої негативні й неправильні думки. Вона може перетворити твій сатанинський характер, стати твоїм життям, вона може дати тобі можливість володіти людською сутністю й розсудливістю, може нормалізувати твої думки та твій спосіб мислення – вона може зробити кожну частину тебе нормальною. Якщо істина стане твоїм життям, то те, чим ти живеш, і всі твої прояви людської сутності будуть нормальними. Отже, пошук і практика істини – це не щось темне, незбагненне й не щось особливо складне. Зараз, хоча ви трохи любите істину й готові прагнути стати кращими, ви ще навіть не стали на цей шлях. Перший крок завжди найважчий. Якщо ви зможете практикувати істину й відчувати її солодкість, ви думатимете, що пошук істини – це легка справа.

Якщо людина не приймає істину як своє життя й завжди живе в зіпсованому характері, як це проявляється? Коли людина не здобула істину, у неї, само собою, немає можливості скинути обмеження й кайдани своєї сатанинської природи. Зіпсовані характери, які виливаються з неї, – це, звичайно ж, пиха й зарозумілість, життя за власними законами, свавілля й безрозсудство, брехня й шахрайство, підступність і хитрість, прагнення до престижу й інтересів, пошук тільки зиску, а також егоїзм і підлість. Ба більше, у своїх стосунках з іншими людьми вона схильна до недовіри, засудження й нападу на інших. Вона завжди говорить і діє на основі своїх уподобань; вона завжди має особисті наміри й цілі, і вона завжди має упереджені думки щодо інших. Вона завжди стає негативно налаштованою, коли стикається з невдачами чи провалом. Іноді вона надто гордовита; іноді вона настільки негативно налаштована, що готова провалитися крізь землю. Вона завжди впадає в крайнощі – якщо вона не оголює ікла й не погрожує кігтями, вона налаштована негативно й намагається викликати жалість своїми діями. Вона ніколи не буває нормальною. Це стан, у якому ви перебуваєте зараз. Ви ладні страждати й платити певну ціну, і ви сповнені рішучості й готовності, але у вас немає реальності істини. Якщо людина сприймає реальність істини як своє життя, то як це проявиться? Перш за все, вона зможе підкоритися Богові й жити за людською подобою; вона буде чесною людиною, чий характер життя змінився. Існує кілька ознак зміни характеру. Перша ознака – це вміння підкорятися тому, що є правильним і відповідає істині. Не має значення, хто висловлює певну думку: старий він чи молодий, умієш ти з ним ладнати чи ні, знаєш ти його чи ні, знайомий ти з ним чи ні, добрі твої стосунки з ним чи погані, – допоки те, що він говорить, правильне, відповідає істині та корисне для роботи Божого дому, ти зможеш це слухати, приймати та втілювати в життя, не піддаючись упливу жодних чинників. Уміти приймати те, що є правильним і відповідає істині, і підкорятися йому, – це перша ознака. Друга ознака – це вміння шукати істину, коли щось трапляється; це стосується не лише вміння приймати істину, але й вміння практикувати істину, а не вирішувати справи, виходячи зі своєї волі. Що б не сталося з тобою, ти будеш здатний шукати, коли не маєш чіткого розуміння, і дивитися, як розв’язати цю проблему та як практикувати в спосіб, що відповідає принципам істини та задовольняє Божі вимоги. Третя ознака – це коли ти зважаєш на Божу волю, з якою б проблемою ти не зіткнувся, і повстаєш проти плоті, щоб досягти покірності Богові. Ти зважатимеш на Божу волю незалежно від того, який обов’язок виконуєш, і ти виконуватимеш свій обов’язок згідно з Божими вимогами. Які б вимоги Бог не ставив щодо цього обов’язку, ти діятимеш згідно із цими вимогами, виконуючи його, і діятимеш, щоб догодити Богу. Ти маєш зрозуміти цей принцип і виконувати свій обов’язок відповідально та вірно. Це й означає зважати на Божу волю. Якщо ти не знаєш, як зважати на Божу волю чи як догоджати Богові в певній справі, то мусиш шукати. Вам слід приміряти на себе ці три ознаки зміни в характері та дивитися, володієте ви ними чи ні. Якщо в тебе є практичний досвід і шляхи практикування в цих трьох сферах, то ти вирішуватимеш питання на основі принципів. Незалежно від того, що з тобою стається чи з якою проблемою ти маєш справу, ти завжди маєш шукати принципи практики, деталі, що входять у кожен принцип істини, і те, як практикувати без порушення принципів. Щойно ти досягнеш ясності в цих питаннях, ти природним чином дізнаєшся, як практикувати істину.

Коли все добре, деякі люди, здається, не виявляють очевидних зіпсованих характерів, і через це вони думають, що вони хороші, що вони змінилися та що вони мають реальність істини. Але коли з ними трапляються спокуси або важливі справи, пов’язані з принципами істини, проявляється їхній зіпсований характер. Вони впадають у негативізм і сум’яття, не знаючи належного способу практики, будучи оточені труднощами. Наприклад, бути чесною людиною й говорити правдиво – означає практикувати істину. Коли ти намагаєшся говорити правдиво, із якими труднощами ти стикаєшся? Із якими перешкодами ти стикаєшся? Що стримує та сковує тебе й заважає тобі говорити правдиво? Гордість, статус, марнославство, а також твої почуття й особисті вподобання – усе це може виникнути будь-якої миті, і це стримує людей і утримує їх від практики істини. Усе це – зіпсовані характери. У якій би ситуації ти не перебував, зіпсовані характери можуть призвести до ненормальності твого стану, породжуючи різні негативні явища, всіляко обмежуючи й контролюючи тебе, стримуючи тебе й ускладнюючи для тебе практику істини та служіння Богові. Це змусить тебе почуватися неймовірно втомленим. На перший погляд люди здаються вільними, але насправді вони міцно скуті своїми зіпсованими, сатанинськими характерами. У них немає свободи вибору, їм надзвичайно важко зробити хоча б один крок, і вони живуть виснажливим життям. Часто їм потрібно докладати багато зусиль, щоб говорити правдиво або робити щось практичне. Вони не можуть добре виконувати свої обов’язки або бути вірними Богові, хоча, можливо, і бажають цього, а якщо вони захочуть практикувати істину або свідчити про Бога, це буде ще важче. Як це втомлює! Хіба вони не живуть у клітці своїх зіпсованих, сатанинських характерів? Хіба вони не живуть під темним впливом сатани? (Так і є.) Тоді як люди можуть цього позбутися? Чи є інший шлях, окрім практики істини та здобуття входження в життя? Узагалі немає. Чи можуть знання традиційної культури спасти людей і звільнити їх від впливу сатани? А як щодо розуміння біблійних знань? Як щодо того, щоб уміти промовляти духовні доктрини? Ні, ніщо із цього не може спасти людей і звільнити їх від впливу сатани. Тільки прийнявши Божу роботу та всі істини, які висловив Бог, можна розв’язати проблему зіпсованих характерів; тільки тоді люди зможуть досягти розуміння істини, здобути істину та звільнитися від впливу сатани. Якщо людина прагне бути хорошою й не коїть нічого поганого, але при цьому не змінює свого характеру, чи вона може звільнитися від впливу сатани? Чи може людина набути істину, вивчаючи Дао Де Цзін, буддійські писання чи традиційну культуру? Чи може вона пізнати Бога? Чи можна вичистити її зіпсований характер, якщо вона міцно тримається за традиційну культуру й не шукає істини? Чи вона може досягти Божого спасіння? Люди, які так чинять, обманюють себе й не можуть розв’язати жодної зі своїх проблем. Є багато людей, які роками вірять у Бога, але їхня віра досі сплутана. Вони не зацікавлені в пошуку істини; вони задовольняються всього лише виконанням свого обов’язку. Вони думають, що якщо вони не коять зла або коять менше зла, і якщо вони роблять більше добрих і благодійних справ, якщо вони більше з любов’ю допомагають іншим, якщо вони ніколи не покидають церкву й не зраджують Бога, це догоджатиме іншим людям і Богові, і вони матимуть частку в Царстві Божому. Чи ця ідея хоч трішки обґрунтована? Чи може людина позбутися свого зіпсованого характеру завдяки тому, що вона є хорошою? Чи вона може досягти спасіння в такий спосіб? Чи буде в них частка в Царстві? Ви всі бачите, що у світі є багато так званих «хороших людей», які говорять піднесені слова, – хоча на перший погляд здається, що вони не скоїли великого зла, та насправді вони особливо підступні та слизькі. Вони дуже добре тримають ніс за вітром, говорять улесливі та нещирі слова. Вони – вдавані хороші люди й лицеміри; вони лише прикидаються добрими. Ті, хто йде серединним шляхом, – найпідступніші люди з усіх. Вони нікого не ображають, вони улесливі й нещирі, їм добре вдається підігравати іншим у будь-яких ситуаціях, і ніхто не бачить їхніх недоліків. Вони – як сам сатана! Чи є серед вас такі люди? (Так.) Вам не здається, що так жити стомливо? (Так, стомливо.) Тож чи ви не думали про те, як змінитися? Як вам змінитися? Із чого повинен початися прорив? (Із практики істини.) Не кажіть «із практики істини», або «із розуміння істини», або «із входження в реальність істини». Це гучні слова, і вони недоступні людині, тому ці слова видаються пустими. Натомість ми мусимо розпочати з деталей. (Слід почати бути чесною людиною.) Це конкретна практика. Бути чесною людиною, або, якщо поглянути детальніше, бути простою й відкритою людиною, яка нічого не приховує, яка не бреше, яка не добирає слів, а також бути прямою людиною, яка має почуття справедливості, яка може говорити правдиво. Люди мусять спершу досягти цього. Скажімо, є лиха людина, яка чинить щось, що заважає роботі церкви, і до тебе приходить керівник, щоб краще розібратися в ситуації. Ти знаєш, чиїх це рук справа, але оскільки в тебе з тією особою хороші стосунки, і ти не хочеш її образити, ти брешеш, кажучи, що не знаєш. Керівник запитує про детальнішу інформацію, а ти говориш манівцями, придумуючи привід, щоб прикрити ту лиху людину. Хіба це не підступно? Ти не сказав керівникові правду про ситуацію, натомість приховавши її. Навіщо тобі це робити? Тому що ти не хотів нікого образити. Ти ставиш на перше місце захист міжособистісних стосунків і недопущення образи іншого, а на останнє – правдивість і практику істини. Що тебе контролює? Тебе контролює твій сатанинський характер, він запечатав тобі рота й не дає тобі говорити правдиво – ти здатен жити тільки за своїм сатанинським характером. Що таке розбещений характер? Розбещений характер – це сатанинський характер, і людина, яка живе своїм розбещеним характером, є справжнісіньким сатаною. Її мовлення завжди містить у собі спокусу, воно завжди інакомовне й ніколи не є прямим; навіть якби її побили до смерті, вона не говорила б правдиво. Саме це відбувається, коли розбещений характер людини стає надто тяжким; вона повністю втрачає свою людську сутність і стає дияволом. Багато хто з вас готовий радше образити й обдурити Бога, аби захистити свої стосунки з іншими людьми, а також свої статус і репутацію в середовищі інших людей. Чи любить істину людина, яка так чинить? Чи є вона тим, хто шукає істину? Це ті, хто обманює Бога з широко розплющеними очима, у кого в серці немає анінайменшого страху Божого. Вони наважуються обманювати Бога; їхні честолюбство й бунтарство справді значні! Такі люди зазвичай все ж думають, що вони люблять Бога та мають страх Божий, і часто кажуть: «Щоразу, коли я думаю про Бога, я думаю про те, який Він безмежний, величний і незбагненний! Бог любить людство, Його любов така реальна!». Ти можеш промовляти красиві слова, але ти б не викрив лиху людину, якби став свідком того, що вона заважає роботі церкви. Ти догоджаєш людям, ти захищаєш тільки свої власні престиж, зиск і статус, замість того щоб захищати інтереси Божого дому. Коли тобі відомий істинний стан справ, ти кажеш неправду, говориш манівцями, захищаючи лихих людей. Якби тебе попросили говорити правдиво, тобі було б дуже складно. Ти говориш стільки всього безглуздого, щоб уникнути висловлення правди! Коли ти говориш, ти ходиш такими манівцями, ти витрачаєш стільки часу на роздуми й живеш так виснажливо, і все це задля того, щоб захистити свої власні репутацію й гордість! Чи задоволений Бог людьми, які так поводяться? Бог має найбільшу огиду до підступних людей. Якщо ти хочеш звільнитися від впливу сатани й досягти спасіння, ти мусиш прийняти істину. Спершу ти мусиш стати чесною людиною. Будь відвертим, говори правду, не будь скований своїми почуттями, відкинь удавання й хитрість, говори й розв’язуй питання, керуючись принципами, – це легкий і щасливий спосіб життя, і ти зможеш жити перед Богом. Якщо ти завжди живеш за сатанинськими філософіями й завжди покладаєшся на брехню та хитрість, щоб прожити свої дні, то ти житимеш під владою сатани, і житимеш у темряві. Якщо ти живеш у світі сатани, ти тільки ставатимеш дедалі підступнішим. Ти віриш у Бога стільки років, ти слухав стільки проповідей, але твій розбещений характер не було вичищено, і нині ти продовжуєш жити за своїм сатанинським характером – хіба тобі самому не гидко від цього? Хіба тобі не соромно? Як би довго ти не вірив у Бога, якщо ти досі схожий на безбожника, то який сенс тобі вірити в Бога? Чи ти дійсно можеш досягти спасіння, вірячи в Бога отак? Твої життєві цілі, твої принципи й методи не змінилися; єдине, що відрізняє тебе від безбожника, – це титул «віруючого». Хоча зовні ти слідуєш за Богом, твій характер життя анітрохи не змінився, і зрештою ти не досягнеш спасіння. Хіба твої сподівання не марні? Чи може така віра в Бога допомогти тобі здобути істину чи життя? Зовсім ні.

Сьогодні ми спілкувалися про три ознаки зміни характеру. Підсумуйте ці три ознаки. (Перша ознака – це здатність приймати те, що є правильним і відповідає істині, і коритися йому. Друга ознака – це здатність шукати й практикувати істину, коли з тобою щось трапляється, і не братися за розв’язання питань, ґрунтуючись на власній волі. Третя ознака – це здатність роздумувати про Божу волю, повставати проти плоті й досягати покори Богові, що б із тобою не трапилося.) Вам усім слід роздумувати та спілкуватися про ці три ознаки. Вам слід аналізувати себе у своєму реальному житті в їхньому світлі та привчати себе практикувати їх та входити в них – у такий спосіб ви зможете набути істину й домогтися зміни у своєму характері. Про який би аспект істини не велося спілкування, тим, хто любить істину, було б легко прийняти її. Ті, хто готовий практикувати істину, зможуть набути істину, а ті, хто набуде істину, зможуть досягти зміни у своєму характері. Ті, хто не має совісті чи розсудливості, хто не любить істину, не можуть прийняти істину або практикувати її, тому вони не зможуть її набути. Здатність людини набути істину або досягнути зміни у своєму характері залежить від її особистого пошуку.

16 серпня 2015 року