На початку, після створення людства, саме ізраїльтяни були основою Божої роботи. Увесь Ізраїль був основою роботи Єгови на землі. Робота Єгови полягала в тому, щоб безпосередньо керувати людиною і пасти її, установлюючи закони, щоб людина могла жити нормальним життям і поклонятися Єгові в нормальний спосіб на землі. Бога в період Закону людина не могла ні побачити, ні торкнутися. Оскільки Він лише скеровував перших людей, розбещених сатаною, навчав і пас їх, Його слова не містили нічого крім законів, статутів і норм людської поведінки, і не забезпечували їх істинами життя. Ізраїльтяни під Його керівництвом не були глибоко розбещені сатаною. Його робота була лише найпершою стадією в роботі спасіння, самим початком роботи спасіння, і практично не мала нічого спільного зі змінами в характері життя людини. Тому на початку роботи спасіння Йому не було необхідності ставати плоттю для виконання Своєї роботи в Ізраїлі. Ось чому Йому був потрібен посередник – інструмент, за допомогою якого Він міг взаємодіяти з людиною. Таким чином, серед створених істот виникли ті, хто говорив і діяв від імені Єгови, і саме так сини людські й пророки почали працювати серед людей. Сини людські трудилися серед людей від імені Єгови. Те, що Єгова назвав їх «синами людськими» означає, що такі люди встановлюють закони від імені Єгови. Вони також були священиками серед народу Ізраїлю, священиками, яких беріг і захищав Єгова, і в яких діяв Дух Єгови; вони були лідерами серед народу й безпосередньо служили Єгові. Пророки, з іншого боку, були присвячені тому, щоб говорити від імені Єгови людям усіх країн і племен. Вони також пророкували про роботу Єгови. Чи то сини людські або пророки, усі вони були поставлені Духом Самого Єгови і мали в собі роботу Єгови. Серед людей вони були тими, хто безпосередньо представляв Єгову; вони виконували свою роботу тільки тому, що були поставлені Єговою, а не тому, що вони були плоттю, в яку втілився Сам Святий Дух. Тому, хоча вони були схожі в тому, що говорили й діяли від імені Бога, ці сини людські й пророки в період Закону не були плоттю втіленого Бога. Божа робота в період Благодаті та на останній стадії була прямо протилежною, бо й робота спасіння, і суд над людиною були виконані Самим втіленим Богом, і тому просто не було необхідності знову ставити пророків і синів людських, щоб вони працювали від Його імені. В очах людини немає істотних відмінностей між суттю і методом їхньої роботи. І саме з цієї причини люди постійно плутають роботу втіленого Бога з роботою пророків і синів людських. Зовнішність втіленого Бога була здебільшого такою ж, як у пророків і синів людських. І втілений Бог був навіть більш нормальним і більш реальним, ніж пророки. Отже, людина не здатна розрізняти їх. Людина зосереджується виключно на зовнішності, абсолютно не усвідомлюючи, що, незважаючи на те, що вони схожі в тому, що працюють і говорять, між ними є суттєва різниця. Оскільки здатність людини розрізняти речі занадто слабка, вона не в змозі розрізняти прості речі, не кажучи вже про щось настільки складне. Коли пророки й ті люди, яких використовував Святий Дух, говорили і працювали, це було для того, щоб виконувати обов’язки людини, це було для того, щоб служити згідно з функцією створеної істоти, і це було те, що людина повинна була робити. Однак слова й робота втіленого Бога повинні були виконувати Його служіння. Хоча Його зовнішня форма була формою створеної істоти, Його робота полягала не у виконанні Його функцій, а в Його служінні. Термін «обов’язок» використовується по відношенню до створених істот, тоді як «служіння» використовується по відношенню до плоті втіленого Бога. Між ними існує суттєва різниця; вони не є взаємозамінними. Робота людини полягає тільки в тому, щоб виконувати свій обов’язок, у той час як робота Бога полягає в тому, щоб управляти і здійснювати Своє служіння. Тому, хоча багато апостолів були використані Святим Духом, а багато пророків були сповнені Ним, їхні робота й слова були просто для того, щоб виконувати їхній обов’язок як створених істот. Їхні пророцтва, можливо, перевершили дорогу життя, про яку говорив утілений Бог, і їхня людська сутність, можливо, навіть перевершила людську сутність утіленого Бога, але вони все ж тільки виконували свій обов’язок, а не здійснювали служіння. Обов’язок людини відноситься до функції людини; це те, чого може досягти людина. Однак служіння, здійснюване втіленим Богом, пов’язане з Його управлінням, а це недосяжно для людини. Чи говорить утілений Бог, чи працює Він або творить чуда, Він робить велику роботу посеред Свого управління, і така робота не може бути виконана людиною замість Нього. Робота людини полягає тільки в тому, щоб виконувати свій обов’язок як створеної істоти на даній стадії Божої роботи управління. Без Божого управління, тобто, якби служіння втіленого Бога було втрачено, обов’язок створеної істоти був би втрачений. Божа робота щодо здійснення Його служіння полягає в тому, щоб управляти людиною, тоді як виконання людиною свого обов’язку – це виконання її власного зобов’язання стосовно задоволення вимог Творця, і його жодним чином не можна вважати виконанням свого служіння. Для властивої Богу сутності – для Його Духа – робота Бога – це Його управління, але для втіленого Бога, який носить зовнішню форму створеної істоти, Його робота – це здійснення Його служіння. Яку б роботу Він не здійснював, вона полягає у виконанні Його служіння; усе, що може зробити людина, – це докласти максимум зусиль в рамках Божого управління та під Його керівництвом.

«Слово», т. 1. «Явлення й робота Бога», «Різниця між служінням утіленого Бога й обов’язком людини»