Божий характер ніколи не приховувався від людини – це людське серце заблукало від Бога

Від самого створення світу характер Бога відповідає Його роботі. Його ніколи не було приховано від людини, а повністю оприлюднено та зроблено очевидним для людини. Але з плином часу людське серце дедалі більше відходило від Бога, і в міру того, як розбещеність людини поглиблювалася, людина та Бог дедалі більше віддалялись одне від одного. Повільно, але неухильно людина зникала з-перед Божих очей. Людина стала нездатною «бачити» Бога, що залишило її без жодної «звістки» про Бога; отже, вона не знає, чи Бог існує, і навіть доходить до того, що повністю заперечує існування Бога. Відтак людина не розуміє Божого характеру й того, Хто Він є і чим володіє, не через те, що Бог прихований від людини, а тому, що її серце відвернулося від Бога. Хоча людина вірить у Бога, у людському серці немає Бога, і вона не тямить, як Його любити, та й не хоче любити Бога, бо її серце ніколи не наближається до Бога, і вона завжди Його уникає. Унаслідок цього людське серце далеке від Бога. То де ж її серце? Насправді людське серце нікуди не ділося: замість того, щоб віддати його Богу чи відкрити для Божого погляду, людина залишила своє серце собі. І це при тому, що деякі люди часто моляться Богу та кажуть: «Боже, подивися на моє серце: Ти знаєш усе, що я думаю», – а деякі навіть клянуться для того, щоб Бог подивився на них і щоб їх було покарано, якщо зламають клятву. Хоча людина дозволяє Богові зазирнути у своє серце, це не означає, що вона здатна підкорятися Божим улаштуванням і розпорядженням або що вона віддала свою долю, перспективи й усе своє під Божий контроль. Тож які б клятви ти не давав Богові та що б ти Йому не заявляв, у Божих очах твоє серце все одно залишається закритим для Нього, бо ти лише дозволяєш Богові дивитися на твоє серце, але не дозволяєш контролювати його. Інакше кажучи, ти взагалі не віддав Богові свого серця, а тільки говориш Йому красиві слова; тим часом ти приховуєш від Бога різні свої хитрі наміри разом зі своїми інтригами, підступами та планами, а свої перспективи й долю стискаєш у своїх руках, глибоко боячись, що Бог їх забере. Отже, Бог ніколи не бачить щирості людини щодо Нього. Хоча Бог і спостерігає за глибинами людського серця й може бачити, що людина думає та бажає зробити у своєму серці, що вона в ньому тримає, але серце людини не належить Богові, і вона не віддала його під Божий контроль. Тобто Бог має право спостерігати, але не контролювати. У своїй суб'єктивній свідомості людина не хоче й не збирається віддавати себе на волю Божу. Мало того, що людина закрилася від Бога, але є навіть люди, які придумують, як загорнути своє серце, солодкими словами та лестощами створюючи облудне враження та втираючись у довіру до Бога, а своє справжнє обличчя приховуючи від Божих очей. Коли вони не дають Богу побачити своє обличчя, їхня мета – не дати Богу відчути, які вони насправді. Вони хочуть не віддати своє серце Богові, а залишити його собі. Підтекст цього полягає в тому, що все, що робить людина й чого вона хоче, вона планує, розраховує та вирішує сама; вона не потребує ні участі, ні втручання Бога, а тим більше не потребує Божих улаштувань і розпоряджень. Отже, і щодо Божих наказів, і щодо Його доручення, і щодо вимог, які Бог ставить до людини, рішення людини ґрунтуються на її власних намірах та інтересах, на її власному поточному стані й обставинах. Коли людина судить і вибирає шлях, яким повинна йти, вона завжди спирається на власний інтелект, звичні знання та розуміння, а Богові не дозволяє ні втручання, ні контролю. Таким є серце людини, яке бачить Бог.

Від початку й до сьогодні тільки людина була здатна розмовляти з Богом. Тобто серед усього живого й усіх Божих творінь ніхто, крім людини, не був спроможний розмовляти з Богом. Людина має вуха, які дають їй можливість чути, і очі, які дають їй змогу бачити; вона має мову, і власні думки, і свободу волі. Вона володіє всім потрібним для того, щоб чути мову Бога, і розуміти Божу волю, і приймати Боже доручення, і тому Бог покладає на людину всі Свої бажання, бажаючи зробити з неї товариша й однодумця, який може з Ним ходити. Відколи Він почав управляти, Бог чекає, щоб людина віддала Йому своє серце, аби Бог очистив і спорядив його, а людину зробив угодною та любою Богові, щоб вона шанувала Бога та втікала від злого. Бог завжди з нетерпінням сподівався й чекав на цей результат.

«Слово», т. 2. «Про пізнання Бога», «Божа робота, Божий характер і Сам Бог II»