Йов благословляє Боже ім'я та не думає ні про благословення, ні про лихо

Є один факт, який ніколи не згадується в розповідях про Йова у Святому Письмі, і саме на цьому факті ми сьогодні зосередимося. Хоча Йов ніколи не бачив Бога та не чув Божих слів на власні вуха, Бог мав місце в його серці. Яким було ставлення Йова до Бога? Як уже згадувалося, воно виражалось у словах «хай благословенним буде ім'я Єгови». Йов благословляв Боже ім'я беззастережно, незалежно від контексту та якихось причин. Ми бачимо, що Йов віддав своє серце Богові, дозволивши Богу його контролювати; усе, що він думав, усе, що він вирішував, і все, що він планував у своєму серці, було відкрито Богові, а не закрито від Нього. Його серце не виступало проти Бога, він ніколи не просив Бога щось для нього зробити чи щось йому дати, і він не плекав надмірних бажань здобути щось від свого поклоніння Богу. Йов не говорив із Богом про якийсь обмін, нічого в Нього не просив і не вимагав. Він хвалив Боже ім'я через велику владу й силу Бога в правлінні всім сущим, і на хвали Йова ніяк не впливало те, здобув він благословення чи його спіткало лихо. Він вірив, що незалежно від того, благословляє Бог людей чи насилає на них лихо, Божа сила й влада незмінні, а отже, у яких би обставинах не перебувала людина, їй слід хвалити Боже ім'я. Коли Бог благословляє людину, це відбувається через Боже володарювання, і якщо її спіткало лихо, то це теж відбувається через Боже володарювання. Божа сила та влада правлять усім і влаштовують усе, що стосується людини; примхи людської долі – це прояв Божої сили та влади, і хто б як не дивився на речі, Боже ім'я належить хвалити. Саме це Йов дізнався на своєму досвіді за роки свого життя. Усі думки та вчинки Йова доходили до Божих вух і поставали перед Богом, і Бог вважав їх важливими. Бог цінував це знання Йова й дорожив ним за те, що в Йова було таке серце. Це серце чекало Божого наказу завжди та скрізь, і воно вітало все, що його спіткало, незалежно від часу й місця. Йов нічого від Бога не вимагав. А від себе він вимагав чекати всіх розпоряджень, які йшли від Бога, приймати їх, сміливо зустрічати та слухатися їх; Йов вважав це своїм обов'язком, і це було саме те, чого бажав Бог. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він промовляв якісь слова, віддавав якісь накази, якось його повчав або наставляв. Говорячи словами сьогодення, те, що Йов був здатен мати таке знання та ставлення до Бога, коли Бог не давав йому ніякого просвітління, настанови чи забезпечення щодо істини, було дорогоцінним, і для Бога було достатньо вже того, що Йов таке продемонстрував, тож Бог високо оцінював і цінував його свідчення. Йов ніколи не бачив Бога та не чув, щоб Він особисто звертався до нього з повчаннями, але для Бога його серце й він сам були набагато дорогоцінніші, ніж ті люди, які перед Богом могли говорити лише термінами глибокої теорії, які могли тільки хвалитись і розмовляти про принесення жертв, але ніколи не мали істинного знання Бога та ніколи не боялися Бога по-справжньому. Адже серце Йова було чистим і не прихованим від Бога, а його людська сутність – чесною та добросердою, і Йов любив справедливість і позитивне. Лише така людина, наділена таким серцем і людською сутністю, була здатна слідувати Божим шляхом, боятися Бога й утікати від злого. Така людина могла побачити Боже володарювання, Його владу й силу та могла досягти послуху перед Його володарюванням і розпорядженнями. Тільки така людина могла по-справжньому хвалити Боже ім'я. А причина цього полягала в тому, що Йов не дивився, благословить його Бог чи пошле на нього лихо, бо знав, що всім керує Божа рука та що для людини хвилювання – це ознака нерозумності, невігластва й нерозсудливості, сумніву у факті Божого володарювання над усім сущим і відсутності страху Божого. Знання Йова було саме тим, чого хотів Бог. Отже, чи мав Йов більше теоретичних знань про Бога, ніж ви? Тоді Бог іще небагато зробив і висловив, тому в той час досягти пізнання Бога було нелегкою справою. Таке досягнення Йова було неабияким подвигом. Він не мав досвіду Божої роботи, ніколи не чув, як Бог говорить, і не бачив Божого обличчя. Те, що він міг так ставитися до Бога, було виключно наслідком його людської сутності та його особистого прагнення – людської сутності та прагнення, якими люди сьогодні не наділені. Тому в той період Бог сказав: «Що немає такого, як він на землі, досконалого й праведного чоловіка». Уже в той період Бог так його оцінив і дійшов такого висновку. Наскільки правдивішою ця оцінка була б сьогодні?

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»