Коли мова йде про вашу віру в Бога, окрім належного виконання вашого обов’язку, ключовим є розуміння істини, входження в реальність істини та докладання більших зусиль задля того, щоб увійти в життя. Що б не сталося, є уроки, які потрібно засвоїти, тому не дозволяйте цьому так просто пройти повз вас. Вам слід спілкуватися про це одне з одним, і тоді ви будете освітлені й освічені Святим Духом і зможете зрозуміти істину. Завдяки спілкуванню в тебе буде шлях практики й ти знатимеш, як переживати на власному досвіді Божу роботу, і деякі з твоїх проблем вирішаться самі собою, буде дедалі менше того, що ти не можеш чітко бачити, і ти розумітимеш дедалі більше істини. У такий спосіб твій духовний стан зростатиме без твого відома. Ти мусиш проявити ініціативу в прагненні до істини та щиросердо присвятити себе їй. Дехто каже: «Я вірив у Бога кілька років і зрозумів значну частку вчення. Тепер у мене є фундамент. Нині життя в нашій церкві за кордоном іде добре, брати й сестри збираються, щоб спілкуватися про питання віри в Бога протягом усього дня, і в такий спосіб на мене впливає те, що я бачу й чую, я отримую поживу від цього, – і цього достатньо. Мені не потрібно докладати зусиль для вирішення проблем мого власного входження в життя або проблем, пов’язаних із моїм власним бунтарством. Якщо я щодня буду за розкладом молитися, їсти й пити слова Бога, співати гімни та виконувати свій обов’язок, я в природний спосіб ростиму в житті». Це те, що думають ті розгублені віруючі. Ці люди взагалі не приймають істину. Вони просто беруть участь у релігійних ритуалах, красномовно говорять, вигукують пусті гасла, вимовляють слова вчень і вважають, що вони досягли успіху. Унаслідок цього, хоча інші люди можуть практикувати якусь частку істини й досягати деяких змін, ці розгублені віруючі взагалі не мають досвіду чи свідчення. Вони навіть не можуть говорити про будь-яке знання самих себе. Вони закінчують з порожніми руками й нічого не здобувають. Хіба вони не збіднілі й жалюгідні? Жоден шлях до досягнення спасіння не є більш реальним або практичним, ніж прийняття істини та її пошук. Якщо ти не можеш здобути істину, твоя віра в Бога пуста. Ті, хто вимовляє пусті слова вчення, хто завжди бездумно повторює гасла, говорить пишномовні речі, дотримується правил і ніколи не зосереджується на практикуванні істини, нічого не здобувають, скільки б років вони не вірили. Хто ті люди, які щось здобувають? Ті, хто щиро виконує свій обов’язок і бажає практикувати істину, хто ставиться до того, що Бог довірив їм, як до своєї місії, хто з радістю присвячує все своє життя служінню Богу й не виношує таємних задумів задля себе, хто непохитний і хто підкоряється Божим влаштуванням. Вони здатні осягнути принципи істини, виконуючи свій обов’язок, і старанно намагаються робити все як належить, що дозволяє їм досягти ефекту свідчення про Бога та догодити Богові. Коли вони стикаються з труднощами під час виконання свого обов’язку, вони моляться Богу й намагаються осягнути Божу волю, вони здатні підкорятися влаштуванням та впорядкуванням, які походять від Бога, і в усьому, що вони роблять, вони шукають істину та практикують її. Вони не повторюють бездумно гасла й не говорять нічого пишномовного, а зосереджуються тільки на тому, щоб виконувати роботу, залишаючись непохитними, і на скрупульозному дотриманні принципів. Вони вкладають свою душу у все, що роблять, і вчаться щиросердо все цінувати, і в багатьох питаннях вони здатні практикувати істину, після чого вони набувають знання й розуміння, і вони здатні вчитися та дійсно щось здобувати. І коли в них виникають неправильні думки або помилкові стани, вони моляться Богу й шукають істину, щоб усунути їх; які б істини вони не розуміли, у серці вони мають розуміння і здатні говорити про свій досвід та власне свідчення. Такі люди в кінцевому підсумку здобувають істину. Ті люди, які є байдужими й поверховими, ніколи не думають про те, як практикувати істину. Вони зосереджуються лише на тому, щоб докладати зусиль і щось робити, а також на тому, щоб виставляти себе напоказ і хизуватися, але вони ніколи не шукають, як практикувати істину, що ускладнює для них здобуття істини. Подумайте про те, які люди можуть увійти в реальність істини? (Ті, хто непохитний, хто прагматичний і щиросердий.) Люди, які є приземленими, які працюють щиросердо та в яких є серце: такі люди, коли вони діють, приділяють більше уваги реальності й використанню принципів істини. Окрім того, вони в усьому звертають увагу на практичність, вони прагматичні, і їм подобаються позитивне, істина та практичні речі. Саме такі люди в кінцевому підсумку розуміють і здобувають істину. А що ви за люди? (Непрактичні, які завжди хочуть робити все для проформи та покладаються на хитрість.) Чи можна так чогось досягти? (Ні.) Чи знайшли ви спосіб розв’язати свої проблеми? Якщо ви зможете це усвідомити й почати змінювати ситуацію на краще, чи знатимете ви, що ваші переконання, фантазії та погляд на речі змінились? (Я відчуваю, що вони дещо змінилися.) Поки є результати та прогрес, ти маєш спілкуватися про це й дозволяти іншим отримувати настанови. Хоча твій досвід обмежений, це все одно досвід життєвого розвитку. Процес життєвого розвитку – це твій досвід віри в Бога, твоє життєве зростання через переживання Божого слова. Такий досвід найцінніший.

Якщо всі люди вірять у Бога, читають Божі слова та виконують свої обов’язки, то чому через кілька років вони стають несхожими один на одного, випливають їхні чесноти й недоліки, розкривається їхнє справжнє обличчя? Дійсно, кожного відсортовують відповідно до його роду. Хтось може говорити про свій досвід і свідчення, а хтось узагалі не має ні досвіду, ні свідчення. Хтось здатен зрозуміти багато істин та ввійти в реальність, а хтось не здобув жодної істини й анітрохи не змінив свій характер. Хтось досягає результатів у своїх обов’язках, уміє шукати істину для розв’язання проблем і поступово адекватно виконує свої обов’язки. Хтось ненадійний і недбалий у виконанні обов’язків, робить усе формально та не застосовує істину на практиці, навіть якщо розуміє її. Якщо всі ці люди відвідують зібрання, читають Божі слова та виконують свої обов’язки, то чому ж результати різні? Чому одні люди здатні стати на шлях прагнення до істини, а інші йдуть своїм шляхом? Чому одні люди здатні прийняти істину, а інші – ні? Як таке можливо? Чому одні люди здатні бути покірними та слухняними, стикаючись з обтинанням і розбором, а інші опираються, сперечаються, бунтують і навіть влаштовують сцени? Усі вони їдять і п’ють слово Боже на зібраннях, слухають проповіді та спілкуються, живуть церковним життям і виконують свої обов’язки, то чому ж між ними така велика різниця? Чи можете ви розпізнати цю проблему? У цьому полягає різниця між доброю і поганою людською сутністю, і вона безпосередньо пов’язана з тим, чи люблять люди істину. Насправді, яким би не був духовний рівень людини, якщо вона здатна прийняти істину, старанно виконувати свій обов’язок, вдаватися до самоаналізу й пізнавати себе, вона ввійде в життя, зазнає справжніх змін і зможе адекватно виконувати свій обов’язок. Якщо ти не старанний у читанні Божих слів і не розумієш істину, ти не зможеш розмірковувати про самого себе; ти тільки будеш задоволений тим, що докладаєш символічних зусиль і не чиниш жодних переступів, і використовуватимеш це як перевагу. Ти проводитимеш кожен день у безладі, житимеш у стані розгубленості, просто робитимеш щось за розкладом, не докладатимеш належних зусиль, ніколи не залучаючи до такої роботи свій розум і завжди будучи поверховим і недбалим. У такий спосіб ти ніколи не виконуватимеш свій обов’язок на прийнятному рівні. Щоб укласти в щось усі свої зусилля, ти маєш спершу щиросердо взятися за це; тільки коли ти спочатку щиросердо за щось візьмешся, ти зможеш докласти всіх своїх зусиль і зробити все, що тільки можеш. Сьогодні є ті, хто почав старанно виконувати свій обов’язок, вони почали думати про те, як правильно виконувати обов’язок створеної істоти, щоб задовольнити серце Бога. Вони не налаштовані негативно й не ліниві, вони не чекають пасивно, доки Вишній віддасть накази, а проявляють деяку ініціативу. З огляду на те, як ви виконуєте свій обов’язок, ви трохи ефективніші, ніж раніше, і хоча це й досі нижче стандартного рівня, відбулося невелике зростання, і це добре. Але ви не маєте задовольнятися поточним станом справ, ви мусите продовжувати шукати, продовжувати зростати – тільки тоді ви будете краще виконувати свій обов’язок і досягнете прийнятного рівня. Однак, коли деякі люди виконують свій обов’язок, вони ніколи не роблять все можливе й не викладаються повністю, вони віддають лише 50-60% своїх зусиль і просто обходяться цим, доки те, що вони роблять, не буде виконано. Вони ніколи не можуть підтримувати нормальний стан: коли немає кому наглянути за ними або запропонувати їм підтримку, вони сповільнюються і падають духом; коли є кому спілкуватися про істину, вони оживляються, але якщо їм деякий час не надають істину через спілкування, вони стають байдужими. У чому полягає проблема, коли вони завжди ось так ходять назад-уперед? Ось якими є люди, коли вони не здобули істину, усі вони живуть пристрастю, яку неймовірно важко підтримувати: їм потрібно, щоб хтось проповідував і спілкувався з ними щодня; коли немає кому поливати й забезпечувати їх, і немає кому підтримувати їх, їхні серця знову холонуть, вони знову сповільнюються. І коли їхні серця сповільнюються, вони стають менш ефективними у виконанні своїх обов’язків; якщо вони працюють більше, ефективність зростає, у них кращі результати виконання їхніх обов’язків, і вони здобувають більше. Чи ваш досвід такий? Ви можете сказати: «Чому в нас завжди виникають проблеми з виконанням наших обов’язків? Коли ці проблеми вирішуються, ми стаємо бадьорими; коли вони не вирішуються, ми стаємо байдужими. Коли є якийсь результат, коли ми виконуємо свій обов’язок, коли Бог хвалить нас за наше зростання, ми в захваті і відчуваємо, що нарешті виросли, але незабаром, коли ми стикаємося з труднощами, ми знову стаємо негативно налаштованими – чому наш стан завжди непослідовний?». Насправді, основні причини полягають у тому, що ви розумієте занадто мало істин, вам не вистачає глибини переживань і входження, ви досі не розумієте багатьох істин, вам не вистачає волі, і ви задоволені тим, що хоч якось можете виконувати свій обов’язок. Якщо ви не розумієте істини, як ви можете належним чином виконувати свій обов’язок? Насправді, усе, що Бог просить від людей, є для людей досяжним; якщо ви залучаєте своє сумління й здатні слідувати за власним сумлінням у виконанні свого обов’язку, тоді вам буде легко прийняти істину, і якщо ви зможете прийняти істину, ви зможете виконувати свій обов’язок належним чином. Ви маєте думати так: «Вірячи в Бога протягом цих років, їдячи й п’ючи Божі слова протягом цих років, я здобув багато чого, і Бог дарував мені великі милості й благословення. Я живу в Божих руках, я живу під Божою владою, під Його пануванням, і Він дав мені це дихання, тому я маю залучати свій розум і прагнути виконувати свій обов’язок з усіх сил – ось що головне». Люди мусять мати волю; лише ті, хто має волю, можуть по-справжньому прагнути до істини, і лише після того, як вони зрозуміють істину, вони зможуть належним чином виконати свій обов’язок, задовольнити Бога та посоромити сатану. Якщо ти володієш такою щирістю і будуєш плани не заради себе, а лише для того, щоб здобути істину й належним чином виконати свій обов’язок, тоді твоє виконання свого обов’язку стане нормальним і залишатиметься постійно сталим; які б обставини тебе не спіткали, ти будеш здатен наполегливо виконувати свій обов’язок. Незалежно від того, хто може намагатися тебе обдурити чи потурбувати, і незалежно від того, гарний у тебе настрій чи поганий, ти однаково зможеш нормально виконувати свій обов’язок. У такий спосіб Бог зможе бути спокійним щодо тебе, і Святий Дух зможе просвіщати тебе в розумінні принципів істини й направляти тебе у входженні в реальність істини, і, як наслідок, виконання тобою своїх обов’язків, безсумнівно, перебуватиме на належному рівні. Доти, доки ти щиро й повністю присвячуєш себе Богові, виконуєш свій обов’язок у практичний спосіб, а не дієш лукаво чи займаєшся витівками, ти витримуватимеш Боже випробування. Бог спостерігає за розумом, думками та мотивами людей. Якщо твоє серце прагне до істини, і ти можеш шукати істину, Бог просвітить і освітлить тебе. Бог просвітить тебе в будь-якій справі, якщо ти шукаєш істину. Він зробить твоє серце відкритим до світла та надасть тобі шлях практики, і тоді твоє виконання свого обов’язку буде плідним. Боже просвітління – це Його благодать та Його благословення. Навіть у тривіальних справах люди ніколи не матимуть натхнення без Божого просвітління. Без натхнення людям важко розв’язувати свої проблеми, і вони не досягнуть результатів у своєму обов’язку. Одного лише людського інтелекту, мудрості та духовного рівня недостатньо, щоб багато чого подолати, навіть після багатьох років навчання. Чому? Тому що ще не настав час, призначений Богом. Якщо Бог не діє, якою б здібною не була людина, усе це марно. Це треба чітко розуміти. Ти мусиш вірити, що все в Божих руках, і що люди просто співпрацюють. Якщо ти будеш щирим, Бог побачить і відкриє тобі вихід із будь-якої ситуації. Нездоланних труднощів не буває; треба лише мати цю віру. Тому коли ви виконуєте свої обов’язки, ви не повинні нічого боятися. Поки ти віддаєшся цьому повністю, від усього серця, Бог не створить для тебе труднощів і не дасть тобі більше, ніж ти можеш витримати. Тобі слід турбуватися лише тоді, коли ти говориш не те, що маєш на увазі, коли ти тільки говориш, але не робиш, коли ти говориш те, що тішить слух, але не виконуєш по-справжньому своїх обов’язків, – тоді все скінчено. Якщо в тебе таке ставлення до своїх обов’язків і до Бога, чи отримаєш ти Боже благословення? Безумовно, ні. Якщо ти працюватимеш формально та обманюватимеш Бога, Бог не зверне на тебе найменшої уваги й вижене тебе; ось що станеться в результаті. Обманюючи Бога, ти обманюєш себе. Бог скаже: «Серце цієї людини надто лукаве та не має й сліду чесності. Їй не можна довіряти, їй не можна нічого доручати. Нехай вона буде відкинута». Що це означає? Це означає, що тебе залишать на самоті та проігнорують. Якщо ти не покаєшся, то будеш повністю покинутий. Тебе віддадуть сатані, злим духам і нечистим духам на покарання. Що це за стан, коли людину залишають на самоті та ігнорують? Це означає, що Святий Дух більше в тобі не діє. Ти не бачитимеш нічого ясно, і тоді як інші завжди будуть просвітленими й освітленими, ти не будеш; ти залишишся заціпенілим. Ти завжди відчуватимеш сонливість і дрімоту, коли хтось спілкуватиметься про істину та входження в життя. Що це за явище? Це відбувається, коли Бог не виконує роботу. Якщо Бог не виконує роботу, чи не стане людина ходячим трупом? Це дуже страшно – вірити в Бога, але не відчувати Його присутність. Така людина втрачає віру в життя, мотивацію. Вона втрачає весь свій життєвий капітал. Яку цінність має таке життя? Хіба ти не в гіршому становищі, ніж свині та собаки? Через твої вчинки й поведінку Бог бачить, що ти не надійний і не вартий довіри. Бог зневажає тебе всією душею й тому покидає тебе або тимчасово відсуває вбік. Цікаво, чому така людина не знає болю й дискомфорту в серці? Що не так із її серцем? Чи є в неї почуття совісті? Неважливо, скільки років ти віриш у Бога, чи справжня твоя віра чи фальшива; ти вже зрозумів деякі доктрини поведінки та можеш жити й виживати, ні на кого не покладаючись, але якщо ти знаєш, що тебе викрили, що Бог уже тебе покинув, чи можеш ти досі продовжувати жити? Чи твоє життя ще має сенс? Тоді ти будеш плакати та скреготати зубами в темряві. У церкві ми часто бачимо людей, які, будучи викритими та вигнаними, виплакують усі очі й навіть задумуються про смерть, не бажаючи жити далі, коли церква збирається їх відіслати геть. Плачучи, вони клянуться, що покаються, але на той час уже занадто пізно. Це той випадок, коли людина не проллє ні сльозинки, поки не побачить труну. Отже, якщо ти бажаєш покаятися, ти мусиш зробити це зараз. Не зволікаючи, подумай над тим, які ще є проблеми у твоєму виконанні обов’язку, чи не поводишся ти недбало й легковажно, чи є якась сфера, у якій ти безвідповідальний. Поміркуй над тим, чи дійсно ти досяг результатів у виконанні свого обов’язку. Якщо досяг, то подумай, чому саме ти їх досяг, а якщо не досяг, то подумай, чому не досяг. Ти маєш чітко це усвідомити через роздуми, і якщо проблеми все ж залишаються, шукай істину, щоб їх розв’язати. Якщо ти так робитимеш, то не матимеш жодних труднощів у виконанні свого обов’язку. Усі, хто здатний шукати істину, щоб розв’язати проблеми, коли ті виникають, не тільки матимуть менше труднощів у виконанні своїх обов’язків, але й виконуватимуть їх більш ефективно, здобуваючи тим часом входження в життя. Так, наприклад, деякі люди починають розуміти істину, пройшовши кілька раундів обтинання та розбору. Вони здатні часто вдаватися до самоаналізу, і щоразу, коли виявляють, що зробили щось не так, вони знають, що порушили принципи істини, і моляться Богу, і відчувають неймовірне каяття. Часом вони навіть ненавидять себе та ляскають себе по обличчю, примовляючи: «Як я міг знову зробити щось погане й заподіяти Богові біль? Я такий безсердечний! Бог так багато говорив – то чому я відразу все забуваю? Чому я не можу досягти покори Богові та догодити Йому? Я дійсно був так глибоко розбещений сатаною. У моєму серці немає місця для Бога, і я не дорожу істиною. Я завжди живу сатанинською філософією й не зважаю на Божу волю. Я справді не маю ні совісті, ні розсудливості. Я такий непокірний Богу!». Отже, вони ставлять собі за мету покаятися й вирішують утілювати істину в життя, добре виконувати свій обов’язок і догоджати Богові. Вони справді мають покаянне серце, але позбутися розбещеного характеру нелегко – людина мусить пройти певні випробування й рафінування, перш ніж зможе хоч трохи змінитися. Багато людей зараз почало зосереджувати свою увагу на істині. Вони бажають увійти в реальність істини та стати людьми, які слухаються Бога. Як же тоді практикувати людям із по-справжньому покаянним серцем? По-перше, вони мусять молитися Богу й шукати істину, розв’язуючи проблеми, які в них є, і знаходячи шлях практики у виконанні свого обов’язку. По-друге, вони мусять знайти того, хто розуміє істину, і спілкуватися з ним, аналізуючи власну непокірність, свою природу й сутність, а також ті сфери, у яких вони чинять опір Богові. Вони мусять чітко усвідомити ці проблеми, потім ретельно обміркувати Божі слова й побачити, як вони застосовуються до них самих; мусять знову і знову обмірковувати ті Божі слова, які мають вирішальне значення, і спрямовувати свій самоаналіз на власні проблеми, на власну природу й сутність, доки не досягнуть істинного знання. Так вони можуть досягти істинного каяття та зненавидіти себе. Потім вони мають розкрити свої труднощі у виконанні обов’язку та скористатися істиною, щоб розв’язати їх. Так вони зменшують труднощі у виконанні свого обов’язку та досягають результату. Саме так мусить практикувати той, хто бажає по-справжньому покаятися. Це єдиний шлях до справжнього каяття.

Який наслідок матиме прагнення до істини? Частково до істини прагнуть, щоб позбутися свого розбещеного характеру, а частково, щоб застосувати істину на практиці під час виконання свого обов’язку та стати людиною, яка справді покірна Богу. Це і є свідченням істинного покаяння. Щоб покаятися по-справжньому, потрібно розуміти істину та втілювати її в життя; тільки тоді ефекту буде досягнуто. Якщо ти не шукаєш істину, щоб розв’язати проблему, а твоє каяття – це просто якісь слова, то воно не матиме ефекту. Так ти не почуватимешся спокійним і впевненим. Якщо все, на що ти спроможний, – це говорити в молитві, що ти хочеш щиро покаятися, але у виконанні свого обов’язку ти не шукаєш істину, щоб розв’язати свої проблеми й досягти задовільного виконання обов’язку, то ти намагаєшся обдурити Бога. Справжнє каяття переважно проявляється у відданості, у діях згідно з принципами, у втіленні істини в життя й у правдивому свідченні при виконанні свого обов’язку. Це ознаки істинного каяття, і вони ж є свідченням істинного каяття. Якщо людина лише говорить Богу про каяття в молитві, не виконуючи при цьому своїх обов’язків, хіба не намагається вона обдурити Бога? Якщо щось не може пройти навіть повз сумління людини, то як воно може пройти повз Бога? Якими б не були твої теперішні обставини, доки ти не можеш щиро взяти на себе свій обов’язок перед Богом і доки у виконанні твого обов’язку залишається багато проблем, для розв’язання яких ти не шукаєш істини, у тебе великі неприємності, і тобі слід щиро молитися про це та вдаватися до самоаналізу. Якщо ти не можеш по-справжньому покаятися й завжди погано виконуєш свій обов’язок, тобі неодмінно загрожує небезпека бути вигнаним. Не має значення, скільки років ти віриш у Бога, – якщо ти завжди недбало й поверхово виконуєш свій обов’язок, завжди шукаєш для себе вигоди, завжди користуєшся перевагами Божого дому, не приймаючи істину та не втілюючи її в життя, то ти не справжній віруючий у Бога. Ти той, кого нудить від істини, невіруючий, який прагне лише набити свій живіт. Ти можеш досі жити в Божому домі й досі говорити, що віриш у Бога, але факт залишається фактом: ти більше не маєш стосунків із Богом. Бог уже давно відсунув тебе вбік, і ти став бездушною оболонкою, ходячим трупом. У чому тоді сенс життя? Кожен, хто дійшов до цієї стадії, уже не має ніякого місця призначення, про яке можна було б говорити. Єдиний вихід для такої людини – якнайшвидше прийти до Бога та сповідатися. Якщо ти дійсно щирий і непідробно каєшся, Бог забуде твої переступи. Однак ти мусиш пам’ятати одне: коли б ти не здобув знання про Бога, й незалежно від того, маєш ти знання чи переконання або хибні уявлення щодо Нього, тобі ніколи не слід боротися з Ним або кидати Йому виклик, інакше на тебе неодмінно чекає відплата. Якщо ти відчуваєш, що твоє серце закам’яніло, і ти перебуваєш у такому стані, що говориш: «Я збираюся зробити це ось так; побачимо, що Бог може зі мною зробити. Я нікого не боюся. Я завжди так робив раніше», – тоді ти в біді. Це виверження сатанинської природи, це непримиренність. Ти вже прекрасно знаєш, що чиниш неправильно, що це вже небезпечно, але не ставишся до цього серйозно. Твоє серце не боїться, не визнає жодних звинувачень чи провини, не хвилюється й не сумує – ти навіть не вмієш каятися. Це стан непримиренності, і він принесе тобі неприємності. Коли ти в такому стані, Бог із легкістю тебе відкине. Якщо людина дійшла до цієї точки й досі залишається такою заціпенілою та не знає, що їй слід повернути назад, чи можна відновити її стосунки з Богом? Відновити їх буде нелегко. Тоді як можна відновити нормальні стосунки з Богом, щоб відчувати за собою право звертатися до Нього? Стосунки, у яких ти можеш підкоритися, вклонитися й запропонувати Йому все, що маєш, боятися Його та приймати Його слова як істину, незалежно від того, розумієш ти їх чи ні, а потім шукати істину та практикувати послух? Коли ти можеш повернутися до цього стану? Як далеко треба зайти, щоб відновити цей стан? Боюся, що це, безумовно, буде важко, тому що тут справа не в часі, не в тривалості подорожі, не у відстані, яку ти долаєш, а у стані твого життя й у тому, чи дійсно ти ввійшов у реальність істини. Якщо ти віриш у Бога вже багато років, але досі зовсім не здатний використовувати істину для розв’язання своїх внутрішніх проблем і не усвідомлюєш їхньої серйозності, часто, сам того не розуміючи, радісно живеш у бунтівному стані, робиш неправильні речі, кажеш неправильні слова, чиниш опір, протидієш Богу та бунтуєш проти Нього із закам’янілим серцем, уперто тримаючись за власні переконання, фантазії, думки й погляди, зовсім цього не усвідомлюючи, то ти не маєш жодної реальності істини, ти не людина, яка кориться Богу, і тобі ще далеко до виконання Божих вимог. Ти маєш чітко усвідомлювати це у своєму серці. Якщо ти не можеш ясно бачити свій справжній стан і завжди вважаєш, що твій спосіб віри правильний, що ти здатен повністю присвятити себе Богові, що ти страждав і заплатив ціну, і віриш, що тобі гарантований вхід у Царство Небесне, то ти поводишся нерозумно. Ти не володієш реальністю істини, але навіть не знаєш про це. Це означає, що в тебе затуманений розум, що ти заплутався, що ти нетямущий, і що твого духовного рівня недостатньо, щоб зрозуміти істину або пізнати себе, і тому ти не можеш бути спасенний Богом.

Чи знаєте ви, на яких людях Бог зрештою ставить хрест? (На тих, хто постійно непоступливий і не кається перед Богом.) Що за особливий стан, у якому перебувають такі люди? (При виконанні своїх обов’язків вони завжди поверхові й недбалі, а коли стикаються з проблемами, то не шукають істину, щоб знайти рішення. У них несерйозний підхід до втілення істини в життя, і вони все роблять недбало. Вони просто вдовольняються тим, що не роблять нічого злого чи поганого, і не прагнуть до істини.) Поверховість і недбалість поведінки залежать від ситуації. Деякі люди поводяться так, тому що не розуміють істину й навіть думають, що бути поверховим і недбалим – це нормально. Деякі люди навмисно поводяться поверхово та недбало, свідомо вирішуючи діяти в такий спосіб. Вони діють так, коли не розуміють істину, і навіть після того, як зрозуміють, не виправляють свою поведінку. Вони не втілюють істину в життя, щоразу діючи в такий спосіб без найменших змін. Вони не слухають, коли їх критикують, не приймають обтинання чи розбір. Натомість вони вперто стоять на своєму до кінця. Як це називається? Це називається непоступливістю. Всі знають, що «непоступливість» – це негативний і принизливий термін. Це погане слово. Тож яким, на вашу думку, буде результат людини, якщо до неї застосовний термін «непоступлива», і вона підходить під цей опис? (Бог має огиду до такої людини, відкидає її та залишає без уваги.) Дозвольте Мені сказати, що Бог найбільше зневажає таких непоступливих людей і хоче поставити на них хрест. Вони повністю усвідомлюють свої проступки, але не каються, ніколи не визнають своїх помилок і завжди знаходять відмовки та аргументи, щоб виправдатися й перекласти із себе провину. Вони намагаються знайти гладкі та обхідні шляхи для цієї проблеми, приховуючи свої дії від чужих очей, і безперервно припускаються помилок без найменшого каяття чи сповіді у своєму серці. Від такої людини дуже багато клопоту, і їй нелегко досягти спасіння. Це саме ті люди, яких Бог хоче покинути. Навіщо б Богу покидати таких людей? (Тому що вони зовсім не приймають істину, а їхнє сумління притуплене.) Таких людей неможливо спасти. Бог не спасає таких людей, Він не займається такою марною роботою. Зовні це виглядає так, ніби Бог не спасає їх і не хоче їх, але насправді на те є практична причина: ці люди не приймають Боже спасіння. Вони відкидають Боже спасіння та чинять йому опір. Вони думають: «Що я отримаю, якщо слухатимуся Тебе, прийматиму істину та втілюватиму її в життя? Яка із цього користь? Я робитиму це, тільки якщо мені це буде вигідно, а якщо не буде – то не робитиму». Що це за люди? Це люди, які керуються власними інтересами, а ті, хто не любить істину, усі керуються власними інтересами. Люди, які керуються власними інтересами, не можуть прийняти істину. Якщо ти спробуєш поспілкуватися про істину з людиною, яка керується власними інтересами, і попросиш її пізнати саму себе та визнати свої помилки, як вона відповість? «Яка мені користь із визнання своїх помилок? Якщо ти змусиш мене визнати, що я вчинив щось погане, і змусиш мене визнати свої гріхи й покаятися, які благословення я отримаю? Це зашкодить моїй репутації та моїм інтересам. Я зазнаю збитків. Хто мені це компенсує?» Це менталітет таких людей. Вони шукають тільки особисту вигоду та вважають, що діяти певним чином, щоб отримати Боже благословення, – це дуже невизначено. Вони просто не вірять, що таке можливо; вони вірять лише тому, що бачать на власні очі. Такі люди керуються власними інтересами та живуть за сатанинською філософією «Кожен сам за себе, а невдах під три чорти». Це сутність їхньої природи. В душі вони вважають, що визнання Бога та визнання істини означає, що вони вірять у Бога. Для них прийнятно не коїти зла, але вони мусять отримувати вигоду й не нести жодних втрат. Вони говоритимуть про те, щоб утілювати істину в життя та слухатися Бога, тільки якщо не страждають їхні інтереси. Якщо ж їхнім інтересам завдано шкоди, вони не можуть утілювати істину в життя та слухатися Бога. І тим більше неможливо просити їх повністю присвятити себе Богові, страждати або платити ціну заради Бога. Такі люди не є справжніми віруючими. Вони живуть власними інтересами, просто шукають благословень і вигод, не бажають терпіти страждань чи платити ціну, але все одно хочуть мати місце в Божому домі, щоб у кінці уникнути смерті. Такі люди не приймають ані крихти істини й не можуть бути спасенні Богом. Чи може Бог все ж таки їх спасти? Бог, безсумнівно, матиме до них огиду, відкине їх та вижене. Чи означає це, що Бог їх не спасе? Вони самі себе покинули. Вони не прагнуть до істини, не моляться Богу, не покладаються на Бога, то як же Бог може їх спасти? Єдине, що Йому залишається, це поставити на них хрест, відкласти їх убік і дати їм змогу замислитися над своєю поведінкою. Якщо люди хочуть бути спасенними, то єдиний шлях для них – це прийняти істину, пізнати себе, практикувати каяття й жити реальністю істини. Так вони можуть отримати Боже схвалення. Вони мусять утілювати істину в життя, щоб бути здатними слухатися й боятися Бога, бо це є кінцевою метою спасіння. Послух і страх Божий мусять бути втілені в людях і в тому, як вони живуть своїм життям. Якщо ти не йдеш шляхом прагнення до істини, то не можеш обрати другий шлях. Якщо людина не йде цим шляхом, можна лише сказати, що вона не вірить у те, що істина може її спасти. Вона не вірить, що всі слова, сказані Богом, можуть її змінити та зробити справжньою людиною. Ба більше, вона принципово не вірить у те, що Бог – це істина, і не вірить, що істина може змінити та спасти людину. Тому, як не крути, а серце такої людини надто непоступливе. Вона відмовляється приймати істину, незважаючи ні на що, і не може бути спасенною.

Чи перебуває хтось із вас у стані непоступливості? (Так.) Чи значить це, що ви всі непоступливі? Яка різниця між тим, щоб перебувати в стані непоступливості, та тим, щоб бути непоступливим? Ці два поняття слід розрізняти, оскільки це різні речі. Перебувати в стані непоступливості означає мати такий розбещений характер. Якщо ви можете прийняти істину, ви можете здобути спасіння, але якщо ви непримиренні, у вас будуть проблеми. Непримиренні люди взагалі не приймають істину; вони не зможуть здобути спасіння. У цьому полягає різниця між цими двома типами людей. Люди, що перебувають у стані непримирення, проявляють певну бунтарську поведінку та виявляють у собі певну розбещеність. Однак у процесі виявлення розбещеності вони постійно зізнаються у своїх гріхах і каються перед Богом, а також постійно приймають Божі суд, кару та виправлення. Скільки б разів вони не зазнавали невдач і не спотикалися, вони здатні вдаватися до самоаналізу, розв’язувати проблеми, підніматися та продовжувати слідувати за Богом. На цьому шляху вони здобувають справжнє розуміння свого розбещеного характеру та усвідомлюють, що переживання Божого суду й кари – це справді форма спасіння, і вони не можуть обійтися без Божого суду й кари. Через постійне каяття, невпинну сповідь і безперервне прийняття Божого суду й кари їхнє життя неухильно зростає, а духовний стан постійно змінюється. У цьому процесі людина поступово позбувається розбещеного характеру, зазнає зростання та трансформації. Судячи з бунтарської поведінки таких людей, може здатися, що вони також досить непоступливі й часом перебувають у стані непоступливості, але вони не є такими людьми. А оскільки вони не є такими людьми, то, безумовно, вони демонструють позитивну поведінку та прогрес. Таких людей можна спасти. Які ви люди? (Учинивши погано, ми це усвідомлюємо й готові покаятися перед Богом і виправити свої помилки.) Якщо ти усвідомлюєш свої проступки, свою непокору та розбещений характер, відчуваєш докори сумління й жаль у своєму серці, то це добре, і надія на спасіння ще є. Однак якщо ти суб’єктивно анінайменшою мірою не усвідомлюєш свою непокору чи розбещеність, а коли хтось вказує тобі на це, ти залишаєшся впертим і несприйнятливим, навіть вдаючись до софістики та самовиправдання, то ти потрапиш у халепу, і тобі нелегко буде спастись. Якщо ти віриш у Бога недовго, скажімо, три-п’ять років, і досі мало що розумієш про віру, то це тому, що твій духовний рівень занадто малий. Якщо ж ти віриш уже більше десяти років, але досі не пізнав себе або не приймаєш обтинання й критику, то ти в біді. Це людина з непоступливим характером, яка відмовляється приймати істину. Коли йдеться про тих, хто не розуміє істину й не має реальності, треба дивитися, на якому етапі вони перебувають. Деякі люди мають добрі якості, швидко входять в істину й після одного-двох років віри вже розуміють, що це таке – входження в життя. Можливо також, що вони мають контакт із людьми, які вдало ввійшли в життя, мають реальність істини та розуміють багато істин. Ці новонавернені також цього прагнуть, тому вони багато слухають і багато отримують, у такий спосіб швидко входячи в життя. Деякі люди мають низьку якість, і навіть якщо вони контактують із тими, хто має добру якість, вони прогресують повільно. Деяким людям притаманна нелюбов до істини, і скільки б років вони не вірили, вони не стануть утілювати істину в життя й не досягнуть прогресу у своєму житті. Деяким людям просто подобається щось робити, вони сповнені ентузіазму, але не бажають прагнути до істини. Вони щодня зайняті, але не досягають прогресу в житті. Люди, які вірять у Бога, можуть перебувати в найрізноманітніших ситуаціях, однак тільки ті, хто любить істину, можуть утілити істину в життя, здобути її та досягти спасіння. Найбільше занепокоєння у віруючих викликають люди з непоступливим характером і несприйняттям істини. Такі люди завдають найбільше клопоту, і це проблема їхньої природи. Вони можуть прийняти доктрину, але відмовляються прийняти істину. Це люди, які з найменшою ймовірністю здобудуть спасіння. Єдине, що можна зробити з людьми, які не люблять істину і яких нудить від істини, – це покинути їх.

Дозвольте Мені навести два приклади брехні. Існує два типи людей, які здатні брехати. Ви маєте розрізняти, які люди є непоступливими та невиправними. Також потрібно розрізняти, кого можна спасти. Хоча ті, кого можна спасти, часто виявляють розбещеність, але якщо вони здатні прийняти істину, вдатися до самоаналізу та пізнати себе, надія ще не втрачена. У першому прикладі йдеться про людину, яка часто говорила неправду. Однак після того, як вона зрозуміла істину, наступного разу її реакція на власну брехню була іншою. Вона відчула глибокий біль і муки й подумала: «Я знову збрехала. Чому я не можу змінитися? Цього разу, незважаючи ні на що, я мушу розкрити це питання та повністю відкритися сама, щоб виявити та препарувати своє істинне «я». Я маю чітко усвідомити той факт, що я брехала, аби зберегти обличчя». Відкрившись і поспілкувавшись, ця людина відчула полегшення та зрозуміла: «Виявляється, брехати – це так боляче, а бути чесною людиною – так легко й чудово! Бог вимагає, щоб люди були чесними; саме таку подобу слід мати людям». Переживши цю мить благополуччя, відтепер вона пам’ятала про те, що слід менше брехати, якомога рідше говорити неправду, говорити тоді, коли є що сказати, говорити чесно, робити чесні вчинки та бути чесною людиною. Однак, зіткнувшись із ситуацією, яка зачіпала її власну гордість, вона, само собою, збрехала та згодом пошкодувала про це. Потім, опиняючись у ситуації, коли вона могла виставити себе у вигідному світлі, вона знову брехала. У глибині душі вона ненавиділа себе, думаючи: «Чому я не можу контролювати свій рот? Можливо, це проблема моєї природи? Чи я занадто брехлива?». Вона зрозуміла, що цю проблему необхідно розв’язати, інакше Бог зненавидить її, відкине та вижене. Вона молилася Богу, просила дисциплінувати її, якщо вона знову збреше, і була готова прийняти покарання. Вона набралася сміливості проаналізувати себе на зібраннях і сказала: «Коли я брехала в цих ситуаціях, це було тому, що я мала егоїстичні мотиви та керувалася своїми намірами. Удавшись до самоаналізу, я зрозуміла, що щоразу, коли я брешу, це відбувається заради марнославства або заради моєї особистої вигоди. Тепер я це чітко бачу: я живу заради своєї гордині та особистих інтересів, і саме це змушувало мене постійно про все брехати». Препаруючи власну брехню, вона також розкрила свої наміри та виявила проблему свого розбещеного характеру. Це безпрограшна ситуація: вона може практикуватися бути чесною людиною та водночас отримати просвітління й усвідомити свій розбещений характер. Згодом вона замислилася: «Мені потрібно змінитися! Я щойно виявила, що в мене є ця проблема. Це справжнє просвітління від Бога. Люди, які практикують істину, благословенні Богом!». Вона також відчула трохи солодкого смаку втілення істини в життя. Але одного разу ця людина знову мимоволі збрехала. Вона знову помолилася Богу, благаючи Його про дисципліну. До того ж вона замислилася над тим, чому в її словах завжди є приховані наміри, і чому вона завжди думає про власне марнославство та гординю, а не про Божу волю. Поміркувавши, вона здобула певне розуміння про свій розбещений характер і відчула до себе огиду. Так вона продовжувала шукати істину та прагнути до неї. Через три-п’ять років вона справді почала менше брехати, частіше говорити те, що вона думає, і поводитися чесно. Її серце поступово ставало чистішим і в ньому було дедалі більше миру та радості. Вона дедалі більше часу жила в присутності Бога, і її стан ставав дедалі нормальнішим. Це реальний стан людини, яка часто брехала, коли вона відчуває себе чесною людиною. А чи бреше ця людина зараз? Чи досі вона здатна брехати? Чи справді вона чесна людина? Навряд чи можна сказати, що вона чесна людина. Можна лише сказати, що вона може практикувати істину буття чесною людиною та перебуває в процесі практики буття чесною людиною, але вона ще не повністю перетворилася на чесну людину. Іншими словами, це людина, яка бажає втілювати істину в життя. Чи можна сказати, що людина, яка бажає втілювати істину в життя, – це людина, яка любить істину? Вона втілювала істину в життя, і факти були розкриті, тож хіба не природно охарактеризувати її як людину, яка любить істину? Звичайно, поки вона практикувалася бути чесною людиною, їй не відразу вдалося практикувати чисте та відкрите спілкування, або беззастережно викривати все, що було в ній приховане. Вона досі дещо приховувала й обережно намагалася рухатись уперед. Однак через свої спроби та досвід вона зрозуміла, що чим більше вона живе чесно, тим краще почувається, тим більше має душевного спокою, тим легше їй утілювати істину в життя без особливих труднощів. Тільки тоді вона відчула, як солодко бути чесною людиною, і її віра в Бога зросла. Відчуваючи, що таке бути чесною людиною, вона не тільки стає здатною втілювати істину в життя, але й відчуває мир і радість у своєму серці. Водночас вона отримує ясніше уявлення про шлях практики чесності. Вона відчуває, що бути чесною людиною не так уже й складно. Вона бачить, що Божі вимоги до людей розумні та досяжні, і отримує певне розуміння Божої роботи. Усе це не додаткове благо, а навпаки, те, що людина має здобути на своєму шляху входження в життя, і вона здатна це здобути.

Другий приклад – про людину, яка любить брехати, бо така її природа. Коли вона мовчить – усе гаразд, але щойно вона відкриває рот, її мова наповнюється безліччю фальшивих слів. Немає значення, робить вона це навмисно, чи ні; одним словом, більшості з того, що вона говорить, не можна довіряти. Якось, збрехавши, вона замислилася: «Брехати – це погано, і це не подобається Богу. Якби люди дізналися, що я збрехала, я б зганьбилась! Але, здається, хтось помітив мою брехню. Що ж, із цим я можу легко впоратися. Я знайду іншу тему й використаю інші формулювання, щоб приспати їхню пильність, збити з пантелику та зробити так, щоб вони не змогли розгледіти мою брехню. Хіба це не розумніше?». Потім вона сказала ще більшу брехню, щоб приховати попередню й залатати проріхи, чим успішно обдурила людей. Вона почувалася самовдоволеною та марнолюбною, думаючи: «Подивіться, яка я розумна! Я збрехала бездоганно, а навіть якщо є якісь проріхи, я можу просто збрехати знову, щоб їх приховати. Більшість людей не бачить мене наскрізь. Брехня вимагає майстерності!». Хтось каже: «Брехати – це важка праця. Сказавши брехню одного разу, ти мусиш брехати ще багато разів, щоб приховати її. На це йде багато думок і зусиль». Однак цей майстер брехні так не вважав. У цьому випадку його брехня не була викрита. Він успішно збрехав, щоб обдурити інших, а потім, злякавшись викриття, збрехав знову, щоб приховати попередню брехню. Він відчував гордість, і в його серці не було ні провини, ні докорів сумління. Його совість узагалі не постраждала. Як таке можливо? Такі люди не усвідомлюють, наскільки шкідлива для них брехня. Вони вірять, що збрехавши для прикриття попередньої брехні, змогли покращити свій імідж і здобути вигоду. Незважаючи на труднощі та втому, вони вважають, що це того варте. Вони вважають, що це цінніше, ніж розуміти істину та втілювати її в життя. Чому вони часто брешуть, не відчуваючи провини? Тому, що в їхньому серці немає любові до істини. Вони цінують своє марнославство, репутацію та статус. Вони ніколи не відкривають своє серце в спілкуванні з іншими; натомість вони використовують оманливі личини та видимість, щоб приховати свою брехню. Саме так вони взаємодіють і спілкуються з людьми. Скільки б брехні вони не говорили, скільки б брехні не приховували, скільки б егоїстичних і ницих намірів не ховали, вони не відчувають ніякої провини чи дискомфорту у своєму серці. Взагалі, люди, які мають совість і певну людську сутність, почувалися б ніяково, збрехавши, і їм було б важко примиритися із цим, їм було б соромно. Але ця людина так не думає. Збрехавши, вона почувається задоволеною, кажучи: «Я сьогодні знову збрехала та обдурила того ідіота. Я обливалася потом від страху, а він чомусь навіть не помітив!». Чи не втомилася вона від цього життя, у якому постійно бреше та приховує брехню? Що це за природа? Це природа диявола. Дияволи брешуть щодня. Вони живуть у брехні, не відчуваючи жодного дискомфорту чи болю. Якби вони відчували дискомфорт або біль, вони б змінилися, але вони не можуть відчувати біль, тому що брехня – це їхнє життя, вона в їхній природі. Коли вони природно самовиражаються, вони не проявляють стриманості й не вдаються до самоаналізу. Скільки б брехні вони не говорили, скільки б обманів не чинили, вони не відчувають у своєму серці ні провини, ні докорів сумління. Вони не знають, що Бог досліджує глибини людських сердець; вони не усвідомлюють відповідальність, яку вони несуть, і відплату, яку отримають за брехню та обманні вчинки. Найбільше вони бояться, що хтось викриє їхні обманні схеми, тому вдаються до ще більшої брехні, щоб приховати їх, і в той же час виснажують себе спробами знайти якийсь спосіб, якісь засоби, щоб приховати свою брехню та істину про те, ким вони є. Чи каялася взагалі така людина впродовж усього процесу? Чи відчуває вона якусь провину чи смуток? Чи є в неї бажання виправитися? Ні. Вона думає, що говорити неправду чи приховувати брехню – це не гріх, що більшість людей так живе, і вона не має наміру змінюватися. Щодо того, щоб бути чесною, то в глибині душі вона думає: «Чому я маю бути чесною людиною, говорити від щирого серця, казати правду? Я так не роблю. Це для дурнів, а я не така дурна. Якщо я брехатиму й боятимуся, що мене викриють, я просто знайду інші причини та виправдання, щоб приховати брехню. Я не з тих людей, які можуть говорити чесно. Якби я так робила, це був би повний ідіотизм!» Вона не приймає й не визнає істину. Люди, які не визнають істину, не можуть любити істину. У якому стані перебуває така людина від початку й до кінця? (Вона не бажає себе змінити.) З об’єктивної точки зору, її небажання змінити ситуацію очевидне, але яким є її справжній стан? Вона принципово заперечує, що бути чесною людиною – це правильний життєвий шлях. Вона також заперечує існування істини, Божого суду над людством в останні дні, а також те, що Бог визначає кінцевий результат людини та індивідуальну відплату за її вчинки. Вона нерозбірлива, нерозумна та вперта. Саме таке мислення породжує її непоступливий стан, дії та поведінку. Усе це випливає з людської природи та сутності. Ось що вона за людина – по-справжньому брехлива, і вона не може змінитися. Дехто не може повірити, коли бачить, як такі люди відмовляються прийняти істину та не можуть її зрозуміти. Насправді таким людям бракує нормальної людської сутності, а їхнє сумління не функціонує. Більше того, їм бракує почуття нормальної людської сутності. Почувши істину та слова осуду, людина з нормальною людською сутністю та розсудливістю принаймні задумалася б і щиро розкаялась, але ця людина ніяк не реагує після того, як почула істинний шлях. Вона досі наполягає на тому, щоб жити за філософією сатани, її віра в Бога з роками анітрохи не змінюється. Такій людині бракує відчуття нормальної людської сутності, і їй важко спастися.

Як ви думаєте, кого із цих двох типів людей спасає Бог? (Перший тип, тому що хоча вони брешуть, вони можуть прийняти істину та стати чесними.) Люди можуть побачити це та запитати: «Як можуть люди, яких Бог спасає, усе одно завжди брехати й чинити неправильно? Хіба вони досі не розбещені люди? Вони не досконалі люди!». Тут вжито слово «досконалі». Що ви про це думаєте? Це слова людини, яка не розуміє нормального процесу життєвого зростання. Бог спасає людей, які були розбещені сатаною й мають розбещений характер, а не досконалих людей без недоліків чи тих, хто живе у вакуумі. Деякі люди, проявивши трохи розбещеності, думають: «Я знову вчинив опір Богові. Я вірю в Бога вже багато років, але досі не змінився. Напевно, я більше не потрібен Богові!». Тоді вони змиряються з безнадійністю та втрачають бажання прагнути до істини. Що ви думаєте про таке ставлення? Вони самі відмовилися від істини та вважають, що Бог більше їх не хоче. Що це, як не нерозуміння Бога? Такий негатив – це найлегший спосіб бути використаним сатаною. Сатана насміхається з таких людей, кажучи: «Ти дурень! Бог хоче тебе спасти, а ти все одно ось так страждаєш! То просто здайся! Якщо ти здасися, Бог вижене тебе, і це все одно, що Він віддасть тебе мені. Я замучу тебе до смерті!» Якщо сатані це вдасться, наслідки будуть немислимими. Отже, з якими б труднощами чи негативом не стикалася людина, вона не повинна здаватися. Їй слід шукати істину для рішень, а не пасивно чекати. У процесі життєвого зростання та людського спасіння люди іноді можуть стати на хибний шлях, збитися з дороги, або ж у них бувають миті, коли вони демонструють стани та поведінку життєвої незрілості. У них можуть бути миті слабкості й негативу, коли вони говорять щось неправильне, спотикаються або зазнають невдач. Усе це є нормальним в очах Бога. Він не має претензій до таких людей. Деякі люди думають, що їхня розбещеність занадто глибока, і що вони ніколи не зможуть догодити Богу, тому вони сумують і зневажають себе. Саме тих, хто має таке покаянне серце, Бог спасає. З іншого боку, тих, хто вважає, що не потребує Божого спасіння, хто думає, що він хороша людина та з ним усе гаразд, – тих, як правило, Бог не спасає. Що означає те, про що Я вам розповідаю? Хто розуміє – кажіть. (Що слід правильно поводитися з власними проявами розбещеності, зосередитися на втіленні істини в життя, і тоді отримаєш Боже спасіння. Якщо ж постійно неправильно розумієш Бога, то легко змиришся з тим, що надії немає.) Ти мусиш мати віру та казати: «Хоча зараз я слабкий, хоча я спотикався та зазнавав невдач, я ростиму, і одного дня я зрозумію істину, догоджу Богові та здобуду спасіння». Ти мусиш мати таку рішучість. З якими б перешкодами, труднощами, невдачами чи промахами ти не стикався, ти не мусиш бути негативно налаштованим. Ти мусиш знати, яких людей Бог спасає. Більше того, якщо ти відчуваєш, що ще не гідний бути спасенним Богом, або якщо бувають випадки, коли ти перебуваєш у ненависних чи невгодних Богу станах, або якщо трапляються ситуації, коли ти погано поводишся, і Бог не приймає тебе, або відчуває до тебе огиду та відкидає тебе, це не має значення. Тепер ти знаєш, і ще не пізно. Поки ти каєшся, Бог дасть тобі шанс.

Що найважливіше у вірі в Бога? (Розуміння істини та входження в життя.) Правильно, входження в життя найважливіше, воно на першому місці. Незалежно від того, які обов’язки ти виконуєш, скільки тобі років, як довго ти віриш у Бога та скільки істини ти розумієш, входження в життя – на першому місці. Не варто думати: «Деякі люди вірять у Бога вже двадцять років, а я лише п’ять. Я сильно від них відстаю. Чи маю я ще надію на спасіння? Чи не тягнусь я далеко позаду?». У тому, що ти ввірував із запізненням на кілька років, немає нічого страшного. Якщо ти прагнеш до істини, значить ти досі можеш наздогнати тих, хто повірив у Бога раніше. Хіба в Біблії не сказано: «І багато-хто з перших останніми стануть, а останні першими» (Матвія 19:30)? Якщо людина завжди знаходить причини та виправдання, аби лиш не прагнути до істини, то навіть якщо вона віритиме все життя, це буде марно, і вона нічого не здобуде. У Божому домі є багато людей, які вірили в Бога двадцять чи тридцять років, але не виконували своїх обов’язків належним чином і були вигнані. Є багато людей, які завжди гоняться за славою, прибутком і статусом, стають фальшивими керівниками й антихристами, і їх виганяють. Є багато невіруючих, які вперто відмовляються прийняти істину, і всі вони були вигнані. Це факт? (Так.) Більше того, є люди, які ввірували лише три-п’ять років тому й уже можуть говорити про свій досвід і свідчення. У своїх свідченнях та вірі вони набагато перевершують тих, хто вірить у Бога вже багато років. Ці люди отримали Божі благословення. Є багато людей, які вірили в Бога багато років, але зовсім не прагнули до істини та були вигнані. Це робить очевидним для людей один факт: Бог праведний і справедливий до всіх. Бог не дивиться на те, яким ти був раніше, чи на твій теперішній духовний стан, Він дивиться на те, чи прагнеш ти до істини та чи йдеш шляхом прагнення до істини. Тобі ніколи не слід неправильно розуміти Бога та говорити: «Чому ті, хто може бути врятований Богом, досі брешуть і проявляють розбещеність? Богу слід спасати тих, хто не бреше». Хіба це не помилкова думка? Хіба є серед розбещеного людства ті, хто не бреше? Хіба люди, які не брешуть, досі потребують Божого спасіння? Бог спасає саме розбещене сатаною людство. Якщо ти не можеш навіть зрозуміти чітко цей факт, то ти невіглас і нерозумний. Як казав Бог: «Нема праведних на цій землі, праведні не в цьому світі». Саме тому, що людство було розбещене сатаною, Бог утілився на землі, щоб спасти цих розбещених людей. Чому Бог нічого не говорить про спасіння ангелів? Тому що ангели на небесах, і не були розбещені сатаною. Бог завжди від самого початку говорив: «Людство, яке Я спасаю, – це людство, яке було розбещене сатаною, людство, яке було вирване з рук сатани, людство, яке має зіпсований сатанинський характер, людство, яке протистоїть Мені, яке опирається Мені та повстає проти Мене». Тоді чому люди не приймуть цей факт? Хіба вони не розуміють Бога неправильно? Неправильне розуміння Бога – це найлегший шлях до опору проти Нього, і з цим слід негайно розібратися. Залишати цю проблему нерозв’язаною дуже небезпечно, оскільки це може легко призвести до того, що Бог тебе відкине. Людське нерозуміння коріниться в переконаннях та фантазіях людей. Якщо вони завжди чіпляються за свої переконання та фантазії, то, швидше за все, вони відмовляються прийняти істину. Якщо ти неправильно розумієш Бога, якщо ти не шукаєш істину для розв’язання проблеми, ви знаєте, якими будуть наслідки. Бог дозволяє тобі спотикатися, зазнавати невдач і помилятися. Бог дасть тобі можливості та час, щоб зрозуміти істину, утілити істину в життя, поступово зрозуміти Його волю, робити все згідно з Його волею, по-справжньому слухатися Бога та досягати реальності істини, якої Бог вимагає від людей. Але хто та людина, яку Бог ненавидить найбільше? Це та, яка, знаючи істину в серці, відмовляється прийняти її, не кажучи вже про те, щоб застосувати її на практиці. Натомість вона продовжує жити за філософіями сатани, але при цьому вважає себе дуже доброю та слухняною Богу, одночасно прагнучи обдурити інших і зайняти своє місце в Божому домі. Таких людей Бог ненавидить найбільше, вони антихристи. Хоча розбещений характер є в кожного, ці дії мають іншу природу. Це не звичайний розбещений характер і не типове виявлення розбещеності; радше ти свідомо та вперто опираєшся Богові до кінця. Ти знаєш, що Бог існує, ти віриш у Бога, але свідомо обираєш протистояти Йому. Це не відсутність переконань про Бога й не проблема нерозуміння; навпаки, ти свідомо опираєшся Богові до кінця. Чи може Бог спасти таку людину? Бог тебе не спасає. Ти ворог Бога, а отже, ти диявол сатана. Чи може Бог усе ще спасти диявола сатану?

Що ви думаєте про сьогоднішнє спілкування зі Мною? Чи зрозуміли ви його? (Так, ми зрозуміли.) Якщо ви щось зрозуміли, ви щось здобудете, і ви здобудете певне входження в істину. Якщо ти ввійдеш в істину, на тебе очікує життєвий розвиток, але якщо не ввійдеш, розвитку у твоєму житті не буде. Це як паросток із насіння: його потрібно поливати, удобрювати та виставляти на сонячне світло. Якщо ти не доглядатимеш за ним дбайливо, він не буде рости та врешті-решт зав’яне й помре. Що я маю на увазі, коли це кажу? Що для того, щоб пізнати Бога й мати право ввійти в Його Царство, недостатньо просто сповідатися на словах і мати в серці віру у втілення Бога. Це нічого не гарантує; це лише елементарний крок. Ти ще не здобув спасіння, ще не зазнав трансформацій, і в тебе попереду ще довгий шлях. У останні дні Бог проголошує істину, щоб повністю спасти людство. Коли ти стаєш на шлях віри в Бога, у тебе із самого початку вже є можливість бути спасенним Богом. Це величезне благословення! Від цього не можна відмовлятися. Бог спасає й удосконалює людство в останні дні – це надзвичайно рідкісна можливість. Людство живе вже тисячі поколінь, але ще ні в кого не було такої можливості. Бути спасенним – це щось надзвичайне; ти не повинен упустити цю можливість. Ваше покоління зустрілося з утіленим Богом; це благословення! Це благословення невидиме для мирського світу, але ви бачили його й насолоджувалися ним, і це Боже благословення. Можливо, деякі люди досі не розуміють, що таке видіння; вони розуміють лише деякі доктрини, але не мають справжньої віри. Вони просто відчувають, що вірити в Бога – це добре, а читання Божих слів освітлює їхні серця, тому вони вірять, що це правильний шлях у житті, і мають силу у своїх серцях. Вони сповнені рішучості не йти ні шляхом загибелі, – шляхом безбожників, – ні шляхом релігійних людей, які чинять опір Богові. Вони сповнені рішучості тільки слідувати за Богом, прагнути до істини, досягти чистоти, здобути спасіння та тільки йти шляхом слідування за Богом. Це добре, коли люди такі рішучі, і це означає, що надія є. Слідування за Богом тягне за собою Божий захист. Принаймні тепер, у цьому житті, вони будуть щасливими. Ні сатана, ні суспільство, ні людство більше не завдадуть їм шкоди, і вони житимуть повністю й по-справжньому під Божою владою. Це честь, і це щастя, яке можна відчути в цьому житті. А як щодо майбутнього життя? Бог дав обітницю. Окрім того, що Він дарує тобі спасіння й забезпечує тебе істиною та життям, Він також обіцяє відплатити тобі сторицею в цьому житті й дарувати вічне життя в житті прийдешньому. Тому не варто недооцінювати це питання. Ціна, яку ти платиш, і страждання, які ти терпиш, щоб пізнати істину та отримати спасіння, тимчасові. У майбутньому, коли люди зрозуміють істину та здобудуть її, вони насолоджуватимуться невимовним щастям, радістю та благословенням. Іншими словами, тільки тоді, коли ти зрозумієш і здобудеш істину, ти будеш гідний отримати Божу обітницю. Бог безкоштовно дарує тобі всю істину та все, що необхідно для життя. Це правда, що Бог може тебе спасти, але чи здобудеш ти в кінцевому підсумку життя та істину, залежить від того, чи обереш ти шлях прагнення до істини. Чи у твоїх руках рішення зробити цей вибір? (Так.) Іншими словами, чи можеш ти здобути життя та істину, чи гідний ти Божої обітниці та чи можеш отримати благословення, – це благословення «сторицею в цьому житті та вічним життям у житті прийдешньому», – усе це залежить тільки від тебе. Ніхто інший не може вплинути на тебе, допомогти тобі чи обмежити тебе. Це належить тобі по праву; Бог уже тобі це дарував. Це залежить від того, чи ти, зрештою, вирішиш іти шляхом прагнення до істини. Це найголовніше питання.

9 листопада 2016 року