Є багато людей, які після виконання свого обов’язку почуваються так, ніби їм чогось бракує, ніби вони не володіють реальністю істини, тож вони постійно вимагають від себе вислуховувати більше проповідей, а від керівників і працівників – проводити більше зібрань, неначе тільки це зможе дати їм входження в життя і зростання в житті. Якщо вони певний час не відвідують зібрань чи проповідей, то відчувають, що їхні серця порожні та спустошені, наче в них нічого немає. Їм здається, що тільки щоденні зібрання та щоденні проповіді дадуть їм входження в життя чи дадуть їм змогу зростати до духовної зрілості. Насправді такий образ думок абсолютно неправильний. Ті, хто вірить у Бога й слідує за Ним, мають виконувати свій обов’язок – тільки так вони зможуть здобути життєвий досвід. Якщо ти кажеш, що щиро віриш у Бога, але не бажаєш виконувати свій обов’язок, то де ж щирість у твоїй вірі в Бога? Ті, хто щиро виконує свій обов’язок, – це ті, хто має віру. Лише ті, хто має віру, наважуються присвятити своє життя Богу й готові відмовитися від усього, щоб повністю присвятити себе Богу. Такі люди переживають на власному досвіді роботу Святого Духа, коли вони виконують свої обов’язки; вони просвітлюються, скеровуються і настановлюються Святим Духом. Усе це породжує життєвий досвід. Отже, входження в життя починається зі зразкового виконання свого обов’язку.

Якщо люди байдуже ставляться до виконання свого обов’язку або постійно проявляють розгубленість, як ви думаєте, що це за ставлення? Чи не є це просто формальністю? Чи так ви ставитеся до свого обов’язку? Це проблема духовного рівня чи характеру? Усі ви маєте ясно розуміти це. Чому люди є недбалими у виконанні свого обов’язку? Чому вони не є вірними, коли роблять щось для Бога? Чи мають вони взагалі розум або совість? Якщо ти дійсно володієш совістю та здоровим глуздом, то коли ти щось робиш, ти будеш вкладати трохи більше своєї душі в роботу, а також трохи більше доброти, відповідальності й уваги, і ти зможеш докласти більше зусиль. Коли ти зможеш докласти більше зусиль, результати виконуваних тобою обов’язків покращаться. Твої результати будуть кращими, і це задовольнятиме як інших людей, так і Бога. Ти маєш вкласти у це своє серце! Не можна бути байдужим, неначе ти працюєш у мирському світі й просто заробляєш гроші відповідно до витраченого часу. Якщо ти так до цього ставишся – ти в біді. Ти не зможеш добре виконати свій обов’язок. Що це за людська сутність? Чи мають людську сутність люди без совісті? Ні, не мають. Якщо ти кажеш, що маєш людську сутність, бажаєш втілювати істину в життя та виконувати свій обов’язок належним чином, тоді ти маєш докладати більше зусиль до свого обов’язку, більше вкладати в нього своє серце. Ти кажеш, що маєш совість, але ти ніколи не вкладаєш серця у виконання свого обов’язку. Чи має твоя совість силу? Потрібно вкладати душу в благі наміри. Ви маєте часто думати про такі речі – ви маєте розуміти їх усі. Просто формальне виконання своїх обов’язків – це суворе табу. Якщо при виконанні свого обов’язку ти постійно дієш формально, то ти не маєш можливості виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні. Якщо хочеш виконувати свій обов’язок із вірністю, то спершу маєш розв’язати проблему, пов’язану з формальним характером твоїх дій. Необхідно вжити заходів щодо виправлення такої ситуації, щойно її помічено. Якщо ти спантеличений, ніколи не помічаєш проблем, завжди виконуєш дії формально і робиш усе поверхово, то ти не матимеш можливості виконувати свій обов’язок належним чином. Тому завжди необхідно вкладати у свій обов’язок серце. Ця можливість коштувала людям великих труднощів! Коли Бог дає людям шанс, але вони не використовують його, тоді ця можливість марнується, і навіть якщо пізніше вони захочуть знайти таку можливість, вона може більше не випасти. Божа робота ні на кого не чекає, не чекають ні на кого й можливості виконати свій обов’язок. Дехто каже: «Раніше я не виконував своїх обов’язків добре, але тепер все ж таки хочу їх виконувати. Я маю просто повернути свої позиції». Така рішучість – річ чудова, але потрібно ясно розуміти, як виконувати свої обов’язки добре, і прагнути істини. Тільки той, хто розуміє істину, може добре виконувати свій обов’язок. Ті, хто не розуміє істини, не мають права навіть прислужувати. Що ясніше розуміється істина, то ефективніше виконується обов’язок. Якщо ти зможеш побачити це питання таким, яким воно є, тоді ти прагнутимеш істини, і ти маєш надію добре виконати свій обов’язок. Нині існує не так багато можливостей для виконання обов’язку, тому ти маєш використовувати їх, коли це можливо. Саме тоді, коли перед тобою стоїть обов’язок, ти маєш напружити всі свої сили; саме тоді ти маєш принести себе в жертву, повністю присвятити себе Богові, і саме тоді ти маєш заплатити ціну. Нічого не приховуй, не плекай жодних планів, не давай собі жодних поблажок і не залишай собі можливості відступити. Якщо ж ти даєш собі поблажки, якщо ти корисливий, лукавий і підступний, то твоя робота буде гарантовано виконана погано. Припустимо, ти скажеш: «Ніхто не бачив, як спритно я діяв. Оце так круто!». Що це за спосіб мислення? Невже ти думаєш, що ошукав людей та й Бога теж? Але ж насправді – знає Бог, що ти зробив, чи ні? Він знає. Насправді кожен, хто спілкується з тобою певний час, дізнається про твою зіпсованість і порочність, і хоча люди, можливо, і не кажуть про це прямо, в їхніх серцях залишиться думка про тебе. Було багато людей, яких було викрито й вигнано, тому що багато інших зрозуміло їх. Щойно всі прозрівали їхню сутність, вони викривали, ким насправді були ці люди, і виганяли їх. Тому, незалежно від того, прагнуть вони істини чи ні, люди мають виконувати свій обов’язок належним чином у міру своїх можливостей; у практичних справах люди мають керуватися совістю. Ти можеш мати недоліки, але якщо ти здатний ефективно виконувати свій обов’язок, це не сягне рівня, коли тебе буде вигнано. Якщо ж ти завжди думаєш, що з тобою все гаразд, що тебе точно не виженуть, якщо ти, як і раніше, не аналізуєш і не намагаєшся пізнати себе, ігноруєш свої належні обов’язки, якщо ти завжди недбалий і поверховий, то коли Божі обранці справді втратять до тебе терпимість, вони викриють тебе таким, яким ти є, і, найімовірніше, тебе буде вигнано. Так станеться тому, що всі побачать тебе наскрізь, і ти втратиш гідність і порядність. Якщо ніхто не довіряє тобі, чи може тобі довіряти Бог? Бог дивиться у найпотаємніші закутки серця людини: Він абсолютно не може довіряти такій людині. Якщо хтось є ненадійним, за жодних обставин не довіряй такій людині жодного завдання. Якщо ти не знаєш, що являє собою людина, або просто чув, як інші люди говорили, що ця людина чудово виконує свою роботу, але в глибині душі ти не впевнений у цьому на сто відсотків, тоді все, що ти можеш зробити, це дати їй спочатку невелике завдання – нічого важливого. Якщо людина впорається з кількома невеликими завданнями, тоді можна дати їй нормальне завдання. І тільки якщо вона успішно впорається із цим завданням, дай їй важливе завдання. Якщо вона не впорається з нормальним завданням, – значить, ця людина не надійна. Незалежно від того, великим чи малим є завдання, його не можна доручати їй. Якщо ти помічаєш людину, яка є доброю й відповідальною, ніколи не працювала формально, ставиться до завдань, які довіряють їй інші, як до своїх власних, ураховує кожний аспект завдання, зважає на твої потреби, розглядає всі боки справи, є дуже старанною і робить усе так, як потрібно, щоб ти залишився особливо задоволеним її роботою, – значить, саме ця людина заслуговує на довіру. Надійні люди – це люди, які мають людську сутність, а люди, які мають людську сутність, мають совість і розум, і їм має бути дуже легко добре виконувати свій обов’язок, тому що вони ставляться до свого обов’язку як до своєї повинності. Люди без совісті й розуму погано виконуватимуть свої обов’язки, вони не мають почуття відповідальності за свій обов’язок, хай який він є. Інші завжди мають хвилюватися за них, наглядати за ними й запитувати їх про поступ; інакше все може піти шкереберть під час виконання їхніх обов’язків, і все може порушитися під час виконання завдання, що завдасть більше клопоту, ніж на те заслуговує. Одне слово, під час виконання своїх обов’язків люди завжди мають здійснювати самоаналіз: «Чи виконав я цей обов’язок належним чином? Чи вклав я в нього своє серце? Чи виконав я його лише абияк?». Якщо ти завжди недбалий і поверховий, ти в небезпеці. Як мінімум це означає, що ти не маєш авторитету, і що люди не можуть тобі довіряти. Становище є більш серйозним, якщо, виконуючи свій обов’язок, ти завжди дієш формально й постійно обманюєш Бога, – у цьому разі ти у великій небезпеці! Якими є наслідки свідомого обману? Усі бачать, що ти свідомо чиниш переступ, що ти живеш тільки відповідно до власного зіпсованого характеру, що ти недбалий і поверховий, що ти взагалі не втілюєш істину в життя – а це значить, що ти позбавлений людської сутності! Якщо це проявляється в тобі повсюдно, якщо ти уникаєш великих помилок, але постійно робиш дрібні й не каєшся в усіх відношеннях, то ти є одним із нечестивих, невіруючий, і тебе потрібно усунути. Такі наслідки є жахливими – тебе повністю викрито та вигнано як невіруючу й нечестиву людину.

Будь-який виконуваний тобою обов’язок передбачає входження в життя. Яким би не був твій обов’язок – доволі регулярним або непостійним, нудним або жвавим – ти завжди мусиш досягати входження в життя. Обов’язки деяких людей досить одноманітні; вони роблять одне й те ж щодня. Однак під час їх виконання стани, які виявляють ці люди, не такі вже й однорідні. Іноді, коли в людей гарний настрій, вони стають трохи стараннішими й краще виконують роботу. В інших ситуаціях через якийсь невідомий вплив їхні зіпсовані сатанинські характери пробуджують у них капость, нав’язуючи їм неправильні погляди й заглиблюючи їх у погані стани й настрої; це призводить до недбалого виконання ними своїх обов’язків. Внутрішні стани людей постійно змінюються; вони можуть змінюватися в будь-якому місці та в будь-який час. Як би не змінювався твій стан, діяти, спираючись на свій настрій, – завжди неправильно. Скажімо, у тебе щось виходить трохи краще, коли ти в гарному настрої, і трохи гірше, коли ти в поганому настрої, – чи такий спосіб діяти відповідає принципам? Чи це дозволить тобі виконувати свої обов’язки відповідно до прийнятного стандарту? У якому б настрої люди не перебували, вони мусять знати, що потрібно молитися Богові й шукати істину; тільки так вони зможуть уникнути контролю з боку своїх настроїв та коливань, спричинених ними. Виконуючи свій обов’язок, ти завжди маєш досліджувати себе, щоб перевірити, чи ти чиниш згідно з принципом, чи відповідає стандарту твоє виконання свого обов’язку, чи ти виконуєш його просто поверхово, чи ти намагався ухилитися від своїх зобов’язань і чи є будь-які проблеми у твоєму ставленні й мисленні. Щойно ти проведеш самоаналіз і ці аспекти стануть тобі зрозумілими, тобі буде легше виконувати свій обов’язок. Із чим би ти не стикався під час виконання свого обов’язку – негативізмом та слабкістю чи поганим настроєм після критики у твій бік – ти мусиш ставитися до цього належним чином, і ти також маєш шукати істину й розуміти Божу волю. Коли ти це робитимеш, у тебе буде шлях до практики. Якщо ти бажаєш добре виконувати свій обов’язок, то на тебе не повинен впливати твій настрій. Наскільки б негативно налаштованим чи слабким ти не почувався, ти мусиш практикувати істину у всьому, що робиш, із цілковитою суворістю та дотриманням принципів. Якщо ти це робитимеш, то тебе не тільки схвалюватимуть інші люди, а й уподобає Бог. По суті, ти будеш відповідальною людиною, яка бере на свої плечі тягар; ти будеш по-справжньому доброю людиною, яка дійсно виконує свої обов’язки відповідно до стандарту та яка повністю втілює подобу справжньої людини. Такі люди очищаються й досягають реальних змін, виконуючи свої обов’язки, і можна сказати, що вони чесні в очах Бога. Тільки чесні люди можуть наполегливо практикувати істину й успішно діяти за принципом, а також можуть виконувати свої обов’язки відповідно до стандарту. Люди, які діють згідно з принципом, скрупульозно виконують свої обов’язки, коли вони в гарному настрої; вони не працюють поверхово, вони не гордовиті й не виставляють себе напоказ, щоб інші були про них високої думки. Коли вони в поганому настрої, вони можуть виконувати свої повсякденні завдання так само серйозно й відповідально, і навіть якщо вони стикаються із чимось, що шкодить виконанню ними своїх обов’язків або що чинить на них незначний тиск чи порушує виконання ними своїх обов’язків, вони однаково здатні заспокоїти свої серця перед Богом і молитися, кажучи: «Неважливо, із проблемою якої величини я стикнуся – навіть якщо небо впаде додолу – доки я живий, я сповнений рішучості робити все можливе, щоб виконувати свій обов’язок. Кожен день, який я проживаю, – це день, у якому я мушу добре виконувати свій обов’язок, щоб я був гідний цього обов’язку, дарованого мені Богом, а також цього подиху, який Він вдихнув у моє тіло. У яких би труднощах я не опинився, я відкладу все це вбік, бо виконання мого обов’язку має першорядне значення!». Ті, на кого не впливає жодна людина, подія, об’єкт чи оточення, кого не обмежує жоден настрій чи зовнішня ситуація, і хто ставить на перше місце свої обов’язки та покладені на них Богом доручення, – це люди, які вірні Богові та які щиро підкоряються Йому. Такі люди досягли входження в життя й увійшли в реальність істини. Це один із найправдивіших і найпрактичніших проявів того, як жити істиною. Чи могло б таке життя принести людині спокій? Чи прийшлось би тобі турбуватися про те, яким тебе бачить Бог? Як, на вашу думку, потрібно чинити, щоб почуватися спокійно? (Не дозволяйте жодним людям, подіям або речам обмежувати вас і ставте свій обов’язок понад усе. Тільки так ви зможете не розчарувати Бога.) Правильно, це і є секрет спокою. Чи всі ви опанували цей секрет? Якщо в розмові хтось виявляє погане ставлення до тебе й має намір відсунути тебе або навмисно причепитися за щось до тебе, ти почуватимешся нещасним, наче в тебе встромили ніж. Ти не хотітимеш їсти, і твій сон буде порушено. У будь-якому разі ти матимеш поганий настрій, а серце твоє болітиме. Що ти робитимеш у цей момент? Ти можеш сказати: «Сьогодні в мене поганий настрій, тому я відкладу свій обов’язок на кілька днів» або «Я однаково виконуватиму свій обов’язок, але нічого страшного, якщо я робитиму це упівсили і просто формально. У кожного бувають моменти, коли все йде не так, як хочеться, тож якщо в мене поганий настрій, Бог не вимагатиме від мене надто багато, правда ж? Сьогодні я просто ненадовго відкладу свій обов’язок. Нічого страшного, добре попрацюю завтра. Бог здійснює Свою роботу вже шість тисяч років, то невже Йому насправді не все одно, якщо я відкладу свою на один день?». Якою є людина, яка дозволяє дрібницям впливати на свій настрій, а потім неминуче дозволяє їм позначатися на виконанні обов’язку? Хіба це не дитячий, безперспективний характер? Коли з такими людьми щось трапляється, вони впадають у лють, поводяться геть нерозумно, не виконують свого обов’язку, не мають рішучості та забувають свої обіцянки. Що це за проблема? Хіба це не проблема нестриманості? Можливо, є люди, які зазвичай так себе не поводять, але коли мають поганий настрій, вони махають рукою на свої обов’язки. Такі випадки трапляються надто часто. Є люди, які в поганому настрої мало реагують на зовнішні стимули, тож вони не мають енергії у виконанні обов’язку, і вони ніяк не можуть взятися за розум. Що робити, коли таке відбувається? Хіба ці проблеми не потрібно розв’язувати? Дехто каже: «Їх неможливо розв’язати. Через деякий час мені все одно не захочеться цього робити, і я просто плистиму за течією. У будь-якому разі в мене поганий настрій, і я не хочу, щоб хтось зі мною розмовляв. Просто дайте мені трохи побути нещасним». Хоча такі люди, як і раніше, виконують свій обов’язок, у цьому бере участь тільки їхнє тіло, але не розум. Невідомо, куди поділися їхні серця. Такі люди не є відповідальними у виконанні свого обов’язку, не докладають зусиль, вони є слабкими. Однак коли їхній настрій покращується, вони знову починають проявляти ентузіазм; вони знову здатні переносити труднощі та страждати від виснаження, не надто переймаючись їжею. Чи не є усе це дещо ненормальним? Чому люди перебувають під впливом такої великої кількості різних почуттів і обставин? Чи замислювалися ви коли-небудь над причиною цього? Чи не турбують вас такі речі? Чи не застрягаєте ви часто в таких станах? Хіба це не проблема, з якою всі ви стикаєтеся? (Це саме так.) Якщо ці проблеми не розв’язати, то люди ніколи не стануть зрілими; вони завжди залишатимуться дітьми. Наприклад, якщо хтось щось говорить, не думаючи про твої почуття, щось, що частково є спрямованим на тебе, або якщо він говорить про тебе мимохідь, то ти почуватимешся трохи ніяково. Якщо ти розмовляєш із кимось, а людина не звертає на тебе уваги або вона має не надто приємний вираз обличчя, тобі буде некомфортно. Якщо в тебе день, коли робота не робиться так, як ти того бажаєш, ти почуватимешся некомфортно. Якщо тобі наснився кошмар, який здається поганим знаком, ти почуватимешся некомфортно. Якщо ти почуєш погані новини про свою сім’ю, тобі буде не по собі, ти матимеш поганий настрій і не зможеш підвищити свою енергійність. Якщо ти бачиш, що хтось добре виконує свій обов’язок, його хвалять і просувають у керівники, це також змусить тебе почуватися некомфортно і вплине на твій настрій… Усі ці великі й малі моменти, які здатні впливати на тебе, можуть спіймати тебе в пастку негативу, зробити тебе пригніченим і позначитися на твоїй здатності виконувати свій обов’язок. Яка проблема виникає в людей, які поводяться таким чином? (Їхній характер нестійкий.) Нестійкий характер – це один із аспектів. Людська сутність таких людей є незрілою та дитячою, вони не мають проникливості. Що ж до їхнього входження в життя, то вони постійно зазнають обмежень із боку всіляких людей, подій і речей, тому їм нелегко втілювати істину в життя. Якщо вони не можуть втілювати істину в життя, то вони не можуть увійти в реальність істини, а якщо вони не можуть увійти в реальність істини, то вони не матимуть входження в життя. Хіба не так усе й відбувається? У чому причина того, що їх сковують люди, події та речі? Так відбувається тому, що вони не розуміють істини, тому що вони не можуть відрізнити істинне від хибного, тому що вони не можуть розрізнити, хто правий, а хто винен. Це призводить до того, що вони не знають шляху практики, не мають простору, щоб іти вперед чи відступити. Такими є наслідки. Більшість нових віруючих перебуває в такому стані. Коли вони зрозуміють істину, зможуть бачити речі ясно й розрізняти людей, ця проблема природним чином вирішиться сама собою. Однак ті, хто не любить істину, не шукають її, коли з ними трапляється біда. Така людина назавжди залишиться нездатною позбутися обмежень, що накладаються найрізноманітнішими людьми, подіями й речами. Які стани проявляються в людей, котрі часто страждають від обмежень з боку людей, подій і речей? Такі люди легко впадають у негатив, а коли зазнають невдач чи стикаються із труднощами, втрачають рівновагу. Усе це впливає на їхній настрій і здатність виконувати свій обов’язок. Тих, хто не розуміє істини, легко сковують усілякі люди, події та речі. Їхнє входження в життя відбувається дуже повільно, і хай як довго вони вірять, вони не мають видимого поступу. Вони зовсім не змінилися й залишаються приблизно такими самими, як і безбожники. Усе це результат того, що вони не прагнуть істини. Саме в цьому й полягає причина. Одне слово, незалежно від того, скільки років ти віриш у Бога, незалежно від твого духовного рівня чи віку, якщо ти не любиш істину й не шукаєш істину в усьому, то тебе легко стримуватимуть найрізноманітніші люди, події та речі. Ти не знатимеш, як поводитися належним чином, не знатимеш, як практикувати істину чи відповідати принципам. Навіть якщо ти діятимеш відповідно до уявлень людей і не робитимеш поганих учинків, ти все одно не знатимеш, чи відповідаєш волі Божій. Хоч скільки років така людина вірить, вона не зможе розповісти про свої свідчення на основі досвіду, бо не розуміє, як на власному досвіді пережити Божу роботу, й анінайменшою мірою не розуміє істини. Люди, які не прагнуть істини, є саме такими; хай як довго вони вірять у Бога, у них немає свідчення, про яке можна розповісти. Їхній духовний стан занадто слабкий, і вони не мають реальності істини.

Зараз люди є активними у виконанні свого обов’язку. Вони також сповнені рішучості виконувати свій обов’язок, повністю присвячувати себе Богові, йти на жертви заради Нього і приносити себе самих у жертву Йому. Є навіть такі люди, які багато разів присягалися, що віддадуть Богові все своє життя й повністю присвятять себе Йому. Вони володіють усім цим, але не мають входження в життя. Якщо людина не має входження в життя, то за наявності всіляких складних людей, подій і речей їй буде доволі тяжко тримати все під контролем або розв’язати проблему. Такі люди не можуть знайти напряму, не можуть знайти шляху й часто відчувають, що не можуть позбутися свого негативного стану. Їх обплутують, сковують, контролюють і зв’язують усілякі люди, події та речі, і вони не знають найправильнішого шляху практики. Зараз Я повідомлю вам один принцип практики: що б не спіткало тебе, чи то перевірка, чи то випробування, чи то критика у твій бік, і хоч би як ставилися до тебе люди, від самого початку ти маєш відкласти все це вбік та постати перед Богом у старанній молитві, шукаючи істину та коригуючи свій стан. У першу чергу слід вирішити саме це. Ти маєш сказати: «Хай якою великою є ця справа, навіть якщо саме небо обвалиться, я маю виконати свій обов’язок належним чином. Поки в мені є дихання, я не відступлюся від свого обов’язку». То як же тобі слід виконувати свій обов’язок? Ти не можеш робити цього просто формально або фізично бути присутнім, але при цьому дозволяти своєму розуму блукати деінде – ти мусиш зосередитися на своєму обов’язку своїм серцем і розумом. Яким би великим не було те, що спіткало тебе, ти маєш спершу відкласти його вбік і постати перед Богом у пошуку того, як виконати свій обов’язок належним чином так, щоб це задовольнило Бога. Ти маєш намагатися думати: «Як мені виконувати свій обов’язок, враховуючи те, із чим я зіткнувся сьогодні? Раніше я діяв поверхово, тому сьогодні я маю змінити свій метод і постаратися виконати свій обов’язок добре, щоб ніхто ні до чого не зміг причепитися. Головне, щоб я не підвів Бога. Я маю заспокоїти Його серце, щоб Він, коли побачить, як я виконую свій обов’язок, зрозумів, що я не тільки слухняний і покірний, а й вірний». Якщо ти будеш застосовувати це на практиці та докладати зусиль у цьому напрямку, то ніщо не зможе затримати тебе у виконанні твого обов’язку або негативно вплинути на дієвість твого обов’язку. Якщо ти постійно молитимешся, шукатимеш істину й намагатимешся розібратися в Божих словах, ти зможеш легко зрозуміти й владнати емоційні турботи плоті; але людина не зможе цього зробити, доки не прийме істину. Якщо ти розумієш істину, можна розв’язати будь-яку проблему. Зневіра, поганий настрій, тривоги, побоювання і негативність у твоєму серці – все це можна повністю усунути. Твій настрій буде поступово поліпшуватися, і ти повністю звільнишся. Якщо ж перед тобою стоять реальні труднощі, то ти маєш навчитися шукати істину й коритися. Коли людина стикається з такими речами, це є перевіркою її духовного стану й розкриває її сутність, показуючи, чи здатна вона втілити істину в життя.

Для того щоб виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні, спершу потрібно мати належну ментальність. Коли зіпсований характер виходить назовні, також необхідно скоригувати свій стан. Коли ти спроможний правильно ставитися до свого обов’язку, коли позбудешся обмежень і впливу всіляких людей, подій чи речей, коли зможеш цілковито покоритися Богові, тоді зможеш виконувати свій обов’язок належним чином. Секрет тут у тому, щоб завжди ставити свій обов’язок і відповідальність на перше місце. У процесі виконання обов’язку ти маєш завжди перевіряти себе: «Чи не ставлюся я до виконання свого обов’язку поверхово? Які моменти турбують мене й змушують бути формальним при виконанні обов’язку? Чи виконую я обов’язок від щирого серця та всіма силами? Чи зможе Бог довіряти мені за такої моєї поведінки? Чи повністю я підкорив своє серце Богові? Чи відповідає виконання мого обов’язку принципам? Чи забезпечить таке виконання мого обов’язку досягнення найкращих результатів?». Слід часто розмірковувати над цими питаннями. Коли виявляються проблеми, слід активно шукати істину й знаходити відповідні слова Бога для їх вирішення. У такий спосіб ти зможеш добре виконувати свій обов’язок, а у твоєму серці будуть мир і радість. Якщо під час виконання обов’язку часто виникають труднощі, то більшість із них трапляється через проблеми, пов’язані з твоїми намірами, – це проблеми зіпсованого характеру. Коли зіпсований характер людини виходить назовні, у її серці виникають проблеми, а її стан стає ненормальним, що безпосередньо впливає на здатність виконувати обов’язок. Проблеми, що впливають на здатність людини виконувати свій обов’язок, – це великі, серйозні проблеми; вони можуть безпосередньо вплинути на стосунки з Богом. Наприклад, у деяких людей формуються хибні уявлення й нерозуміння Бога, коли в їхніх сім’ях трапляються нещастя. Деякі люди стають негативними, коли вони страждають, а ніхто не бачить цього або не хвалить їх. Деякі люди не виконують свій обов’язок добре, завжди є поверховими й скаржаться на Бога, коли їх обтинають і розбираються з ними. Деякі люди не бажають виконувати свій обов’язок, тому що постійно шукають можливості уникнути його. Усі ці проблеми безпосередньо впливають на нормальні стосунки з Богом. Усе це проблеми зіпсованого характеру. Усі вони походять від того, що люди не знають Бога, що вони завжди думають тільки про себе, а це заважає їм думати про волю Божу або підкорятися Божим планам. Це породжує всілякі негативні почуття. Саме так ідуть справи в людей, які не шукають істини. Стикаючись із дрібними проблемами, вони стають негативно налаштованими й слабкими, відчувають розчарування від виконання свого обов’язку, не підкоряються Богові й чинять опір Йому, у них виникає бажання відмовитися від своїх обов’язків і зрадити Бога. Усе це різні наслідки, породжені обмеженнями зіпсованого характеру. Людина, яка любить істину, здатна не думати про власне життя, майбутнє й долю, вона хоче тільки прагнути істини й здобути її. Такі люди вважають, що їм забракне часу, бояться, що не зможуть виконати свій обов’язок і не зможуть піддатися вдосконаленню, тому вони здатні відкинути все. Їхня ментальність полягає в тому, щоб просто звернутися до Бога й покоритися Йому. Їх не лякають жодні труднощі, і якщо вони відчувають негатив або слабкість, то долають це природно, прочитавши кілька уривків із Божих слів. Люди, які не шукають істину, відчувають занепокоєння, і хоч як із ними спілкуються про істину, вони не здатні розв’язати свої проблеми повністю. Навіть якщо вони на мить оговтуються і здатні прийняти істину, потім вони все одно повертаються до старого, тому з такими людьми дуже тяжко мати справу. Річ не в тому, що вони не розуміють нічого в істині, а в тому, що вони не цінують істину й не приймають її своїм серцем. У підсумку це призводить до того, що вони не можуть відмовитися від власної волі, егоїзму, майбутнього, долі та місця призначення, і згодом ці речі завжди зринають і турбують їх. Якщо людина здатна прийняти істину, то мірою того, як вона її розуміє, все те, що належить до зіпсованого характеру, природно зникає, і людина набуває входження в життя та духовного стану; вона перестає бути необізнаною дитиною. Коли людина має духовний стан, вона стає дедалі більш здатною до розуміння речей, дедалі більш здатною до розрізнення всіх видів людей, і її не будуть сковувати жодна людина, подія чи річ. На таку людину не впливатиме жодне слово чи справа. Вона не буде схильною до втручання злих сил сатани, обману й смути неправдивих керівників та антихристів. Якщо так відбувається, то хіба не буде поступово зростати духовний стан людини? Що більше людина розуміє істину, то швидшим буде поступ її життя, і їй буде легко успішно виконувати свій обов’язок і входити в реальність істини. Коли ти маєш входження в життя, а твоє життя поступово зростає, твій стан ставатиме дедалі нормальнішим. Люди, події та речі, які раніше могли турбувати та сковувати тебе, більше не будуть для тебе проблемою. Ти більше не матимеш труднощів у виконанні свого обов’язку, і твої стосунки з Богом ставатимуть дедалі нормальнішими. Коли ти знаєш, як покладатися на Бога, коли знаєш, як шукати Божу волю, коли знаєш своє місце, коли знаєш, що мусиш і чого не мусиш робити, і які питання потребують, а які не потребують від тебе відповідальності, то невже твій стан не ставатиме дедалі нормальнішим? Таке життя не стомлюватиме тебе, правда? Ти не тільки не стомлюватимешся, – ти почуватимешся особливо спокійним і щасливим. Хіба серце твоє в результаті не наповниться світлом? Твоя ментальність стане нормальною, виплески твого зіпсованого характеру ставатимуться рідше, і ти зможеш жити в присутності Бога, жити нормальною людською сутністю. Коли люди побачать твій кругозір, вони подумають, що в тобі відбулася велика зміна. Вони захочуть спілкуватися з тобою, відчують мир і радість у серці, а також отримають користь. У міру зростання твого духовного стану твоя мова і вчинки ставатимуть правильнішими і принциповішими. Коли ти побачиш слабких і негативних людей, ти зможеш надати їм істотну допомогу – не стримуючи їх і не читаючи їм нотацій, а радше використовуючи свій власний реальний досвід, щоб допомогти їм і принести користь. Так ти будеш не просто докладати всіх зусиль у домі Божому, ти будеш корисною людиною, здатною брати на себе відповідальність і робити більш значущі речі в домі Божому. Хіба не такі люди подобаються Богові? Якщо ти людина, яка подобається Богові, хіба ти не будеш подобатися також і всім? (Будеш.) Чому Бог задоволений такими людьми? Тому що вони здатні робити щось практичне перед Ним, не піддаються на лестощі, займаються практичними питаннями й здатні допомогти іншим та повести їх за собою, розповідаючи про свій правдивий досвід. Вони здатні допомогти іншим розв’язати будь-яку проблему, а коли в роботі церкви виникають труднощі, вони здатні вести вперед, активно розв’язуючи проблеми. Ось що означає віддано виконувати свій обов’язок. Такі люди здатні допомогти своїм братам і сестрам розв’язувати їхні проблеми, що доводить, що вони мають входження в життя. Той факт, що вони можуть робити дуже багато практичних речей, свідчить, що вони втілюють у життя істину й живуть у присутності Бога. Оскільки вони мають реальність істини, вони також здатні вести інших до входження в реальність істини. Якщо ти не володієш реальністю істини або не маєш істинного досвіду, то чи можеш ти вести інших до присутності Бога? Якщо ти сам не живеш у присутності Бога, то ти не зможеш вести інших у Його присутність. Якщо ти просто витрачаєш свої сили, виконуючи обов’язок, взагалі не шукаючи принципів істини й не бажаючи догодити Богові, то ти не живеш у присутності Божій. Чи здатні ті, хто не живе в присутності Божій, прийняти Його прискіпливу перевірку? Чи здатні вони витримати Божі випробування? Чи здатні вони бути непохитними посеред випробувань? (Ні, не здатні.) Чи можуть такі люди свідчити про Бога? Чи можуть вони свідчити про Нього? (Ні, не можуть.) Якого роду людина не може свідчити про Бога? Чи є така людина істинно віруючою в Бога? Принаймні такі люди ще не ввійшли в реальність істини Божих слів, і вони досі існують поза Божими словами. Той, хто вірить у Бога протягом багатьох років без будь-якого входження в життя, хто не може говорити про своє свідчення на основі досвіду, а тим більше свідчити про Бога, хто не може успішно поширювати Євангеліє серед людей, – така людина не достойна називатися свідком Божим. Отже, той, хто є незрілим у своєму духовному стані та не має входження в життя, ніколи не зможе свідчити про Бога. Із цього без зайвих слів випливає, що така людина не живе в присутності Бога. Якщо ти не живеш у присутності Бога, не маєш входження в життя й не є свідком Бога, то чи визнає Він тебе одним зі Своїх послідовників? Не визнає. Бог дав тобі можливість виконувати свій обов’язок, і ти готовий його виконувати, але з твоєї поведінки Він бачить, що ти не можеш свідчити про Нього навіть після того, як так довго вірив у Нього. Ти не тільки не маєш істинного знання, що ґрунтується на досвіді, а й живеш згідно зі своїми уявленнями й фантазіями, ти не маєш реальності істини й не живеш у присутності Бога. Якщо Він дає тобі випробування, ти не витримуєш його; якщо Він обтинає тебе й розбирається з тобою, ти не можеш цього витримати; якщо Він судить і карає тебе, то ти відмовляєшся від своїх обов’язків і впадаєш у поганий настрій, і Він думає: «Ця людина подібна до тигра, до якого ніхто не наважується доторкнутися! Хоч куди Я йду, щоб виконувати Свою роботу чи промовляти, така людина не гідна слідувати за Мною, не гідна бути зі Мною». Чому Він сказав би так? Тому що такі люди не розуміють істини, вони не мають чистого розуміння, вони не мають істинного досвіду й вони не розуміють Божої волі. Якщо вони не розуміють волі Бога, чи можуть вони бути сумісні з Ним? Якщо вони не розуміють Його волі, чи можуть вони осягнути її? Чи можуть вони прийняти істину? Тяжко сказати; усе це невідомі величини. Тож, якби такі люди були з Богом, то вони б в усьому сумнівалися щодо Нього, не розуміли б Його, що породжувало б усілякі непорозуміння, нарікання та осуд Бога на кожному кроці. Зрештою, це призвело б до бунту. Чи може Бог бажати того, хто бунтує проти Нього? Чи може Бог допустити, щоб така людина стала Його послідовником? Не може. Якщо ти хочеш, щоб Бог утвердив тебе серед Своїх послідовників, то насамперед ти маєш зосередитися на входженні в життя. Почати необхідно з розуміння самого себе, зі здатності відкинути свій зіпсований характер, із досягнення здатності не відступатися від свого обов’язку й виконувати його відповідно до Божих вимог – це перше. Зосередитися на входженні в життя потрібно для того, щоб добре виконувати свій обов’язок, що, власне, і є основою всього цього. Необхідно почати прагнути до входження в життя з виконання свого обов’язку, а на основі входження в життя необхідно по краплині осягати й здобувати істину, аж доки не буде досягнуто моменту, коли є духовний стан, коли є постійне зростання в житті та реальний досвід істини. Потім слід оволодіти всіма видами принципів практики, щоб набути здатності виконувати свій обов’язок, не зазнаючи обмежень чи перешкод із боку жодної людини, події або речі. У такий спосіб ти поступово почнеш жити в присутності Бога. Тобі не заважатимуть жодні люди, події та речі, і ти матимеш досвід пізнання істини. Мірою того, як твій досвід ставатиме багатшим, твоя здатність свідчити про Бога посилиться, а оскільки твоя здатність свідчити про Бога зросте, ти поступово станеш корисною людиною. Коли ти станеш корисною людиною, ти зможеш виконувати свій обов’язок на прийнятному рівні в домі Божому, ти зможеш посісти місце створеної істоти й підкоритися Божим розпорядженням і влаштуванням, і ти зможеш бути непохитним. Тільки така людина є прийнятною створеною істотою, яка має хвалу від Бога. Тоді ти будеш гідний усього, що дарував тобі Бог.

Що є ключем до входження в реальність істини? Ви маєте навчитися практикувати істину та вирішувати питання, керуючись принципами. Яка користь від того, щоб завжди давати клятви й висловлювати свою волю? Якщо завжди давати клятви й висловлювати свою волю, але при цьому бути нездатним практикувати істину, то це абсолютно марно. Найважливіше, найреальніше – це досягти входження в життя в процесі виконання свого обов’язку, через пошук істини, щоб розв’язувати різноманітні проблеми, які виникають у процесі виконання обов’язку, та повністю змінити своє хибне ставлення до обов’язку. Що означає мати входження в життя? Мати входження в життя означає, що ви маєте досвід і знання істини та здатні правильно практикувати її. Чи маєте ви зараз входження в життя? Чи здатні ви свідчити про Бога? Чи не зациклюєтеся ви на вченні більшу частину часу? Чи не замикаєтеся ви на вченні, не маючи реального знання чи досвіду істини? Якщо ти не можеш досягти справжнього досвіду й знання істини, тоді ти не можеш свідчити про Бога. Більшу частину часу ваше знання є заснованим на суб’єктивному сприйнятті. Ви двоїсті, почуваєтеся так, наче правильним є і одне, і інше; коли Бог говорить одне, вам здається, що це істина, а коли Він говорить щось інше, – це теж істина. Вам здається, що всі слова Бога – істина, і ви кажете їм «амінь» і підносите хвалу їм, але ви самі не можете піднятися достатньо високо для порівняння з ними. Коли ви щось робите, ви все ще розгублені й не знаєте, які істини використовувати для розв’язання своїх проблем. Чи не перебуває більшість із вас у такому стані? Хоча ви багато що розумієте й можете багато говорити про вчення, ви не можете використовувати його у своєму реальному житті. Ви, як і раніше, не знаєте, як практикувати істину, не знаєте, як застосовувати Божі слова у своєму реальному житті, і хай що з вами трапляється, ви не знаєте, як шукати істину для розв’язання своїх проблем. Так відбувається тому, що ваш духовний стан занадто слабкий. Коли ви знатимете, як випробовувати на досвіді, практикувати та застосовувати Божі слова у своєму реальному житті, і коли ви знатимете, як шукати істину для розв’язання проблем, коли з вами щось відбувається, тоді ваше життя зростатиме. Знання практики істини є ознакою того, що ваше життя зростає. Одного дня, коли ти зможеш розв’язувати проблеми за допомогою істини, коли ти матимеш певне знання Бога, коли ти зможеш, ділячись своїм істинним знанням Бога, свідчити про Його роботу, Його святий і праведний характер, Його всемогутність і мудрість, тоді ти зможеш істинно свідчити про Бога, і ти будеш гідним для використання Богом. Якщо ж ти багато чого розумієш і можеш цілими днями говорити про вчення, але не можеш вирішити нічого, пов’язаного із твоїми власними проблемами, або не знаєш, як їх розв’язувати, то це доводить: те, що ти розумієш, не є істиною, – це просто буква вчення. Навіть якщо ти говориш про якусь доктрину дуже реалістично, насправді це всього лише знання, засноване на суб’єктивному сприйнятті, яке ще не досягло рівня раціональності. Хоча люди, слухаючи тебе, отримують настановлення, відчувають ті самі почуття, що й ти, і твої знання навіть здатні принести їм певні результати, ти не здатний говорити про це гранично ясно й не здатний повністю розв’язати проблеми. Це доводить, що вчення, про які ти говорив, є всього лише знанням, заснованим на сприйнятті. Ти не можеш сказати, що вони є реальністю істини, тим більше, що ти сам увійшов у реальність істини. Отже, як розв’язувати проблему розмов про букву вчення? Це вимагає роздумів про різні види зіпсованості, які проявляються в тобі при виконанні обов’язку, роздумів про витоки кожної проблеми, що виникає, а потім пошуку істини й використання Божих слів для ретельного виправлення виявленого зіпсованого характеру. Що б не виходило від тебе – зарозумілість і самозадоволеність або крутійство й брехливість, егоїзм і підлість чи поверховість і брехня Богові, – ти маєш розмірковувати над цими зіпсованими характерами, доки не побачиш їх ясно. У такий спосіб ти дізнаєшся, які проблеми існують, коли ти виконуєш свій обов’язок, і як далеко ти перебуваєш від досягнення спасіння. Тільки коли ти зможеш ясно побачити свій зіпсований характер, ти зможеш зрозуміти, в чому криються труднощі та перешкоди у виконанні твого обов’язку. Тільки так можна розв’язати проблеми в зародку. Наприклад, припустімо, що ти не береш на себе відповідальність за виконання свого обов’язку, натомість завжди дієш поверхово, що завдає шкоди роботі, але ти дбаєш про своє обличчя, тож не бажаєш відкрито спілкуватися про свій стан і труднощі чи займатися самоаналізом і самопізнанням, натомість завжди шукаючи виправдання для того, щоб діяти поверхово. Як слід розв’язувати цю проблему? Ти маєш молитися Богові та розмірковувати про себе, кажучи: «О Боже, якщо я так кажу, то тільки для того, щоб зберегти власне обличчя. Це промовляє мій зіпсований характер. Я не маю так говорити. Я маю відкритися, розкрити себе й висловити вголос справжні думки свого серця. Краще мені страждати від сорому і втратити обличчя, ніж задовольняти власне марнославство. Я хочу задовольняти тільки Бога». У такий спосіб, зрікаючись себе й висловлюючи істинні думки свого серця вголос, ти на практиці стаєш чесною людиною, ба більше, ти не дієш із власної волі й не намагаєшся зберегти обличчя. Ти здатен втілювати слова Бога в життя, практикувати істину з волі Бога, щиро виконувати свій обов’язок і повністю дотримуватися своїх зобов’язань. Так ти не тільки втілюєш істину в життя й виконуєш свій обов’язок належним чином, ти також відстоюєш інтереси дому Божого, – і серце Бога задоволене. Це справедливий і поважний спосіб життя, гідний постати перед Богом і людьми. Це чудово! Практикувати цей шлях дещо складно, але якщо твої зусилля й практика націлені в цьому напрямку, то навіть якщо ти зазнаєш невдачі раз чи два, ти обов’язково досягнеш успіху. А що для тебе означає успіх? Це означає, що, коли ти втілюєш істину в життя, ти здатен зробити такий крок, який звільнить тебе від пут сатани, крок, який дасть тобі змогу зректися себе. Це означає здатність відкинути марнославство й престиж, перестати гнатися за власною вигодою й припинити робити егоїстичні та підлі вчинки. Коли ти застосовуєш це на практиці, ти показуєш людям, що ти – той, хто любить істину, хто прагне істини, хто прагне праведності та світла. Це результат, який досягається практичним утіленням істини. Одночасно також осоромлюється сатана. Сатана зіпсував тебе, він змусив тебе дбати про себе, він зробив тебе егоїстом, він змусив тебе думати про власний престиж. Але тепер ці сатанинські підступи більше не здатні зв’язувати тебе, ти звільнився від них, ти більше не керуєшся марнославством, престижем чи своїми особистими інтересами, і ти практикуєш істину, тож сатану повністю осоромлено, і він нічого не може зробити. У такому разі хіба ти не переможець? Коли ти перемагаєш, хіба ти не є непохитним у своєму свідченні Богові? Хіба це не змагання добрим змагом? Коли ти змагався добрим змагом, у серці в тебе мир, радість і відчуття легкості. Якщо ти часто відчуваєш звинувачення у своєму житті, якщо твоє серце не знаходить спокою, якщо ти не маєш миру й радості, якщо тебе часто охоплює тривога та занепокоєння з найрізноманітніших приводів, про що це свідчить? Лише про те, що ти не практикуєш істину та не є непохитним у своєму свідченні про Бога. Коли ти живеш серед характеру сатани, то схильний бути егоїстичним і ницим, часто відвертатися від істини й не практикувати її; ти дбаєш лише про свій імідж, свої ім’я та статус, про свої інтереси. Те, що ти постійно живеш для себе, приносить тобі великий біль. У тебе стільки егоїстичних бажань, заплутаних зв’язків, пут, побоювань і прикрощів, що ти не маєш ані дрібки спокою й радості. Жити заради розбещеної плоті – значить надмірно страждати. Ті, хто прагне істини, інші. Що більше вони розуміють істину, то вільнішими та визволенішими вони стають; що більше вони практикують істину, то більше вони мають миру й радості. Коли вони здобудуть істину, то цілковито житимуть у світлі, втішатимуться Божими благословеннями й не відчуватимуть жодного болю.

У якому стані ви зараз переважно живете? Більшу частину часу ви живете в позитивному чи негативному стані? (Більшу частину часу ми живемо в негативному стані.) Для того, хто завжди живе в негативному стані, наполегливо виконувати свій обов’язок, не відмовляючись від відповідальності, – справа непроста! Усі ви часто буваєте пасивними, але не знаєте, як це виправити. Іноді вам потрібно багато зусиль, щоб подолати свої пасивні стани, а коли справи йдуть не так, як ви хочете, ви знову стаєте пасивними. Ви весь час крутитеся у своїй пасивності й не можете зберігати стійкість, навіть якби цього хотіли; ви не можете добре виконувати жодних обов’язків, і ви настільки неспроможні, що ніхто не може вам допомогти. Хіба таке життя не стомлює? (Стомлює.) Тоді як же повністю впоратися із проблемою пасивності? Ви абсолютно точно маєте розуміти певні істини. Те, що ви можете багато говорити про вчення, не розв’яже ваших проблем. Коли людина справді зрозуміє істину, коли вона зможе подолати будь-яку пасивність чи труднощі, з якими вона стикається, тоді виконання обов’язку не буде для неї таким обтяжливим. Тільки знайшовши істину, людина може стати вільною й визволеною. Зараз вам усім найбільше бракує істини, але набуття істини – це не те, що можна зробити відразу. Ви повинні мати істинне знання про роботу Бога та вміти ясно бачити зіпсовані характери людей. Це вимагає часу, і ви маєте шукати істину, щоб це зрозуміти. Ви всі можете відчувати біль від життя в зіпсованому характері, ви маєте глибоке розуміння цього. Чи відчували ви мир і щастя, які виникають у вашому серці внаслідок розуміння істини, коли ви здатні практикувати істину та дотримуватися принципів істини? Чи багато ви маєте таких переживань? Якщо таких переживань справді багато, це означає, що ви повністю опанували реальність істини. Ви матимете відчуття життя у світлі та в присутності Бога. Якщо ви час від часу втішаєтеся невеликим Божим прозрінням, ви будете дуже задоволені. Якщо ви іноді покладаєтеся на Бога, а не на людей, і Бог дає вам трохи світла, шлях уперед, про який ви не думали, і це вирішує якесь питання, ви будете дуже задоволені. Часто отримувати цей малий досвід – недостатньо; ви маєте продовжувати докладати зусиль для досягнення істини. З одного боку, ви маєте розуміти істину про видіння, абсолютно ясно розуміти роботу Бога й мати справжнє знання Божого характеру. Так, коли ви знову зіткнетеся з труднощами при виконанні свого обов’язку, це принаймні не породить якихось уявлень і не призведе до непокори. Це є одним із аспектів. Крім того, ви маєте докладати зусиль для входження в життя. Варто коротко перелічити істини, які необхідно практикувати та в які необхідно ввійти: пізнати себе, бути чесною людиною, навчитися коритися Богові, як покладатися на Бога, як віддано виконувати свій обов’язок, як розрізняти всіх людей, як ставитися до сатани, яку мудрість потрібно мати тощо. Тільки переживаючи ці різні аспекти істини на власному досвіді та входячи в них, ви зможете Бога боятися, а від злого втікати та стати досконалою людиною. То в скільки аспектів реальності істини ви вже ввійшли? У які аспекти реальності істини ви ще не ввійшли? Ви маєте вести рахунок у своєму серці. Коли ви ввійдете в багато істин, пов’язаних із практикою, тоді ваше життя вже зросте, і ви насправді матимете духовний стан. Коли ваш духовний стан досягне певного рівня, тоді ви зможете ступити на шлях удосконалення Богом, і ви матимете справжній духовний стан. Це не те питання, яке можна квапити, – з’їсти цілого слона за один раз неможливо. Що зараз є найважливішим і найвідповідальнішим із того, що необхідно вирішити? Це те, що необхідно виконувати свій обов’язок, належним чином входити в життя при виконанні свого обов’язку. Це ключовий момент. Не можна просто докладати зусиль – необхідно вкладати своє серце. Бог не хоче, щоб ти продавав свою працю, виконуючи обов’язок створеної істоти; Він хоче, щоб ти приносив у жертву Йому свою щирість. Виконуючи свій обов’язок, ти повинен мати входження в життя. Тільки коли ти матимеш входження в життя, ти матимеш життя, тільки коли ти матимеш життя, ти зможеш зростати, і тільки ті, хто має життя, мають істину.

10 серпня 2015 року