П'ять типів людей

Я поділю послідовників Бога на кілька категорій відповідно до їхнього розуміння Бога та їхнього розуміння і досвіду Його праведного характеру, щоб ви знали свій теперішній духовний стан, а також стадію, на якій ви зараз перебуваєте. Якщо говорити про людське пізнання Бога та розуміння Його праведного характеру, то різні духовні стани та стадії, на яких перебувають люди, загалом можна розділити на п'ять типів. Ця тема базується на пізнанні унікального Бога та Його праведного характеру. Тому, читаючи наведений нижче зміст, ви повинні старанно спробувати розібратися, скільки саме у вас є розуміння і знань про унікальність Бога та Його праведний характер, а потім, використовуючи отриманий результат, ви повинні розсудити, на якій стадії ви насправді перебуваєте, наскільки високим насправді є ваш духовний стан і до якого типу людей ви насправді належите.

Тип перший: стадія немовляти, сповитого в пелюшки

Що значить «немовля, сповите в пелюшки»? Немовля, сповите в пелюшки, – це немовля, яке щойно прийшло в цей світ, новонароджена дитина. У цьому віці люди найбільш незрілі.

Люди на цій стадії, по суті, не мають ні обізнаності, ні свідомості в питаннях віри в Бога. Вони спантеличені й нічого не тямлять. Ці люди можуть вірити в Бога довгий час, а можуть і зовсім недовго, але їхній розгублений, неуцький стан і їхній справжній духовний стан поміщають їх на стадію немовляти, загорнутого в пелюшки. Точне визначення стану немовляти, сповитого в пелюшки, таке: як би довго така людина не вірила в Бога, вона завжди буде спантеличеною, розгубленою та простакуватою; вона не знає, ні чому вона вірить у Бога, ні хто такий Бог і хто є Бог. Хоча вона слідує за Богом, у її серці немає точного визначення Бога, і вона не може встановити, чи є Богом Той, за Ким вона слідує, не кажучи вже про те, чи повинна вона справді вірити в Бога та слідувати за Ним. Це справжній стан людей такого типу. Думки цих людей затьмарені, і, кажучи по-простому, їхня віра сумбурна. Вони завжди перебувають у стані розгубленості й нерозуміння; їхній стан можна узагальнити словами «спантеличення», «розгубленість» і «простакуватість». Вони ніколи не бачили й не відчували існування Бога, а тому від розмов із ними про пізнання Бога стільки ж користі, скільки від того, якби дати їм прочитати книгу, написану ієрогліфами: вони її не зрозуміють і не сприймуть. Для них пізнати Бога – це те саме, що почути фантастичне оповідання. Хоча їхні думки можуть бути затьмарені, насправді такі люди твердо вірять, що пізнання Бога – це абсолютно марна трата часу й зусиль. Таким є перший тип людей – «немовлята, сповиті в пелюшки».

Тип другий: стадія грудного немовляти

Порівняно з немовлятами, сповитими в пелюшки, люди цього типу досягли певного прогресу. На жаль, вони досі не мають жодного розуміння Бога. Їм досі бракує чіткого розуміння Бога й усвідомлення Бога, і їм не дуже зрозуміло, чому вони мають вірити в Бога, але в їхніх серцях є своя мета й чіткі уявлення. Вони не переймаються тим, чи правильно вірити в Бога. Ціль і мета, до яких вони йдуть через віру в Бога, – це втішатися Його благодаттю, мати радість і мир, жити комфортним життям, утішатися Божим піклуванням і захистом та жити під Божими благословеннями. Їх не турбує, наскільки вони знають Бога; їх не тягне шукати розуміння Бога, і їх не турбує, що Бог робить або що Він бажає зробити. Вони лише сліпо прагнуть утішатися Його благодаттю і набувати більше Його благословень; у теперішньому періоді вони прагнуть отримати сторицею, а в прийдешньому періоді – здобути вічне життя. Їхні думки, те, наскільки вони присвячують себе, їхня віддача та їхні страждання – у всього цього одна мета: здобути Божу благодать і благословення. Ніщо інше їх не турбує. Люди такого типу впевнені лише в тому, що Бог може захистити людей і дарувати їм Свою благодать. Можна сказати, що вони не цікавляться і не дуже розуміють, чому Бог хоче спасти людину чи який результат Бог бажає отримати від Своїх слів і роботи. Вони ніколи не старалися пізнати сутність і праведний характер Бога, та й не можуть знайти в собі інтересу до цього. Вони не мають схильності звертати увагу на такі речі й не бажають їх знати. Вони не бажають питати про Божу роботу, Божі вимоги до людини, Божу волю й усе інше, що стосується Бога, і їм також бракує схильності про все це питати. Причина в тому, що вони вважають, ніби ці питання не пов'язані з їхньою втіхою від Божої благодаті, і їх цікавить лише Бог, який існує в прямому зв'язку з їхніми власними інтересами та може дарувати людині благодать. Ніщо інше їх узагалі не цікавить, і тому вони не можуть увійти в реальність істини, незалежно від того, скільки років вони вірять у Бога. Якщо в них немає когось, хто часто поїть їх і годує, то їм важко далі йти шляхом віри в Бога. Якщо вони не зможуть утішатися колишньою радістю і миром або Божою благодаттю, то цілком імовірно, що вони підуть геть. Таким є другий тип людей – люди на стадії грудного немовляти.

Тип третій: стадія немовляти, яке відлучають від грудей, або стадія малої дитини

Ця група людей має певну міру чіткого усвідомлення. Вони усвідомлюють, що втішатися Божою благодаттю не означає самим мати справжній досвід, і вони усвідомлюють, що навіть якщо вони ніколи не втомлюються шукати радості, миру й благодаті або якщо вони здатні свідчити, ділячись своїм досвідом утіхи від Божої благодаті чи хвалячи Бога за благословення, якими Він їх обдарував, це не означає, що вони володіють життям або реальністю істини. Починаючи з їхньої свідомості, вони перестають плекати дикі надії на те, що їх супроводжуватиме лише Божа благодать; навпаки, утішаючись Божою благодаттю, вони водночас бажають щось зробити для Бога. Вони готові виконувати свій обов'язок, терпіти певні труднощі й утому, вступати в певну співпрацю з Богом. Однак через те, що їхні пошуки у вірі в Бога занадто сфальсифіковані, їхні особисті наміри й бажання занадто сильні, а їхній характер занадто дико бундючний, їм дуже важко догоджати Божому бажанню чи бути вірними Богові. Тому вони часто не можуть здійснити свої особисті бажання чи виконати свої обіцянки Богові. Вони часто опиняються в суперечливих станах: вони дуже хочуть якомога більше догодити Богу, але всіма силами протидіють Йому, і вони часто дають клятви Богу, але потім швидко ламають присягу. Ще частіше вони опиняються в інших суперечливих станах: вони щиро вірять у Бога, але відрікаються від Нього й усього, що від Нього походить; вони нетерпляче сподіваються, що Бог їх просвітить, поведе, забезпечить і допоможе, але все одно шукають свій власний вихід. Вони хочуть зрозуміти й пізнати Бога, але не бажають до Нього наблизитися. Натомість вони завжди уникають Бога, і їхні серця для Нього закриті. Хоча вони мають поверхове розуміння і досвід буквального значення Божих слів та істини, а також поверхове уявлення про Бога й істину, підсвідомо вони досі не можуть підтвердити або визначити, чи є Бог істиною, а також підтвердити, чи є Бог істинно праведним. Вони також не можуть визначити реальність характеру та сутності Бога, не кажучи вже про Його істинне існування. У їхній вірі в Бога завжди є сумніви та хибні погляди, а ще в ній є фантазії та уявлення. Утішаючись Божою благодаттю, вони також неохоче переживають або практикують деякі істини, які вважають посильними, аби збагатити свою віру, примножити свій досвід віри в Бога, перевірити своє розуміння віри в Бога й задовольнити своє марнославство, ідучи життєвим шляхом, який вони самі визначили, і виконуючи праведну справу для людства. Водночас вони роблять це й для того, щоб задовольнити власне бажання здобути благословення, що є частиною закладу, об який вони б'ються, сподіваючись отримати більші благословення для людства, а також для того, щоб реалізувати своє честолюбне прагнення та бажання всього життя – не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога. Ці люди рідко здатні отримати Боже просвітлення, бо їхнє бажання і намір здобути благословення для них надто важливі. Такі люди не мають бажання від цього відмовлятися, і їм дійсно не стало б духу це зробити. Вони бояться, що без бажання отримати благословення, без омріяної амбіції не заспокоюватися, доки вони не здобудуть Бога, вони втратять мотивацію вірити в Бога. Отже, вони не бажають стикатися з реальністю. Вони не бажають стикатися ні з Божим словом, ні з Божою роботою. Вони не бажають стикатися з Божим характером або сутністю, не кажучи вже про те, щоб згадувати питання пізнання Бога. Причина в тому, що коли на зміну їхнім фантазіям прийде Бог, Його сутність і Його праведний характер, то їхні мрії здиміють, а їхня так звана чиста віра й «заслуги», накопичені за роки копіткої праці, зникнуть і зійдуть нанівець. Так само їхня «територія», яку вони роками завойовували потом і кров'ю, зазнає розпаду. Усе це означатиме, що багато років їхньої наполегливої праці та зусиль були марними та що вони мусять наново почати все з нуля. Це для них найтяжчий сердечний біль, і це той результат, який вони бажають бачити найменше, і саме тому вони завжди замикаються в цьому своєрідному тупику, відмовляючись повертати назад. Таким є третій тип людей – люди на стадії немовляти, яке відлучають від грудей.

Три типи людей, описані вище, – тобто люди, які перебувають на цих трьох стадіях, – не володіють істинною вірою в ідентичність і статус Бога чи в Його праведний характер, а також не мають жодного ясного, точного визнання чи підтвердження цих речей. Тому цим трьом типам людей дуже важко ввійти в реальність істини, а також їм важко отримати Божу милість, просвітління чи освічення, адже спосіб їхньої віри в Бога та їхнє помилкове ставлення до Бога внеможливлюють Його роботу в їхніх серцях. Їхні сумніви, хибні уявлення і фантазії про Бога переважають над їхньою вірою та знанням про Бога. Це три типи людей, які перебувають під дуже великим ризиком, і це три дуже небезпечні стадії. Коли хтось постійно ставиться із сумнівом до Бога, Божої сутності, Божої ідентичності, до того, чи є Бог істиною, і до реальності Його існування, і коли така людина не може бути впевненою в цих речах, то як вона може приймати все, що походить від Бога? Як вона може приймати той факт, що Бог – це істина, дорога й життя? Як вона може приймати Божу кару та суд? Як вона може приймати Боже спасіння? Як така людина може набути істинний Божий провід і забезпечення? Ті, хто перебуває на цих трьох стадіях, можуть у будь-який момент виступити проти Бога, засудити Бога, зневажити Бога чи зрадити Бога. Вони можуть у будь-який момент зійти з істинного шляху та зректися Бога. Можна сказати, що люди на цих трьох стадіях існують у критичний період, бо вони не стали на правильний шлях віри в Бога.

Тип четвертий: стадія дитини, яка дорослішає, або дитинства

Після відлучення від грудей – тобто після того, як людина вдосталь утішилася благодаттю, – вона починає пізнавати, що означає вірити в Бога, і в ній народжується бажання зрозуміти різні питання, як-от: навіщо людина живе, як вона повинна жити й чому Бог виконує над людиною Свою роботу. Коли ці неясні думки та плутані шаблони мислення виникають у людині й існують у ній, вона постійно отримує полив, і вона також здатна виконувати свій обов'язок. У цей період вона вже не має жодних сумнівів щодо істинності існування Бога й має чітке уявлення про те, що означає вірити в Бога. На цій основі вона поступово пізнає Бога й поступово знаходить відповіді на свої неясні думки та плутані шаблони мислення, що стосуються характеру й сутності Бога. З точки зору змін у своєму характері, а також пізнання Бога люди на цій стадії починають ставати на правильний шлях, і вони вступають у перехідний період. Саме на цій стадії люди починають набувати життя. Чіткими ознаками володіння життям є поступове вирішення різних питань, пов'язаних із пізнанням Бога, які люди мають у своїх серцях, – таких, як хибні погляди, фантазії, уявлення і туманні визначення Бога, – і вони не тільки приходять до справжньої віри та визнання реальності існування Бога, але й отримують точне визначення Бога, і Бог починає займати в їхніх серцях правильне місце, і на зміну їхній невизначеній вірі приходить справжнє слідування за Богом. Під час цієї стадії люди поступово усвідомлюють свої неправильні уявлення про Бога, свої помилкові прагнення та способи віри. Вони починають жадати істини, жадати пережити Божий суд, виправлення та дисципліну, а також жадати зміни у своєму характері. На цій стадії вони поступово полишають усілякі уявлення і фантазії про Бога, і водночас вони змінюють і виправляють свої хибні знання про Бога та набувають певних правильних фундаментальних знань про Бога. Хоча певна частина знань, якими володіють люди на цій стадії, не дуже конкретна й точна, вони принаймні починають поступово відмовлятися від своїх уявлень, помилкових знань і хибних поглядів на Бога; вони більше не тримаються за власні уявлення та фантазії про Бога. Вони починають учитися відмовлятися – відмовлятися від того, що є в їхніх власних уявленнях, від того, що є в знаннях, і від сатанинського; у них зароджується готовність підкорятися правильним і позитивним речам, навіть тим, що походять зі слів Божих і відповідають істині. Вони також починають пробувати переживати Божі слова, особисто пізнавати й виконувати Його слова, приймати Його слова як принципи для своїх дій і як основу для зміни свого характеру. У цей період люди несвідомо приймають Божий суд і кару, а також несвідомо приймають Божі слова як своє життя. Приймаючи Божий суд, кару та слова, вони дедалі глибше усвідомлюють і краще можуть відчувати, що Бог, у якого вони вірять у своїх серцях, справді існує. З Божих слів, свого досвіду та свого життя вони дедалі більше відчувають, що Бог завжди панував над людською долею, завжди вів і забезпечував людину. Через свій зв'язок із Богом вони поступово підтверджують існування Бога. Отже, ще не розуміючи цього, вони вже підсвідомо схвалили Божу роботу й почали непохитно вірити в неї, а також схвалили Божі слова. Схваливши Божі слова й роботу, люди невпинно зрікаються самих себе, зрікаються власних уявлень, зрікаються власних знань, зрікаються власних фантазій і водночас також невпинно шукають, що є істина та якою є Божа воля. Знання людей про Бога в цей період розвитку досить поверхове – вони навіть не в змозі чітко викласти це знання словами й не можуть висловити його в конкретних деталях, – і вони мають лише розуміння, засноване на сприйнятті; однак, якщо порівнювати з попередніми трьома стадіями, незрілі життя людей у цей період уже отримали полив і постачання Божих слів, а значить, уже почали проростати. Їхні життя подібні до насіння, закопаного в землю; набравшись вологи та поживних речовин, воно проб'ється крізь ґрунт, і його проростання означатиме народження нового життя. Це народження дає змогу помітити ознаки життя. Маючи життя, люди зростають. Тож на цих підвалинах – поступового просування правильним шляхом віри в Бога, відмови від власних уявлень, набуття Божого проводу – життя людей неминуче потроху зростатиме. На основі чого вимірюється це зростання? Воно вимірюється відповідно до досвіду людини з Божими словами та її істинного розуміння праведного Божого характеру. Хоча в цей період зростання цій громаді людей дуже важко власними словами точно описати своє знання про Бога та Його сутність, вони суб'єктивно більше не бажають шукати задоволення від утіхи Божою благодаттю чи вірити в Бога для того, щоб переслідувати свою власну мету – набувати Його благодать. Натомість вони готові шукати життя за Божим словом і стати суб'єктами Божого спасіння. Ба більше, вони впевнені в собі й готові прийняти Божий суд і кару. Це ознака людини, яка перебуває на стадії зростання.

Хоча люди на цій стадії мають певні знання про праведний Божий характер, ці знання дуже туманні та нечіткі. Такі люди не можуть ясно все сформулювати, але відчувають, що вже отримали щось внутрішньо, бо набули певного знання і розуміння праведного Божого характеру через Божу кару та суд. Однак усе це досить поверхово й поки що перебуває на початковій стадії. Ця громада людей ставиться до Божої благодаті з конкретної точки зору, яка виражається в зміні цілей, які вони переслідують, і способу, у який вони йдуть до цих цілей. Вони вже побачили в Божих словах і роботі, у всіх видах Його вимог до людини й у Його одкровеннях про людину, що якщо вони досі не шукатимуть істини, якщо вони досі не прагнутимуть увійти в реальність, якщо вони досі не прагнутимуть догодити Богу й пізнати Його, поки вони переживають Його слова, то вони втратять сенс віри в Бога. Вони бачать, що скільки б вони не втішалися Божою благодаттю, вони не можуть змінити свій характер, догодити Богу чи пізнати Бога, і що якщо люди постійно живуть під Божою благодаттю, то вони ніколи не досягнуть зростання, не набудуть життя і не зможуть отримати спасіння. Загалом, якщо людина не здатна по-справжньому переживати Божі слова й не здатна пізнавати Бога з Його слів, то вона назавжди залишиться на стадії немовляти й ніколи не зробить жодного кроку вперед у своєму життєвому зростанні. Якщо ти вічно перебуваєш на стадії немовляти, якщо ти так і не ввійшов у реальність Божого слова, якщо ти так і не маєш Божого слова за своє життя, якщо ти так і не володієш істинною вірою та знанням Бога, то хіба для тебе можливо, щоб Бог зробив тебе довершеним? Тому всі, хто входить у реальність Божого слова, усі, хто приймає Боже слово як своє життя, усі, хто починає приймати Божу кару та суд, усі, чий розбещений характер починає змінюватися, і всі, хто має серце, яке жадає правди, хто має бажання пізнати Бога та бажання прийняти Боже спасіння, – це ті люди, які дійсно володіють життям. Це справді четвертий тип людей – «діти, які дорослішають», люди на стадії дитинства.

Тип п'ятий: стадія дозрівання життя, або стадія дорослості

Після того як люди переживуть і продибають стадію дитинства, стадію зростання, сповнену постійних злетів і падінь, їхні життя стабілізуються, їхній поступальний рух більше не гальмується, і ніхто не в змозі стати їм на заваді. Хоча шлях попереду досі складний і нерівний, такі люди більше не слабкі й не налякані, вони більше не йдуть навпомацки та не втрачають орієнтирів. Їхні підвалини глибоко вкорінені в реальному досвіді Божого слова, а їхніми серцями оволоділа Божа гідність і велич. Вони жадають іти слідами Бога, пізнати сутність Бога, знати все про Бога.

Люди на цій стадії вже чітко знають, у кого вони вірять, і чітко знають сенс власного життя і те, чому вони мають вірити в Бога, і чітко знають, що все, сказане Богом, є істиною. Зі свого багаторічного досвіду вони усвідомлюють, що без Божого суду й кари людина ніколи не зможе догодити Богу, пізнати Бога чи по-справжньому постати перед Богом. У серцях цих людей є сильне бажання бути випробуваними Богом, щоб під час випробування побачити праведний Божий характер і досягти чистішої любові, а водночас отримати змогу більш істинно зрозуміти й пізнати Бога. Люди на цій стадії вже повністю розпрощалися зі стадією немовляти й стадією втіхи Божою благодаттю та споживання хліба насущного. Вони вже не покладають надмірних надій на те, що Бог буде до них терпимим і милосердним; навпаки, вони з упевненістю приймають безперервну кару й суд Божий і сподіваються на них, щоб відокремити себе від свого розбещеного характеру та догодити Богу. І їхнє знання про Бога, і їхні прагнення, або кінцеві цілі їхніх прагнень, дуже ясні в їхніх серцях. Отже, люди на стадії дорослості вже повністю розпрощалися зі стадією невизначеної віри, зі стадією, на якій вони сподіваються на спасіння через благодать, зі стадією незрілого життя, яке не витримує випробувань, зі стадією неясності, зі стадією блукання навпомацки, зі стадією, коли людина часто не знає, яким шляхом іти, з нестабільним періодом чергування раптової спеки та холоду, зі стадією, коли людина слідує за Богом із закритими очима. Люди цього типу часто отримують Боже просвітління і освічення та часто мають справжній зв'язок і контакт із Богом. Можна сказати, що люди, які живуть на цій стадії, уже частково осягнули Божу волю, що вони вміють знаходити принципи істини в усьому, що роблять, і що вони знають, як догоджати Божому бажанню. Більше того, вони також знайшли шлях до пізнання Бога й почали свідчити про своє пізнання Бога. У процесі поступового зростання вони здобувають поступове розуміння та пізнання Божої волі: Божої волі у створенні людства та Божої волі в управлінні людством. Вони також поступово здобувають розуміння та знання праведного Божого характеру в розрізі сутності. Жодне людське уявлення чи фантазія не може замінити це знання. Хоча не можна сказати, що на п'ятій стадії життя людини є повністю зрілим, що ця людина є праведною чи довершеною, але все ж така людина вже зробила крок до стадії зрілості в житті й уже здатна стати перед Богом, стати віч-на-віч із Божим словом і із Богом. Оскільки така людина пережила так багато Божого слова, пережила незліченні випробування та пережила незліченні випадки дисципліни, суду й кари від Бога, то її покірність Богу не відносна, а абсолютна. Її знання про Бога перетворилося з підсвідомого на чітке й точне, з поверхового – на глибоке, з розмитого та туманного – на скрупульозне й відчутне. Вона перейшла від напруженого намацування та пасивного пошуку до легкого пізнання та ініціативного свідчення. Можна сказати, що люди на цій стадії володіють реальністю істини Божого слова, що вони стали на шлях до досконалості, подібний до пройденого Петром. Таким є п'ятий тип людей – люди, що живуть у стані дозрівання, на стадії дорослості.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Сам Бог, унікальний II»